Слово про жінку-грішницю, яка помазала Господа миром, і про фарисея
До уваги читачів пропонується переклад ще одного слова святителя Амфілохія Іконійського. Так само як і в раніше опублікованих словах “Про новохрещених” і “Про Закхея”, святитель постає не тільки як вправний проповідник, що вирізняється високим стилем і натхненним стилем викладу, а й як досвідчений екзегет – тлумач Священного Писання. Уміло протиставляючи покаяння грішниці та гордість фарисея, він здатний у кожній душі пробудити покаяння.
Упродовж тривалого часу “Слово про дружину-грішницю…” надписувалося ім’ям свт. Іоанна Златоуста. Однак сто років тому К. Холл підтвердив приналежність слова саме свт. Амфілохію і на підставі загальних літературних особливостей переконливо довів внутрішню єдність слова з іншими творами свт. Амфілохія. Тієї самої точки зору дотримувався інший відомий західний учений І. Целлінгер, який писав про вплив “Слова…” на гомілію, яку приписували свт. Іоанну Златоусту.
Під час розкриття основної теми проповіді свт. Амфілохій спирається не тільки на місце з Євангелія від Луки, де говориться про дружину-грішницю та про Симона фарисея, який засудив Христа за спілкування з нею (Лк. 7:38-39), а й звертається до згадки про Симона прокаженого в Євангелії від Матвія (Мф. 26:6). Він ототожнює Симона фарисея і Симона прокаженого, хоча в православній екзегетичній традиції немає для цього достатніх підстав. Можливо, у зв’язку із зазначеним, у двох рукописних списках “Слова…” читання про прокаженого фарисея Симона було опущено як таке, що не цілком відповідає євангельській розповіді.
З 2 по 8 глави свт. Амфілохій, ґрунтуючись більше на тексті Євангелія від Луки, показує, з одного боку, глибину покаяння дружини-грішниці, а з іншого – лицемірство фарисея. Оповідання досягає кульмінації в 5 розділі, де у формі сповіді наводиться монолог грішниці, що кається. У 9-11 розділах смиренність і покаяння блудниці зіставляють зі сріблолюбством і зрадою Іуди, цього разу з опорою на Євангеліє від Матвія. “Невже ти не соромишся, Іудо, що вона, будучи грішницею, шанує Мене миром, а ти, хоч і апостол, глумишся наді Мною продажем”.
З покаянням тісно сплетена тема Божого людинолюбства і милосердя, розкрита у вступному 1 розділі і в розділі 10, де запропоновано тлумачення притчі про милосердного Позикодавця. Покаянна спрямованість проповіді передбачає застереження до чесноти цнотливості цнотливості, у зв’язку з якою святитель згадує про шлюб і про його значення в житті людини (гл. 4), а в завершальній 12 главі закликає всіх наслідувати чесноти дружини та прикрашати себе не зовнішніми вбраннями, а “нетлінним гіматієм цнотливості”.
Публікована проповідь свт. Амфілохія була критично видана бельгійським ученим К. Датемою в Corpus Christianorum на підставі 33 давньогрецьких рукописів, які, як він встановив, поділяються на дві великі групи, умовно названі со1 і со2. Кожна з цих груп зі свого боку була поділена на дві підгрупи (со1=а, β; со2=γ, 8).
Найдавнішими рукописами підгрупи а є Parisinus gr. 582 (X ст.) і Oxoniensis New College gr. 82 (кін. X-нач. XI ст.); у підгрупі β на особливу увагу заслуговують Parisinus gr. 520 (X-XI ст.), Thessalonicensis τών Βλατοάοον 6 (IX ст.), Ox oniensis Bodl. Barocc. 199 (X ст.), у яких мінімальне число різночитань, а також пізніші Vaticanus gr. 566 і Vaticanus gr. 1639 (XI ст.), відредаговані невідомим візантійським ученим.
У підгрупі γ найдавніші рукописи – це Vendus Marcianus 573 (IX-X ст.) і Mosquensis gr. 217 (XI ст.), а в підгрупі 8 – Parisinus gr. 582 (890 р.), яка, незважаючи на свою давнину, вельми вільно передає текст і містить багато додатків, опущень і перестановок.
У підрядковий апарат винесено російський переклад найцікавіших різночитань. Прийняті в критичному виданні скорочення, які використовуються в підрядковому апараті, вказані нижче. Святе Письмо цитується за російським синодальним перекладом.
Особливу подяку хочеться висловити Ю. А. Шичаліну за низку цінних порад під час роботи над перекладом, а також ієром. Тихону (Зіміну) за участь у його остаточному доопрацюванні.
* * *
1. Христос цілком утішив нас нещодавно на бенкеті в Закхея, адже коли бенкетує й лежить із людьми та куштує наші напої та їжу Христос, то все спрямовується до слова радості. Справді, хто з митарів або блудниць і з тих, хто створив ганебне й жахливе, бачачи, що Творець неба й землі ввійшов під покрівлю митаря, і що Податель колосків бере до рук людський хліб, і що Устроїтель виноградного пензля благословляє співучастю винні точила, тож ось, хто з них не визнає по справедливості, що це – свято й урочистість? Ось воістину свято, ось воістину радість ангельського бенкету – бачити, що Господь із рабами, що Бог із людьми, що Суддя з винними вкушає спільну трапезу. Саме тому прийшов Він на землю, не полишивши при цьому небо, і саме для того став людиною, не перестаючи бути Богом, щоб і, морем плаваючи, тих, хто опинився в безодні життєвого моря, витягати з глибини гріха, і, обходячи села й міста, і пробігаючи стежками, стежками та дорогами, тих, що заблукали на роздоріжжі, як овець, які не мають пастуха, привести до Своєї черідки. Адже Він – Той, Хто шукає вівцю, що гине, Той, Хто залишив дев’яносто дев’ять і відправився на пошук однієї. Він шукав одну, не нехтуючи багатьма, і не віддаючи перевагу замість безлічі одній. Але залишав дев’яносто дев’ять, тому що їм слід було безпечно перебувати на подвір’ї, а одну – йшов і шукав усюди, щоб не стала вона поживою дияволу. Адже вівця без пастуха – готова їжа для звірів, і душа, не запечатана [Його печаткою], – легко вловима для демонів. Ось тому напередодні, як вівцю з пащі вовка, Він вирвав Закхея, помістив на подвір’я і удостоїв печатки. Так само як пастир, бажаючи зловити заблукалу вівцю, пускає вільно пастися приручену, щоб привернути ту, що відпала; так само і Слово Боже відпустило плоть, прийняту від Діви, немов вівцю на полонину, на трапезу Закхея, щоб, привернувши його до спілкування загальним законом гостинності, таємно сполучити з власною отарою.
2. Але фарисеї, не розуміючи цього, стали нарікати, бачачи, що Він їсть із митарями. Але нехай вони лопнуть як старе хутро, бо не можуть прийняти нове вино вчення, а ми нехай прямуємо слідом за людинолюбним Пастирем. Адже Той, Хто поєднав митаря Закхея словесному стаду апостолів, Той і грішну блудницю, що зробила незліченні злодіяння, вихопивши, як агницю, з пащі диявола, помістив у безпечну огорожу. І щоб ви пізнали і людинолюбство Христа, і безумство фарисеїв, і покаяння грішниці, я проголошу вам самі євангельські слова. Бо якщо ви осягнете висоту прочитаного, легко засвоїте сенс тлумачення. Хтось із фарисеїв просив Ісуса скуштувати з ним їжі, і Він, увійшовши в дім фарисея, поліг (Лк. 7:36). Яка невимовна радість! Яке невимовне людинолюбство! І разом із фарисеями бенкетує, і митарів не відкидає, і блудниць приймає, і з самарянкою розмовляє, і хананеянку удостоює слова, і кровоточивій поступається краєм одягу. Звичайно ж, адже Він лікар, що торкається всяких хвороб, щоб усім принести користь, злим і благим, невдячним і доброзичливим. Тому й тепер, запрошений фарисеєм, Він входить у дім, колись повний зла. Бо де фарисей, там притулок лукавства, притулок гріха, вмістилище гордині. Але незважаючи на те, що дім його такий, Господь не вважає негідним прийти. Природно, адже як сонце не зазнає шкоди від нечистот, спрямовуючи на них свої промені, але, навпаки, очищає властивий їм сморід, не зазнаючи самої образи, так і Христос, як Сонце правди, займає будь-яке обтяжене гріхом і кепське місце і винищує злостивий гріх променями Своєї благодаті, не зазнаючи ні образи, ні приниження, ні опоганення з причини Свого Божества.
3. Ось чому Він легко дав згоду фарисеєві, що запрошував, перебуваючи в спокої, мовчанні, не досліджуючи його життя. По-перше, щоб освятити запрошених, того, хто запросив, облаштування будинку, достаток наїдків; потім, показавши через лежання, їжу, пиття, куштування хлібів, що вочеловечення не було примарним. З іншого боку, оскільки блудниця мала намір прийти і показати той гарячий і полум’яний образ покаяння, то заради цього Спаситель швидко дав згоду фарисею, що запрошував, щоб вона, викривши власні гріхи на очах книжників і фарисеїв, навчила їх, як грішникам, які скорботливо вболівають за свої гріхи, треба вмилостивляти Бога. І ось, жінка того міста, яка була грішниця (Лк. 7:37). Жінка – готова послизнутися природа, перша сітка диявола, початок омани, наставниця в злочині; народжена бути помічницею, але виявилася ворогом; за природою створена доброю, але внаслідок свого свавілля проголошена злою; яка надала гостинність смерті; яка вказала на красу древа і погубила весь рай. І ось, жінка того міста, яка була грішницею, що несла тягар Єви, обтяжена багатьма злодіяннями. Я розповім про надлишок її колишніх гріхів, щоб ви пізнали велику кількість її покаяння.
4. Бог узяв кістку з ребра Адама і, наділивши її плоттю, створив Єву, і, назвавши її дружиною, дав Адаму в помічницю. Але після гріха, і злочину закону, і вигнання з раю, і перемоги смерті, щоб рід [людський] зовсім усунутий смертю не загинув, шлюб воює зі смертю, тож він сіє, а вона пожинає, вона зрізає, а він ростить. І те, що задоволення шлюбу було дано їм після того, як підкорилися смерті, ясно з того, що Адам поєднався з Євою після виходу з раю. Адже написано, що, коли вийшли з раю, тоді пізнав Адам дружину свою (Бут. 4:1). Отже, до гріха дівоцтво зберігало незаплямованим хітон єства, а після злочину, після смертного вироку було привнесено шлюб, щоб, процвітаючи і народжуючи, він переміг смерть, що висушує і пожинає. Але оскільки закон шлюбу було дано для спадкоємства народження і додавання роду, то Бог вселяв у чоловіка насолоду, а жінку створив лагідною не для того, щоб блудно порушувалися до злягання, а щоб законно з’єднувалися в шлюбі. Таким чином, законне злягання в шлюбі цінне перед Богом, але те, що відбувається заради задоволень, карається смертю. Шлюб у всіх чесний і ложе непорочне; а блудників і перелюбників судить Бог (Євр. 13:4). Ті, які законно злягаються з чоловіками заради дітонародження, – бездоганні, як Сарра, і Ревекка, і Рахіль, і якась інша з них, але ті, які через хтивість спонукають юнаків до розпусти, як ті, хто зруйнував храм Божий, віддаються на погибель. Бо якщо хто розбестить храм Божий, того розбестить Бог (1Кор. 3:17 – Пер. авт.). І однією з таких була та грішниця, про яку йдеться. Бо, виставляючи напоказ своє єство, і рум’янами підфарбовуючи щоки, і майстерно видаючи себе за вродливу, вона захоплювала юнаків до розпусти, схиляючи їх раптово в прірву блуду.
5. Не висміюючи її за те, що зробила вона раніше, кажу це, але вихваляючи за те, від чого вона відійшла і якою раптом стала: адже називаю, чим вона була, щоб показати, чим стала тепер, оголошую, як вона впадала в гріх, щоб показати, як виправилася покаянням. Та, яка колись кепсько розпоряджалася своїм тілом, одних ловила в мережу волоссям, інших отруювала сльозами, третіх зачаровувала пахощами і всіх звідусіль закликала до бруду розпусти, перетворює свою ганебну та солодолюбну пристрасть на божественне й небесне кохання. А так як вона знала, що Ісус одного разу сміливо розмовляв із самарянкою, а іншим разом підійшов до хананеянки, а ще зробив явним таємне діяння кровоточивої, і то їсть разом із митарями, то відвідує домівки фарисеїв, то вона подумала: “Якщо Він наближається до блудниць, грішників та митарів, то доки я буду з нестримною пристрастю черпати море гріха? Не завжди мені бути молодою і красивою, бо все минає, все в’яне, і квіти, і лілії, і краса облич. Що ж зазнаю я за те, що зробила? Бо вже міркую про вогонь геєнський, уже душу мою охоплює каяття, бо, виставляючи свою красу для погибелі юнаків, я бігала вулицями міста та його площами й перехрестями, і були ноги мої наче сітка, і язик наче невід. Скількох юнаків я зачаровувала, обводячи їх поглядом, сповненим безсоромності! Бо, прикрашаючи себе на погибель глядачам, то нагромаджувала на голові хитросплетені ланцюги, то дозволяла стадам кучерів блукати від верхівки до чола; а інколи нарум’янювала щоки та підводила очі, інколи пускала джерела сліз, занапащуючи душу обманом. Що ж буде зі мною після цього? Якого лікаря знайду від цих незліченних пристрастей? Якщо скажу людям про свої [справи], не принесе мені користі така слава. То приховаю зло? Але я не можу сховатися, від кого сховаюся я, коли не можу сховатися від Бога? І куди втечу я, якщо скрізь знаходжу Суддю, Який хоч і невидимий, але скрізь викриває моє зло? Одна у мене залишилася надія порятунку, один у мене засіб знайти життя – це пізнати Ісуса і вдатися до Нього. Адже Той, Хто приймає митарів, не вижене блудницю, Той, Хто їсть із фарисеями, не відкине сліз грішниці. Отже, оскільки знаю, що Він зайшов до Симона фарисея, чоловіка прокаженого і грішного, то кинуся до Нього. Але, підійшовши, чого попрошу? Здоров’я для очей? Але ця радість тимчасова. Звільнення від хвороби? Але це досягнення незначне, бо вічна смерть обтяжливіша за цю. Залишивши все тілесне, попрошу зцілення душі. Адже я знайду одне позбавлення від усіх зол, якщо побачу Суддю, якщо встигну до часу покарання. Згадаю Раав блудницю, наслідуватиму доброчесний приклад жінки, бо Бог нічого не бажає від нас, крім зміни бажання”.
6. Благочестиво обміркувавши це і спрямувавши думку до віри, вона входить туди, де лежав Ісус, підставою дерзновення маючи колишню безсоромність. І нічого не говорить Йому: бо не наважувалася, адже знала, що Той, Хто знає всі думки, не потребує слів. Та й що могла вона сказати Знаючому все? Що згрішила? Що накоїла багато лиха? Що пристрасно кохаючи і будучи коханою, служила низинній насолоді? Для Бога це було явним – не тільки скоєне, а й оголене на таємній раді душі. Знаючи, що Він відає все, і ніщо не може сховатися від Нього, закриває вуста і говорить сльозами. Адже сказано: ставши позаду біля ніг Його і плачучи, почала обливати ноги Його сльозами (Лк. 7:38). Але якщо і язиком не говорила, проте зітханнями невимовними (Рим. 8:26) волала, відкриваючи розбиття серця, переможно проводжаючи безліч гріхів, непристойні помисли, гріховні думки, нечисті діла, виганяючи беззаконні промови, бо не було жодного із сотворених їй лиха, якого б вона не зобразила б у сльозах. Бо вона знала – що сповідувала, за те й отримувала прощення. Адже сказано: “Рех: “Сповідуймо Господу беззаконня моє на мене, і Ти залишив Ти нечестя серця мого” (Пс. 31:5). І не тільки невимовно волала зітханнями серця, благаючи Господа, а й виглядом зобразила красу покаяння. Плакала за те, що багато сміялася, омиваючи добрими сльозами злий сміх і краплями з очей змиваючи фарбу зі щік, щоб у чому згрішила, в тому їй і виправдатися, чим переступала закон, тим умилостивити Законодавця. Бо як Давид сльозами омив ложе, яке він беззаконно осквернив зляганням: “Змию на всяку ніч ложе моє, сльозами моїми постелю мою омочу” (Пс. 6:7); так і вона – виведя джерела сліз з тих самих очей, якими зваблювала багатьох юнаків на розпусту, омила незмивний бруд, сама для себе випускаючи сльози як купіль покаяння. Бо вона лила сльози як воду, а від Христа невидимо приймала прощення. Вона, мабуть, не тільки наслідуючи Авраама, а й перевершуючи його, умила ноги Христу. Тому що той, поставивши умивальник, омив водою і витер рушником, а вона, не почерпнувши води, але випустивши джерела сліз, умила ноги Ісусові. Боячись же, як би грішними сльозами не образити святих ніг, замінивши красою волосся рушник, витерла ноги. І було видно, що жінка цілком звернулася до служіння Ісусу: очі зверху, як джерела вод, посилали потоки сліз; душа, наче умивальниця, що стоїть унизу, приймала краплі, що стікають з ніг; локони витирали, виконуючи роль рушника; і руки, проливаючи миро з алавастрової посудини, помазували божественні ноги, вшановуючи миром Миро, бо “Миро вилите ім’я Твоє” (Пісн. 1:3).
7. Бачиш, як перемогла невдячний розум юдеїв грішна жінка, непричетна до божественних законів. Бо ті кидали в Нього камінням, а вона радувала Його запашним миром. Але юдеї як невдячні, як нерозумні й необізнані, відплачували Благодійникові камінням злості, приймаючи в гості наріжний камінь (див. Іс. 28:16), а вона мазала миром ноги (див. Лк. 7:38), що будуть за неї на цілий день поставлені на древо хреста. Та що я кажу про те, що вона перемогла невдячний народ іудейський, коли вона перевершила навіть весь сонм святих? Адже вона отримала милість, якої не отримали царі, якої не удостоїлися володарі, бо царі фарсійстії та острови дари принесуть… і поклоняться Йому всі царі земстії (Пс. 71:10-11). І хоча, згідно з пророком, і дари дали, і поклонилися здалека, але ніхто з них не цілував ніг Ісуса. Чому так? Прийшли волхви, маючи помічницею в дорозі зірку, але вони несли дари здалеку, усвідомлюючи скромність свого чину. Адже написано: Небо престол Мій, земля ж підніжжя ніг Моїх (Іс. 66:1). Отже, нехай буде прославлена жінка як така, що сприйняла честь усієї землі, як така, що доторкнулася до чистих ніг, прах яких лизатимуть народи і племена, згідно зі сказаним, що пір’я ніг його полижуть (Пс. 71:9). Вона доторкнулася до чистих ніг, поділила з Іоанном тіло Христа. Той упав на перси, маючи намір сприйняти від Нього божественне вчення, а вона помазала ноги, що заради нас ступають по землі. Але Христос, не засуджуючи гріх, а вихваляючи покаяння, і не караючи за минуле, але схвалюючи майбутнє, віддавши забуттю колишні її злодіяння, робить честь жінці і хвалить покаяння, виправдовує сльози і увінчує намір.
8. А фарисей, бачачи чудо, бентежиться думками і, вражаючись заздрістю, не приймає покаяння жінки, але ту, що вшанувала Господа, засуджує лайкою та принижує гідність Шанувальника, засуджуючи Його невігластво. Євангеліст каже: Бачачи це, фарисей, що запросив Його, сказав сам у собі: якби Він був пророком, то знав би, хто і яка жінка торкається до Нього, бо вона грішниця (Лк. 7:39). О, нерозумний і безглуздий, і такий-розтакий фарисей! Говорячи це, ти не викриваєш вдачу жінки, але звинувачуєш власне свавілля, оскільки стверджуєш, що Він не знає, якою була колись ця жінка. Отже, запрошенням ти вшанував Його не як Бога, що знає все, адже ти не соромишся, явний обвинувач і наклепник, що запрошуєш Його як Бога, що у владі Його благословити, але накидаєшся на Нього як на людину, яка зовсім нічого не знає більше за нас. Якби Він був пророком. І наскільки, фарисею, кращою за тебе є дружина із Сіхема, яка не знала пророка і з першого погляду розсудливо сповідала Його Спасителем: Господи, бачу, що Ти пророк (Ін. 4:19). І наскільки більше, ніж ти, гідна подиву і ця грішниця, на гріх якої ти дивишся, а покаяння не бачиш. Але ти засуджуєш ту, яку Суддя виправдовує, і свариш і осуджуєш ту, яку Бог, прийнявши, увінчує, бо, побачивши в тебе Бога, що лежить в образі людини, визнала Його й уклінно вклонилася, і, оголивши рани душі, попросила ласки й прощення діянь. Але ти, вшанувавши Його запрошенням, зневажаєш ганьбою, кажучи: якби Він був пророком, то знав би, хто і яка жінка торкається до Нього. Нещасний, ти звинувачуєш Його в невіданні через те, що Він не викрив твоє беззаконня? Через те, що Він прийшов під твій обтяжений багатьма беззаконнями притулок, ти забираєш у нього знання? Але через те, що проханню увійти під твій дах і лежати з тобою, і доторкнутися до твоїх страв Він поступився і не знехтував, ти вважаєш Його одним із багатьох? Ти був гідний надати гостинність Богові або запропонувати трапезу Тому, Хто готує трапезу в пустелі? Але Він за Своєю людинолюбністю не відмовився прийняти пиття і їжу навіть від твоїх слуг. Що ти, фарисею, звинувачуєш людинолюбного Владику, Який однаково накладає на всіх благе ярмо? Що ж ти, оціжуючи комара жінки, проковтуєш верблюда власних злодіянь? І ти бажаєш, щоб Бог по відношенню до тебе був довготерпеливим, а по відношенню до неї – суворим? Чому ти озлобляєш Суддю щодо чужих злочинів і випрошуєш прощення власних? Чому ви з Юдою погодилися спокушати Господа? Адже ти немов чистий від скверни, насміхаючись над гріхами жінки, звинувачуєш Бога в незнанні, а той, немов жебрак, обурюється, кажучи: Нащо така трата цього світу? Бо можна було б продати це миро за більшу ціну і дати жебракам (Мф. 26:8-9). Яка нерозумна думка! Яка невдячність! Ти, Юдо, вшанування Христа вважаєш витратою, а призначене на честь Бога називаєш марною витратою?
9. Чи багато ми віддали з того, що придбали? Порахуймо: відтоді, як світ з’явився, скільки річок милості стікають від його природи; і Бог не вважає, що цей достаток – збиток. Скільки запашного вирощує земля? Квітки троянд і лілій, і стиракси18, і нард, і стактій, і все, з чого готується прекрасне миро. І Бог не вважає це тратою. І через те, що малу посудину миру було вилито на ноги Христа, ти нарікаєш? Але хіба даремно вона його придбала, щоб тобі нарікати? Вона придбала миро і явила образ покаяння, знайшла сльози і зупинила джерело гріхів. Отже, яка трата, якщо врятовано жінку, через яку рай зачинено, через яку й Адама вигнано? Але це засмучує тебе, Юдо? Звичайно, її спасіння і диявола засмутило. Бо знає він, що через неї згодом рід людський зміниться до покаяння, і мучиться, і мучиться, не маючи відтепер сітки, якою він буде вловлювати людину. Тому й тебе спонукає нарікати: Нащо така трата? Бо можна було б його продати за більшу ціну. Уже продаж, Юдо? Уже турбота про зраду, початок злих загадок? Але Ісус не викриває його хвороби, не викриває сріблолюбства, щоб той не відмовився від майбутньої зради.Але Христос, засуджуючи, каже: “Що бентежите жінку?” (Мф. 26:10). Навіщо звинувачуєте людину крім колишніх зол у нових? Досить постраждав рід жінок. Нехай ніхто не перешкоджає їхньому спасінню. Нехай ніхто не засуджує ту, що омила миром ноги, заради неї ступала по землі. Бо жебраків маєте з собою (Мф. 26:11), прийміть же і Мене з жебраками, бо заради вас зубожів Я, будучи багатим, щоб ви збагатилися Моїми злиднями. Ви вбиваєте Мене і Я не звинувачую, а вона готує Мене до поховання, і ви нарікаєте? Виливши миро це на тіло Моє, вона приготувала Мене до поховання (Мф. 26:12). Невже ти не соромишся, Юдо, що вона, будучи грішницею, вшановує Мене миром, а ти, хоч і апостол, знущаєшся наді Мною продажем. І жінка готує те, що потрібно до поховання, а учень зраджує на смерть. Я знаю, що ця жінка – грішниця, але вона подарувала Мені те, що мала, – джерело сліз, умилостивляючи джерелом Джерело, приносячи нематеріальну жертву нестяжательному Вчителю. Але ти, нещасний, навіть оцінюєш миро, кажучи, що воно коштує триста динаріїв. Однак ти оцінюєш не для того, щоб похвалити її великодушність, адже все багатство, зібране від злих справ, вона витратила на вартість миро, а для того, щоб наріканням показати, що ти впав у жахливе зло, коли зазнав такого збитку. Але не такий уже й великий, якщо ти не виносиш втрати трьохсот динаріїв, а продав Мене, Господа, взявши тридцять!Що ви дасте мені, і я вам зраджу Його (Мф. 26:15)? Нещасний! Раб продає Владику. Порядок перекрутився: Я спокутую тебе від гріха Своєю Кров’ю, а ти продаєш Мене за тридцять оболів? І потім, людина продає Бога? Раз вона продає – нехай представить: Хто Той, до Кого прицінюються? За яку ж ціну куплять Бога? І що так дешево укладаєш угоду? Продає хто-небудь Бога в образі людини за тридцять оболів як раба, як варвара? І розділи: скільки за Бога, що втілився, і скільки за людину, що з’явилася? Що ви дасте мені? А ти, що ти бажаєш отримати? Адже вони не можуть дати нічого рівноцінного Богові. Вони запропонували йому тридцять срібняків (Мф. 26:15). Невже за тридцять оболів продають безоплатного Лікаря, – Лікаря, що дає очі сліпим, що змушує кульгавих бігати? Це кажу, щоб навести тебе на думку, оскільки ви бентежите жінку за те, що вона Вільного в мертвих ще й перед смертю вшанувала як мертвого, за те, що вона миром ознаменувала благодать поховання і воскресіння. Але ти отримаєш як плід зради мотузку, а пам’ять про неї, де б не було проповідувано Євангеліє (Мф. 26:13), залишатиметься незгладимою”. Сказав Він, і на ділі виявилося так, що миро Аарона і Єлеазара припинилося, і ріг вичерпався, а алавастр її збільшується з кожним століттям, зберігаючи пахощі пам’яті.
10. Але це Христос говорить Юді, а нарікаючому фарисеєві говорить так: “Симоне! Я маю дещо сказати тобі” (Лк. 7;40). О невимовна радість! О невимовна людинолюбність! Бог розмовляє з людиною і пропонує образ і правило людинолюбства, обеззброюючи її лукавство. Бо каже: “Симоне! Я маю дещо сказати тобі. Маю сказати те, що нікому з давніх не казав, ні патріарху, ні пророку, ні законодавцю. Бо тоді, вимагаючи справедливості, Я стягував око за око, зуб за зуб (Іс. 21:24). Але оскільки ви не можете знести справедливості, Я замість закону вводжу благодать, скажу тобі невимовну таємницю”. Він каже: “Скажи, Учителю!”. І Ісус йому: В одного позикодавця було два боржники (Лк. 7:40-41). Дивись, яка премудрість Божа: мовчить про жінку, щоб не зашкодити відповіді. Один, – каже, – винен був п’ятсот динаріїв, а інший п’ятдесят (Лк. 7:41). Страшно пояснювати це. Життя наше – список, що невидимо записує і помисли, і справи, і блукання очей, і рухи душі. Але людинолюбний Позикодавець усуває страх, розриваючи рукописи гріха, причому не тільки розриваючи, а й змиваючи їх водами хрещення, щоб навіть слід від літери чи складу не залишався нагадуванням про минулі гріхи. Але оскільки вони не мали чим заплатити, він пробачив обом (Лк. 7:42). Чи бачив ти людинолюбного Позикодавця, як він дає в борг і назад не забирає? І хоча з ним вчинили несправедливо, він не закляк, але рука його простягнута до тих, хто просить? Але як вони не мали чим заплатити, він пробачив обом. Простив тим, хто не мав, але не тим, хто не хотів, тому що одне – не мати, а інше – не хотіти. Я кажу про те, що Бог нічого від нас не шукає, окрім покаяння, тому бажає, щоб ми завжди раділи і вдавалися до покаяння. Якщо, коли ми хочемо покаятися, безліч гріхів покаже, що наше покаяння недоречне, ми не виплатимо належного не тому, що не бажаємо, а тому, що не маємо. Ось тому каже: але як вони не мали, – показуючи, що Він, бачачи їхнє бажання через покаяння віддати борг і нездатність через безліч гріхів, як Людинолюбець пробачив їм, звільнивши боржників від сплати не за ділами, а за власним бажанням. Отже, оскільки вони не мали чим заплатити, не піддавши ни бичуванню, ні тортурам, ні насильству, Він пробачив обом.
11. Хто з них більше полюбить його? Симон відповів: Думаю, той, якому більше простив (Лк. 7:42-43). Подивися на безглуздість фарисея: щойно впізнав самого себе, вже словом відокремлюючись від істини, він сказав “думаю”, боячись дати досконалу відповідь. Але Господь не став записувати його намір, але, вхопившись за його відповідь, каже йому: Правильно ти розсудив. І, звернувшись до жінки, сказав Симону: Чи бачиш ти цю жінку (Лк. 7:43-44), грішницю, яку ти докоряєш, а Я спасаю? Я прийшов у дім твій, – адже твій дім, а не Мій, сповнений ганьби, – ти води Мені на ноги не дав, на ноги, які заради тебе запорошилися і зазнали стомлення, щоб вивільнити від втоми тих, хто трудиться і обтяжений. Ти наполовину вшанував: верхньому здивувався, а нижньому не послужив. Тому ти води Мені на ноги не дав, а вона, випустивши з очей джерела сліз, змила нечистоту свого гріха. Ти цілування Мені не дав (Лк. 7:45), начебто ти не подібний до Юди, що цілуванням зрадив Мене, – а вона, відколи Я прийшов, не перестає цілувати в Мене ноги; ти голови Мені олією не помазав (Лк. 7:45) – бо олія грішника нехай не намастить глави Моєї (Пс. 140:5). Як ти міг вшанувати голову, не подбавши про ноги? А вона пророчо миром помазала Мені й ноги (Лк. 7:46). Адже написано: Миро вилите ім’я Твоє (Пісн. 1:3), “вилите”, але не вилите. Бо, коли посудина юдейської думки була гнилою, з алавастросховища вашого на ноги Мої вилилося миро, щоб через Мене в народах поширилася благодать пахощів. А тому кажу тобі: прощаються гріхи її багато (Лк. 7:47), бо ти, коли прийняв Мене під свій притулок, не вшанував Мене поцілунком, не вшанував Мене мазанням олії, а вона, що одержала прощення багатьох злих справ, вшанувала Мене, немовби змішавши подвійну суміш із сліз і миру.
12. Отже, ублажимо жінку, яка покрила злодіяння Єви, грішницю, блудницю, спадкоємицю благ, яка явила образ покаяння і відкрила закон людинолюбства; жінку, яка знайшла захисника в Самому Судді і яка перемогла сльозами скорботу осуду. Отже, всі, хто присутній, ревнуйте про те, що почули, і наслідуйте не задоволення, а плач блудниці. Бо задоволення породило плач, але плач приніс звільнення від гріхів. Отже, умийте ваше тіло не водою, а сльозами, помажте члени не миром, а святістю. Одягніться не в шовкові тканини, але в нетлінний гіматій цнотливості, щоб сподобитися вам її слави, підносячи подяку Агнцю Божому, Котрий бере на Себе гріх світу, Якому слава, честь і поклоніння, з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Вниманию читателей предлагается перевод еще одного слова святителя Амфилохия Иконийского. Так же как и в ранее опубликованных словах «О новокрещеных» и «О Закхее», святитель предстает не только как искусный проповедник, отличающийся высоким слогом и вдохновенным стилем изложения, но и как опытный экзегет – истолкователь Священного Писания. Умело противопоставляя покаяние грешницы и гордость фарисея, он способен в каждой душе пробудить покаяние.
На протяжении долгого времени «Слово о жене-грешнице…» надписывалось именем свт. Иоанна Златоуста. Однако сто лет назад К. Холл подтвердил принадлежность слова именно свт. Амфилохию и на основании общих литературных особенностей убедительно доказал внутреннее единство слова с другими сочинениями свт. Амфилохия. Той же точки зрения придерживался другой известный западный ученый И. Целлингер, который писал о влиянии «Слова…» на гомилию, приписывавшуюся свт. Иоанну Златоусту.
При раскрытии основной темы проповеди свт. Амфилохий опирается не только на место из Евангелия от Луки, где говорится о жене-грешнице и о Симоне фарисее, осудившем Христа за общение с ней (Лк. 7:38-39), но и обращается к упоминанию Симона прокаженного в Евангелии от Матфея (Мф. 26:6). Он отождествляет Симона фарисея и Симона прокаженного, хотя в православной экзегетической традиции нет для этого достаточных оснований. Возможно, в связи с указанным, в двух рукописных списках «Слова…» чтение о прокаженном фарисее Симоне было опущено как не вполне соответствующее евангельскому повествованию.
Со 2 по 8 главы свт. Амфилохий, основываясь более на тексте Евангелия от Луки, показывает, с одной стороны, глубину покаяния жены-грешницы, а с другой – лицемерие фарисея. Повествование достигает кульминации в 5 главе, где в форме исповеди приводится монолог кающейся грешницы. В 9–11 главах смирение и покаяние блудницы сопоставляется со сребролюбием и предательством Иуды, на этот раз с опорой на Евангелие от Матфея. «Неужели ты не стыдишься, Иуда, что она, будучи грешницей, почитает Меня миром, а ты, хотя и апостол, глумишься надо Мной продажей».
С покаянием тесно сплетена тема Божиего человеколюбия и милосердия, раскрытая во вступительной 1 главе и в главе 10, где предложено толкование притчи о милосердном Заимодавце. Покаянная направленность проповеди предполагает увещание к добродетели целомудрия, в связи с которой святитель упоминает о браке и о его значении в жизни человека (гл. 4), а в заключительной 12 главе призывает всех подражать добродетелям жены и украшать себя не внешними нарядами, но «нетленным гиматием целомудрия».
Публикуемая проповедь свт. Амфилохия была критически издана бельгийским ученым К. Датемой в Corpus Christianorum на основании 33 древнегреческих рукописей, которые, как было им установлено, делятся на две большие группы, условно названные со1 и со2. Каждая из этих групп в свою очередь была поделена на две подгруппы (со1=а, β; со2=γ, 8).
Самыми древними рукописями подгруппы а являются Parisinus gr. 582 (X в.) и Oxoniensis New College gr. 82 (кон. X-нач. XI в.); в подгруппе β особого внимания заслуживают Parisinus gr. 520 (X-XI в.), Thessalonicensis τών Βλατοάοον 6 (IX в.), Ox oniensis Bodl. Barocc. 199 (X в.), в которых минимальное число разночтений, а также более поздние Vaticanus gr. 566 и Vaticanus gr. 1639 (XI в.), отредактированные неизвестным византийским ученым.
В подгруппе γ древнейшие рукописи – это Vendus Marcianus 573 (IX-X в.) и Mosquensis gr. 217 (XI в.), а в подгруппе 8 – Parisinus gr. 582(890 г.), которая несмотря на свою древность весьма свободно передает текст и содержит много прибавлений, опущений и перестановок.
В подстрочный аппарат вынесен русский перевод наиболее интересных разночтений. Принятые в критическом издании сокращения, которые используются в подстрочном аппарате, указаны ниже. Священное Писание цитируется по русскому синодальному переводу.
Особую благодарность хочется выразить Ю. А. Шичалину за ряд ценных советов при работе над переводом, а также иером. Тихону (Зимину) за участие в его окончательной доработке.
* * *
1. Христос вполне утешил нас недавно на пиру у Закхея, ведь когда пирует и возлежит с людьми и вкушает наши питие и пищу Христос, то все направляется к слову радости. Действительно, кто из мытарей или блудниц и из сотворивших постыдное и ужасное, видя, что Творец неба и земли вошел под кров мытаря, и что Податель колосьев берет в руки человеческий хлеб, и что Устроитель виноградной кисти благословляет соучастием винные точила, так вот, кто из них не признает по справедливости, что это – праздник и торжество? Вот поистине праздник, вот поистине радость ангельского пира – видеть, что Господин с рабами, что Бог с людьми, что Судия с виновными вкушает общую трапезу. Именно поэтому пришел Он на землю, не оставив при этом небо, и именно для того стал человеком, не переставая быть Богом, чтобы и, по морю плавая, оказавшихся в пучине житейского моря извлекать из глубины греха, и, обходя веси и города и пробегая по тропам, стезям и дорогам, заблудившихся на распутьях, как овец, не имеющих пастыря, привести в Свое стадо. Ведь Он – Взыскующий погибающую овцу, Оставивший девяносто девять и Отправившийся на поиск одной. Он искал одну, не пренебрегая многими, и не предпочитая множеству одну. Но оставлял девяносто девять, потому что им следовало безопасно пребывать во дворе, а одну – шел и искал повсюду, чтобы не стала она пищей диаволу. Ведь овца без пастуха – готовая пища для зверей, и душа, не запечатленная [Его печатью], – легко уловима для демонов. Вот поэтому накануне, как овцу из пасти волка, Он вырвал Закхея, поместил на двор и удостоил печати. Так же как пастырь, желая поймать заблудившуюся овцу, пускает свободно пастись прирученную, чтобы привлечь отпавшую; так и Слово Божие отпустило плоть, воспринятую от Девы, словно овцу на пастбище, на трапезе Закхея, чтобы, привлекши его к общению общим законом гостеприимства, тайно сочетать собственному стаду.
2. Но фарисеи, не понимая этого, стали роптать, видя, что Он ест с мытарями. Но пусть они лопнут как ветхий мех, ибо не могут принять новое вино учения, а мы да шествуем вслед за человеколюбивым Пастырем. Ведь Тот, Кто сочетал мытаря Закхея словесному стаду апостолов, Тот и грешную блудницу, сотворившую бесчисленные злодеяния, выхватив, как агницу, из пасти диавола, поместил в безопасную ограду. И чтобы вы познали и человеколюбие Христа, и безумие фарисеев, и покаяние грешницы, я провозглашу вам сами евангельские слова. Ибо если вы постигнете высоту прочитанного, легко усвоите смысл толкования. Некто из фарисеев просил Иисуса вкусить с ним пищи и Он, войдя в дом фарисея, возлег (Лк. 7:36). Какая несказанная радость! Какое неизреченное человеколюбие! И вместе с фарисеями пирует, и мытарей не отвергает, и блудниц принимает, и с самарянкой беседует, и хананеянку удостоивает слова, и кровоточивой уступает край одежды. Конечно же, ведь Он врач, прикасающийся ко всяким болезням, чтобы всем принести пользу, злым и благим, неблагодарным и доброжелательным. Потому и теперь, приглашенный фарисеем, Он входит в дом, прежде полный зла. Ибо где фарисей, там пристанище лукавства, приют греха, вместилище гордыни. Но несмотря на то, что дом его таков, Господь не считает недостойным прийти. Естественно, ведь как солнце не терпит ущерба от нечистот, направляя на них свои лучи, но напротив, очищает свойственный им смрад, само не испытывая оскорбления, так и Христос, как Солнце правды, занимает всякое отягченное грехом и скверное место и истребляет злосмрадный грех лучами Своей благости, не претерпевая ни оскорбления, ни умаления, ни осквернения по причине Своего Божества.
3. Вот почему Он легко дал согласие приглашающему фарисею, пребывая в покое, молчании, не исследуя его жизни. Во-первых, чтобы освятить приглашенных, пригласившего, устроение дома, изобилие яств; потом, показав через возлежание, еду, питье, вкушение хлебов, что вочеловечение не было призрачным. С другой стороны, поскольку блудница намеревалась прийти и показать тот горячий и пламенный образ покаяния, то ради этого Спаситель быстро дал согласие приглашающему фарисею, чтобы она, обличив собственные грехи на глазах книжников и фарисеев, научила их, как грешникам, скорбящим о грехах, следует умилостивлять Бога. И вот, женщина того города, которая была грешница (Лк. 7:37). Женщина – готовая поскользнуться природа, первая сеть диавола, начало заблуждения, наставница в преступлении; рожденная быть помощницей, но оказавшаяся врагом; по природе сотворенная доброй, но вследствие своего произволения провозглашенная злой; оказавшая гостеприимство смерти; указавшая на красоту древа и погубившая весь рай. И вот, женщина того города, которая была грешница, несущая бремя Евы, отягченная многими злодеяниями. Я расскажу об избытке ее прежних грехов, чтобы вы познали обилие ее покаяния.
4. Бог взял кость из ребра Адама и, наделив ее плотью, создал Еву, и, назвав ее женой, дал Адаму в помощницу. Но после согрешения, и преступления закона, и изгнания из рая, и победы смерти, чтобы род [человеческий] совершенно устраненный смертью не погиб, брак воюет со смертью, так что он сеет, а она пожинает, она срезает, а он растит. И то, что удовольствие брака было дано им после того, как подчинились смерти, ясно из того, что Адам сочетался с Евой после исхода из рая. Ведь написано, что, когда вышли из рая, тогда познал Адам жену свою (Бут. 4:1). Итак, прежде греха девство соблюдало неоскверненным хитон естества, а после преступления, после смертного приговора был привнесен брак, чтобы, процветая и рождая, он победил иссушающую и пожинающую смерть. Но так как закон брака был дан для преемства рождения и прибавления рода, то Бог всеял в мужчину наслаждение, а женщину сотворил ласковой не для того чтобы блудно возбуждались к соитию, но чтобы законно соединялись в браке. Таким образом, законное совокупление в браке ценно перед Богом, но совершаемое ради удовольствий наказывается смертью. Брак у всех честен и ложе непорочно; блудников же и прелюбодеев судит Бог (Євр. 13:4). Те, которые законно совокупляются с мужьями ради деторождения – безупречны, как Сарра, и Ревекка, и Рахиль, и какая-либо другая из них, но те, которые из сладострастия побуждают юношей к распутству, как разорившие храм Божий, предаются на погибель. Ибо если кто растлит храм Божий, того растлит Бог (1Кор. 3:17 – Пер. авт.). И одной из таких была та грешница, о которой идет речь. Потому что, выставляя напоказ свое естество, и румянами подкрашивая щеки, и искусно представляясь красивой, она увлекала юношей к распутству, склоняя их внезапно в пропасть блуда.
5. Не осмеивая ее за то, что сделала она прежде, говорю это, но восхваляя за то, от чего она отошла и какой вдруг стала: ведь называю, чем она была, чтобы показать, чем стала теперь, объявляю, как она впадала в грех, чтобы показать, как исправилась покаянием. Та, которая прежде скверно распоряжалась своим телом, одних уловляя в сеть волосами, других отравляя слезами, третьих околдовывая благовониями и всех отовсюду призывая в скверну распутства, превращает свою постыдную и сластолюбивую страсть в божественную и небесную любовь. А так как она знала, что Иисус однажды смело беседовал с самарянкой, а в другой раз подошел к хананеянке, а еще сделал явным тайное деяние кровоточивой, и то ест вместе с мытарями, то посещает дома фарисеев, она подумала: «Если Он приближается к блудницам, грешникам и мытарям, то до каких пор я буду с неудержимой страстью черпать море греха? Не всегда мне быть молодой и красивой, ибо все проходит, все увядает, и цветы, и лилии, и красота лиц. Что же претерплю я за то, что сделала? Ибо уже размышляю об огне геенском, уже душу мою охватывает раскаяние, потому что, выставляя свою красоту для погибели юношей, я бегала по улицам города и по его площадям и перекресткам, и были ноги мои словно сеть и язык словно невод. Скольких юношей я очаровывала, обводя их взором, полным бесстыдства! Потому что, украшая себя на погибель зрителям, то громоздила на голове хитросплетенные цепи, то позволяла стадам кудрей блуждать от макушки до лба; а иногда нарумянивала щеки и подводила глаза, иногда испускала источники слез, погубляя душу обманом. Что же будет со мной после этого? Какого врача найду от этих бесчисленных страстей? Если скажу людям о своих [делах], не принесет мне пользы такая слава. Так скрою зло? Но я не могу скрыться, от кого скроюсь я, когда не могу скрыться от Бога? И куда убегу я, если везде нахожу Судию, Который хоть и невидим, но везде обличает мое зло? Одна у меня осталась надежда спасения, одно у меня средство обрести жизнь – это узнать Иисуса и прибегнуть к Нему. Ведь Принимающий мытарей не изгонит блудницу, Тот, Кто ест с фарисеями, не отвергнет слез грешницы. Итак, поскольку знаю, что Он зашел к Симону фарисею, мужу прокаженному и грешному, то устремлюсь к Нему. Но, подойдя, чего попрошу? Здоровья для глаз? Но эта радость временна. Освобождение от болезни? Но это достижение незначительно, ибо вечная смерть тягостнее этой. Оставив все телесное, испрошу исцеление души. Ведь я найду одно избавление от всех зол, если увижу Судию, если успею до времени наказания. Вспомню Раав блудницу, последую добродетельному примеру женщины, ибо Бог ничего не желает от нас, кроме перемены желания».
6. Благочестиво обдумав это и устремив мысль к вере, она входит туда, где возлежал Иисус, основанием дерзновения имея прежнее бесстыдство. И ничего не говорит Ему: ибо не отваживалась, ведь знала, что Ведающий всеми помышлениями не нуждается в словах. Да и что могла она сказать Знающему все? Что согрешила? Что сотворила много зол? Что страстно любя и будучи любимой, служила низменному наслаждению? Для Бога это было явным – не только совершаемое, но и обнажаемое на тайном совете души. Зная, что Он ведает все, и ничто не может утаиться от Него, закрывает уста и говорит слезами. Ведь сказано: став позади у ног Его и плача, начала обливать ноги Его слезами (Лк. 7:38). Но если и языком не говорила, однако воздыханиями неизреченными (Рим. 8:26) вопияла, открывая сокрушение сердца, победно провожая множество грехов, непристойные помыслы, греховные мысли, нечистые дела, выгоняя беззаконные речи, ведь не было ни одного из сотворенных ей зол, которое она не изобразила бы в слезах. Ибо она знала – что исповедовала, за то и получала прощение. Ведь сказано: «Рех: исповем на мя беззаконие мое Господеви, и Ты оставил еси нечестие сердца моего» (Пс. 31:5). И не только неизреченно вопияла воздыханиями сердца, умоляя Господа, но и видом изобразила красоту покаяния. Плакала за то, что много смеялась, омывая добрыми слезами злой смех и каплями из глаз смывая краску со щек, чтобы в чем согрешила, в том ей и оправдаться, чем преступала закон, тем умилостивить Законодателя. Потому что как Давид слезами омыл ложе, которое он беззаконно осквернил совокуплением: «Измыю на всяку ночь ложе мое, слезам моими постелю мою омочу» (Пс. 6:7); так и она – изведя источники слез из тех же глаз, которыми совращала многих юношей в распутство, омыла несмываемую грязь, сама для себя испуская слезы как купель покаяния. Ибо она лила слезы как воду, а от Христа невидимо принимала прощение. Она, пожалуй, не только подражая Аврааму, но и превосходя его, умыла ноги Христу. Потому что тот, поставив умывальник, омыл водой и вытер полотенцем, а она, не почерпнув воды, но испустив источники слез, умыла ноги Иисусу. Страшась же, как бы грешными слезами не оскорбить святых ног, заменив красой волос полотенце, вытерла ноги. И было видно, что женщина всецело обратилась к служению Иисусу: глаза сверху как источники вод посылали потоки слез; душа словно умывальница, стоящая внизу, принимала капли стекающие с ног; локоны вытирали, исполняя роль полотенца; и руки, проливая миро из алавастрового сосуда, помазывали божественные ноги, почитая миром Миро, ибо «миро излияное имя Твое» (Пісн. 1:3).
7. Видишь, как победила неблагодарный разум иудеев грешная женщина, непричастная божественным законам. Ибо те бросали в Него камнями, а она радовала Его благоуханным миром. Но иудеи как неблагодарные, как неразумные и несведущие, воздавали Благодетелю камнями злобы, принимая в гости краеугольный камень (см. Іс. 28:16), а она мазала миром ноги (см. Лк. 7:38), которые будут за нее на весь день поставлены на древе креста. Да что я говорю о том, что она победила неблагодарный народ иудейский, когда она превзошла даже весь сонм святых? Ведь она получила милость, которой не получили цари, которой не удостоились повелители, потому что царие фарсийстии и острови дары принесут… и поклонятся Ему вей царие земстии (Пс. 71:10-11). И хотя, согласно пророку, и дары дали, и поклонились издали, но никто из них не целовал ног Иисуса. Почему так? Пришли волхвы, имея помощницей в пути звезду, но они несли дары издалека, сознавая скромность своего чина. Ведь написано: Небо престол Мой, земля же подножие ног Моих (Іс. 66:1). Итак, да будет прославлена женщина как воспринявшая честь всей земли, как прикоснувшаяся к чистым ногам, прах которых будут лизать народы и племена, согласно сказанному, что персть ног его полижут (Пс. 71:9). Она прикоснулась к чистым ногам, поделила с Иоанном тело Христа. Тот пал на перси, намереваясь воспринять от Него божественное учение, а она помазала ноги, ради нас ступающие по земле. Но Христос, не осуждая грех, а восхваляя покаяние, и не наказывая за прошлое, но одобряя будущее, предав забвению прежние ее злодеяния, оказывает честь женщине и хвалит покаяние, оправдывает слезы и увенчивает намерение.
8. А фарисей, видя чудо, смущается мыслями и, уязвляясь завистью, не принимает покаяние женщины, но почтившую так Господа порицает бранью и умаляет достоинство Почитаемого, осуждая Его неведение. Евангелист говорит: Видя это, фарисей, пригласивший Его, сказал сам в себе: если бы Он был пророк, то знал бы, кто и какая женщина прикасается к Нему, ибо она грешница (Лк. 7:39). О, неразумный и бессмысленный, и такой-растакой фарисей! Говоря это, ты не обличаешь нрав женщины, но обвиняешь собственное произволение, поскольку утверждаешь, что Он не знает, какой была когда-то эта женщина. Итак, приглашением ты почтил Его не как Бога, знающего все, ведь ты не стыдишься, явный обвинитель и клеветник, что приглашаешь Его как Бога, во власти Которого благословить, но набрасываешься на Него как на человека, совсем ничего не знающего больше нас. Если бы Он был пророк. И насколько, фарисей, лучше тебя жена из Сихема, не знавшая пророка и с первого взгляда благоразумно исповедавшая Его Спасителем: Господи! вижу, что Ты пророк (Ін. 4:19). И насколько больше, чем ты, достойна удивления и эта грешница, на грех которой ты смотришь, а покаяния не видишь. Но ты осуждаешь ту, которую Судья оправдывает, и бранишь и порицаешь ту, которую Бог, приняв, увенчивает, потому что, увидев у тебя Бога, возлежащего в образе человека, признала Его и почтила, и, обнажив раны души, испросила милости и прощения деяний. Но ты, почтив Его приглашением, бесчестишь поношением, говоря: если бы Он был пророк, то знал бы, кто и какая женщина прикасается к Нему. Несчастный! ты обвиняешь Его в неведении из-за того, что Он не обличил твое беззаконие? Из-за того, что Он пришел под твой обремененный многими беззакониями кров, ты отнимаешь у него ведение? Но потому, что просьбе войти под твой кров и возлечь с тобой, и прикоснуться к твоим яствам Он уступил и не пренебрег, ты считаешь Его одним из многих? Ты был достоин оказать гостеприимство Богу или предложить трапезу Приготовляющему трапезу в пустыне? Но Он по Своему человеколюбию не отказался принять питие и пищу даже от твоих слуг. Что ты, фарисей, обвиняешь человеколюбивого Владыку, Который равно налагает на всех благое иго? Что же ты, оцеживая комара женщины, проглатываешь верблюда собственных злодеяний? И ты желаешь, чтобы Бог по отношению к тебе был долготерпеливым, а по отношению к ней – строгим? Почему ты ожесточаешь Судью по отношению к чужим преступлениям и выпрашиваешь прощение собственных? Почему вы с Иудой согласились искушать Господа? Ведь ты словно чистый от скверны, насмехаясь над грехами женщины, обвиняешь Бога в незнании, а тот, словно нищелюбивый, негодует, говоря: К чему такая трата этого мира? Ибо можно было бы продать это миро за большую цену и дать нищим (Мф. 26:8-9). Какая неразумная мысль! Какая неблагодарность! Ты, Иуда, почитание Христа считаешь тратой, а предназначенное в честь Богу называешь напрасным расходом?
9. Много ли мы отдали из того, что приобрели? Давайте посчитаем: с того времени, как мир появился, сколько рек милости истекают от его природы; и Бог не считает, что это изобилие – убыток. Сколько благоуханного произращает земля? Цветки роз и лилий, и стираксы18, и нард, и стактий, и все, из чего приготовляется прекрасное миро. И Бог не считает это тратой. И оттого, что малый сосуд мира был излит на ноги Христа, ты ропщешь? Но разве напрасно она его приобрела, чтобы тебе роптать? Она приобрела миро и явила образ покаяния, обрела слезы и остановила источник грехов. Итак, какая трата, если спасена женщина, из-за которой рай затворен, из-за которой и Адам изгнан? Но это печалит тебя, Иуда? Конечно, ее спасение и диавола опечалило. Ибо знает он, что через нее впоследствии род человеческий изменится к покаянию, и терзается, и мучится, не имея отныне сети, которой он будет улавливать человека. Оттого и тебя побуждает роптать: К чему такая трата? Ибо можно было бы его продать за большую цену. Уже продажа, Иуда? Уже забота о предательстве, начало злых загадок? Но Иисус не обличает его болезни, не разоблачает сребролюбия, чтобы тот не отказался от предстоящего предательства.
Но Христос, порицая, говорит: «Что смущаете женщину? (Мф. 26:10). Зачем обвиняете человека помимо прежних зол в новых? Достаточно пострадал род женщин. Пусть никто не препятствует их спасению. Пусть никто не порицает омывшую миром ноги, ради нее ступавшие по земле. Ибо нищих имеете с собою (Мф. 26:11), примите же и Меня с нищими, потому что ради вас обнищал Я, будучи богатым, дабы вы обогатились Моей нищетой. Вы убиваете Меня и Я не обвиняю, а она готовит Меня к погребению, и вы ропщете? Возлив миро сие на тело Мое, она приготовила Меня к погребению (Мф. 26:12). Неужели ты не стыдишься, Иуда, что она, будучи грешницей, почитает Меня миром, а ты, хотя и апостол, глумишься надо Мной продажей. И женщина приготовляет то, что нужно к погребению, а ученик предает на смерть. Я знаю, что эта женщина – грешница, но она подарила Мне то, что имела – источник слез, умилостивляя источником Источник, принося невещественную жертву нестяжательному Учителю. Но ты, несчастный, даже оцениваешь миро, говоря, что оно стоит триста динариев. Однако ты оцениваешь не для того, чтобы похвалить ее великодушие, ведь все богатство, собранное от злых дел, она потратила на стоимость мира, но для того, чтобы ропотом показать, что ты впал в ужасное зло, когда понес такой убыток. Но не такой уж большой, если ты не выносишь потери трехсот динариев, а продал Меня, Господа, взяв тридцать!
Что вы дадите мне, и я вам предам Его (Мф. 26:15)? Несчастный! Раб продает Владыку. Порядок извратился: Я искупаю тебя от греха Своей Кровью, а ты продаешь Меня за тридцать оболов? И потом, человек продает Бога? Раз он продает – пусть представит: Кто Тот, к Кому прицениваются? За какую же цену купят Бога? И что так дешево совершаешь сделку? Продает кто-нибудь Бога в образе человека за тридцать оболов как раба, как варвара? И раздели: сколько за воплотившегося Бога, и сколько за явившегося человека? Что вы дадите мне? А ты, что ты желаешь получить? Они ведь не могут дать ничего равноценного Богу. Они предложили ему тридцать сребренников (Мф. 26:15). Неужели за тридцать оболов продают безмездного Врача, – Врача, дающего глаза слепым, заставляющего хромых бегать? Это говорю, чтобы навести тебя на мысль, поскольку вы смущаете женщину за то, что она Свободного в мертвых еще и прежде смерти почтила как мертвого, за то, что она миром предзнаменовала благодать погребения и воскресения. Но ты получишь в качестве плода предательства веревку, а память о ней, где ни будет проповедано Евангелие (Мф. 26:13), пребудет неизгладимой». Сказал Он, и на деле оказалось так, что миро Аарона и Елеазара прекратилось, и рог иссяк, а алавастр ее увеличивается с каждым веком, сохраняя благоухание памяти.
10. Но это Христос говорит Иуде, а ропщущему фарисею говорит так: «Симон! Я имею нечто сказать тебе» (Лк. 7;40). О неизреченная радость! О несказанное человеколюбие! Бог беседует с человеком и предлагает образ и правило человеколюбия, обезоруживая его лукавство. Ибо говорит: «Симон! Я имею нечто сказать тебе. Имею сказать то, что никому из древних не говорил, ни патриарху, ни пророку, ни законодателю. Ибо тогда, требуя справедливости, Я взыскивал око за око, зуб за зуб (Іс. 21:24). Но так как вы не можете снести справедливости, Я вместо закона ввожу благодать, скажу тебе неизреченную тайну». Он говорит: «Скажи, Учитель!». И Иисус ему: У одного заимодавца было два должника (Лк. 7:40-41). Смотри, какова премудрость Божия: молчит о женщине, чтобы не повредить ответу. Один, – говорит, – должен был пятьсот динариев, а другой пятьдесят (Лк. 7:41). Страшно объяснять это. Жизнь наша – список, невидимо записывающий и помыслы, и дела, и блуждания глаз, и движения души. Но человеколюбивый Заимодавец устраняет страх, разрывая рукописания греха, причем не только разрывая, но также смывает их водами крещения, чтобы даже след от буквы или слога не оставался напоминанием о прошлых грехах. Но как они не имели чем заплатить, он простил обоим (Лк. 7:42). Увидел ты человеколюбивого Заимодавца, как он дает взаймы и обратно не забирает? И хотя с ним поступили несправедливо, он не цепенел, но рука его простерта к просящим? Но как они не имели чем заплатить, он простил обоим. Простил тем, кто не имел, но не тем, кто не хотел, потому что одно – не иметь, а другое – не хотеть. Я говорю о том, что Бог ничего от нас не ищет, кроме покаяния, поэтому желает, чтобы мы всегда радовались и прибегали к покаянию. Если, когда мы хотим покаяться, множество согрешений покажет, что наше покаяние неуместно, мы не выплатим должного не потому, что не желаем, а потому, что не имеем. Вот поэтому говорит: но как они не имели, – показывая, что Он, видя их желание через покаяние отдать долг и неспособность из-за множества согрешений, как Человеколюбец простил им, освободив должников от уплаты не по делам, а по произволению. Итак, поскольку они не имели чем заплатить, не подвергнув бичеванию, ни пытке, не предавая насилию, Он простил обоим.
11. Который из них более возлюбит его? Симон отвечал: думаю, тот, которому более простил (Лк. 7:42-43). Посмотри на несуразность фарисея: как только узнал самого себя, уже словом отделяясь от истины, он сказал «думаю», боясь дать совершенный ответ. Но Господь не стал записывать его намерение, но, ухватившись за его ответ, говорит ему: Правильно ты рассудил. И, обратившись к женщине, сказал Симону: видишь ли ты эту женщину (Лк. 7:43-44), грешницу, тобою обличаемую, а Мною спасаемую? Я пришел в дом твой, – ведь твой дом, а не Мой полон поношения – ты воды Мне на ноги не дал, на ноги, ради тебя запылившиеся и перенесшие утомление, чтобы освободить от утомления труждающихся и обремененных. Ты наполовину оказал почтение: верхнему подивился, а нижнему не послужил. Поэтому ты воды Мне на ноги не дал, а она, испустив из очей источники слез, смыла нечистоту своего греха. Ты целования Мне не дал (Лк. 7:45), как будто ты не подобен Иуде, лобзанием предавшему Меня, – а она, с тех пор как Я пришел, не перестает целовать у Меня ноги; ты головы Мне маслом не помазал (Лк. 7:45) – ибо елей грешника да не намастит главы Моея (Пс. 140:5). Как ты мог почтить главу, не позаботившись о ногах? А она пророчески миром помазала Мне и ноги (Лк. 7:46). Ведь написано: Миро излияное имя Твое (Пісн. 1:3), «излияное», но не вылитое. Ибо, когда сосуд иудейского мнения был гнилым, из алавастрохранилища вашего на ноги Мои излилось миро, чтобы через Меня в народах распространилась благодать благоухания. А потому сказываю тебе: прощаются грехи ее многие (Лк. 7:47), потому что ты, когда принял Меня под свой кров, не почтил Меня целованием, не почтил Меня умащением масла, а она, получившая прощение многих зол, почтила Меня, словно смешав двойную смесь из слез и мира.
12. Итак, ублажим женщину, покрывшую злодеяния Евы, грешницу, блудницу, наследницу благ, явившую образ покаяния и открывшую закон человеколюбия; женщину, обретшую защитника в Самом Судье и победившую слезами скорбь осуждения. Итак, все, кто присутствует, ревнуйте о том, что услышали, и подражайте не удовольствию, но плачу блудницы. Потому что удовольствие породило плач, но плач доставил освобождение от грехов. Итак, умойте ваше тело не водой, а слезами, помажьте члены не миром, а святостью. Оденьтесь не в шелковые ткани, но в нетленный гиматий целомудрия, чтобы сподобиться вам ее славы, вознося благодарение Агнцу Божию, Который берет на Себя грех мира, Которому слава, честь и поклонение, со Отцом и Святым Духом, ныне и присно и во веки веков. Аминь.
