Вибрані праці святих отців,  Святитель Амфілохій Іконійський

Слова на Стрітення Господнє

УкраїнськаРосійська

Слово I

“А коли виповнилися дні очищення їхнього за Законом Мойсеєвим, принесли Його до Єрусалима, щоби представити перед Господом, як приписано в законі Господньому, щоб усяка немовля чоловічої статі, що розгортає ложіння, була посвячена Господеві, і щоби принести на жертву, згідно із сказаним у законі Господньому, дві горлиці, або два пташенята голуб’ячих”

(Лк. 2:22-24).

За законом Мойсея, породіллі протягом сорока днів не могли з’являтися до церкви Божої; після ж цього часу зобов’язані були з’явитися до храму і від священика прийняти очисну молитву. Піддається цьому закону і Пречиста Матір Божа Діва Марія – не тому, щоб мала потребу в очищенні, яка породила безнасінневе Джерело чистоти і святості, а щоб виконати закон Божий і показати досконалий зразок благочестя і смиренномудрих покори волі Божій. Тому Вона, подібно до інших дружин ізраїльських, разом зі святим обручником Йосифом, приносить предвічного Немовляти Ісуса до храму Єрусалимського, щоб предстати перед Господом: адже, згідно із Законом Божим, кожен первісток чоловічої статі присвячували Богові, бо він належав до Бога як до Єдиного Господа. Батьки зобов’язані були спокутувати його, даючи в церкву малу кількість срібла, і понад те повинні були на знак подяки Богові принести в жертву: багаті – ягняти, а бідні – двох горлиць або двох пташенят голуб’ячих. Сенс цього закону має дуже важливе значення. Чадородіє є дар Божий: кому ж належить перший плід, як не Богові, що дарував його? Крім того, закон спокути первістків нагадував ізраїльтянам чудесний їхній вихід з Єгипту, коли Ангел Господній вмертвив усіх первістків єгипетських, а ізраїльських пощадив (Вих. 13:2). Щоб виконати закон, і Пресвята Матір Божа і Діва Сина Свого Первістка присвячує Богові; Спокутувача роду людського спокутує; через убогість приносить у жертву двох пташенят голуб’ячих за Того, Якого Отець Небесний віддав у жертву за порятунок людства. У такому смиренні приходить уперше до Єрусалима Господь і Спаситель наш… І хто Його зустрічає? Один тільки благочестивий старець Симеон і вісімдесятичотирирічна вдовиця Ганна, що в пості й молитві невідлучно перебувала при церкві.

“Тоді був у Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон. Він був чоловік праведний і благочестивий, що сподівався потіхи Ізраїлю; і Дух Божий був на ньому. Йому було передбачено Духом Святим, що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього. І прийшов він за натхненням у храм” (Лк. 2:25-27).

Усі благочестиві патріархи і святі мужі Старозавітної Церкви зі святим нетерпінням очікували пришестя обіцяного Спасителя Ізраїлю і найбільше бажали бачити Його. Так само і праведний Симеон просив Господа, щоб дожити йому до цього жаданого часу, – і за благочестя його Дух Святий обіцяв виконати бажання його: перш ніж померти, побачити Ісуса Христа. І ось, за навіюванням Святого Духа, праведний старець приходить у церкву в той самий час, коли Преблагословенна Марія та Йосип принесли в неї Ісуса. Він зустрічає в ній Спасителя світу, чому і встановлене Церквою на згадку цього свято називається Стрітення Господнє.

“І, коли батьки принесли Немовля Ісуса, щоб здійснити над Ним законний обряд, він узяв Його на руки, благословив Бога” (Лк. 2:27-28).

Той самий Дух Святий, Який привів праведного Симеона в церкву для зрітення Ісуса Христа, вказав йому на Сего предвічного Немовляти, Якого тримала в обіймах Пречиста Діва Марія. І з якою невимовною радістю святий старець побачив Його і прийняв на руки свої! З якою безмежною вдячністю Богу, що удостоїв його цього незрівнянного щастя, заспівав радісну пісню, благословивши Бога. “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед усіма народами, світло, що просвіщає язичників, і славу народу Твого Ізраїля” (Лк. 2:29-32). Побачивши Спасителя, Якого так сильно бажав бачити, святий Симеон, вже не хоче більше жити: всі бажання його здійснилися. З миром духовним, з повним сподіванням отримати блаженну вічність вірою в Спасителя, що прийшов, і з радістю закінчує він тимчасове життя. Очі його бачили Спасителя всіх людей, Просвітителя не тільки іудеїв, а й язичників, – Царя Ізраїля, який прославив вибраний народ Свій Своїм Народженням Своїм від нього: чого ще залишалося йому бажати? З таким миром, надією і радістю розв’язуються від уз плоті душі праведних!

Кому з нас, браття, не бажано отримати таку блаженну кончину? Але блаженна кончина є плід праведного, доброчесного і благочестивого життя. Щоб отримати її, слід, подібно до праведного Симеона, насамперед і найбільше бажати побачити Спасителя свого, хоча не тілесними, але розумовими очима серця. Коли побачимо Його, тоді й ми з миром і радістю ляжемо на смертний одр і перейдемо від смерті в життя (Ін. 5:24). Вірне слово Його: “Хто має заповіді Мої, і дотримується їх, той любить Мене, а хто любить Мене… і Я полюблю його, і Я явлюся йому Сам” (Ін. 14:21).

Але звернімося до слів євангеліста: “А Йосип і Мати Його дивувалися сказаному про Нього” (Лк. 2:33). Дивувалися Йосип і Матір Божа словами Симеона про предвічне Немовля не через незнання своє, що Він є Спаситель світу, а через смиренномудрість свою і через почуття найглибшого благоговіння перед Богом, що удостоїв Діву Марію бути Матір’ю Такого Сина, а Йосипа – опікуном Його. І благословив їх Симеон, і сказав Марії, Матері Його: “Ось, лежить Цей на падіння і на повстання багатьох в Ізраїлі і на предмет суперечок, – і Тобі Самій зброя пройде душу, – нехай відкриються помисли багатьох сердець” (Лк. 2:34-35). Що говориш, старче праведний? Чи Той лежить на падіння багатьох в Ізраїлі, Який прийшов відновити занепале єство людське? Але слова Симеона вірні, бо вони – дієслова Духа Святого. Ісус Христос прийшов відновити всіх занепалих і врятувати всіх загиблих, але Він не спасає нас без нас. Він прийшов просвітити всіх і світить усім, але ті тільки просвічуються, хто, у смиренні серця свого, визнаючи слабкість і оману розуму свого, вірують світлоносним і спасительним словам Його. Він прийшов позбавити і врятувати всіх від гріхів – але ті тільки позбавляються від гріховного ярма, хто з серцем скрушеним каються і сповідують гріхи свої і з вірою шукають прощення в милосердя Його. Він прийшов відновити всіх занепалих, дарувати всім благодатні сили стати доброчесними, благочестивими і святими – але ті тільки приймають ці дари, хто, визнаючи неміч свою, невідступно просять у Нього духовних сил, вірно виконуючи живоносні заповіді Його. Цим-то в смиренні духу віруючим, з розбитим серцем тим, хто кається, Ісус Христос лежить на воскресіння з темряви на світло, з невір’я на віру, з гріха на чесноту і святість, з немочі на силу, зі смерті на життя Вічне. Але Він же лежить і на падіння тим, хто, пишаючись своїм розумом і темною земною мудрістю, не вірить світлоносним словам Його і, люблячи темряву, не сприймає Його світла; на падіння тим, хто, за всієї внутрішньої нечистоти й мерзенності сердець своїх, звеличуючись неправдивими чеснотами своїми, не визнає своїх гріхів і не шукає в Нього порятунку від них; на падіння тим, хто, сподіваючись або на силу свою, або на славу свою, або на багатство своє, без страху порушують заповіді Його і замість того, щоб виконувати волю Божу, святу і досконалу, слідують своїй злій розбещеній волі. Так Ісус Христос лежить на падіння і повстання багатьом.

І як вірно справдилися ці слова праведного Симеона на юдеях! Горді їхні законовчителі і книжники, фарисеї, що хваляться хибними чеснотами, архієреї і князі, що звеличуються силою і славою своєю, що очікували бачити в Месії царя звитяжного, облеченого світською славою і багатством, а істинного Месію – смиренного і приниженого Ісуса – відкинули, – хіба не впали вони за невір’я і гордість? Але повстали смиренні рибалки, митники, що каються, слабкі дружини, які всією вірою прийняли Його і всією любов’ю приліпилися до Нього. “Ісус Христос учора, і сьогодні, і на віки Той самий” (Євр. 13:8): і нині, і завжди ті самі падають, і ті самі повстають. Вірне слово Його: “Бо всякий, хто підносить сам себе, буде принижений, а хто принижує себе, той піднесеться” (Лк. 18:14).

“Ось, лежить Сей на падіння і на повстання багатьох в Ізраїлі і на предмет сперечань…, – продовжує Симеон, – нехай відкриються думки багатьох сердець”. Ісус Христос лежить у предмет сперечань. Тобто в усьому Його житті та справах розум людський, не осяяний світлом віри, серце наше, яке не звикло безумовно виконувати заповіді Божі, і самолюбство наше знаходять безперервні протиріччя. Для розуму людського незбагненно: як Спаситель наш є і Бог, і водночас людина; безпочатковий Син Бога Отця – і Син Діви, що одержав початок буття; невмістимий небом і землею – і такий, що вміщається у тісних яслах; і Той, Хто тримає у Своїй руці весь всесвіт, – і Той, Кого тримає руками старець Симеон. Не осягаючи цього, розум без віри суперечить таємницям спасіння і не вірує їм. Але при світлі віри – ці протиріччя зникають: осяяні сяйвом віри, ми віруємо цим незбагненним таємницям, бо знаємо, що для Бога немає нічого неможливого (Мк. 10:27).

Для розтлінного серця людського спасенні й живоносні заповіді Ісуса Христа здаються вельми обтяжливими й неможливими до виконання, тому воно безперервно їм суперечить; але при надії на всемогутню силу благодаті Його, яка “звершується в немочі” (2Кор. 12:9), зникає це протиріччя: і для істинно вірних сердець заповіді євангельські не тяжкі (1Ін. 5:3); ярмо Христове для них благе і тягар Його легкий (Мф. 11:30).  Для розбещеного самолюбства нашого наслідування хресного життя Ісуса Христа видається нестерпним. Нам би хотілося, щоб шлях до Царства Небесного ми могли здійснювати в безперервних радощах і задоволеннях і, не скуштувавши від гіркої чаші Хреста Христового, переселилися на Небо для вічних насолод. Тому самолюбство наше безперервно суперечить шляху Хреста, єдиному, що вводить у Вічне життя. Але протиріччя це зникає під час вилиття в серця наші істинної любові до Бога, для якої Хрест Спасителя є жаданішим за всі скарби світу і солодшим за всі радощі світу. Так Ісус Христос лежить в предмет сперечань, яким випробовуються і справжня віра, і справжня покора, і справжня любов наша до Бога!

“І Тобі Самій зброя пройде душу” (Лк. 2:35), – каже праведний Симеон Діві Марії. Кому, здається, більше личило в безперервній радості проводжати життя, як не Пресвятій і Преблагословенній Діві Марії – Матері Спасителя, Джерела і Подателя вічної радості? Але Симеон віщує Їй не задоволення і веселощі, а скорботи, які, подібно до гострого меча, проникнуть усю святу Її душу: “І Тобі Самій зброя пройде душу”. І чиї скорботи і страждання можуть зрівнятися з хворобою материнського Її серця, коли Вона, стоячи при Хресті Спасителя і Сина Свого, була глядачкою Його безмежних страждань і нестерпної смерті? Як же після цього ми, бідні грішники, опоганені беззаконнями, можемо скаржитися, коли милостива правиця Божа відвідує нас лихами і скорботами, спасіння заради душ наших? “Бо Господь, кого любить, того карає; б’є ж усякого сина, якого приймає” (Євр. 12:6; Притч. 3:12).

Приліпимося, браття, всією силою віри і любові нашої до Бога і Спасителя нашого, нехай буде Він нам на повстання в житті цьому: від віри – у віру, від сили – в силу, а після смерті нашої – в життя Вічне. Амінь.

Слово II

Багато хто з великих мужів дивується дівоцтву, і воно справді варте здивування, адже воно споріднене з ангелами, розмовляє з гірськими силами і властиве істотам безтілесним. Воно – світильник Святої Церкви. Воно перемогло світ, зневажило пристрасті, приборкало бажання і не долучилося до Єви. Воно віддалилося від скорбот, досягло чистоти і звільнилося від страждань, тому що на дівоцтво не простягається вирок, який свідчить: “Множачись, множитиму скорботу твою, коли вагітна твоя, а коли хворий, то народжуватимеш дітей, а потяг до твого чоловіка твій, і він пануватиме над тобою” (Бут. 3:16). Отже, дівоцтво справді гідне здивування як не поневолюване стяжання, як оселя свободи, як аскетична прикраса, як вища людська істота, як звільнене від необхідних страждань, як таке, що ввійшло разом із Христом-Нареченим у чертог Царства Небесного. Ось які і подібні до них прославлення дівоцтва. Але і чесний шлюб перевершує всякий земний дар, оскільки він – багатоплідне древо, вишуканий цвіт і корінь дівоцтва. Він – насадитель розумних і одухотворених гілок. Він – благословення на множення світу, утішитель роду, творець людської істоти і живописець Божественного образу. Він отримав благословення Господа і утримує собою весь світ. Він – супровідник Того, Кого він переконав олюднитися, бо може з відвагою сказати: Ось, я і діти, яких дав мені Бог. Зруйнуй чесний шлюб і не знайдеш цвіт дівоцтва, бо саме від шлюбу, а не від чогось іншого, ти збереш цвіт дівоцтва. Говорячи це, ми не вносимо ворожнечу між дівоцтвом і шлюбом, але висловлюємо здивування перед тим і іншим, як необхідними одне для одного. Оскільки Господь є Промислитель кожного з них, Він не протиставляє одне з них іншому, тому що і дівоцтво, і шлюб однаковою мірою причетні страху Божому. Адже без благочестивого страху Божого і дівоцтво нецеломудрене, і шлюб нечесний.

Це сказано було мною з того, що написано в законі і затверджено в благодаті, що зібрано всюди і не знайдено ніде, і виконано в одному Господі, – я маю на увазі первоявлений плід шлюбу. Який саме? Ти щойно чув, що сказав євангеліст: “Коли минуло вісім днів, коли належало обрізати Дитятко, дали Йому ім’я Іісус, яке дав Ангел, перш ніж Він був зачатий… Коли ж виповнилися дні очищення їхніх днів, принесли Його до храму, і представили Його перед Господом, як приписано в Господньому законі: …кожне немовля чоловічої статі, що розвертає ложесна, буде назване святим Господу” (Лк. 2:21-23). Бачиш, як благословення шлюбу і сказане в протиріччя із загальним відкрилося на одному Господі? Тільки на Господі, а не на комусь іншому, виповнюється те, що всяке немовля чоловічої статі, що розверзає ложа, буде названо святим Господу, хоча й сказано стосовно всіх. Тому що всяке єство діви від плотської близькості з чоловіком спочатку розверзається, а потім вже утроба народжує. Але не так було при народженні Спасителя нашого, але Він, Сам розверзаючи утробу у Діви, яка не знала подібної близькості, народився незбагненним чином. Тому пророцтво про те, що всяке немовля чоловічої статі, що розверзає ложа, буде названо святим Господу, стосується тільки Господа. Невже святий Каїн, який закінчив життя в пороці, оскільки він перш за всіх першим народився від материнської утроби? Невже святий Ісав, спадкоємець війни і кровопролиття, оскільки і він першим вийшов з утроби матері? Невже святий Рувим, який осквернив батьківське ложе і збудив вислів прокляття, оскільки і він теж першим народився від плідної утроби Лії? Ніхто з них не святий, всі вони підлягають покаранню. З цього стає очевидним, що до Господа відноситься пророцтво: “усяке немовля чоловічої статі, що розвертає ложіння, буде названо святим Господу”, згідно зі сказаним Гавриїлом Діві: “Дух Святий знайде на Тебе, і сила Вишнього осінить Тебе, тому й народжене Святе наречеться Сином Божим” (Лк. 1:35).

Але все-таки хтось із тих, хто заперечує, може сказати, що, якщо до Господа відноситься пророцтво: “Будь-яке немовля чоловічої статі, що розверзає ложа, буде названо святим Господу”, то Діва не могла залишитися дівою. Неминуче дівоча утроба виявиться розгорнутою, якщо до Господа відноситься це пророцтво, оскільки писання проголосило: “Усяке немовля чоловічої статі, що розверзає ложесна”. Слухай уважно: щодо дівочого єства, то дівоча брама взагалі не була розгорнута з волі Того, Кого Вона щойно носила, згідно зі сказаним про Нього: Це Господня брама, і Він увійде, і вийде, і буде брама зачинена. Тому, що стосується дівочого єства, то брама дівоцтва взагалі не була розгорнута, а що стосується могутності Народженого Владики, то ніщо не зачинено для Господа, але все відкрито. Немає перепони, немає перешкоди, все відкрито для Господа. Тому верхні сили, наказуючи дольним, вигукнули: “Візьміть браму, князі ваші, і … ввійде Цар слави” (Пс. 23:7). Отже, прекрасне дівоцтво – істинне дівоцтво, тому що є відмінність і в дівоцтві: одні діви задрімали і заснули, а інші не спали (Мф. 25:1-13). Прекрасний і шлюб – істинний і чесний шлюб, тому що багато хто зберігає його, але багато хто порушує. Прекрасне також і вдівство, оскільки справедливо згадати про три чини.

І, як я щойно сказав, вдівство також прекрасне – вдівство істинне, яке отримало чисті вінці за подвиг цнотливості. Такою є згадана нами зараз Анна пророчиця, яка досягла глибокої старості й оновилася юністю, як орлиця. Щойно ти чув, що сказав євангеліст Лука: “Тут була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова, з коліна Асірова, що досягла глибокої старості, проживши з чоловіком від цнотливого життя свого сім літ, вдова років вісімдесяти чотирьох, що не відходила від храму, постами та молитвами служачи Богові вдень і вночі” (Лк. 2:36-37). Бачиш, як звеличена вдовиця Анна в Божественному Євангелії. Воістину Анна є Анна. Значення імені відповідає славі її вдач. Нехай почують дружини і наслідують славну Анну, нехай спрямуються тим самим шляхом, щоб досягти рівних вінців. Нехай ніхто не виправдовує себе беззахисністю вдівства, щоб не відкинути від себе святість одношлюбності.

Анна – вінець вдів: виглядом дружина, чином пророчиця; у вдівстві перебуває, у Царстві Небесному перебуває; тілом виснажена, душею бадьора; обличчя в зморшках, розум розправлений; зігнута від старості, пряма думкою; роками зів’яла, богопізнанням квітуча; постить і не обжерлива; молиться і не розсіюється; постійно перебуває в храмі, а не поневіряється чужими домівками; оспівує псалми, а не базікає; пророкує, а не байкарюкає; присвячує себе божественному, непристойному не віддається. Анна перевершила вдову, яку вихваляв апостол Павло. Яку вдовицю? Слухай, що Павло каже: “Вдовицю треба обирати не менше шістдесяти років,… якщо… виховала дітей, якщо вмила ноги святим, якщо допомагала нужденним, якщо була ревна у всякій добрій справі” (1Тим. 5:9). Вона перевершила ту, яка вихвалена апостолом, і роками, і способом життя. Хіба не перевершила всіх вдовиць та, яка удостоїлася дару пророцтва, і перебуває вмістилищем Святого Духа, і всім, хто очікує пришестя Господнє у плоті, вказала на ознаки цього пришестя, якщо євангеліст сказав про неї, як ти тільки-но почув: І сама Анна, підійшовши, славила Господа, і говорила про Нього всім, хто чекав на визволення в Єрусалимі. Бачиш велич Анни? Вона стала захисницею Господа і сповіщала про Нього перед лицем Його Самого. О, диво!  Вдова, але викривала архієреїв і книжників і, викриваючи їх, надихала весь народ. Вона спостерігала за Господом і вказувала на прийдешнє визволення в Єрусалимі, звертаючись до всіх присутніх і оголошуючи їм ознаки Господа. Анна в новонародженій дитині побачила Господа, вона побачила дари й очисні жертви, принесені за Нього і разом із Ним, але не збентежилася тим, що Він малий віком. Анна сповідувала немовля Богом, Лікарем, Всесильним Спокутувачем, Нищівником гріхів.

Не залиш без уваги сказаного Анною. Вона зверталася до присутніх, вказуючи всім присутнім на діяння Господа: “Хіба ви не бачите Немовляти, як Він тягнеться до соска Матері, а потім ллнеться до іншого, припадає до материнських грудей, яке ще й досі не ступало ногою по землі, яке приймає обрізання у восьмий день? Хіба ви не бачите Цього Немовляти? Це Він створив віки, Він затвердив небеса, Він розпростер землю, Він огородив море берегами. Це Немовля виводить вітри зі скарбів своїх, Це Немовля за Ноя відчинило затвори потопу, Це Немовля створило дощові струмені, Це Немовля віє снігами, як білотканим полотном. Це Немовля за допомогою жезла Мойсея визволило праотців наших із землі Єгипетської, розсікло Чорне море і провело їх ніби зеленою рівниною, і, виливаючи їм у пустелі манну, дало їм наділило землею, що витікає молоком і медом. Це Немовля визначило, щоб цей храм працями батьків піднісся у висоту. Це Немовля, даючи клятву Аврааму, говорило: “Примножуючи, примножу сім’я твоє, як зорі небесні, і як пісок на березі моря” (Бут. 22:17). Про Це Немовля пророчий сонм, підносячи молитви, говорив: “Здвигни силу Твою, і прийди, щоб спасти нас” (Пс. 79:3). Нехай не збентежить вас Немовля дитинством Своїм. Один і Той самий – і Немовля, і Співначальний Отцю, Один і Той самий і роками обчислюється, і рід Його ніхто не може сповідувати, Один і Той самий і белькоче як немовля, і дає устам премудрість. Одне – через народження від Діви, інше – через незбагненність Свого буття. І про це також дав зрозуміти Ісая, який каже: “Немовля народилося нам – Син даний нам” (Іс. 9:6). Як немовля Він народжений, як Син – даний. Такий Він у видимому й Інший в умоосяжному”.

Ось пророцтво Анни, ось гідні жінки промови, ось щастя вдовиці – справжньої вдовиці, яка здійснила чудову зміну у своєму житті: вона попрощалася з чоловіком і прийняла Господа. Вона сім років від дівоцтва прожила з чоловіком, сповнивши седмицю років, і після цього на сьомому році припинила спілкування з чоловіком. Гідним чином суботствувала, гідним чином знайшла благодать недільного дня. Анна уподібнилася голубиці. Вона не забула чоловіка, не зрадила першій вірності, не опоганила ложа, не віддала іншому древо одношлюбності. На ложі завжди пам’ятала про померлого, як про живого, і не осквернила шлюбного одягу. До неї не відноситься докір апостола Павла, який говорить: “Вони (молоді вдовиці – Пер.), впадаючи в розкіш на шкоду Христу, бажають одружуватися. Вони підлягають осуду; бо відкинули першу віру” (1Тим. 5:11-12). По праву гідна осуду та, яка разом із богоданним чоловіком поховала і пам’ять про нього, тим більше, якщо в неї дитина або кілька дітей, для чого й насаджено закон шлюбу. Але якщо у молодої вдовиці немає дитини, то справедливо, що вона, спонукувана любов’ю до чадородия, прагне до другого шлюбу. Тому що і блаженний Павло, закликаючи до цього, вигукує: “Бажаю, щоб молоді вдови вступали в шлюб”, а потім, показуючи, в чому користь другого шлюбу, додає, кажучи: “Бажаю, щоб молоді вдови вступали в шлюб, народжували дітей, керували домом” (1Тим. 5:14). Тож другий шлюб можна укладати заради дітонародження. Але коли у вдовиці, яка прагне шлюбу, є діти, то надалі таке народження дітей буде зайвим, оскільки розумні колосся сперечатимуться між собою.

Отже, повернімося знову до євангельської розповіді. Що оповідає нам євангеліст? Адже корисно торкнутися всієї розповіді в цілому. Щойно ти чув, як євангеліст Лука говорить про те, що сказав Симеон Діві: “Оце лежить Сей на падіння і на повстання багатьох в Ізраїлі, і на предмет сперечань, – і Тобі Самій пройде зброя душу”. Що значить “і Тобі Самій пройде зброя душу”? Слухай уважно. Коли Симеон сказав Діві привселюдно про Господа, що “Ось, лежить Він на падіння і на повстання багатьох в Ізраїлі і на предмет сперечань”, то, звісно, Мати Господа зніяковіла від сказаного Симеоном і сказала йому: “О, чоловіче, ти не розумієш, що говориш. Чому ти так сумно сповіщаєш про Христа? Тобі невідомо зачаття Немовляти, і ти сповіщаєш про Нього якесь сперечання, як про звичайну дитину. У Ньому немає ніякого падіння, але велика висота і поблажливість до тих, кому Він доброчинний. Чому ж ти не благословляєш Його, кажучи: “Се, лежить Сей не на падіння, а на повстання багатьох в Ізраїлі”, і що значить в предмет сперечань?” Але Симеон відповів Діві: “Досить Тобі, о Діво, що Ти називаєшся Матір’ю. Досить для Тебе, що Ти живиш Того, Хто живить світ. Велич для Тебе те, що Ти в утробі носила Того, Хто носить усе. Христос, що мешкав у Тобі нині, і тепер у мені, Сам велить вимовити про Нього те, що Він лежить на падіння і на повстання багатьох в Ізраїлі: на падіння невіруючих іудеїв і на повстання віруючих народів”. “Ось, лежить Сей на падіння і на повстання багатьох в Ізраїлі і на предмет суперечок”, назвавши предметом суперечки хрест. Тому що в самому хресті багато хто з невіруючих перекословив Господу, висміюючи Його на ділах і на словах, б’ючи тростиною, даючи випити оцет, підносячи до вуст жовч, кладучи терновий вінець, пронизуючи списом ребра, б’ючи руками по щоках, викрикуючи ганебні слова: “Других спасав, а Себе Самого не може врятувати” (Мф. 27:42). Тому, роз’яснюючи це, він сказав: “І в предмет сперечань”. Багато хто переколов Йому, коли Петро зрікся і всі апостоли, як вівці, що не мають пастиря, розсіялися. Через хрест навіть серце Самої Діви сповнилося сумом, тому й говорила вона: “Чому Я раніше не померла? Чому Я застала цей день? Перебуваю Дівою, а більше ніж у матерів терзається утроба моя”. Ці незліченні помисли Діви Симеон назвав зброєю, тому що вони пронизали Її до глибини, тому що вносять спокуси, як Господь сказав: “Усі ви спокуситеся про Мене цієї ночі” (Мф. 26:31). Тому Симеон і додає, кажучи: “і Тобі Самій пройде зброя душу, нехай відкриються думки багатьох сердець”. Бачиш, як незліченні помисли названі зброєю, тому що вони пронизують до глибини, тому що вони доходять до серця і вражають до мозку кісток? Ось якими помислами була охоплена Діва, бо не знала ще про те, що Воскресіння близько. Тому після Воскресіння немає вже двосічного меча, але радість і веселощі. Отже, предметом прекослів’я Симеон називає хресні страждання, під час яких зброя помислів пройшла в душу Діви. Але все-таки можливо, що хто-небудь скаже: “Звідки в нас доказ?” Із самих повчань Господа. Слухай, що Він каже: “Рід цей лукавий, він шукає знамення, і знамення не дасться йому, окрім знамення Йони пророка. Бо як Іона був у череві кита три дні й три ночі, так і Син Людський буде в серці землі три дні й три ночі” (Лк. 11:29-30). Бачиш, що хресні страждання називаються знаменням, і не тільки в Новому Завіті, а й Старому? Тому, що Старий Завіт абсолютно згоден із Новим. Оскільки Один і Той самий Бог є Законодавцем того і Винуватцем цього. І хто свідок цього? Сам Господь. Слухай, що Він каже через пророка Єзекіїля ангелам-посіпакам, коли вказував на загальний кінець: “Нехай не жаліє око ваше, і не жалійте, і не жалійте, і старого, і юнака, і дівчину, і дитину, і дружин б’ють до смерті, але не зачепите нікого з людей, на яких є знак” (Єз. 9:5-6). Ось воно, знамення Старого і Нового Завітів: це – хрест, що спасає світ, за допомогою Ісуса Христа Господа нашого, Йому слава і сила на віки віків. Амінь.

 

Переклад: Данило Д.

Слово I

«А когда исполнились дни очищения их по закону Моисееву, принесли Его в Иерусалим, чтобы представить пред Господа, как предписано в законе Господнем, чтобы всякий младенец мужеского пола, разверзающий ложесна, был посвящен Господу, и чтобы принести в жертву, по реченному в законе Господнем, две горлицы или двух птенцов голубиных»

(Лк. 2:22-24).

По закону Моисееву, родильницы в течение сорока дней не могли являться в церковь Божию; по прошествии же этого времени обязаны были явиться в храм и от священника принять очистительную молитву. Подвергается сему закону и Пречистая Матерь Божия Дева Мария – не потому, чтобы имела нужду в очищении Родившая бессеменного Источника чистоты и святости, но дабы исполнить закон Божий и показать совершенный образец благочестия и смиренномудренного повиновения воле Божией. Посему Она, подобно прочим женам израильским, вместе со святым обручником Иосифом, приносит предвечного Младенца Иисуса во храм Иерусалимский, чтобы представить пред Господа: ибо, по закону Божию, всякий первенец мужского пола посвящаем был Богу как Ему единому принадлежащий. Родители обязаны были искуплять его, давая в церковь малое количество серебра, и сверх того должны были, в благодарность Богу, принести в жертву: богатые – агнца, а бедные – двух горлиц или двух птенцов голубиных. Смысл этого закона имеет весьма важное значение. Чадородие есть дар Божий: кому же принадлежит первый плод, как не Богу, даровавшему его? Сверх того, закон искупления первенцев напоминал израильтянам чудесное их исшествие из Египта, когда Ангел Господень умертвил всех первенцев египетских, а израильских пощадил (Вих. 13:2). Дабы исполнить закон, и Пресвятая Матерь Божия и Дева Сына Своего Первенца посвящает Богу; Искупителя рода человеческого искупляет; по бедности приносит в жертву двух птенцов голубиных за Того, Которого Отец Небесный отдал в жертву за спасение человеков. В таком смирении приходит в первый раз в Иерусалим Господь и Спаситель наш… И кто Его встречает? Один только благочестивый старец Симеон и восьмидесятичетырехлетняя вдовица Анна, в посте и молитве безотлучно пребывавшая при церкви.

«Тогда был в Иерусалиме человек, именем Симеон. Он был муж праведный и благочестивый, чающий утешения Израилева; и Дух Божий был на нем. Ему было предсказано Духом Святым, что он не увидит смерти, доколе не увидит Христа Господня. И пришел он по вдохновению в храм» (Лк. 2:25-27).

Все благочестивые патриархи и святые мужи Ветхозаветной Церкви со святым нетерпением ожидали пришествия обещанного Спасителя Израиля и больше всего желали видеть Его. Так же и праведный Симеон просил Господа, чтобы дожить ему до сего вожделенного часа, – и за благочестие его Дух Святой обещал исполнить желание его: прежде смерти своей увидеть Иисуса Христа. И вот, по внушению Святого Духа, праведный старец приходит в церковь в то самое время, когда Преблагословенная Мария и Иосиф принесли в нее Иисуса. Он встречает в ней Избавителя мира, почему и установленный Церковью в воспоминание сего праздник называется Сретение Господне.

«И, когда родители принесли Младенца Иисуса, чтобы совершить над Ним законный обряд, он взял Его на руки, благословил Бога» (Лк. 2:27-28).

Тот же Дух Святой, Который привел праведного Симеона в церковь для сретения Иисуса Христа, указал ему Сего предвечного Младенца, Которого держала в объятиях Пречистая Дева Мария. И с какою неизреченною радостью святой старец узрел Его и принял на руки свои! С какою беспредельною благодарностью Богу, удостоившему его сего несравненного счастья, воспел радостную песнь, благословив Бога. «Ныне отпускаешь раба Твоего, Владыко, по слову Твоему, с миром, ибо видели очи мои спасение Твое, которое Ты уготовал пред лицем всех народов, свет к просвещению язычников и славу народа Твоего Израиля» (Лк. 2:29-32). Увидев Спасителя, Которого столь сильно желал видеть, святой Симеон, уже не хочет более жить: все желания его исполнились. С миром духовным, с полным упованием улучить блаженную вечность верою в пришедшего Спасителя и с радостью оканчивает он временную жизнь. Очи его видели Спасителя всех людей, Просветителя не только иудеев, но и язычников, – Царя Израилева, прославившего избранный народ Свой Рождением Своим от него: чего еще оставалось ему желать? С таким миром, надеждою и радостью разрешаются от уз плоти души праведных!

Кому из нас, братия, не желательно улучить таковую блаженную кончину? Но блаженная кончина есть плод праведной, добродетельной и благочестивой жизни. Чтоб получить ее, надлежит, подобно праведному Симеону, прежде всего и более всего желать узреть Спасителя своего, хотя не плотскими, но умными очами сердца. Когда узрим Его, тогда и мы с миром и радостью возляжем на смертный одр и перейдем от смерти в жизнь (Ін. 5:24). Верно слово Его: «Кто имеет заповеди Мои и соблюдает их, тот любит Меня; а кто любит Меня… и Я возлюблю его и явлюсь ему Сам» (Ін. 14:21).

Но обратимся к словам евангелиста: «Иосиф же и Матерь Его дивились сказанному о Нем» (Лк. 2:33). Удивлялись Иосиф и Матерь Божия словам Симеона о предвечном Младенце не по незнанию своему, что Он есть Спаситель мира, но по смиренномудрию своему и по чувству глубочайшего благоговения к Богу, удостоившему Деву Марию быть Матерью Такого Сына, а Иосифа – попечителем Его. И благословил их Симеон и сказал Марии, Матери Его: «Се, лежит Сей на падение и на восстание многих в Израиле и в предмет пререканий, – и Тебе Самой оружие пройдет душу, – да откроются помышления многих сердец» (Лк. 2:34-35). Что глаголеши, старче праведный? Тот ли лежит на падение многих во Израиле, Который пришел восставить падшее естество человеческое? Но слова Симеона верны, ибо они – глаголы Духа Святого. Иисус Христос пришел восставить всех падших и спасти всех погибших, но Он не спасает нас без нас. Он пришел просветить всех и светит всем, но те только просвещаются, кто, во смирении сердца своего, признавая слабость и заблуждение ума своего, веруют светоносным и спасительным словам Его. Он пришел избавить и спасти всех от грехов – но те только избавляются от греховного ига, кто с сердцем сокрушенным раскаиваются и исповедуют грехи свои и с верою ищут прощения у милосердия Его. Он пришел восставить всех падших, даровать всем благодатные силы сделаться добродетельными, благочестивыми и святыми – но те только приемлют эти дары, кто, признавая немощь свою, неотступно просят у Него духовных сил, верно исполняя живоносные заповеди Его. Этим-то во смирении духа верующим, с сокрушенным сердцем кающимся Иисус Христос лежит на восстание из тьмы в свет, из неверия в веру, из греха в добродетель и святость, из немощи в силу, из смерти в жизнь Вечную. Но Он же лежит и на падение тем, кто, гордясь своим умом и темною земною мудростью, не верует светоносным словам Его и, любя тьму, не приемлет Его света; на падение тем, кто, при всей внутренней нечистоте и гнусности сердец своих, превозносясь ложными добродетелями своими, не признают своих грехов и не ищут у Него спасения от них; на падение тем, кто, надеясь или на силу свою, или на славу свою, или на богатство свое, без страха нарушают заповеди Его и вместо того, чтоб исполнять волю Божию, святую и совершенную, следуют своей злой развращенной воле. Так Иисус Христос лежит на падение и восстание многим.

И как верно исполнились эти слова праведного Симеона на иудеях! Гордые их законоучители и книжники, хвалящиеся ложными добродетелями фарисеи, превозносящиеся силою и славою своею архиереи и князья, ожидавшие видеть в Мессии царя победоносного и облеченного мирского славою и богатством, а истинного Мессию – смиренного и уничиженного Иисуса – отвергшие, – разве не пали они за неверие и гордость? Но восстали смиренные рыбари, кающиеся мытари, слабые жены, всею верою принявшие Его и всею любовью прилепившиеся к Нему. «Иисус Христос вчера и сегодня и во веки Тот же» (Євр. 13:8): и ныне, и всегда те же падают, и те же восстают. Верно слово Его: «Ибо всякий, возвышающий сам себя, унижен будет, а унижающий себя возвысится» (Лк. 18:14).

«Се, лежит Сей на падение и на восстание многих в Израиле и в предмет пререканий…, – продолжает Симеон, – да откроются помышления многих сердец». Иисус Христос лежит в предмет пререканий. То есть во всей Его жизни и делах ум человеческий, не озаренный светом веры, сердце наше, не привыкшее безусловно исполнять заповеди Божии, и самолюбие наше находят беспрерывные противоречия. Для ума человеческого непостижимо: как Спаситель наш есть и Бог, и вместе человек; безначальный Сын Бога Отца – и получивший начало бытия Сын Девы; невместимый небом и землею – и вмещающийся в тесных яслях; и Тот, Кто держит в руке Своей всю вселенную, – и Тот, Кого держит руками старец Симеон. Не постигая сего, ум без веры противоречит тайнам спасения и не верует им. Но при свете веры – эти противоречия исчезают: озаренные сиянием веры, мы веруем этим непостижимым тайнам, ибо знаем, что для Бога нет ничего невозможного (Мк. 10:27).

Для растленного сердца человеческого спасительные и живоносные заповеди Иисуса Христа кажутся весьма тягостными и невозможными к исполнению, потому оно беспрерывно им противоречит; но при надежде на всемогущую силу благодати Его, которая «совершается в немощи» (2Кор. 12:9), исчезает это противоречие: и для истинно верных сердец заповеди евангельские не тяжки (1Ін. 5:3); иго Христово для них благо и бремя Его легко (Мф. 11:30). Для развращенного самолюбия нашего последование крестной жизни Иисуса Христа представляется невыносимым. Нам бы хотелось, чтобы путь в Царствие Небесное мы могли совершать в беспрерывных радостях и удовольствиях и, не вкусив от горькой чаши Креста Христова, переселились на Небо для вечных наслаждений. Потому самолюбие наше беспрерывно противоречит пути Креста, единому вводящему в Вечную жизнь. Но противоречие это исчезает при излиянии в сердца наши истинной любви к Богу, для которой Крест Спасителя есть вожделеннее всех сокровищ света и слаще всех радостей мира. Так Иисус Христос лежит в предмет пререканий, которым испытываются и истинная вера, и истинное повиновение, и истинная любовь наша к Богу!

«И Тебе Самой оружие пройдет душу» (Лк. 2:35), – говорит праведный Симеон Деве Марии. Кому, кажется, более приличествовало в беспрерывной радости провождать жизнь, как не Пресвятой и Преблагословенной Деве Марии – Матери Спасителя, Источника и Подателя вечной радости? Но Симеон предвещает Ей не удовольствия и веселие, а скорби, которые, подобно острому мечу, проникнут всю святую Ее душу: «И Тебе Самой оружие пройдет душу». И чьи скорби и страдания могут сравняться с болезнью материнского Ее сердца, когда Она, стоя при Кресте Спасителя и Сына Своего, была зрительницею Его беспредельных страданий и поносной смерти? Как же после сего мы, бедные грешники, оскверненные беззакониями, можем жаловаться, когда милующая десница Божия посещает нас бедствиями и скорбями, спасения ради душ наших? «Ибо Господь, кого любит, того наказывает; бьет же всякого сына, которого принимает» (Євр. 12:6Притч. 3:12).

Прилепимся, братие, всею силою веры и любви нашей к Богу и Спасителю нашему, да будет Он нам на восстание в жизни сей: от веры – в веру, от силы – в силу, а по кончине нашей – в жизнь Вечную. Аминь.

 

Слово II

Многие из великих мужей изумляются девству, и оно действительно достойно удивления, так как сродно ангелам, беседует с горними силами и свойственно существам бестелесным. Оно – светильник Святой Церкви. Оно победило мир, попрало страсти, укротило желания и не приобщилось Еве. Оно удалилось от скорбей, достигло чистоты и освободилось от страданий, так как на девство не простирается приговор, гласящий: «Умножая умножу скорбь твою в беременности твоей; в болезни будешь рождать детей; и к мужу твоему влечение твое, и он будет господствовать над тобою» (Бут. 3:16). Итак, девство действительно достойно удивления как непорабощаемое стяжание, как свободы жилище, как аскетическое украшение, как высшее человеческого естества, как освобожденное от необходимых страданий, как вошедшее вместе с Христом-Женихом в чертог Царства Небесного. Вот какие и подобные им прославления девства. Но и честной брак превосходит всякий земной дар, так как он – многоплодное древо, изысканнейший цвет и корень девства. Он – насадитель разумных и одушевленных ветвей. Он – благословение на умножение мира, утешитель рода, созидатель человеческого существа и живописец Божественного образа. Он получил благословение Господа и удерживает собой весь мир. Он – сопроводитель Того, Кого он убедил вочеловечиться, так как может с дерзновением сказать: Вот, я и дети, которых дал мне Бог. Разрушь честной брак и не найдешь цвет девства, потому что именно от брака, а не от чего-либо иного, ты соберешь цвет девства. Говоря это, мы не вносим вражду между девством и браком, но выражаем изумление перед тем и другим, как необходимыми друг для друга. Поскольку Господь есть Промыслитель каждого из них, Он не противопоставляет одно из них другому, потому что и девство, и брак в равной степени причастны страху Божию. Ведь без благочестного страха Божия и девство нецеломудренно, и брак нечестен.

Это сказано было мною из того, что написано в законе и утверждено в благодати, что собрано повсюду и не найдено нигде, и исполнено в одном Господе, – я имею в виду первоявленный плод брака. Какой именно? Ты только что слышал, что сказал евангелист: «По прошествии восьми дней, когда надлежало обрезать Младенца, дали Ему имя Иисус, нареченное Ангелом прежде зачатия Его… А когда исполнились дни очищения их…., принесли Его в храм и представили Его пред Господом, как предписано в законе Господнем: …всякий младенец мужского пола, разверзающий ложесна, будет назван святым Господу” (Лк. 2:21-23). Видишь, как благословение брака и сказанное в противоречие с общим открылось на одном Господе? Только на Господе, а не на ком другом, исполняется то, что всякий младенец мужского пола, разверзающий ложесна, будет назван святым Господу, хотя и сказано по отношению ко всем. Потому что всякое естество девы от плотской близости с мужчиной сначала разверзается, а затем уже утроба рождает. Но не так было при рождении Спасителя нашего, но Он, Сам разверзая утробу у Девы, не знавшей подобной близости, родился непостижимым образом. Поэтому пророчество о том, что всякий младенец мужского пола, разверзающий ложесна, будет назван святым Господу, относится только к Господу. Неужели свят Каин, окончивший жизнь в пороке, поскольку он прежде всех первым родился от материнской утробы? Неужели свят Исав, наследник войны и кровопролития, поскольку и он первым вышел из утробы матери? Неужели свят Рувим, осквернивший отцовское ложе и возбудивший изречение проклятия, поскольку и он тоже первым родился от плодовитой утробы Лии? Никто из них не свят, все они подлежат наказанию. Из этого становится очевидным, что к Господу относится пророчество: «всякий младенец мужского пола, разверзающий ложесна, будет назван святым Господу”, согласно сказанному Гавриилом Деве: «Дух Святый найдет на Тебя, и сила Вышнего осенит Тебя; посему и рождаемое Святое наречется Сыном Божиим» (Лк. 1:35).

Но все-таки кто-нибудь из возражающих может сказать, что, если к Господу относится пророчество: «Всякий младенец мужского пола, разверзающий ложесна, будет назван святым Господу”, то Дева не могла остаться девой. Неизбежно девственная утроба окажется разверстой, если к Господу относится это пророчество, поскольку писание провозгласило: «Всякий младенец мужского пола, разверзающий ложесна». Слушай внимательно: что касается девственного естества, то девственные врата вообще не были отверстыми по воле Того, Кого Она только что носила, в соответствии со сказанным о Нем: Это врата Господни, и Он войдет и выйдет, и будут врата затворены. Поэтому, что касается девственного естества, то врата девства вообще не были разверсты, а что касается могущества Родившегося Владыки, то ничто не затворено для Господа, но все открыто. Нет преграды, нет помехи, все открыто для Господа. Поэтому горние силы, приказывая дольним, воскликнули: «Возьмите врата князи ваша и … внидет Царь славы» (Пс. 23:7). Итак, прекрасно девство – истинное девство, потому что есть различие и в девстве: одни девы задремали и уснули, а другие бодрствовали (Мф. 25:1-13). Прекрасен и брак – истинный и честной брак, потому что многие сохраняют его, но многие нарушают. Прекрасно также и вдовство, так как справедливо упомянуть о трех чинах.

И, как я только что сказал, вдовство также прекрасно – вдовство истинное, получившее чистые венцы за подвиг целомудрия. Такой является упомянутая нами сейчас Анна пророчица, достигшая глубокой старости и обновившаяся юностью, как орлица. Только что ты слышал, что сказал евангелист Лука: «Тут была также Анна пророчица, дочь Фануилова, от колена Асирова, достигшая глубокой старости, прожив с мужем от девства своего семь лет, вдова лет восьмидесяти четырех, которая не отходила от храма, постом и молитвою служа Богу день и ночь» (Лк. 2:36-37). Видишь, как возвеличена вдовица Анна в Божественном Евангелии. Поистине Анна есть анна. Значение имени соответствует славе ее нравов. Пусть услышат жены и подражают славной Анне, пусть устремятся тем же путем, чтобы достичь равных венцов. Пускай никто не оправдывает себя беззащитностью вдовства, чтобы не отвергнуть от себя святость единобрачия.

Анна – венец вдов: обликом жена, чином пророчица; во вдовстве пребывает, в Царстве Небесном обретается; телом измождена, душой бодра; лицо в морщинах, ум расправлен; согбенна от старости, пряма мыслью; годами увядшая, богопознанием цветущая; постится и не чревоугодничает; молится и не рассеивается; постоянно пребывает в храме, а не скитается по чужим домам; воспевает псалмы, а не пустословит; пророчествует, а не баснословит; посвящает себя божественному, непристойному не предается. Анна превзошла восхваляемую апостолом Павлом вдовицу. Какую вдовицу? Слушай, что Павел говорит: «Вдовица должна быть избираема не менее шестидесяти лет,.. если… воспитала детей, если умывала ноги святым, если помогала бедствующим, если была усердна ко всякому доброму делу» (1Тим. 5:9). Она превзошла ту, которая восхвалена апостолом, и годами, и образом жизни. Разве не превзошла всех вдовиц та, которая удостоилась дара пророчества, и пребывает вместилищем Святого Духа, и всем ожидающим пришествия Господа во плоти указала на признаки этого пришествия, если евангелист сказал о ней, как ты только что слышал: И сама Анна в то время, подойдя, славила Господа и говорила о Нем всем ожидающим избавления в Иерусалиме. Видишь величие Анны? Она сделалась защитницей Господа и возвещала о Нем пред лицом Его Самого. О, чудо! Вдова, но обличала архиереев и книжников и, обличая их, воодушевляла весь народ. Она наблюдала за Господом и указывала на грядущее избавление в Иерусалиме, обращаясь ко всем собравшимся и объявляя им признаки Господа. Анна в новорожденном ребенке увидела Господа, она увидела дары и очистительные жертвы, принесенные за Него и вместе с Ним, но не смутилась тем, что Он мал возрастом. Анна исповедала младенца Богом, Врачом, Всесильным Искупителем, Сокрушителем грехов.

Не оставь без внимания сказанного Анной. Она обращалась к собравшимся, указывая всем присутствующим на деяния Господа: «Разве вы не видите Младенца, как Он тянется к сосцу Матери, а потом льнет к другому, приникает к материнской груди, до сих пор не ступавшего ногой по земле, принимающего обрезание в восьмой день? Разве вы не видите Этого Младенца? Это Он сотворил веки, Он утвердил небеса, Он распростер землю, Он оградил море берегами. Этот Младенец изводит ветры из сокровищ своих, Этот Младенец при Ное отверз затворы потопа, Этот Младенец сотворил дождевые струи, Этот Младенец веет снегами, как белотканным полотном. Этот Младенец посредством жезла Моисея освободил праотцев наших из земли Египетской, рассек Чермное море и провел их как бы по зеленой равнине и, изливая им в пустыне манну, дал им в удел землю, источающую молоко и мед. Этот Младенец предопределил, чтобы этот храм трудами отцов вознесся в высоту. Этот Младенец, давая клятву Аврааму, говорил: «Умножая умножу семя твое, как звезды небесные и как песок на берегу моря» (Бут. 22:17). Об Этом Младенце пророческий сонм, вознося молитвы, говорил: «Воздвигни силу Твою и прииди во еже спасти нас» (Пс. 79:3). Да не смутит вас Младенец младенчеством Своим. Один и Тот же – и Младенец, и Собезначальный Отцу, Один и Тот же и годами исчисляется, и род Его никто не может исповедать, Один и Тот же и лепечет как младенец, и дает устам премудрость. Одно – по причине рождения от Девы, другое – по непостижимости Своего бытия. И об этом также дал понять Исаия, который говорит: «Младенец родился нам – Сын дан нам» (Іс. 9:6). Как младенец Он рожден, как Сын – дан. Таков Он в видимом и Другой в умопостигаемом».

Вот пророчество Анны, вот достойные женщины речи, вот счастье вдовицы – истинной вдовицы, которая совершила превосходную перемену в своей жизни: она простилась с мужем и приняла Господа. Она семь лет от девства прожила с мужем, исполнив седмицу лет, и после этого на седьмом году прекратила общение с мужем. Достойным образом субботствовала, достойным образом обрела благодать воскресного дня. Анна уподобилась голубице. Она не предала забвению супруга, не изменила первой верности, не осквернила ложе, не отдала другому древо единобрачия. На ложе всегда помнила об умершем, как о живом, и не осквернила брачных одежд. К ней не относится обличение апостола Павла, который говорит: “Они (молодые вдовицы – Пер.), впадая в роскошь в противность Христу, желают вступать в брак. Они подлежат осуждению; потому что отвергли первую веру” (1Тим. 5:11-12). По праву достойна осуждения та, которая вместе с богоданным супругом погребла и память о нем, тем более, если у нее ребенок или несколько детей, для чего и насажден закон брака. Но если у молодой вдовицы нет ребенка, то справедливо, что она, побуждаемая любовью к чадородию, стремится ко второму браку. Потому что и блаженный Павел, увещая к этому, восклицает: «Желаю, чтобы молодые вдовы вступали в брак», а затем, показывая, в чем польза второго брака, добавляет, говоря: «Желаю, чтобы молодые вдовы вступали в брак, рождали детей, управляли домом» (1Тим. 5:14). Так что второй брак можно заключать ради деторождения. Но когда у вдовицы, стремящейся к браку, есть дети, то в дальнейшем такое рождение детей будет лишним, поскольку разумные колосья будут спорить между собой.

Итак, возвратимся вновь к евангельскому рассказу. Что повествует нам евангелист? Ведь полезно коснуться всего повествования в целом. Только что ты слышал, как евангелист Лука говорит о том, что сказал Симеон Деве: «Се, лежит Сей на падение и на восстание многих в Израиле и в предмет пререканий, – и Тебе Самой пройдет оружие душу». Что значит «и Тебе Самой пройдет оружие душу»? Слушай внимательно. Когда Симеон сказал Деве во всеуслышание о Господе, что «Се, лежит Сей на падение и на восстание многих в Израиле и в предмет пререканий», то, естественно, Мать Господа смутилась от сказанного Симеоном и сказала ему: «О человек, ты не понимаешь, что говоришь. Почему ты так печально возвещаешь о Христе? Тебе неведомо зачатие Младенца, и ты возвещаешь о Нем некое пререкание, как об обычном ребенке. В Нем нет никакого падения, но великая высота и снисхождение к тем, кому Он благодетельствует. Что же ты не благословляешь Его, говоря: «Се, лежит Сей не на падение, но на восстание многих в Израиле», и что значит в предмет пререканий?» Но Симеон ответил Деве: «Довольно Тебе, о Дева, что Ты называешься Матерью. Достаточно для Тебя, что Ты питаешь Питающего мир. Величие для Тебя то, что Ты во чреве носила Того, Кто носит все. Обитавший в Тебе ныне Христос и теперь во мне Сам повелевает произнести о Нем то, что Он лежит на падение и на восстание многих в Израиле: на падение неверующих иудеев и на восстание верующих народов». «Се, лежит Сей на падение и на восстание многих в Израиле и в предмет пререканий», назвав предметом пререкания крест. Потому что в самом кресте многие из неверующих прекословили Господу, высмеивая Его на делах и на словах, ударяя тростью, давая испить уксус, поднося к устам желчь, возлагая терновый венец, пронзая копьем ребра, ударяя руками по щекам, выкрикивая постыдные слова: «Других спасал, а Себя Самого не может спасти» (Мф. 27:42). Поэтому, разъясняя это, он сказал: «И в предмет пререканий». Многие прекословили Ему, когда Петр отрекся и все апостолы, как овцы, не имеющие пастыря, рассеялись. Из-за креста даже сердце Самой Девы исполнилось печалью, поэтому и говорила она: «Почему Я прежде не умерла? Почему Я застала этот день? Пребываю Девой, а больше чем у матерей терзается утроба моя». Эти бесчисленные помышления Девы Симеон назвал оружием, потому что они пронзили Ее до глубины, потому что вносят соблазны, как Господь сказал: «Все вы соблазнитесь о Мне в эту ночь» (Мф. 26:31). Оттого Симеон и добавляет, говоря: «и Тебе Самой пройдет оружие душу, да откроются помышления многих сердец». Видишь, как бесчисленные помышления названы оружием, потому что они пронзают до глубины, потому что они доходят до сердца и поражают до мозга костей? Вот какими помыслами была охвачена Дева, потому что не знала еще о том, что Воскресение близко. Поэтому после Воскресения нет уже обоюдоострого меча, но радость и веселье. Итак, предметом прекословия Симеон называет крестные страдания, во время которых оружие помыслов прошло в душу Девы. Но все-таки возможно, что кто-нибудь скажет: «Откуда у нас доказательство?» Из самих поучений Господа. Слушай, что Он говорит: «Род сей лукав, он ищет знамения, и знамение не дастся ему, кроме знамения Ионы пророка. Ибо как Иона был во чреве кита три дня и три ночи, так и Сын Человеческий будет в сердце земли три дня и три ночи» (Лк. 11:29-30). Видишь, что крестные страдания называются знамением, и не только в Новом Завете, но и Ветхом? Потому, что Ветхий Завет совершенно согласен с Новым. Поскольку Один и Тот же Бог является Законодателем того и Виновником этого. И кто свидетель этого? Сам Господь. Слушай, что Он говорит через пророка Иезекииля ангелам-жнецам, когда Он указывал на всеобщую кончину: «Пусть не жалеет око ваше, и не щадите; старика, юношу и девицу, и младенца и жен бейте до смерти, но не троньте ни одного человека, на котором знак» (Єз. 9:5-6). Вот оно, знамение Ветхого и Нового Заветов: это – крест, спасающий мир, посредством Иисуса Христа Господа нашего, Ему слава и сила во веки веков. Аминь.

Источник: Творения : в 2-х т. / свт. Василий Великий, архиеп. Кесарии Каппадокийской. – М.: Сибирская благозвонница, 2008-2009. – (Полное собрание творений святых отцов Церкви и церковных писателей в русском переводе). / Т. 2: Аскетические творения ; Письма. – 2009. – 1230 с. / Святитель Амфилохий Иконийский. Слова и послания. Слова на Сретение Господне. 1006-1012 с. (Перевод с древнегреческого игумена Вассиана (Змеева)).

Знайшли помилку