Вступ

Висловлюємо нашу палку подяку шановному пану Константіносу Караколі, доктору богослов’я, який втілив у життя свій чудовий творчий задум – на основі різноманітних книжок і періодичних видань про отця Порфирія скласти збірник духовних повчань і порад Старця. Свою працю автор люб’язно подарував нашому ісихастиріону¹.

Безумовно, будь-якому християнину буде корисно мати у своєму розпорядженні збірку богомудрих повчань отця Порфирія, в якій, завдяки групуванню за темами, кожне питання отримує всебічне висвітлення. Постійне поглиблене вивчення духовних питань необхідне вірянам для досягнення духовної зрілості та досконалості. Перечитуючи книгу вдруге і втретє, ми поглиблюємо своє розуміння тексту. Отже, той факт, що хтось уже читав деякі з книжок, на основі яких складено цю збірку, зовсім не означає, що знайомство з нею буде зайвим. Навпаки, уважне прочитання цієї книжки принесе велику користь, бо читач зможе зіставити різноманітні поради та настанови отця Порфирія з кожного конкретного питання, таким чином побачивши його у всебічному висвітленні. Чем глубже мы вникаємо в одне питання, тим краще починаємо розуміти й інші. Так, правильне розуміння істинного смирення призводить до вірного розуміння істинної любові, сердечного спокою, прощення ближніх тощо.

Ми від щирого серця бажаємо, щоб ця книга допомогла багатьом і багатьом православним християнам у їхньому духовному житті, у набутті духовного бачення, і просимо читачів не забувати і нас у своїх молитвах.

Священний жіночий ісихастиріон Преображення Господнього, Мілесі, 15 серпня 2002 р.

Від упорядника

Кілька слів про ту книгу, яку ви зараз тримаєте в руках. Постараюся говорити просто і відкрито і почну з моєї першої зустрічі з отцем Порфирієм.

Зі Старцем я познайомився після Пасхи 1980 року. Коли я вперше його побачив, він відпочивав на своєму скромному ліжку в простій, побудованій із цементних блоків келії в Мілесі в Аттиці. Було помітно, що він щойно видужав від важкої хвороби, тому говорив насилу. Я опустився на коліна біля отця Порфирія і попросив його благословити мене і дати кілька своїх благословенних повчань, що йдуть прямо від серця. Звичайно, я не можу розповісти вам мою сповідь. Скажу тільки, що Старець багато чого мені відкрив. Я був вражений його даром прозорливості. Він говорив зі мною якийсь час, наскільки йому дозволяли сили і наскільки я міг сприйняти в міру моєї духовної недосконалості. Пізніше я зустрічався з ним ще двічі, але нам уже не вдавалося поговорити – у Старця завжди було багато відвідувачів. Однак його святе смирення і велика любов дали мені прекрасний урок. Знаєте, що значить бачити людину Божу, освічену, умиротворену, обтяжену багатьма хворобами, яка, проте, вдень і вночі приймає людей без скарг і нарікань? Його серце завжди було відкрите для всіх.

Вважаю, що варто коротко описати основні етапи життя отця Порфирія. Так ми зможемо краще зрозуміти цю книгу і духовно насолодитися товариством Старця.

Отець Порфирій народився 1906 року в дуже бідній, але благочестивій родині в селі Агіос Іоанніс у Карістії, на острові Евбея². Усю його освіту становили два класи початкової школи. Грамоти, за його словами, він навчився, читаючи Євангеліє і церковні богослужбові книги. Щоб матеріально підтримати сім’ю, його батько поїхав на будівництво Панамського каналу. Маленький Євангелос (так звали Старця) працював на городі та випасав на прилеглих полях кількох овець, які належали їхній родині. Там він і прочитав житіє святого Іоанна Колова³. Святий образ цього преподобного глибоко запав у його душу, і він вирішив наслідувати його.

Ще зовсім юним, у віці 13-14 років, він вирушив на Святу Гору Афон. Там він зупинився в скиту Кавсокалівія⁴ і став послушником у келії, де жили два дуже добрих, але суворих старця. З ними він прожив 5-6 років. Там отець Порфирій дізнався, що таке чернече життя, що таке “досконалий”, “такий, що приносить радість”, як він говорив, послух, що таке чиста любов до Бога. Там він, щирий і чистий юнак, отримав дар прозорливості. Несподівано отець Порфирій дуже серйозно захворів, і Бог показав, що хоче послати його у світ, щоб він міг, за даною йому благодаттю, надихати, напоумляти, втішати й наставляти там людей. Молодий монах повернувся на батьківщину, на острів Евбея, і зупинився в монастирі Святого Харалампія в Авлонарі. Там його важка хвороба минула. У віці двадцяти років він зустрівся із Синайським архієпископом Порфирієм, який, здивувавшись небесними обдаруваннями молодого ченця, висвятив його в ієромонахи, давши своє ім’я – Порфирій. Уявіть собі, він у деталях описав архієпископу монастир на Синаї, хоча сам ніколи там не бував!

Коли монастир Святого Харалампія передали черницям, отець Порфирій переїхав у монастир Святого Миколая у Вафії, на Егіні. У 1940 році Старець приїхав до Афін, де його призначили настоятелем храму Святого Герасима при поліклініці, що розташована поруч із площею Омонія⁵. Там він упродовж 33 років служив Богу і людям, живучи в смиренній безвісності і здійснюючи великі подвиги на славу Божу. Тисячам людей він допоміг знайти мир Божий. Отець Порфирій допомагав навіть лікарям, ставлячи, завдяки своєму дару прозорливості, точні діагнози. З благодаті Божої він зцілив багатьох хворих. Усе це робив безграмотний, за мирськими поняттями, але прекрасно знаючий святу грамоту Божу Старець. “Иже премудры ловцы явлей”⁶, – співається в тропарі Святій Трійці.

Закінчивши своє служіння в храмі Святого Герасима і пішовши за штат, отець Порфирій кілька років прожив при храмі Святого Миколая в Калісії, в Пентелі⁷.

Нарешті він переїхав до Мелісі в Малакасу, розташовану приблизно за 39 кілометрів від Афін у бік Ламії, а потім ще за п’ять кілометрів дорогою до Оропоса. Там він жив так само смиренно, як і раніше, переносячи безліч своїх хвороб, які Бог за Своєю любов’ю дарував йому, за словом апостола, як “жало в плоть… щоб я не величався.” (2Кор. 12:7). Мелісі стали місцем справжнього масового паломництва. Старець прагнув до невідомості, але Бог прославив його. “Світ, – напише він згодом, – вважає мене доброю людиною, і всі кажуть, що я святий. Але я відчуваю себе найгрішнішою людиною на світі… і прошу всіх, хто знав мене, молитися за мене”.

Старець смиренно спочив у своїй келії в скиту Кавсокалівія на Святій Горі 2 грудня 1991 року. Він отримав сповіщення від Бога, що його кінець уже близький, і побажав смиренно закінчити життя далеко від світу, в тиші та спокої Божому.

Ніхто, крім насельників Кавсокалівії, не знав про його смерть. Його поховання пройшло дуже просто, скромно, по-чернечому, на тій землі, яку Пресвята Богородиця обрала Своїм уділом.

Коли, через п’ять років після смерті отця Порфирія, я приїхав, щоб помолитися на його могилці, то його останків у ній уже не було. Ченці з його келії сказали мені, що вони вночі, нікого про це не сповістивши, викопали і приховали його мощі. Тепер ніхто не знає, де вони знаходяться. Таким був заповіт отця Порфирія: він не хотів, щоб до його мощей почалося паломництво.

Хочете ще ближче доторкнутися до духоносного образу Старця? Почитайте нижченаведені достовірні свідчення його святості, вибрані мною з кількох книг про нього.

Один із духовних дітей Старця пише: “Неодноразово отець Порфирій розповідав мені один незвичайний, вражаючий випадок, що стався з ним незадовго до того, як він покинув Святу Гору. У той час він подвизався в скиту Кавсокалівія. Одного разу отець Іоаннікій, Старець келії і земляк отця Порфирія, відправив його збирати равликів, які служать для подвижників святковою пісною їжею⁸. Ці равлики живуть переважно на скелях і стрімких схилах гірських ущелин. Молодий ще тоді отець Порфирій, щоб порадувати свого Старця, вщерть наповнив свій мішок равликами, для чого йому довелося видертися нагору по одному дуже небезпечному, скелястому, майже неприступному схилу. На зворотному шляху до скиту він перетнув русло річки, до якої спускався кам’янистий осип. Коли отець Порфирій трохи піднявся вгору схилом, каміння в нього під ногами несподівано почало обсипатися і вже загрожувало потягти його за собою. Перебуваючи в такому безвихідному становищі, до того ж почало сутеніти, він вигукнув: “Пресвята Діва!” “І я не зрозумів, що в той момент сталося, – розповідав нам Старець, – але якась сила вихопила мене з цієї осипи і в одну мить перенесла на протилежний берег ущелини. Прийшовши до тями, я побачив, що стою на високій скелі, поруч із якою проходить стежка, що веде в скит””.

“Про отця Порфирія ми вперше почули від тоді ще мирянина й аспіранта Фракійського університету, а тепер уже священика й викладача фізики того ж університету, отця Георгія Анагностопулоса. Четвертого жовтня 1980 року ми приїхали до Старця в Оропос, де він жив у дуже скромній келії з бетонних блоків. Я і моя дружина розмовляли з ним близько години. Нас вразило наступне: перш ніж ми встигали розповісти отцю Порфирію про будь-яку з наших труднощів, він уже наводив нам приклади точно таких самих випадків із життя інших людей. Таким чином, він розв’язав усі наші здивування, хоча ми практично ні про що його не питали.

Коли ми піднялися, щоб іти, святий Старець із тихою, радісною, лагідною отецькою посмішкою взяв мого чоловіка за руку точно в тому місці, де вона боліла, хоча ми жодного слова не говорили йому про хворобу. Та й не збиралися говорити, оскільки курс лікування проходив під наглядом нашого лікаря. У чоловіка було запалення ліктьового суглоба. Йому кололи кортизон, і він приймав сильні протизапальні препарати. Коли отець Порфирій узяв його за лікоть, на якісь секунди мій чоловік відчув якусь теплоту, що пронизувала все його тіло, крім того, його почало трохи нудити, як від морської хвороби, але дуже скоро все це минуло, і він відчув, що болі в руці несподівано зовсім припинилися. Мій чоловік не зміг стриматися і зі сльозами на очах сказав Старцю: “Геронда, і це Вам було відкрито”. Звісно, після цього мій чоловік викинув усі таблетки і більше з цією проблемою до лікаря не ходив”.

“Одна жінка вперше прийшла до отця Порфирія, щоб порадитися щодо серйозної сімейної проблеми. Вона хотіла, щоб і її чоловік, і діти почули, що їй скаже Старець, тож поклала до своєї сумочки невеличкий магнітофон, щоб записати на плівку їхню бесіду. Приїхавши до отця Порфирія, вона побачила, що в нього вже багато народу, стала осторонь і почала чекати своєї черги. Незабаром вона почула з натовпу людей, що стояли попереду, голоси: “Старець велів, щоб зараз до нього зайшла жінка з магнітофоном”. Вона зовсім розгубилася, адже ніхто, крім неї, не знав, що в неї в сумочці є магнітофон. Отцю Порфирію було відкрито все”.

Після смерті Старця багато його духовних дітей стали писати про нього статті в найрізноманітніших періодичних виданнях і видавати дуже хороші книги. У них вони розповідали про свої власні зустрічі з отцем Порфирієм, наводили випадки з життя інших людей, як кліриків, так і мирян, які близько знали Старця. У житті багатьох і багатьох людей отець Порфирій зіграв дуже важливу роль. Ці книги православні люди полюбили настільки, що деякі з них вийшли по кілька видань. Різноманітні розповіді про Старця, бесіди з ним, його поради та роз’яснення складних питань, дивовижні спогади про нього його чад, слова вдячності – таким був їхній зміст. Ці книги надали мені неоціненну духовну допомогу, вони ще більше розпалили в моєму серці любов до отця Порфирія і бажання частіше бувати поруч із ним.

Але прекрасні настанови, повчання і приклади з особистого досвіду Старця, що дають нам правильні орієнтири в житті, були розсіяні по багатьох книгах, і мені здалося, що було б краще зібрати їх разом, розташувати за темами та опублікувати в одній збірці, яка, таким чином, охоплювала б усі книги про отця Порфирія. До цієї роботи я міг приступити, звісно, тільки отримавши на це благословення заснованого Старцем ісихастиріону. Благословення було отримано, і тепер я можу представити вашій увазі цю книгу, яка являє собою тематичне зібрання повчань отця Порфирія.

Під час читання книг про Старця мене особливо вразило в ньому – і це знайшло відображення в моїй збірці – таке:

– Безмежна любов отця Порфирія до людей. Він приймав і втішав усіх: православних, католиків, протестантів, невіруючих, індуїстів, робітників і вчених, людей, які часто змучені і заплуталися в цьому житті. Він не бачив, не хотів бачити їхні недоліки і говорити про них. “Полюбіть Христа, – говорив він, – і все те, що вас пригнічує і губить, гріховні помисли, все те, що відводить убік, – все це піде. Благодать Христова дарує вам зцілення. Це як світло. Коли світло приходить, тоді темрява відступає”.

– Однією з головних чеснот Старця була смиренномудрість. Смиренням було пронизано все: його обличчя, що завжди сяяло радістю, всі його рухи, келія, в якій він жив, його їжа. Один чоловік запитав отця Порфирія: “Геронда, у Вас немає спокуси високомудрістю, адже сюди приїжджає стільки людей, і всі прагнуть зустрітися з Вами?” І Старець відповів: “Уяви собі, що ігумен послав мене в магазин купити для монастиря лукум і дав мені 100 драхм. Хіба це мої гроші, щоб я ними пишався?”

– Отець Порфирій мав дар безперестанної молитви. Він міг, перебуваючи тілом на одному місці, відвідувати своїх духовних чад як у Греції, так і за кордоном, завдяки своєму дару прозорливості бачити, що вони роблять, що їх хвилює, які в них труднощі, і як отець міг наставляти їх або уві сні, або коли несподівано дзвонив їм по телефону.

– Мене також завжди вражало те, що Старець безмежно поважав свободу людини. Він нікого ні до чого не примушував, не збирав собі шанувальників, які б постійно його оточували. Отець Порфирій до будь-кого ставився як до особистості, як би низько людина не впала. Він відчував, що він теж один із грішників, і не відділяв себе від них. Тому всіх, хто до нього приходив, він оточував щирою любов’ю, нікого не вичитував, не робив зауважень, ніколи не тримався з високомірністю. Навіть тих, хто часто любив із ним посперечатися, він приймав із безмежною любов’ю і по-дружньому намагався їм допомогти.

– Особливу увагу я звернув на медичні пізнання отця Порфирія. Коли він був настоятелем храму при центральній поліклініці Афін, деякі лікарі, зіштовхуючись із важкими випадками, запрошували його до кабінету, і він ставив точний медичний діагноз, водночас розмовляючи правильною медичною мовою, що приводило в здивування весь лікарняний персонал.

Але не будемо дивуватися, тому що святий Старець жив в іншому світі і за даною йому благодаттю перебував у безперервному Богоспілкуванні. Уже тут він по благодаті Божій переміг тління, і його наставником був Сам Бог.

Свою книгу я хотів би випередити наступними коментарями:

– У ній ми не знайдемо відповідей абсолютно на всі наші запитання і рішення для всіх наших проблем. Але ми можемо, читаючи її, перейнятися православним духовним світоглядом, у якому зможемо відкрити для себе Бога і людину.

– Багато порад Старця мають дуже особистий характер і тому для нас можуть бути неприйнятними. Його настанови завжди враховували фізичний стан, суспільний і сімейний стан, духовний рівень того, до кого була звернена його любов.

– Коли нам будуть незрозумілі, можливо, через нашу духовну недосконалість, деякі поради отця Порфирія, не варто цим бентежитися. Можливо, ми зрозуміємо їх згодом, або ж можна запитати роз’яснень у більш духовно досвідченої людини. Найголовніше – майте добру прихильність, будьте відкриті до того, щоб сприйняти дух настанов Старця.

– Отець Порфирій часто вчив нас просто своїм прикладом. Надихаючись молитвою, любов’ю і прикладом Старця, ми зможемо розв’язати проблеми, що мучили нас протягом багатьох років.

– Якщо нас щось цікавить конкретно, то можна, не читаючи всю книгу, знайти потрібне нам місце за змістом.

Молитви отця Порфирія нехай перебувають із нами, щоб підтримувати нас і керувати на шляху до Бога.

24.1.2002

КХр. К.

Використана література

Чернець Агапій. Божественний вогонь, запалений у моєму серці Старцем Порфирієм. Афіни, 2000. 132 с.

Яннінціоті К. Поруч зі Старцем Порфирієм. Афіни, 1995. 335 с.

Іоанніді К. Патерик XX століття. Афіни, 2002. Ієромонах Дамаскін. Угодник Божий возлюблений буде від Нього. Афіни, 1995.

Іоанніді К. Старець Порфирій. Афіни, 1993.

Каліацу А. Отець Порфирій. Афіни, 2000.

Крусталакі Г. Старець Порфирій. Афіни, 2001. Старець Порфирій. Афіни, 2000.

Тзавра А. С. Спогади про Старця Порфирія. Афіни, 2001.

Ієромонах Христподул, святогорець. Вибрана посудина. Свята Гора, 1996.

Різні періодичні видання та публікації.

* * *

¹ Монастир, розташований на приватній землі і, як правило, користується майже повною незалежністю від єпархіального архієрея. – Прим. перекл..

² Евбея – острів, розташований на східному узбережжі Греції, недалеко від Афін. – Прим. перекл.

³ Преп. Іоанн Колов (V століття) – знаменитий подвижник Єгипетського скиту, пам’ять – 9 листопада. – Прим. перекл.

⁴ Кавсокалівія – один із найдавніших і найвідоміших афонських скитів. Розташований на південно-західному краю Афонського півострова, належить Великій Лаврі преподобного Афанасія Афонського. – Прим. перекл.

⁵ Омонія – центральна площа Афін. – Прим. перекл.

⁶ Тріодь Квіткова, М., 1992. С. 240.

⁷ Пентелі – район, розташований у передмісті Афін. – Прим. перекл.

⁸ Грецька національна кухня використовує великих їстівних равликів, які за смаком нагадують морські мідії. Часто їх називають виноградними равликами. – Прим. перекл.

ЛЮБОВ ХРИСТОВА

“Христос – це все” ⁹

– Отже, життя без Христа – це не життя. Немає його, воно закінчене. Якщо не бачиш Христа у всіх своїх діях і помислах – ти чужий Христа.

Як ти це зрозумів?

Я пам’ятаю одну пісеньку:

“З Христом скрізь,

Страху ж немає ніде”.

Вам її не доводилося чути? А? Це дитяча пісенька, як вона мені запам’яталася.

Так ми справді й повинні дивитися на Христа. Він – наш друг, Він – наш брат, Він – найкраще і найпрекрасніше з того, що є. Він – це все. Як друг Він звертається до нас і каже: “Ви ж Мої друзі. Невже ви цього не розумієте? Ми – брати і сестри. Я ж не… У Мене в руках немає ключів від безодень пекельних, Я вас не залякую, але Я вас люблю. І хочу, щоб ви разом зі Мною раділи життю”. Розумієте?

Ось що таке Христос. І тут немає місця похмурості, зневірі, замкнутості на самій собі, коли людина занурена і терзається всілякими помислами, страждаючи від ран, отриманих нею на її життєвому шляху.

Христос – це нове життя. Христос – це все.

Він – радість, Він – життя, Він – світло, світло істинне (пор.: Ін. 1:9), яке робить так, що людина радіє, прагне в гору, бачить усе, бачить усіх, вболіває за всіх, хоче, щоб усі були разом із нею, і всі – поруч із Христом.

Коли ми знаходимо якусь річ або скарб, то не бажаємо ніде говорити про це. Але християнин, коли знайде Христа, коли пізнає Його, коли Христос увійде в його душу і він відчує Його, бажає говорити і кричати про це всюди. Він бажає говорити про Христа, про те, що таке Христос. Полюбіть Христа і нічому не віддайте перевагу перед Його любов’ю. Христос – це все, це джерело життя, межа бажань, це – все. У Христі є все, все найпрекрасніше.

Далеко відстоять від Христа скорботи, зневіра, нервозність, переживання, спогади про життєві травми, битви і страждання. Усе це буває в нашому житті. Ми поспішаємо туди, біжимо сюди, але все марно, і ми ніде не можемо зупинитися. Але де ми знайдемо Христа, нехай це буде навіть печера, там ми залишаємося і боїмося піти, щоб не втратити Його. Читайте, і ви все дізнаєтеся. Подвижники, які пізнали Христа, не бажали залишати своїх печер, не бажали йти у світ на справу проповіді, вони хотіли залишитися там, де відчули Христа, який був присутній їм.

Христос – це все.

Христос – це джерело життя, радості. Це – все. А як тобі здається, Нікос?

– Те, що Ви сказали, Герондо, – золоті слова, і це реальність. Як Ви говорите, так і є насправді.

– Так, – продовжував Старець. – Коли ми говоримо, що ми християни, що ми – Христові, тоді ми чуємо заклик до цього життя. Ти зрозумів? Ось як це буває… І в годину випробування, щойно ми побачимо Христа, одразу ж відкидаємо свої наміри і хочемо бути з Христом. Але Христос – наш друг, Він – наш брат, і Він каже: “Ви – Мої друзі. Я не бажаю, щоб ви дивилися на Мене інакше, Я не бажаю, щоб ви дивилися на Мене так: що Я – Бог, що Я – Бог Слово, що Я – іпостась Святої Трійці. Я хочу, щоб ви дивилися на Мене як на свого, як на вашого друга, уклали Мене у свої обійми, відчули Мене у своїй душі – вашого Друга. Мене – джерела життя, як це є насправді”.

І все це – істина. Зараз, як ми сказали, є сатана, пекло, смерть. Усе це є, є насправді. Це інша сфера: зло, темрява і те, що належить темряві.

Людина Христова повинна полюбити Христа, і коли вона полюбить Христа, вона звільняється від диявола, від пекла і смерті. Ти запитаєш мене: “А ти досяг цього?” Ні, я не досяг, я про це прошу, цього хочу. І коли буваю один, і взагалі скрізь намагаюся так жити. Я не живу, але… намагаюся. Тобто, як тобі сказати, як пояснити? Я не пішов у цю царину… але я там був один раз, я бачив її, але тепер мене там нема, проте я її пам’ятаю, тужу за нею і хочу повернутися. Ось і зараз, і завтра, післязавтра, – у кожну мить це бажання до мене повертається, і я дуже хочу, жадаю туди вирушити. Але я – не там. Не можу вам цього пояснити. Ну, ви нарешті зрозуміли?

– Так, зрозуміли, Герондо.

Любов до Бога

Іншим разом я запитав Старця, якою має бути наша любов до Бога, і він відповів: “Наша любов до Бога, дитино моя, має бути безмежною, вона не має бути роздроблена на прив’язаність до різних речей.

Ось тобі приклад: людина, скажімо, має в собі одну батарейку певної енергоємності. Якщо вона марнуватиме цю енергію на різні справи, що не мають стосунку до любові до Бога, то заряд, що залишився в ній для цієї любові, буде вельми невеликим, часто може бути навіть зовсім незначним. Якщо ж ми всю нашу енергію спрямуємо до Бога, тоді великою буде наша любов до Нього.

Наведу тобі ще такий приклад.

Одна дівчина дуже сильно полюбила юнака на ім’я Нікос. Щоночі вона прокидалася і таємно від своїх батьків, боса, вистрибувала через вікно на вулицю і, незважаючи на біль від колючок, що впивалися в ноги, через поле бігла на зустріч зі своїм коханим. Коли ж вона поверталася назад, у дім, то Нікос завжди ніби перебував поруч із нею. За яку б роботу вона не бралася, її Нікос був тут, вона бачила його. Так само і ти, дитино моя, маєш усі свої сили спрямовувати до Бога. Твій розум завжди має бути в Ньому, бо саме цього й бажає Бог”.

Середній і царський шляхи любові

“Ми також повинні, дитино моя, – говорив мені Старець, – не йти середнім шляхом християнина, тому що він дуже важкий. Ми повинні подолати цей етап і високо піднятися з любов’ю до Христа. Тоді все стає легким. Возлюбивши Христа, ми вже не впадаємо в гріхи, і тоді ми – поза середнім шляхом, тоді ми – справжні християни”.

Як полюбити Христа?

– Як нам полюбити Христа, Герондо?

– Любові до Христа, дитино моя, ми досягаємо так: усім своїм єством спрямовуємося до Бога і закликаємо Його. Споглядаючи природу, дерева, рослини, птахів, бджіл, квіти, море, риб, зірки, місяць, сонце та іншу безліч найпрекрасніших Його творінь, ми звертаємо свій розум до Бога і, прославляючи Його через них, намагаємося усвідомити, наскільки вони чудові й дивовижні, і намагаємося полюбити їх. Коли в нас це вийде, тоді наша любов почне підніматися і до нашого Творця, і тоді ми справді, істинно любитимемо Його. Таким чином, любов до творіння є важливим етапом на шляху до любові Христової, але ще важливішою є любов до ближнього. Тому, щоб здобувати її, ми повинні відвідувати лікарні, тюрми, дитячі притулки, будинки для людей похилого віку тощо. Тоді наша любов буде щирою”.

Пекло і рай

“Ось, дивись: і пекло, і сатана, і рай, і багато чого подібного – реальні речі. Але я не бажаю, щоб ти їх боялася або постійно про них думала, як ти це зараз робиш.

Я хочу, щоб ти полюбила Христа, Який є все, і тоді, де б ти не була, ти не будеш боятися нічого з того, про що ми зараз говоримо. Ти матимеш усі блага і тут, і там.

Так. Христос на нас чекає, і щойно ми хоч трохи відкриємо для Нього своє серце, Він негайно входить туди, і тоді в нас є все.

Він подібний до сонця, дитя моє. Варто тільки трохи підняти штору на вікні, як його світло і промені негайно проникнуть у кімнату і зігріють нас”.

Любов у простоті, без страху

Дуже часто Старець мені говорив:

“Я раджу тобі завжди мати любов. Спочатку любов, а потім усе інше”.

“Ми повинні любити в простоті серця, точно так само ми повинні і молитися”.

“Я не бажаю, щоб ви зверталися до Бога зі страху перед смертю. Хочу, щоб ви робили це з великою любов’ю до Нього. Це – вище, дитя моє”.

Він постійно говорив мені про любов

Коли я перебував поруч з отцем Порфирієм, то його простота, досвідченість у духовному житті, смиренність, досконала любов завжди мене зачаровували, так що забувалося, хто я, чим займаюся тощо.

Я дивився на нього як на одного з давніх отців пустелі, про яких ми читаємо в патериках. Мене незмінно вражало те, що він постійно говорив мені про любов. Часто він повторював: “Кожну свою справу, дитя моє, ми повинні починати з любові до Бога”.

Насамперед – любов

Ніщо духовне не буває без страждання. Ніщо духовне не приходить саме по собі, просто так. Тут слід зазначити, що Старець, звісно, не ганявся за духовними обдаруваннями. Ні. Він прагнув тільки до любові Христової і ні до чого більше. Метою ченця, метою християнина є не отримання дарів від Бога, а любов. Такий рух є вихід із самодостатності. Цей вихід – спілкування і любов до Бога. Так чинив і Старець. Дарування прийшли потім, як дари Божі. Так він на це дивився.

Возлюбимо, наскільки це можливо, Христа

– Які душекорисні настанови Старця Порфирія особливо вам запам’яталися?

– Він завжди говорив, щоб ми якомога більше любили Христа. “Хто любить Христа, той уникає гріха”. Любов до Бога він завжди виділяв особливо.

І справедливо. Бо, як ви знаєте, хтось може жити уважно і доброчесно, прагнучи уникнути вічних мук. Це перша категорія людей. До наступної категорії належать ті, хто намагаються не грішити, згадуючи про Божественні обітниці та спадщину райських обителей. Але люди з третьої, найвищої категорії, як навчав Старець Порфирій, прагнуть до того, щоб жити доброчесно, з любові до Бога, тому, що вони не бажають засмучувати Господа, Котрий ” раніше полюбив нас” (1Ін. 4:19). Така любов породжує в душі відчуття райського блаженства, вона сама є початком раю.

Якби ми бачили, як любить нас Христос…

Господь ніколи і ніде нас не залишає. З того моменту, як Він прийшов на землю, народившись від Пресвятої Діви Богородиці, і став Боголюдиною, Він завжди з нами. Як говорив Старець Порфирій, хай будуть з нами його молитви, якби ми побачили, як нас любить Христос і що Він для нас робить, то від безмірної радості збожеволіли б розум. Ми залишилися б у Його обіймах, і нам уже ні до чого не було б діла.

Любов пастушки і любов Христова

Якось раз, коли я перебував у Каллісії¹⁰ у Старця, йому повідомили, що в Афінах влаштовують вечір, на якому виступатиме один святогірський ігумен. Отець Порфирій сказав мені, що дуже хотів би подихати святогірським повітрям, маючи на увазі майбутній виступ. На машині одного друга Старця ми вулицею Аскліпія дісталися до храму Святителя Миколая ¹¹ , де проводилися збори. Зал був переповнений, найбільше було студентів і студенток. Спочатку виступив один богослов, який досить гарно виклав святоотцівські погляди на проблеми сьогодення. Потім слово взяв святогорський ігумен. Піднесення духовної наснаги в залі, здавалося, досягло своєї межі.

Коли він закінчив, одному студенту спала на думку ідея – попросити отця Порфирія, якого він побачив, коли той сидів згорблено в куточку, сказати кілька слів зібранню. Більшість присутніх підтримала цю пропозицію. Старець, здавалося, дещо зніяковів, він сказав, що не виступає на народних зборах, але ” голос народу” змушує його говорити. Дуже тихим, ледь чутним у залі голосом він сказав: “Я не виступаю, але тільки молю Бога просвітити мого послушника (мається на увазі ігумен, який виступав), щоб Він дав йому слово”. Однак слухачі не побажали обмежитися цими його словами і просили сказати що-небудь ще.

Тоді отець Порфирій запитав: “Про що ви хотіли б, щоб я з вами поговорив?”

“Про те, як у наш час можна вести істинно християнське життя”, – відповіли присутні. І Старець дуже повільно почав говорити: “Багато хто говорить, що християнське життя важке і неприємне; але я вважаю, що воно легке і вельми приємне, але за наявності двох речей: смирення і любові”. Слухачі, багато з яких робили записи у своїх блокнотах, запитали: “Як ми можемо, Герондо, здобувати смирення і любов?”

Тоді Старець, із властивим йому неповторним талантом оповідача, став говорити “в притчах”: “Я розповім вам, діти мої, – почав він, – одну історію. Колись у горах жила одна пастушка, яка пасла овець. Цілий день вона проводила в трудах, піклуючись про стадо: виганяла його на пасовище, вела на водопій, оберігала від диких звірів. Увечері вона заганяла отару назад у вівчарню, доїла маток і залишала своїх овець до ранку. Коли ж наставала ніч і її батьки засинали, вона, незважаючи на сильну втому, перебиралася через огорожу і бігла в темряві, пробираючись серед скель і колючих кущів до заповітного косогору, щоб зустрітися з вівчарем, якого вона любила. І коли вона його бачила, то незважаючи на ті труди й жертви, на які вона йшла заради цього побачення, її душа сповнювалася щастям. А від того, що ця зустріч із улюбленим коштувала їй, як я вже сказав, стількох зусиль і жертв, вона ставала ще щасливішою. Вибачте мені, що я, монах, розповідаю вам про закоханих. Але мені довелося навести такий приклад для того, щоб ви краще зрозуміли те, про що я хочу сказати. Душа повинна мати своїм улюбленим Христа, щоб бути радісною, як пастушка, яка закохана в пастуха. Але що таке людська любов перед любов’ю Божественною? Це любов хибна і тимчасова, тоді як Божественна любов – істинна і вічна. Душа, яка любить Христа, завжди радісна і щаслива, хоч би що з нею трапилося, хоч би яких труднощів і жертв їй коштувала ця Божественна любов. І навіть чим більше вона трудиться і жертвує заради улюбленого нею Христа, тим більше щастя відчуває. Душа любить Христа, коли знає і виконує Його заповіді. Коли вона полюбить Христа, то починає любити і людей, вона не може їх ненавидіти. У душу, яка любить Христа, не може увійти сатана. Ось, наприклад, візьмемо зараз нашу аудиторію: припустімо, що ми всі, присутні тут, – хороші люди. Якщо раптом тепер у дверях з’являться хулігани і захочуть увійти всередину, то вони не зможуть цього зробити, тому що зал уже заповнений нами. Так і в душу, яка сповнена Христом, диявол не може увійти й залишитися там, хоч як би він старався. Він туди не вміщається, там немає для нього вільного місця. Так ми зможемо вести істинно християнське життя”.

Усі присутні були глибоко зворушені простими, але проникливими словами Старця. Через кілька днів після цього вечора я знову відвідав отця Порфирія в Каллісії. Між іншим я розповів йому про те, з яким палким схваленням молодь і ті, кому вони потім переказували почуте, сприйняли його слова і приклад із пастушкою. Старець був радий цьому і сказав: “Благословення Боже нехай буде на них. Ти знаєш, дитя моє, я не виступаю в аудиторіях, на зборах. Мене змусили сказати щось. Ти знаєш, ця пастушка приходила до мене на сповідь. Усе було так, як я розповідав”. “Герондо, – запитав я, – то виходить, ця історія з пастушкою справді мала місце?” “Ну звичайно”, – відповів отець Порфирій. На мене справило велике враження те, як вдало Старець, щоби брані в боротьбі за вічність зробити доступними розумінню, використовував у своїх притчах події повсякденного життя.

Отець Порфирій, говорячи про любов Божественну і про любов до людини, був розважливий і уникав розділяти їх, як це роблять сектанти. Він не говорив тільки про любов Божественну або тільки про людську любов. Тому що в першому випадку ми прийшли б до абсолютно недуховної відчуженості від людини, а врешті-решт – і від Бога, а в другому – до гуманістичного відчуження від Бога, а врешті-решт – і від людини. Старець завжди говорив про православне поєднання любові Божественної і любові людської в образі вертикальної і горизонтальної, хрестоподібно пересічних ліній у тілі Церкви. Він навчав цього не в абстрактних повчаннях, але абсолютно конкретно, на прикладах головних подій особистого життя кожного.

Рай – це любов до Христа

– Що таке Рай? Це Христос, – говорив отець Порфирій. – Коли ти любиш Христа, тоді, незважаючи на все відчуття своєї гріховності та своїх немочей, ти маєш упевненість у тому, що ти подолав смерть, тому що ти перебуваєш у спілкуванні любові Христової. І нехай сподобить нас Бог бачити Лик Господній і тут, на землі, і там, куди ми вирушимо.

Я всіх люблю і за всіх молюся

– Так, я молюся за всіх, і за тих, хто їде звідси, так і не зустрівшись зі мною. За всіх взагалі, а за деяких – поіменно.

– І Ви не втомлюєтеся? Стільки людей… Як Ви витримуєте?

– Я їх люблю. Хочу всім їм допомогти, але не можу, і через це засмучуюся. Я говорю безперервно цілий день, так що в роті в мене все пересихає. З четвертої або п’ятої години ранку я починаю говорити. Ось сьогодні о п’ятій ранку мені зателефонував ігумен одного монастиря на Святій Горі Афон, потім – один владика з Криту.

Позавчора опівночі мені зателефонувала людина з острова в Тихому океані. Розумієш? У той час як я перебуваю тут, духом я перебував там. Він розповідав мені про своїх дочок. Я дав йому пораду щодо однієї з них. Цей чоловік дуже зрадів. Я також сказав йому ще раз зателефонувати мені.

Коли я стомлююся, то закриваю обличчя і лише благословляю тих, хто приходить. І народ приїжджає, ти знаєш, з усієї Греції, і здалеку, з-за кордону. Позавчора були люди з Александрії, з Кіато ¹² .

У людей – великі проблеми. Що робити… намагаюся. Але я не можу весь час говорити. Вони засмучуються, йдуть, а потім ідуть чутки…

Ігумен монастиря Паракліт¹³ – радить мені приймати всіх: хоч трошки, але поговорити з кожним або хоча б тільки благословити.

Ти знаєш, ніхто не зможе задовольнити таку кількість людей. Тому сьогодні деякі люди мене можуть називати святим, а завтра газетярі можуть написати, що народ мною незадоволений і що я спокушаю людей.

Не чекай, що тебе будуть любити

“Тримайтеся подалі від заздрості. Вона пожирає людину. Одна монахиня позаздрила іншій, і їй здалося, що та чинить безчинства з духівником. Потім вона почала розповідати про це як про факт, що дійсно мав місце.

Із заздрісною людиною відбувається все що завгодно. Я все це пережив. Люди вважали мене хорошим, і багато хто приходив до мене на сповідь. Вони абсолютно щиро розповідали мені про різні випадки зі свого життя.

Подалі від цих жіночих нарікань і сліз. Христа, дитя моє, Христа будемо любити якомога сильніше, Божественною любов’ю.

Щасливий той монах, який навчився всіх любити потай. Він не вимагає любові від інших, його не цікавить, люблять його чи ні.

Ти ж люби всіх, і уважно, потай, внутрішньо спостерігай: чи не втратив ти цю любов? Виливай свою любов на всіх. І прийде час, коли ти вже не будеш примушувати себе до любові. І ти відчуєш, що всі тебе люблять. В одній мирській пісні є такі слова:

“Не проси, щоб я любив тебе.

Не просять про любов, не просять.

Вона народжується сама

У серцевій глибині завжди”.

Розумій це духовно. Виливай зі свого серця любов Христову. Це природно.

Деякі з монашествуючих, особливо монахині, кажуть:

– Ти мене любиш?

– Чому ти мене не любиш?

Ну і ну! Як це далеко від любові Христової!

Убогість, духовна убогість.

Нехай тебе ніколи не турбує, люблять тебе чи ні. Тільки ти сам будь сповнений Христовою любов’ю до всіх. І тоді таємниче відбувається зміна, все в цілому змінюється. Це і є найкраща місіонерська діяльність. Спробуй, а потім зателефонуй і розкажи мені про результати”.

Поблажливість

Старець радив, коли треба з кимось серйозно поговорити, намагатися вибирати м’які слова, щоб не викликати ворожості. Він наводив такий приклад: “Якщо вам треба комусь сказати, що він обманює, не говоріть йому, що він говорить неправду, бо, природно, такі слова викличуть у ньому почуття образи й підштовхнуть до заперечень. Скажіть йому, що він говорить не зовсім щиро”.

Поблажливість є у справі спасіння великою зброєю для всіх нас. Милість, яку посилає нам Бог, ми, своєю чергою, також повинні роздавати іншим, подібно до того, як роздають антидор ¹⁴ у храмах.

Милостиня

– Чи повинен я, Геронда, постійно подавати милостиню, постійно надавати економічну підтримку тим зі своїх ближніх, хто живе в нужді? Я ставлю Вам це запитання тому, що, як Ви знаєте, моє фінансове становище не найблискучіше.

– Коли в тебе є можливість, допомагай і матеріально. Але більше надавай тим, хто перебуває поруч із тобою, ось яку допомогу: розмовляй із ними, вислуховуй їх, коли вони хочуть розповісти тобі про свої труднощі, висловити тобі свій біль, посидь із ними разом, щоб вони не почувалися самотніми.

Тільки так наповнюється душа

Одного разу, коли я був засмучений тим, що не знаходив взаємної любові у деяких людей, Старець сказав мені: “У наш час люди хочуть, щоб їх любили, і в цьому зазнають невдачі. Істина ж полягає в тому, щоб цікавитися не тим, чи люблять тебе, але чи любиш ти сам Христа і людей. Тільки так може наповнитися наявна в душі порожнеча”.

Люби всіх

Любов Старця не мала меж, вона була безмежна. Вона поширювалася на всіх дітей Божих, на всіх людей: друзів і ворогів. Він говорив мені: “У вінці нашої любові до друзів є різні домішки (розрахунок, взаємність, марнославство, слабкість, пристрасна симпатія), тоді як вінець нашої любові до ворогів – чистий”. Ще він говорив: “Наша любов у Христі має сягати усюди, проникати навіть до хіпі в Маталу¹⁵ . Я дуже хотів туди сходити, не для того, щоби їм сказати проповідь чи щоби їм дорікати в чомусь, а щоби пожити разом із ними “без гріхів” і дати змогу любові Христовій, що преображає, говорити самій за себе. Я зустрічав хіпі і дуже їх шкодував. Вони були як “вівці, що не мають пастиря” (Мф. 9:36).

Щодо моїх зв’язків у суспільстві він говорив: “Християнський подвиг полягає не в проповідях і суперечках, а в справжній, потаємній любові. Коли ми починаємо сперечатися, люди починають заперечувати, і виникає протистояння. Коли ж ми їх любимо, це їх зворушує, і вони переходять на наш бік. Коли ми любимо, то нам здається, що ми щось даємо іншим, тоді як насправді ми підносимо це щось насамперед самим собі. Любов вимагає жертв. Смиренно будемо жертвувати чимось своїм, що насправді зовсім не наше, але Боже”.

Коли ти любиш Христа, ти любиш усіх

Старець Порфирій жив у спілкуванні з Богом в особі Іісуса Христа. Тому-то він і був цілком церковною людиною. “Христос – це Церква, і Церква – це Христос, Який сприйняв усіх нас у Собі Самому. Коли ти любиш Христа, тоді ти разом із цим любиш і людей, не ставлячи собі питання, чи варті вони любові, і навіть не запитуючи себе, чи приймуть вони її, чи відкинуть. Якщо ти хочеш зустріти Христа, то ти знайдеш Його в Церкві, бо тут усе людство поєднане з Богом в особі Христа. Неможливо мати спілкування з Христом, перебуваючи в поганих стосунках із людьми”. Це і багато іншого говорив нам Старець дуже просто, але благодатно, радісно, як тільки він один міг говорити. Своїм прикладом він навчав нас, що наша любов до Христа проходить через людей. Він говорив: “Наше спасіння, Царство Боже, рай – це Сам Христос, тобто – Церква”.

Непам’ятозлобивість

“Є, – говорив Старець, – ченці, які просять прощення, сповідаються, але в них усередині залишається ця пристрасть, пам’ятозлобивості. Так благодать Божа не приходить. У мене тут працював один майстер, сусід. Я платив йому зарплату.

Не знаю, з чого це почалося, але він став лаяти мене при всіх і тут, і за стінами монастиря. Тоді я задумався: що робити? Як йому допомогти?

Одного разу я зайшов до нього в гості. Побачивши мене, він розгубився, якось весь зіщулився, почервонів. Він подумав, що я прийшов, щоб насварити його. Але я почав говорити про його сад, хвалити його багатий урожай. Говорили ми ще про гостинність… Ось так і сиділи. Його серце зігрілося. Відтоді він уже не відходить від монастиря, охоче виконуючи тут усі роботи.

У таких випадках треба зуміти знайти правильний підхід”.

Грубістю нічого не добитися

Один мій друг, як він сам мені по секрету розповів, у житті зіткнувся з дуже жорстким до себе ставленням з боку людей, які дотримуються з деяких питань крайніх поглядів. У результаті чого він був страшенно принижений і в його характері стався якийсь надлом. Старець його заспокоїв, розставив усе на свої місця, застосувавши свій, завжди успішний, “душевний рентген”. Він сказав йому: “Ти хороша людина, дуже чутлива, спокійна, ти – овечка Божа. Але коли до тебе починають ставитися грубо, ти замикаєшся і внутрішньо протидієш цьому, тоді на тебе починають сильно ображатися, тебе перестають розуміти. Але коли до тебе ставляться з добром, тоді ти виявляєш такі приховані таланти, що всі просто дивуються. Люди, які тебе образили і завдали тобі рану, напевно, ніколи не чули стару казку про вітер і сонце. Вітер і сонце посперечалися, хто з них сильніший. Вони домовилися: кому вдасться зняти кожух із пастуха, який у цей час піднімався в гору, той і сильніший. Вітер почав дути все сильніше й сильніше, сподіваючись зірвати кожух. Але пастух лише замерз і ще щільніше запахнув свій кожух. Тоді з-за хмар вийшло сонце, розточуючи навколо приємне тепло і “благорозчинення повітря”, пастух зігрівся і зняв свій кожух. Тоді сонце сказало вітру: “Бачив, хто з нас двох сильніший?” Грубістю не здобудеш людину, – закінчив свою розповідь Старець Порфирій, – але тільки добротою”.

Плач про те, що має статися

В одного студента були серйозні психологічні труднощі через його фізичну неповноцінність, у нього була пошкоджена рука, а також були проблеми із зором. Коли він був ще маленьким хлопчиком, у нього в руках вибухнула знайдена ним ручна граната. Почувши про Старця Порфирія, він захотів його побачити. Одна жінка, будучи знайома зі Старцем, запропонувала юнакові поїхати до нього на її машині. Всю дорогу, щоб підбадьорити його, вона говорила йому, що Бог дав їй вісім дітей, вісім тисяч їхніх проблем, і вісім мільйонів шляхів вирішення цих проблем. Коли вони прибули в Каллісію, Старець з особливою турботою прийняв юнака-інваліда. Вони довго розмовляли в келії. Отець Порфирій втішав молодого чоловіка. Коли той їхав, Старець, проводжаючи, довго йшов із ним дорогою. По щоках отця Порфирія текли сльози. Присутні відвідувачі дивувалися, що б це означало. Скоро цей молодий чоловік почав сліпнути і врешті-решт повністю втратив зір. Я відвідав його в будинку для сліпих. На мене справила велике враження його любов до Старця. Я давно знав його і відзначив, що він сильно зміцнився у вірі, в чому була чимала заслуга отця Порфирія, який передбачав його хрест.

Він любив і Саддама Хусейна

Старець Порфирій любив і іракського президента Хусейна. Одного разу він сказав мені: “Я люблю і цього нещасного і молюся, можливо, і він покається і спасеться”.

І вночі Старець відповідав на телефонні дзвінки

Що могла людина сказати Старцю по телефону і скільки часу вона могла говорити з ним? Час був сильно обмежений, крім того, було дуже складно додзвонитися, оскільки лінія завжди була зайнята. Якщо мені вдавалося додзвонитися до Старця вдень, то в нього завжди було багато народу і він не міг розмовляти телефоном. Тому одного разу він сказав мені, щоб я дзвонила йому або о другій годині ночі, або о п’ятій годині ранку.

Але коли я стала дзвонити о другій годині, телефон знову був зайнятий, і додзвонитися було неможливо. У цей час, як Старець сказав мені, йому дзвонили з Америки та інших країн, де внаслідок різниці в часі був ранок.

Коли я стала телефонувати о п’ятій, зіткнулася з тими ж проблемами. Вранці Старцю дзвонили зі Святої землі, з Афону. У цей час йому дзвонили багато ченців і священиків.

Усі ці марні спроби викликали в мене роздратування. Але Старець, за даною йому від Бога благодаттю, все це бачив. Тому, коли врешті-решт мені вдалося з ним поговорити, він зробив мені зауваження і порадив завжди перебувати в спокійному, мирному устрої. У відповідь на це я стала нарікати, що тепер, коли він став спілкуватися з архієреями, я залишилася осторонь. Ми почали сперечатися, Старець намагався показати мені, що в наших стосунках нічого не змінилося, але його вік, перевтома і хвороби змушують його змінити свою поведінку загалом стосовно всіх, щоб ще трохи пожити тут на нашу спільну користь.

– Що мені робити? Адже я так сильно хворію. І я всім потрібен. Але вже не справляюся, і на мене ображаються. Навіть ти на мене ображаєшся, і по-своєму ти права. Ти згадуєш, як добре було раніше і що стало зараз. Може, ти думаєш, що я тебе цураюся? Але якщо я не можу, що мені робити? Відповідай мені. Хочеш, щоб я помер?

– Ні, Герондо, ні. Як я можу таке подумати? Просто я наполегливо прошу Вас допомогти мені вирішити мої труднощі. Тому що, як Ви знаєте, все це вже сильно затягнулося. І чим далі, тим ця проблема стає дедалі гострішою.

– Я молюся!

– Моліться, Герондо, але жодних результатів не видно.

– Сподівайся на Бога, дитя моє.

Безсторонність

Старець був безсторонній і в цьому наслідував Господа. Незважаючи на те що одні відвідувачі його стомлювали і засмучували, а інші – радували і давали відпочинок, він ніколи не робив різниці між першими і другими. У нього не було презирливого ставлення до одних і переваги до інших. Він був справедливий до всіх, однаково любив усіх, скоріше, навіть дещо більше за тих, хто його стомлював, бо вони більше потребували любові. Інший раз через перевтому і хвороби він бував змушений перервати прийом відвідувачів. Однак коли прозорливому погляду Старця відкривалося, що комусь треба негайно допомогти у вирішенні справді складного питання, він приймав таку людину, навіть на шкоду своєму здоров’ю. У таких випадках зазвичай знаходилися люди з-поміж випадкових відвідувачів, які, будучи надмірно недовірливими і бачачи лише зовнішній бік речей, з докором дивилися на такі вчинки отця Порфирія. Старець усе це розумів і сумував, але волів краще стати об’єктом несправедливої критики, ніж залишити тяжко стражденного ближнього без допомоги. Він ніколи не чинив як безсердечний левит, але завжди – як добрий самарянин.

Він приймав усіх

Старця відвідували люди різних віросповідань і переконань: католики, протестанти, мусульмани, буддисти, раціоналісти, скептики, ніцшеанці, марксисти, фройдисти, нігілісти, анархісти, масони, п’ятидесятники тощо. Він зачіпав душу кожного і пропонував усім своє творче слово, з яким не можна було не погодитися. Він знаходив свій шлях для того, щоб кожного пробудити і змусити замислитися. Зокрема – інославних, єретиків, які перебувають у прелесті, але особливо тих з єдиновірних нам ближніх, які, живучи в православному середовищі, збилися з середнього правильного шляху на стежки крайнощів. Перебуваючи поруч з отцем Порфирієм, людина відчувала теплоту зворушливої радості. Ця радість виходила від чужої крайнощів духовності Старця, що утверджувалася на його повній смирення любові у Христі та його свободі, але свободі відповідальній.

Я бачу, що ти страждаєш

В одного духовного сина Старця, який завжди з великою готовністю допомагав йому в роботах у монастирі, була одна слабкість, з якою він ніяк не міг упоратися. Він любив хорошу їжу і хороше вино. Цей чоловік розповів мені таке: “Одного вечора я був у гостях у друзів. Вечеря проходила в теплій сімейній атмосфері. На столі були прекрасні страви, смачний кролик і дуже гарне вино. Ми поїли, випили дещо більше, ніж треба б, і вже пізно, близько опівночі, розійшлися. Прийшовши додому, я ліг спати. Але куди там. Я не міг зімкнути очей і довго ворочався в ліжку. У шлунку відчувалася тяжкість, голова шуміла. Так тривало досить довго. Я почувався дуже недобре. Близько третьої години ночі задзвонив телефон. Хто б це міг бути в такий час? Напевно, хтось переплутав номер, подумав я. Піднімаю слухавку – і що ж чую? Голос отця Порфирія. “Благословенний, – каже він, – скільки разів я казав тобі, чадо моє, щоб ти не захоплювався гарною їжею і вином. Бачиш, до чого це призвело. Я знаю, що ти страждаєш, і страждаю разом із тобою. Молюся, щоб у тебе все минуло, тож ти теж вставай на молитву і іншим разом будь уважнішим”. Після цього випадку, щоразу, сідаючи за стіл, я згадую той нічний дзвінок отця Порфирія і стримую себе, щоб знову не впасти в обжерливість і, насамперед, щоб знову не засмутити Старця”.

Три дні молитви і посту

Старець не обмежувався лише тим, щоб давати поради про любов. Він сам приносив себе в жертву тій любові, про яку вчив. Разом з одним моїм другом отець Порфирій взяв безпосередню участь у вирішенні дуже складної моєї особистої проблеми. У критичний момент, коли Бог Сам мав ясно явити в подіях, що мали відбутися, Свою волю, Старець звернувся до молитви й посту. Він сказав мені і моєму другові, що в наступні три дні ми всі разом повинні гаряче молитися і дотримуватися суворого посту. Так ми і вчинили, і в наступних подіях Бог явив Свою волю. Мене вразив дух самопожертви Старця, і я відчула до нього почуття глибокої вдячності. Заради мене протягом трьох днів він суто молився і дотримувався суворого посту, незважаючи на своє слабке здоров’я. Настільки ж глибоку вдячність я відчувала і до свого друга, який також був духовним чадом отця Порфирія.

Спочатку ти полюби

Неодноразово я говорила Старцю: “Геронда, благословіть мене наслідувати Вас. Щоб це в мене виходило ще краще”. І він не ображався, але осіняв мене хресним знаменням і відповідав:

“Молись і люби. Люби Бога і людей. Ти бачиш, що тут творить любов Христова? Не задавайся питанням: “А інші мене люблять?” Якщо ти першою полюбиш їх, то знай, що і вони теж полюблять тебе”.

Якось раз одна жінка стала скаржитися Старцю на те, що її ніхто не любить. Її не любив чоловік, на роботі ніхто їй не співчував, друзі її уникали, діти зовсім із нею не рахувалися… Скаргам не було кінця.

Отець Порфирій порадив їй викинути з голови всі ці помисли. “Вони не твої”, – сказав він їй.

Одного разу Старець, гуляючи в гаю біля ісихастиріону, подружився зі школярами, які були там на екскурсії. У них був магнітофон, і вони слухали пісні. В одній із пісень були такі слова:

Не проси, щоб я любив тебе.

Не просять про любов, не просять.

Любов народжується сама

У серцевій глибині завжди.

Знову зустрівшись із нещасною жінкою, отець Порфирій переказав їй слова пісні й додав: “Не треба вимагати любові від інших. Ми самі повинні першими їх полюбити, а не домагатися любові від них. Тільки в цьому разі колись і вони дадуть нам відповідь взаємною любов’ю”.

Щоб тебе любили інші, треба, щоб спершу ти сам полюбив їх.

Одного разу Старець, помітивши, як усі намагаються висловити йому свою любов, вигукнув: “Ви тільки подивіться, що робить любов Христова! Така любов, яку ви мені виявляєте, викликає в мені умиління і смиряє мене, такого недостойного, перед Богом”.

Малий дар – велика любов

Якось раз ми зі Старцем відвідали один жіночий монастир. Нас прийняли дуже добре. Збираючись їхати назад і не маючи з собою нічого, чим можна було б віддячити сестрам за їхню гостинність, я непомітно дістала карамельку зі своєї сумки і, прощаючись з ігуменею, дала її їй. На зворотному шляху Старець сказав мені:

“Ти знаєш, який великий вчинок ти зробила, давши ігумені подаруночок? Ні, ти цього навіть уявити собі не можеш”. Я буквально заніміла від такої прозорливості Старця і подумала: “Якщо отець Порфирій усе бачить, то що ж тоді можна сказати про Бога?”

Капіталовкладення на небі і на землі

Одному другові, який зробив Старцю велику пожертву на благодійну діяльність на славу Божу, отець Порфирій радісно сказав: “Тепер твої гроші – на своєму місці”. Це було найкраще капіталовкладення, тому що гроші були покладені туди, “де ні міль, ні іржа не точать і де злодії не підкопують і не крадуть” (Мф. 6:20).

Старець особисто стежив за тим, щоб невеликі заощадження однієї вдови з дітьми були вкладені в купівлю гарної ділянки. Він дбав про те, щоб сироти були матеріально забезпечені. Що ж стосується їхнього духовного забезпечення, то він з перших же днів їхнього сирітства взяв його на себе і завжди гаряче молився за них. Так ще раз справдилися слова псалма: “Господь… за сироту й удову… заступиться” (Пс. 145:9).

Приймай дар любові

Я завжди був дуже стриманий щодо отримання подарунків навіть від друзів, чим, сам того не бажаючи, часто ображав їх. Від Старця не сховалася ця моя слабкість, яка за видимим ідеалом приховувала елементи витонченої гордості. Він захотів мене від неї позбавити. Хоча я ніколи не говорив з отцем Порфирієм про цю свою неміч, одного разу він несподівано мені сказав: “Знаєш, коли тобі що-небудь дають із любові, ти повинен це приймати”. Це безпосереднє втручання Старця досягло своєї благої мети. Він нагадав мені забуті слова, які ще в юності справили на мене велике враження: “Марнота – якщо ти приймаєш дар з егоїзму. І вічно – якщо ти приймаєш його з любов’ю, щоб дати взаємну радість тому, хто дає тобі з любові”.

Людинолюбство

Один чоловік, будучи вельми стриманим, хотів залишати для своїх потреб лише зовсім невелику суму, а всі інші гроші, які він заробляв, роздавати як милостиню. Однак ті кошти, які він визначив для себе, були такі малі, що він ніяк не наважувався виконати це своє бажання. Він відкрив думки, що терзали його, Старцю, і той відповів: “Благословенний, невже тебе турбує така дрібниця? Залишай собі стільки, скільки хочеш. А всі свої сили спрямуй на те, щоб якомога сильніше полюбити Христа, і всі ці проблеми вирішаться самі собою”.

Добрі помисли

Одного разу на машині одного мого друга ми зі Старцем проїжджали повз циганський табір. Усім знайома картина табору з безліччю магнітофонів, що працювали на повну гучність, з яких неслися улюблені циганами народні пісні. Старець мовчав, тоді як я у своїх помислах жаліла цих людей, сумуючи про їхню неосвіченість. Особливо мені було їх шкода за ці їхні музичні вподобання. Несподівано отець Порфирій перервав мої роздуми такими словами: “Ось нещасні люди, що їм іще залишається робити? Ось вони й ставлять ці пісні, щоб отримати розраду у своїх скорботах”. Я дивувалася. “Отже, – подумала я, – Геронда схвалює їхні музичні смаки”. Але Старець знову у відповідь на мої думки сказав: “Звісно, я не вважаю ці пісні хорошими”.

Бог не карає

Старець жив новозавітною любов’ю. Саме ця любов була критерієм усіх його оцінок. Одного разу я заговорив з отцем Порфирієм про моральну кризу нашого часу, яка завдяки вражаючим успіхам оптико-звукових засобів зв’язку стала справжньою, ще небаченою в історії людства за своїми розмахами світовою епідемією демонічного відступу від Бога. Старець, сповнений печалі, погоджувався, але нічого не говорив. Однак коли я сказав, що боюся, що Бог попустить найжорстокіші покарання для того, щоб люди прийшли до тями, він негайно заперечив: “Ні, Бог не карає. Людина сама себе карає, віддаляючись від Бога. Як тобі пояснити… Тут – вода, а там – вогонь. У мене є свобода вибору. Опускаю свою руку у воду – відчуваю прохолоду; кладу її на вогонь – отримую опік”.

* * *

⁹ Із магнітофонного запису бесід отця Порфирія.

¹⁰ Каллісія – передмістя Афін. – Прим. перекл.

¹¹ Храм у центрі Афін. – Прим. перекл.

¹² рід, розташований на півдні Греції, недалеко від Коринфа. – Прим. перекл.

¹³ Монастыр поблизу Афін. – Прим. перекл.

¹⁴ Згідно з грецькою богослужбовою практикою, після закінчення Божественної літургії єпископ або священик виходить із вівтаря і роздає віруючим антидор. – Прим. перекл.

¹⁵ Матала – мальовниче місце з піщаним пляжем і унікальними печерами на острові Крит недалеко від міста Айа Тріада. Там із середини 1960-х до середини 1970-х років проходили щорічні з’їзди всіх хіпі Європи. – Прим. перекл.

СВЯТІ МІСЦЯ

Особистий досвід Старця

Старець говорив нам, що щоразу, відвідуючи святі місця, такі як гора Синай, печера Апокаліпсису на острові Патмос, Єрусалим, він відчував непередавані переживання. Він завжди підкреслював, що освячення місцевості дійсно відбувається, що земля освячується, що вона буває щедро напоєна благодаттю Божою.

Отець Порфирій, у своїй звичайній манері, говорив, що коли він намагався у звичайній місцевості досягти молитвою духовного стану, то йому була потрібна, скажімо, чверть години або ж півгодини боротьби. Але коли він молився на святому місці, то все було зовсім інакше. “Наприклад, входжу я, – розповідав він, – у святу печеру, таку, як печера святого Нифонта 16 або преподобного Ніла 17 – на Святій Горі, або в печеру Апокаліпсису… Я ще не встигаю й почати молитися, як уже саме це освячене місце відриває мене від землі”.

* * *

¹⁶ Преподобний Нифонт († 1411), сподвижник і автор першого житія преподобного Максима Кавсокаліва. Печера святого знаходиться поблизу скиту Кавсокалівія. – Прим. перекл.

¹⁷ Преподобний Ніл Мироточивий († 1651). Келія і печера святого Ніла розташовані на стежці між Великою Лаврою і скитом Кавсокалівія. – Прим. перекл.

НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ

Ти його несправедливо звинуватив. Він не був злодієм

Старець Порфирій сказав якось людині, яка прийшла до нього, що він бачить, що той у своєму житті зробив якесь зло. Відвідувач відповів йому, що він ніколи не відчував, щоб совість йому в чомусь докоряла, і що протягом тих тридцяти років, коли він був власником однієї крамниці в Афінах, він був усіма шанованим торговцем. Цей чоловік не пам’ятав, щоб він зробив якийсь нехороший вчинок.

“У своєму селі, – запитав його Старець, – ти не зробив нічого поганого?” “Ні, – відповів він. – Наша сім’я жила в достатку. Після смерті батька все перейшло до мене. Але для того щоб Ви зрозуміли, що я непогана людина, наведу Вам один приклад. Якось раз наш управитель вкрав на ті часи значну суму. І я не передав його в руки поліції. Звичайно, я його звільнив, бо не можна ж було залишати злодія дивитися за господарством”.

Тоді отець Порфирій запитав його: “Ти сам бачив, як він крав ці гроші?” “Ні, – відповідає він, – але я був упевнений, що їх украв саме цей чоловік. Тільки він знав, де ми тримаємо гроші”. Тоді Старець каже йому: “Ні, ці гроші вкрав не він. І ти, звільнивши його, накликав ганьбу не тільки на його ім’я, а й на всю його родину. Тому тобі не можна тепер причащатися Тіла і Крові Христових”.

Справжнім винуватцем крадіжки була інша людина.

Тому цей торговець негайно вирушив у своє село і там перед усіма селянами виправдав управителя, з яким він, звісно, через незнання, вчинив так несправедливо. Після цього він прийшов у храм і причастився Святих Таїн.

ГРІХИ – ГРІШНИКИ

У будинку терпимості

Я розповім вам одну історію, яка розкриває велич душі отця Порфирія.

Багато років тому, напередодні Богоявлення, Старець за звичаєм ходив освячувати будинки. Заходячи по порядку в кожен будинок уздовж вулиці, він, сам того не знаючи, увійшов в один будинок, який виявився будинком терпимості. Коли він заспівав: “Спаси, Господи, люди Твої…” і став кропити всіх свяченою водою, господиня закладу почала казати йому: “Ні, ні, ні. Не можна, щоб ці дівчата прикладалися до хреста”. На що Старець відповів: “Я не знаю, чи можна їм прикладатися до хреста. Так само як не знаю, чи можна і тобі прикладатися”. Жінки, які перебували там, поцілували хрест, і отець Порфирій сказав їм кілька слів. Він говорив про любов до Бога, це була його найулюбленіша тема для проповіді.

Бачачи перед собою сповнений святості лик Старця, жінки відчули якусь зміну, що відбувається всередині них, особливо коли він сказав їм: “Любіть Христа, Який вас любить, і тоді ви побачите, як ви будете щасливі. Якби ви знали, як любить вас Христос! Постарайтеся і ви полюбити Його!”

Старець Порфирій знав, що якби ці жінки пізнали і полюбили Христа, тому що знання веде до любові, вони кинули б свою безчесну роботу.

Тяжкість плотського гріха

Одній матері Старець говорив: “Молись і будь уважна. Подбай про те, щоб твої діти не впали в плотські гріхи. Звичайно, людина грішить і в помислі, але не так. При плотському зляганні гріх набагато більший, тому що в цьому випадку в людині відбуваються глибокі зміни і її душа пошкоджується.

Старець не відокремлював себе від грішників

Отець Порфирій завжди був спокійним, ніжним батьком, який поблажливо і терпляче ставився до людських падінь, тому що він володів пізнанням таємниць духовної брані. Старець не потрапляв у приховані пастки сатани, який придумав і успішно застосовує в різних сучасних варіаціях свій метод: “Розділяй і володарюй”. Він не служив нічиїм інтересам, не відокремлював себе від грішників. Отець Порфирій відчував себе органічно пов’язаним воєдино з усіма християнами в єдиному тілі Церкви. Він жив згідно з апостольськими словами: “Хто знемагає, з ким би і я не знемагав? Хто спокушається, за кого б я не палав?” (2Кор. 11:29) Чим далі він віддалявся від гріха, тим більше любив, не роблячи різниці, всіх грішників. Останні, іноді за сатанинським наущенням, повставали проти Старця. Отець Порфирій завжди намагався бути поруч із ними в спільній для всіх християн боротьбі з дияволом. Він слідував настанові святителя Іоанна Златоуста: “Не з ним (дияволом) один на одного повставайте, але один з одним проти того воїнствуйте”¹⁸ .

Митарі та блудниці попереду вас ідуть у Царство Боже ¹⁹

Отець Порфирій говорив, що для того щоб досягти смирення і співчуття до інших грішників, людина повинна усвідомити свій гріховний і морально убогий стан. Тому Христос і говорив, що митарі та блудниці, через покаяння і смиренність, випереджають інших у Царстві Небесному (пор.: Мф. 21:31). Так і Старець не хотів слухати жодних викривальних слів проти грішників. Він говорив: “Кого ми називаємо митарями і блудницями, для Бога – спіймані злодії, тоді як я і ви всі – ми злодії, але не спіймані. Затриманий і принижений злодій, усім відома, вкрита ганьбою блудниця, що змирилася і покаялася, набагато вищі за нас, які мають добре ім’я, але живуть нікому невідомим і сумнівним життям”.

* * *

¹⁸ Свт. Іоанн Златоуст. Слово про досконалу благодать. PG 56, 281.33.

¹⁹ Мф. 21:31.

БЕЗКОРИСЛИВІСТЬ

Приклад Старця

Старець не вживав свого дивовижного дару провидіння і прозорливості ні для збагачення, ні для того, щоб справляти враження на відвідувачів і тим самим здобути собі славу. Він вважав за краще залишатися бідним і непомітним аскетом, як і всі святі нашої Церкви. Це доводить і той факт, що все своє життя він вирізнявся рідкісною безкорисливістю. Хоча протягом багатьох років він був настоятелем храму в центрі Афін, у цей час його знали далеко не всі, тому що він завжди намагався залишатися в тіні. Він не зловживав своїм обдаруванням, але використовував його лише на духовну користь людей і “на славу Божу”.

АНТИХРИСТ

Я не хвилююся

Якось я запитав Старця в нього в келії: “Герондо, останнім часом багато говорять про число 666, про явище антихриста, що наближається, дехто навіть стверджує, що він уже прийшов, про електронну печатку на руку чи на лоб, про сутичку Христа й антихриста і про поразку останнього, про Друге Пришестя Господнє. А що Ви про це скажете?” Старець відповів: “Що тут сказати? Я не кажу, що бачив Божу Матір, що буде війна і тому подібні речі. Знаю, що прийде антихрист, що буде Друге Пришестя Христове, але коли, не знаю. Завтра? Через тисячу років? Не знаю. Однак мене це не турбує. Тому що я знаю, що в годину смерті для кожного з нас настане Друге Пришестя Господнє. І цей час уже дуже близький”.

Ходіть на сповідь

Одного разу я запитав отця Порфирія: “Герондо, якщо в наші дні з’явиться антихрист, чи дасть нам Бог силу витримати випробування?” Його відповідь була такою: “Якщо ми каємося на сповіді, Він дасть нам силу”. Так сильно він вірив у таїнство Божественного Покаяння.

Якщо ми маємо в собі Христа…

“Нехай вас не мучать питання про останні часи, антихриста і його знамення, – говорив нам Старець. – Знайте, що якщо ми маємо в собі Христа, антихрист не може заподіяти нам жодного зла! Ні найменшого!”

Число 666 і антихрист

Зараз я розповім вам усе, як було. Старець сказав мені: “Отче Афанасіє, – при цих словах він узяв і міцно потиснув мою руку, – тепер я сліпий, мої тілесні очі мені більше не служать, тому що в мене рак гіпофіза. Але я маю духовні очі, які бачать. Перш ніж ти підеш, я хочу, щоб ти мені розповів, що говорив Геронда Еміліан²⁰ , наш батько Еміліан, про число 666 і про антихриста?” Наша бесіда відбувалася через кілька днів після катастрофи в Чорнобилі ²¹ -. Увесь світ був розбурханий, і люди щодня десятками ходили до старців, особливо до отця Порфирія, який жив недалеко від Афін, і з хвилюванням запитували: “Що ж тепер буде? Прийде антихрист поставити нам печатку з числом 666?”

Отже, Старець запитав мене: “Ну, розкажи мені, дитя моє, що говорить Геронда Еміліан про число 666 і про антихриста?” Я відповів: “Геронда, він сказав нам на одній з останніх загальних бесід, щоб ми не хвилювалися. Щоб ми дбали про те, щоб мати живий зв’язок із Христом. Що ж стосується питання про антихриста, то не слід приділяти йому надто багато уваги, тому що в іншому разі він, а не Христос, займе центральне місце в нашому житті”. Щойно я це сказав, Старець грюкнув руками по ліжку, на якому сидів, і вигукнув: “Що ти говориш, що ти говориш, дитя моє! Слава Тобі, Боже, що я знайшов хоч одного духівника, який згоден зі мною. Ти знаєш, дитино моя, що ці духівники наробили тут, у світі? Вони цим числом 666 розбурхали людей, створили цілий клубок проблем – у сім’ях, у свідомості людей. Люди втратили сон. Щоб заснути, вони приймають психотропні препарати і снодійне. Ну що це таке? Христос, дитино моя, не хоче, щоб усе було так. Сказати тобі дещо ще?” Я відповів: “Скажіть, Геронда”. Він сказав: “Для нас, християн, для нас, якщо ми живемо Христом, не існує антихриста. От скажи мені, ти зміг би сісти сюди, на ліжко, на якому я сиджу?” – “Ні, Герондо.” – “Чому?” – “Тому що тоді мені доведеться сісти прямо на Вас, і я Вас розчавлю”. Тоді отець Порфирій запитав: “А коли ж ти зможеш сюди сісти?” – “Коли Ви встанете, тоді я зможу сісти”, – відповів я. “З душею, дитино моя, – продовжив Старець, – відбувається те ж саме. Коли ми маємо в собі Христа, чи може прийти антихрист? Чи може увійти якась протилежна сутність у нашу душу? Зараз ми, дитя моє, не маємо в собі Христа, тому й турбуємося про антихриста. Коли ми вміщаємо всередину себе Христа, тоді все стає Раєм. Христос – це все, так завжди і кажи людям, дитя моє, і ми не боїмося Його ворога. І дивись, ось що я тобі ще скажу. Якби зараз прийшов сам антихрист із лазерним приладом і насильно поставив на мені печатку 666, я б не засмучувався. Ти мені скажеш: “Герондо, але хіба це не знак антихриста?” Та якби він написав на мені лазерними променями і тисячу разів 666, написав нестираємо, я б не засмучувався ²² . Чому? Тому що, дитя моє, перших мучеників кидали до диких звірів, але вони осіняли себе хресним знаменням, і ті ставали ягнятами; їх кидали в морську безодню – вони осіняли себе хресним знаменням, і море ставало твердю, і вони ходили ним, як сушею; їх кидали у вогонь – вони осіняли себе хресним знаменням, і вогонь ставав прохолодою. Благословенне моє чадо, що ми таке зараз? Чи віримо ми в Христа? Де наше хресне знамення? Навіщо ж прийшов Христос? Чи не для того, щоб зміцнити нашу неміч? Так скажи, дитя моє, і Старцю. І ти сам говори людям, щоб вони не боялися антихриста. Ми – чада Христові, ми – чада Церкви”. Ці слова справили на мене дуже сильне враження. Потім Старець продовжив:

– Сказати тобі дещо ще? – запитав він.

– Так, Герондо, будь ласка.

– Як приїхав патріарх Димитрій ²³ в Афіни?

– На літаку.

– Це зрозуміло, я знаю, що літаком. Не вплав же йому добиратися. З якими документами він приїхав?

– Із паспортом, Геронда.

– Грецьким чи турецьким?

– Не знаю.

– Треба ж, а ще прикидаєшся розумником. Із турецьким паспортом. А який національний символ у Туреччини, знаєш?

– Не знаю, Герондо.

– Ну, це вже занадто. Ти не знаєш національний символ Туреччини? Національний символ Туреччини – півмісяць. А ти знаєш, після явлення Магомета, яке найменування отці нашої Церкви дають півмісяцю?

– Ні, Герондо.

– Взяти б твій диплом і розірвати. Ну який ти богослов? – вигукнув зі сміхом отець Порфирій. – Півмісяць є символом антихриста. Якщо півмісяць є символом антихриста і в паспорті в нашого патріарха стоїть символ антихриста (і на штампах теж, скільки печаток ставлять при в’їздах-виїздах!), тоді що ж, можна сказати, що наш патріарх – антихрист? Ні, ні, дитя моє! Не будемо так сильно обмежувати Євангельську звістку! Христос не так вузько мислить, як ми, люди, що прагнуть захистити свої права. Так ти і скажи Геронді, так говори і людям: ми не боїмося ні антихриста, ні 666.

Усе це справило на мене велике враження, і я абсолютно заспокоївся. І я передаю слова Старця всім, хто до мене звертається.

* * *

²⁰ Архімандрит Еміліан (нар. 1935) – відомий афонський старець. До 2000 року – ігумен монастиря Симонопетра. – Прим. перекл.

²¹ Вибух на атомній електростанції в Чорнобилі стався навесні 1986 року. Це була найбільша катастрофа в історії атомної енергетики. – Прим. перекл.

²² Ми дещо змінили формулювання трьох останніх речень для того, щоб краще передати зміст слів Старця. Слід звернути увагу на те, що Старець не каже, що він відрікся б від Христа. Необхідно розрізняти запечатування печаткою, яке ми приймаємо як сповідання свого підпорядкування тому, хто нас запечатує, і запечатування печаткою, яке відбувається без такого сповідання. Як християни, ми були запечатані святим миром після хрещення в таїнстві Миропомазання, коли ієрей каже: “Печатка дару Духа Святого”, і тоді сповідували наше підпорядкування Христу. Коли запечатування не супроводжується сповіданням віри, підпорядкування не має морального значення для того, хто запечатується. Але потрібна обережність, щоб не було навіть таємного підкорення, через розрахунок, з бажання добре влаштуватися. Ця відмінність дуже тонка, і тут потрібно бути дуже уважним. Коли, наприклад, тобі ставлять печатку в паспорт або на руку під час поїздки до нехристиянської країни із символами цієї країни, якими б вони не були, ти не приймаєш їх як віросповідання, ти нічого не сповідуєш. Коли ти впевнений, що не сповідуєш нічого протилежного любові Христовій, тому що ти, безумовно, сильно любиш Христа, тоді в тебе немає страху, що, можливо, ти, під впливом на тебе третіх осіб, зречешся Його. – Прим. грецького видавця.

²³ Патріарх Димитрій перебував на Константинопольській кафедрі з 1972 по 1991 рік. – Прим, перекл.

БЕЗНАДІЙНІСТЬ – СМУТОК – СКОРБОТИ

Сімейні скорботи та досягнення святості

Щоб виправити недоліки одного брата, від яких, власне, не вільні й усі ми, Старець часто наводив йому як приклади з життя природи, так і випадки зі свого життя. Він говорив:

“Ти маєш знати, дитино моя, що нічого випадкового не буває. Усе має якусь мету. Без причини нічого не відбувається. Без волі Божої не впаде жодна голка з сосни. Тому ти не повинен хвилюватися через те, що з тобою відбувається. Так ми досягаємо святості. Так… Ти засмучуєшся через своїх домашніх і страждаєш іноді через свою жінку, іноді – через своїх дітей. Але в результаті цього ти ростеш духовно. Якби ти був один, то в тебе не було б і жодного успіху. Бог дав цю жінку і дітей саме тобі. Ти мене запитаєш: “Що ж хорошого в тому, що ми терпимо від найулюбленіших людей?” Але цього хоче Бог. Ти дуже чутлива людина, і від переживань у тебе починаються болі в шлунку. Адже так?”

“Так, Герондо, але невже бути чутливою людиною – це погано?” – запитує брат.

“Так, – відповідає Старець, – бути таким надмірно чутливим, як ти, – це погано. Своїми переживаннями ти провокуєш у себе розвиток різних тілесних захворювань. А ти не знаєш, що всі душевні захворювання – це демони?”

“Ні”, – відповідає брат.

“Ну, тепер ти це дізнався від мене”, – закінчив нашу розмову Старець.

“Якщо їхня любов – людська, то вони опечаляться”

З якою радістю останнім часом Старець говорив про Святу Гору.

– Зараз я вже тільки один день на тиждень перебуваю тут (у Мілесі), а решту часу проводжу там, у моїй келії. Я думаю, що вже звик до того клімату. Скоро я вирушу в скит, де прийняв чернечий постриг. Там на мене чекають інші ченці, хороші й духовні. Хай сподобить мене Бог там закрити очі навіки.

– Але Герондо, хіба не засмутяться тут сестри, які так Вас люблять?

– Засмутяться, якщо їхня любов – людська. Коли ми маємо любов Христову, тоді бажаємо того, чого хоче та людина, яку ми любимо. Мені відкрито, що Христос бажає, щоб я повернувся туди, де дав свої чернечі обітниці.

Безробіття і відчай

Старець, коли його запитали про одну людину, яка на той момент перебувала дуже далеко і яку він ніколи не бачив, сказав: “Я бачу, що він не працює, а байдикує – звідси і відчай”. Цей висновок отця Порфирія повністю відповідав дійсності. І якщо говорити про те, яких слід вжити заходів проти відчаю, то першим із них буде – влаштуватися на роботу.

Не впадай у відчай

“Коли грішиш, не впадай у відчай. Мужньо, з надією на Бога покайся, і якщо я не маю змоги прийняти тебе, то йди сповідайся духівнику, якого я тобі порадив. Тільки так ти зможеш спастися”.

У церкві немає місця відчаю

Образ Старця, який уже майже двадцять років по тому виникає переді мною, сповнений умиротворення і завжди бажаний. Я не пам’ятаю, щоб отець Порфирій коли-небудь був жорстким або сварив тебе.

– Він був Старцем любові.

– Коли він хотів щось тобі сказати, то говорив завжди дуже м’яко. Його голос… “Будь благословенний…” – він дуже часто вимовляв ці слова. До всіх він звертався так: “Який ти хороший… яка ти хороша…” Він створював атмосферу повного спокою.

– Так, як багато разів він говорив: “Христос – ваш друг, Він любить вас, Він не лякає вас вічними пекельними муками”.

– У своїх бесідах Старець особливу увагу приділяв таїнству Сповіді. Він говорив: “Коли ти перебуваєш у Церкві, тоді немає місця відчаю, що б ти не вчинив, що б із тобою не сталося. Відчаю немає місця. Ти можеш нервувати, переживати, але не впадати у відчай. Бог у таїнстві Сповіді допомагає тобі подолати все те, що може довести тебе до крайніх меж відчаю”. Старець завжди говорив про значущість священика, про десницю ієрея… про те, що з неї виходить Божественна благодать. Дуже часто отець Порфирій усю ніч проводив із тими, хто перебував уже на межі самогубства або ж наближався до прикордонних стадій, близьких до затьмарення розуму і духовного пошкодження. Разом із ними він просиджував до світанку, і завдяки його любові, благодаті, що виходила від нього, і його молитвам усі їхні біди зникали як сон.

Хоча б не відступай

“Якщо ти не можеш просуватися вперед, то хоча б не відступай назад”, – сказав мені одного разу отець Порфирій, коли я вперто став говорити, що знову повторю цей гріх.

“У будь-якій справі, яку ти робиш, знай, що на тебе чекає безліч перешкод. Ти будеш сумувати. Однак не відступай, але молись, і Бог усуне всі перешкоди та скорботи, і ти досягнеш успіху”.

Коли ти впадаєш у відчай…

“Живий Бог. Коли ти втрачаєш будь-яку надію, Він посилає тобі щось таке, на що ти аж ніяк не чекаєш… Треба тільки вірити в Нього і любити Його. Так само, як Він нас любить і піклується про нас – як кожен батько про своїх дітей. Ми всі є чадами Божими. І все те добре, що в нас є, ми маємо від Бога. Це Його дар. Чи не чув ти в Церкві такі слова: “Всякое даяние благо, и всяк дар совершен свыше есть”? ²⁴ ”

Психологічні проблеми

Для однієї людини зустріч зі Старцем стала справжнім одкровенням. Отець Порфирій бачив його душу так само добре, як ми бачимо обличчя свого співрозмовника. Він сказав йому: “Коли сатана надягає на тебе свої кайдани і починає тиснути, не залишайся в бездіяльності, як деякі люди. Вони впадають у зневіру, починають думати і думати. Цілими днями вони думають, ніби вони зіткнулися з нездоланними проблемами, тоді як нічого подібного не сталося; просто їх закував сатана. Ти повинен завжди бути готовий дати відсіч, чинити опір, прорвати цю сатанинську “блокаду”. Повинен діяти як людина, схоплена й утримувана розбійниками, яка несподівано різким рухом струшує їх зі своїх рук і розкидає направо й наліво. Вона вислизає з їхніх рук і спрямовується геть, до Христа, Який його звільняє”. Старець замовк і почав молитися. Коли відвідувач піднявся, щоб піти, отець Порфирій сказав йому: “Тепер я ясно побачив твою душу. У тебе є певні психологічні труднощі, які часто тебе паралізують, але приходить благодать Христова і звільняє тебе”. Ця людина була вражена. Пізніше він сказав мені, що ніхто б не зміг описати так точно стан його душі, як це зробив Старець.

Комплекси, смиренність і смуток

Одного разу Старець сказав мені: “Християнин повинен уникати нездорової релігійності: як почуття переваги перед іншими через свої чесноти, так і почуття своєї худості через свою гріховність. Одна справа – комплекс, а інша – смиренність; одна справа – смуток, а інша – покаяння. Якось раз до мене прийшов один мирський лікар-психіатр і почав засуджувати християнство, тому що воно, як він говорив, викликає в людях комплекс провини і зневіру. Я відповів йому, що згоден із тим, що деякі християни, як зі своєї власної вини, так і з вини інших, хворіють на комплекс провини. “Але й ти, своєю чергою, – сказав я йому, – маєш погодитися з тим, що невіруючі схильні до значно страшнішого захворювання – гордості. І тоді як комплекси провини на релігійному ґрунті поблизу Христа долаються через покаяння і сповідь, гордість мирян, які живуть далеко від Христа, нічим не виліковується”.

Ці слова Старця пролили світло на деякі мої здивування щодо психологічного аспекту християнського життя. Я зрозумів, що отець Порфирій бажає, щоб ми уникали гордості, одягненої як у личину самоправедності “християнського” фарисейства, так і в самоприниження ” християнської” совісті, що тремтить від страху. Я побачив, що зухвалість тих, хто вважає себе “чистими”, і страх тих, хто відчуває себе “винними”, істотно не різняться між собою, але є лише різними сторонами однієї монети – гордості. Тому що істинно віруючий християнин звільняється від комплексу провини через сповідь і відпущення гріхів і радіє у свободі, дарованій йому Христом. Але, знаючи, що це – дар Божий, він лише висловлює свою вдячність Богові і не звеличується. Він чистий через кров Христову²⁵ , а не за свої подвиги. Таким чином, він радіє, дякує і не звеличується. Ця людина тепер уже бачить, що всі люди можуть бути добрими через кров Христа.

Старець показував нам шлях, ідучи яким можна уникнути як зла (гріха), так і найгіршого з його проявів – гордості своєю доброчесністю, і досягти кращого – смирення. Тому він намагався зберегти істинне смирення від небезпеки підробок. Він казав мені: “Ми повинні бути смиренними, але не повинні смиреннословити. Смиреннослів’я є ловушкою диявола, воно несе з собою відчай і бездіяльність, тоді як істинне смирення дає надію і веде до виконання заповідей Христових”.

Старець своїми настановами, але ще більше прикладом свого життя наставляв свою словесну отару, спрямовуючи її на пасовища любові та смирення. Він сам жив смиренням, вірячи, що він – ніщо, тому що Бог, як він говорив, – це все, і все, що ми у Старця бачили, – це не його, але дари Божі.

Бог спасе нас серед наших бід

Старець горів бажанням пробудити наші байдужі скам’янілі серця, закарбувати на них образ Христа, щоб преобразити нас. З великими зусиллями він вселив у нас і роздув іскру надії, щоб ми ніколи не впадали у відчай і не припиняли боротьби.

Як у нашому особистому житті, так і в житті нашого народу і всього людства він вбачав знамення надії. Одного вечора, коли ми розповіли йому про наші переживання і скорботу з приводу того, що відбувається навколо, він сказав:

– Наш час схожий на час земного життя Христа. Тоді світ також прийшов у найжалюгідніший стан. Але Бог зглянувся над нами. І тепер ми не повинні втрачати надії. Я бачу, як серед усіх цих лих з’являється хтось, чесна, доброчесна людина Божа, яка спрямує і об’єднає світ навколо добра.

Хай буде так, отче! Але коли?

Не переживай за своє майбутнє

Одна дівчина-інвалід – вона користувалася інвалідним візком – розповіла Старцеві про свої труднощі, з якими їй доводиться стикатися, і запитала в нього поради. Старець сказав їй: “Насамперед остерігайся надмірно переживати за своє майбутнє. Ці переживання і страхи є хворобою душі і не пов’язані з фізичною неповноцінністю. Здорова людина може мати не один мільйон на своєму рахунку в банку і жити в постійному страху перед майбутнім. Цей страх долається довірою до промислу Божого і добрим подвигом”.

Як подолати надмірний сум

Одній молодій вдові, яка була буквально вбита своїм горем, Старець порадив почати активно працювати, щоб подолати це почуття пригніченості. Молитва і трудотерапія, як і говорив потім отець Порфирій, дали дивовижні результати. Її скорбота перетворилася на внутрішнє умиротворення і радість, так що вона навіть стала побоюватися за свій розум. Але Старець заспокоїв цю жінку, запевнивши її, що це – духовна радість, і вона має своїм джерелом Христа, Якого вона прийняла в себе.

…Усі труднощі зникають

Один мій друг, лікар за професією, попросив мене передати Старцю листа з його питанням особистого характеру. Наводжу нашу розмову з отцем Порфирієм так, як я записав її для того, щоб передати лікареві: “Чадо моє, – сказав мені Старець, прочитавши лист, – ну що це за відхилення, про які він пише, хіба вони мають якийсь стосунок до його душевних проблем? Що значить спадковість?” – “Тобто, Герондо, ні перше, ні друге припущення не вірні?” – “У цьому випадку нічого подібного немає. Усе, що він пише, походить від старої людини, яка живе в кожному з нас. Але коли ми всією душею полюбимо Христа, коли в нас увійде Божественна любов, тоді всі труднощі зникають, і ми сповнюємося духовної радості. Ти, чадо моє, це знаєш, я неодноразово говорив тобі про це. Так, так воно і буває”. При цих словах Старець повільно підняв руку, ніби показуючи, як наповнюється душа. “Психіатри і психологи говорять про відхилення і про спадковість тому, що вони не знають людської душі, яка зцілюється тільки лише Божественною любов’ю і живе радістю про Господа”.

* * *

²⁴ Служебник. М.: Стрітенський монастир, 1997. С. 147.

²⁵ Порівн: Архпм. Єфрем Святогорець. Отцівські поради. Саратов, 2007. С. 22-23.

ХВОРОБИ

Душевні й тілесні недуги

Старець завжди, незалежно від того, наскільки серйозною була тілесна хвороба людини, насамперед звертав увагу на хворобу її душі. Багато хто з хворих, які приходили до отця Порфирія, наполегливо просили його помолитися тільки про позбавлення їх від тілесної недуги. У них не вистачало терпіння переносити свої немочі. Ці люди вважали, що якщо вони не одужають і хвороба набуде затяжного характеру, то це похитне їхню віру в Христа і зрештою призведе їх і до душевного розладу. Але, за словами Старця, все було навпаки: гріх, неусвідомлена ними хвороба душі, затьмарював їхній погляд, і вони не помічали вищого повчального значення їхньої тілесної недуги, яку попустила їм любов Божа. Старець знав, що якщо він буде молитися тільки за їхнє тілесне здоров’я, то він їм не допоможе, тому що у своїй основі вони так і залишаться незціленими. Він завжди намагався поєднати лікування тіла з лікуванням душі.

Один християнин, лікар-психіатр, виступаючи на релігійному зібранні, сказав: “Я, будучи психіатром, є лікарем не душі людини, але її нервової системи. Роз’ясню докладніше. Душевно хворою людиною є лише нерозкаяний грішник, тому що душа хворіє лише тоді, коли людина чинить гріхи і не кається. Один лише Христос є лікарем душ людських. Але з благодаті Божої і святі володіють знанням душі. Вони пізнають як свою душу, так і душі інших. Людина, яка не досягла святості, пристрасна людина, яка не володіє пізнанням ні своєї душі, ні душ інших людей, чи може бути лікарем душ? Христос і по благодаті Христовій святі Його, яким під силу найважче – зцілення душі, можуть впоратися і з куди більш “легким” завданням і зцілити тіло, якщо його здоров’я піде на користь душі.

Тілесні немочі служать невимовному промислу любові Божої. Тут доречно згадати примітивну простонародну думку, що хвороба – це кара Божа за гріхи, а здоров’я – нагорода за чесноти. Але насправді може бути зовсім навпаки. Так, вельми багато святих бувають обтяжені багатьма тілесними недугами, а багато людей, що живуть у гріху і далекі від покаяння, ніколи не хворіють. Звичайно, ніхто не заперечує, що розбита гріховними пристрастями душа є родючим ґрунтом для розвитку багатьох тілесних недуг. І навпаки, умиротворена, сповнена Божественного умиління душа створює необхідні передумови як для свого власного зцілення, так і для зцілення тіла. Однак зрештою здоров’я кожної людини, яке, як морська хвиля, то приходить, то відходить, служить педагогічним цілям Божим, прихованим від нас, але відкритим святим Його”.

Ліки. Христос. Лікарі

Старець не відкидав ліків, але не відводив їм перше місце в справі лікування хворого. Одного разу він запитав мене: “Що таке ліки?” Я відповів: “Якийсь хімічний склад, який ми приймаємо, щоб одужати”. Моя відповідь його не задовольнила. “Скажи мені, що таке ліки? Саме це слово тобі ні про що не говорить?” Я не знайшов, що сказати йому у відповідь. Тоді Старець продовжив: “Ліки, чадо моє, означають отруту ²⁶ . Не думай, що ліки завжди приносять тільки користь. Вони ще й шкодять. Чому ми приймаємо ліки? Тому що хворіємо. А чому ми хворіємо? Тому що нервуємо. А чому ми нервуємо? Тому що грішимо. Але якщо ми дозволимо Христу вселитися в нашу душу, тоді відбігає гріх, відбігає нервозність, відбігає хвороба, і ми викидаємо ліки” ²⁷ .

Така думка Старця здалася мені надзвичайно простою і корисною. Отець Порфирій, подібно до духовного “буру”, поступово доходив до найпотаємніших глибин, з’ясовуючи причини наших хвороб, розладів, гріхів, відсутності Христа в наших душах. Завдяки йому я став краще розуміти сенс слів апостола Павла, сказаних про тих, хто прийняв Христа у свою душу: “Нас звідусіль тиснуть, але ми не стиснені” (2Кор. 4:8).

Під час однієї з наших зустрічей Старець сказав мені: “Коли нас долає хвороба, ми, щоб уникнути помилок, повинні прислухатися до рекомендацій лікарів і поводитися розумно. Але перш за все ми повинні слідувати волі Божій і мати повну довіру до Його любові”. Старець завжди знав, як привести до рівноваги і гармонії високе духовне завдання, поставлене перед людиною, і її тілесні потреби.

Ревнощі та онкологічні захворювання

Одній сестрі Старець сказав: “Жінки, які ревнують своїх чоловіків, дуже часто хворіють на рак. З цієї причини хворіють навіть жінки священиків. Причиною всіх хвороб є дратівливість і нервозність. Вони провокують утворення навіть каменів у нирках”.

Гріх вносить безлад у роботу людського організму

– Герондо, я часто приймаю ліки. А ви, наскільки мені відомо, не п’єте навіть кави.

– Я тобі вже про це говорив. Коли християнин із повною довірою віддає себе Господу, то Він посилає мир і спокій і в тіло людини, в її нутрощі. У результаті – внутрішні органи і залози починають нормально функціонувати, і ми, звільняючись від того, що нас раніше турбувало, знову знаходимо здоров’я.

Гріх, дратівливість та егоїзм ведуть то до надмірної активності, то до спаду інтенсивності роботи організму, наслідком чого є поява хвороб. Організм сам знає правильний середній шлях і прагне тиші та спокою. Ось, наприклад, коли в мене була виразка, лікар дав мені одні ліки, вони називалися Zantac. Щойно я їх прийняв, біль одразу вщух. “Ось як! – сказав я собі. – Це недобре. Значить, ці ліки десь в іншому місці завдадуть шкоди організму”. І більше я їх не приймав, вважаючи за краще терпіти біль.

Старець якось запитав мене про нашого спільного знайомого. Я відповів:

– Геронда, ночами в нього безсоння, і, щоб заснути, він змушений вживати іноді Stedon, а іноді – Trаnхеп.

– Передай йому, – сказав Старець, – нехай він заїде сюди, до мене, або ж нехай зателефонує.

Наше життя залежить від нас самих

Якось раз Старець почав говорити про наше життя. Мені також пощастило чути його слова. Ось що він сказав:

“Наше життя залежить від нас самих. Що ми від нього хочемо? Як ми хочемо, так ми й можемо жити. Для того щоб здійснити наші бажання, не існує труднощів і перешкод. Але їм… може не бути й виправдань. Ми повинні жити в Бозі, і це в наших силах. Піст – це правильна дорога життя. Піст нікому нічим не загрожує… Від нього не буває жодної шкоди. Я дуже добре знаю, що від посту ще ніхто ніколи не захворів”.

Людина хворіє тоді, коли починає битися з людьми й обставинами. Усе, що Старець нам говорив, він підтверджував своїм власним життям.

Хвороби від бісів

Я перебував у келії Старця в Каллісії. Ми розмовляли про хвороби, і отець Порфирій говорив мені про те, що причиною хвороб може бути як гріх, так і сатанинський вплив. Щоб я краще це засвоїв, він розповів мені таку історію: “Одного разу до мене в повному розпачі прийшла жінка. Вона буквально вмирала від горя. Причиною цього був її чоловік, який, за її словами, страждав на астму. Вона його жаліла, але нічим не могла йому допомогти і від цього сильно страждала. Але я побачив усе це в іншому світлі і сказав їй: “Я допоможу тобі, якщо ти погодишся робити те, що я буду тобі говорити”. “Зроблю все, що Ви мені скажете”, – відповіла вона. Тоді я кажу: “Отже, повертайся до себе додому. Ти ввійдеш через парадні двері і пройдеш у кімнату, де лежить твій хворий чоловік. Побудь із ним трохи і подивися, що він робитиме. Потім встань і скажи йому: “Я хочу ненадовго піти на ринок дещо купити. Однак на ринок не ходи, вийди через парадний ґанок, обійди навколо будинку і зайди з чорного ходу на кухню. Вона поруч із кімнатою твого чоловіка. Але будь обережна, щоб він тебе не виявив. Посидь там приблизно з годину і прислухайся до того, що буде робити твій чоловік. Потім знову обійди навколо будинку і прямо пройди в його кімнату. І знову зверни увагу на те, що він буде робити, коли тебе побачить”.

Жінка вчинила так, як я їй велів. Наступного дня вона зайшла до мене знову. “Ну що?” – запитав я її. “Щойно я пройшла через парадні двері, – сказала жінка, – і зайшла до кімнати чоловіка, він почав сильно кашляти, плювати на підлогу і скаржитися на те, що я його не люблю, зовсім не шкодую і залишаю одного, наодинці з його недугою. Потім я сказала йому, що на годинку відійду на ринок. Почався новий напад кашлю і нові скарги. Обійшовши будинок, пройшовши на кухню і прислухавшись, я виявила, що в кімнаті мого чоловіка панує цілковита тиша. Минула година, і я знову зайшла до нього. Щойно я відчинила двері, і він мене побачив, почався новий напад кашлю і скарги, що цілу годину, поки мене не було, він не міг впоратися з кашлем, кликав на допомогу і мало не помер, покинутий усіма”.

“Тепер ти зрозуміла, що відбувається?”, – запитав я її. “У мене все змішалося, – відповіла вона, – я не знаю, що й думати”. “Зараз усе поясню, – сказав я. – У твоєму чоловікові сидить біс. Я це побачив, коли ти вчора прийшла до мене. Біс навів на твого чоловіка астму, щоб з її допомогою розправитися з тобою. Будучи дуже чуйною і легкоранимою людиною, ти, бачачи його страждання і чуючи його скарги на те, що ти начебто зовсім про нього не турбуєшся, через свої переживання зовсім виснажилася. Однак твій чоловік зовсім не виглядає стурбованим. Він кашляє, плюється і нарікає тільки тоді, коли ти перебуваєш поруч із ним, тому що цей удар спрямований на тебе. Щойно ти йдеш, він заспокоюється”.

Жінка дивилася на мене всіма очима, і потихеньку до її свідомості став доходити сенс того, що відбувається. Я сказав їй, як треба боротися з ворогом і що треба зробити, щоб і вона, і її чоловік змогли позбутися демона. Жінка послухалася мене, і зараз життя в її сім’ї стало кращим”.

На мене справили глибоке враження, з одного боку, людиноненависницька підступність ворога, а з іншого – незвичайна прозорливість Старця й успіх його лікування. На моє запитання: “Герондо, ця астма була не справжньою, вигаданою?”, – він відповів: “Ні, це була справжня, звичайна астма, але причиною її виникнення був диявол. Він використовував її як знаряддя вбивства бідної жінки”.

Хвороба – це Боже відвідування

Що стосується себе самого, то Старець молився тільки про спасіння своєї душі. І більше ні про що. Навіть коли він був тяжко хворий, коли численні, невиліковні, болісні хвороби, що роками виснажували його тіло, ставили Старця на тонку межу між життям і смертю, навіть тоді він не відступав від свого правила. Він ніколи не молився Богу про зцілення своїх власних недуг. Бо, як сам отець Порфирій казав, хвороба – це Боже відвідування. І горе тій людині, яку Бог не відвідає. Вона тепер уже втрачена для Бога. Здоровий і багатий перебувають далеко від дверей Раю. Як багатому, так і здоровому однаковою мірою загрожує небезпека так і не увійти всередину – залишитися поза шлюбним чертогом (пор.: Мф. 25:1-13).

Однак те, чого сам Старець ніколи не робив для самого себе, він просив і чекав від нас, його духовних дітей. “Моліться за мене, – говорив він, – тому що я дуже грішний і один, будучи обтяжений стількома хворобами, не в силах понести весь тягар моїх беззаконь. Просіть Бога, щоб Він зглянувся на мене і підтримав мене”. Одного разу я застав Старця тяжко хворим. У нього не було сил не тільки мене привітати, а й навіть просто витерти піт, який від сильного болю виступив у нього на лобі. Я був змушений сказати йому:

– Ви, Геронда, здійснили таку велику кількість чудес. Наскільки мені відомо, Ви зцілювали невиліковно хворих, навіть хворих на рак. Зрештою, Ви маєте таку дерзновенність до Бога, яку я не знаю, чи є в когось іншого на землі. Чому Ви, з Вашою дерзновістю, не благатимете Бога позбавити Вас від цих хвороб?

– Цього, дитя моє, я не зроблю ніколи!

– Але чому? Ви ж не просите в Бога нічого поганого?

– Тому що я не хочу примушувати Бога!

Його відповідь мене вразила, обеззброїла і змусила замовкнути. У ці важкі години я залишався поруч зі Старцем і спостерігав, як він боровся з хворобою – мовчазно і з повним спокоєм.

Слід зауважити, що під час цього тяжкого випробування я не почув з його вуст жодного слова невдоволення, обурення, скарги. Він не говорив про свою хворобу, не висловлював ані найменшої досади на таке тяжке випробування, яке попустив йому Боголюдина Іісус. Навпаки, незліченну кількість разів я чув, як Старець вимовляв два своїх найулюбленіших слова: ” Іісусе мій! Іісусе мій! Іісусе мій!”

Любов до Старця, скорбота і біль розривали моє серце. У ці важкі години всім нам було більш ніж очевидно, що Старець намагається благати Господа не позбавити його від болю і хвороб, але зміцнити, дати йому сили їх понести. І йому це вдалося. Треба зазначити, що і завжди в подібних ситуаціях Старець чинив точно так само, як цього разу. Його молитва про допомогу завжди була почута.

Взагалі, треба сказати, що засобом для вирішення всіх проблем у Старця була молитва. Довга, старанна молитва, яку він заповів і нам, його духовним чадам.

Хвороба стає справжнім благодіянням

Старець Порфирій вважав хвороби великим благословенням Божим. Як відомо, він сам був дуже хворобливою людиною. Бог попустив, щоб блаженний Старець був випробуваний багатьма недугами. Найбільше отець Порфирій страждав від страшних головних болів, що спричиняли непритомні стани, коли він уже не міг спілкуватися з людьми. Однак неодноразово, коли того вимагала нагальна потреба, Старець, навіть будучи близьким до непритомності від болю, продовжував, по благодаті Божій, розмовляти і давати свої поради людям. Він нехтував своєю хворобою і дбав лише про успіх і спасіння ближніх. Крізь призму немочей і болю отець Порфирій бачив явлення Бога в людині. Коли людина страждає, вона виразно відчуває свою неміч. Вона не може знайти для себе опору в самій собі, тому що сила її покинула. Але вона прагне подолати ці труднощі й вручає себе любові та людинолюбству Божому. Спілкування з Богом через безперестанну молитву, віддання свого життя в руки промислу Божого дають буттю людини справжню силу, яка походить від Бога і веде до спасіння. Тобто до єднання з Богом і причастя життя Троїчного Божества.

Коли ми запитували Старця про те, як він почувається, він нам відповідав. Переживаючи таке важке випробування, він знаходив у собі сили, щоб відкрити нам велику істину: “Бог нас любить безмірно і хоче, щоб ми стали для Нього своїми, щоб ми повністю віддали Йому самих себе”. “Усе життя наше Христу Богу віддамо” ²⁸ . Хворому легше віддати себе в руки Божі, тому що хвороба забирає в нас упевненість у своїх власних силах. І тоді наша недуга стає для нас справжнім благодіянням. Тому Старець і говорив: “Не просіть Бога про те, щоб одужати. Він знає, що для вас корисно, і діє за Своєю нескінченною любов’ю, яку Він має до людини”.

Моліться про те, щоб я став добрим, а не про те, щоб мені було добре

Одна дівчина, духовне чадо Старця, того дня, коли отцю Порфирію оперували катаракту на оці, взяла із собою інших дівчат, і вони пішли в ліс. Там, проливаючи потоки сліз, дівчата молилися про зцілення свого Старця. Через якийсь час отець Порфирій запросив до себе цю дівчину і запитав: “Чому ти збираєш сестер і ви плачете про мене в лісі?” “Тому що, Герондо, – відповіла вона, – ми хочемо, щоб Ви зцілилися”. І що ж їй відповів Старець? “Моліться про те, щоб я став хорошим, а не про те, щоб мені було добре”, – сказав він.

Ієромонах Андрій – лікар-дерматолог, який незадовго до своєї смерті прийняв чернечий постриг на Святій Горі, коли був кліриком храму Святого Георгія в містечку Неа Палатія в Оропосі, часто відвідував Старця. Одного разу він як лікар-дерматолог попросив у отця Порфирія дозволу подивитися його руку. На правій руці у Старця, на додачу до решти його хвороб, була пошкоджена шкіра, тож у свій час він навіть замотував цю руку бинтами. Цей випадок я передаю так, як мені розповів його сам отець Андрій.

Старець дав йому оглянути свою руку. Після цього отець Андрій купив мазь і приніс її отцю Порфирію. “Користуйтеся цим кремом, Герондо, – сказав він, – і через кілька днів ваша рука стане абсолютно здоровою”. “Отче Андрію, – відповів Старець, – це запалення на руці мені попущено Богом. І тепер ти прийшов, щоб забрати в мене те, що дав мені Бог”. Сказавши це, отець Порфирій відмовився взяти мазь.

Я хворий, але я щасливий

– Де у Вас болить, Герондо?

– Скрізь.

– Що мені робити, Герондо, щоб знайти радість у житті?

– Читай Святе Письмо, ходи до церкви, май духівника, причащайся Святих Таїн – одним словом, будь доброю християнкою. Тоді ти знайдеш ту радість, яку шукаєш. Ти бачиш, що я зараз хворий, але я щасливий. Так і ти, коли трохи наблизишся до Христа, знайдеш радість у своєму житті.

Молитва і хвороба

“Молися не про те, щоб Бог позбавив тебе від різних твоїх хвороб, – сказав мені одного разу Старець, – а про те, щоб тобі за допомогою розумної молитви, перебуваючи в терпінні, умиротворитися. Це принесе тобі дуже велику користь”.

“Не проси Бога полегшити твої страждання від різних хвороб, не примушуй Його до цього у своїх молитвах. Але з незмінною стійкістю і терпінням переноси свої недуги – і побачиш, яку від цього отримаєш користь”.

Молитви про успіх операції

Одна наша хороша знайома, дуже благочестива жінка, сильно захворіла. Коли їй сказали про те, що необхідна операція, вона почала подавати записки священикам, ченцям і по монастирях, щоб за неї молилися. Коли ми попросили і Старця помолитися за хвору, він сказав: “О! Скільки молитов про її зцілення, як я бачу, сходить до Бога!” За молитвами Церкви операція пройшла вдало, і ця жінка одужала.

Я осінив її хресним знаменням, і вона зцілилася ²⁹

Отець Порфирій розповідав:

– Якось раз до мене прийшла одна черниця. Помітивши в неї на руці пухлину завбільшки як волоський горіх, я сказав їй:

– Давай я покажу тебе професору (тоді я служив у храмі при поліклініці).

– Я прийшла сюди не для того, щоб показатися професору, але щоб побачити Вас, Геронда, – відповіла вона.

Я благословив її, перехрестив її руку і відіслав назад у монастир. Незабаром пухлина розсмокталася.

Під час сповіді однієї жінки моїм душевним очам було відкрито, що в неї рак грудей.

– Ти здорова? – запитую я її. – У тебе щось є.

– Так, Геронда. Але я соромлюся сказати про свою хворобу.

– Іди зараз до такого-то кабінету, це тут поруч, до такого-то лікаря і попроси його від мого імені, щоб він тебе оглянув, а потім повертайся і розкажи мені про результати.

Коли вона повернулася, то сказала, що в неї справді виявили ракову пухлину. Лікарі відправляли цю жінку на обстеження, і через три дні вона мала лягти на операцію.

Тоді я опустився на коліна, сказав їй, щоб вона теж стала поруч, і велів творити про себе молитву. Я теж став молитися про себе. Потім, осінивши цю жінку хресним знаменням, я, згідно з рекомендацією лікарів, відіслав її на обстеження.

Коли через три дні вона прийшла на операцію, то виявилася абсолютно здоровою. Пухлина безслідно зникла.

Лікар, сам не свій, спускається до мене в храм і каже:

– Герондо, що ти таке зробив цій жінці, що вона стала абсолютно здоровою? Якби три дні тому я на власні очі не бачив цю пухлину і своїми руками не промацав її, я б нізащо не повірив, що вона в неї була.

– Багато чого бачать мої очі, – закінчив Старець. – Безліч чудес. Благодать Божа діє по вірі людей.

Вір, що і в наш час трапляються чудеса. Тому що Христос “вчора і сьогодні і на віки Той самий” (Євр. 13:8).

Я помолюся за тебе, і ти видужаєш

– Я чекав на тебе! Ти не повірила не тільки моїм словам і запевненням, але навіть і моїм молитвам. Ну що з тобою будеш робити, благословенне чадо? Ти перервала свою відпустку, яка так тобі необхідна, і спішно приїхала, щоб побачити мене? Кажеш, що мої молитви не досягали до тебе, і тому ти прийшла сюди?

Такими словами зустрів Старець одну студентку, бажаючи в такий спосіб показати своє невдоволення тим, що вона така маловірна. Потім він сказав:

– Ну, тепер розкажи мені, що тобі сказали лікарі, які проводили обстеження?

– Те ж саме, що говорили і Ви, Геронда. Справа погана! Це рак! – Тут вона розридалася.

– Що ти плачеш? Де твоя віра в Бога? Ти навіть забула те, що я говорив тобі телефоном. Чи, можливо, у твоїй голівці зародилася думка, що ракова пухлина… сильніша за Бога? Якщо так, то ти робиш велику помилку. Немає нічого вищого за нашого Господа. Він, і тільки Він – над усім! І від Нього залежить усе! Отже, досить сліз. Я хочу бачити своїх дітей не сумними і нещасними, а радісними і щасливими. Ну, давай я, як обіцяв, прочитаю тобі молитву, і тоді ти побачиш, як швидко твоє здоров’я піде на поправку.

Так і сталося. Отець Порфирій почав читати молитву, що зайняло досить багато часу, одночасно осіняючи хрестом місце пухлини. Старець із такою силою прикладав хрест до хворого місця, що він залишав на шкірі видимі відбитки. Його віра була така сильна, що результат неминуче мав виявитися позитивним.

Після закінчення молитви отець Порфирій отримав від Бога сповіщення. Його святий лик весь світився від радості. Його прохання було почуте. Великий Бог, у Якого він так сильно вірив, Якому вклонявся і Якому з такою самовідданістю служив не одне десятиліття, зглянувся на його палку молитву і звершив велике чудо. Хвороба була переможена.

В одну мить хвора стала здоровою. Старець заглянув їй в очі й одразу помітив у них зміну. Замість сліз у них засвітилася радість. Місце відчаю в них зайняла надія. Похмурість поступилася місцем усмішці, хвороба – здоров’ю і, нарешті, смерть – життю! Дійсно, наскільки прекрасні плоди віри.

– А що ж стало з пухлиною, яка була вже розміром як яйце? – наважився я запитати, коли розповідь було закінчено.

– А ти що думаєш?

– Я Вас запитав…

– А я запитую тебе.

– Але…

– Що ти хочеш? Вона майже зникла, пропала, випарувалася. Пішла туди, звідки й прийшла… Через кілька днів не можна було навіть зрозуміти, на якому місці вона була. Ти знаєш, Хто такий наш Бог? Хто Він?

– Той, хто створив усе і змінює все за Своїм бажанням.

– Вірно! Так і є. Благословення моє нехай буде з тобою.

Я був дуже хворий. Було чудово

Старець відкривав нам таємниці Божі не тільки у своїх бесідах. Приклад його життя був для нас також яскравим одкровенням Божественних Тайн. Безсумнівно, що сила Господня “звершується в немочі” (2Кор. 12:9). У тілесних недугах отця Порфирія відкривалися чудові діла Божі й прославилося Його Ім’я. Терплячим перенесенням своїх хвороб Старець осоромив диявола і став “вірний до смерті” (Об. 2:10) Богові, не переслідуючи при цьому ніяких корисливих цілей, а лише з однієї любові до Нього. У цьому він наслідував Іова, який був “невинним, справедливим і богобоязливим, і віддалявся від зла” (Йов. 1:1). Старець посміявся над хвалькуватими промовами сатани і ще раз показав свою велику любов до Бога, яка “ніколи не перестає” (1Кор. 13:8). Бог попустив дияволу спокушати отця Порфирія тілесними недугами, і він із самовідданістю люблячого чада прийняв це випробування. Його самовідданість допомагає нам хоч трохи зрозуміти сказані ним слова – вираз його дивовижного досвіду: “Я був дуже хворий. Я сильно страждав. Це було чудово”.

Старець не хотів просто хворіти – бути ураженим стражданнями і відчувати хворобливе саможаління від своєї поразки. Навпаки, він героїчно переносив кожне сатанинське ураження, перемагаючи його силою Христа, щоб, подібно до святих мучеників, підняти над понівеченим тілом ще більш душевно здоровим.

“Від багатьох моїх гріхів…”³⁰

Одного разу отець Порфирій сказав мені:

– Коли я був молодим, то просив Бога дати мені ракову хворобу, щоб я міг страждати з любові до Нього. Якось узимку старці послали мене по равликів. Йшов сніг, і я чотири години збирав цих равликів. Мокрий, холодний як лід мішок із ними висів у мене за плечима. Так я захворів на плеврит. У нас у келії не було ні хорошої їжі, ні ліків. Я весь висох, залишилися тільки шкіра та кістки, і кажу старцям, що так я помру. Незабаром здалеку приїхав мій брат. Він поклав мені на спину витяжний пластир, знаєш, що це таке?

– Ні, не знаю.

– Це квадратний шматок шкіри, його приклеюють до спини в тому місці, де є скупчення рідини. Цей пластир вбирає в себе всю рідину від плевриту і розбухає, як губка.

Через тиждень цей пластир ножицями відстригли по краях разом зі шкірою. Мої страждання були жахливі… Від болю я співав: “Від багатьох моїх гріхів…”

Потім на рану наклали пластир на основі воску. Цей пластир збирав гній, і його часто міняли. Кожна зміна – нові страждання.

Оскільки я потребував посиленого харчування, старці послали мене на місяць в Афіни. Одужавши, я негайно повернувся назад. Але незабаром знову розхворівся. Тоді я поїхав в Афіни на два місяці. Незабаром після того як я, здоровий, повернувся назад, хвороба знову звалила мене з ніг. Зрештою старці, порадившись, вирішили остаточно відіслати мене з келії. Проливаючи потоки сліз, я попрощався з ними. Другий послушник старців проводжав мене до корабля. Ми обидва весь час плакали.

– Отче, – говорив я йому, – не плач, я повернуся.

– Дитя моє, – говорив він мені в свою чергу, – не плач, Пресвята Богородиця поверне тебе назад.

Якщо в тебе така віра, то лікарі тобі не потрібні

Якось раз ми запитали отця Порфирія: “Часто люди зцілюються навіть від невиліковних хвороб. Як це відбувається?” І він відповів: “По вірі”. Ми запитали знову: “Що значить – по вірі?” Старець сказав нам: “Коли хворий знехтує медичними знаннями лікарів і покладе все на Бога, тоді він спонукає промисел Божий узяти на себе турботу про його зцілення ³¹ . І таким чином він одужує. Одного разу прийшла до мене жінка, в якої був рак грудей, і каже: “Я ні до кого не звертатимусь, ні до лікарів, ні до кого-небудь ще. Воля Божа хай буде”. Тоді я відповів їй: “Якщо в тебе така віра в Бога, то лікарі тобі не потрібні”.

Ракова пухлина Старця і його святе терпіння

Коли після обстеження лікарі сказали мені, що в мене рак, я зрадів і сказав: “Слава Тобі, Боже. Минуло стільки років, а Ти не забув мого прохання”. У мене пухлина ось тут, у гіпофізі. Вона росте і тисне на оптичний центр. Тому в мене став падати зір.

Одним оком я трохи бачу світло, а іншим бачу людей, але обличчя вже не розбираю, бачу лише силуети. Язик у мене став дещо товстішим і довшим, так що він уже заважає мені в роті, і в мене змінився голос. Болі бувають страшні. Тоді я озброююся терпінням і починаю молитися. Але за дуже сильного болю навіть молитися стає неможливо. Однак я не нарікаю і не скаржуся.

– Герондо, приймайте якісь болезаспокійливі засоби, тоді вам буде легше.

– Болезаспокійливе я не приймаю, але кажу собі те, що ти вже чув: “Хіба Христос не знає, що мені боляче? Знає”. Отже, я з терпінням несу Хрест Христовий. Як ти на це дивишся? Я тобі все розповів. Можливо, дехто вважає мене ненормальним? Мені подобається це безумство, але я не зобов’язую тебе робити так само, як я. Ти роби так, як вважаєш за потрібне, як можеш. А для себе я обрав цей шлях… Я люблю тебе, чадо моє, ти це знаєш?

– Так, Герондо, знаю. І я Вас люблю і прошу Бога, щоб Він Вашими святими молитвами помилував мене.

– У хворобі я прошу Бога, щоб він умилостивився наді мною і простив гріхи мої. Коли людина досягає стану, який вона мала до гріхопадіння, тоді Бог не попускає їй хвороб. Коли Бог захоче, то в одну мить може зробити нас здоровими. Але це непросто. І розуміють це тільки ті, “хто може вмістити” (Мф. 19:12).

Я не прошу Бога про зцілення

“Тепер у мене стали відніматися ноги, вони мене вже не тримають. Я можу пересуватися тільки трохи тут, по келії. Ще я став усе забувати, погіршилася пам’ять. Але я не прошу Бога про те, щоб Він зцілив мене, а тільки щоб Він простив мені мої гріхи.

Часто я думаю про тебе і молюся Іісусовою молитвою: “Господи, Іісусе Христе, помилуй мене” і за тебе. Дзвони мені частіше”.

Щиро віддай свою хворобу на волю Божу

Під час однієї з наших зустрічей Старець сказав мені: “Ти знаєш, що треба робити, коли ти хворієш? Треба просити Бога, щоб Він простив тобі твої гріхи. І Бог, оскільки ти, сповнений страждання, зі смиренням звертатимешся до Нього, пробачить тобі гріхи і зцілить і твоє тіло. Але будь уважний: ніколи не молися із задньою думкою, не кажи: “Боже мій, пробач мені гріхи мої”, тоді як твій розум цілком зайнятий твоєю тілесною недугою. Така молитва не матиме результату. Коли ти встаєш на молитву, забудь про свою тілесну неміч, приймай її як епітимію, накладену для відпущення твоїх гріхів. І не турбуйся про те, що буде далі. Надай це Богові, Він знає, що робить”.

Так просто Старець пояснив мені, що хвороба тіла є наслідком хвороби душі, тобто наслідком моїх гріхів. Отримане ж унаслідок смиренної молитви прощення Богом гріхів приносить душі зцілення, а згодом, коли Бог благоволить, зцілюється й тіло. Старець наголошував, що ми повинні молитися просто, не маючи жодних задніх думок. У молитві потрібно просити тільки відпущення гріхів. Тому що для зцілення хвороби потрібно зробити лише одне – усунути її причину.

Молитва, що здійснюється не в простоті, коли хворий просить про прощення гріхів тільки для того, щоб отримати лише тілесне здоров’я, буває безрезультатною через користолюбний намір хворого.

Згідно з думкою отця Порфирія, Христос, відповідаючи на смиренне прохання хворого про відпущення гріхів, на його безкорисливу віру в Його велику милість, спочатку робить більш важке, а потім, коли Він сам вважатиме за потрібне, переходить до більш легкого. Спочатку Бог лікує корінь – хворобу душі, гріх; а потім гілки – хворобу тіла.

Завдяки хворобам ми стаємо кращими

Одного разу отець Порфирій сказав мені: “Завдяки хворобам, коли ми покірно їх переносимо, просячи Бога про прощення своїх гріхів і прославляючи Його ім’я, ми стаємо кращими”.

У результаті ракових хвороб наповнився рай

Під час бесіди зі своїми духовними чадами Старець сказав:

– Ліки від раку дуже прості. Лікарі користуються ними щодня, вони постійно в них під рукою, як мені це, по благодаті Божій, відомо. Але Бог не відкриває їм цей засіб, тому що останнім часом внаслідок ракових хвороб наповнився Рай!

Хвороби стали для нього поприщем для здобуття чеснот

Бог, за нез’ясовним Своїм промислом, поєднав воєдино спасіння Старця і тисяч його духовних чад з його хворобами і необхідністю їх зцілення. З роками недуги отця Порфирія множилися і ставали для нього поприщем для здобуття чеснот. Одного разу, зайшовши до Старця і побачивши, що йому сильно нездужає, повний жалю, я запитав його:

– Ви хворієте, Герондо?

– Так, дуже сильно.

– Де у Вас болить?

– Скрізь.

– Що у Вас, Герондо?

– Легше сказати, чого в мене немає! Стільки хвороб, що я й сам не знаю, що в мене. Моє життя висить на волосині.

Але цю волосинку тримав Бог і протягом десятиліть не дозволяв їй обірватися. І Він так робив не стільки для Старця, бо той завжди був готовий залишити цей світ, скільки для нас. Ми ж, через нашу недбалість, були чужими гідного приготування до вічності. Отець Порфирій був нам необхідний, і він знав це. Тому Старець молився, щоб ще ненадовго залишитися з нами тут, на землі. Про це молилися і сотні його духовних чад. Сестри монастиря, не шкодуючи сил, вдень і вночі виявляли свою турботу про отця Порфирія. Одного разу він сказав: “Неодноразово я вирушав у небо, але ваші молитви повертали мене назад”. Боротьба не на життя, а на смерть точилася і під час операції на нирці, і під час важкого інфаркту міокарда, і під час невдалої операції катаракти…

Коли у Старця була катаракта, лікарі від нього практично відмовилися. У хворого, внаслідок того що протягом багатьох днів він залишався без їжі, почалася шлункова кровотеча. Його багатостраждальне тіло перетворилося на скелет, обтягнутий шкірою. Лежати для хворого було небезпечно, і Старця, який відчував жахливі болі, тримали у вертикальному положенні, як розіп’ятого.

Випробування терпіння

Кілька місяців я не бачив Старця і, нарешті, знову приїхав до нього. Його здоров’я потихеньку йшло на поправку. Він сказав мені: “Тепер я маю бути дуже уважним, тому що ця погана хвороба коли-небудь може мене вбити”. Але тут же поправився: “Хоча немає поганих хвороб, тому що всі хвороби попускає Бог”.

Наприкінці нашої розмови Старець сказав: “Ця хвороба мене сильно втомила. Стільки місяців я не покидаю цю кімнату, а так хочеться за місто, на природу. Помолися за мене”. Мені ці його слова здалися якимись дитячими, якоюсь легкою скаргою і жалем, які можна пробачити навіть святим.

Через якийсь час після одужання отець Порфирій сказав: “Того вечора, коли зі мною стався інфаркт, я не витримав великої кількості світла”.

Ліки зроблять його здоровим

Коли здоров’я хворого після численних молитов за нього його близьких не йшло на поправку і він продовжував своє лікування, приймаючи призначені йому лікарями ліки, Старець говорив:

“Таблетки, дитино моя, зроблять цю людину здоровою, тому що так хоче Бог”.

Коли ліки не допомагають…

“З чого починає лікувати лікар? Спочатку він молиться, закликаючи допомогу Божу, а вже потім дає ліки.

Слід знати ще ось що: коли ліки не допомагають, це значить, що хворіє не тіло, а душа. А зцілення душі ми можемо знайти тільки у Христа. Розумієте? Нашу душу зцілює тільки Христос”.

Відклади операцію

Одного разу я зайшов до свого лікаря, щоб проконсультуватися з ним про мою стару хворобу. Він порадив мені через рік провести ще одне повторне обстеження, а потім лягти на операцію. Я прийшов до Старця і з хвилюванням розповів йому про пораду лікаря.

Вислухавши мене, він сказав: “Тепер усе зрозуміло. А я стільки днів задавався питанням: що це мене так терзає?” “Отець Порфирій знову взяв на свої плечі тягар моєї хвороби”, – подумав я. Потім він запитав: “У тебе вже була операція?” Я відповів, що ні. Тоді отець Порфирій каже: “Навіщо тобі потрібна ця операція? Знаєш, часто буває, що після хірургічного втручання виникають ускладнення. Я б порадив тобі відмовитися від операції і прийняти цю хворобу як жало в плоть ³²“.

Вирішивши надати послух Старцю, через рік, як було домовлено, я прийшов до лікаря на обстеження. Після огляду лікар сказав: “Ваш стан не змінився, хвороба не прогресує. Я запропонував би Вам не поспішати з операцією. Відкладайте її, наскільки це можливо, якомога довше. Приходьте до мене знову через рік”. Я подумав, що рішення лікаря таємничим чином перегукується з благословенням Старця. Не сказавши лікарю жодного слова про ці свої думки, я пішов із твердим наміром більше сюди не приходити. Тому через рік я не з’явився на чергове обстеження. Одного разу на парафіяльних зборах я випадково зустрівся зі своїм лікарем. Він сказав мені, що операція тепер не потрібна, бо нещодавно в Америці створили ліки, за допомогою яких можна остаточно вилікувати мою хворобу, і що незабаром цей препарат з’явиться і в аптеках Греції. Я згадав про Старця і, не маючи можливості бачити його, подумки йому подякував. Отець Порфирій перебував уже в Небесних оселях.

Сподівайся на Бога – і спасешся

Коли Старець після чергової хвороби почав відновлювати свої сили і став приймати відвідувачів, я зайшов до нього. Слова отця Порфирія, сказані тихим, слабким голосом, здивували мене: “Коли я був молодий, – сказав він, – то молився Богу про те, щоб, якщо Він коли-небудь попустить мені захворіти, цією хворобою був рак. Ти знаєш, рак – це найкраща з усіх хвороб. Інші захворювання ти не сприймаєш всерйоз, сподіваєшся, що скоро одужаєш, і тому зазвичай внутрішньо нітрохи не змінюєшся. Однак коли ти знаєш, що в тебе рак, тоді ти кажеш сам собі: “Ось і все. Ось і кінець. Не треба себе обманювати. Тепер уже я йду”. Люди не можуть тобі допомогти, ти на самоті стоїш перед Богом. Єдина твоя надія – в Ньому. Ти хапаєшся за цю надію і спасаєшся. Після моєї невдалої операції на оці і після застосування величезних доз кортизону я відчув у голові ніби вибух. Мені здалося, що мій череп розірвало на дрібні частини. Біль був страшний. Я подумав, що Бог почув моє старе прохання, і це рак. Але, на жаль… Ти знаєш, я припинив цю молитву про попущення мені раку після того, як розповів про неї одному єпископу, і він мені дорікнув, сказавши, що за цією молитвою криється егоїзм. Але біль був дуже сильним. Це було прекрасно”.

Розповідь отця Порфирія викликала у мене благоговійний жах, особливо останні його слова: “Біль був дуже сильним. Це було прекрасно”. Як часто в мене не вистачало сил слідувати за Старцем.

Благословіть

Через кілька років після операції хвороба мого духівника ³³ відновилася. Стан його здоров’я безперервно погіршувався, він потребував нової операції. Страждання хворого були нестерпними, сам він нічого не їв, їжу йому вводили через зонд. З кожним днем він танув як свічка. В одне з останніх моїх відвідувань, а мій духівник лежав у себе вдома, він тихим голосом сказав мені: “Передай отцю Порфирію, що я сильно страждаю і, припадаючи на коліна, прошу його помолитися за мене. Якщо є воля Божа, щоб я жив, то нехай Він залишить мене на землі заради моїх духовних чад. Якщо ж Бог хоче забрати мене, то нехай забирає. Хай буде благословенне ім’я Його”.

Коли я передав його слова отцю Порфирію, він був дуже зворушений і попросив мене негайно зателефонувати хворому. Потім відбулася дивовижна розмова мого духівника, який був уже на краю могили, з отцем Порфирієм, який за своє життя тричі опинявся біля цієї останньої межі. Мій духівник, через сильні болі, міг відповідати тільки односкладово – “так” або “ні”. Старець підбадьорив хворого, розповівши йому про свій власний досвід, про ті дні, коли він балансував на межі між життям і смертю. “Професор” духовного життя, який неодноразово зазнавав хресних страждань, зміцнював свого “студента” в найважчі години його хресної муки. Отець Порфирій розмовляв по “гучному зв’язку”. Стоячи на колінах, я слухав цю розмову, і сльози текли у мене по щоках.

Закінчивши бесіду, Старець повернувся до мене і сказав: “Як це дивно. Твій духівник був поруч зі мною. Ти бачив його?” “Ні, Герондо, я його не бачив”, – відповів я. “Це велике диво. Тіла далеко, а душі поруч. Я часто дзвоню твоєму духівникові і вдень, і вночі, особливо коли бачу, що йому дуже погано. Ми домовилися з ним молитися разом в один і той самий час. Я намагаюся з ним говорити, коли йому особливо важко, і це приносить йому деяке полегшення. Однак його, так само, як і мене, дуже стомлюють відвідувачі. Мені все це дуже зрозуміло, бо я сам через це пройшов. Ви правильно зробили, що не поклали його на операцію. Нехай усе залишається так, як є, скільки попустить Бог”. Майже втративши надію на одужання мого духівника, я запитав отця Порфирія: “Герондо, якщо Бог захоче, навіть зараз, хіба не може статися чудо, і мій духівник залишиться живим?” Старець відповів: “Богу все можливо”. Але Бог за всепремудрою Своєю любов’ю захотів іншого. Через кілька днів Він узяв мого духівника на небо.

Бережи своє здоров’я

Під час однієї з наших зустрічей отець Порфирій, як люблячий батько синові, дав мені деякі приватні настанови. Ось що він сказав: “Уважно стався до того, що ти їси. Не вживай у їжу ті продукти, які, за станом здоров’я, тобі шкідливі, і ті, які викликають повноту. Не лежи довго в ліжку, а то знову захворієш. Рухайся, не сиди на місці, займайся чим-небудь, але в міру. Більше ходи, не надто швидко, однак і не надто повільно, уникай підйомів і спусків, хоч би якими малими вони були. Здійснюй свої прогулянки рівною місцевістю, не поспішаючи, спокійно, щоб не перевтомлюватися. Виїжджай за місто. Я не буду говорити тобі, куди конкретно ходити на прогулянки, йди, куди тобі подобається, тільки щоб це було за Афінами, подалі від вихлопних газів, які так шкодять твоєму здоров’ю. Не виходь на вулицю, коли надто холодно або надто спекотно. Коли ж виходиш на холод, то закривай ніс і рот шарфом, щоб не вдихати холодне повітря. А коли спекотно, ходи в панамі, щоб не отримати сонячний удар. Будь обережним, уникай душевного хвилювання і не переживай про те, що буде. Я знаю, що на роботі на тебе ніхто не чинить тиску, і зовні ти маєш спокійний вигляд, проте всередині сам себе мучиш думками: як би не відстати від інших, як би зробити більше та краще. Ти звернув увагу на те, як ти зараз став внутрішньо спокійним, перебуваючи на лікарняному і не працюючи вже кілька тижнів? Коли ти перейдеш на іншу роботу, тоді комплекс невпевненості в завтрашньому дні зовсім мине. Читай книги святих отців і молись. Але перш за все – не переживай, тоді ти швидко підеш на поправку. Чим більше ти будеш любити Христа, тим більше будеш радіти і тим менше переживатимеш. Усе роби з любов’ю і вдячністю. Не перенапружуйся і не метушись. Приймай поки що і свої ліки, але настане такий день, коли ти їх викинеш”.

Доплативши за лікування, він перейшов у кращу клініку

Доплативши за лікування, він перейшов у кращу клініку
Якось раз один знайомий Старця ліг на операцію з грижею. Однак, опинившись у палаті серед хворих із серйознішими захворюваннями, він, піддавшись малодушності, не витримав, зібрав свої речі й пішов, так і не зробивши операцію. Потім він, доплативши ще за своє лікування, перейшов в іншу, кращу лікарню. Після цього випадку багато хто став над ним сміятися, вважаючи його вчинок боягузтвом. Але отець Порфирій вирішив, що хворий вчинив розумно, віддавши перевагу замість економії грошей і дешевої лікарні вищій оплаті й упевненості, що він вибрав для операції найкраще з того, що було для нього доступно. “А я, – сказав Старець, – вважаючи себе мудрецем, попався, як безграмотний селянин”. Так отець Порфирій неодноразово говорив про одну лікарську помилку, внаслідок якої його здоров’я сильно постраждало. “Одна справа, коли щось тобі попущено Богом, і інша – коли ти зазнаєш шкоди через власну неуважність, це не повинно мати місця”.

Поради, діагнози, рецепти

– Один чоловік запитав Старця, від чого в нього, як показало мікробіологічне дослідження крові, надлишок холестерину. Отець Порфирій відповів: “Від переживань і від їжі”.

– Чоловік, у якого були не в порядку нерви, запитав про це Старця, і той відповів: “Причину твоєї недуги шукай у своїй душі. У якому вона стані?”.

– Відвідувач сказав Старцю: “Геронда, за останні роки, коли я став більше молитися і вдаватися до Таїнств Церкви, я майже звільнився від свого комплексу невпевненості в завтрашньому дні”. “Так і має бути, – відповів отець Порфирій. – Благодать Божа помилувала тебе”.

– В одного чоловіка був рідкісний перелом кісток зап’ястя, і лікар запропонував йому зробити хірургічну операцію. Хворий звернувся за порадою до Старця. Отець Порфирій бачив усі нервові закінчення, що проходять і переплітаються в точці перелому, і звернув увагу відвідувача на те, що в разі невдалої операції він може стати інвалідом. Зважаючи на таку небезпеку, ця людина відмовилася від операції. Через якийсь час його рука пройшла і він забув про свій перелом.

– Іншій людині Старець порадив відмовитися від операції на передміхуровій залозі, щоб уникнути в подальшому розвитку там ракової пухлини.

– Одного вечора Старець розмовляв на вулиці з групою відвідувачів. Мова зайшла про забруднення навколишнього середовища. Звернувшись до жінок, отець Порфирій сказав: “Ви, господині, щоб не захворіти, миєте фрукти й овочі, а деякі миють навіть із милом. Чи не так?” “Так, звичайно”, – відповіли відвідувачки. “Але ви не знаєте того, що зло міститься всередині”, – закінчив свою бесіду Старець.

Воля Божа нехай буде

Хворий на рак в останній стадії попросив свого друга дізнатися у Старця, чи буде він жити. Отець Порфирій не відповів на це запитання. Він лише сказав, що молиться Богу за хворого, і послав йому чотки. За кілька днів хворий із молитвою на устах і з чотками в руці відійшов у небеса.

Радість у Господі зцілить тебе

Колись давно лікар прописав мені одні ліки, щоб я приймав їх щодня. Отець Порфирій загалом уникав надмірного вживання ліків. Однак, незважаючи на це, він поважав лікарів і приймав ліки як необхідне зло. Дізнавшись, які ліки я приймаю, він несподівано замовк і, як здавалося, замислився і почав молитися. Потім він сказав мені: “Припини приймати ці ліки”. Ця несподівана порада отця Порфирія збентежила мене, проте я вирішив послухатися і зробити так, як сказав Старець. Я перестав приймати ці ліки.

Через якийсь час, оскільки хвороба не залишала мене, я пройшов комплексне клінічне обстеження. Взявши благословення у свого духівника, я показав результати обстеження іншому лікарю, теж духовному синові мого духівника. Після уважного їх вивчення цей лікар сказав, що, на його думку, мені не слід було користуватися тими ліками, які я вживав протягом не одного року і які припинив уживати лише зовсім недавно. Він рекомендував мені інші ліки. Ними я і став користуватися. Тоді мені згадався отець Порфирій. Коли я знову опинився у Старця і розповів йому про своє обстеження і поради лікаря, він зрадів і вигукнув: “Що ти кажеш? Ти припинив приймати ці ліки? Ось бачиш, і наука поділяє мою думку. Я не лікар і не знаю, яким чином, але в той момент, коли ти говорив мені про ці ліки, я зрозумів, що тобі потрібно припинити їх приймати. Як мені відкрилося, так я тобі і сказав. І ти добре зробив, що кинув ці ліки. Але тепер треба, щоб у твою душу увійшов Христос, щоб вона сповнилася Божественної любові й радості. Радість у Господі зцілить тебе. Коли ти буваєш втомленим, то можеш прийняти через неміч тіла якісь ліки. Тобі слід пройти повну сповідь, щоб були зцілені таємні виразки твоєї душі. Це і тобі, і мені принесе велику радість. Зараз я хворію, але дасть Бог, ми знову зустрінемося”. Усе сказане Старцем справило на мене велике враження, особливо його слова: “Радість у Господі зцілить тебе”. Уперше я почув про таку радісну перспективу лікування. Адже йдеться не про традиційні способи лікування, а про зцілення не тільки тіла, а й душі.

* * *

²⁶ У грецькій мові слово “ліки” (το φάρμακο) – похідне від слова “отрута” (το φαρμάκι). – Прим. перекл.

²⁷ Подібні слова Старця щодо хвороб і ліків ми зустрінемо і на інших сторінках цієї книги. Але потрібно мати на увазі, що в цих конкретних випадках отець Порфирій звертається до людей, хвороба яких справді пов’язана з їхнім гріховним життям. Згадаймо слова Господа, звернені до паралізованого: Іди, і більше не гріши, щоб з тобою не трапилося чого гіршого (Ін. 5:14). Треба сказати, що нам відомо безліч святих, які страждали від багатьох тілесних недуг (святитель Василій Великий, святитель Нектарій Егінський тощо). У цих випадках хвороби святих не є наслідком їхньої гріховності, але зрозуміло попущені їм премудрістю Божою. Тому що Він захотів утримати їх у смиренні, далеко від пекельної прірви зарозумілості. Прикладом цього може бути апостол Павел, який пише: дано мені жало у плоть, ангел сатани, пригнічувати мене, щоб я не величався (2Кор. 12:7). Але є й інші причини, які відомі одному Богу, через які Він попускає тілесні хвороби святим Своїм. Таке в загальних рисах православне святоотцівське пояснення наявності недуг і хвороб у святих людей. Що стосується мирян, які проводять своє життя в гріхах і не мають тілесних хвороб, то їхня недуга ще страшніша: їхня душа тяжко хвора. Але Бог любить і цих останніх і бажає спасти і їх. Він або відкриває їм очі, щоб вони побачили, що гріх веде в прірву відчаю, якщо ж вони залишаються байдужими, то попускає їм, в одному Йому відомому часі, різні тілесні скорботи. Будемо ж прагнути до істинного покаяння, щоб у наш останній час Господь прийняв нас у Свої Небесні обителі. – Прим. грецького видавця.

²⁸ Служебник. С. 21. “Живот” у церковнослов’янській мові означає ” життя”. – Прим. перекл.

²⁹ В обох наведених нижче випадках Старець осіняв хресним знаменням хворих, і вони за своєю вірою отримували зцілення. Але це вступає в протиріччя з тією порадою, яку отець Порфирій давав в інших випадках: не просити Бога про зцілення, але терпляче переносити недугу, що приносить велику користь. Як пов’язати ці суперечливі поради? Старець був наділений Божественною мудрістю. Коли людина могла переносити біль і тяготи хвороби, він радив їй терпіти, як, будучи обтяженою багатьма недугами, робив і він сам. Однак коли він за Божественним одкровенням бачив, що хворий не зможе перенести своєї недуги або ж, що як для його спасіння, так і для спасіння інших людей корисніше, щоб він одужав, тоді він молився Богові, щоб Він дарував йому тілесне здоров’я. Події, що трапляються в житті кожної людини, унікальні й неповторні, і Божественна благодать напоумляла отця Порфирія, як вчинити в тому чи іншому випадку. – Прим. грецького видавця.

³⁰ Канонник. М., 1986. С. 121.

³¹ Ці слова Старця потребують пояснення, інакше вони можуть бути зрозумілі невірно. Тому що коли хто-небудь не звертається до лікаря, “спонукаючи промисел Божий взяти на себе турботу про його зцілення”, тоді він діє по відношенню до Бога як вимагач, як спокусник, чого завжди уникав отець Порфирій. Однак коли людина в простоті, ненав’язливо, з повною довірою вручає себе в руки Божі, не просячи про зцілення, як робив і сам Старець, тоді часто благодать Божа здійснює зцілення. У цьому випадку хворий, повністю довірившись любові Божій, не просить про зцілення, і навіть потаємно, глибоко всередині у нього немає такого бажання. Він приймає будь-яке визначення Боже про нього. Хотіти одужати і, не звертаючись до лікаря, вимагати від Бога зцілення – це помилка. Жінка в наведеному нами прикладі сказала: “Воля Божа нехай буде”. Вона не говорила: “Бог зцілить мене”. Саме такий підхід до хвороби Старець і наводить як приклад для наслідування. Про це ж говорить і нижченаведена глава “Щиро віддай свою хворобу на волю Божу”. – Прим. грецького видавця.

³² 2Кор. 12:7.

³³ Священик, про якого розповідається в цьому розділі, був тяжко хворий на рак, і він просив отця Порфирія помолитися про те, щоб над ним здійснилася воля Божа. – Прим. грецького видавця.

САМОГУБСТВО

Оточіть її вашими старанними молитвами

Батькам однієї дівчини, яка зробила спробу покінчити життя самогубством, Старець порадив дбайливо оточити її особливо старанними молитвами. Молитися про неї якомога більше. Вони дослухалися до його поради, і становище виправилося.

Зміни оточення

Одній дівчині, яка зробила спробу самогубства, Старець порадив обов’язково змінити оточення, яке чинило на неї негативний вплив. Він порадив їй познайомитися з віруючими дівчатами, розмови з якими приносили б їй задоволення, разом з якими вона могла б ходити в храм на служби, здійснювати паломницькі поїздки. Крім того, отець Порфирій доручив одній благочестивій дівчині, яка часто відвідувала його, першою взяти на себе ініціативу і познайомитися з нещасною.

Спасіння від самогубства

– Герондо, я прошу Вас сказати мені наостанок що-небудь, що Ви вважаєте корисним, – сказав Старцю на прощання один монах, який відвідав його.

Отець Порфирій запитав:

– Зараз від мене ти куди підеш?

– Мій Геронда благословив мене відвідати моїх рідних на острові Евбея.

– Яких рідних?

– Моїх батьків і родичів.

Старець розпитав мене про моїх рідних, а потім поставив запитання:

– А ти знаєш, яка проблема в такого-то твого родича?

– Я, Геронда, не можу розібратися і зі своїми-то проблемами. Звідки ж мені знати, які проблеми у цього мого родича?

– Однак мені, по благодаті Христовій, відомі його проблеми. У нього те-то… і те-то… і те-то… Але найгірше те, що він прийняв ось який помисел, – і Старець, склавши руки над головою, показав, як пірнальник стрибає у воду. Потім він пояснив мені, що в нього є помисли про самогубство. Я запитав:

– Коли я з ним зустрінуся, передати йому Ваші слова?

– Для цього-то я і почав з тобою цю розмову. Передай йому те, про що ми говорили, і скажи, щоб він ходив до церкви. Тоді все це мине, і він буде спасенний. Не затримуйся занадто надовго у своїх рідних. Скажи їм, що ти в молитві постійно бачиш усіх їх, і якщо вони хочуть, щоб ти був поруч, то нехай і вони почнуть молитися. Тоді у вас і буде єднання – у молитві.

Покинувши отця Порфирія, я приїхав до своїх рідних і розповів родичу, про якого ми говорили зі Старцем, усе, що той відкрив мені про нього. На нього мої слова справили сильне враження. Через кілька днів він сам приїхав до Старця.

– Геронда, – сказав він, – я та сама людина, якій Ви передали через отця Христодула те-то й те-то.

– Невже я йому все це сказав? – здивувався отець Порфирій.

– Так, Ви це сказали йому…

– Дитя моє, я не пам’ятаю, щоб говорив йому все це.

Старець був абсолютно правий, тому що через нього діяв Христос, а він просто вимовляв те, що Господь вкладав йому в уста.

Відтоді мій родич, про якого йдеться, став ходити до храму і наважився прийти на сповідь. Таким чином, завдяки втручанню Старця, він позбувся всіх своїх проблем.

Явління Старця врятувало її

Одна дівчина з району Святої Параскеви в Афінах після важкої розмови, що відбулася вдома, вирішила покінчити життя самогубством. Діставши отруту, вона приготувалася вже її випити, коли раптово перед нею з’явився отець Порфирій. Він узяв у неї з рук отруту і сказав: “Не бійся, все буде добре. Ти вийдеш заміж, у тебе будуть діти, і все буде добре”. Так і сталося.

Треба багато молитися, а не багато говорити

Батьки одного юнака, який намагався накласти на себе руки, прийшли до Старця. Причина цієї спроби самогубства їхнього сина була їм невідома. Вони були розгублені. Отець Порфирій сказав їм: “Ваша дитина легкоранима. З дитинства вона відчувала на собі вашу надмірну турботу і тепер стала відходити від вас. Через свою нещасну любов вона намагалася покінчити життя самогубством. Їй потрібна особлива турбота. Напевно вона знову і знову буде відчувати сильні переживання. Для того щоб ваша дитина оправилася від цієї травми, треба багато молитися, а не багато говорити. Жодних порад, жодних засуджень тощо… Кілька теплих слів, які вдихнуть у неї надію, і одразу ж – за молитву. Оточіть його вашими молитвами”. Подальші події підтвердили правоту слів Старця.

Не утримуйте її страхом. Вона повернеться

Одна вельми світська жінка, перепробувавши всі мирські задоволення і зрештою розчарувавшись у них, була близька до того, щоб покінчити життя самогубством. Її знайома, побачивши, що подруга перебуває в стані цілковитої безнадії, порадила їй звернутися до отця Порфирія. Приїхавши до Каллісії, жінка зустрілася зі Старцем. І тут несподівано, серед повної темряви, в якій перебувала її душа, вона вперше у своєму житті побачила сяйво світла, що несло втіху. Надихнувшись, вона попросила отця Порфирія стати її духівником і благословити переїхати ближче до ісихастиріону, як просив апостол Петро на горі Фавор, коли він сказав: “Господи, добре нам тут бути” (Мф. 17:4). Старець поселив її в одній із келій, у монастирському корпусі. Там вона жила, насолоджуючись душевним спокоєм, відчуваючи, що була мертва й ожила, пропадала й знайшлася (пор.: Лк. 15:24).

Однак ненависник добра диявол не припиняв своєї людиновбивчої роботи. Він позаздрив цій душі, що вирвалася з його пазурів, і доклав усіх своїх зусиль, щоб знову взяти гору над нею. Він приводив їй на пам’ять прикрашені спогади про старе життя серед галасу й блиску мирських розваг, порівнюючи його зі скромним спокоєм, у якому вона зараз жила. Мало-помалу він почав отруювати її отрутою печалі. Біс зневіри став непомітно гризти її душу. Зрештою вона повідомила сестрам про свій намір повернутися в Афіни.

Злякавшись, сестри намагалися перешкодити їй, кажучи, що після перенесених нею страшних випробувань повернення назад, у це пекло, означає добровільне віддання себе на смерть. Жінка почала вагатися, але через кілька днів вона знову заявила про свій намір покинути монастир. Стурбовані сестри повідомили про це Старцю. “Що ж ви їй сказали?” – запитав сестер отець Порфирій. “Щоб вона залишилася тут, тому що якщо вона піде, то опиниться в небезпеці”. “Це недобре, що ви сказали їй, щоб вона залишилася, – зауважив Старець. – Треба було дозволити їй піти, якщо вона так цього хоче. Не утримуйте її страхом. Ви ж не хочете, щоб вона збожеволіла? Не бійтеся, ця душа не пропаде, вона повернеться”.

Коли через кілька днів ця жінка знову зламалася, сестри сказали їй, що вона вільна і може робити все, що хоче. Подякувавши їм, вона, взявши благословення у Старця, поїхала в Афіни. Там її урочисто прийняли її старі друзі. Весь цей час отець Порфирій старанно молився про її спасіння. Ця жінка знову стала вести мирський спосіб життя, проте дуже скоро змій відчаю, що живе в ній, знову підняв голову. Її стали долати похмурі помисли. Однак тепер темрява вже не була непроглядною, як колись, її прорізав спогад про світло втіхи поруч зі Старцем. І пташка вирвалася із сатанинської пастки, вільно злетіла в небо й полетіла до Каллісії. Радісно і з пошаною, як блудного сина, прийняв її батько Порфирій. Відтоді ця жінка вже не висловлювала бажання повернутися до свого колишнього життя. Вона сильно змінилася і стала проводити нове життя в покаянні, насолоджуючись душевним миром.

ЗАКОН

Любов і закон

Мене завжди цікавила гостра проблема взаємовідносин любові і сили. З одного боку – любов, як їй навчав і як нею жив Христос і кожна свята людина Божа, а з іншого боку – різноманітні стосунки, як між людьми, так і між державами, що будуються на основі сили.

Я запитав Старця, що він про це думає. Він відповів: “Усе дуже непросто”, – і розповів мені таку притчу: “У давні часи в горах був монастир. Ченці в цій обителі жили мирно і спокійно. Але одного разу в монастирську огорожу увірвалася зграя розбійників. Їхні обличчя були люті, вони увійшли в храм, і отаман вимагав до себе ігумена. Один чернець передав старцю, який у цей час перебував у вівтарі, вимогу глави шайки. Але ігумен не поспішав. Він попросив отамана трохи почекати, а сам, ставши на коліна перед святим престолом, почав палко молитися до Господа про те, щоб Він позбавив їх небезпеки, яка їм загрожує. У цей час отаман із цікавістю розглядав храмові фрески. Він був дикуном, і його увагу привернуло зображення Страшного Суду, особливо жахливого змія, який вивергав полум’я з відкритої пащі і поглинав засуджених на муки. У цей момент із вівтаря вийшов отець ігумен. Побачивши його, отаман сказав:

– Негайно віддай мені всі монастирські скарби, інакше ми всіх вас переріжемо. Однак спочатку я хочу, щоб ти розповів мені про те, що тут зображено.

Ігумен, який про себе не припиняв молитися, пояснив розбійникові, що на одній половині фрески зображений Христос, який бере із Собою до Раю праведних, а на іншій – диявол-змій, що поглинає серед пекельного полум’я грішників.

– А хто ці грішники? – знову поставив запитання отаман.

Ігумен йому відповів:

– Це ті люди, які крадуть, вбивають, сваряться, безчестять жінок… Це люди, які роблять усяке зло…

– Це означає, – із занепокоєнням перебив старця розбійник, – що і я піду в пекло?

– Як мені видається, – відповів йому ігумен, – ти сам туди прагнеш.

– А чи можна уникнути муки?

– Можна.

– Як?

– Покайся у всіх своїх гріхах, сповідайся, причастися, почни подвизатися, щоб ухилятися від зла і творити добро.

– Де ж я можу все це зробити?

– Тут, у монастирі.

Почувши це, отаман різко обернувся до шайки, що прийшла з ним, і сказав їм:

– Я залишаюся тут.

Розбійники покинули монастир, а їхній отаман висповідався старцю, і той постриг його в ченці. Ігумен дав йому і правило: нічого не робити без благословення старця-ченця, у якого він перебуватиме в послуху.

Одного разу старець послав його разом з іншим ченцем у гори заготовляти паливо на зиму. Вони мали нарубати дров і привезти їх у монастир. Брати, взявши з собою осла, вирушили в дорогу. Піднявшись на гору, вони нарубали дров і звалили їх на спину тварині. Однак коли вони вже зібралися в зворотний шлях, раптово на них напали розбійники. Вони побили ченців і забрали їхнього осла разом із дровами. Отаман-монах розгнівався, але, перш ніж щось зробити, запитав свого супутника:

– Що пишеться в книгах, що ми тепер повинні робити?

Чернець відповів:

– Нічого. Христовий закон говорить, що якщо хто вдарить тебе по одній щоці, поверни до нього й іншу (пор.: Мф. 5:39).

Розбійники зі своєю здобиччю пішли, а ченці, поранені і з порожніми руками, вирушили назад у монастир. Побачивши їх, ігумен сильно засмутився, але не сказав ні слова. Через кілька днів він знову, давши їм іншого осла, послав їх у гори по дрова. Але… повторилося те ж саме. Ігумен був здивований і не знав, що робити. Однак, оскільки ставало дедалі холодніше, він насилу знайшов ще одного осла і знову послав братів у гори. У той момент, коли вони вже зібралися, навантаживши осла, повернутися назад, знову з’явилися ті ж самі розбійники. Вони забрали осла, почали бити ченців. Терпіння отамана-монаха було на межі, але він знову запитав супутника:

– Скажи мені швидше, що говорить Писання, що нам робити?

– Нічого, закон Христовий наказує терпіння і любов до ворогів.

Однак його відповідь не задовольнила отамана-монаха.

– Згадай-но добре, – сказав він, – хіба немає інших Писань, які говорять інакше?

Супутник відповідає:

– Є. Це Старий Заповіт із законом Мойсея.

– А що говорить цей закон?

– Він каже: “Око за око, зуб за зуб” (Вих. 21:24).

– Це хороший закон! – вигукнув отаман-монах і вдарив одного з розбійників. Той, як підкошений, повалився на землю. Його товариші з подивом подивилися на ченця. Тоді він відчинив підрясник, і показалися його груди, густо зарослі волоссям.

– Чи знаєте ви, хто я? – запитав він переляканих розбійників. – Я – той самий знаменитий отаман, який став ченцем. Якщо ви не хочете, щоб я вас усіх скалічив, залиште цього ослика і приведіть нам тих двох тварин, яких ви вкрали. І не забудьте спочатку навантажити їх дровами.

Розбійники зробили так, як їм було сказано. Ченці урочисто повернулися в монастир із трьома навантаженими дровами ослами. Побачивши їх, ігумен осінив себе хресним знаменням і прославив Христа. Тоді отаман-монах сказав йому:

– Герондо, не прославляй Христа, але прославляй Мойсея. За законом Мойсея ми повернули назад усе вкрадене. Бо якби ми все ще дотримувалися закону Христового, то знову повернулися б назад побитими і без осла”.

Ця історія, з надзвичайним мистецтвом розказана Старцем, справила на мене сильне враження.

Я намагався якось її усвідомити, але тут отець Порфирій почав розповідати іншу притчу: “В одному монастирі не було молодих ченців. Братія мало-помалу старіли і вмирали. Зрештою залишився тільки один монах. Він продовжував жити в монастирі як пустельник. Будучи абсолютно неписьменним, цей брат мав просту і міцну віру. Здійснюючи своє молитовне правило або займаючись різними роботами по господарству, чернець вірив, що Христос і святі – живі та перебувають поруч із ним, тому він часто розмовляв із ними, як із живими людьми. Якось раз, коли монах вийшов у справах із монастиря, в обитель прийшли розбійники. Вони забрали все, що знайшли, нав’ючили речі на своїх мулів і одразу ж зникли. Коли монах повернувся і побачив, що монастир розорений, то злякався. Він негайно ж побіг до храму, присвяченого святителю Миколаю, став перед іконою небесного покровителя монастиря і з обуренням вигукнув:

– Святителю Миколаю, що ж тут сталося, поки мене не було? Прийшли злі люди, обікрали монастир, ти бачив їх і нічого їм не сказав? Що ти зробив для того, щоб запобігти цьому грабежу? Бачу, що нічого. Отже, якщо ти не захистив монастир, то ти не гідний перебувати там, де зараз перебуваєш. Я приберу тебе звідси.

Із цими словами монах вийняв ікону святого з іконостасу, виніс її з монастиря і притулив до великого каменя. Повернувшись назад, він замкнув монастирські ворота. Не минуло й години, як він почув гучний стукіт у ворота обителі. Відчинивши їх, він з подивом побачив перед собою розбійників разом з ослами, нав’юченими краденим. Вони сказали:

– Ми пограбували монастир. Спочатку наші тварини йшли за нами як зазвичай, але потім вони раптом встали як укопані. Ми їх і били, і тягнули, але все було марно. Однак коли ми повернули назад у бік монастиря, вони одразу ж побігли вперед швидше за нас. Тоді ми подумали, що Бог хоче повернути назад вкрадене, і ось, ми все привезли тобі назад.

Чернець прийняв усі речі і, коли розбійники зникли з поля зору, подякував Господу. Тут він згадав про ікону святого, пішов до того каменя, де він її залишив, поклонився і сказав:

– Тепер я тебе забираю, отче Миколаю. Ти справді захисник монастиря.

З цими словами він урочисто підняв образ святого і повернув його на колишнє місце”.

Розмірковуючи над цими двома історіями, я дійшов висновку, що Старець хотів мені сказати, що прояв до ворогів любові, а не насильства, передбачає святість – ігумена в першій історії та простого ченця в другій. Тоді як для ченця-отамана, який ще не досяг святості, звернення до закону Мойсея було природною потребою.

ШЛЮБ

Шлюб або безшлюбність

У нашій компанії було шість-сім осіб. У той час усі ми були ще неодружені. Одного літнього вечора ми сиділи під сосною і слухали Старця. Він говорив нам: “Нехай вас не мучить питання вибору між шлюбом і безшлюбністю. Іноді душевно-тілесні побажання схиляють вас до шлюбу, а іноді цей потяг до створення сім’ї зникає, будучи витісненим Божественними прагненнями, які вищі за шлюб. Коли приходять чуттєві спокуси, не намагайтеся вигнати їх силою, тому що це сатані тільки на руку. Він представлятиме їх вам ще привабливішими і тим самим завдаватиме вам дедалі більшої і більшої шкоди. Краще зустрічайте їх спокійно і перетворюйте з гріховних – на чисті. Скажіть собі: “Можна одружитися і насолоджуватися радощами сімейного життя; і це угодно Господу”. А коли приходять побажання провести життя в дівоцтві й чистоті, то приймайте їх із вдячністю, таємниче навчаючись у мистецтві святості. Колись одна чаша терезів переважить. Одні люди прагнуть святості, борючись зі своїми пристрастями і гріхами, а інші – люблячи Христа і слідуючи Його святій волі. Перші досягають небагато чого, тому що вони ведуть жорстоку “холодну війну”. Другі досягають більшого. Для тих, хто любить Христа, гріховні пристрасті перед радістю Божої любові, яку вони відчувають, втрачають свою чарівність і силу. Коли світає і в нашу кімнату проникає сонячний промінь, темрява неминуче відступає”.

Старець перервав свою бесіду і, як нам здавалося, задумався. Потім він продовжив: “Напевно, не варто було б вам цього говорити, але я все-таки скажу це. Дехто може досягти похилого віку і все ще вагатися у виборі між шлюбом і безшлюбністю. Тоді сатана починає дуже жорстоко нападати на нього, вкладаючи йому в душу панічний страх, що він так ніколи й не одружиться. Чоловік у паніці починає шукати собі наречену, просити своїх знайомих, щоб вони знайшли для нього підходящу кандидатуру, чим викликає в усіх тільки глузування, і врешті-решт… він стає психічнохворим. Тому я вам і кажу, що вирішення питання, шлюб чи безшлюбність, не повинно стати для вас нав’язливою ідеєю. Замість того щоб мучитися, марно намагаючись самим знайти на нього відповідь, спрямуйте всі сили своєї душі на те, щоб полюбити Христа. Свого часу Він дасть вам звістку, яка відповідатиме вашому душевному устрою. І це рішення ви приймете вільно, не примушуючи себе до того, не засмучуючись, спокійно і з вдячністю. Таким чином, ви назавжди звільнитеся від цієї проблеми і будете йти обраним шляхом, прославляючи Бога”.

Відстрочка зі шлюбом

Одній людині, яка ніяк не могла одружитися, Старець відкрив, що глибока внутрішня причина її багаторічних відтермінувань зі шлюбом криється в “пригнобленому несвідомому” почутті її невдалої юнацької любові. Отець Порфирій сказав йому: “…Ти полюбив її всіма силами своєї душі, вона стала твоїм ідеалом, але… своєю байдужістю ця дівчина нанесла тобі глибоку рану. У тобі сталося роздвоєння. У кожній дівчині, за яку тебе потім сватали, ти намагався знайти її, свій ідеал, але оскільки це неможливо, твоє серце завжди залишалося закритим”. За допомогою Старця цей чоловік усвідомив цю приховану перешкоду до шлюбу, звільнився від неї і зміг створити сім’ю.

Примус до створення сім’ї

Батьки одного юнака примушували його до створення сім’ї, що дещо дратувало його, і він поїхав до Старця. Отець Порфирій, ніби це було чимось звичайнісіньким, буквально слово в слово повторив йому те, що говорили його батьки. Могло здатися, що і він був присутній при їхніх розмовах. “Зараз вони тобі сказали, – довірливо промовив він, – ну, скільки ж іще ти будеш тягнути?… Настав час, щоб ти став господарем, створив свою сім’ю, щоб у тебе були дружина, діти. Якщо ти не одружишся, то хто дивитиметься за тобою в старості? Не треба їх переконувати, зі свого боку вони мають рацію. Якби ти був на їхньому місці, то говорив би те саме. Вони дивляться на все по-мирськи, хочуть, щоб ти жив щасливо і в тебе була спокійна старість. Але хіба мало сімейних людей залишаються на старості років забутими, покинутими своїми дітьми? Людина повинна полюбити Христа, в цьому полягає все. Тоді всі питання вирішуються, всі проблеми йдуть”. Зустрівши мене, ця молода людина висловила мені своє захоплення Старцем, який з великим міркуванням спрямував його до більшого блага, з розумінням поставився до слів його батьків і його власних переконань.

Тобі з нею буде дуже важко

У травні 1972 року юнак, духовне чадо отця Порфирія, відвідав Старця в храмі Святителя Миколая в Каллісії, де він тоді жив, щоб порадитися з ним з одного особистого питання.

Отець Порфирій любив цього молодого чоловіка, вважав його членом своєї сім’ї і був дуже радий його приїзду. Ті ж самі почуття відчував і цей юнак. Понад усе для нього був його Старець.

Їхня бесіда тривала вже кілька годин, як завжди переходячи з одного питання до іншого, коли отець Порфирій сказав:

– Ну, а тепер розкажи мені про те, що тебе зараз найбільше займає.

– Звідки Ви знаєте? Я нікому про це не говорив.

– Давай, давай, благословенний, розповідай…

Справді, в той час цей юнак познайомився з однією дівчиною. Перш ніж оголосити про свої заручини з нею, він хотів дізнатися думку Старця. Так він чинив завжди. Якщо отець Порфирій чогось не схвалював, то він не робив у цьому напрямі жодних подальших кроків, хоч би який тиск на нього чинили.

Отже, він у всіх подробицях розповів Старцю про свої плани і попросив у нього поради.

– У тебе є фотографія цієї дівчини? – запитав отець Порфирій. – Дай-но мені її.

Взявши фотографію, він мовчки довго її розглядав.

– Що Ви там побачили, Герондо? Чому нічого не говорите? Хороша вона чи ні?

– Вона дуже хороша дівчина, тільки дуже діяльна, невгамовна. Тобі з нею буде дуже важко.

– Ну, тоді я… перестану з нею зустрічатися.

– Ні! Ти хотів лікаря, лікаря й отримав. Ти просив у Бога лікаря, Він тобі й дав лікаря. Що просив, те й отримав! А тепер ти кажеш: “Перестану зустрічатися”? Усім твоїм знайомим вона сподобалася. І твої батьки нею задоволені. Вони хочуть у своїй старості бачити тебе влаштованим і щасливим. Тож уперед! Я буду багато за вас молитися. Твою наречену я теж прийму в число своїх духовних чад, як колись прийняв і тебе. Ви разом часто приїжджатимете до мене, а я тішитимуся, любитиму вас і пишатимуся вами. Адже ти знаєш, як я тебе люблю. А я знаю, як ти любиш мене. Благословення Боже нехай буде з вами. Все, з Божою допомогою, буде добре.

Так і сталося. Юнак одружився з цією дівчиною, і вона стала духовною дочкою Старця, причому однією з найближчих. Отець Порфирій дуже її любив.

Але ця подружня пара почала своє життя серед скорбот, хвилювань, розладів і страждань. Печалей було чимало. Наслідком постійних переживань стало те, що молода дружина ніяк не могла стати матір’ю. Ніякі слова втіхи з боку Старця не допомагали. Її занепокоєння сягнуло крайніх меж, і вона вирішила пройти болісне і вельми дороге медичне обстеження. Отець Порфирій проте стояв на своєму: “У тебе буде дитина! Не переживай і не витрачай даремно гроші. Ще раз кажу: у тебе буде дитина!”

І дійсно, незабаром у цієї жінки народився чарівний хлопчик, дар Божий, благословенний рукою самого Старця.

Треба зазначити, що в цього подружжя була тільки одна дитина. Тому отець Порфирій і говорив: “У тебе буде дитина”, а не “У тебе будуть діти”. Той, хто уважно ставився до слів Старця, легко розумів їхній потаємний зміст.

Побачивши вперше новонароджене немовля, він сказав щасливим батькам: “Це дитя – плід багатьох молитов”.

…Запобіг розпаду шлюбу

Отець Порфирій, наскільки я пам’ятаю, завжди приділяв особливу увагу подружнім парам. Незліченні випадки, коли сім’ї, які внаслідок внутрішніх проблем уже перебували на межі розпаду, завдяки втручанню Старця, який був багатий на дари Святого Духа, знову об’єднувалися.

Пригадується один характерний випадок. Отець Порфирій поїхав на таксі. Дорогою, заговоривши з водієм, він запитав його:

– У тебе є дружина?

– Так, є.

– А скільки вже років ви живете окремо?

– П’ять.

Розмова тривала, і результат її був просто приголомшливим. Слова простого незнайомого священика справили на водія таксі таке велике враження, що він негайно поїхав до своєї дружини. Розпаду шлюбу запобігли.

НАДМІРНЕ ШАНУВАННЯ СТАРЦІВ

Старець нехай залишається в тіні

Педагогічне мистецтво Старця було неповторним. Отцю Порфирію були сторонні авторитарність або владність. Він не прагнув поставити своїх духовних чад у залежність від себе, прив’язати їх до себе як до кумира, що часто закінчується “визвольним повстанням”. Він ніколи нікого не залякував і не принижував. Страх часто викликає в людини відчуття постійної тривоги і невпевненості в завтрашньому дні. Його мистецтво не було антропоцентричним. Антропоцентричність в усьому її розмаїтті, з усіма проявами в ній самоуправства і людських слабкостей була чужа отцю Порфирію. Старець не обробляв “культ особистості” у формі “культу старця”. Він не прагнув поставити своїх численних відвідувачів в особисту залежність від себе, не створював “духовної партії”, не “вербував” собі “прихильників”. Навпаки, його педагогіка була христоцентричною. Сам живучи у Христі, він ревно і з великою розсудливістю намагався з’єднати й інші людські душі воєдино з Христом – стати для них “сватом” до Небесного Нареченого, сам весь час залишаючись осторонь, у тіні. Старець знав, що тільки так людина може спастися.

СВАРКИ

Герондо, я більше не можу, він постійно свариться!

Одного разу я сказав отцю Порфирію:

– Герондо, я не можу працювати разом із цим братом… Він постійно свариться.

– Дитя моє, в тобі є егоїзм. Ти це знаєш? Звідси й усі біди.

– Я це знаю, Герондо. Я з дитинства ріс егоїстом. Помоліться, щоб Господь дарував мені серце скрушене і смиренне (пор.: Пс. 50:19).

– Коли в серці є святе смирення, то воно скрізь бачить добро і вже тепер, на землі, живе в Нетварній Церкві Божій. Але це – не смирення в словах. І це – не те смирення, яке, як нам здається, ми здобули. Святе смирення є Божий дар душі, який Він дає їй, коли побачить, що вона чиста і готова до прийняття цього дару. Бог з радістю дивиться на цю душу і привертає її до Себе.

Не кажи: “Він сперечальник, він заздрісний, він запальний…”. Не кажи: “Я не можу знайти з ним спільної мови… разом у нас ніколи нічого не вийде”.

Це – не вихід. Це – не по-православному. Це – не по-християнськи. Це абсолютно чуже Любові Христовій. Так ти, відчужуючись від братів, робиш себе чужим благодаті Божій.

Навпаки, не звертай уваги на їхні немочі, не наслідуй їх, і ти станеш з ними єдиним цілим у вашій спільній праці. Що вони хочуть і як хочуть… Так хочуть? Так і робиш. По-іншому? Робиш інакше. Таким чином руйнуються стіни, що відокремлюють нас від наших братів. Так ми з’єднуємося з Христом.

Чим міцнішим з кожним днем ставатиме твій союз із братами, тим більше ти будеш незбагненно входити в Любов Христову.

Подолання суперечок молитвою

Старець сказав мені:

– Дитя моє, Христос заповідав нам любити наших ворогів (пор.: Мф. 5:44). Ти це розумієш? Велика справа – всіх любити і за всіх молитися. Спокусив когось із вас сатана, і він став дратівливим сперечальником-скандалістом. Якщо інші не готові молитвою відбити спокусу, то цей його стан передасться і їм.

Навпаки, якщо хто-небудь молиться за братів, то хвилювання вщухає. Засяває благодать Божа і через цю людину виливається на всіх, все освячуючи.

СВЯЩЕННЕ ПИСАННЯ. КНИГИ

Більше читай Святе письмо

“Щоб право йти шляхом істинним, – говорив мені Старець, – слід постійно читати Святе Письмо, житія святих, інші церковні книги. Якщо під час читання якесь слово або думка з прочитаного вразить тебе, то перерви читання і затримайся на ній довше, гарненько її обміркуй. Скоро ти побачиш, яку велику користь це приносить”.

“Читай більше, – говорив він мені іншим разом, – щоб просвітився твій розум. Знаєш, я сам читав дуже багато. Щоб мене ніхто не турбував, я забирався на одне дерево драбинкою, яку я сам змайстрував. Піднявшись нагору, я затягував її за собою, щоб ніхто нічого не помітив і щоб мене не потурбували. Так я міг протягом багатьох годин уважно читати і розмірковувати над прочитаним”.

Я не пам’ятаю нічого з прочитаного

У відповідь на мою скорботу про те, що я пам’ятаю далеко не все з прочитаного, отець Порфирій сказав: “Знай, дитя моє, що все зберігається в коморі нашої пам’яті, і коли Христос бачить, що настав час, він відкриває її, і ми згадуємо прочитане”.

Якось раз у пресі з’явилися нові матеріали про події п’ятдесятирічної давнини, і Старець зауважив: “Завжди пам’ятай про те, що Бог усе бачить і за всім спостерігає. Жодна “плівка” Його “фотокамери” ніколи не пошкоджується”.

Читай правильно

“Коли ти читаєш, – сказав мені одного разу отець Порфирій, – намагайся читати чітко, ясно, не ковтай закінчення слів.

Це стосується також і молитви та співу на кліросі. Так ти набуваєш правильних навичок. І в усьому будь смиренним: і в помислах, і в словах, і в поведінці”.

Одного разу в ісихастиріоні Старець каже мені:

– Візьми цю книгу і почитай мені.

Це була книга бесід на Різдво Христове.

Відкриваю і починаю читати. Не встиг я прочитати й чотирьох-п’яти речень, як отець Порфирій вигукнув:

– Стоп.

Я замовк.

– Ну як ти читаєш? – запитує він.

– А як я читаю?

– Ну, ось дивись. Ти маєш читати з інтонацією, щоб було виразно чутно кожну букву. Не ковтай закінчення і не поспішай. Почни читати спочатку.

Починаю знову.

– Ні, не те, – перериває він. – Ось послухай мене.

Старець прочитав мені кілька речень і запитав:

– Ну, тепер зрозумів?

– Зрозумів.

– Починай знову читати спочатку.

Цього разу я читав уже краще і прочитав уже більше, коли отець Порфирій знову зупинив мене.

– Ну, тепер уже краще, – сказав він. – Намагайся завжди читати так, як я тебе вчу. Читай так і в храмі на криласі.

Наприкінці уроку він сказав:

– За свої труди візьми собі цю книгу, я тобі її дарую.

Подякувавши Старцю, задоволений і щасливий, я поїхав додому.

Як я навчився читати

“Я дуже багато читав, – розповідав мені отець Порфирій, – дуже любив книги. Читав я потайки, знаходивши для цього кожну вільну хвилинку. На пам’ять вивчив Євангеліє від Матфея, від Луки, половину від Іоанна, а також псалми. Ретельно вивчав творіння Святих Отців. Це була праця на користь душі. А знаєш, я ж майже безграмотний. Уся моя освіта – два класи початкової школи.

Коли я вперше прийшов у монастир, на вечірні мені дали читати Псалтир. Я почав читати по складах: “Бла-жен муж и-же не иде на со-вет…”

– Добре, добре, – кажуть мені, – досить. Візьми з собою Псалтир і навчися читати його добре. Читай також житія святих і більше нічого.

Я читав, але нічого не розумів. Словників у мене не було. Так, наприклад, я не знав, що “храмина” означає будинок. Тоді я став зіставляти однакові слова з різних місць тексту і за контекстом здогадувався про їхнє значення. Я напам’ять заучував окремі цитати і весь день на послухах голосно, заглиблюючись у зміст, повторював їх.

Пізніше я здолав і Канонник, і Тріодь, і Мінеї. Я читав із великим захопленням”.

У той час як отець Порфирій розповідав мені про своє життя, я відчував, що він говорить це не просто так. Своїми словами він спонукав мене наслідувати його приклад, тим паче що я мав деяку освіту. Ця думка мене вразила. Як ясно Старець бачив усе, навіть найтемніші закутки моєї душі.

“Але найбільше, – продовжував свою промову отець Порфирій, – мені подобався канон Пресвятій Трійці з недільної полуношниці. Коли його читали, я був сама увага. І якщо інший раз його читали тихо або занадто швидко і я не розумів або не чув, то сильно засмучувався, йшов у притвор і починав молитися по чотках”.

Слухаючи ці слова, я мучився душею, бо щоразу, саме коли в храмі читали канон Пресвятій Трійці, я говорив сам собі: “Ні, це занадто складно. Я нічого не розумію” – і свідомо не слухав того, що читають.

Тепер я зрозумів, що був неправий. У моє серце проникло світло, ніби прозорливий Старець прочинив у ньому віконце. Перебуваючи поруч з отцем Порфирієм, я почувався напрочуд невимушено, відчуваючи до нього повну довіру. У мене не було ні найменшого сумніву в тому, що він від Бога володіє даром проникати в наші серця і бачити всі наші таємні пристрасті і немочі.

Не всі книги на користь

У 1971 році я читав книгу вічнопам’ятного викладача П. Требелоса. Вона торкалася таких тем: що таке спіритизм; історія спіритизму; спіритичні явища; теорії, що пояснюють їх; посередники або медіуми; спіритизм як одкровення; вчення спіритизму; спіритизм і християнство. Чим більше я читав цю книгу, тим більше в мене виникало страхів і збентежень. У голові з’явилося повне сум’яття, моя віра захиталася.

Отець Порфирій одразу ж помітив, що зі мною щось недобре. Не встиг я ще нічого йому розповісти, як він каже: “Негайно залиш книгу, яку ти тепер читаєш, бо сатана спорудив на тебе сильну брань”.

І це була правда, але ж я ще прочитав тільки лише один заключний розділ “Спіритизм і християнство”, більша ж частина книги ще не була мною прочитана.

Тоді я зрозумів, що не слід займатися тими речами, які через нашу духовну незрілість приносять нам одну тільки шкоду. Наприклад, не слід брати ті книжки, читання яких викликає збентеження, книжки про підступи диявола і взагалі книжки поганого змісту.

Читай Новий Заповіт і Життя Святих

– Які книги ти читаєш?

– Найрізноманітніші. У мене немає особливих уподобань.

– Читаєш життя святих?

– Я прочитала багато житій. Мені вони дуже подобаються.

– Перечитай життя всіх святих. Я прочитав життя всіх святих, і багатьох – по два-три рази. Коли мені трапляється життя якогось святого, я завжди із задоволенням його читаю. З дитячих років я читав життя святих, і вони мені дуже допомогли пізнати Бога і стати ближче до Нього. Роби так само, і це принесе тобі велику духовну користь, тому що мало-помалу ти почнеш наслідувати святих. Розповідай про це й іншим, щоб вони теж так чинили. А Євангеліє ти читаєш?

– Євангеліє я не просто читаю. Я вивчила його дуже уважно й глибоко і не полишаю це заняття й тепер.

– Ти правильно робиш. Читай Євангеліє більше. Це – невичерпне джерело. Чим більше читаєш Євангеліє, тим більше, непомітно для себе, занурюєшся в глибини премудрості Божої. Намагайся щовечора читати хоча б одну сторінку Євангелія.

– Те ж саме радив мені робити і отець ?

– Він подав тобі вірну пораду. А Діяння святих апостолів і Послання святого апостола Павла ти читаєш?

– Читаю, і з великим задоволенням. Що в мене не йде, так це Апокаліпсис святого апостола Іоанна Богослова.

– Чому? Апокаліпсис сповнений премудрості. Там є все.

– Тому що в Одкровенні тільки й говориться, що про “печатки” і “труби”, і мені це абсолютно не зрозуміло. Апокаліпсис дуже важкий для розуміння.

– Якщо ти з вірою прочитаєш його кілька разів, то побачиш, що Божественна благодать тобі все відкриє. Тоді тобі все стане ясно і зрозуміло. Читай, і ти сама в цьому дуже скоро переконаєшся. Премудрість Божа не приходить до людини сама по собі. Ми повинні просити її у Бога. Отже, читай. Більше читай Святе Письмо і життя святих. Ось що я тобі наполегливо раджу.

ПОЗИЧЕННЯ

“Позичайте, нічого не сподіваючись” (Лк. 6:35)

Один мій друг, духовний син отця Порфирія, як допомогу дав своєму знайомому значну суму грошей у борг без відсотків. Коли він розповів про це Старцю, той сказав: “Гроші пропали, не чекай, що вони повернуться. Краще дарувати, ніж давати в борг. Коли даєш у борг, перше, про що ти маєш подумати, – це що твої гроші ніколи тобі не повернуть. Тоді, ти будеш спокійний і не станеш обмірковувати і переживати: повернуть тобі борг чи ні. Якщо тобі віддадуть гроші назад, візьми їх; а якщо не віддадуть, скажи сам собі: “Ці гроші я подарував, нехай вони будуть моєю милостинею”. – “Ви все правильно говорите, Геронда. Можливо, зараз у мого знайомого і немає можливості віддати борг. Але через кілька років він поверне мені мої гроші”. “Це нічого не змінює, – відповів отець Порфирій. – Все одно виходить, що ти свої гроші подарував цьому своєму знайомому. Через три з половиною роки, оскільки ти не береш із нього відсотків, ти даруєш йому всю його позику “³⁴ “. Мій друг подумки прикинув, скільки часу знадобиться, щоб відсоток із позики дорівнював самій позиці. У нього вийшов термін понад три з половиною роки. Старець перервав його обчислення: “Ти робиш розрахунки? Через кожен рік позики ти вираховуєш відсотки вже від нової суми? Адже прирощення до позики відбувається щороку”. Отець Порфирій мав рацію. Його співрозмовник забув, що через рік від часу позики потрібно рахувати відсоток уже від нової суми. “Звідки ж Ви, Геронда, знаєте, що знадобиться три з половиною роки, щоб сума подвоїлася?” – запитав він. “Я нічого не підраховував, просто так сказав, – відповів Старець. – Але мені здається, що я недалекий від істини”. Повернувшись до себе в офіс, мій друг точно підрахував, коли відсотки з позики зрівняються із сумою самої позики. У нього вийшло три роки і сім місяців. Коли він знову приїхав до отця Порфирія, то сказав йому: “Герондо, Ви помилилися в розрахунках”. Старець зі здивуванням запитав його: “І наскільки ж я помилився?” – “Усього на один місяць”, – відповів йому мій друг. Старець задоволено розсміявся і сказав: “Бачиш, дорогий мій, що я був недалекий від істини? Так мені відкрилося, і я сказав: три з половиною роки”. Цей випадок ще раз показує, що Старець був богопросвітленою людиною. Це видно навіть із цих його арифметичних розрахунків. Поради отця Порфирія повністю відповідали словам Христа: “Позичайте, нічого не сподіваючись” (Лк. 6:35).

* * *

³⁴ Через три з половиною роки, згідно з прийнятим у Греції відсотком з позики, сума з відсотків стає рівною самій позиці. – Прим. перекл.

ДИЯВОЛ

Лукавий дуже слабкий

Одного разу ми йшли у напрямку до площі Омонія³⁵ , на якій у цей час щойно закінчилася якась демонстрація. Один із пожежників, які, наводячи чистоту, з брандспойтів поливали площу, помилково занадто високо підняв шланг і облив свого товариша. Той зі свого боку направив свій брандспойт у бік невмілого товариша, і вони стали жартома поливати один одного водою, хто кого більше намочить. Але в одного з них шланг був товстішим, у ньому був більший тиск, ніж в іншого, тож коли струмені з брандспойтів схрещувалися в повітрі, цей пожежник завжди виходив переможцем. Спостерігаючи цю сцену, отець Порфирій сказав мені: “Бачиш, що там відбувається? Сильний долає слабкого. Те ж саме відбувається і в житті віруючого, який перемагає ворога роду людського, тому що Христос всесильний порівняно з лукавим, який дуже слабкий”.

Егоїзм, упертість, сатана

На запитання про одну людину, яка, коли з нею трапилася спокуса, потрапила в пастку своїх власних пристрастей, Старець відповів: “Я бачу, що вона мудра людина, в ній є багато хорошого. Але в цій спокусі вона втратила терпіння, вийшла із себе і дозволила, щоб те зло, яке в ній є, взяло гору над добром. Вона дала волю егоїзму, впертості, сатані”.

Ця людина впала, бо озброїлася проти спокуси нетерплячістю та егоїзмом. На його прикладі отець Порфирій показав нам, яке значення мають чесноти терпіння і смирення в подоланні випробувань, що очищають нас від пристрастей.

Запалимо світло, і темрява піде сама

В одній зі своїх бесід Старець сказав нам: “Навіщо ми женемо темряву? Запалімо світло, і темрява піде сама”. Ці його слова знайшли в нас живий відгук. На зворотному шляху з ісихастиріону ми з натхненням їх обговорювали, хоча й не могли осягнути у всій повноті. Адже ми залишалися лише на рівні слів і виразів, тоді як отець Порфирій доходив до самої їхньої глибинної сутності в невимовному досвіді своїх духовних переживань. Коли Старець говорив: “Давайте дозволимо Христу вселитися в нашу душу, і демони самі залишать її”, – для нього це вселення не було лише потенційною можливістю, він дійсно переживав його.

Винні батьки. Треба багато молитися і проявляти любов

Мій друг розповідав мені про одну сім’ю, в якій старша з двох дочок була біснуватою. Підбурювана демоном, який жив у ній, вона в будинку перевертала все догори дном, ламала речі, а на вулиці кидалася камінням і взагалі всім, що потрапляло їй під руку. Друг разом із батьком ?. (також духовним сином отця Порфирія) іноді заходили до цих нещасних людей додому, але нічим не могли їм допомогти. Отець ?. тільки служив водосвятний молебень, окропляв будинок, щось радив…

Одного разу мій друг розповів про цю сім’ю Старцю і запитав його, що треба робити, щоб їм допомогти. Отець Порфирій відповів:

– Ти знаєш, чадо моє, що демон, який живе в цій дитині, дуже сильний? Він запросто може перевернути величезну, навантажену камінням вантажівку. А хто винен у тому, що вона стала одержимою?

– Не знаю.

– Її батьки. Вони виявляли надмірну любов до молодшої доньки, а старша заздрила. У такий момент у неї й увійшов сатана, і тепер бачиш, що вона витворяє.

– Що ж тепер робити, Герондо?

– Тепер за неї треба багато молитися, і нехай батьки виявляють до неї якомога більше любові, тоді вона зцілиться.

Слова біснуватих можуть виявитися ловушкою

“Будь обережний, – сказав мені одного разу Старець, – не звертай уваги і не надавай значення тому, що говорять різні біснуваті. Через них диявол може влаштувати для тебе ловушку”. І він розповів мені, як приклад, про одного священика, який часто записував на магнітофон те, що говорили біснуваті. Одного разу цей батюшка зайшов у монастир старостильників, і тут сатана поставив його в дуже скрутне становище. Через біснуватих він став говорити йому, що ті, хто дотримується нового стилю, не спасуться тощо. Їхні слова довго потім бентежили цього священика і коливали його віру. “Будь уважний, – сказав мені на прощання Старець, – остерігайся підступів диявола”.

Осеніть себе хресним знаменням і не звертай уваги на диявола

“Не звертай на нього уваги, – сказав мені одного разу отець Порфирій про диявола. – Чим більше ти звертаєш на нього увагу, тим ближче він до тебе підходить. Хочеш прогнати його від себе подалі – перестань його взагалі помічати. Зневажай його. Стосовно нього доречне лише презирство. Коли ти почнеш так чинити, диявол почне потроху відступати і врешті-решт назавжди втече. Після Чесного Хреста зневага – друга зброя проти бісів. Чесного Хреста вони бояться, можна сказати, буквально тремтять і звертаються від нього в панічну втечу. Але й нехтування не переносять, тому що вони гордеці. Відчуваючи, що його зневажають, сатана від злості просто виходить із себе! Адже гордість була причиною його падіння, причиною того, чим він тепер став. Він поніс покарання…”

Будь уважний: диявол створює проблеми

За кілька місяців до своєї кончини Старець виїхав на Святу Гору Афон. У цей час будівництво головного храму в ісихастиріоні перебувало в самому розпалі. Несподівано на будівництві стали виникати непередбачувані труднощі і проблеми. Робітники почали нервувати. Отець Порфирій зі Святої Гори “побачив”, що насправді відбувається на будівництві, подзвонив своєму духовному синові, який спостерігав за робітниками, і сказав йому: “Будь уважним, я бачу, що диявол плете свої підступи і створює проблеми, намагаючись завадити будівництву”. “Приїхавши в ісихастиріон, – розповідав потім підрядник, – і ознайомившись із ситуацією, я ще раз був вражений прозорливістю отця Порфирія. Не встиг я поставити собі запитання: “Які ж труднощі створює тут сатана?”, як почув на подвір’ї гучні крики – сварилися робітники. Коли я запитав, що трапилося, вони відповіли, що через неуважність одного з робітників у них ледве не зламалася найбільша бетономішалка. Виконроб буквально в останню хвилину встиг запобігти поломці”. Однак “старший виконроб” спостерігав зі Святої Гори за роботами. Він завжди був готовий своїми молитвами прийти на допомогу і відбити чергову атаку лукавого ворога.

Бог поважає свободу диявола

Одного разу, коли я відвідав Старця, він сказав мені: “Диявол є особистістю, тому Бог поважає його свободу”.

Такого я не міг собі уявити. Те, що Бог поважає свободу ангелів, які не грішать, поважає свободу людей, які грішать і каються, – це зрозуміло. Але щоб Він поважав свободу нечистих демонів, які грішать і не каються, – це було вище мого розуміння. До яких же меж любов Божа поважає свободу розумних творінь? Можливо, цих меж взагалі немає? Як же тоді відбувається таємниче втручання любові Божої, про яке з такою впевненістю говорив Старець? Це – таємниця, тому її складно осягнути. А якщо це таємниця, то просто приймати це втручання – краще, ніж із цікавістю заглиблюватися в непотрібні дослідження про те, як і чому воно відбувається. Досить знати, що це – справа любові.

Сатана прагне влаштовувати в домі скандали

– Що вам говорив Старець про взаємини між подружжям? Як ви повинні поводитися вдома?

– Отець Порфирій подавав нам багато різних порад. Він говорив, що в сім’ї має бути порозуміння, що ми повинні разом молитися, – на цьому він неодноразово наголошував. Молитва має бути спільною. Коли мої діти навчалися в школі, я говорила отцю Порфирію, що молюся про те, щоб вони склали іспити. Одного разу мій син, хоча він навчався добре, став сумніватися, витримає він іспити чи ні. Старець сказав мені: “Ці іспити він не складе”. Так і сталося.

Коли я прийшла до отця Порфирія, він сказав мені: “Твій син не складе іспити, тому що ти кричиш на нього. Сатана хоче влаштувати в домі скандал, а ти є його знаряддям. Зберігай мовчання і нічого не говори”.

“Ось що я скажу тобі ще, – продовжував Старець. – Коли молитва спільна, тоді знаєш, які відбуваються чудеса?” – “Що ж мені робити? – заперечила я. – Сказати чоловікові: “Іди сюди, станемо на коліна й помолимося, щоб минули ці скорботи?” – “Хіба я тобі це говорив? Я тільки порадив вам молитися разом. А як ви це будете робити, це вже ви самі вирішуйте”.

– Старець радив вам не сварити дітей тільки в той час, коли в них були іспити?

– Ні, взагалі ніколи. І коли вони не хочуть постити, молитися, коли без дозволу тікають із дому на вулицю…

– Можливо, були якісь винятки?

– Ні, ні.

– Скажіть мені, Оксано, коли Старець сказав Вам, що Ви стаєте знаряддям сатани, Ви його про що-небудь запитали?

– Він говорив, що сатана не терпить, коли в сім’ї все добре, панує мир і взаєморозуміння. Тоді він знаходить найслабшого, якого може спокусити.

– Того, хто легко піддається спокусі.

– Так. Тоді Старець сказав мені: “Це знаряддя – ти”. На моє запитання: “Як же бути, коли син мене ігнорує і йде з дому?” – він відповів: “Ти бачиш, що робить сатана? Він підбурює тебе влаштувати скандал, тоді він буде дуже задоволений”.

Коли мій син закінчив навчання і складав випускні іспити, Старець сказав: “Ці іспити він витримає, витримає… Бачиш, що буває, коли ти мовчиш? Тепер він отримає диплом”.

Коли лукавий не може в невидимій брані здолати нас

Одного разу я у чудовому настрої після чудової й корисної поїздки зі Старцем повертався додому. Несподівано, коли я стояв на світлофорі, в мене врізався мотоцикл. Мотоцикл упав, а двох людей, які сиділи на ньому, кинуло під мою машину. У жаху я вискочив на дорогу і допоміг людям піднятися. Вони анітрохи не постраждали. Мотоцикл був розбитий, моя машина теж була злегка пом’ята.

– Слава Тобі, Боже, – вигукнув я. – Вам допомогли Спаситель і Божа Матір, і ви анітрохи не постраждали.

Я розцілував їх обох, і після того як поліція склала всі необхідні папери, попрощався з ними. Негайно я зателефонував отцю Порфирію і розповів йому про те, що трапилося. Про те, що я страшенно наляканий, машина трохи пом’ята, але що це, власне, і всі наслідки аварії.

Старець відповів: “Знай, чадо моє, що лукавий, коли не може здолати нас у невидимій брані, тоді починає зовнішню війну через різні обставини, наскільки це дозволить Бог, щоб нас налякати. Твоя поведінка під час аварії і з тими двома, які в тебе врізалися, була правильною. Благословення Боже нехай пребуде з тобою”.

* * *

³⁵ Головна площа Афін. – Прим. перекл.

РОЗСУДЛИВІСТЬ – СВОБОДА

Що, коли і як говорив нам Старець

Розсудливість отця Порфирія була воістину дивовижною. Він завжди знав, що кому треба сказати, відповідно до здатності слухача сприйняти його слова в даний момент. Коли він бачив нас неготовими прийняти те, що він хотів нам сказати, то говорив дуже коротко і додавав: “Ну добре, ми ще повернемося до цього питання”.

У своїх бесідах Старець для наочності дуже часто наводив нам різні приклади. Замість того щоб безпосередньо дати нам якусь пораду, іноді він роз’яснював, як слід вчинити, наводячи як приклад інших людей. Він говорив: “В однієї жінки були такі самі проблеми з дітьми…”, або: “Одна дівчина, у якої виникли такі самі труднощі…” тощо. Таким чином, кожен із нас швидше засвоював те, що хотів донести до нас Старець, який воістину володіє дарованою Богом премудрістю.

Що означала “свобода” поруч зі Старцем

Кожна зустріч, кожна бесіда з отцем Порфирієм була для нас справжнім духовним бенкетом. Але найбільше мене вражала свобода вибору, яку Старець завжди надавав своєму співрозмовнику. В особі отця Порфирія я бачив втілену свободу, властиву Православ’ю.

Старець ніколи нікого не примушував щось робити, ніколи не пропонував людині щось таке, що зв’язувало б її свободу. Тому він хотів, щоб і ми, своєю чергою, не звеличувалися над ближніми, але завжди ставилися до них із повагою. Щиро поважаючи свободу будь-якої людини, отець Порфирій з нескінченним милосердям дивився на світ.

Завдяки свободі, яку Старець надавав своєму співрозмовнику, він якнайкраще допомагав йому усвідомити, що той іде неправильним шляхом.

Не нагадуй нікому про його помилки

Я хотіла дізнатися думку Старця щодо одного мого старого переконання. Під час зустрічі я сказала йому: “Герондо, уважно розглядаючи різні події зі свого життя, я дійшла до певних висновків і заключень, якими й намагаюся керуватися. Так, наприклад, коли будь-хто не згоден зі мною, тоді як я абсолютно переконана в правильності своєї думки, я йому кажу: “Залишимо це питання і покладемо його на Бога. Нехай Він Сам, через подальший розвиток подій, дасть нам правильну відповідь”. Коли наступне показує мою правоту, я не нагадую своєму опонентові про нашу стару розмову і про те, що я врешті-решт виявилася права. Мовчу. Зазвичай мовчить і сперечальник – ми рідко знаходимо в собі мужність визнати свої помилки. Для мене достатньо того, що внутрішньо він усе розуміє. Я рада, що завдяки моєму мовчанню, яке більше схоже на амністію, він щодо мене почувається вільно, переконавшись, що я анітрохи не зневажаю його, але продовжую ставитися з колишньою повагою”. Вислухавши мене, Старець із захопленням вигукнув: “Чадо моє, та ти – психолог! Це абсолютно правильна позиція: не засуджувати нікого за його помилки і не нагадувати йому про них. Тоді в людині починає говорити совість, яка й викриває її. Тільки так виправляється зло. Якщо ж ти починаєш засуджувати людину, вона, природно, починає захищатися, виправдовувати себе, перекладати відповідальність на тебе і на інших людей, і врешті-решт замикається. Таким чином, зло не виправляється, а, навпаки, лише зростає”.

Не свари його, і його душа пом’якшиться

Інший раз краще промовчати і не розбирати вчинки інших. Я згадую отця Порфирія, який говорив: “Коли ти насвариш винного, то що він стане робити? Він не тільки не стане тебе слухати, але ще й намагатиметься захиститися і довести тобі, що ні в чому не винен. Душа його закриється ще більше. Але якщо ти не будеш його сварити, душа його пом’якшиться, ви станете друзями, і рано чи пізно він прийде і визнає свою помилку”. Тож будемо частіше звертатися до Бога з тими проханнями, які ми хотіли б висловити ближнім. Хочемо, наприклад, щоб чоловік став кращим, змінився, покаявся? Висловимо це Богу, а чоловіка будемо продовжувати любити”

Він не хотів зробити з нас копії самого себе

Старець з повагою ставився до особистості будь-якої людини, з усіма її індивідуальними проявами. Особистість – це “образ невимовної слави Божої, навіть якщо на ньому є сліди падінь”. Отець Порфирій приймав людину такою, якою вона є, нехай вона навіть була вся спотворена гріхом. Старець не намагався насильно змінити людину, але молився про те, щоб та сама захотіла змінитися, полюбивши Христа. Хоча отець Порфирій літав високо, бачачи, як низько ми плазуємо, він не прагнув знищити нашу індивідуальність, зробити з нас копії самого себе. Він поважав нашу свободу, навіть коли ми робили неправильний вибір. Старець молився про те, щоб ми обирали добро і щоб це був наш власний вільний вибір. Він прозрівав наше майбутнє, міг вразити нас своїми обдаруваннями, міг вільно впливати на нас і легко направляти туди, куди хотів. Але він цього не робив, вважаючи за краще, щоб ми самі, вільно і свідомо, обрали свій шлях. Він хотів, щоб ми, піднімаючись дедалі вище й вище, наблизилися до нього, щоб він зміг розділити з нами багаті дари, які посилає йому Божественна благодать. Він бачив, що і ми бажаємо перебувати там, у височині, поруч із ним, але… не докладаємо для цього жодних зусиль, хочемо, щоб це сталося само собою, ніби за помахом чарівної палички. Це його дуже засмучувало, хоча він нам про це відкрито й не говорив. Старець залишав нас там, де ми були, щоб ми усвідомили своє становище, перейнялися ревністю і кинулися стежкою, яка веде в верх.

Не варто знову пропонувати йому прийти до мене

Одного разу я випадково дізнався, що один мій добрий знайомий є родичем отця Порфирія.

Я дуже зрадів і запропонував йому разом зі мною відвідати Старця. Він смутно пам’ятав отця Порфирія ще за тих часів, коли вони разом жили в одному селі. На мою пропозицію відвідати Старця мій знайомий не відповів ні “так”, ні “ні” і попросив відстрочити поїздку. Будучи абсолютно мирською людиною, не пов’язаною з Церквою і недоброзичливо налаштованою щодо всіх священиків, він побоювався своєю поїздкою накликати на себе іронічні зауваження своїх друзів. Коли я розповів Старцю про те, що познайомився з його родичем, він зрадів, бо добре пам’ятав цю людину, з нею у нього було пов’язано багато хороших спогадів. Однак він мені сказав: “Не пропонуй більше моєму родичу приїхати до мене, нічого не говори йому про поїздку. Не чини на нього тиску і надай йому повну свободу вибору. Якщо захоче, то сам приїде. Усе має відбуватися саме так. Ми повинні поважати свободу ближнього. Але я люблю його і молюся за нього”. Через кілька років я дізнався, що цей чоловік якось увечері один таємно відвідав отця Порфирія. Звичайно, він мені ніколи про це не розповідав. Зі свого боку я теж нічого йому не говорив, вдаючи, що нічого не знаю. У Старця були як прості, відкриті відвідувачі, так і “Никодими”³⁶ , але він приймав і поважав усіх, не роблячи між першими і другими жодної різниці.

Нав’язлива проповідь

Одного разу я, мій друг і його наречена вирушили до Старця на машині. Дорогою я розповідав дівчині про християнське життя, про яке вона практично нічого не знала і від якого була далека. Мені хотілося допомогти їй стати ближчою до того світу, в якому жив отець Порфирій. Вона їхала до нього вперше. Коли ми приїхали, я перший увійшов у келію Старця. Не без деякого самовдоволення я розповів йому про свою проповідь під час поїздки. Всупереч моїм очікуванням, отець Порфирій сильно обурився на мою поведінку в машині і сказав: “Ніколи так більше не роби! Зараз наречена твого друга залякана і каже йому: “Давай поїдемо звідси, я боюся зустрічі зі Старцем, як би він не велів мені робити все те, про що розповідав дорогою твій друг”. Після мене в келію увійшла наречена друга, який потім наодинці розповів мені, що вона йому говорила, поки я був у отця Порфирія. Це були ті самі слова, які “передав” мені Старець. Коли дівчина вийшла з келії, вона сяяла від радості. Отець Порфирій не робив помилок, як я у своєму надмірному безрозсудному запалі.

Поки мене не попросять, я ні з ким не говорю про Христа

Людина повинна захотіти щось зробити. Я згадую отця Порфирія, який говорив: “Я ні з ким не говорю про Христа, якщо цього не хочуть і мене про це не просять”. Старець говорив так не з егоїзму, просто він поважав свободу співрозмовника. “Я молюся за людей, здійснюю для них чудеса, але нічого їм не кажу. Мені хочеться, щоб їхня душа відкрилася і щоб вони самі попросили мене розповісти їм про Христа”.

Ми вперше зустріли священика, який не говорив із нами про Бога!

Старець розмовляв із групою молоді. Молоді люди перешіптувалися між собою: “Ми вперше познайомилися зі священиком, – говорили вони, – який ні слова не сказав нам про Бога”. Коли одна дівчина з наївності сказала про це отцю Порфирію, він їй відповів: “Не бентежся, Георгія, тим, що я ні слова не сказав тобі про Христа. Я вчинив так не через нечестя, але, навпаки, з благоговіння. Ні з ким я не починаю говорити про віру, якщо мене про це не просять”. Потім, після того як молоді люди висловили своє бажання поговорити про Бога, Старець із задоволенням відгукнувся на їхнє прохання. Він дав їм кілька дуже нескладних духовних порад, яких вони, напевно, з радістю дотримуватимуться.

Розсудливий підхід

Одного разу Старця спіткало велике випробування, яке дуже його засмутило. Кондуктор автобуса, в якому він їхав, почав над ним насміхатися, говорити різні дурниці, що викликало сміх у невіруючих пасажирів і обурення у віруючих. У той час як кондуктор продовжував поводитися абсолютно неналежним чином, люди в автобусі розділилися на два табори.

Усе це дуже засмутило отця Порфирія, який не хотів відповідати на провокаційні запитання і всіляко ухилявся від участі в розмові. Коли автобус заїхав на стоянку, щоб пасажири могли трохи відпочити і пообідати, він підійшов до кондуктора і сказав йому: “Можливо, як ти кажеш, я і не вмію знаходити підземні джерела, але знаю, що ти хворий на сифіліс. Будь обережний, не одружуйся зараз, інакше хвороба передасться і твоїй майбутній дружині, і твоїм дітям. Продовжуй лікуватися, і коли одужаєш, тоді заводь сім’ю”. Кондуктор не знав, що й сказати. Він тільки запитав у отця Порфирія: “Звідки ти все це знаєш?” На що Старець відповів запитанням: “Так чи не так?” Кондуктор кивнув: “Так” – і остаточно замовк. Решту дороги до Афін усі, і кондуктор, і пасажири, провели в мовчанні.

Треба, щоб вона сама захотіла прийти

Одна моя знайома, дитина якої була тяжко хвора, попросила мене відвезти її до Старця. Я відповів, що із задоволенням у будь-який час виконаю її прохання. Після цієї розмови минуло кілька місяців, а ця жінка так більше до мене і не приходила. Я запитав Старця, чи можна заради хворої дитини зателефонувати жінці і нагадати їй про її намір відвідати його. Отець Порфирій суворо заборонив мені це робити: “Не треба їй дзвонити, – сказав він. – Це буде неправильно. Треба, щоб вона сама захотіла прийти. Не турбуйся, вона скоро сама тобі подзвонить”. Через три дні вона мені справді зателефонувала. Жінка була здивована, коли я сказав їй, що з дня на день чекав її дзвінка. Я розповів їй про зустріч зі Старцем, і вона ще більше здивувалася. Незабаром ми разом поїхали до Старця, і відтоді вона стала часто приїжджати до нього.

Бог поважає нашу волю

Надзвичайно зворушлива тактовність, якщо можна так сказати, любові Божої. Цю істину відкрив нам отець Порфирій. Наша дружна компанія перебувала в Каллісії, з нами був Старець. Була ніч напередодні дня Святого Духа. Отець Порфирій зворушливо описував нам афонські всенічні бдіння в Кавсокалівії³⁷ , коли, згідно з його словами, “Святий Дух приходив і сповнював небесною радістю душі ченців”. Своїми словами він хотів пробудити нас: “І зараз, – говорив він, – як і тоді, Святий Дух бажає увійти в наші душі, але Він поважає нашу свободу і не прагне чинити на нас тиск. Він чекає, коли ми самі відкриємо Йому врата, і тоді Він увійде в нашу душу і перетворить її”. Ці слова нагадали мені рядки з Апокаліпсису: “Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною” (Об. 3:20).

Всемогутній Бог обережно стукає у двері душі немічної людини, щоб зробити її воістину щасливою, і терпляче чекає, доки та Йому відчинить. А людина найчастіше, зловживаючи своєю богодарованою свободою, не відчиняє Йому і залишається наодинці зі своїми скорботами. Чи багато хто з нас має розсудливість від слів перейти до справи? “Утішителю, Душе істини… прийди і вселися в нас”³⁸ ? Хто з нас, вимовляючи цю молитву, не замикається на самоті своєї беззахисності? І Бог не перешкоджає цій нашій нерозсудливості, тому що вона є вираженням нашої свободи. Одного разу Старець мені сказав: “Бог поважає нашу волю”. І ще: “Усе, що ти робиш, роби, раз ти цього хочеш. Але роби вільно, усвідомлюючи свою відповідальність, і з вдячністю Богові”. Довго я намагався осягнути ці короткі, але багатозначні поради Старця.

Час похвалити і час зробити догану

Старець, коли вважав це за необхідне, не втрачав нагоди похвалити мене або зробити мені догану. Причому щоразу для мене це було повною несподіванкою. Він робив мені суворе навіювання головним чином тоді, коли я перебував у мирному улаштуванні і переживав безхмарні, спокійні дні. Тоді він знаходив приховані мої помилки і упущення і вказував мені на них. Навпаки, коли приходили дні скорбот і випробувань, він хвалив мене, запевняючи, що я досягаю успіху в чеснотах смиренності й терпіння. Його уроки нагадували слова преподобного Ісаака Сиріна: “Бог і ангели Його тішаться, коли ми в потребах, а диявол і діячі його – коли ми в спокої”³⁹ .

Кажучи, що поважає тебе, він несвідомо нехтує тобою

Якось увечері я прийшов до Старця з одним моїм знайомим. Отець Порфирій прийняв нас у своїй келії. У спільній бесіді, що відбулася потім, мій супутник між іншим сказав, що він відчуває до мене велику повагу. При цих його словах Старець уважно глянув на нього, потім опустив голову і нічого не сказав. Незабаром ми поїхали.

Наступного разу я приїхав до отця Порфирія один. Він сказав мені: “Я згадую твого знайомого, якого ти приводив до мене. Він із радістю заявив мені про ту повагу, яку він до тебе відчуває. Але коли він мені це говорив, знаєш, що я побачив у глибині його душі? Що він відчуває до тебе відразу і нехтує тобою”. Це одкровення було для мене цілковитою несподіванкою і вразило мене як блискавка. Потім Старець сказав: “Будь уважний. Те, що я помітив, належить до сфери його несвідомого. Зрозумів? Знаєш, що таке несвідоме?” Я відповів, що приблизно знаю. “Оскільки це почуття відрази перебуває в царині його несвідомого, він сам про це не знає, – сказав мені наостанок отець Порфирій. – Будь ласка, постався уважно до моїх слів”. Повертаючись додому, я відчував роздратування і журився через таке лукавство цієї людини. Оскільки глибоко всередині він відчував до мене огиду, хто змушував його зближуватися зі мною і тим паче заявляти Старцю про свою повагу до мене? Чи не логічніше було б для нього перестати зі мною спілкуватися? Тоді, принаймні, він перебуватиме в гармонії із самим собою.

Минуло кілька годин, перш ніж я почав заспокоюватися. У якийсь момент я почав розуміти значення слів Старця: “Будь уважним, це належить до сфери його несвідомого, і він про це не знає”. Дійсно, ця людина мене дуже цінувала, всіляко це показувала і, спілкуючись зі мною, не відчувала жодних незручностей. Проблема самопротиріччя була прихована в його несвідомому, тому він і сам цього не знав. Цей мій висновок, який підтверджували і слова Старця, заспокоїв мене. Я прийняв цю людину такою, якою вона була, і не змінив до неї свого ставлення. Усе залишилося так само, як було і раніше.

Коли я знову зустрівся з отцем Порфирієм, він мені сказав: “Те, що я бачив у його несвідомому, – це застаріла травма. Вона від демона”. На моє запитання, чи може він позбутися цієї недуги, просуваючись шляхом до святості, він відповів: “Святість змінює людину. Вона зцілює душевні травми. Зараз психіатри називають це душевним розладом, тоді як насправді тут має місце демонічна енергія, породжена гріхом”.

Безрозсудна “проповідь”

Одного недільного ранку отець Порфирій прямував разом зі своїм знайомим, літнім селянином, до сільської церкви. Дорогою вони зустріли компанію з шести-семи молодих людей, які йшли в протилежному напрямку. Селянин запитав: “Куди ви йдете, хлопці?” Вони відповіли: “У кафе”. Тоді селянин, дуже сувора людина, обурився і вигукнув: “І вам не соромно недільного ранку, замість того щоб іти до церкви, йти в кафе?! Які ж ви християни?” І він просто на вулиці ревно прочитав їм цілу проповідь. Юнаки щось стали відповідати йому в дуже образливому тоні, а потім пішли далі своєю дорогою. Старець мовчав. Збуджений селянин, задоволений собою, запитав його: “Ну як, правильно я сказав цим негідникам?” Отець Порфирій відповів: “Ні, неправильно”. Селянин, який очікував похвали, засмутився такою відповіддю. Вони прийшли до церкви, Старець пішов у вівтар, а селянин став у свою стасидію. Не минуло й півгодини, як уся компанія молоді заходить до храму. Селянин потирав руки від задоволення. Тільки-но закінчилася Божественна літургія і Старець вийшов із вівтаря, як селянин поспішив до нього назустріч і, вказуючи на молодь, сказав: “Бачиш, а ти говорив, що я неправильно вчинив, що дав їм урок. Вони подумали над моїми словами і прийшли до церкви”. Старець із посмішкою відповів, що вони прийшли, бо він таємно молився за них, а зовсім не тому, що засвоїли його “проповідь”.

Перш ніж зробити щось хороше, треба добре подумати

Отець Порфирій говорив, що багато людей часто хочуть зробити добро, але в результаті замість добра виходить одне тільки зло. “Ми повинні зважити всі обставини і один, і два, і десять разів, – говорив Старець, – щоб бути впевненими в тому, що в результаті наших дій не вийде нічого поганого. І якщо ми сумніваємося, буде гарний результат чи ні, то слід порадитися зі знаючими людьми, з фахівцями, і, крім того, взяти благословення у свого духівника – як чинять ченці в монастирях. Бо і ми тут, у миру, маючи старців і духівників, живемо, як у монастирі. Такий порядок прийнятий у Церкві, у Православ’ї”.

* * *

³⁶ Никодим – один із членів Синедріону, таємний учень Христа. Див.: Ін. 3:1-21,7:32-53,19:38-42. Тут ім’я Никодим використовується в переносному значенні. – Прим. перекл.

³⁷ На Афоні всенічні бдіння починаються із заходом сонця і тривають всю ніч, до ранку. Зворушливе богослужіння супроводжується урочистим співом і проходить з великим духовним молитовним піднесенням. – Прим. перекл.

³⁸ Молитва Святому Духу. Молитвослов. М., 2003. С. 4.

³⁹ Преп. Ісаак Сирін. Слова подвижницькі. М., 1993. С. 384.

ЦЕРКВА

Нетварна церква

Отець Порфирій, говорячи з нами про людину, Бога, світ, любов, молитву, створення світу, висловлювався богословською мовою (хоча закінчив… тільки два класи початкової школи). У нього воістину був дар богослов’я, що виливається з живого розумного джерела Святого Духа. І навіть дар містичного богослов’я, з якого виростає філософія Христа.

Він був містичним богословом, хоча не мав навіть мирської освіти. Його школою були подвиги, ісихастська праця, розумне діяння. Він говорив: “О, якби нам усім тільки увійти в земну Нетварну Церкву. Бо якщо ми туди не ввійдемо, то не ввійдемо і в Церкву Небесну”. “Живучи таємничим духовним життям, ми можемо стати єдині…”. “Добра сила щедра, але вона діє м’яко, подібно до “віяння тихого вітру” (1Царів. 19:12), як сказано в Старому Заповіті”. “Будьте святі…” (1Пет. 1:16).

Один брат наполегливо цікавився питанням про те, коли виникла Церква Христова. Відповідь на це питання була потрібна йому для його проповідей і для книги, яку він на той час писав.

Приїхавши до Старця, він поговорив із ним про свої проблеми, однак питання про Церкву так і не поставив. Настав час їхати. Прощаючись і благословляючи брата на дорогу, отець Порфирій вимовив: “Ну, тепер їдь. Знай, що Церква предвічна і нетварна, і не звертай уваги на богословів, які говорять те, що спаде їм на думку”. Брат був вражений цим одкровенням Старця у відповідь на його невисловлене запитання.

Отець Порфирій володів церковною свідомістю

У Отця Порфирія була дуже розвинена церковна свідомість. Він із великою повагою ставився до кліриків і церковної ієрархії. Старець говорив: “Якщо я зіпсую стосунки з єпископом, якщо єпископ почне на мене гніватися, то моя молитва не досягне небес”.

Старець був, так би мовити, еклезіоцентричним. Церква була основою всього його життя і всіх його праць. Дуже часто я помічав, як отець Порфирій, говорячи про Церкву, не міг стримати сліз. Він відчував глибоку повагу до офіційної Церкви. Єпископ для нього завжди був на місці і в образі Христа. Старець страшенно засмучувався, коли бачив, що засуджують єпископів, нападають на них у пресі. Яким би не був єпископ, він – глава. Він на місці й в образі Христа. Такими були священні принципи Старця.

Станемо спадкоємцями божественних обдарувань

Отець Порфирій часто говорив про Церкву. Якою він Її бачив? Він говорив: “Церква нетварна”. Чому ж Вона нетварна? Тому що Церква – Боголюдська, Вона – Бог в історичному часі. І ми, віряни, покликані стати нетварними, стати спадкоємцями Божественних обдарувань, осягнути таїнство обоження, подолати нашу обмирщеність, вийти за межі цього світу.

Церква нетварна. Своїм життям він свідчив про цю істину. Старець приймав усіх. Його двері були відкриті кожному. У нього не було лицемірства. Хто б не приходив, до якої б партії, товариства, організації, угруповання тощо він не належав, отець Порфирій приймав його. Сам же Старець не належав до жодної партії. Він належав тільки Церкві і приймав усіх.

ПАРЛАМЕНТСЬКІ ВИБОРИ

За кого голосувати, Герондо?

Один чоловік запитав Старця, за кого слід голосувати на майбутніх парламентських виборах. І той відповів притчею: “Православна Церква схожа на квочку, – сказав він. – Своїми крилами вона покриває і чорних, і білих курчат”.

Православна Церква не бере участі в політиці і тим більше не ділиться на партії. Своєю любов’ю вона покриває всіх, не ототожнюючи себе з політичними угрупованнями.

Одного разу Старець запитав мене, як складається політична ситуація в країні. Я відповів, що загалом не дуже добре. Отець Порфирій сказав: “Чого чекати від політиків? Вони повністю загрузли у своїх душевних пристрастях. Якщо людина не може допомогти навіть самій собі, яку допомогу вона зможе надати іншим? Ми теж винні в такому стані речей. Якби ми були справжніми християнами, то змогли б обрати до парламенту нехай і не християнську партію, але хоча б віруючих політиків. Тоді все було б по-іншому”.

ОДЯГ

Наша дівчинка ходитиме в штанах?

Старець щойно вийшов на пенсію. Як ви знаєте, протягом приблизно тридцяти років він був настоятелем храму Святого Герасима при поліклініці Афін, на вулиці Піреос, недалеко від площі Омонія. Одного разу отець Порфирій проходив повз храм Святого Костянтина на Омонії і зайшов всередину прикластися до ікон. Коли він вийшов із храму, до нього підійшла подружня пара з дівчинкою. Подружжя запитало, чи не приділить він їм хвилиночку уваги. Отець Порфирій відповів їм, що він не клірик цього храму. “Нічого, – сказали вони, – ми хотіли поставити Вам лише одне запитання. Це ж не буде надто обтяжливо?”

“У нас є донька, – почав чоловік, – і моя дружина наполягає, щоб вона носила штани. Я з цим не згоден і не хочу, щоб вона ходила в штанах. Наші погляди абсолютно протилежні. Отже, ми вирішили піти до священика, будь-якого священика, розповісти йому про нашу суперечку і вирішити її так, як він скаже. Ми навіть дали один одному слово – вчинити точно так, як він скаже”.

Отець Порфирій одразу сказав їм, що це – питання непросте. Потім він пояснив, що відповідь на нього можна знайти у Святому Письмі та у священних канонах нашої Церкви. Відповідь підказує і сама природа, оскільки жіноче єство відрізняється від чоловічого як душевно, так і тілесно. Ця відмінність підкреслюється й одягом. Старець також порадив їм подивитися в книгу Второзаконня ⁴⁰ , де чоловікам забороняється носити жіночий одяг, а жінкам – чоловічий.

Отець Порфирій роз’яснив їм, що носіння чоловічого одягу чинить психологічний вплив на жіночу природу, і дуже часто жінка починає поводитися, як чоловік. Звісно, відхилення відбувається і в разі, коли юнаки або чоловіки починають носити жіночий одяг.

Старець говорив ще довго. Він торкнувся всіх психологічних і педагогічних аспектів цього питання, щоб обґрунтувати те, чому жінкам не можна носити чоловічий одяг, а чоловікам – жіночий. Подружжя погодилося з висновками отця Порфирія і пішло, отримавши велику користь від цієї, здавалося б, випадкової, але дивовижної зустрічі.

Головне – внутрішній порядок

Старець Порфирій не звертав уваги на зовнішній вигляд людини. У цьому переконувалися всі, хто відвідував його, будучи одягненими, так би мовити, неналежним чином. Він дивився в душу, на глибинні мотиви поведінки, знаючи, що якщо впорядкується внутрішня людина, автоматично виправиться і зовнішня.

Вони приїхали до старця в нескромному одязі

Одного разу, приїхавши до отця Порфирія, я побачив там кількох дівчат, які також хотіли побачити Старця. Одягнені вони були дещо нескромно. Отець Порфирій розмовляв із ними, зачіпаючи різні духовні питання, але жодним словом не обмовився про те, як вони одягнені. Зізнаюся, що я внутрішньо обурився поведінкою цих дівчат. Як вони могли прийти в такому вигляді до святої людини? Бентежила мене й та обставина, що Старець не зробив їм жодного зауваження з приводу їхнього одягу.

Коли дівчата поїхали, він посміхнувся мені і сказав: “Пане ?., я не такий суворий, як ти”. Негайно ж я зрозумів, що він знає про мої помисли і про моє збентеження, але все-таки запитав: “Чому Ви так говорите, Геронда?” – “Сюди приїхали ці дівчата в нескромному одязі, – сказав він, – а я нічого їм про це не сказав. У мене інша тактика. Навіть якби я зауважив їм, що їхній одяг дещо нескромний, вони б не дослухалися до моїх слів, бо їхня віра в Христа неглибока. Насамперед я намагаюся зміцнити в них віру в Христа, і тоді вони самі усвідомлять свою помилку і виправляться”.

У цієї дівчини в “супер-міні” – чудова душа

Одного разу, багато років тому, коли отець Порфирій був ще настоятелем храму при поліклініці в Афінах, він разом із двома дівчатами, його духовними чадами, йшов вулицею поблизу площі Омонія. Назустріч їм ішла дівчина, вигляд у якої був вельми зухвалий. Вона була в “супер-міні” спідничці, які тоді були в моді. Побачивши її, Старець запитав своїх супутниць:

– Ну, що ви скажете? Про що ви подумали? Ви засуджуєте цю дівчину?

– Ні, Герондо, – відповіли вони, прекрасно знаючи думку Старця.

– І правильно робите. Не судіть про людей за тим, як вони одягнені. У цієї дівчини чудова душа з величезним духовним потенціалом. Її поведінка, зухвалий вигляд – лише наслідок її душевної сили. Уявіть собі, що буде, якщо ця дівчина пізнає Христа, набуде ваших знань. Тоді, безумовно, вона досягне великих вершин.

Таким був метод отця Порфирія. Його приклади були наочні і засновані на особистому життєвому досвіді.

* * *

⁴⁰ Повт. 22:5.

СПОВІДЬ – ПОКАЯННЯ

Це дар любові Божої людині

Отець Порфирій сказав:

“Наше серце має бути сповнене любові, любові Божої. Вона дає людині силу і благодать. Слідом за любов’ю йде пізнання”.

“Сповідь – це один зі шляхів, яким людина рухається до Бога. Це дар любові Божої людині. Ніхто і ніщо не може позбавити людину цієї любові”.

Він нікого не примушував

Поруч із отцем Порфирієм я відчував дивовижну свободу. Він нікого не примушував. Він бажав, щоб усі ті, хто приходив до нього, добровільно чинили так само, як і він. Старець завжди говорив священикам, що коли ми як духівники даємо настанови тим, хто приходить до нас на сповідь, ми повинні завжди поважати їхню свободу. Отець Порфирій завжди наголошував нам, що християнство – це свобода.

Дуже часто Старець наводив випадок із життя Спасителя, коли багато хто спокусився Його словами. Люди стали залишати Христа, так що з Ним залишилися одні тільки учні. Тоді Господь сказав їм, що якщо і вони хочуть Його покинути, то Він їм не перешкоджає (пор.: Ін. 6:35-67).

Ось що дослівно говориться в Євангелії: “Відтоді багато з учнів Його відійшли від Нього і вже з Ним не ходили. Тоді Іісус сказав дванадцятьом: чи не хочете відійти і ви?” (Ін. 6:66-67).

Він приймав тебе з любов’ю

Отець Порфирій приймав і любив тебе таким, яким ти був. Поруч із ним відчуття навіть найбільшого гріха ставало іншим. Сумніви і коливання йшли геть, забираючи з собою почуття відчаю і безнадійності. Ти тільки сумував про те, що допустив той чи інший гріх, що порушив Божественну заповідь. Старець не дозволяв тобі впадати у відчай через твоє падіння, більше того, він допомагав тобі витягти користь із твого досвіду, щоб ти міг використовувати його як “плацдарм” для нового “наступу”, для нових духовних перемог. І тоді отець Порфирій являв тобі ще більшу любов, ще більшу підтримку. Він брав тебе за руку і починав вчити, як іти шляхом Божим.

Як Старець сповідував

“Коли чергова людина входить у сповідальню, я… дивлюся на неї. Коли вона йде, проводжаю її молитвою, посилаю слідом за нею мою любов, доки вона не вийде за двері й не увійде наступна. Краще безмовно передавати свою любов, ніж говорити якісь слова”.

Під час сповіді він не дивився в очі

У віці двадцяти одного року отець Порфирій був висвячений на священика, а в двадцять три роки став духівником ⁴¹ . Відтоді, як він сам мені розповідав, він ніколи не дивився в очі тим, хто приходить до нього на сповідь, щоб вони не відчували жодної незручності. Він тільки окидав їх поглядом, коли вони входили в сповідальню, а потім опускав голову. І дуже часто, перш ніж той, хто прийшов на сповідь, встигав що-небудь сказати, Старець говорив йому: “У твоєму папірці тільки те, що записано під номерами три і п’ять, є гріхом, все інше не гріх. Отже, розкажи мені про те, що там написано. А якщо в нас залишиться час, то поговоримо і про решту”.

З невтомною любов’ю

Я був дуже близький зі Старцем і знав, якою важкою була його праця. Дуже часто він приймав людей на сповідь з раннього ранку до самої ночі, не роблячи перерв, тож увесь день у нього не було в роті й крихти.

Частіше сповідайтеся, причащайтеся і любіть людей

Нам вдалося поспілкуватися зі Старцем недовго, можна сказати, навіть зовсім недовго. У ці ранкові години отець Порфирій приймав і сповідав дуже багатьох. Тож ми, шкодуючи його, обмежилися лише тим, що привітали його і підійшли під благословення. Благословляючи нас, він дав три настанови. І цього було більш ніж достатньо, щоб ми зрозуміли, що він за людина і ким ми самі здатні стати. Він сказав нам: “Діти мої, частіше сповідайтеся, причащайтеся і любіть людей”. І більше нічого. Але хіба цими словами він не сказав усе?

Сповідь і ворожнеча

Коли отець Порфирій був ще молодий і здоровий, він багато сповідував і, як милосердний батько, прощав людям усе, що б вони йому не говорили. Тільки наприкінці сповіді він ставив запитання: “Ти ні на кого не тримаєш злоби?” І якщо людина говорила йому, що вона ні на кого не тримає ніякого зла, Старець ставився до неї з великою любов’ю. Якщо ж хтось говорив йому, що він у поганих стосунках із братом, або з невісткою, або ще з ким-небудь, отець Порфирій починав розповідати йому про таємницю вибачення і про милість до ближнього. Адже його проступок, яким би великим він нам не здавався, насправді, порівняно з нашими власними проступками перед Богом, невеликий. Однак, незважаючи на це, Бог, приймаючи наше великодушне ставлення до людини, прощає і нам наші власні незліченні гріхи. Буде страшним божевіллям, якщо людина потрапить у вічні муки через те, що вона не бажає полишити свою ворожнечу і неприязнь до такого ж, сповненого багатьма пристрастями, як і вона, свого ближнього.

Атмосфера спокою та довіри

– Ви сказали, що протягом багатьох років отець Порфирій був Вашим духовним батьком і наставником?

– Так. У справі духовництва Старець був воістину неповторний. Перш за все, простота і привітність, які завжди вирізняли його, створювали атмосферу спокою і довіри, таку необхідну для здійснення таїнства Сповіді для кожного, хто до нього звертався.

Тут треба зазначити, що багато людей, яким важко було розповідати іншим духівникам про деякі свої проступки, у присутності отця Порфирія не відчували скованості і вільно все йому сповідували.

Старець володів пастирським даром з великою увагою вислуховувати людей. Спочатку він уважно слухав і лише потім починав говорити. Його слово завжди було простим, коротким і дуже особистим. Кожна людина, яка зверталася до отця Порфирія, була для нього унікальною, неповторною особистістю, нескінченно цінною.

До проблем, з якими ми до нього приходили, Старець ставився з великою увагою. Після посиленої молитви, з почуттям глибокої відповідальності за свої слова, він пропонував їх вирішення. Під час сповіді отець Порфирій, як правило, мовчав. І ти відчував, що він молиться і просить у Бога напоумлення.

Треба відзначити й те, що отець Порфирій ніколи не поспішав із відповіддю. Він чекав, поки у нього, на основі спілкування з тим, хто сповідається, не складеться найбільш повне розуміння суті питання. Іноді він нам говорив: “Зараз мені нічого не відкрито, я вам нічого не можу сказати”. І ми приїжджали за відповіддю і вдруге, і втретє.

Вдень і вночі Старець молився за людей, молився про вирішення їхніх проблем. І всі ті, хто сподобився мати з ним спілкування, стати його духовними дітьми, можуть свідчити про плоди цієї його молитви, внаслідок якої благополучно вирішувалися всі їхні проблеми. Під час сповіді в отця Порфирія нас часто вражало таке: корінь проблеми, який він називав, здавалося, не мав нічого спільного з самою проблемою, про яку ми йому розповідали. Дуже часто коренем різних наших проблем він називав егоїзм. Старець вважав егоїзм основою всіх гріхів і причиною всіх проблем у людини.

Причини проблем

Старець розповідав:

– Коли я був настоятелем лікарняного храму, то часто стикався з такими випадками. Лікар, який проводив обстеження хворого, несподівано заявляв, що уражене не те місце, яке болить, а інше. Він казав: “Ти можеш відчувати біль в одному місці, але насправді те, що його спричиняє, може бути десь поруч”. Так буває і в духовному житті. Ми бачимо все під одним кутом. А насправді причини того, що відбувається всередині нас і трапляється з нами в нашому житті, можуть бути зовсім іншими.

Повна сповідь

– Іноді ми повинні проходити повну сповідь, – говорив отець Порфирій, – тому що різні психологічні травми, найрізноманітніші події в нашому житті стають дійсною причиною наших тілесних недуг. На сповіді, крім гріхів, ми повинні розповідати і про свої помисли та почуття: страху, скорботи, радості, смутку, які відвідують нас унаслідок різних переживаних нами подій: землетрусів, смертей, шлюбів… і є наслідком нашого маловір’я і т. д.

Одного разу, закінчивши свої справи в Коринті ⁴² , отець Порфирій вирушив назад до Афін. В Істмі ⁴³ вони з водієм, який був офіцером цивільної авіації, зупинилися пообідати. Отець Порфирій обмежився одним помідором, а його супутник замовив собі повний обід. Після їжі вони продовжили шлях. Через якийсь час Старець попросив водія зупинитися. Вони з’їхали з дороги, вийшли з машини і присіли на скелі. Прямо під ними простягалося море. Отець Порфирій сказав своєму супутнику: “Тепер, як я тобі й обіцяв, настав час вислухати твою повну сповідь за все життя. Але буде краще, якщо я буду говорити за тебе”. І офіцер почув з вуст Старця сповідь у всіх своїх гріхах, про які він збирався йому розповісти, про ті проступки, які згладилися з його пам’яті, і навіть про те, що він не вважав гріхом. Отець Порфирій влаштував у його душі “генеральне прибирання”. Цю сповідь він запам’ятав на все життя.

Ходіть до духівника

Старець говорив мені: ” Чим людина далі від Бога, тим більше в неї в житті переживань і розладів. Коли нас щось мучить, ми повинні йти до духівника”.

“Частіше і краще сповідайся. Будь ти навіть патріархом, але якщо не ходиш на сповідь, то не спасаєшся”, – сказав він мені іншим разом.

За непослух благодать пішла… але повернулася зі сповіддю

Отець Порфирій говорив, що Божественне таїнство Сповіді воскрешає наше занепале вниз єство. Він повідав нам зворушливу історію про одного ченця, який ще юнаком прийшов на Святу Гору Афон. У нього було багато Божественних обдарувань, так що він відчував, що живе, як у Раю. Одного разу він не виконав якийсь послух свого Старця, і цей благодатний стан його покинув. Однак коли Старець повернувся, сповідував його і прочитав дозвільну молитву, благодатний стан, який він втратив, повернувся до нього знову.

Отець Порфирій завжди наголошував, що якщо ми належимо Православній Церкві, якщо беремо участь у її таїнствах, то ми – в Раю. І чим більше ми беремо участь у таїнствах, тим більше долучаємося до вічного життя. Він завжди нагадував нам слова Спасителя: “Той, хто вірує в Сина, має життя вічне” (Ін. 3:36).

Наша стара комора

Одна жінка, розповідаючи мені про отця Порфирія, згадала слова, які він одного разу їй сказав: “Багато хто з вас, жінок, робить так: усе поламане й непотрібне – старі діряві каструльки, меблі, взуття та інші зношені речі – беруть і кидають у якусь далеку комору, замикають двері й на цьому заспокоюються. Але ви не знаєте, що прийде час, коли весь вміст вашої комори виявиться, і ви постанете перед людьми в найнепривабливішому вигляді”.

Я був вражений цими словами отця Порфирія. Тоді я читав книги з пастирської психології. Там багато йшлося про відображення травмувальних переживань від свідомої області душі та зміщення їх у несвідому область, а також про несподівані прояви цих переживань. Живий приклад Старця про стару комору сказав мені більше, ніж усі наукові посібники. Це було гранично точне порівняння, що стосується наших гріхів, які ми, не випрасувавши покаянням і сповіддю, поспіхом відкинули до комори забуття, щоб позбутися їхньої надокучливої присутності. Там їх і “виявить” Бог і приведе нам на пам’ять у день суду (пор.: Мф. 10:15). Йому вже й зараз вони відомі, тоді як нам – ні.

Не говори знову про вже сповідані гріхи

– Герондо, я вже сповідував своєму духівникові цю провину, вчинену нещодавно, але хочу розповісти про неї і Вам.

– Якщо ти вже відкрив його своєму духівникові, то немає ніякої необхідності розповідати про нього мені. Раз ти розкаявся, сповідався – значить, отримав і прощення.

Не впадай у відчай

– Герондо, Ви розумієте, який великий гріх я скоїв?

– Ти хороша людина, і ти зможеш це пережити.

– Але, Герондо, цей мій гріх занадто великий.

– Не впадай у відчай. У тебе добра душа, і Бог, бачачи це, пробачить тебе і допоможе тобі.

Постарайся відсьогодні змінити своє життя

Одного разу отець Порфирій разом із трьома своїми духовними чадами зібрався в один монастир на вечірню службу. Спочатку вирішили йти пішки. Однак скоро Старець втомився від ходьби, а до монастиря було ще далеко. Паломники подумали: чи не пошукати їм якусь машину?

Незабаром на дорозі з’явилося таксі. Супутники отця Порфирія, всі троє – миряни, сказали, що вони зупинять таксі і запитають водія, чи зможе він довезти їх до монастиря. “Не хвилюйтеся, – відповів їм Старець, – водій таксі сам зупиниться. Але коли ми сядемо в машину, нехай ніхто з вас не розмовляє з водієм. Я один буду з ним говорити”.

Так і сталося. Водій таксі зупинився сам, голосувати не треба було. Сіли в машину, і отець Порфирій сказав водієві, куди треба їхати. Щойно машина рушила з місця, таксист почав засуджувати священиків, звинувачуючи їх у тисячі гріхів. Після кожної своєї тиради він повертався до трьох мирян, які сиділи на задньому сидінні автомобіля, і запитував їх: “Мужики, хіба не так? Що ви на це скажете?” Але пасажири, дотримуючись благословення Старця, мовчали.

Втративши будь-яку надію на те, що йому хоч що-небудь відповідатимуть, таксист обернувся до отця Порфирія і запитав його: “Хіба не так, батюшка? Що ти на це скажеш? Хіба це не правда? Адже про це пишуть навіть у газетах!” І той відповів йому: “Сину мій, я розповім тобі одну маленьку історію. Розповім один раз, повторювати її не буде необхідності. В одного чоловіка, – почав свою розповідь Старець, – уродженця… (тут отець Порфирій точно назвав те село, звідки був родом водій), був старий сусід, у якого було багато землі. Одного разу вночі цей чоловік убив свого заможного сусіда і закопав його труп. Потім, використовуючи різні фальшиві документи, він привласнив собі ділянку сусіда і продав її. І ти знаєш, що він купив на гроші, виручені від продажу землі? Таксі”.

Таксист сидів як громом вражений. Він з’їхав на узбіччя, зупинив машину і закричав: “Нічого більше не кажи, батюшка! Про все це знаємо тільки ти і я!” – “Знає про це і Бог, – сказав Старець. – Він відкрив мені все це, щоб я розповів тобі. Постарайся відсьогодні змінити своє життя”.

Покаяння подібне до блискавки

Якось раз мене поклали в лікарню “Євангелізмос” ⁴⁴ . І там мене стали терзати страхи. Я боявся померти душевно непідготовленим. Виписавшись із лікарні і приїхавши до отця Порфирія, я сказав йому: “Герондо, я молюся Богу, щоб Він дарував мені ще кілька років життя для покаяння”. І він мені відповів: “Для покаяння роки не потрібні. Покаяння подібне до блискавки”.

Хто не покається, той загине

– Герондо, скажіть мені слово для душевної користі.

– Хто не покається, той загине. Повторюю тобі: хто не покається, той загине.

* * *

⁴¹ В Елладській Православній Церкві не кожен священик може приймати сповідь, тобто бути духівником. Існує молитва на посвяту в духівники. Відповідальна справа сповіді доручається архієреєм лише найдосвідченішим і найдостойнішим священикам єпархії. – Прим. перекл.

⁴² Коринф – місто на північному сході півострова Пелопоннес. – Прим. перекл.

⁴³ Істма – невелике містечко недалеко від Коринфа. – Прим. перекл.

⁴⁴ Одна з центральних лікарень Афін. – Прим. перекл.

ПОХВАЛА

Спочатку Старець зробив догану, а потім похвалив

Приїхавши до Старця, Аргірій довго сидів у своїй машині. Він перебував у зневірі і бурчав про себе, чому отець Порфирій ніяк не прокинеться, не прийме його і не вислухає його розповідь про ті серйозні проблеми, які на нього обрушилися. Несподівано до нього непомітно підійшов сам Старець і зробив йому сувору догану. Цим він хотів позбавити Аргірія душевного гніту, пробудити в ньому гнів, розпалити його кров, щоб він поглянув на речі більш оптимістично. Йому це вдалося. Тоді отець Порфирій попросив гостя нарубати йому дров для печі.

“Я дуже швидко орудував сокирою, – розповідав Аргірій, – із силою і гнівом, викликаними попередньою доганою, піднімаючи сокиру й опускаючи на черговий сосновий чурбак. Скоро я переколов усі дрова. Отець Порфирій здавався абсолютно задоволеним результатами своєї догани, зробленої для того, щоб “припекти” мій егоїзм, честолюбство і пробудити всі сили мого організму, необхідні в даному випадку для подолання вельми неприємної ситуації, що виникла внаслідок мого переведення на службі. Він піднявся з лави, підійшов до мене і сказав: “Ну треба ж! Ти дуже здібна людина! Тільки не хочеш скористатися своїми талантами, і це мене засмучує. Так добре наколотих дров я ніколи раніше не бачив. Навіть дроворуб не зміг би краще впоратися з цією роботою. Дрова вийшли якраз за розміром моєї печі. Ти, чадо моє, все можеш. Тільки ти не робиш те, чого не хочеш. Тому я з тобою і говорив так суворо. Я хотів, щоб ти знову став таким, яким був раніше. Іншого способу не було. Так напоумив мене Бог, тому що ти склав зброю, і причому беззастережно. Звичайно, я тебе дуже засмутив, і я це знаю. Але я сам був засмучений ще більше, ніж ти. Але ж, як тобі відомо, я до того ж ще й дуже хворий…”

Мене жодного разу не похвалили

– Я був на Святій Горі послушником у двох старців, – розповідав отець Порфирій. – Вони були суворі, сварили мене. Мене ніколи не хвалили. Але я відчував їхню любов до мене. Нашим рукоділлям було різьблення по дереву. Але Старці не навчали мене всіх тонкощів мистецтва різьблення. Вони говорили: “Зроби тільки заготовку, і все”. Не знаю, чому вони так чинили. Зараз я думаю, тому, що інші їхні послушники, як тільки освоювали різьблення по дереву, одразу ж покидали цих старців.

Допомога в облаштуванні ферми

Один мій родич хотів відкрити у себе в селі ферму. Він порадився з отцем Порфирієм і отримав у нього благословення на початок будівництва. Коли йому треба було пробурити на ділянці свердловину, він знову приїхав до Старця, щоб запитати в нього поради. Отець Порфирій, який ніколи не бував у його селі, найдокладнішим чином описав йому положення його ділянки, вказав, де слід пробурити свердловину, і навіть сказав, на якій глибині буде знайдена вода. Дійсно, коли фермер із бурильниками приїхали на ділянку, вони виявили воду точно в тому місці, про яке говорив отець Порфирій.

Ця робота не для неї

Одна моя близька знайома склала іспити, і їй було виділено стипендію для продовження навчання в Англії. Дівчина вступила до аспірантури і мала зайнятися питаннями виховання важких дітей. Вона любила дітей і подумала, що ця робота якраз для неї. Однак перш ніж покинути Грецію, дівчина вирішила, що необхідно отримати благословення на нову роботу в отця Порфирія, і ми разом приїхали до Старця. Першою до келії отця Порфирія увійшла моя знайома. Коли дівчина вийшла, то було видно, що вона над чимось серйозно задумалася. Вона сказала мені, що, почувши про Англію і важких дітей, отець Порфирій сказав їй: “Ця робота не для тебе. Ти дуже чутлива, не витримаєш. Якщо хочеш… їдь. Розповім ще тобі такий випадок. Кілька років тому одна дівчина-лікар із такою самою чутливою натурою, як і в тебе, запитала мене, чи можна їй поїхати на навчання в Америку. Вона спеціалізувалася з питань душевних захворювань. Я порадив їй не їхати. Вона мене не послухала, поїхала, а тепер лікується в психіатричній лікарні”.

Попроси їх підписати договір

Багато людей скаржилися Старцю на великі проблеми, що виникають унаслідок неправильного ведення ділових переговорів із підрядниками. Отець Порфирій у таких випадках говорив: “Завжди добре спочатку скласти й підписати договір із майстрами, які працюватимуть у вашому домі. Тоді у вас не буде ніяких неприємних розмов, і вам не треба буде бігти за порадою до духівника. Запитайте майстрів: “Це ваші підписи? Хіба ви не на цю суму домовлялися? Отже, беріть те, що вам належить”. А якщо майстер тобі сподобався, то ти можеш, якщо хочеш, дати йому і понад обумовлену плату…; Ми живемо в світі і не є нестяжателями. Тому, щоб уникнути приводів до чвар, нам слід укладати чіткі і ясні договори з робітниками”.

Працьовитість Старця

Широта знань отця Порфирія просто вражала. Одного разу раннім літнім вечором ми приїхали до Старця і, поговоривши з ним, стали збиратися у зворотний шлях. Ми сказали йому, чому так поспішаємо: нам треба було встигнути на театральну постановку в театрі Іродіо ⁴⁵ . Я приготувався почути від Старця слова заперечення проти відвідування театру. Але нічого подібного не сталося. Отець Порфирій заговорив про композитора театральної постановки, виконавця головної ролі і зробив кілька дуже точних зауважень про саму постановку. Я був вражений. Адже всю його освіту становили два класи початкової школи! У мені прокинулася цікавість. Побачивши в ісихастиріоні антену, я запитав у духовних чад Старця, які добре знають його вже протягом багатьох років, для чого він її використовує. Мені сказали, що кілька років тому отець Порфирій займався створенням приймального пристрою, що працює на основі галініту. Крім роботи на землі, яку його похилий вік і слабке здоров’я вже не дозволяли йому виконувати, Старець любив займатися технікою.

Я згадую також залізну піч – власну розробку Старця. Взимку, після богослужіння, ми всі збиралися навколо неї. Тут, в очікуванні, коли кожен потрапить до келії отця Порфирія, велися довгі розмови, тоді як пані Харіклія (тепер – Стариця Порфирія), сестра Старця, пригощала нас кавою та солодощами. Навколо печі збиралися люди, сповнені братньої дружби: богослови, священики, греки, серби, судді, філософи, лікарі, викладачі, студенти. Це була дуже тепла компанія, тож, напевно, якби навіть піч згасла, ми б цього не помітили.

Заради тілесної праці

Одного разу я поскаржився Старцю на те, що в мене більше немає сил працювати. Я сказав:

– Ці останні дні забрали в мене всі сили. Я не можу рухати ні рукою, ні ногою. Навіщо стільки робіт у монастирі?

Отець Порфирій відразу став суворим, відповів:

– Якщо ми в поті чола трудимося заради Бога, а потім у цьому розкаюємося і починаємо нарікати, то здійснюємо смертний гріх. Добре це запам’ятай! Без тілесної праці, лежачи на ліжку, не здобудеш чеснот! Тілесна праця – це великий Божий дар, дарований нам для нашого спасіння, для здобуття благодаті Божої. Інші брати з радістю приймають приниження і працю… а ти страждаєш? Найбільший гріх – потрудившись заради Христа, розкаюватися і страждати через це.

Ти ж ще молодий, і кажеш, що втомлюєшся? У твоєму віці я просто летів на послух, хотів усе встигнути. Не дивись на те, що зараз я вже майже нічого не можу робити. Ти робиш ще менше. У тобі міцно влаштувалася стара людина, яка і скрушує тебе. Але схаменися! Заспівай з натхненням, голосно, радісно:

“Смерти празднуем умерщвление, адово разрушение, иного жития вечного начало и играюще поем Виновного, Единого Благословенного, отцев Бога и Препрославленного” ⁴⁶ .

Потім Старець розповів мені про своє життя в скиту Кавсокалівія на Святій Горі.

– З благодаті Божої я жодного разу не розбив там жодної склянки, жодної тарілки. А мити посуд доводилося тільки щіткою. У нас не було рідкого мила. Я мив швидко і добре. Я був зібраним, розторопним, ревним, старанним і слухняним. І кажу це не з егоїзму, але на славу Божу. У мене були святі старці.

Ні – лінощам та любительському християнству

Старець завжди говорив не про якийсь одиничний наш добрий намір, а про рішучий, раз і назавжди, перехід від старого життя в гріху до нового життя у святості. Коли вже людина живе у Христі і Христос у ній. І в цю зміну свого життя людина повинна вкласти всі свої сили.

Одного разу отець Порфирій запитав мене: “Скажи мені, скільки потрібно років, щоб вивчитися на юриста?” Я йому відповів. Він мене знову запитав: “А скільки років потрібно, щоб вивчитися на механіка, хіміка, лікаря?” Я відповів, дивуючись, навіщо він про це питає. Але Старець поставив нове запитання: “А скільки часу потрібно нам, щоб навчитися пізнавати волю Божу і виконувати її?” Я зрозумів сенс попередніх запитань, і мені стало соромно. Що я міг відповісти? Що у своїй більшості ми, віряни, ледачі й теплохолодні, що ми – “християни-аматори”? Старець і так це знав. Він сказав мені: “Ледачий ніколи не стане християнином. Для того щоб стати справжнім християнином, треба працювати, і багато працювати”. І в цьому отець Порфирій дійсно був яскравим прикладом. Він ревно присвятив усі роки свого довгого життя тому, щоб навчитися жити одним Христом. Він любив працю, тілесну і духовну, і завжди прагнув передати цю любов іншим. Старець знав, що неробство веде до зневіри, яка несе з собою безліч хвороб, як душевних, так і тілесних. Він усім наказував трудотерапію. Але особливо це стосувалося тих, хто не міг знайти себе і від цього впадав у відчай. Старець казав, що ніколи не пізно почати все спочатку. Руйнування мирських надій і винищення егоїзму він вважав найкращими передумовами для цього починання.

Праця змінює і душу, і тіло

Про мої проблеми Старець мені сказав:

“Якби ти своєчасно мені зателефонував, то в тебе не було б тепер цих проблем. Ти тілесно втомився, але не бійся праці. Усе змінюється завдяки праці – і душа, і тіло. Не залишай молитву. У простоті, неспішно, але палко молися Богові за всіх. Молитвою ти принесеш ближнім більше користі, ніж своїми словами.

Якщо тебе запитають, то зі смиренням відповідай:

– Моя думка така. Але чиніть так, як вважаєте за потрібне.

Не можеш займатися однією справою – берися за іншу

Отець Порфирій хотів, щоб у нас працював ефект “іншої роботи”, якщо так можна сказати. Коли ми не можемо нічого зробити в одному місці, треба переходити в інше. Найголовніше – завжди щось робити, не залишатися в неробстві. “Не можеш займатися однією справою, берися за іншу, – говорив Старець. – І нерозтрачений тут заряд енергії мобілізує тебе на новому місці”.

Займайся і фізичною працею

Одного разу отець Порфирій заїхав до мене на ділянку і побачив встановлену там у саду і на городі поливну систему. Він попросив мене допомогти їм організувати поливну в ісихастиріоні.

Я знайшов майстра, який погодився виконати цю роботу, і попередив його, що сам оплачу всі витрати. Коли я розповів про це отцю Порфирію, він відповів мені:

“Ні, пане Дімітріу. Я хочу, щоб ти сам прийшов попрацювати. Для того щоб ти міг відпочити від своєї основної роботи, ти у вільний час повинен займатися фізичною працею”. Отець Порфирій дуже любив природу і дбав про неї.

Ніхто не повинен перебувати в неробстві

Отець Порфирій завжди говорив про те, що треба працювати, особливо коли мова заходила про молодь. Він не міг примиритися з тим, що хтось живе байдужим до всього, бездіяльним, розсіяним життям.

Старець хотів бачити навколо себе працьовитих, творчих натур. Він бажав, щоб люди не залишалися пасивними, користувалися даними їм Богом руками, ногами, головою… Щоб вони не залишалися сонними і неповороткими. Ні під яким виглядом отець Порфирій не сприймав лінощі й неакуратність.

* * *

⁴⁵ Один із найвідоміших театрів Афін. – Прим. перекл.

⁴⁶ Канон на Святу Пасху// Тріодь Квіткова. М., 1992. С. 5.

ЛЮБОВ

Історія Марії, Димитрія та Георгія

Ось яку історію розповів нам отець Порфирій:

“Димитрій і Марія були братом і сестрою. У Димитрія був друг Георгій, за професією лікар, який часто заходив до них у гості. Одного разу Марія відкрила братові свою таємницю: вона була шалено закохана в Георгія. Щоразу, побачивши його, вона страждала. Її кидало в піт, серце боліло, руки і ноги сильно тряслися… Але сім’я Георгія була заможнішою за сім’ю Димитрія і Марії. Вони ніколи б не прийняли у свій дім невісткою бідну дівчину. Тому Марія попросила брата більше не запрошувати Георгія до них додому, щоб їй не страждати даремно. Відтоді Димитрій під різними приводами перестав запрошувати Георгія в дім. Друзі стали зустрічатися в саду.

Одного разу Марія прийшла до мене в храм. Вона відкрила своє серце, розповівши мені про своє нещастя. Я порадив їй гаряче молитися, особливо вночі, незадовго до світанку, простягати руки до Бога, благаючи, щоб здійснилася воля Його. Дівчина дослухалася до моєї поради.

Одного разу Георгій із докором сказав Димитрію, що той змінив до нього своє ставлення: став його уникати і більше не запрошує додому в гості. Він запитав: чому? І Димитрій розповів йому про любов і страждання своєї сестри. Почувши його слова, Георгій не зміг стримати сліз і зізнався, що і він страждає. Він теж дуже любить Марію. І щоранку, коли він прокидається на світанку, перед його очима постає її образ. Це були якраз ті години, коли дівчина, згідно з моєю порадою, молилася. Таким чином, внаслідок гарячої молитви, відкрилося таємне почуття двох прекрасних молодих людей. Спочатку батьки Георгія заперечували проти його одруження з Марією. Але врешті-решт вони поступилися, і весілля відбулося”.

Зачарований юнак

Старець розповів мені такий випадок: “Одного разу до мене прийшов юнак і сказав, що влітку на кораблі він зустрів одну дуже красиву і привабливу дівчину. Ця зустріч справила на нього дуже сильне враження. Я бачив, що відбувалося в нього в душі, і сказав йому: “Дорогий мій, з такою чутливістю, якою наділив тебе Бог, ти зараз уже мав би стати святим””.

Інший духівник напевно в цій зустрічі знайшов би привід, щоб спопелити грішника. Але отець Порфирій скористався ним для того, щоб відкрити молодій людині її Божественний дар підвищеної чутливості, показати їй можливість здобути святість через це обдарування. “Любов’ю любов скрушаючи і вогонь вогнем нематеріальним гасячи” ⁴⁷ .

Старець був справедливим

До серйозного і досить делікатного питання взаємовідносин статей Старець підходив зі святоотцівською розсудливістю. Ніхто не міг, як це зазвичай буває, назвати його суворим або поблажливим. Він просто був справедливим. Отець Порфирій був однаково далекий як від “демонізації” подружніх зв’язків у “суворих”, так і від їхньої “ангелізації” у “поблажливих”. Він слідував прямим шляхом Христовим, відкритим нам у Священному Писанні і в православному святоотцівському Переданні. Його келію відвідували різні люди. І пригнічені залякуваннями консерваторів, які “у всьому сумніваються”, і розбиті досвідами “зухвалих” модерністів. Усіх їх Старець приймав з однаковою любов’ю. Для кожного у нього були відповідні ліки. Отець Порфирій високо цінував неповторність кожної душі. Він насамперед відкривав людині шлях самопізнання, покаяння, очищення. А потім кожен міг уже спокійно і вільно зробити свій вибір між подружньою любов’ю благословенного шлюбу і Божественною любов’ю дівоцтва і посвячення себе Христу.

Взаємний потяг між чоловіком і жінкою – це добре чи погано?

Якось раз я запитав Старця: “Геронда, душевно-тілесний потяг, що виникає між чоловіком і жінкою, має демонічне походження?” І він відповів: “Іноді так, а іноді ні. Все залежить від обставин”.

Під час наступної нашої бесіди я повернувся до цього свого питання, і отець Порфирій відповів мені більш докладно: “Ти знаєш, – сказав він, – що так звані щасливі шлюби дійсно бувають. Щоб шлюб виявився щасливим, від подружжя потрібне дотримання однієї умови: вони повинні набути духовного багатства, люблячи Христа і дотримуючись Його заповідей. Тоді вони по-справжньому полюблять одне одного і будуть щасливі. В іншому разі вони будуть душевно бідні й не зможуть нікому подарувати любов. Вони будуть відкриті сатанинським нападам, які зроблять їх нещасними”.

На одній із наших зустрічей Старець дуже просто і наочно відповів мені на моє здивування. “Я чув, Герондо, – сказав я йому, – що проблема незадоволеності чуттєвих та емоційних бажань між двома статями невирішувана. Вирішує її тільки могила”. Отець Порфирій негайно заперечив: “Ні! Не називай це проблемою! Має бути ось так!” І Старець зробив рукою жест, як ми зображуємо літак, що злітає. Цей образ, запропонований отцем Порфирієм, прямо протилежний романтичним описам палкої любові, що починається із захмарних висот, але потім мало-помалу втрачає висоту і закінчується вимушеною посадкою. Проблеми взаємин подружжя, згідно зі Старцем, безпосередньо пов’язані з їхнім “духовним багатством”, наявність або відсутність якого, відповідно, тягне їх угору або вниз.

Христос із дикуна робить людину

“Днями прийшов до мене один чоловік, – розповідав мені отець Порфирій, – і запитує мене: “Ти поділяєш теорію такого-то (я не запам’ятав ім’я) про насолоду людськими задоволеннями і про любов?” Я відповідаю йому: “Зараз я покажу тобі, яких переконань я дотримуюся. Відкрий у червневій Мінеї під 44-м числом службу святому Мефодію ⁴⁸. Там, у каноні, ти знайдеш слова про те, як Христос змінює пристрасті на безпристрасність”. Я прочитав йому відповідне місце з Мінеї, все йому пояснив, і він пішов абсолютно задоволеним. Ти теж прочитай удома цей канон і подзвони мені по телефону”.

Я знайшов уривок із канону: “Обуздав страстей взыграние, любовию к воздержанию преобразивый плоть свою, к бесстрастию устремися, отче, крайнейшему”.

Христос не вириває з корінням те, що насадив у людині. Але Він чинить як добрий садівник, який робить на дереві щеплення, перетворюючи його з дикого на культурне. Він освячує посіяне і робить так, щоб воно знову кинулося до Нього. Прикладом тому є преподобна Марія Єгипетська, преподобний Мойсей Мурин і багато інших.

* * *

⁴⁷ Алюзія на візантійські агіографічні тексти. – Прим. перекл.

⁴⁸ Свт. Мефодій, патріарх Константинопольський († 847). – Прим. перекл.

ЧУТЛИВІСТЬ

Ти дуже чутливий і не виносиш жодних образ

– Єдиний твій недолік, – сказав мені отець Порфирій, – полягає в тому, що ти дуже чутливий і не терпиш жодних образ. Таку чутливість ти успадкував від свого батька, і в цьому немає твоєї провини. Але надмірна чутливість – це нехороша річ. Хоча для оточуючих, для тих, хто нею користується у своїх часто вкрай низьких цілях, вона і хороша. Немає нічого гіршого, ніж бути надмірно чутливим! Досить згадати, що підвищена чутливість є першопричиною всіх захворювань. Тому намагайся її позбутися або, принаймні, якось її обмежити. Інакше ти завдаватимеш шкоди і самому собі, і своїй сім’ї, яка буде абсолютно незаслужено страждати.

Що ж стосується образ, то їм ніхто не радіє. Тим більше ти, з твоєю гордістю. Ти хочеш, щоб як ти нікого не ображаєш, так і тебе ніхто не ображав. Але сьогодні це неможливо. Усі ми є жертвами образ, спрямованих на нас зі сторони. Коли ми говоримо “образа”, що маємо на увазі? Тобі має бути краще за мене відомий етичний, моральний занепад і відсутність авторитетів у сучасному суспільстві. Чадо моє, хіба можна щось зробити з цими людьми? Можна поставити ситуацію під контроль? Звичайно ж, ні. Правильно і справедливо було б, щоб людина нікого не ображала і сама ніким не була ображена. Це дуже складно. Але не можна сказати, що недосяжно. Саме до цього і прагне Церква Христова.

Однак бувають і випадки попущення. Коли Бог випробовує нашу віру і нашу стійкість. І знаєш, дитя моє, чому? Тому що теоретично ми все знаємо. Теоретично ми всі однаково добре вчимося, ми всі відмінники. Але на практиці ми зазнаємо невдачі… І дуже мало людей, які схоплюють саму суть!

Ти зараз мене запитаєш: “А ти-то сам теорію втілюєш у практику?” Що тобі на це відповісти? Усе своє життя я борюся за те, щоб слідувати волі Божій. Наскільки я в цьому досяг успіху – мені невідомо. Це один Бог знає. Я тобі вже говорив: тільки з милості Божої ми спасемося. Ну що, ти все ще думаєш, що я тебе не люблю?

СТАРИЙ І НОВИЙ СТИЛЬ

Дотримуйся того стилю, якого там, де ти живеш, дотримуються всі

Один монах запитав отця Порфирія, якого стилю йому дотримуватися, старого чи нового. “Ось що я тобі скажу, – відповів Старець. – Якщо ти живеш у світі, то дотримуйся того стилю, за яким там живе Церква ⁴⁹ . Не привноси збентеження в середовище народу. А якщо хочеш подвизатися на Святій Горі Афон, тоді живи за старим стилем”.

За новим чи за старим стилем?

Коли хтось запитував Старця, який стиль правильний, старий чи новий, він зазвичай відповідав: “Це наукове питання, звертайтеся з ним до вчених”. Отець Порфирій говорив, що особисто він ніколи, що б не сталося, не пішов би з Церкви. Він радив клірикам, які перебувають у розколі з офіційною Церквою, робити все можливе, щоб подолати розкол і повернутися в лоно Церкви ⁵⁰‘. “Для себе я вирішив: краще помилятися в Церкві, ніж покинути Її”, – часто повторював Старець. Він говорив, що не хотів би спастися сам, без Церкви, і не покинув би церковний корабель, навіть якби він дав течію і виникла небезпека, що він піде на дно.

* * *

⁴⁹ В 20-х роках XX століття Константинопольська, Александрійська, Антіохійська, Елладська, Кіпрська та деякі інші Помісні Церкви перейшли на новий стиль. – Прим. перекл.

⁵⁰ Після переходу Елладської Православної Церкви на новий стиль невелика частина вірян, які бажають жити за старим стилем, відкололася від неї. Ті, що відкололися, стали називатися старостильниками. Відтоді в середовищі старостильників відбулося багато розколів, і в даний час вони являють собою кілька церковних угруповань, які не мають канонічного спілкування ні між собою, ні з однією з офіційних Помісних Церков. – Прим. перекл.

СМЕРТЬ

Душі праведних у руці Божій, і мука не торкнеться їх ⁵¹

Одного разу Старець сказав мені: “Дитя моє, я хотів поговорити з тобою про здоров’я твого батька. Ти знаєш, що в нього зараз критичний стан, навіть більш ніж критичний! Якщо Бог захоче, він житиме. Бог утримує його в цьому світі. Його життя висить на волосині, яка ось-ось може обірватися. Це може статися будь-якої секунди, навіть сьогодні, завтра, післязавтра… Коли Господь забажає, Він покличе його до Себе, тому що Він його дуже любить. Твій батько – свята людина, і Бог не бажає, щоб він так сильно мучився. Його біль нестерпний. Не дивись на те, що він нічого вам не говорить. Він просто не хоче вас засмучувати.

Ось що я хотів тобі сказати. Ти дуже засмучений, я це бачу. Але ми, християни, не повинні засмучуватися. Ми не повинні боятися смерті. Як ти думаєш, що таке смерть? Смерть – це лише засіб, це двері, через які ми проходимо, вступаючи у вічність! Ось що таке смерть! І всі ми пройдемо через ці двері. Це єдина абсолютна істина. Тільки б ми були готові… тоді в день Страшного Суду ми станемо праворуч Господа. Там всі ми зустрінемося і удостоїмося насолоди райських благ. У цей світ ми прийшли не для того, щоб жити в ньому вічно. Ми прийшли сюди, щоб бути випробуваними і перейти у вічне життя. Тому не сумуй про те, що вирішено. Ми все це знаємо… і чекаємо цього.

Є люди, які не хочуть цього усвідомити. Вони кажуть: тут усе, і пекло, і Рай. Але це не так. І ті, хто так говорять, теж це знають. Адже в глибині душі вони не вірять своїм словам. Коли вони залишаться сам на сам зі смертю, тоді хто їх врятує? Ти знаєш, до кого звертаються по допомогу за першої ж небезпеки і невіруючі, і ті, хто тільки каже, що вони невіруючі? Вони кричать: “Боже мій!.. Пресвята Богородиця!..” Вони закликають на допомогу святих, свого небесного покровителя…

Ти запитаєш мене, навіщо я тобі все це кажу? Але, дитино моя, я знаю, який ти чутливий, і хотів тебе підготувати… Ну, тепер іди з Богом, а я помолюся, щоб Він зміцнив тебе. Дивись, нічого не говори ні своєму батькові, ні своїм близьким. Бо ви все, що з вами будеш робити, надто чутливі…”

– У вас є отець Іоанн, – сказав мені якось отець Порфирій. – Він – скеля, і ви просите в мене допомоги? Ви знаєте, що його небесний монастир, у якому він зараз перебуває, – більший і кращий за цей? Священний одяг отця Іоанна так яскраво сяє, що це неможливо навіть передати! Він має велике дерзновення перед Богом! У нього тепер монастир, як я вже сказав, більший і кращий за цей!

Я жваво уявив собі небесний монастир і не зміг стримати посмішки. Отець Порфирій запитав мене, чому я посміхаюся.

– Тому що я не можу собі уявити, що й на небі існують посади та відмінності, що там є монастирі й села!

– Так? А хіба ти не чув: “У селищах праведних” ⁵² ? Чому ж ти сумніваєшся в моїх словах? Тобі відомий хоч один випадок, коли я говорив неправду? Усе, що я вам сказав зараз, справді має місце. Це реальність! У вашого батька зараз більший і кращий монастир! І він усіх вас дуже любить і хоче, щоб ви були поруч із ним.

Почувши ці слова, моя сестричка несподівано сказала Старцю:

– Передайте отцю Іоанну, нехай він залишається там, а нас залишить тут! Нам не потрібна така його любов! Не потрібна! Нам і тут добре!

Дівчинка була дуже імпульсивною. Отець Порфирій довго сміявся, так що в нього на очах навіть виступили сльози.

– Дитя моє, ти так мене розсмішила, так розсмішила… Бог тебе нехай благословить!

У мене помер батько. Коли я за годину до початку відспівування зателефонував Старцеві з рідного дому в селі Мазі в Аталанті ⁵³ , він поспівчував мені, сказав кілька слів на підбадьорення… і несподівано вигукнув: “Що я бачу! Отець Іоанн разом зі своєю матінкою стоять у променях світла! Вони в Раю! Вони обійнялися і радіють невимовною радістю! Їхню радість неможливо описати! О, якби Господь сподобив і нас такої радості! Що ще потрібно?”

Смерті немає

“Спасіння – у Церкві!” – завжди говорив нам Старець. – Хто є членом Церкви, той не боїться другої смерті! ⁵⁴ Для тих, хто перебуває в Церкві Христовій, смерті немає! Православ’я – досконале, у ньому немає жодної недосконалості!”

– Смерті немає! – сказав нам отець Порфирій. – Не бійся смерті! Хто помер заради Христа, для того немає смерті! А якщо ти не помер заради Христа, то помри!

“Інше життя воістину прекрасне”, – говорив Старець моїм дітям. “Наше тіло, – говорив він мені, – яке буде покладено в труну, – це дійсно наше тіло. Але в той момент, коли його опускають у могилу, воно стає все одно що нашим костюмом”. Ці його слова допомогли мені пережити важкі дні відспівування та поховання мого чоловіка.

Повір мені: смерті немає!

Ми можемо жити в Божественній радості й ніколи не думати про смерть. Прийде старість, коли ти опинишся на порозі смерті. Ти можеш однією ногою вже стояти в могилі й водночас садити смокви, горіхи, кипариси, піклуватися про сад для своїх близьких, будувати церкви.

Навіщо все це робити? З любові! Ти віриш, що смерті немає, і хочеш щось залишити своїм ближнім, які оселяться тут після тебе. Ти хочеш, щоб вони були хорошими людьми, щоб не крали одне в одного. Для цього ти й саджаєш смокви та горіхи. Для цього ти і будуєш церкву…

Ми не вкусимо смерті

Я був страшенно засмучений несподіваною смертю мого улюбленого друга. Його похорон ще протягом багатьох днів стояв у мене перед очима. Я згадував, як труну опускали в могилу і засипали землею. Думав про те, як розпадається тіло… Яка доля була б у людини, якби не впали наші прабатьки? Вона жила б у радості, що ніколи не припиняється, її б не терзали, як нас, питання про вічне блаженство. А тепер… “смердючий сморід черв’яків”. Коли я віддавався таким меланхолійним думкам, мені зателефонував отець Порфирій.

– Георгію, ти ще на роботі в лікарні? – запитав він.

– Ні, Герондо. Я вже вдома.

– Відкрий Євангеліє від Іоанна й уважно читай з п’ятого розділу, 24-го вірша. Це євангельське зачало читається на похованні.

Я почав читати: “Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя, і на суд не приходить, а перейшов від смерті в життя” (Ін. 5:24).

Тут Старець перервав мене.

– Тобі це ясно? Смерті немає! Ми не вкусимо смерті, але перейдемо “від смерті до життя” ⁵⁵ . Як же полюбив нас Бог… Він подбав і про це. В апостольському читанні на поховання говориться: “коли ми віруємо, що Іісус помер і воскрес, то й померлих в Іісусі Бог приведе з Ним” (1Сол. 4:14). Ти коли-небудь замислювався над словами “приведе з Ним”? Бог не збере біля Себе мертві тіла. Він збере навколо Себе живих. В особі Христа воскресла людська природа. Я тобі правильно сказав: ми не вкусимо смерті. Ти це розумієш?

Потім Старець описав чудове життя з воскреслим Христом.

– Там ми невпинно будемо оспівувати Пресвяту Трійцю разом із серафимами і херувимами. Так, ми, грішні й недостойні, тому що так сильно нас полюбив Бог…

Від хвилювання його голос ставав дедалі тихішим і тихішим.

– Я плачу, Георгію, від радості. Які великі небесні блага дарує нам Бог!

Під час поховання засяяло яскраве світло

Увійшовши після поховання однієї дівчини в келію Старця, я знайшов там батька покійної. Я обійняв його, поцілував, і в нас обох з очей потекли сльози. Тоді отець Порфирій припіднявся на своєму ліжку і сказав: “Ви обидва, вийдіть із келії. Це не перенести…” Ми вийшли. Незабаром Старець послав за мною. Коли я знову зайшов до нього, він сказав:

– Вибачте, що я велів вам покинути мою келію. Але ти знаєш, що сьогодні зі мною сталося?

– Що, Герондо?

– Під час відспівування я бачив над церквою яскраве світло, – сказав отець Порфирій. При цих словах з його очей полилися сльози. – Світна зірка стояла над храмом увесь час, поки тривало відспівування. І коли труну несли на цвинтар, я все ще її бачив. Тільки коли труну опустили в могилу і засипали землею, це світло померкло, і я його вже більше не бачив.

– Мовчіть, Герондо, – вигукнув я, – прошу Вас! Інакше ми з Вами цього не витримаємо! Ми дуже переживаємо.

Одного разу Старець сказав мені: “Смерть можна уявити собі так: ось ми перебуваємо в одній кімнаті, потім відчиняємо двері й одразу потрапляємо в іншу кімнату. Те ж саме буде і з нами. Якщо ми тут із Христом, то і там будемо з Ним”.

Стань безсмертним уже зараз

Під час одного мого візиту до Старця я був сильно засмучений. Останнім часом мене спіткала ціла низка випробувань, і я був на межі зриву. Але серед цієї непроглядної темряви, що огорнула мене, дуже втішала і підбадьорювала одна думка. Я висловив її отцю Порфирію, тільки-но переступивши поріг його келії. “Ви знаєте, Герондо, про ті випробування, через які я тепер вкотре проходжу, хоча я ще й не розповідав Вам про них, – сказав я. – Так дізнайтеся ж і те, як сильно мене втішає думка, що в тлінному світі, в якому ми живемо, все суєтне і тимчасове. Нам потрібно ще трішечки терпіння. Радості і скорботи минуть швидко, і настане великий час, коли смерть приведе мене до безсмертя. О, якби й мені, негідному, сподобитися там за Вашими молитвами життя з Христом!” Я чекав від Старця слів схвалення у відповідь на ті думки, які я йому висловив. Але несподівано він суворо сказав мені: “Не думай, дитя моє, – сказав він, – що ти помреш, а потім перейдеш у безсмертя на небесах. Подвизайся, борись за те, щоб стати безсмертним уже зараз, померши тут на землі для своєї старої людини. Тоді ти не будеш більше сумувати, завжди радіючи і живучи разом із Христом. Не будеш більше боятися випробувань, сатани, смерті… Тому що ти все це вже переміг тут, на землі, і готовий до безсмертя на небесах!”

Я подивився на Старця з радісним здивуванням і сказав: “Герондо, Ваші слова такі прекрасні! Вони приносять мені куди більше заспокоєння, ніж ті думки, які я висловив Вам раніше. Вони окриляють мій дух і дають мені радість. Ваші слова нагадали мені напис при вході в один зі Святогірських монастирів: “Померши раніше смерті, ти не помреш у час смерті”.

Ці слова привели отця Порфирія в стан захвату, і він вигукнув: “Швидко запиши мені це в телефонну книжку, на чистій сторінці!”

– Не думай, що після смерті ми неодмінно вирушимо туди, де вічна радість і блаженство життя з Богом. Ми повинні пережити це вже тут. Якщо ж цього не станеться і ми не співрозіпнемося з Христом, то й там не опинимося поруч із Ним. Рай – це не прекрасні плодові дерева, квіти тощо. Рай – це таємниче блаженство, яке відчуває душа в Бозі.

Одного разу отець Порфирій сказав мені: “Коли я піду, то буду ще ближче до вас. Після смерті скасовуються відстані”.

Як ми можемо допомогти нашим покійним

Старець пояснював мені, як ми можемо допомогти нашим покійним. “Ми повинні багато молитися, – говорив він, – займатися благодійністю, роздавати милостиню, подавати на поминання ім’я померлого на Божественні літургії і причащатися разом з усіма дітьми якомога частіше. Якщо це можливо, то на кожній службі”.

…Тому що я вже помер

Один дуже освічений чоловік, духовне чадо отця Порфирія, жив в Афінах. Протягом багатьох років він часто їздив до Старця за порадою для розв’язання своїх проблем або ж телефонував йому. Коли отець Порфирій помер, цей чоловік перебував за кордоном і нічого про це не знав.

Через певний час після його повернення до Афін у нього в сім’ї виникли деякі проблеми, і він захотів, як завжди, порадитися зі Старцем. Набравши номер телефону отця Порфирія, він почув у слухавці голос самого Старця.

Привітавши його і попросивши його благословення, він розповів отцю Порфирію про свої сімейні справи і запитав його поради.

Старець сказав йому, як слід вчинити і чого треба намагатися уникати. Подякувавши отцю Порфирію за пораду, цей чоловік сказав: “Герондо, як тільки зможу, я відразу ж до Вас приїду”. І почув відповідь: “Більше мені не дзвони, бо я вже помер”.

* * *

⁵¹ Прем. 3:1

⁵² Октоїх. М., 1991. С. 169.

⁵³ Село в Південній Греції в номі Віотія. – Прим. перекл.

⁵⁴ Другою смертю у Святому Письмі називається смерть душі. Див.: Мф. 10:28; Лк. 12:4,5. – Прим. перекл.

⁵⁵ Канон на Святу Пасху// Тріодь Квітна. М., 1992. С. 2.

ТЕАТР – КІНО – ТЕЛЕБАЧЕННЯ

Відповідально і з великою обережністю

– Я люблю ходити в театр і в кіно. Але деякі з моїх друзів кажуть, що справжній християнин не повинен ходити в такі місця. Що Ви порадите, Герондо?

– Раз тобі це подобається, то ходи, у цьому немає нічого поганого. Головне, не відвідувати театр або кіно з метою побачити видовище, що потурає нашим плотським бажанням.

Багато років тому, перш ніж купити телевізор, я поїхав до отця Порфирія, щоб взяти в нього на це благословення. Чи потрібен взагалі телевізор? Наші діти тоді були ще маленькі, і я боявся, як би це згубно не позначилося на їхньому вихованні. Старець мені сказав: “Телевізор купи, але завжди купуй і телевізійну програму, щоб знати, що дивитися, які передачі хороші, а які ні. Ось так…”

Навіщо, дитя моє, ти дивишся непристойні фільми?

Одному своєму духовному синові отець Порфирій якось сказав: “Навіщо, дитя моє, ти дивишся по відеомагнітофону непристойні фільми? Бог цього не любить! Більше так не роби!”

СКОРБОТИ – СМУТОК – СТРЕС

Той, хто тебе ображає, – жертва диявола

“Уяви собі, – одного разу сказав мені Старець, – що ти спокійно йдеш вулицею і бачиш якогось перехожого, який теж спокійно йде у своїх справах. Тут із провулка вискакує хуліган із ножем у руці. Він накидається на цю людину, починає її бити, тягати за волосся і, врешті-решт, стікаючи кров’ю, залишає лежати на тротуарі. Побачивши все це, невже ти будеш обурюватися на цю побиту людину? Невже ти її не пожалієш?”

Питання отця Порфирія збило мене з пантелику, і я, своєю чергою, запитав його: “Як же можна гніватися на пораненого ближнього, який став жертвою хулігана? Така думка мені навіть у голову не приходить! Звичайно, я пожалію його і спробую допомогти йому чим зможу”. “Отже, – продовжив Старець, – кожна людина, яка тебе ображає, шкодить тобі, зводить на тебе наклеп, так чи інакше чинить із тобою несправедливо, є твоїм ближнім, який потрапив до рук злодія – диявола. Бачачи, що твій ближній чинить із тобою несправедливо, що ти повинен зробити? Ти повинен йому поспівчувати, пожаліти його і безмовно звернутися з гарячою молитвою до Бога, щоб Він зміцнив тебе в цей важкий час випробування і помилував твого брата, який став жертвою підступного диявола. І Бог допоможе і тобі, і твоєму ближньому. Якщо ж ти так не зробиш, але розгніваєшся на брата, перейдеш на нього, так би мовити, “у контрнаступ”, то диявол, що сидить у нього на шиї, перестрибне і на тебе і буде танцювати на вас обох”.

Полюби спокуси

– Піклуйся тільки про одне, – говорив мені отець Порфирій, – очищай свій розум від помислів, які через твою надмірну чутливість пригнічують тебе і приносять тобі скорботу. Гони їх геть, позбувайся їх. Полюби спокуси, що приходять. Тоді ти не будеш засмучуватися, не будеш сумувати. Возлюби всіх братів, як самого себе. Люби батька старця-ігумена. Спочатку Старця, а потім Христа.

– Як мені полюбити труднощі та спокуси?

– Це довга розмова. Але є різні способи. Якщо Христос увійде в твоє серце, то Він наповнить його Своєю любов’ю. Тоді вже і одне, і друге, і третє… все зникає… Залишається одна любов. Над усім – Любов.

“Ні” було до Христа. Але Він скасував це “Ні” і приніс Любов. Життя у Христі, послух і смиренність – це Рай.

Дякуй Богові за спокуси

Один чоловік, не знаючи, як впоратися з великими проблемами, що несподівано навалилися на нього, прийшов до отця Порфирія. По-людськи здавалося, що його труднощі нерозв’язні, і він заливався гіркими сльозами. “Послухай, що я тобі скажу, дитя моє, – сказав йому Старець. – Бог попустив тобі невелику спокусу, довірив тобі маленьку проблемку, одну скруту… А ти замість того, щоб радіти наданій тобі довірі, сидиш склавши руки і сумуєш. Скажи: “Христе мій, хай буде Твоя свята воля! Раз Ти так судив або ж так сталося внаслідок моєї слабкості, і Ти це мені попускаєш, то нехай буде Твоя свята воля… І я дякую Тобі, Боже мій”. У своїх хворобах і скорботах ми забуваємо про подяку Богові.

Колись жив один хлопчик. Він був дуже сором’язливим, худим і слабким. Однолітки часто його ображали. Тому він часто був сумним і печальним, а повертаючись зі школи додому, починав плакати. Його мати померла, і про свої біди він розповідав своїй бабусі, глибоко віруючій жінці. “Не сумуй, дитя моє, – говорила вона йому, – але дякуй Богові і за ці скорботи, і за все”. Минули роки, і хлопчик зрозумів сенс її настанови. Бо добрі слова, потрапляючи в душу, не зникають, а залишаються там назавжди. Поступово, подібно до гарного насіння, вони прокльовуються, зростають і приносять плоди”.

Я живу під страхом догани

Одного разу я був дуже засмучений. Причиною цього були зауваження і догани, які мені зробили. Внутрішньо я не міг зрозуміти, що дійсно був винен.

– Герондо, чому мене постійно сварять? – запитав я отця Порфирія. – У монастирі через кожну дрібницю останнім часом мені роблять зауваження. Це прямо як грім серед ясного неба… а я-то думав, що все роблю правильно, як треба. Я сильно засмучуюся і відчуваю постійну тяжкість. Весь час боюся того, що мені в будь-яку хвилину можуть зробити догану.

– Дитя моє, твій Геронда бажає, щоб ти став святим, а ти впираєшся. Ну що такого він тобі каже? Так, тобі треба було б у мій час пожити в Кавсокалівії. Одного разу мені там стали сильно дошкуляти помисли про моїх батьків. Я сильно страждав і сповідував ці помисли своїм старцям. Тоді вони вперше запитали мене: “Як ти почуваєшся, чадо?” – “Добре, але я сильно засмучений”. – “Так. А нас ти не питаєш, задоволені ми тобою чи ні?” – “Вибачте, Геронда. Я завжди відчуваю до Вас почуття глибокої вдячності. Прошу Христа про те, щоб стати хорошим, щоб Ви були мною задоволені”. Коли я кудись ішов, у мене було благословення ні з ким не розмовляти. “Благословіть. Благословіть”, – і знову в дорогу… Пізніше мені говорили, що мої старці були дуже суворі, і з ними ніхто не уживався. Послушники у них довго не затримувалися. Але мені вони здавалися добрими. І я навіть засмучувався, що в мене не було жодних скорбот.

Велика скорбота перетвориться на нескінченну радість

Наша бесіда з отцем Порфирієм підійшла до кінця. Старець одягнув єпітрахиль, накрив нас нею і став молитися своїми словами. Він молився про те, щоб ми в мирі й радості зустріли Пасху, щоб Бог дарував нам довгі роки життя, щоб ми прожили їх по-християнськи. Наостанок він благословив нас, після чого моя дружина з дитиною підійшли до молитовного куточка отця Порфирія, щоб прикластися до ікон.

Я залишився зі Старцем наодинці. Тепер він став ще більш відвертим, ніж раніше. Він розповів мені такі речі, що стосувалися головним чином моїх проблем на роботі, що від подиву я просто втратив дар мови. Можна було подумати, що він читає книгу, в якій описано все моє життя. ” Чим більше тобі завдають страждань, тим більше тобі дають вінців слави! Пам’ятай, все це відбувається за Божественним попущенням – на користь твоїй душі. Гоніння, що на тебе здіймаються, переслідують лише одну мету – принести користь твоїй душі, яка найважливіша. Для християнина гоніння – це неминучість! Ти пам’ятаєш, що сказав Спаситель? “Якщо Мене гнали, гнатимуть і вас” (Ін. 15:20). Якщо хоч раз на день ти згадаєш ці слова, то негайно ж припиниш шукати вирішення проблем, які зараз тебе турбують. А тепер настав час сказати, і я відкрию тобі істину, що в тебе дуже гарна душа! Тому Бог так сильно тебе любить. Ти чуєш? Це все пояснює! Ну гаразд, іди з Божим і моїм благословенням. Доброї Пасхи!”

Це одкровення Старця зробило в моїй душі цілий переворот. Мій спосіб мислення докорінно змінився. Велика скорбота, що охоплювала мене, перетворилася на нескінченну радість. Розчарування змінилося надією. І для цього була причина. Адже я ясно почув зі святих вуст самого Старця, що Бог мене любить. І навіть сильно любить! Це не порожні слова. Коли людина дізнається, що її любить будь-хто із “сильних світу цього”, то вона не тільки радіє, а й починає почуватися впевненіше, бо сподівається на його допомогу. Уявіть собі тепер, яку впевненість у своїй захищеності повинен відчувати той, кого любить Сам Бог! Бог, одне тільки призивання імені Якого нищить цілі народи. “Усі народи оточили мене, та іменем Господнім я відбив їх” (Пс. 117:10).

Віддавши себе Богу, долає всі перешкоди

Отець Порфирій говорив мені:

– Той, хто, подібно до ченця, віддає своє серце Христу, стає іншою людиною. Його розум відкривається, його наповнює Христос. Ти чуєш мене? Розумієш? Христос! Коли розум і серце людини сповнені Христом, тоді вона стає мудрою і розважливою. Дух Божий навчає її всього. Але треба зазначити, що людина стає розсудливою не в тому розумінні, як це розуміють у світі: тобто здатною дати відповідь на будь-яке запитання або впоратися з будь-якою роботою краще, ніж інші. Ні. Але як же тобі це краще пояснити? Зустрівшись на своєму шляху з труднощами, така людина не розгубиться, не впаде у відчай. Вона звернеться до Христа, Який перебуває в ній, і легко знайде найкращі та найпростіші шляхи подолання проблем, що виникли. При цьому він не зазнає жодної внутрішньої шкоди. Ти мене розумієш, Георгію? – Старець назвав мене на ім’я, хоча й не знав його.

– Розумію, Геронда.

– Людина, яка віддала своє серце Христу, не страждає, з якими б труднощами вона не зустрілася на своєму шляху. Навпаки, вона радіє, вона сповнена внутрішньої радості. У своїх діях він обережний і не робить помилок і промахів. Її розум, руки, ноги – все рухається благодаттю Божою. Чи можливо, щоб така людина була простачком? Звісно, бувають випадки, коли вона має стати простачком, Христа ради.

– Тобто як це?

– Коли, наприклад, вона, щось знаючи, мовчатиме, переслідуючи якусь потаємну мету. Або вдаватиме, що вона нічого не зрозуміла, що вона нічого не знає, знов-таки – переслідуючи добрий намір. Мало-помалу цього його буде навчати Дух Святий. Тому що коли в нас вселяється Христос, ми перестаємо самі влаштовувати своє життя. Тоді в нас уже живе Він, і Він влаштовує наше життя.

Сильно засмучуватися – означає впадати в сіть диявола

Старець сказав мені: “Судді, коли втомляться, переривають судове засідання. Звісно, однією з причин того, що зі мною сталося, є і перевтома. Я шкодував людей, які годинами очікували зустрічі зі мною”. Інфаркт отця Порфирія став наслідком його ” обов’язку любові”.

Бачачи, що я сильно засмучений і вбитий свідомістю і своєю провиною в його хворобі, він поспішив утішити мене: “Не засмучуйся, – сказав він, – До цього все йшло. Будь уважним. Надмірні скорбота і печаль – не від Бога, це сіті диявола”.

Не поливай терни

Старець просто, наочно і дохідливо відкривав нам таємниці духовної брані. Він говорив: “У чому полягає діяння християнина? Уявіть собі, що душа – це сад, розділений на дві частини. На одній половині ростуть терни, на іншій – квіти. У нас є цистерна з водою (душевні сили), з двома кранами і двома жолобами. По одному вода тече в бік терніїв, по іншому – в бік квітів. Щоразу я можу відкрити тільки один кран. Якщо я стану поливати квіти – вони розквітнуть, а якщо перестану поливати терни – вони засохнуть і загинуть”. Старець не говорив однозначно про одержимість душі бісами або ж про уподібнення її ангелам. Він бачив, що на душу впливають як ангели, так і біси. Він не хотів, щоб християнин займався однією лише боротьбою зі злом – тільки лише видирав терни. Він хотів бачити християнина таким, що бореться за добро, обробляє квіти. Результатом такої духовної брані буде розпускання квітів – ангельських чеснот… А там зів’януть і терни – бісівські пристрасті.

Мирна душа просвіщає розум

В один із моїх приїздів Старець розповів мені таку історію: “Одного разу, коли я жив на Святій Горі, дверний засув у нас у келії заклинило. Мої послушники ніяк не могли його відкрити і були дуже роздратовані. Вони і тягнули його, і намагалися вибити, але все було марно – засув не піддавався, і вони приходили в ще більше роздратування. Тоді я підійшов до них і сказав, що сам займуся цими дверима. Спочатку гарненько оглянувши засув з усіх боків, я одним рухом витягнув його. Вражені ченці дивилися на мене в усі очі. Я кажу їм: “Що ви на мене так дивитеся, благословенні? Я не зробив нічого особливого, тільки смикнув, і все. Але це було зроблено спокійно і з молитвою. А ви, в тому роздратованому стані, до якого ви себе довели, не вийняли б цей засув і до завтрашнього ранку. Коли душа розбурхана, вона затьмарює розум, і він втрачає гостроту зору. Перебуваючи ж у мирному устрої, душа просвіщає розум, і тоді він може ясно побачити причину всього”.

Як же ця розповідь могла б допомогти нам у нашому повсякденному спілкуванні з людьми, у нашому повсякденному житті! Як допомагав би нам душевний спокій, якого можна досягти, не дотримуючись порад психологів, не приймаючи психотропні препарати, а йдучи шляхом святості!

Коли в нашу душу вселиться Христос, тоді підуть усі печалі

Старець одного разу сказав мені: “Коли до нас прийде і вселиться в нас Христос, Він займе весь простір нашої душі, і тоді підуть всі наші неправильні уявлення, всі проблеми, всі скорботи. Тоді піде і гріх”. Я запитав його в подиві: “Як це “піде гріх”, Герондо, коли у Святому Письмі сказано, що навіть якби ми прожили на землі лише один день, то й тоді згрішили б? (Порівн.: Йов. 14:4)”” Старець сумно подивився на мене і сказав: “Що тобі сказати, якщо ти мене не розумієш?” Намагаючись зрозуміти отця Порфирія, прийшовши додому, я взяв Святе Письмо і зайнявся цим питанням. Старець ґрунтувався на Першому посланні свого улюбленого євангеліста Іоанна Богослова: “І ви знаєте, що Він явився для того, щоб взяти гріхи наші, і що в Ньому нема гріха. Кожний, хто перебуває в Ньому, не грішить; всякий, хто грішить, не бачив Його і не пізнав Його” (1Ін. 3:5-6). Таким чином, моє запитання було адресоване вже не отцю Порфирію, а євангелістові Іоанну. Було зрозуміло, що всі мої зусилля марні, тому що я намагаюся розумом зрозуміти ті істини, які можна осягнути, тільки переживши їх. Євангеліст Іоанн і отець Порфирій, маючи духовний досвід, висловлювалися однією мовою.

Коли ти бачиш несправедливість і в тобі здіймається хвиля протесту, але ти стримуєшся, щоб нічого не сказати, то ти вже випав із правильного устрою, про що й свідчить це “стримування себе”

Я був у засмучених почуттях, і Старець наставляв мене: “Хіба я тобі ще не казав, що коли ти сміливо, повністю розкриєш своє серце перед Господом – Він увійде в нього і зробить його нездатним грішити? Ти мене розумієш? Зробить його нездатним до зла. Господь, який перебуває в нашому серці, любить нас і робить нас добрими і лагідними. Якщо ми й захочемо розгніватися, зробити іншому зло, то не можемо. І тоді збуваються на нас апостольські слова: “Уже не я живу, але живе в мені Христос” (Гал. 2:20). Ти переживаєш цей стан і голосно вимовляєш ці слова всередині себе. Чи ти думаєш, що апостол Павел від радості втратив голову, коли писав це? Хіба Христос змінився? Який Він був раніше, такий і тепер… Чому, дитя моє, тут ми все обговорюємо, ухвалюємо рішення… а потім ти все робиш, як і раніше? Яка необхідність весь час говорити про одне й те саме? Відкинь свій егоїзм і не принось радості дияволу. З полум’яною любов’ю весь, без залишку, віддайся Христу. Коли ти бачиш несправедливість і в тобі здіймається хвиля протесту, але ти стримуєшся, щоб нічого не сказати, знай, що ти вже випав із правильного устрою, про що й свідчить це “стримування себе””.

Христос воскрес, щоб дарувати нам радість

Старець наголошував: “Ніколи не засмучуйся, дитя моє. Христос воскрес, щоб уже зараз дарувати нам велику любов і радість. Давай уже зараз почнемо все більш і більш відчутно ставати причасниками світлого, нескінченного дня Царства любові Христової”.

Часто мене охоплює смуток

– Мене часто охоплює смуток, Герондо.

– Чому ти весь день проводиш, замкнувшись у себе в будинку?

– А що мені ще робити?

– Виїжджай на екскурсії, ходи в гори… Це приносить велику користь.

Коли приходить печаль

– Пані ?., що Вам говорив Старець, коли так передчасно помер Ваш чоловік, який був ще таким молодим?

– Отець Порфирій мені дуже допоміг у той час, коли, природно, впадаєш у глибоку печаль і тебе починають терзати запитання: “Чому, Боже мій, чому Ти забрав його так рано?” Я тоді була страшенно пригнічена, часто мене мучила сильна зневіра, так що від слабкості я іноді навіть не могла піднятися зі стільця.

Старець радив мені: “Коли прийдуть смуток і печаль, негайно піднімайся і вирушай на прогулянку в гори”. Я запитала отця Порфирія, куди ж я піду, якщо буде вечір. І він відповів: “Якщо нікуди не можна піти, тоді згадай що-небудь гарне, ну, скажімо, парк, який ви відвідували разом із чоловіком і дітьми, або чудовий захід сонця, яким ви милувалися на узбережжі. Не приймай поганих помислів і молися: “Господи, Іісусе Христе, помилуй мого чоловіка, помилуй і нас””.

Старець вселив у мене непохитну впевненість, що існує спілкування між Церквою войовничою і Церквою торжествуючою.

Через те, що ти сумуєш, страждають твої діти

Одна жінка, перебуваючи в глибокому горі через смерть свого чоловіка, несміливо увійшла в келію отця Порфирія. Перші її слова були: “Геронда, я втратила чоловіка! Я у відчаї!” Старець відповів їй: “Ти втратила себе, бо втратила свою віру! А чоловіка ти не втратила. Така була воля Божа. Він забрав його, як забере і нас. Я бачу, що ти дуже переживаєш, і через це часом тебе охоплює сильна туга. Ти сама створюєш труднощі, і не тільки для себе, а й для своїх дітей. Адже вони страждають, бачачи, як ти щодня невтішно плачеш”.

Старець втішив її, допоміг розв’язати деякі труднощі, з якими вона зіткнулася, але головне – вдихнув у неї віру в Бога і надію на зустріч із чоловіком на небесах.

Ліки притуплять твій сум, але завтра він буде ще більшим⁵⁶

Старець: Усіх християн… весь світ, і віруючих, і невіруючих, губить одне – віддалення від Бога.

?.: Абсолютно вірно, Геронда.

Старець: Віддалення від Бога приносить із собою самотність… Розумієш?

?.: Воно приносить важкі скорботи, одну, іншу… Воно приносить невпевненість у завтрашньому дні…

Старець: А коли ти заперечуєш таїнства… Зараз з’явилося стільки лікарів, психіатрів, психоаналітиків, психологів, які займаються прийомом хворих. Але які ж вони хворі? І хто ти такий, щоб приймати хворих? А кінець завжди один і той самий: “Ну, лікарю, що Ви в мене знайшли?” – “У тебе нічого немає… Підвищене відчуття власної незахищеності…”

?.: Що означає “почуття власної незахищеності”?

Старець: “У тебе нічого немає… Приймай ось це…” Якщо ти не віддаси себе в руки Божі, яка користь від ліків? Сьогодні вони притуплять твою печаль, а завтра вона буде ще більшою.

?.: Ще більшою! Так… Так зазвичай і відбувається.

Старець: У всьому цьому замішаний диявол.

Прибий себе до нашого Спасителя

– Я дуже люблю нашого Господа і вірю в Його силу. Дитя моє, тінь від апостолів, що проходили повз, зцілювала віруючих. Хіба зараз Христос не той самий? Хіба Він змінився?

– Ми змінилися!

– Що означає невпевненість у завтрашньому дні, нерви, душевні захворювання? Я впевнений, що в усьому цьому замішаний диявол. Ми не підкоряємося з любов’ю Христу, тому приходить сатана і перевертає нас із ніг на голову.

– Ах, якби я міг жити так, як живеш ти! Якби я міг стати послушником у загальножительному монастирі! Я так тобі заздрю!..”

Причина твоєї “повільності” – переживання

Один чоловік часто ходив на сповідь до отця Порфирія. Його донька, вона зараз заміжня і має дітей, коли навчалася в університеті, завжди дуже переживала через іспити. Одного разу батько взяв її з собою до Калісії, до Пентелі, де жив Старець до того, як переїхав до Оропоса. Цей чоловік ніколи нічого не розповідав отцю Порфирію про свою доньку. Щойно вона увійшла в келію, Старець сказав їй: “Здрастуй! Послухай мене, нехай тебе не турбує твоя повільність. Вона є наслідком твоїх переживань і страху перед майбутніми іспитами. Вона минеться. Ну, тепер кажи, що ти хотіла ще розповісти?”

Справді, ця дівчина була дещо повільною. Це її дуже засмучувало, бо в дитинстві вона була дуже рухливою дитиною. Однак дівчині й на думку не спадало розповісти про свою скорботу отцю Порфирію. Тому її сильно вразило, коли Старець сам заговорив із нею про її проблему. Вийшовши з келії після сповіді, вона впала в обійми отця і, не соромлячись присутності народу, сказала: “Він святий, він пророк”.

Цей випадок розповів мені батько цієї дівчини, мій близький друг.

Внутрішня плутанина

“Плутанина, – як часто говорив нам отець Порфирій, – відбувається тільки тоді, коли ми перестаємо прислухатися до слів Спасителя. Тоді, через наш егоїзм, ми починаємо чинити так, як вважаємо правильним і як, вважаємо, треба вчинити в тому чи іншому випадку”.

* * *

⁵⁶ Із магнітофонного запису бесід отця Порфирія.

ГНІВ

Герондо, я гніваюся

Одного разу я сказав Старцю:

– Герондо, останнім часом я легко впадаю в гнів.

– Гнів – це добре…

Я подумав, що він жартує, і перервав його:

– Добре?!

– Звичайно! Гнів вклав у нас Бог! Це нерв душі. Це сила. Бог дав його нам, щоб ми гнівалися і відбивали наші пристрасті, диявола. Коли ми правильно вживаємо гнів, ми забираємо цю силу в сатани і віддаємо її Христу. Всі свої сили і устремління спрямуй на те, щоб цілком віддатися Христу.

Розгніваний брат

Одного разу під час нашої бесіди зі Старцем він раптово різко змінив тему розмови і сказав мені:

– Я бачу, що один брат страшенно на тебе озлоблений. Він, як дикий звір, готовий розірвати тебе на частини. (Насправді так все й було, просто я не хотів розповіддю про це засмутити отця Порфирія.)

– Тільки ти нічого йому не кажи. Ми помолимося, і Бог втихомирить його гнів. Ти в це віриш?

– Вірю.

– Тільки Бог може змінити серце людини. А наші слова, скільки б йому не говорили, не принесуть жодної користі.

– Але чому, Герондо, брат так чинить? Чому він так поводиться?

– Тсс! Мовчи. Я не можу тобі цього сказати. Ти тільки молися.

ЛІКАР

Вони звертаються і до психіатрів

Багато молодих людей, які заплуталися в східних релігіях і різних сектах, зверталися до отця Порфирія по допомогу. Як вони самі свідчили, завдяки благословенню Старця (він осіняв їх хресним знаменням) і дотримуючись його порад, вони зцілювалися не тільки від душевних, а навіть і від фізичних хвороб. Багато хто з цих молодих людей спочатку звертався до психіатрів, але це не принесло їм жодного полегшення. Справжню допомогу вони знайшли тільки в отця Порфирія.

Поради лікарям

Велика була чудодійна сила молитви Старця за болящих, особливо за душевнохворих. Багато моїх родичів явно відчули це на собі.

Отець Порфирій робив особливий наголос на молитву. Як мені, так і іншим лікарям він радив: “У лікарні, коли приймаєте хворого, моліться за нього, творіть Іісусову молитву”.

Я завжди в лікарні так і роблю. Коли привозять тяжкохворого, я молюся:

“Господи, Іісусе Христе, – а зараз, після смерті Старця, додаю, – молитвами Старця Порфирія допоможи мені поставити правильний діагноз і впоратися з ускладненнями, що виникли”.

Одного лікаря-педіатра Старець запитав:

– Як ти оглядаєш дітей?

– Так-то і так-то…

– Послухай, що я тобі скажу. Під час огляду дитини ти маєш із любов’ю палко молитися за неї, – отець Порфирій зробив глибоке зітхання і простягнув руки до неба, – “Господи, Іісусе Христе, помилуй раба твого”. Так, саме так. З відкритим серцем молися за кожну дитину. Дитя – це душа, яку Бог послав до тебе. І в той час, коли ти покладеш руку йому на голівку і будеш про себе палко за нього молитися, благодать Божа виллється на душу дитини.

Але все це роби потай. Тоді оточуючі нічого не помітять.

Ти даси їм ліки відповідно до хвороби немовляти. Але в кінцевому підсумку Христос зцілить дитину за твоїми молитвами і за молитвами її батьків. Ти віриш у це?

Іншим разом отець Порфирій сказав мені:

– Я бачу, що ти не так приймаєш у себе в лікарні дітей, як я тобі радив. Ти захоплюєшся і все забуваєш. Чадо моє, віддай себе Господу і своєю молитвою передай у руки Божі ці Його маленькі творіння, щоб вони освятилися!

Ти звертав увагу на те, що Христос, як свідчать Євангелія, зціляв зримими діями? Він брав людину за руку, торкався її очей, язика… Точно так само роби і ти. Беручи на руки немовля або беручи за руку дорослого, звертайся до Христа з палкою і старанною молитвою, передавай їм Його благодать. Хіба не так само чинить священик під час звершення будь-якого таїнства? Щоб зійшла благодать Святого Духа, він чуттєвим чином покладає свою руку на голову немовляти, яке хреститься, тих, хто приходить до нього на сповідь, хто одружується, і т. д. Молитва – це таємнича сила, і ця сила незримо передається душі ближнього.

СВЯЩЕННИК

Здійснюй відчитку з розсудом. Поминання хворих на проскомидії

Одного разу до отця Порфирія приїхав священик. Він хотів отримати відповідь на одне запитання, яке протягом довгого часу дуже його турбувало. Він не міг зрозуміти, чи є один його знайомий нервово хворою людиною, чи він біснуватий. Старець, хоча того дня і був дуже хворий, зрозумів, про що хотів дізнатися священик, і запитав його:

– Ти що, преподобний Антоній Великий, що проводиш відчитки і виганяєш бісів?

У той час цей священик читав більше заклинательних молитов, ніж було потрібно у випадку з хворим.

– Ні, – відповідає він.

– А якщо ні, навіщо ж ти спочатку розбурхуєш бісів своїми відчитками, а потім залишаєш їм їхню жертву як іграшку, щоб вони її мучили? Послухай, отче, що я тобі скажу, – продовжував отець Порфирій. – Те, що відбувається сьогодні, коли дехто сам себе поставляє в екзорцисти ⁵⁷ , та ще й прилюдно, коли збирається багато зацікавлених, проводять відчитки, – є великим гріхом! Це неприпустимо! Хіба ти не знаєш, що біси нападають і на здорових людей, які, думаючи, що вони біснуваті, приходять на відчитку? Більше того, вони спокушають і священиків, ввергаючи їх у рів зарозумілості. Останнім часом до мене приходить багато людей, які вважають, що вони, побувавши на загальному відчитуванні, дійсно стали біснуватими. Отче мій, ти ще молодий, і я дам тобі невеликий урок “вищої математики”.

Коли священик здійснює відчитку, він звертається безпосередньо до бісів і своєю духовною владою наказує їм вийти. Якщо він не відчуває цієї духовної влади, то сам пошкоджується від бісів. Краще і правильніше буде замість того, щоб наказувати і погрожувати бісам, молитися Богу на Божественній літургії, під час звершення інших таїнств і священнодійств, щоб Він послав Свою благодать стражденному. Тоді благодать Божа подібно до вечірньої прохолоди вкриває хворого, а священик не наражається на небезпеку впасти в рів спокус або ж бути спійманим у сіті звеличування і спокуси.

Зверни увагу, я не сказав, що над людьми, які дійшли до того, що вже зовсім не можуть допомогти самим собі, не треба здійснювати відчитку. Ні. Але треба робити з розсудом. А заклинальні молитви слід читати не вголос, а про себе.

Через якийсь час цей священик сказав мені: “Нещодавно я був на Святій Горі. Мене вразило, коли від усім відомого, богопросвітленого і розважливого Старця, отця Паїсія, я почув те ж саме, що говорив мені й отець Порфирій. Воістину святі люди куди краще за нас знають, як діють демони”.

“Деякі священики на відчитці читають молитви вголос, – говорив мені отець Порфирій, – ніби біси їх не чують. На проскомидії, отче мій, поминай того, хто хворіє, із серцевим болем, просячи Бога допомогти йому”.

Побачивши священика, що стоїть із піднятими руками, німець відпустив дівчину

Одного разу, це було в період німецької окупації, отець Порфирій йшов вулицею, прямуючи в бік Лікавіту ⁵⁸ . Дорогою він побачив страшну картину. Німецький солдат схопив за руку дівчину і тягнув її в кут, під навіс перед будинком, щоб збезчестити. Дівчина була схожа на пташеня, яке потрапило в лапи яструба. Її обличчя і вся її поведінка відображали невимовне страждання. З її вуст виходили слабкі крики болю і відчаю. Німець намагався лицемірно ласкавими словами її заспокоїти.

Тим часом шум на вулиці привернув увагу людей із сусідніх будинків. Вони визирали з вікон і дверей і чекали, чим усе це скінчиться. Несподівано люди помітили священика, який прямував у їхній бік.

Побачивши цю трагічну картину, отець Порфирій відчув сильний душевний біль. Потрібно було знайти спосіб врятувати дівчину. Нехтуючи небезпекою, що загрожувала йому з боку жорстокого німця, він попрямував прямо до дівчини. Про себе Старець гаряче молив Бога явити Свою Божественну силу. Підійшовши ближче, він простяг руки до неба. Було незрозуміло, чи то він благає німця, чи то просить Бога явити Свою милість.

Вигляд священика, що стоїть із піднятими до неба руками, його прояснене обличчя, але головним чином Божественна сила, що виходила від цієї людини, зробили диво. Німець пом’якшав. Він відмовився від своїх мерзенних намірів і відпустив дівчину.

Отець Порфирій пішов далі своєю дорогою. Слідом за ним пролунали радісні захоплені крики людей, вражених тим, що вони побачили.

Правиця священика

Одного літнього вечора ми застали отця Порфирія в саду за прополкою полуниці. Він зібрав жменю ягід і пригостив нас, щоб ми скуштували трохи плодів земних ⁵⁹ . Почалася бесіда. Старець не читав нам моралей, не давав докладних повчань, але його короткі слова глибоко проникали в душу, умащуючи її бальзамом благодаті Божої. Все його обличчя променилося і сяяло якимось світлом, він радів, як дитина. Отець Порфирій говорив нам тільки про молитву і розумне діяння. Наостанок він пояснив нам сенс ієрейського благословення, що означає прикластися – поцілувати руку священика. “Десниця священика! – із захопленням вигукнув він. – Яка велич! Яке таїнство!” Його слова були прості та смиренні. Старець не втомлювався говорити, що він малограмотний і вся його освіта – три класи початкової школи.

Якось раз отець Порфирій розповів нам історію, яку я спробую коротко переказати:

Один священик боровся з пристрастю до куріння, яка охоплювала його. Але щоразу, коли він уже був готовий залишити цю погану звичку, вона знову брала над ним гору. Неодноразово він робив спроби кинути палити, перепробував безліч способів, але все було марно.

Одного разу він відвідав отця Порфирія. Наприкінці тривалої бесіди вони заговорили про сімейне життя цього священика і деякі його розбіжності з матушка. Несподівано Старець сказав, що причиною їхніх сімейних негараздів є погана звичка цього священика. “Коли ти кинеш палити, – сказав він, – тоді побачиш, що матушка стане сильніше тебе любити. У вашому домі припиняться всі сварки і знову запанують мир і благополуччя. Я помолюся за тебе, і ти більше не будеш курити. Давай, просто зараз викидай у вікно пачку сигарет, яка лежить у тебе в кишені”.

Священик, дотримуючись поради Старця, викинув свої сигарети і справді відтоді більше ніколи не курив. Його навіть не тягнуло закурити, хоча раніше всі його спроби залишити цю погану звичку ні до чого не приводили.

Закінчивши свою розповідь, отець Порфирій покликав одну із сестер і попросив її запросити в келію священика разом із матушкою. Вони в цей час сиділи на лавці на вулиці. Це був той самий батюшка, про якого він нам щойно говорив. Разом із матушкою вони теж розповіли нам, скільки розбіжностей і лиха завдавала їм ця його погана звичка і як завдяки втручанню Старця все змінилося. Вони обидва стали іншими людьми.

Потім отець Порфирій сказав нам, що іншому своєму духовному синові він запропонував інший спосіб кинути палити: не одразу, як це було зі священиком, а поступово. А саме, він порадив йому зменшувати кількість викурених сигарет на одну кожні три дні.

Коли ми запитали Старця, чому в одному випадку він дав одну пораду, а в іншому – іншу, він відповів: “Кожна людина індивідуальна. Те, що може понести один, нездійсненно для іншого, і навпаки”.

Як можеш ти стати священиком, якщо не кинеш курити?

Один кандидат у священики прийшов до отця Порфирія. Довго вони обговорювали питання особистого характеру, що хвилювали цю людину. Розмова закінчилася, Старець благословив молодого чоловіка, але коли той вклонився, щоб поцілувати його руку, отець Порфирій відчув тютюновий запах, що йде від нього. Він вигукнув: “Як же ти станеш ієреєм Божим, дитя моє, якщо в тебе не вистачає сили волі, щоб кинути палити?!” “Геронда, – відповів той, – Ви маєте рацію, куріння – це моя пристрасть. Соромно це казати, але мені вже не вистачає двох пачок сигарет на день. Моя дружина просто вся змучилася від цієї моєї жахливої звички”.

Старець дав йому кілька порад, як кинути палити. Він дослухався до них, і з Божою допомогою йому вдалося впоратися зі своєю пристрастю. Найбільше раділа цьому його дружина. Через якийсь час цей чоловік був висвячений у священики.

Див. також главу “Духівник”.

* * *

⁵⁷ В перші століття екзорцистами (від грец. έκσορκισμός) називали людей, які виганяють бісів. У стародавній християнській Церкві екзорцисти становили особливий чин. – Прим. перекл.

⁵⁸ Назва одного з пагорбів в Афінах. – Прим. перекл.

⁵⁹ Пор.: Єр. 2:7.

ІНДУЇЗМ

Той, хто заплутався в сітях індуїзму

1982 року … привів до Старця одного свого сорокарічного знайомого, який, як часто говорив сам отець Порфирій, заплутався в сітях індуїзму, часто їздив до Індії і спілкувався з різними гуру. … представив його Старцю як свого друга, нічого про нього не розповідаючи. Він тільки сказав, що той захопився індуїзмом, заплутався в ньому і просить йому допомогти. Він навіть не згадав імені свого друга. Отець Порфирій сам покликав його до себе, назвавши на ім’я, запитав, як поживають його дружина і діти.

Таке всезнання Старця вразило цього нещасного чоловіка. Він щиро розкаявся, повернувся в Православ’я і став ревним вірянином. Йдучи від отця Порфирія, колишній індуїст сказав…: “Я справді одружений, і в мене двоє дітей. Але я ніколи тобі про це не говорив. Я кинув і дружину, і дітей… Але Старець знав це”.

КАТОЛИЦЬКА ПАСХА

Нехай вони до нас приєднуються

Наближався богословський симпозіум католиків і православних, який проходив за кордоном. Його метою було обговорення питання про спільне святкування Пасхи. Напередодні один духовний син отця Порфирія, отримуючи його благословення на поїздку, запитав, якої позиції йому слід триматися на майбутній зустрічі. Старець відповів: “Ви дотримуйтесь православної позиції. Якщо католики хочуть приєднатися до нас, то ми не можемо і не повинні їм у цьому заважати”.

КУРІННЯ

Негайно кинь палити

Одній людині Старець говорив: “Куріння не приносить жодної користі. Навпаки, воно є причиною ракових та інших захворювань. Негайно кинь палити!”

Як кинути палити?

– Як кинути курити? Я робив багато спроб, але все було марно.

– Щоразу, коли до тебе приходить бажання закурити, говори: “Господи, помилуй мене”. Молитовне звернення до Христа – це розв’язання будь-якої проблеми, яка в нас виникає. Бачиш, навіть цей гарний папужка, який живе в моїй кімнаті, навчився говорити: “Господи, помилуй мене”.

Боротьбу за своє спасіння слід починати з того, щоб кинути палити

Одного ранку разом із друзями ми приїхали до отця Порфирія. Там, у внутрішньому дворику, я помітив одного свого знайомого. Він був дуже суворим, а іноді навіть надмірно ревним християнином. Я підійшов до нього. Ми поговорили про Старця, і потім він сказав: “До отця Порфирія приїжджають люди, яким тут зовсім не місце. Вони тільки завдають Старцю зайвого занепокоєння. Ось, подивися на ту жінку, яка курить без жодного сорому. Не розумію, як отець Порфирій її приймає?” Ця жінка приїхала зі мною, але мій знайомий не знав про це. Тому я вважав за краще промовчати, щоб не ставити його в незручне становище.

Однак отець Порфирій не став мовчати. Коли підійшла черга мого знайомого, він увійшов у келію Старця. Той зустрів його такими словами: “Ти знаєш, я не такий суворий, як ти”.

Коли жінка, з якою ми приїхали, вийшла від отця Порфирія, вона передала нам його слова, які підсумовували їхню бесіду: “Боротьбу за своє спасіння слід починати з того, щоб кинути курити”. Старець знайшов потрібні ліки для обох: і для того, хто засуджує, і для засуджуваної.

Див. також розділ “Священик”.

ОСУДЖЕННЯ

Старець не бачив в оточуючих “винних”

Сучасний фарисей, ким би він не був, високоморальною або ж аморальною людиною, отримує задоволення, роблячи всіх, хто його оточує, “винними”, і думаючи, що таким чином він служить істині. Будучи сам гордий і справді винний, він не усвідомлює своєї провини, заперечує її, старанно виставляючи напоказ “провину” своїх ближніх. Старець своїм життям навчав, що християнин повинен рухатися в протилежному напрямку. Йому слід спокійно приймати критику і водночас намагатися не робити вчинків, що викликають осуд. Нікого особисто не робити “винним” і з молитвою на вустах: “Господи Царю, даруй ми зрети моя прегрешения и не осуждати брата моего”⁶⁰ , каятися, щоб звільнитися від своїх власних гріхів, та щиро прощати тих, хто його засуджує.

Не засуджуй, навіть якщо ти бачиш гріх

– Будь уважний, старайся нікого не засудити, – сказав мені одного разу отець Порфирій. І він розповів мені таку історію для того, щоб я уникав навіть найменшого осуду, яким би правим я сам собі не здавався.

“Одна жінка прийшла до священика на сповідь, – почав він. – У її селі жінки за традицією під верхнім одягом носять ще й нижні спідниці. Отже, сповідавшись, вона зібралася йти додому. Але в неї було правило завжди чимось дякувати священику, і вона робила це з великою радістю. Отже, вона підняла поділ сукні, щоб дістати з кишені нижньої спідниці якісь гроші, але через неуважність трохи задерлася і нижня спідниця. У цей момент до сповідальні увійшов інший чоловік і побачив усю цю картину – ієрея і жінку, яка не помітила своєї незручності. Він подав скаргу, звинувативши священика в аморальній поведінці, і той на три місяці був заборонений у священнослужінні.

Усі три місяці своєї заборони цей священик дякував і прославляв Бога за те, що Він дав йому таке випробування. Його радість була безмежна.

Ти бачиш, якої помилки наробив цей брат?

Він побачив спокусливу картину і засудив священика, хоча все було не так, як уявив йому сатана. Тому я й кажу тобі: будь уважним, дуже уважним”.

“Добре, Герондо, – відповів я. – Я буду уважним”.

Не всі, хто скоїв злочин, – злодії

Не всі люди, які вчинили злочин, є злодіями. Нехай вони нечутливі, якщо хочете, але таких людей, людей із кам’яними серцями, насправді зовсім небагато. Багато з них потрапляють у важкі ситуації, і в цей момент зло захоплює їх у свої обійми і вони роблять фатальну помилку. Отець Порфирій говорив: “Ну не всі ж ті, хто скоює злочини, – це вбивці і злодії. Ці люди позбавлені “захисного бар’єру”, вони не борються із собою, не сповідаються, не причащаються, не моляться, не намагаються виправитися. У них добрі душі, але вони живуть, як кажуть у просторіччі, “як на заїжджому дворі”. Зло вловлює їх у свої сіті й штовхає їх на вбивство та інші злочини. Однак дуже скоро вони розкаюються, мучаться, почуваються як у пеклі”. Не хочу виправдовувати злочини, але злочинець і грішник не перестають залишатися людьми, пораненими людьми.

Засуджуючи брата, ми підштовхуємо його до ще більшого падіння

У мене були сумніви, чи правильно я вчинив в одній ситуації. Я розповів про це отцю Порфирію: “Одного недільного ранку, після літургії, мій знайомий запросив мене до себе додому. На подвір’ї поставили жаровню з вугіллям і почали смажити м’ясо. Я вирішив допомогти і став перемішувати вугілля, що горіло. У цей час їхній син, школяр, який поруч поливав квіти, несподівано став лити воду прямо на вогонь. Не знаю, чому він так вчинив. Чи було це простою необережністю, дурним жартом або ж нахабною поведінкою… Не знаю. Вугілля, попіл і вода забруднили мені весь костюм. Спочатку я сильно розгубився, але, прийшовши до тями, вирішив не здіймати галасу, нашвидкуруч очистив одяг і, нікому нічого не сказавши, начебто нічого не трапилося, знову став помішувати вугілля. Батьки почали вичитувати свого сина. Я не знаю, чи правильно я вчинив, що промовчав, чи мені теж потрібно було дати хлопчикові урок?”

Старець мені відповів: “Ти вчинив абсолютно правильно. Коли наш брат помиляється, ми повинні понести його спокусу. Справжня любов спонукає нас іти на жертву заради свого ближнього, наслідуючи Христа, Який, коли Його прибивали до Хреста, просив Свого Небесного Отця пробачити тих, хто розпинає, тому що вони не знали, що роблять. Ухиляючись від такої жертви, своїм осудом ми підштовхуємо брата, який згрішив, до ще більшого падіння. Тоді як мовчазною жертвою нашої любові і таємною молитвою за нього ми пробуджуємо його совість. Вона прокидається, засуджує його, приводить до покаяння, і він виправляється. Своїм мовчанням ти допоміг хлопчикові”. Ще раз я здивувався розсудливості й любові Старця.

Не будемо засуджувати, інакше Бог попустить і нам впасти в ті ж самі гріхи

Отець Порфирій радив не засуджувати інших за їхні гріхи, бо тоді Бог попускає і нам впасти в ті ж самі гріхи. Він розповідав мені: “Одна господиня в селі, коли розтоплювала піч, щоб спекти хліб, подумки уявила собі, з яким задоволенням вона живцем зісмажила б у печі дівчину із сусіднього села, яка завагітніла невідомо від кого. Через кілька років, у той час як чоловік цієї жінки перебував за кордоном, вона завагітніла від якогось односельця. Тому Бог заповідує нам нікого не проклинати, навіть наших ворогів, але всіх благословляти, благословляти й ворогів”.

Старець нікого не засуджував за його переконання

Головна відмінна риса отця Порфирія полягала в тому, що він приймав усіх. Приймав скептиків і атеїстів. Він приймав навіть гуру, нікого не засуджуючи за його переконання. Однак у своїх бесідах він завжди наголошував, що істина міститься у Христі й у Православній вірі.

Ця відкритість, яка була настільки характерна для Старця, відкритість до прийняття всіх і вся, відображала для нас образ дій Бога, Який хоче, щоб ми стали кращими, чистішими, ближчими до свого спасіння. Таким було правило отця Порфирія. Він не засуджував, але підкоряв усіх. У нього був дар змінювати людей.

Наведу один випадок із викладачкою-француженкою, яка, знаючи про дар прозорливості отця Порфирія, захотіла його випробувати.

Ця француженка була на одній конференції, що проходила в Японії і була присвячена питанню про гуру. Отже, одного разу вона прийшла до Старця, ні словом не обмовившись про свою участь у конференції.

Отець Порфирій, як завжди, надав розмову вільній течії. Француженка запитала все, про що вона хотіла дізнатися, і в якийсь момент вони заговорили про гуру. Тоді Старець запитав її: “А хіба на тій конференції, де Ви були нещодавно, пан, який сидів поруч із Вами, нічого Вам не відповів на те запитання, яке Ви мені зараз ставите?” І він назвав на ім’я цього чоловіка, який був християнином.

Француженка була вражена. Вона справді обговорювала це питання з людиною, про яку нагадав їй Старець. Викладачка зрозуміла, що отець Порфирій справді є богопросвітленою людиною.

Не засуджуйте зло, а виправляйте

Старець був фахівцем і цілителем, який не тільки зцілює людські душі, а й виправляє стосунки між людьми. Він говорив мені: “Наша мета – не засудити зло, а виправити його. Якщо людину засудити, то вона може дійти до повного розладу, а якщо проявити розуміння і підтримати її, то вона спасеться. Потрібно зустрічати грішника з любов’ю і з повагою ставитися до його свободи. Коли в сім’ї хтось упускає вазу зі столу і вона розбивається, нас зазвичай охоплює гнів. Але якщо в цю критичну хвилину ми, проявивши розуміння і прощення, станемо вищими за все, що сталося, то придбаємо і свою душу, і душу нашого брата. У цьому і полягає все духовне життя: один рух вгору серед випробувань скорботами, один перехід від обуреного егоїзму до розуміння любові”.

* * *

⁶⁰ Часослов. М., 1980. С. 16.

БОЖЕСТВЕННЕ ПРИЧАСТЯ

Підготовка

“Коли ти йдеш причащатися Святих Таїн, будь уважний, – говорив Старець одному братові. – Ти маєш дуже добре підготуватися: бути розсудливим, стриманим у всьому, постити і виявити велику любов до Христа. Причащайся не рідше ніж раз на два тижні”.

Остання настанова відповідає життю саме цього брата. Природно, що кожній людині отець Порфирій давав пораду, яка відповідає її устрою.

Не за звичкою

“Будь уважний, не причащайся за звичкою. Щоразу приступай до Таїнства так, наче ти робиш це вперше, і водночас наче це – твоє останнє причастя перед смертю”.

Обережність у кожному конкретному випадку

Отець Порфирій довго говорив з одним священиком про часте причащання. Наприкінці бесіди він сказав:

“Будь дуже обережний у питанні про часте причащання. Уважно стеж за тим, кому що порадити. Треба з великим міркуванням розглядати кожен конкретний випадок”.

Сила таїнства

Один брат, причастившись у недільний день, несподівано для себе відчув велику силу Таїнства. Злякавшись, він подумав, що це сталося тому, що він погано підготувався і недостатньо постив напередодні. Прийшовши зі своїм здивуванням до Старця, він почув таку відповідь:

“Не турбуйся, в тому, що з тобою сталося, немає нічого поганого. Господь просто хотів показати тобі силу Свого Таїнства”.

Ці слова абсолютно заспокоїли брата.

Благоухання божественного причастя

Останнім часом, оскільки отець Порфирій уже не міг ходити до храму, він просив, щоб я після Божественної літургії причащав його в келії. Треба було бачити, як Старець готувався прийняти Святі Дари, з яким трепетом і любов’ю він приступав до Чаші. Одного разу він сказав мені, що Божественне Причастя благоухає, і я зрозумів, що він відчуває цей аромат.

Отець Порфирій завжди радив вірянам частіше долучатися до Святих Таїнств нашої Церкви.

Відповідно до нашого духовного устрою

Старець завжди радив частіше причащатися Святих Таїн. Звичайно, наскільки часто приступати до таїнства Причастя кожній конкретній людині, отець Порфирій вирішував відповідно до її духовного устрою. Відповідне приготування (сповідь, покаянне почуття, піст, смиренність) необхідне для того, хто причащається. Старець допомагав нам зрозуміти, що чим краще ми підготуємося, тим сильніше відчуємо свою гріховність. Людина ніколи не повинна сподіватися на свої сили – тільки на милість і милосердя Христове. На цей шлях до спасіння направляв людей отець Порфирій.

БОГОСЛУЖІННЯ

Молитва в храмі

Якось Старець сказав мені: “Православна аскеза повинна мати місце не тільки в монастирях, а й у миру. Молитва в храмі, довгі богослужіння і славослів’я Бога в дусі любові – це велике благословення. Ти знаєш, як сильно душі терзаються пристрастями і який відпочинок вони отримують від любові Христової? Для мене немає нічого кращого, ніж піти на Святу Гору, у скит, де я став ченцем, і там на самоті славословити Бога”.

Молитви, возгласи та лик старця

Уперше я побачив отця Порфирія під час Божественної літургії й одразу ж усвідомив, що це за людина. Його сяючий лик справив на мене незабутнє враження. Я бачив його вперше і подумав, що це в порядку речей. Він завжди був таким: світлим, із сяючим обличчям… Але під час звершення літургії він просто вражав тебе своїм виглядом.

Друге, що мене вразило, – це його манера читати молитви та промовляти возгласи. У ці моменти здавалося, що він говорить із кимось, хто стоїть перед ним, із тим, хто його бачить.

Отець Порфирій дуже любив церковні піснеспіви

Старець наголошував, що в житті йому дуже й дуже допомогло серйозне поглиблене дослідження, як сказано, “Зупиніться й пізнайте, що Я — Бог” (Пс. 45:11), богослужбових церковних текстів. Він дуже любив богослужбові тексти, читав їх, часто вголос і з виразом, співав.

Отець Порфирій говорив, що церковні піснеспіви є духовним скарбом Православ’я. У них якнайкраще знайшли своє відображення Святе Письмо, православне передання, творіння святих отців, догмати Церкви і все її богослов’я.

Старець – священнослужитель

У храмі Святого Герасима відбувалися чудові богослужіння. Там були хороші псалти 61 , і голос священика повинен був виділятися на фоні хору. Тому отець Порфирій став відвідувати консерваторію. Незабаром він закінчив там короткі курси, продемонструвавши великі успіхи. У консерваторії Старець навчився гри на фортепіано, але улюбленим його інструментом була фісгармонія.

У свій час у храмі співав Спиридон Перістеріс, професійний псалт, який закінчив університет за кафедрою візантійського співу. Пізніше він став головним псалтом кафедрального собору в Афінах.

Священик і клірос становили дивовижну гармонію. Якщо іноді якийсь псалт допускав помилку, плутав тропарі тощо, Старець нічого йому не говорив, не бажаючи порушувати мирної атмосфери Божественної літургії. Одного разу отець Порфирій запропонував замість себе послужити одному приїжджому священику, і стався великий скандал. Цей ієрей почав із вівтаря говорити півчим: “Не цей тропар, інший. Шукайте…” Ті почали шукати, але так і не змогли знайти. Було дуже ніяково. Цей випадок дав можливість як головному псалту, так і його помічникам оцінити делікатність і розважливість отця Порфирія.

Багато членів відомого прізвища вчених – Алевізати – викладали в Афінському університеті. Навколо них утворилося ціле коло з професорів і студентів. Усі вони були постійними парафіянами храму Святого Герасима. Приходили до храму і викладачі з богословського факультету, наприклад великий фахівець з історії релігій Леонід Філіппідіс, який дуже шанував Старця. Весь університет збирався на службу в храм при лікарні. Літургія являла собою справжнє тайнодійство. Євангельський текст в устах отця Порфирія звучав дуже мелодійно і наповнювався життям. На Страсній седмиці Великого посту, у Велику П’ятницю, ніхто так не читав Страсні Євангелія, як отець Порфирій. Він, за даною йому благодаттю, бачив перед собою Христа, який страждав, і це його вражало. Дуже часто від переживань, що охопили його, його голос зривався, і він насилу міг продовжувати читання. Одного разу Старець навіть був змушений на якийсь час перервати читання. Його обличчя було мокрим від сліз.

Він сходив у вівтар вмитися, попросив вибачення у всіх, хто був у храмі, і, роблячи над собою великі зусилля, почав читати далі. Не зайвим буде зазначити, що настільки сильні переживання отця Порфирія передавалися і всім присутнім у храмі. Вони ніби відчували себе присутніми в Гефсиманському саду, в Преторії, на Голгофі і, затамувавши подих, стежили за цією “Божественною трагедією”. Якось раз на читання Страсних Євангелій приїхав один священик, духовне чадо Старця. Отець Порфирій попросив його перебувати поруч із ним і бути готовим продовжити читання, якщо він буде змушений перерватися.

Під час нічного Великоднього богослужіння, коли наставав час читання знаменитого Огласительного слова святого Іоанна Златоуста, народ починав хвилюватися і приходив у священний трепет. Отець Порфирій читав слово просто чудово – напам’ять, повільно і велично. Він любив усі творіння Златоуста, але це Слово – особливо. Він читав його, як уже згадувалося, дуже повільно, з почуттям, напам’ять, тримаючи в руках один лише великодній трисвічник. Хвилювання народу сягало межі, коли Старець, читаючи слово, вимовляв: “Ад… огорчися, ибо упразднися” 62 , і слідом за ним увесь храм повторював: “…огорчися” 63 . Неповторні за своєю зворушливістю священні хвилини.

З яким благоговінням отець Порфирій читав кожну священицьку молитву, як він виголошував возгласи! Усе в храмі мало бути на найвищому рівні. Неможливо перелічити, скільком священикам, ченцям, півчим, читцям Старець допоміг навчитися співати і читати в найкращих традиціях нашої Церкви – гідно величі Божої.

Поведінка в храмі

Поведінка в храмі
Нещодавно я був у кафедральному соборі Афін і дуже засмутився. Під час запричасного вірша, коли архієреї та священики у вівтарі причащалися, навколо мене зібрався цілий гурток любителів поговорити. І це були не якісь невігласи, але люди освічені. Усе це – за десяток кроків від Святої Чаші, що представляє пришестя Самого Христа.

Ця сумна картина нагадала мені розмову з отцем Порфирієм, що відбулася багато років тому і назавжди закарбувалася в моїй пам’яті. Постараюся передати основні положення нашої бесіди. Старець був засмучений тим, що віряни, справедливо вимагаючи від священика, щоб він молився у вівтарі, самі дуже часто в храмі не беруть участі в загальній молитві.

– Я, – говорив він, – здійснюю кадіння, а вони навіть не нахилять голови. Виголошую: “Станем добре” 64 , а вони сидять. Подаю їм благословення, а вони базікають між собою. Але найтрагічніше те, що я виголошую: “Пийте от нея вси” 65 , а до Святої Чаші підходять зовсім небагато людей. Для священика це велика скорбота.

– Потрібно, Герондо, щоб усі причащалися?

– Це не я кажу. Це говорить Господь: Усі 66! Чи, можливо, це слово має ще й інше значення, яке мені невідоме? В ієрейській молитві є такі слова: “И сподоби державною Твоею рукою преподати нам Пречистое Тело Твое и Честную Кровь, и нам и всем людем” 67 . Звичайно, тут маються на увазі ті християни, які не перебувають під єпитимією. Ці останні повинні попередньо отримати благословення на причастя у свого духівника.

Без Божественного Причастя, без Христа як ти відірвешся від буденності? Ти прийшов до храму і упустив найважливіше – Святі Дари, а це – все. Тобі залишився лише антидор.

Ти знаєш, що таке святий вівтар? Це найдорогоцінніше з того, що є на землі. Царські престоли, президентські крісла, академічні кафедри мають меншу цінність. Святий престол – це Неопалима купина. Сюди сходить Христос, тут присутній Святий Дух. Престол оточують святі ангели. Видовище, що викликає священний трепет. Багато разів я боявся навіть доторкнутися до святого престолу.

І, стоячи перед цим дивом, ти чуєш, як парафіяни, замість того щоб переживати виняткове Таїнство, перешіптуються про порожні речі.

Хто звершує богослужіння – один тільки священик чи ієрей разом із народом? Чому ми говоримо “служіння”? Як стоїть у вівтарі священик, так само має стояти в храмі і народ – зібрано, повністю віддавши себе Богові. У ці хвилини ми перебуваємо вже не на землі. “Иже херувимы тайно образующей68. Ми перебуваємо на Небесах, перед Святою Трійцею. “Отложим попечение” 69 . Ми всі є священнослужителями… О, що Бог удостоює нас переживати!

Якщо ми віримо, що перед нами відбувається Велика Жертва, то повинні стояти “со страхом Божиим” 70 . Ми повинні плакати від щастя, що Сам Бог спускається і приносить Себе в жертву з любові до нас.

Якщо ми в це не віримо, тоді навіщо приходимо до храму? Кого ми обманюємо? Ті, хто не ходять до храму, – більш щирі.

Ти буваєш у філармонії?

– Так, Герондо, я люблю послухати хороший симфонічний оркестр. Там я відпочиваю.

– А ти чув, щоб там хто-небудь розмовляв? Усі мовчать, бояться, щоб нічого не пропустити. Що має найбільшу цінність? Музичні звуки, які приносять лише відпочинок, чи віяння Святого Духа, Який спасає?

Якщо король чи президент держави покличе тебе на ім’я, щоб ти підійшов і отримав від нього подарунок, ти зможеш повернутися до нього спиною і сказати: “Не хочу”? Чому ж до Христа, Котрий з премножества Своєї любові приносить Себе в жертву за тебе, ти не підходиш, але повертаєшся до Нього спиною і вступаєш у дріб’язкову балаканину? Але ж який дар Він нам дає? Самого Себе!

У церкві ми мовчимо, перебуваємо зібраними і розмовляємо з Богом…

Ти розумієш, що я тобі кажу?

Якщо так, то ти зобов’язаний привести до тями і наших ближніх, які нехтують страшними Таїнствами, які звершуються!

Нехай подасть нам Бог силу витримати це Чудо.

Адже насправді і священик, і парафіяни мали б померти, перебуваючи так близько до Таїнства, що відбувається на їхніх очах, так близько до сонця. Але милосердний Бог виявляє нам Свою милість, і – послухай і злякайся – Він навіть упокоюється в нашій нікчемності…

При цих словах з очей Старця, цього істинного служителя таїнств, полилися сльози…

– Після Божественної літургії ти йдеш із храму сповнений миру, який промениться з тебе, проливаючи світло на все, що тебе оточує. Ти несеш у собі Христа. Ти став Богоносцем.

Усе це охоплюють слова однієї ієрейської молитви: “Даждь нам в преподобии служити Тебе” 71 .

* * *

⁶¹ В грецьких храмах практикується візантійський спів. Мелодію, як правило, виконує один старший півчий – псалт, інші створюють йому музичний фон. – Прим. перекл.

⁶² Тріодь Квітна. М., 1992. С. 9.

⁶³ Згідно з грецькою церковною традицією, під час читання на Пасху Огласительного слова святителя Іоанна Златоуста народ слідом за священиком хором, з натхненням повторює деякі слова. – Прим. перекл.

⁶⁴ Служебник. М.: Стрітенський монастир, 1997. С. 120.

⁶⁵ Там же. С. 124.

⁶⁶ Мф. 26:27.

⁶⁷ Служебник. М.: Стрітенський монастир, 1997. С. 135.

⁶⁸ Вказ. прац. С. 109.

⁶⁹ Там же.

⁷⁰ Там же. С. 142.

⁷¹ Вказ. прац. С. 92.

ПОМИСЛИ

Диявол за допомогою помислів тягне вас за руку

Хотілося б сказати про те, як протистояти лукавим помислам, оскільки це питання дуже важливе і має велике значення для будь-якої людини, особливо ж для християнина. Всі ми знаємо, що таке мисленнєва брань, яку веде з нами сатана. З особистого досвіду, досвіду духівника, яким Бог сподобив мене стати, я знаю, що вельми і вельми багато людей погано орієнтуються в питаннях мисленнєвої брані і сильно страждають.

Коли ми одного разу запитали отця Порфирія про боротьбу з помислами, він відповів: “Ви йдіть своєю доріжкою. Приходить диявол і за допомогою помислів починає тягнути вас за руку, намагаючись відвести зі стежки і заплутати. Але ви не вступайте з ним у бесіду або в суперечки, а йдіть своєю доріжкою. Отже, він буде тягнути вас за руку, а ви йдіть далі, і коли-небудь він втомиться і залишить вас у спокої”.

Викинь це з голови

Мені зателефонував друг і передав, що отець Порфирій хотів би зі мною поговорити, тому що він “побачив у моїх помислах” щось, що його насторожило. Я негайно поїхав до Старця, і він сказав мені: “Учора я помітив, що ти знову багато думаєш про те, про що, як ми з тобою домовилися, тобі не слід більше думати. Адже вдаючись до таких роздумів, ти духовно пошкоджуєшся. Це занепокоїло мене, і я попросив твого друга запросити тебе сюди, щоб ще раз попередити і попросити надалі бути уважнішим. Викинь, чадо моє, все це з голови. Адже ти тільки даремно терзаєш сам себе”.

Я був вражений. Насправді все так і було, як сказав Старець. Зрозумівши свою помилку, я подякував йому. Він дав мені ще кілька порад, як з великим успіхом протистояти спокусам. Отець Порфирій працював як “надтелевізор”, який сприймає не тільки зримі образи, а й невидимі духовні зображення.

Не обурюйся на несправедливі звинувачення

Одного разу мене стали сильно охоплювати гіркі думки про деяких людей, які зводили на мене несправедливі звинувачення. Старець негайно “вдарив на сполох” через мій, як він сказав, “стан агресії”. Заперечуючи йому, я сказав, що не висловив жодного ворожого слова на адресу моїх кривдників і не вжив жодних дій у відповідь. Просто я був охоплений гіркими помислами. Але я стримувався і зовні був абсолютно спокійний. Тоді Старець оголосив мені ще одну таємницю духовної битви: “Хоч би яким несправедливим було проти тебе обвинувачення, не потрібно обурюватися, навіть внутрішньо. Це теж зло. Адже початок зла – злі помисли. Коли ти засмучуєшся і обурюєшся, нехай навіть подумки, то руйнуєш свій духовний устрій. Ти перешкоджаєш діяти Святому Духу і дозволяєш дияволу примножувати зло. Завжди молися, люби і прощай. Виганяй із себе всякий поганий помисел”.

Отець Порфирій вчив, що наш поганий помисел про ближнього, з одного боку, будучи гріхом, оскверняє нашу душу, а з іншого – заподіює або може заподіяти зло ближньому. Злий помисел діє так: думка виділяє злий заряд, який зачіпає ближнього. Молитва ж, навпаки, допомагає йому. Звісно, все це потрібно розуміти правильно, згідно з вченням Церкви про існування як лукавих, так і добрих духів – ангелів. Усі ці духи активні, кожен із них робить свою роботу. Справи лукавих духів – донос і наклеп, брехня, смута, наклепи тощо. Справи добрих духів – служіння тим, хто прагне успадкувати Царство Боже. Злий помисел не приховаєш. Він через нас чинить свою негативну дію на того, про кого ми погано думаємо. Це відбувається навіть на відстані. І людина може навіть не розуміти, чому в неї раптом виникла до нас неприязнь. Отже, ми повинні бути чистими серцем (пор.: Мф. 5:8), чистими не тільки від злих справ, а й від злих помислів, особливо від злопам’ятності.

МАГНІТОФОН

До чого ж ми дійшли…

Одного разу ми заговорили зі Старцем про його магнітофон. Він іноді слухав візантійську музику. Магнітофон зламався, тож я мусив поїхати в майстерню і здати його в ремонт. Отець Порфирій сказав мені: “Магнітофон – це хороша річ, коли ми слухаємо корисне. Одного разу мені зателефонувала жінка, вона ставила запитання про свої проблеми, а я їй відповідав. Потім виявилося, що вона, нічого мені не сказавши, записала всю нашу розмову на магнітофон. Тепер її сусідки слухають цей запис і пліткують. Ось до чого ми дійшли!” Старець ніяк не очікував, що його відповіді потайки запишуть на магнітофон, і був дуже засмучений.

Бог не дозволив, з причин тільки Йому відомих, щоб отець Порфирій вчасно дізнався, що його записують. Звичайно, невдоволення Старця цілком зрозуміле, його відповіді жінці носили особистий характер і могли бути неправильно витлумачені. Однак була і ще одна причина, більш важлива, – це його смиренність. Отець Порфирій, як справжній православний відлюдник, хоча й жив у миру, хотів, щоб його життя було прихованим від людей. Він завжди сильно засмучувався, коли дізнавався, що хтось його “рекламує”, поширюючи його фотографії, магнітофонні записи бесід тощо.

МАСОНСТВО

Масони ведуть невидиму боротьбу, тому вони небезпечні

Одного разу ми говорили з отцем Порфирієм про єресі, і він мені розповів таке: “Якось раз до мене прийшла гарна дівчина, освічена, з пристойної сім’ї, ревна християнка, вона перебувала в одному християнському братстві. Так от, вона сказала мені, що її видають заміж за дуже хорошу людину, серйозну, освічену, заможну… Тільки він масон. Вона запитала мене, як їй бути. Я відповів, що оскільки він масон, краще за нього заміж не виходити. Тоді вона почала розповідати мені про те, який у нього гарний характер і що вона зможе зробити його добрим християнином. Я сказав їй, що вона нічого не зможе зробити. Вона мене не послухалася і вийшла за нього заміж.

Відтоді я не бачив її багато років. Але ось одного разу вона приїхала до мене разом зі своїм чоловіком і дитиною. Вона зайшла в келію одна, і я запитав: “Як ти поживаєш?” Вона відповіла: “Добре”. – “Як часто ти сповідаєшся і причащаєшся?” – “Один раз на рік”. – “Як часто ходиш до церкви?” – “Час від часу. Нечасто”. Я ще поставив їй кілька запитань і отримав такі ж невтішні відповіді. Кажу їй: “Поклич свого чоловіка”. Увійшов чоловік із дитиною. Я кажу йому: “Ти знаєш, твоя дружина, коли збиралася вийти за тебе заміж, запевнила мене, що зробить тебе християнином, але, як я бачу, ти зробив її масоном”.

– Герондо, – запитав я, – чому ця жінка була так упевнена, що вона зробить цього масона християнином? Адже масонство відкрито воює з християнством?

– Ні, – відповів отець Порфирій, – відкрито борються інші. Масони ж ведуть невидиму брань, тому вони й небезпечні. Вони не кажуть тобі: не хрестися, не ходи до церкви, не ходи на сповідь. Але кажуть: ходи, ходи… але заходь і до нас. Їхній згубний вплив діє дуже повільно й непомітно, тож ти й сам не зрозумієш, що в якийсь момент насправді вже перестав бути християнином і став масоном”.

Старцю була відома не тільки суть єресей – він знав і те, яку брань проти нас ведуть демони. Тому він завжди спонукав християн до уважності, щоб вони не потрапили в розставлені сіті й не зазнали поразки в боротьбі “проти начальств, проти властей, проти світоправителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних” (Еф. 6:12).

МАРНОСЛАВСТВО

У швейній майстерні

Старець показав одній завідувачці швейної майстерні, яка часто до нього їздила, якого кольору має бути її нова колекція одягу. Жінка, хоча й поставила запитання отцю Порфирію, отримавши відповідь, завагалася і сказала, що вона хотіла б інший колір. Але Старець переконливо сказав: “Ну хіба ти не бачиш, що це за колір? Адже він же сам за себе говорить!” Зрештою, завідувачка дослухалася до поради отця Порифрія, і її колекція одягу отримала великий успіх. Дивуючись, звідки у Старця такі, треба зазначити, вельми спеціальні, пізнання, вона прийшла подякувати йому. Старець порадів її успіху, але на прощання зауважив: “Своєю роботою ти дала поживу для марнославства багатьом жінкам, і чималу”.

ЕКСТРАСЕНС

Не ходіть до екстрасенсів

Одному братові отець Порфирій сказав: “У пошуках вирішення ваших труднощів не звертайся до екстрасенсів, медіумів, магів, чаклунів. Вони, дитя моє, можуть зробити тебе психічно ненормальним і витягнуть із тебе всі твої гроші. Не зв’язуйся з ними. Тримайся від них подалі. Будь ближче тільки до Христа і до Його Церкви”.

ПОКЛОНИ

Від поклонів подвійна користь

Своїм духовним чадам отець Порфирій радив під час молитви класти поклони і якомога більше. Цього правила дотримувався і він сам.

Зізнаюся, що я лінувався робити поклони. Однак Старцю, з благодаті Божої, було це відомо, і в одній розмові зі мною він знову торкнувся цієї теми. Будучи, як завжди, вельми тактовним, він не запитав мене безпосередньо, чи роблю я поклони. Тоді я був ще молодий, і він несподівано заговорив зі мною про фізичні вправи та їхню користь для організму людини. Спочатку я подумав, що ця розмова абсолютно ніяк не пов’язана з молитвою.

Отець Порфирій розповідав мені про різні види вправ і з наукового погляду пояснював, які м’язи вони розвивають. Ми заговорили і про м’язи преса, і він запитав мене, чи знаю я, які вправи сприяють їхньому розвитку.

Звісно, я відповів, що не знаю.

– Однак тобі як студенту університету треба було б це знати, – зауважив мені Старець. – Але якщо ти не знаєш, то я тобі зараз скажу. Але спочатку поставлю одне запитання: ти робиш поклони?

– Раз Ви знаєте, Герондо, що не роблю, то навіщо ж запитуєте? – відповів я.

– Я запитав це тільки для того, щоб сказати тобі, що найкращими вправами для преса є поклони! Не смійся, дуже скоро ти сам у цьому переконаєшся! Це правда!

Від поклонів подвійна користь: як для душі, так і для тіла того, хто їх робить. Лише б їх робили не просто як фізичну вправу. Душа отримує користь, бо поклонами людина просить у Бога прощення і милості. Тіло також зміцнюється поклонами, хоча багато людей цього не знають. Адже поклони – це чудова вправа для м’язів преса. Я не кажу це всім, оскільки дехто може мене неправильно зрозуміти, але ти мене розумієш. І ще запам’ятай, не треба обговорювати цю тему з іншими людьми.

Я порадив би тобі робити якомога більше поклонів. Почни з кількох поклонів. Потім щодня додавай потроху, доки не побачиш, що досягнув своєї міри, і більша кількість буде вже вище твоїх сил. Іншими словами, саме тіло подасть нам сигнал: “Досить”. Так ми визначаємо свою міру. Необов’язково щодня робити однакову кількість поклонів. Треба брати до уваги і наш душевний настрій, і втому, і стан здоров’я. Важливо тільки одне – щоб ми робили поклони з почуттям щирого каяття у всіх своїх гріхах і від щирого серця просили Господа про прощення.

Можна на кожен поклін творити молитву: “Господи, Іісусе Христе, помилуй мене”. Кращого поєднання молитви і поклонів, мабуть, і не буває. І Господь не тільки нас почує, а й пробачить, аби ми зверталися до Нього не одними вустами, а взивали до Нього з глибини душі. Неважливо, чи близька людина до Бога, чи вона грішна і заплуталася в розставлених дияволом сітях. Всі ми повинні пам’ятати, що Іісус був розіп’ятий не за віруючих і праведників, а за невіруючих і грішників.

Сам отець Порфирій завжди під час молитви здійснював незліченну кількість поклонів. Поклони з дитячих років увійшли в нього у звичку. Звичайно, в той час він робив більше поклонів, ніж у старості, коли, на жаль, його нерозлучними супутниками стали невиліковні болісні хвороби. Через них він уже не міг віддаватися людям настільки, наскільки це було потрібно, або, принаймні, настільки, наскільки він того бажав.

При поклонах тіло теж бере участь у молитві

Отець Порфирій викладав слово спасіння і ніс відпочинок нашим втомленим душам. Він завжди говорив просто, без заздалегідь складеного плану бесіди, зустрічі, виступу тощо. Сидячи на скелі або прямо на землі, він відкривав нам істини і таємниці нашої віри і духовного життя.

Розповідаючи про велике значення поклонів і наочно показуючи, як правильно треба їх робити, Старець пояснював нам значення участі тіла в молитві. Він говорив про єдність душевно-тілесної сутності людини. У цій єдності він вбачав основу існування людини, її вигляду. Більше того, в ній він бачив можливість лікування різних хвороб.

Цінність поклонів

Одна струнка, висока дівчина часто ходила до Старця за порадою. Як вона нам розповідала, їй подобалася гімнастика, яка після посилених занять в університеті слугувала їй відпочинком. Отець Порфирій, який завдяки своїм обдаруванням міг навіть ученим чоловікам підказувати правильні рішення в їхніх наукових дослідженнях, сказав їй, що найкраща гімнастика – це поклони. Християнин, осінивши себе хресним знаменням, схиляє коліна й торкається головою землі, а потім встає й повторює все знову й знову, а його душа взиває до Бога словами митаря: “Боже, будь милосердний до мене, грішника!” (Лк. 18:13). Роблячи поклони, людина може молитися і своїми словами, як напоумляє її Святий Дух.

– Той час, який ти витрачаєш на гімнастику, – сказав їй Старець, – ти могла б відводити поклонам. Після поклонів людина відчуває у своїй душі радість, великий спокій і мир. Що ж стосується тіла, то в ньому не лишається жодного члена, жодного органу, який не був би задіяний у цій вправі й не став би краще функціонувати. Сам Христос, як свідчить євангеліст, щоб наголосити на значенні поклонів, перебуваючи в Гефсиманському саду, віддалився від своїх супутників на відстань кинутого каменя і почав, припадаючи до землі, робити поклони. Поклони приносять користь як душі, так і тілу. Тому подвижники настільки рідко страждають від інсультів, серцевих захворювань, інфарктів тощо. Їхні артерії та судини завдяки поклонам добре зберігаються, жири розсмоктуються. Таким чином, після поклонів людину, так би мовити, можна порівняти з автомобілем, що побував у майстерні та пройшов гарний сервіс. Поклони мають божественне, а не людське походження, і шкода тієї людини, яка не відкрила їх для себе, не відкрила їхньої таємниці… Наприклад, мирські люди, обтяжені багатьма клопотами, коли перед сном роблять певну кількість поклонів, звільняються від своїх марнославних помислів, приходять до мирного настрою й не страждають на безсоння.

Поклони – це наша добровільна жертва

Отець Порфирій радив під час молитви під силу робити поклони. Він говорив: “Коли ви молитеся, кладіть під силу і поклони. Звичайно, ви будете втомлюватися. Але коли молитва супроводжується добровільною жертвою, вона стає більш угодною Богу і більш дієвою”.

Замість поклонів

Одного разу Старець сказав нам: “Нещодавно мені привезли велотренажер, щоб я вправлявся на ньому у своїй келії. Я запитав поради в кардіолога, і він сказав, що помірні заняття на цьому тренажері будуть мені корисні. Прокидаюся я о другій або третій годині ранку. Мій розум ясний, і я починаю своє молитовне правило. Потім, замість поклонів, не перестаючи творити молитву, я вправляюся на велотренажері”.

МОНАХ – МОНАСТИР

Шлюб чи дівоцтво?

Перед одним моїм другом постало питання про те, що вибрати – шлюб чи безшлюбність? Він приїхав до отця Порфирія, і той розповів йому, що існує багато шляхів, які ведуть до спасіння. Тим самим Старець позбавив юнака страху перед прийняттям рішення. Він сказав: “Не мучся, примушуючи себе зараз до прийняття остаточного рішення. Звільнися від цього нав’язливого помислу і всю свою увагу спрямуй на те, щоб полюбити Христа, Який тебе любить. Усе належить Христу: наше минуле, сьогодення і майбутнє. І з цієї позиції ми можемо ясно побачити дію Його промислу в нашому житті, яка простягається навіть до дрібниць. Ти можеш створити сім’ю, а можеш присвятити себе Богові в тій обителі, яка тобі сподобається. Однак ти можеш і не робити жодних кроків, а просто залишатися вдома, жити, як живеш зараз. І в цьому випадку ти теж будеш йти до спасіння, аби в тобі не згасала любов до Христа. Господь підкаже тобі найкраще рішення, Його голос ти ясно почуєш у своїй душі. Не засмучуйся. Ти і зараз на шляху до Христа”.

Вона хотіла стати черницею, чим викликала невдоволення матері

Ось характерний приклад того, як давав поради отець Порфирій. Кілька років тому одна благочестива дівчина з вищою освітою відвідала Старця. Намагаючись знайти відповідь на питання, від якого залежало все її подальше життя, вона хотіла запитати в нього поради. Дівчина вирішила стати черницею. Уся її поведінка говорила про прийняте нею рішення і сильно впадала в очі. Старець, незважаючи на те що ніколи не був у неї вдома і не був знайомий з її рідними, дав їй таку пораду:

“Чадо моє, – сказав він, – обвішавши у себе в кімнаті всі стіни іконами, ти викликаєш невдоволення матері. Прибери частину ікон, у цьому не буде гріха”.

Поради батькові та його синові, який бажає стати ченцем

Один студент з Афін вирішив стати ченцем. Однак батько опирався такому наміру сина і всіляко перешкоджав йому у виконанні його бажання. За порадою знайомих вони вирішили разом поїхати в Оропос і запитати поради в отця Порфирія. Прибувши до Старця, кожен із них висловив свою точку зору. Вислухавши їх, отець Порфирій, звертаючись до батька, сказав: “Ну що вам відповісти… Я розповім тобі такий випадок. В одного батька був син, який дуже хотів стати ченцем. Однак його батько, не звертаючи жодної уваги на поклик серця свого сина, наполягав на тому, щоб він одружився і створив сім’ю. Нарешті, не витримавши постійного тиску з боку батька, син підкорився йому, одружився… і в них з’явилися діти. Однак туга висушила його тіло, і він танув на очах як свічка. Зрештою від своєї великої печалі молодий чоловік захворів на рак і дуже скоро помер, залишивши дружину з двома дітьми без засобів до існування. І в усьому цьому винен батько, який не поставився з належною повагою до свободи, дарованої Богом людині, – свободи, яку не обмежує і Сам Бог. Винен батько, під тиском якого син робив не те, що любило і чого прагнуло його серце, а те, що той вперто й егоїстично йому нав’язував. Це реальний випадок. Тепер ти знаєш, як буває. Тому прошу тебе звернути особливу увагу на мою розповідь, щоб тобі не повторювати чужих помилок”.

Потім Старець звернувся до молодої людини:

“А ти вислухай таку історію, – сказав він. – Один молодий чоловік, будучи ще студентом, прийняв легковажне, необдумане рішення стати ченцем. Батьки радили йому не кидати навчання і почекати, щоб його намір зміцнів і утвердився. Але він нікого не послухав, кинув навчання, поїхав з дому і став ченцем. Однак минуло кілька років, і він зрозумів, що в його серці ніколи не було чистої любові до чернецтва, це було лише поверхневе захоплення. Зрештою, не витримавши тягот чернечого життя, він усе кинув і повернувся у світ. Там він одружився і від сорому тепер рідко виходить із дому. Тож і ти будь обережний, не роби легковажних вчинків, щоб не зазнати поразки, як сталося з цим братом”.

Цими історіями отець Порфирій і батька, і сина закликав до відповідальності за прийняте ними рішення. Потім, ще трохи поговоривши з ними, він відпустив їх, молячись про те, щоб вони обидва вчинили згідно з волею Божою.

У який монастир піти?

Одна дівчина мала намір стати черницею. Вона приїхала до отця Порфирія, щоб отримати його благословення і запитати поради. Вислухавши її, Старець запитав:

– У який монастир ти збираєшся вступити?

– Герондо, у мене немає на прикметі жодного конкретного монастиря. Єдине, чого я хочу, то це не шукати місце, де б мені було спокійно, але жити там, де я могла б послужити Богові, там, де Він хоче. Але я сліпа і не знаю волі Божої, тому й прийшла до Вас, щоб Ви мені її відкрили, адже вона Вам відома. І я, сподіваючись на Ваші святі молитви, поступлю згідно з цією всеблагою волею Божою.

– Чого хоче Бог? Він хоче, щоб ти вступила в той монастир, який подобається тобі самій. Зверни увагу на те, щоб обраний тобою монастир розташовувався не в сирому місці, інакше через хвороби ти будеш змушена його покинути, щоб у тебе була добра стариця… У будь-якому разі ти сама маєш вирішити, чого ти хочеш. Хочеш стати хорошим регентом? Тоді обери монастир, де добре співають і є хороший хор. Хочеш стати хорошою швачкою, навчитися красиво вишивати? Шукай монастир, де є хороша золотошвейна майстерня. Хочеш стати іконописцем? Пошукай, де добре пишуть ікони. В одному монастирі ти можеш помітити, що на трапезі часто подають бобові, і скажеш: “Мені така кухня не підходить”. В іншому – побачиш метушню і розмови й подумаєш: “Ні, я хочу тиші, мені тут не буде спокою”. А хтось може сказати й так: “Я піду в цей монастир і буду там дивитися тільки за собою”. Тоді своїм мовчанням ця сестра подаватиме приклад і іншим сестрам. Коли ти зрозумієш, чого ти шукаєш, тоді тобі й стане зрозуміло, в який монастир вступати.

– Герондо, я відчуваю, що через свої гріхи перебуваю далеко від Бога. Єдине, чого я хочу, – це бути до Нього якомога ближче. Але ж самій мені це не під силу, і я дуже хочу мати поруч із собою того, хто був би близький до Бога, щоб він міг взяти мене за руку і привести до Нього.

Почувши це, Старець підвівся з ліжка. Його обличчя осяялося радістю, він сплеснув руками і вигукнув:

– Правильно! Саме це нам і потрібно! У цьому і полягає воля Божа – віддатися в послух тому, хто близький Богові, щоб він привів нас до Нього!

– Так, Герондо, я відчуваю цю потребу, але є перешкоди.

– Які?

– Я знаю тільки одну людину, яка близька до Бога і якій завжди відома Його свята воля. Можливо, є й інші, але мені відома тільки одна така людина – Ви.

– А ти знаєш, що тут у мене буде жіночий монастир? (На той час отець Порфирій ще не зробив офіційної заяви про те, що в Мілесі буде влаштовано жіночий ісихастиріон).

– Герондо, – радісно вигукнула сестра, – якби я жила тут, поруч із Вами, то була б дуже щаслива.

– Добре. Я дуже давно став ченцем… тож трохи розбираюся в тому, що таке чернече життя. Продовжуй працювати, не полишай свою роботу і телефонуй сюди, я теж буду тобі дзвонити. Зараз я не можу залишити тебе тут, бо ще й церква не добудована. Крім того, сюди вже хочуть переїхати близько тридцяти сестер, і якщо я поселю тільки тебе одну, то вони засмутяться. Коли закінчиться будівництво храму і корпусів, тоді приїжджай, оселяйся і дивись, сподобається тобі тут чи ні.

Тут буде земний рай! Ми обнесемо монастир стіною, вздовж якої посадимо троянди й мирти… Віддалимо чоловіків, які вже закінчують будівництво. У нас буде службовець-священик, він буде здійснювати і треби для мирян, які приходять.

Як характерні для Старця ці його слова: “Я трохи розбираюся в тому, що таке чернече життя”. Вони незаперечно свідчать про його істинну смиренномудрість. Адже з ним завжди перебувала благодать Божа, і йому було відкрито все.

Не послухалася і… прийняла в послушниці!

Іноді людина в житті заплутується дуже глибоко. Тоді вихід із ситуації, що склалася, полягає не просто в ухваленні правильних рішень щодо подолання зовнішніх труднощів – він пов’язаний із часто болючим самоусвідомленням своїх внутрішніх проблем. Старець розповідав:

“До мене іноді приходила одна дівчина. З першої ж нашої зустрічі я побачив, що в неї в душі. Деякий час вона жила в одному жіночому монастирі. Якось раз приїжджає до мене ігуменя цього монастиря і запитує: “Герондо, що мені робити з цією дівчиною? Вона так хоче стати черницею”. Я їй відповів: “Не постригайте її в черниці”. Вона мене не послухалася. Минув якийсь час, знову приїжджає матінка ігуменя, дуже засмучена. “Я зробила велику помилку, що не послухала Вас. Ця дівчина зняла свою послушницьку ряску, і люди бачили, як вона в мирському одязі танцювала на святі”. Я тільки відповів: “Не знаю, що мені тепер із вами робити…” Через кілька днів, увечері, до мене знову приходить ця дівчина і каже: “Я у відчаї. Не знаю, як мені бути? Вийде з мене черниця або ж мені краще вийти заміж?” Я відповідаю їй: “З тебе не вийде ні гарної черниці, ні гарної дружини. Ти годишся тільки для Матали. Хто тебе куди потягне, за тим ти і йдеш”. “Чому?” – запитала вона з роздратуванням. “Тому що в тобі немає сталості. Ти як млин, який повертається туди, куди дме вітер. Серед християн ти християнка, потрапивши до мирян, ти стаєш мирянкою, а якби ти опинилася серед хіпі, то вирушила б разом із ними в Маталу. У тебе немає твердих власних переконань, тому ти йдеш то туди, то сюди…””

Монастир – це не для тебе

Одна дівчина запитала Старця: “Герондо, якщо я не поїду в аспірантуру в Англію, а залишуся тут, мене пошлють працювати вчителькою. І що ж мені робити? Переді мною стоїть проблема вибору: створити мені сім’ю чи піти в монастир. Мене не приваблює ні те, ні інше”. Отець Порфирій сказав їй: “Ти не годишся для монастиря, ти створиш сім’ю”. – “Але, Герондо, я не шукаю собі нареченого”. – “А його й не треба шукати, він сам тебе знайде. І дуже скоро”.

Розповівши мені про свою розмову зі Старцем, дівчина запитала, як, по-моєму, їй слід вчинити. Я відповів, що вона вільна і має повне право зробити будь-який вибір. Але додав, що, зважаючи як на мій власний досвід, так і на досвід інших, я переконаний, що той, хто дотримується порад отця Порфирія, ніколи про це не шкодує, а хто ними нехтує, той потім завжди розкаюється. Зрештою, після деяких вагань дівчина вирішила вчинити згідно з порадою Старця. Минуло кілька місяців, і в храмі з нею познайомився один її колега. Виявилося, що в них один духівник. Учитель зробив їй пропозицію, яку було прийнято, і вони одружилися. Молоде подружжя створило справжню християнську сім’ю. Вони обидва працюють у школі, у них з’явилися діти. Із вдячністю вони згадують отця Порфирія, до якого раніше часто їздили, радячись про те, як правильно влаштувати сімейне життя.

За потреби не ставай ченцем

Одного разу Старця відвідав юнак, хворий на СНІД. Він був у відчаї і запитав отця Порфирія, чи можна йому піти в монастир і стати ченцем. Старець втішив його і порадив зміцнювати в собі віру в Христа, Який є нашою єдиною надією і притулком у будь-яких складних ситуаціях. Що ж стосується монастиря, то він сказав, що туди треба вступати не від відчаю, не через нужду, а з любові до Христа.

Краще зазнати поразки, будучи мирянином

Один юнак сказав отцю Порфирію, що думає піти в монастир. Старець “побачив”, що монах із нього не вийде, і порадив йому подвизатися добрим християнським подвигом у миру. Тоді юнак висловив свої сумніви, сказав, що він боїться, що не зможе встояти перед мирськими спокусами і зазнає поразки. На що Старець відповів: “Краще зазнати поразки як мирянин, ніж як монах”.

Це не для тебе

Довгий час мене мучили помисли, чому я не присвятив себе цілком служінню Богові, чому не став ченцем, а одружився, і тепер, маючи дітей, не можу зробити нічого доброго для Бога. З такими помислами я приїхав до отця Порфирія. Після сповіді Старець, хоча я нічого йому ще не встиг сказати про свої сумніви, каже мені:

“Ну, тепер іди і викинь ці думки зі своєї голови. Це не для тебе. Твій дім, якщо ти хочеш знати, – теж монастир. Між ним і кіновією немає жодної різниці. З тебе досить, щоб ти тільки дотримувався того, що я тобі кажу. Монастир – це не стіни і храми, а засіб до спасіння. Отже, йди, молись і виконуй свій послух”.

З благодаті Божої отець Порфирій міг бачити все. Людина ще тільки думала поставити запитання, а Старець уже говорив їй відповідь. Перебуваючи поруч із ним, ти весь час почувався дуже захищено. Отець Порфирій захищав тебе від будь-яких лукавих помислів.

Молитва новоначального

На запитання одного брата: “Геронда, як слід молитися новоначальному?” – Старець відповів: “Новоначальний чернець повинен читати життя святих і Новий Заповіт”.

Молитви в монастирі

Отець Порфирій говорив, що не личить у храмі читати молитви скоромовкою. Не можна ковтати слова молитви і “Господи помилуй” скорочувати до одного слова і звертатися до Бога так: “Госпмилуй, Госпмилуй, Госпмилуй”. Слова п’ятдесятого псалма або будь-якої іншої молитви не повинні стрімко вискакувати з наших вуст, подібно до бурхливого гірського потоку. Без розділових знаків, без почуттів, без сенсу ці слова будуть безплідні й нікому не потрібні.

“Коли я став ченцем, спокуса минула”

Отець Порфирій з наймолодших дитячих років виявляв свою смиренність у послуху волі Божій. Випасаючи худобу біля свого села і читаючи по складах життя святого Іоанна Кущника ⁷², він полюбив святих, але найбільше – Христа. Він довів свою любов, виконавши слова Христа: “Якщо любите Мене, то виконуйте Мої заповіді” (Ін. 14:15). З любові до Христа він, хоча й був ще слабкою дитиною, без вагань пожертвував земною любов’ю. На початку нашого знайомства Старець розповідав мені: “Ти знаєш, я прийшов на Святу Гору Афон ще дитиною, мені тоді було тринадцять років. У мене не було тих спокус, які бувають у старших за віком, які сумують, згадуючи своїх колишніх улюблених, і таке інше. У мене була інша спокуса. Оскільки я дуже любив своїх батьків, диявол за допомогою уяви уявляв їх мені, ніби вони стоять переді мною як живі. І я плакав, плакав невтішно. Але коли мене постригли в ченці, ця спокуса минула”. Христос каже: “Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене” (Мф. 10:37). Отець Порфирій, завдяки своєму істинному смиренню і любові до Христа, з юних років виявився гідним Господа.

Ченці дбають тільки про те… щоб спасти свою душу?

Якось раз Старець зустрівся з одним архієреєм. Дізнавшись, що він монах, владика став йому скаржитися. Він говорив, що ченці залишають їм, єпископам, громадське служіння і турботу про всіх християн, а самі тікають у гори і дбають про те, щоб спасти лише свою душу. Отець Порфирій слухав, опустивши голову. Коли його співрозмовник замовк, він сказав: “Владико, коли Ви говорите, то Ваші слова безпосередньо досягають слуху людей. Коли ж говорять ченці, то їхні слова спочатку досягають вух Божих, а вже потім – людських”.

Велика сила святих людей

– Я наведу тобі один приклад, з якого ти багато чого зрозумієш. Уяви собі місто в півмільйона жителів, які перебувають у гріхах. В одному з міських монастирів є монах-подвижник, який простягає свої чисті руки до Бога і просить Його не карати всі ці тисячі людей, що живуть у гріху. Запевняю тебе, що заради цього подвижника Бог відкладе Свою кару для цих п’ятисот тисяч людей.

– Ви говорите вражаючі речі.

– Знай, що святі Божі можуть усе. Свята людина може просити в Бога все, що хоче, і Бог виконає її прохання. Велика сила святих людей.

Послух, що виконується з радістю, і безперестанна молитва

Отець Порфирій був благодатною особистістю. Він сподобився отримати дари Святого Духа ще в дуже ранньому віці. Як розповідав мені сам Старець, у житті йому дуже допомогли дві речі, за допомогою яких він і сподобився своїх благодатних дарів. По-перше – послух. Він розповідав: “З радістю я надавав послух своїм старцям. Наприклад, вони говорили мені: “Микита, – це ім’я я прийняв у чернечому постригу в скиту Кавсокалівія на Святій Горі, – збігай на пристань і забери звідти мішок борошна”. Не встигав ще Геронда договорити до кінця, а я вже біг на пристань. Я виконував послух із радістю”.

Отже, по-перше – послух, що виконується з радістю, а по-друге – безперестанна умна молитва: “Господи, Іісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене”. Старець постійно вправлявся в умному чиненні молитви Іісусової.

Я не бачу в тобі тієї першої божественної любові, яка в тебе була

Ми мирно розмовляли з отцем Порфирієм. Він читав моє серце як розкриту книгу.

– Ти сам у всьому винен, – говорив він. – Ти душевно хворий, ти впав дуже низько. Упав із тієї духовної висоти, на якій перебував. Ти це розумієш? І в усьому цьому винен ти сам. Тільки знайди причину цього. Що це, недбалість? Чи, можливо, егоїзм?

А всі ті причини, які ти мені називаєш, несуттєві. Вони тільки видаються тобі настільки значущими. Насправді це зовсім не важливо, це дрібниця, це ніщо.

Не звертай уваги на те, що роблять інші. Дивись тільки за собою – як тобі ще сильніше полюбити Христа.

У тебе немає завдання виправляти інших. Нехай цим займається ігумен. Ти тільки повинен молитися за всіх. Якщо у братів є недоліки, то помолися, щоб Бог напоумив їх і вони виправилися. Немочі лікуються не словами, а тільки молитвою. Я бачу, що ті брати, з якими ти спілкуєшся, чинять на тебе несприятливий вплив. Уникай розмов і багатослів’я. Припини постійні посиденьки і чаювання. Усіх прощай від щирого серця. Займайся тільки внутрішньою роботою над самим собою, постійно дивись всередину себе.

Я не бачу в тобі тієї Божественної любові, яка була в тебе раніше. Новоначальний має бути дуже уважним. Збережи свою першу полум’яну любов до Господа, свою колишню прихильність до Нього. Твоя постійна сонливість несправжня, ти просто лінуєшся.

Якби ми іноді розмовляли з тобою телефоном, то ти б побачив, як усе це негайно випарувалося. Змушуй своє тіло працювати, не бійся працювати. Праця змінює все – і душу, і тіло.

Не залишай молитву. Просто, без напруження, гаряче молися за всіх. Ти принесеш ближнім користь молитвою, а не словами.

Якщо тебе запитають, відповідай зі смиренням: “Я думаю так. Але чиніть так, як вважаєте за потрібне”.

Треба багато молитися. Вхопися своєю любов’ю за Спасителя, і Він влаштує все. Поводься просто. Усім являй любов. Своєю відчуженістю і настороженістю ти змушуєш і інших поводитися по відношенню до тебе точно так само. Зрештою, вони починають думати так, як ти мені зараз розповів. Але поки що нічого страшного не сталося. Усе це – лише плід твоєї уяви. Довірся мені і віддай себе з любов’ю Богу. Ти сильно спіткнувся, тому все це й увійшло в тебе.

Молоді ченці позбавлені прикладу для наслідування

Одного разу отця Порфирія відвідали два молодих ченці, і він розповів їм таке:

– Коли я ще хлопчиком уперше потрапив у Кавсокалівію, там трудилося 427 ченців, і кожен із них, відповідно до своєї міри, досяг духовного успіху. Послушники, маючи перед очима безліч живих прикладів, буквально як губка вбирали в себе основи чернечого життя і швидко досягали успіху. Але тепер вам, молодим, нема з кого брати приклад. Щоб ви могли зрозуміти, що я маю на увазі, наведу вам випадок, свідком якого я став за часів німецької окупації. Він якраз підходить до нашої розмови.

Один пастух хотів провести свою отару по вузькому мосту. Однак вівці боялися йти вперед і тупцювали на місці. Тоді кмітливий пастух узяв на руки маленьке ягня і першим пройшов з ним по мосту. Одразу за ним пішла мати ягняти, а за нею рушило і все стадо. Але у вас у монастирі, на жаль, немає живого прикладу, якого ви могли б наслідувати.

За кордоном ти заплутався

Якийсь монах, який нещодавно повернувся з Америки після закінчення там аспірантури, приїхав до отця Порфирія. Щойно він увійшов у келію Старця, той каже йому: “Я бачу, що ти там заплутався”. Цей брат пізніше сказав мені, що слова отця Порфирія точно відображали стан його душі. Познайомившись в Америці з різними ідеологічними течіями, монах підпав під їхній вплив. Намагаючись якось розібратися в усьому цьому, він впав у повний розлад, і в нього виникла фобія. Старець допоміг йому знайти правильний вихід із тієї складної ситуації, в якій він опинився.

Чернецтво в миру чи на Святій Горі

Братія одного не афонського монастиря запитали отця Порфирія, чи можуть вони досягти успіху, живучи в оточенні світу, або ж їм було б краще і корисніше для душі жити на Святій Горі, яка завжди була місцем пустельної безмовності. І Старець відповів:

– Якщо монах перебуває на площі Омонія і розум його не розсіюється, то це те ж саме, як якщо б він жив на Афоні. А якщо, живучи на Святій Горі, він не збирає свій розум, тоді він все одно що перебуває на Омонії.

Старець наголошував, що спасительним є не місце, де людина живе, а її спосіб життя.

У монастирі я втомлююся

– Герондо, – говорив я отцю Порфирію, – у монастирі постійно моляться. Там весь час творять Іісусову молитву. Навіть на послуху в майстернях весь час читають на пам’ять акафісти, канони… А потім усі знову йдуть у храм на службу. Але я так більше не можу. У мене починає боліти голова. Я думаю, що в монастирі мені не витримати. Однак мене ні на мить не полишає бажання стати ченцем. Як мені бути? Допоможіть мені.

– До мене приходила на сповідь одна дівчина, – відповів мені Старець. – Вона вчилася в передостанньому класі ліцею. Якось ця дівчина сказала мені: “Герондо, я закохалася в одного юнака і не можу його забути. Усі мої помисли постійно з Нікосом. Наче він сидить тут (і вона доторкнулася пальцем до свого чола). Беру книжку… і Нікос тут. Сідаю їсти, йду спати… скрізь Нікос. Нічого не можу із собою вдіяти. Як мені бути, Герондо?” – “Донько моя, – відповів я їй, – ти ще занадто молода. Почекай, закінчи ліцей, а потім Нікос весь час буде з тобою. А тепер ти повинна більше займатися навчанням”. Минув тиждень, дівчина прийшла знову. “Герондо, я не можу зосередитися на заняттях. Цілий день постійно мої розум і серце з Нікосом. Нікос до мене як приклеївся, і нічого не можу зробити”.

У той час, як Старець усе це мені говорив, я думав: що спільного має його розповідь із моїм запитанням? Може, він просто хоче відволікти мене від моїх проблем, щоб я трошки відпочив, розслабився?

Отець Порфирій наче прочитав мої думки і сказав:

– Ти зараз запитуєш себе: “Навіщо він мені все це говорить?” Однак відповідай мені, будь ласка, на наступне запитання: чи сідала ця дівчина на лавочку⁷³ і чи робила над собою зусилля для того, щоб її розум приліпився до Нікоса? Ні. Це сталося мимовільно, без примусу з її боку, з любов’ю. Так повинні робити ми. Коли ми полюбимо Христа Божественною любов’ю, тоді без будь-якого примусу і зусилля над собою, без жодної нудьги ми будемо з любов’ю кликати Його святе ім’я: “Господи, Іісусе Христе…”

Коли серце сповнене Божественною любов’ю, тоді йому не потрібно вимовляти цілком слова молитви: “Господи, Іісусе Христе, помилуй мене”. Людина не встигає вимовити до кінця слів молитви, а її серце вже завмирає від любові та радості. Інший раз вона вимовляє одне тільки слово: “Господи…” – і замовкає… Але беззвучно, таємничим чином він продовжує голосити до Бога.

Так Старець вирішив моє перше непорозуміння, про яке я ще тільки збирався його запитати. Я був здивований. Під час наступних зустрічей отець Порфирій вражав мене все більше і більше. У мені знову запалився Божественний вогонь, і я відчув сильне бажання з невичерпною любов’ю закликати у своєму серці найсолодше ім’я Христове.

Повчальні спогади отця Порфирія про Святу Гору

Отець Порфирій розповідав мені про своє життя на Афоні: “На Святій Горі я жив як у Раю. Приїхав туди я ще хлопчиком у віці дванадцяти років. У мене було два старці, у яких я був послушником. До обіду вони давали мені два порожніх мішки і посилали за землею для наших маленьких городів. Я біг підстрибом, перестрибуючи з каменя на камінь, непричесаний, голосно кричачи в цій пустелі: “Нескверная, неблазная, нетленная, пречистая…»”⁷⁴, “Господи, Іісусе Христе, помилуй мя” і ще багато тропарів, які я вчив напам’ять із канонів і Мінеї.

Якби мене тоді хто-небудь побачив, то сказав би: “Все ясно. Цей монах збожеволів”.

І справді, Божественна любов – це таке собі божевілля, яке, охоплюючи людину, змінює її душу і тіло. Ти згоден зі мною?

– Звичайно, Герондо, якщо Ви так говорите, я з Вами згоден.

– Те, що я тобі кажу, я випробував на самому собі.

Від любові до Христа моя душа змінилася. Мій зовнішній вигляд, моє обличчя теж стали іншими. Одного разу, коли я, охоплений Божественною ревністю, біг виконувати доручену мені послушність, то ненароком глянув на своє відображення в склі. Я був вражений! Якою навіть зовнішньою красою прикрасило мене життя у Христі, яке я вів на Святій Горі. Про це йдеться і в Святому Письмі: “Веселе серце робить і обличчя веселим” (Притч. 15:13).

І ти, чадо моє, полюби Христа. Тоді ти відчуєш, що всередині тебе почали відбуватися зміни. Віддай Господу своє серце, а все інше Він Сам за тебе зробить”.

– Одного разу сталося так, що в нас у келії не виявилося жодного зі старців. У цей час я помітив пташку, яка, сидячи на виноградній лозі, скльовувала ягоди. Я негайно взяв дощечку, різець і вирізав цю картину. Вийшло просто чудово. Пташка була наче жива, з розпущеними крильцями, і виноград виглядав, як справжній. Коли прийшов один зі старців, я з радістю показав йому свою роботу. “Що це таке? Хто благословив?” – запитав він мене. І тут же розламав мою дощечку на дві половинки.

– Ну треба ж! І Ви не засмутилися, Герондо?

– Ні, не засмутився. Я зрозумів, що завжди, перш ніж щось зробити, треба запитати й отримати благословення. Так, там я жив, як у Раю, бо нічого сам не робив. Завжди питав.

Хотіти і мати реальні шанси стати справжнім ченцем – це різні речі

– Ти знаєш, – говорив мені отець Порфирій, – що чернече життя – це не свобода, безмовність і заспокоєння, а тіснота, смиренність і підпорядкування. Хотіти стати справжнім ченцем і мати для цього реальні шанси – це різні речі. В основу чернечого подвигу має бути покладена гаряча любов до Христа. Любов, одна тільки любов. Якщо цього не буде, то людина може навіть збожеволіти. Ти розумієш, про що я тобі кажу?

– Так, Герондо. Думаю, що розумію.

– Людина на самому початку свого існування жила дико й самотньо. Вона робила все, що хотіла. Коріння цієї дикості і зараз знаходяться всередині нас. Багато хто, особливо це стосується жінок, прагне знайти покійне місце з єдиною метою – щоб вийти з підпорядкування батькам. Щоб жити так, як вони хочуть. Але таке життя далеке від чернецтва. Деякі, з цією своєю дикістю первісної людини, вступають до монастиря. Однак щойно вони отримають догану, щойно почують про слухняність і покірність, одразу ж обурюються. Вони кажуть: “Мене тут ніхто не розуміє”, – і йдуть із монастиря. Зрештою вони залишаються самі, наодинці зі своїми бажаннями. Таке трапляється дуже часто, особливо з жінками.

З постригом у рясофор Христос прийме тебе у свої обійми

Коли я сказав отцю Порфирію, що вже точно йду в монастир і через кілька днів мене пострижуть у рясофор, він дуже зрадів. Скільки ми з ним того дня говорили, яких тільки порад він мені не давав. Нарешті, коли ми прощалися, він узяв мою руку і поцілував її. Це було абсолютно природно. А я, перебуваючи в атмосфері таємничості, якою він мене оточив, запитував сам себе, що б це могло означати? Тоді він запитав мене:

– Ну, що я зараз зробив?

– Ви поцілували мені руку. Мені, окаянному і недостойному.

– Отже, ти маєш знати, що з постригом тебе в рясофор Христос прийме тебе у Свої обійми, розцілує, ти станеш для Нього близькою людиною. І Він стане близьким для тебе.

Христос зробить твою душу Своєю нареченою назавжди, у вічності.

Знай, що я буду молитися за тебе, тому що я тебе дуже люблю. У тебе тонка душа і хороші задатки для того, щоб міцно полюбити Христа, так, як Його і треба любити. Христос бажає, щоб такі душі були Його нареченими.

Якщо ти від усього серця полюбиш Христа, – закінчив він, – то в тебе в житті не буде жодних труднощів. Полюби також послух і смиренність. Тоді ти без жодного примусу себе, природно, Христовою любов’ю любитимеш і всіх братів. Адже вже не ти будеш їх любити, але Сам Христос, що живе в твоєму серці.

Благословіть, Геронда

– На Святій Горі, як я тобі вже не раз казав, я жив як у Раю. Я був дуже рухливим юнаком, непосидою. Не міг простояти на місці ні хвилини. Я любив працювати і весь час знаходив собі роботу. Але все робив із благословення старців.

Один старець говорив:

– Копай тут.

Я починав копати. Потім приходив інший і питав:

– Чому ти копаєш тут?

– Мені так велів отець Іоанникій.

– Не тут. Іди он туди і копай там.

– Благословіть, Геронда, – відповідав я і йшов копати в інше місце.

Знову приходив отець Іоанникій:

– Ну що я тобі казав?! Я тебе сюди послав? Хіба я тобі не сказав, щоб ти копав он там?

– Сказали, але отець Пантелеймон благословив мене копати тут.

– Ну добре, тоді продовжуй.

Багато хто вважав моїх старців суворими. Мало хто міг із ними жити. Що ж до мене, то я завжди з готовністю виконував усі їхні послухи і вважав їх дуже добрими.

Зараз, згадуючи той час, я розумію, що вони дійсно були суворі.

Я завжди, і влітку, і взимку, ходив босим.

У нас у келії не було ні м’яса, ні яєць, ні сиру. Ми зберігали сувору стриманість. З дванадцяти до дев’ятнадцяти років здоров’я в мене було просто незламним.

Навіть коли тебе звинувачують несправедливо, не заперечуй

Один чернець приїхав до отця Порфирія. Не встиг він переступити поріг його келії, як Старець привітав його такими словами:

– Ну де ж ти був, благословенний? Я чекав на тебе!

Треба зауважити, що цей чернець нікому не говорив про те, що збирається відвідати отця Порфирія. Привітавши брата, Старець почав втішати його, хоча той ще нічого не встиг йому розповісти про свою проблему. З благодаті Божої отцю Порфирію була відома та важка ситуація, в якій опинився монах, що приїхав.

– Навіть коли тебе звинувачують несправедливо, – наставляв Старець, – не заперечуй і не засмучуйся. Мовчи і терпи, вважаючи за краще, щоб Бог Сам сповістив про тебе твоїх обвинувачів. Тільки так, а не ставши власним “адвокатом” і захищаючи самого себе, ти вийдеш переможцем.

Поради отця Порфирія ченцям

Ти можеш і маєш стати одним з опорних ченців у своєму монастирі. Як? Гарячою молитвою за всіх. Ти й сам не зрозумієш, як це станеться.

Відкривай своє серце Господу просто, вільно, без примусу.

Не замикайся в собі, залиш свою пригніченість і перестань мучитися сумнівами про те, що ж буде далі. Усі свої здивування насамперед відкривай Господу. Перед тим як іти до свого старця, зверши теплу молитву…

Один простий монах, один молитовник може своєю молитвою залагодити всі труднощі, з якими стикається його монастир.

Будь радісний. Полюби безмовність, бо тоді твоє серце буде розмовляти з Христом. Однак коли говориш з ким-небудь, роби це з радістю, з любов’ю, щоб ваші серця з’єднувалися в “одне серце” (Діян. 4:32).

Коли тебе запитають, відповідай небагатослівно, але коротко і змістовно. Візьми за правило говорити “спасибі” і “будь ласка” в сенсі “Дякую Богові, що Він послав тебе, свого ангела, щоб ти мені допоміг “⁷⁵.

Як я тобі казав, я приїхав на Святу Гору, коли мені було 12-14 років, безграмотною, неосвіченою дитиною. Але моє серце сповнилося Божественної любові. Я з готовністю робив усе, що мені говорили, і навіть ще більше.

Ніколи мені не давали жодних настанов, ніколи мені не казали “молодець”, як тепер часто кажуть дітям. Зараз тільки й чуєш: “Молодець”, “Розумниця”… Бідні діти ростуть, і їх просто розпирає від егоїзму. Це велике зло.

Мої старці тільки радили мені читати Псалтир і житія святих. Крім цього я від них не чув жодної поради, жодної настанови.

Я літав як на крилах і жив як у Раю. Та й захворів я не через надмірну роботу, а, швидше за все, через свій егоїзм. Через те, що хотів у дощ зібрати якомога більше равликів. Мокрий мішок протягом трьох годин висів у мене за спиною.

Ти повинен полюбити тілесну працю і втому. Вони приносять користь як тілу, так і душі.

Я хочу, щоб ти був схожий на мене, дитя моє. Тому що я тебе люблю і дуже хочу, щоб ти став таким же, як я.

– Ти робиш поклони? Скільки? Нумо, зроби поклін, я подивлюся.

Я поклав один-два поклони.

– Ти неправильно робиш, – сказав отець Порфирій. Тоді він був уже геть сліпим, проте його слова прозвучали так, наче він мене добре бачив. Потім він подзвонив у свій дзвіночок і запросив у келію одного ченця.

– Будь ласка, – сказав він, – покажи братові, як я навчив вас робити поклони, здійснюючи своє молитовне правило.

Брат одразу ж став швидко і рівно класти поклони. У його поклонах були сила і життя.

– Бачиш? – запитав мене Старець. – Спочатку ти торкаєшся підлоги руками, а не колінами. Твоє тіло рухається в повітрі, залишаючись ніби в підвішеному стані. Для цього потрібні сильні руки.

І ще треба з силою накладати на себе хресне знамення. Твердо торкайся рукою чола, плечей.

Ми в скиту, коли всі разом звершували в храмі своє чернече правило, то було чути тільки, як – жжіх-жжіх – шелестіли наші ряси, водночас ми з силою осіняли себе хресним знаменням.

Ти бачив, як міцно мати обіймає свою дитину? Вона це робить із почуттям.

До Господа ми теж повинні ставитися з почуттям.

Під час чернечого правила і душа, і тіло повинні мати тепле почуття до Бога.

Якось раз я побачив, як молився один пустельник. Він лагідно простягав угору свої руки, з благанням звертаючись до Господа. Старець здійснював незліченну безліч поклонів, і раптом він завмер у захопленні з руками, дерзновенно високо простягнутими до небес.

Коли ми зустрічаємося на молитві, ти, молячись у себе в монастирі, а я – тут, ти маєш відчувати розумом, спрямовуватися усім єством до Господа і Богородиці.

Ми повинні прагнути і припадати до Христа з Божественної любові до Нього, а не зі страху смерті і вічних мук.

Твоє мовчання має бути сховане у твоєму серці

Твоє мовчання має бути приховане у твоєму серці. Зовні не повинно бути видно, що ти прагнеш мовчання, ближні не повинні цього помічати. Сказавши два-три слова, продовжуй потай усередині себе молитися за всіх до Господа.

У своєму серці таємниче прийми у свої обійми все своє братство, всю Церкву. Не переживай і не старайся виправити або припинити немочі ближнього. Возлюби його разом із його недоліками. Господь Сам подбає про нього.

Освяти своє мовчання молитвою, щоб воно не залишилося марним і безплідним.

Полюби всенічні бдіння

– Полюби всенічні бдіння, – говорив мені отець Порфирій. – Бдіння – це велика справа. Ти розумієш? Це дуже велика справа. Під час бдіння відкриваються небеса, і ми говоримо з Богом.

На наших всенічних бдіннях на Святій Горі до опівночі мене трохи хилило до сну, закривалися очі. Але потім мій розум відкривався, і я жив молитвою до самого ранку. Коли бдіння закінчувалося, мені хотілося, щоб воно повторилося ще раз із самого початку прямо зараз. У скиту ми читали виразно, не поспішаючи, вникаючи в сенс написаного. Коли відбувалися бдіння в кіріаконі⁷⁶, тоді братія більше співали, ніж читали.

Місіонер без проповіді

Я тобі заздрю, чадо моє, заздрю. Ти можеш стати найбільшим місіонером у своєму монастирі, і при цьому тобі не треба буде нічого проповідувати. Як це зробити? Ти просто повинен мовчки молитися за всіх. За всю Церкву, за кліриків, за ченців. Сьогодні наша Церква переживає кризу. Але насамперед молися за свою духовну сім’ю, своє братство.

Відкрий своє серце Христу. Нехай воно сповниться любові й Божественного преклоніння перед Господом. В іншому випадку Святий Дух піде. Він залишає людину, коли та починає ставити запитання: “Чому це так…? А чому це інакше…?”

О, якби я був таким же молодим, як ти, і міг жити в послуху! Немає більшого щастя, ніж виконувати те, що тобі кажуть, і занурюватися в любов Божу.

Там, у монастирі…

І в себе там, у монастирі, під час богослужіння, ти маєш бути зібраним. Ти повинен стежити за службою, жити нею. Часи, міжчасія, кафізми, канони – ти не повинен пропускати жодного слова. Читай виразно, з розумінням прочитаного.

З палкою любов’ю до Господа ми повинні голосити: “Господи, Іісусе Христе, помилуй мене”.

Роби більше земних поклонів, виконуй належне правило. Поклони очищають і освячують і тіло, і душу.

Тепер ти вже не зможеш приїжджати сюди, наше спілкування буде в дусі. Коли будеш молитися Божій Матері про свої проблеми і труднощі, говори так: “Пресвята Богородице, молитвами Геронди допоможи мені в цій скруті”.

І я отримаю сповіщення про твої труднощі і буду потай молитися за тебе. Я хочу знати день і годину, коли відбуватиметься твій чернечий постриг, тому що потаємним чином і я буду там поруч із тобою.

Не роби доган сестрам

Ігумені одного монастиря серед інших порад отець Порфирій дав і таку: “Послухай мене, – сказав він. – Піклуйся про сестер. Не роби їм доган, інакше, повернувшись у свою келію, ти будеш журитися і плакати”.

Неправильна різниця

Не будемо вважати різниці між ісихастським, відлюдницьким життям і життям діяльним. Таке розмежування буде, найімовірніше, неправильним і суто зовнішнім. Сенс же нашого життя полягає в тому, як говорив мені Старець, щоб справді, на ділі бути слухняним волі Божій і Його Церкві та з любов’ю виконувати покладений на нас послух.

Мрія про монастир, який ніколи не закривається

Одного вечора в Калісії отець Порфирій запитав мене: “Скажи мені, коли хтось несподівано захворіє, чи подивиться він на годинник, щоб дізнатися котра година, перш ніж поїхати в лікарню?” Дивуючись про причини такого дивного запитання, я відповів: “Навіщо йому дивитися на годинник, Герондо? Щойно людина відчуває, що її самопочуття погіршується, вона негайно вирушає в лікарню, о котрій би годині це не сталося”. – “Навіть після опівночі? Навіть уночі?” – “Звичайно”. – “А скажи мені, – продовжував Старець, – коли людину долає духовна недуга – гріх, хіба її життя не перебуває під загрозою?” – “Безумовно, у цьому випадку небезпека незмірно більша”, – відповів я. “А ти знаєш, скільки людей через свої гріхи наражаються на небезпеку втратити як тимчасове, так і вічне життя, впадають у відчай і майже доходять до самогубства? Якщо, скажімо так, подібне трапиться з ними о другій годині ночі і вони захочуть знайти в цей час відкриту Церкву, щоб помолитися, та духівника, щоб висповідатися, їм це вдасться?” – “Звичайно, ні”. – “Ах, як було б чудово, якби в храмі якогось монастиря, розташованого в околицях Афін, цілодобово відбувалися богослужіння і проходила сповідь. Там були б чергові ієромонахи, подібні до лікарів “швидкої допомоги”, і туди могли б у будь-який час дня і ночі прийти люди, уражені гріхом”. Після цих слів мені відкрився сенс нашої бесіди. “Добре б, звичайно, щоб був такий монастир… – відповів я. – Але його немає”. Старець сумно похитав головою і сумно посміхнувся. Його мрії здалися мені дуже сміливими і майже нереальними.

* * *

⁷² Пам’ять 1528 січня. – Прим. перекл.

⁷³ Старець має на увазі низьку лавочку, яку деякі святі отці радять використовувати для умної молитви. Іншими словами, він каже: “Чи примушувала себе ця дівчина?”

⁷⁴ Молитва на повечір’ї // Часослов. М., 1980. С. 213.

⁷⁵ Отець Порфирій рідко вживав слова “спасибі” і “будь ласка” під час звернення до ченців. Він надавав перевагу словам “вибачте” і “благословіть”. У цьому випадку він, імовірно, робить виняток, враховуючи характер взаємин у конкретному чернечому братстві. Але і в цьому випадку в слово “спасибі” він вкладає сенс подяки, зверненої до Бога.

⁷⁶ Кіріакон – головний храм скиту, в якому скитська братія збирається на богослужіння в недільні дні та на свята. – Прим. перекл.

ПІСТ

Спробувавши те, що готуєш, ти не згрішила

Я завжди дотримувалася постів. Але наші маленькі діти Великим постом постилися тільки перші три дні. Коли я щось готую, то завжди пробую їжу. А якщо в піст готуєш скоромне, то теж, якщо хочеш добре приготувати, то доводиться пробувати. Одного разу мене стали мучити сумніви, гріх це чи ні, і я багато над цим розмірковувала.

Якось раз Успенським постом до нас приїхали друзі. Я посоромилася сказати, що пощуся і скоромне приготоване тільки для гостей, тому мимоволі разом з усіма їла картоплю з котлетами. Незабаром після цього я приїхала до отця Порфирія і все йому розповіла. Він сказав мені: “Ти що, думаєш, що спробувала пальчиком молочну кашку і вже згрішила? Ти ж просто пробуєш, щоб дізнатися, чи достатньо в каші солі або цукру. А ось їсти скоромне разом із гостями не варто було б. І більше ніколи так не роби”.

СНОВИДІННЯ

Не треба вірити снам

“Ми не повинні довіряти снам, тому що через них часто диявол ловить нас у свої сіті”.

– Герондо, я дуже вірю снам. Коли мені що-небудь насниться і я вважаю це поганою ознакою, то весь день потім перебуваю в занепокоєнні, тому що боюся, як би зі мною не сталося нічого поганого. Учора я побачила уві сні рибу і весь день страшно переживала.

– Не надавай своїм снам ніякого значення. Сходи тепер на рибний ринок, купи риби і підсмаж її, щоб вам було чим пообідати. Ось так і чини зі своїми снами.

ПРАВОСЛАВ’Я

Уперше я зрозумів, що означає православ’я

Основа Православ’я – це присутність Святого Духа. Як говорив великий отець нашої Церкви святитель Іриней Ліонський, де благодать Святого Духа явно відчутна, там і Церква.

Присутність таких людей, як отець Порфирій, доводить, що і сьогодні Православна Церква продовжує існувати, що ми з давніх-давен твердо зберігаємо традиції нашої віри. Доводить, що дари Святого Духа посилалися Богом не тільки за часів апостолів, як вважають багато єретиків, але вони завжди живі й дієві в православному переданні на всі часи.

Ось один випадок, який стався з одним кліриком із Чехії, без його дозволу я не хочу згадувати його ім’я.

Коли цей священик приїхав до Греції, у нього було два питання: одне суто особистого, життєвого характеру, а друге стосувалося деяких аспектів еклезіології. Він говорив тільки німецькою і попросив мене супроводжувати його в поїздці до отця Порфирія. Вважаючи, що з мого боку це буде дещо нетактовно, я попросив одного мого студента-німця поїхати в Мілесі разом із ним.

Привітавши гостей, Старець узяв за руку чеського ієрея і з такою властивою йому дружньою обеззброювальною посмішкою сказав: “Отче, у Вас дві проблеми, які Вас терзають”. Отець Порфирій говорив грецькою, а студент перекладав. Старець порадив священику, як подолати ті труднощі, з якими він зіткнувся, і відповів на всі його запитання. Коли цей чех повернувся додому, він сказав мені: “Коли отець Порфирій заговорив, то в мене буквально підкосилися ноги, і я ледь не впав. Там уперше я зрозумів, що означає Православ’я”.

Цей чеський клірик народився в неправославній родині. Він вважав, що все, що ми читаємо у священних книгах нашої Церкви, – це суто теоретичні побудови з почасти міфічним відтінком. “Тепер, – сказав він мені, – я констатував дійсність: Бог і зараз дає Свою благодать, і благодать ця – у Православ’ї”.

СТРАСТІ

І стара людина більше не буде нас турбувати

Одного разу отець Порфирій розповів мені таку притчу-алегорію про відсікання пристрастей.

“У нас, – сказав він, – дитя моє, є сад. Частину його займають квіти, а частину – колючі дикі чагарники. Там є і джерело хорошої води. Отже, якщо ми пустимо воду до квітів, вони будуть добре рости, а дикий чагарник, залишившись без води, засохне.

Те ж саме відбувається і в житті. Якщо ми будемо постійно робити добрі вчинки, наші погані звички будуть потихеньку відмирати. Стара людина, яка є в кожному з нас, заб’ється у свою нору і більше не буде нас турбувати. Однак досягти цього можна лише безперестанною молитвою та мужньою боротьбою за чесноти”.

Коли настане світанок, темрява піде

Старець ішов до святості шляхом любові. Одного разу він сказав мені: “Коли ми любимо Христа, наші гріховні пристрасті мало-помалу самі починають відступати. Перед силою любові вони втрачають свою силу. Коли світає і в нашу кімнату проникають перші промені сонячного світла, темрява відступає. Їй тут уже немає місця”.

– Наскільки зростає в нас любов до Христа, настільки зменшуються і наші пристрасті. І навпаки, наскільки зменшуються пристрасті, настільки зростає любов до Христа. Це як дві чаші терезів. Розумієш? Ти маєш не просто полюбити Христа, але полюбити Його гаряче, полум’яно!

– Герондо, як полюбити Христа?

– За допомогою смирення.

– А як смиритися?

– Живи в послуху.

– А як жити в послуху?

– Ти не знаєш, як жити в послуху? – запитав Старець, трохи розсердившись. – Про це говорять усі Святі Отці. Про це написано у Святому Письмі… І ти мене питаєш, як жити в послуху! Якби ти був зараз поруч, я потріпав би тебе за вушко!

– Зробіть це по телефону, Геронда.

На цьому закінчилася ця дивовижна бесіда по телефону з отцем Порфирієм. Вона назавжди залишилася в пам’яті брата, який через кілька років став ченцем.

Я вчасно схаменувся і стримав гнів

“Розповім вам те, що зі мною одного разу сталося, – сказав нам отець Порфирій. – У нас тут є один брат, який абсолютно мене не слухається. Якось раз я кажу йому: “Послухай, чадо моє, зроби те-то і те-то”. Він мені відповідає: “Ні, я цього зробити не можу”. Я знову кажу йому: “Прошу тебе, зроби це заради мене”. Тоді було абсолютно необхідно виконати роботу, про яку я його просив. Він відповідає: “Наука не дозволяє робити так, як Ви мені говорите. Тому я не можу цього зробити. Наука каже, що треба робити ось так”. – “Яке нам зараз діло до науки. Виконай даний тобі послух”. – “Ні, не можу”. Із цими словами він пішов.

Я зазнав поразки і був готовий обуритися. Але в той момент, коли мене вже почав охоплювати гнів, я почав молитися: “Боже мій, пробач мене і просвіти це Твоє створіння, душа якого охоплена ворогом”. Я молився, і прийшло умиління. Отже, у чому тут секрет? Коли мене почав охоплювати гнів, я вчасно його припинив і зупинив. Звісно, це мій власний досвід… Може, вам це краще було й не розповідати?”

РИМСЬКИЙ ПАПА

Не бійтеся римського папи

Я зустрівся з отцем Порфирієм у Мілесі, у старенькому пересувному будиночку на колесах. Він прийняв мене з любов’ю і з цікавістю слухав те, що я йому говорив. Потім він пророчо сказав мені: “Не бійтеся, Римський папа віддавна має намір підпорядкувати собі Православну Церкву. Але настане день, коли діалог із католиками зайде в глухий кут. Нічого в них не вийде. Адже уніати, цей троянський кінь, показують ясніше ясного, що католиків цікавить тільки одне – щоб православні визнали верховенство Римського папи”. Я попросив Старця молитися за нас. І він також попросив нас молитися за нього.

ДІТИ ТА МОЛОДЬ

Ти зробиш аборт?

– Герондо, зараз, поки я ще на початку вагітності, всі радять мені пройти передпологове обстеження. Це робиться для того, щоб бути впевненою, що в тебе нормальна дитина, без будь-яких фізичних відхилень.

– А що ти будеш робити, якщо в дитини є відхилення? – запитав мене отець Порфирій. – Зробиш аборт? Якщо ти зробиш аборт, то краще й не питай у мене жодних порад. Тоді мені вже буде нічого тобі сказати.

Раз ви не любите одне одного…

Одному молодому подружжю Старець сказав: “Оскільки ви не любите одне одного, у дитини, яка скоро має народитися, будуть проблеми”. Це пророцтво отця Порфирія в точності справдилося. Старець вважав, що відсутність любові між подружжям неодмінно стане причиною проблемного характеру в дитини. Отець Порфирій показав дієвість педагогічної теорії, згідно з якою “виховання дитини починається з моменту її зачаття”.

Вони теж сироти!

Одного разу ми сиділи разом з отцем Порфирієм і розмовляли. Він говорив нам про трагічну тотальну нестачу в наш час любові у світі. Це, за його словами, викликає в людей почуття самотності, пригніченості, страху, невпевненості в собі та завтрашньому дні. “Ви сходіть, – сказав він, – у дитячий будинок, подивіться там на нещасних маленьких сиріт. Вони, як ягнята, що втратили свою матір, шукають, хто ж із відвідувачів надасть їм хоч трохи любові. Діти просто тягнуться до такої людини, і їх уже важко від неї відірвати. Сходіть, подивіться, як вони жадають любові. А чим відрізняються від них діти, яких батьки не люблять? Вони точно такі самі сироти”.

Ти раниш, навіть якщо мовчиш

Отець Порфирій говорив: “Коли люди гніваються і обурюються, то навіть якщо вони стримуються і нічого не кажуть, від них, тобто від того зла, яке перебуває в них усередині, виходить якась зла сила, яка згубно впливає на тих, хто їх оточує. Батьки чинять негативний вплив на своїх дітей, коли, бачачи, що ті їх не слухаються, дратуються, але стримують себе і нічого не говорять. Вони думають: “Щоб не травмувати дитину, я нічого не буду їй зараз говорити”. Звідки їм знати, що їхнє стримуване обурення насправді є мечем, що завдає смертельної рани! Ти чуєш, що я тобі кажу? Смертельну рану! Ти, навіть не вимовляючи ні слова, можеш на смерть убити свого ближнього. Наша душа не матеріальна, тому на неї реально впливають різні духовні сили, як добро, так і зло”.

Коли один чоловік запитав Старця про складнощі спілкування у себе на роботі, той дав йому таку пораду:

“Ніколи не думай про інших погано. Своєю молитвою, своїм зверненням до Христа ти справляєш сприятливий вплив на своїх ближніх. Думаючи погано про людей, ти впливаєш на них негативно”.

Неспокійна дитина

– Як нам бути, Герондо? Наша дитина дуже тривожна і боязлива.

– У цьому цілком і повністю винні ви самі. Ще коли вона перебувала в утробі матері, ви своїм поганим ставленням одне до одного завдали їй душевних травм, сліди яких вона носитиме на собі все життя.

Він малий, але… багато розуміє!

Отець Порфирій говорив, що батьки повинні завжди стежити за своєю поведінкою, навіть у присутності немовлят. Не слід думати: “Він малий і нічого не розуміє”. Подивіться, з якою увагою немовля, яке ще навіть не вміє ходити, роздивляється кожну нову людину, що входить до нього в дитячу. За лічені секунди, коли ви не встигнете навіть ще ні про що подумати, малюк зробить висновок про те, що ви за людина, і дасть вам свою психологічну оцінку.

Страхи матері передалися дитині

Коли отець Порфирій був настоятелем храму при міській лікарні в Афінах, багато лікарів, які там працювали, усвідомлювали, що він наділений від Бога видатними обдаруваннями, і виявляли йому особливу повагу. Вони часто просили його помолитися перед складною операцією або ж, коли самі не могли визначитися з діагнозом, запитували його думку.

Якось раз лікарі покликали блаженного Старця, щоб дізнатися, що він думає щодо одного незвичайного випадку, з яким вони зіткнулися. Жінка в лікарні народила потворну дитину. У немовляти на щоці був наріст темного кольору, що за формою нагадував баклажан. Перш ніж висловити свою думку, отець Порфирій захотів зустрітися з матір’ю дитини. З розмови з нею він дізнався, що по сусідству з її сім’єю жив один молодий чоловік, який мав на обличчі таку саму родиму пляму, як у щойно народженого немовляти. Жінка часто, оскільки вони були сусідами, на вулиці зустрічалася з ним і, природно, його жаліла. Коли вона вийшла заміж і вже була в положенні, обличчя її сусіда стало для неї якимось кошмаром. Бачачи цього молодого чоловіка, вона думала: “Який жах для матері мати таку дитину. Якби я була на її місці, то як би я це винесла?”

Сумні думки, які часто терзали жінку в період її вагітності, вплинули на плід. У результаті народилося немовля з настільки ж страшним обличчям, як і в сусіда цієї жінки. Так отець Порфирій пояснив цей феномен лікарям лікарні та матері новонародженого немовляти. Усі з ним погодилися.

Настанови вагітним жінкам

Старець радив одному педіатру:

– Говори жінкам, що вони повинні усвідомлювати, як високо вшанував їх Бог, сподобивши стати матерями. З моменту зачаття плоду вони носять у собі друге життя.

Нехай вони розмовляють із немовлям, пестять його, погладжуючи свій живіт. Дитина якимось таємничим чином усе це відчуває.

Матері повинні з любов’ю молитися за своїх дітей. Дитина, як уже народжена, так і та, що перебуває ще в утробі, відчуває недолік материнської любові, нервозність матері, її гнів, ненависть і отримує травми, наслідки яких відчуватиме все своє життя.

Святі почуття матері та її святе життя освячують немовля від самого моменту його зачаття.

Усе, що я щойно сказав, треба добре пам’ятати не тільки матерям, а й майбутнім батькам теж.

Твоя дитина захворіла через твою гордість

Одна вихована й освічена жінка відвідала Старця, щоб поділитися з ним своїми муками через неврастенію своєї дитини. Слова отця Порфирія прозвучали для неї як грім серед ясного неба. Старець сказав, що дитина захворіла через її гордість і що вона одужає, якщо вона буде смирятися і почне жити духовно. Після цієї розмови жінка була сильно пригнічена. Коли вона вийшла з келії, то просто задихалася від сліз. Однак під час наступних зустрічей із цією жінкою отець Порфирій її втішив і вдихнув у неї мужність і надію на зцілення дитини.

В одних випадках “лікарське” втручання Старця обмежувалося порадою: “Чини так, як напоумить тебе Бог”; а в інших – просто мовчазним благословенням. Усе це було дієво і відповідало можливостям і потребам кожного.

Так добре розбиратися в психології і… втратити дитину!

Старець із гіркотою розповідав мені про батьків одного юнака, який збився зі шляху:

“Його батько і мати – дуже освічені люди. Вони чудово розуміються в психології, але, незважаючи на свої пізнання, втратили свою дитину. Яка користь від цієї освіти? Тільки благодать Божа, тільки наша справжня любов, якщо ми таємниче приносимо її в жертву за своїх ближніх, може спасти і нас, і їх”.

Хлопчик збунтувався через вашу гордість

Батьки одного хлопчика, який захворів на неврастенію, звернулися по пораду й допомогу до отця Порфирія. Старець одразу “побачив” душу дитини і сказав: “У вашого сина дуже хороша душа, краща, ніж моя. Вона здорова. Просто хлопчик отримав душевну травму і збунтувався. Причина цього – ваша гордість, а також погана компанія, в яку потрапила ваша дитина. Тільки ваша особиста святість принесе їй одужання”. Почувши ці слова, мати у відчаї залилася сльозами, вважаючи святість чимось абсолютно для неї недосяжним. Тоді Старець сказав їй: “Не думай, що святість – це щось недоступне для людини. Освятитися легко. Треба тільки здобувати смиренність і любов”.

Дитина, що бунтує, і хороший батько

Отець Порфирій говорив, що добрий батько ніколи не повинен втрачати інтересу до своєї дитини. Навіть тоді, коли діти вступають у перехідний вік, стають жорсткішими, починають бунтувати, не слухатися, їхні погляди часто починають розходитися з батьківськими. Саме тут і мають проявлятися мистецтво та любов хорошого батька.

Діти, поки вони не подорослішають, через свою недосвідченість роблять багато нерозумних вчинків, викликаючи тим самим роздратування і гнів батьків, особливо батьків. Іноді глава сімейства озлоблюється і, необачно забуваючи про необхідність залишатися хорошим батьком, стає суворим поліцейським. Шкода, яку він завдає в цьому випадку своїй дитині, дуже часто буває непоправною.

Якщо молода людина твердо переконається в тому, що її батько – справді добрий батько, якщо вона усвідомить, що той саме по-батьківськи терпить її нерозважливі витівки, то буде до самої своєї смерті згадувати свого батька і казати: “Мій батько був святою людиною. Я дуже добре його впізнав у той час, коли в мені вирувало юнацьке безумство”.

Спасіння дитини залежить від вашого власного освячення

Батьки однієї дитини з важким характером, яка досягла перехідного віку, приїхали до отця Порфирія. Зі скорботою вони розповіли йому про свої проблеми з вихованням дитини і попросили в нього поради. Отець Порфирій почав говорити їм про те, що вони повинні звернути увагу на своє духовне життя. Батьки знову і знову поверталися до розмови про дитину, але Старець продовжував говорити їм про їхні християнські та батьківські обов’язки. Тоді відвідувачі з подивом сказали йому: “Герондо, ми прийшли сюди не заради себе. Усе, що Ви нам говорите, ми й так знаємо. Ми прийшли заради нашої дитини”. На що отець Порфирій відповів їм: “А я весь цей час і говорив вам саме про вашу дитину. Невже ви не розумієте, що спасіння вашої дитини залежить від вашого власного освячення? Не теоретичного, а практичного освячення!” Потім, трохи помовчавши, Старець додав: “Якщо ви справді любите свою дитину, то повинні почати прагнути до святості негайно! Зараз я “побачив” її душу… Вона мертва”.

Причина проблем у дітей

Одна мати, у якої були серйозні труднощі з дітьми, запитала Старця: “Геронда, мої діти такими народилися або ж це наші помилки стали причиною їхніх проблем?” Отець Порфирій відповів: “Причина їхніх проблем – ваші помилки. Хоча на ваших дітей чинять поганий вплив і їхні друзі, які живуть у гріхах і обмовляють Христа”.

НІКОЛИ…

– Ніколи ваші діти не повинні чути, як ви сваритеся між собою… навіть що ви підвищуєте голос один на одного!

– Але хіба це можливо, Герондо?

– Звичайно, можливо! Тому гарненько запам’ятайте мої слова: ніколи ніяких сварок при дітях… Ніколи!

Діти, що “заплуталися”, “заплутаних” батьків

Одного разу Старець розмовляв із нами про дітей, що “заплуталися”, “заплутаних” батьків. Про дітей, які мають психологічні проблеми через те, що їхні батьки, постійно конфліктуючи між собою, створюють у домі вкрай негативну атмосферу.

Отець Порфирій вважав, що проблеми обрушилися на цих дітей уже тоді, коли вони ще перебували в утробі своїх матерів. Тому що під час вагітності їхні матері не дбали про те, щоб вести мирне, спокійне, розмірене життя, молитися і вдаватися до Таїнств Церкви.

Мені запам’ятався випадок, коли Старець порадив одній матері п’ятьох дітей провести місяць поза домом, бо внаслідок її нерозумної поведінки діти постійно сварилися між собою. Вони не могли нічого відкрито сказати своїй матері, нервували й часто звертали своє роздратування одне на одного.

Володіючи великим даром міркування, отець Порфирій у кожній окремій ситуації діяв по-різному. У нього не було одноманітності в підході до людей. Старець знав, яку пораду буде під силу виконати тій чи іншій людині. Десять людей могли поставити йому одне й те саме запитання й отримали б абсолютно різні відповіді. Це і називається “індивідуальністю пастирського підходу”.

“Духовна ласка” молитви

Завжди, коли Старець говорив про молитву, він мав на увазі не поверхневу молитву, здійснювану час від часу, але глибоку і тривалу.

Одна знайома жінка просила мене запитати отця Порфирія про проблеми свого сина. Старець сказав мені: “У дитини є внутрішні труднощі. Це пояснює мотиви її поведінки. Сама по собі вона хороша і не хоче робити того, що робить. Але щось змушує її чинити інакше, вона чимось пов’язана. Хлопчика марно виправляти переконаннями, порадами чи погрозами. Усе це принесе лише зворотний результат, і дитина може стати ще гіршою або залишитися такою, як вона є.

Але в неї є шанс позбутися своїх проблем. Щоб це сталося, її мати повинна прагнути до святості. Щоб хлопчик здобув свободу, необхідно, щоб поруч із ним перебувала свята людина, людина любові, той, хто б не наставляв його, не залякував, а просто жив у святості. Тоді дитина, бачачи її святе життя, буде їй заздрити і почне наслідувати. І насамперед дитині потрібна людина молитви. Гарячої, сильної молитви. Молитва творить чудеса. Мати любить гладити й пестити свою дитину. Але вона повинна тренуватися і в “духовній ласці” молитви. Коли мати без молитви хоче погладити дитину, вона підкидає ручки і відштовхує її від себе. Але коли вона палко про себе молиться за свого сина, тоді він відчуває у своїй душі незрозумілу “духовну ласку”, яка тягне його до матері. У своїй молитві за дитину мати повинна горіти подібно до свічки. Нехай вона молиться про себе, піднявши свої руки до Христа і таємниче обіймаючи ними свою дитину”.

Чим більше ти молишся, тим більше твоя дочка приймає благих помислів

Одного разу Старець сказав мені: “Ти благочестива людина. І хочеш змусити і своїх близьких бути такими ж глибоко віруючими і благочестивими людьми, як і ти. Думаєш, що з цього що-небудь вийде? Одна тільки шкода. Примус викликає у людей опір. Ти кажеш людині: “Зроби це”, – а вона не робить, тому що це ти їй сказав. У ній піднімається хвиля протидії, і вона ігнорує твої слова. Але якщо ближній помітить, що і ти сам щось робиш, тоді, можливо, і він почне щось робити. Людина бачить тебе і міркує так: “Якщо вона це робить, і я буду це робити”.

Якщо ти почнеш молитися Христу: “Господи, прошу Тебе, напоуми, або помилуй, або Сам спрямуй цю людину”, і будеш творити цю молитву постійно, тоді Христос почне вкладати людині, за яку ти молишся, благі помисли. Щоразу, як ти будеш казати: “Господи, помилуй мою дитину”, твоя дитина прийматиме від Христа один добрий помисел. Чим більше ти будеш молитися, тим більше благих помислів набуватиме твоє чадо. Зараз дитина схожа на незрілий апельсин, але мало-помалу вона буде дозрівати і стане такою, якою ти хочеш, щоб вона була. Я переконався в цьому на своєму власному досвіді. Для людини це найрезультативніший шлях вирішення будь-яких її проблем. На всіх інших шляхах, якими часто люди йдуть, керуючись своїм інстинктом, у більшості випадків їх чекає невдача”.

Як приклад отець Порфирій розповів мені один випадок із батьками, у яких були проблеми з дочкою. Поведінка і спосіб життя цієї дівчини сильно їх дратували. Її батько постійно зривався і виходив із себе. Його терпіння було на межі. У нього навіть з’явилося маніакальне бажання вбити свою дочку… Зрештою батьки дівчини приїхали до отця Порфирія.

Старець сказав батькові:

– Хіба ти не розумієш того, що відбувається? Диявол загнуздав твою доньку і робить із нею все, що хоче. Куди хоче, туди він її й веде. Твоя поведінка ні до чого доброго не приведе. Вирішити цю проблему може тільки молитва. Почніть разом із дружиною молитися за свою доньку. Моліться весь час. Але нічого не кажіть дівчині. Не дорікайте їй за її поведінку. Коли вона, як зазвичай, пізно ввечері повертатиметься додому, ви кажіть їй: “Доню, твоя вечеря в холодильнику, дістань і поїж”. Тоді дівчина прийде до тями і буде дивуватися: “Звідки в моїх батьків, у цих варварів, з’явилося таке благородство?” Тільки ви не переставайте молитися, і скоро ваша дочка посвариться зі своїм дружком і з усією своєю поганою компанією. Коли вона прийде до вас, щоб сказати, що покинула своїх нових друзів, не кажіть їй: “Чудово, ти добре вчинила”. Зробіть байдужий вигляд і скажіть: “Ми, донечко, нічого не знаємо, чини як знаєш, тобі видніше”.

І справді, подальші події розвивалися точно так, як передбачив Старець. Одного разу дівчина оголосила батькам, що вона кинула свою нову компанію. Вона стала на правий шлях, що веде до спасіння.

Молися за дітей

– Що говорив Вам отець Порфирій про дітей?

– Він радив спілкуватися з дітьми з любов’ю і добротою та молитися за них Богу. Оскільки в нас у сім’ї були одні хлопчики і вони під час навчання жили в Афінах самі, у нас завжди були з ними труднощі. Невеликі труднощі, я б сказала.

– Скільки у Вас дітей?

– Три сини. Я приїжджала до отця Порфирія і говорила йому: “Геронда, у нас проблеми з дітьми”. “Вони вирішаться, – відповідав він. – Прийде час, і вони зникнуть. Ти тільки молися, і Бог буде розмовляти з душами твоїх дітей. Побачиш, вони стануть дуже хорошими людьми”.

– Як він радив Вам молитися?

– “Молися, – говорив мені Старець. – Звертайся до Бога своїми словами, говори, що думаєш, а Він знає, як вчинити. Бог не хоче, щоб ти зверталася до Нього з якимись особливими словами”.

Коли я іншим разом приїхала до отця Порфирія, він сказав мені: “Зараз ми будемо молитися”. Питаю: “Що мені говорити, Герондо? Господи, Іісусе Христе, помилуй мене?” – “Так, так. Ставай на коліна, і разом будемо молитися…” І ми разом, про себе, творили молитву. Так ми молилися якийсь час, і я все чекала, коли він скаже: “Добре, досить”. Нарешті Старець піднявся з колін: “Добре, – сказав він. – Тепер вирушай додому. Як прийдеш наступного разу, помолимося ще”.

– Коли Ви молилися разом з отцем Порфирієм, то відчували щось особливе, незвичайне?

– Так. Завжди. Я часто приходила засмученою, а йшла завжди радісною, наче в мене й не було жодних проблем.

Поради вдові та сиротам

Смерть мого чоловіка стала серйозною травмою для наших дітей, Костянтина і Дмитра. Їм тоді було десять і дванадцять років.

Отець Порфирій, який міг бачити глибини їхньої душі, говорив: “Вони травмовані, вони поранені”. Старець мені дуже допоміг, особливо зі старшим сином, для якого втрата батька була жахливим ударом. Він радив мені поводитися з ним із лагідністю та любов’ю. “Не звертай уваги на те, що син іноді сперечається з тобою і грубить, – говорив він. – Хлопчик і сам не хоче так поводитися, але в той момент він не може говорити інакше. Однак через якийсь час він уже розкаюється у своїх словах. Якщо ж ми почнемо дратуватися і обурюватися, то будемо чинити з волі сатани і всі разом потрапимо в його сіті”.

Часто отець Порфирій говорив: “Є один шлях, що усуває всі проблеми у взаєминах дітей і батьків. Це шлях святості. Ставайте святими, і у вас не буде жодних складнощів із вашими дітьми”.

– Ви не запитали Старця, як ми можемо стати святими?

– Звичайно, запитала. І він відповів: “Це дуже просто. Ви станете святими, коли прийде Божественна благодать”. А коли я запитала його, як мені здобути цю Божественну благодать, він відповів: “Смиренням і молитвою. Але наша молитва повинна мати силу, вона повинна бути живою. Якщо ми молимося з вірою і постійністю, то наша молитва не може не принести своїх плодів”.

“Ніколи ні до чого не примушуй своїх дітей, – радив він. – Коли ти їм щось хочеш сказати, то говори з молитвою. Діти слухають не вухами. Тільки коли приходить Божественна благодать, яка просвічує, вони починають слухати те, що ми їм говоримо. У молитві розкажи Пресвятій Богородиці те, що ти хотіла сказати своїм дітям, і Вона Сама все управить. Твоя молитва буде тією “духовною ласкою”, якою ти оточиш свою дитину. Цю ласку вона приймає. Інший раз ми хочемо приголубити дитину, а вона тікає. Але діти ніколи не чинять опір “духовній ласці””.

Розповім про те, як я побачила дію цих порад отця Порфирія на практиці. Ми з дітьми поїхали у відпустку. Скоро старший син знайшов собі нових друзів, і вечорами ми вже не бачили його вдома і не знали, куди він ходить і чим займається. Я говорила йому: “Припини, синку! Не ходи! Чому ти знову йдеш? Чим ти там займаєшся? Куди пропадаєш?” – те, що зазвичай кажуть усі матері. Але він мене не слухав.

Одного разу я згадала пораду отця Порфирія і, щойно старший син пішов, узяла акафіст Благовіщенню Пресвятої Богородиці та почала його читати. Не встигла я дочитати акафіст до кінця, як син несподівано повернувся додому. Він запитав мене: “Мамо, куди, ти казала, хочеш, щоб ми сходили сьогодні ввечері?” Відповідь Пресвятої Богородиці прийшла без уповільнення. Тільки тоді я зрозуміла, як важливо побудувати свої стосунки з дітьми на підставі порад отця Порфирія.

Отець Порфирій на будь-які запитання, що стосуються моїх дітей, завжди давав мені найвичерпніші відповіді.

Мої діти займалися верховою їздою. Треба було купувати власного коня. Оскільки для нас це був важливий крок, я поїхала порадитися зі Старцем. Він підтримав наш намір купити коня. І в мене з’явилася рішучість. Потім отець Порфирій покликав до себе наших дітей і сказав: “Верхова їзда – це чудово. Відчуйте радість від того, що ви сидите верхи на коні й у вас усе виходить”.

Хлопчики прийшли в захват, коли Старець порадив їм зайнятися також гірськими лижами. Він сказав: “Коли ви будете на лижах спускатися з гори, подивіться на небо, на сніг, на прекрасний краєвид, що відкривається перед вами, і подумайте, Хто все це створив”. Так, без будь-якого насильства, отець Порфирій за допомогою творінь направляв моїх дітей до їхнього Творця.

Старець дав хлопчикам і таку пораду: “Не забувайте про свої підручники і домашнє завдання. Робіть так. Читайте підручник. Втомилися? Ідіть до коня, трохи поїздіть верхи. Коли ви зі свіжими силами повернетеся назад і сядете за уроки, вони вже не здаватимуться вам такими нудними”.

Його дружина і діти не були в церкві…

Один чоловік, повернувшись із церкви додому, побачив, що його дружина і діти не були в храмі, і подумав: “Ти тільки подивися, що робиться! Сьогодні неділя, а вони не ходили в храм і не отримали благословення! Ну що з ними робити?” Така поведінка сім’ї сильно його засмутила.

Через кілька днів цей чоловік прийшов до отця Порфирія на сповідь. Він нічого не сказав йому про те, що сталося. Несподівано Старець сам каже йому: “Я тебе розумію. Але послухай, що я тобі зараз скажу: ніколи більше не роби так, як минулої неділі”.

“Як, Герондо?” – запитав він.

“Коли ти приходиш із храму додому і помічаєш, що твої домашні не були на службі, то не обурюйся, не нервуй, не дратуйся. З благословенням, яке ти отримав у церкві, мирно твори про себе молитву: “Господи, Іісусе Христе, помилуй мене”. Так ти потихеньку заспокоїшся. Адже через нерви в тебе відбувається защемлення кишківника і починає боліти живіт. Болить у тебе живіт?”

“Так, болить”, – відповів цей чоловік. Він був вражений прозорливістю Старця і розкаявся у своєму проступку.

Роби те, до чого закликає нас Христос, і всі твої проблеми вирішаться

Одного разу, коли я розмовляв з отцем Порфирієм у його келії, задзвонив телефон. Старець довго не піднімав слухавки. Нарешті він сказав мені: “Будь ласка, візьми слухавку і запитай, хто там дзвонить і з якого питання”. Телефонувала одна жінка з Північної Греції. Вона сказала, що їй необхідно поговорити з отцем Порфирієм. Старець сказав: “Передай їй, що зараз я не можу говорити. У мене багато народу. Нехай вона зателефонує ближче до вечора”. Я так і передав. Жінка попросила мене сказати Старцю, що вона дуже просить його помолитися про вирішення однієї її важливої сімейної проблеми. Отець Порфирій велів відповісти їй, що він помолиться. Жінка ще раз сказала, що рішення не терпить відкладання. Тоді Старець сам підійшов до телефону.

Він узяв слухавку, але нещільно приклав її до вуха, так щоб і я міг чути їхню розмову. “Благословенна, – сказав він, – чому ти така нетерпляча? Я ж тобі сказав, що молюся, а ти думаєш, що потрібно, щоб я тебе вислухав, щоб дізнатися про твою проблему? Твоя проблема полягає в тому-то і тому-то? Але ж проблеми є не тільки в тебе, а й у твого чоловіка. Ось вони… (І отець Порфирій докладно описав проблеми глави сім’ї.) Є проблеми і в твоєї першої, і в твоєї другої дитини, вони… (Старець розповів про проблеми дітей.) Хіба не так?” Жінка, вражена словами отця Порфирія, відповіла: “Усе точно так, як Ви мені кажете, Герондо”. – “Якщо це так, то молись і роби те, до чого закликає нас Христос. Я теж буду молитися. І не переживай, усі твої проблеми вирішаться”. Від хвилювання жінка не могла знайти слів, щоб подякувати отцю Порфирію.

Старець дав їй ще й інші поради та благословення. Повісивши слухавку, він обернувся до мене. Я дивився на нього як громом вражений. “Ти чув? Яке ж це чудо! Який у нас великий і добрий Бог! Я тут, а вона, незнайома жінка, там, далеко, і Бог ясно показав мені, грішному, її проблеми, проблеми її чоловіка, дітей. Наскільки ж великий наш Бог!”

Дітей не треба примушувати

Одній матері, яка запитала отця Порфирія, чи не краще їй разом із дітьми переїхати до Лондона, він відповів: “Не купуйте будинок у Лондоні, не переїжджайте туди. У тебе там не буде роботи. Клімат там вологий, люди чужі, байдужі, інославні. Твої діти там будуть нудьгувати. Краще нехай вони живуть тут, де всі – православні християни, греки. Клімат тут хороший, і діти будуть радіти”.

“Дітей не треба примушувати. Коли вони бешкетують, то як мати вживай заходів, але не примушуй їх. Ти добре робиш, що читаєш дітям щодня Святе Письмо. Якщо хтось із них не бажає слухати, нехай не слухає. Візьми решту дітей, перейдіть в іншу кімнату і продовжуйте читання. Коли ти йдеш до церкви, а діти не хочуть іти з тобою, не примушуй їх, але й не проявляй байдужості. Скажи їм: “Діти, я йду до церкви. Хто хоче, може йти зі мною зараз або нехай приходить пізніше”. Так говори їм і молись за них. Коли ти молишся за них, тоді Сам Бог буде наставляти їх”.

Ви їх любили, але й чинили на них тиск

Іншим батькам, у яких були серйозні труднощі з дітьми, отець Порфирій сказав: “Бачите, як ви страждаєте зі своїми дітьми? Бачите, до чого вони дійшли? Ви їх любили, проте ж, не маючи необхідної святості для того, щоб утримувати їх поблизу Христа, чинили на них тиск. Коли вони ще були маленькими, ви з ними справлялися. Тепер вони виросли, і ви їх втратили. Ви повинні воювати не з дітьми, а з дияволом, який ополчився на ваших дітей. Менше їм говоріть, але більше моліться за них”.

З неймовірною точністю Старець проникав у саму суть проблеми.

Стільки років ти його змушувала…

Одна мати скаржилася отцю Порфирію на те, що син більше її не слухається, не ходить до храму тощо. Старець сказав їй:

– Стільки років ти змушувала його робити те, що ти хочеш, ходити туди, куди ти хочеш. Зараз він прагне свободи. Не кажи йому: “Роби так” або “Так не роби”. Ти тільки про себе з любов’ю молися за нього. Якби ти побачила, що якийсь турок міцно схопив твого сина і каже йому: “Скажи своїй мамі те-то й те-то”, – ти б засудила своє дитя? Розсердилася б на свого сина?

Ви самі винні в тому, що дитина від вас пішла

Старець розповів нам таке:

“Прийшла до мене одна мати, вся в сльозах. “Моя дочка чотирнадцяти років три дні тому пішла з дому, – сказала вона. – Мій чоловік уб’є її, коли вона повернеться. Що мені робити?”

“Ви самі винні в тому, що дитина пішла від вас, – відповів я. – Дитина вимагає хорошого, доброго до себе ставлення. Завтра ваша дочка повернеться. Нехай у вас буде готова для неї їжа і тепла вода у ванні. Вона дуже змучена. Ні про що її не розпитуйте: “Де ти була?”, “Чому пішла?” тощо, інакше вона знову піде від вас. Надавайте їй тільки любов і ні про що її не розпитуйте”.

Я хочу піти від батьків

В однієї глибоко віруючої дівчини, приблизно двадцяти років, стосунки з батьками зайшли в глухий кут. Вона хотіла піти з дому. За порадою дівчина приїхала до отця Порфирія і розповіла йому, що в неї дуже погані стосунки з батьками і що вона хоче піти з дому. Отець Порфирій запитав, чому вона не може налагодити стосунки з рідними, у чому полягають її труднощі. Дівчина відповіла, що батьки зовсім її не люблять і що, крім того, вона живе церковним життям, тоді як вони – зовсім мирські люди. Тоді Старець сказав їй, що раз вона – людина віруюча, то правильніше буде, щоб вона любила своїх батьків, а не вимагала від них любові до себе.

…Але ж і ти чиниш, як тиран

Одного разу, коли я був у келії у Старця, як зазвичай, задзвонив телефон. Отець Порфирій каже мені: “Зніми трубку”. Якийсь незнайомець із провінційного міста хотів негайно поговорити з отцем Порфирієм. Старець узяв слухавку, і я став свідком наступної розмови:

– Ну, про що ж ти хочеш мені розповісти?

– Отче Порфирію, у мене великі проблеми з моїм сином. Він не слухається, перекословить, грубіянить, нічого не читає, водиться з поганими компаніями.

– Бачу, бачу. У нього психологічні труднощі, він бунтує і робить помилки. Але ж і ти чиниш, як тиран!

– Хто, я?

– А хто ж іще? Ти, звісно. Хіба ти цього ще не зрозумів?

– Якщо так, отче, тоді становище занадто серйозне. Я маю негайно приїхати, щоб із Вами побачитися.

– Тобі не потрібно приїжджати сюди. Вважай, що ти вже приїхав.

– Коли ж я приїхав, отче? Я вперше спілкуюся з Вами, та й то телефоном.

– Ось, зараз ти прийшов. Коли ми говоримо з тобою по телефону, це все одно, що ти прийшов до мене. Тобі не потрібно так далеко їхати. Роби, що я тобі скажу, і ваші стосунки з сином налагодяться.

І Старець дав йому дорогоцінні рекомендації, необхідні для його духовного зростання. Він порадив йому змінити владне, деспотичне ставлення до сина на м’яке й розважливе.

Моя дочка веде гріховне життя

– Моя дочка, Геронда, веде гріховне життя. Як мені її спасти?

– Своєю власною святістю. Тільки так. Святість батьків спасає їхніх дітей.

У нас великі проблеми

Одного разу благочестиві батьки, батько – інженер, мати – викладач, завітали до отця Порфирія, щоб порадитися щодо своєї дитини, яка увійшла в пору бурхливої юності.

– Герондо, – запитали вони, – що нам робити? Дитина виросла. У нас із нею тепер великі проблеми! Хлопчик пізно приходить додому… не слухається… зухвало поводиться і водиться з поганими компаніями.

– Це такий період, коли ви повинні мовчати, – відповів мудрий Старець. – Приховуйте своє “благочестя”. Не провокуйте дитину. Зараз такий період: ви наче вдягнені у святковий одяг, а вона – вся в бруді й лахмітті. Цей “благообразний” ваш вигляд відштовхує її і викликає в ній почуття протесту.

Розкажіть Пресвятій Богородиці

“Те, що ви хочете сказати своїм дітям, говоріть із молитвою. Дитячі вуха закриті. Тільки коли приходить Божественна благодать, яка просвіщає, тоді вони чують те, що ми їм говоримо. Коли ви хочете щось сказати своїм дітям, скажіть це Пресвятій Богородиці, і вона Сама все влаштує. Ваша молитва буде тим життєдайним подихом, тією духовною ласкою, яка зігріває, замикає у свої обійми, притягує дитину”.

Отець Порфирій вірив у безсумнівну цінність молитви в духовному житті людини. Він радив своїм духовним чадам не забувати молитися:

“Молися просто, просто і смиренно, з простою вірою, не чекаючи, що Бог тобі відповість. Не прагни побачити Його руку, або Його лик, або Його сяйво. Нічого. Тільки одна віра. Коли ти розмовляєш із Богом, ти справді розмовляєш із Ним”.

Коли ти бачиш, як німець⁷⁷ хапає за горло твою дитину

Одного вечора я приїхав до отця Порфирія з одним відомим кіпріотом, який займає в Афінах важливий пост. Ця людина фінансувала зйомки фільму на євангельський сюжет про блудного сина. Сценарій і все необхідне для зйомок уже було готове, і ця людина захотіла приїхати до Старця, щоб дізнатися його думку про майбутній фільм і отримати його благословення.

Отець Порфирій багато говорив нам про згаданого в притчі батька, який пробачив свого блудного сина, і про те, яким має бути батько в сучасному світі. Він сказав:

“Коли ти бачиш, як “німець” (під німцем Старець мав на увазі диявола) хапає за горло твою дитину, ти, замість того щоб гніватися на свого сина за те, що він збився з правого шляху, звернися до Бога. Навчіться звертатися до Бога з молитвою про своїх дітей. Замість того щоб сварити їх, повідайте Богові про свої проблеми з дітьми”.

Ти не любиш свою дитину Христовою любов’ю і тому шкодиш їй

Одного разу Старець сказав мені:

“Ми повинні любити любов’ю Христовою, а не людською. Два роки тому сюди приходила мати чотирьох дітей запитати мене про них. Вона сказала мені, як їх звати, і я кажу:

– Зверніть особливу увагу на Харалампія, бо він принесе вам багато горя. (На той час йому було дванадцять років.)

Почувши це, жінка вигукнула:

– Отче, що Ви таке говорите? Харалампій – мій найкращий син. Я особливо дбаю про нього і люблю його більше за всіх, тому що він наймолодший.

– Ти не любиш його Христовою любов’ю і тому шкодиш йому.

Вона мені не повірила і, продовжуючи сперечатися зі мною, пішла в сильному роздратуванні. Я помолився і залишив її на волю Божу.

Учора вона прийшла знову з глибоким каяттям.

– Вибачте мене, отче, – сказала вона. – Того разу я образилася на Вас, сказала, що Ви вводите людей в оману. Тепер я вірю, що Ви отримуєте напоумлення від Бога. Отче, Харалампій пішов від нас. Він став цілковитим дикуном і доставляє нам багато скорбот. Що нам тепер робити? Дійсно, я не любила його Христовою любов’ю і цим заподіяла йому шкоду… – З її очей полилися рясні сльози”.

Людська любов ранить дитину

“Сучасна молодь страждає спотворенням інстинкту життя, і багато хто хоче покінчити життя самогубством. У слабкості дітей винні їхні батьки. Тому що в житті вони чинять чисто по-людськи і мучать дітей своєю чисто людською любов’ю.

Ти знаєш пана Х.? Він написав кілька чудових книжок із педагогіки. У нього п’ятеро дітей, і всі – або хулігани, або хіпі. Один із них покінчив життя самогубством. На похорон зібралися його брати і сестри. І вони говорили: “Не турбуйся, ми помстимося за тебе””.

Правильно виховуйте своїх дітей

Старець говорив нам, що батьки повинні потихеньку позбавляти своїх дітей від поганої звички, коли дитина вважає, що всі інтереси її батьків мають бути сконцентровані навколо неї. Батьки повинні навчити дітей володіти необхідною гнучкістю, вміти жити з будь-якими людьми і пристосовуватися до будь-яких умов. Це необхідно для того, щоб діти не зазнавали труднощів, коли врешті-решт поринуть у це життя, почнуть спілкуватися із сотнями людей із найрізноманітнішими характерами. У них з усіма будуть добрі стосунки, і вони не створюватимуть собі ворогів через свій дріб’язковий егоїзм і надмірне самовдоволення. Ось це і є справжня педагогіка.

Батьки не повинні сердитися на своїх дітей

Старець ще сказав: “Ті батьки, у яких складні й невиховані діти, нехай гніваються не на них, а на того, хто стоїть за спиною їхніх дітей – на диявола. А диявола ми зможемо здолати тільки тоді, коли самі почнемо ставати святими”.

Ця коротка порада може надати суттєву допомогу батькам, педагогам, лікарям, усім тим, кому взагалі часто доводиться спілкуватися з людьми, зокрема займатися вихованням дітей.

Ніколи не бажайте зла своїм дітям

Отець Порфирій говорив, що батьки повинні дуже уважно стежити за тим, що вони говорять. Вони мають благословляти, а не обсипати прокльонами своїх дітей. Наше серце – це передавач, який випромінює сигнали, а пальці – антени. При цих словах він злегка підняв руки і розчепірив пальці. Кожна людина випромінює благословення або прокляття, щастя або біду, добро або зло.

І Старець розповів такий випадок, свідком якого він був. Один хлопчик пішов погуляти, тоді як мати хотіла, щоб він відвів їхнього осла на пасовище. Коли дитина повернулася додому, вона в страшному гніві почала проклинати його жахливими прокльонами, як це роблять неосвічені, грубі жінки з важким характером, які ведуть життя, далеке від Церкви. Між іншим не раз вона говорила: “Щоб ти здох”. Хлопчик узяв осла, поїхав на пасовище, але дорогою впав із сідла, вдарився головою об камінь і помер. Люди, що проходили повз, підняли його і принесли додому. Жінка рвала на собі волосся, але було вже пізно. Тому-то Євангеліє і радить нам благословляти, а не проклинати (пор.: Рим. 12:14), тому що благословення приносить благо, а прокляття – лихо і нещастя.

Діти, які страждають на неврастенію

Жінці, дитина якої була неврастеніком, Старець сказав, що в її сина – чудова душа, а причиною його хвороби стало спілкування з поганим суспільством. Він відкрив матері, що її дитина зцілиться в одну мить, і він навіть знає, коли це трапиться, але не повинен їй цього говорити. Потім отець Порфирій роз’яснив жінці, як одужає її син: він зцілиться тоді, коли його мати стане святою. А перший крок до святості для неї полягатиме в тому, що вона кине палити.

Страждаючому батькові, який привів до Старця свою хвору дитину, отець Порфирій сказав: “Твій син – хороший, але оскільки ти змушував його бути в школі відмінником, він не витримав, “зламався” і захворів на неврастенію”. – “А як же я, коли був дитиною, пережив стільки воєн, позбавлень, і нічого зі мною не сталося?” – запитав батько. “Але ти жив в інший час”, – відповів Старець.

Завтра її син-наркоман поб’є її, і я не можу їй допомогти…

Обдарування Старця зробили його надзвичайно чутливим до людського горя. “Одного разу, вже пізно ввечері, ми були змушені перервати своє обстеження отця Порфирія, – згадує одна з лікарів, – бо у дворі зібралося багато людей, які чекали отримати його благословення, перш ніж виїхати. Коли я вийшла з келії, відвідувачі вже підходили до Старця під благословення і цілували його руку. Він був дуже втомленим і ні з ким не говорив. Остання жінка вийшла вся в сльозах. Коли я повернулася, то побачила, що отець Порфирій теж плаче. “Ось так у мене завжди буває, – сказав він. – Зараз я побачив, що цю жінку завтра битиме її син-наркоман і вимагатиме в неї грошей. І ця нещасна, звісно ж, спокусилася, маючи таку проблему і не отримавши допомоги… Що ти можеш зробити, бідний Порфирію? Господи Іісусе…” І слова молитви заструменіли з його вуст”.

Як виховувати дітей

Коли ми розмовляли зі Старцем, він розповів про деякі випадки з мого життя, говорив про мою сім’ю, про те, як потрібно поводитися з дітьми, з яких двоє старших уже досягли пори юності. Це здавалося так природно.

Він сказав мені: “До найстаршої доньки треба ставитися так-то, тоді як до другої дитини потрібно ставитися так-то і так-то. Твій молодший син – ще дитя, і з ним у вас немає зараз ніяких труднощів”. Отець Порфирій ясно бачив перед собою всю нашу сім’ю. І він розповідав мені про неї не для того, щоб справити на мене враження, щоб вразити мене, ні… У нього це виходило мимовільно. Такими обдаруваннями володіють святі нашої Церкви. Бог сподобив мене отримати досвід пізнання благодаті, що живе в цих людях.

Отець Порфирій під час нашої зустрічі описав мені характер моєї дочки і мого старшого сина. Я зовсім по-іншому подивився на них, мені здавалося, що Старець прожив разом із моїми дітьми стільки ж часу, скільки прожив із ними я сам.

Він сказав мені, що про одного з моїх дітей я повинен більше молитися. “Усе, що ти хотів би сказати своїй дитині, – промовив Старець, – оскільки вона через свій складний характер не бажає тебе слухати, скажи Богові. Помолися перед Богом на колінах, і по благодаті Божій до дитини дійдуть твої слова”.

Про іншого сина він сказав: “Цей хлопчик слухає, що ти йому говориш, але будь уважний. Він погоджується з твоїми словами, але швидко все забуває. Отже, ти знову стань на коліна і моли Бога про милість, щоб твої батьківські слова падали на добру землю, щоб вони могли принести плід”.

Ти надаєш надмірну любов одному зі своїх дітей

Старець сказав:

– Бажаючи допомогти людині, Бог роздає людям Свої дарування.

Потім він пояснив:

– І мені іноді Він являє Свою благодать. Але тільки тоді, коли необхідно комусь допомогти. Ось нещодавно мені зателефонував один чоловік з Америки, щоб порадитися з одного дуже серйозного питання, яке його турбувало.

Але благодать відкрила мені іншу серйозну проблему, яка була у цієї людини, але про яку вона нічого не говорила. Я сказав йому: “Будь уважний. Ти надаєш надмірну, особливу любов одному зі своїх дітей. Маючи до нього слабкість, ти весь свій час приділяєш тільки йому. Такою своєю перевагою ти завдав серйозної психологічної травми своїй молодшій дитині, дівчинці, яка почала заздрити братові. У неї серйозні психологічні проблеми, ти завдаси їй великої шкоди, за яку ти і тільки ти будеш відповідати. Отже, будь уважним! Дивись за тим, що ти робиш!”

Живи економно

Одній вдові Старець дав такі поради: “Працюй і молися. Не розкидайся грошима. Живи економно, завжди бери решту, яку тобі дають, коли ти робиш покупки на базарі. Не кажи дітям: “У нас є гроші”. Давай дітям трохи грошей, а якщо вони почнуть просити ще, то скажи: “Ми повинні жити економно, інакше гроші закінчаться”. Нікому не довіряй вирішення своїх фінансових питань, навіть своєму рідному братові”.

Нездорові стосунки

Старець допомагав людям розібратися і вийти із заплутаних ситуацій. Звичайно, результат був тільки в тому разі, якщо людина чітко дотримувалася порад отця Порфирія.

Якийсь юнак, бажаючи створити міцну сім’ю, вирішив познайомитися з однією гарною дівчиною і зробити їй пропозицію. Він узяв за правило перед кожним серйозним кроком завжди приїжджати до отця Порфирія і питати в нього поради. Отже, вислухавши його цього разу, Старець сказав: “Я бачу, що в тебе в душі – повна плутанина. Ти продовжуєш підтримувати свої старі нездорові стосунки з однією непостійною дівчиною. Там у тебе повна невизначеність. Коли ти поруч із нею, вона тобою обтяжується, ставиться до тебе зі зневагою і жене від себе. А коли ти йдеш, вона починає ревнувати, хоче, щоб ти повернувся до неї, і знову кличе тебе. Якщо ти раз і назавжди не порвеш із нею, то не знайдеш свободу для того, щоб, як ти хочеш, створити сім’ю. Зараз ти в немилості у цієї дівчини. Якщо вона, нібито розкаявшись, покличе тебе, щоб усе тобі пояснити, то ти не йди, бо інакше знову залишишся з нею, і ця історія так ніколи й не закінчиться”.

Юнак не послухав отця Порфирія. Відгукнувшись на перший же заклик дівчини, він пішов із твердим наміром особисто покінчити з невизначеністю, а в результаті… залишився з нею, і збулися пророчі слова Старця.

Ти знаєш, які це хороші люди?

Одного разу, перебуваючи в містечку Агія Румелі⁷⁸, на Криті, отець Порфирій, поговоривши з місцевим священиком, отцем Георгієм, попросив того відійти осторонь, щоб він міг помолитися. Отець Георгій відійшов і незабаром задрімав і заснув. Розбудив його тупіт ніг великої групи туристів-бойскаутів із Європи, які проходили поруч із тим місцем, де він сидів. Подивившись на всі боки, він побачив отця Порфирія, який стояв на краю урвища і благословляв молодих людей, що проходили повз. Коли туристи пройшли, Старець повернувся до священика і сказав: “Ти знаєш, які це хороші хлопці? Але вони подібні до овець, які не мають пастиря” (пор.: Мф. 9:36).

Вони згрішили всіма гріхами, але я їх люблю!

Старець одного разу сказав мені: “Якось раз до мене прийшли юнаки та дівчата. Це були нещасні хлопці. Чого тільки вони у своєму житті не перепробували, вони вчинили всі які не є плотські гріхи, але я люблю їх”.

Отець Порфирій не виправдовував проступки молодих людей: він характеризував їх як плотські гріхи, але водночас він любив їх як дорогоцінні душі, за які Христос помер (пор.: Рим. 14:15). Своєю любов’ю він, подібно до магніту, притягував до себе людей і поступово виліковував їх від служіння плоті. Таке батьківське ставлення Старця було неправильно зрозуміле деякими хранителями моральності, які були розчаровані в отці Порфирії. Прогресисти ж, навпаки, раділи, вважаючи, ніби Старець “терпимо ставиться” до плотських гріхів. Ні ті, ні інші не розуміли, що гріх не можна перемогти ні суворим засудженням грішника, ні злочинною “легалізацією” його падіння. Старець успішно боровся з гріхом, люблячи грішника і допомагаючи йому усвідомити відповідальність за своє падіння і можливість свого у Христі звільнення як від падінь, так і від їхніх наслідків, через покаяння, прощення і життя в Бозі. Він хотів вести ці душі в нове життя, а не терзати їх минулим.

Не говори своїм студентам про Христа

– Герондо, – сказав я одного разу Старцю, – звісно, університет платить мені, щоб я вчив кардіології, а не для того, щоб читав проповіді. Зрештою, деякі студенти, можливо, і не хочуть їх слухати. Є серед них і просто невіруючі. Або, можливо, Герондо, було б непогано хоч раз, наприкінці курсу кардіології, коли студенти мені аплодують, а я аплодую їм, сказати: “Хлопці, зробіть крок до Христа”!

– Навіщо тобі роздвоюватися? – відповів отець Порфирій. – Ти йдеш на лекцію причащеним?

– Так, Герондо.

– Ти причащаєшся щонеділі?

– Так, причащаюся, як Ви благословили.

– Тоді, Георгію, Христос іде в аудиторію. Навіщо тобі слова, якщо ти несеш туди Христа, якщо ти сам у той час, як читаєш лекцію, є христоносцем? Що ти скажеш студентам про Христа? Залиш усе як є. Нічого їм не говори.

…З’являється з цілою компанією хіпі

Старець розповідав: “Одного разу до мене прийшов хіпі – весь в амулетах і каблучках, і на ньому був якийсь дуже строкатий, дивний одяг. Він попросив, щоб я його прийняв. Черниці занепокоїлися, зайшли запитати в мене, і я розпорядився, щоб його пропустили. Щойно він сів навпроти мене, я побачив його душу. У нього була добра душа, але покалічена і тому збунтувалася. Я з ним розмовляв із любов’ю, і він був дуже зворушений. “Геронда, – сказав він мені, – до сьогоднішнього дня зі мною ще ніхто так не розмовляв”. Я назвав його по імені, і він здивувався, звідки я його знаю. “Бог відкрив мені і твоє ім’я, – сказав я йому, – і те, що ти подорожував до Індії, і те, що там ти познайомився з гуру і став їхнім послідовником”. Він був вражений. Ми ще трохи поговорили про його проблеми, і він пішов дуже задоволений.

Наступного тижня він знову приходить із цілою компанією хіпі. Вони увійшли до мене в келію і сіли навколо мене. Серед них була й одна дівчина, яку мені було дуже шкода. У них були добрі душі, тільки покалічені. Я не став говорити з ними про Христа, бо побачив, що вони ще не готові слухати про Нього. Розмовляв я з ними про те, що було для них цікаво. Коли ми закінчили нашу бесіду і вони піднялися, щоб іти, то сказали мені: “Герондо, будьте так ласкаві, дозвольте нам поцілувати Ваші ноги”. Я зніяковів, але робити було нічого, дозволив. Після цього вони подарували мені ковдру. Зараз я попрошу, щоб її принесли, і ти її побачиш. Вона дуже красива.

Через якийсь час до мене прийшла та дівчина, хіпі, одна. Її звали Марія. Я побачив, що Марія за своїм душевним устроєм випереджає своїх друзів, і вперше заговорив із нею про Христа. Дівчина прийняла мої слова. Вона приходила ще кілька разів і стала на добру дорогу. Марія навіть говорила своїм друзям: “Хлопці, я ніколи не могла собі уявити, що, перебуваючи в компанії хіпі, пізнаю Христа””.

Цей випадок справив на мене сильне враження. Прозорливість у союзі з пастирським даром Старця і його щирою любов’ю привернули цих молодих людей, які збилися зі шляху, але заслуговують на симпатію, і яких, напевно, інші занадто ревні християни зустрінуть із презирством. Ці хлопці попросили у Старця облобизати його ноги. І це було їхнє перше його відвідування. Мені було дуже соромно за себе. Стільки років я ходив до отця Порфирія, і в мене не вистачало смирення подумати про щось подібне. А ці молоді люди, подібно до грішниці, яка омила мирром ноги Христа і обтерла їх своїм волоссям, облобизали ноги Старця і подарували йому ковдру. Отець Порфирій, як дитина, радів їхньому подарунку за ту висоту духу, яку він символізував. Я дивувався невідомим шляхам, якими слідує Божественна благодать, щоб спасти душі людей. З того дня і я цілував ноги Старця, коли він лежав на ліжку, не питаючи його благословення на це.

Ті, що заплуталися в релігіях і єресях

Багато тих, хто заплутався у східних релігіях і різних єресях, приходили до отця Порфирія з проханням допомогти їм. Здебільшого це була молодь. Як говорили вони самі, завдяки порадам і благословенню Старця вони зцілилися не тільки від душевних, а й від тілесних хвороб. Багато з них до цього зверталися до психіатрів, але це не принесло їм жодного полегшення. Зцілення вони знайшли тільки в отця Порфирія.

Коли ти всупереч своїй природі відчуваєш себе дівчиною або юнаком

Отець Порфирій говорив, що він знав молодих людей, які від природи мають схильність до трансгендерності. Тобто, будучи юнаками, вони більшою мірою відчували себе дівчатами, і навпаки. Однак ці люди не тільки не ухилилися до зла, підкорившись вимогам чужої їм природи, а й, навпаки, і свою власну природу утримали пов’язаною цнотливими і святими помислами. І, проживши своє життя подібно до земних ангелів, ці люди отримали великий вінець дівоцтва з благодаті вінцедавця Христа.

Звичайно, сяйво вінця, який дарує Господь, відповідає ступеню пройденої спокуси.

– Отже, – говорив отець Порфирій, – нагорода відповідає спокусам. Тому ми особливо шануємо пам’ять великомучеників. Людина, яка правильно мислить, не обурюється за те випробування, яке попустив їй Господь, але радіє і дякує Йому за честь, яку їй надано.

Заради дітей він усю дорогу простояв на ногах

Якось раз Старець, прямуючи на Святу Гору Афон, їхав із Фессалонік до Іеріссо⁷⁹. Коли він підійшов до каси, то квитків на сидячі місця вже не було, і він був змушений їхати стоячи. В автобусі, недалеко від отця Порфирія, сиділи кілька молодих людей, які весело розмовляли між собою. Один чоловік дорікнув хлопцям: як це вони не звертають уваги на те, що біля них стоїть літній ієромонах. Але молоді люди як ні в чому не бувало продовжували сидіти на своїх місцях. Тоді чоловік суворим голосом велів одному з них поступитися місцем священику. Але ніхто з хлопців так і не зрушив з місця. Повний обурення, цей чоловік встав і поступився своїм місцем Старцю. Отець Порфирій подякував йому, але не став сідати. До самого Іеріссо він доїхав стоячи. Наприкінці подорожі чоловік запитав Старця, чому він не сів на його місце, і той відповів: “Я пожертвував ним заради дітей”. Бачачи, що він не зрозумів його відповіді, отець Порфирій пояснив: “Ти неправильно вчинив, зробивши цим молодим людям догану. Вони вчинили недобре – залишили стояти літнього ієромонаха і самі, з власної ініціативи, не поступилися йому місцем, як би потрібно було зробити. Якби вони встали після твоїх докорів, а я сів би на їхнє місце, або якби я сів на твоє місце, то хлопці не усвідомили б свого поганого вчинку, але, навпаки, відчули б свою правоту. А тепер, коли я простояв стільки часу перед ними, їхня совість прокинулася і мовчазно засудила їх за цей проступок. Тільки так людина і може спастися. Коли вона кається не тому, що її засуджує хтось зі сторони, а коли її викриває власна совість, зсередини”.

Поступися, щоб урятувати свою дитину

Один молодий чоловік двадцяти п’яти років, сповнений честолюбних задумів, вимагав, щоб батько купив сусідню крамничку, і вони збільшили торговий оборот. Але той вважав це економічно абсолютно невигідним і звернувся за порадою до отця Порфирія. Старець, маючи дар прозорливості, сказав йому, що його синові знадобиться ще кілька років на те, щоб позбутися юнацького егоїзму. Батько і сам бачив, що їхні стосунки зайшли в глухий кут, як то кажуть, ” найшла коса на камінь”, і здогадувався, що молодий чоловік вирішив піти від нього, якщо він не виконає його вимог. Провидячи майбутнє, отець Порфирій сказав: “Як мені видається, твій син може допустити помилку, але ти скоїш злочин, якщо віддаси перевагу краще втратити сина, ніж зазнати фінансових втрат, які для вас не такі вже й великі і вам цілком під силу їх понести. Зроби одну помилку в низці стількох твоїх вдалих комерційних починань, і ти збережеш добрі стосунки з сином. Зачекай, мине ще кілька років, і він уже не страждатиме від свого егоїзму… Нехай це помилкове підприємство буде його першим життєвим уроком”. Батько поступився. Він втратив якісь гроші, але спас свого сина.

Байдужа молода людина стає віруючою

У 1989-1990 роках N. відвідував американські штати Віргінія і Північна Кароліна, де він проводив духовні бесіди. Серед його слухачів була одна грекиня, яка якраз збиралася поїхати до Греції і просила порадити їй якогось духівника. N. запропонував їй звернутися до отця Порфирія, якого він знав і який йому дуже допоміг.

Коли ця жінка повернулася назад в Америку і зустрілася з N., вона розповіла йому про те, що познайомилася зі Старцем, і палко йому дякувала за рекомендацію. На неї справило велике враження те, що отець Порфирій у подробицях описав їй її будинок в Америці, їхню крамницю та їхніх дітей. Про одну її дитину він навіть сказав, що в неї на тілі є родимка. У той момент вона не надала особливого значення цьому зауваженню Старця.

З великою повагою і захопленням розповідаючи своїм дітям про отця Порфирія, про те, що він їй говорив і які зробив одкровення, жінка сказала, що тільки в одному місці отець Порфирій “помилився”, коли наголосив, що в її сина є на тілі родимка. Тоді молодий чоловік, до глибини душі зворушений розповіддю матері, сказав, що в нього справді є родимка, але він нічого нікому про неї не говорив. Звісно, мати, яка з дитинства не бачила свого сина оголеним, не могла знати, що в нього з’явилася родимка.

З юності молодий чоловік був байдужим до Церкви. Цей випадок став для нього певним переломним моментом. Він почав утверджуватися у вірі і став глибоко церковною людиною.

Поради батькам про дітей

У 1977 році моя дружина завагітніла. Радість була безмежна. Першою нашою турботою було розповісти про це отцю Порфирію, який розділяв усі наші скорботи і радості з першої ж нашої зустрічі. Він зміцнював нас своїми молитвами і порадами, сповненими мудрості й натхнення згори.

Тож ми приїхали до нього і розповіли про цю добру новину. Він був дуже задоволений. Радість ясно відбивалася на його обличчі.

– Тепер ваше щастя стало повним! – сказав він. – Наш добрий Бог дав вам усе! Ви хороші люди, і Господь влаштовує так, щоб добрі ні в чому не мали потреби. Я вам уже це не раз казав. У вас буде дитина. Але ви, діти мої, схожі на невірного Фому. Ви не вірите тому, що я вам кажу. Я знаю, що ви мене любите, але ви маловірні й легко збиваєтеся зі шляху… Ну що з вами робити… Приїжджайте до мене частіше, тому що вам це необхідно. Коли ви приїжджаєте, я бачу, що ви похмурі й сповнені відчаю, а коли їдете, то бачу вас радісними і щасливими, укріпленими у вірі. Ваша машина вже не тягнеться ледве-ледве дорогою, а просто летить.

А зараз, – продовжував Старець, – присядьте. Я скажу вам кілька слів, які ви як майбутні батьки ніколи не повинні забувати. Мені б хотілося, щоб ви добряче запам’ятали те, що я вам зараз скажу, утримали це у своїй голові й виконували дослівно, якщо не хочете, щоб ваша дитина була нещасною і ви разом із нею.

До мене приїжджають сотні батьків і зі сльозами на очах просять допомогти їхнім дітям. Бо одні з них зв’язалися з наркотиками, інші потрапили в погані компанії, треті їх ображають, просять грошей, щоб витратити їх у карткових клубах, програти в азартні ігри, а коли батьки не мають що їм дати, вони починають погрожувати їм і навіть бити їх! Батьки доходять до того, що проклинають і своїх дітей, і той день і годину, коли вони народили їх на світ! Я бачив батьків, які обливаються гіркими сльозами через моральне падіння своїх дітей і тисячу разів повторюють, що краще б їх і не було на світі! Бо тоді в них була б одна біда й одна скорбота, що вони не мають дітей, тоді як зараз, кажуть вони мені, ми маємо тисячу бід і стільки ж скорбот від наших дітей, тож навіть соромимося з’явитися на людях. Батьки благають мене, щоб я своїми молитвами допоміг їм врятувати їхніх дітей. Але коли я їх запитую, а що ви зробили для того, щоб допомогти цим нещасним створінням, вони відповідають, майже всі однаково, що не змогли нічого вдіяти, бо діти, тільки-но досягли юнацтва, вийшли в них з-під контролю!

Ні, кажу я їм, ви запізнилися. Якщо ви проґавили дитячі роки й чекали, доки не підійде отроцтво, щоб зайнятися вихованням своїх дітей, то ось вам і наслідки. Чекайте ще й гіршого. Дитина – як тісто. Чим м’якше тісто, тим легше з нього ліпити. Те ж саме і з дітьми. Чим менша дитина, тим легше її виховувати, формувати характер, навчати і розвивати.

А зараз, коли ви згадали, що у вас є діти, або, точніше, вони самі нагадали вам про себе своїм неслухняністю, своїми домаганнями, своїми провинностями і, взагалі, своєю аморальною поведінкою, зараз уже пізно. Пташка полетіла. А якщо пташка вирветься з клітки, то її нелегко зловити, навіть майже неможливо!

Виховання дитини – це початок і кінець тих зобов’язань, які мають батьки перед людським створінням, що вони за Божественного сприяння породили на світ! Батьків, які зазнали невдачі в правильному вихованні своєї дитини, можна вважати такими, що зазнали невдачі в усьому! У всьому! Ви мене чуєте? Припустімо, що є батьки, які все своє життя присвятили збільшенню своїх фінансових оборотів, щоб примножити свої доходи і стати заможними людьми, тоді як нічого не зробили для належного виховання своїх дітей. Так ось, вони, я вам скажу, не тільки нічого не дали своїм дітям, але, навпаки, працювали в поті чола для того, щоб зробити з них ледарів, бездіяльних і злочинців! Так! Я запевняю вас у цьому. Вони виростили злочинців!

І знаєте чому? Тому що гроші, потрапивши в руки людей зіпсованих, приносять зло не тільки їм, а й тим бідним людям, які з ними спілкуються. Бо цих останніх нужда змушує, по суті, продавати себе багатим, і ті їх використовують як безвольних особистостей, де, коли і як вони хочуть. Але завжди – на зло!

Хіба ви ніколи не чули народну мудрість: “Гроші розбещують совість”? Правильніших слів про те, що роблять гроші зі свідомістю людини, принаймні, я не чув. З незапам’ятних часів люди відзначили, що за гроші продається навіть совість. За прикладами далеко ходити не треба. Хіба Іуда не зрадив Христа за гроші? За 30 срібняків? Це ж самоочевидно! Невже цього прикладу недостатньо для того, щоб переконатися в руйнівній дії грошей, коли вони перебувають у руках людей, які не мають всередині себе Бога? Отже, ті, хто не дбає про правильне виховання своїх дітей, кого, як ви думаєте, вони ростять? Вони ростять Іуд! Так! Саме Іуд! О нещасні! Вони збирають собі скарби тут, на землі, і їх не цікавить Царство Небесне!

Більше того, тим багатством, яке вони тут збирають, не встигнуть скористатися ні вони самі, ні їхні погано виховані діти не зможуть його зберегти. І знаєте чому? Тому що самі батьки страждають на невиліковну хворобу, яка називається сріблолюбство! І ця недуга не покине їх до гробу! Вони залишаються байдужими до всіх інших благ, які Бог дарував людині. Отже, вони так і помруть, не скориставшись своїми грошима! Що ж стосується їхніх дітей, яким вони попустили опуститися до того, що ті стали абсолютно ні до чого не здатні, то вони просто не в змозі зберегти ці гроші! Адже зберегти гроші – куди важче, ніж їх заробити!

Тому немає правильного виховання – немає нічого. Дитина отримує правильне виховання не так, як ми хочемо, і тим більше не тоді, коли ми хочемо!

Виховання починається з моменту зачаття дитини і триває весь період вагітності. Від дня народження дитини і аж до її повноліття турботи про її правильне виховання лише зростають, а не зменшуються.

Я вам кажу найголовніше і тому хочу, щоб ви звернули на це особливу увагу! Коли дитина ще перебуває в утробі матері, батьки вже тоді повинні почати про неї піклуватися! Так! Уже тоді!

Ви запитаєте в мене: що ми можемо зробити для дитини, яка ще перебуває в утробі?

І я вам відповім: самі ми – нічого! Але Той, Хто дав їй зачатися, – все! Воістину, хіба є більше чудо, ніж чудо зачаття? Звичайно ж, ні!

Тому ми й повинні звертатися до Нього і в наших палких молитвах благати Його подбати про досконалість тіла і душі зачатої дитини. І Він благодаттю Святого Духа все влаштує. Але наші молитви на цьому не припиняються. Навпаки! Після народження немовляти, у міру його зростання, повинні множитися і наші про нього молитви.

Таким чином ми показуємо, що справді довіряємо правильне виховання нашої дитини Самому Богові. А коли наша дитина перебуває під безпосереднім, постійним наглядом і захистом Бога, тоді ми можемо бути впевнені, що вона ніколи не зіб’ється з правильного шляху.

Під час сповіді я попросив Старця сказати мені що-небудь про моїх дітей, і він відповів: “Твій син більше схожий на тебе, а дочка – на свою матір. Так ви їх поділили, одному – одне, іншому – інше, щоб ніхто не скаржився”.

Перед тим як отець Порфирій незадовго до своєї смерті остаточно поїхав на Святу Гору, я запитав його, чи правильно я ставлюся до свого сина. “Із сином ти поводишся так, як і маєш, – відповів Старець. – Але зверни увагу на те, як ти ставишся до дочки”.

Справді, напередодні я зробив їй сувору догану за невеличку шалость, яку вона дозволила собі за столом під час їжі.

“Міцно люби своїх дітей, – сказав мені отець Порфирій. – Міцно люби.

У труднощах дітей винні батьки. Усі проблеми починаються з батьків. Батьки повинні стати святими, тоді освятяться і їхні діти, а потім уже не буде проблем.

Коли батьки не ладнають між собою, у них виростають важкі діти”.

Отець Порфирій постійно говорив:

“Якщо батьки не живуть у мирі та злагоді, то в дітей будуть труднощі”.

І ще:

“Ми не повинні лаяти своїх дітей. Найкраще звертатися до них із порадою. Якщо ми хочемо, щоб діти щось зробили, то насамперед самі повинні подати їм добрий приклад, а потім – простягнути свої руки до Бога і молитися”.

“Ми повинні встигнути, поки дітям не виповнилося 12 років, наставити їх своїм добрим прикладом”.

“Ми не повинні нікого змушувати ходити до Церкви. Христос сказав: “Хто хоче йти за Мною” (Мф. 16:24)”.

Якась жінка запитала отця Порфирія:

“Герондо, що мені сказати своєму синові, який останнім часом, як мені здається, дуже близько зійшовся з однією дівчиною? У які гріхи він може з нею впасти! Крім того, ні мені, ні моєму чоловікові не подобається цей його вибір”.

“А ти знайома з цією дівчиною?” – запитав Старець.

“Ні”.

“Тоді з чого ти взяла, що вона погана? Не свари сина, як ти часто робиш, але скажи йому: “Послухай мене, дитино моя, я майже постійно перебуваю серед святих братів⁸⁰, і мені не подобається те, що ти робиш. Прошу тебе, виправся. Адже і Бог не благоволить до того, що ти робиш”. І твій син сам вирішить, як йому вчинити. Зрозуміло? Треба не робити дітям зауваження, але подавати їм гарний приклад. Не повчай постійно і не свари своїх дітей”, – сказав мені Старець.

“А що ж мені робити, Герондо?” – запитала вона.

“Молися і все висловлюй Богові, щоб згори сходило благословення… а не навпаки, як зараз виходить. Говори своїм дітям, що вони повинні вчити уроки, щоб стати хорошими людьми і не вплутатися в погані компанії.

Коли ми просимо дітей щось зробити, або десь бути обережними, або втішити молодшого братика чи сестричку, це їх згуртовує.

Не можна пестити або висловлювати свою любов до однієї дитини на очах в іншої. Діти заздрять.

Три сили діють на душу: добра, погана і третя – нейтральна – сила самої душі.

Чим енергійніша дитина, тим вона вразливіша і чутливіша.

Хто не тримав у руці ремінь, той не любить свою дитину”.

Свекруха

Іноді Старець, коли бачив у цьому духовну необхідність, вів своїх духовних чад дорогою скорбот. Одній своїй духовній доньці, чоловік якої нещодавно помер, він сказав: “Тепер ти повинна розлучитися зі своєю свекрухою. Раз у неї є інші діти, нехай вона живе у кого-небудь із них. Якщо ви будете жити разом, то я думаю, що вона через своє горе налаштує твоїх дітей проти тебе. Отже, вона й сама впаде в страшний гріх і наразить на духовну небезпеку як твою душу, так і душі твоїх дітей. Зрештою ти сама будеш змушена зі скандалом вигнати її. Якщо ж ви мирно розлучитеся зараз, то і ти, і вона будете сумувати набагато менше. Допомагай їй як можеш, але на відстані. Допомагай і матеріально, але насамперед – своєю молитвою. Наша місія як священиків полягає в тому, щоб зближувати людей, але коли таке зближення приносить духовну шкоду, розділення є меншим злом”.

Ця духовна дочка Старця вчасно вчинила згідно з його словами, істинність яких стала для неї очевидною з подальшого розвитку подій. Треба зазначити, що ця порада отця Порфирія – скоріше приватного, ніж загального характеру.

Про свекруху та невістку

Одній жінці, яка хотіла знайти собі будинок, щоб жити ближче до свого сина, отець Порфирій сказав: “Пошукай, але якщо хочеш послухати мене, нехай твій дім буде за кілометр від дому твого сина”. Жінка запитала: “Чому, Герондо? Хіба Ви думаєте, що я – погана свекруха?” “Ні, – відповів Старець, – я не думаю нічого подібного. Але ось, дивись, піде твій син від тебе до себе додому, і ти йому скажеш: “Синку, одягни светр, холодно”. А невістка подумає про себе: “Яке їй діло до мого чоловіка? Навіщо вона втручається?” Тепер тобі зрозуміло?”

* * *

⁷⁷ Після сотень років турецького панування і німецької окупації слова “турок” і “німець” набули в Греції негативного відтінку. – Прим. перекл.

⁷⁸ Агія Румелі – невелике містечко на півдні Криту. – Прим. перекл.

⁷⁹ Від Фессалонік до Іеріссо автобус доїжджає приблизно за дві з половиною години. – Прям, перев.

⁸⁰ Ця жінка працювала в одному монастирі.

ДУХІВНИК

Дивіться, до якого духівника ходите на сповідь

Одна людина розповіла Старцю:

– Одного разу, коли я працював за містом, моя дружина пішла до одного дуже суворого духівника. Коли вона повідала йому про одну свою слабкість, якої ніяк не могла позбутися, він так суворо відчитав і залякав її, що відтоді вона дуже довго взагалі не ходила на сповідь.

– Бачиш, до чого призводить зайва суворість? – зауважив отець Порфирій. – Тому я й кажу вам: будьте обережні, і ти, і твоя дружина, і твої діти. Дивіться, до якого духівника ходити на сповідь. І, каючись перед священиком, насамперед будьте щирі у своїх словах. Бо тільки так Бог усе прощає і ви духовно зростаєте.

Деякі духівники скоюють злочин

“Послухай мене, дитя моє. Бог наш – для того щоб навчити Своїх чад, які в Нього вірять, Його люблять і Йому служать, використовує різні способи. До Божественних планів виправлення людини входить і накладення епітимії, яке завжди має на меті наше спасіння. Усе це має місце і в твоєму випадку. Ми не можемо змінювати або ж скасовувати Божественні плани, не кажучи вже про те, щоб примушувати Бога слідувати нашим вигадкам. Ми можемо лише просити і благати Його, а Він, будучи людинолюбним, може почути наші молитви і скоротити термін епітимії або ж взагалі зняти її. І те, й інше – в Його руках. Ми будемо Його про це просити, а Він уже Сам прийме рішення.

І ще. Святі канони несуть характер не помсти і покарання, а виховання, і не мають нічого спільного з тими єпитиміями, які накладаються деякими духівниками на сповіді. Ці духівники або через надмірну ревність, або через своє незнання призначають повний термін для єпитимії, не помічаючи, що таким чином вони замість добра чинять злочин. Я завжди раджу їм і закликаю їх: “Не накладайте великих епітимій, але дайте людині правильну пораду”. Тому що великі єпитимії лише збагачують сатану великим числом жертв. Він тільки цього й чекає, не послаблюючи своєї пильної уваги. Його обійми завжди відкриті для того, щоб прийняти в них нових нещасних! Він обіцяє їм золоті гори… Тому потрібна велика обережність у виборі духівника. Як ви шукаєте найкращого лікаря, так само чиніть і в духовному житті. І там, і тут – лікарі. Один – лікар тілесний, інший – духовний!”

О, як же він помиляється!

Отець Порфирій, святість якого була очевидна для всіх, хто з ним спілкувався, не тільки сам був великою скарбницею Божественних дарів, а й був, хоча й не прагнув до цього, вірним мірилом духовності інших. Мій друг одного разу опинився в неприємному становищі. В одному дуже серйозному питанні вони з другом розійшлися в думках. Намагаючись якось залагодити суперечку, мій друг запропонував звернутися по допомогу до духівника свого опонента, хоча вони й не були знайомі. Не розпитавши, що це за людина, без жодних задніх думок він зустрівся зі священиком і в дусі довіри та самоосуду відкрив йому своє серце. Духівник поставився до його сповіді гранично суворо і спробував зробити йому найбільш розгромний “психоаналіз”. Всіляко вихваляючи чесноти протилежної сторони, він засуджував мого друга за його немочі і засуджував за його ідеї. При цьому він запевняв, що все це говорить для його ж власної користі. Таким чином, він домігся того, що тріщина між друзями не тільки не загладилася, але, навпаки, переросла в бездонну прірву. Мій друг, вражений цим несподіваним нещастям, звернувся до отця Порфирія. Старець ясно з самого початку зрозумів реальний стан речей і сказав йому про його друга: “Ти знаєш, чадо моє, як він зараз дивиться на тебе? Як на мураху”. І про духівника: “Ай-яй-яй, як же він помиляється! Що за затьмарення на нього знайшло? Він повірив тому, що говорив твій опонент, а твої слова ігнорував. З таким підходом він може сильно зашкодити людям. Знаєш, деякі духівники люблять вдавати із себе психіатрів”.

Ця скорботна подія з моїм другом змусила мене замислитися. Християнин, якщо не хоче почути звернених до нього слів апостола: “Бо, як написано, через вас ім’я Боже ганьблять язичники” (Рим. 2:24), повинен кожну людину сприймати смиренно, як образ Божий, а не дивитися на неї зверхньо, як на мураху. Духівник, якщо він не хоче стати псевдопастирем, який шкодить вівцям, повинен бути розважливим, милосердним, нелицеприятним. Якщо він, діючи за пристрастю, стане на захист “наших” проти “чужих”, то впаде в диявольську оману. Спочатку він сам зануриться в рів помилок, а за ним – і всі “наші”. Бог знайде спосіб, як захистити “чужих”. Духівник повинен уникати ставати психіатром. Його шлях – це освячення у Христі, щоб разом із поступовим очищенням і просвітленням душі досягти пізнання, насамперед самого себе, а потім – і інших.

Якщо ж духівник вдається до методів психіатрів, у яких він некомпетентний, то він повністю втратить правильну духовну орієнтацію і зазнає невдачі. Адже навіть самі психіатри дуже часто не можуть ні розібратися і правильно поставити діагноз хворому, ні призначити йому правильне лікування.

Тому вибір освяченого, а не обмирщеного духівника є найважливішим, нагальним і відповідальним завданням для кожного православного християнина. Якщо для того, щоб знайти хорошого лікаря, якому ми могли б довірити наше тлінне тіло, ми не зважаємо ні на зусилля, ні на час, не боїмося витрат і відстаней, то як багато чого ми повинні зробити для того, щоб знайти хорошого духівника, якому ми могли б довірити свою безсмертну душу! Хороші духівники є, але оскільки вони сповнені смирення, то вони непомітні, як отець Порфирій. Щоб їх знайти, ми повинні смирятися і трудитися, подібно до нирців, які шукають у морській глибині багатоцінні перлини.

Це – пошук, що приносить врешті-решт радість великого набуття, як каже Христос: “Царство Небесне подібне до купця, який шукає добрі перла, і, знайшовши одну коштовну перлину, пішов і продав усе, що мав, і купив її.” (Мф. 13:45-46).

Мій духівник – у від’їзді

– Мій духівник – у від’їзді, Герондо, і я хотів узяти у Вас благословення, щоб завтра причаститися.

– Є хтось, кого ти ненавидиш?

– Ні, Герондо.

– Добре. Причащайся.

Деякі духівники можуть заплутати

Одній людині отець Порфирій говорив:

– Коли ти знаходишся далеко від Афін і не можеш регулярно приїжджати сюди, то пошукай там, де ти живеш, хорошого духівника, в якого ти зміг би сповідувати свої гріхи. Що ж стосується запитань про розумну молитву або про помисли, то нічого йому про це не говори. Деякі духівники погано розбираються в цих речах і можуть тебе лише заплутати. Приїжджай сюди і тут усе мені розповідай.

Уважно стеж за тим, що ти говориш духівникам

“Будь уважний. Дивись, що ти говориш духівникам на сповіді. Тому що і вони не все знають і не в усьому можуть розібратися. Духівники повинні бути сповнені мудрості, розважливості та досвідченості. Щоб вирішити різні твої труднощі, вони повинні перебувати в Дусі Святому”.

Тут слід зауважити, що Старець мав на увазі не прості щоденні гріхи, від яких ніхто з нас не вільний, а такі глибокі поняття, як умне ділання, бісівські напади тощо.

Я не знаю…

Кілька разів мені доводилося запитувати отця Порфирія про того чи іншого духівника. Мої знайомі хотіли ходити до них на сповідь і бажали знати і його думку. Старець часто відгукувався про відомих духівників із похвалою, але інший раз відповідав: “Я не знаю”. Він поважав інших людей як особистості та завжди говорив про них дуже тактовно, особливо коли йшлося про єпископів, священиків і тим паче про духівників.

Є духівники, заражені “папістським” духом

Ми розмовляли зі Старцем про одного “суворого” духівника, який відмовив своєму духовному синові в його проханні про те, щоб відвідати отця Порфирія й обговорити з ним одну серйозну особисту проблему. Ця історія справила на мене важке враження, і я поділився своєю скорботою зі Старцем. Він сумно опустив голову і прошепотів: “Що тут сказати? Адже він як-ніяк духівник”.

Отець Порфирій завжди був дуже обережний і поблажливий у своїх висловлюваннях про інших, особливо про священиків, які допускали помилки. У цих випадках він уникав прямих висловлювань і вважав за краще говорити притчами. “Ти знаєш, – говорив він, – що коли папський легат вирушає в будь-яку місію, то він сідає в Римі на літак і, тільки-но прибувши в аеропорт африканської країни, відкриває запечатаний конверт і читає інструкції про те, що йому потрібно зробити. Він зобов’язаний виконати доручене йому завдання, хоча сам, можливо, з ним і не згоден. У нас, православних, так не робиться”. Я приблизно здогадався, що Старець хотів мені цим сказати. Це був уже не перший випадок, коли я переконувався, що і серед православних є духовні наставники, на щастя, їх не так багато, які заражені “папістським” духом. Вони вимагають лише виконання даних ними заповідей, абсолютно нехтуючи внутрішнім опором цьому їхніх духовних чад. Вони насаджують тоталітаризм. Боячись свободи, ці духівники примушують своїх чад до підпорядкування. Вони не знають, що православний послух є плід свободи.

Старець, позбавлений міркування

За кілька місяців до того, як я познайомився з отцем Порфирієм, у мене з’явилися серйозні духовні проблеми. У цей час мій близький друг розповів мені про одного афонського Старця, який приїхав ненадовго в наше місто, про якого говорили, що він прозорливий. Забувши навіть взяти на це благословення у свого духівника, я відвідав його. Але я не знайшов у цього афонського Старця миру і спокою своїй душі. Пішов я від нього ще більш стривоженим, ніж раніше. Коли я розповів про це своєму духівнику, він сказав: “Якби ти мені сказав про свій намір заздалегідь, то я не благословив би тебе йти до цієї людини”.

Через якийсь час, уже з благословення свого духівника, я познайомився з отцем Порфирієм. Поруч із ним я знайшов мир і спокій. Розповів я йому і про свою зустріч з афонським Старцем. Отець Порфирій його знав і сказав мені з деякою нерішучістю в голосі: “Зараз, звичайно, він уже спочив у Бозі… Твоя проблема була дуже непростою. Він із нею не впорався. Одній людині він якось сказав, що той стане єпископом, а зараз цей чернець хоче залишити чернецтво і піти у світ. Нехай Бог пробачить його”.

У тебе дуже хороший духівник

В одну з моїх останніх зустрічей зі Старцем він сказав мені:

– Послухай, у тебе дуже хороший духівник. Тобі більше нема чого приходити сюди.

Я страшенно засмутився. Що він таке говорить? Він виганяє мене? Чому?

Зараз я все зрозумів. Зрозумів, що це був його духовний заповіт. Справді, мій духівник – це людина, яка тепер несе на собі тягар усіх моїх немочей. Молитви отця Порфирія нехай полегшать йому цю тяжку і виснажливу працю.

Випрошуючи у Старця благословення, я завжди зазнавав невдачі

Часто я запитував Старця:

– Герондо, можна мені з’їздити в ?..?

– З’їзди, – відповідав він мені, якщо знав, що моя подорож пройде благополучно. Але коли він передбачав несприятливий розвиток подій або знав, що зі мною щось трапиться, то говорив “Ні”.

Оскільки мені подобалося їздити в ?., то я намагався під різними приводами знову і знову отримати його благословення. Старець не завжди задовольняв моє бажання. І я точно пам’ятаю, що моя подорож не була вдалою або зі мною що-небудь траплялося в дорозі, якщо благословення було випрошено.

Вчиняй згідно з благословенням церкви та духівника

Отець Порфирій говорив майбутньому сербському єпископу Іринею (Буловичу): “Послухай мене, дитя моє. Коли цього вимагає від тебе Церква, є на те благословення твого духівника і ти без лукавства приймаєш покладений на тебе послух, тоді, за любов’ю Христовою, твій послух зможе перетворити все це мирське кружляння на молитву, хоча ти й сам не будеш цього усвідомлювати. Якщо ж ти вибереш собі для життя найтихіший куточок Святої Гори або ж якийсь монастир, але зробиш це зі своєї волі, влаштуєшся так, як тобі хочеться, нехай навіть маючи високі духовні цілі, для зручності спасіння, так би мовити, але не маючи на це благословення Церкви чи свого духівника, тоді, хоч би що ти робив, усі твої труди будуть марні, і ти нічого не досягнеш”.

– Можу вас запевнити, – говорив нам владика, – що відтоді у всіх складних ситуаціях я згадував ці слова Старця, – і негайно приходило умиротворення. Так було завжди.

Сповідь у отця Порфирія. У православ’ї немає місця відчаю

Моя перша зустріч з отцем Порфирієм відбулася в дуже мирній і дружній атмосфері, далекій від будь-якої похмурості або суворості, як може хто-небудь уявити, уявляючи собі бесіду зі старцем-подвижником. Отець Порфирій, незмінно сповнений умиротворення і великодушності, вислуховував відверті зізнання змучених душ так, ніби це були прості повсякденні розмови. Наче все це він уже знав.

Мир і спокій, пом’якшуючи наші душі, розливалися навколо Старця. Під час першої ж зустрічі з отцем Порфирієм усі наші хвилювання і скутість, що передували їй, зникли. У нашому спілкуванні не було й сліду будь-якої жорсткості або суворості. Одна тільки братська любов і прощення. Старець слухав, молячись по чотках, благословляв і читав дозвільну молитву.

“Духівник – це велика справа, – скаже він нам згодом. – У Православ’ї немає місця безнадійності, немає місця відчаю, тому що є духівник, який має благодать прощати гріхи”. І починав дуже просто розповідати різні випадки з життя, які дуже допомагали нам сповідатися.

Одного вечора ми сиділи на галявині в лісі й розмовляли з отцем Порфирієм. Сутеніло. Було похмуро, погрожував піти дощ. Але поруч зі Старцем навіть ті, хто боявся темряви нічного лісу, не відчували ні найменшого страху. Отець Порфирій говорив про відмінність між смиренномудрієм і сітями лжесмирення. “Смиренна людина, – пояснював він, – це не є щось безособове. Вона усвідомлює своє становище і не втрачає своєї індивідуальності. Смиренний усвідомлює свою гріховність, свою нікчемність і приймає догани свого духівника і зауваження своїх братів. Сумує, але не впадає у відчай. Скорбить, але не плазує і не впадає в гнів. Той, хто заплутався в сітях лжесмирення, спочатку зовні схожий на смиренного. Але якщо його трохи зачепити або щось йому сказати, то його пошкоджене “я” обурюється, приходить у сум’яття, і він втрачає і той малий світ, який у нього був. Те ж саме відбувається і з людиною, яка постійно перебуває в смутку, порівняно з тим, хто кається. Охоплений смутком ніби обертається в самому собі, він займається тільки самим собою. Грішник же, який кається і сповідується, ніби розкривається, виходить назовні. Наша віра має великий скарб. Її коштовність – це священик, який приймає сповідь, духівник. Але, розповівши про свої гріхи духівнику й отримавши прощення, не обертайся назад”. Останнє Старець завжди особливо підкреслював. Людина не повинна повертатися назад, але завжди повинна рухатися вперед. Скількох спійманих у похмурі сіті відчаю він спас в останню хвилину, звільняючи їх силою свого дерзновення перед Богом!

Люди “притягувалися” до Старця

Напевно, нелегко було сторонній людині припустити в отця Порфирія вроджене почуття гумору. Воно розтоплювало останні залишки скутості в спілкуванні зі Старцем, але найголовніше – воно було основними ліками, які лікували тебе від замкнутості й смутку. Життєрадісність, веселість і доброта отця Порфирія притягували до нього людей.

Поруч з отцем Порфирієм я завжди знаходив спокій

Уже з перших слів на сповіді ти відчував: Старець розуміє тебе. І не було жодного страху, ти не чув жодних докорів осуду.

Так, звісно… він приймав тебе таким, яким ти є. У цьому він був близький з отцем Паїсієм⁸¹. З одним молодим чоловіком він розмовляв 12 годин поспіль, і врешті-решт юнак пішов зціленим.

Одним із головних дарів, яких він сподобився від Бога, було його відкрите серце, в яке ти входив, знаходячи там спокій.

Потім він брав скальпель і починав потихеньку очищати твої рани.

Він ніколи не відступав назад.

Терпіння Старця було безмежним

Отець Порфирій хоча й засмучувався, але ніколи не гнівався, коли бачив, що до нього приїжджають люди ледачі, лукаві, егоїстичні, не готові до бесіди. Він володів безмежним терпінням і поблажливістю до наших гріхів, але не для того, щоб виправдовувати їх, а щоб пробудити в нас старанність до їх подолання. І щоб допомогти нам у цій боротьбі, Старець користувався своїми обдаруваннями, які сповнювали душі відвідувачів подивом і страхом. Іноді він чудесним чином виконував прохання тих, хто приходив до нього, але ці чудеса ніколи не проходили без глибокого духовного впливу на прохачів. Отець Порфирій намагався дати людям не тимчасове полегшення, а щось більш істотне, вічне. І справді, він чинив би з тими, хто приходить, несправедливо, якби обмежувався тільки вирішенням їхніх тимчасових труднощів, залишаючи для них зачиненою браму Раю, де вже не буде жодних проблем. Однак коли Старець бачив відсутність можливості для духовного контакту з метою спасіння душі через егоїстичний опір людей, то не вдавався до своїх обдарувань. В іншому разі він би ще більше обтяжив душі цих людей, коли запропоновані ним дари були б залишені ними без уваги. Отець Порфирій чекав, поки не припиниться супротив. У таких випадках він мовчав. Але це мовчання не було проявом байдужості до людей, бо він допомагав їм своєю молитвою, яка була ще більш дієвою, ніж його слова. Він нікого не залишав без допомоги, хоча дехто й ображався на те, що Старець нічого не говорить. Іноді його мовчання було пов’язане з гострими нападами незліченних хвороб, що мучили його, іноді – з відсутністю внутрішнього сповіщення про те, що сказати, а іноді – з причин, які знали тільки Бог і він сам.

Божественне і людське

Одного вечора я приїхав до отця Порфирія в монастир і запитав його поради щодо однієї моєї проблеми, яка не терпіла відкладання. Він сказав мені: “Я дуже хворий і не можу зосередитися. Хочеш, щоб я відповів тобі зараз, як підказує мені логіка, але тут є небезпека помилки, чи прийдеш завтра, щоб я міг зібратися з силами?” Я відповів: “Нічого мені зараз не кажіть, Герондо. Я приїду завтра вранці”. Наступного дня я отримав відповідь.

Я почав із простого

У вирішенні різних проблем, з якими йому доводилося стикатися, Старець був дуже розважливий. Він розповідав: “Одного разу до мене прийшла одна актриса. Вона була в страшному відчаї, тому що її покинув улюблений чоловік. Я бачив її душу. І що ж там було? Руїни. З чого ж почати? Я почав із чогось простого. Дав їй епітимію, щоб вона щодня робила щось мале. Якщо я тобі скажу, що я велів їй робити, то ти розсмієшся. Але для неї саме таким і мав бути початок. У цієї жінки був добрий устрій. У міру виконання того невеликого правила, яке я їй призначив, її душа заспокоюватиметься, і вона прийде до тями. Тоді я призначу їй більш серйозне правило, і так вона мало-помалу наблизиться до Христа”.

Безперестанна турбота про людину

Старець Порфирій мав велике обдарування пастиря. До прикладу, він міг одразу ж, хоч би де перебував, усе залишити й вирушити в поїздку на Крит або на Кіпр, щоб допомогти там якійсь людині, про яку Святий Дух сповістив його, що вона перебуває у скруті. Безмежна була любов і турбота Старця про таку людину.

З батьківською турботою

Коли отець Порфирій зустрічався з молодою людиною і своїми прозорливими очима бачив, що вона перебуває під страшним гнітом середовища, батьків і т. ін., тоді він подовгу не відпускав її, з великою любов’ю, по-дружньому обговорюючи її особисті труднощі. І якщо молода людина потім надовго зникала, Старець запитував у тих, хто знав її, як вона живе, чим займається, передавав їй своє благословення… і робив так доти, доки та знову не приїжджала до нього й не ставала врешті-решт на шлях правого життя. Так, одного разу отець Порфирій став часто нас запитувати про одного юнака, де він, що робить, як живе. Потім він розповів нам, що в цієї молодої людини великі внутрішні проблеми, і порадив нам молитися за нього, щоб він приїхав у монастир. “Я можу йому допомогти, – сказав отець Порфирій. – Він – ваш друг, і йому потрібна духовна допомога”.

Раз ти не слухаєш, я не можу тобі говорити

Я приїхав до отця Порфирія і, коли увійшов у його келію, побачив, що він хворий лежить на ліжку. Він запитав мене:

– Що ти хотів, дитя моє?

Я відповів:

– Герондо, у мене є одна проблема, і я хотів із Вами порадитися про те, що мені робити.

Тоді Старець зробив таке. У нього був папуга, який вільно літав по келії. На одному столі стояла його клітка. Отець Порфирій змахнув рукою і сказав: “Гей, забирайся у свою клітку!” Папуга залетів у клітку і став звідти дивитися на нас. Старець повернувся до мене і досить суворо сказав:

– Бачиш, дитя моє? Коли я велів папузі забратися в клітку, він виявив послух. А в тебе немає бажання зробити так, як я тобі скажу, якою б не була моя порада. Тому і я нічого не можу тобі сказати.

* * *

⁸¹ Схимонах Паїсій (Езнепідіс), 1924-1994. Один із найвідоміших святогорських подвижників нашого часу. – Прим. перекл.

РІЗНОМАНІТНІ ПРОБЛЕМИ

Виконуй заповіді Христові, і ти побачиш, що всі твої труднощі вирішуватимуться самі собою

“До мене приходять люди, – сказав мені отець Порфирій, – і я бачу їхні душі. Це руїни. Але вони не відчувають цього і запитують, говорять зі мною про різні свої труднощі, не знаючи своєї найбільшої проблеми. Я кажу їм про неї, але вони мене не розуміють, не надають значення моїм словам, бо всі вони занурені у свої проблеми, захоплені своїми бажаннями. Тоді, щоб вони не пішли, не отримавши жодної користі, іноді я буваю змушений за благодаттю, дарованою мені від Бога, говорити про тільки їм одним відомі речі: про них самих, про їхніх рідних, про їхнє село тощо. Вони дивуються, починають мені довіряти і тоді вже уважно слухають те, що я говорю їм для їхньої душевної користі”.

Одні відвідувачі дуже уважно слухали слова Старця, інші з меншою увагою, а треті – зовсім не слухали. Кожен – відповідно до своєї духовної зрілості. Ті, хто одразу ж розумів користь повчань отця Порфирія, закривали вуста і відверзали вуха. Вони намагалися не упустити жодного його слова і йшли, сповнені нових сил. Вони дякували Старцю і славословили Бога, тому що прийшли просити десяток дарів, а поверталися, отримавши тисячі. Отець Порфирій, із властивими йому простотою і безпосередністю, часто говорив відвідувачам: “Не переживай про свої проблеми, про які ти мені розповів, не треба до них постійно повертатися, не замикайся на них. Залиш їх і йди вперед, спрямовуючи всю свою увагу і докладаючи зусиль для того, щоб стати гідним любові Христової, знаючи і дотримуючись Його заповідей. Займаючись виконанням заповідей Христових, ти побачиш, що всі твої труднощі вирішилися самі собою і що ти вже увійшов до Раю нетварної Церкви Христової, який починається тут”.

У відчаї вона проплакала весь вечір

У пані ?. була одна серйозна проблема, про яку вона протягом тривалого часу часто говорила отцю Порфирію. Він завжди втішав її і запевняв, що врешті-решт її проблема благополучно вирішиться, і вирішиться саме так, як вона хоче. Однак поточні події свідчили про протилежне.

Пані ?. бачила, що чим більше часу минає, тим далі обставини, замість того щоб поліпшуватися, навпаки, погіршуються. Одного вечора вона отримала звістку, що за кілька днів трапиться якраз те, чого вона найбільше боялася. Незважаючи на те що отець Порфирій не переставав запевняти її, що цього не станеться, вона відчула себе дуже нещасною, її охопив відчай. Весь вечір вона не знаходила собі місця, плакала і говорила: “Геронда, Геронда… Ну чому ж так, Геронда?.. Хіба ти не казав мені, що все закінчиться добре? А зараз, Герондо, як мені бути?” Так вона проплакала весь вечір.

Щойно розвиднілося, задзвонив телефон. Піднявши слухавку, вона з подивом почула голос отця Порфирія: “Дитя моє, навіщо ти так робиш? Весь вечір кличеш мене і не даєш мені перепочити. Навіщо ти так робиш? Хіба я не сказав тобі, що все закінчиться добре?”

Пані ?. була вражена. Звідки Старець дізнався, що вона кликала його весь вечір? І чому він продовжує стверджувати, що все закінчиться добре?

Бог, звісно ж, і в цьому випадку відкрив отцю Порфирію, як усе відбудеться. Проблема пані ?.. за кілька днів вирішилася. І все сталося точно так, як і передбачав Старець.

Він дуже хоче мати сина

В однієї жінки було дві доньки, і вона не збиралася, принаймні на той час, народжувати ще одну дитину.

Одного разу вона разом зі своїм чоловіком приїхала до отця Порфирія. Під час бесіди жінка раптом побачила, що Старець підняв руку, благословив її утробу і вимовив: “Господи, Іісусе Христе, дай їй дитину”.

Першою її реакцією був протест: “Навіщо, Герондо? Ви ж знаєте, що ми невлаштовані матеріально. Мій чоловік зараз обладнує свій власний лікарський кабінет, і в нас уже є двоє малюків, які ще не ходять навіть до початкової школи”.

“Нічого, – відповів Старець. – Хіба не шкода тобі чоловіка, який сумує, що ти не народжуєш йому сина? Він, може, тобі цього й не каже, але всередині в нього приховано дуже сильне бажання мати сина. І ти побачиш, що ця дитина принесе вам і щастя, і добробут”.

Через півтора місяця жінка завагітніла і народила прекрасного хлопчика. Йому зараз уже шість років.

Як і передбачив отець Порфирій, разом із ним до їхньої сім’ї прийшли щастя і достаток.

Уві сні…

Одна близька родичка пані ?.. хотіла відкрити отцю Порфирію дещо, що важким каменем лежало в неї на душі. Але різні справи весь час заважали їй поїхати в монастир.

Одного разу їй наснилося, що вона зустрілася зі Старцем і розповіла йому про свою проблему. Прокинувшись, вона одразу ж зателефонувала отцю Порфирію, щоб запитати, коли можна до нього приїхати. І з подивом почула відповідь: “Але ж ти вже все мені розповіла вчора. Знову будеш розповідати те ж саме?”

Він розповів мені про всі мої проблеми

Розповідь кіпрського лікаря, пана ?.:

“Тоді я навчався на медичному факультеті Афінського університету. Одного ранку задзвонив дзвінок у квартирі, де я жив. Відчинивши двері, я побачив незнайомого священика, який запитав мене: “Можна увійти?”” На пана ?. справило велике враження те, що з першої ж миті він відчув: цей священик був геть не схожий на інших, з якими йому до того часу доводилося зустрічатися.

“Ми проговорили цілих чотири години. Обговорювали як мої особисті, так і сімейні питання та проблеми. Бесіда так мене захопила, що тільки коли священик пішов, я згадав, що зовсім забув пригостити його хоча б філіжанкою кави. Цей відвідувач, щойно я побачив його, сильно мене вразив. Уявіть собі, коли я відчинив йому двері, він назвав мене на ім’я, хоча ми раніше ніколи не зустрічалися.

Як я дізнався пізніше, це був отець Порфирій. Того дня, завдяки розмові з ним, я змінив усі свої наміри щодо майбутнього. Треба зазначити, що наша бесіда відбулася саме в той час, який був вирішальним для всього мого подальшого життя”.

Моліться разом

Старець часто говорив про любов. Отець Порфирій наголошував, що ненависть затьмарює душу. Ще він радив, щоб ми, коли в когось виникають проблеми, збиралися всі разом і молилися про їхнє благополучне вирішення.

Обговорюйте свої проблеми між собою, у братерстві, і Бог усе влаштує

Обговорюйте свої проблеми між собою, у братерстві, і Бог усе влаштує. Багато людей, і християни насамперед, дуже наївні й говорять про свої проблеми без розбору з усіма, зокрема й із тими, які тільки виглядають братами, а насправді є хижими вовками (пор.: Мф. 7:15). Пам’ятайте: “Будьте мудрі, як змії, і прості, як голуби” (Мф. 10:16).

Заручини йшли до розриву

Одна моя знайома дівчина була заручена. У цей час між нею та її нареченим почалися деякі розбіжності. Однак і мати, і дівчина приховували це від батька, боячись, як би він не почав скандал. Мало-помалу стало зрозуміло, що заручини йдуть до розриву.

Одного вечора отець Порфирій подзвонив мені додому. Мене він не застав і просив дружину передати, щоб я приїхав до нього за першої ж можливості.

Дізнавшись про дзвінок, я негайно вирушив до Старця. Щойно я увійшов до нього в келію, він одразу ж почав говорити мені про нареченого цієї дівчини, його характер, і сказав, що він – хороша людина. Оскільки я нічого не знав про їхню сварку, то не зрозумів, навіщо отець Порфирій мені все це говорить, і запитав його: “Для чого, Герондо, Ви мені все це розповідаєте? Що сталося?”

Тоді він мені відповів: “Батьки дівчини – егоїсти, і вони породили на світ теж егоїстку. Замість того щоб поводитися як належить перед Богом і людьми, вона, до всього підходячи з мирськими критеріями, неправильно витлумачила деякі обставини. Зараз вона збирається відмовитися від свого нареченого і розірвати заручини. Можливо, і хлопця трохи збили з пантелику його близькі, але він – хороша людина”.

Повернувшись додому, я запросив до себе наречену разом із матір’ю, переповів їм те, що говорив мені отець Порфирій, і попросив, щоб вони наступного ранку самі поїхали до нього і поговорили з ним. Вони з’їздили до Старця, проблема вирішилася, дівчина вийшла заміж і тепер щасливо живе з чоловіком і дітьми.

МОЛИТВА

Молитва – мати всіх благ

Старець завжди повторював, що Бог – це все, і говорив, що без молитви до Бога не буває нічого. “Молитва, – наставляв він, – є матір’ю всіх благ. Лише б вона завжди була смиренна, абсолютно позбавлена егоїзму і сповнена любові до Христа”.

Молитва народжується з любові до Христа

Один новоначальний святогорський монах відвідав отця Порфирія в Оропосі й у бесіді запитав його:

– Герондо, я хотів би почути від Вас що-небудь про молитву Іісусову. Як молитися Іісусовою молитвою? Одні кажуть, що треба утримувати дихання, інші, що треба сидіти на низькій лавочці, опустивши голову на груди, і в такий спосіб утримувати розум від розсіювання, і т. д. Отже, я хочу, щоб Ви, маючи досвід, сказали мені, як творити Іісусову молитву.

– Я, чадо моє, – відповів Старець, – не знайомий із цими речами. Але я знаю одну історію, з якої ти, коли я тобі її розповім, сам усе зрозумієш.

Одна молода дівчина була моєю духовною дочкою. Вона дуже мене любила, завжди в усьому зі мною радилася і була дуже слухняна. Нарешті ця дівчина вступила до університету. Одного разу вона приїхала до мене і каже:

– Герондо, я вчора була на іменинах у своєї подруги і там познайомилася з одним хлопцем. Я відчула до нього таку прихильність, так його полюбила, що не можу його забути. Мені б хотілося знайти його і сказати про своє бажання створити з ним сім’ю. Тому я й прийшла до Вас, щоб запитати у Вас поради.

– Вислухай мене, дитя моє, – відповів я. – Не вплутуйся зараз у це, інакше все твоє навчання піде шкереберть. Потерпи, поки не закінчиш університет, а потім у тебе на це буде все життя.

Вона послухалася мене і пішла. Через тиждень приходить знову і каже:

– Герондо, Ви знаєте, як міцно я Вас люблю. Я намагаюся викинути цього хлопця з голови, але не можу. Весь час думаю про нього.

Я дав їй ще кілька порад, і вона пішла. Через тиждень вона знову прийшла і каже:

– Геронда, зараз я прийшла не для того, щоб радитися з Вами. А щоб сказати Вам: сьогодні я поїду до нього, тому що я не можу без нього жити. Я його полюбила: сідаю читати – не можу, бо думаю про нього; йду готувати – знову він стоїть перед очима. І взагалі, як я не старалася, як не боролася, не змогла викинути його з голови.

Бачиш, ця дівчина, лише один раз побачивши юнака, вклала його образ у свій розум, у своє серце, а потім, як не намагалася витягти його звідти, так і не змогла. Усі її старання виявилися марними. А ми зараз намагаємося знайти спосіб для того, щоб полюбити Бога, Який надав нам стільки благодіянь! Я не знаю цих методів із лавкою, утримуванням дихання тощо. Мені подобається тільки один спосіб, про нього я зараз тобі й розповів.

Їхня молитва може стати покровом над усією Грецією

До Старця стікалися люди не тільки з усієї Греції, а й з усього світу, навіть із Японії. Вони приходили і розповідали йому про свої проблеми, страхи тощо. І всім їм отець Порфирій допомагав своєю великою любов’ю, смиренням, лагідністю і молитвою. Головним чином, звичайно, молитвою.

В одній нашій розмові він сказав: “Є старці, які, коли розпростягнуть свої руки на молитві, можуть простягнути молитовний покров над усією Грецією”. Звичайно ж, він не говорив, чи має він на увазі самого себе або когось іншого.

Я сплю, а серце моє пильнує⁸²

Молитва була для отця Порфирія життям. Без примусу, безперестанна, полум’яна, розумна молитва Іісусова. Слова “Господи Іісусе Христе, помилуй мене” були райськими квітами, що безперестанку розквітають на вустах Старця взимку й улітку, вночі та вдень. Молитва була для нього тим самим, що й дихання. Вона ніколи не припинялася, і коли він не спав, і коли спав, згідно зі словами пророка: Я “сплю, а серце моє пильнує” (Пісн. 5:2).

Я і ти – це одне

Часто паломники просили Старця помолитися за них, за їхніх близьких, і він завжди обіцяв, що молитиметься.

Я дивувався: як Старець може утримати в пам’яті сотні імен? Одного разу, коли ми говорили з ним про молитву, він несподівано повернувся до мене і сказав: “Ти, напевно, хотів мене запитати, як мені вдається в молитві не забувати стільки імен? Я – людина грішна і слабка, і кажу: “Господи, помилуй Георгія, Миколу, Марію, Катерину – скільки імен пам’ятаю – і всіх тих, за кого мене просили молитися, а я забув їхні імена”. І Бог, бо Він – не отець Порфирій, щоб забувати, але пам’ятає всі імена, негайно розпростирає Свою милість над усіма”.

Я здивувався його Божественній просвіті й запитав: “А як Ви, Геронда, молитеся за всіх цих людей?” І Старець абсолютно спокійно відповів: “Ось так. Насамперед я кажу: “Господи Іісусе Христе, помилуй мене””. – “Кажете, “помилуй мене”? Але ж вони ж просили Вас молитися за них, а не за самого себе”, – з подивом заперечив я. Старець, бачачи моє нерозуміння, відповів: “Добре. Хіба ти не знаєш, що якщо Бог не помилує мене, то Він не помилує навіть і тебе? Хіба ти не знаєш, що ти і я – це одне?” Прості, але дуже глибокі слова, більш ніж глибокі. Такої глибини, що в іншій нашій бесіді отець Порфирій сказав, що в цьому почутті нашої єдності з іншими криється таїнство духовного життя у Христі.

Пізніше, читаючи творіння святих отців, я знайшов у них, що найбільше милосердя до ближніх полягає в нашому особистому освяченні. Читаючи житіє святого Серафима Саровського, який говорив: ” Зтягуй у собі мир Божий, і тисячі людей навколо тебе спасуться”, я згадав слова отця Порфирія. Хіба не так було і з ним? Ці його дивовижні слова: “…я і ти – це одне”. Вірю, що вони мають міцну силу і діють через Старця, який своїм життям здійснив первосвященицьку молитву Господа: “Щоб вони були одне” (Ін. 17:11).

Сила молитви Старця

“У мене був, чадо моє Анаргіре, – сказав мені одного разу отець Порфирій, – один дуже хороший друг, ієромонах. Його благословили вирушити в Америку для того, щоб проповідувати там слово Боже. Ми обидва важко переживали розлуку. Але архієпископія була непохитна у своєму рішенні. Він мав їхати негайно. Так і сталося.

У день розставання ми перед Богом дали обіцянку молитися одне за одного до самої смерті. Уже з першого вечора після нашої розлуки я став молитися за свого друга. Він теж спочатку писав мені, що молиться за мене. Але незабаром він став повідомляти про страшні відчуття, які він переживає під час сну. Здавалося, що через усе його тіло, від кінчиків пальців ніг до голови, проходить електричний струм високої напруги. Це траплялося з ним щоночі. Він став буквально грудкою нервів і майже втратив сон. Спочатку ієромонах думав, що те, що з ним відбувається, є наслідком різниці в кліматі між нашою країною та Америкою. Але коли він побачив, що з плином часу ці явища не тільки не послабшали, але, навпаки, посилилися, то занепокоївся. Ієромонах подзвонив мені телефоном і запитав, що я про все це думаю. Я його заспокоїв, сказав, що все це дрібниці, що просто він забув про нашу обіцянку, коли розлучався, молитися одне за одного. “А в який час ти відчуваєш ці неприємні відчуття?” – запитав я його. І він відповів: “Увечері, коли лягаю спати о стільки-то”. – “А, ось як. Це якраз той час, коли я, смиренний, молюся за тебе. Хай буде благословенне ім’я Господнє, Який робить так, що моя молитва сягає до тебе в Америці! Ти теж молись за мене, бо я грішна людина”, – сказав я йому і повісив слухавку”.

Тут треба зауважити, попереджаючи запитання читачів, які можуть запитати, чому на вищезгаданого ієромонаха молитва отця Порфирія справляла таку дію. Згідно зі словами самого Старця, ці відчуття, які відчуває священик в Америці, з’явилися результатом того, що він забув про свою обіцянку молитися в обумовлену годину. Звичайно, якби він молився в цей час разом з отцем Порфирієм, то не відчував би жодних неприємних відчуттів.

Тут варто розповісти і ще про один дивовижний факт, достовірність якого безсумнівна. Одного разу цей ієромонах уночі прокинувся від холоду і побачив, що двері в його кімнату відчинені. Здивувавшись і будучи впевненим, що ввечері він, як зазвичай, зачиняв їх, він встав, знову зачинив їх і ліг спати. Коли через кілька днів він розмовляв телефоном з отцем Порфирієм, той сказав йому, що відвідує його і бачить, що він, замість того щоб молитися, спить. Ієромонах цьому не повірив, міркуючи: це неможливо, щоб Старець з’являвся в Америку з метою його побачити. І тоді він почув: “Ось, наприклад, днями приходив я до тебе і залишив за собою двері відчиненими!” Ієромонах слухав це як громом вражений. Що він міг сказати на ці слова Старця? “Великий Ти єси, Господи, і дивні діла Твої!”

Що стосується молитов отця Порфирія, то багато хто говорив, що вони відчували, коли він молився за них, тишу і радість, спокій і радість, блаженство і мир. Вони відчували його молитву як щось таке, що виганяє всякий смуток, переживання та створює почуття захищеності й упевненості в завтрашньому дні, пробуджує бажання молитися і славити Бога. Так, пані ?., яка нещодавно овдовіла, розповідала, що того вечора, коли вона повідомила Старцю про смерть свого чоловіка, то, хоч і перебувала у своєму домі, раптом відчула, що весь тягар з її душі пішов, що вона заспокоюється і з її душі струмує тиха радість. Вона перехрестилася і вигукнула: “Боже мій, хіба так я повинна себе почувати?” Згодом вона дізналася, що саме в ту годину, коли вона заспокоїлася, за неї молився отець Порфирій.

Інша жінка розповіла одній гідній довіри людині, яка й повідала нам цю історію, що, коли вона просила Старця допомогти їй у вирішенні особистої проблеми, він запропонував їй спільно щодня молитися о десятій вечора. Коли вона сказала, що в цей час не може, бо зайнята по дому, то він запропонував разом молитися о четвертій годині ранку (вона у себе вдома, а він у монастирі). На її заперечення, що вона сама не зможе прокинутися, а будильник ставити незручно, бо це спричинить занепокоєння всій сім’ї, Старець сказав, що він сам приходитиме й будитиме її. І справді, як він і сказав, щоранку о четвертій годині вона відчувала легкий дотик, поштовх у плече, і розуміла, що це її будить отець Порфирій. Це сповіщення від Старця приносило радість, воно не викликало ні страху, ні занепокоєння.

Один наш друг розповідав, що, коли ввечері отець Порфирій за нього молився, до нього приходили душевний мир і спокій. Інший раз його тіло ставало таким легким, що здавалося, воно ось-ось підніметься над ліжком.

Бували й інші випадки. Про один із них Старець сам розповідав нашому другові. Одна людина була винна іншій гроші. Отець Порфирій на прохання того, хто позичив, молився за нього, щоб Бог напоумив його і він повернув борг. Молитви Старця викликали в людині, яка не бажала повертати гроші, постійне занепокоєння. Нарешті він попросив отця Порфирія перестати про нього молитися.

Звідси видно, що іноді той, за кого молився Старець, відчував постійне занепокоєння, подібне до наполегливого нагадування. Звичайно, це траплялося тільки тоді, коли людина не виконувала того, що вона повинна була зробити. Але повернемося до нашої розповіді.

Не минуло й трьох тижнів після випадку з відчиненими дверима, як вищезгаданий ієромонах знову подзвонив отцю Порфирію і, не багато не мало, став палко просити його, щоб він припинив за нього молитися. Його молитва вночі позбавляла його сну, і вдень він не міг нормально працювати. Навколишні могли подумати, що він ледар і безвідповідально ставиться до свого послуху. Старець обіцяв виконати його прохання і справді перестав за нього молитися. З цього часу священик, як він сам потім повідомив отцю Порфирію, ніколи більше не відчував на собі сили його молитви, яка доходила навіть до Америки.

Необхідно зробити невеликий відступ, щоб внести ясність у розглянуте питання, щоб уникнути хибних тлумачень.

Тут ховається велика таємниця. Це таємниця праці, яка приносить відпочинок, і спокою, що веде до погибелі. Чудові слова авви Пимена Великого з “Патерика”: “Я йду туди, де є праця, і там знаходжу спокій”. І святий Ісаак Сирин пише: “Бог і ангели Його в нужді радіють, диявол же і служителі його – у відпочинку”. І в іншому місці: “Ніхто без праці не зійшов на небеса”. Спортсменові, який бажає здобути перемогу в змаганні, подобається праця тренувань, тому що він прагне нагороди за перемогу. Старець із досвіду знав це і з любові хотів і свого друга, ієромонаха, привести до небесного спочинку, шлях до якого лежить через ці тимчасові труди. Він наполегливо нагадував йому про час молитви, немов би кажучи: “Прокинься, нещасний, від сну, і давай, як обіцяли, помолимося разом, і ти ввійдеш у таїнства Божі та знайдеш зовсім інший відпочинок”. Звісно ж, той ієромонах, розмірковуючи по-людськи, порахував, що для того, щоб бути в змозі працювати вдень, він має відпочивати вночі. Але секрет отця Порфирія полягав у тому, що коли приходить благодать, тоді втома зникає. Адже більша праця, зроблена заради Божественної любові, заради любові до Владики Христа, приносить і більшу благодать. І тоді, провівши ніч у молитовному бдінні, наступного дня подвижник може, незважаючи на свою тілесну втому, ще краще трудитися на користь своїм ближнім, усій Церкві. Адже всім його трудам сприятиме Божественна благодать. Відпочивши ж і виспавшись, він працюватиме сам, покладаючись лише на свої слабкі людські зусилля. Отже, оскільки той ієромонах “не вхопив” думку Старця й обрав, з огляду на людську логіку, інший напрямок, він став схожий на спортсмена, який віддає перевагу сну над тренуваннями, щоби начебто прийти на змагання відпочившим. Усі розуміють, що це нерозумне рішення. Бог у цьому випадку нікого не примушує, тому отець Порфирій, коли його пропозицію про спільну молитву було відхилено і його попросили “не турбувати”, відступив. Таким чином цей священик залишився один. Нам невідомо, що з ним потім стало. Вважаємо, що пізніше він зрозумів сенс цих нічних нагадувань Старця і отримав від цього користь.

Цю історію розповів мені отець Порфирій близько 25 років тому, тому що і я в той час відчував… точно таке саме занепокоєння від молитов за мене мого улюбленого Старця. У серпні наша і ще одна сім’я разом вирішили провести відпустку на курорті в Едіпсосі⁸³. Перш ніж вирушити в дорогу, я поїхав по благословення до отця Порфирія. Між іншим я запитав його, чи може він що-небудь сказати про те, як пройде моя відпустка. Він відповів, що відпустка пройде добре, тому що він буде весь час молитися за мене. Увечері того ж дня ми вже були в Едіпсосі, зупинилися в одному гарному готелі, пішли в центр і зовсім забули про молитву і взагалі про все. Увечері ми лягли спати пізно. Тільки я заснув, як відчув, що моє ліжко почало сильно розгойдуватися. Я подумав, що почався землетрус, у страху прокинувся і голосно закричав: “Землетрус! Землетрус!” – а сам продовжував лежати, міцно тримаючись за ліжко, щоб не впасти. Тут я помітив, що ніхто ні в сусідніх кімнатах, ні на сусідніх поверхах не прокинувся. Це мене ще більше стривожило. Кілька годин я провів без сну, а коли знову заснув, то все повторилося спочатку. Крім того, у мене з’явилося нове відчуття, ніби через моє тіло пропускали електричний струм. І це повторювалося неодноразово. Вранці я запитав свого друга, який був лікарем, і його дружину, чи відчули вони вночі землетрус, але вони тільки розсміялися. Усе це повторювалося щоночі, і моя відпустка перетворилася на справжні тортури. Одного разу уві сні я побачив себе в церкві Святителя Миколая (здається, в Каллісії), і від ікони святого на мене виливалися міріади райдужних снопів божественних променів нестерпно яскравого світла, викликаючи в мені невимовну божественну радість. Після цього сну я вже не міг не зателефонувати Старцю і все йому розповів. “Не переживай, – сказав він. – Це я турбую тебе своїми молитвами. О котрій годині ти побачив уві сні святителя Миколая?” Я сказав йому, о котрій годині це було. “Ну ось, у цей час я якраз молився святому за тебе. Відпочивай, але не забувай і про молитву”. Тоді я жартома сказав йому: “Герондо, я прошу, якщо Ви справді хочете, щоб я добре відпочив, тоді припиніть за мене молитися. А то моя відпустка перетворюється на суцільні страждання…” Старець лише посміхнувся цим моїм словам… якось милостиво і з великою добротою. Так він хотів направити мене до духовного життя. Але… де мені було це зрозуміти!

Мені згадалися дві останні години, проведені з отцем Порфирієм, перш ніж він остаточно поїхав на Святу Гору. Тоді ми обидва були дуже веселі й відчували глибоке задоволення. Добре б, щоб і зараз Старець молився звідти, де він є, з такою ж силою! Я з вдячністю терпів би таке занепокоєння…

Старець бере у свої руки мою голову і молиться

Щоразу, приходячи до отця Порфирія, я завжди робив одне й те саме: клав свою голову йому на коліна і, нічого не кажучи, мовчки молився за нього, за своїх близьких, за всіх нас. У такому положенні я залишався кілька хвилин. А Старець своєю чергою клав єпитрахиль мені на голову, брав її, злегка стискаючи, у свої руки і молився разом зі мною. Часто я чітко відчував його дихання і биття його серця. Якщо іноді я приїжджав із головним болем або іншими нездужаннями, то після сповіді все минало. У цих випадках, йдучи, я вважав, що отримав велике благословення. Коли я їхав на своїй машині додому, мені здавалося, що я схожий на акумулятор, добре заряджений благословенням Старця.

Одного разу я запитав отця Порфирія:

– Герондо, навіщо Ви обхоплюєте мою голову руками?

І він мені відповів:

– Чадо моє, коли ти молишся, молюся і я. Тримаючи у своїх руках твою голову, я беру твою душу і, показуючи її Христу, прошу Його помилувати тебе, допомогти тобі, напоумити тебе і дати тобі все, чого ти потребуєш. І тобі, і всій твоїй родині.

Однієї моєї молитви недостатньо

Отець Порфирій мав багато благодатних обдарувань. У нього були дар терпіння і дар пильнування. Ночами він не спав, присвячуючи їх молитві за всіх людей, особливо – за тих, хто страждає від важких хвороб.

Він сам завжди говорив: “Я буду молитися, але цього недостатньо. Треба, щоб ви відповідали моїй молитві. Тому що Бог, бажаючи послати нам Свою благодать, повинен знайти нас такими, що стоять із розпростертими руками, готовими прийняти Його благодать. Чи зцілить Він нас від наших недуг, чи попустить і далі продовжуватися випробуванню хворобою, Він завжди діє, маючи на увазі нашу душевну користь”.

Найбільше я допомагаю тобі своїми молитвами

Під час перших зустрічей з отцем Порфирієм я завжди хвилювався і відчував нерішучість. Як підійти, як запитати, як отримати відповідь? Коли Старця не було в Каллісії, або він через хворобу не приймав, або ж тільки мовчки давав благословення, я відчував у душі порожнечу. Мало-помалу отець Порфирій звільнив мене від цієї боязкості. Одного разу він сказав мені: “Ти знаєш, я відчуваю, що дуже допомагаю тобі, молячись за тебе”. “Я дуже радий від Вас це чути, – відповів я, – бо і я відчуваю Вашу молитву. Дякую Вам і прошу не переставати молитися за мене. Завжди, особливо в хвилини випробування, я прошу у Христа допомоги Вашими молитвами і завжди відчуваю, що отримую прохане”. Старець засяяв від радості й відповів: “Що ти говориш, чадо моє! Ти так робиш? Я теж це відчуваю”.

Іншим разом він сказав мені: “Ти знаєш, я бачу, що допомагаю тобі більше своїми молитвами, ніж настановами. Я завжди згадую тебе на молитві. Ти теж молися за мене, грішного”. Ці слова були відповіддю Старця на моє невдоволення тим, що не вдається часто з ним бачитися і розмовляти. “Я Вам дуже вдячний, Герондо, – сказав я. – Зараз Ви звільнили мене від тягаря, який сильно обтяжував мене, оскільки і Вас я обтяжував. Тепер уже я не буду засмучуватися через те, що не можу Вас побачити або з Вами поговорити. Досить, що Ви будете молитися за мене, і тоді я отримаю від Христа допомогу. І це буде найбільша допомога, яка тільки може бути”.

Старець навчає нас молитви

Одного вечора ми прийшли в Каллісію. На подвір’ї перед келією Старця ми побачили безліч паломників, які чекали своєї черги. Ми були останні. Коли підійшла наша черга, вже стемніло. Ми заходили до отця Порфирія по одному, і, коли всі сповідалися, Старець провів нас до монастирської огорожі. Хоча він і дуже втомився, але перебував у піднесеному настрої. Стояла чудова літня ніч. Легкий вітерець віяв прохолодою, і з-за порослих соснами пагорбів піднімався повний місяць.

У цьому дивовижному місці, посрібленому блідим світлом місяця, який надавав усьому, як живому, так і неживому, неземного вигляду, Старець визнав за зручне поговорити з нами про молитву. Він навчав нас не теорії, а практиці. Отець Порфирій завжди вчив своїм прикладом. Нас було четверо, Старець – п’ятий. Він повернув нас обличчям до сходу, двох поставив праворуч, а двох – ліворуч від себе, посередині встав сам і сказав:

“Зараз будемо творити розумну молитву. Спершу я вимовлятиму слова, а потім ви будете їх повторювати. Але будьте уважні, не поспішайте і не хвилюйтеся. Говоріть спокійно, смиренно, з любов’ю, ніжно”.

І Старець почав молитися своїм тонким, м’яким, виразним голосом: “Господи, Іісусе Христе, помилуй мене”. Він дуже повільно вимовляв слово за словом, без жодного поспіху, ніби стоячи перед Христом і звертаючись до Нього. Він робив велику паузу після слова “Христе” і слова “помилуй мя” вимовляв із прохальною інтонацією. І ми щоразу повторювали за ним молитву, намагаючись наслідувати його, тембр його голосу і, якщо це взагалі можливо, його душевний настрій. У якийсь момент отець Порфирій перестав голосно вимовляти молитву, тільки губи його продовжували шепотіти її. Ми зробили те ж саме. Скільки тривала ця наша нічна молитва? Не пам’ятаю. Єдине, що пам’ятаю, – це почуття умиління, яке охопило мене і яке неможливо описати людськими словами.

Нарешті Старець перервав це божественне мовчання словами: “На цьому закінчимо нашу спільну молитву. Продовжуйте молитися самі. Тепер ідіть з Богом по домівках”. Коли ми віддалялися, я повернув голову назад і розрізнив у місячному світлі величний силует отця Порфирія. Старець стояв просто поруч зі скелями, піднявши праву руку і благословляючи нас.

Молитва зі старцем. Сліпуче яскраве світло наповнило мою кімнату

Отець Порфирій сам багато молився і хотів, щоб його духовні чада чинили так само. Він всіляко намагався спонукати мене до молитви і постійно говорив мені про силу молитви.

– Молитва, чадо моє Анаргіре, – сказав він одного разу, – означає бесіду з Самим Богом, Який є Творцем і Творцем усього! Він Той, Хто створив людину за Своїм образом і подобою. Він Той, Хто створив усе, що ми бачимо навколо. Нарешті, Він Той, Хто ніколи не відмовляється від бесіди з нами, аби ми попросили Його про це. Коли б і скільки б ми не зверталися до Нього, Він ніколи не відмовить нам. Навпаки, Він завжди готовий з увагою і великою любов’ю вислухати нас, як робить кожен добрий батько, коли його просить про це його дитина. Більше того, Він готовий і дати нам те, що ми просимо, аби це було на користь нашій душі. Тобі траплялося хоч раз розмовляти з ким-небудь із членів уряду? Якщо ні, я рекомендую спробувати. Скоро ти переконаєшся, що твоє бажання поговорити з ними так і залишиться одним тільки бажанням. Ніколи вони не приймуть тебе. Максимум, що вони зроблять, – це відішлють тебе до будь-кого зі своїх заступників, щоб позбутися тебе… Навпаки, Господь наш, Який є Цар царів, ніколи не відвернеться від тебе, ніколи не відмовиться поговорити з тобою за допомогою молитви. Ти розумієш, що я тобі кажу і навіщо я це роблю?

– Звичайно, Герондо, – відповів я.

– Але щось говорить мені, що ти не хочеш цього зрозуміти. Бо якби ти все розумів, то ти молився б більше.

– Моліться Ви за мене, – сказав я.

– Я буду їсти, а ти будеш ситий? – запитав Старець.

Ці слова повністю мене обеззброїли.

– Послухай мене, Анаргіре, – продовжував отець Порфирій. – Я тобі зроблю одну пропозицію. Але я хочу, щоб ти заздалегідь пообіцяв мені, що погодишся з нею і будеш її дотримуватися.

– Обіцяю, Герондо. Я готовий зробити те, що Ви мені скажете.

– Добре. Тепер ми будемо щодня в певний час молитися один за одного.

Ми домовилися про все і пообіцяли одне одному молитися. Визначили час для молитви – десята година вечора. Старець, як він мені сказав, твердо вірив у силу такої спільної молитви. “Результати спільної молитви просто вражають, – сказав він. – Ти й сам у цьому переконаєшся. Але я хочу, щоб ти точно дотримувався нашої домовленості – молитися рівно о десятій, і ніколи її не порушував. І я робитиму те саме”.

Нарешті ми з отцем Порфирієм підійшли до стоянки автобусів. Цього разу він не дозволив мені, як я зазвичай робив, проводити його до дому. “Ні, – сказав він, – не треба мене проводжати. Поїдь додому. Адже ми щойно про дещо домовилися? Треба вже відсьогодні починати діяти згідно з домовленістю. Із сьогоднішнього ж вечора. Усе треба робити швидко”. Я послухався. Старець сів у автобус, і я почекав, поки він не поїде. Щойно автобус рушив, я це добре пам’ятаю, він постукав по склу і сказав мені: “Рівно о десятій!” Як зараз я бачу перед собою його образ, і в моїх вухах звучать ці його слова. Його обличчя променилося світлом і було схоже на обличчя ангела. Звичайно, тоді він був на тридцять років молодшим. У самому розквіті сил.

Дійсно, о десятій годині вечора я зачинився в себе в кімнаті й почав молитися. Уже з першої хвилини молитви через моє тіло, від ніг до голови і назад, стали проходити якісь хвилі. Сліпуче яскраве світло наповнило всю мою кімнату, так що мені здавалося, що я перебуваю в полум’ї, але цей вогонь не палив мене. Спочатку я сильно злякався, мене мало не охопила паніка. Але дуже скоро я зрозумів, що всі ці явища відображають силу молитви отця Порфирія. Я абсолютно заспокоївся, і мене охопила небувала, велика радість, мені здавалося, що я вже перебуваю не на землі. Це тривало доти, доки я не закінчив молитву. Наступного дня першим моїм завданням було зустрітися зі Старцем. Я вирішив нічого йому не розповідати, мені хотілося, щоб він заговорив першим. Так і сталося. Одразу ж, як я взяв у нього благословення, він з особливим задоволенням і з усмішкою запитав мене: “Ну що, злякався? Ще трохи, і ти втік би без оглядки… Але я бачив тебе в яскравому світлі, що наповнило всю твою кімнату, а тебе – радісним, і ти піднімався б усе вище й вище, ніби бажаючи досягти Престолу Господнього! Ти бачиш, яку силу має така спільна молитва? Продовжуй молитися, і ти ще не раз мене згадаєш”. І справді, я пам’ятаю його. І буду його пам’ятати не тільки в цьому, а й у майбутньому житті. Бо з плином часу всі ці явища, що відбуваються під час молитви, стали ще інтенсивнішими, їх уже неможливо описати.

Добре б, щоб Старець і зараз молився разом зі мною. Мені більше нічого не було б потрібно. Так, нехай буде так, нехай буде так…

Не говори весь час: “Боже мій, я грішник!”

У жовтні 1990 року я перебував не в найкращому духовному стані через різноманітні проблеми та важкі спокуси, які на мене обрушилися.

Не маючи сил навіть молитися, як не дивно це звучить, протягом кількох днів замість молитви я тільки говорив: “Боже мій, я грішник і не знаю, як говорити з Тобою”. Я згадував і отця Порфирія, який не раз казав мені: “Знаєш, Нікоє, наскільки великим є дар, який дав нам Бог, – право спілкуватися з Ним щогодини та щомиті, хоч би в якому стані ми перебували. А Він буде слухати нас. Це – наш найбільший скарб. Тому ми й повинні любити Бога”.

Перебуваючи в такому стані духовної кризи, я, разом із трьома моїми друзями, вирушив до отця Порфирія. Першими до Старця зайшли мої друзі, а я був останнім.

Щойно я увійшов, отець Порфирій каже мені: “Сідай, грішник”. Коли він мені так сказав, я одразу зрозумів, що він весь цей час стежив за ситуацією, в якій я опинився.

Незважаючи на те що Старець, обтяжений багатьма хворобами, лежав на ліжку, він знайшов у собі сили встати. Він, здавалося, трошки нервував. “Нікое, скажи що-небудь інше. Не треба весь час говорити: “Я грішник, я грішник”. Розмовляй із Богом по-іншому. Твори молитву Іісусову. Хіба ти не зрозумів, що це була спокуса, якій ти не зміг протистояти?”

Допомагай їм своєю молитвою

Якось раз у мене виникло бажання допомогти одним людям у вирішенні їхньої серйозної проблеми, яку помітив Старець, тоді як вони нічого про неї не знали. Але я боявся, що вони мене можуть неправильно зрозуміти, образитися, і врешті-решт замість користі моє втручання принесе їм лише духовну шкоду. Я висловив свої міркування отцю Порфирію, і він відповів мені: “Не говори з ними на цю тему. Вони напевно образяться, стануть засуджувати тебе і таким чином згрішать. Однак не проявляй до них і байдужості. Допомагай їм на відстані своєю молитвою. Тоді вони не зазнають ніякої духовної шкоди і від твоєї молитви отримають більшу користь, ніж від твоїх слів”. Я дослухався до поради розважливого Старця, і це принесло мені спокій.

Якщо ми не будемо молитися, душа наша не побачить світла Христового

Мене завжди вражав той факт, що отець Порфирій присвячував увесь свій час або тільки молитві, або роботі – знову-таки з молитвою. Я бачив, як він розмовляє зі мною, телефонує, їсть, п’є воду, розтоплює піч, робить інші справи, і розумів, що він, займаючись усім цим, невпинно молиться. Як він навчав молитися інших, так, перш за все, навчився молитися сам.

Одного разу він сказав мені: “Десь стоїть електрогенератор, а тут у кімнаті є лампочка. Але якщо ми не натиснемо на вимикач, то залишимося в темряві. Є Христос, і є наша душа. Але якщо ми не натиснемо на “вимикач”, то наша душа не побачить світло Христове і залишиться в сатанинській темряві”. Усі бачили, що душа Старця вдень і вночі була осяяна світлом Христовим, тому що його молитва була “вимикачем”, що забезпечує безперервний духовний зв’язок між “електрогенератором” і “лампою”.

Невпинно твори Іісусову молитву

Систематичне заняття умною молитвою передбачає, згідно з вченням отця Порфирія, по-перше, наявність досвідченого старця, який буде спостерігати за учнем, а по-друге – свободу того, хто трудиться, від егоїзму, злопам’ятства, неприязні, свавілля, марнославства і подібних пристрастей. Старець особливо наголошував на необхідності звершувати передані нам святими отцями богослужбові послідування Божественних служб. Його настанова “Безперестанно твори Іісусову молитву” звернена до всіх нас. Але тут треба мати міркування: ця настанова не передбачає скасування церковних послідовностей. Також не треба думати, що, сказавши кілька разів: “Господи, Іісусе Христе, помилуй мене”, ми одразу ж чогось досягнемо.

Деяким людям, які, як бачив Старець, хотіли “вивчитися” умної молитви з егоїзму, щоб потім хизуватися цим перед іншими або ж потай упиватися самовихвалянням, що ось вони вправляються у вищій молитві, він радив узагалі не займатися умною молитвою. Отець Порфирій наводив багато прикладів, коли люди хворіли, оскільки починали займатися Іісусовою молитвою “за планом”, використовуючи різноманітні “методи”, роблячи молитву самоціллю, замість того, щоб смиренно просити Бога про те, щоб Він їх помилував. До молитви не можна підходити з лічильною машинкою. Вона повинна сама летіти з душі. Той, хто молиться, не може за нею встежити, вона виливається з нього подібно до того, як ллються сльози в людини, охопленої умилінням, без будь-яких спеціальних зусиль. Звісно, до молитви ми повинні докласти праці, але вона не має бути насильницькою, примусовою. Необхідно створити відповідну атмосферу. Почитайте якусь духовну книжку, покадіть ладаном, поспівайте духовні піснеспіви, запаліть свічку, зосередьтеся. Будемо дякувати, славословити, просити Бога, і все це – просто, ненасильницьки, у простоті серця (пор.: Прем. 1:1).

“Господи, Іісусе Христе, помилуй мене” – у цих словах укладено все

“Господи, Ісусе Христе, помилуй мене” – у цих словах укладено все
Одного разу я попросив Старця підказати мені, як молитися, і, якщо це можливо, відкрити, як молиться він сам. Він відповів негайно…

– Ти за що приймаєш молитву? Думаєш, вона – це страви, які тобі приносять на замовлення? Або що це ліки, які тобі видають за рецептом? Я тобі вже казав, щоб ти шукав лише спасіння своєї душі. Прагни стати спадкоємцем вічного Небесного Царства. А все інше надай Богові. Нагадаю тобі ще раз слова Євангелія: “Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам” (Мф. 6:33). Хіба тобі цього недостатньо? Якщо недостатньо або якщо тебе це не задовольняє, тоді обмежся умною молитвою. Для мене в словах “Господи, Іісусе Христе, помилуй мене” укладено все. Безсумнівно, більше, ніж для тебе. Треба лише вимовляти їх з вірою, цілком віддавшись молитві. Під час молитви думай про те, що ти стоїш перед розп’ятим Христом. Слухай ще: коли ти будеш молитися, звернися своїм розумом сюди, до мене. Я зрозумію, що ти думаєш про мене, і буду молитися за тебе разом із тобою. Це найкраще. Так я тобі й раджу молитися.

– Герондо, але Ви ж нічого мені не пояснили.

– Я тобі все докладно пояснив. Ти просто неправильно розумієш. А знаєш чому? Тому що ти відокремлюєш себе від решти людей. А це абсолютно неправильно. Як ми любимо самих себе, так само маємо любити і наших ближніх. Я люблю весь світ так само, як самого себе. Тому не бачу причини, щоб говорити: “Господи, Іісусе Христе, помилуй нас”, а не “помилуй мене “⁸⁴-. Адже я і світ – це одне! Так само говори і ти: “Помилуй мене”.

Наш голос має бути сповнений благання

“Звертаючись до Бога, чадо моє, ми повинні мати вигляд не сержанта, який віддає накази ополченцям, а смиренного раба. Ми повинні благати, наш голос має бути сповнений благання. Тільки тоді він досягне Престолу Божого. І Бог, подібно до ніжного люблячого батька, виконає наше прохання і пошле нам Божественну благодать і дар Святого Духа”.

Відчуй поруч із собою всю Церкву

“Коли ти молишся, молися не тільки за одного себе. Говорячи “Господи, Іісусе Христе, помилуй мене”, відчуй поруч із собою все твоє братство, всю Церкву в усіх куточках землі, войовничу, живу нашу Православну Церкву, а також і торжествуючу, досконалу нашу Церкву. Всі ми перед Богом є одним цілим. І ми, і ті, хто буде жити після нас, до кінця віків”.

Ми можемо об’єднатися

“Тільки за Божественною благодаттю дві людини можуть справді скласти одне ціле. Творячи молитву, вони можуть таємничим чином з’єднатися, хоча на ділі перебуватимуть за кілометри одна від одної. Ця єдність приносить велику радість. Ми можемо скласти одне ціле, якщо житимемо таємничим життям у Христі, не кажучи самі лише слова про любов. Тоді з’єднання відбувається без зусиль, за допомогою таємничого життя у Христі, за допомогою любові. Той, хто любить, посилає “добру силу”. Вона струмує щедро, але м’яко, лагідно, подібно до “шелесту листя”, як про це пишеться в Старому Заповіті ⁸⁵. Я дуже радий, що знайшов це слово. Ти можеш навчитися посилати “добру силу” іншому, і той стане ближчим до тебе, хоча сам не знатиме чому”.

Приватні настанови про розумну молитву

Один брат провів багато часу, вправляючись у молитві Іісусовій: “Господи, Іісусе Христе, помилуй мене”, дотримуючись повчань, викладених преподобним Никодимом Святогорцем⁸⁶ у книзі “Невидима брань”.

Одного разу він прийшов до храму Преподобного Герасима, в якому в той час служив отець Порфирій.

“Послухай, чадо моє, – сказав йому Старець, – припини займатися молитвою Іісусовою за цією книгою і роби так, як я тобі зараз скажу.

Залиш місце свого серця, перейди у внутрішній центр своєї голови і прямо там промовляй: “Господи, Іісусе Христе, Сину і Слово Бога живого, помилуй мене”, з великою тихістю, лагідністю і м’якістю. Не лякайся різних образів, які представлятиме тобі лукавий. Неспішно промовляй слова, гарненько заглиблюючись у їхній зміст. Уяви, що твоя голова схожа на дзвін, язик якого під час дзвону з силою вдаряє по внутрішній поверхні черепної коробки. Тоді зовнішні помисли лукавого не можуть увійти всередину, будучи вигнані, і ти отримуєш від цього велику користь. Не надавай значення різним образам, які ти побачиш, не накидайся на них, щоб відштовхнути, але мирно і лагідно продовжуй творити молитву Іісусову”. Потім Старець сам три рази вимовив: “Господи, Іісусе Христе, помилуй мене”. Але те, як він це зробив, його голос, сповнений невимовної солодкості, так вразили брата, що він подумав: “Неможливо, щоб Бог після такої молитви не помилував цю людину”.

Звичайно, цьому братові спочатку було важко перейти до нового способу молитви, якого його навчив отець Порфирій. Але він старався і не полишає спроб освоїти його, сподіваючись, що коли-небудь у нього все вийде. У щорічному журналі святогірського монастиря Григоріат за 1978 і 1979 роки він прочитав, що існує вісім видів Іісусової молитви, і той, якого навчив його Старець, був одним із вищих.

Однак не слід забувати, що вищенаведена розмова велася з конкретною людиною, яка перебуває на певному рівні духовного розвитку. Іншим людям отець Порфирій давав інші настанови. Подібного роду поради Старця носять суто особистий характер і не підходять для загального керівництва.

Спокуса під час Іісусової молитви

Один брат довго і старанно займався Іісусовою молитвою. Однак він постійно скаржився мені на те, що одного разу отець Порфирій заборонив йому молитися так, як він звик, і благословив здійснювати звичайні молитвослів’я за богослужбовими книгами. Іісусовою ж молитвою він дозволив йому молитися не більше десяти хвилин на день.

Минуло сім або вісім років. Одного разу цей брат віз на своїй машині Старця з Каллісії в Афіни. Дорогою їм зустрілася одна знайома жінка, і отець Порфирій велів зупинитися, щоб підвезти її. Він заговорив із нею і став розпитувати про її батька, який став ченцем, як він поживає, як його здоров’я.

Закінчивши розмову з жінкою, він звернувся до брата і сказав:

“Знаєш, її батько, ставши ченцем, почав багато молитися. Лукавий скористався цим, і монах, за ворожою дією, почав відчувати відчуття великої насолоди та інші різні чуттєві стани. Ти пам’ятаєш, як кілька років тому я заборонив тобі займатися Іісусовою молитвою? Ну так от, ворог тоді був уже готовий упіймати в цю саму сітку і тебе”. Після цих слів отця Порфирія брат відчув до нього гарячу вдячність і припинив скаржитися мені на його заборону.

Різні поради про молитву

“Коли ми перебуваємо в благодаті Божій, тоді наша молитва стає чистою.

Невпинно молися, і вдень, і вночі, навіть коли лежиш у ліжку”.

“Яким би втомленим ти не був, ніколи не забувай увечері перед сном прочитати повечір’я “⁸⁷.

Іншому братові отець Порфирій сказав:

“Коли ти вдень сильно втомлюєшся на роботі або стомишся, займаючись Іісусовою молитвою, ввечері прочитай тільки Трисвяте. Тобі цього достатньо”.

Один брат розповідав мені:

“Одного разу я повернувся з області страшенно втомленим і від роботи, і від поїздки, і ввечері не став читати Повечір’я, прочитав тільки Трисвяте і ліг спати.

Наступного дня я заїхав у лікарняний храм до отця Порфирія. Коли я увійшов, він, звертаючись до мене, сказав: “Ну ось, учора ти зробив вигляд, що втомився, і не прочитав повечір’я. Більше ніколи так не роби”.

Як можна у світі зустрітися з Христом?

Одного разу ми запитали отця Порфирія: як можемо ми, ті, що живуть у світі, серед суєти, переживань і, можна так сказати, у шаленому плині сучасного життя, зустрітися з Христом?

І Старець повідав нам такий випадок зі свого життя.

Коли його призначили настоятелем храму Святого Герасима при Афінській поліклініці, недалеко від площі Омонія, то в перші дні в нього виникали труднощі під час звершення богослужінь. Прямо навпроти храму розташовувався магазин, де продавали пластинки для грамофонів. Власник магазину, щоб привабити покупців, весь час вмикав музику. Динаміки працювали на повну потужність, і отець Порфирій насилу це витримував. Дійшло до того, що, незважаючи на те що Старець дуже хотів цього призначення, він був уже готовий відмовитися від свого нового приходу.

Отець Порфирій, як він робив завжди, протягом усього свого святого життя, не став слідувати своєму першому бажанню. Смиренно, з ревними молитвами він став просити Бога, щоб Той відкрив йому Свою волю.

Після трьох днів посту і молитов у кутку храму Старець знайшов зошит, забутий там сином члена парафіяльної ради, який готувався до вступу в університет. Там були записи з фізики. Цей зошит (дивні діла Твої, Господи) дав Старцю відповідь на його запитання.

Гортаючи його, він натрапив на записи, присвячені звуковим хвилям. Уважно читаючи написане, отець Порфирій подумав: якщо кинути в озеро маленький камінь, то вода рухатиметься, підуть кола. Але якщо поруч кинути великий камінь, то від нього теж підуть кола, ще більші. Вони повністю заглушать кола від першого камінчика.

Це було відповіддю, яку Старець чекав від Бога. Наступного дня він постарався зосередити всі свої душевні й духовні сили на молитві й на звершенні Божественної літургії. І тоді “кола на воді”, які він викликав у своєму розумі й серці, поглинули “кола на воді” від грамофона й пластинок. Більше вони не турбували Старця і не відривали його від звершення Божественної літургії.

З Іісусовою молитвою в центрі Афін

Ми знаємо, що таке чернецтво, що таке рівноангельне життя, з книг і патериків. Але ми бачили це життя і в центрі Афін, у отця Порфирія. Відкрию вам таке. Усі ті роки, коли я з ним зустрічався, у мене завжди залишалося таке враження, що я бачив перед собою ангела. Ангела у плоті. Він був зразком чернечого життя, рівноангельного життя, які він, разом із умною молитвою, приніс в Афіни. Чудово, що отець Порфирій не вважав, що Іісусова молитва є долею одних лише ченців, але був упевнений, що її можуть творити і миряни. Коли до нього хто-небудь приходив, він ненадовго відривався від усього, уходив у себе і творив молитву “Господи, Іісусе Христе…”. Усе його життя було безперестанною молитвою.

Умну молитву Старець називав діянням

Коли отець Порфирій говорив про Іісусову молитву, його обличчя осявалося дитячою радістю. Своїм слабким голосом, дуже виразно, він, радісно змахуючи в такт рукою, повільно, розділяючи кожне слово, промовляв: “Господи, Іісусе Христе, помилуй мене”. На одній із наших бесід про молитву він сказав: “Мені Бог дарував благодать, щоб я багато вправлявся в цьому діянні”. Діланням він називав сердечну молитву. “Це діяння приносить велику користь усім віруючим. Воно очищає душу й утримує ум”. Майже у всіх бесідах він обов’язково говорив і про молитву. Пізніше, коли Старець переїхав у Мілесі, в Оропос (ще до того, як було закінчено початкові споруди ісихастиріону), він мріяв відвести там спеціальне місце і присвятити його цьому діланню.

Усі труднощі долай з молитвою

Старець радив мені з молитвою долати всі проблеми, поки вони не вирішаться. Він говорив: “Молися спокійно, довірившись любові Божій і промислу Божому. Не переживай і не змучуй себе на молитві”.

Він просив мене молитися і про себе, щоб Бог дарував йому терпіння в перенесенні хвороб, від яких він сильно страждав.

Велика допомога від нічної молитви

В одне зі своїх відвідувань Старця я згадав і процитував йому уривок із бесіди святителя Іоанна Златоуста про молитву. “Як нічна молитва апостолів Павла і Сили відчинила двері в’язниці, – говорив святитель, – так само і нічна молитва християн відчиняє двері неба”. Почувши ці слова, Старець зрадів. “Це прекрасно, – сказав він мені. – Де ти знайшов ці слова, чадо моє? Перепиши цю бесіду повністю і принеси її мені. Ти знаєш, це так і є. На нічних молитвах і бдіннях так і буває, як каже святитель Іоанн Златоуст. Коли ти прокидаєшся вночі, не перевертайся на інший бік, щоб знову заснути. Встань, стань на коліна перед розп’яттям і святими іконами та помолися смиренно і з любов’ю. Півгодини, п’ятнадцять, десять, п’ять хвилин, скільки можеш. Ти отримаєш від цього велику допомогу. Ходи і на нічні служби”.

Старець нічого не сказав мені про свою нічну молитву. Але як я дізнався від його близьких, він, не читаючи бесіду Златоуста про молитву, щоночі здійснював його приписи. Крім того, отець Порфирій, домовившись із багатьма своїми духовними чадами, створив велику групу людей, які молилися разом, у певну годину, щовечора. Ця єдність у молитві Старця з його духовними чадами таємниче з’єднувала їх усіх з Христом і один з одним і дуже допомагала їм у житті.

Будемо молитися в обумовлений час

Вечірній час, з десятої до десятої години п’ятнадцяти хвилин, отець Порфирій призначив часом “зустрічі і знайомства” для своїх духовних чад. Він велів нам, де б ми не знаходилися, в цей час завжди творити молитву Іісусову: “Господи, Іісусе Христе, помилуй мене”. Він говорив: “Нехай одні з вас перебувають на Криті, інші – на Пелопоннесі, треті – в Салоніках, четверті – в інших місцях Греції і навіть в інших країнах світу, але якщо всі моляться, то ми всі разом зустрічаємося в молитві, охоплюючи своєю молитвою всіх, навіть тих, хто не молиться”.

Тепер, коли Старця тілесно вже немає на землі, давайте ми всі, як його духовні чада, так і ті, хто не був із ним знайомий, триматимемось цієї його прекрасної заповіді, яку він дав, коли був поруч із нами. А отець Порфирій, перебуваючи на Небесах, дивлячись і спостерігаючи за нами, пошле нам усіляку, як духовну, так і матеріальну, допомогу, якої ми так потребуємо. Велике його дерзновення перед Богом.

Безперестанна молитва приносить нам справжню користь

Старець як засіб для вирішення всіх проблем радив звертатися до молитви. Один чоловік скаржився йому, що він часто страждає на безсоння. Отець Порфирій рекомендував йому ліки – молитву. Той дослухався до його поради і зовсім вилікувався від свого безсоння. Крім того, він здобув щось набагато важливіше – добре засвоєний урок молитися при всіх своїх труднощах.

Під час однієї з наших зустрічей Старець сказав мені: “Чому Бог радить нам невпинно молитися? Можливо, тому, що Він хоче, щоб ми стояли перед Ним “навитяжку”? Ні, Бог цього не хоче. Бог хоче, щоб ми отримували користь. Він знає, що коли ми, подібно до ангелів, за своїм власним бажанням, славословимо Його безперервно, вдень і вночі, тоді наша душа справді відпочиває, бо це приносить нам справжню користь”.

Будемо молитися про те, щоб стати гідними любові Божої

Одного разу я запитав отця Порфирія: “Про що краще мені просити на молитві?” Старець відповів: “Ні про що. Бог краще за тебе знає, що тобі найбільше потрібно. Безперестанно твори молитву Іісусову”.

Іншим разом я, забувши про цю відповідь, поставив отцю Порфирію те саме запитання. Він мені відповів: “Проси Христа про те, щоб Він зробив тебе гідним Своєї любові”. Я зрозумів, що ці дві його короткі відповіді дали мені дорогоцінну настанову: достатньо невпинно молитися, не турбуючись про слова молитви. Досить слів Іісусової молитви. Бог не потребує того, щоб я сповіщав Його про свої потреби. Він незрівнянно краще за мене знає їх і прагне їх задовольнити, тому що любить мене. У мене немає завдання сповіщати Бога про свої потреби з метою умолити Його показати любов до мене, яка і так очевидна. Моє завдання полягає в тому, щоб відповідати своєю власною любов’ю на любов Божу, щоб ця любов стала взаємною. Тоді вирішаться всі мої труднощі. Проблема не в того, хто посилає, а в того, хто приймає, який, щоб полюбити Христа, повинен слідувати Його словам: “Хто має заповіді Мої і дотримується їх, той любить Мене” (Ін. 14:21).

Старець мені якось раз сказав: “Завжди молися Богу. Усе хороше походить від Бога: і спрага молитви, любові, смиренномудрості, покаяння, і прагнення до добра. Щоразу, коли ти відчуваєш у душі бажання піти посповідатися, звертайся до свого духівника. Це дуже добре”. Із цих слів я зробив висновок: усе хороше, для мене і для інших, я маю очікувати тільки від Бога. Воно приходить за допомогою молитви.

Отець Порфирій ще сказав мені: “Проси в молитві від Бога, щоб на тобі здійснилася Його воля. Це принесе тобі більшу користь, ніж усі інші твої прохання”.

Стукай у двері Божі, як вихована людина, з благанням і довірою

Протягом багатьох років мене турбувала одна суто особиста проблема. І оскільки її розв’язання в мене не було, я не переставав питати про неї Старця. Щоразу, коли я з ним зустрічався, ми, нехай навіть і небагато, але говорили про неї.

Отець Порфирій, звісно ж, щоразу, коли ми торкалися теми, що хвилювала мене, намагався заспокоїти мене. Водночас він давав свої власні пояснення і навіть виправдання тій масі перешкод, які зводили нанівець усі мої зусилля з розв’язання цієї проблеми.

Однак я не погоджувався з цими поясненнями Старця, що виправдовують обставини, вони мене не задовольняли. Результатом нашої незгоди були довгі бесіди про мою невирішену проблему. Незважаючи на серйозні й очевидні доводи отця Порфирія, я не тільки жодного разу з ним не погодився, а й, навпаки, мав сміливість заперечувати, кажучи: “Героно, скільки б Ви мене не вмовляли, я все одно з Вами не погоджуся”.

Це дуже засмучувало Старця, але це не означає, що я засмучувався менше за нього. Навпаки, я можу хоч під присягою заявити, що у своїй печалі я мало не дійшов до відчаю. І цьому було виправдання: у мене була величезна особиста проблема, і вирішити її, здавалося, було абсолютно неможливо.

Отець Порфирій, будучи сповнений Божественної благодаті, бачив мій відчай, але він бачив і моє наполегливе прагнення до розв’язання проблеми, в якому, я не перебільшую, з’явилася навіть певна вимогливість, чого раніше не було. Тобто я дійшов до того, що вже більше не просив Бога про вирішення моєї проблеми, але вимагав від Нього цього. Водночас я вимагав від Нього і пояснень… чому Він затягує. Безумовно, вам це здасться дивним, нерозважливим. Але, на жаль, так було.

Старець, зважаючи на все це і, насамперед, на мої нерозумні вимоги, хотів мене напоумити й повернути в правильний устрій. Тож одного разу він запропонував мені разом із ним прогулятися лісом, щоб “розім’ятися”, як він сказав, натякаючи на те, що більшу частину часу йому доводиться вести сидячий спосіб життя. Але, як виявилося, не це було метою нашої прогулянки або, принаймні, не тільки це. Коли ми йшли серед сосен, він заговорив про велич Божу, про яку свідчить сама природа, все, від малих кущів до величезних дерев.

– Ти міг би мені сказати, скільки голок на цій сосні? – запитав він, вказуючи на дерево, що стоїть перед нами.

– Мільйони…

– Так, мільйони, але мені хотілося б знати точніше.

– Щоб сказати Вам точніше, їх треба перерахувати.

– Ти ніколи не зможеш їх перерахувати, навіть якщо витратиш на це все своє життя. Не тільки тому, що вони незліченні, їх мільйони, як ти правильно помітив, але ще й тому, що їхня кількість постійно змінюється. Зрозумій, те, що ти і я ніколи не зможемо дізнатися, Бог знає, Йому не треба сидіти і рахувати, як ми вчинили б у цьому випадку. Йому відома кількість голок не тільки на цій сосні, а й на кожному дереві, хоч би яким великим чи маленьким воно не було. Але найголовніше, що Він стежить і піклується про листочки-голки від часу їхнього народження і до їхньої смерті. Він знає навіть, коли яка голка впаде на землю. Також Йому відома і кількість волосся на твоїй голові, на моїй і на голові будь-якої людини. Від Нього не сховається падіння жодної волосинки, більше того, жодна волосинка не випаде без Його дозволу.

Якщо Богові відомі такі незначні деталі, – продовжував Старець, – як кількість листя на деревах і кількість волосся на голові кожної людини, більше того, якщо Він проявляє Свою турботу про них, то чи можливо, щоб Йому не була відома твоя проблема і щоб Він залишався до неї байдужим? Звичайно ж ні! Тисячу разів ні! Отже, про що це говорить?

– Я не знаю. Ви, Герондо, скажіть, що це може означати.

– Навіщо мені про це тобі говорити? Чому б тобі самому про це не поміркувати і не зробити висновків? Ти – людина вчена, син священика, виріс у Церкві, твій тато, отець Іоанн, – це свята людина, щодня він навчав тебе нашої святої віри, ти прочитав стільки книжок, стільки років ти мій духовний чад, і тобі невідомо, що може означати, коли Господь відмовляється дати нам те, про що ми Його просимо?

Настало мовчання.

– Отже, послухай мене. Коли Бог не задовольняє наше наполегливе прохання, це означає або що Він не дає нам проханого, маючи на увазі нашу ж власну користь, або що ми не знаємо, як і коли треба Його просити. Буває, що одночасно має місце і те, і інше.

Що стосується першого випадку, то ніхто не знає, чому так відбувається. Бо незбагненні шляхи Господні! І тут я замовкаю.

Що ж стосується другого випадку, про нього я можу тобі сказати дуже багато.

По-перше, коли ми чогось просимо в Бога, то мусимо робити це без настирливості, не казати: “Я хочу цього зараз”. Бо така наша поведінка не тільки неприпустима, а й є вираженням великої нешанобливості до нашого Творця. Хто ти такий або, якщо хочеш, хто я такий, щоб вимагати будь-чого від Бога, і понад те, вимагати в певні терміни?

– Але, Герондо, по-перше, мої прохання не були вимогою, а по-друге, я не говорив про терміни. Ви це самі прекрасно знаєте. Вирішення мого питання затягнулося…

– Про це я тобі й кажу – про причину, через яку вирішення твоєї проблеми затягується. Коли ми хочемо попросити чогось у Бога, то якийсь час лагідно, з молитвою, звертаємося до Нього. Якщо ми бачимо, що Він не виконує нашого прохання, тоді й ми перестаємо Його турбувати. Чим більше ми про щось просимо, тим далі віддаляється від нас прохане. Тому ми перестаємо просити. І коли ми вже забудемо про своє прохання, воно здійсниться, і ми навіть не знатимемо, як це станеться. Тому що Бог нічого не забуває. Він прийняв наше прохання, зберігає його, і коли вважатиме, що настав час, виконує його. Тому ми не повинні наполягати на своїх проханнях, вимагаючи від Бога їх виконання, щоб Він зробив так, як ми хочемо, і тоді, коли ми хочемо. Наполегливість у цих випадках протипоказана. Замість користі вона принесе тільки шкоду. А коли наполегливість пов’язана з упертістю, коли людина рішуче налаштована не відступати зі своїм проханням, як, наприклад, у твоєму випадку, тоді можна очікувати всього чого завгодно, тільки не позитивних результатів. Взагалі, чадо моє, я хочу, щоб ти зрозумів, що ми не повинні наполягати, намагаючись змінити волю Божу, тому що ми так хочемо, більше того, тому що ми хочемо цього прямо зараз. Коли ми хочемо чогось досягти, то повинні до цього прагнути, але все-таки залишати все на волю Божу. В протилежному випадку чим більше ми прагнемо досягти бажаного, тим далі воно від нас віддаляється. Це подібно до нашої тіні. Як би швидко ти не біг, ти ніколи її не наздоженеш. Тому що чим швидше ти будеш бігти, тим швидше вона буде від тебе тікати.

Ти зрозумів, чадо моє, що я тобі сказав щодо наполегливості?

– Зрозумів, Герондо, але не можу з Вами погодитися…

– Тоді я наведу тобі інший приклад, і ти зі мною погодишся.

Візьмемо глечик із вузьким горлечком, у яке ти ледь можеш просунути руку. Ось ти опускаєш у нього свою руку, стискаєш її в кулак і намагаєшся вийняти її назад, не розтискаючи. Скільки б ти не старався, тобі це не вдасться. Ти можеш наполегливо намагатися витягнути руку і день, і місяць, і цілі роки. Але все буде марно. Однак щойно ти розтиснеш кулак, одразу ж зможеш з такою самою легкістю витягнути свою руку з глечика, з якою і опускав її туди.

Те саме відбувається і з твоєю проблемою. Чим наполегливіше ти намагаєшся наблизити її розв’язання, тим далі воно від тебе віддаляється. Запам’ятай таке. Якщо хочеш вирішити свою проблему, то припини наполягати на її якнайшвидшому вирішенні. Богу відомі твої труднощі. Ти виклав Йому своє прохання, і Він прийме рішення. Спокійно, з вірою чекай від Нього відповіді. Якщо ти так вчиниш, то рішення буде позитивним. Якщо ж будеш продовжувати наполягати, як ти зараз робиш, тоді результат буде негативним. Я раджу тобі припинити займатися цією своєю проблемою, якщо хочеш, щоб її вирішенням зайнявся Бог.

– А як же, Герондо, слова: “Просіть, і дано буде вам… стукайте, і відчинять вам” (Мф. 7:7)? Хіба вони не підходять до мого випадку? Якщо я припиню стукати у двері Божі, то як же Він мені їх відкриє? І якщо, знову-таки, я перестану Його просити, то як Він дасть мені прохане?

– Усе залежить від того, як ти будеш стукати, щоб Він відчинив тобі, і як просити, щоб Він тобі дав прохане.

Якщо, наприклад, ти стукатимеш у двері нахабно, з погрозою, то будь упевнений, що тобі їх ніколи не відчинять. А якщо й відчинять, то не чекай від господаря люб’язного прийому – найімовірніше, тебе виштовхають у шию. Навпаки, якщо ти стукатимеш у двері лагідно, як вихована людина, то тобі їх широко відчинять, і хазяїн з радістю прийме тебе і все влаштує так, як ти забажаєш.

Те ж саме відбувається і тоді, коли ти в когось щось просиш. Якщо ти просиш нахабно і зухвало, тоді ти ніколи не отримаєш прохане. Тоді як якщо просиш лагідно і ввічливо, тоді негайно отримуєш те, що тобі потрібно.

Усе це, і навіть ще більшою мірою, можна застосувати і у ставленні до Бога. Він ні від кого не приймає ні тиску, ні нахабства, ні тим більше погроз. Було б дивно, якби було навпаки.

Отже, ти бачиш, що недостатньо лише стукати у двері Божі, але ми повинні знати, як правильно стукати, якщо хочемо, щоб нам коли-небудь відчинили.

Коли ми просимо Бога про що-небудь, важлива не кількість прохань, а те, як вони подаються.

– Тоді, Герондо, чому Ви не просите Бога, щоб Він задовольнив моє прохання? Адже Ви знаєте, як треба стукати в Його двері, знаєте, як треба Його просити, і маєте перед Ним велике дерзновення.

– Тому що, дитино моя, я не хочу примушувати Бога і тобі цього не раджу. Ніколи своїми молитвами не примушуй Бога вирішувати твої проблеми. Але проявляй велике терпіння, чекай, і ти побачиш, яку користь це тобі принесе.

* * *

⁸² Пісн. 5:2.

⁸³ Місто на острові Евбея, розташованому на півдні Греції. – Прим. перекл.

⁸⁴ Важливо те, що ми вкладаємо в ці слова. Так, наприклад, ми можемо говорити “помилуй мене” і під словом “мене” розуміти весь світ, або ж говорити “помилуй нас” і мати на увазі те саме. Тут Старець хотів підкреслити, що ми повинні любити весь світ як самих себе.

⁸⁵ Прем. 1:10: Бо вухо ревності чує все, і нарікання не сховається. Тобто уважне вухо Боже чує все, і ремствуючий шепіт не сховається від нього.

⁸⁶ Преп. Никодим Святогорець (1749-1809), пам’ять 1 липня. – Прим. перекл.

⁸⁷ Традиційно віряни в Греції замість “Молитв на сон прийдешній” читають повечір’я з акафістом Благовіщенню Пресвятої Богородиці. – Прим, перекл.

РАДІОПРИЄМНИК

…І нехай мене чує весь світ

Старець дуже любив церковні радіоканали. Він говорив, що з їхнім створенням здійснилося бажання-пророцтво святого Іоанна Златоуста: “… піднятися вгору, говорити про Христа, і нехай мене чує весь світ”.

ПОДРУЖНІ, ШЛЮБ

Старець благословляє й охороняє шлюб

Старець допомагав тим, хто збирався одружитися. Він розповідав: “Одного разу до мене завітала дівчина років тридцяти з гарним характером. Вона вже зневірилася вийти заміж. Я сказав їй: “Давай разом помолимося про це перед іконою Богородиці”. Після того як ми закінчили молитву, я кажу їй: “Ти вийдеш заміж, і це станеться дуже скоро”. Вона повернулася у своє село. Через зовсім небагато часу до неї зайшла одна сваха і сказала, що гарний чоловік, грек з Австралії, приїхав до Греції, щоб знайти собі дружину, але так і не знайшов, і ось, завтра їде ні з чим. Вона запропонувала їй зустрітися з ним. Вони зустрілися, потім побралися, а через кілька днів одружилися і поїхали до Австралії”.

Один мій знайомий сказав мені, що отець Порфирій познайомив його з його майбутньою дружиною. Він також застеріг їх від можливих помилок у сімейному житті. “Якби поруч із нами не було Старця, наш шлюб розсіявся б як дим”, – виразно сказав він.

Багато дітей було народжено завдяки моїй пораді

Бездітна жінка, у якої було багато викиднів, коли знову завагітніла, прийшла зі своєю скорботою до Старця, просячи про допомогу. Отець Порфирій “побачив”, що її проблема має психологічний характер. Він порадив їй зняти кімнату в сусідньому селі, заспокоїтися і не спілкуватися з родичами навіть телефоном, оскільки це змушувало її сильно хвилюватися. Жінка дослухалася до його порад. Час від часу вона заїжджала до Старця і заспокоювалася все більше і більше. Нарешті вона народила здорового хлопчика, якого з почуття вдячності назвала Порфирієм. Про цей випадок я дізнався від свого друга. Одного разу, коли я був у келії Старця, туди дуже сміливо увійшов маленький хлопчик. Старець вельми зрадів, покликав його до себе і пригостив льодяниками. Зовні торохтів трактор. “Знаєш, хто там на тракторі?” – запитав мене Старець. “Це батько маленького Порфирія, який щойно тут був. Не знаючи чим віддячити нам, він іноді приїжджає сюди на тракторі й переорює нам город. Багато дітей були народжені завдяки моїй пораді і стали Порфирчиками”. При цих словах Старець по-доброму широко посміхнувся.

Поради тим, хто вступає у шлюб

Охочих одружитися Старець орієнтував на створення по-справжньому щасливої сім’ї. Одного разу він розповів мені таке: “До мене прийшов один хороший юнак і попросив допомогти йому створити християнську сім’ю. Я порадив йому знайти собі чисту дівчину з села, не з Афін. Він мене послухав, знайшов в одному селі дівчину, у якої була прекрасна добра душа. Вона йому сподобалася, він освідчився їй, вони одружилися, і в них народилися прекрасні дітки. Зараз вони живуть простим і щасливим сімейним життям”. Старець вважав, що багато складних і витончених манер майбутнього подружжя, які задовольняють, головним чином, їхні егоїстичні запити, є чим завгодно, тільки не гарантією щасливого шлюбу.

Стань святим

Віруючий юнак, який посватався до однієї дівчини, можна сказати, абсолютно байдужої до віри, приїхав до Старця за порадою. Отець Порфирій, опинившись уже перед фактом заручин молодих людей, відразу ж “побачив” недолік у нареченої і сказав юнакові: “Тепер уперед, до святості. Для тебе немає іншого виходу. Бийся за те, щоб із кожним днем ти підходив ближче до своєї мети. Твоя дружина, бачачи, як обличчя твоє сяє радістю Христовою, позаздрить тобі і захоче тебе наслідувати”. При вирішенні кожної проблеми Старець завжди знаходив найкращий вихід.

Такий шлюб теж можливий

Отець Порфирій хотів, щоб ми своїм прикладом, а не словами допомагали іншим, закликаючи їх іти шляхом Христовим.

Пам’ятаю слова Старця, сказані одному юнакові, який, маючи намір одружитися, питав його поради. У нареченої були деякі недоліки. Безумовно, після весілля в неї, напевно, мали виявитися й інші, як це трапляється у всього подружжя. Крім того, ця дівчина була абсолютно невіруюча. Старець сказав юнакові: “Ви можете одружитися. Коли твоя дружина побачить, що ти, живучи християнським життям, завжди радісний і спокійний, то почне тобі заздрити і сама захоче стати ближче до Христа”.

Через її свавілля ти освятишся, а потім і її приведеш до святості

Мого знайомого сватали за одну дівчину. Однак він сам ніяк не міг наважитися, бо бачив у своєї нареченої серйозні недоліки. Я порадив йому з’їздити до отця Порфирія. Старець “побачив” і перерахував йому всі недоліки нареченої. Наприкінці бесіди він загадково сказав: “Але все одно можна з нею одружитися”. – “Як можна, Герондо?” – запитав молодий чоловік. “Її свавіллям ти освятишся, а через тебе – і вона”. Старець хотів цим сказати, що якщо він з нею одружиться, то муситиме вдосконалюватися в терпінні, поблажливості, розумінні, прощенні та загалом у всіх чеснотах, доки не досягне святості. Почувши це, молодий чоловік відхилив сватання. Він не зміг наважитися йти до святості таким шляхом.

Подружнє терпіння

Коли до отця Порфирія приїжджав будь-хто з одружених чоловіків або із заміжніх жінок, які мають поганих чоловіків або дружину, але, тим не менш, лагідно несуть свій хрест терпіння, то він говорив, що вони святі.

Вибір чоловіка під впливом чуттєвого захоплення

В одного чоловіка, який надто поспішно, під впливом чуттєвого захоплення, вибрав собі дружину, були серйозні проблеми як у стосунках із дружиною, так і взагалі в сім’ї. Він не раз обговорював їх зі Старцем. Під час однієї з бесід отець Порфирій сказав йому: “Що не кажи, а ти припустився великої помилки. Цього вже не виправити. Тепер подивимося, як ми можемо якнайкраще виправити наслідки цієї помилки”. Старець тверезо дивився на речі. Він не схвалював неправильний вибір цієї людини, але й не дозволяв їй впасти у відчай від свідомості невиправності своєї помилки. Отець Порфирій закликав його докласти всіх зусиль для того, щоб якомога результативніше виправити неприємні наслідки його поспішного рішення. І ці зусилля, будучи приємні Богу, виявилися успішними.

Ніколи не говори їй про піст

Випадок із життя отця Порфирія, що стосується його поглядів на піст, справив на мене дуже сильне враження.

В одній молодій подружній парі, тоді як чоловік звик тримати піст, дружина, дотримуючись порядку, заведеного в її родині, не постила. Вона не заперечувала проти посту, просто в неї вдома ніколи його не дотримувалися.

Коли молодий чоловік запитав у Старця, як йому бути з постом, той відповів: “Ти постись, як і завжди робив. Але своїй дружині ні слова не говори про піст.

І під час посту нехай у тебе в холодильнику завжди будуть скоромні продукти. Нехай їх їсть твоя дружина, а ти постися”.

І справді, через якийсь час, тоді як чоловік суворо дотримувався настанови отця Порфирія, почала і дружина, яка мала добрий устрій, схилятися в питанні посту на бік свого чоловіка. Зрештою вони почали тримати піст разом.

Поцілуй її в щічку

Одній людині Старець дав таку пораду: “Коли інколи твоя дружина сварить тебе за те, що ти багато часу приділяєш церкві, нічого їй не відповідай. Піди прогуляйся, а коли повернешся і побачиш, що дружина готує на кухні, зайди до неї, приголуби, погладь по голові, поцілуй у щічку. Їй це сподобається, і вона забуде все, що говорила раніше”.

Не влаштовуй стеження за своєю дружиною

Іншій людині він сказав: “Будь обережний. Не влаштовуй стеження за своєю дружиною. Не ставай ревнивим безумцем. У всьому знай міру, не перестарайся”.

Коли твоєму чоловікові буває важко

Завдяки своїм обдаруванням, отриманим від Бога, отець Порфирій знав, як треба вчинити в кожному конкретному випадку. Одній заміжній жінці, наприклад, він сказав: “Мовчи і нічого не говори, коли твоєму чоловікові буває важко. Молися за нього, попроси й інших, щоб молилися. Інакше ви тільки погіршите стосунки. Не знайшовши радості й тепла поруч із тобою, він почне шукати їх в інших місцях”. Щоразу, відповідно до конкретної ситуації, він давав чітку пораду, як вчинити, щоб зберегти мир у родині.

Зла дружина може тебе привести до святості

– Я, Геронда, боюся одружуватися, як би мені не дісталася зла дружина.

– Зла дружина може дати тобі можливість потрапити в Царство Небесне.

Чим більше ти бурчиш, тим пізніше він повертається

Дружина лікаря-травматолога була в відчаї, тому що її чоловік пристрастився до поганого проведення часу. Після роботи в лікарні він прямо йшов у кафе і повертався додому лише після півночі, залишаючи на весь вечір одних дружину і дітей, які його майже не бачили. Вона протестувала, лаяла його, а він на знак протесту повертався додому ще пізніше, ніж зазвичай. Становище здавалося безвихідним.

Дізнавшись про отця Порфирія, нещасна жінка поспішила до нього. Коли вона приїхала в Каллісію, Старець, який не вирізнявся міцним здоров’ям, був дуже втомленим і не міг більше приймати людей. Багато хто чекав його на вулиці. Дізнавшись, що отець Порфирій припинив прийом відвідувачів, жінка дуже засмутилася. Вона запитала мого друга, який знав її сім’ю, що можна зробити. Він порадив їй просто підійти до Старця під благословення, запевнивши її, що і просте його благословення творить чудеса.

Жінка з трепетом наблизилася до келії отця Порфирія. Не встигла вона піднятися сходами, як почула голос: “А ти заходь сюди”. Отець Порфирій “відчув” її скорботу і розсудив, що цей випадок не терпів відкладання, сім’ї треба було допомагати, корабель потрапив у бурю. Незважаючи на свою слабкість, він прийняв цю жінку “в порядку духовного виключення”. Коли відвідувачка вийшла з келії Старця, її обличчя сяяло від радості. Вона розповідала нам: “Отець Порфирій мені відкрив усе. Він сказав: “Я бачу його недоліки, у нього склався комплекс. Тому він допізна засиджується в кафе, щоб усе забути. До того ж ти постійно бурчиш, і він зовсім не хоче повертатися додому. Чим більше ти на нього бурчиш, тим пізніше він приходить. Тепер ти будеш чинити навпаки. Чим довше він затримуватиметься, тим більше ти молитимешся за нього, любитимеш його і намагатимешся йому прислужитися. Тоді він потроху почне змінюватися, його все більше тягнутиме в дім, до дружини, дітей, і твоя проблема вирішиться”. Я немов прокинулася після кошмарного сну. Якою ж я дурною була весь цей час. Своїм бурчанням я ледь не зруйнувала сім’ю і не розуміла цього”. Жінка точно слідувала настановам Старця і незабаром повернула свого чоловіка в сім’ю.

Старець з’єднує сім’ю, що розпалася

Одного разу я підвозив Старця в його ісихастиріон, і дорогою він розповів мені таке:

“Якось раз я зупинив таксі, щоб поїхати додому. Коли я сів у машину, таксист увімкнув радіо і став слухати народні пісні. Я кажу йому:

– Будь ласка, я не люблю ці пісні, не міг би ти вимкнути радіо?

– Добре, отче, – відповів він, – я його вимкну.

Потім я запитав його:

– Як тебе звати?

– Василь.

– Добре, Василь. У тебе є діти?

– Є. Двоє.

– Ну, Василю, твоя старша дитина дуже на тебе схожа.

– Так, схожа. А звідки ти знаєш, отче?

– А де зараз твої діти?

– Вони в одному селі разом зі своєю матір’ю.

– А ти що ж, живеш тут один?

– Так. Ми розійшлися, отче. Я живу тут, а вона з дітьми – там.

– Що ж це таке, Василю? Ти їх залишив самих і нічого не робиш для того, щоб знову з’єднатися з дружиною і дітьми?

– Це неможливо, отче! Минуло багато часу відтоді, як ми розлучилися, і тепер мені туди дороги немає.

– Чому? – запитую я. – Хочеш, я допоможу тобі, і ви знову заживете однією сім’єю?

– Як ти це зробиш, отче?

– Яка тобі різниця, як. Скажи мені, ти хочеш чи ні, а про решту я сам подбаю.

– Добре, я згоден.

Ми разом поїхали в село, де жила його дружина разом з їхніми дітьми. Коли ми під’їхали до будинку, він каже мені:

– Я з машини не вийду. Залишуся тут.

– Добре, – кажу я. – Залишайся.

Я зайшов у будинок, поговорив із його дружиною, ми разом із нею підійшли до машини, і вони помирилися.

Ось і вся історія”.

Великий гріх – ухилятися від дітонародження

Отець Никодим розповідав:

“Я підійшов до отця Порфирія, сказав йому, що ми проїздом і заїхали, тільки щоб отримати в нього благословення. Мені не хотілося ні про що його питати, бо на вулиці на нього чекало багато народу, я зайшов першим.

“Тільки благословіть мене, Геронда. Помоліться за нас”. – “Сідай, сідай”, – відповів мені Старець. Потім він узяв мене за руку і запитав: “Як у тебе справи? Все добре?” – “Слава Богу, Вашими молитвами, Геронда”. Потім він відразу ж сам несподівано почав мені говорити: “Пояснюй людям, щоб вони не ухилялися від народження дітей. Великий гріх – ухилятися від дітонародження. Ти правильно робиш, що говориш про це. Так і продовжуй, говори людям, що не можна ухилятися від народження дітей. Це ухилення від дітонародження є великий гріх”. Це були останні, почуті мною тут, на землі, слова Старця”.

Ось чому я радив вам завести дитину

З перших же днів нашого шлюбу, який обіцяв бути вдалим, отець Порфирій, з яким ми часто передзвонювалися телефоном, постійно говорив нам: “Не намагайтеся уникнути народження дітей”.

Через деякий час після того, як у нас з’явилася дитина, ми вирішили розлучитися, тому що спільне життя не виходило. Ми образилися і на Старця, який замість того, щоб із властивою йому прозорливістю, у якій ми не раз переконувалися, передбачити наше розлучення, навпаки, порадив нам завести дитину.

Коли наша дитина почала підростати, ми почали розуміти, що наше розлучення буде злочином перед нею. Ми зупинили шлюборозлучний процес, і, незважаючи на те, що обидва хотіли розлучитися і що нам здавалося, що іншого виходу не було, знову стали жити разом.

За три роки до своєї кончини отець Порфирій сказав нам: “Якби у вас не було дитини, то зараз ви б уже розлучилися, і тільки Бог знає, що б із вами тоді стало. Тому я і радив вам завести дитину. Ви зберегли ваш шлюб, який так само священний, як усі таїнства нашої Церкви.

Назавжди запам’ятайте наступний образ, який я зараз вам намалюю, і ви зможете створити щасливу сім’ю. Ваша дитина тримає вас: одного – за одну руку, іншого – за іншу, і йде вперед, показуючи вам дорогу, а ви прямуєте за нею”.

…Раз є подружні стосунки

Я запитав одного разу у Старця, які доводи слід наводити людям, коли ми говоримо про те, що не слід намагатися уникнути дітонародження, і як він як духівник розмірковує на цю тему.

Зараз я не буду детально зупинятися на нашій бесіді. Скажу тільки, що отець Порфирій дотримувався суворого, я б так сказав, напряму, якого дотримуюся і я в цьому питанні. За наявності подружнього спілкування неприпустиме ухилення від дітонародження. Тому неприпустимим є і використання протизаплідних засобів…^88.

Подружня стриманість мало не зруйнувала любов

В одній благочестивій, дуже люблячій, міцній подружній парі, яка вже мала шестеро дітей, народжених одна за одною, без великих перерв, дружина запропонувала чоловікові зупинитися на цьому і жити далі як брат із сестрою. “Нам вистачить шести дітей, – сказала вона. – Тепер давай будемо жити в стриманості”. Чоловік спокійно вислухав цю пропозицію своєї цнотливої дружини, але утримався від того, щоб одразу ж із нею погодитися. Він вважав, що у вирішенні такого серйозного і тонкого питання перше слово має бути за їхнім духівником, яким, на щастя, був отець Порфирій. “Перш ніж обговорювати це питання, а тим більше ухвалювати будь-яке рішення, – сказав він дружині, – нам слід порадитися з Герондою”.

Отже, вони приїхали до Старця, і дружина першою розповіла йому про свою пропозицію.

– Як Ви знаєте, Герондо, – сказала вона, – у нас шестеро дітей. Ми вирішили на цьому зупинитися, надалі живучи в стриманості, як брат із сестрою.

Тут чоловік, який вирізнявся великим тактом і розсудливістю, зауважив, що він хотів би висловитися з приводу слів “ми вирішили”.

– Благословіть мені, Герондо, зробити деякі роз’яснення, – сказав він.

Потім, звертаючись до дружини, сказав:

– Прошу вибачення, але ти сказала: “Ми вирішили”, тоді як повинна була сказати: “Я вирішила”. Це була твоя ідея, тоді як я ще не висловив своєї думки і запропонував обговорити це питання з Герондою.

Отець Порфирій посміхнувся і сказав багатодітному, люблячому одне одного подружжю:

– Подружня стриманість у шлюбі – не проблема. Проблема в тому, що ви зруйнуєте свою любов. Диявол принесе у вашу сім’ю чвари, ви почнете нервувати і сваритися через кожну дрібницю – все це погано позначатиметься на ваших дітях. Тому ви повинні гарненько подумати над цим питанням і молитися, щоб Бог вказав, як слід вчинити згідно з Його волею.

Життя в шлюбі як брат із сестрою

Одна молода подружня пара дала взаємну обіцянку зберігати в шлюбі стриманість, жити як брат із сестрою, як це зазвичай кажуть. Ця пропозиція надходила від дівчини, і юнак з нею погодився. Незабаром після вінчання він став священиком. Однак між ними стали виникати незгоди, сварки тощо, і вони звернулися до Старця. Отець Порфирій порадив їм завести дітей. На початку вони відмовилися, оскільки вважали свою взаємну обіцянку утримання нерозривною, а порушення її – гріхом і зрадою. Але Старець переконав їх, що їхня взаємна обіцянка була помилкою, оскільки мета шлюбу полягає в народженні дітей⁸⁹. Він сказав їм, що бере на себе духовну відповідальність за розірвання їхньої обіцянки. Зрештою подружжя погодилося з доводами отця Порфирія. Коли в них з’явилася дитина, то всі непорозуміння

Що стосується питання про ухвалення рішення жити як брат із сестрою, відповідь на яке ми рідко зустрічаємо в житіях святих, то тут потрібна велика обережність, і, безумовно, потрібні порада і благословення досвідченого духівника.

Ваша дитина з’єднає вас

Одному подружжю, яке не ладнало між собою, що погано відбивалося і на їхній дитині, отець Порфирій сказав: “У вас зараз погані взаємини, але ваша дитина вас з’єднає. Не треба сваритися в неї на очах, бо цим ви травмуєте її психіку. Беріть приклад з її невинності. Не тягніть її назад своїми суперечками. Нехай він іде вперед, взявши вас обох за руки, щоб ви теж ішли вперед. Поміж вами – ваша дитина, а ви – праворуч і ліворуч від неї, тримаючись за її рученята, йдете разом із нею вперед і вгору”. Це були образні слова Старця, якими він хотів змалювати перед ними картину, що нагадує слова Христа: “Ппустіть дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне” (Мф. 19:14) та “якщо ви не навернетесь і не будете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне” (Мф. 18:3).

Бог не дав їм дитину, щоб вона не була нещасною

В одного молодого подружжя були великі проблеми з народженням дитини. У жінки постійно траплялися викидні, їй зробили операцію, і врешті-решт лікарі сказали, що вона не зможе мати дітей. Тоді подружжя вирішило усиновити чужу дитину. За допомогою одного свого знайомого, який близько знав отця Порфирія, вони знайшли одну незаміжню жінку і запропонували їй усиновити її дитину. Тоді як усе вже було обговорено, перш ніж почати оформлення усиновлення, знайомий подружжя, він же був і посередником в усиновленні, захотів обговорити це питання зі Старцем. Коли отець Порфирій вислухав його розповідь, то взяв його за руку і став докладно розповідати йому про характер подружжя. У жінки були психологічні труднощі тощо.

– Я правильно кажу? – запитав нарешті Старець.

– Так, Герондо. Ви говорите так, ніби бачите їх перед собою.

– Так, вони стоять переді мною. Тому-то Бог і не дав їм дитину, щоб вона не була нещасною. Перестань виступати посередником у справі усиновлення.

Я так і вчинив. Усиновлення не відбулося.

* * *

⁸⁸ Це загальне правило. Але в особливих випадках, з благословення розсудливого духівника, можливе “за ікономією” і якесь інше рішення. Див. далі випадки з утриманням від подружніх стосунків і про подружжя, якому Бог не давав дитини, щоб та не була нещасною.

⁸⁹ Точніше, це одна з цілей шлюбу, але найголовніша. – Прим. грецького видавця.

РІЗНІ ПОРАДИ

Наближайся до Бога пам’яттю любові

Отець Порфирій був пустельним солов’єм, який своїм життям славословив Бога за світ, Ним створений, і дякував Йому за любов, яку Він дарував нам. Під час одного мого відвідування Старця я застав його хворим у будинку в знайомих, які за ним доглядали. Він сидів у ліжку, поруч із ним був мій друг – його духовний син. Отець Порфирій говорив йому про пам’ять смертну. Він сказав: “Існує багато шляхів спасіння. Інша людина хоче наблизитися до Бога не пам’яттю смертною, але пам’яттю любові. Вона звертає свою душу до неба і просить Бога (при цих словах Старець підняв свої руки і підняв очі вгору) дарувати їй Свою любов, щоб і вона могла любити. І так вона знаходить шлях свого спасіння”. Отець Порфирій показав нам чудовий шлях звільнення, яким, цілком ймовірно, йшов і він сам. Своїми подвигами він подолав страх смерті й пекла, перевершив навіть надію на райську відплату, тому що він споживав рай уже тут.

Перша порада

Старець, коли співрозмовник не приймав його першої поради, поступався і давав йому іншу пораду, легшу. Але перша порада була духовно кориснішою.

Зараз, коли ти можеш витримати, я тобі й кажу

У перші роки свого знайомства з отцем Порфирієм я не розумів багатьох речей. На богословському факультеті університету ми звикли вважати, що святі жили раніше, у давні часи. Я не міг собі уявити, що поруч зі мною перебуває святий.

Через багато років, коли нарешті моя думка змінилася, я запитав Старця: “Герондо, я знаю Вас стільки років, Ви стільки мені говорили, стільки всього сталося, але я ніколи не міг усе засвоїти в повному обсязі. Чому ж Ви мені нічого про це не говорили, якщо так мене любили і стільки мені давали порад?” – “Ти б не витримав, – була відповідь. – Зараз, коли ти можеш витримати, я тобі й кажу”.

Поговори з ним довірливо…

В одного викладача Закону Божого виникли непорозуміння з місцевим архієреєм. Митрополит своєю поведінкою бентежив вірян, і викладач запитав у Старця, чи треба сказати про це владиці. Отець Порфирій відповів: “Якщо хочеш, можеш сказати, це твоє право – піти й висловити свій протест”. – “А Ви самі так вчинили б?” – запитав викладач. “Ні, – відповів Старець, – я б так не зробив”. – “Чому?” – “Я б так не зробив, бо знаю, що в людей немає послуху, вони не звикли робити те, що їм радять інші. Тому йди і, намагаючись не образити, довірливо поговори з владикою. Якщо він тебе послухає і погодиться з твоїми словами – це буде великий успіх. В протилежному випадку… важко…”

Короткі поради

“Будь простим, розважливим, завжди зібраним, стриманим. Завжди відчувай присутність Господа, і Він напоумить тебе, коли треба говорити, а коли слід промовчати”.

Одного разу отець Порфирій сказав мені:

“Молися про те, щоб тобі стати краще”.

Тоді я запитав його: “Герондо, що мені треба робити, щоб стати кращим?”

І він відповів: “Завжди твори Іісусову молитву. Полюби Христа, полюби людей, не говори нічого про інших, незмінно відвідуй храм Божий, читай Євангеліє, щоб Бог напоумив тебе”.

Допоможи мені, Герондо, так і чинити.

“Завжди говори правду.

Усе, що ти робиш, роби спокійно, мирно.

Молися про те, щоб стати кращим”.

“Будь добрим, слухняним, терплячим, не сумуй, не будь надмірно чутливим, будь гарним працівником у себе на службі та не кажи сам надто багато про віру, про Бога, доки тебе не спитають, але будь усім прикладом у наслідуванні Христа”.

“Не сиди вдома, виїжджай на природу”.

Прогулянка в гори

Часто ми запитували Старця про життя, про те, чому віддати перевагу, а від чого утриматися. У нього завжди була відповідь. Інший раз таку, яку ти й думав, а інший раз – зовсім несподівану. Він не радив залишати роботу. Нічого подібного. Але він завжди настійно рекомендував просте життя в заміському будинку. Просту прогулянку в гори він вважав найпрекраснішим відпочинком.

Бережи своє здоров’я

Старець одного разу запитав про мене в мого приятеля, який саме до нього заїхав: “Що зараз робить твій друг? Щойно приїдеш до Афін, одразу зателефонуй йому і скажи, що Геронда радить йому берегти здоров’я, не перевтомлюватися і не хвилюватися”. Мене дуже зворушив телефонний дзвінок друга і передані ним поради отця Порфирія. Насправді в ті дні я сильно втомлювався і був весь на нервах. Старець міг пасти своїх духовних овець, навіть перебуваючи далеко від них.

Цибуля, салат і морква

Яку ділянку купити

Один чоловік, лікар, приїхав до Старця і сказав йому, що знайшов підходящу ділянку для побудови будинку і хоче її купити. Почувши це, отець Порфирій, ніби ця ділянка була в нього перед очима, сказав:

– Не купуй її, тому що там, і під землею, і над ділянкою, проходять лінії високовольтної передачі, шкідливі для здоров’я, що спричиняють рак.

Лікар поїхав, вирушив на ділянку і справді побачив, що над нею проходить високовольтна лінія, як і сказав Старець. Він став шукати іншу ділянку, і коли знайшов, знову вирушив до отця Порфирія і розповів йому про неї. Той запитав його, чи хороша там земля. Лікар відповів, що земля дуже хороша. Тоді Старець з усмішкою зауважив:

– Це тільки зверху так здається, але копни трохи глибше і побачиш, що вона не така вже й гарна, там є каміння.

Лікар знову вирушив на ділянку і виявив, що там повно будівельного сміття, яке зверху засипали хорошою землею. Він продовжив свої пошуки, знайшов ще одну відповідну ділянку і поїхав до отця Порфирія. Розпитавши лікаря про те, де розташована ця земля, скільки там стрьомів⁹¹ тощо, Старець сказав:

– Цю ділянку купуй. Вона хороша, і там багато води.

Лікар почав оформляти документи щодо купівлі і з якоїсь справи зайшов у мерію. Мер, дізнавшись, яку ділянку купує лікар, сказав:

– Знаєш, ти береш найкращу ділянку. До всього іншого, там багато води, хоча про це ніхто не знає. Багато років тому поруч із цією ділянкою ми робили пробні буріння і виявили там воду.

Не купуйте цей будинок

Перш ніж купити будинок, у якому ми тепер живемо, я знайшов інший. Він відповідав усім моїм вимогам. Я розповів про нього Старцю, але він порадив мені не купувати його, тому що, як він мені пояснив, трохи вище від будинку проходить лінія високовольтної передачі, на яку я не звернув уваги, і це небезпечно для здоров’я. Вчинивши згідно з порадою отця Порфирія, я не став купувати цей будинок. Багато вчених погоджуються з тим, що якщо поруч із будинком проходять лінії високовольтної передачі, вони можуть викликати навіть рак, особливо в дітей.

Де і як будувати будинок

Отець Порфирій давав нам поради щодо того, в якому районі треба будувати будинок, як його зорієнтувати за сторонами світу, щоб сонце потрапляло до кімнат упродовж усього дня, як влаштувати систему опалення тощо. Також він завжди нам говорив про правильне харчування і про дієту.

* * *

⁹⁰ Мається на увазі салатний латук. – Прим. перекл.

⁹¹ Стремма – міра площі, що дорівнює 1000 м2. – Прим. перекл.

СМИРЕННЯ

У мене багато гріхів

Старець уже з дитячих років сподобився отримати від Бога багато обдарувань. Він володів великим даром глибоко відчувати людську гріховність. Отці Церкви допомагають нам зрозуміти, що людині не просто визнати свою гріховність. Грішником себе усвідомлює той, хто пізнав те, що Бог відкрив йому в спілкуванні Своєї любові.

Отець Порфирій дивувався тому, як багато чудес відкрив йому Бог. Його духовна висота випливає з його почуття власної нікчемності. Дуже зворушливо він говорить про себе в одному зі своїх листів: “Я відчуваю, що я найгрішніша людина на світі… Я відчуваю, що в мене багато гріхів, і прошу всіх, хто знав мене, молитися за мене, бо і я, поки був живий, з великим смиренням молився за вас”.

Не розповідай про мене

Крім великої любові отець Порфирій мав ще й велике смирення. Одного разу він сказав мені: “Я хочу тебе насварити”. – “За що, Герондо?” – запитав я. “За те, що ти розповідаєш про мене, про мої обдарування. Я не бажаю, щоб ти про це говорив. Усе це дарував мені Бог у надії, що я оціню Його обдарування і стану кращим. Чадо моє, я боюся, що на Страшному суді скажу: “Господи! Господи! Чи не від Твого імені ми пророкували? І чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли? І чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили?” І Господь мені відповість: “Я ніколи не знав вас; відійдіть від Мене” (Мф. 7:22-23)”.

Велике смирення Старця проявилося і в тому, яке місце він обрав для своєї кончини. Відчуваючи наближення смерті, отець Порфирій вирушив на Святу Гору, щоб померти там, далеко від світу, і в такий спосіб уникнути шанування, яке йому чинили в світі. Володіючи настільки великими обдаруваннями, він жив дуже смиренно і смиренно помер на Святій Горі.

Критику він приймав із радістю

Одного разу я почув критичні зауваження про отця Порфирія в деяких “духовних” колах і був цим дуже засмучений. В одне зі своїх відвідувань Старця я раптом мимоволі заговорив про це, але тут же схаменувся і замовк. Старець виявив жвавий інтерес до моїх слів і, анітрохи не зніяковівши, сказав: “Продовжуй, продовжуй, розкажи, що про мене говорять. Я хочу це знати не з цікавості, але для того, щоб побачити, де я помиляюся, і виправитися”. Із цих слів я зрозумів, що для отця Порфирія не існувало проблеми особистої образи, тобто по суті – гордості. Він смиренно визнавав свої помилки з тим, щоб їх виправити на користь ближнім і на славу Божу. Тому зауваження на свою адресу він приймав із радістю. Відповіддю Старця його критикам були його розпростерті обійми. Того дня він мені сказав: “Ти знаєш, до мене приходять різні люди: з братств “Зої”, “Сотірос”, “Ставрос”, інших християнських організацій, а також миряни, люди, байдужі до віри, і навіть зовсім невіруючі. Я їх не поділяю, але на всіх дивлюся однаково і всіх однаково люблю”. Старець не вступав у суперечки зі своїми критиками, але протиставляв їм свою смиренну християнську любов.

Підійди сюди, ти, який зображуєш із себе… святого!

Був день ангела отця Порфирія. Мій друг перебував у келії Старця, коли той телефоном приймав привітання від одного знайомого священика. “Що робити мені, грішному? – говорив отець Порфирій. – Скільки я нажив собі клопоту з відвідувачами. Одні називають мене пророком, інші – святим, треті – ще якось. Що ж це відбувається? Якось Бог забере мене на небеса і скаже: “Ну-бо, йди сюди, ти, який зображував із себе на землі святого і тебе вважали кимось на зразок святого Нектарія та інших святих”. Що я, нещасний, тоді Йому відповім?” Тут доречно навести слова одного афонського ченця про Старця. Він сказав: “Отець Порфирій був святим, тому що з великого свого смирення він щиро вірив, що він – не святий”.

Не записуй те, що я тобі кажу

Одного разу я запитав у отця Порфирія, чи можна мені коротко законспектувати наші з ним бесіди. Він відповів дуже м’яко: “Немає абсолютно ніякої необхідності записувати те, що я тобі кажу. Усе, що я говорю, є в Євангелії. Уважно читай Євангеліє, і ти побачиш, що в ньому все це написано”.

Бог обрав мене, непридатного, і я радий цьому!

Старець почувався найгрішнішою людиною на світі! І коли, за своєю прозорливістю, він прозрівав дивні й чудові речі, то говорив своїм близьким:

“Я радий, що Бог дав нам цю можливість поговорити з вами і що Він обрав мене, грішного і непридатного, щоб через мене розповісти вам про ці речі. Потім я розмірковую про те, що Бог відкрив мені і що я говорив, і радію”.

Я хотів попросити в тебе вибачення

Телефонна розмова з отцем Порфирієм:

– Чому, Герондо, Бог дозволяє людям несправедливо нас ображати? Хіба це правильно?

– А хто ти така, що можеш судити Бога? Прошу тебе, негайно повісь трубку.

Наша телефонна розмова наступного вечора:

– Добрий вечір, Герондо.

– Як я радий, що ти мені зателефонувала! Я дуже чекав твого дзвінка, щоб попросити в тебе вибачення за вчорашнє.

– Ви, Герондо… попросити в мене вибачення? Та це я маю впасти до Вас у ноги і просити у Вас вибачення за те, що так сильно вчора Вас засмутила.

– Я хочу попросити в тебе вибачення за те, що велів тобі вчора повісити слухавку. Ти знаєш, коли ти дзвонила, у мене був один нещасний, який хотів накласти на себе руки через якісь проблеми у стосунках із його дівчиною. Він стояв на колінах, і я не хотів, щоб він так і чекав, доки я говоритиму з тобою телефоном.

Дуже важко, практично неможливо передати на папері те, що я відчула в той момент і що відчуваю навіть зараз. Тому єдине, що я можу сказати, і гадаю, що цього більш ніж достатньо, – це те, що коли святі просять вибачення в недостойних, це схоже на те, коли Христос стукає у ваші двері. Тільки люди, які досягли “в міру повного віку Христового” (Еф. 4:13), як каже нам апостол Павло, можуть просити вибачення навіть тоді, коли відповідальність за проступок цілком лежить на інших.

Справжнє смирення є даром Божим

Одного разу Старець сказав мені:

– Бог дав тобі багато обдарувань. Він наділив тебе рідкісними дарами. Що ти маєш відчувати? Постійно дякуй Йому і смиряйся в Його любові.

Проси Бога дарувати тобі святе смирення. Не те смирення, коли кажуть: “Я останній”, “Я смиренний”. Це сатанинське смирення92. Святе смирення є даром Божим. Чуєш? Даром, нагородою, а не результатом наших власних зусиль. Ти підготуй себе і проси в Бога цей святий дар. Не кажи: “У мене є такі-то недоліки”. Нічого не говори. Трудися, вважай себе за ніщо, а все інше залиш Богові.

Подвизайся, щоб ще тут, на землі, увійти в Нерукотворну Церкву Божу.

Що хочуть і як хочуть інші

Одного разу я сказав отцю Порфирію:

– Герондо, я не можу працювати разом із цим братом… він постійно нарікає.

– Чадо моє, в тобі є егоїзм. Ти це знаєш? Звідси всі твої біди.

– Я це знаю, Герондо, ця пристрасть у мене з дитинства. Помоліться, щоб Бог дарував мені в серці смирення.

– Коли в серці є святе смирення, тоді воно все бачить по-доброму і живе в Нерукотворній Церкві Божій уже зараз.

Але це не те смирення, яке полягає в смиренних словах, і не те, про яке ми думаємо, що ми його досягли. Святе смирення є Божим даром душі. Його дає Бог, коли знайде чисте серце, готове прийняти його. Тоді душа з вдячністю дивиться на Бога і спрямовується до Нього.

Отже, ти не говори: “Він постійно нарікає, він увесь час бурчить, він гнівається” тощо. Не кажи: “У мене з ним немає ніякого контакту і ніколи не буде”.

Це не вихід із становища. Це не по-православному, не по-християнськи. Вчиняючи так, ти далеко відстоїш від любові Божої, ти відмежовуєш себе від благодаті Божої, тому що ти відокремився від твоїх братів.

Навпаки, не помічай їхньої слабкості, не наслідуй їхніх немочей, так ти станеш єдиним із ними у спільних послухах. Що вони хочуть робити і як хочуть… Так хочуть? Добре, так. По-іншому? По-іншому. Так руйнуються стіни, що відокремлюють нас від наших братів. Так ми з’єднуємося з Христом.

Чим ближче ти щодня з’єднуєшся зі своїми братами, тим глибше таємниче входиш у любов Христову.

Нас хвалять, і ми приймаємо похвали

Старець, будучи справжнім лікарем, бачив не тільки мої тілесні немочі. Ще більше він переживав про мої незліченні духовні вади і дбав про те, щоб я набув смирення. Одного вечора отець Порфирій зателефонував мені в лікарню, а безпосередньо перед його дзвінком одне подружжя, мої пацієнти, прийшло і довго, гаряче мені дякувало за лікування. Отець Порфирій сказав: “Георгію, це Геронда. Ми з тобою разом підемо в пекло. Ми почуємо: “Нерозумний! цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти заготовив?” (Лк. 12:20)” Я перервав його: “Що ми мали в цьому житті, Герондо? Машину-розвалюху, порожній рахунок у банку і наші нездійснені мрії?” Старець відповів негайно: “Що ти таке кажеш? Хіба не кажуть тобі люди: “Який Ви хороший лікар, як Ви нас любите, як дбаєте про нас, не берете зайвих грошей…” І ти все це приймаєш, проковтуєш. Ну ось, ти і втрачаєш свою нагороду. Точно так само чиню і я. Мені кажуть, що в мене є “обдарування”, що я можу доторкнутися до людини і створити чудо, що я святий. А я, слабкий і божевільний, усе це приймаю. Тому-то я тобі й сказав, що ми разом підемо в пекло”. – “Ну, якщо так, то давайте підемо разом, – відповів я. – Разом підемо в пекло”. Вішаючи слухавку, Старець сказав: “Я з тобою говорю серйозно, а ти завжди жартуєш. Дай Бог нам обом доброго покаяння”.

Смирення і послух – це одне й те саме

Якось я запитав отця Порфирія: “Герондо, яка різниця між послухом і смиренням?” Старець з посмішкою відповів мені: “Це одне й те саме”. Дійсно, коли ми чинимо непослух волі Божій, не слухаючи порад духівника, чи можемо ми серйозно вірити в те, що ми смиренні? Чи можна умертвити чудовисько превозношення, що звило в нас своє гніздо, іншою зброєю, окрім як послухом волі Божій? Зразок смирення явила нам, грішним, безгрішна Боголюдина, Яка, “подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної” (Флп. 2:7-8).

Християнин ніколи не буває правий

Я завжди з найбільшим благоговінням слухав переконливі отцівські слова отця Порфирія і реально відчував його любов і турботу про нас. Він ніколи мене не хвалив, навпаки, говорив: “Ти винен. Молися за своїх братів. Молися Богу, щоб Він дарував тобі святе смирення і дар любові до Нього”. Не пам’ятаю, щоб я коли-небудь заперечував Старцю. Одного разу я подумав, що отець Порфирій несправедливий до мене у вирішенні проблеми, про яку ми з ним говорили. Він мені тоді сказав: “Ти не правий”, тоді як я вважав, що чиню правильно. Старець зрозумів мої сумніви і сказав: “Ти маєш рацію, але в тебе немає прав. Християнин ніколи не буває правий. Він завжди повинен вважати винним самого себе”. Бути правими властиво синам віку цього. Так ти нікого не будеш засуджувати.

Богу не потрібні звання…

Потреба в душевному відпочинку, який знаходиш поруч зі святими людьми, дванадцять років тому привела мене до отця Порфирія. Одна з його духовних дочок представила мене Старцю:

– Геронда, я привела до Вас мого директора з гімназії.

Я мимоволі заперечила:

– Навіщо згадувати про посади? Тут я просто Панайота. Цього достатньо.

Дивно, але Старець був дуже задоволений. Він повернувся до мене, глибоко-глибоко зазирнув у мої очі й розсміявся, наче невинне немовля.

– Ти правильно сказала. Марія не розуміє, що Богу нічого цього не треба. Ми наближаємося до Нього за допомогою чеснот.

Я сіла поруч із отцем Порфирієм, відкрила йому своє серце, і він мене уважно слухав. Він тримав мене за руку, і мені здавалося, що він молився. Взявши в нього на прощання благословення, я їхала зі сльозами на очах.

Ще багато разів я приїжджала до Старця. Коли у мене були труднощі, я прямувала туди, щоб знайти спокій і отримати допомогу. У мене завжди була тверда впевненість у тому, що за молитвами отця Порфирія Бог виконає будь-яке його прохання.

* * *

⁹² Ця порада була дана конкретній людині, яка розмовляла з отцем Порфирієм. Вона не має обов’язкової сили для всіх. Наприклад, про себе Старець говорив, що він великий грішник і непридатна людина.

ФОРМАЛІЗМ

Вони звикли до старого

Мій друг розповів старцю про свої труднощі: попри всі його зусилля, йому не вдалося переконати в основних положеннях свого колегу, дуже консервативну людину. Він був прихильником іноземних педагогічних методик і моделей, які виявилися невдалими, головним чином тому, що не були зорієнтовані на Православ’я. Отець Порфирій відповів йому: “Не переживай і не трудися даремно. Цих людей не змінити. Вони звикли до старого”.

Після цієї поради Старця мій товариш прийняв свого колегу таким, яким він був, не намагаючись більше його змінити. Що ж стосується своєї частини роботи, то він намагався виконувати її якнайкраще.

ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Чому ти відчуваєш себе зобов’язаним?

Я був сильно зворушений допомогою, з великою любов’ю наданою мені одним братом у Христі, з яким мене нещодавно познайомив отець Порфирій. Розмовляючи одного разу зі Старцем, я сказав йому, що відчуваю себе дуже зобов’язаним цій людині. Несподівано він запитав: “Чому ти почуваєшся зобов’язаним? Хіба він трудився тільки заради тебе?” – “Звичайно, Герондо, він абсолютно безкорисливо все робив лише заради мене, – відповів я. – Це коштувало йому праці, часу, грошей, він мав приїжджати із сусіднього містечка, де він живе… І все це абсолютно безкорисливо”.

Старець поставив ще одне запитання: “Чому ти відокремлюєшся?” – “Як це, Герондо? – запитав я. – Не розумію”. – “Хіба ти не читав слів апостола: “чи страждає один член, з ним страждають усі члени; чи славиться один член, з ним радіють усі члени” (1Кор. 12:26)? Хіба ти не зрозумів, що якщо, будучи християнином, ти живеш, цураючись своїх братів, якщо ти глибоко не усвідомлюєш себе з’єднаним живим зв’язком з іншими членами таїнственного тіла Христового, тобто Його Церкви, за допомогою непорушних уз любові, то ти – не справжній християнин?” Я зрозумів, про що говорить Старець, і замовк. Що я міг сказати? Що все, щойно ним сказане, мені знайоме, але лише теоретично? Чого варта теорія без практики? Отець Порфирій своїми словами, за якими стояв особистий досвід, зробив зрозумілим те, про що він колись написав: “Це правда, що без любові до людей ти не можеш полюбити Бога. Але так само безсумнівно й те, що тільки через любов до Бога ти зможеш воістину полюбити людей”.

ПИТАННЯ

На славу Божу

Навіть найбільш “буденні” вчинки Старця випромінювали аромат духовності. Одного разу, увійшовши в його келію, я знайшов отця Порфирія сидячим на своєму ліжку й обідаючим. Він, не перериваючи обіду, благословив мене і запропонував сісти. Така безпосередність Старця наповнила мене радістю. Сидячи на стільці навпроти отця Порфирія, я мовчки спостерігав за ним. Це було надзвичайно приємне видовище. Лівою рукою Старець притримував глибоку тарілку овочевого супу, яка стояла в нього на колінах, правою тримав ложку і їв, зігнутий, мовчки, з увагою, смиренністю, з подякою, начебто брав участь у якійсь таємничій дії.

Я пошкодував, що в той момент у мене з собою не було відеокамери, щоб зафіксувати цю сцену, а потім показати своїм друзям, як зразок духовної німої картини під назвою: “Святий, що вкушає свою просту їжу”. Дивлячись на Старця, ми сповнювалися б радістю і повторювали б слова, сказані колись одним ченцем, який відвідав великого пустельника: “Мені досить і того, Герондо, що я Вас бачу”. Ми б потаємно проникали в слова апостола Павла: “Отже, чи ви їсте, чи п’єте, чи щось інше робите, все робіть на славу Божу” (1Кор. 10:31). Ми б мимоволі порівнювали цю аскетичну картину з картиною нашого обіду зі смачною, ситною, багатою, добре приготованою їжею.

Справедливості заради треба зазначити, що Старець вельми часто радив і навіть давав рецепти приготування смачних страв і солодощів. Цим він ясно показував, що не хоче, щоб ми залишалися байдужими або були позбавлені всього того прекрасного, що дарувала нам любов Божа.

ЦІКАВІСТЬ

Старець читав різну пізнавальну літературу

Приснопам’ятний отець Порфирій здобув у миру лише початкову освіту. Однак незважаючи на це він, здобувши премудрість зверху, був справжнім мудрецем. Володіючи природною цікавістю, він любив читати різну пізнавальну літературу. Старець читав книги з найрізноманітніших галузей знань – це крім богословської літератури, яку він читав з особливою увагою. Він читав книги з медицини, фізики, астрономії тощо.

СТРАХ

Бог нас дуже любить. Не треба нічого боятися

Літнього вечора, сидячи під однією з сосен, що ростуть поблизу храму, Старець говорив нам про те, що ми повинні безмежно довіряти промислу Божому. “Пам’ятайте, що сказано у Святому Письмі, – вимовив він, – “у вас же і волосся на голові все пораховане” (Мф. 10:30), і це дійсно так і є. Ніщо в нашому житті не випадкове. Бог піклується навіть про найнікчемніші речі та події, що трапляються з нами. Ми Йому не байдужі, тож ми не одні в цьому світі. Він дуже нас любить. Ні на одну секунду Він не забуває про нас. Він нас постійно оберігає. Ми повинні це пам’ятати і нічого не боятися”.

Головне, щоб ми стали кращими, а в іншому… воля Божа нехай буде

Після турецької окупації Кіпру⁹³ ми запитали отця Порфирія, що ж там буде далі. І він відповів: “Бог знає, що робить”. Те ж саме він говорив і під час хвилі страшних землетрусів у Греції⁹⁴ і залишався спокійним. Старець говорив: “Головне, щоб ми стали кращими, а в іншому… воля Божа нехай буде”.

…Бо ти не маєш сильної любові до Христа

“Ти мені казав, що іноді в тебе бувають страхування. Це тому, що ти не маєш сильної любові до Христа. Ось і все. Ну, тепер іди, я зараз зайнятий”.

Боязнь грози

Коли припинилися спалахи блискавки, перестав гриміти грім і дощ закінчився, я пішов у келію до отця Порфирія. Він виглядав бадьорим, веселим, відпочившим, ніби щойно прокинувся. Я запитав його:

– Як Ви могли, Герондо, спати в таку жахливу грозу?

– А що таке?

– Тут у багатьох ледь інфаркт не стався, а Ви кажете “що таке”!

– Чому ж, чадо моє?

– Від страху перед грозою ⁹⁵.

– Хто боїться Бога, той або не довіряє Йому, або не любить Його, або і те й інше. А оскільки я довіряю Богові й люблю Його, остільки я Його й не боюся!

Що тобі можуть зробити змії?

– Герондо, я починаю боятися за Ваше життя…

– А чому ти боїшся за моє життя?

– Ну як же? Адже тут, куди Ви переїхали, Вас закусають змії.

– А де ти бачила змій? За весь час, що ти сюди їздиш, скільки змій трапилося тобі по дорозі?

– Жодної.

– Ну тоді які змії мене покусають? Ті, яких тут немає?

– Але ж, Герондо, у цій місцевості живе дуже багато змій.

– Ти хочеш сказати, “жило багато змій”. Запитай у жінок або у тих, хто тут працює, чи є тут змії.

– Але що могло статися зі зміями, які завжди тут жили?

– Що з ними сталося? Коли я сюди приїхав, змії пішли. Чадо моє, якщо ти маєш у собі Бога, то що тобі можуть зробити змії? Адже вони – теж творіння Боже, чи не так? А чи може творіння бути сильнішим за свого Творця?

– Звісно ні, Герондо.

Зараз, подумки звертаючись до Старця, я часто кажу: “Раніше Ви жили поруч із нами і часто наставляли нас. А тепер, коли Ви нас покинули, що ми будемо робити?”

Якщо він наважиться вимити собі голову, то тут же… загине!

Отець Порфирій розповідав мені таке. Один чоловік був одержимий нав’язливою ідеєю, що якщо він вимиє голову, то тієї ж хвилини помре. Ця нав’язлива ідея з’явилася внаслідок ворожіння на цю нещасну людину. Він не тільки жив із волоссям, що погано пахло, що саме по собі нелегко, а ще й мусив покірно переносити глузування домашніх і знайомих, які, незважаючи на всі свої надлюдські зусилля, не змогли переконати його в тому, що мити голову потрібно і що це – абсолютно безпечно.

Так минали дні, тижні, місяці, роки, і ніхто не міг умовити цього нещасного помити голову. Поганий запах його немитого волосся був дуже сильним і відчувався на відстані. Тож усі буквально шарахалися вбік від цієї людини. Це абсолютно вбивало нещасного. Він робив різні спроби позбутися своєї фобії, але не тільки в цьому не досяг успіху, а навпаки, кожна невдача зміцнювала в ньому його нав’язливу ідею, тим самим лише збільшуючи його страждання.

Так минуло цілих вісімнадцять років! Можливо, для нас вісімнадцять років нічого не значать або ж ні про що не говорять. Але для цієї людини, страждання якої ні на хвилину не припинялися, ці роки тягнулися, як століття. Проте нещасний не втрачав надії, що настане день, коли він звільниться від своєї фобії, яка була справжнісінькими тортурами.

Отже, через вісімнадцять років він дізнається, що в Мілесі живе один святий Старець на ім’я Порфирій, який творить чудеса. Страждалець одразу ж вирішив вирушити до нього, розповісти про свою біду і попросити допомоги. Приїхавши до отця Порфирія, він зі сльозами на очах повідав йому з усіма подробицями про свої муки, про ту біду, яка зробила його нещасним і мучила майже два десятки років.

“Дуже уважно і з великим співчуттям я слухав його розповідь, – розповідав мені отець Порфирій. – У ті хвилини я відчув всю тяжкість його страждань. Я був сильно засмучений, бачачи перед собою здорового чоловіка, який без жодної причини прожив найкращі роки свого життя з цим нещастям. І якби він був один… Фобія – це поширена хвороба. Скільки людей протягом десятків років мучаться різними страхами, завдаючи страждань і собі, і своїм близьким. Особливо близьким. Вони страждають подвійно і переживають подвійно, бо бачать рідну людину в полоні її божевілля і нічим не можуть їй допомогти. А ще я тобі скажу, що більшість із цих нещасних часто бувають біснуватими.

Отже, я йому кажу, що все це дрібниці. Це справді дрібниці. “Зроби, як я, – кажу йому і широко розправляю свої плечі, – і твій страх назавжди піде”. Але він мене не послухав. А знаєш чому? Тому що ці люди не вірять у Бога, а це і є джерелом усякого зла. І замість того, щоб іти шляхом Христовим, вони йдуть шляхом сатани. Починають звертатися до чаклунів і чаклунок, ті ними крутять як хочуть, і врешті-решт вони не тільки не отримують зцілення, а часто втрачають і свою душу. Тому що не можна залишатися християнином і просити допомоги в сатани. Ти або з Христом, або з дияволом.

Не можна служити двом господам⁹⁶. На щастя, цей страждалець так не робив, не звертався до чаклунів та екстрасенсів. Просто в нього не було віри, яку треба мати, щоб протистояти фобії. Тому перше, що я зробив, – це зміцнив у ньому віру. З цього все починається. Потім я пояснив йому, що маловір’я легко відчиняє двері сатані. А якщо він увійде, то вже так просто не вийде… Ми довго говорили, він мене дуже уважно слухав, і я зрозумів, що він готовий зробити так, як я йому пораджу.

Наприкінці нашої бесіди я прочитав над ним кілька молитов. Я молився Богу, щоб Він позбавив його від цього сатанинського впливу. Тому що в даному випадку мав місце саме сатанинський вплив. Закінчивши молитви, я сказав йому:

– Чадо моє, зараз ти, щойно прийдеш додому, нагрій воду, щоб вимити голову. Я тут буду безперервно молитися за тебе. І я буду поруч із тобою. Перш ніж почати мити голову, почни говорити молитву: “Господи, Іісусе Христе, помилуй мене”. Коли будеш творити молитву, подумки звертай свій розум до мене. А помивши голову, подзвони мені і скажи, що ти вже вимився. Я буду чекати твого дзвінка.

Цей чоловік вирушив назад до Афін, сповнений віри і з великим натхненням. Приїхавши додому, він зробив усе точно так, як я йому порадив. Вимивши голову, він зателефонував мені. Піднявши слухавку, я почув: “Геронда, це ? Я вимив голову! Я вимив голову!” Його радість неможливо було описати. Він плакав… Я порадив йому точно так само чинити щодня і щоразу, вимивши голову, одразу ж телефонувати мені. І він точно дотримується моєї поради. Ось і зараз щойно ця людина зателефонувала. “Геронда, – сказав він, – це ? Я вимив голову”. Бог пожалів його і остаточно звільнив від хвороби”.

* * *

⁹³ Турецька інтервенція почалася 20 липня 1974 р. – Прям, перев.

⁹⁴ В 1970-ті роки по всій Греції прокотилася хвиля сильних землетрусів. – Прим. перекл.

⁹⁵ В Греції в селах люди вважають смерть від удару блискавки покаранням Божим. – Прим. перекл.

⁹⁶ Порівн.: Мф. 6:24.

РАДІСТЬ – СВІТЛО

Він купався у світлі

Одного разу пізно ввечері зазирнувши в келію отця Порфирія, я зупинився в подиві. Мені здавалося, що він буде змучений відвідувачами, але він виглядав бадьорим і зовсім не втомленим. Його обличчя було схоже на рум’яне обличчя немовляти, яке щойно прокинулося після довгого сну. Ніколи ще я не бачив його таким. Але те, що мене найбільше здивувало, так це дивовижне світло, що оточувало все його тіло. Особливо інтенсивне світіння було навколо голови. Келія ледь-ледь була освітлена однією свічкою, скрізь падали тіні, які здригалися, коли полум’я свічки коливалося. Усе було занурене в тінь, крім Старця, який просто купався у світлі. Уперше я бачив таке світло, яке можна назвати нематеріальним і нетварним, оскільки воно не було схоже на жодне природне чи штучне світло і не підкорялося законам світлотіні. Це було світло, яке висвітлювало отця Порфирія не зовні, як, скажімо, світло свічки, але яке виливалося ніби зсередини Старця назовні. Я нічого не сказав йому про це світло, тому що мене охопили “страх і трепет”. Старець був, як завжди, сповнений батьківської любові і ще раз приніс спокій моїй душі своїми словами втіхи.

Що робити, щоб знайти радість?

– Що робити, Герондо, щоб знайти радість у житті?

– Читай Святе Письмо, ходи до церкви: треба, щоб у тебе був духівник, причащайся. Одним словом, будь хорошою християнкою. Тоді ти знайдеш ту радість, яку шукаєш. Ти бачиш, мені зараз боляче, але я щасливий. Так і ти, коли трохи наблизишся до Христа, тоді й знайдеш радість у житті.

Відкрий двері, щоб впустити світло

“Не намагайся вигнати з себе те зло, яке в тобі є. Краще відчиняй двері, щоб впустити світло. А світло – це Христос. Тоді все те темне, що живе в тобі, піде саме”.

Щоб вигнати темряву, не треба махати руками

Отець Порфирій загалом не бажав заглиблюватися в негативне, в негатив, навпаки, він завжди прагнув до позитивного і світлого. Він говорив: “Уяви, що ти, перебуваючи в темній кімнаті, почнеш махати руками, намагаючись розігнати темряву. Але так її не проженеш. Відкрий вікно, щоб у кімнату проникло світло, і тоді темрява піде сама. Тільки світло може вигнати темряву. Уважно читай Святе Письмо, житія святих, творіння Святих Отців. Це і є світло, що проганяє темряву”. Цей приклад Старець наводив мені неодноразово.

Я сповнився надії та радості

Це була вже не перша моя зустріч з отцем Порфирієм, коли я наважився, нарешті, поставити йому кілька запитань, які мене в той час турбували, – про те, як жити далі. Я продумав, що буду говорити, і подумки склав черговість запитань, у якій буду їх йому ставити.

Отже, я сів поруч зі Старцем, але, перш ніж встиг що-небудь сказати, він сам почав говорити, точно відповідаючи на всі запитання, які я збирався йому поставити, до того ж у тій самій послідовності, у якій я збирався його запитувати.

Звісно, я розгубився. Я був настільки вражений тим, що відбувається, що просто не знав, що й казати. Він знав усе, усе, що мене хвилювало, до найдрібніших подробиць. Тільки завдяки отцю Порфирію мені вдалося впоратися з тими труднощами, які я мав на той час, і ухвалити рішення не полишати свою місію в Африці.

– Продовжуйте виконувати там Вашу велику місіонерську справу, – сказав Старець.

Те, що мене переповнювало впродовж усієї нашої бесіди і що я назавжди зберіг у собі, так це дивовижне відчуття натхнення, надії та радості. З тієї бесіди і до сьогоднішнього дня (а ви знаєте, жити в Африці дуже важко, там труднощі зовсім інші, ніж тут, багато хвороб тощо) я відчуваю нескінченну радість і ликування, які часто просто незрозумілі. Я впевнений, що тільки молитви Старця допомагають мені жити і продовжувати свою місіонерську роботу в Африці.

Вельми актуальні для нас слова пріснопам’ятного отця Порфирія, який говорив: “Христос Своїм Воскресінням не просто перевів нас на інший бік річки, каналу, озера. Він вивів нас із хаосу, який сама людина ніколи не змогла б подолати. Він перепровадив нас від смерті до життя. Христос воскрес, і тепер усе радіє. Ти бачив навесні кізок, як вони радісно граються на зеленій травичці? Трохи посмокчуть свою матусю і знову продовжують весело скакати? Так і ми повинні радіти про невимовну радість Воскресіння Христового і про наше власне воскресіння.

Можу дати тобі одну пораду, – продовжував він. – Коли тебе спіткає якась скорбота або невдача, подумки зберися і повільно-повільно читай тропар: “Смерти празднуем умерщвление…”.⁹⁷ І ти побачиш, що найвеличніша подія, як у твоєму житті, так і в житті всього світу, вже здійснилася. Це – Воскресіння Христа, наше спасіння. І ти усвідомлюєш, що невдача, яка трапилася з тобою, занадто мала, щоб зруйнувати твій добрий устрій”.

Христос воскрес, браття!

Атмосфера радості в оточенні Старця

Пастирська благодать Старця діяла таємно й непомітно. Причому не тільки коли отець Порфирій розмовляв із відвідувачами у своїй келії, а й коли ті просто сиділи у дворику, чекаючи на зустріч із ним. З першого ж свого приїзду в Каллісію я звернув увагу на радісну, я б навіть сказав, пасхальну атмосферу, що панувала в оточенні Старця, між людьми, які зустрічалися вперше. Спочатку я подумав, що це – лише моє особисте враження. Але пізніше про подібні ж відчуття, до того ж тими ж самими словами, розповідали мені й багато інших відвідувачів отця Порфирія, які відчували те ж саме.

* * *

⁹⁷ «Смерти празднуем умерщвление, адово разрушение, иного жития вечнаго начало и, играюще, поем Виновнаго, единого благословеннаго отцев Бога и препрославленнаго» (тропар сьомої пісні Пасхального канону). – Прим. перекл.

БЛАГОДАТЬ БОЖА

Без насильства над собою, з лагідністю віддайся в руки Божі

Отець Порфирій розповідав:

“Одного разу влітку, коли я ще служив в Афінах, один мій друг, зубний лікар, разом зі своєю дружиною запропонували мені з’їздити з ними на Патмос, де був на засланні апостол Іоанн Богослов. Ми спустилися до печери Апокаліпсису, підійшли до місця, де під час одкровення тріснула скеля, до виїмки в стіні, куди апостол спирався, коли піднімався…

Ти знаєш, ці місця освятилися. Вони передають святість і радість.

Я скоро відчув, що моє серце ніби відкривається, і поспішив вийти з печери, бо там були й інші люди. Після полудня, бажаючи знову доторкнутися до благодаті, що розливається на святому місці, я запропонував знову сходити до печери.

– Схиліть голови, сидіть спокійно і моліться. Не піднімайтеся і не дивуйтеся, що б не сталося, – сказав я своїм супутникам.

Я теж схилився до землі й молився. Але благодать, як це було вранці, не приходила. Піднявшись, я покадив у вівтарі та храмі, повернувся на своє місце, і тут моє серце відкрилося. Я розпростер руки і залишався в такому положенні досить довго. Моя душа наситилася. Тільки одна людина спустилася в цей час у печеру і, напевно, бачила мене, точно не знаю. Можливо, це був седмичний священик. Він скоро пішов.

Ми піднялися і мовчки вийшли з печери. Весь вечір ми провели в мовчанні. Я поїв зовсім небагато, щоб тільки їх не образити. Вони мене ні про що не питали.

Про це не варто було б говорити, бо це непередавано і незрозуміло.

Але як це сталося? Я ні до чого себе не примушував, не поспішав. Встав, покадив, і благодать прийшла сама, коли забажала.

І ти так само роби. Здіймися розумом угору: “Господи, Іісусе Христе…”

Без насильства над собою, з лагідністю віддайся в руки Божі, і Він прийде і умилостивиться над твоєю душею”.

ХІЛІАСТИ (свідки Єгови)

Так хіліазм не переможеш

Ми з другом на машині вирушили на роботу, у монастир. Разом із нами поїхав і отець Порфирій.

Дорогою я звернув його увагу на те, що ми проїжджаємо повз кілька будівель, що належать єговістам. Мене охопили скорбота й обурення, коли я подумав про ту розбещувальну душі роботу, яку ведуть ці єретики. Замість того щоб каятися у своїх гріхах, вони намагаються похитнути віру в Христа у людей, за яких Христос помер ⁹⁸ і воскрес. Старець мовчав. Я подумав про себе: “Про що, цікаво, задумався Геронда? Чому він нічого не говорить, бачачи цих людей і знаючи про їхню руйнівну діяльність?” Отець Порфирій тут же відповів на мої думки. “Ох уже ці нещасні лжесвідки Єгови! – сказав він. – Бог нехай помилує їх! Одні християни гніваються на них, інші сваряться з ними, сварять їх, треті тягнуть до суду. Але з ними не так потрібно боротися. Знаєте, коли ми їх переможемо? Коли самі станемо святими”.

* * *

⁹⁸ Порів.: 1Кор. 8:11.

ГРОШІ, МАТЕРІАЛЬНІ БЛАГА

Ми лише розпорядники земних благ

Отець Порфирій проникав у саму сутність людини, речей, подій. Зовнішній блиск і багатство людини ніяк на нього не діяли. Одного разу він сказав мені: “Ти знаєш, що хтось може мати тут палац і піти в рай чи в пекло? Будемо ми в раю чи в пеклі, залежить не від того, мало чи багато в нас грошей, а від того, як ми цими грошима розпоряджаємося. Гроші, будинки, весь наш матеріальний добробут – не наш, усе це Боже. Ми – лише розпорядники. Слід пам’ятати, що Бог вимагатиме з нас звіту за кожну драхму, використали ми її згідно з Його волею чи ні”.

Захищай свій дім і ділянку

Старець говорив моєму другові: “Я знаю, що це дуже клопітно – ходити по судах і відстоювати своє право на володіння будинком і ділянкою, але що робити? Якщо махнути на це рукою, то інші привласнять їх собі. А це ще гірше, і для тебе, і для них. Тому будь із такими людьми дуже суворий”. Отець Порфирій сказав так, знаючи поступливість у характері мого друга, який тільки частково дослухався до його порад, чому й не міг зовсім уникнути несправедливостей щодо себе.

У Православ’ї все перебуває в рівновазі

Пам’ятаю, одного разу, коли Старець якийсь час жив в одному селі на Евбеї 99, він говорив людям: “Садіть яблуні, персики, абрикоси”. Пояснював і як треба садити. Деякі йому заперечували: “Навіщо ти в це втручаєшся? Ти священик, займайся церковними питаннями”. На що він відповідав: “Але ж і це належить до церковних питань. Чому? Тому що якщо ти не будеш садити абрикоси або персики, а твій сусід посадить, то ти будеш винуватцем того, що твоя дитина стане злодієм”.

Отець Порфирій говорив: “Існує деяка залежність між мирськими і духовними справами, і це в дусі Православ’я. У Православ’ї немає місця монофізитству¹⁰⁰-. Монофізитство – це єресь. Що ми в даному випадку маємо на увазі, коли говоримо “монофізитство”? Коли будь-хто займається лише тим, що пов’язано з небесним, Божественним, духовним. У Православ’ї все перебуває в рівновазі, подібно до того, як у Христі з’єднані досконала людська природа і досконала Божественна природа, які перебувають у гармонії. Боголюдська природа Христа. Монофізитству в нас немає місця.

Тому, як ви знаєте, у Православ’ї є молитви на закладку будинку, на освячення рибальських сіток, на копання колодязя, на посадку виноградника, на вигін худоби тощо. Тобто в нас є Дух, Який утримує в рівновазі небесне і земне”.

Так ми зібрали початковий капітал

Літнього ранку я приїхав провідати отця Порфирія, який тоді жив у будиночку на колесах на нещодавно купленій прекрасній ділянці, оточеній сосновим лісом. Оглядаючи місце, я розмірковував про те, хто ж пожертвував Старцю цю ділянку. Коли я піднявся в будиночок, отець Порфирій запитав мене: “Бачив, яка у нас чудова ділянка для монастиря? Вона куплена на мої заощадження”. Зі здивуванням я подивився на Старця і про себе подумав: “Які заощадження можуть бути в заштатного священика, який до того ж, крім себе, утримує ще свою сестру та племінницю?” Після невеликої паузи отець Порфирій сказав: “Ти, напевно, хочеш запитати, звідки у мене гроші? Ще давно я купив в’язальну машину і працював на ній”. І знову в мене промайнула думка недовіри: “Та скільки там можна заробити на в’язальній машині?” Старець тут же відповів на мої думки: “Ми працювали, скажу я тобі, багато працювали. Розумієш? Ми брали підряди на в’язані речі і з ранку до вечора протягом багатьох років працювали на цій в’язальній машині, я, моя сестра і племінниця. Так ми змогли заробити початковий капітал, достатній, щоб купити цю ділянку під монастир”. Я був вражений працьовитістю і ощадливістю отця Порфирія та його родичів.

Візантійський спів пронизаний смиренням

Одного разу Старець розповідав мені про значення візантійської музики в православному богослужінні, про афонських півчих, які співали просто, зворушливо, смиренно, намагаючись своїм співом допомогти ченцям, які моляться. “І тут, у миру, звісно, є хороші півчі, – сказав він. – Але тут, як би це сказати, часто співають із самовдоволенням”. Отець Порфирій дуже любив візантійські піснеспіви. Вони пронизані смиренням, чому й викликають у людей почуття умиління.

Як співати?

“Коли ти співаєш, – наставляв мене Старець, – співай смиренно. Уникай непотрібної міміки, безладних помахів руками, притупування ногою… Стеж за службою, не розмовляй на криласі. Живи тим, що співаєш. Тільки тоді твій спів буде доходити до тих, хто молиться”.

Хороша, добра музика

“Хороша, добра музика приносить душі людини велику користь”.

Благочестивий співак передає благодать Божу

Старець говорив:

“Візантійська церковна музика – це ціле вчення… Вона пом’якшує душу людини і поступово, разом зі звуками, що випромінюють блаженство, радість, подяку і мандрують у духовному світі, підносить її до інших духовних світів… Так і є, чада мої, не зважайте на те, що іноді кажуть про півчих… Коли будь-хто поступово переймається духовною манерою співу, він усе це відчуває і так і повинен співати завжди.

Ти можеш стати і самовлюбленим псалтом, робити витончені рухи тіла, відбивати такт… і залишатися пустушкою. У тебе може бути й голос, і цей голос зачіпатиме душі людей. Але в іншого півчого, який справді святий, є ще й дещо інше. Крім голосу, що створює, так би мовити, звукові хвилі, від нього йдуть й інші хвилі, що несуть, таємничим чином, якусь благодать. Ці хвилі глибоко проникають у душі людей, приводячи їх у почуття умиління.

У музиканта-пустушки, егоїста, є голос, і він цим задоволений. Святий же музикант разом зі звуковими виробляє й інші хвилі. Відбувається велике таїнство. Тому якщо ви поїдете на Святу Гору і послухаєте, як там співають ченці, то будь у вас навіть крижане або кам’яне серце, почувши цей спів… (У цей час хтось увімкнув магнітофонний запис однієї служби.) Ось вам приклад, – сказав Старець, – цей півчий може викликати умиління…”

Візантійська музика краща за світську

Старець, знаючи, за внутрішнім звіщенням, про мою любов до музики, хотів мені духовно допомогти і в цьому. Одного вечора, коли ми гуляли серед сосен, він сказав мені: “Це добре, що ти слухаєш музику. Візантійська музика вища за будь-яку іншу, бо вона не розбурхує душу, але з’єднує її з Богом і приносить їй досконале заспокоєння. Якщо є сильне бажання, то ти можеш слухати і світську музику. Але тоді краще слухати просто музику, музику без слів”.

* * *

⁹⁹ Великий півострів, розташований недалеко від Афін. – Прим. перекл.

¹⁰⁰ Тут слово “монофізитство” вжито в переносному значенні. Монофізити – єретики, які вчили про одну природу Христа – Божественну. Преп. Максим Сповідник (VII ст.) викрив монофізитів, обґрунтувавши вчення про дифізитство, істинно православне сповідання, яке вчить про наявність у Христі двох природ: Божественної і людської. – Прим. перекл.

НАВ’ЯЗЛИВІ ІДЕЇ

Нав’язливі ідеї примушують тебе робити те, що тобі не властиво

Отець Порфирій часто звертав нашу увагу на так звані нав’язливі ідеї, коли людина примушує себе робити те, що їй не властиве і що для неї не характерно. Цей жахливий стан властивий людям, у яких у душі панує цілковита плутанина. У цьому стані людина внутрішньо переживає сильні душевні потрясіння і відчуває в душі жахливе сум’яття.

Старець допомагав людям, у яких були такі проблеми. Він закликав їх стежити за своїм станом. Давав поради, як, живучи з волі Божої, поклавши все на Бога, звертаючись до молитви, вони можуть прийти до звільнення.

ДУШЕВНІ ТА НЕРВОВІ ХВОРОБИ

“Ти абсолютно розклеїлася!”

Одна світська дама мала кілька вищих освіт. Будучи активним членом найрізноманітніших товариств і клубів, вона активно займалася громадською діяльністю. Однак, від природи маючи чутливу душу, дуже скоро вона опинилася на межі нервового зриву і звернулася до отця Порфирія. Старець відразу “побачив” її душевний стан і сказав: “Ти зовсім розклеїлася”. Жінка була вражена таким незвичайним діагнозом, який дуже точно передавав усе те душевне сум’яття, в якому вона жила внаслідок безлічі, як здавалося, нерозв’язних проблем, що мучили її.

Отець Порфирій, співчуваючи їй, оточив її батьківською турботою як свою духовну дочку. Зі свого боку ця жінка самовіддано стала його відданою ученицею. Під богопросвітницьким керівництвом Старця вона знайшла душевний спокій і відродилася у Христі.

Нематеріальні “мікроби” неврастенії

Близькому родичу одних нервовохворих людей отець Порфирій порадив бути обережним, щоб не заразитися від них. На запитання, як це може статися, адже їхня хвороба не заразна, Старець відповів: “Це не зовсім так, як ти кажеш. Нематеріальні мікроби неврастенії літають, подібно до комарів, нападають на душу і заражають її. (При цих словах Старець, показуючи, як розлітаються мікроби, виразно змахнув руками.) Добре допомагати нервовохворій людині. Але, надаючи допомогу, ти повинен благодаттю Христовою захистити свою душу від зараження”.

Поради одній жінці, схильній до меланхолії

Старець порадив одній жінці, нерви в якої були сильно розхитані через пережиті нею серйозні випробування, подвизатися, прагнучи до святості. Він дав їй і кілька практичних порад про те, як позбутися меланхолії, до якої вона була схильна. Отець Порфирій сказав: “Постарайся відкидати неприємні спогади і страхи. Згадуй про те хороше, що було у твоєму житті. Завжди дивись у майбутнє з надією та оптимізмом. Слухай хорошу музику, ту, яка тобі подобається. Частіше гуляй на природі, їдь за місто. Разом зі своїми віруючими подругами, крім Божественної літургії в недільні дні, ходи і на вечірні богослужіння, на всенічні бдіння. Молися, з довірою звертаючись до Христа”.

У міру наближення до святості душевні травми відступають

Старець мав дар бачити в душах людей те, що відкривав йому Бог. Про одного мого знайомого він сказав: “Я бачу в нього в душі, щоправда, нечітко, дуже нехорошу річ. Це стара душевна травма, завдана бісами. Я точно не знаю, що це таке. Можливо, Бог відкриє мені це пізніше”. Минуло кілька тижнів, і отець Порфирій повернувся до цієї розмови: “Нехороша річ, яку я побачив у душі твого друга, може піти звідти, але тільки в тому разі, якщо він почне прагнути до святості. Святість змінює людину, якою б грішною вона не була, і душевні травми йдуть. Зараз лікарі називають ці травми психічними захворюваннями, тоді як насправді це бісівські напади, попущені за гріхи”.

Христос зцілює душевні хвороби

“Найлегше лікуються душевні захворювання”, – говорив отець Порфирій.

“Якщо ти всі свої почуття спрямуєш до Святого Духа, то вони почнуть освячуватися. Їхньою силою свята людина зцілює, а зла – насилає хворобу. Зрозуміло? Тому-то теософи й кажуть: “Ти можеш зробити все, що забажаєш. Треба тільки сильно захотіти”. Але вони думають по-людськи і ґрунтуються на людських зусиллях. Максимально концентруючись на своєму бажанні, вони спрямовують свою недобру енергію на якусь людину, і в якийсь момент та не витримує і стає ненормальною.

Але наша віра вчить нас іншого, вона спрямовує людину до святості – природного шляху, властивого людині за природою. Про все це написано у Святому Письмі, але ми не розуміємо його слів. Слід уважно читати і намагатися зрозуміти те, про що пишеться у Святому Письмі. Душевні захворювання виліковуються, якщо людина набуде правильної православної свідомості. Дуже багато людей кажуть: “Усі мене цураються, я нікому не потрібен. Ніхто мене не розуміє, ніхто мене не любить”. Це вони говорять з егоїзму. Коли звертаєшся до Бога, то вже нічого не шукаєш, перестаєш бути всім незадоволеною людиною. Навпаки, стаєш усім і всіма задоволеним, починаєш усіх любити, завжди радієш…”

Він не душевнохворий

Один дуже неспокійний прочанин приїхав до Каллісії разом зі своїми родичами для того, щоб побачитися з отцем Порфирієм. Щойно він увійшов до келії, Старець одразу помітив, що ця людина одержима бісом. Він почав старанно молитися, затримавши у себе на деякий час нещасного і прагнучи вигнати біса, але той не виходив. Родичі хворого сказали отцю Порфирію, що не варто приділяти йому надто багато уваги, тому що він не при своєму розумі, він психічнохворий. Але Старець запевнив їх, що ця людина – зовсім не душевнохворий, а біснуватий, і вони поїхали. Через якийсь час ці люди запропонували своєму хворому родичу знову з’їздити до Старця, але той відповів: “Я згоден йти на сповідь до будь-яких інших священиків, але тільки не до отця Порфирія, тому що він чаклун і ворожить”.

Вона говорила з ним дружньо і з молитвою

Духовна дочка Старця розповіла мені таке:

“Я працювала медсестрою в психіатричній лікарні. Там у мене було багато труднощів, але я з молитвою долала їх. Одного разу я зіткнулася з великим випробуванням. У психічно хворого пацієнта був нервовий зрив, він схопив шматок розбитого скла і хотів ним мене вдарити. Я страшенно перелякалася і негайно ж стала молитися: “Господи, Іісусе Христе, молитвами отця Порфирія, помилуй мене”. Відскочивши вбік, я уникла удару і стала дружелюбно щось говорити хворому. Поступово він заспокоївся, так що я змогла забрати скло в нього з рук. Коли незабаром після цього випадку я приїхала до Старця, він зустрів мене словами: “Я бачу, ти пережила велике випробування з цим душевнохворим. Христос захистив тебе від нього””.

Не ображайся на нього, він неврастенік

У Велику П’ятницю, коли я увійшов до храму, то помітив, що у вівтарі, крім отця Порфирія, перебуває ще один священик. Це мене не дуже здивувало. Отець говорив мені, що Велика Седмиця дуже важка для священиків, і я подумав, що цей другий священик прийшов, щоб допомогти Старцю. Усе цілком природно. Нічого незвичайного в цьому я не побачив. Але коли незабаром священики вийшли з вівтаря і почали співати тропарі з чину поховання, дивна поведінка нового ієрея по відношенню до отця Порфирія почала справляти неприємне враження не тільки на мене, а й на всіх, хто стояв у храмі. Він без жодної причини переривав Старця, коли той співав, постійно робив йому безпричинні зауваження. Абсолютно неприпустимим, владним тоном він говорив йому: “Замовкни! Припини! Почекай!” Нарешті він став просто відштовхувати отця Порфирія в бік від аналоя. Ми всі були так обурені, що якби це не був священик, тобто служитель Божий, і якби все це трапилося не у святому храмі, то для нього все це могло б дуже і дуже погано закінчитися. Мене це особливо зачепило, тому що я дуже любив Старця, негідну по відношенню до нього поведінку іншого священика я сприймав як спрямовану проти мене. Крім того, треба зауважити, що так поводився молодший священик по відношенню до старшого, тому що отець Порфирій був архімандритом, а він – простим ієреєм. Так само, і навіть гірше, по відношенню до Старця поводився цей ієрей і під час хресного ходу з плащаницею.

Після служби я одразу ж пройшов до вівтаря і підійшов до отця Порфирія, щоб висловити свій протест проти негідної щодо нього поведінки іншого священика. Старець бачив, що я сповнений обурення, але уникав розмови зі мною. Тоді я дещо зухвало запитав отця Порфирія, як він міг терпіти таку поведінку свого співслужителя.

“Не ображайся на нього, чадо моє, – відповів Старець. – Він же неврастенік…” Я не знав, що на це й сказати. Уже вдома я подумав: “Ця людина – або великий святий, або ж зроблена з якихось заспокійливих пігулок, і в жилах її тече не кров, а… настій із ромашки!” Час показав, що перше моє припущення було правильним. Він був святим! Добре б, щоб і ми стали схожими на нього. Коли ворота Царства Небесного широко розкриються перед нами, то зустрічати нас там буде не хто інший, як отець Порфирій. Хай буде так!

Введение

Выражаем нашу горячую благодарность уважаемому господину Константиносу Караколи, доктору богословия, воплотившему в жизнь свой замечательный творческий замысел – на основе различных книг и периодических изданий об отце Порфирии составить сборник духовных наставлений и советов Старца. Свой труд автор любезно подарил нашему исихастириону¹.

Безусловно, любому христианину будет полезно иметь в своем распоряжении сборник богомудрых наставлений отца Порфирия, в котором, благодаря группировке по темам, каждый вопрос получает всестороннее освещение. Постоянное углубленное изучение духовных вопросов необходимо верующим для достижения духовной зрелости и совершенства. Перечитывая книгу по второму и третьему разу, мы углубляем свое понимание текста. Следовательно, тот факт, что кто-то уже читал некоторые из книг, на основе которых составлен настоящий сборник, вовсе не означает, что знакомство с ним будет излишним. Наоборот, внимательное прочтение этой книги принесет большую пользу, потому что читатель сможет сопоставить различные советы и наставления отца Порфирия по каждому конкретному вопросу, таким образом увидев его во всестороннем освещении. Чем глубже мы вникаем в один вопрос, тем лучше начинаем понимать и другие. Так, правильное понимание истинного смирения приводит к верному пониманию истинной любви, сердечного покоя, прощения ближних и т. д.

Мы от всего сердца желаем, чтобы эта книга помогла многим и многим православным христианам в их духовной жизни, в стяжании духовного видения, и просим читателей не забывать и нас в своих молитвах.

Священный женский исихастирион Преображения Господня, Милеси, 15 августа 2002

От составителя

Несколько слов о той книге, которую вы сейчас держите в руках. Постараюсь говорить просто и открыто и начну с моей первой встречи с отцом Порфирием.

Со Старцем я познакомился после Пасхи 1980 года. Когда я впервые его увидел, он отдыхал на своей скромной кровати в простой, построенной из цементных блоков келье в Милеси в Аттике. Было заметно, что он только что оправился от тяжелой болезни, поэтому говорил с трудом. Я опустился на колени возле отца Порфирия и попросил его благословить меня и дать несколько своих благословенных, идущих прямо от сердца наставлений. Конечно, я не могу рассказать вам мою исповедь. Скажу только, что Старец многое мне открыл. Я был поражен его даром прозорливости. Он говорил со мной какое-то время, насколько ему позволяли силы и насколько я мог воспринять в меру моего духовного несовершенства. Позже я встречался с ним еще два раза, но нам уже не удавалось побеседовать – у Старца всегда было много посетителей. Однако его святое смирение и великая любовь преподали мне прекрасный урок. Знаете, что значит видеть человека Божия, просвещенного, умиротворенного, отягощенного многими болезнями и тем не менее днем и ночью принимающего людей без жалоб и ропота? Его сердце всегда было открыто для всех.

Полагаю, что стоит кратко описать основные этапы жизни отца Порфирия. Так мы сможем лучше понять эту книгу и духовно насладиться обществом Старца.

Отец Порфирий родился в 1906 году в очень бедной, но благочестивой семье в селе Агиос Иоаннис в Каристии, на острове Эвбея². Все его образование составляли два класса начальной школы. Грамоте, по его словам, он научился, читая Евангелие и церковные богослужебные книги. Чтобы материально поддержать семью, его отец уехал на строительство Панамского канала. Маленький Евангелос (так звали Старца) работал на огороде и пас в близлежащих полях нескольких овец, принадлежащих их семье. Там он и прочитал житие святого Иоанна Колова³. Святой образ этого преподобного глубоко запал в его душу, и он решил подражать ему.

Еще совсем юным, в возрасте 13–14 лет, он отправился на Святую Гору Афон. Там он остановился в скиту Кавсокаливия⁴ и стал послушником в келье, где жили два очень добрых, но строгих старца. С ними он прожил 5–6 лет. Там отец Порфирий узнал, что такое монашеская жизнь, что такое «совершенное», «приносящее радость», как он говорил, послушание, что такое чистая любовь к Богу. Там он, искренний и чистый юноша, получил дар прозорливости. Неожиданно отец Порфирий очень серьезно заболел, и Бог показал, что хочет послать его в мир, чтобы он мог, по данной ему благодати, воодушевлять, вразумлять, утешать и наставлять там людей. Молодой монах вернулся на родину, на остров Эвбея, и остановился в монастыре Святого Харалампия в Авлонари. Там его тяжелая болезнь прошла. В возрасте двадцати лет он встретился с Синайским архиепископом Порфирием, который, поразившись горними дарованиями молодого монаха, посвятил его в иеромонахи, дав свое имя – Порфирий. Представьте себе, он в деталях описал архиепископу монастырь на Синае, хотя сам никогда там не бывал!

Когда монастырь Святого Харалампия передали монахиням, отец Порфирий переехал в монастырь Святого Николая в Вафии, на Эгине. В 1940 году Старец приехал в Афины, где был назначен настоятелем храма Святого Герасима при поликлинике, находящейся рядом с площадью Омония⁵. Там он на протяжении 33 лет служил Богу и людям, живя в смиренной безвестности и совершая великие подвиги во славу Божию. Тысячам людей он помог обрести мир Божий. Отец Порфирий помогал даже врачам, ставя, благодаря своему дару прозорливости, точные диагнозы. По благодати Божией он исцелил многих больных. Все это делал безграмотный, по мирским понятиям, но прекрасно знающий святую грамоту Божию Старец. «Иже премудры ловцы явлей»⁶, – поется в тропаре Святой Троице.

Закончив свое служение в храме Святого Герасима и уйдя за штат, отец Порфирий несколько лет прожил при храме Святого Николая в Калиссии, в Пентели⁷.

Наконец он переехал в Мелиси в Малакасу, расположенную примерно в 39 километрах от Афин в сторону Ламии, а затем еще в пяти километрах по дороге в Оропос. Там он жил столь же смиренно, как и раньше, перенося множество своих болезней, которые Бог по Своей любви даровал ему, по слову апостола, как «жало в плоть… чтобы не превозносился» (2Кор. 12:7). Мелиси стали местом настоящего массового паломничества. Старец стремился к безвестности, но Бог прославил его. «Мир, – напишет он впоследствии, – считает меня добрым человеком, и все говорят, что я святой. Но я чувствую себя самым грешным человеком на свете… и прошу всех, кто знал меня, молиться обо мне».

Старец смиренно почил в своей келье в скиту Кавсокаливия на Святой Горе 2 декабря 1991 года. Он получил извещение от Бога, что его конец уже близок, и пожелал смиренно окончить жизнь вдали от мира, в тишине и покое Божием.

Никто, кроме насельников Кавсокаливии, не знал о его смерти. Его погребение прошло очень просто, скромно, по-монашески, на той земле, которую Пресвятая Богородица избрала Своим уделом.

Когда, спустя пять лет после кончины отца Порфирия, я приехал, чтобы помолиться на его могилке, то его останков в ней уже не было. Монахи из его кельи сказали мне, что они ночью, никого об этом не известив, выкопали и скрыли его мощи. Теперь никто не знает, где они находятся. Таково было завещание отца Порфирия: он не хотел, чтобы к его мощам началось паломничество.

Хотите еще ближе прикоснуться к духоносному образу Старца? Почитайте нижеследующие достоверные свидетельства его святости, выбранные мной из нескольких книг о нем.

Один из духовных детей Старца пишет: «Неоднократно отец Порфирий рассказывал мне один необыкновенный, поразительный случай, произошедший с ним незадолго до того, как он покинул Святую Гору. В то время он подвизался в скиту Кавсокаливия. Однажды отец Иоанникий, Старец кельи и земляк отца Порфирия, отправил его собирать улиток, которые служат для подвижников праздничной постной пищей⁸. Эти улитки живут в основном на скалах и обрывистых склонах горных ущелий. Молодой еще тогда отец Порфирий, чтобы порадовать своего Старца, доверху наполнил свой мешок улитками, для чего ему пришлось вскарабкаться наверх по одному очень опасному, скалистому, почти неприступному склону. На обратном пути в скит он пересек русло реки, к которой спускалась каменистая осыпь. Когда отец Порфирий немного поднялся вверх по склону, камни у него под ногами неожиданно стали осыпаться и уже грозили увлечь его за собой. Находясь в таком безвыходном положении, к тому же начало смеркаться, он воскликнул: «Пресвятая Дева!» «И я не понял, что в тот момент произошло, – рассказывал нам Старец, – но какая-то сила выхватила меня из этой осыпи и в мгновение ока перенесла на противоположный берег ущелья. Придя в себя, я увидел, что стою на высокой скале, рядом с которой проходит тропинка, ведущая в скит”».

«Об отце Порфирии мы впервые услышали от тогда еще мирянина и аспиранта Фракийского университета, а теперь уже священника и преподавателя физики того же университета, отца Георгия Анагностопулоса. Четвертого октября 1980 года мы приехали к Старцу в Оропос, где он жил в очень скромной келье из бетонных блоков. Я и моя жена разговаривали с ним около часа. Нас поразило следующее: прежде чем мы успевали рассказать отцу Порфирию о какой-либо из наших трудностей, он уже приводил нам примеры точно таких же случаев из жизни других людей. Таким образом, он разрешил все наши недоумения, хотя мы практически ни о чем его не спрашивали.

Когда мы поднялись, чтобы уходить, святой Старец с тихой, радостной, ласковой отеческой улыбкой взял моего мужа за руку точно в том месте, где она болела, хотя мы ни слова не говорили ему о болезни. Да и не собирались говорить, поскольку курс лечения проходил под наблюдением нашего доктора. У мужа было воспаление локтевого сустава. Ему кололи кортизон, и он принимал сильные противовоспалительные препараты. Когда отец Порфирий взял его за локоть, на какие-то секунды мой муж почувствовал некую теплоту, пронизывающую все его тело, кроме того, его стало немного мутить, как от морской болезни, но очень скоро все это прошло, и он почувствовал, что боли в руке неожиданно совсем прекратились. Мой супруг не смог сдержаться и со слезами на глазах сказал Старцу: «Геронда, и это Вам было открыто». Естественно, после этого мой супруг выбросил все таблетки и больше с этой проблемой к врачу не ходил».

«Одна женщина впервые пришла к отцу Порфирию, чтобы посоветоваться относительно серьезной семейной проблемы. Она хотела, чтобы и ее муж, и дети услышали, что ей скажет Старец, поэтому положила в свою сумочку небольшой магнитофон, чтобы записать на пленку их беседу. Приехав к отцу Порфирию, она увидела, что у него уже много народа, встала в сторонку и стала ждать своей очереди. Скоро она услышала из толпы впереди стоящих людей голоса: «Старец велел, чтобы сейчас к нему зашла женщина с магнитофоном». Она совершенно растерялась, ведь никто кроме нее не знал, что у нее в сумочке находится магнитофон. Отцу Порфирию было открыто все».

После кончины Старца многие его духовные дети стали писать о нем статьи в самых разных периодических изданиях и издавать очень хорошие книги. В них они рассказывали о своих собственных встречах с отцом Порфирием, приводили случаи из жизни других людей, как клириков, так и мирян, близко знавших Старца. В жизни многих и многих людей отец Порфирий сыграл очень важную роль. Эти книги православные люди полюбили настолько, что некоторые из них выдержали по нескольку изданий. Различные рассказы о Старце, беседы с ним, его советы и разъяснения сложных вопросов, удивительные воспоминания о нем его чад, слова признательности – таково было их содержание. Эти книги оказали мне неоценимую духовную помощь, они еще больше разожгли в моем сердце любовь к отцу Порфирию и желание почаще бывать рядом с ним.

Но прекрасные наставления, поучения и примеры из личного опыта Старца, дающие нам правильные ориентиры в жизни, были рассеяны по многим книгам, и мне представилось, что было бы лучше собрать их вместе, расположить по темам и опубликовать в одном сборнике, который, таким образом, включил бы в себя все книги об отце Порфирии. К этой работе я мог приступить, естественно, только получив на это благословение основанного Старцем исихастириона. Благословение было получено, и теперь я могу представить вашему вниманию эту книгу, которая представляет собой тематическое собрание наставлений отца Порфирия.

При чтении книг о Старце меня особо поразило в нем – и это нашло отражение в моем сборнике – следующее:

– Безграничная любовь отца Порфирия к людям. Он принимал и утешал всех: православных, католиков, протестантов, неверующих, индуистов, рабочих и ученых, людей, часто измученных и запутавшихся в этой жизни. Он не видел, не хотел видеть их недостатки и говорить о них. «Возлюбите Христа, – говорил он, – и все то, что вас угнетает и губит, греховные помыслы, все то, что уводит в сторону, – все это уйдет. Благодать Христова дарует вам исцеление. Это как свет. Когда свет приходит, тогда тьма отступает».

– Одной из главных добродетелей Старца было смиренномудрие. Смирением было пронизано все: его всегда сияющее радостью лицо, все его движения, келья, в которой он жил, его пища. Один человек спросил отца Порфирия: «Геронда, у Вас нет искушения высокомудрием, ведь сюда приезжает столько людей, и все стремятся встретиться с Вами?» И Старец ответил: «Представь себе, что игумен послал меня в магазин купить для монастыря лукум и дал мне 100 драхм. Разве это мои деньги, чтобы я ими гордился?»

– Отец Порфирий обладал даром непрестанной молитвы. Он мог, пребывая телом на одном месте, посещать своих духовных чад как в Греции, так и за границей, благодаря своему дару прозорливости видеть, что они делают, что их волнует, какие у них трудности, и как отец мог наставлять их или во сне, или когда неожиданно звонил им по телефону.

– Меня также всегда поражало то, что Старец безгранично уважал свободу человека. Он никого ни к чему не принуждал, не собирал себе поклонников, которые бы постоянно его окружали. Отец Порфирий к любому относился как к личности, как бы низко человек ни пал. Он чувствовал, что он тоже один из грешников, и не отделял себя от них. Поэтому всех, кто к нему приходил, он окружал искренней любовью, никого не отчитывал, не делал замечаний, никогда не держался с высокомерием. Даже тех, кто часто любил с ним поспорить, он принимал с безграничной любовью и по-дружески пытался им помочь.

– Особое внимание я обратил на медицинские познания отца Порфирия. Когда он был настоятелем храма при центральной поликлинике Афин, некоторые врачи, сталкиваясь с тяжелыми случаями, приглашали его в кабинет, и он ставил точный медицинский диагноз, при этом говоря правильным медицинским языком, что приводило в изумление весь больничный персонал.

Но не будем удивляться, потому что святой Старец жил в ином мире и по данной ему благодати находился в непрерывном Богообщении. Уже здесь он по благодати Божией победил тление, и его наставником был Сам Бог.

Свою книгу я хотел бы предварить следующими комментариями:

– В ней мы не найдем ответов абсолютно на все наши вопросы и решения для всех наших проблем. Но мы можем, читая ее, проникнуться православным духовным мировоззрением, в котором сможем открыть для себя Бога и человека.

– Многие из советов Старца носят очень личный характер и поэтому для нас могут быть неприемлемы. Его наставления всегда учитывали физическое состояние, общественное и семейное положение, духовный уровень того, к кому была обращена его любовь.

– Когда нам будут непонятны, возможно, в силу нашего духовного несовершенства, некоторые советы отца Порфирия, не стоит этим смущаться. Возможно, мы поймем их со временем, или же можно спросить разъяснений у более духовно опытного человека. Самое главное – имейте доброе расположение, будьте открыты к тому, чтобы воспринять дух наставлений Старца.

– Отец Порфирий часто учил нас просто своим примером. Воодушевляясь молитвой, любовью и примером Старца, мы сможем разрешить мучившие нас на протяжении многих лет проблемы.

– Если нас что-то интересует конкретно, то можно, не читая всю книгу, найти нужное нам место по оглавлению.

Молитвы отца Порфирия да пребудут с нами, чтобы поддерживать нас и руководствовать на пути к Богу.

24.1.2002

КХр. К.

Использованная литература

Монах Агапий. Божественный огонь, зажженный в моем сердце Старцем Порфирием. Афины, 2000. 132 с.

Яннинциоти К. Рядом со Старцем Порфирием. Афины, 1995. 335 с.

Иоанниди К. Патерик XX века. Афины, 2002. Иеромонах Дамаскин. Угодник Божий возлюблен будет от Него. Афины, 1995.

Иоанниди К. Старец Порфирий. Афины, 1993.

Калиацу А. Отец Порфирий. Афины, 2000.

Крусталаки Г. Старец Порфирий. Афины, 2001. Старец Порфирий. Афины, 2000.

Тзавра А. С. Воспоминания о Старце Порфирии. Афины, 2001.

Иеромонах Христподул, святогорец. Избранный сосуд. Святая Гора, 1996.

Различные периодические издания и публикации.

* * *

¹ Монастырь, расположенный на частной земле и, как правило, пользующийся почти полной независимостью от епархиального архиерея. – Прим. перев.

² Эвбея – остров, расположенный на восточном побережье Греции, недалеко от Афин. – Прим, перев.

³ Преп. Иоанн Колов (V век) – знаменитый подвижник Египетского скита, память – 9 ноября. – Прим. перев.

⁴ Кавсокаливия – один из самых древних и известных афонских скитов. Расположен на юго-западной оконечности Афонского полуострова, принадлежит Великой Лавре преподобного Афанасия Афонского. – Прим. перев.

⁵ Омония – центральная площадь Афин. – Прим. перев.

⁶ Триодь Цветная, М., 1992. С. 240.

⁷ Пентели – район, расположенный в пригороде Афин. – Прим. перев.

⁸ Греческая национальная кухня использует больших съедобных улиток, по вкусу напоминающих морские мидии. Часто они называются виноградными улитками. – Прим. перев.

 

ЛЮБОВЬ ХРИСТОВА

«Христос – это все» ⁹

– Итак, жизнь без Христа – это не жизнь. Нет ее, она окончена. Если не видишь Христа во всех своих действиях и помыслах – ты чужд Христа.

Как ты это понял?

Я помню одну песенку:

«Со Христом везде,

Страха же нет нигде».

Вам ее не приходилось слышать? А? Это детская песенка, как она мне запомнилась.

Так мы действительно и должны смотреть на Христа. Он – наш друг, Он – наш брат, Он – самое лучшее и прекрасное из того, что есть. Он – это все. Как друг Он обращается к нам и говорит: «Вы же Мои друзья. Неужели вы этого не понимаете? Мы – братья и сестры. Я же не… У Меня в руках нет ключей от бездн адских, Я вас не запугиваю, но Я вас люблю. И хочу, чтобы вы вместе со Мной радовались жизни». Понимаете?

Вот что такое Христос. И здесь нет места угрюмости, унынию, замкнутости на самом себе, когда человек погружен и терзается всевозможными помыслами, страдая от ран, полученных им на его жизненном пути.

Христос – это новая жизнь. Христос – это все.

Он – радость, Он – жизнь, Он – свет, свет истинный (Ср.: Ін. 1:9), который делает так, что человек радуется, стремится ввысь, видит все, видит всех, болеет за всех, хочет, чтобы все были вместе с ним, и все – рядом со Христом.

Когда мы находим какую-либо вещь или сокровище, то не желаем нигде говорить об этом. Но христианин, когда обретет Христа, когда познает Его, когда Христос войдет в его душу и он ощутит Его, желает говорить и кричать об этом повсюду. Он желает говорить о Христе, о том, что такое Христос. Возлюбите Христа и ничто не предпочтите Его любви. Христос – это все, это источник жизни, предел желаний, это – все. Во Христе есть все, все самое прекрасное.

Далеко отстоят от Христа скорби, уныние, нервозность, переживания, воспоминания о жизненных травмах, бранях и страданиях. Все это бывает в нашей жизни. Мы торопимся туда, бежим сюда, но все напрасно, и мы нигде не можем остановиться. Но где мы обретем Христа, пусть это будет даже пещера, там мы остаемся и боимся уйти, чтобы не потерять Его. Читайте, и вы все узнаете. Подвижники, которые познали Христа, не желали оставлять своих пещер, не желали идти в мир на дело проповеди, они хотели остаться там, где ощутили соприсутствующего им Христа.

Христос – это все.

Христос – это источник жизни, радости. Это – все. А как тебе кажется, Никос?

– То, что Вы сказали, Геронда, – золотые слова, и это реальность. Как Вы говорите, так и есть на самом деле.

– Да, – продолжал Старец. – Когда мы говорим, что мы христиане, что мы – Христовы, тогда мы слышим призыв к этой жизни. Ты понял? Вот как это бывает… И в час испытания, как только мы увидим Христа, тут же отбрасываем свои намерения и хотим быть со Христом. Но Христос – наш друг, Он – наш брат, и Он говорит: «Вы – Мои друзья. Я не желаю, чтобы вы смотрели на Меня иначе, Я не желаю, чтобы вы смотрели на Меня так: что Я – Бог, что Я – Бог Слово, что Я – ипостась Святой Троицы. Я хочу, чтобы вы смотрели на Меня как на своего, как на вашего друга, заключили Меня в свои объятия, ощутили Меня в своей душе – вашего Друга. Меня – источника жизни, как это есть на самом деле».

И все это – истина. Сейчас, как мы сказали, есть сатана, ад, смерть. Все это есть, есть на самом деле. Это другая область: зло, тьма и то, что принадлежит тьме.

Человек Христов должен возлюбить Христа, и когда он возлюбит Христа, он освобождается от диавола, от ада и смерти. Ты спросишь меня: «А ты достиг этого?» Нет, я не достиг, я об этом прошу, этого хочу. И когда бываю один, и вообще везде стараюсь так жить. Я не живу, но… пытаюсь. То есть, как тебе сказать, как объяснить? Я не ушел в эту область… но я там был один раз, я видел ее, но теперь меня там нет, однако я ее помню, тоскую по ней и хочу вернуться. Вот и сейчас, и завтра, послезавтра, – в каждое мгновенье это желание ко мне возвращается, и я очень хочу, жажду туда отправиться. Но я – не там. Не могу вам этого объяснить. Ну, вы наконец поняли?

– Да, поняли, Геронда.

Любовь к Богу

В другой раз я спросил Старца, какова должна быть наша любовь к Богу, и он ответил: «Наша любовь к Богу, дитя мое, должна быть беспредельной, она не должна быть раздроблена на привязанность к различным вещам.

Вот тебе пример: человек, скажем, имеет в себе одну батарейку определенной энергоемкости. Если он будет расточать эту энергию на различные дела, не имеющие отношения к любви к Богу, то оставшийся в нем для этой любви заряд будет весьма небольшим, часто может быть даже совсем ничтожным. Если же мы всю нашу энергию обратим к Богу, тогда велика будет наша любовь к Нему.

Приведу тебе еще такой пример.

Одна девушка очень сильно полюбила юношу по имени Никос. Каждую ночь она просыпалась и тайно от своих родителей, босая, выпрыгивала через окно на улицу и, невзирая на боль от впивающихся в ноги колючек, через поле бегала на встречу со своим возлюбленным. Когда же она возвращалась назад, в дом, то Никос всегда как бы находился рядом с ней. За какую бы работу она ни бралась, ее Никос был здесь, она видела его. Также и ты, дитя мое, должен все свои силы устремлять к Богу. Твой ум всегда должен быть в Нем, потому что именно этого и желает Бог».

Средний и царский пути любви

«Мы также должны, дитя мое, – говорил мне Старец, – не идти средним путем христианина, потому что он весьма тяжел. Мы должны преодолеть этот этап и высоко подняться с любовью ко Христу. Тогда все становится легким. Возлюбив Христа, мы уже не впадаем в грехи, и тогда мы – вне среднего пути, тогда мы – настоящие христиане».

Как возлюбить Христа?

– Как нам возлюбить Христа, Геронда?

– Любви ко Христу, дитя мое, мы достигаем следующим образом: всем своим существом устремляемся к Богу и призываем Его. Созерцая природу, деревья, растения, птиц, пчел, цветы, море, рыб, звезды, луну, солнце и прочее великое множество прекраснейших Его творений, мы обращаем свой ум к Богу и, прославляя Его через них, пытаемся осознать, сколь они чудесны и удивительны, и стараемся полюбить их. Когда у нас это получится, тогда наша любовь начнет восходить и к нашему Творцу, и тогда мы действительно, истинно будем любить Его. Таким образом, любовь к творению является важным этапом на пути к любви Христовой, но еще важнее любовь к ближнему. Поэтому, чтобы стяжать ее, мы должны посещать больницы, тюрьмы, детские приюты, дома престарелых и т. д. Тогда наша любовь будет искренней».

Ад и рай

«Вот, смотри: и ад, и сатана, и рай, и многое тому подобное – реальные вещи. Но я не желаю, чтобы ты их боялась или постоянно о них думала, как ты это сейчас делаешь.

Я хочу, чтобы ты полюбила Христа, Который есть все, и тогда, где бы ты ни была, ты не будешь бояться ничего из того, о чем мы сейчас говорим. Ты будешь иметь все блага и здесь, и там.

Да. Христос нас ждет, и как только мы хоть немного приоткроем для Него свое сердце, Он немедленно входит туда, и тогда у нас есть все.

Он подобен солнцу, дитя мое. Стоит только чуть приподнять штору на окне, как его свет и лучи немедленно проникнут в комнату и согреют нас».

Любовь в простоте, без страха

Очень часто Старец мне говорил:

«Я советую тебе всегда иметь любовь. Сначала любовь, а потом все остальное».

«Мы должны любить в простоте сердца, точно так же мы должны и молиться».

«Я не желаю, чтобы вы обращались к Богу из страха перед смертью. Хочу, чтобы вы делали это с великой любовью к Нему. Это – выше, дитя мое».

Он постоянно говорил мне о любви

Когда я находился рядом с отцом Порфирием, то его простота, опытность в духовной жизни, смирение, совершенная любовь всегда меня очаровывали, так что забывалось, кто я, чем занимаюсь и т. д.

Я смотрел на него как на одного из древних отцов пустыни, о которых мы читаем в патериках. Меня неизменно поражало то, что он постоянно говорил мне о любви. Часто он повторял: «Каждое свое дело, дитя мое, мы должны начинать с любви к Богу».

Прежде всего – любовь

Ничто духовное не бывает без страдания. Ничто духовное не приходит само по себе, просто так. Здесь следует отметить, что Старец, конечно, не гонялся за духовными дарованиями. Нет. Он стремился только к любви Христовой и ни к чему больше. Целью монаха, целью христианина является не получение даров от Бога, а любовь. Такое движение есть исход из самодостаточности. Этот исход – общение и любовь к Богу. Так поступал и Старец. Дарования пришли потом, как дары Божии. Так он на это смотрел.

Возлюбим, насколько это возможно, Христа

– Какие душеполезные наставления Старца Порфирия особенно вам запомнились?

– Он всегда говорил, чтобы мы как можно больше любили Христа. «Кто любит Христа, тот избегает греха». Любовь к Богу он всегда выделял особо.

И справедливо. Потому что, как вы знаете, кто-то может жить внимательно и добродетельно, стремясь избежать вечных мучений. Это первая категория людей. К следующей категории относятся те, кто стараются не грешить, вспоминая о Божественных обетованиях и наследии райских обителей. Но люди из третьей, наивысшей категории, как учил Старец Порфирий, стремятся к тому, чтобы жить добродетельно, из любви к Богу, потому, что они не желают огорчать Господа, Который «прежде возлюбил нас» (1Ін. 4:19). Такая любовь порождает в душе ощущение райского блаженства, она сама является началом рая.

Если бы мы видели, как любит нас Христос…

Господь никогда и нигде нас не оставляет. С того момента, как Он пришел на землю, родившись от Пресвятой Девы Богородицы, и стал Богочеловеком, Он всегда с нами. Как говорил Старец Порфирий, да пребудут с нами его молитвы, если бы мы увидели, как нас любит Христос и что Он для нас делает, то от безмерной радости помутились бы рассудком. Мы остались бы в Его объятиях, и нам уже ни до чего не было бы дела.

Любовь пастушки и любовь Христова

Как-то раз, когда я находился в Каллисии ¹⁰ у Старца, ему сообщили, что в Афинах устраивается вечер, на котором будет выступать один святогорский игумен. Отец Порфирий сказал мне, что очень хотел бы подышать святогорским воздухом, подразумевая предстоящее выступление. На машине одного друга Старца мы по улице Асклипия добрались до храма Святителя Николая ¹¹ , где проводилось собрание. Зал был переполнен, больше всего было студентов и студенток. Сначала выступил один богослов, который достаточно хорошо изложил святоотеческие взгляды на проблемы современности. Затем слово взял святогорский игумен. Подъем духовного воодушевления в зале, казалось, достиг своего предела.

Когда он закончил, одному студенту пришла в голову мысль – попросить отца Порфирия, которого он увидел сидящим согбенно в уголке, сказать несколько слов собранию. Большинство собравшихся поддержало это предложение. Старец, казалось, несколько смутился, он сказал, что не выступает на народных собраниях, но «глас народа» вынуждает его говорить. Очень тихим, едва слышным в зале голосом он сказал: «Я не выступаю, но только молю Бога просветить моего послушника (имеется в виду выступавший игумен), чтобы Он дал ему слово». Однако слушатели не пожелали ограничиться этими его словами и просили сказать что-нибудь еще.

Тогда отец Порфирий спросил: «О чем вы хотели бы, чтобы я с вами поговорил?»

«О том, как в наше время можно вести истинно христианскую жизнь», – ответили собравшиеся. И Старец очень медленно начал говорить: «Многие говорят, что христианская жизнь тяжела и неприятна; но я считаю, что она легка и весьма приятна, но при наличии двух вещей: смирения и любви». Слушатели, многие из которых делали записи в своих блокнотах, спросили: «Как мы можем, Геронда, стяжать смирение и любовь?»

Тогда Старец, с присущим ему неподражаемым талантом рассказчика, стал говорить «в притчах»: «Я расскажу вам, дети мои, – начал он, – одну историю. Некогда в горах жила одна пастушка, которая пасла овец. Целый день она проводила в трудах, заботясь о стаде: выгоняла его на пастбище, вела на водопой, оберегала от диких зверей. Вечером она загоняла стадо назад в овчарню, доила маток и оставляла своих овец до утра. Когда же наступала ночь и ее родители засыпали, она, несмотря на сильную усталость, перебиралась через забор и бежала в темноте, пробираясь среди скал и колючих кустов к заветному косогору, чтобы встретиться с пастухом, которого она любила. И когда она его видела, то несмотря на те труды и жертвы, на которые она шла ради этого свидания, ее душа преисполнялась счастьем. А от того, что эта встреча с возлюбленным стоила ей, как я уже сказал, стольких трудов и жертв, она становилась еще более счастлива. Простите мне, что я, монах, рассказываю вам о влюбленных. Но мне пришлось привести такой пример для того, чтобы вы лучше поняли то, о чем я хочу сказать. Душа должна иметь своим возлюбленным Христа, чтобы быть радостной, как пастушка, влюбленная в пастуха. Но что такое человеческая любовь перед любовью Божественной? Это любовь ложная и временная, тогда как Божественная любовь – истинная и вечная. Душа, которая любит Христа, всегда радостна и счастлива, что бы с ней ни случилось, каких бы трудов и жертв ей ни стоила эта Божественная любовь. И даже чем больше она трудится и жертвует ради возлюбленного ею Христа, тем большее счастье испытывает. Душа любит Христа, когда знает и исполняет Его заповеди. Когда она возлюбит Христа, то начинает любить и людей, она не может их ненавидеть. В душу, которая любит Христа, не может войти сатана. Вот, к примеру, возьмем сейчас нашу аудиторию: предположим, что мы все, собравшиеся здесь, – хорошие люди. Если вдруг теперь в дверях покажутся хулиганы и захотят войти внутрь, то они не смогут этого сделать, потому что зал уже заполнен нами. Так и в душу, которая полна Христом, диавол не может войти и остаться там, как бы он ни старался. Он туда не вмещается, там нет для него свободного места. Так мы сможем вести истинно христианскую жизнь».

Все собравшиеся были глубоко тронуты простыми, но проникновенными словами Старца. Спустя несколько дней после этого вечера я вновь посетил отца Порфирия в Каллисии. Между прочим я рассказал ему о том, с каким горячим одобрением молодежь и те, кому они потом пересказывали услышанное, восприняли его слова и пример с пастушкой. Старец был рад этому и сказал: «Благословение Божие да пребудет на них. Ты знаешь, дитя мое, я не выступаю в аудиториях, на собраниях. Меня вынудили сказать что-то. Ты знаешь, эта пастушка приходила ко мне на исповедь. Все было так, как я рассказывал». «Геронда, – спросил я, – так значит, эта история с пастушкой действительно имела место?» «Ну конечно», – ответил отец Порфирий. На меня произвело большое впечатление то, как удачно Старец, чтобы брани в борьбе за вечность сделать доступными пониманию, использовал в своих притчах события повседневной жизни.

Отец Порфирий, говоря о любви Божественной и о любви к человеку, был рассудителен и избегал разделять их, как это делают сектанты. Он не говорил только лишь о любви Божественной или только лишь о человеческой любви. Потому что в первом случае мы пришли бы к совершенно недуховной отчужденности от человека, а в конце концов – и от Бога, а во втором – к гуманистическому отчуждению от Бога, а в конечном счете – и от человека. Старец всегда говорил о православном сочетании любви Божественной и любви человеческой в образе вертикальной и горизонтальной, крестообразно пересекающихся линий в теле Церкви. Он учил этому не в абстрактных поучениях, но совершенно конкретно, на примерах главных событий личной жизни каждого.

Рай – это любовь ко Христу

– Что такое Рай? Это Христос, – говорил отец Порфирий. – Когда ты любишь Христа, тогда, несмотря на все ощущение своей греховности и своих немощей, у тебя есть уверенность в том, что ты преодолел смерть, потому что ты находишься в общении любви Христовой. И да сподобит нас Бог видеть Лик Господень и здесь, на земле, и там, куда мы отправимся.

Я всех люблю и за всех молюсь

– Да, я молюсь за всех, и за тех, кто уезжает отсюда, так и не встретившись со мной. За всех вообще, а за некоторых – поименно.

– И Вы не устаете? Столько людей… Как Вы выдерживаете?

– Я их люблю. Хочу всем им помочь, но не могу, и из-за этого расстраиваюсь. Я говорю непрерывно целый день, так что во рту у меня все пересыхает. С четырех или пяти часов утра я начинаю говорить. Вот сегодня в пять утра мне позвонил игумен одного монастыря на Святой Горе Афон, затем – один владыка с Крита.

Позавчера в полночь мне позвонил человек с острова в Тихом океане. Понимаешь? В то время как я нахожусь здесь, духом я пребывал там. Он рассказывал мне о своих дочерях. Я дал ему совет относительно одной из них. Этот человек весьма обрадовался. Я также сказал ему еще раз позвонить мне.

Когда я утомляюсь, то закрываю лицо и только лишь благословляю приходящих. И народ приезжает, ты знаешь, со всей Греции, и издалека, из-за границы. Позавчера были люди из Александрии, из Киато ¹² .

У людей – большие проблемы. Что делать… стараюсь. Но я не могу все время говорить. Они расстраиваются, уходят, а потом идут слухи…

Игумен монастыря Параклит ¹³ · советует мне принимать всех: хоть немножко, но поговорить с каждым или хотя бы только благословить.

Ты знаешь, никто не сможет удовлетворить такое количество людей. Поэтому сегодня некоторые люди меня могут называть святым, а завтра газетчики могут написать, что народ мною недоволен и что я прельщаю людей.

Не жди, что тебя будут любить

«Держитесь подальше от зависти. Она пожирает человека. Одна монахиня позавидовала другой, и ей представилось, что та бесчинствует с духовником. Потом она стала рассказывать об этом как о факте, действительно имевшем место.

С завистливым человеком происходит все что угодно. Я все это пережил. Люди считали меня хорошим, и многие приходили ко мне на исповедь. Они совершенно искренне рассказывали мне о различных случаях из своей жизни.

Подальше от этих женских сетований и слез. Христа, дитя мое, Христа будем любить как можно сильнее, Божественной любовью.

Счастлив тот монах, который научился всех любить втайне. Он не требует любви от других, его не интересует, любят его или нет.

Ты же люби всех, и внимательно, втайне, внутренне наблюдай: не потерял ли ты эту любовь? Изливай свою любовь на всех. И придет час, когда ты уже не будешь понуждать себя к любви. И ты почувствуешь, что все тебя любят. В одной мирской песне есть такие слова:

«Не проси, чтоб я любил тебя.

Не просят о любви, не просят.

Она рождается сама

В сердечной глубине всегда».

Понимай это духовно. Изливай из своего сердца любовь Христову. Это естественно.

Некоторые из монашествующих, особенно монахини, говорят:

– Ты меня любишь?

– Почему ты меня не любишь?

Ну и ну! Как это далеко от любви Христовой!

Нищета, духовная нищета.

Пусть тебя никогда не беспокоит, любят тебя или нет. Только ты сам будь преисполнен Христовой любовью ко всем. И тогда таинственно происходит перемена, все в целом меняется. Это и есть самая лучшая миссионерская деятельность. Попробуй, а потом позвони и расскажи мне о результатах».

Снисходительность

Старец советовал, когда надо с кем-то серьезно поговорить, стараться выбирать мягкие слова, чтобы не вызвать враждебности. Он приводил такой пример: «Если вам надо кому-то сказать, что он обманывает, не говорите ему, что он говорит ложь, потому что, естественно, такие слова вызовут в нем чувство обиды и подтолкнут к возражениям. Скажите ему, что он говорит не совсем искренно».

Снисходительность является в деле спасения великим оружием для всех нас. Милость, которую ниспосылает нам Бог, мы, в свою очередь, также должны раздавать другим, подобно тому как раздается антидор ¹⁴ в храмах.

Милостыня

– Должен ли я, Геронда, постоянно подавать милостыню, постоянно оказывать экономическую поддержку тем из своих ближних, кто живет в нужде? Я задаю Вам этот вопрос потому, что, как Вы знаете, мое финансовое положение не самое блестящее.

– Когда у тебя есть возможность, помогай и материально. Но больше оказывай тем, кто находится рядом с тобой, вот какую помощь: разговаривай с ними, выслушивай их, когда они хотят рассказать тебе о своих трудностях, высказать тебе свою боль, посиди с ними вместе, чтобы они не чувствовали себя одинокими.

Только так наполняется душа

Однажды, когда я был огорчен тем, что не находил ответной любви у некоторых людей, Старец сказал мне: «В наше время люди хотят, чтобы их любили, и в этом терпят неудачу. Истина же состоит в том, чтобы интересоваться не тем, любят ли тебя, но любишь ли ты сам Христа и людей. Только так может наполниться существующая в душе пустота».

Люби всех

Любовь Старца не имела границ, она была безгранична. Она распространялась на всех детей Божиих, на всех людей: друзей и врагов. Он говорил мне: «В венце нашей любви к друзьям есть разные примеси (расчет, взаимность, тщеславие, слабость, пристрастная симпатия), тогда как венец нашей любви к врагам – чист». Еще он говорил: «Наша любовь во Христе должна достигать всюду, проникать даже к хиппи в Маталу ¹⁵ . Я очень хотел туда сходить, не для того, чтобы им сказать проповедь или чтобы их упрекать в чем-то, но чтобы пожить вместе с ними «без грехов» и дать возможность любви Христовой, которая преображает, говорить самой за себя. Я встречал хиппи и очень их жалел. Они были как «овцы, не имеющие пастыря» (Мф. 9:36).

Относительно моих связей в обществе он говорил: «Христианский подвиг заключается не в проповедях и спорах, но в настоящей, сокровенной любви. Когда мы начинаем спорить, люди начинают возражать, и возникает противостояние. Когда же мы их любим, это их трогает, и они переходят на нашу сторону. Когда мы любим, то нам кажется, что мы нечто даем другим, тогда как на самом деле мы преподносим это нечто в первую очередь самим себе. Любовь требует жертв. Смиренно будем жертвовать чем-то своим, что на самом деле вовсе не наше, но Божие».

Когда ты любишь Христа, ты любишь всех

Старец Порфирий жил в общении с Богом в лице Иисуса Христа. Поэтому-то он и был всецело церковным человеком. «Христос – это Церковь, и Церковь – это Христос, Который воспринял всех нас в Себе Самом. Когда ты любишь Христа, тогда ты вместе с этим любишь и людей, не задаваясь вопросом, достойны ли они любви, и даже не спрашивая себя, примут они ее или же отвергнут. Если ты хочешь встретить Христа, то ты найдешь Его в Церкви, потому что здесь все человечество соединено с Богом в лице Христа. Невозможно иметь общение со Христом, находясь в плохих отношениях с людьми». Это и многое другое говорил нам Старец очень просто, но благодатно, радостно, как только он один мог говорить. Своим примером он учил нас, что наша любовь ко Христу проходит через людей. Он говорил: «Наше спасение, Царство Божие, рай – это Сам Христос, то есть – Церковь».

Непамятозлобие

«Есть, – говорил Старец, – монахи, которые просят прощенья, исповедуются, но у них внутри остается эта страсть памятозлобия. Так благодать Божия не приходит. У меня здесь работал один мастер, сосед. Я платил ему зарплату.

Не знаю, с чего это началось, но он стал ругать меня при всех и здесь, и за стенами монастыря. Тогда я задумался: что делать? Как ему помочь?

Однажды я зашел к нему в гости. Увидев меня, он растерялся, как-то весь съежился, покраснел. Он подумал, что я пришел, чтобы отругать его. Но я стал говорить о его саде, хвалить его богатый урожай. Говорили мы еще о гостеприимстве… Вот так и сидели. Его сердце согрелось. С тех пор он уже не отходит от монастыря, с охотой выполняя здесь все работы.

В таких случаях надо суметь найти правильный подход».

Грубостью ничего не добиться

Один мой друг, как он сам мне по секрету рассказал, в жизни столкнулся с очень жестким к себе отношением со стороны людей, придерживающихся по некоторым вопросам крайних взглядов. В результате чего он был страшно унижен и в его характере произошел какой-то надлом. Старец его успокоил, расставил все по своим местам, применив свой, всегда успешный, «душевный рентген». Он сказал ему: «Ты хороший человек, очень чувствительный, спокойный, ты – овечка Божия. Но когда к тебе начинают относиться грубо, ты замыкаешься и внутренне противодействуешь этому, тогда на тебя начинают сильно обижаться, тебя перестают понимать. Но когда к тебе относятся с добром, тогда ты проявляешь такие скрытые таланты, что все просто поражаются. Люди, которые тебя обидели и нанесли тебе рану, наверное, никогда не слышали старую сказку о ветре и солнце. Ветер и солнце поспорили, кто из них сильнее. Они условились: кому удастся снять тулуп с пастуха, который в это время поднимался в гору, тот и сильнее. Ветер начал дуть все сильнее и сильнее, надеясь сорвать тулуп. Но пастух лишь замерз и еще плотнее запахнул свой тулуп. Тогда из-за облаков вышло солнце, расточая вокруг приятное тепло и «благорастворение воздухов», пастух согрелся и снял свой тулуп. Тогда солнце сказало ветру: «Видел, кто из нас двоих сильнее?» Грубостью не приобретешь человека, – закончил свое повествование Старец Порфирий, – но только добротой».

Плачь о том, что должно произойти

У одного студента были серьезные психологические трудности по причине его физической неполноценности, у него была повреждена рука, а также были проблемы со зрением. Когда он был еще маленьким мальчиком, у него в руках взорвалась найденная им ручная граната. Услышав о Старце Порфирии, он захотел его увидеть. Одна женщина, будучи знакома со Старцем, предложила юноше поехать к нему на ее машине. Всю дорогу, чтобы ободрить его, она говорила ему, что Бог дал ей восемь детей, восемь тысяч их проблем, и восемь миллионов путей решения этих проблем. Когда они прибыли в Каллисию, Старец с особой заботой принял юношу-инвалида. Они долго беседовали в келье. Отец Порфирий утешал молодого человека. Когда тот уезжал, Старец, провожая, долго шел с ним по дороге. По щекам отца Порфирия текли слезы. Присутствовавшие посетители недоумевали, что бы это значило. Скоро этот молодой человек начал слепнуть и в конце концов полностью лишился зрения. Я посетил его в доме для слепых. На меня произвела большое впечатление его любовь к Старцу. Я давно знал его и отметил, что он сильно укрепился в вере, в чем была немалая заслуга отца Порфирия, который предвидел его крест.

Он любил и Саддама Хусейна

Старец Порфирий любил и иракского президента Хусейна. Однажды он сказал мне: «Я люблю и этого несчастного и молюсь, может быть, и он покается и спасется».

И ночью Старец отвечал на телефонные звонки

Что мог человек сказать Старцу по телефону и сколько времени он мог говорить с ним? Время было сильно ограничено, кроме того, было очень сложно дозвониться, так как линия всегда была занята. Если мне удавалось дозвониться до Старца днем, то у него всегда было много народу и он не мог разговаривать по телефону. Поэтому однажды он сказал мне, чтобы я звонила ему или в два часа ночи, или в пять часов утра.

Но когда я стала звонить в два часа, телефон снова был занят, и дозвониться было невозможно. В это время, как Старец сказал мне, ему звонили из Америки и других стран, где в результате разницы во времени было утро.

Когда я стала звонить в пять, столкнулась с теми же проблемами. Утром Старцу звонили со Святой земли, с Афона. В это время ему звонили многие монахи и священники.

Все эти тщетные попытки вызывали у меня раздражение. Но Старец, по данной ему от Бога благодати, все это видел. Поэтому, когда в конце концов мне удалось с ним поговорить, он сделал мне замечание и посоветовал всегда пребывать в спокойном, мирном устроении. В ответ на это я стала сетовать, что теперь, когда он стал общаться с архиереями, я осталась в стороне. Мы начали спорить, Старец старался показать мне, что в наших отношениях ничего не изменилось, но его возраст, переутомление и болезни вынуждают его изменить свое поведение в целом по отношению ко всем, чтобы еще немного пожить здесь к нашей обоюдной пользе.

– Что мне делать? Ведь я так сильно болею. И я всем нужен. Но уже не справляюсь, и на меня обижаются. Даже ты на меня обижаешься, и по-своему ты права. Ты вспоминаешь, как хорошо было раньше и что стало сейчас. Может, ты думаешь, что я тебя чуждаюсь? Но если я не могу, что мне делать? Ответь мне. Хочешь, чтобы я умер?

– Нет, Геронда, нет. Как я могу такое подумать? Просто я настойчиво прошу Вас помочь мне разрешить мои трудности. Потому что, как Вы знаете, все это уже сильно затянулось. И чем дальше, тем эта проблема становится все более острой.

– Я молюсь!

– Молитесь, Геронда, но никаких результатов не видно.

– Надейся на Бога, дитя мое.

Нелицеприятие

Старец был нелицеприятен и в этом подражал Господу. Несмотря на то что одни посетители его утомляли и расстраивали, а другие – радовали и доставляли отдохновение, он никогда не делал различия между первыми и вторыми. У него не было презрительного отношения к одним и предпочтения к другим. Он был справедлив ко всем, равно любил всех, скорее, даже несколько больше тех, кто его утомлял, потому что они больше нуждались в любви. Иной раз из-за переутомления и болезней он бывал вынужден прервать прием посетителей. Однако когда прозорливому взору Старца открывалось, что кому-то надо незамедлительно помочь в решении действительно сложного вопроса, он принимал такого человека, даже в ущерб своему здоровью. В таких случаях обычно находились люди, из числа случайных посетителей, которые, будучи излишне мнительны и видя лишь внешнюю сторону вещей, с упреком смотрели на такие поступки отца Порфирия. Старец все это понимал и скорбел, но предпочитал лучше стать объектом несправедливой критики, чем оставить тяжко страждущего ближнего без помощи. Он никогда не поступал как бессердечный левит, но всегда – как добрый самарянин.

Он принимал всех

Старца посещали люди различных вероисповеданий и убеждений: католики, протестанты, мусульмане, буддисты, рационалисты, скептики, ницшеанцы, марксисты, фрейдисты, нигилисты, анархисты, масоны, пятидесятники и т. д. Он затрагивал душу каждого и предлагал всем свое созидательное слово, с которым нельзя было не согласиться. Он находил свой путь для того, чтобы каждого пробудить и заставить задуматься. В частности – инославных, еретиков, находящихся в прелести, но особенно тех из единоверных нам ближних, которые, живя в православной среде, сбились со среднего правильного пути на тропинки крайностей. Находясь рядом с отцом Порфирием, человек чувствовал теплоту умилительного ликования. Эта радость исходила от чуждой крайностей духовности Старца, которая утверждалась на его полной смирения любви во Христе и его свободе, но свободе ответственной.

Я вижу, что ты страдаешь

У одного духовного сына Старца, который всегда с великой готовностью помогал ему в работах по монастырю, была одна слабость, с которой он никак не мог справиться. Он любил хорошую пищу и хорошее вино. Этот человек рассказал мне следующее: «Однажды вечером я был в гостях у друзей. Ужин проходил в теплой семейной атмосфере. На столе были прекрасные блюда, вкусный кролик и очень хорошее вино. Мы поели, выпили несколько больше, чем надо бы, и уже поздно, около полуночи, разошлись. Придя домой, я лег спать. Но куда там. Я не мог сомкнуть глаз и долго ворочался в постели. В желудке ощущалась тяжесть, голова шумела. Так продолжалось достаточно долго. Я чувствовал себя очень нехорошо. Около трех часов ночи зазвонил телефон. Кто бы это мог быть в такое время? Наверное, кто-то перепутал номер, подумал я. Поднимаю трубку – и что же слышу? Голос отца Порфирия. «Благословенный, – говорит он, – сколько раз я говорил тебе, чадо мое, чтобы ты не увлекался хорошей едой и вином. Видишь, к чему это привело. Я знаю, что ты страдаешь, и страдаю вместе с тобой. Молюсь, чтобы у тебя все прошло, так что ты тоже вставай на молитву и в другой раз будь внимательнее». После этого случая, каждый раз, садясь за стол, я вспоминаю тот ночной звонок отца Порфирия и сдерживаю себя, чтобы снова не впасть в чревоугодие и, прежде всего, чтобы снова не огорчить Старца».

Три дня молитвы и поста

Старец не ограничивался лишь тем, чтобы давать советы о любви. Он сам приносил себя в жертву той любви, о которой учил. Вместе с одним моим другом отец Порфирий принял непосредственное участие в решении очень сложной моей личной проблемы. В критический момент, когда Бог Сам должен был ясно явить в событиях, которые должны были произойти, Свою волю, Старец обратился к молитве и посту. Он сказал мне и моему другу, что в последующие три дня мы все вместе должны горячо молиться и соблюдать строгий пост. Так мы и поступили, и в последовавших событиях Бог явил Свою волю. Меня поразил дух самопожертвования Старца, и я испытала к нему чувство глубокой признательности. Ради меня в течение трех дней он сугубо молился и соблюдал строгий пост, невзирая на свое слабое здоровье. Столь же глубокую благодарность я испытывала и к своему другу, который также был духовным чадом отца Порфирия.

Сначала ты возлюби

Неоднократно я говорила Старцу: «Геронда, благословите меня подражать Вам. Чтобы это у меня получалось еще лучше». И он не обижался, но осенял меня крестным знамением и отвечал:

«Молись и люби. Люби Бога и людей. Ты видишь, что здесь творит любовь Христова? Не задавайся вопросом: «А другие меня любят?» Если ты первой полюбишь их, то знай, что и они тоже полюбят тебя».

Как-то раз одна женщина стала жаловаться Старцу на то, что ее никто не любит. Ее не любил муж, на работе никто ей не сочувствовал, друзья ее избегали, дети совсем с ней не считались… Жалобам не было конца.

Отец Порфирий посоветовал ей выбросить из головы все эти помыслы. «Они не твои», – сказал он ей.

Однажды Старец, гуляя в роще возле исихастириона, подружился со школьниками, которые были там на экскурсии. У них был магнитофон, и они слушали песни. В одной из песен были такие слова:

Не проси, чтоб я любил тебя.

Не просят о любви, не просят.

Любовь рождается сама

В сердечной глубине всегда.

Снова встретившись с несчастной женщиной, отец Порфирий пересказал ей слова песни и добавил: «Не надо требовать любви от других. Мы сами должны первыми их полюбить, а не добиваться любви от них. Только в этом случае когда-нибудь и они ответят нам взаимной любовью».

Чтобы тебя любили другие, надо, чтобы прежде ты сам полюбил их.

Однажды Старец, заметив, как все стараются выразить ему свою любовь, воскликнул: «Вы только посмотрите, что делает любовь Христова! Такая любовь, которую вы мне оказываете, вызывает во мне умиление и смиряет меня, такого недостойного, пред Богом».

Малый дар – великая любовь

Как-то раз мы со Старцем посетили один женский монастырь. Нас приняли очень хорошо. Собираясь ехать назад и не имея с собой ничего, чем можно было бы отблагодарить сестер за их гостеприимство, я незаметно достала карамельку из своей сумки и, прощаясь с игуменьей, дала ее ей. На обратном пути Старец сказал мне:

«Ты знаешь, какой великий поступок ты совершила, дав игуменье подарочек? Нет, ты этого даже представить себе не можешь». Я буквально онемела от такой прозорливости Старца и подумала: «Если отец Порфирий все видит, то что же тогда можно сказать о Боге?»

Капиталовложения на небе и на земле

Одному другу, который сделал Старцу большое пожертвование на благотворительную деятельность во славу Божию, отец Порфирий радостно сказал: «Теперь твои деньги – на своем месте». Это было самое лучшее капиталовложение, потому что деньги были положены туда, «где ни моль, ни ржа не истребляют, и где воры не подкапывают н не крадут» (Мф. 6:20).

Старец лично следил за тем, чтобы небольшие сбережения одной вдовы с детьми были вложены в покупку хорошего участка. Он заботился о том, чтобы сироты были материально обеспечены. Что же касается их духовного обеспечения, то он с первых же дней их сиротства принял его на себя и всегда горячо молился за них. Так еще раз исполнились слова псалма: «Господь… поддерживает сироту и вдову» (Пс. 145:9).

Принимай дар любви

Я всегда был очень сдержан в отношении получения подарков даже от друзей, чем, сам того не желая, часто обижал их. От Старца не укрылась эта моя слабость, которая за видимым идеалом скрывала элементы утонченной гордости. Он захотел меня от нее избавить. Хотя я никогда не говорил с отцом Порфирием об этой своей немощи, однажды он неожиданно мне сказал: «Знаешь, когда тебе что-либо дают из любви, ты должен это принимать». Это непосредственное вмешательство Старца достигло своей благой цели. Он напомнил мне забытые слова, которые еще в юности произвели на меня большое впечатление: «Тщета – если ты принимаешь дар из эгоизма. И вечно – если ты принимаешь его с любовью, чтобы дать взаимную радость тому, кто дает тебе по любви».

Человеколюбие

Один человек, будучи весьма воздержан, хотел оставлять для своих нужд лишь совсем небольшую сумму, а все остальные деньги, которые он зарабатывал, раздавать как милостыню. Однако те средства, которые он определил для себя, были так малы, что он никак не решался привести в исполнение это свое желание. Он открыл терзающие его помыслы Старцу, и тот ответил: «Благословенный, неужели тебя беспокоит такая мелочь? Оставляй себе столько, сколько хочешь. А все свои силы употреби на то, чтобы как можно сильнее возлюбить Христа, и все эти проблемы решатся сами собой».

Добрые помыслы

Однажды на машине одного моего друга мы со Старцем проезжали мимо цыганского табора. Всем знакома картина табора со множеством работающих на полную громкость магнитофонов, из которых неслись любимые цыганами народные песни. Старец молчал, в то время как я в своих помыслах жалела этих людей, скорбя об их необразованности. Особенно мне было их жалко за эти их музыкальные предпочтения. Неожиданно отец Порфирий прервал мои размышления такими словами: «Вот несчастные люди, что им еще остается делать? Вот они и ставят эти песни, чтобы получить утешение в своих скорбях». Я недоумевала. «Итак, – подумала я, – Геронда одобряет их музыкальные вкусы». Но Старец снова в ответ на мои мысли сказал: «Конечно, я не считаю эти песни хорошими».

Бог не наказывает

Старец жил новозаветной любовью. Именно эта любовь являлась критерием всех его оценок. Однажды я заговорил с отцом Порфирием о нравственном кризисе нашего времени, который благодаря впечатляющим успехам оптико-звуковых средств связи стал настоящей, еще невиданной в истории человечества по своим размахам мировой эпидемией демонического отступления от Бога. Старец, полный печали, соглашался, но ничего не говорил. Однако когда я сказал, что боюсь, что Бог попустит жесточайшие наказания для того, чтобы люди пришли в себя, он немедленно возразил: «Нет, Бог не наказывает. Человек сам себя наказывает, удаляясь от Бога. Как тебе объяснить… Здесь – вода, а там – огонь. У меня есть свобода выбора. Опускаю свою руку в воду – чувствую прохладу; кладу ее на огонь – получаю ожог».

* * *

⁹ Из магнитофонной записи бесед отца Порфирия.

¹⁰ Каллисия – пригород Афин. – Прим. перев.

¹¹ Храм в центре Афин. – Прим. перев.

¹² род, расположенный на юге Греции, недалеко от Коринфа. – Прим. перев.

¹³ Монастырь близ Афин. – Прим. перев.

¹⁴ Согласно греческой богослужебной практике, после окончания Божественной литургии епископ или священник выходит из алтаря и раздает верующим антидор. – Прим, перев.

¹⁵ Матала – живописное место с песчаным пляжем и уникальными пещерами на острове Крит недалеко от города Айа Триада. Там с середины 1960-х до середины 1970-х годов проходили ежегодные съезды всех хиппи Европы. – Прим. перев.

 

СВЯТЫЕ МЕСТА

Личный опыт Старца

Старец говорил нам, что всякий раз, посещая святые места, такие как гора Синай, пещера Апокалипсиса на острове Патмос, Иерусалим, он испытывал непередаваемые переживания. Он всегда подчеркивал, что освящение местности действительно происходит, что земля освящается, что она бывает обильно напоена благодатью Божией.

Отец Порфирий, в своей обычной манере, говорил, что когда он старался в обычной местности достичь молитвой духовного состояния, то ему требовалась, скажем, четверть часа или же полчаса борьбы. Но когда он молился на святом месте, то все было совсем иначе. «Например, вхожу я, – рассказывал он, – в святую пещеру, такую, как пещера святого Нифонта ¹⁶ или преподобного Нила ¹⁷ · на Святой Горе, или в пещеру Апокалипсиса… Я еще не успеваю и начать молиться, как уже само это освященное место отрывает меня от земли».

* * *

¹⁶ Преподобный Нифонт († 1411), сподвижник и автор первого жития преподобного Максима Кавсокалива. Пещера святого находится близ скита Кавсокаливия. – Прим. перев.

¹⁷ Преподобный Нил Мироточивый († 1651). Келья и пещера святого Нила расположены на тропе между Великой Лаврой и скитом Кавсокаливия. – Прим. перев.

 

НЕСПРАВЕДЛИВОСТЬ

Ты его несправедливо обвинил. Он не был вором

Старец Порфирий сказал как-то пришедшему к нему человеку, что он видит, что тот в своей жизни сделал какое-то зло. Посетитель ответил ему, что он никогда не чувствовал, чтобы совесть его в чем-то упрекала, и что на протяжении тех тридцати лет, когда он являлся владельцем одного магазина в Афинах, он был всеми уважаемым торговцем. Этот человек не помнил, чтобы он совершил какой-то нехороший поступок.

«В своей деревне, – спросил его Старец, – ты не сделал ничего худого?» «Нет, – ответил он. – Наша семья жила в достатке. После смерти отца все перешло ко мне. Но для того чтобы Вы поняли, что я неплохой человек, приведу Вам один пример. Как-то раз наш управляющий украл по тем временам значительную сумму. И я не передал его в руки полиции. Конечно, я его уволил, потому что нельзя же было оставлять вора смотреть за хозяйством».

Тогда отец Порфирий спросил его: «Ты сам видел, как он крал эти деньги?» «Нет, – отвечает он, – но я был уверен, что их украл именно этот человек. Только он знал, где мы держим деньги». Тогда Старец говорит ему: «Нет, эти деньги украл не он. И ты, уволив его, навлек позор не только на его имя, но и на всю его семью. Поэтому тебе нельзя теперь причащаться Тела и Крови Христовых».

Настоящим виновником кражи был другой человек.

Поэтому этот торговец немедленно отправился в свое село и там пред всеми селянами оправдал управляющего, с которым он, естественно, по неведению, поступил так несправедливо. После этого он пришел в храм и причастился Святых Таин.

 

ГРЕХИ – ГРЕШНИКИ

В доме терпимости

Я расскажу вам одну историю, которая раскрывает величие души отца Порфирия.

Много лет назад, накануне Богоявления, Старец по обычаю ходил освящать дома. Заходя по порядку в каждый дом вдоль улицы, он, сам того не зная, вошел в один дом, который оказался домом терпимости. Когда он запел: «Спаси, Господи, люди Твоя…» и стал кропить всех святой водой, хозяйка заведения стала говорить ему: «Нет, нет, нет. Нельзя, чтобы эти девушки прикладывались ко кресту». На что Старец ответил: «Я не знаю, можно ли им прикладываться ко кресту. Так же как не знаю, можно ли и тебе прикладываться». Находящиеся там женщины поцеловали крест, и отец Порфирий сказал им несколько слов. Он говорил о любви к Богу, это была его самая любимая тема для проповеди.

Видя перед собой исполненный святости лик Старца, женщины почувствовали некое происходящее внутри них изменение, особенно когда он сказал им: «Любите Христа, Который вас любит, и тогда вы увидите, как вы будете счастливы. Если бы вы знали, как любит вас Христос! Постарайтесь и вы возлюбить Его!»

Старец Порфирий знал, что если бы эти женщины познали и возлюбили Христа, потому что знание ведет к любви, они бросили бы свою бесчестную работу.

Тяжесть плотского греха

Одной матери Старец говорил: «Молись и будь внимательна. Позаботься о том, чтобы твои дети не впали в плотские грехи. Конечно, человек согрешает и в помысле, но не так. При плотском соитии грех куда больше, потому что в этом случае в человеке происходят глубокие изменения и его душа повреждается.

Старец не отделял себя от грешников

Отец Порфирий всегда был спокойным, нежным отцом, снисходительно и терпеливо относящимся к человеческим падениям, потому что он обладал познанием тайн духовной брани. Старец не попадал в сокрытые ловушки сатаны, придумавшего и успешно применяющего в различных современных вариациях свой метод: «Разделяй и властвуй». Он не служил ничьим интересам, не отделял себя от грешников. Отец Порфирий ощущал себя органически связанным воедино со всеми христианами в едином теле Церкви. Он жил согласно апостольским словам: «Кто изнемогает, с кем бы и я не изнемогал? Кто соблазняется, за кого бы я не воспламенялся?» (2Кор. 11:29) Чем дальше он удалялся от греха, тем больше любил, не делая различия, всех грешников. Последние, иной раз по сатанинскому наущению, восставали против Старца. Отец Порфирий всегда старался быть рядом с ними в общей для всех христиан борьбе с диаволом. Он следовал наставлению святителя Иоанна Златоуста: «Не с ним (диаволом) друг на друга восставайте, но друг с другом против того воинствуйте» ¹⁸ .

Мытари и блудницы вперед вас идут в Царство Божие ¹⁹

Отец Порфирий говорил, что для того чтобы достичь смирения и сострадания к другим грешникам, человек должен осознать свое греховное и нравственно нищенское состояние. Поэтому Христос и говорил, что мытари и блудницы, через покаяние и смирение, предваряют прочих в Царстве Небесном (Ср.: Мф. 21:31). Так и Старец не хотел слушать никаких обличительных слов против грешников. Он говорил: «Кого мы называем мытарями и блудницами, для Бога – пойманные воры, тогда как я и вы все – мы воры, но не пойманные. Задержанный и униженный вор, всем известная, покрытая позором блудница – смирившаяся и покаявшаяся, намного выше нас, имеющих доброе имя, но живущих никому неведомой и сомнительной жизнью».

* * *

¹⁸ Свт. Иоанн Златоуст. Слово о совершенной благодати. PG 56, 281.33.

¹⁹ Мф. 21:31.

 

БЕСКОРЫСТИЕ

Пример Старца

Старец не употреблял своего удивительного дара провидения и прозорливости ни для обогащения, ни для того, чтобы производить впечатление на посетителей и тем самым стяжать себе славу. Он предпочитал оставаться бедным и незаметным аскетом, как и все святые нашей Церкви. Это доказывает и тот факт, что всю свою жизнь он отличался редким бескорыстием. Хотя на протяжении многих лет он был настоятелем храма в центре Афин, в это время его знали весьма немногие, потому что он всегда старался оставаться в тени. Он не злоупотреблял своим дарованием, но использовал его лишь на духовную пользу людей и «во славу Божию».

 

АНТИХРИСТ

Я не беспокоюсь

Однажды я спросил Старца у него в келье: «Геронда, в последнее время много говорят о числе 666, о явлении антихриста, которое приближается, некоторые даже утверждают, что он уже пришел, об электронной печати на руку или на лоб, о столкновении Христа и антихриста и о поражении последнего, о Втором Пришествии Господнем. А что Вы об этом скажете?» Старец ответил: «Что тут сказать? Я не говорю, что видел Божию Матерь, что будет война и тому подобные вещи. Знаю, что придет антихрист, что будет Второе Пришествие Христово, но когда, не знаю. Завтра? Через тысячу лет? Не знаю. Однако меня это не тревожит. Потому что я знаю, что в час смерти для каждого из нас наступит Второе Пришествие Господне. И этот час уже весьма близок».

Ходите на исповедь

Однажды я спросил отца Порфирия: «Геронда, если в наши дни явится антихрист, даст ли нам Бог силу выдержать испытания?» Его ответ был таков: «Если мы каемся на исповеди, Он даст нам силу». Так сильно он верил в таинство Божественного Покаяния.

Если мы имеем в себе Христа…

«Пусть вас не терзают вопросы о последних временах, антихристе и его знамениях, – говорил нам Старец. – Знайте, что если мы имеем в себе Христа, антихрист не может причинить нам никакого зла! Ни наималейшего!»

Число 666 и антихрист

Сейчас я расскажу вам все, как было. Старец сказал мне: «Отец Афанасий, – при этих словах он взял и крепко пожал мою руку, – теперь я слепой, мои телесные глаза мне больше не служат, потому что у меня рак гипофиза. Но я имею духовные глаза, которые видят. Прежде чем ты уйдешь, я хочу, чтобы ты мне рассказал, что говорил Геронда Емилиан ²⁰ , наш отец Емилиан, о числе 666 и об антихристе?» Наша беседа происходила спустя несколько дней после катастрофы в Чернобыле ²¹ ·. Весь мир был взбудоражен, и люди каждый день десятками ходили к старцам, особенно к отцу Порфирию, который жил недалеко от Афин, и с волнением спрашивали: «Что же теперь будет? Придет антихрист поставить нам печать с числом 666?»

Итак, Старец спросил меня: «Ну, расскажи мне, дитя мое, что говорит Геронда Эмилиан о числе 666 и об антихристе?» Я ответил: «Геронда, он сказал нам на одной из последних общих бесед, чтобы мы не волновались. Чтобы мы заботились о том, чтобы иметь живую связь со Христом. Что же касается вопроса об антихристе, то не следует уделять ему слишком много внимания, потому что в противном случае он, а не Христос, займет центральное место в нашей жизни». Как только я это сказал, Старец хлопнул руками по кровати, на которой сидел, и воскликнул: «Что ты говоришь, что ты говоришь, дитя мое! Слава Тебе, Боже, что я нашел хоть одного духовника, который согласен со мной. Ты знаешь, дитя мое, что эти духовники наделали здесь, в миру? Они этим числом 666 взбудоражили людей, создали целый клубок проблем – в семьях, в сознании людей. Люди потеряли сон. Чтобы уснуть, они принимают психотропные препараты и снотворное. Ну что это такое? Христос, дитя мое, не хочет, чтобы все было так. Сказать тебе кое-что еще?» Я ответил: «Скажите, Геронда». Он сказал: «Для нас, христиан, для нас, если мы живем Христом, не существует антихриста. Вот скажи мне, ты смог бы сесть сюда, на кровать, на которой я сижу?» – «Нет, Геронда.» – «Почему?» – «Потому что тогда мне придется сесть прямо на Вас, и я Вас раздавлю». Тогда отец Порфирий спросил: «А когда же ты сможешь сюда сесть?» – «Когда Вы встанете, тогда я смогу сесть», – ответил я. «С душой, дитя мое, – продолжил Старец, – происходит то же самое. Когда мы имеем в себе Христа, может ли прийти антихрист? Может ли войти какая-либо противоположная сущность в нашу душу? Сейчас мы, дитя мое, не имеем в себе Христа, поэтому и беспокоимся об антихристе. Когда мы вмещаем внутрь себя Христа, тогда все становится Раем. Христос – это все, так всегда и говори людям, дитя мое, и мы не боимся Его врага. И смотри, вот что я тебе еще скажу. Если бы сейчас пришел сам антихрист с лазерным прибором и насильно поставил на мне печать 666, я бы не расстраивался. Ты мне скажешь: «Геронда, но разве это не знак антихриста?» Да если бы он написал на мне лазерными лучами и тысячу раз 666, написал нестираемо, я бы не расстраивался²² . Почему? Потому что, дитя мое, первых мучеников бросали к диким зверям, но они осеняли себя крестным знамением, и те становились агнцами; их бросали в морскую пучину – они осеняли себя крестным знамением, и море становилось твердью, и они ходили по нему, как по суше; их бросали в огонь – они осеняли себя крестным знамением, и огонь становился прохладой. Благословенное мое чадо, что мы такое сейчас? Верим ли мы во Христа? Где наше крестное знамение? Зачем же пришел Христос? Не для того ли, чтобы укрепить нашу немощь? Так скажи, дитя мое, и Старцу. И ты сам говори людям, чтобы они не боялись антихриста. Мы – чада Христовы, мы – чада Церкви». Эти слова произвели на меня очень сильное впечатление. Затем Старец продолжил:

– Сказать тебе кое-что еще? – спросил он.

– Да, Геронда, пожалуйста.

– Как приехал патриарх Димитрий ²³ в Афины?

– На самолете.

– Это понятно, я знаю, что на самолете. Не вплавь же ему добираться. С какими документами он приехал?

– С паспортом, Геронда.

– Греческим или турецким?

– Не знаю.

– Надо же, а еще прикидываешься умником. С турецким паспортом. А какой национальный символ у Турции, знаешь?

– Не знаю, Геронда.

– Ну, это уж слишком. Ты не знаешь национальный символ Турции? Национальный символ Турции – полумесяц. А ты знаешь, после явления Магомета, какое наименование отцы нашей Церкви дают полумесяцу?

– Нет, Геронда.

– Взять бы твой диплом и разорвать. Ну какой ты богослов? – воскликнул со смехом отец Порфирий. – Полумесяц является символом антихриста. Если полумесяц является символом антихриста и в паспорте у нашего патриарха стоит символ антихриста (и на штампах тоже, сколько печатей ставят при въездах-выездах!), тогда что же, можно сказать, что наш патриарх – антихрист? Нет, нет, дитя мое! Не будем так сильно ограничивать Евангельскую весть! Христос не так узко мыслит, как мы, люди, стремящиеся защитить свои права. Так ты и скажи Геронде, так говори и людям: мы не боимся ни антихриста, ни 666.

Все это произвело на меня большое впечатление, и я совершенно успокоился. И я передаю слова Старца всем, кто ко мне обращается.

* * *

²⁰ Архимандрит Эмилиан (род. 1935) – известный афонский старец. До 2000 года – игумен монастыря Симонопетра. – Прим. перев.

²¹ Взрыв на атомной электростанции в Чернобыле произошел весной 1986 года. Это была самая большая катастрофа в истории атомной энергетики. – Прим. перев.

²² Мы несколько изменили формулировку трех последних предложений для того, чтобы лучше передать смысл слов Старца. Следует обратить внимание на то, что Старец не говорит, что он отрекся бы от Христа. Необходимо различать запечатление печатью, которое мы принимаем как исповедание своего подчинения тому, кто нас запечатлевает, и запечатление печатью, которое происходит без такового исповедания. Как христиане, мы были запечатлены святым миром после крещения в таинстве Миропомазания, когда иерей говорит: «Печать дара Духа Святого», и тогда исповедали наше подчинение Христу. Когда запечатление не сопровождается исповеданием веры, подчинение не имеет нравственного значения для того, кто запечатлевается. Но требуется осторожность, чтобы не было даже тайного подчинения, по расчету, из желания хорошо устроиться. Это различие очень тонкое, и здесь нужно быть очень внимательным. Когда, к примеру, тебе ставят печать в паспорт или на руку во время поездки в нехристианскую страну с символами этой страны, каковы бы они ни были, ты не принимаешь их как вероисповедание, ты ничего не исповедуешь. Когда ты уверен, что не исповедуешь ничего противного любви Христовой, потому что ты, безусловно, сильно любишь Христа, тогда у тебя нет страха, что может быть ты, под воздействием на тебя третьих лиц, отречешься от Него. – Прим. греческого издателя.

²³ Патриарх Димитрий находился на Константинопольской кафедре с 1972 по 1991 год. – Прим, перев.

 

БЕЗНАДЕЖНОСТЬ – УНЫНИЕ – СКОРБИ

Семейные скорби и достижение святости

Чтобы исправить недостатки одного брата, от которых, собственно, не свободны и все мы, Старец часто приводил ему как примеры из жизни природы, так и случаи из своей жизни. Он говорил:

«Ты должен знать, дитя мое, что ничего случайного не бывает. Все имеет какую-то цель. Без причины ничего не происходит. Без воли Божией не упадет ни одна иголка с сосны. Поэтому ты не должен волноваться из-за того, что с тобой происходит. Так мы достигаем святости. Да… Ты расстраиваешься из-за своих домашних и страдаешь иной раз из-за своей жены, иной раз – из-за своих детей. Но в результате этого ты растешь духовно. Если бы ты был один, то у тебя не было бы и никакого преуспеяния. Бог дал эту жену и детей именно тебе. Ты меня спросишь: «Что же же хорошего в том, что мы терпим от самых любимых людей?» Но этого хочет Бог. Ты очень чувствительный человек, и от переживаний у тебя начинаются боли в желудке. Ведь так?»

«Да, Геронда, но неужели быть чувствительным человеком – это плохо?» – спрашивает брат.

«Да, – отвечает Старец, – быть таким чрезмерно чувствительным, как ты, – это плохо. Своими переживаниями ты провоцируешь у себя развитие различных телесных заболеваний. А ты не знаешь, что все душевные заболевания – это демоны?»

«Нет», – отвечает брат.

«Ну, теперь ты это узнал от меня», – закончил наш разговор Старец.

«Если их любовь – человеческая, то они опечалятся»

С какой радостью в последнее время Старец говорил о Святой Горе.

– Сейчас я уже только один день в неделю нахожусь здесь (в Милеси), а остальное время провожу там, в моей келье. Я думаю, что уже привык к тому климату. Скоро я отправлюсь в скит, где принял монашеский постриг. Там меня ждут другие монахи, хорошие и духовные. Да сподобит меня Бог там закрыть глаза навеки.

– Но Геронда, разве не опечалятся здесь сестры, которые так Вас любят?

– Опечалятся, если их любовь – человеческая. Когда мы имеем любовь Христову, тогда желаем того, чего хочет тот человек, которого мы любим. Мне открыто, что Христос желает, чтобы я вернулся туда, где дал свои монашеские обеты.

Безработица и отчаяние

Старец, будучи спрошен об одном человеке, который в тот момент находился очень далеко и которого он никогда не видел, сказал: «Я вижу, что он не работает, а бездельничает – отсюда и отчаяние». Это заключение отца Порфирия полностью отвечало действительности. И если говорить о том, какие следует принять меры против отчаяния, то первой из них будет – устроиться на работу.

Не отчаивайся

«Когда согрешаешь, не отчаивайся. Мужественно, с упованием на Бога покайся, и если у меня нет возможности принять тебя, то иди исповедуйся духовнику, которого я тебе посоветовал. Только так ты сможешь спастись».

В церкви нет места отчаянию

Образ Старца, который уже почти двадцать лет спустя возникает передо мной, полон умиротворения и всегда желанен. Я не помню, чтобы отец Порфирий когда-либо был жестким или ругал тебя.

– Он был Старцем любви.

– Когда он хотел что-либо тебе сказать, то говорил всегда очень мягко. Его голос… «Будь благословен…» – он очень часто произносил эти слова. Ко всем он обращался так: «Какой ты хороший… какая ты хорошая…» Он создавал атмосферу полного покоя.

– Да, как много раз он говорил: «Христос – ваш друг, Он любит вас, Он не пугает вас вечными адскими муками».

– В своих беседах Старец особое внимание уделял таинству Исповеди. Он говорил: «Когда ты находишься в Церкви, тогда нет места отчаянию, что бы ты ни совершил, что бы с тобой ни случилось. Отчаянию нет места. Ты можешь нервничать, переживать, но не отчаиваться. Бог в таинстве Исповеди помогает тебе преодолеть все то, что может довести тебя до крайних пределов отчаяния». Старец всегда говорил о значимости священника, о деснице иерея… о том, что из нее исходит Божественная благодать. Очень часто отец Порфирий всю ночь проводил с теми, кто находился уже на грани самоубийства или же приближался к пограничным стадиям, близким к помрачению рассудка и духовному повреждению. Вместе с ними он просиживал до рассвета, и благодаря его любви, исходящей от него благодати и его молитвам все их беды исчезали как сон.

Хотя бы не отступай

«Если ты не можешь продвигаться вперед, то хотя бы не отступай назад», – сказал мне однажды отец Порфирий, когда я упрямо стал говорить, что снова повторю этот грех.

«В любом деле, которое ты предпринимаешь, знай, что тебя ждет множество препятствий. Ты будешь скорбеть. Однако не отступай, но молись, и Бог устранит все преграды и скорби, и ты достигнешь успеха».

Когда ты отчаиваешься…

«Жив Бог. Когда ты теряешь всякую надежду, Он посылает тебе нечто такое, чего ты никак не ждешь… надо только верить в Него и любить Его. Так же, как Он нас любит и заботится о нас – как каждый отец о своих детях. Мы все являемся чадами Божиими. И все то доброе, что у нас есть, мы имеем от Бога. Это Его дар. Не слышал ли ты в Церкви такие слова: «Всякое даяние благо, и всяк дар совершен свыше есть»? ²⁴ ”

Психологические проблемы

Для одного человека встреча со Старцем стала настоящим откровением. Отец Порфирий видел его душу так же хорошо, как мы видим лицо своего собеседника. Он сказал ему: «Когда сатана надевает на тебя свои кандалы и начинает давить, не оставайся в бездействии, как некоторые люди. Они впадают в уныние, начинают думать и думать. Целыми днями они думают, как будто они столкнулись с непреодолимыми проблемами, тогда как ничего подобного не случилось; просто их заковал сатана. Ты должен всегда быть готов дать отпор, оказать сопротивление, прорвать эту сатанинскую «блокаду». Должен действовать как человек, схваченный и удерживаемый разбойниками, который неожиданно резким движением стряхивает их со своих рук и расшвыривает направо и налево. Он ускользает из их рук и устремляется прочь, ко Христу, Который его освобождает». Старец умолк и начал молиться. Когда посетитель поднялся, чтобы уйти, отец Порфирий сказал ему: «Теперь я ясно увидел твою душу. У тебя есть определенные психологические трудности, которые часто тебя парализуют, но приходит благодать Христова и освобождает тебя». Этот человек был поражен. Позднее он сказал мне, что никто бы не смог описать так точно состояния его души, как это сделал Старец.

Комплексы, смирение и уныние

Однажды Старец сказал мне: «Христианин должен избегать нездоровой религиозности: как чувства превосходства перед другими по причине своих добродетелей, так и чувства своей худости по причине своей греховности. Одно дело – комплекс, а другое – смирение; одно дело – уныние, а другое – покаяние. Как-то раз ко мне пришел один мирской врач-психиатр и стал осуждать христианство, потому что оно, как он говорил, вызывает в людях комплекс вины и уныние. Я ответил ему, что согласен с тем, что некоторые христиане, как по своей собственной вине, так и по вине других, заболевают комплексом вины. «Но и ты, в свою очередь, – сказал я ему, – должен согласиться с тем, что неверующие подвержены значительно более страшному заболеванию – гордости. И в то время как комплексы вины на религиозной почве близ Христа преодолеваются через покаяние и исповедь, гордость мирян, живущих далеко от Христа, ничем не излечивается».

Эти слова Старца пролили свет на некоторые мои недоумения касательно психологического аспекта христианской жизни. Я понял, что отец Порфирий желает, чтобы мы избегали гордости, облеченной как в личину самоправедности «христианского» фарисейства, так и в самоуничижение «христианской», трепещущей от страха совести. Я увидел, что дерзость тех, кто считает себя «чистыми», и страх чувствующих себя «виновными» существенно не различаются между собой, но являются лишь различными сторонами одной монеты – гордости. Потому что истинно верующий христианин освобождается от комплекса вины через исповедь и отпущение грехов и радуется в свободе, дарованной ему Христом. Но, зная, что это – дар Божий, он лишь выражает свою благодарность Богу и не превозносится. Он чист через кровь Христову ²⁵ , а не за свои подвиги. Таким образом, он радуется, благодарит и не превозносится. Этот человек теперь уже видит, что все люди могут быть добрыми через кровь Христа.

Старец показывал нам путь, идя по которому можно избежать как зла (греха), так и наихудшего из его проявлений – гордости своей добродетелью, и достигнуть лучшего – смирения. Поэтому он старался сохранить истинное смирение от опасности подделок. Он говорил мне: «Мы должны быть смиренными, но не должны смиреннословить. Смиреннословие является ловушкой диавола, оно несет с собой отчаяние и бездействие, тогда как истинное смирение дает надежду и ведет к исполнению заповедей Христовых».

Старец своими наставлениями, но еще больше примером своей жизни наставлял свое словесное стадо, направляя его на пастбища любви и смирения. Он сам жил смирением, веря, что он – ничто, потому что Бог, как он говорил, – это всё, и всё, что мы у Старца видели, – это не его, но дары Божии.

Бог спасет нас среди наших бедствий

Старец горел желанием пробудить наши равнодушные окаменелые сердца, запечатлеть на них образ Христа, чтобы преобразить нас. С великими усилиями он вселил в нас и раздул искру надежды, чтобы мы никогда не отчаивались и не прекращали борьбы.

Как в нашей личной жизни, так и в жизни нашего народа и всего человечества он усматривал знамения надежды. Однажды вечером, когда мы рассказали ему о наших переживаниях и скорби по поводу того, что происходит вокруг, он сказал:

– Наше время похоже на время земной жизни Христа. Тогда мир также пришел в самое жалкое состояние. Но Бог сжалился над нами. И теперь мы не должны терять надежды. Я вижу, как среди всех этих бедствий является некто, честный, добродетельный человек Божий, который направит и объединит мир вокруг добра.

Да будет так, отче! Но когда?

Не переживай за свое будущее

Одна девушка-инвалид – она пользовалась инвалидной коляской – рассказала Старцу о своих трудностях, с которыми ей приходится сталкиваться, и спросила у него совета. Старец сказал ей: «Прежде всего остерегайся излишне переживать за свое будущее. Эти переживания и страхи являются болезнью души и не связаны с физической неполноценностью. Здоровый человек может иметь не один миллион на своем счету в банке и жить в постоянном страхе перед будущим. Этот страх преодолевается доверием к промыслу Божию и добрым подвигом».

Как преодолеть чрезмерную печаль

Одной молодой вдове, которая была буквально убита своим горем, Старец посоветовал начать активно работать, чтобы преодолеть это чувство подавленности. Молитва и трудотерапия, как и говорил потом отец Порфирий, дали удивительные результаты. Ее скорбь претворилась во внутреннее умиротворение и радость, так что она даже стала опасаться за свой рассудок. Но Старец успокоил эту женщину, уверив ее, что это – духовная радость, и она имеет своим источником Христа, Которого она приняла в себя.

…Все трудности исчезают

Один мой друг, врач по профессии, попросил меня передать Старцу письмо с его вопросом личного характера. Привожу нашу беседу с отцом Порфирием так, как я записал ее для того, чтобы передать доктору: «Чадо мое, – сказал мне Старец, прочитав письмо, – ну что это за отклонения, о которых он пишет, разве они имеют какое-то отношение к его душевным проблемам? Что значит наследственность?» – «То есть, Геронда, ни первое, ни второе предположение не верны?» – «В данном случае ничего подобного нет. Все, что он пишет, исходит от ветхого человека, который живет в каждом из нас. Но когда мы всей душой возлюбим Христа, когда в нас войдет Божественная любовь, тогда все трудности исчезают, и мы исполняемся духовной радости. Ты, чадо мое, это знаешь, я неоднократно говорил тебе об этом. Да, так оно и бывает». При этих словах Старец медленно поднял руку, как бы показывая, как наполняется душа. «Психиатры и психологи говорят об отклонениях и о наследственности потому, что они не знают человеческую душу, которая исцеляется только лишь Божественной любовью и живет радостью о Господе».

* * *

²⁴ Служебник. М.: Сретенский монастырь, 1997. С. 147.

²⁵ Ср.: Архпм. Ефрем Святогорец. Отеческие советы. Саратов, 2007. С. 22–23.

 

БОЛЕЗНИ

Душевные и телесные недуги

Старец всегда, независимо от того, насколько серьезна была телесная болезнь человека, в первую очередь обращал внимание на болезнь его души. Многие из приходящих к отцу Порфирию больных настойчиво просили его помолиться только лишь об избавлении их от телесного недуга. У них не хватало терпения переносить свои немощи. Эти люди полагали, что если они не поправятся и болезнь примет затяжной характер, то это поколеблет их веру во Христа и в конце концов приведет их и к душевному расстройству. Но, по словам Старца, все было наоборот: грех, неосознанная ими болезнь души, омрачал их взор, и они не замечали высшего вразумляющего значения их телесного недуга, который попустила им любовь Божия. Старец знал, что если он будет молиться только об их телесном здравии, то он им не поможет, потому что в своей основе они так и останутся неисцеленными. Он всегда старался соединить лечение тела с лечением души.

Один христианин, врач-психиатр, выступая на религиозном собрании, сказал: «Я, будучи психиатром, являюсь врачом не души человека, но его нервной системы. Разъясню подробнее. Душевно больным человеком является лишь нераскаянный грешник, потому что душа заболевает только тогда, когда человек совершает грехи и не кается. Один лишь Христос является врачом душ человеческих. Но по благодати Божией и святые обладают знанием души. Они познают как свою душу, так и души других. Не достигший святости, страстный человек, не обладающий познанием ни своей души, ни душ других людей, может ли быть врачом душ? Христос и по благодати Христовой святые Его, которым под силу труднейшее – исцеление души, могут справиться и с куда более «легкой» задачей и исцелить тело, если его здоровье пойдет на пользу душе.

Телесные немощи служат неизреченному промыслу любви Божией. Здесь уместно вспомнить примитивное простонародное мнение, что болезнь – это наказание Божие за грехи, а здоровье – награда за добродетели. Но в действительности может быть совсем наоборот. Так, весьма многие святые бывают отягчены многими телесными недугами, а многие люди, живущие во грехе и далекие от покаяния, никогда не болеют. Конечно, никто не отрицает, что разбитая греховными страстями душа является плодородной почвой для развития многих телесных недугов. И наоборот, умиротворенная, преисполненная Божественного умиления душа создает необходимые предпосылки как для своего собственного исцеления, так и для исцеления тела. Однако в конечном счете здоровье каждого человека, которое, как морская волна, то приходит, то уходит, служит педагогическим целям Божиим, скрытым от нас, но открытым святым Его».

Лекарства. Христос. Врачи

Старец не отвергал лекарства, но не отводил им первое место в деле лечения больного. Однажды он спросил меня: «Что такое лекарство?» Я ответил: «Некий химический состав, который мы принимаем, чтобы выздороветь». Мой ответ его не удовлетворил. «Скажи мне, что такое лекарство? Само это слово тебе ни о чем не говорит?» Я не нашелся, что сказать ему в ответ. Тогда Старец продолжил: «Лекарство, чадо мое, означает яд ²⁶ . Не думай, что лекарства всегда приносят только лишь пользу. Они еще и вредят. Почему мы принимаем лекарства? Потому что болеем. А почему мы болеем? Потому что нервничаем. А почему мы нервничаем? Потому что грешим. Но если мы позволим Христу вселиться в нашу душу, тогда отбегает грех, отбегает нервозность, отбегает болезнь, и мы выбрасываем лекарства» ²⁷ .

Такое мнение Старца показалось мне необычайно простым и полезным. Отец Порфирий, подобно духовному «буру», постепенно доходил до самых сокровенных глубин, выясняя причины наших болезней, расстройств, грехов, отсутствия Христа в наших душах. Благодаря ему я стал лучше понимать смысл слов апостола Павла, сказанных о тех, кто принял Христа в свою душу: «Мы отовсюду притесняемы, но не стеснены» (2Кор. 4:8).

Во время одной из наших встреч Старец сказал мне: «Когда нас одолевает болезнь, мы, чтобы избежать ошибок, должны прислушиваться к рекомендациям врачей и вести себя разумно. Но прежде всего мы должны следовать воле Божией и иметь полное доверие к Его любви». Старец всегда знал, как привести к равновесию и гармонии высокую духовную задачу, поставленную перед человеком, и его телесные потребности.

Ревность и онкологические заболевания

Одной сестре Старец сказал: «Женщины, которые ревнуют своих мужей, очень часто заболевают раком. По этой причине заболевают даже жены священников. Причиной всех болезней являются раздражительность и нервозность. Они провоцируют образование даже камней в почках».

Грех вносит беспорядок в работу человеческого организма

– Геронда, я часто принимаю лекарства. А вы, насколько мне известно, не пьете даже кофе.

– Я тебе уже об этом говорил. Когда христианин с полным доверием предает себя Господу, то Он ниспосылает мир и покой и в тело человека, в его внутренности. В результате – внутренние органы и железы начинают нормально функционировать, и мы, освобождаясь от того, что нас ранее беспокоило, снова обретаем здоровье.

Грех, раздражительность и эгоизм ведут то к чрезмерной активности, то к спаду интенсивности работы организма, следствием чего является появление болезней. Организм сам знает правильный средний путь и стремится к тишине и покою. Вот, например, когда у меня была язва, врач дал мне одно лекарство, оно называлось Zantac. Как только я его принял, боль тут же утихла. «Вот как! – сказал я себе. – Это нехорошо. Значит, это лекарство где-то в другом месте нанесет вред организму». И больше я его не принимал, предпочитая лучше терпеть боль.

Старец как-то спросил меня о нашем общем знакомом. Я ответил:

– Геронда, по ночам у него бессонница, и, чтобы уснуть, он вынужден принимать иной раз Stedon, а иной раз Тгапхеп.

– Передай ему, – сказал Старец, – пусть он заедет сюда, ко мне, или же пусть позвонит по телефону.

Наша жизнь зависит от нас самих

Как-то раз Старец начал говорить о нашей жизни. Мне также посчастливилось слышать его слова. Вот что он сказал:

«Наша жизнь зависит от нас самих. Что мы от нее хотим? Как мы хотим, так мы и можем жить. Для того чтобы осуществить наши желания, не существует трудностей и преград. Но им… может не быть и оправданий. Мы должны жить по Богу, и это в наших силах. Пост – это правильная дорога жизни. Пост никому ничем не грозит… От него не бывает никакого вреда. Я очень хорошо знаю, что от поста еще никто никогда не заболел».

Человек заболевает тогда, когда начинает биться с людьми и обстоятельствами. Все, что Старец нам говорил, он подтверждал своей собственной жизнью.

Болезни от бесов

Я находился в келье Старца в Каллисии. Мы разговаривали о болезнях, и отец Порфирий говорил мне о том, что причиной болезней может быть как грех, так и сатанинское воздействие. Чтобы я лучше это усвоил, он рассказал мне следующую историю: «Однажды ко мне в полном отчаянии пришла женщина. Она буквально умирала от горя. Причиной этого был ее муж, который, по ее словам, страдал астмой. Она его жалела, но ничем не могла ему помочь и от этого сильно страдала. Но я увидел все это в ином свете и сказал ей: «Я помогу тебе, если ты согласишься делать то, что я буду тебе говорить». «Сделаю все, что Вы мне скажете», – ответила она. Тогда я говорю: «Итак, возвращайся к себе домой. Ты войдешь через парадную дверь и пройдешь в комнату, где лежит твой больной муж. Побудь с ним немного и посмотри, что он будет делать. Затем встань и скажи ему: «Я хочу ненадолго пойти на рынок кое-что купить. Однако на рынок не ходи, выйди через парадное крыльцо, обойди вокруг дома и зайди с черного хода на кухню. Она рядом с комнатой твоего мужа. Но будь осторожна, чтобы он тебя не обнаружил. Посиди там примерно с час и прислушивайся к тому, что будет делать твой супруг. Затем снова обойди вокруг дома и прямо пройди в его комнату. И снова обрати внимание на то, что он будет делать, когда тебя увидит».

Женщина поступила так, как я ей велел. На следующий день она зашла ко мне снова. «Ну что?» – спросил я ее. «Как только я прошла через парадную дверь, – сказала женщина, – и вошла в комнату мужа, он начал сильно кашлять, плевать на пол и жаловаться на то, что я его не люблю, совсем не жалею и оставляю одного, наедине с его недугом. Затем я сказала ему, что на часок отойду на рынок. Начался новый приступ кашля и новые жалобы. Обогнув дом, пройдя на кухню и прислушавшись, я обнаружила, что в комнате моего мужа царит полнейшая тишина. Прошел час, и я снова зашла к нему. Как только я открыла дверь, и он меня увидел, начался новый приступ кашля и жалобы, что целый час, пока меня не было, он не мог справиться с кашлем, звал на помощь и чуть было не умер, покинутый всеми».

«Теперь ты поняла, что происходит?», – спросил я ее. «У меня все смешалось, – ответила она, – я не знаю, что и думать». «Сейчас все объясню, – сказал я. – В твоем муже сидит бес. Я это увидел, когда ты вчера пришла ко мне. Бес навел на твоего мужа астму, чтобы с ее помощью расправиться с тобой. Будучи очень чутким и легкоранимым человеком, ты, видя его страдания и слыша его жалобы на то, что ты будто бы совсем о нем не беспокоишься, из-за своих переживаний совсем иссохла. Однако твой муж вовсе не выглядит обеспокоенным. Он кашляет, плюется и сетует только тогда, когда ты находишься рядом с ним, потому что этот удар направлен на тебя. Как только ты уходишь, он успокаивается».

Женщина смотрела на меня во все глаза, и потихоньку до ее сознания стал доходить смысл происходящего. Я сказал ей, как надо бороться с врагом и что надо сделать, чтобы и она, и ее муж смогли избавиться от демона. Женщина послушалась меня, и сейчас жизнь у нее в семье стала лучше».

На меня произвели глубокое впечатление, с одной стороны, человеконенавистническое коварство врага, а с другой – необыкновенная прозорливость Старца и успех его лечения. На мой вопрос: «Геронда, эта астма была не настоящей, вымышленной?», – он ответил: «Нет, это была настоящая, обычная астма, но причиной ее возникновения был диавол. Он использовал ее в качестве орудия убийства бедной женщины».

Болезнь – это Божие посещение

Что касается себя самого, то Старец молился только лишь о спасении своей души. И больше ни о чем. Даже когда он был тяжело болен, когда многочисленные, неизлечимые, мучительные болезни, годами изнуряющие его тело, ставили Старца на тонкую грань между жизнью и смертью, даже тогда он не отступал от своего правила. Он никогда не молился Богу об исцелении своих собственных недугов. Потому что, как сам отец Порфирий говорил, болезнь – это Божие посещение. И горе тому человеку, которого Бог не посетит. Он теперь уже потерян для Бога. Здоровый и богатый находятся далеко от дверей Рая. Как богатому, так и здоровому в равной степени угрожает опасность так и не войти внутрь – остаться вне брачного чертога (Ср.: Мф. 25:1-13).

Однако то, чего сам Старец никогда не делал для самого себя, он просил и ждал от нас, его духовных детей. «Молитесь за меня, – говорил он, – потому что я очень грешен и один, будучи отягощен столькими болезнями, не в силах понести все бремя моих беззаконий. Просите Бога, чтобы Он призрел на меня и поддержал меня». Однажды я застал Старца тяжело больным. У него не было сил не только меня поприветствовать, но даже просто вытереть пот, от сильной боли выступивший у него на лбу. Я был вынужден сказать ему:

– Вы, Геронда, совершили такое великое множество чудес. Насколько мне известно, Вы исцеляли неизлечимо больных, даже больных раком. Наконец, Вы имеете такое дерзновение к Богу, какое я не знаю, есть ли у кого другого на земле. Почему Вы, с Вашим дерзновением, не умолите Бога избавить Вас от этих болезней?

– Этого, дитя мое, я не сделаю никогда!

– Но почему? Вы же не просите у Бога ничего плохого?

– Потому что я не хочу принуждать Бога!

Его ответ меня поразил, обезоружил и заставил замолчать. В эти тяжелые часы я оставался рядом со Старцем и наблюдал, как он боролся с болезнью – молчаливо и с полным спокойствием.

Следует заметить, что во время этого тяжкого испытания я не услышал из его уст ни единого слова недовольства, негодования, жалобы. Он не говорил о своей болезни, не выражал ни малейшей досады на такое тяжкое испытание, которое попустил ему Богочеловек Иисус. Напротив, бесчисленное число раз я слышал, как Старец произносил два своих самых любимых слова: «Иисусе мой! Иисусе мой! Иисусе мой!»

Любовь к Старцу, скорбь и боль разрывали мое сердце. В эти тяжелые часы всем нам было более чем очевидно, что Старец старается умолить Господа не избавить его от боли и болезней, но укрепить, дать ему силы их понести. И ему это удалось. Надо отметить, что и всегда в подобных ситуациях Старец поступал точно так же, как в этот раз. Его молитва о помощи всегда бывала услышана.

Вообще, надо сказать, что средством для решения всех проблем у Старца была молитва. Долгая, прилежная молитва, которую он завещал и нам, его духовным чадам.

Болезнь становится настоящим благодеянием

Старец Порфирий считал болезни великим благословением Божиим. Как известно, он сам был очень болезненным человеком. Бог попустил, чтобы блаженный Старец был испытан многими недугами. Больше всего отец Порфирий страдал от страшных головных болей, вызывающих обморочные состояния, когда он уже не мог общаться с людьми. Однако неоднократно, когда того требовала настоятельная необходимость, Старец, даже будучи близок к обмороку от боли, продолжал, по благодати Божией, разговаривать и давать свои советы людям. Он пренебрегал своей болезнью и заботился только лишь о преуспеянии и спасении ближних. Сквозь призму немощей и боли отец Порфирий видел явление Бога в человеке. Когда человек страдает, он явственно ощущает свою немощь. Он не может найти для себя опору в самом себе, потому что сила его покинула. Но он стремится преодолеть эти трудности и вручает себя любви и человеколюбию Божию. Общение с Богом через непрестанную молитву, предание своей жизни в руки промысла Божия дают бытию человека настоящую силу, исходящую от Бога и ведущую ко спасению. То есть к единению с Богом и причастию жизни Троичного Божества.

Когда мы спрашивали Старца о том, как он себя чувствует, он нам отвечал. Переживая столь тяжелое испытание, он находил в себе силы, чтобы открыть нам великую истину: «Бог нас любит безмерно и хочет, чтобы мы стали для Него своими, чтобы мы полностью предали Ему самих себя». «Весь живот наш

Христу Богу предадим» ²⁸ . Больному легче предать себя в руки Божии, потому что болезнь отнимает у нас уверенность в своих собственных силах. И тогда наш недуг становится для нас настоящим благодеянием. Поэтому Старец и говорил: «Не просите Бога о том, чтобы выздороветь. Он знает, что для вас полезно, и действует по Своей бесконечной любви, которую Он имеет к человеку».

Молитесь о том, чтобы я стал хорошим, а не о том, чтобы мне было хорошо

Одна девушка, духовное чадо Старца, в тот день, когда отцу Порфирию оперировали катаракту на глазу, взяла с собой других девушек, и они пошли в лес. Там, проливая потоки слез, девушки молились об исцелении своего Старца. Спустя какое-то время отец Порфирий пригласил к себе эту девушку и спросил: «Почему ты собираешь сестер и вы плачете обо мне в лесу?» «Потому что, Геронда, – ответила она, – мы хотим, чтобы Вы исцелились». И что же ей ответил Старец? «Молитесь о том, чтобы я стал хорошим, а не о том, чтобы мне было хорошо», – сказал он.

Иеромонах Андрей – врач-дерматолог, незадолго до своей смерти принявший монашеский постриг на Святой Горе, когда был клириком храма Святого Георгия в местечке Неа Палатия в Оропосе, часто навещал Старца. Однажды он как врач-дерматолог попросил у отца Порфирия разрешения посмотреть его руку. На правой руке у Старца, вдобавок к остальным его болезням, была повреждена кожа, так что одно время он даже заматывал эту руку бинтами. Этот случай я передаю так, как мне рассказал его сам отец Андрей.

Старец дал ему осмотреть свою руку. После этого отец Андрей купил мазь и принес ее отцу Порфирию. «Пользуйтесь этим кремом, Геронда, – сказал он, – и через несколько дней ваша рука станет совершенно здоровой». «Отец Андрей, – ответил Старец, – это воспаление на руке мне попущено Богом. И теперь ты пришел, чтобы забрать у меня то, что дал мне Бог». Сказав это, отец Порфирий отказался взять мазь.

Я болен, но я счастлив

– Где у Вас болит, Геронда?

– Везде.

– Что мне делать, Геронда, чтобы обрести радость в жизни?

– Читай Священное Писание, ходи в церковь, имей духовника, причащайся Святых Таин – одним словом, будь доброй христианкой. Тогда ты найдешь ту радость, которую ищешь. Ты видишь, что я сейчас болен, но я счастлив. Так и ты, когда немного приблизишься ко Христу, обретешь радость в своей жизни.

Молитва и болезнь

«Молись не о том, чтобы Бог избавил тебя от различных твоих болезней, – сказал мне однажды Старец, – но о том, чтобы тебе посредством умной молитвы, пребывая в терпении, умиротвориться. Это принесет тебе очень большую пользу».

«Не проси Бога облегчить твои страдания от различных болезней, не принуждай Его к этому в своих молитвах. Но с неизменной стойкостью и терпением переноси свои недуги – и увидишь, какую от этого получишь пользу».

Молитвы об успехе операции

Одна наша хорошая знакомая, очень благочестивая женщина, сильно заболела. Когда ей сказали о том, что необходима операция, она стала подавать записки священникам, монахам и по монастырям, чтобы за нее молились. Когда мы попросили и Старца помолиться о болящей, он сказал: «О! Сколько молитв о ее исцелении, как я вижу, восходит к Богу!» По молитвам Церкви операция прошла удачно, и эта женщина поправилась.

Я осенил ее крестным знамением, и она исцелилась ²⁹

Отец Порфирий рассказывал:

– Как-то раз ко мне пришла одна монахиня. Заметив у нее на руке опухоль величиной с грецкий орех, я сказал ей:

– Давай я покажу тебя профессору (тогда я служил в храме при поликлинике).

– Я пришла сюда не для того, чтобы показаться профессору, но чтобы повидать Вас, Геронда, – ответила она.

Я благословил ее, перекрестил ее руку и отослал обратно в монастырь. Вскоре опухоль рассосалась.

Во время исповеди одной женщины моим душевным очам было открыто, что у нее рак груди.

– Ты здорова? – спрашиваю я ее. – У тебя что-то есть.

– Да, Геронда. Но я стесняюсь сказать о своей болезни.

– Иди сейчас в такой-то кабинет, это здесь рядом, к такому-то врачу и попроси его от моего имени, чтобы он тебя осмотрел, а затем возвращайся и расскажи мне о результатах.

Когда она вернулась, то сказала, что у нее действительно обнаружили раковую опухоль. Врачи отправляли эту женщину на обследование, и через три дня она должна была лечь на операцию.

Тогда я опустился на колени, сказал ей, чтобы она тоже стала рядом, и велел творить про себя молитву. Я тоже стал молиться про себя. Затем, осенив эту женщину крестным знамением, я, согласно рекомендации врачей, отослал ее на обследование.

Когда спустя три дня она пришла на операцию, то оказалась совершенно здоровой. Опухоль бесследно исчезла.

Врач, сам не свой, спускается ко мне в храм и говорит:

– Геронда, что ты такое сделал этой женщине, что она стала совершенно здоровой? Если бы три дня назад я своими глазами не видел эту опухоль и своими руками не прощупал ее, я бы ни за что не поверил, что она у нее была.

– Многое видят мои глаза, – закончил Старец. – Множество чудес. Благодать Божия действует по вере людей.

Верь, что и в наше время случаются чудеса. Потому что Христос «вчера и сегодня и во веки Тот же» (Євр. 13:8).

Я помолюсь за тебя, и ты поправишься

– Я ждал тебя! Ты не поверила не только моим словам и уверениям, но даже и моим молитвам. Ну что с тобой будешь делать, благословенное чадо? Ты прервала свой отпуск, который так тебе необходим, и спешно приехала, чтобы повидать меня? Говоришь, что мои молитвы не достигали до тебя, и поэтому ты пришла сюда?

Такими словами встретил Старец одну студентку, желая таким образом показать свое неудовольствие тем, что она так маловерна. Затем он сказал:

– Ну, теперь расскажи мне, что тебе сказали проводившие обследование врачи?

– То же самое, что говорили и Вы, Геронда. Дело плохо! Это рак! – Тут она разрыдалась.

– Что ты плачешь? Где твоя вера в Бога? Ты даже забыла то, что я говорил тебе по телефону. Или, может быть, в твоей головке зародилась мысль, что раковая опухоль… сильнее Бога? Если так, то ты делаешь большую ошибку. Нет ничего превыше нашего Господа. Он, и только Он – над всем! И от Него зависит всё! Итак, хватит слез. Я хочу видеть своих детей не печальными и несчастными, а радостными и счастливыми. Ну, давай я, как обещал, прочитаю тебе молитву, и тогда ты увидишь, как быстро твое здоровье пойдет на поправку.

Так и случилось. Отец Порфирий начал читать молитву, что заняло достаточно много времени, одновременно осеняя крестом место опухоли. Старец с такой силой прикладывал крест к больному месту, что он оставлял на коже видимые отпечатки. Его вера была так сильна, что результат неизбежно должен был оказаться положительным.

По окончании молитвы отец Порфирий получил от Бога извещение. Его святой лик весь светился от радости. Его прошение было услышано. Великий Бог, в Которого он так сильно верил, Которому поклонялся и Которому с такой самоотверженностью служил не одно десятилетие, призрел на его горячую молитву и совершил великое чудо. Болезнь была побеждена.

В один миг больная стала здоровой. Старец заглянул ей в глаза и тут же заметил в них перемену. Вместо слез в них засветилась радость. Место отчаяния в них заняла надежда. Угрюмость уступила место улыбке, болезнь – здоровью и, наконец, смерть – жизни! Действительно, сколь прекрасны плоды веры.

– А что же стало с опухолью, которая была уже размером с яйцо? – осмелился я спросить, когда рассказ был закончен.

– А ты что думаешь?

– Я Вас спросил…

– А я спрашиваю тебя.

– Но…

– Что ты хочешь? Она почти пропала, исчезла, улетучилась. Ушла туда, откуда и пришла… Через несколько дней нельзя было даже понять, на каком месте она была. Ты знаешь, Кто такой наш Бог? Кто Он?

– Создавший все и изменяющий все по Своему изволению.

– Верно! Так и есть. Благословение мое да пребудет с тобою.

Я был очень болен. Было чудесно

Старец открывал нам тайны Божии не только в своих беседах. Пример его жизни был для нас также ярким откровением Божественных Тайн. Несомненно, что сила Господня «совершается в немощи» (2Кор. 12:9). В телесных недугах отца Порфирия открывались дивные дела Божии и прославилось Его Имя. Терпеливым перенесением своих болезней Старец посрамил диавола и стал «верен до смерти» (Об. 2:10) Богу, не преследуя при этом никаких корыстных целей, но лишь из одной любви к Нему. В этом он подражал Иову, который был «непорочен, справедлив и богобоязнен и удалялся от зла» (Йов. 1:1). Старец посмеялся над хвастливыми речами сатаны и еще раз показал свою великую любовь к Богу, которая «никогда не перестает» (1Кор. 13:8). Бог попустил диаволу искушать отца Порфирия телесными недугами, и он с самоотверженностью любящего чада принял это испытание. Его самоотвержение помогает нам хоть немного понять сказанные им слова – выражение его удивительного опыта: «Я был очень болен. Я сильно страдал. Это было чудесно».

Старец не хотел просто болеть – быть сраженным страданиями и испытывать болезненное саможаление от своего поражения. Напротив, он героически переносил каждое сатанинское уязвление, побеждая его силой Христа, чтобы, подобно святым мученикам, воспарить над истерзанным телом еще более душевно здоровым.

«От многих моих грехов…» ³⁰

Однажды отец Порфирий сказал мне:

– Когда я был молодым, то просил Бога дать мне раковую болезнь, чтобы я мог страдать из любви к Нему. Как-то зимой старцы послали меня за улитками. Шел снег, и я четыре часа собирал этих улиток. Мокрый, холодный как лед мешок с ними висел у меня за плечами. Так я заболел плевритом. У нас в келье не было ни хорошей пищи, ни лекарств. Я весь высох, остались только кожа да кости, и говорю старцам, что так я умру. Вскоре издалека приехал мой брат. Он положил мне на спину вытяжной пластырь, знаешь, что это такое?

– Нет, не знаю.

– Это квадратный кусок кожи, его приклеивают к спине в том месте, где имеются скопления жидкости. Этот пластырь вбирает в себя всю жидкость от плеврита и разбухает, как губка.

Через неделю этот пластырь ножницами отстригли по краям вместе с кожей. Мои страдания были ужасны… От боли я пел: «От многих моих грехов…»

Затем на рану наложили пластырь на основе воска. Этот пластырь собирал гной, и его часто меняли. Каждая смена – новые страдания.

Поскольку я нуждался в усиленном питании, старцы послали меня на месяц в Афины. Поправившись, я немедленно вернулся назад. Но вскоре снова разболелся. Тогда я поехал в Афины на два месяца. Вскоре после того как я, здоровый, вернулся назад, болезнь снова свалила меня с ног. В конце концов старцы, посоветовавшись, решили окончательно отослать меня из кельи. Проливая потоки слез, я попрощался с ними. Второй послушник старцев провожал меня до корабля. Мы оба все время плакали.

– Отец, – говорил я ему, – не плачь, я вернусь.

– Дитя мое, – говорил он мне в свою очередь, – не плачь, Пресвятая Богородица вернет тебя назад.

Если у тебя такая вера, то врачи тебе не нужны

Как-то раз мы спросили отца Порфирия: «Часто люди исцеляются даже от неизлечимых болезней. Как это происходит?» И он ответил: «По вере». Мы спросили снова: «Что значит – по вере?» Старец сказал нам: «Когда больной пренебрежет медицинскими познаниями врачей и возложит все на Бога, тогда он побуждает промысел Божий взять на себя заботу о его исцелении ³¹ . И таким образом он выздоравливает. Однажды пришла ко мне женщина, у которой был рак груди, и говорит: «Я ни к кому не буду обращаться, ни к врачам, ни к кому-либо еще. Воля Божия да будет». Тогда я ответил ей: «Если у тебя такая вера в Бога, то врачи тебе не нужны».

Раковая опухоль Старца и его святое терпение

Когда после обследования врачи сказали мне, что у меня рак, я обрадовался и сказал: «Слава Тебе, Боже. Прошло столько лет, а Ты не забыл моей просьбы». У меня опухоль вот здесь, в гипофизе. Она растет и давит на оптический центр. Поэтому у меня стало падать зрение.

Одним глазом я немного вижу свет, а другим вижу людей, но лица уже не разбираю, вижу лишь силуэты. Язык у меня стал несколько толще и длиннее, так что он уже мешает мне во рту, и у меня изменился голос. Боли бывают страшные. Тогда я вооружаюсь терпением и начинаю молиться. Но при очень сильных болях даже молиться становится невозможно. Однако я не ропщу и не жалуюсь.

– Геронда, принимайте какие-нибудь болеутоляющие средства, тогда Вам будет легче.

– Болеутоляющее я не принимаю, но говорю себе то, что ты уже слышал: «Разве Христос не знает, что мне больно? Знает». Итак, я с терпением несу Крест Христов. Как ты на это смотришь? Я тебе все рассказал. Может быть, некоторые считают меня ненормальным? Мне нравится это безумие, но я не обязываю тебя делать так же, как я. Ты поступай так, как считаешь нужным, как можешь. А для себя я выбрал этот путь… Я люблю тебя, чадо мое, ты это знаешь?

– Да, Геронда, знаю. И я Вас люблю и прошу Бога, чтобы Он Вашими святыми молитвами помиловал меня.

– В болезни я прошу Бога, чтобы он умилостивился надо мной и простил грехи мои. Когда человек достигает состояния, которое он имел до грехопадения, тогда Бог не попускает ему болезней. Когда Бог захочет, то в один миг может сделать нас здоровыми. Но это непросто. И понимают это только те, «кто может вместить» (Мф. 19:12).

Я не прошу Бога об исцелении

«Теперь у меня стали отниматься ноги, они меня уже не держат. Я могу передвигаться только немного здесь, по келье. Еще я стал все забывать, ухудшилась память. Но я не прошу Бога о том, чтобы Он исцелил меня, а только чтобы Он простил мне мои прегрешения.

Часто я думаю о тебе и молюсь Иисусовой молитвой: «Господи, Иисусе Христе, помилуй мя» и за тебя. Звони мне почаще».

Искренне предоставь свою болезнь на волю Божию

Во время одной из наших встреч Старец сказал мне: «Ты знаешь, что надо делать, когда ты болеешь? Надо просить Бога, чтобы Он простил тебе твои грехи. И Бог, поскольку ты, будучи преисполнен страдания, со смирением будешь обращаться к Нему, простит тебе грехи и исцелит и твое тело. Но будь внимателен: никогда не молись с задней мыслью, не говори: «Боже мой, прости мне грехи мои“, в то время как твой ум всецело занят твоим телесным недугом. Такая молитва не будет иметь результата. Когда ты встаешь на молитву, забудь о своей телесной немощи, принимай ее как епитимью, наложенную для отпущения твоих грехов. И не беспокойся о том, что будет дальше. Предоставь это Богу, Он знает, что делает».

Так просто Старец объяснил мне, что болезнь тела является следствием болезни души, то есть следствием моих грехов. Полученное же вследствие смиренной молитвы прощение Богом грехов приносит душе исцеление, а со временем, когда Бог благоволит, исцеляется и тело. Старец подчеркивал, что мы должны молиться просто, не имея никаких задних мыслей. В молитве нужно просить только отпущения грехов. Потому что для уврачевания болезни нужно сделать лишь одно – устранить ее причину.

Молитва, совершаемая не в простоте, когда больной просит о прощении грехов только для того, чтобы получить лишь телесное здравие, бывает безрезультатна по причине корыстолюбивого намерения больного.

Согласно мнению отца Порфирия, Христос, отвечая на смиренное прошение недугующего об отпущении грехов, на его бескорыстную веру в Его великую милость, вначале делает более трудное, а затем, когда Он сам сочтет нужным, переходит к более легкому. Сначала Бог врачует корень – болезнь души, грех; а затем ветви – болезнь тела.

Благодаря болезням мы становимся лучше

Однажды отец Порфирий сказал мне: «Благодаря болезням, когда мы безропотно их переносим, прося Бога о прощении своих грехов и прославляя Его имя, мы становимся лучше».

В результате раковых болезней наполнился рай

Во время беседы со своими духовными чадами Старец сказал:

– Лекарство от рака очень простое. Врачи пользуются им ежедневно, оно постоянно у них под рукой, как мне это, по благодати Божией, известно. Но Бог не открывает им это средство, потому что в последнее время в результате раковых болезней наполнился Рай!

Болезни стали для него поприщем для стяжания добродетелей

Бог, по неизъяснимому Своему промыслу, соединил воедино спасение Старца и тысяч его духовных чад с его болезнями и необходимостью их исцеления. С годами недуги отца Порфирия множились и становились для него поприщем для стяжания добродетелей. Однажды, зайдя к Старцу и увидев, что ему сильно нездоровится, полный жалости, я спросил его:

– Вы болеете, Геронда?

– Да, очень сильно.

– Где у Вас болит?

– Везде.

– Что у Вас, Геронда?

– Легче сказать, чего у меня нет! Столько болезней, что я и сам не знаю, что у меня. Моя жизнь висит на волоске.

Но этот волосок держал Бог и на протяжении десятилетий не позволял ему оборваться. И Он так делал не столько для Старца, потому что тот всегда был готов оставить этот мир, сколько для нас. Мы же, по нашей нерадивости, были чужды достойного приготовления к вечности. Отец Порфирий был нам необходим, и он знал это. Поэтому Старец молился, чтобы еще ненадолго остаться с нами здесь, на земле. Об этом молились и сотни его духовных чад. Сестры монастыря, не жалея сил, днем и ночью проявляли свою заботу об отце Порфирии. Однажды он сказал: «Неоднократно я отправлялся в небо, но ваши молитвы возвращали меня обратно». Борьба не на жизнь, а на смерть шла и во время операции на почке, и во время тяжелого инфаркта миокарда, и во время неудачной операции катаракты…

Когда у Старца была катаракта, врачи от него практически отказались. У больного, в результате того что на протяжении многих дней он оставался без пищи, началось желудочное кровотечение. Его многострадальное тело превратилось в скелет, обтянутый кожей. Лежать для больного было опасно, и Старца, испытывающего ужасные боли, держали в вертикальном положении, как распятого.

Испытание терпения

Несколько месяцев я не видел Старца и, наконец, снова приехал к нему. Его здоровье потихоньку шло на поправку. Он сказал мне: «Теперь я должен быть очень внимательным, потому что эта скверная болезнь когда-нибудь может меня убить». Но тут же поправился: «Хотя нет скверных болезней, потому что все болезни попускает Бог».

В конце нашего разговора Старец сказал: «Эта болезнь меня сильно утомила. Столько месяцев я не покидаю эту комнату, а так хочется за город, на природу. Помолись за меня». Мне эти его слова показалось какими-то детскими, какой-то легкой жалобой и сожалением, которые простительны даже святым.

Спустя какое-то время после выздоровления отец Порфирий сказал: «В тот вечер, когда со мной случился инфаркт, я не выдержал обилия света».

Лекарства сделают его здоровым

Когда здоровье больного после многочисленных молитв о нем его близких не шло на поправку и он продолжал свое лечение, принимая назначенные ему врачами лекарства, Старец говорил:

«Таблетки, дитя мое, сделают этого человека здоровым, потому что так хочет Бог».

Когда лекарства не помогают…

«С чего начинает лечить врач? Сначала он молится, призывая помощь Божию, а уж затем дает лекарство.

Следует знать еще вот что: когда лекарства не помогают, это значит, что болеет не тело, но душа. А исцеление души мы можем обрести только лишь у Христа. Понимаете? Нашу душу исцеляет только Христос».

Отложи операцию

Однажды я зашел к своему врачу, чтобы проконсультироваться с ним о моей старой болезни. Он посоветовал мне через год провести еще одно повторное обследование, а затем лечь на операцию. Я пришел к Старцу и с волнением рассказал ему о совете врача.

Выслушав меня, он сказал: «Теперь все ясно. А я столько дней задавался вопросом: что это меня так терзает?» «Отец Порфирий снова принял на свои плечи бремя моей болезни», – подумал я. Затем он спросил: «У тебя уже была операция?» Я ответил, что нет. Тогда отец Порфирий говорит: «Зачем тебе нужна эта операция? Знаешь, часто бывает, что после хирургического вмешательства возникают осложнения. Я бы посоветовал тебе отказаться от операции и принять эту болезнь как жало в плоть ³² ” .

Решив оказать послушание Старцу, через год, как было условлено, я пришел к врачу на обследование. После осмотра доктор сказал: «Ваше состояние не изменилось, болезнь не прогрессирует. Я предложил бы Вам не торопиться с операцией. Откладывайте ее, насколько это возможно, дольше. Приходите ко мне снова через год». Я подумал, что решение врача таинственным образом перекликается с благословением Старца. Не сказав доктору ни слова об этих своих мыслях, я ушел с твердым намерением больше сюда не приходить. Поэтому через год я не явился на очередное обследование. Однажды на приходском собрании я случайно встретился со своим врачом. Он сказал мне, что операция теперь не нужна, потому что недавно в Америке создали лекарство, с помощью которого можно окончательно излечить мою болезнь, и что скоро этот препарат появится и в аптеках Греции. Я вспомнил о Старце и, не имея возможности видеть его, мысленно его поблагодарил. Отец Порфирий пребывал уже в Небесных селениях.

Надейся на Бога – и спасешься

Когда Старец после очередной болезни начал восстанавливать свои силы и стал принимать посетителей, я зашел к нему. Слова отца Порфирия, сказанные тихим, слабым голосом, изумили меня: «Когда я был молод, – сказал он, – то молился Богу о том, чтобы, если Он когда-либо попустит мне заболеть, этой болезнью был рак. Ты знаешь, рак – это самая лучшая из всех болезней. Другие заболевания ты не принимаешь всерьез, надеешься, что скоро поправишься, и поэтому обычно внутренне ничуть не меняешься. Однако когда ты знаешь, что у тебя рак, тогда ты говоришь сам себе: «Вот и все. Вот и конец. Не надо себя обманывать. Теперь уже я ухожу». Люди не могут тебе помочь, ты в одиночестве стоишь пред Богом. Единственная твоя надежда – в Нем. Ты хватаешься за эту надежду и спасаешься. После моей неудачной операции на глазу и после применения огромных доз кортизона я ощутил в голове как бы взрыв. Мне показалось, что мой череп разорвало на мелкие части. Боль была страшная. Я подумал, что Бог услышал мое старое прошение, и это рак. Но, увы… Ты знаешь, я прекратил эту молитву о попущении мне рака после того, как рассказал о ней одному епископу, и он меня упрекнул, сказав, что за этой молитвой кроется эгоизм. Но боль была очень сильной. Это было прекрасно».

Рассказ отца Порфирия поверг меня в благоговейный ужас, особенно последние его слова: «Боль была очень сильной. Это было прекрасно». Как часто у меня не хватало сил следовать за Старцем.

Благословите

Через несколько лет после операции болезнь моего духовника ³³ возобновилась. Состояние его здоровья непрерывно ухудшалось, он нуждался в новой операции. Страдания больного были невыносимы, сам он ничего не ел, пищу ему вводили через зонд. День ото дня он таял как свеча. В одно из последних моих посещений, а мой духовник лежал у себя дома, он тихим голосом сказал мне: «Передай отцу Порфирию, что я сильно страдаю и, припадая на колени, прошу его помолиться за меня. Если есть воля Божия, чтобы я жил, то пусть Он оставит меня на земле ради моих духовных чад. Если же Бог хочет забрать меня, то пусть забирает. Буди благословенно имя Его».

Когда я передал его слова отцу Порфирию, он был очень растроган и попросил меня немедленно позвонить больному. Затем последовал удивительный разговор моего духовника, который был уже на краю могилы, с отцом Порфирием, который за свою жизнь три раза оказывался у этой последней черты. Мой духовник, по причине сильнейших болей, мог отвечать только односложно – «да» или «нет». Старец ободрил больного, рассказав ему о своем собственном опыте, о тех днях, когда он балансировал на грани между жизнью и смертью. «Профессор» духовной жизни, который неоднократно претерпевал крестные страдания, укреплял своего «студента» в самые тяжелые часы его крестной муки. Отец Порфирий разговаривал по «громкой связи». Стоя на коленях, я слушал этот разговор, и слезы текли у меня по щекам.

Окончив беседу, Старец повернулся ко мне и сказал: «Как это удивительно. Твой духовник был рядом со мной. Ты видел его?» «Нет, Геронда, я его не видел», – ответил я. «Это великое чудо. Тела далеко, а души рядом. Я часто звоню твоему духовнику и днем, и ночью, особенно когда вижу, что ему очень плохо. Мы договорились с ним молиться вместе в одно и то же время. Я стараюсь с ним говорить, когда ему особенно тяжело, и это приносит ему некоторое облегчение. Однако его, так же, как и меня, очень утомляют посетители. Мне все это очень понятно, потому что я сам через это прошел. Вы правильно сделали, что не положили его на операцию. Пусть все остается так, как есть, сколько попустит Бог». Почти потеряв надежду на выздоровление моего духовника, я спросил отца Порфирия: «Геронда, если Бог захочет, даже сейчас, разве не может произойти чудо, и мой духовник останется в живых?» Старец ответил: «Богу все возможно». Но Бог по всепремудрой Своей любви восхотел иного. Через несколько дней Он взял моего духовника на небо.

Береги свое здоровье

Во время одной из наших встреч отец Порфирий, как любящий отец сыну, дал мне некоторые частные наставления. Вот что он сказал: «Внимательно относись к тому, что ты ешь. Не употребляй в пищу те продукты, которые, по состоянию здоровья, тебе вредны, и те, которые вызывают полноту. Не лежи подолгу в постели, а то снова заболеешь. Двигайся, не сиди на месте, занимайся чем-нибудь, но в меру. Больше ходи, не слишком быстро, однако и не слишком медленно, избегай подъемов и спусков, как бы малы они ни были. Совершай свои прогулки по ровной местности, не спеша, спокойно, чтобы не переутомляться. Выезжай за город. Я не буду говорить тебе, куда конкретно ходить на прогулки, иди, куда тебе нравится, только чтобы это было за Афинами, подальше от выхлопных газов, которые так вредят твоему здоровью. Не выходи на улицу, когда слишком холодно или слишком жарко. Когда же выходишь на холод, то закрывай нос и рот шарфом, чтобы не вдыхать холодный воздух. А когда жарко, ходи в панаме, чтобы не получить солнечный удар. Будь осторожен, избегай душевного волнения и не переживай о том, что будет. Я знаю, что на работе на тебя никто не оказывает давления, и внешне ты выглядишь спокойным, однако внутри сам себя терзаешь мыслями: как бы не отстать от других, как бы сделать больше и лучше. Ты обратил внимание на то, как ты сейчас стал внутренне спокоен, находясь на больничном и не работая уже несколько недель? Когда ты перейдешь на другую работу, тогда комплекс неуверенности в завтрашнем дне совсем пройдет. Читай книги святых отцов и молись. Но прежде всего – не переживай, тогда ты быстро пойдешь на поправку. Чем больше ты будешь любить Христа, тем больше будешь радоваться и тем меньше переживать. Все делай с любовью и благодарностью. Не перенапрягайся и не суетись. Принимай пока и свои лекарства, но настанет такой день, когда ты их выбросишь».

Доплатив за лечение, он перешел в лучшую клинику

Как-то раз один знакомый Старца лег на операцию с грыжей. Однако, оказавшись в палате среди больных с более серьезными заболеваниями, он, поддавшись малодушию, не выдержал, собрал свои вещи и ушел, так и не сделав операцию. Затем он, доплатив еще за свое лечение, перешел в другую, лучшую больницу. После этого случая многие стали над ним смеяться, считая его поступок трусостью. Но отец Порфирий посчитал, что больной поступил разумно, предпочтя экономии денег и дешевой больнице более высокую оплату и уверенность, что он выбрал для операции самое лучшее из того, что было для него доступно. «А я, – сказал Старец, – считая себя мудрецом, попался, как безграмотный крестьянин». Так отец Порфирий неоднократно говорил об одной врачебной ошибке, в результате которой его здоровье сильно пострадало. «Одно дело, когда что-то тебе попущено Богом, и другое – когда ты терпишь вред по собственной невнимательности, это не должно иметь места».

Советы, диагнозы, рецепты

– Один человек спросил Старца, от чего у него, как показало микробиологическое исследование крови, избыток холестерина. Отец Порфирий ответил: «От переживаний и от пищи».

– Мужчина, у которого были не в порядке нервы, спросил об этом Старца, и тот ответил: «Причину твоего недуга ищи в своей душе. В каком она состоянии?».

– Посетитель сказал Старцу: «Геронда, за последние годы, когда я стал больше молиться и прибегать к Таинствам Церкви, я почти освободился от своего комплекса неуверенности в завтрашнем дне». «Так и должно быть, – ответил отец Порфирий. – Благодать Божия помиловала тебя».

– У одного человека был редкий перелом костей запястья, и врач предложил ему сделать хирургическую операцию. Больной обратился за советом к Старцу. Отец Порфирий видел все нервные окончания, проходящие и переплетающиеся в точке перелома, и обратил внимание посетителя на то, что в случае неудачной операции он может стать инвалидом. Ввиду такой опасности этот человек отказался от операции. Спустя какое-то время его рука прошла и он забыл о своем переломе.

– Другому человеку Старец посоветовал отказаться от операции на предстательной железе во избежание в дальнейшем развития там раковой опухоли.

– Однажды вечером Старец беседовал на улице с группой посетителей. Речь зашла о загрязнении окружающей среды. Обратившись к женщинам, отец Порфирий сказал: «Вы, хозяйки, чтобы не заболеть, моете фрукты и овощи, а некоторые моют даже с мылом. Не так ли?» «Да, конечно», – ответили посетительницы. «Но вы не знаете того, что зло содержится внутри», – закончил свою беседу Старец.

Воля Божия да будет

Больной раком в последней стадии попросил своего друга узнать у Старца, будет ли он жить. Отец Порфирий не ответил на этот вопрос. Он только лишь сказал, что молится Богу о больном, и послал ему четки. Через несколько дней больной с молитвой на устах и с четками в руке отошел в небеса.

Радость о Господе исцелит тебя

Когда-то давно врач прописал мне одно лекарство, чтобы я принимал его ежедневно. Отец Порфирий в целом избегал чрезмерного употребления лекарств. Однако, несмотря на это, он уважал врачей и принимал лекарства как необходимое зло. Узнав, какое лекарство я принимаю, он неожиданно замолчал и, как казалось, задумался и стал молиться. Затем он сказал мне: «Прекрати принимать это лекарство». Этот неожиданный совет отца Порфирия привел меня в недоумение, однако я решил послушаться и сделать так, как сказал Старец. Я перестал принимать это лекарство.

Спустя какое-то время, поскольку болезнь не оставляла меня, я прошел комплексное клиническое обследование. Взяв благословение у своего духовника, я показал результаты обследования другому врачу, тоже духовному сыну моего духовника. После внимательного их изучения этот врач сказал, что, по его мнению, мне не следовало пользоваться тем лекарством, которое я употреблял на протяжении не одного года и которое прекратил употреблять лишь совсем недавно. Он рекомендовал мне другое лекарство. Им я и стал пользоваться. Тогда мне вспомнился отец Порфирий. Когда я вновь оказался у Старца и рассказал ему о своем обследовании и советах врача, он обрадовался и воскликнул: «Что ты говоришь? Ты прекратил принимать это лекарство? Вот видишь, и наука разделяет мое мнение. Я не врач и не знаю, каким образом, но в тот момент, когда ты говорил мне об этом лекарстве, я понял, что тебе нужно прекратить его принимать. Как мне открылось, так я тебе и сказал. И ты хорошо сделал, что бросил это лекарство. Но теперь надо, чтобы в твою душу вошел Христос, чтобы она преисполнилась Божественной любви и радости. Радость о Господе исцелит тебя. Когда ты бываешь уставшим, то можешь принять из-за немощи тела какое-нибудь лекарство. Тебе следует пройти полную исповедь, чтобы были исцелены тайные язвы твоей души. Это и тебе, и мне доставит великую радость. Сейчас я болею, но даст Бог, мы снова встретимся». Все сказанное Старцем произвело на меня большое впечатление, особенно его слова: «Радость о Господе исцелит тебя». Впервые я услышал о такой радостной перспективе лечения. Ведь речь идет не о традиционных способах лечения, а об исцелении не только тела, но и души.

* * *

²⁶ В греческом языке слово «лекарство» (το φάρμακο) – производное от слова «яд» (το φαρμάκι). – Прим. перев.

²⁷ Подобные слова Старца относительно болезней и лекарств мы встретим и на других страницах этой книги. Но нужно иметь в виду, что в этих конкретных случаях отец Порфирий обращается к людям, болезнь которых действительно связана с их греховной жизнью. Вспомним слова Господа, обращенные к парализованному: Иди, и больше не греши, чтобы с тобой не случилось худшего (Ін. 5,14). Надо сказать, что нам известно множество святых, которые страдали от многих телесных недугов (святитель Василий Великий, святитель Нектарий Эгинский и т. д.). В этих случаях болезни святых не являются следствием их греховности, но вразумительно попущены им премудростью Божией. Потому что Он восхотел удержать их в смирении, вдали от адовой пропасти высокоумия. Примером этого может быть апостол Павел, который пишет: дадеся ми жало в плоть, аггел сатаны, да ми пакости деет, да не превозношуся (2Кор. 12:7). Но есть и другие причины, которые ведомы одному Богу, по которым Он попускает телесные болезни святым Своим. Таково в общих чертах православное святоотеческое объяснение наличия недугов и болезней у святых людей. Что касается мирян, проводящих свою жизнь во грехах и не имеющих телесных болезней, то их недуг еще страшнее: их душа тяжело больна. Но Бог любит и этих последних и желает спасти и их. Он либо открывает им глаза, чтобы они увидели, что грех ведет в пропасть отчаяния, если же они остаются бесчувственны, то попускает им, в одному Ему ведомое время, различные телесные скорби. Будем же стремиться к истинному покаянию, чтобы в наш последний час Господь принял нас в Свои Небесные обители. – Прим. греческого издателя.

²⁸ Служебник. С. 21. «Живот» в церковнославянском языке означает «жизнь». – Прим, перев.

²⁹ В обоих нижеприведенных случаях Старец осенял крестным знамением больных, и они по своей вере получали исцеление. Но это вступает в противоречие с тем советом, который отец Порфирий давал в других случаях: не просить Бога об исцелении, но терпеливо переносить недуг, что приносит большую пользу. Как увязать эти противоречивые советы? Старец был наделен Божественной мудростью. Когда человек мог переносить боль и тяготы болезни, он советовал ему терпеть, как, будучи обременен многими недугами, делал и он сам. Однако когда он по Божественному откровению видел, что больной не сможет перенести своего недуга или же, что как для его спасения, так и для спасения других людей полезнее, чтобы он выздоровел, тогда он молился Богу, чтобы Он даровал ему телесное здравие. События, случающиеся в жизни каждого человека, уникальны и неповторимы, и Божественная благодать вразумляла отца Порфирия, как поступить в том или ином случае. – Прим. греческого издателя.

³⁰ Канонник. М., 1986. С. 121.

³¹ Данные слова Старца нуждаются в пояснении, в противном случае они могут быть поняты неверно. Потому что когда кто-либо не обращается к врачу, «побуждая промысел Божий взять на себя заботу о его исцелении», тогда он действует по отношению к Богу как вымогатель, как искуситель, чего всегда избегал отец Порфирий. Однако когда человек в простоте, ненавязчиво, с полным доверием вручает себя в руки Божии, не прося об уврачевании, как делал и сам Старец, тогда часто благодать Божия производит исцеление. В этом случае больной, полностью доверившись любви Божией, не просит об исцелении, и даже потаенно, глубоко внутри у него нет такого желания. Он принимает любое определение Божие о нем. Хотеть выздороветь и, не обращаясь к врачу, требовать от Бога исцеления – это ошибка. Женщина в приводимом нами примере сказала: «Воля Божия да будет». Она не говорила: «Бог исцелит меня». Именно такой подход к болезни Старец и приводит в пример для подражания. Об этом же говорит и нижеследующая глава «Искренне предоставь свою болезнь на волю Божию». – Прим. греческого издателя.

³² 2Кор. 12:7.

³³ Священник, о котором повествуется в этой главе, был тяжело болен раком, и он просил отца Порфирия помолиться о том, чтобы над ним исполнилась воля Божия. – Прим. греческого издателя.

 

САМОУБИЙСТВО

Окружите ее вашими усердными молитвами

Родителям одной девушки, которая предприняла попытку покончить жизнь самоубийством, Старец посоветовал заботливо окружить ее особенно усердными молитвами. Молиться о ней как можно больше. Они последовали его совету, и положение исправилось.

Смени окружение

Одной девушке, предпринявшей попытку самоубийства, Старец посоветовал обязательно сменить окружение, которое оказывало на нее негативное влияние. Он посоветовал ей познакомиться с верующими девушками, разговоры с которыми доставляли бы ей удовольствие, вместе с которыми она могла бы ходить в храм на службы, совершать паломнические поездки. Кроме того, отец Порфирий поручил одной благочестивой девушке, которая часто посещала его, первой взять на себя инициативу и познакомиться с несчастной.

Спасение от самоубийства

– Геронда, я прошу Вас сказать мне напоследок что-нибудь, что Вы считаете полезным, – сказал Старцу на прощанье один навестивший его монах.

Отец Порфирий спросил:

– Сейчас от меня ты куда пойдешь?

– Мой Геронда благословил меня посетить моих родных на острове Эвбея.

– Каких родных?

– Моих родителей и родственников.

Старец расспросил меня о моих родных, а потом задал вопрос:

– А ты знаешь, какая проблема у такого-то твоего родственника?

– Я, Геронда, не могу разобраться и со своими-то проблемами. Откуда же мне знать, какие проблемы у этого моего родственника?

– Однако мне, по благодати Христовой, известны его проблемы. У него то-то… и то-то… и то-то… Но хуже всего то, что он принял вот какой помысел, – и Старец, сложив руки над головой, показал, как ныряльщик прыгает в воду. Затем он пояснил мне, что у него есть помыслы о самоубийстве. Я спросил:

– Когда я с ним встречусь, передать ему Ваши слова?

– Для этого-то я и начал с тобой этот разговор. Передай ему то, о чем мы говорили, и скажи, чтобы он ходил в церковь. Тогда все это пройдет, и он будет спасен. Не задерживайся слишком надолго у своих родных. Скажи им, что ты в молитве постоянно видишь всех их, и если они хотят, чтобы ты был рядом, то пусть и они начнут молиться. Тогда у вас и будет единение – в молитве.

Покинув отца Порфирия, я приехал к своим родным и рассказал родственнику, о котором мы говорили со Старцем, все, что тот открыл мне о нем. На него мои слова произвели сильное впечатление. Спустя несколько дней он сам приехал к Старцу.

– Геронда, – сказал он, – я тот самый человек, которому Вы передали через отца Христодула то-то и то-то.

– Неужели я ему все это сказал? – изумился отец Порфирий.

– Да, Вы это сказали ему…

– Дитя мое, я не помню, чтобы говорил ему все это.

Старец был совершенно прав, потому что через него действовал Христос, а он просто произносил то, что Господь влагал ему в уста.

С этого времени мой родственник, о котором идет речь, стал ходить в храм и решился прийти на исповедь. Таким образом, благодаря вмешательству Старца, он избавился от всех своих проблем.

Явление Старца спасло ее

Одна девушка из района Святой Параскевы в Афинах после состоявшегося дома тяжелого разговора решила покончить жизнь самоубийством. Достав яд, она приготовилась уже его выпить, когда внезапно перед ней появился отец Порфирий. Он взял у нее из рук яд и сказал: «Не бойся, все будет хорошо. Ты выйдешь замуж, у тебя будут дети, и все будет хорошо». Так и случилось.

Надо много молиться, а не много говорить

Родители одного юноши, пытавшегося покончить с собой, пришли к Старцу. Причина этой попытки самоубийства их сына была им неизвестна. Они были растеряны. Отец Порфирий сказал им: «Ваш ребенок легкораним. С детства он чувствовал на себе вашу чрезмерную заботу и теперь стал отходить от вас. Из-за своей несчастной любви он пытался покончить жизнь самоубийством. Ему нужна особая забота. Наверняка он снова и снова будет испытывать сильные переживания. Для того чтобы ваш ребенок оправился от этой травмы, надо много молиться, а не много говорить. Никаких советов, никаких осуждений и так далее… Несколько теплых слов, которые вдохнут в него надежду, и сразу же – за молитву. Окружите его вашими молитвами». Последовавшие события подтвердили правоту слов Старца.

Не удерживайте ее страхом. Она вернется

Одна весьма светская женщина, перепробовав все мирские удовольствия и в конечном счете разочаровавшись в них, была близка к тому, чтобы покончить жизнь самоубийством. Ее знакомая, увидев, что подруга находится в состоянии полной безнадежности, посоветовала ей обратиться к отцу Порфирию. Приехав в Каллисию, женщина встретилась со Старцем. И здесь неожиданно, среди полного мрака, в котором пребывала ее душа, она впервые в своей жизни увидела сияние несущего утешение света. Воодушевившись, она попросила отца Порфирия стать ее духовником и благословить переехать поближе к исихастириону, как просил апостол Петр на горе Фавор, когда он сказал: «Господи, хорошо нам здесь быть» (Мф. 17:4). Старец поселил ее в одной из келий, в монастырском корпусе. Там она жила, наслаждаясь душевным спокойствием, чувствуя, что была мертва и ожила, пропадала и нашлась (Ср.: Лк. 15:24).

Однако ненавистник добра диавол не прекращал своей человекоубийственной работы. Он позавидовал этой вырвавшейся из его когтей душе и употребил все свои усилия, чтобы вновь возобладать над ней. Он приводил ей на память приукрашенные воспоминания о старой жизни среди шума и блеска мирских развлечений, сравнивая его со скромным покоем, в котором она сейчас жила. Мало-помалу он начал отравлять ее ядом печали. Бес уныния стал незаметно грызть ее душу. В конце концов она сообщила сестрам о своем намерении вернуться в Афины.

Испугавшись, сестры пытались помешать ей, говоря, что после перенесенных ею страшных испытаний возвращение назад, в этот ад, означает добровольное предание себя на смерть. Женщина стала колебаться, но спустя несколько дней она снова заявила о своем намерении покинуть монастырь. Обеспокоенные сестры сообщили об этом Старцу. «Что же вы ей сказали?» – спросил сестер отец Порфирий. «Чтобы она осталась здесь, потому что если она уйдет, то окажется в опасности». «Это нехорошо, что вы сказали ей, чтобы она осталась, – заметил Старец. – Надо было позволить ей уйти, если она так этого хочет. Не удерживайте ее страхом. Вы же не хотите, чтобы она сошла с ума? Не бойтесь, эта душа не пропадет, она вернется».

Когда спустя несколько дней эта женщина снова сломалась, сестры сказали ей, что она свободна и может делать все, что хочет. Поблагодарив их, она, взяв благословение у Старца, уехала в Афины. Там она была торжественно принята ее старыми друзьями. Все это время отец Порфирий усердно молился о ее спасении. Эта женщина снова стала вести мирской образ жизни, однако очень скоро живущий в ней змий отчаяния снова поднял голову. Ее стали одолевать мрачные помыслы. Однако теперь тьма уже не была кромешной, как прежде, ее прорезало воспоминание о свете утешения рядом со Старцем. И птичка вырвалась из сатанинской ловушки, свободно взмыла в небо и полетела в Каллисию. Радостно и с почетом, как блудного сына, принял ее отец Порфирий. С тех пор эта женщина уже не высказывала желания вернуться к своей прежней жизни. Она сильно изменилась и стала проводить новую жизнь в покаянии, наслаждаясь душевным миром.

 

ЗАКОН

Любовь и закон

Меня всегда занимала острая проблема взаимоотношения любви и силы. С одной стороны – любовь, как ей учил и как ею жил Христос и каждый святой человек Божий, а с другой стороны – разнообразные отношения, как между людьми, так и между государствами, строящиеся на основе силы.

Я спросил Старца, что он об этом думает. Он ответил: «Все очень непросто», – и рассказал мне следующую притчу: «В давние времена в горах был монастырь. Монахи в этой обители жили мирно и спокойно. Но однажды в монастырскую ограду ворвалась шайка разбойников. Их лица были свирепы, они вошли в храм, и атаман потребовал к себе игумена. Один монах передал старцу, который в это время находился в алтаре, требование главы шайки. Но игумен не торопился. Он попросил атамана немного подождать, а сам, опустившись на колени перед святым престолом, начал горячо молиться ко Господу о том, чтобы Он избавил их от грозящей опасности. В это время атаман с любопытством рассматривал храмовые фрески. Он был дикарем, и его внимание привлекло изображение Страшного Суда, особенно ужасного змея, который извергал пламя из открытой пасти и поглощал осужденных на мучения. В этот момент из алтаря вышел отец игумен. Увидев его, атаман сказал:

– Немедленно отдай мне все монастырские сокровища, иначе мы всех вас перережем. Однако сначала я хочу, чтобы ты рассказал мне о том, что здесь изображено.

Игумен, который про себя не переставал молиться, объяснил разбойнику, что на одной половине фрески изображен Христос, который берет с Собой в Рай праведных, а на другой – диавол-змей, поглощающий среди адского пламени грешников.

– А кто эти грешники? – снова задал вопрос атаман.

Игумен ему ответил:

– Это те люди, которые крадут, убивают, бранятся, бесчестят жен… Это люди, которые делают всякое зло…

– Это значит, – с беспокойством перебил старца разбойник, – что и я пойду в ад?

– Как мне представляется, – ответил ему игумен, – ты сам туда стремишься.

– А можно ли избежать мучения?

– Можно.

– Как?

– Покайся во всех своих грехах, исповедуйся, причастись, начни подвизаться, чтобы уклоняться от зла и творить добро.

– Где же я могу все это сделать?

– Здесь, в монастыре.

Услышав это, атаман резко обернулся к пришедшей с ним шайке и сказал им:

– Я остаюсь здесь.

Разбойники покинули монастырь, а их атаман исповедался старцу, и тот постриг его в монахи. Игумен дал ему и правило: ничего не делать без благословения старца-монаха, у которого он будет находиться в послушании.

Однажды старец послал его вместе с другим монахом в горы заготавливать топливо на зиму. Они должны были нарубить дров и привезти их в монастырь. Братья, взяв с собой осла, отправились в путь. Поднявшись на гору, они нарубили дров и взвалили их на спину животному. Однако когда они уже собрались в обратный путь, внезапно на них напали разбойники. Они избили монахов и забрали их осла вместе с дровами. Атаман-монах разгневался, но, прежде чем что-то сделать, спросил своего спутника:

– Что пишется в книгах, что мы теперь должны делать?

Монах ответил:

– Ничего. Христов закон говорит, что если кто ударит тебя по одной щеке, обрати к нему и другую (Ср.: Мф. 5:39).

Разбойники со своей добычей ушли, а монахи, израненные и с пустыми руками, отправились назад в монастырь. Увидев их, игумен сильно опечалился, но не сказал ни слова. Спустя несколько дней он снова, дав им другого осла, послал их в горы за дровами. Но… повторилось то же самое. Игумен был в недоумении и не знал, что предпринять. Однако, поскольку становилось все холоднее, он с трудом нашел еще одного осла и снова послал братьев в горы. В тот момент, когда они уже собрались, нагрузив осла, вернуться назад, опять появились те же самые разбойники. Они забрали осла, начали бить монахов. Терпение атамана-монаха было на пределе, но он опять спросил спутника:

– Скажи мне быстрее, что говорит Писание, что нам делать?

– Ничего, закон Христов предписывает терпение и любовь к врагам.

Однако его ответ не удовлетворил атамана-монаха.

– Вспомни-ка хорошо, – сказал он, – разве нет других Писаний, которые говорят иначе?

Спутник отвечает:

– Есть. Это Ветхий Завет с законом Моисея.

– А что говорит этот закон?

– Он говорит: «Око за око, зуб за зуб» (Вих. 21:24).

– Это хороший закон! – воскликнул атаман-монах и ударил одного из разбойников. Тот, как подкошенный, повалился на землю. Его товарищи с удивлением посмотрели на монаха. Тогда он распахнул подрясник, и показалась его грудь, густо заросшая волосами.

– Знаете ли вы, кто я? – спросил он перепуганных разбойников. – Я – тот самый знаменитый атаман, который стал монахом. Если вы не хотите, чтобы я вас всех искалечил, оставьте этого ослика и приведите нам тех двух животных, которых вы украли. И не забудьте сначала нагрузить их дровами.

Разбойники сделали так, как им было сказано. Монахи торжественно вернулись в монастырь с тремя нагруженными дровами ослами. Увидев их, игумен осенил себя крестным знамением и прославил Христа. Тогда атаман-монах сказал ему:

– Геронда, не прославляй Христа, но прославляй Моисея. По закону Моисея мы вернули назад все украденное. Потому что если бы мы все еще придерживались закона Христова, то снова вернулись бы назад избитыми и без осла».

Эта история, с необычайным искусством рассказанная Старцем, произвела на меня сильное впечатление.

Я пытался как-то ее осознать, но тут отец Порфирий начал рассказывать другую притчу: «В одном монастыре не было молодых монахов. Братия мало-помалу старели и умирали. В конце концов остался только один монах. Он продолжал жить в монастыре как пустынник. Будучи совершенно неграмотен, этот брат обладал простой и крепкой верой. Совершая свое молитвенное правило или занимаясь различными работами по хозяйству, монах верил, что Христос и святые – живы и находятся рядом с ним, поэтому он часто разговаривал с ними, как с живыми людьми. Как-то раз, когда монах вышел по делам из монастыря, в обитель пришли разбойники. Они забрали все, что нашли, навьючили вещи на своих мулов и сразу же скрылись. Когда монах вернулся и увидел, что монастырь разорен, то испугался. Он тотчас же побежал в храм, посвященный святителю Николаю, стал перед иконой небесного покровителя монастыря и с негодованием воскликнул:

– Святителю Николае, что же здесь произошло, пока меня не было? Пришли злые люди, обворовали монастырь, ты видел их и ничего им не сказал? Что ты сделал для того, чтобы предотвратить этот грабеж? Вижу, что ничего. Значит, раз ты не защитил монастырь, то ты недостоин находиться там, где сейчас находишься. Я уберу тебя отсюда.

С этими словами монах вынул икону святого из иконостаса, вынес ее из монастыря и прислонил к большому камню. Вернувшись назад, он запер монастырские ворота. Не прошло и часа, как он услышал громкий стук в ворота обители. Открыв их, он с изумлением увидел перед собой разбойников вместе с ослами, навьюченными краденым. Они сказали:

– Мы ограбили монастырь. Сначала наши животные шли за нами как обычно, но затем они вдруг встали как вкопанные. Мы их и били, и тянули, но все было напрасно. Однако когда мы повернули назад в сторону монастыря, они сразу же побежали вперед быстрее нас. Тогда мы подумали, что Бог хочет вернуть назад украденное, и вот, мы все привезли тебе назад.

Монах принял все вещи и, когда разбойники скрылись из вида, возблагодарил Господа. Тут он вспомнил об иконе святого, пошел к тому камню, где он ее оставил, поклонился и сказал:

– Теперь я тебя забираю, отче Николае. Ты действительно защитник монастыря.

С этими словами он торжественно поднял образ святого и вернул его на прежнее место».

Размышляя над этими двумя историями, я пришел к выводу, что Старец хотел мне сказать, что проявление к врагам любви, а не насилия, предполагает святость – игумена в первой истории и простого монаха во второй. Тогда как для монаха-атамана, который еще не достиг святости, обращение к закону Моисея было естественной потребностью.

 

БРАК

Брак или безбрачие

В нашей компании было шесть-семь человек. В то время все мы были еще неженаты. Однажды летним вечером мы сидели под сосной и слушали Старца. Он говорил нам: «Пусть вас не терзает вопрос выбора между браком и безбрачием. Иногда душевно-плотские пожелания склоняют вас к браку, а иногда эта тяга к созданию семьи уходит, будучи вытеснена Божественными устремлениями, которые выше брака. Когда приходят чувственные искушения, не пытайтесь изгнать их силой, потому что это сатане только на руку. Он будет представлять их вам еще более привлекательными и тем самым наносить вам все большее и большее повреждение. Лучше встречайте их спокойно и обращайте из греховных – в чистые. Скажите себе: «Можно жениться и наслаждаться радостями семейной жизни; и это угодно Господу». А когда приходят пожелания провести жизнь в девстве и чистоте, то принимайте их с благодарностью, таинственно упражняясь в искусстве святости. Когда-нибудь одна чаша весов перевесит. Одни люди стремятся к святости, сражаясь со своими страстями и грехами, а другие – любя Христа и следуя Его святой воле. Первые достигают немногого, потому что они ведут жестокую «холодную войну». Вторые достигают большего. Для любящих Христа греховные страсти пред радостью ощущаемой ими любви Божией теряют свои очарование и силу. Когда рассветает и в нашу комнату проникает солнечный луч, тьма неизбежно отступает».

Старец прервал свою беседу и, как нам казалось, задумался. Затем он продолжил: «Наверное, не следовало бы вам этого говорить, но я все-таки скажу это. Иной человек может достичь преклонного возраста и все еще колебаться в выборе между браком и безбрачием. Тогда сатана начинает очень жестоко нападать на него, влагая ему в душу панический страх, что он так никогда и не женится. Человек в панике начинает искать себе невесту, просить своих знакомых, чтобы они нашли для него подходящую кандидатуру, чем вызывает у всех только насмешки, и в конце концов… он становится душевнобольным. Поэтому я вам и говорю, что решение вопроса, брак или безбрачие, не должно стать для вас навязчивой идеей. Вместо того чтобы терзаться, тщетно пытаясь самим найти на него ответ, устремите все силы своей души к тому, чтобы возлюбить Христа. В свое время Он даст вам извещение, соответствующее вашему душевному устроению. И это решение вы примете свободно, не принуждая себя к тому, не печалясь, спокойно и с благодарностью. Таким образом, вы навсегда освободитесь от этой проблемы и будете идти по выбранному пути, прославляя Бога».

Отсрочка с браком

Одному человеку, который никак не мог жениться, Старец открыл, что глубокая внутренняя причина его многолетних отсрочек с браком кроется в «угнетенном бессознательном» чувстве его неудачной юношеской любви. Отец Порфирий сказал ему: «…Ты полюбил ее всеми силами своей души, она стала твоим идеалом, но… своим безразличием эта девушка нанесла тебе глубокую рану. В тебе произошло раздвоение. В каждой девушке, за которую тебя потом сватали, ты пытался найти ее, свой идеал, но поскольку это невозможно, твое сердце всегда оставалось закрытым». С помощью Старца этот человек осознал это скрытое препятствие к браку, освободился от него и смог создать семью.

Принуждение к созданию семьи

Родители одного юноши принуждали его к созданию семьи, что несколько раздражало его, и он поехал к Старцу. Отец Порфирий, как будто это было чем-то самым обыкновенным, буквально слово в слово повторил ему то, что говорили его родители. Могло показаться, что и он присутствовал при их разговорах. «Сейчас они тебе сказали, – доверительно произнес он, – ну, сколько же еще ты будешь тянуть?.. Настало время, чтобы ты стал хозяином, создал свою семью, чтобы у тебя были жена, дети. Если ты не женишься, то кто будет смотреть за тобой в старости? Не надо их переубеждать, со своей стороны они правы. Если бы ты был на их месте, то говорил бы то же самое. Они смотрят на все по-мирски, хотят, чтобы ты жил счастливо и у тебя была спокойная старость. Но разве мало семейных людей остаются на старости лет забытыми, покинутыми своими детьми? Человек должен возлюбить Христа, в этом заключается все. Тогда все вопросы разрешаются, все проблемы уходят». Встретив меня, этот молодой человек выразил мне свое восхищение Старцем, который с великим рассуждением направил его к большему благу, с пониманием отнесся к словам его родителей и его собственным убеждениям.

Тебе с ней будет очень трудно

В мае 1972 года юноша, духовное чадо отца Порфирия, посетил Старца в храме Святителя Николая в Каллисии, где он тогда жил, чтобы посоветоваться с ним по одному личному вопросу.

Отец Порфирий любил этого молодого человека, считал его членом своей семьи и был очень рад его приезду. Те же самые чувства испытывал и этот юноша. Превыше всего для него был его Старец.

Их беседа продолжалась уже несколько часов, как всегда переходя с одного вопроса к другому, когда отец Порфирий сказал:

– Ну, а теперь расскажи мне о том, что тебя сейчас больше всего занимает.

– Откуда Вы знаете? Я никому об этом не говорил.

– Давай, давай, благословенный, рассказывай…

Действительно, в то время этот юноша познакомился с одной девушкой. Прежде чем объявить о своей помолвке с ней, он хотел узнать мнение Старца. Так он поступал всегда. Если отец Порфирий чего-то не одобрял, то он не предпринимал в этом направлении никаких дальнейших шагов, какое бы давление на него ни оказывали.

Итак, он во всех подробностях рассказал Старцу о своих планах и попросил у него совета.

– У тебя есть фотография этой девушки? – спросил отец Порфирий. – Дай-ка мне ее.

Взяв фотографию, он молча долго ее рассматривал.

– Что Вы там увидели, Геронда? Почему ничего не говорите? Хорошая она или нет?

– Она очень хорошая девушка, только очень деятельная, неугомонная. Тебе с ней будет очень трудно.

– Ну, тогда я… перестану с ней встречаться.

– Нет! Ты хотел доктора, доктора и получил. Ты просил у Бога врача, Он тебе и дал врача. Что просил, то и получил! А теперь ты говоришь: «Перестану встречаться»? Всем твоим знакомым она понравилась. И твои родители ею довольны. Они хотят в своей старости видеть тебя устроенным и счастливым. Так что вперед! Я буду много за вас молиться. Твою невесту я тоже приму в число своих духовных чад, как когда-то принял и тебя. Вы вместе часто будете приезжать ко мне, а я буду радоваться, любить вас и гордиться вами. Ты ведь знаешь, как я тебя люблю. А я знаю, как ты любишь меня. Благословение Божие да пребудет с вами. Все, с Божией помощью, будет хорошо.

Так и случилось. Юноша женился на этой девушке, и она стала духовной дочерью Старца, причем одной из самых близких. Отец Порфирий очень ее любил.

Но эта супружеская пара начала свою жизнь среди скорбей, волнений, расстройств и страданий. Печалей было немало. Следствием постоянных переживаний стало то, что молодая супруга никак не могла стать матерью. Никакие слова утешения со стороны Старца не помогали. Ее беспокойство достигло крайних пределов, и она решила пройти болезненное и весьма дорогостоящее медицинское обследование. Отец Порфирий тем не менее стоял на своем: «У тебя будет ребенок! Не переживай и не трать понапрасну деньги. Еще раз говорю: у тебя будет ребенок!»

И действительно, в скором времени у этой женщины родился очаровательный мальчик, дар Божий, благословленный рукой самого Старца.

Надо отметить, что у этих супругов был только один ребенок. Поэтому отец Порфирий и говорил: «У тебя будет ребенок», а не «У тебя будут дети». Тот, кто внимательно относился к словам Старца, легко понимал их прикровенный смысл.

Увидев первый раз новорожденного младенца, он сказал счастливым родителям: «Это дитя – плод многих молитв».

…Предотвратил распад брака

Отец Порфирий, насколько я помню, всегда уделял особое внимание супружеским парам. Неисчислимы случаи, когда семьи, которые вследствие внутренних проблем уже находились на грани распада, благодаря вмешательству преизобилующего дарами Святого Духа Старца вновь объединялись.

Припоминается один характерный случай. Отец Порфирий поехал на такси. По дороге, заговорив с водителем, он спросил его:

– У тебя есть супруга?

– Да, есть.

– А сколько уже лет вы живете раздельно?

– Пять.

Разговор продолжался, и результат его был просто потрясающим. Слова простого незнакомого священника произвели на водителя такси такое большое впечатление, что он немедленно поехал к своей супруге. Распад брака был предотвращен.

 

ЧРЕЗМЕРНОЕ ПОЧИТАНИЕ СТАРЦЕВ

Старец пусть остается в тени

Педагогическое искусство Старца было неповторимо. Отцу Порфирию были чужды авторитарность или властность. Он не стремился поставить своих духовных чад в зависимость от себя, привязать их к себе как к кумиру, что часто кончается «освободительным восстанием». Он никогда никого не запугивал и не уничижал. Страх часто вызывает у человека ощущение постоянной тревоги и неуверенности в завтрашнем дне. Его искусство не было антропоцентричным. Антропоцентричность во всем ее разнообразии, со всеми проявлениями в ней самоуправства и человеческих слабостей была чужда отцу Порфирию. Старец не возделывал «культ личности» в форме «культа старца». Он не стремился поставить своих многочисленных посетителей в личную зависимость от себя, не создавал «духовной партии», не «вербовал» себе «приверженцев». Напротив, его педагогика была христоцентрична. Сам живя во Христе, он ревностно и с большой рассудительностью старался соединить и другие человеческие души воедино со Христом – стать для них «сватом» к Небесному Жениху, сам все время оставаясь в стороне, в тени. Старец знал, что только так человек может спастись.

 

ССОРЫ

Геронда, я больше не могу, он постоянно ссорится!

Однажды я сказал отцу Порфирию:

– Геронда, я не могу работать вместе с этим братом… Он постоянно ссорится.

– Дитя мое, в тебе есть эгоизм. Ты это знаешь? Отсюда и все беды.

– Я это знаю, Геронда. Я с детства рос эгоистом. Помолитесь, чтобы Господь даровал мне сердце сокрушенное и смиренное (Ср.: Пс. 50:19).

– Когда в сердце есть святое смирение, то оно везде видит добро и уже теперь, на земле, живет в Нетварной Церкви Божией. Но это – не смирение в словах. И это – не то смирение, которое, как нам кажется, мы стяжали. Святое смирение есть Божий дар душе, который Он дает ей, когда увидит, что она чиста и готова к принятию этого дара. Бог с радостью смотрит на эту душу и привлекает ее к Себе.

Не говори: «Он спорщик, он завистливый, он вспыльчивый…». Не говори: «Я не могу найти с ним общего языка… вместе у нас никогда ничего не получится».

Это – не выход. Это – не по-православному. Это – не по-христиански. Это совершенно чуждо Любви Христовой. Так ты, отчуждаясь от братьев, делаешь себя чуждым благодати Божией.

Напротив, не обращай внимания на их немощи, не подражай им, и ты станешь с ними единым целым в вашем общем труде. Что они хотят и как хотят… Так хотят? Так и делаешь. По-другому? Делаешь иначе. Таким образом рушатся стены, отделяющие нас от наших братьев. Так мы соединяемся со Христом.

Чем крепче с каждым днем будет становиться твой союз с братьями, тем больше ты будешь непостижимо входить в Любовь Христову.

Преодоление споров молитвой

Старец сказал мне:

– Дитя мое, Христос заповедал нам любить наших врагов (Ср.: Мф. 5:44). Ты это понимаешь? Великое дело – всех любить и за всех молиться. Искусил кого-либо из вас сатана, и он стал раздражительным спорщиком-скандалистом. Если другие не готовы молитвой отразить искушение, то это его состояние передастся и им.

Напротив, если кто-либо молится за братьев, то волнение утихает. Воссиявает благодать Божия и через этого человека изливается на всех, все освящая.

 

СВЯЩЕННОЕ ПИСАНИЕ. КНИГИ

Больше читай Священное писание

«Чтобы право шествовать путем истинным, – говорил мне Старец, – следует постоянно читать Священное Писание, жития святых, другие церковные книги. Если во время чтения какое-либо слово или мысль из прочитанного поразит тебя, то прерви чтение и задержись на ней подольше, хорошенько ее обдумай. Скоро ты увидишь, какую великую пользу это приносит».

«Читай больше, – говорил он мне в другой раз, – чтобы просветился твой ум. Знаешь, я сам читал очень много. Чтобы меня никто не беспокоил, я забирался на одно дерево по лесенке, которую я сам смастерил. Поднявшись наверх, я затаскивал ее за собой, чтобы никто ничего не заметил и чтобы меня не побеспокоили. Так я мог на протяжении многих часов внимательно читать и размышлять над прочитанным».

Я не помню ничего из прочитанного

В ответ на мою скорбь о том, что я помню далеко не все из прочитанного, отец Порфирий сказал: «Знай, дитя мое, что все сохраняется в кладовой нашей памяти, и когда Христос видит, что пришло время, он открывает ее, и мы вспоминаем прочитанное».

Как-то раз в прессе появились новые материалы о событиях пятидесятилетней давности, и Старец заметил: «Всегда помни о том, что Бог все видит и за всем наблюдает. Ни одна «пленка» Его «фотокамеры» никогда не повреждается».

Читай правильно

«Когда ты читаешь, – сказал мне однажды отец Порфирий, – старайся читать четко, ясно, не проглатывай окончания слов.

Это касается также и молитвы и пения на клиросе. Так ты приобретаешь правильные навыки. И во всем будь смиренен: и в помыслах, и в словах, и в поведении».

Однажды в исихастирионе Старец говорит мне:

– Возьми эту книгу и почитай мне.

Это была книга бесед на Рождество Христово.

Открываю и начинаю читать. Не успел я прочесть и четырех-пяти предложений, как отец Порфирий воскликнул:

– Стоп.

Я замолчал.

– Ну как ты читаешь? – спрашивает он.

– А как я читаю?

– Ну, вот смотри. Ты должен читать с интонацией, чтобы было отчетливо слышно каждую буковку. Не проглатывай окончания и не торопись. Начни читать сначала.

Начинаю снова.

– Нет, не то, – прерывает он. – Вот послушай меня.

Старец прочитал мне несколько предложений и спросил:

– Ну, теперь понял?

– Понял.

– Начинай опять читать сначала.

На этот раз я читал уже лучше и прочитал уже больше, когда отец Порфирий вновь остановил меня.

– Ну, теперь уже лучше, – сказал он. – Старайся всегда читать так, как я тебя учу. Читай так и в храме на клиросе.

В конце урока он сказал:

– За свои труды возьми себе эту книгу, я тебе ее дарю.

Поблагодарив Старца, довольный и счастливый, я поехал домой.

Как я научился читать

«Я очень много читал, – рассказывал мне отец Порфирий, – сильно любил книги. Читал я втайне, выкраивая для этого каждую свободную минутку. Наизусть выучил Евангелие от Матфея, от Луки, половину от Иоанна, а также псалмы. Тщательно изучал творения Святых Отцов. Это был труд на пользу души. А знаешь, я ведь почти безграмотный. Все мое образование – два класса начальной школы.

Когда я первый раз пришел в монастырь, на вечерне мне дали читать Псалтирь. Я начал читать по слогам: «Бла-жен муж и-же не иде на со-вет…»

– Хорошо, хорошо, – говорят мне, – достаточно. Возьми с собой Псалтирь и научись читать ее хорошо. Читай также жития святых и больше ничего.

Я читал, но ничего не понимал. Словарей у меня не было. Так, например, я не знал, что «храмина» означает дом. Тогда я стал сопоставлять одинаковые слова из разных мест текста и по контексту догадывался об их значении. Я наизусть заучивал отдельные цитаты и весь день на послушаниях громко, вникая в смысл, повторял их.

Позднее я одолел и Канонник, и Триодь, и Минеи. Я читал с большим увлечением».

В то время как отец Порфирий рассказывал мне о своей жизни, я чувствовал, что он говорит это не просто так. Своими словами он побуждал меня следовать его примеру, тем более что я имел кое-какое образование. Эта мысль меня поразила. Как ясно Старец видел все, даже самые темные закоулки моей души.

«Но больше всего, – продолжал свою речь отец Порфирий, – мне нравился канон Пресвятой Троице из воскресной полуночницы. Когда его читали, я был само внимание. И если иной раз его читали тихо или слишком быстро и я не понимал или не слышал, то сильно расстраивался, уходил в притвор и начинал молиться по четкам».

Слушая эти слова, я терзался душой, потому что каждый раз, именно когда в храме читали канон Пресвятой Троице, я говорил сам себе: «Нет, это слишком сложно. Я ничего не понимаю» – и сознательно не слушал того, что читают.

Теперь я понял, что был неправ. В мое сердце проник свет, как будто прозорливый Старец приоткрыл в нем окошко. Находясь рядом с отцом Порфирием, я чувствовал себя удивительно непринужденно, испытывая к нему полное доверие. У меня не было ни малейшего сомнения в том, что он от Бога обладает даром проникать в наши сердца и видеть все наши тайные страсти и немощи.

Не все книги на пользу

В 1971 году я читал книгу приснопамятного преподавателя П. Требелоса. Она затрагивала следующие темы: что такое спиритизм; история спиритизма; спиритические явления; объясняющие теории; посредники или медиумы; спиритизм как откровение; учение спиритизма; спиритизм и христианство. Чем больше я читал эту книгу, тем больше у меня возникало страхов и смущений. В голове появилась полная сумятица, моя вера заколебалась.

Отец Порфирий сразу же заметил, что со мной что-то неладно. Не успел я еще ничего ему рассказать, как он говорит: «Немедленно оставь книгу, которую ты теперь читаешь, потому что сатана воздвиг на тебя сильную брань».

И это была правда, а ведь я еще прочитал только лишь одну заключительную главу «Спиритизм и христианство», большая же часть книги еще не была мною прочитана.

Тогда я понял, что не следует заниматься теми вещами, которые по причине нашей духовной незрелости приносят нам один только вред. Например, не следует брать те книги, чтение которых вызывает смущение, книги о кознях диавола и вообще книги дурного содержания.

Читай Новый Завет и Жития Святых

– Какие книги ты читаешь?

– Самые разные. У меня нет особых предпочтений.

– Читаешь жития святых?

– Я прочитала много житий. Мне они очень нравятся.

– Перечитай жития всех святых. Я прочитал жития всех святых, и многих – по два-три раза. Когда мне попадается житие какого-либо святого, я всегда с удовольствием его читаю. С детских лет я читал жития святых, и они мне очень помогли познать Бога и стать ближе к Нему. Делай так же, и это принесет тебе большую духовную пользу, потому что мало-помалу ты начнешь подражать святым. Рассказывай об этом и другим, чтобы они тоже так поступали. А Евангелие ты читаешь?

– Евангелие я не просто читаю. Я изучила его очень внимательно и глубоко и не оставляю это занятие и теперь.

– Ты правильно делаешь. Читай Евангелие больше. Это – неиссякаемый источник. Чем больше читаешь Евангелие, тем больше, незаметно для себя, погружаешься в глубины премудрости Божией. Старайся каждый вечер читать хотя бы одну страничку Евангелия.

– То же самое советовал мне делать и отец ?.

– Он подал тебе верный совет. А Деяния святых апостолов и Послания святого апостола Павла ты читаешь?

– Читаю, и с большим удовольствием. Что у меня не идет, так это Апокалипсис святого апостола Иоанна Богослова.

– Почему? Апокалипсис преисполнен премудрости. Там есть все.

– Потому что в Откровении только и говорится, что о «печатях» и «трубах», и мне это совершенно не понятно. Апокалипсис очень тяжел для понимания.

– Если ты с верой прочитаешь его несколько раз, то увидишь, что Божественная благодать тебе все откроет. Тогда тебе все станет ясно и понятно. Читай, и ты сама в этом очень скоро убедишься. Премудрость Божия не приходит к человеку сама по себе. Мы должны просить ее у Бога. Итак, читай. Больше читай Священное Писание и жития святых. Вот что я тебе настоятельно советую.

 

ЗАЕМ

«Взаймы давайте, не ожидая ничего» (Лк. 6:35)

Один мой друг, духовный сын отца Порфирия, в качестве помощи дал своему знакомому значительную сумму денег в долг без процентов. Когда он рассказал об этом Старцу, тот сказал: «Деньги пропали, не жди, что они вернутся. Лучше дарить, чем давать в долг. Когда даешь в долг, первое, о чем ты должен подумать, – это что твои деньги никогда тебе не вернут. Тогда, ты будешь спокоен и не станешь обдумывать и переживать: вернут тебе долг или нет. Если тебе отдадут деньги назад, возьми их; а если не отдадут, скажи сам себе: «Эти деньги я подарил, пусть они будут моей милостыней». – «Вы все правильно говорите, Геронда. Может быть, сейчас у моего знакомого и нет возможности отдать долг. Но через несколько лет он вернет мне мои деньги». «Это ничего не меняет, – ответил отец Порфирий. – Все равно получается, что ты свои деньги подарил этому своему знакомому. Через три с половиной года, поскольку ты не берешь с него процентов, ты даришь ему весь его заем» ³⁴ «. Мой друг в уме прикинул, сколько времени потребуется, чтобы процент с займа стал равен самому займу. У него получился срок больше трех с половиной лет. Старец прервал его вычисления: «Ты производишь расчеты? Через каждый год займа ты высчитываешь проценты уже от новой суммы? Ведь приращение к займу происходит каждый год». Отец Порфирий был прав. Его собеседник забыл, что спустя год со времени займа нужно считать процент уже от новой суммы. «Откуда же Вы, Геронда, знаете, что потребуется три с половиной года, чтобы сумма удвоилась?» – спросил он. «Я ничего не подсчитывал, просто так сказал, – ответил Старец. – Но мне думается, что я недалек от истины». Вернувшись к себе в офис, мой друг точно подсчитал, когда проценты с займа сравняются с суммой самого займа. У него получилось три года и семь месяцев. Когда он вновь приехал к отцу Порфирию, то сказал ему: «Геронда, Вы ошиблись в расчетах». Старец с удивлением спросил его: «И насколько же я ошибся?» – «Всего на один месяц», – ответил ему мой друг. Старец довольно рассмеялся и сказал: «Видишь, дорогой мой, что я был недалек от истины? Так мне открылось, и я сказал: три с половиной года». Этот случай еще раз показывает, что Старец был богопросвещенным человеком. Это видно даже из этих его арифметических расчетов. Советы отца Порфирия полностью соответствовали словам Христа: «Взаймы давайте, не ожидая ничего» (Лк. 6:35).

* * *

³⁴ Через три с половиной года, согласно принятому в Греции проценту с займа, сумма, с процентов становится равной самой ссуде. – Прим. перев.

 

ДИАВОЛ

Лукавый очень слаб

Однажды мы шли по направлению к площади Омония ³⁵ , на которой в это время только что закончилась какая-то демонстрация. Один из пожарников, которые, наводя чистоту, из брандспойтов поливали площадь, по ошибке слишком высоко поднял шланг и облил своего товарища. Тот в свою очередь направил свой брандспойт в сторону неловкого друга, и они стали в шутку поливать друг друга водой, кто кого больше намочит. Но у одного из них шланг был толще, в нем было большее давление, чем у другого, так что когда струи из брандспойтов скрещивались в воздухе, этот пожарник всегда выходил победителем. Наблюдая эту сцену, отец Порфирий сказал мне: «Видишь, что там происходит? Сильный одолевает слабого. То же самое происходит и в жизни верующего, который побеждает врага рода человеческого, потому что Христос всесилен в сравнении с лукавым, который очень слаб».

Эгоизм, упрямство, сатана

На вопрос об одном человеке, который, когда с ним случилось искушение, попал в ловушку своих собственных страстей, Старец ответил: «Я вижу, что он мудрый человек, в нем есть много хорошего. Но в этом искушении он потерял терпение, вышел из себя и позволил, чтобы то зло, которое в нем есть, одержало верх над добром. Он дал волю эгоизму, упрямству, сатане».

Этот человек пал, потому что вооружился против искушения нетерпеливостью и эгоизмом. На его примере отец Порфирий показал нам, какое значение имеют добродетели терпения и смирения в преодолении очищающих нас от страстей испытаний.

Зажжем свет, и тьма уйдет сама

В одной из своих бесед Старец сказал нам: «Зачем мы гоним тьму? Давайте зажжем свет, и тьма уйдет сама». Эти его слова нашли в нас живой отклик. На обратном пути из исихастириона мы с воодушевлением их обсуждали, хотя и не могли постичь во всей полноте. Ведь мы оставались лишь на уровне слов и выражений, тогда как отец Порфирий доходил до самой их глубинной сущности в невыразимом опыте своих духовных переживаний. Когда Старец говорил: «Давайте позволим Христу вселиться в нашу душу, и демоны сами оставят ее», – для него это вселение не было лишь потенциальной возможностью, он действительно переживал его.

Виноваты родители. Надо много молиться и проявлять любовь

Мой друг рассказывал мне об одной семье, в которой старшая из двух дочерей была бесноватой. Подстрекаемая живущим в ней демоном, она в доме переворачивала все вверх дном, ломала вещи, а на улице кидалась камнями и вообще всем, что попадало ей под руку. Друг вместе с отцом ?. (также духовным сыном отца Порфирия) иногда заходили к этим несчастным людям домой, но ничем не могли им помочь. Отец ?. только служил водосвятный молебен, окроплял дом, что-то советовал…

Однажды мой друг рассказал об этой семье Старцу и спросил его, что надо делать, чтобы им помочь. Отец Порфирий ответил:

– Ты знаешь, чадо мое, что демон, живущий в этом ребенке, очень силен? Он запросто может перевернуть огромный, груженный камнями грузовик. А кто виноват в том, что она стала одержимой?

– Не знаю.

– Ее родители. Они проявляли чрезмерную любовь к младшей дочери, а старшая завидовала. В такой момент в нее и вошел сатана, и теперь видишь, что она вытворяет.

– Что же теперь делать, Геронда?

– Теперь за нее надо много молиться, и пусть родители проявляют к ней как можно больше любви, тогда она исцелится.

Слова бесноватых могут оказаться ловушкой

«Будь осторожен, – сказал мне однажды Старец, – не обращай внимания и не придавай значения тому, что говорят разные бесноватые. Через них диавол может устроить для тебя ловушку». И он рассказал мне, в качестве примера, об одном священнике, который часто записывал на магнитофон то, что говорили бесноватые. Однажды этот батюшка зашел в монастырь старостильников, и здесь сатана поставил его в очень затруднительное положение. Через бесноватых он стал говорить ему, что те, кто придерживается нового стиля, не спасутся и т. д. Их слова долго потом смущали этого священника и колебали его веру. «Будь внимателен, – сказал мне на прощанье Старец, – остерегайся козней диавола».

Осени себя крестным знамением и не обращай внимания на диавола

«Не обращай на него внимания, – сказал мне однажды отец Порфирий о диаволе. – Чем больше ты обращаешь на него внимание, тем ближе он к тебе подходит. Хочешь прогнать его от себя подальше – перестань его вообще замечать. Презирай его. По отношению к нему уместно лишь презрение. Когда ты начнешь так поступать, диавол начнет понемногу отступать и в конце концов навсегда убежит. После Честного Креста пренебрежение – второе оружие против бесов. Честного Креста они боятся, можно сказать, буквально трепещут и обращаются от него в паническое бегство. Но и пренебрежения не переносят, потому что они гордецы. Чувствуя, что его презирают, сатана от злости просто выходит из себя! Ведь гордость была причиной его падения, причиной того, чем он теперь стал. Он понес наказание…»

Будь внимателен: диавол создает проблемы

За несколько месяцев до своей кончины Старец уехал на Святую Гору Афон. В это время строительство главного храма в исихастирионе находилось в самом разгаре. Неожиданно на стройке стали возникать непредвиденные затруднения и проблемы. Рабочие стали нервничать. Отец Порфирий со Святой Горы «увидел», что на самом деле происходит на стройке, позвонил своему духовному сыну, который наблюдал за рабочими, и сказал ему: «Будь внимателен, я вижу, что диавол строит свои козни и создает проблемы, стараясь помешать строительству». «Приехав в исихастирион, – рассказывал потом подрядчик, – и ознакомившись с ситуацией, я еще раз поразился прозорливости отца Порфирия. Не успел я задать себе вопрос: «Какие же трудности создает здесь сатана?», как услышал во дворе громкие крики – ссорились рабочие. Когда я спросил, что случилось, они ответили, что из-за невнимательности одного из рабочих у них чуть не сломалась самая большая бетономешалка. Прораб буквально в последнюю минуту успел предотвратить поломку». Однако «старший прораб» наблюдал со Святой Горы за работами. Он всегда был готов своими молитвами прийти на помощь и отразить очередную атаку лукавого врага.

Бог уважает свободу диавола

Однажды, когда я посетил Старца, он сказал мне: «Диавол является личностью, поэтому Бог уважает его свободу».

Такого я не мог себе представить. То, что Бог уважает свободу ангелов, которые не грешат, уважает свободу людей, которые грешат и каются, – это понятно. Но чтобы Он уважал свободу нечистых демонов, которые грешат и не каются, – это было выше моего понимания. До каких же пределов любовь Божия уважает свободу разумных творений? Может быть, этих пределов вообще нет? Как же тогда происходит таинственное вмешательство любви Божией, о котором с такой уверенностью говорил Старец? Это – тайна, поэтому ее сложно постичь. А раз это тайна, то просто принимать это вмешательство – лучше, чем с любопытством углубляться в бесполезные исследования о том, как и почему оно происходит. Достаточно знать, что это – дело любви.

Сатана стремится устраивать в доме скандалы

– Что вам говорил Старец о взаимоотношениях между супругами? Как вы должны вести себя дома?

– Отец Порфирий подавал нам много различных советов. Он говорил, что в семье должно быть взаимопонимание, что мы должны вместе молиться, – это он неоднократно подчеркивал. Молитва должна быть совместной. Когда мои дети учились в школе, я говорила отцу Порфирию, что молюсь о том, чтобы они сдали экзамены. Однажды мой сын, хотя он учился хорошо, стал сомневаться, выдержит он экзамены или нет. Старец сказал мне: «Эти экзамены он не сдаст». Так и случилось.

Когда я пришла к отцу Порфирию, он сказал мне: «Твой сын не сдаст экзамены, потому что ты кричишь на него. Сатана хочет устроить в доме скандал, а ты являешься его орудием. Храни молчание и ничего не говори».

«Вот что я скажу тебе еще, – продолжал Старец. – Когда молитва совместная, тогда знаешь, какие происходят чудеса?» – «Что же мне делать? – возразила я. – Сказать мужу: «Иди сюда, станем на колени и помолимся, чтобы прошли эти скорби?» – «Разве я тебе это говорил? Я только посоветовал вам молиться вместе. А как вы это будете делать, это уж вы сами решайте».

– Старец советовал вам не ругать детей только в то время, когда у них были экзамены?

– Нет, вообще никогда. И когда они не хотят поститься, молиться, когда без спроса убегают из дому на улицу…

– Может быть, были какие-то исключения?

– Нет, нет.

– Скажите мне, Ксения, когда Старец сказал Вам, что Вы становитесь орудием сатаны, Вы его о чем-нибудь спросили?

– Он говорил, что сатана не терпит, когда в семье все хорошо, царит мир и взаимопонимание. Тогда он находит наиболее слабого, которого может соблазнить.

– Легко поддающегося соблазну.

– Да. Тогда Старец сказал мне: «Это орудие – ты». На мой вопрос: «Как же быть, когда сын меня игнорирует и уходит из дома?» – он ответил: «Ты видишь, что делает сатана? Он подстрекает тебя устроить скандал, тогда он будет очень доволен».

Когда мой сын окончил учебу и сдавал выпускные экзамены, Старец сказал: «Эти экзамены он выдержит, выдержит… Видишь, что бывает, когда ты молчишь? Теперь он получит диплом».

Когда лукавый не может в невидимой брани одолеть нас

Однажды я в отличном настроении после замечательной и полезной поездки со Старцем возвращался домой. Неожиданно, когда я стоял на светофоре, в меня врезался мотоцикл. Мотоцикл упал, а двух сидящих на нем людей швырнуло под мою машину. В ужасе я выскочил на дорогу и помог людям подняться. Они нисколько не пострадали. Мотоцикл был разбит, моя машина тоже была слегка помята.

– Слава Тебе, Боже, – воскликнул я. – Вам помогли Спаситель и Божия Матерь, и вы нисколько не пострадали.

Я расцеловал их обоих, и после того как полиция составила все необходимые бумаги, простился с ними. Немедленно я позвонил отцу Порфирию и рассказал ему о случившемся. О том, что я страшно напуган, машина немного помята, но что это, собственно, и все последствия аварии.

Старец ответил: «Знай, чадо мое, что лукавый, когда не может одолеть нас в невидимой брани, тогда начинает внешнюю войну через различные обстоятельства, насколько это попустит Бог, чтобы нас устрашить. Твое поведение при аварии и с теми двумя, которые в тебя врезались, было правильным. Благословение Божие да пребудет с тобой».

* * *

³⁵ Главная площадь Афин. – Прим. перев.

 

РАССУДИТЕЛЬНОСТЬ – СВОБОДА

Что, когда и как говорил нам Старец

Рассудительность отца Порфирия была поистине удивительной. Он всегда знал, что кому надо сказать, соответственно способности слушателя воспринять его слова в данный момент. Когда он видел нас неготовыми принять то, что он хотел нам сказать, то говорил очень кратко и добавлял: «Ну хорошо, мы еще вернемся к этому вопросу».

В своих беседах Старец для наглядности очень часто приводил нам различные примеры. Вместо того чтобы напрямую дать нам какой-то совет, иногда он разъяснял, как следует поступить, приводя в пример других людей. Он говорил: «У одной женщины были такие же проблемы с детьми…», или: «Одна девушка, у которой возникли такие же трудности…» и т. д. Таким образом, каждый из нас быстрее усваивал то, что хотел донести до нас Старец, поистине обладающий дарованной Богом премудростью.

Что означала «свобода» рядом со Старцем

Каждая встреча, каждая беседа с отцом Порфирием была для нас настоящим духовным пиром. Но больше всего меня поражала свобода выбора, которую Старец всегда предоставлял своему собеседнику. В лице отца Порфирия я видел воплощенную свободу, свойственную Православию.

Старец никогда никого не принуждал что-то делать, никогда не предлагал человеку что-либо такое, что связывало бы его свободу. Поэтому он хотел, чтобы и мы, в свою очередь, не превозносились над ближними, но всегда относились к ним с уважением. Искренне уважая свободу любого человека, отец Порфирий с бесконечным милосердием смотрел на мир.

Благодаря свободе, которую Старец предоставлял своему собеседнику, он как нельзя лучше помогал ему осознать, что тот идет по неправильному пути.

Не напоминай никому о его ошибках

Я хотела узнать мнение Старца относительно одного моего старого убеждения. При встрече я сказала ему: «Геронда, внимательно рассматривая различные события из своей жизни, я пришла к определенным выводам и заключениям, которыми и стараюсь руководствоваться. Так, например, когда кто-либо не согласен со мной, в то время как я абсолютно убеждена в правильности своего мнения, я ему говорю: «Давайте оставим этот вопрос и возложим его на Бога. Пусть Он Сам, через последующее развитие событий, даст нам верный ответ». Когда дальнейшее показывает мою правоту, я не напоминаю своему оппоненту о нашем старом разговоре и о том, что я в конце концов оказалась права. Молчу. Обычно молчит и спорщик – мы редко находим в себе мужество признать свои ошибки. Для меня достаточно того, что внутренне он все понимает. Я рада, что благодаря моему молчанию, которое больше похоже на амнистию, он по отношению ко мне чувствует себя свободно, уверившись, что я нисколько не презираю его, но продолжаю относиться с прежним уважением». Выслушав меня,

Старец с восторгом воскликнул: «Чадо мое, да ты – психолог! Это совершенно правильная позиция: не осуждать никого за его ошибки и не напоминать ему о них. Тогда в человеке начинает говорить совесть, которая и обличает его. Только так исправляется зло. Если же ты начинаешь осуждать человека, он, естественно, начинает защищаться, оправдывать себя, перекладывать ответственность на тебя и на других людей, и в конце концов замыкается. Таким образом, зло не исправляется, но, наоборот, лишь возрастает».

Не ругай его, и его душа смягчится

Иной раз лучше промолчать и не разбирать поступки других. Я вспоминаю отца Порфирия, который говорил: «Когда ты отругаешь виновного, то что он станет делать? Он не только не станет тебя слушать, но еще и будет стараться защититься и доказать тебе, что ни в чем не виноват. Душа его закроется еще больше. Но если ты не будешь его ругать, душа его смягчится, вы станете друзьями, и рано или поздно он придет и признает свою ошибку». Поэтому будем чаще обращаться к Богу с теми просьбами, какие мы хотели бы высказать ближним. Хотим, например, чтобы муж стал лучше, переменился, покаялся? Выскажем это Богу, а супруга будем продолжать любить».

Он не хотел сделать из нас копии самого себя

Старец с уважением относился к личности любого человека, со всеми ее индивидуальными проявлениями. Личность – это «образ неизреченной славы Божией, даже если на нем есть следы падений». Отец Порфирий принимал человека таким, какой он есть, пусть он даже был весь искажен грехом. Старец не пытался насильно изменить человека, но молился о том, чтобы тот сам захотел измениться, возлюбив Христа. Хотя отец Порфирий парил высоко, видя, как низко мы пресмыкаемся, он не стремился уничтожить нашу индивидуальность, сделать из нас копии самого себя. Он уважал нашу свободу, даже когда мы делали неправильный выбор. Старец молился о том, чтобы мы выбирали добро и чтобы это был наш собственный свободный выбор. Он прозревал наше будущее, мог поразить нас своими дарованиями, мог свободно влиять на нас и легко направлять туда, куда хотел. Но он этого не делал, предпочитая, чтобы мы сами, свободно и сознательно, избрали свой путь. Он хотел, чтобы мы, поднимаясь все выше и выше, приблизились к нему, дабы он смог разделить с нами богатые дары, ниспосылаемые ему Божественной благодатью. Он видел, что и мы желаем находиться там, в вышине, рядом с ним, но… не прилагаем для этого никаких усилий, хотим, чтобы это произошло само по себе, как бы по мановению волшебной палочки. Это его сильно огорчало, хотя он нам об этом открыто и не говорил. Старец оставлял нас там, где мы были, чтобы мы осознали свое положение, прониклись ревностью и устремились по тропе, ведущей в горняя.

Не стоит снова предлагать ему прийти ко мне

Однажды я случайно узнал, что один мой хороший знакомый является родственником отца Порфирия.

Я очень обрадовался и предложил ему вместе со мной посетить Старца. Он смутно помнил отца Порфирия еще по тем временам, когда они вместе жили в одной деревне. На мое предложение посетить Старца мой знакомый не ответил ни «да», ни «нет» и попросил отсрочить поездку. Будучи совершенно мирским человеком, не связанным с Церковью и недоброжелательно настроенным по отношению ко всем священникам, он опасался своей поездкой навлечь на себя иронические замечания своих друзей. Когда я рассказал Старцу о том, что познакомился с его родственником, он обрадовался, потому что хорошо помнил этого человека, с ним у него было связано много хороших воспоминаний. Однако он мне сказал: «Не предлагай больше моему родственнику приехать ко мне, ничего не говори ему о поездке. Не оказывай на него давления и предоставь ему полную свободу выбора. Если захочет, то сам приедет. Все должно происходить именно так. Мы должны уважать свободу ближнего. Но я люблю его и молюсь за него». Спустя несколько лет я узнал, что этот человек как-то вечером один тайно посетил отца Порфирия. Естественно, он мне никогда об этом не рассказывал. Со своей стороны я тоже ничего ему не говорил, делая вид, что ничего не знаю. У Старца были как простые, открытые посетители, так и «Никодимы» ³⁶ , но он принимал и уважал всех, не делая между первыми и вторыми никакого различия.

Навязчивая проповедь

Однажды я, мой друг и его невеста отправились к Старцу на машине. По дороге я рассказывал девушке о христианской жизни, о которой она практически ничего не знала и от которой была далека. Мне хотелось помочь ей стать ближе к тому миру, в котором жил отец Порфирий. Она ехала к нему впервые. Когда мы приехали, я первый вошел в келью Старца. Не без некоторого самодовольства я рассказал ему о своей проповеди во время поездки. Вопреки моим ожиданиям, отец Порфирий сильно вознегодовал на мое поведение в машине и сказал: «Никогда так больше не делай! Сейчас невеста твоего друга запугана и говорит ему: «Давай уедем отсюда, я боюсь встречи со Старцем, как бы он не велел мне делать все то, о чем рассказывал по дороге твой друг». После меня в келью вошла невеста друга, который потом наедине рассказал мне, что она ему говорила, пока я был у отца Порфирия. Это были те самые слова, которые «передал» мне Старец. Когда девушка вышла из кельи, она сияла от радости. Отец Порфирий не делал ошибок, как я в своем чрезмерном безрассудном рвении.

Пока меня не попросят, я ни с кем не говорю о Христе

Человек должен захотеть что-то сделать. Я вспоминаю отца Порфирия, который говорил: «Я ни с кем не говорю о Христе, если этого не хотят и меня об этом не просят». Старец говорил так не из эгоизма, просто он уважал свободу собеседника. «Я молюсь о людях, совершаю для них чудеса, но ничего им не говорю. Мне хочется, чтобы их душа открылась и чтобы они сами попросили меня рассказать им о Христе».

Мы впервые встретили священника, который не говорил с нами о Боге!

Старец беседовал с группой молодежи. Молодые люди перешептывались между собой: «Мы впервые познакомились со священником, – говорили они, – который ни слова не сказал нам о Боге». Когда одна девушка по наивности сказала об этом отцу Порфирию, он ей ответил: «Не смущайся, Георгия, тем, что я ни слова не сказал тебе о Христе. Я поступил так не по нечестию, но, напротив, из благоговения. Ни с кем я не начинаю говорить о вере, если меня об этом не просят». Затем, после того как молодые люди выразили свое желание поговорить о Боге, Старец с удовольствием откликнулся на их просьбу. Он дал им несколько очень несложных духовных советов, которых они наверняка будут с радостью придерживаться.

Рассудительный подход

Однажды Старца постигло большое испытание, очень его огорчившее. Кондуктор автобуса, в котором он ехал, принялся над ним насмехаться, говорить разные глупости, что вызывало смех у неверующих пассажиров и негодование у верующих. В то время как кондуктор продолжал вести себя совершенно неподобающим образом, люди в автобусе разделились на два лагеря.

Все это сильно огорчило отца Порфирия, который не хотел отвечать на провокационные вопросы и всячески уклонялся от участия в разговоре. Когда автобус заехал на стоянку, чтобы пассажиры могли немного отдохнуть и пообедать, он подошел к кондуктору и сказал ему: «Может быть, как ты говоришь, я и не умею находить подземные источники, но знаю, что ты болен сифилисом. Будь осторожен, не женись сейчас, иначе болезнь передастся и твоей будущей жене, и твоим детям. Продолжай лечиться, и когда выздоровеешь, тогда заводи семью». Кондуктор не знал, что и сказать. Он только спросил у отца Порфирия: «Откуда ты все это знаешь?» На что Старец ответил вопросом: «Так или не так?» Кондуктор кивнул: «Так» – и окончательно замолчал. Оставшуюся дорогу до Афин все, и кондуктор, и пассажиры, провели в молчании.

Надо, чтобы она сама захотела прийти

Одна моя знакомая, ребенок которой был тяжело болен, попросила меня отвезти ее к Старцу. Я ответил, что с удовольствием в любое время выполню ее просьбу. После этого разговора прошло несколько месяцев, а эта женщина так больше ко мне и не приходила. Я спросил Старца, можно ли ради больного ребенка позвонить женщине и напомнить ей о ее намерении посетить его. Отец Порфирий строго запретил мне это делать: «Не надо ей звонить, – сказал он. – Это будет неправильно. Надо, чтобы она сама захотела прийти. Не беспокойся, она скоро сама тебе позвонит». Через три дня она мне действительно позвонила. Женщина была изумлена, когда я сказал ей, что со дня на день ждал ее звонка. Я рассказал ей о встрече со Старцем, и она еще больше изумилась. Вскоре мы вместе поехали к Старцу, и с тех пор она стала часто приезжать к нему.

Бог уважает нашу волю

Необычайно трогательна тактичность, если можно так сказать, любви Божией. Эту истину открыл нам отец Порфирий. Наша дружная компания находилась в Каллисии, с нами был Старец. Была ночь накануне дня Святого Духа. Отец Порфирий умилительно описывал нам афонские всенощные бдения в Кавсокаливии ³⁷ , когда, согласно его словам, «Святой Дух приходил и преисполнял небесной радостью души монахов». Своими словами он хотел пробудить нас: «И сейчас, – говорил он, – как и тогда, Святой Дух желает войти в наши души, но Он уважает нашу свободу и не стремится оказывать на нас давление. Он ждет, когда мы сами откроем Ему врата, и тогда Он войдет в нашу душу и преобразит ее». Эти слова напомнили мне строки из Апокалипсиса: «Се, стою у двери и стучу: если кто услышит глас Мой и откроет двери, войду к нему и буду вечерять с ним и он со Мною» (Об. 3:20).

Всемогущий Бог осторожно стучит в дверь души немощного человека, чтобы сделать его поистине счастливым, и терпеливо ждет, пока тот Ему откроет. А человек чаще всего, злоупотребляя своей богодарованной свободой, не открывает Ему и остается наедине со своими скорбями. Многие ли из нас имеют благоразумие от слов перейти к делу? «Утешителю, Душе истины… прииди и вселися в ны» ³⁸ ? Кто из нас, произнося эту молитву, не замыкается в одиночестве своей беззащитности? И Бог не препятствует этому нашему безрассудству, потому что оно является выражением нашей свободы. Однажды Старец мне сказал: «Бог уважает нашу волю». И еще: «Все, что ты делаешь, делай, раз ты этого хочешь. Но делай свободно, сознавая свою ответственность, и с благодарностью Богу». Долго я пытался постичь эти краткие, но многозначительные советы Старца.

Время похвалить и время сделать выговор

Старец, когда считал это необходимым, не упускал случая похвалить меня или сделать мне выговор. Причем всякий раз для меня это было полной неожиданностью. Он делал мне строгое внушение главным образом тогда, когда я пребывал в мирном устроении и переживал безоблачные, спокойные дни. Тогда он находил скрытые мои ошибки и упущения и указывал мне на них. Напротив, когда приходили дни скорбей и испытаний, он хвалил меня, уверяя, что я преуспеваю в добродетелях смирения и терпения. Его уроки напоминали слова преподобного Исаака Сирина: «Бог и ангелы Его радуются, когда мы в нуждах, а диавол и делатели его – когда мы в покое» ³⁹ .

Говоря, что уважает тебя, он бессознательно пренебрегает тобой

Как-то вечером я пришел к Старцу с одним моим знакомым. Отец Порфирий принял нас в своей келье. В последовавшей затем общей беседе мой спутник между прочим сказал, что он испытывает ко мне великое уважение. При этих его словах Старец внимательно взглянул на него, потом опустил голову и ничего не сказал. Вскоре мы уехали.

В следующей раз я приехал к отцу Порфирию один. Он сказал мне: «Я вспоминаю твоего знакомого, которого ты приводил ко мне. Он с радостью заявил мне о том уважении, которое он к тебе испытывает. Но когда он мне это говорил, знаешь, что я увидел в глубине его души? Что он испытывает к тебе отвращение и пренебрегает тобой». Это откровение было для меня полной неожиданностью и поразило меня как молния. Затем Старец сказал: «Будь внимателен. То, что я заметил, относится к области его бессознательного. Понял? Знаешь, что такое бессознательное?» Я ответил, что примерно знаю. «Поскольку это чувство отвращения находится в области его бессознательного, он сам об этом не знает, – сказал мне напоследок отец Порфирий. – Пожалуйста, отнесись внимательно к моим словам». Возвращаясь домой, я испытывал раздражение и сокрушался о такой двуличности этого человека. Поскольку глубоко внутри он испытывал ко мне отвращение, кто заставлял его сближаться со мной и тем более заявлять Старцу о своем уважении ко мне? Не логичнее ли было бы для него перестать со мной общаться? Тогда, по крайней мере, он будет находиться в гармонии с самим собой.

Прошло несколько часов, прежде чем я начал успокаиваться. В какой-то момент я начал понимать значение слов Старца: «Будь внимателен, это относится к области его бессознательного, и он об этом не знает». Действительно, этот человек меня очень ценил, всячески это показывал и, общаясь со мной, не испытывал никаких неудобств. Проблема самопротиворечия была сокрыта в его бессознательном, поэтому он и сам этого не знал. Это мое заключение, которое подтверждали и слова Старца, успокоило меня. Я принял этого человека таким, каким он был, и не изменил к нему своего отношения. Все осталось так же, как было и прежде.

Когда я вновь встретился с отцом Порфирием, он мне сказал: «То, что я видел в его бессознательном, – это застарелая травма. Она от демона». На мой вопрос, может ли он избавиться от этого недуга, продвигаясь по пути к святости, он ответил: «Святость меняет человека. Она исцеляет душевные травмы. Сейчас психиатры называют это душевным расстройством, тогда как на самом деле здесь имеет место демоническая энергия, порожденная грехом».

Безрассудная «проповедь»

Однажды воскресным утром отец Порфирий направлялся вместе со своим знакомым, пожилым крестьянином, в сельскую церковь. По дороге они встретили компанию из шести-семи молодых людей, которые шли в противоположном направлении. Крестьянин спросил: «Куда вы идете, ребята?» Они ответили: «В кафе». Тогда крестьянин, очень строгий человек, возмутился и воскликнул: «И вам не стыдно воскресным утром, вместо того чтобы идти в церковь, идти в кафе?! Какие же вы христиане?» И он прямо на улице ревностно прочитал им целую проповедь. Юноши что-то стали отвечать ему в весьма оскорбительном тоне, а затем пошли дальше своей дорогой. Старец молчал. Возбужденный крестьянин, довольный собой, спросил его: «Ну как, правильно я сказал этим негодникам?» Отец Порфирий ответил: «Нет, неправильно». Крестьянин, ожидавший похвалы, огорчился таким ответом. Они пришли в церковь, Старец удалился в алтарь, а крестьянин стал в свою стасидию. Не прошло и получаса, как вся компания молодежи заходит в храм. Крестьянин потирал руки от удовольствия. Только закончилась Божественная литургия и Старец вышел из алтаря, как крестьянин поспешил к нему навстречу и, указывая на молодежь, сказал: «Видишь, а ты говорил, что я неправильно поступил, что преподал им урок. Они подумали над моими словами и пришли в церковь». Старец с улыбкой ответил, что они пришли, потому что он тайно молился о них, а вовсе не потому, что усвоили его «проповедь».

Прежде чем сделать что-то хорошее, надо хорошо подумать

Отец Порфирий говорил, что многие люди часто хотят сделать добро, но в результате вместо добра выходит одно только зло. «Мы должны взвесить все обстоятельства и один, и два, и десять раз, – говорил Старец, – чтобы быть уверенными в том, что в результате наших действий не выйдет ничего плохого. И если мы сомневаемся, будет хороший результат или нет, то следует посоветоваться со знающими людьми, со специалистами, и, кроме того, взять благословение у своего духовника – как поступают монахи в монастырях. Потому что и мы здесь, в миру, имея старцев и духовников, живем, как в монастыре. Такой порядок принят в Церкви, в Православии».

* * *

³⁶ Никодим – один из членов Синедриона, тайный ученик Христа. См.: Ін. 3:1-21,7:32-53,19:38-42. Здесь имя Никодим используется в переносном смысле. – Прим. перев.

³⁷ На Афоне всенощные бдения начинаются с заходом солнца и продолжаются всю ночь, до утра. Умилительное богослужение сопровождается торжественным пением и проходит с большим духовным молитвенным подъемом. – Прим. перев.

³⁸ Молитва Святому Духу. Молитвослов. М., 2003. С. 4.

³⁹ Преп. Исаак Сирин. Слова подвижнические. М., 1993. С. 384.

 

ЦЕРКОВЬ

Нетварная церковь

Отец Порфирий, говоря с нами о человеке, Боге, мире, любви, молитве, сотворении мира, выражался богословским языком (хотя окончил… только два класса начальной школы). У него поистине был дар богословия, изливающийся из живого умного источника Святого Духа. И даже дар мистического богословия, из которого произрастает философия Христа.

Он был мистическим богословом, хотя не имел даже мирского образования. Его школой были подвиги, исихастский труд, умное делание. Он говорил: «О, если бы нам всем только войти в земную Нетварную Церковь. Потому что если мы туда не войдем, то не войдем и в Церковь Небесную». «Живя таинственной духовной жизнью, мы можем стать едины…». «Добрая сила щедра, но она действует мягко, подобно «веянию тихого ветра» (1Царів. 19:12), как сказано в Ветхом Завете». «Будьте святы…» (1Пет. 1:16).

Один брат настойчиво интересовался вопросом о том, когда возникла Церковь Христова. Ответ на этот вопрос был нужен ему для его проповедей и для книги, которую он в то время писал.

Приехав к Старцу, он поговорил с ним о своих проблемах, однако вопрос о Церкви так и не задал. Пришло время уезжать. Прощаясь и благословляя брата на дорогу, отец Порфирий произнес: «Ну, теперь поезжай. Знай, что Церковь предвечна и нетварна, и не обращай внимания на богословов, которые говорят то, что придет им в голову». Брат был поражен этим откровением Старца в ответ на его невысказанный вопрос.

Отец Порфирий обладал церковным сознанием

У Отца Порфирия было очень развито церковное сознание. Он с большим уважением относился к клирикам и церковной иерархии. Старец говорил: «Если я испорчу отношения с епископом, если епископ начнет на меня гневаться, то моя молитва не достигнет небес».

Старец был, так сказать, экклесиоцентричным. Церковь была основанием всей его жизни и всех его трудов. Очень часто я замечал, как отец Порфирий, говоря о Церкви, не мог сдержать слез. Он испытывал глубочайшее уважение к официальной Церкви. Епископ для него всегда был на месте и во образе Христа. Старец страшно расстраивался, когда видел, что осуждают епископов, нападают на них в печати. Каков бы ни был епископ, он – глава. Он на месте и во образе Христа. Таковы были священные принципы Старца.

Станем наследниками божественных дарований

Отец Порфирий часто говорил о Церкви. Какой он Ее видел? Он говорил: «Церковь нетварна». Почему же Она нетварна? Потому что Церковь – Богочеловечна, Она – Бог в историческом времени. И мы, верующие, призваны стать нетварными, сделаться наследниками Божественных дарований, постичь таинство обожения, преодолеть нашу обмирщенность, выйти за пределы этого мира.

Церковь нетварна. Своей жизнью он свидетельствовал об этой истине. Старец принимал всех. Его дверь была открыта каждому. У него не было лицеприятия. Кто бы ни приходил, к какой бы партии, обществу, организации, группировке и т. д. он ни относился, отец Порфирий принимал его. Сам же Старец не состоял ни в какой партии. Он принадлежал только Церкви и принимал всех.

 

ПАРЛАМЕНТСКИЕ ВЫБОРЫ

За кого голосовать, Геронда?

Один человек спросил Старца, за кого следует голосовать на предстоящих парламентских выборах. И тот ответил притчей: «Православная Церковь похожа на наседку, – сказал он. – Своими крыльями она покрывает и черных, и белых цыплят».

Православная Церковь не участвует в политике и тем более не делится на партии. Своей любовью она покрывает всех, не отождествляя себя с политическими группировками.

Однажды Старец спросил меня, как складывается политическая ситуация в стране. Я ответил, что в целом не очень хорошо. Отец Порфирий сказал: «Чего ждать от политиков? Они полностью погрязли в своих душевных страстях. Если человек не может помочь даже самому себе, какую помощь он сможет оказать другим? Мы тоже виноваты в таком положении вещей. Если бы мы были настоящими христианами, то смогли бы избрать в парламент пусть и не христианскую партию, но хотя бы верующих политиков. Тогда все было бы по-другому».

 

ОДЕЖДА

Наша девочка будет ходить в брюках?

Старец только что вышел на пенсию. Как вы знаете, в течение примерно тридцати лет он был настоятелем храма Святого Герасима при поликлинике Афин, на улице Пиреос, недалеко от площади Омония. Однажды отец Порфирий проходил мимо храма Святого Константина на Омонии и зашел внутрь приложиться к иконам. Когда он вышел из храма, к нему подошла супружеская пара с девочкой. Супруги спросили, не уделит ли он им минуточку внимания. Отец Порфирий ответил им, что он не клирик этого храма. «Ничего, – сказали они, – мы хотели задать Вам лишь один вопрос. Это ведь не будет слишком обременительно?»

«У нас есть дочка, – начал мужчина, – и моя жена настаивает, чтобы она носила брюки. Я с этим не согласен и не хочу, чтобы она ходила в брюках. Наши взгляды совершенно противоположны. Итак, мы решили пойти к священнику, любому священнику, рассказать ему о нашем споре и решить его так, как он скажет. Мы даже дали друг другу слово – поступить точно так, как он скажет».

Отец Порфирий сразу сказал им, что это – вопрос непростой. Затем он объяснил, что ответ на него можно найти в Священном Писании и в священных канонах нашей Церкви. Ответ подсказывает и сама природа, поскольку женское естество отличается от мужского как душевно, так и телесно. Это различие подчеркивается и одеждой. Старец также посоветовал им посмотреть в книгу Второзакония ⁴⁰ , где мужчинам запрещается носить женскую одежду, а женщинам – мужскую.

Отец Порфирий разъяснил им, что ношение мужской одежды оказывает психологическое воздействие на женскую природу, и очень часто женщина начинает вести себя, как мужчина. Естественно, отклонение происходит и в случае, когда юноши или мужчины начинают носить женскую одежду.

Старец говорил еще долго. Он затронул все психологические и педагогические аспекты этого вопроса, чтобы обосновать то, почему женщинам нельзя носить мужскую одежду, а мужчинам – женскую. Супруги согласились с выводами отца Порфирия и ушли, получив большую пользу от этой кажущейся случайной, но удивительной встречи.

Главное – внутренний порядок

Старец Порфирий не обращал внимания на внешний вид человека. В этом убеждались все, кто посещал его, будучи одеты, так сказать, неподобающим образом. Он смотрел в душу, на глубинные мотивы поведения, зная, что если придет в порядок внутренний человек, автоматически исправится и внешний.

Они приехали к старцу в нескромной одежде

Однажды, приехав к отцу Порфирию, я увидел там нескольких девушек, которые также хотели увидеть Старца. Одеты они были несколько нескромно. Отец Порфирий беседовал с ними, затрагивая различные духовные вопросы, но ни словом не обмолвился о том, как они одеты. Сознаюсь, что я внутренне возмутился поведением этих девушек. Как они могли прийти в таком виде к святому человеку? Смущало меня и то обстоятельство, что Старец не сделал им ни одного замечания по поводу их одежды.

Когда девушки уехали, он улыбнулся мне и сказал: «Господин ?., я не так строг, как ты». Тотчас же я понял, что он знает о моих помыслах и о моем смущении, но все-таки спросил: «Почему Вы так говорите, Геронда?» – «Сюда приехали эти девушки в нескромной одежде, – сказал он, – а я ничего им об этом не сказал. У меня другая тактика. Даже если бы я заметил им, что их одежда несколько нескромна, они бы не прислушались к моим словам, потому что их вера во Христа неглубока. Прежде всего я стараюсь укрепить в них веру во Христа, и тогда они сами осознают свою ошибку и исправятся».

У этой девушки в «супер-мини» – замечательная душа

Однажды, много лет назад, когда отец Порфирий был еще настоятелем храма при поликлинике в Афинах, он вместе с двумя девушками, его духовными чадами, шел по улице близ площади Омония. Навстречу им шла девушка, вид у которой был весьма вызывающий. Она была в «супер-мини» юбочке, которые тогда были в моде. Увидев ее, Старец спросил своих спутниц:

– Ну, что вы скажете? О чем вы подумали? Вы осуждаете эту девушку?

– Нет, Геронда, – ответили они, прекрасно зная мнение Старца.

– И правильно делаете. Не судите о людях по тому, как они одеты. У этой девушки замечательная душа с огромным духовным потенциалом. Ее поведение, вызывающий вид – лишь следствие ее душевной силы. Представьте себе, что будет, если эта девушка познает Христа, приобретет ваши знания. Тогда, безусловно, она достигнет больших вершин.

Таков был метод отца Порфирия. Его примеры были наглядны и основаны на личном жизненном опыте.

* * *

⁴⁰ Повт. 22:5.

 

ИСПОВЕДЬ – ПОКАЯНИЕ

Это дар любви Божией человеку

Отец Порфирий сказал:

«Наше сердце должно быть исполнено любви, любви Божией. Она дает человеку силу и благодать. Вслед за любовью следует познание».

«Исповедь – это один из путей, по которому человек движется к Богу. Это дар любви Божией человеку. Никто и ничто не может лишить человека этой любви».

Он никого не принуждал

Рядом с отцом Порфирием я чувствовал удивительную свободу. Он никого не принуждал. Он желал, чтобы все те, кто приходил к нему, добровольно поступали так же, как и он. Старец всегда говорил священникам, что когда мы как духовники даем наставления тем, кто приходит к нам на исповедь, мы должны всегда уважать их свободу. Отец Порфирий всегда подчеркивал нам, что христианство – это свобода.

Очень часто Старец приводил случай из жизни Спасителя, когда многие соблазнились Его словами. Люди стали покидать Христа, так что с Ним остались одни только ученики. Тогда Господь сказал им, что если и они хотят Его покинуть, то Он им не препятствует (Ср.: Ін. 6:35-67).

Вот что дословно говорится в Евангелии: «С этого времени многие из учеников Его отошли от Него и уже не ходили с Ним. Тогда Иисус сказал двенадцати: не хотите ли и вы отойти?» (Ін. 6:66-67).

Он принимал тебя с любовью

Отец Порфирий принимал и любил тебя таким, каким ты был. Рядом с ним ощущение даже самого большого греха становилось иным. Сомнения и колебания уходили прочь, унося с собой чувство отчаяния и безнадежности. Ты только скорбел о том, что допустил тот или иной грех, что нарушил Божественную заповедь. Старец не позволял тебе предаваться отчаянию о твоем падении, более того, он помогал тебе извлечь пользу из твоего опыта, чтобы ты мог использовать его в качестве «плацдарма» для нового «наступления», для новых духовных побед. И тогда отец Порфирий являл тебе еще большую любовь, еще большую поддержку. Он брал тебя за руку и начинал учить, как идти путем Божиим.

Как Старец исповедовал

«Когда очередной человек входит в исповедальню, я… смотрю на него. Когда он уходит, провожаю его молитвой, посылаю вослед ему мою любовь, пока он не выйдет за дверь и не войдет следующий. Лучше безмолвно передавать свою любовь, чем говорить какие-то слова».

Во время исповеди он не смотрел в глаза

В возрасте двадцати одного года отец Порфирий был рукоположен во иереи, а в двадцать три года стал духовником ⁴¹ . С тех пор, как он сам мне рассказывал, он никогда не смотрел в глаза приходящим к нему на исповедь, чтобы они не испытывали никакого неудобства. Он только окидывал их взглядом, когда они входили в исповедальню, а затем опускал голову. И очень часто, прежде чем пришедший на исповедь успевал что-либо сказать, Старец говорил ему: «В твоей бумажке только то, что записано под номерами три и пять, является грехом, все остальное не грех. Итак, расскажи мне о том, что там написано. А если у нас останется время, то поговорим и об остальном».

С неутомимой любовью

Я был очень близок со Старцем и знал, как тяжел был его труд. Очень часто он принимал людей на исповедь с раннего утра до самой ночи, не делая перерывов, так что весь день у него не было во рту и крошки.

Чаще исповедуйтесь, причащайтесь и любите людей

Нам удалось пообщаться со Старцем недолго, можно сказать, даже совсем недолго. В эти утренние часы отец Порфирий принимал и исповедовал очень многих. Так что мы, жалея его, ограничились лишь тем, что поприветствовали его и подошли под благословение. Благословляя нас, он дал три наставления. И этого было более чем достаточно, чтобы мы поняли, что он за человек и кем мы сами способны стать. Он сказал нам: «Дети мои, чаще исповедуйтесь, причащайтесь и любите людей». И больше ничего. Но разве этими словами он не сказал все?

Исповедь и вражда

Когда отец Порфирий был еще молод и здоров, он много исповедовал и, как милосердный отец, прощал людям все, что бы они ему ни говорили. Только в конце исповеди он задавал вопрос: «Ты ни на кого не держишь злобы?» И если человек говорил ему, что он ни на кого не держит никакого зла, Старец относился к нему с большой любовью. Если же кто-то говорил ему, что он в плохих отношениях с братом, или с невесткой, или еще с кем-нибудь, отец Порфирий начинал рассказывать ему о тайне прощения и о милости к ближнему. Ведь его проступок, каким бы большим он нам ни казался, на самом деле, по сравнению с нашими собственными проступками пред Богом, невелик. Однако, несмотря на это, Бог, принимая наше великодушное отношение к человеку, прощает и нам наши собственные бесчисленные прегрешения. Будет страшным безумием, если человек попадет в вечную муку из-за того, что он не желает оставить свою вражду и неприязнь к такому же, исполненному многими страстями, как и он, своему ближнему.

Атмосфера покоя и доверия

– Вы сказали, что на протяжении многих лет отец Порфирий был Вашим духовным отцом и наставником?

– Да. В деле духовничества Старец был поистине неподражаем. Прежде всего, простота и приветливость, всегда отличавшие его, создавали атмосферу покоя и доверия, столь необходимую для совершения таинства Исповеди для каждого, кто к нему обращался.

Здесь надо отметить, что многие люди, которые затруднялись рассказывать другим духовникам о некоторых своих проступках, в присутствии отца Порфирия не чувствовали скованности и свободно всё ему исповедовали.

Старец обладал пастырским даром с большим вниманием выслушивать людей. Сначала он внимательно слушал и лишь потом начинал говорить. Его слово всегда было простым, кратким и очень личным. Каждый человек, который обращался к отцу Порфирию, был для него уникальной, неповторимой личностью, бесконечно ценной.

К проблемам, с которыми мы к нему приходили, Старец относился с большим вниманием. После усиленной молитвы, с чувством глубокой ответственности за свои слова, он предлагал их решение. Во время исповеди отец Порфирий, как правило, молчал. И ты чувствовал, что он молится и просит у Бога вразумления.

Надо отметить и то, что отец Порфирий никогда не спешил с ответом. Он ждал, пока у него, на основе общения с исповедующимся, не сложится наиболее полного понимания сути вопроса. Иногда он нам говорил: «Сейчас мне ничего не открыто, я вам ничего не могу сказать». И мы приезжали за ответом и во второй, и в третий раз.

Днем и ночью Старец молился за людей, молился о разрешении их проблем. И все те, кто сподобился иметь с ним общение, стать его духовными детьми, могут свидетельствовать о плодах этой его молитвы, вследствие которой благополучно разрешались все их проблемы. Во время исповеди у отца Порфирия нас часто поражало следующее: корень проблемы, который он называл, казалось, не имел ничего общего с самой проблемой, о которой мы ему рассказывали. Очень часто корнем различных наших проблем он называл эгоизм. Старец считал эгоизм основанием всех грехов и причиной всех проблем у человека.

Причины проблем

Старец рассказывал:

– Когда я был настоятелем больничного храма, то часто сталкивался со следующими случаями. Врач, проводящий обследование больного, неожиданно заявлял, что поражено не то место, которое болит, а другое. Он говорил: «Ты можешь чувствовать боль в одном месте, но на самом деле то, что ее вызывает, может находиться где-то рядом». Так бывает и в духовной жизни. Мы видим все под одним углом. А на самом деле причины происходящего внутри нас и случающегося с нами в нашей жизни могут быть совсем иными.

Полная исповедь

– Иногда мы должны проходить полную исповедь, – говорил отец Порфирий, – потому что различные психологические травмы, самые разные события в нашей жизни становятся действительной причиной наших телесных недугов. На исповеди, кроме грехов, мы должны рассказывать и о своих помыслах и чувствах: страха, скорби, радости, уныния, которые посещают нас вследствие различных переживаемых нами событий: землетрясений, смертей, браков… и являются следствием нашего маловерия и т. д.

Однажды, закончив свои дела в Коринфе ⁴² , отец Порфирий отправился назад в Афины. В Истме ⁴³ они с водителем, который был офицером гражданской авиации, остановились пообедать. Отец Порфирий ограничился одним помидором, а его спутник заказал себе полный обед. После еды они продолжили путь. Спустя какое-то время Старец попросил водителя остановиться. Они съехали с дороги, вышли из машины и присели на скале. Прямо под ними простиралось море. Отец Порфирий сказал своему спутнику: «Теперь, как я тебе и обещал, пришло время выслушать твою полную исповедь за всю жизнь. Но будет лучше, если я буду говорить за тебя». И офицер услышал из уст Старца исповедь во всех своих грехах, о которых он собирался ему рассказать, о тех проступках, которые изгладились из его памяти, и даже о том, что он не считал грехом. Отец Порфирий устроил в его душе «генеральную уборку». Эту исповедь он запомнил на всю жизнь.

Ходите к духовнику

Старец говорил мне: «Чем человек дальше от Бога, тем больше у него в жизни переживаний и расстройств. Когда нас что-то мучает, мы должны идти к духовнику».

«Чаще и лучше исповедуйся. Будь ты даже патриархом, но если не ходишь на исповедь, то не спасаешься», – сказал он мне в другой раз.

За непослушание благодать ушла… но возвратилась с исповедью

Отец Порфирий говорил, что Божественное таинство Исповеди восставляет наше падшее долу естество. Он поведал нам трогательную историю об одном монахе, который еще юношей пришел на Святую Гору Афон. У него было много Божественных дарований, так что он чувствовал, что живет, как в Раю. Однажды он не выполнил какое-то послушание своего Старца, и это благодатное состояние его покинуло. Однако когда Старец вернулся, исповедовал его и прочитал разрешительную молитву, благодатное состояние, которое он потерял, вернулось к нему вновь.

Отец Порфирий всегда подчеркивал, что если мы принадлежим Православной Церкви, если участвуем в ее таинствах, то мы – в Раю. И чем больше мы участвуем в таинствах, тем больше приобщаемся вечной жизни. Он всегда напоминал нам слова Спасителя: «Верующий в Сына имеет жизнь вечную» (Ін. 3:36).

Наша старая кладовая

Одна женщина, рассказывая мне об отце Порфирии, вспомнила слова, которые он однажды ей сказал: «Многие из вас, женщин, делают так: все поломанное и ненужное – старые дырявые кастрюльки, мебель, обувь и прочие изношенные вещи – берут и бросают в какую-нибудь дальнюю кладовую, запирают дверь и на этом успокаиваются. Но вы не знаете, что придет время, когда все содержимое вашей кладовой обнаружится, и вы предстанете пред людьми в самом неприглядном виде».

Я был поражен этими словами отца Порфирия. Тогда я читал книги по пастырской психологии. Там много говорилось об отражении травмирующих переживаний от сознательной области души и смещении их в бессознательную область, а также о неожиданных проявлениях этих переживаний. Живой пример Старца о старой кладовой сказал мне больше, чем все научные пособия. Это было предельно точное сравнение, относящееся к нашим грехам, которые мы, не изгладив покаянием и исповедью, поспешно отбросили в кладовую забвения, чтобы избавиться от их надоедливого присутствия. Там их и «обнаружит» Бог и приведет нам на память в день суда (Ср.: Мф. 10:15). Ему уже и сейчас они известны, тогда как нам – нет.

Не говори вновь об уже исповеданных грехах

– Геронда, я уже исповедовал своему духовнику этот проступок, совершенный недавно, но хочу рассказать о нем и Вам.

– Если ты уже открыл его своему духовнику, то нет никакой необходимости рассказывать о нем мне. Раз ты раскаялся, исповедовался – значит, получил и прощение.

Не отчаивайся

– Геронда, Вы понимаете, какой великий грех я совершил?

– Ты хороший человек, и ты сможешь это пережить.

– Но, Геронда, этот мой грех слишком велик.

– Не отчаивайся. У тебя добрая душа, и Бог, видя это, простит тебя и поможет тебе.

Постарайся с сегодняшнего дня изменить свою жизнь

Однажды отец Порфирий вместе с тремя своими духовными чадами собрался в один монастырь на вечернюю службу. Вначале решили идти пешком. Однако скоро Старец устал от ходьбы, а до монастыря было еще далеко. Паломники подумали: не поискать ли им какую-либо машину?

Вскоре на дороге показалось такси. Спутники отца Порфирия, все трое – миряне, сказали, что они остановят такси и спросят водителя, сможет ли он довезти их до монастыря. «Не волнуйтесь, – ответил им Старец, – водитель такси сам остановится. Но когда мы сядем в машину, пусть никто из вас не разговаривает с водителем. Я один буду с ним говорить».

Так и произошло. Водитель такси остановился сам, голосовать не потребовалось. Сели в машину, и отец Порфирий сказал водителю, куда надо ехать. Как только машина тронулась с места, таксист начал осуждать священников, обвиняя их в тысяче грехов. После каждой своей тирады он поворачивался к трем мирянам, сидящим на заднем сиденье автомобиля, и спрашивал их: «Мужики, разве не так? Что вы на это скажете?» Но пассажиры, следуя благословению Старца, молчали.

Потеряв всякую надежду на то, что ему хоть что-нибудь ответят, таксист обернулся к отцу Порфирию и спросил его: «Разве не так, батюшка? Что ты на это скажешь? Разве это не правда? Ведь об этом пишут даже в газетах!» И тот ответил ему: «Сын мой, я расскажу тебе одну маленькую историю. Расскажу один раз, повторять ее не будет необходимости. У одного человека, – начал свой рассказ Старец, – уроженца… (здесь отец Порфирий точно назвал то село, откуда был родом водитель), был престарелый сосед, у которого было много земли. Однажды ночью этот человек убил своего состоятельного соседа и закопал его труп. Затем, используя различные фальшивые документы, он присвоил себе участок соседа и продал его. И ты знаешь, что он купил на деньги, вырученные от продажи земли? Такси».

Таксист сидел как громом пораженный. Он съехал на обочину, остановил машину и закричал: «Ничего больше не говори, батюшка! Обо всем этом знаем только ты и я!» – «Знает об этом и Бог, – сказал Старец. – Он открыл мне все это, чтобы я рассказал тебе. Постарайся с сегодняшнего дня изменить свою жизнь».

Покаяние подобно молнии

Как-то раз меня положили в больницу «Евангелизмос» ⁴⁴ . И там меня стали терзать страхи. Я боялся умереть душевно неподготовленным. Выписавшись из больницы и приехав к отцу Порфирию, я сказал ему: «Геронда, я молюсь Богу, чтобы Он даровал мне еще несколько лет жизни для покаяния». И он мне ответил: «Для покаяния годы не нужны. Покаяние подобно молнии».

Кто не покается, тот погибнет

– Геронда, скажите мне слово к душевной пользе.

– Кто не покается, тот погибнет. Повторяю тебе: кто не покается, тот погибнет.

* * *

⁴¹ В Элладской Православной Церкви не каждый священник может принимать исповедь, то есть быть духовником. Существует молитва на посвящение в духовники. Ответственное дело исповеди поручается архиереем лишь самым опытным и достойным священникам епархии. – Прим. перев.

⁴² Коринф – город на северо-востоке полуострова Пелопоннес. – Прим. перев.

⁴³ Истма – небольшой городок недалеко от Коринфа. – Прим, перев.

⁴⁴ Одна из центральных больниц Афин. – Прим. перев.

 

ПОХВАЛА

Сначала Старец сделал выговор, а потом похвалил

Приехав к Старцу, Аргирий долго сидел в своей машине. Он пребывал в унынии и ворчал про себя, почему отец Порфирий никак не проснется, не примет его и не выслушает его рассказ о тех серьезных проблемах, которые на него обрушились. Неожиданно к нему незаметно подошел сам Старец и сделал ему строгий выговор. Этим он хотел избавить Аргирия от душевного гнета, проб удить в нем гнев, разгорячить его кровь, чтобы он взглянул на вещи более оптимистично. Ему это удалось. Тогда отец Порфирий попросил гостя нарубить ему дров для печки.

«Я очень быстро орудовал топором, – рассказывал Аргирий, – с силой и гневом, вызванными предшествовавшим выговором, поднимая топор и опуская на очередной сосновый чурбак. Скоро я переколол все дрова. Отец Порфирий казался совершенно удовлетворенным результатами своего выговора, сделанного для того, чтобы «прижечь» мой эгоизм, честолюбие и пробудить все силы моего организма, необходимые в данном случае для преодоления весьма неприятной ситуации, возникшей вследствие моего перевода по службе. Он поднялся со скамьи, подошел ко мне и сказал: «Ну надо же! Ты очень способный человек! Только не хочешь воспользоваться своими талантами, и это меня огорчает. Так хорошо наколотых дров я никогда раньше не видел. Даже дровосек не смог бы лучше справиться с этой работой. Дрова получились как раз по размеру моей печки. Ты, чадо мое, все можешь. Только ты не делаешь то, чего не хочешь. Поэтому я с тобой и говорил так сурово. Я хотел, чтобы ты вновь стал таким, каким был раньше. Другого способа не было. Так вразумил меня Бог, потому что ты сложил оружие, и причем безоговорочно. Конечно, я тебя очень огорчил, и я это знаю. Но я сам был огорчен еще больше чем ты. А ведь, как тебе известно, я к тому же еще и очень болен…»

Меня ни разу не похвалили

– Я был на Святой Горе послушником у двух старцев, – рассказывал отец Порфирий. – Они были строги, ругали меня. Меня никогда не хвалили. Но я чувствовал их любовь ко мне. Нашим рукодельем была резьба по дереву. Но Старцы не обучали меня всем тонкостям искусства резьбы. Они говорили: «Сделай только лишь заготовку, и все». Не знаю, почему они так поступали. Сейчас я думаю, потому, что другие их послушники, как только осваивали резьбу по дереву, тут же покидали этих старцев.

Помощь в устройстве фермы

Один мой родственник хотел открыть у себя в деревне ферму. Он посоветовался с отцом Порфирием и получил у него благословение на начало строительства. Когда ему потребовалось пробурить на участке скважину, он вновь приехал к Старцу, чтобы спросить у него совета. Отец Порфирий, который никогда не бывал в его деревне, самым подробным образом описал ему положение его участка, указал, где следует пробурить скважину, и даже сказал, на какой глубине будет найдена вода. Действительно, когда фермер с бурильщиками приехали на участок, они обнаружили воду точно в том месте, о котором говорил отец Порфирий.

Эта работа не для нее

Одна моя близкая знакомая сдала экзамены, и ей была выделена стипендия для продолжения обучении в Англии. Девушка поступила в аспирантуру и должна была заняться вопросами воспитания трудных детей. Она любила детей и подумала, что эта работа как раз для нее. Однако прежде чем покинуть Грецию, девушка решила, что необходимо получить благословение на новую работу у отца Порфирия, и мы вместе приехали к Старцу. Первой в келью отца Порфирия вошла моя знакомая. Когда девушка вышла, то было видно, что она над чем-то серьезно задумалась. Она сказала мне, что, услышав про Англию и трудных детей, отец Порфирий сказал ей: «Эта работа не для тебя. Ты очень чувствительная, не выдержишь. Если хочешь… поезжай. Расскажу еще тебе следующий случай. Несколько лет назад одна девушка-врач с такой же чувствительной натурой, как и у тебя, спросила меня, можно ли ей поехать на учебу в Америку. Она специализировалась по вопросам душевных заболеваний. Я посоветовал ей не ехать. Она меня не послушала, уехала, а теперь лечится в психиатрической больнице».

Попроси их подписать договор

Многие люди жаловались Старцу на большие проблемы, возникающие вследствие неправильного ведения деловых переговоров с подрядчиками. Отец Порфирий в таких случаях говорил: «Всегда хорошо сначала составить и подписать договор с мастерами, которые будут работать в вашем доме. Тогда у вас не будет никаких неприятных разговоров, и вам не надо будет бежать за советом к духовнику. Спросите мастеров: «Это ваши подписи? Разве вы не на эту сумму договаривались? Итак, берите то, что вам причитается». А если мастер тебе понравился, то ты можешь, если хочешь, дать ему и сверх оговоренной платы..; Мы живем в миру и не являемся нестяжателями. Поэтому, чтобы избежать поводов к раздорам, нам следует заключать четкие и ясные договоры с рабочими».

Трудолюбие Старца

Широта познаний отца Порфирия просто поражала. Однажды ранним летним вечером мы приехали к Старцу и, побеседовав с ним, стали собираться в обратный путь. Мы сказали ему, почему так торопимся: нам надо было успеть на театральную постановку в театре Иродио ⁴⁵ . Я приготовился услышать от Старца слова возражения против посещения театра. Но ничего подобного не произошло. Отец Порфирий заговорил о композиторе театральной постановки, исполнителе главной роли и сделал несколько очень точных замечаний о самой постановке. Я был поражен. Ведь всё его образование составляли два класса начальной школы! Во мне пробудилось любопытство. Увидев в исихастирионе антенну, я спросил у духовных чад Старца, хорошо знающих его уже на протяжении многих лет, для чего он ее использует. Мне сказали, что несколько лет назад отец Порфирий занимался созданием принимающего устройства, работающего на основе галинита. Кроме работы на земле, которую его преклонный возраст и слабое здоровье уже не позволяли ему выполнять, Старец любил заниматься техникой.

Я вспоминаю также железную печку – собственную разработку Старца. Зимой, после богослужения, мы все собирались вокруг нее. Здесь, в ожидании, когда каждый попадет в келью отца Порфирия, велись долгие разговоры, в то время как госпожа Хариклия (теперь – Старица Порфирия), сестра Старца, угощала нас кофе и сладостями. Вокруг печи собирались люди, исполненные братской дружбы: богословы, священники, греки, сербы, судьи, философы, врачи, преподаватели, студенты. Это была очень теплая компания, так что, наверное, если бы даже печь погасла, мы бы этого не заметили.

Ради телесного труда

Однажды я пожаловался Старцу на то, что у меня больше нет сил трудиться. Я сказал:

– Эти последние дни отняли у меня все силы. Я не могу двинуть ни рукой, ни ногой. Зачем столько работ в монастыре?

Отец Порфирий сразу стал строгим, ответил:

– Если мы в поте лица трудимся ради Бога, а затем в этом раскаиваемся и начинаем роптать, то совершаем смертный грех. Хорошо это запомни! Без телесного труда, лежа на кровати, не стяжаешь добродетелей! Телесный труд – это великий Божий дар, дарованный нам для нашего спасения, для стяжания благодати Божией. Другие братья с радостью принимают уничижения и труд… а ты страдаешь? Величайший грех – потрудившись ради Христа, раскаиваться и страдать из-за этого.

Ты же еще молод, и говоришь, что устаешь? В твоем возрасте я просто летел на послушание, хотел все успеть. Не смотри на то, что сейчас я уже почти ничего не могу делать. Ты делаешь еще меньше. В тебе прочно обосновался ветхий человек, который и сокрушает тебя. Но опомнись! Спой с воодушевлением, громко, радостно:

«Смерти празднуем умерщвление, адово разрушение, иного жития вечного начало и играюще поем Виновного, Единого Благословенного, отцев Бога и Препрославленного» ⁴⁶ .

Затем Старец рассказал мне о своей жизни в скиту Кавсокаливия на Святой Горе.

– По благодати Божией я ни разу не разбил там ни одного стакана, ни одной тарелки. А мыть посуду приходилось только щеткой. У нас не было жидкого мыла. Я мыл быстро и хорошо. Я был собранным, расторопным, ревностным, исполнительным и послушным. И говорю это не из эгоизма, но во славу Божию. У меня были святые старцы.

Нет – лености и любительскому христианству

Старец всегда говорил не о каком-то единичном нашем добром намерении, но о решительном, раз и навсегда, переходе от старой жизни во грехе к новой жизни в святости. Когда уже человек живет во Христе и Христос в нем. И в это изменение своей жизни человек должен вложить все свои силы.

Однажды отец Порфирий спросил меня: «Скажи мне, сколько нужно лет, чтобы выучиться на юриста?» Я ему ответил. Он меня опять спросил: «А сколько лет нужно, чтобы выучиться на механика, химика, врача?» Я ответил, недоумевая, зачем он об этом спрашивает. Но Старец задал новый вопрос: «А сколько времени нужно нам, чтобы научиться познавать волю Божию и исполнять ее?» Я понял смысл предыдущих вопросов, и мне стало стыдно. Что я мог ответить? Что в своем большинстве мы, верующие, ленивы и теплохладны, что мы – «христиане-любители»? Старец и так это знал. Он сказал мне: «Ленивый никогда не станет христианином. Для того чтобы стать настоящим христианином, надо работать, и много работать». И в этом отец Порфирий действительно являлся ярким примером. Он ревностно посвятил все годы своей долгой жизни тому, чтобы научиться жить одним Христом. Он любил труд, телесный и духовный, и всегда стремился передать эту любовь другим. Старец знал, что праздность ведет к унынию, которое несет с собой множество болезней, как душевных, так и телесных. Он всем предписывал трудотерапию. Но особенно это касалось тех, кто не мог найти себя и от этого впадал в отчаяние. Старец говорил, что никогда не поздно начать все сначала. Крушение мирских надежд и истребление эгоизма он считал лучшими предпосылками для этого начинания.

Труд меняет и душу, и тело

О моих проблемах Старец мне сказал:

«Если бы ты своевременно мне позвонил, то у тебя не было бы теперь этих проблем. Ты телесно устал, но не бойся труда. Все меняется благодаря труду – и душа, и тело. Не оставляй молитву. В простоте, неспешно, но горячо молись Богу обо всех. Молитвой ты принесешь ближним больше пользы, чем своими словами.

Если тебя спросят, то со смирением ответь:

– Мое мнение таково. Но поступайте так, как считаете нужным.

Не можешь заниматься одним делом – берись за другое

Отец Порфирий хотел, чтобы у нас работал эффект «другой работы», если так можно сказать. Когда мы не можем ничего сделать в одном месте, надо переходить в другое. Самое главное – всегда что-то делать, не оставаться в праздности. «Не можешь заниматься одним делом, берись за другое, – говорил Старец. – И нерастраченный здесь заряд энергии мобилизует тебя на новом месте».

Занимайся и физическим трудом

Однажды отец Порфирий заехал ко мне на участок и увидел установленную там в саду и на огороде поливную систему. Он попросил меня помочь им организовать поливную в исихастирионе.

Я нашел мастера, который согласился выполнить эту работу, и предупредил его, что сам оплачу все расходы. Когда я рассказал об этом отцу Порфирию, он ответил мне:

«Нет, господин Димитриу. Я хочу, чтобы ты сам пришел поработать. Для того чтобы ты мог отдохнуть от своей основной работы, ты в свободное время должен заниматься физическим трудом». Отец Порфирий очень любил природу и заботился о ней.

Никто не должен пребывать в праздности

Отец Порфирий всегда говорил о том, что надо работать, особенно когда речь заходила о молодежи. Он не мог примириться с тем, что кто-то живет безразличной ко всему, праздной, рассеянной жизнью.

Старец хотел видеть вокруг себя трудолюбивых, творческих натур. Он желал, чтобы люди не оставались пассивными, пользовались данными им Богом руками, ногами, головой… Чтобы они не оставались сонными и неповоротливыми. Ни под каким видом отец Порфирий не принимал леность и неаккуратность.

* * *

⁴⁵ Один из самых известных театров Афин. – Прим. перев.

⁴⁶ Канон на Святую Пасху// Триодь Цветная. М., 1992. С. 5.

 

ЛЮБОВЬ

История Марии, Димитрия и Георгия

Вот какую историю рассказал нам отец Порфирий:

«Димитрий и Мария были братом и сестрой. У Димитрия был друг Георгий, по профессии врач, который часто заходил к ним в гости. Однажды Мария открыла брату свою тайну: она была безумно влюблена в Георгия. Всякий раз при виде его она страдала. Ее бросало в пот, сердце болело, руки и ноги сильно тряслись… Но семья Георгия была состоятельнее семьи Димитрия и Марии. Они никогда бы не приняли в свой дом невесткой бедную девушку. Поэтому Мария попросила брата больше не приглашать Георгия к ним домой, чтобы ей не страдать понапрасну. С тех пор Димитрий под разными предлогами перестал приглашать Георгия в дом. Друзья стали встречаться в саду.

Однажды Мария пришла ко мне в храм. Она открыла свое сердце, рассказав мне о своем несчастье. Я посоветовал ей горячо молиться, особенно ночью, незадолго до рассвета, простирать руки к Богу, умоляя, чтобы свершилась воля Его. Девушка последовала моему совету.

Однажды Георгий с упреком сказал Димитрию, что тот изменил к нему свое отношение: стал его избегать и больше не приглашает домой в гости. Он спросил: почему? И Димитрий рассказал ему о любви и страданиях своей сестры. Услышав его слова, Георгий не смог сдержать слез и признался, что и он страдает. Он тоже очень любит Марию. И каждое утро, когда он просыпается на рассвете, перед его глазами встает ее образ. Это были как раз те часы, когда девушка, согласно моему совету, молилась. Таким образом, вследствие горячей молитвы, открылось тайное чувство двух прекрасных молодых людей. Вначале родители Георгия возражали против его женитьбы на Марии. Но в конце концов они уступили, и свадьба состоялась».

Очарованный юноша

Старец рассказал мне следующий случай: «Однажды ко мне пришел юноша и сказал, что летом на корабле он встретил одну очень красивую и привлекательную девушку. Эта встреча произвела на него очень сильное впечатление. Я видел, что происходило у него в душе, и сказал ему: «Дорогой мой, с такой чувствительностью, которой наделил тебя Бог, ты сейчас уже должен был бы стать святым””.

Другой духовник наверняка в этой встрече нашел бы повод, чтобы испепелить грешника. Но отец Порфирий воспользовался им для того, чтобы открыть молодому человеку его Божественный дар повышенной чувствительности, показать ему возможность стяжать святость через это дарование. «Любовию любовь сокрушая и огонь огнем невещественным угашая» ⁴⁷ .

Старец был справедливым

К серьезному и достаточно деликатному вопросу взаимоотношений полов Старец подходил со святоотеческой рассудительностью. Никто не мог, как это обычно бывает, назвать его суровым или снисходительным. Он просто был справедливым. Отец Порфирий был равно далек как от «демонизации» супружеских связей у «строгих», так и от их «ангелизации» у «снисходительных». Он следовал прямым путем Христовым, открытым нам в Священном Писании и в православном святоотеческом Предании. Его келью посещали разные люди. И подавленные устрашениями «во всем сомневающихся» консерваторов, и разбитые опытами «дерзких» модернистов. Всех их Старец принимал с одинаковой любовью. Для каждого у него было подходящее лекарство. Отец Порфирий высоко ценил неповторимость каждой души. Он прежде всего открывал человеку путь самопознания, покаяния, очищения. А затем каждый мог уже спокойно и свободно сделать свой выбор между супружеской любовью благословенного брака и Божественной любовью девства и посвящения себя Христу.

Взаимное влечение между мужчиной и женщиной – это хорошо или плохо?

Как-то раз я спросил Старца: «Геронда, душевно-телесное влечение, возникающее между мужчиной и женщиной, имеет демоническое происхождение?» И он ответил: «Иногда да, а иногда нет. Все зависит от обстоятельств».

Во время следующей нашей беседы я вернулся к этому своему вопросу, и отец Порфирий ответил мне более подробно: «Ты знаешь, – сказал он, – что так называемые счастливые браки действительно бывают. Чтобы брак оказался счастливым, от супругов требуется соблюдение одного условия: они должны приобрести духовное богатство, любя Христа и соблюдая Его заповеди. Тогда они по-настоящему полюбят друг друга и будут счастливы. В противном случае они будут душевно бедны и не смогут никому подарить любовь. Они будут открыты сатанинским нападениям, которые сделают их несчастными».

На одной из наших встреч Старец очень просто и наглядно ответил мне на мое недоумение. «Я слышал, Геронда, – сказал я ему, – что проблема неудовлетворенности чувственных и эмоциональных желаний между двумя полами неразрешима. Решает ее только могила». Отец Порфирий немедленно возразил: «Нет! Не называй это проблемой! Должно быть вот так!» И Старец сделал рукой жест, как мы изображаем взлетающий самолет. Этот образ, предложенный отцом Порфирием, прямо противоположен романтическим описаниям пламенной любви, начинающейся с заоблачных высот, но затем мало-помалу теряющей высоту и оканчивающейся вынужденной посадкой. Проблемы взаимоотношений супругов, согласно Старцу, напрямую связаны с их «духовным богатством», наличие или отсутствие которого, соответственно, влечет их вверх или вниз.

Христос из дикаря делает человека

«На днях пришел ко мне один человек, – рассказывал мне отец Порфирий, – и спрашивает меня: «Ты разделяешь теорию такого-то (я не запомнил имя) о наслаждении человеческими удовольствиями и о любви?» Я отвечаю ему: «Сейчас я покажу тебе, каких убеждений я придерживаюсь. Открой в июньской Минее под 44-м числом службу святому Мефодию ⁴⁸ . Там, в каноне, ты найдешь слова о том, как Христос изменяет страсти на бесстрастие». Я прочитал ему соответствующее место из Минеи, все ему объяснил, и он ушел совершенно удовлетворенным. Ты тоже прочитай дома этот канон и позвони мне по телефону».

Я нашел отрывок из канона: «Обуздав страстей взыграние, любовию к воздержанию преобразивый плоть свою, к бесстрастию устремися, отче, крайнейшему».

Христос не вырывает с корнем то, что насадил в человеке. Но Он поступает как добрый садовник, который делает на дереве прививку, превращая его из дикого в культурное. Он освящает посеянное и делает так, чтобы оно вновь устремилось к Нему. Примером тому являются преподобная Мария Египетская, преподобный Моисей Мурин и многие другие.

* * *

⁴⁷ Аллюзия на византийские агиографические тексты. – Прим. перев.

⁴⁸ Свт. Мефодий, патриарх Константинопольский († 847). – Прим. перев.

 

ЧУВСТВИТЕЛЬНОСТЬ

Ты очень чувствительный и не выносишь никаких обид

– Единственный твой недостаток, – сказал мне отец Порфирий, – состоит в том, что ты очень чувствительный и не выносишь никаких обид. Такую чувствительность ты унаследовал от своего отца, и в этом нет твоей вины. Но чрезмерная чувствительность – это нехорошая вещь. Хотя для окружающих, для тех, кто ею пользуется в своих часто крайне низких целях, она и хороша. Нет ничего хуже, чем быть излишне чувствительным! Достаточно вспомнить, что повышенная чувствительность является первопричиной всех заболеваний. Поэтому старайся от нее избавиться или, по крайней мере, как-то ее ограничить. Иначе ты будешь причинять вред и самому себе, и своей семье, которая будет совершенно незаслуженно страдать.

Что же касается обид, то им никто не радуется. Тем более ты, с твоей гордостью. Ты хочешь, чтобы как ты никого не обижаешь, так и тебя никто не обижал. Но сегодня это невозможно. Все мы являемся жертвами оскорблений, направленных на нас со стороны. Когда мы говорим «оскорбление», что имеем в виду? Тебе должен быть лучше меня известен нравственный, моральный упадок и отсутствие авторитетов в современном обществе. Чадо мое, разве можно что-то сделать с этими людьми? Можно поставить ситуацию под контроль? Конечно же, нет. Правильно и справедливо было бы, чтобы человек никого не оскорблял и сам никем не был оскорбляем. Это очень сложно. Но нельзя сказать, что недостижимо. Именно к этому и стремится Церковь Христова.

Однако бывают и случаи попущения. Когда Бог испытывает нашу веру и нашу стойкость. И знаешь, дитя мое, почему? Потому что теоретически мы все знаем. Теоретически мы все одинаково хорошо учимся, мы все отличники. Но на практике мы терпим неудачу… И очень мало людей, которые ухватывают самую суть!

Ты сейчас меня спросишь: «А ты-то сам теорию претворяешь в практику?» Что тебе на это ответить? Всю свою жизнь я борюсь за то, чтобы следовать воле Божией. Насколько я в этом преуспел – мне неизвестно. Это один Бог знает. Я тебе уже говорил: только по милости Божией мы спасемся. Ну что, ты все еще думаешь, что я тебя не люблю?

 

СТАРЫЙ И НОВЫЙ СТИЛЬ

Следуй тому стилю, которого там, где ты живешь, придерживаются все

Один монах спросил отца Порфирия, какого стиля ему придерживаться, старого или нового. «Вот что я тебе скажу, – ответил Старец. – Если ты живешь в миру, то следуй тому стилю, по которому там живет Церковь ⁴⁹ . Не привноси смущения в среду народа. А если хочешь подвизаться на Святой Горе Афон, тогда живи по старому стилю».

По новому или по старому стилю?

Когда кто-либо спрашивал Старца, какой стиль правильный, старый или новый, он обычно отвечал: «Это научный вопрос, обращайтесь с ним к ученым». Отец Порфирий говорил, что лично он никогда, что бы ни случилось, не ушел бы из Церкви. Он советовал клирикам, находящимся в расколе с официальной Церковью, делать все возможное, чтобы преодолеть раскол и вернуться в лоно Церкви ⁵⁰ ‘. «Для себя я решил: лучше заблуждаться в Церкви, чем покинуть Ее», – часто повторял Старец. Он говорил, что не хотел бы спастись один, без Церкви, и не покинул бы церковный корабль, даже если бы он дал течь и возникла опасность, что он пойдет ко дну.

* * *

⁴⁹ В 20-х годах XX века Константинопольская, Александрийская, Антиохийская, Элладская, Кипрская и некоторые другие Поместные Церкви перешли на новый стиль. – Прим. перев.

⁵⁰ После перехода Элладской Православной Церкви на новый стиль небольшая часть верующих, желающих жить по старому стилю, откололась от нее. Отколовшиеся стали называться старостильниками. С тех пор в среде старостильников произошло много расколов, и в настоящее время они представляют собой несколько церковных группировок, не имеющих канонического общения ни между собой, ни с одной из официальных Поместных Церквей. – Прим. перев.

 

СМЕРТЬ

Праведных же души в руце Божией, и не прикоснется их мука ⁵¹

Однажды Старец сказал мне: «Дитя мое, я хотел поговорить с тобой о здоровье твоего отца. Ты знаешь, что у него сейчас критическое состояние, даже более чем критическое! Если Бог захочет, он будет жить. Бог удерживает его в этом мире. Его жизнь висит на волоске, который вот-вот может оборваться. Это может случиться в любую секунду, даже сегодня, завтра, послезавтра… Когда Господь восхочет, Он призовет его к Себе, потому что Он его очень любит. Твой отец – святой человек, и Бог не желает, чтобы он так сильно мучился. Его боль невыносима. Не смотри на то, что он ничего вам не говорит. Он просто не хочет вас расстраивать.

Вот что я хотел тебе сказать. Ты очень огорчен, я это вижу. Но мы, христиане, не должны расстраиваться. Мы не должны бояться смерти. Как ты думаешь, что такое смерть? Смерть – это лишь средство, это дверь, через которую мы проходим, вступая в вечность! Вот что такое смерть! И все мы пройдем через эту дверь. Это единственная абсолютная истина. Только бы мы были готовы… тогда в день Страшного Суда мы станем одесную Господа. Там все мы встретимся и удостоимся наслаждения райских благ. В этот мир мы пришли не для того, чтобы жить в нем вечно. Мы пришли сюда, чтобы быть испытанными и перейти в вечную жизнь. Поэтому не скорби о том, что предрешено. Мы все это знаем… и ждем этого.

Есть люди, которые не хотят этого осознать. Они говорят: здесь все, и ад, и Рай. Но это не так. И те, кто так говорят, тоже это знают. Ведь в глубине души они не верят своим словам. Когда они останутся один на один со смертью, тогда кто их спасет? Ты знаешь, к кому обращаются за помощью при первой же опасности и неверующие, и те, кто только говорят, что они неверующие? Они кричат: «Боже мой!.. Пресвятая Богородица!..» Они призывают на помощь святых, своего небесного покровителя…

Ты спросишь меня, зачем я тебе все это говорю? Но, дитя мое, я знаю, какой ты чувствительный, и хотел тебя подготовить… Ну, теперь иди с Богом, а я помолюсь, чтобы Он укрепил тебя. Смотри, ничего не говори ни своему отцу, ни своим близким. Потому что вы все, что с вами будешь делать, слишком чувствительны…»

– У вас есть отец Иоанн, – сказал мне как-то отец Порфирий. – Он – скала, и вы просите у меня помощи? Вы знаете, что его небесный монастырь, в котором он сейчас находится, – больше и лучше этого? Священные одежды отца Иоанна так ярко сияют, что это невозможно даже передать! Он имеет великое дерзновение пред Богом! У него теперь монастырь, как я уже сказал, больше и лучше этого!

Я живо вообразил себе небесный монастырь и не смог сдержать улыбки. Отец Порфирий спросил меня, почему я улыбаюсь.

– Потому что я не могу себе представить, что и на небе существуют должности и отличия, что там есть монастыри и села!

– Да? А разве ты не слышал: «В селениях праведных» ⁵² ? Почему же ты сомневаешься в моих словах? Тебе известен хоть один случай, когда я говорил неправду? Все, что я вам сказал сейчас, действительно имеет место. Это реальность! У вашего отца сейчас больший и лучший монастырь! И он всех вас очень любит и хочет, чтобы вы были рядом с ним.

Услышав эти слова, моя сестренка неожиданно сказала Старцу:

– Передайте отцу Иоанну, пусть он остается там, а нас оставит здесь! Нам не нужна такая его любовь! Не нужна! Нам и здесь хорошо!

Девочка была очень импульсивной. Отец Порфирий долго смеялся, так что у него на глазах даже выступили слезы.

– Дитя мое, ты так меня рассмешила, так рассмешила… Бог тебя да благословит!

У меня умер отец. Когда я за час до начала отпевания позвонил Старцу из родительского дома в деревне Мази в Аталанте ⁵³ , он посочувствовал мне, сказал несколько слов в ободрение… и неожиданно воскликнул: «Что я вижу! Отец Иоанн вместе со своей матушкой стоят в лучах света! Они в Раю! Они обнялись и радуются неизреченной радостью! Их радость невозможно описать! О, если бы Господь сподобил и нас такой радости! Что еще нужно?»

Смерти нет

«Спасение – в Церкви!» – всегда говорил нам Старец. – Кто является членом Церкви, тот не боится второй смерти! ⁵⁴ Для тех, кто состоит в Церкви Христовой, смерти нет! Православие – совершенно, в нем нет никакого несовершенства!»

– Смерти нет! – сказал нам отец Порфирий. – Не бойся смерти! Кто умер ради Христа, для того нет смерти! А если ты не умер ради Христа, то умри!

«Другая жизнь воистину прекрасна», – говорил Старец моим детям. «Наше тело, – говорил он мне, – которое будет положено в гроб, – это действительно наше тело. Но в тот момент, когда его опускают в могилу, оно становится все равно что нашим костюмом». Эти его слова помогли мне пережить тяжелые дни отпевания и погребения моего мужа.

Поверь мне: смерти нет!

Мы можем жить в Божественной радости и никогда не думать о смерти. Придет старость, когда ты окажешься на пороге смерти. Ты можешь одной ногой уже стоять в могиле и при этом сажать смоквы, орехи, кипарисы, заботиться о саде для своих близких, строить церкви.

Зачем все это делать? Из любви! Ты веришь, что смерти нет, и хочешь что-то оставить своим ближним, которые поселятся здесь после тебя. Ты хочешь, чтобы они были хорошими людьми, чтобы не воровали друг у друга. Для этого ты и сажаешь смоквы и орехи. Для этого ты и строишь церковь…

Мы не вкусим смерти

Я был страшно расстроен неожиданной смертью моего любимого друга. Его похороны еще на протяжении многих дней стояли у меня перед глазами. Я вспоминал, как гроб опускали в могилу и засыпали землей. Думал о том, как распадается тело… Какая участь была бы у человека, если бы не пали наши прародители? Он жил бы в никогда не прекращающейся радости, его бы не терзали, как нас, вопросы о вечном блаженстве. А теперь… «зловонный смрад червей». Когда я предавался таким меланхолическим мыслям, мне позвонил отец Порфирий.

– Георгий, ты еще на работе в больнице? – спросил он.

– Нет, Геронда. Я уже дома.

– Открой Евангелие от Иоанна и внимательно читай с пятой главы, 24-го стиха. Это евангельское зачало читается на погребении.

Я начал читать: «Аминь, аминь глаголю вам»: «слушающий слово Мое и верующий в Пославшего Меня имеет жизнь вечную, и на суд не приходит, но перешел от смерти в жизнь» (Ін. 5:24).

Тут Старец прервал меня.

– Тебе это ясно? Смерти нет! Мы не вкусим смерти, но перейдем «от смерти к жизни» ⁵⁵ . Как же возлюбил нас Бог… Он позаботился и об этом. В апостольском чтении на погребение говорится: «Если мы веруем, что Иисус умер и воскрес, то и умерших в Иисусе Бог приведет с Ним» (1Сол. 4:14). Ты когда-нибудь задумывался над словами «приведет с Ним»? Бог не соберет у Себя мертвые тела. Он соберет вокруг Себя живых. В лице Христа воскресла человеческая природа. Я тебе правильно сказал: мы не вкусим смерти. Ты это понимаешь?

Затем Старец описал дивную жизнь с воскресшим Христом.

– Там мы непрестанно будем воспевать Пресвятую Троицу вместе с серафимами и херувимами. Да, мы, грешные и недостойные, потому что так сильно нас возлюбил Бог…

От волнения его голос становился все тише и тише.

– Я плачу, Георгий, от радости. Какие великие небесные блага дарует нам Бог!

Во время погребения воссиял яркий свет

Войдя после погребения одной девушки в келью Старца, я нашел там отца почившей. Я обнял его, поцеловал, и у нас обоих из глаз потекли слезы. Тогда отец Порфирий приподнялся на своей кровати и сказал: «Вы оба, выйдите из кельи. Это не перенести…» Мы вышли. Скоро Старец послал за мной. Когда я снова зашел к нему, он сказал:

– Простите, что я велел вам покинуть мою келью. Но ты знаешь, что сегодня со мной случилось?

– Что, Геронда?

– Во время отпевания я видел над церковью яркий свет, – сказал отец Порфирий. При этих словах из его глаз полились слезы. – Светящаяся звезда стояла над храмом все время, пока продолжалось отпевание. И когда гроб несли на кладбище, я все еще ее видел. Только когда гроб опустили в могилу и засыпали землей, этот свет померк, и я его уже больше не видел.

– Молчите, Геронда, – воскликнул я, – прошу Вас! Иначе мы с Вами этого не выдержим! Мы очень переживаем.

Однажды Старец сказал мне: «Смерть можно представить себе так: вот мы находимся в одной комнате, затем открываем дверь и тут же попадаем в другую комнату. То же самое будет и с нами. Если мы здесь со Христом, то и там будем с Ним».

Стань бессмертным уже сейчас

Во время одного моего визита к Старцу я был сильно расстроен. В последнее время меня постигла целая череда испытаний, и я был на грани срыва. Но среди этого окутавшего меня непроглядного мрака очень утешала и ободряла одна мысль. Я высказал ее отцу Порфирию, едва лишь переступив порог его кельи. «Вы знаете, Геронда, о тех испытаниях, через которые я теперь в очередной раз прохожу, хотя я еще и не рассказывал Вам о них, – сказал я. – Так узнайте же и то, как сильно меня утешает мысль, что в бренном мире, в котором мы живем, все суетно и временно. Нам нужно еще немножечко терпения. Радости и скорби пройдут быстро, и настанет великий час, когда смерть приведет меня к бессмертию. О, если бы и мне, недостойному, сподобиться там по Вашим молитвам жизни со Христом!» Я ждал от Старца слов одобрения в ответ на те мысли, которые я ему высказал. Но неожиданно он строго сказал мне: «Не думай, дитя мое, – сказал он, – что ты умрешь, а затем перейдешь в бессмертие на небесах. Подвизайся, борись за то, чтобы стать бессмертным уже сейчас, умерев здесь на земле для своего ветхого человека. Тогда ты не будешь более скорбеть, всегда радуясь и живя вместе со Христом. Не будешь больше бояться испытаний, сатаны, смерти… Потому что ты все это уже победил здесь, на земле, и готов к бессмертию на небесах!»

Я посмотрел на Старца с радостным изумлением и сказал: «Геронда, Ваши слова так прекрасны! Они приносят мне куда большее успокоение, чем те мысли, которые я высказал Вам прежде. Они окрыляют мой дух и дают мне радость. Ваши слова напомнили мне надпись при входе в один из Святогорских монастырей: «Умерев прежде смерти, ты не умрешь в час смерти».

Эти слова привели отца Порфирия в состояние восторга, и он воскликнул: «Быстро запиши мне это в телефонную книжку, на чистой странице!»

– Не думай, что после смерти мы непременно отправимся туда, где вечная радость и блаженство жизни с Богом. Мы должны пережить это уже здесь. Если же этого не произойдет и мы не сораспнемся со Христом, то и там не окажемся рядом с Ним. Рай – это не прекрасные плодовые деревья, цветы и т. д. Рай – это таинственное блаженство, которое испытывает душа в Боге.

Однажды отец Порфирий сказал мне: «Когда я уйду, то буду еще ближе к вам. После смерти упраздняются расстояния».

Как мы можем помочь нашим почившим

Старец объяснял мне, как мы можем помочь нашим почившим. «Мы должны много молиться, – говорил он, – заниматься благотворительностью, раздавать милостыню, подавать на поминовение имя умершего на Божественные литургии и причащаться вместе со всеми детьми как можно чаще. Если это возможно, то на каждой службе».

…Потому что я уже умер

Один очень образованный человек, духовное чадо отца Порфирия, жил в Афинах. На протяжении многих лет он часто ездил к Старцу за советом для разрешения своих проблем или же звонил ему по телефону. Когда отец Порфирий скончался, этот человек находился за границей и ничего об этом не знал.

Спустя какое-то время после его возвращения в Афины у него в семье возникли некоторые проблемы, и он захотел, как всегда, посоветоваться со Старцем. Набрав номер телефона отца Порфирия, он услышал в трубке голос самого Старца.

Поприветствовав его и попросив его благословения, он рассказал отцу Порфирию о своих семейных делах и спросил его совета. Старец сказал ему, как следует поступить и чего надо стараться избегать. Поблагодарив отца Порфирия за совет, этот человек сказал: «Геронда, как только смогу, я сразу же к Вам приеду». И услышал ответ: «Больше мне не звони, потому что я уже умер».

* * *

⁵¹ Прем. 3:1

⁵² Октоих. М., 1991. С. 169.

⁵³ Деревня в Южной Греции в номе Виотия. – Прим. перев.

⁵⁴ Второй смертью в Священном Писании Называется смерть души. См.: Мф. 10:28; Лк. 12:4,5. – Прим. перев.

⁵⁵ Канон на Святую Пасху// Триодь Цветная. М., 1992. С. 2.

 

ТЕАТР – КИНО – ТЕЛЕВИДЕНИЕ

Ответственно и с большой осторожностью

– Я люблю ходить в театр и в кино. Но некоторые из моих друзей говорят, что настоящий христианин не должен ходить в такие места. Что Вы посоветуете, Геронда?

– Раз тебе это нравится, то ходи, в этом нет ничего плохого. Главное, не посещать театр или кино с целью увидеть зрелище, потворствующее нашим плотским желаниям.

Много лет назад, прежде чем купить телевизор, я поехал к отцу Порфирию, чтобы взять у него на это благословение. Нужен ли вообще телевизор? Наши дети тогда были еще маленькие, и я боялся, как бы это пагубно не отразилось на их воспитании. Старец мне сказал: «Телевизор купи, но всегда покупай и телевизионную программу, чтобы знать, что смотреть, какие передачи хорошие, а какие нет. Вот так…»

Зачем, дитя мое, ты смотришь непристойные фильмы?

Одному своему духовному сыну отец Порфирий как-то сказал: «Зачем, дитя мое, ты смотришь по видеомагнитофону непристойные фильмы? Бог этого не любит! Больше так не делай!»

 

СКОРБИ – УНЫНИЕ – СТРЕСС

Тот, кто тебя обижает, – жертва диавола

«Представь себе, – однажды сказал мне Старец, – что ты спокойно идешь по улице и видишь какого-то прохожего, который тоже спокойно идет по своим делам. Тут из переулка выскакивает хулиган с ножом в руке. Он набрасывается на этого человека, начинает его избивать, таскать за волосы и, наконец, истекающего кровью оставляет лежать на тротуаре. Увидев все это, неужели ты будешь негодовать на этого избитого человека? Неужели ты его не пожалеешь?»

Вопрос отца Порфирия привел меня в замешательство, и я в свою очередь спросил его: «Как же можно гневаться на израненного ближнего, ставшего жертвой хулигана? Такая мысль мне даже в голову не приходит! Конечно, я пожалею его и попытаюсь помочь ему чем смогу». «Итак, – продолжил Старец, – каждый человек, который тебя оскорбляет, вредит тебе, возводит на тебя клевету, так или иначе поступает с тобой несправедливо, является твоим ближним, попавшим в руки злодея – диавола. Видя, что твой ближний поступает с тобой несправедливо, что ты должен сделать? Ты должен ему посочувствовать, пожалеть его и безмолвно обратиться с горячей молитвой к Богу, чтобы Он укрепил тебя в этот трудный час испытания и помиловал твоего брата, который пал жертвой злокозненного диавола. И Бог поможет и тебе, и твоему ближнему. Если же ты так не сделаешь, но разгневаешься на брата, перейдешь на него, так сказать, «в контрнаступление», то диавол, который сидит у него на шее, перепрыгнет и на тебя и будет танцевать на вас обоих».

Полюби искушения

– Заботься только об одном, – говорил мне отец Порфирий, – очищай свой ум от помыслов, которые, из-за твоей чрезмерной чувствительности, подавляют тебя и приносят тебе скорбь. Гони их прочь, избавляйся от них. Полюби приходящие искушения. Тогда ты не будешь расстраиваться, не будешь скорбеть. Возлюби всех братьев, как самого себя. Люби отца старца-игумена. Сначала Старца, а потом Христа.

– Как мне полюбить трудности и искушения?

– Это долгий разговор. Но есть различные способы. Если Христос войдет в твое сердце, то Он наполнит его Своей любовью. Тогда уже и одно, и второе, и третье… все исчезает… Остается одна любовь. Над всем – Любовь.

«Нет» было до Христа. Но Он отменил это «Нет» и принес Любовь. Жизнь во Христе, послушание и смирение – это Рай.

Благодари Бога за искушения

Один человек, не зная, как справиться с неожиданно навалившимися на него большими проблемами, пришел к отцу Порфирию. По-человечески казалось, что его трудности неразрешимы, и он заливался горькими слезами. «Послушай, что я тебе скажу, дитя мое, – сказал ему Старец. – Бог попустил тебе небольшое искушение, доверил тебе маленькую проблемку, одно затруднение… А ты вместо того, чтобы радоваться оказанному тебе доверию, сидишь сложа руки и скорбишь. Скажи: «Христе мой, да будет Твоя святая воля! Раз Ты так судил или же так случилось вследствие моей слабости, и Ты это мне попускаешь, то да будет Твоя святая воля… И я благодарю Тебя, Боже мой“. В своих болезнях и скорбях мы забываем о благодарности Богу.

Некогда жил один мальчик. Он был очень стеснительным, худым и слабым. Сверстники часто его обижали. Поэтому он часто был грустным и печальным, а возвращаясь из школы домой, начинал плакать. Его мать умерла, и о своих бедах он рассказывал своей бабушке, глубоко верующей женщине. «Не скорби, дитя мое, – говорила она ему, – но благодари Бога и за эти скорби, и за все“. Прошли годы, и мальчик понял смысл ее наставления. Потому что добрые слова, попадая в душу, не исчезают, но остаются там навсегда. Постепенно, подобно хорошим семенам, они проклевываются, возрастают и приносят плоды».

Я живу под страхом выговора

Однажды я был сильно расстроен. Причиной этого были замечания и выговоры, которые мне сделали. Внутренне я не мог понять, что действительно был виноват.

– Геронда, почему меня постоянно ругают? – спросил я отца Порфирия. – В монастыре из-за каждой мелочи в последнее время мне делают замечания. Это прямо как гром среди ясного неба… а я-то думал, что все делаю правильно, как надо. Я сильно расстраиваюсь и чувствую постоянную тяжесть. Все время страшусь того, что мне в любую минуту могут сделать выговор.

– Дитя мое, твой Геронда желает, чтобы ты стал святым, а ты упираешься. Ну что такого он тебе говорит? Да, тебе надо было бы в мое время пожить в Кавсокаливии. Однажды меня там стали сильно донимать помыслы о моих родителях. Я сильно страдал и исповедовал эти помыслы своим старцам. Тогда они в первый раз спросили меня: «Как ты себя чувствуешь, чадо?» – «Хорошо, но я сильно расстроен». – «Да. А нас ты не спрашиваешь, довольны мы тобой или нет?» – «Простите, Геронда. Я всегда испытываю к Вам чувство глубокой благодарности. Прошу Христа о том, чтобы стать хорошим, чтобы Вы были мной довольны». Когда я куда-либо шел, у меня было благословение ни с кем не разговаривать. «Благословите. Благословите», – и снова в путь… Позднее мне говорили, что мои старцы были очень строгие и с ними никто не уживался. Послушники у них долго не задерживались. Но мне они казались добрыми. И я даже огорчался, что у меня не было никаких скорбей.

Великая скорбь претворится в нескончаемую радость

Наша беседа с отцом Порфирием подошла к концу. Старец одел епитрахиль, накрыл нас ею и стал молиться своими словами. Он молился о том, чтобы мы в мире и радости встретили Пасху, чтобы Бог даровал нам долгие годы жизни, чтобы мы прожили их по-христиански. Напоследок он благословил нас, после чего моя супруга с ребенком подошли к молитвенному уголку отца Порфирия, чтобы приложиться к иконам.

Я остался со Старцем наедине. Теперь он стал еще более откровенен, чем раньше. Он рассказал мне такие вещи, касающиеся главным образом моих проблем на работе, что от изумления я просто потерял дар речи. Можно было подумать, что он читает книгу, в которой описана вся моя жизнь. «Чем больше тебе причиняют страданий, тем больше тебе дают венцов славы! Помни, все это происходит по Божественному попущению – на пользу твоей душе. Воздвигаемые на тебя гонения преследуют лишь одну цель – доставить пользу твоей душе, которая важнее всего. Для христианина гонения – это неизбежность! Ты помнишь, что сказал Спаситель? «Если Меня гнали, будут гнать и вас» (Ін. 15:20). Если хоть раз в день ты вспомнишь эти слова, то тотчас же прекратишь искать решения проблем, которые сейчас тебя беспокоят. А теперь пришло время сказать, и я открою тебе истину, что у тебя очень хорошая душа! Поэтому Бог так сильно тебя любит. Ты слышишь? Это все объясняет! Ну ладно, иди с Божиим и моим благословением. Доброй Пасхи!»

Это откровение Старца произвело в моей душе целый переворот. Мой образ мыслей в корне переменился. Обуревавшая меня великая скорбь претворилась в нескончаемую радость. Разочарование сменилось надеждой. И для этого была причина. Ведь я ясно услышал из святых уст самого Старца, что Бог меня любит. И даже сильно любит! Это не пустые слова. Когда человек узнает, что его любит кто-либо из «сильных мира сего», то он не только радуется, но и начинает чувствовать себя увереннее, потому что надеется на его помощь. Представьте себе теперь, какую уверенность в своей защищенности должен испытывать тот, кого любит Сам Бог! Бог, одно только призывание имени Которого сокрушает целые народы. «Вся язы́цы обыдоша мя и именем Господним противляхся им» (Пс. 117:10).

Предав себя Богу, преодолевает все препятствия

Отец Порфирий говорил мне:

– Тот, кто, подобно монаху, отдает свое сердце Христу, становится другим человеком. Его ум отверзается, его наполняет Христос. Ты слышишь меня? Понимаешь? Христос! Когда ум и сердце человека преисполнены Христом, тогда он становится мудрым и рассудительным. Дух Божий научает его всему. Но надо отметить, что человек становится рассудительным не в том смысле, как это понимают в миру: то есть способным дать ответ на любой вопрос или справиться с какой-либо работой лучше, чем другие. Нет. Но как же тебе это лучше объяснить? Встретившись на своем пути с трудностями, такой человек не растеряется, не впадет в отчаяние. Он обратится ко Христу, Который обитает в нем, и легко найдет самые лучшие и простые пути преодоления возникших проблем. При этом он не потерпит никакого внутреннего ущерба. Ты меня понимаешь, Георгий? – Старец назвал меня по имени, хотя и не знал его.

– Понимаю, Геронда.

– Человек, предавший свое сердце Христу, не страдает, с какими бы трудностями он ни встретился на своем пути. Напротив, он радуется, он преисполнен внутренней радости. В своих действиях он осторожен и не делает ошибок и промахов. Его ум, руки, ноги – все движется благодатью Божией. Возможно ли, чтобы такой человек был простачком? Конечно, бывают случаи, когда он должен стать простачком, Христа ради.

– То есть как это?

– Когда, например, он, что-то зная, будет молчать, преследуя некую сокровенную цель. Или сделает вид, что он ничего не понял, что он ничего не знает, опять-таки – преследуя благое намерение. Мало-помалу этому его будет научать Дух Святой. Потому что когда в нас вселяется Христос, мы перестаем сами устраивать свою жизнь. Тогда в нас уже живет Он, и Он устраивает нашу жизнь.

Сильно расстраиваться – означает впадать в сеть диавола

Старец сказал мне: «Судьи, когда устанут, прерывают судебное заседание. Конечно, одной из причин того, что со мной случилось, является и переутомление. Я жалел людей, которые часами ожидали встречи со мной». Инфаркт отца Порфирия стал следствием его «долга любви».

Видя, что я сильно расстроен и убит сознанием и своей вины в его болезни, он поспешил утешить меня: «Не расстраивайся, – сказал он, – К этому все шло. Будь внимателен. Чрезмерные скорбь и печаль – не от Бога, это сети диавола».

Не поливай тернии

Старец просто, наглядно и доходчиво открывал нам тайны духовной брани. Он говорил: «В чем состоит делание христианина? Представьте себе, что душа – это сад, разделенный на две части. На одной половине растут тернии, на другой – цветы. У нас есть цистерна с водой (душевные силы), с двумя кранами и двумя желобами. По одному вода течет в сторону терниев, по другому – в сторону цветов. Каждый раз я могу открыть только один кран. Если я стану поливать цветы – они расцветут, а если перестану поливать тернии – они засохнут и погибнут». Старец не говорил однозначно об одержимости души бесами или же об уподоблении ее ангелам. Он видел, что на душу оказывают влияние как ангелы, так и бесы. Он не хотел, чтобы христианин занимался одной лишь борьбой со злом – только лишь выдирал тернии. Он хотел видеть христианина сражающимся за добро, возделывающим цветы. Результатом такой духовной брани будет распускание цветов – ангельских добродетелей… А там увянут и тернии – бесовские страсти.

Мирная душа просвещает ум

В один из моих приездов Старец рассказал мне следующую историю: «Однажды, когда я жил на Святой Горе, дверной засов у нас в келье заклинило. Мои послушники никак не могли его открыть и были очень раздражены. Они и тянули его, и пытались выбить, но все было напрасно – засов не поддавался, и они приходили в еще большее раздражение. Тогда я подошел к ним и сказал, что сам займусь этой дверью. Сначала хорошенько осмотрев засов со всех сторон, я одним движением вытащил его. Пораженные монахи смотрели на меня во все глаза. Я говорю им: «Что вы на меня так смотрите, благословенные? Я не сделал ничего особенного, только дернул, и все. Но это было сделано спокойно и с молитвой. А вы, в том раздраженном состоянии, до которого вы себя довели, не вынули бы этот засов и до завтрашнего утра. Когда душа взбудоражена, она помрачает ум, и он утрачивает остроту зрения. Пребывая же в мирном устроении, душа просвещает ум, и тогда он может ясно увидеть причину всего».

Как же этот рассказ мог бы помочь нам в нашем повседневном общении с людьми, в нашей повседневной жизни! Как помогало бы нам душевное спокойствие, которого можно достичь, не следуя советам психологов, не принимая психотропные препараты, а следуя путем святости!

Когда в нашу душу вселится Христос, тогда уйдут все печали

Старец однажды сказал мне: «Когда к нам придет и вселится в нас Христос, Он займет все пространство нашей души, и тогда уйдут все наши неверные представления, все проблемы, все скорби. Тогда уйдет и грех». Я спросил его в недоумении: «Как это «уйдет грех“, Геронда, когда в Священном Писании сказано, что даже если бы мы прожили на земле лишь один день, то и тогда согрешили бы? (Ср.: Йов. 14:4)» Старец печально посмотрел на меня и сказал: «Что тебе сказать, если ты меня не понимаешь?» Пытаясь понять отца Порфирия, придя домой, я взял Священное Писание и занялся этим вопросом. Старец основывался на Первом послании своего любимого евангелиста Иоанна Богослова: «И весте, яко Он явился, да грехи наша возмет: и греха в Нем несть. Всяк, иже в Нем пребывает, не согрешает: всяк согрешаяй, не виде Его, ни позна Его» (1Ін. 3:5-6). Таким образом, мой вопрос был адресован уже не отцу Порфирию, а евангелисту Иоанну. Было ясно, что все мои усилия напрасны, потому что я пытаюсь умом понять те истины, которые можно постичь, только пережив их. Евангелист Иоанн и отец Порфирий, имея духовный опыт, выражались одним языком.

Когда ты видишь несправедливость и в тебе поднимается волна протеста, но ты сдерживаешься, чтобы ничего не сказать, то ты уже выпал из правильного устроения, о чем и свидетельствует это «сдерживание себя»

Я был в расстроенных чувствах, и Старец наставлял меня: «Разве я тебе еще не говорил, что когда ты смело, полностью раскроешь свое сердце пред Господом – Он войдет в него и сделает его неспособным грешить? Ты меня понимаешь? Сделает его неспособным ко злу. Господь, который обитает в нашем сердце, любит нас и делает нас добрыми и кроткими. Если мы и захотим разгневаться, сделать другому зло, то не можем. И тогда сбываются на нас апостольские слова: «Уже не я живу, но живет во мне Христос» (Гал. 2:20). Ты переживаешь это состояние и громко произносишь эти слова внутри себя. Или ты думаешь, что апостол Павел от радости потерял голову, когда писал это? Разве Христос изменился? Какой Он был раньше, такой и теперь… Почему, дитя мое, здесь мы все обговариваем, принимаем решение… а затем ты все делаешь, как и прежде? Какая необходимость все время говорить об одном и том же? Отбрось свой эгоизм и не доставляй радости диаволу. С пламенной любовью весь, без остатка, предайся Христу. Когда ты видишь несправедливость и в тебе поднимается волна протеста, но ты сдерживаешься, чтобы ничего не сказать, знай, что ты уже выпал из правильного устроения, о чем и свидетельствует это «сдерживание себя“».

Христос воскрес, чтобы даровать нам радость

Старец подчеркивал: «Никогда не печалься, дитя мое. Христос воскрес, чтобы уже сейчас даровать нам великую любовь и радость. Давай уже сейчас начнем все более и более ощутимо становиться причастниками светлого, нескончаемого дня Царства любви Христовой».

Часто меня охватывает грусть

– Меня часто охватывает грусть, Геронда.

– Почему ты весь день проводишь, запершись у себя в доме?

– А что мне еще делать?

– Выезжай на экскурсии, ходи в горы… Это приносит большую пользу.

Когда приходит печаль

– Госпожа ?., что Вам говорил Старец, когда столь безвременно скончался Ваш муж, который был еще таким молодым?

– Отец Порфирий мне очень помог в то время, когда, естественно, впадаешь в глубокую печаль и тебя начинают терзать вопросы: «Почему, Боже мой, почему Ты забрал его так рано?» Я тогда была страшно подавлена, часто меня мучило сильное уныние, так что от слабости я иной раз даже не могла подняться со стула.

Старец советовал мне: «Когда придут уныние и печаль, немедленно поднимайся и отправляйся на прогулку в горы». Я спросила отца Порфирия, куда же я пойду, если будет вечер. И он ответил: «Если никуда нельзя пойти, тогда вспомни что-нибудь красивое, ну, скажем, парк, который вы посещали вместе с мужем и детьми, или великолепный закат, которым вы любовались на побережье. Не принимай плохих помыслов и молись: «Господи, Иисусе Христе, помилуй моего мужа, помилуй и нас“».

Старец вселил в меня непоколебимую уверенность, что существует общение между Церковью воинствующей и Церковью торжествующей.

Из-за того, что ты скорбишь, страдают твои дети

Одна женщина, пребывая в глубоком горе из-за смерти своего супруга, робко вошла в келью отца Порфирия. Первые ее слова были: «Геронда, я потеряла мужа! Я в отчаянии!» Старец ответил ей: «Ты потеряла себя, потому что потеряла свою веру! А мужа ты не потеряла. Такова была воля Божия. Он забрал его, как заберет и нас. Я вижу, что ты очень переживаешь, и из-за этого временами тебя охватывает сильная тоска. Ты сама создаешь трудности, и не только для себя, но и для своих детей. Ведь они страдают, видя, как ты каждый день безутешно плачешь».

Старец утешил ее, помог решить некоторые трудности, с которыми она столкнулась, но главное – вдохнул в нее веру в Бога и надежду на встречу с супругом на небесах.

Лекарство притупит твою печаль, но завтра она будет еще больше ⁵⁶

Старец: Всех христиан… весь мир, и верующих, и неверующих, губит одно – удаление от Бога.

?.: Совершенно верно, Геронда.

Старец: Удаление от Бога приносит с собой одиночество… Понимаешь?

?.: Оно приносит тяжелые скорби, одну, другую… Оно приносит неуверенность в завтрашнем дне…

Старец: А когда ты отрицаешь таинства… Сейчас появилось столько врачей, психиатров, психоаналитиков, психологов, которые занимаются приемом больных. Но какие же они больные? И кто ты такой, чтобы принимать больных? А конец всегда один и тот же: «Ну, доктор, что Вы у меня нашли?» – «У тебя ничего нет… Повышенное чувство собственной незащищенности…»

?.: Что значит «чувство собственной незащищенности»?

Старец: «У тебя ничего нет… Принимай вот это…» Если ты не предашь себя в руки Божии, какая польза от лекарств? Сегодня они притупят твою печаль, а завтра она будет еще больше.

?.: Еще больше! Да… Так обычно и происходит.

Старец: Во всем этом замешан диавол.

Пригвозди себя к нашему Спасителю

– Я очень люблю нашего Господа и верю в Его силу. Дитя мое, тень от проходящих апостолов исцеляла верующих. Разве сейчас Христос не тот же? Разве Он изменился?

– Мы изменились!

– Что значит неуверенность в завтрашнем дне, нервы, душевные заболевания? Я уверен, что во всем этом замешан диавол. Мы не покоряемся с любовью Христу, поэтому приходит сатана и переворачивает нас с ног на голову.

– Ах, если бы я мог жить так, как живешь ты! Если бы я мог стать послушником в общежительном монастыре! Я так тебе завидую!..»

Причина твоей «медлительности» – переживания

Один человек часто ходил на исповедь к отцу Порфирию. Его дочь, она сейчас замужем и имеет детей, когда училась в университете, всегда очень переживала из-за экзаменов. Однажды отец взял ее с собой в Калиссию, в Пентели, где жил Старец до того, как переехал в Оропос. Этот человек никогда ничего не рассказывал отцу Порфирию о своей дочери. Как только она вошла в келью, Старец сказал ей: «Здравствуй! Послушай меня, пусть тебя не беспокоит твоя медлительность. Она является следствием твоих переживаний и страха перед предстоящими экзаменами. Она пройдет. Ну, теперь говори, что ты хотела еще рассказать?»

Действительно, эта девушка была несколько медлительна. Это ее сильно расстраивало, потому что в детстве она была очень подвижным ребенком. Однако девушке и в голову не приходило рассказать о своей скорби отцу Порфирию. Поэтому ее сильно поразило, когда Старец сам заговорил с ней о ее проблеме. Выйдя из кельи после исповеди, она упала в объятия отца и, не стесняясь присутствием народа, сказала: «Он святой, он пророк».

Этот случай рассказал мне отец этой девушки, мой близкий друг.

Внутренняя путаница

«Путаница, – как часто говорил нам отец Порфирий, – происходит только тогда, когда мы перестаем прислушиваться к словам Спасителя. Тогда, по причине нашего эгоизма, мы начинаем поступать так, как считаем правильным и как, полагаем, надо поступить в том или ином случае».

* * *

⁵⁶ Из магнитофонной записи бесед отца Порфирия.

 

ГНЕВ

Геронда, я гневаюсь

Однажды я сказал Старцу:

– Геронда, в последнее время я легко впадаю в гнев.

– Гнев – это хорошо…

Я подумал, что он шутит, и прервал его:

– Хорошо?!

– Конечно! Гнев вложил в нас Бог! Это нерв души. Это сила. Бог дал его нам, чтобы мы гневались и отражали наши страсти, диавола. Когда мы правильно употребляем гнев, мы отнимаем эту силу у сатаны и отдаем ее Христу. Все свои силы и устремления направь на то, чтобы целиком предаться Христу.

Разгневанный брат

Однажды во время нашей беседы со Старцем он внезапно резко сменил тему разговора и сказал мне:

– Я вижу, что один брат страшно на тебя озлоблен. Он, как дикий зверь, готов разорвать тебя на части. (В действительности так все и было, просто я не хотел рассказом об этом огорчить отца Порфирия.)

– Только ты ничего ему не говори. Мы помолимся, и Бог укротит его гнев. Ты в это веришь?

– Верю.

– Только Бог может изменить сердце человека. А наши слова, сколько бы ему ни говорили, не принесут никакой пользы.

– Но почему, Геронда, брат так поступает? Почему он так себя ведет?

– Тсс! Молчи. Я не могу тебе этого сказать. Ты только молись.

 

ВРАЧ

Они обращаются и к психиатрам

Многие молодые люди, запутавшиеся в восточных религиях и различных сектах, обращались к отцу Порфирию за помощью. Как они сами свидетельствовали, благодаря благословению Старца (он осенял их крестным знамением) и следуя его советам, они исцелялись не только от душевных, но даже и от физических болезней. Многие из этих молодых людей сначала обращались к психиатрам, но это не принесло им никакого облегчения. Истинную помощь они нашли только у отца Порфирия.

Советы врачам

Велика была чудодейственная сила молитвы Старца о болящих, особенно о душевнобольных. Многие мои родственники явно испытали это на себе.

Отец Порфирий делал особый упор на молитву. Как мне, так и другим врачам он советовал: «В больнице, когда принимаете больного, молитесь о нем, творите Иисусову молитву».

Я всегда в больнице так и поступаю. Когда привозят тяжелобольного, я молюсь:

«Господи, Иисусе Христе, – а сейчас, после кончины Старца, добавляю, – молитвами Старца Порфирия помоги мне поставить правильный диагноз и справиться с возникшими осложнениями».

Одного врача-педиатра Старец спросил:

– Как ты осматриваешь детей?

– Так-то и так-то…

– Послушай, что я тебе скажу. Во время осмотра ребенка ты должен с любовью горячо молиться о нем, – отец Порфирий сделал глубокий вздох и простер руки к небу, – «Господи, Иисусе Христе, помилуй раба твоего». Да, именно так. С открытым сердцем молись о каждом ребенке. Дитя – это душа, которую Бог послал к тебе. И в то время, когда ты положишь руку ему на головку и будешь про себя горячо о нем молиться, благодать Божия изольется на душу ребенка.

Но все это делай втайне. Тогда окружающие ничего не заметят.

Ты дашь им лекарства соответственно болезни младенца. Но в конечном итоге Христос исцелит ребенка по твоим молитвам и по молитвам его родителей. Ты веришь в это?

В другой раз отец Порфирий сказал мне:

– Я вижу, что ты не так принимаешь у себя в больнице детей, как я тебе советовал. Ты увлекаешься и все забываешь. Чадо мое, предай себя Господу и своей молитвой передай в руки Божии эти Его маленькие творения, чтобы они освятились!

Ты обращал внимание на то, что Христос, как свидетельствуют Евангелия, исцелял зримыми действиями? Он брал человека за руку, касался его глаз, языка… Точно так же делай и ты. Принимая на руки младенца или беря за руку взрослого, обращайся ко Христу с горячей и усердной молитвой, передавай им Его благодать. Разве не так же поступает священник при совершении любого таинства? Чтобы снизошла благодать Святого Духа, он чувственным образом возлагает свою руку на голову крещаемого им младенца, приходящих к нему на исповедь, вступающих в брак, и т. д. Молитва – это таинственная сила, и эта сила незримо передается душе ближнего.

 

СВЯЩЕННИК

Совершай отчитку с рассуждением. Поминовение больных на проскомидии

Однажды к отцу Порфирию приехал священник. Он хотел получить ответ на один вопрос, который в течение долгого времени очень его беспокоил. Он не мог понять, является ли один его знакомый нервно больным человеком или же он бесноватый. Старец, хотя в тот день и был очень болен, понял, о чем хотел узнать священник, и спросил его:

– Ты что, преподобный Антоний Великий, что проводишь отчитки и изгоняешь бесов?

В то время этот священник читал больше заклинательных молитв, чем требовалось в случае с больным.

– Нет, – отвечает он.

– А раз нет, зачем же ты сначала будоражишь бесов своими отчитками, а потом оставляешь им их жертву как игрушку, чтобы они ее мучили? Послушай, отец, что я тебе скажу, – продолжал отец Порфирий. – То, что происходит сегодня, когда некоторые сами себя поставляют в экзорцисты ⁵⁷ , и еще и принародно, когда собирается много любопытных, проводят отчитки, – является великим грехом! Это недопустимо! Разве ты не знаешь, что бесы нападают и на здоровых людей, которые, думая, что они бесноватые, приходят на отчитку? Более того, они искушают и священников, ввергая их в ров высокомерия. В последнее время ко мне приходят многие люди, которые считают, что они, побывав на общей отчитке, действительно стали бесноватыми. Отец мой, ты еще молод, и я преподам тебе небольшой урок «высшей математики».

Когда священник совершает отчитку, он обращается напрямую к бесам и своей духовной властью повелевает им выйти. Если он не чувствует этой духовной власти, то сам повреждается от бесов. Лучше и правильнее будет вместо того, чтобы повелевать и угрожать бесам, молиться Богу на Божественной литургии, при совершении других таинств и священнодействий, чтобы Он послал Свою благодать страждущему. Тогда благодать Божия подобно вечерней прохладе покрывает болящего, а священник не подвергается опасности пасть в ров искушений или же быть уловленным в сети превозношения и прелести.

Обрати внимание, я не сказал, что над людьми, которые дошли до того, что уже совершенно не могут помочь самим себе, не надо совершать отчитку. Нет. Но надо делать с рассуждением. А заклинательные молитвы следует читать не вслух, а про себя.

Спустя какое-то время этот священник сказал мне: «Недавно я был на Святой Горе. Меня поразило, когда от всем известного, богопросвещенного и рассудительного Старца, отца Паисия, я услышал то же самое, что говорил мне и отец Порфирий. Поистине святые люди куда лучше нас знают, как действуют демоны».

«Некоторые священники на отчитке читают молитвы вслух, – говорил мне отец Порфирий, – как будто бесы их не слышат. На проскомидии, отец мой, поминай болящего с сердечной болью, прося Бога помочь ему».

Увидев священника, стоящего с воздетыми руками, немец отпустил девушку

Однажды, это было в период немецкой оккупации, отец Порфирий шел по улице, направляясь в сторону Ликавиту ⁵⁸ . По дороге он увидел страшную картину. Немецкий солдат схватил за руку девушку и тащил ее в угол, под навес перед домом, чтобы обесчестить. Девушка была похожа на птенца, попавшего в лапы ястреба. Ее лицо и все ее поведение отражали невыразимое страдание. Из ее уст исходили слабые крики боли и отчаяния. Немец пытался лицемерно ласковыми словами ее успокоить.

Между тем шум на улице привлек внимание людей из соседних домов. Они выглядывали из окон и дверей и ждали, чем все это кончится. Неожиданно люди заметили священника, который направлялся в их сторону.

Увидев эту трагическую картину, отец Порфирий почувствовал сильную душевную боль. Нужно было найти способ спасти девушку. Пренебрегая опасностью, грозившей ему со стороны жестокого немца, он направился прямо к девушке. Про себя Старец горячо молил Бога явить Свою Божественную силу. Подойдя поближе, он простер руки к небу. Было непонятно, то ли он умоляет немца, то ли просит Бога явить Свою милость.

Вид священника, стоящего с воздетыми к небу руками, его просветленное лицо, но главным образом Божественная сила, исходящая от этого человека, совершили чудо. Немец смягчился. Он отказался от своих гнусных намерений и отпустил девушку.

Отец Порфирий пошел дальше своей дорогой. Вслед ему раздались радостные восторженные крики людей, пораженных тем, что они увидели.

Десница священника

Однажды летним вечером мы застали отца Порфирия в саду за прополкой клубники. Он собрал горсть ягод и угостил нас, чтобы мы попробовали немного плодов земных ⁵⁹ . Началась беседа. Старец не читал нам нравоучений, не давал подробных наставлений, но его краткие слова глубоко проникали в душу, умащая ее бальзамом благодати Божией. Все его лицо лучилось и сияло каким-то светом, он радовался, как ребенок. Отец Порфирий говорил нам только лишь о молитве и умном делании. Напоследок он объяснил нам смысл иерейского благословения, что значит приложиться – поцеловать руку священника. «Десница священника! – с восторгом воскликнул он. – Какое величие! Какое таинство!» Его слова были просты и смиренны. Старец не уставал говорить, что он малограмотен и все его образование – три класса начальной школы.

Как-то раз отец Порфирий рассказал нам историю, которую я попытаюсь кратко пересказать:

Один священник боролся с обуревающей его страстью к курению. Но всякий раз, когда он уже был готов оставить эту дурную привычку, она снова брала над ним верх. Неоднократно он делал попытки бросить курить, перепробовал множество способов, но все было напрасно.

Однажды он посетил отца Порфирия. В конце длительной беседы они заговорили о семейной жизни этого священника и некоторых его разногласиях с матушкой. Неожиданно Старец сказал, что причиной их семейных нестроений является дурная привычка этого священника. «Когда ты бросишь курить, – сказал он, – тогда увидишь, что матушка станет сильнее тебя любить. В вашем доме прекратятся все ссоры и вновь воцарятся мир и благополучие. Я помолюсь за тебя, и ты больше не будешь курить. Давай, прямо сейчас выбрасывай в окно пачку сигарет, которая лежит у тебя в кармане».

Священник, следуя совету Старца, выбросил свои сигареты и действительно с тех пор больше никогда не курил. Его даже не тянуло закурить, хотя раньше все его попытки оставить эту дурную привычку ни к чему не приводили.

Закончив свое повествование, отец Порфирий подозвал одну из сестер и попросил ее пригласить в келью священника вместе с матушкой. Они в это время сидели на скамейке на улице. Это был тот самый батюшка, о котором он нам только что говорил. Вместе с матушкой они тоже рассказали нам, сколько разногласий и бед доставляла им эта его дурная привычка и как благодаря вмешательству Старца все изменилось. Они оба стали другими людьми.

Затем отец Порфирий сказал нам, что другому своему духовному сыну он предложил иной способ бросить курить: не сразу, как это было со священником, а постепенно. А именно, он посоветовал ему уменьшать количество выкуренных сигарет на одну каждые три дня.

Когда мы спросили Старца, почему в одном случае он дал один совет, а в другом – другой, он ответил: «Каждый человек индивидуален. То, что может понести один, невыполнимо для другого, и наоборот».

Как можешь ты стать священником, если не бросишь курить?

Один кандидат в священники пришел к отцу Порфирию. Долго они обсуждали волновавшие этого человека вопросы личного характера. Разговор закончился, Старец благословил молодого человека, но когда тот поклонился, чтобы облобызать его руку, отец Порфирий почувствовал идущий от него табачный запах. Он воскликнул: «Как же ты станешь иереем Божиим, дитя мое, если у тебя не хватает силы воли, чтобы бросить курить?!» «Геронда, – ответил тот, – Вы правы, курение – это моя страсть. Стыдно это говорить, но мне уже не хватает двух пачек сигарет в день. Моя жена просто вся измучилась от этой моей ужасной привычки».

Старец дал ему несколько советов, как бросить курить. Он последовал им, и с Божией помощью ему удалось справиться со своей страстью. Больше всех радовалась этому его жена. Через какое-то время этот человек был рукоположен в священники.

См. также главу «Духовник».

* * *

⁵⁷ В первые века экзорцистами (от греч. έκσορκισμός) назывались люди, изгоняющие бесов. В древней христианской Церкви экзорцисты составляли особый чин. – Прим. перев.

⁵⁸ Название одного из холмов в Афинах. – Прим. перев.

⁵⁹ Ср.: Єр. 2:7.

 

ИНДУИЗМ

Запутавшийся в сетях индуизма

В 1982 году … привел к Старцу одного своего сорокалетнего знакомого, который, как часто говорил сам отец Порфирий, запутался в сетях индуизма, часто ездил в Индию и общался с различными гуру. … представил его Старцу как своего друга, ничего о нем не рассказывая. Он только сказал, что тот увлекся индуизмом, запутался в нем и просит ему помочь. Он даже не упомянул имени своего друга. Отец Порфирий сам подозвал его к себе, назвав по имени, спросил, как поживают его жена и дети.

Такое всезнание Старца поразило этого несчастного человека. Он искренне раскаялся, возвратился в Православие и стал ревностным верующим. Уходя от отца Порфирия, бывший индуист сказал …: «Я действительно женат, и у меня двое детей. Но я никогда тебе об этом не говорил. Я бросил и жену, и детей… Но Старец знал это».

 

КАТОЛИЧЕСКАЯ ПАСХА

Пусть они к нам присоединяются

Приближался богословский симпозиум католиков и православных, который проходил за рубежом. Его целью было обсуждение вопроса о совместном праздновании Пасхи. Накануне один духовный сын отца Порфирия, получая его благословение на поездку, спросил, какой позиции ему следует держаться на предстоящей встрече. Старец ответил: «Вы следуйте православной позиции. Если католики хотят присоединиться к нам, то мы не можем и не должны им в этом мешать».

 

КУРЕНИЕ

Немедленно брось курить

Одному человеку Старец говорил: «Курение не приносит никакой пользы. Наоборот, оно является причиной раковых и других заболеваний. Немедленно брось курить!»

Как бросить курить?

– Как бросить курить? Я делал много попыток, но все было напрасно.

– Всякий раз, когда к тебе приходит желание закурить, говори: «Господи, помилуй мя». Молитвенное обращение ко Христу – это решение любой возникающей у нас проблемы. Видишь, даже этот красивый попугайчик, который живет в моей комнате, научился говорить: «Господи, помилуй мя».

Борьбу за свое спасение следует начинать с того, чтобы бросить курить

Однажды утром вместе с друзьями мы приехали к отцу Порфирию. Там, во внутреннем дворике, я заметил одного своего знакомого. Он был очень строгим, а иной раз даже чрезмерно ревностным христианином. Я подошел к нему. Мы поговорили о Старце, и затем он сказал: «К отцу Порфирию приезжают люди, которым здесь совершенно не место. Они только доставляют Старцу излишнее беспокойство. Вот, посмотри на ту женщину, которая курит без всякого стеснения. Не понимаю, как отец Порфирий ее принимает?» Эта женщина приехала со мной, но мой знакомый не знал об этом. Поэтому я предпочел промолчать, чтобы не ставить его в неловкое положение.

Однако отец Порфирий не стал молчать. Когда подошла очередь моего знакомого, он вошел в келью Старца. Тот встретил его такими словами: «Ты знаешь, я не такой строгий, как ты».

Когда женщина, с которой мы приехали, вышла от отца Порфирия, она передала нам его слова, которые подытоживали их беседу: «Борьбу за свое спасение следует начинать с того, чтобы бросить курить». Старец нашел нужное лекарство для обоих: и для осуждающего, и для осуждаемой.

См. также главу «Священник».

 

ОСУЖДЕНИЕ

Старец не видел в окружающих «виновных»

Современный фарисей, кем бы он ни был, высоконравственным или же безнравственным человеком, получает удовольствие, делая всех, кто его окружает, «виновными» и думая, что таким образом он служит истине. Будучи сам горд и действительно виновен, он не осознает своей вины, отрицает ее, старательно выставляя напоказ «вину» своих ближних. Старец своей жизнью учил, что христианин должен двигаться в противоположном направлении. Ему следует спокойно принимать критику и в то же время стараться не совершать поступков, вызывающих осуждение. Никого лично не делать «виновным» и с молитвой на устах: «Ей, Господи Царю, даруй ми зрети моя прегрешения и не осуждати брата моего» ⁶⁰ , каяться, чтобы освободиться от своих собственных грехов, и искренне прощать тех, кто его осуждает.

Не осуждай, даже если ты видишь грех

– Будь внимателен, старайся никого не осудить, – сказал мне однажды отец Порфирий. И он рассказал мне следующую историю для того, чтобы я избегал даже малейшего осуждения, каким бы правым я сам себе ни казался.

«Одна женщина пришла к священнику на исповедь, – начал он. – В ее селе женщины по традиции под верхней одеждой носят еще и нижние юбки. Итак, исповедавшись, она собралась идти домой. Но у нее было правило всегда чем-то благодарить священника, и она делала это с большой радостью. Итак, она приподняла подол платья, чтобы достать из кармана нижней юбки какие-то деньги, но по невнимательности немного задралась и нижняя юбка. В этот момент в исповедальню вошел другой человек и увидел всю эту картину – иерея и женщину, которая не заметила своей неловкости. Он подал жалобу, обвинив священника в безнравственном поведении, и тот на три месяца был запрещен в священнослужении.

Все три месяца своего запрета этот священник благодарил и прославлял Бога за то, что Он дал ему такое испытание. Его радость была безгранична.

Ты видишь, какую ошибку допустил этот брат?

Он увидел соблазнительную картину и осудил священника, хотя все было не так, как представил ему сатана. Поэтому я и говорю тебе: будь внимателен, очень внимателен».

«Хорошо, Геронда, – ответил я. – Я буду внимательным».

Не все, кто совершил преступление, – злодеи

Не все люди, совершившие преступление, являются злодеями. Пусть они бесчувственны, если хотите, но таких людей, людей с каменными сердцами, на самом деле совсем немного. Многие из них попадают в тяжелые ситуации, и в этот момент зло захватывает их в свои объятия и они совершают роковую ошибку. Отец Порфирий говорил: «Ну не все же совершающие преступления – это убийцы и злодеи. Эти люди лишены «защитного барьера», они не борются с собой, не исповедуются, не причащаются, не молятся, не пытаются исправиться. У них добрые души, но они живут, как говорят в просторечье, «как на постоялом дворе». Зло улавливает их в свои сети и толкает их на убийство и другие преступления. Однако очень скоро они раскаиваются, мучаются, чувствуют себя как в аду». Не хочу оправдывать преступления, но преступник и грешник не перестают оставаться людьми, ранеными людьми.

Осуждая брата, мы подталкиваем его к еще большему падению

У меня были сомнения, правильно ли я поступил в одной ситуации. Я рассказал об этом отцу Порфирию: «Однажды воскресным утром, после литургии, мой знакомый пригласил меня к себе домой. Во дворе поставили жаровню с углями и начали жарить мясо. Я решил помочь и стал перемешивать горящие угли. В это время их сын, школьник, который рядом поливал цветы, неожиданно стал лить воду прямо на огонь. Не знаю, почему он так поступил. Было ли это простой неосторожностью, глупой шуткой или же наглой выходкой… Не знаю. Угли, пепел и вода перепачкали мне весь костюм. Сначала я сильно растерялся, но, придя в себя, решил не поднимать шума, на скорую руку очистил одежду и, никому ничего не сказав, как будто ничего не случилось, снова стал помешивать угли. Родители стали отчитывать своего сына. Я не знаю, правильно ли я поступил, что промолчал, или мне тоже нужно было преподать мальчику урок?»

Старец мне ответил: «Ты поступил совершенно правильно. Когда наш брат ошибается, мы должны понести его искушение. Истинная любовь побуждает нас идти на жертву ради своего ближнего, подражая Христу, Который, когда Его пригвождали ко Кресту, просил Своего Небесного Отца простить распинающих, потому что они не знали, что делают. Уклоняясь от такой жертвы, своим осуждением мы подталкиваем согрешившего брата к еще большему падению. Тогда как молчаливой жертвой нашей любви и тайной молитвой за него мы пробуждаем его совесть. Она просыпается, осуждает его, приводит к покаянию, и он исправляется. Своим молчанием ты помог мальчику». Еще раз я изумился рассудительности и любви Старца.

Не будем осуждать, иначе Бог попустит и нам впасть в те же самые грехи

Отец Порфирий советовал не осуждать других за их грехи, потому что тогда Бог попускает и нам впасть в те же самые грехи. Он рассказывал мне: «Одна хозяйка в деревне, в то время как растапливала печь, чтобы испечь хлеб, мысленно представила себе, с каким удовольствием она живьем изжарила бы в печи девушку из соседней деревни, забеременевшую неизвестно от кого. Спустя несколько лет, в то время как муж этой женщины находился за границей, она забеременела от какого-то односельчанина. Поэтому Бог заповедует нам никого не проклинать, даже наших врагов, но всех благословлять, благословлять и врагов».

Старец никого не осуждал за его убеждения

Главная отличительная особенность отца Порфирия состояла в том, что он принимал всех. Принимал скептиков и атеистов. Он принимал даже гуру, никого не осуждая за его убеждения. Однако в своих беседах он всегда подчеркивал, что истина содержится во Христе и в Православной вере.

Эта открытость, которая была столь характерна для Старца, открытость к принятию всех и вся, отражала для нас образ действий Бога, Который хочет, чтобы мы стали лучше, чище, ближе к своему спасению. Таково было правило отца Порфирия. Он не осуждал, но покорял всех. У него был дар изменять людей.

Приведу один случай с преподавательницей-француженкой, которая, зная о даре прозорливости отца Порфирия, захотела его испытать.

Эта француженка была на одной конференции, проходившей в Японии и посвященной вопросу о гуру. Итак, однажды она пришла к Старцу, ни словом не обмолвившись о своем участии в конференции.

Отец Порфирий, как всегда, предоставил разговор свободному течению. Француженка спросила все, о чем она хотела узнать, и в какой-то момент они заговорили о гуру. Тогда Старец спросил ее: «А разве на той конференции, где Вы были недавно, сидящий рядом с Вами господин ничего Вам не ответил на тот вопрос, который Вы мне сейчас задаете?» И он назвал по имени этого человека, который был христианином.

Француженка была поражена. Она действительно обсуждала этот вопрос с человеком, о котором напомнил ей Старец. Преподавательница поняла, что отец Порфирий действительно является богопросвещенным человеком.

Не осуждайте зло, а исправляйте

Старец был специалистом и врачевателем, не только исцеляющим человеческие души, но и исправляющим отношения между людьми. Он говорил мне: «Наша цель – не осудить зло, а исправить его. Если человека осудить, то он может прийти в полное расстройство, а если проявить понимание и поддержать его, то он спасется. Нужно встречать грешника с любовью и с уважением относиться к его свободе. Когда в семье кто-то роняет вазу со стола и она разбивается, нас обычно охватывает гнев. Но если в эту критическую минуту мы, проявив понимание и прощение, станем выше всего, что произошло, то приобретем и свою душу, и душу нашего брата. В этом и состоит вся духовная жизнь: одно движение ввысь среди испытаний скорбями, один переход от негодующего эгоизма к пониманию любви».

* * *

⁶⁰ Часослов. М., 1980. С. 16.

 

БОЖЕСТВЕННОЕ ПРИЧАЩЕНИЕ

Подготовка

«Когда ты идешь причащаться Святых Таин, будь внимателен, – говорил Старец одному брату. – Ты должен очень хорошо подготовиться: быть благоразумным, воздержанным во всем, поститься и явить великую любовью ко Христу. Причащайся не реже чем раз в две недели».

Последнее наставление отвечает жизни именно этого брата. Естественно, что каждому человеку отец Порфирий давал совет, соответствующий его устроению.

Не по привычке

«Будь внимателен, не причащайся по привычке. Каждый раз приступай к Таинству так, как будто ты делаешь это в первый раз, и в то же время как будто это – твое последнее причащение перед смертью».

Осторожность в каждом конкретном случае

Отец Порфирий долго говорил с одним священником о частом причащении. В конце беседы он сказал:

«Будь очень осторожен в вопросе о частом причащении. Внимательно следи за тем, кому что посоветовать. Надо с большим рассуждением рассматривать каждый конкретный случай».

Сила таинства

Один брат, причастившись в воскресный день, неожиданно для себя ощутил великую силу Таинства. Испугавшись, он подумал, что это произошло потому, что он плохо подготовился и недостаточно постился накануне. Придя со своим недоумением к Старцу, он услышал следующий ответ:

«Не беспокойся, в том, что с тобой случилось, нет ничего плохого. Господь просто хотел показать тебе силу Своего Таинства».

Эти слова совершенно успокоили брата.

Благоухание божественного причащения

В последнее время, поскольку отец Порфирий уже не мог ходить в храм, он просил, чтобы я после Божественной литургии причащал его в келье. Надо было видеть, как Старец готовился принять Святые Дары, с каким трепетом и любовью он приступал к Чаше. Однажды он сказал мне, что Божественное Причащение благоухает, и я понял, что он обоняет этот аромат.

Отец Порфирий всегда советовал верующим почаще прибегать к Святым Таинствам нашей Церкви.

В соответствии с нашим духовным устроением

Старец всегда советовал почаще причащаться Святых Таин. Конечно, насколько часто приступать к таинству Причащения каждому конкретному человеку, отец Порфирий решал в соответствии с его духовным устроением. Соответствующее приготовление (исповедь, покаянное чувство, пост, смирение) необходимо для причащающегося. Старец помогал нам понять, что чем лучше мы подготовимся, тем сильнее почувствуем свою греховность. Человек никогда не должен надеяться на свои силы – только на милость и милосердие Христово. На этот путь ко спасению направлял людей отец Порфирий.

 

БОГОСЛУЖЕНИЕ

Молитва в храме

Как-то Старец сказал мне: «Православная аскеза должна иметь место не только в монастырях, но и в миру. Молитва в храме, долгие богослужения и славословия Бога в духе любви – это великое благословение. Ты знаешь, как сильно души терзаются страстями и какое отдохновение они получают от любви Христовой? Для меня нет ничего лучше, чем удалиться на Святую Гору, в скит, где я стал монахом, и там в уединении славословить Бога».

Молитвы, возгласы и лик старца

В первый раз я увидел отца Порфирия во время Божественной литургии и сразу же осознал, что это за человек. Его сияющий лик произвел на меня неизгладимое впечатление. Я видел его впервые и подумал, что это в порядке вещей. Он всегда был таким: светлым, с сияющим лицом… Но во время совершения литургии он просто поражал тебя своим видом.

Второе, что меня поразило, – это его манера читать молитвы и произносить возгласы. В эти моменты казалось, что он говорит с кем-то стоящим перед ним, с тем, кто его видит.

Отец Порфирий очень любил церковные песнопения

Старец подчеркивал, что в жизни ему очень и очень помогло серьезное углубленное исследование, как сказано, «упразднитеся и разумейте, яко Аз есмь Бог» (Пс. 45:11), богослужебных церковных текстов. Он очень любил богослужебные тексты, читал их, часто вслух и с выражением, пел.

Отец Порфирий говорил, что церковные песнопения являются духовным сокровищем Православия. В них наилучшим образом нашли свое отражение Священное Писание, православное предание, творения святых отцов, догматы Церкви и все ее богословие.

Старец – священнослужитель

В храме Святого Герасима совершались замечательные богослужения. Там были хорошие псалты ⁶¹ , и голос священника должен был выделяться на фоне хора. Поэтому отец Порфирий стал посещать консерваторию. Вскоре он окончил там краткие курсы, продемонстрировав большие успехи. В консерватории Старец научился игре на фортепиано, но любимым его инструментом была фисгармония.

Одно время в храме пел Спиридон Перистерис, профессиональный псалт, окончивший университет по кафедре византийского пения. Позднее он стал главным псалтом кафедрального собора в Афинах.

Священник и клирос составляли удивительную гармонию. Если иной раз какой-либо псалт допускал ошибку, путал тропари и т. д., Старец ничего ему не говорил, не желая нарушать мирной атмосферы Божественной литургии. Однажды отец Порфирий предложил вместо себя послужить одному приезжему священнику, и произошел большой скандал. Этот иерей начал из алтаря говорить певчим: «Не этот тропарь, другой. Ищите…» Те стали искать, но так и не смогли найти. Было очень неловко. Этот случай дал возможность как главному псалту, так и его помощникам оценить деликатность и рассудительность отца Порфирия.

Многие члены известной фамилии ученых – Алевизаты – преподавали в Афинском университете. Вокруг них образовался целый кружок из профессоров и студентов. Все они были постоянными прихожанами храма Святого Герасима. Приходили в храм и преподаватели с богословского факультета, например крупный специалист по истории религий Леонид Филиппидис, который очень почитал Старца. Весь университет собирался на службу в храм при больнице. Литургия представляла собой настоящее тайнодействие. Евангельский текст в устах отца Порфирия звучал очень мелодично и наполнялся жизнью. На Страстной седмице Великого поста, в Великую Пятницу, никто так не читал Страстные Евангелия, как отец Порфирий. Он, по данной ему благодати, видел перед собой страдающего Христа, и это его потрясало. Очень часто от охвативших его переживаний его голос срывался, и он с трудом мог продолжать чтение. Однажды Старец даже был вынужден на какое-то время прервать чтение. Его лицо было мокрым от слез.

Он сходил в алтарь умыться, попросил прощения у всех, кто был в храме, и, делая над собой большие усилия, стал читать дальше. Не лишним будет отметить, что столь сильные переживания отца Порфирия передавались и всем присутствующим в храме. Они как бы ощущали себя присутствующими в Гефсиманском саду, в Претории, на Голгофе и затаив дыхание следили за этой «Божественной трагедией». Как-то раз на чтение Страстных Евангелий приехал один священник, духовное чадо Старца. Отец Порфирий попросил его находиться рядом с ним и быть готовым продолжить чтение, если он будет вынужден прерваться.

Во время ночного Пасхального богослужения, когда наступало время чтения знаменитого Огласительного слова святого Иоанна Златоуста, народ начинал волноваться и приходил в священный трепет. Отец Порфирий читал слово просто прекрасно – наизусть, медленно и величественно. Он любил все творения Златоуста, но это Слово – особенно. Он читал его, как уже упоминалось, очень медленно, с чувством, наизусть, держа в руках один лишь пасхальный трехсвечник. Волнение народа достигало предела, когда Старец, читая слово, произносил: «Ад… огорчися, ибо упразднися» ⁶² , и вслед за ним весь храм повторял: «…огорчися» ⁶³ . Неповторимые по своей трогательности священные минуты.

С каким благоговением отец Порфирий читал каждую священническую молитву, как он произносил возгласы! Все в храме должно было быть на самом высоком уровне. Невозможно перечесть, скольким священникам, монахам, певчим, чтецам Старец помог научиться петь и читать в лучших традициях нашей Церкви – достойно величия Божия.

Поведение в храме

Недавно я был в кафедральном соборе Афин и сильно расстроился. Во время запричастного стиха, когда архиереи и священники в алтаре причащались, вокруг меня собрался целый кружок любителей поболтать. И это были не какие-то невежды, но люди образованные. Все это – в десятке шагов от Святой Чаши, представляющей пришествие Самого Христа.

Эта печальная картина напомнила мне разговор с отцом Порфирием, состоявшийся много лет назад и навсегда запечатлевшийся в моей памяти. Постараюсь передать основные положения нашей беседы. Старец был опечален тем, что верующие, справедливо требуя от священника, чтобы он молился в алтаре, сами очень часто в храме не принимают участия в общей молитве.

– Я, – говорил он, – совершаю каждение, а они даже не наклонят головы. Возглашаю: «Станем добре» ⁶⁴ , а они сидят. Преподаю им благословение, а они болтают между собой. Но трагичнее всего то, что я возглашаю: «Пийте от нея вси» ⁶⁵ , а ко Святой Чаше подходят совсем немногие. Для священника это великая скорбь.

– Нужно, Геронда, чтобы все причащались?

– Это не я говорю. Это говорит Господь: Все ⁶⁶ ! Или, может быть, это слово имеет еще и другое значение, которое мне неизвестно? В иерейской молитве есть следующие слова: «И сподоби державною Твоею рукою преподати нам Пречистое Тело Твое и Честную Кровь, и нам и всем людем» ⁶⁷ . Конечно, здесь имеются в виду те христиане, которые не состоят под епитимией. Эти последние должны предварительно получить благословение на причастие у своего духовника.

Без Божественного Причащения, без Христа как ты оторвешься от обыденности? Ты пришел в храм и упустил важнейшее – Святые Дары, а это – все. Тебе остался лишь антидор.

Ты знаешь, что такое святой алтарь? Это самое драгоценное из того, что есть на земле. Царские престолы, президентские кресла, академические кафедры имеют меньшую ценность. Святой престол – это Неопалимая купина. Сюда нисходит Христос, здесь присутствует Святой Дух. Престол окружают святые ангелы. Вызывающее священный трепет зрелище. Много раз я боялся даже прикоснуться к святому престолу.

И, стоя перед этим чудом, ты слышишь, как прихожане, вместо того чтобы переживать исключительное Таинство, перешептываются о пустых вещах.

Кто совершает богослужение – один только священник или же иерей вместе с народом? Почему мы говорим «служение»? Как стоит в алтаре священник, так же должен стоять в храме и народ – собранно, полностью предав себя Богу. В эти минуты мы находимся уже не на земле. «Иже херувимы тайно образующей ⁶⁸ . Мы находимся на Небесах, пред Святой Троицей. «Отложим попечение» ⁶⁹ . Мы все являемся священнослужителями… О, что Бог удостаивает нас переживать!

Если мы верим, что перед нами совершается Великая Жертва, то должны стоять «со страхом Божиим» ⁷⁰ . Мы должны плакать от счастья, что Сам Бог спускается и приносит Себя в жертву из любви к нам.

Если мы в это не верим, тогда зачем приходим в храм? Кого мы обманываем? Те, кто не ходят в храм, – более искренни.

Ты бываешь в филармонии?

– Да, Геронда, я люблю послушать хороший симфонический оркестр. Там я отдыхаю.

– А ты слышал, чтобы там кто-нибудь разговаривал? Все молчат, боятся, чтобы ничего не пропустить. Что имеет большую ценность? Музыкальные звуки, которые приносят лишь отдохновение, или же веяние Святого Духа, Который спасает?

Если король или президент государства позовет тебя по имени, чтобы ты подошел и получил от него подарок, ты сможешь повернуться к нему спиной и сказать: «Не хочу»? Почему же ко Христу, Который по премножеству Своей любви приносит Себя в жертву за тебя, ты не подходишь, но поворачиваешься к Нему спиной и вступаешь в мелочную болтовню? А ведь какой дар Он нам дает? Самого Себя!

В церкви мы молчим, пребываем собранными и беседуем с Богом…

Ты понимаешь, что я тебе говорю?

Если да, то ты обязан привести в чувство и наших ближних, которые пренебрегают совершаемыми страшными Таинствами!

Да подаст нам Бог силу выдержать это Чудо.

Ведь на самом деле и священник, и прихожане должны бы были умереть, находясь так близко к происходящему на их глазах Таинству, так близко к солнцу. Но милосердный Бог являет нам Свою благость, и – послушай и ужаснись – Он даже упокоивается в нашей ничтожности…

При этих словах из глаз Старца, этого истинного служителя таинств, полились слезы…

– После Божественной литургии ты уходишь из храма исполненный мира, который лучится из тебя, проливая свет на все, что тебя окружает. Ты несешь в себе Христа. Ты стал Богоносцем.

Все это охватывают слова одной иерейской молитвы: «Даждь нам в преподобии служити Тебе» ⁷¹ .

* * *

⁶¹ В греческих храмах практикуется византийское пение. Мелодию, как правило, исполняет один старший певчий – псалт, остальные создают ему музыкальный фон. – Прим. перев.

⁶² Триодь Цветная. Москва, 1992. С. 9.

⁶³ Согласно греческой церковной традиции, при чтении на Пасху Огласительного слова святителя Иоанна Златоуста народ вслед за священником хором, с воодушевлением повторяет некоторые слова. – Прим. перев.

⁶⁴ Служебник. Москва: Сретенский монастырь, 1997. С. 120.

⁶⁵ Там же. С. 124.

⁶⁶ Мф. 26:27.

⁶⁷ Служебник. Москва: Сретенский монастырь, 1997. С. 135.

⁶⁸ Указ. соч. С. 109.

⁶⁹ Там же.

⁷⁰ Там же. С. 142.

⁷¹ Указ. соч. С. 92.

 

ПОМЫСЛЫ

Диавол посредством помыслов тянет вас за руку

Хотелось бы сказать о том, как противостоять лукавым помыслам, поскольку этот вопрос очень важен и имеет большое значение для любого человека, в особенности же для христианина. Все мы знаем, что такое мысленная брань, которую ведет с нами сатана. По личному опыту, опыту духовника, которым Бог сподобил меня стать, я знаю, что весьма и весьма многие люди плохо разбираются в вопросах мысленной брани и сильно страдают.

Когда мы однажды спросили отца Порфирия о борьбе с помыслами, он ответил: «Вы идите своей дорожкой. Приходит диавол и посредством помыслов начинает тянуть вас за руку, стараясь увести с тропы и запутать. Но вы не вступайте с ним в беседу или в пререкания, а идите своей дорожкой. Итак, он будет тянуть вас за руку, а вы идите дальше, и когда-нибудь он устанет и оставит вас в покое».

Выбрось это из головы

Мне позвонил друг и передал, что отец Порфирий хотел бы со мной поговорить, потому что он «увидел в моих помыслах» нечто, что его насторожило. Я немедленно поехал к Старцу, и он сказал мне: «Вчера я заметил, что ты снова много думаешь о том, о чем, как мы с тобой договорились, тебе не следует больше думать. Ведь предаваясь таким размышлениям, ты духовно повреждаешься. Это обеспокоило меня, и я попросил твоего друга пригласить тебя сюда, чтобы еще раз предупредить и попросить впредь быть внимательнее. Выброси, чадо мое, все это из головы. Ведь ты только напрасно терзаешь сам себя».

Я был поражен. На самом деле все так и было, как сказал Старец. Поняв свою ошибку, я поблагодарил его. Он дал мне еще несколько советов, как с большим успехом противостоять искушениям. Отец Порфирий работал как «сверхтелевизор», который воспринимает не только зримые образы, но и невидимые духовные изображения.

Не негодуй на несправедливые обвинения

Однажды меня стали сильно обуревать горькие мысли о некоторых людях, которые возводили на меня несправедливые обвинения. Старец немедленно «ударил в набат» из-за моего, как он сказал, «состояния агрессии». Возражая ему, я сказал, что не высказал ни одного враждебного слова в адрес моих обидчиков и не предпринял никаких ответных действий. Просто я был охвачен горькими помыслами. Но я сдерживался и внешне был совершенно спокоен. Тогда Старец объявил мне еще одну тайну духовной битвы: «Каким бы несправедливым ни было против тебя обвинение, не нужно негодовать, даже внутренне. Это тоже зло. Ведь начало зла – злые помыслы. Когда ты огорчаешься и негодуешь, пусть даже мысленно, то разрушаешь свое духовное устроение. Ты препятствуешь действовать Святому Духу и позволяешь диаволу умножать зло. Всегда молись, люби и прощай. Изгоняй из себя всякий дурной помысел».

Отец Порфирий учил, что наш дурной помысел о ближнем, с одной стороны, будучи грехом, оскверняет нашу душу, а с другой – причиняет или может причинить зло ближнему. Злой помысел действует следующим образом: мысль источает злой заряд, который затрагивает ближнего. Молитва же, напротив, помогает ему. Конечно, все это нужно понимать правильно, согласно учению Церкви о существовании как лукавых, так и добрых духов – ангелов. Все эти духи активны, каждый из них делает свою работу. Дела лукавых духов – донос и клевета, ложь, смута, наговоры и т. д. Дела добрых духов – служение тем, кто стремится наследовать Царство Божие. Злой помысел не скроешь. Он через нас оказывает свое негативное действие на того, о ком мы плохо думаем. Это происходит даже на расстоянии. И человек может даже не понимать, почему у него вдруг возникла к нам неприязнь. Итак, мы должны быть чистыми сердцем (Ср.: Мф. 5:8), чистыми не только от злых дел, но и от злых помыслов, особенно от злопамятности.

 

МАГНИТОФОН

До чего же мы дошли…

Однажды мы заговорили со Старцем о его магнитофоне. Он иногда слушал византийскую музыку. Магнитофон сломался, поэтому я должен был поехать в мастерскую и сдать его в ремонт. Отец Порфирий сказал мне: «Магнитофон – это хорошая вещь, когда мы слушаем полезное. Однажды мне позвонила женщина, она задавала вопросы о своих проблемах, а я ей отвечал. Потом оказалось, что она, ничего мне не сказав, записала весь наш разговор на магнитофон. Теперь ее соседки слушают эту запись и сплетничают. Вот до чего мы дошли!» Старец никак не ожидал, что его ответы тайком запишут на магнитофон, и был очень расстроен.

Бог не позволил, по причинам только Ему ведомым, чтобы отец Порфирий вовремя узнал, что его записывают. Конечно, неудовольствие Старца вполне объяснимо, его ответы женщине носили личный характер и могли быть неправильно истолкованы. Однако была и еще одна причина, более важная, – это его смирение. Отец Порфирий, как настоящий православный отшельник, хотя и жил в миру, хотел, чтобы его жизнь была сокрытой от людей. Он всегда сильно расстраивался, когда узнавал, что кто-то его «рекламирует», распространяя его фотографии, магнитофонные записи бесед и т. д.

 

МАСОНСТВО

Масоны ведут невидимую брань, поэтому они опасны

Однажды мы говорили с отцом Порфирием о ересях, и он мне рассказал следующее: «Как-то раз ко мне пришла хорошая девушка, образованная, из приличной семьи, ревностная христианка, она состояла в одном христианском братстве. Так вот, она сказала мне, что ее выдают замуж за очень хорошего человека, серьезного, образованного, состоятельного… Только он масон. Она спросила меня, как ей быть. Я ответил, что поскольку он масон, лучше за него замуж не выходить. Тогда она стала рассказывать мне о том, какой у него хороший характер и что она сможет сделать его хорошим христианином. Я сказал ей, что она ничего не сможет сделать. Она меня не послушалась и вышла за него замуж.

С тех пор я не видел ее много лет. Но вот однажды она приехала ко мне вместе со своим мужем и ребенком. Она зашла в келью одна, и я спросил: «Как ты поживаешь?» Она ответила: «Хорошо». – «Как часто ты исповедуешься и причащаешься?» – «Один раз в году». – «Как часто ходишь в церковь?» – «Время от времени. Нечасто». Я еще задал ей несколько вопросов и получил такие же неутешительные ответы. Говорю ей: «Позови своего мужа». Вошел муж с ребенком. Я говорю ему: «Ты знаешь, твоя жена, когда собиралась выйти за тебя замуж, заверила меня, что сделает тебя христианином, но, как я вижу, ты сделал ее масоном».

– Геронда, – спросил я, – почему эта женщина была так уверена, что она сделает этого масона христианином? Ведь масонство открыто воюет с христианством?

– Нет, – ответил отец Порфирий, – открыто сражаются другие. Масоны же ведут невидимую брань, поэтому они и опасны. Они не говорят тебе: не крестись, не ходи в церковь, не ходи на исповедь. Но говорят: ходи, ходи… но заходи и к нам. Их пагубное влияние действует очень медленно и незаметно, так что ты и сам не поймешь, что в какой-то момент в действительности уже перестал быть христианином и стал масоном».

Старцу была известна не только суть ересей – он знал и то, какую брань против нас ведут демоны. Поэтому он всегда побуждал христиан ко вниманию, чтобы они не попали в расставленные сети и не потерпели поражения в борьбе «против начальств, против властей, против мироправителей тьмы века сего, против духов злобы поднебесной» (Еф. 6:12).

 

ТЩЕСТЛАВИЕ

В швейной мастерской

Старец показал одной заведующей швейной мастерской, которая часто к нему ездила, какого цвета должна быть ее новая коллекция одежды. Женщина, хотя и задала вопрос отцу Порфирию, получив ответ, заколебалась и сказала, что она предпочла бы другой цвет. Но Старец убедительно сказал: «Ну разве ты не видишь, что это за цвет? Ведь он же сам за себя говорит!» В конце концов, заведующая последовала совету отца Порифрия, и ее коллекция одежды получила большой успех. Недоумевая, откуда у Старца такие, надо отметить, весьма специальные, познания, она пришла поблагодарить его. Старец порадовался ее успеху, но на прощание заметил: «Своей работой ты дала пищу для тщеславия многим женщинам, и немалую».

 

ЭКСТРАСЕНС

Не ходите к экстрасенсам

Одному брату отец Порфирий сказал: «В поисках решения ваших трудностей не обращайся к экстрасенсам, медиумам, магам, колдунам. Они, дитя мое, могут сделать тебя психически ненормальным и вытянут из тебя все твои деньги. Не связывайся с ними. Держись от них подальше. Будь ближе только ко Христу и к Его Церкви».

 

ПОКЛОНЫ

От поклонов двойная польза

Своим духовным чадам отец Порфирий советовал во время молитвы класть поклоны и как можно больше. Этого правила придерживался и он сам.

Признаюсь, что я ленился делать поклоны. Однако Старцу, по благодати Божией, было это известно, и в одном разговоре со мной он снова затронул эту тему. Будучи, как всегда, весьма тактичным, он не спросил меня напрямую, делаю ли я поклоны. Тогда я был еще молод, и он неожиданно заговорил со мной о физических упражнениях и их пользе для организма человека. Сначала я подумал, что этот разговор совершенно никак не связан с молитвой.

Отец Порфирий рассказывал мне о различных видах упражнений и с научной точки зрения объяснял, какие мышцы они развивают. Мы заговорили и о мышцах пресса, и он спросил меня, знаю ли я, какие упражнения способствуют их развитию.

Естественно, я ответил, что не знаю.

– Однако тебе как студенту университета надо было бы это знать, – заметил мне Старец. – Но раз ты не знаешь, то я тебе сейчас скажу. Но сначала задам один вопрос: ты делаешь поклоны?

– Раз Вы знаете, Геронда, что не делаю, то зачем же спрашиваете? – ответил я.

– Я спросил это только для того, чтобы сказать тебе, что лучшими упражнениями для пресса являются поклоны! Не смейся, очень скоро ты сам в этом убедишься! Это правда!

От поклонов двойная польза: как для души, так и для тела того, кто их делает. Лишь бы их совершали не просто как физическое упражнение. Душа получает пользу, потому что поклонами человек просит у Бога прощения и милости. Тело также укрепляется поклонами, хотя многие люди этого не знают. Ведь поклоны – это отличное упражнение для мышц пресса. Я не говорю это всем, поскольку некоторые могут меня неправильно понять, но ты меня понимаешь. И еще запомни, не надо обсуждать эту тему с другими людьми.

Я посоветовал бы тебе делать как можно больше поклонов. Начни с нескольких поклонов. Затем каждый день прибавляй понемногу, пока не увидишь, что достиг своей меры и большее количество будет уже выше твоих сил. Иными словами, само тело подаст нам сигнал: «Достаточно». Так мы определяем свою меру. Необязательно каждый день делать одинаковое число поклонов. Надо принимать во внимание и наше душевное расположение, и усталость, и состояние здоровья. Важно только одно – чтобы мы делали поклоны с чувством искреннего раскаяния во всех своих грехах и от всей души просили Господа о прощении.

Можно на каждый поклон творить молитву: «Господи, Иисусе Христе, помилуй мя». Лучшего сочетания молитвы и поклонов, пожалуй, и не бывает. И Господь не только нас услышит, но и простит, лишь бы мы обращались к Нему не одними устами, но взывали к Нему из глубины души. Неважно, близок ли человек к Богу или же он грешен и запутался в расставленных диаволом сетях. Все мы должны помнить, что Иисус был распят не за верующих и праведников, а за неверующих и грешников.

Сам отец Порфирий всегда во время молитвы совершал бесчисленное количество поклонов. Поклоны с детских лет вошли у него в привычку. Конечно, в то время он делал больше поклонов, чем в старости, когда, к сожалению, его неразлучными спутниками стали неизлечимые мучительные болезни. Из-за них он уже не мог отдаваться людям настолько, насколько это было нужно, или, по крайней мере, настолько, насколько он того желал.

При поклонах тело тоже участвует в молитве

Отец Порфирий преподавал слово спасения и нес отдохновение нашим усталым душам. Он всегда говорил просто, без заранее составленного плана беседы, встречи, выступления и т. д. Сидя на скале или прямо на земле, он открывал нам истины и тайны нашей веры и духовной жизни.

Рассказывая о большом значении поклонов и наглядно показывая, как правильно надо их делать, Старец объяснял нам значение участия тела в молитве. Он говорил о единстве душевно-телесной сущности человека. В этом единстве он усматривал основу существования человека, его облика. Более того, в нем он видел возможность лечения различных болезней.

Ценность поклонов

Одна стройная, высокая девушка часто ходила к Старцу за советом. Как она нам рассказывала, ей нравилась гимнастика, которая после усиленных занятий в университете служила ей отдыхом. Отец Порфирий, который благодаря своим дарованиям мог даже ученым мужам подсказывать правильные решения в их научных исследованиях, сказал ей, что лучшая гимнастика – это поклоны. Христианин, осенив себя крестным знамением, преклоняет колени и касается головой земли, а затем встает и повторяет все снова и снова, а его душа вопиет к Богу словами мытаря: «Боже! будь милостив ко мне грешнику!» (Лк. 18:13). Делая поклоны, человек может молиться и своими словами, как вразумляет его Святой Дух.

– То время, которое ты тратишь на гимнастику, – сказал ей Старец, – ты могла бы отводить поклонам. После поклонов человек чувствует в своей душе радость, великий покой и мир. Что же касается тела, то в нем не остается ни одного члена, ни одного органа, который не был бы задействован в этом упражнении и не стал бы лучше функционировать. Сам Христос, как свидетельствует евангелист, чтобы подчеркнуть значение поклонов, находясь в Гефсиманском саду, удалился от своих спутников на расстояние брошенного камня и начал, припадая к земле, делать поклоны. Поклоны приносят пользу как душе, так и телу. Поэтому подвижники столь редко страдают от инсультов, сердечных заболеваний, инфарктов и т. д. Их артерии и сосуды благодаря поклонам хорошо сохраняются, жиры рассасываются. Таким образом, после поклонов человека, так сказать, можно сравнить с автомобилем, который побывал в мастерской и прошел хороший сервис. Поклоны имеют божественное, а не человеческое происхождение, и жаль того человека, который не открыл их для себя, не открыл их тайны… Например, мирские люди, обремененные многими попечениями, когда перед сном делают некоторое количество поклонов, освобождаются от своих суетных помыслов, приходят в мирное устроение и не страдают бессонницей.

Поклоны – это наша добровольная жертва

Отец Порфирий советовал во время молитвы по силам делать поклоны. Он говорил: «Когда вы молитесь, кладите по силам и поклоны. Конечно, вы будете уставать. Но когда молитва сопровождается добровольной жертвой, она становится более благоугодной Богу и более действенной».

Вместо поклонов

Однажды Старец сказал нам: «Недавно мне привезли велотренажер, чтобы я упражнялся на нем в своей келье. Я спросил совета у кардиолога, и он сказал, что умеренные занятия на этом тренажере будут мне полезны. Просыпаюсь я в два или три часа утра. Мой ум ясен, и я начинаю свое молитвенное правило. Затем, вместо поклонов, не переставая творить молитву, я упражняюсь на велотренажере».

 

МОНАХ – МОНАСТЫРЬ

Брак или девство?

Перед одним моим другом встал вопрос о том, что выбрать – брак или безбрачие? Он приехал к отцу Порфирию, и тот рассказал ему, что существует много путей, ведущих ко спасению. Тем самым Старец избавил юношу от страха перед принятием решения. Он сказал: «Не мучайся, принуждая себя сейчас к принятию окончательного решения. Освободись от этого навязчивого помысла и все свое внимание направь на то, чтобы возлюбить Христа, Который тебя любит. Все принадлежит Христу: наше прошлое, настоящее и будущее. И с этой позиции мы можем ясно увидеть действие Его промысла в нашей жизни, которое простирается даже до мелочей. Ты можешь создать семью, а можешь посвятить себя Богу в той обители, которая тебе понравится. Однако ты можешь и не предпринимать никаких шагов, а просто оставаться дома, жить, как живешь сейчас. И в этом случае ты тоже будешь идти ко спасению, лишь бы в тебе не угасала любовь ко Христу. Господь подскажет тебе самое подходящее решение, Его голос ты ясно услышишь в своей душе. Не расстраивайся. Ты и сейчас на пути ко Христу».

Она хотела стать монахиней, чем вызывала недовольство матери

Вот характерный пример того, как давал советы отец Порфирий. Несколько лет назад одна благочестивая девушка с высшим образованием посетила Старца. Пытаясь найти ответ на вопрос, от которого зависела вся ее последующая жизнь, она хотела спросить у него совета. Девушка решила стать монахиней. Все ее поведение говорило о принятом ею решении и сильно бросалось в глаза. Старец, несмотря на то что никогда не был у нее дома и не был знаком с ее родными, дал ей такой совет:

«Чадо мое, – сказал он, – увешав у себя в комнате все стены иконами, ты вызываешь недовольство матери. Убери часть икон, в этом не будет греха».

Советы отцу и его сыну, желающему стать монахом

Один студент из Афин решил стать монахом. Однако отец противился такому намерению сына и всячески препятствовал ему в исполнении его желания. По совету знакомых они решили вместе поехать в Оропос и спросить совета у отца Порфирия. Прибыв к Старцу, каждый из них высказал свою точку зрения. Выслушав их, отец Порфирий, обращаясь к отцу, сказал: «Ну что вам ответить… Я расскажу тебе следующий случай. У одного отца был сын, который очень хотел стать монахом. Однако его отец, не обращая никакого внимания на зов сердца своего сына, настаивал на том, чтобы он женился и создал семью. Наконец, не выдержав постоянного давления со стороны отца, сын подчинился ему, вступил в брак… и у них появились дети. Однако тоска иссушила его тело, и он таял на глазах как свечка. В конце концов от своей великой печали молодой человек заболел раком и очень скоро умер, оставив жену с двумя детьми без средств к существованию. И во всем этом виноват отец, который не отнесся с должным уважением к свободе, дарованной Богом человеку, – свободе, которую не ограничивает и Сам Бог. Виноват отец, под давлением которого сын делал не то, что любило и к чему стремилось его сердце, но то, что тот упрямо и эгоистично ему навязывал. Это реальный случай. Теперь ты знаешь, как бывает. Поэтому прошу тебя обратить особое внимание на мой рассказ, чтобы тебе не повторять чужих ошибок».

Затем Старец обратился к молодому человеку:

«А ты выслушай следующую историю, – сказал он. – Один молодой человек, будучи еще студентом, принял легкомысленное, необдуманное решение стать монахом. Родители советовали ему не бросать учебу и подождать, чтобы его намерение окрепло и утвердилось. Но он никого не послушал, бросил учебу, уехал из дому и стал монахом. Однако прошло несколько лет, и он понял, что в его сердце никогда не было чистой любви к монашеству, это было лишь поверхностное увлечение. В конце концов, не выдержав тягот монашеской жизни, он все бросил и вернулся в мир. Там он женился и от стыда теперь редко выходит из дому. Поэтому и ты будь осторожен, не совершай легкомысленных поступков, чтобы не потерпеть поражения, как случилось с этим братом».

Этими историями отец Порфирий и отца, и сына призвал к ответственности за принимаемое ими решение. Затем, еще немного поговорив с ними, он отпустил их, молясь о том, чтобы они оба поступили согласно воле Божией.

В какой монастырь пойти?

Одна девушка имела намерение стать монахиней. Она приехала к отцу Порфирию, чтобы получить его благословение и спросить совета. Выслушав ее, Старец спросил:

– В какой монастырь ты собираешься поступить?

– Геронда, у меня нет на примете ни одного конкретного монастыря. Единственное, чего я хочу, так это не искать место, где бы мне было спокойно, но жить там, где я могла бы послужить Богу, там, где Он хочет. Но я слепа и не знаю воли Божией, поэтому и пришла к Вам, чтобы Вы мне ее открыли, ведь она Вам известна. И я, надеясь на Ваши святые молитвы, поступлю согласно этой всеблагой воле Божией.

– Чего хочет Бог? Он хочет, чтобы ты поступила в тот монастырь, который нравится тебе самой. Обрати внимание на то, чтобы выбранный тобой монастырь находился не в сыром месте, иначе из-за болезней ты будешь вынуждена его покинуть, чтобы у тебя была добрая старица… В любом случае ты сама должна решить, чего ты хочешь. Хочешь стать хорошим регентом? Тогда выбери монастырь, где хорошо поют и есть хороший хор. Хочешь стать хорошей швеей, научиться красиво вышивать? Ищи монастырь, где есть хорошая золотошвейная мастерская. Хочешь стать иконописцем? Поищи, где хорошо пишут иконы. В одном монастыре ты можешь заметить, что на трапезе часто подают бобовые, и скажешь: «Мне такая кухня не подходит». В другом – увидишь суету и разговоры и подумаешь: «Нет, я хочу тишины, мне здесь не будет покоя». А кто-то может сказать и так: «Я пойду в этот монастырь и буду там смотреть только за собой». Тогда своим молчанием эта сестра будет подавать пример и другим сестрам. Когда ты поймешь, чего ты ищешь, тогда тебе и станет понятно, в какой монастырь поступать.

– Геронда, я чувствую, что по своим грехам нахожусь далеко от Бога. Единственно, чего я хочу, – это быть к Нему как можно ближе. Но ведь одной мне это не под силу, и я очень хочу иметь рядом с собой того, кто был бы близок к Богу, чтобы он мог взять меня за руку и привести к Нему.

Услышав это, Старец приподнялся с кровати. Его лицо осветилось радостью, он всплеснул руками и воскликнул:

– Правильно! Именно это нам и нужно! В этом и состоит воля Божия – предаться в послушание тому, кто близок Богу, чтобы он привел нас к Нему!

– Да, Геронда, я чувствую эту потребность, но есть препятствия.

– Какие?

– Я знаю только одного человека, который близок к Богу и которому всегда известна Его святая воля. Может быть, есть и другие, но мне известен только один такой человек – Вы.

– А ты знаешь, что здесь у меня будет женский монастырь? (В то время отец Порфирий еще не сделал официального заявления о том, что в Милеси будет устроен женский исихастирион.)

– Геронда, – радостно воскликнула сестра, – если бы я жила здесь, рядом с Вами, то была бы очень счастлива.

– Хорошо. Я очень давно стал монахом… так что немного разбираюсь в том, что такое монашеская жизнь. Продолжай трудиться, не оставляй свою работу и позванивай сюда по телефону, я тоже буду тебе звонить. Сейчас я не могу оставить тебя здесь, потому что еще и церковь не достроена. Кроме того, сюда уже хотят переехать около тридцати сестер, и если я поселю только тебя одну, то они расстроятся. Когда закончится строительство храма и корпусов, тогда приезжай, поселяйся и смотри, понравится тебе здесь или нет.

Здесь будет земной рай! Мы обнесем монастырь стеной, вдоль которой посадим розы и мирты… Удалим мужчин, которые уже заканчивают строительство. У нас будет служащий священник, он будет совершать и требы для приходящих мирян.

Как характерны для Старца эти его слова: «Я немного разбираюсь в том, что такое монашеская жизнь». Они неоспоримо свидетельствуют о его истинном смиренномудрии. Ведь с ним всегда пребывала благодать Божия, и ему было открыто все.

Не послушалась и… приняла в послушницы!

Иногда человек в жизни запутывается очень глубоко. Тогда выход из сложившейся ситуации состоит не просто в принятии верных решений по преодолению внешних трудностей – он связан с часто болезненным самосознанием своих внутренних проблем. Старец рассказывал:

«Ко мне иногда приходила одна девушка. С первой же нашей встречи я увидел, что у нее в душе. Некоторое время она жила в одном женском монастыре. Как-то раз приезжает ко мне игуменья этого монастыря и спрашивает: «Геронда, что мне делать с этой девушкой? Она так хочет стать монахиней». Я ей ответил: «Не постригайте ее в монахини». Она меня не послушалась. Прошло какое-то время, снова приезжает матушка игуменья, очень расстроенная. «Я сделала большую ошибку, что не послушала Вас. Эта девушка сняла свою послушническую ряску, и люди видели, как она в мирской одежде танцевала на празднике». Я только ответил: «Не знаю, что мне теперь с вами делать…» Спустя несколько дней, вечером, ко мне снова приходит эта девушка и говорит: «Я в отчаянии. Не знаю, как мне быть? Выйдет из меня монахиня или же мне лучше выйти замуж?» Я отвечаю ей: «Из тебя не выйдет ни хорошей монахини, ни хорошей супруги. Ты годишься только для Маталы. Кто тебя куда потянет, за тем ты и следуешь». «Почему?» – спросила она с раздражением. «Потому что в тебе нет постоянства. Ты как мельница, которая поворачивается туда, куда дует ветер. Среди христиан ты христианка, попав к мирянам, ты становишься мирянкой, а если бы ты оказалась среди хиппи, то отправилась бы вместе с ними в Маталу. У тебя нет твердых собственных убеждений, поэтому ты идешь то туда, то сюда…””

Монастырь – это не для тебя

Одна девушка спросила Старца: «Геронда, если я не поеду в аспирантуру в Англию, а останусь здесь, меня пошлют работать учительницей. И что же мне делать? Передо мной стоит проблема выбора: создать ли мне семью или же пойти в монастырь. Меня не привлекает ни то, ни другое». Отец Порфирий сказал ей: «Ты не годишься для монастыря, ты создашь семью». – «Но, Геронда, я не ищу себе жениха». – «А его и не надо искать, он сам тебя найдет. И очень скоро».

Рассказав мне о своем разговоре со Старцем, девушка спросила, как, по-моему, ей следует поступить. Я ответил, что она свободна и имеет полное право сделать любой выбор. Но добавил, что, исходя как из моего собственного опыта, так и из опыта других, я убежден, что тот, кто следует советам отца Порфирия, никогда об этом не жалеет, а кто ими пренебрегает, тот потом всегда раскаивается. В конце концов, после некоторых колебаний девушка решила поступить согласно совету Старца. Прошло несколько месяцев, и в храме с ней познакомился один ее коллега. Оказалось, что у них один духовник. Учитель сделал ей предложение, которое было принято, и они поженились. Молодые супруги создали настоящую христианскую семью. Они оба работают в школе, у них появились дети. С благодарностью они вспоминают отца Порфирия, к которому раньше часто ездили, советуясь о том, как правильно устроить семейную жизнь.

По нужде не становись монахом

Однажды Старца посетил юноша, больной СПИДом. Он был в отчаянии и спросил отца Порфирия, можно ли ему уйти в монастырь и стать монахом. Старец утешил его и посоветовал укреплять в себе веру во Христа, Который является нашей единственной надеждой и прибежищем в любых сложных ситуациях. Что же касается монастыря, то он сказал, что туда надо поступать не от отчаяния, не по нужде, а из любви ко Христу.

Лучше потерпеть поражение, будучи мирянином

Один юноша сказал отцу Порфирию, что думает уйти в монастырь. Старец «увидел», что монах из него не выйдет, и посоветовал ему подвизаться добрым христианским подвигом в миру. Тогда юноша высказал свои сомнения, сказал, что он боится, что не сможет устоять перед мирскими соблазнами и потерпит поражение. На что Старец ответил: «Лучше потерпеть поражение как мирянин, чем как монах».

Это не для тебя

Долгое время меня терзали помыслы, почему я не посвятил себя всецело служению Богу, почему не стал монахом, а женился, и теперь, имея детей, не могу сделать ничего доброго для Бога. С такими помыслами я приехал к отцу Порфирию. После исповеди Старец, хотя я ничего ему еще не успел сказать о своих сомнениях, говорит мне:

«Ну, теперь иди и выбрось эти мысли из своей головы. Это не для тебя. Твой дом, если ты хочешь знать, – тоже монастырь. Между ним и киновией нет никакой разницы. С тебя довольно, чтобы ты только соблюдал то, что я тебе говорю. Монастырь – это не стены и храмы, а средство ко спасению. Итак, иди, молись и исполняй свое послушание».

По благодати Божией отец Порфирий мог видеть все. Человек еще только думал задать вопрос, а Старец уже говорил ему ответ. Находясь рядом с ним, ты все время чувствовал себя очень защищенно. Отец Порфирий ограждал тебя от любых лукавых помыслов.

Молитва новоначального

На вопрос одного брата: «Геронда, как следует молиться новоначальному?» – Старец ответил: «Новоначальный монах должен читать жития святых и Новый Завет».

Молитвы в монастыре

Отец Порфирий говорил, что не подобает в храме читать молитвы скороговоркой. Нельзя проглатывать слова молитвы и «Господи помилуй» сокращать до одного слова и обращаться к Богу так: «Госпмилуй, Госпмилуй, Госпмилуй». Слова пятидесятого псалма или любой другой молитвы не должны стремительно выскакивать из наших уст, подобно бурному горному потоку. Без знаков препинания, без чувств, без смысла эти слова будут бесплодны и никому не нужны.

«Когда я стал монахом, искушение прошло»

Отец Порфирий с самых детских лет являл свое смирение в послушании воле Божией. Выпасая скот возле своего села и читая по слогам житие святого Иоанна Кущника ⁷², он полюбил святых, но более всего – Христа. Он доказал свою любовь, исполнив слова Христа: «Аще любите Меня, заповеди Мои соблюдите» (Ін. 14:15). Из любви ко Христу он, хотя и был еще слабым ребенком, без колебаний пожертвовал земной любовью. В начале нашего знакомства Старец рассказывал мне: «Ты знаешь, я пришел на Святую Гору Афон еще ребенком, мне тогда было тринадцать лет. У меня не было тех искушений, какие бывают у более старших по возрасту, которые грустят, вспоминая своих бывших возлюбленных, и все такое. У меня было другое искушение. Так как я очень любил своих родителей, диавол посредством воображения представлял их мне, как будто они стоят передо мной как живые. И я плакал, плакал безутешно. Но когда меня постригли в монахи, это искушение прошло». Христос говорит: «Кто любит отца или мать более, нежели Меня, не достоин Меня» (Мф. 10:37). Отец Порфирий, благодаря своему истинному смирению и любви ко Христу, с юных лет оказался достойным Господа.

Монахи заботятся только о том… чтобы спасти свою душу?

Как-то раз Старец встретился с одним архиереем. Узнав, что он монах, владыка стал ему жаловаться. Он говорил, что монахи оставляют им, епископам, общественное служение и заботу обо всех христианах, а сами убегают в горы и заботятся о том, чтобы спасти лишь свою душу. Отец Порфирий слушал, опустив голову. Когда его собеседник умолк, он сказал: «Владыко, когда Вы говорите, то Ваши слова непосредственно достигают слуха людей. Когда же говорят монахи, то их слова сначала достигают ушей Божиих, а уже потом – человеческих».

Велика сила святых людей

– Я приведу тебе один пример, из которого ты многое поймешь. Представь себе город в полмиллиона жителей, которые пребывают во грехах. В одном из городских монастырей есть монах-подвижник, который простирает свои чистые руки к Богу и просит Его не наказывать все эти тысячи людей, живущих во грехе. Уверяю тебя, что ради этого подвижника Бог отложит Свою кару для этих пятисот тысяч человек.

– Вы говорите поразительные вещи.

– Знай, что святые Божии могут все. Святой человек может просить у Бога все, что хочет, и Бог исполнит его просьбу. Велика сила святых людей.

Послушание, исполняемое с радостью, и непрестанная молитва

Отец Порфирий был благодатной личностью. Он сподобился получить дары Святого Духа еще в очень раннем возрасте. Как рассказывал мне сам Старец, в жизни ему очень помогли две вещи, посредством которых он и сподобился своих благодатных даров. Во-первых – послушание. Он рассказывал: «С радостью я оказывал послушание своим старцам. К примеру, они говорили мне: «Никита, – это имя я принял в монашеском постриге в скиту Кавсокаливия на Святой Горе, – сбегай на пристань и забери оттуда мешок муки». Не успевал еще Геронда договорить до конца, а я уже бежал на пристань. Я исполнял послушания с радостью».

Итак, во-первых – послушание, исполняемое с радостью, а во-вторых – непрестанная умная молитва: «Господи, Иисусе Христе, Сыне Божий, помилуй мя». Старец постоянно упражнялся в умном делании молитвы Иисусовой.

Я не вижу в тебе той первой божественной любви, которая у тебя была

Мы мирно беседовали с отцом Порфирием. Он читал мое сердце как раскрытую книгу.

– Ты сам во всем виноват, – говорил он. – Ты душевно болен, ты пал очень низко. Пал с той духовной высоты, на которой находился. Ты это понимаешь? И во всем этом виноват ты сам. Только найди причину этого. Что это, небрежение? Или, может быть, эгоизм?

А все те причины, которые ты мне называешь, несущественны. Они только представляются тебе столь значимыми. На самом деле это совсем не важно, это мелочь, это ничто.

Не обращай внимания на то, что делают другие. Смотри только за собой – как тебе еще сильнее возлюбить Христа.

У тебя нет задачи исправлять других. Пусть этим занимается игумен. Ты только должен молиться за всех. Если у братьев есть недостатки, то помолись, чтобы Бог вразумил их и они исправились. Немощи врачуются не словами, но только молитвой. Я вижу, что те братия, с которыми ты общаешься, оказывают на тебя неблагоприятное влияние. Избегай разговоров и многословия. Прекрати постоянные посиделки и чаепития. Всех прощай от всего сердца. Занимайся только внутренней работой над самим собой, постоянно обращайся внутрь себя.

Я не вижу в тебе той Божественной любви, которая была у тебя раньше. Новоначальный должен быть очень внимателен. Сохрани свою первую пламенную любовь ко Господу, свою прежнюю привязанность к Нему. Твоя постоянная сонливость ненастоящая, ты просто ленишься.

Если бы мы иногда разговаривали с тобой по телефону, то ты бы увидел, как все это незамедлительно улетучилось. Заставляй свое тело работать, не бойся трудиться. Труд меняет все – и душу, и тело.

Не оставляй молитву. Просто, без напряжения, горячо молись обо всех. Ты принесешь ближним пользу молитвой, а не словами.

Если тебя спросят, отвечай со смирением: «Я думаю так. Но поступайте так, как считаете нужным».

Надо много молиться. Ухватись своей любовью за Спасителя, и Он устроит все. Веди себя просто. Всем являй любовь. Своей отчужденностью и настороженностью ты вынуждаешь и других вести себя по отношению к тебе точно так же. В конце концов, они начинают думать так, как ты мне сейчас рассказал. Но пока еще ничего страшного не произошло. Все это – лишь плод твоего воображения. Доверься мне и предай себя с любовью Богу. Ты сильно преткнулся, поэтому все это и вошло в тебя.

Молодые монахи лишены примера для подражания

Однажды отца Порфирия посетили два молодых монаха, и он рассказал им следующее:

– Когда я еще мальчиком впервые попал в Кавсокаливию, там подвизалось 427 монахов, и каждый из них, согласно своей мере, достиг духовного преуспеяния. Послушники, имея перед глазами множество живых примеров, буквально как губка впитывали в себя основы монашеской жизни и быстро преуспевали. Но теперь вам, молодым, не с кого брать пример. Чтобы вы могли понять, что я имею в виду, приведу вам случай, свидетелем которого я стал во времена немецкой оккупации. Он как раз подходит к нашему разговору.

Один пастух хотел провести свое стадо по узкому мосту. Однако овцы боялись идти вперед и топтались на месте. Тогда сообразительный пастух взял на руки маленького ягненка и первым прошел с ним по мосту. Тут же за ним последовала мать ягненка, а за ней двинулось и все стадо. Но у вас в монастыре, к сожалению, нет живого примера, которому вы могли бы следовать.

За рубежом ты запутался

Некий монах, недавно вернувшийся из Америки после окончания там аспирантуры, приехал к отцу Порфирию. Как только он вошел в келью Старца, тот говорит ему: «Я вижу, что ты там запутался». Этот брат позднее сказал мне, что слова отца Порфирия в точности отражали состояние его души. Познакомившись в Америке с различными идеологическими течениями, монах подпал под их влияние. Пытаясь как-то разобраться во всем этом, он впал в полное расстройство, и у него возникла фобия. Старец помог ему найти правильный выход из той сложной ситуации, в которой он оказался.

Монашество в миру или на Святой Горе

Братия одного не афонского монастыря спросили отца Порфирия, могут ли они преуспеть, живя в окружении мира, или же им было бы лучше и полезнее для души жить на Святой Горе, которая всегда была местом пустынного безмолвия. И Старец ответил:

– Если монах находится на площади Омония и ум его не рассеивается, то это то же самое, как если бы он жил на Афоне. А если, живя на Святой Горе, он не собирает свой ум, тогда он все равно что находится на Омонии.

Старец подчеркивал, что спасительным является не место, где человек живет, но его образ жизни.

В монастыре я устаю

– Геронда, – говорил я отцу Порфирию, – в монастыре постоянно молятся. Там все время творят Иисусову молитву. Даже на послушании в мастерских все время читают на память акафисты, каноны… А потом все снова идут в храм на службу. Но я так больше не могу. У меня начинает болеть голова. Я думаю, что в монастыре мне не выдержать. Однако меня ни на секунду не оставляет желание стать монахом. Как мне быть? Помогите мне.

– Ко мне приходила на исповедь одна девушка, – ответил мне Старец. – Она училась в предпоследнем классе лицея. Как-то эта девушка сказала мне: «Геронда, я влюбилась в одного юношу и не могу его забыть. Все мои помыслы постоянно с Никосом. Как будто он сидит здесь (и она дотронулась пальцем до своего лба). Беру книгу… и Никос здесь. Сажусь есть, иду спать… везде Никос. Ничего не могу с собой поделать. Как мне быть, Геронда?» – «Дочь моя, – ответил я ей, – ты еще слишком молода. Подожди, окончи лицей, а потом Никос все время будет с тобой. А теперь ты должна больше заниматься учебой». Прошла неделя, девушка пришла снова. «Геронда, я не могу сосредоточиться на занятиях. Целый день постоянно мои ум и сердце с Никосом. Никос ко мне как приклеился, и ничего не могу сделать».

В то время, как Старец все это мне говорил, я думал: что общего имеет его рассказ с моим вопросом? Может, он просто хочет отвлечь меня от моих проблем, чтобы я немножко отдохнул, расслабился?

Отец Порфирий как будто прочитал мои мысли и сказал:

– Ты сейчас спрашиваешь себя: «Зачем он мне все это говорит?» Однако ответь мне, пожалуйста, на следующий вопрос: садилась ли эта девушка на скамеечку ⁷³ и делала ли над собой усилие для того, чтобы ее ум прилепился к Никосу? Нет. Это случилось самопроизвольно, без принуждения с ее стороны, с любовью. Так должны делать мы. Когда мы возлюбим Христа Божественной любовью, тогда без какого-либо понуждения и усилия над собой, безо всякой скуки мы будем с любовию призывать Его святое имя: «Господи, Иисусе Христе…»

Когда сердце преисполнено Божественной любовью, тогда ему не нужно произносить целиком слова молитвы: «Господи, Иисусе Христе, помилуй мя». Человек не успевает произнести до конца слов молитвы, а его сердце уже замирает от любви и ликования. Иной раз он произносит одно только слово: «Господи…» – и умолкает… Но беззвучно, таинственным образом он продолжает вопиять к Богу.

Так Старец разрешил мое первое недоумение, о котором я еще только собирался его спросить. Я был удивлен. При следующих встречах отец Порфирий поражал меня все больше и больше. Во мне снова зажегся Божественный огонь, и я ощутил сильное желание с неиссякаемой любовью призывать в своем сердце сладчайшее имя Христово.

Поучительные воспоминания отца Порфирия о Святой Горе

Отец Порфирий рассказывал мне о своей жизни на Афоне: «На Святой Горе я жил как в Раю. Приехал туда я еще мальчиком в возрасте двенадцати лет. У меня было два старца, у которых я был послушником. До обеда они давали мне два пустых мешка и посылали за землей для наших маленьких огородов. Я бежал вприпрыжку, перепрыгивая с камня на камень, непричесанный, громко крича в этой пустыне: «Нескверная, неблазная, нетленная, пречистая…» ⁷⁴, «Господи, Иисусе Христе, помилуй мя“ и еще много тропарей, которые я учил наизусть из канонов и Минеи.

Если бы меня тогда кто-нибудь увидел, то сказал бы: «Все ясно. Этот монах сошел с ума».

И действительно, Божественная любовь – это некое безумие, которое, охватывая человека, изменяет его душу и тело. Ты согласен со мной?

– Конечно, Геронда, раз Вы так говорите, я с Вами согласен.

– То, что я тебе говорю, я испытал на самом себе.

От любви ко Христу моя душа изменилась. Мой внешний вид, мое лицо тоже стали другими. Однажды, когда я, охваченный Божественной ревностью, бежал исполнять порученное мне послушание, то ненароком взглянул на свое отражение в стекле. Я поразился! Какой даже внешней красотой украсила меня жизнь во Христе, которую я вел на Святой Горе. Об этом говорится и в Священном Писании: «Веселое сердце делает и лице веселым» (Притч. 15:13).

И ты, чадо мое, возлюби Христа. Тогда ты почувствуешь, что внутри тебя стали происходить изменения. Отдай Господу свое сердце, а все остальное Он Сам за тебя сделает».

– Однажды случилось так, что у нас в келье не оказалось ни одного из старцев. В это время я заметил птичку, которая, сидя на виноградной лозе, склевывала ягоды. Я немедленно взял дощечку, резец и вырезал эту картину. Получилось просто замечательно. Птичка была как живая, с распущенными крылышками, и виноград выглядел, как настоящий. Когда пришел один из старцев, я с радостью показал ему свою работу. «Что это такое? Кто благословил?» – спросил он меня. И тут же разломил мою дощечку на две половинки.

– Ну надо же! И Вы не расстроились, Геронда?

– Нет, не расстроился. Я понял, что всегда, прежде чем что-то сделать, надо спросить и получить благословение. Да, там я жил, как в Раю, потому что ничего сам не делал. Всегда спрашивал.

Хотеть и иметь реальные шансы стать настоящим монахом – это разные вещи

– Ты знаешь, – говорил мне отец Порфирий, – что монашеская жизнь – это не свобода, безмолвие и успокоение, но теснота, смирение и подчинение. Хотеть стать настоящим монахом и иметь для этого реальные шансы – это разные вещи. В основание монашеского подвига должна быть положена горячая любовь ко Христу. Любовь, одна только любовь. Если этого не будет, то человек может даже сойти с ума. Ты понимаешь, о чем я тебе говорю?

– Да, Геронда. Думаю, что понимаю.

– Человек в самом начале своего существования жил дико и одиноко. Он делал все, что хотел. Корни этой дикости и сейчас находятся внутри нас. Многие, особенно это касается женщин, стремятся найти покойное место с единственной целью – чтобы выйти из подчинения родителям. Чтобы жить так, как они хотят. Но такая жизнь далека от монашества. Некоторые, с этой своей дикостью первобытного человека, поступают в монастырь. Однако как только они получат выговор, как только услышат о послушании и покорности, сразу же приходят в негодование. Они говорят: «Меня здесь никто не понимает», – и уходят из монастыря. В конце концов они остаются одни, наедине со своими желаниями. Такое случается очень часто, особенно с женщинами.

С постригом в рясофор Христос примет тебя в свои объятия

Когда я сказал отцу Порфирию, что уже точно ухожу в монастырь и через несколько дней меня постригут в рясофор, он очень обрадовался. Сколько мы с ним в тот день говорили, каких только советов он мне ни давал. Наконец, когда мы прощались, он взял мою руку и поцеловал ее. Это было совершенно естественно. А я, пребывая в атмосфере таинственности, которой он меня окружил, спрашивал сам себя, что бы это могло означать? Тогда он спросил меня:

– Ну, что я сейчас сделал?

– Вы поцеловали мне руку. Мне, окаянному и недостойному.

– Итак, ты должен знать, что с постригом тебя в рясофор Христос примет тебя в Свои объятия, расцелует, ты станешь для Него близким человеком. И Он станет близким для тебя.

Христос сделает твою душу Своей невестой навсегда, в вечности.

Знай, что я буду молиться за тебя, потому что я тебя очень люблю. У тебя тонкая душа и хорошие задатки для того, чтобы крепко возлюбить Христа, так, как Его и должно любить. Христос желает, чтобы такие души были Его невестами.

Если ты от всего сердца возлюбишь Христа, – закончил он, – то у тебя в жизни не будет никаких трудностей. Полюби также послушание и смирение. Тогда ты безо всякого понуждения себя, естественно, Христовой любовью будешь любить и всех братьев. Ведь уже не ты будешь их любить, но Сам Христос, живущий в твоем сердце.

Благословите, Геронда

– На Святой Горе, как я тебе уже не раз говорил, я жил как в Раю. Я был очень подвижным юношей, непоседой. Не мог простоять на месте ни минуты. Я любил трудиться и все время находил себе работу. Но все делал с благословения старцев.

Один старец говорил:

– Копай здесь.

Я начинал копать. Затем приходил другой и спрашивал:

– Почему ты копаешь здесь?

– Мне так велел отец Иоанникий.

– Не здесь. Иди вон туда и копай там.

– Благословите, Геронда, – отвечал я и шел копать в другое место.

Снова приходил отец Иоанникий:

– Ну что я тебе говорил?! Я тебя сюда послал? Разве я тебе не сказал, чтобы ты копал вон там?

– Сказали, но отец Пантелеймон благословил меня копать здесь.

– Ну хорошо, тогда продолжай.

Многие считали моих старцев строгими. Мало кто мог с ними жить. Что же касается меня, то я всегда с готовностью исполнял все их послушания и считал их очень добрыми.

Сейчас, вспоминая то время, я понимаю, что они действительно были строги.

Я всегда, и летом и зимой, ходил босым.

У нас в келье не было ни мяса, ни яиц, ни сыра. Мы хранили строгое воздержание. С двенадцати до девятнадцати лет здоровье у меня было просто несокрушимым.

Даже когда тебя обвиняют несправедливо, не возражай

Один монах приехал к отцу Порфирию. Не успел он переступить порог его кельи, как Старец поприветствовал его такими словами:

– Ну где же ты был, благословенный? Я ждал тебя!

Надо заметить, что этот монах никому не говорило том, что собирается посетить отца Порфирия. Поприветствовав брата, Старец стал утешать его, хотя тот еще ничего не успел ему рассказать о своей проблеме. По благодати Божией отцу Порфирию была известна та трудная ситуация, в которой оказался приехавший монах.

– Даже когда тебя обвиняют несправедливо, – наставлял Старец, – не возражай и не расстраивайся. Молчи и терпи, предпочитая, чтобы Бог Сам известил о тебе твоих обвинителей. Только так, а не став собственным «адвокатом» и защищая самого себя, ты выйдешь победителем.

Советы отца Порфирия монахам

Ты можешь и должен стать одним из опорных монахов в своем монастыре. Как? Горячей молитвой за всех. Ты и сам не поймешь, как это произойдет.

Открывай свое сердце Господу просто, свободно, без понуждения.

Не замыкайся в себе, оставь свою подавленность и перестань терзаться сомнениями о том, что же будет дальше. Все свои недоумения прежде всего открывай Господу. Перед тем как идти к своему старцу, соверши теплую молитву…

Один простой монах, один молитвенник может своей молитвой уладить все трудности, с которыми сталкивается его монастырь.

Будь радостен. Возлюби безмолвие, потому что тогда твое сердце будет беседовать со Христом. Однако когда говоришь с кем-либо, делай это с радостью, с любовью, чтобы ваши сердца соединялись в «одно сердце» (Деян. 4: 32).

Когда тебя спросят, отвечай немногословно, но кратко и содержательно. Возьми за правило говорить «спасибо» и «пожалуйста» в смысле «Благодарю Бога, что Он послал тебя, своего ангела, чтобы ты мне помог»⁷⁵.

Как я тебе говорил, я приехал на Святую Гору, когда мне было 12–14 лет, безграмотным, невежественным ребенком. Но мое сердце преисполнилось Божественной любви. Я с готовностью делал все, что мне говорили, и даже еще больше.

Никогда мне не давали никаких наставлений, никогда мне не говорили «молодец», как теперь часто говорят детям. Сейчас только и слышишь: «Молодец», «Умница”… Бедные дети растут, и их просто распирает от эгоизма. Это большое зло.

Мои старцы только советовали мне читать Псалтирь и жития святых. Кроме этого я от них не слышал ни одного совета, ни одного наставления.

Я летал как на крыльях и жил как в Раю. Да и заболел я не из-за чрезмерной работы, а, скорее всего, из-за своего эгоизма. Из-за того, что хотел в дождь собрать как можно больше улиток. Мокрый мешок в течение трех часов висел у меня за спиной.

Ты должен полюбить телесный труд и усталость. Они доставляют пользу как телу, так и душе.

Я хочу, чтобы ты был похож на меня, дитя мое. Потому что я тебя люблю и очень хочу, чтобы ты стал таким же, как я.

– Ты делаешь поклоны? Сколько? Ну-ка, сделай поклон, я посмотрю.

Я положил один-два поклона.

– Ты неправильно делаешь, – сказал отец Порфирий. Тогда он был уже совершенно слепым, однако его слова прозвучали так, как будто он меня хорошо видел. Затем он позвонил в свой колокольчик и пригласил в келью одного монаха.

– Пожалуйста, – сказал он, – покажи брату, как я научил вас делать поклоны, совершая свое молитвенное правило.

Брат тотчас же стал быстро и ровно класть поклоны. В его поклонах были сила и жизнь.

– Видишь? – спросил меня Старец. – Сначала ты касаешься пола руками, а не коленками. Твое тело движется в воздухе, оставаясь как бы в подвешенном состоянии. Для этого нужны сильные руки.

И еще надо с силой запечатлевать себя крестным знамением. Твердо касайся рукой лба, плеч.

Мы в скиту, когда все вместе совершали в храме свое монашеское правило, то было слышно только, как – жжих-жжих – шелестели наши рясы, одновременно мы с силой осеняли себя крестным знамением.

Ты видел, как крепко мать обнимает своего ребенка? Она это делает с чувством.

Ко Господу мы тоже должны относиться с чувством.

Во время монашеского правила и душа, и тело должны иметь теплое чувство к Богу.

Как-то раз я увидел, как молился один пустынник. Он кротко простирал ввысь свои руки, с мольбой обращаясь ко Господу. Старец совершал бесчисленное множество поклонов, и вдруг он замер в восхищении с руками, дерзновенно высоко простертыми к небесам.

Когда мы встречаемся на молитве, ты, молясь у себя в монастыре, а я – здесь, ты должен ощущать умом, устремляться всем существом к Господу и Богородице.

Мы должны стремиться и припадать ко Христу из Божественной любви к Нему, а не из страха смерти и вечных мук.

Твое молчание должно быть сокрыто в твоем сердце

Твое молчание должно быть сокрыто в твоем сердце. Внешне не должно быть видно, что ты стремишься к молчанию, ближние не должны этого замечать. Сказав два-три слова, продолжай втайне внутри себя молиться обо всех ко Господу.

В своем сердце таинственно прими в свои объятия все свое братство, всю Церковь. Не переживай и не старайся исправить или пресечь немощи ближнего. Возлюби его вместе с его недостатками. Господь Сам позаботится о нем.

Освяти свое молчание молитвой, чтобы оно не осталось тщетным и бесплодным.

Полюби всенощные бдения

– Полюби всенощные бдения, – говорил мне отец Порфирий. – Бдение – это великое дело. Ты понимаешь? Это очень великое дело. Во время бдения отверзаются небеса, и мы говорим с Богом.

На наших всенощных бдениях на Святой Горе до полуночи меня немного клонило ко сну, закрывались глаза. Но потом мой ум отверзался, и я жил молитвой до самого утра. Когда бдение заканчивалось, мне хотелось, чтобы оно повторилось еще раз с самого начала прямо сейчас. В скиту мы читали внятно, не торопясь, вникая в смысл написанного. Когда совершались бдения в кириаконе⁷⁶, тогда братия больше пели, чем читали.

Миссионер без проповеди

Я тебе завидую, чадо мое, завидую. Ты можешь стать величайшим миссионером в своем монастыре, и при этом тебе не надо будет ничего проповедовать. Как это сделать? Ты просто должен молча молиться за всех. За всю Церковь, за клириков, за монахов. Сегодня наша Церковь переживает кризис. Но в первую очередь молись за свою духовную семью, свое братство.

Открой свое сердце Христу. Пусть оно преисполнится любви и Божественного преклонения пред Господом. В противном случае Святой Дух уйдет. Он покидает человека, когда тот начинает задавать вопросы: «Почему это так…? А почему это иначе…?»

О, если бы я был так же молод, как ты, и мог жить в послушании! Нет большего счастья, чем исполнять то, что тебе говорят, и погружаться в любовь Божию.

Там, в монастыре…

И у себя там, в монастыре, во время богослужения, ты должен быть собранным. Ты должен следить за службой, жить ею. Часы, междочасия, кафизмы, каноны – ты не должен пропускать ни одного слова. Читай внятно, с пониманием прочитанного.

С горячей любовью ко Господу мы должны вопиять: «Господи, Иисусе Христе, помилуй мя».

Делай больше земных поклонов, выполняй положенное правило. Поклоны очищают и освящают и тело, и душу.

Теперь ты уже не сможешь приезжать сюда, наше общение будет в духе. Когда будешь молиться Божией Матери о своих проблемах и трудностях, говори так: «Пресвятая Богородице, молитвами Геронды помоги мне в этом затруднении».

И я получу извещение о твоих трудностях и буду втайне молиться о тебе. Я хочу знать день и час, когда будет совершаться твой монашеский постриг, потому что сокровенным образом и я буду там рядом с тобой.

Не делай выговоров сестрам

Игуменье одного монастыря среди прочих советов отец Порфирий дал и такой: «Послушай меня, – сказал он. – Заботься о сестрах. Не делай им выговоров, иначе, вернувшись в свою келью, ты будешь сокрушаться и плакать».

Неправильное различие

Не будем полагать различия между исихастской, отшельнической жизнью и жизнью деятельной. Такое разграничение будет, скорее всего, неправильным и чисто внешним. Смысл же нашей жизни заключается в том, как говорил мне Старец, чтобы действительно, на деле быть послушным воле Божией и Его Церкви и с любовью выполнять возложенное на нас послушание.

Мечта о никогда не закрывающемся монастыре

Однажды вечером в Калиссии отец Порфирий спросил меня: «Скажи мне, когда кто-то неожиданно заболеет, он взглянет на часы, чтобы узнать который час, прежде чем поехать в больницу?» Недоумевая о причинах столь странного вопроса, я ответил: «Зачем ему смотреть на часы, Геронда? Как только человек чувствует, что его самочувствие ухудшается, он немедленно отправляется в больницу, в каком бы часу это ни случилось». – «Даже после полуночи? Даже ночью?» – «Конечно». – «А скажи мне, – продолжал Старец, – когда человека одолевает духовный недуг – грех, разве его жизнь не находится под угрозой?» – «Безусловно, в этом случае опасность неизмеримо больше», – ответил я. «А ты знаешь, сколько людей из-за своих грехов подвергаются опасности потерять как временную, так и вечную жизнь, отчаиваются и почти что доходят до самоубийства? Если, скажем так, подобное случится с ними в два часа ночи и они захотят найти в это время открытую Церковь, чтобы помолиться, и духовника, чтобы исповедаться, им это удастся?» – «Конечно, нет». – «Ах, как было бы замечательно, если бы в храме какого-либо монастыря, расположенного в окрестностях Афин, круглосуточно совершались богослужения и проходила исповедь. Там были бы дежурные иеромонахи, подобные врачам «скорой помощи», и туда могли бы в любое время дня и ночи прийти люди, сраженные грехом». После этих слов мне открылся смысл нашей беседы. «Хорошо бы, конечно, чтобы был такой монастырь… – ответил я. – Но его нет». Старец грустно покачал головой и печально улыбнулся. Его мечты показались мне очень смелыми и почти нереальными.

* * *

⁷² Память 1528 января. – Прим. перев.

⁷³ Старец имеет в виду низкую скамеечку, которую некоторые святые отцы советуют использовать для умной молитвы. Иными словами, он говорит: «Понуждала ли себя эта девушка?»

⁷⁴ Молитва на повечерии // Часослов. Москва, 1980. С. 213.

⁷⁵ Отец Порфирий редко употреблял слова «спасибо» и «пожалуйста» при обращении к монашествующим. Он предпочитал слова «простите» и «благословите». В данном случае он, вероятно, делает исключение, учитывая характер взаимоотношений в конкретном монашеском братстве. Но и в этом случае в слово «спасибо» он вкладывает смысл благодарности, обращенной к Богу.

⁷⁶ Кириакон – главный храм скита, в котором скитская братия собирается на богослужения по воскресным дням и на праздники. – Прим. перев.

 

ПОСТ

Попробовав то, что готовишь, ты не согрешила

Я всегда соблюдала посты. Но наши маленькие дети Великим постом постились только первые три дня. Когда я что-то готовлю, то всегда пробую пищу. А если в пост готовишь скоромное, то тоже, если хочешь хорошо приготовить, то приходится пробовать. Однажды меня стали терзать сомнения, грех это или нет, и я много над этим размышляла.

Как-то раз Успенским постом к нам приехали друзья. Я постыдилась сказать, что пощусь и скоромное приготовлено только для гостей, поэтому поневоле вместе со всеми ела картошку с котлетами. Вскоре после этого я приехала к отцу Порфирию и все ему рассказала. Он сказал мне: «Ты что, думаешь, что попробовала пальчиком молочную кашку и уже согрешила? Ты же просто пробуешь, чтобы узнать, достаточно ли в каше соли или сахара. А вот есть скоромное вместе с гостями не следовало бы. И больше никогда так не делай».

 

СНОВИДЕНИЯ

Не надо верить снам

«Мы не должны доверять снам, потому что через них часто диавол уловляет нас в свои сети».

– Геронда, я сильно верю снам. Когда мне что-нибудь приснится и я сочту это дурным предзнаменованием, то весь день потом нахожусь в беспокойстве, потому что боюсь, как бы со мной не случилось ничего дурного. Вчера я увидела во сне рыбу и весь день страшно переживала.

– Не придавай своим снам никакого значения. Сходи теперь на рыбный рынок, купи рыбы и поджарь ее, чтобы вам было чем пообедать. Вот так и поступай со своими снами.

 

ПРАВОСЛАВИЕ

Впервые я понял, что значит православие

Основа Православия – это присутствие Святого Духа. Как говорил великий отец нашей Церкви святитель Ириней Лионский, где благодать Святого Духа явно ощутима, там и Церковь.

Явление таких людей, как отец Порфирий, доказывает, что и сегодня Православная Церковь продолжает существовать, что мы издревле твердо храним традиции нашей веры. Доказывает, что дары Святого Духа ниспосылались Богом не только во времена апостолов, как считают многие еретики, но они всегда живы и действенны в православном предании на все времена.

Вот один случай, который произошел с одним клириком из Чехии, без его разрешения я не хочу упоминать его имя.

Когда этот священник приехал в Грецию, у него было два вопроса: один чисто личного, житейского характера, а второй касался некоторых аспектов экклесиологии. Он говорил только по-немецки и попросил меня сопровождать его в поездке к отцу Порфирию. Посчитав, что с моей стороны это будет несколько нетактично, я попросил одного моего студента-немца поехать в Милеси вместе с ним.

Поприветствовав гостей, Старец взял за руку чешского иерея и со столь свойственной ему дружественной обезоруживающей улыбкой сказал: «Отец, у Вас две проблемы, которые Вас терзают». Отец Порфирий говорил на греческом, а студент переводил. Старец посоветовал священнику, как преодолеть те трудности, с которыми он столкнулся, и ответил на все его вопросы. Когда этот чех вернулся домой, он сказал мне: «Когда отец Порфирий заговорил, то у меня буквально подкосились ноги, и я чуть не упал. Там впервые я понял, что значит Православие».

Этот чешский клирик родился в неправославной семье. Он считал, что все, что мы читаем в священных книгах нашей Церкви, – это чисто теоретические построения с отчасти мифическим оттенком. «Теперь, – сказал он мне, – я констатировал действительность: Бог и сейчас дает Свою благодать, и благодать эта – в Православии».

 

СТРАСТИ

И ветхий человек больше не будет нас беспокоить

Однажды отец Порфирий рассказал мне следующую притчу-аллегорию об отсечении страстей.

«У нас, – сказал он, – дитя мое, есть сад. Часть его занимают цветы, а часть – колючие дикие кустарники. Там есть и источник хорошей воды. Итак, если мы пустим воду к цветам, они будут хорошо расти, а дикий кустарник, оставшись без воды, засохнет.

То же самое происходит и в жизни. Если мы будем постоянно совершать добрые поступки, наши дурные привычки будут потихоньку отмирать. Ветхий человек, который есть в каждом из нас, забьется в свою нору и больше не будет нас беспокоить. Однако достичь этого можно только лишь непрестанной молитвой и мужественной борьбой за добродетели».

Когда наступит рассвет, тьма уйдет

Старец шел к святости путем любви. Однажды он сказал мне: «Когда мы любим Христа, наши греховные страсти мало-помалу сами начинают отступать. Перед силой любви они теряют свою силу. Когда рассветает и в нашу комнату проникают первые лучи солнечного света, тьма отступает. Ей здесь уже нет места».

– Насколько возрастает в нас любовь ко Христу, настолько умаляются и наши страсти. И наоборот, насколько умаляются страсти, настолько возрастает любовь ко Христу. Это как две чаши весов. Понимаешь? Ты должен не просто возлюбить Христа, но возлюбить Его горячо, пламенно!

– Геронда, как возлюбить Христа?

– Посредством смирения.

– А как смириться?

– Живи в послушании.

– А как жить в послушании?

– Ты не знаешь, как жить в послушании? – спросил Старец, немного рассердившись. – Об этом говорят все Святые Отцы. Об этом написано в Священном Писании… И ты меня спрашиваешь, как жить в послушании! Если бы ты был сейчас рядом, я потрепал бы тебя за ушко!

– Сделайте это по телефону, Геронда.

На этом закончилась эта удивительная беседа по телефону с отцом Порфирием. Она навсегда осталась в памяти брата, который спустя несколько лет стал монахом.

Я вовремя спохватился и сдержал гнев

«Расскажу вам то, что со мной однажды произошло, – сказал нам отец Порфирий. – У нас здесь есть один брат, который совершенно меня не слушается. Как-то раз я говорю ему: «Послушай, чадо мое, сделай то-то и то-то“. Он мне отвечает: «Нет, я этого сделать не могу». Я снова говорю ему: «Прошу тебя, сделай это ради меня“. Тогда было совершенно необходимо выполнить работу, о которой я его просил. Он отвечает: «Наука не позволяет делать так, как Вы мне говорите. Поэтому я не могу этого сделать. Наука говорит, что надо делать вот так“. – «Какое нам сейчас дело до науки. Выполни данное тебе послушание». – «Нет, не могу». С этими словами он ушел.

Я потерпел поражение и был готов вознегодовать. Но в тот момент, когда меня уже начал охватывать гнев, я стал молиться: «Боже мой, прости меня и просвети это Твое создание, душа которого обуреваема врагом». Я молился, и пришло умиление. Итак, в чем здесь секрет? Когда меня начал охватывать гнев, я вовремя его пресек и остановил. Конечно, это мой собственный опыт… Может, вам это лучше было и не рассказывать?»

 

РИМСКИЙ ПАПА

Не бойтесь римского папы

Я встретился с отцом Порфирием в Милеси, в стареньком передвижном домике на колесах. Он принял меня с любовью и с интересом слушал то, что я ему говорил. Затем он пророчески сказал мне: «Не бойтесь, Римский папа с давних пор намеревается подчинить себе Православную Церковь. Но настанет день, когда диалог с католиками зайдет в тупик. Ничего у них не выйдет. Ведь униаты, этот троянский конь, показывают яснее ясного, что католиков интересует только одно – чтобы православные признали главенство Римского папы». Я попросил Старца молиться за нас. И он также попросил нас молиться за него.

 

ДЕТИ И МОЛОДЕЖЬ

Ты сделаешь аборт?

– Геронда, сейчас, пока я еще в начале беременности, все советуют мне пройти предродовое обследование. Это делается для того, чтобы быть уверенной, что у тебя нормальный ребенок, без каких-либо физических отклонений.

– А что ты будешь делать, если у ребенка есть отклонения? – спросил меня отец Порфирий. – Сделаешь аборт? Если ты сделаешь аборт, то лучше и не спрашивай у меня никаких советов. Тогда мне уже будет нечего тебе сказать.

Раз вы не любите друг друга…

Одним молодым супругам Старец сказал: «Поскольку вы не любите друг друга, у ребенка, который скоро должен родиться, будут проблемы». Это пророчество отца Порфирия в точности исполнилось. Старец считал, что отсутствие любви между супругами непременно станет причиной проблемного характера у ребенка. Отец Порфирий показал действенность педагогической теории, согласно которой «воспитание ребенка начинается с момента его зачатия».

Они тоже сироты!

Однажды мы сидели вместе с отцом Порфирием и беседовали. Он говорил нам о трагическом тотальном недостатке в наше время любви в мире. Это, по его словам, вызывает у людей чувство одиночества, подавленности, страха, неуверенности в себе и завтрашнем дне. «Вы сходите, – сказал он, – в детский дом, посмотрите там на несчастных маленьких сирот. Они, как ягнята, потерявшие свою мать, ищут, кто же из посетителей окажет им хоть немного любви. Дети просто льнут к такому человеку, и их уже тяжело от него оторвать. Сходите, посмотрите, как они жаждут любви. А чем отличаются от них дети, которых родители не любят? Они точно такие же сироты».

Ты ранишь, даже если молчишь

Отец Порфирий говорил: «Когда люди гневаются и негодуют, то даже если они сдерживаются и ничего не говорят, от них, то есть от того зла, которое находится у них внутри, исходит некая злая сила, которая пагубно воздействует на окружающих. Родители оказывают отрицательное влияние на своих детей, когда, видя, что те их не слушаются, раздражаются, но сдерживают себя и ничего не говорят. Они думают: «Чтобы не травмировать ребенка, я ничего не буду ему сейчас говорить». Откуда им знать, что их сдерживаемое негодование на самом деле является мечом, наносящим смертельную рану! Ты слышишь, что я тебе говорю? Смертельную рану! Ты, даже не произнося ни слова, можешь насмерть сразить своего ближнего. Наша душа не материальна, поэтому на нее реально воздействуют различные духовные силы, как добро, так и зло».

Когда один человек спросил Старца о сложностях общения у себя на работе, тот дал ему такой совет:

«Никогда не думай о других плохо. Своей молитвой, своим обращением ко Христу ты оказываешь благоприятное воздействие на своих ближних. Думая плохо о людях, ты влияешь на них отрицательно».

Беспокойный ребенок

– Как нам быть, Геронда? Наш ребенок очень беспокойный и пугливый.

– В этом целиком и полностью виноваты вы сами. Еще когда он находился во чреве матери, вы своим плохим отношением друг к другу нанесли ему душевные травмы, следы которых он будет носить на себе всю жизнь.

Он мал, но… многое понимает!

Отец Порфирий говорил, что родители должны всегда следить за своим поведением, даже в присутствии грудных детей. Не следует думать: «Он мал и ничего не понимает». Посмотрите, с каким вниманием младенец, который еще даже не умеет ходить, разглядывает каждого нового человека, входящего к нему в детскую. За считанные секунды, когда вы не успеете даже еще ни о чем подумать, малыш сделает заключение о том, что вы за человек, и даст вам свою психологическую оценку.

Страхи матери передались ребенку

Когда отец Порфирий был настоятелем храма при городской больнице в Афинах, многие работающие там врачи осознавали, что он наделен от Бога выдающимися дарованиями, и оказывали ему особое уважение. Они часто просили его помолиться перед сложной операцией или же, когда сами затруднялись с определением диагноза, спрашивали его мнение.

Как-то раз врачи позвали блаженного Старца, чтобы узнать, что он думает относительно одного необычного случая, с которым они столкнулись. Женщина в больнице родила уродливого ребенка. У младенца на щеке был нарост темного цвета, по форме напоминающий баклажан. Прежде чем высказать свое мнение, отец Порфирий захотел встретиться с матерью ребенка. Из разговора с ней он узнал, что по соседству с ее семьей жил один молодой человек, который имел на лице точно такое же родимое пятно, как у только что родившегося младенца. Женщина часто, поскольку они были соседями, на улице встречалась с ним и, естественно, его жалела. Когда она вышла замуж и уже была в положении, лицо ее соседа стало для нее каким-то кошмаром. Видя этого молодого человека, она думала: «Какой ужас для матери иметь такого ребенка. Если бы я была на ее месте, то как бы я это вынесла?»

Печальные мысли, которые часто терзали женщину в период ее беременности, повлияли на плод. В результате родился младенец со столь же страшным лицом, как и у соседа этой женщины. Так отец Порфирий объяснил этот феномен врачам больницы и матери новорожденного младенца. Все с ним согласились.

Наставления беременным женщинам

Старец советовал одному педиатру:

– Говори женщинам, что они должны осознавать, как высоко почтил их Бог, сподобив стать матерями. С момента зачатия плода они носят в себе вторую жизнь.

Пусть они разговаривают с младенцем, ласкают его, поглаживая свой живот. Ребенок неким таинственным образом все это чувствует.

Матери должны с любовью молиться о своих детях. Ребенок, как уже родившийся, так и находящийся еще во чреве, чувствует недостаток материнской любви, нервозность матери, ее гнев, ненависть и получает травмы, последствия которых будет ощущать всю свою жизнь.

Святые чувства матери и ее святая жизнь освящают младенца с самого момента его зачатия.

Все, что я только что сказал, надо хорошо помнить не только матерям, но и будущим отцам тоже.

Твой ребенок заболел из-за твоей гордости

Одна воспитанная и образованная женщина посетила Старца, чтобы поделиться с ним своими мучениями из-за неврастении своего ребенка. Слова отца Порфирия прозвучали для нее как гром среди ясного неба. Старец сказал, что ребенок заболел из-за ее гордости и что он выздоровеет, если она будет смиряться и начнет жить духовно. После этого разговора женщина была сильно подавлена. Когда она вышла из кельи, то просто задыхалась от слез. Однако при следующих встречах с этой женщиной отец Порфирий ее утешил и вдохнул в нее мужество и надежду на исцеление ребенка.

В одних случаях «врачебное» вмешательство Старца ограничивалось советом: «Поступай так, как вразумит тебя Бог»; а в других – просто молчаливым благословением. Все это было действенно и соответствовало возможностям и нуждам каждого.

Так хорошо разбираться в психологии и… потерять ребенка!

Старец с горечью рассказывал мне о родителях одного сбившегося с пути юноши:

«Его отец и мать – очень образованные люди. Они прекрасно разбираются в психологии, но несмотря на свои познания потеряли своего ребенка. Какая польза от этого образования? Только благодать Божия, только наша истинная любовь, если мы таинственно приносим ее в жертву за своих ближних, может спасти и нас, и их».

Мальчик взбунтовался из-за вашей гордости

Родители одного мальчика, который заболел неврастенией, обратились за советом и помощью к отцу Порфирию. Старец сразу «увидел» душу ребенка и сказал: «У вашего сына очень хорошая душа, лучше, чем моя. Она здорова. Просто мальчик получил душевную травму и взбунтовался. Причина этого – ваша гордость, а также плохая компания, в которую попал ваш ребенок. Только ваша личная святость принесет ему выздоровление». Услышав эти слова, мать в отчаянии залилась слезами, считая святость чем-то совершенно для нее недостижимым. Тогда Старец сказал ей: «Не думай, что святость – это нечто недоступное для человека. Освятиться легко. Надо только стяжать смирение и любовь».

Бунтующий ребенок и хороший отец

Отец Порфирий говорил, что хороший отец никогда не должен терять интереса к своему ребенку. Даже тогда, когда дети вступают в переходный возраст, становятся жестче, начинают бунтовать, не слушаться, их взгляды часто начинают расходиться с отцовскими. Именно здесь и должны проявляться искусство и любовь хорошего отца.

Дети, пока они не повзрослеют, по своей неопытности совершают много неразумных поступков, вызывая тем самым раздражение и гнев родителей, особенно отцов. Иногда глава семейства ожесточается и, опрометчиво забывая о необходимости оставаться хорошим отцом, становится суровым полицейским. Вред, который он наносит в этом случае своему ребенку, очень часто бывает неисправим.

Если молодой человек твердо уверится в том, что его отец – действительно хороший отец, если он осознает, что тот именно по-отцовски терпит его безрассудные выходки, то будет до самой своей смерти вспоминать своего отца и говорить: «Мой отец был святой человек. Я очень хорошо его узнал в то время, когда во мне бушевало юношеское безумие».

Спасение ребенка зависит от вашего собственного освящения

Родители одного ребенка с тяжелым характером, который достиг переходного возраста, приехали к отцу Порфирию. Со скорбью они рассказали ему о своих проблемах с воспитанием ребенка и попросили у него совета. Отец Порфирий начал говорить им о том, что они должны обратить внимание на свою духовную жизнь. Родители снова и снова возвращались к разговору о ребенке, но Старец продолжал говорить им об их христианских и родительских обязанностях. Тогда посетители с недоумением сказали ему: «Геронда, мы пришли сюда не ради себя. Все, что Вы нам говорите, мы и так знаем. Мы пришли ради нашего ребенка». На что отец Порфирий ответил им: «А я все это время и говорил вам именно о вашем ребенке. Неужели вы не понимаете, что спасение вашего ребенка зависит от вашего собственного освящения? Не теоретического, а практического освящения!» Затем, немного помолчав, Старец добавил: «Если вы действительно любите своего ребенка, то должны начать стремиться к святости немедленно! Сейчас я «увидел» его душу… Она мертва».

Причина проблем у детей

Одна мать, у которой были серьезные трудности с детьми, спросила Старца: «Геронда, мои дети такими родились или же это наши ошибки стали причиной их проблем?» Отец Порфирий ответил: «Причина их проблем – ваши ошибки. Хотя на ваших детей оказывают дурное влияние и их друзья, живущие во грехах и клевещущие на Христа».

НИКОГДА…

– Никогда ваши дети не должны слышать, как вы ссоритесь между собой… даже что вы повышаете голос друг на друга!

– Но разве это возможно, Геронда?

– Конечно, возможно! Поэтому хорошенько запомните мои слова: никогда никаких ссор при детях… Никогда!

«Запутавшиеся» дети «запутанных» родителей

Однажды Старец беседовал с нами о «запутавшихся» детях «запутанных» родителей. О детях, имеющих психологические проблемы в силу того, что их родители, постоянно конфликтуя между собой, создают в доме крайне негативную атмосферу.

Отец Порфирий считал, что проблемы обрушились на этих детей уже тогда, когда они еще находились во чреве своих матерей. Потому что во время беременности их матери не заботились о том, чтобы вести мирную, спокойную, размеренную жизнь, молиться и прибегать к Таинствам Церкви.

Мне запомнился случай, когда Старец посоветовал одной матери пятерых детей провести месяц вне дома, потому что вследствие ее неразумного поведения дети постоянно ссорились между собой. Они не могли ничего открыто сказать своей матери, нервничали и часто обращали свое раздражение друг на друга.

Обладая великим даром рассуждения, отец Порфирий в каждой отдельной ситуации действовал по-разному. У него не было однообразия в подходе к людям. Старец знал, какой совет будет по силам выполнить тому или иному человеку. Десять человек могли задать ему один и тот же вопрос и получили бы совершенно разные ответы. Это и называется «индивидуальностью пастырского подхода».

«Духовная ласка» молитвы

Всегда, когда Старец говорил о молитве, он имел в виду не поверхностную молитву, совершаемую время от времени, но глубокую и продолжительную.

Одна знакомая женщина просила меня спросить отца Порфирия о проблемах своего сына. Старец сказал мне: «У ребенка есть внутренние трудности. Это объясняет мотивы его поведения. Сам по себе он хороший и не хочет делать того, что делает. Но что-то заставляет его поступать иначе, он чем-то связан. Мальчика бесполезно исправлять убеждениями, советами или угрозами. Все это принесет лишь обратный результат, и ребенок может стать еще хуже или остаться таким, как он есть.

Но у него есть шанс избавиться от своих проблем. Чтобы это произошло, его мать должна стремиться к святости. Чтобы мальчик обрел свободу, необходимо, чтобы рядом с ним находился святой человек, человек любви, тот, кто бы не наставлял его, не запугивал, а просто жил в святости. Тогда ребенок, видя его святую жизнь, будет ему завидовать и начнет подражать. И прежде всего ребенку нужен человек молитвы. Горячей, сильной молитвы. Молитва творит чудеса. Мать любит гладить и ласкать своего ребенка. Но она должна упражняться и в «духовной ласке» молитвы. Когда мать без молитвы хочет погладить ребенка, он вскидывает ручки и отпихивает ее от себя. Но когда она горячо про себя молится о своем сыне, тогда он чувствует в своей душе необъяснимую «духовную ласку», которая влечет его к матери. В своей молитве за ребенка мать должна гореть подобно свече. Пусть она молится про себя, воздев свои руки ко Христу и таинственно обнимая ими своего ребенка».

Чем больше ты молишься, тем больше твоя дочь принимает благих помыслов

Однажды Старец сказал мне: «Ты благочестивый человек. И хочешь заставить и своих близких быть такими же глубоко верующими и благочестивыми людьми, как и ты. Думаешь, что из этого что-нибудь получится? Один только вред. Принуждение вызывает у людей сопротивление. Ты говоришь человеку: «Сделай это», – а он не делает, потому что это ты ему сказал. В нем поднимается волна противодействия, и он игнорирует твои слова. Но если ближний заметит, что и ты сам что-то делаешь, тогда, может быть, и он начнет что-то делать. Человек видит тебя и рассуждает так: «Если он это делает, и я буду это делать».

Если ты начнешь молиться Христу: «Господи, прошу Тебя, вразуми, или помилуй, или Сам направь этого человека», и будешь творить эту молитву постоянно, тогда Христос начнет влагать человеку, о котором ты молишься, благие помыслы. Каждый раз, как ты будешь говорить: «Господи, помилуй моего ребенка», твое дитя будет принимать от Христа один добрый помысел. Чем больше ты будешь молиться, тем больше благих помыслов будет приобретать твое чадо. Сейчас ребенок похож на незрелый апельсин, но мало-помалу он будет созревать и станет таким, каким ты хочешь, чтобы он был. Я убедился в этом на своем собственном опыте. Для человека это самый результативный путь решения любых его проблем. На всех других путях, по которым часто люди следуют, руководствуясь своим инстинктом, в большинстве случаев их ждет неудача».

В качестве примера отец Порфирий рассказал мне один случай с родителями, у которых были проблемы с дочерью. Поведение и образ жизни этой девушки сильно их раздражали. Ее отец постоянно срывался и выходил из себя. Его терпение было на пределе. У него даже появилось маниакальное желание убить свою дочь… В конце концов родители девушки приехали к отцу Порфирию.

Старец сказал отцу:

– Разве ты не понимаешь того, что происходит? Диавол взнуздал твою дочь и делает с ней все, что хочет. Куда хочет, туда он ее и ведет. Твое поведение ни к чему хорошему не приведет. Решить эту проблему может только молитва. Начните вместе с женой молиться за свою дочь. Молитесь все время. Но ничего не говорите девушке. Не упрекайте ее за ее поведение. Когда она, как обычно, поздно вечером будет возвращаться домой, вы говорите ей: «Дочка, твой ужин в холодильнике, достань и поешь». Тогда девушка придет в себя и будет недоумевать: «Откуда у моих родителей, у этих варваров, появилось такое благородство?» Только вы не переставайте молиться, и скоро ваша дочь рассорится со своим дружком и со всей своей дурной компанией. Когда она придет к вам, чтобы сказать, что бросила своих новых друзей, не говорите ей: «Прекрасно, ты хорошо поступила». Сделайте равнодушный вид и скажите: «Мы, дочка, ничего не знаем, поступай как знаешь, тебе виднее».

И действительно, дальнейшие события развивались в точности так, как предсказал Старец. Однажды девушка объявила родителям, что она бросила свою новую компанию. Она встала на правый путь, ведущий ко спасению.

Молись за детей

– Что говорил Вам отец Порфирий о детях?

– Он советовал общаться с детьми с любовью и добротой и молиться о них Богу. Поскольку у нас в семье были одни мальчики и они во время учебы жили в Афинах одни, у нас всегда были с ними трудности. Небольшие трудности, я бы сказала.

– Сколько у Вас детей?

– Три сына. Я приезжала к отцу Порфирию и говорила ему: «Геронда, у нас проблемы с детьми». «Они разрешатся, – отвечал он. – Придет время, и они исчезнут. Ты только молись, и Бог будет беседовать с душами твоих детей. Увидишь, они станут очень хорошими людьми».

– Как он советовал Вам молиться?

– «Молись, – говорил мне Старец. – Обращайся к Богу своими словами, говори, что думаешь, а Он знает, как поступить. Бог не хочет, чтобы ты обращалась к Нему с какими-то особенными словами».

Когда я в другой раз приехала к отцу Порфирию, он сказал мне: «Сейчас мы будем молиться». Спрашиваю: «Что мне говорить, Геронда? Господи, Иисусе Христе, помилуй мя?» – «Да, да. Становись на колени, и вместе будем молиться…» И мы вместе, про себя, творили молитву. Так мы молились какое-то время, и я все ждала, когда он скажет: «Хорошо, достаточно». Наконец Старец поднялся с колен: «Хорошо, – сказал он. – Теперь отправляйся домой. Как придешь в следующий раз, помолимся еще».

– Когда Вы молились вместе с отцом Порфирием, то чувствовали нечто особенное, необычное?

– Да. Всегда. Я часто приходила расстроенной, а уходила всегда радостной, как будто у меня и не было никаких проблем.

Советы вдове и сиротам

Смерть моего мужа стала серьезной травмой для наших детей, Константина и Дмитрия. Им тогда было десять и двенадцать лет.

Отец Порфирий, который мог видеть глубины их души, говорил: «Они травмированы, они ранены». Старец мне сильно помог, особенно со старшим сыном, для которого потеря отца была ужасным ударом. Он советовал мне обращаться с ним с кротостью и любовью. «Не обращай внимания на то, что сын иногда спорит с тобой и грубит, – говорил он. – Мальчик и сам не хочет так себя вести, но в тот момент он не может говорить иначе. Однако спустя какое-то время он уже раскаивается в своих словах. Если же мы начнем раздражаться и негодовать, то будем поступать по воле сатаны и все вместе попадем в его сети».

Часто отец Порфирий говорил: «Есть один путь, устраняющий все проблемы во взаимоотношениях детей и родителей. Это путь святости. Становитесь святыми, и у вас не будет никаких сложностей с вашими детьми».

– Вы не спросили Старца, как мы можем стать святыми?

– Конечно, спросила. И он ответил: «Это очень просто. Вы станете святыми, когда придет Божественная благодать». А когда я спросила его, как мне стяжать эту Божественную благодать, он ответил: «Смирением и молитвой. Но наша молитва должна иметь силу, она должна быть живой. Если мы молимся с верой и постоянством, то наша молитва не может не принести своих плодов».

«Никогда ни к чему не принуждай своих детей, – советовал он. – Когда ты им что-то хочешь сказать, то говори с молитвой. Дети слушают не ушами. Только когда приходит просвещающая Божественная благодать, они начинают слушать то, что мы им говорим. В молитве расскажи Пресвятой Богородице то, что ты хотела сказать своим детям, и Она Сама все заправит. Твоя молитва будет той «духовной лаской», которой ты окружишь своего ребенка. Эту ласку он принимает. Иной раз мы хотим приласкать ребенка, а он убегает. Но дети никогда не сопротивляются «духовной ласке””.

Расскажу о том, как я увидела действие этих советов отца Порфирия на практике. Мы с детьми поехали в отпуск. Скоро старший сын нашел себе новых друзей, и вечерами мы уже не видели его дома и не знали, куда он ходит и чем занимается. Я говорила ему: «Прекрати, сынок! Не ходи! Почему ты снова уходишь? Чем ты там занимаешься? Куда пропадаешь?» – то, что обычно говорят все матери. Но он меня не слушал.

Однажды я вспомнила совет отца Порфирия и, как только старший сын ушел, взяла акафист Благовещению Пресвятой Богородицы и стала его читать. Не успела я дочитать акафист до конца, как сын неожиданно вернулся домой. Он спросил меня: «Мама, куда, ты говорила, хочешь, чтобы мы сходили сегодня вечером?» Ответ Пресвятой Богородицы пришел без замедления. Только тогда я поняла, как важно построить свои отношения с детьми на основании советов отца Порфирия.

Отец Порфирий на любые вопросы, касающиеся моих детей, всегда давал мне самые исчерпывающие ответы.

Мои дети занимались верховой ездой. Надо было покупать собственного коня. Поскольку для нас это был важный шаг, я поехала посоветоваться со Старцем. Он поддержал наше намерение купить коня. И у меня появилась решимость. Затем отец Порфирий позвал к себе наших детей и сказал: «Верховая езда – это замечательно. Почувствуйте радость от того, что вы сидите верхом на коне и у вас все получается».

Мальчики пришли в восторг, когда Старец посоветовал им заняться также горными лыжами. Он сказал: «Когда вы будете на лыжах спускаться с горы, посмотрите на небо, на снег, на прекрасный открывающийся перед вами вид и подумайте, Кто все это сотворил». Так, без какого-либо насилия, отец Порфирий посредством творений направлял моих детей к их Творцу.

Старец дал мальчикам и такой совет: «Не забывайте о своих учебниках и домашнем задании. Делайте так. Читайте учебник. Устали? Идите к коню, немного поездите верхом. Когда вы со свежими силами вернетесь назад и сядете за уроки, они уже не будут казаться вам такими скучными».

Его жена и дети не были в церкви…

Один человек, вернувшись из церкви домой, увидел, что его жена и дети не были в храме, и подумал: «Ты только посмотри, что делается! Сегодня воскресенье, а они не ходили в храм и не получили благословения! Ну что с ними делать?» Такое поведение семьи сильно его расстроило.

Через несколько дней этот человек пришел к отцу Порфирию на исповедь. Он ничего не сказал ему о происшедшем. Неожиданно Старец сам говорит ему: «Я тебя понимаю. Но послушай, что я тебе сейчас скажу: никогда больше не поступай так, как в прошлое воскресенье».

«Как, Геронда?» – спросил он.

«Когда ты приходишь из храма домой и замечаешь, что твои домашние не были на службе, то не возмущайся, не нервничай, не раздражайся. С благословением, которое ты получил в церкви, мирно твори про себя молитву: «Господи, Иисусе Христе, помилуй мя“. Так ты потихоньку успокоишься. Ведь из-за нервов у тебя происходит защемление кишечника и начинает болеть живот. Болит у тебя живот?»

«Да, болит», – ответил этот человек. Он поразился прозорливости Старца и раскаялся в своем проступке.

Делай то, к чему призывает нас Христос, и все твои проблемы разрешатся

Однажды, когда я разговаривал с отцом Порфирием в его келье, зазвонил телефон. Старец долго не поднимал трубку. Наконец он сказал мне: «Пожалуйста, возьми трубку и спроси, кто там звонит и по какому вопросу». Звонила одна женщина из Северной Греции. Она сказала, что ей необходимо поговорить с отцом Порфирием. Старец сказал: «Передай ей, что сейчас я не могу говорить. У меня много народу. Пусть она позвонит ближе к вечеру». Я так и передал. Женщина попросила меня сказать Старцу, что она очень просит его помолиться о разрешении одной ее важной семейной проблемы. Отец Порфирий велел ответить ей, что он помолится. Женщина еще раз сказала, что решение не терпит отлагательства. Тогда Старец сам подошел к телефону.

Он взял трубку, но неплотно приложил ее к уху, так чтобы и я мог слышать их разговор. «Благословенная, – сказал он, – почему ты столь нетерпелива? Я же тебе сказал, что молюсь, а ты полагаешь, что нужно, чтобы я тебя выслушал, чтобы узнать о твоей проблеме? Твоя проблема состоит в том-то и том-то? Но ведь проблемы есть не только у тебя, но и у твоего мужа. Вот они… (И отец Порфирий подробно описал проблемы главы семьи.) Есть проблемы и у твоего первого, и у твоего второго ребенка, они… (Старец рассказал о проблемах детей.) Разве не так?» Женщина, пораженная словами отца Порфирия, ответила: «Все точно так, как Вы мне говорите, Геронда». – «Если это так, то молись и делай то, к чему призывает нас Христос. Я тоже буду молиться. И не переживай, все твои проблемы разрешатся». От волнения женщина не могла найти слов, чтобы поблагодарить отца Порфирия.

Старец дал ей еще и другие советы и благословения. Повесив трубку, он обернулся ко мне. Я смотрел на него как громом пораженный. «Ты слышал? Какое же это чудо! Какой у нас великий и благой Бог! Я здесь, а она, незнакомая женщина, там, далеко, и Бог ясно показал мне, грешному, ее проблемы, проблемы ее мужа, детей. Сколь же велик наш Бог!»

Детей не надо принуждать

Одной матери, которая спросила отца Порфирия, не лучше ли ей вместе с детьми переехать в Лондон, он ответил: «Не покупайте дом в Лондоне, не переезжайте туда. У тебя там не будет работы. Климат там влажный, люди чужие, равнодушные, инославные. Твои дети там будут скучать. Лучше пусть они живут здесь, где все – православные христиане, греки. Климат здесь хороший, и дети будут радоваться».

«Детей не надо принуждать. Когда они безобразничают, то как мать принимай меры, но не принуждай их. Ты хорошо делаешь, что читаешь детям каждый день Священное Писание. Если кто-то из них не желает слушать, пусть не слушает. Возьми остальных детей, перейдите в другую комнату и продолжайте чтение. Когда ты идешь в церковь, а дети не хотят идти с тобой, не принуждай их, но и не проявляй безразличия. Скажи им: «Дети, я иду в церковь. Кто хочет, может идти со мной сейчас или пусть приходит попозже». Так говори им и молись за них. Когда ты молишься за них, тогда Сам Бог будет наставлять их».

Вы их любили, но и оказывали на них давление

Другим родителям, у которых были серьезные трудности с детьми, отец Порфирий сказал: «Видите, как вы страдаете со своими детьми? Видите, до чего они дошли? Вы их любили, однако же, не имея необходимой святости для того, чтобы удерживать их близ Христа, оказывали на них давление. Когда они еще были маленькими, вы с ними справлялись. Теперь они выросли, и вы их потеряли. Вы должны воевать не с детьми, но с диаволом, который ополчился на ваших детей. Меньше им говорите, но больше молитесь за них».

С невероятной точностью Старец проникал в самую суть проблемы.

Столько лет ты его заставляла…

Одна мать жаловалась отцу Порфирию на то, что сын больше ее не слушается, не ходит в храм и т. д. Старец сказал ей:

– Столько лет ты заставляла его делать то, что ты хочешь, ходить туда, куда ты хочешь. Сейчас он стремится к свободе. Не говори ему: «Делай так» или «Так не делай». Ты только про себя с любовью молись за него. Если бы ты увидела, что какой-нибудь турок крепко схватил твоего сына и говорит ему: «Скажи своей маме то-то и то-то», – ты бы осудила свое дитя? Рассердилась бы на своего сына?

Вы сами виноваты в том, что ребенок от вас ушел

Старец рассказал нам следующее:

«Пришла ко мне одна мать, вся в слезах. «Моя дочь четырнадцати лет три дня назад ушла из дома, – сказала она. – Мой муж убьет ее, когда она вернется. Что мне делать?»

«Вы сами виноваты в том, что ребенок ушел от вас, – ответил я. – Ребенок требует хорошего, доброго к себе отношения. Завтра ваша дочь вернется. Пусть у вас будет готова для нее еда и теплая вода в ванне. Она очень измучена. Ни о чем ее не расспрашивайте: «Где ты была?», «Почему ушла?» и т. д., иначе она снова уйдет от вас. Оказывайте ей только любовь и ни о чем ее не расспрашивайте».

Я хочу уйти от родителей

У одной глубоко верующей девушки, примерно двадцати лет, отношения с родителями зашли в тупик. Она хотела уйти из дома. За советом девушка приехала к отцу Порфирию и рассказала ему, что у нее очень плохие отношения с родителями и что она хочет уйти из дома. Отец Порфирий спросил, почему она не может наладить отношения с родными, в чем состоят ее трудности. Девушка ответила, что родители совсем ее не любят и что, кроме того, она живет церковной жизнью, в то время как они – совсем мирские люди. Тогда Старец сказал ей, что раз она – человек верующий, то правильнее будет, чтобы она любила своих родителей, а не требовала от них любви к себе.

…Но ведь и ты поступаешь, как тиран

Однажды, когда я был в келье у Старца, как обычно, зазвонил телефон. Отец Порфирий говорит мне: «Сними трубку». Какой-то незнакомец из провинциального города хотел немедленно поговорить с отцом Порфирием. Старец взял трубку, и я стал свидетелем следующего разговора:

– Ну, о чем же ты хочешь мне рассказать?

– Отец Порфирий, у меня большие проблемы с моим сыном. Он не слушается, прекословит, дерзит, ничего не читает, водится с дурными компаниями.

– Вижу, вижу. У него психологические трудности, он бунтует и совершает ошибки. Но ведь и ты поступаешь, как тиран!

– Кто, я?

– А кто же еще? Ты, конечно. Разве ты этого еще не понял?

– Если так, отче, тогда положение слишком серьезно. Я должен немедленно приехать, чтобы с Вами увидеться.

– Тебе не нужно приезжать сюда. Считай, что ты уже приехал.

– Когда же я приехал, отче? Я первый раз общаюсь с Вами, да и то по телефону.

– Вот, сейчас ты пришел. Когда мы говорим с тобой по телефону, это все равно, что ты пришел ко мне. Тебе не нужно так далеко ехать. Делай, что я тебе скажу, и ваши отношения с сыном наладятся.

И Старец дал ему драгоценные рекомендации, необходимые для его духовного роста. Он посоветовал ему изменить властное, деспотическое отношение к сыну на мягкое и рассудительное.

Моя дочь ведет греховную жизнь

– Моя дочь, Геронда, ведет греховную жизнь. Как мне ее спасти?

– Своей собственной святостью. Только так. Святость родителей спасает их детей.

У нас большие проблемы

Однажды благочестивые родители, отец – инженер, мать – преподаватель, посетили отца Порфирия, чтобы посоветоваться о своем ребенке, который вошел в пору бурлящей юности.

– Геронда, – спросили они, – что нам делать? Ребенок вырос. У нас с ним теперь большие проблемы! Мальчик поздно приходит домой… не слушается… дерзко себя ведет и водится с дурными компаниями.

– Это такой период, когда вы должны молчать, – ответил мудрый Старец. – Скрывайте свое «благочестие». Не провоцируйте ребенка. Сейчас такой период: вы как бы одеты в праздничные одежды, а он – весь в грязи и лохмотьях. Этот «благообразный» ваш вид отталкивает его и вызывает в нем чувство протеста.

Расскажите Пресвятой Богородице

«То, что вы хотите сказать своим детям, говорите с молитвой. Детские уши закрыты. Только когда приходит просвещающая Божественная благодать, тогда они слышат то, что мы им говорим. Когда вы хотите что-либо сказать своим детям, скажите это Пресвятой Богородице, и она Сама все управит. Ваша молитва будет тем животворным дыханием, той духовной лаской, которая согревает, заключает в свои объятия, притягивает ребенка».

Отец Порфирий верил в несомненную ценность молитвы в духовной жизни человека. Он советовал своим духовным чадам не забывать молиться:

«Молись просто, просто и смиренно, с простой верой, не ожидая, что Бог тебе ответит. Не стремись увидеть Его руку, или Его лик, или Его сияние. Ничего. Только одна вера. Когда ты беседуешь с Богом, ты действительно беседуешь с Ним».

Когда ты видишь, как немец ⁷⁷ хватает за горло твоего ребенка

Однажды вечером я приехал к отцу Порфирию с одним известным киприотом, занимающим в Афинах немаловажный пост. Этот человек финансировал съемки фильма на евангельский сюжет о блудном сыне. Сценарий и все необходимое для съемок уже было готово, и этот человек захотел приехать к Старцу, чтобы узнать его мнение о будущем фильме и получить его благословение.

Отец Порфирий много говорил нам об упомянутом в притче отце, который простил своего блудного сына, и о том, каков должен быть отец в современном мире. Он сказал:

«Когда ты видишь, как «немец”(под немцем Старец подразумевал диавола) хватает за горло твоего ребенка, ты, вместо того чтобы гневаться на своего сына за то, что он сбился с правого пути, обратись к Богу. Научитесь обращаться к Богу с молитвой о своих детях. Вместо того чтобы ругать их, поведайте Богу о своих проблемах с детьми».

Ты не любишь своего ребенка Христовой любовью и поэтому вредишь ему

Однажды Старец сказал мне:

«Мы должны любить любовью Христовой, а не человеческой. Два года назад сюда приходила мать четверых детей спросить меня о них. Она сказала мне, как их зовут, и я говорю:

– Обратите особое внимание на Харалампия, потому что он принесет вам много горя. (В то время ему было двенадцать лет.)

Услышав это, женщина воскликнула:

– Отец, что Вы такое говорите? Харалампий – мой самый лучший сын. Я особо забочусь о нем и люблю его больше всех, потому что он самый младший.

– Ты не любишь его Христовой любовью и поэтому вредишь ему.

Она мне не поверила и, продолжая спорить со мной, ушла в сильном раздражении. Я помолился и предоставил ее на волю Божию.

Вчера она пришла снова с глубоким раскаянием.

– Простите меня, отче, – сказала она. – В тот раз я обиделась на Вас, сказала, что Вы вводите людей в заблуждение. Теперь я верю, что Вы получаете вразумление от Бога. Отец, Харалампий ушел от нас. Он стал совершенным дикарем и доставляет нам много скорбей. Что нам теперь делать? Действительно, я не любила его Христовой любовью и этим причинила ему вред… – Из ее глаз полились обильные слезы».

Человеческая любовь ранит ребенка

«Современная молодежь страдает искажением инстинкта жизни, и многие хотят покончить жизнь самоубийством. В слабости детей виноваты их родители. Потому что в жизни они поступают чисто по-человечески и мучают детей своей чисто человеческой любовью.

Ты знаешь господина Х.? Он написал несколько замечательных книг по педагогике. У него пятеро детей, и все – либо хулиганы, либо хиппи. Один из них покончил жизнь самоубийством. На похороны собрались его братья и сестры. И они говорили: «Не беспокойся, мы отомстим за тебя””.

Правильно воспитывайте своих детей

Старец говорил нам, что родители должны потихоньку избавлять своих детей от плохой привычки, когда ребенок считает, что все интересы его родителей должны быть сконцентрированы вокруг него. Родители должны научить детей обладать необходимой гибкостью, уметь жить с любыми людьми и приноравливаться к любым условиям. Это необходимо для того, чтобы дети не испытывали трудностей, когда в конце концов окунутся в эту жизнь, начнут общаться с сотнями людей с самыми разными характерами. У них со всеми будут хорошие отношения, и они не будут создавать себе врагов из-за своего мелочного эгоизма и чрезмерного самодовольства. Вот это и есть настоящая педагогика.

Родители не должны сердиться на своих детей

Старец еще сказал: «Те родители, у которых трудные и невоспитанные дети, пусть сердятся не на них, но на того, кто стоит за спиной их детей – на диавола. А диавола мы сможем одолеть только тогда, когда сами начнем становиться святыми».

Этот краткий совет может оказать существенную помощь родителям, педагогам, врачам, всем тем, кому вообще часто приходится общаться с людьми, в частности заниматься воспитанием детей.

Никогда не желайте зла своим детям

Отец Порфирий говорил, что родители должны очень внимательно следить за тем, что они говорят. Они должны благословлять, а не осыпать проклятиями своих детей. Наше сердце – это излучающий сигналы передатчик, а пальцы – антенны. При этих словах он слегка поднял руки и растопырил пальцы. Каждый человек излучает благословения или проклятия, счастье или беду, добро или зло.

И Старец рассказал следующий случай, свидетелем которого он был. Один мальчик пошел погулять, в то время как мать хотела, чтобы он отвел их осла на пастбище. Когда ребенок вернулся домой, она в страшном гневе стала проклинать его ужасными проклятиями, как это делают необразованные, грубые женщины с тяжелым характером, ведущие жизнь, далекую от Церкви. Между прочим не раз она говорила: «Чтобы ты сдох». Мальчик взял осла, поехал на пастбище, но по дороге упал с седла, ударился головой о камень и умер. Проходившие мимо люди подняли его и принесли домой. Женщина рвала на себе волосы, но было уже поздно. Поэтому-то Евангелие и советует нам благословлять, а не проклинать (Ср.: Рим. 12:14), так как благословение приносит благо, а проклятье – беду и несчастье.

Дети, страдающие неврастенией

Женщине, ребенок которой был неврастеником, Старец сказал, что у ее сына – прекрасная душа, а причиной его болезни стало общение с дурным обществом. Он открыл матери, что ее ребенок исцелится в один миг, и он даже знает, когда это случится, но не должен ей этого говорить. Затем отец Порфирий разъяснил женщине, как выздоровеет ее сын: он исцелится тогда, когда его мать станет святой. А первый шаг к святости для нее будет состоять в том, что она бросит курить.

Страдающему отцу, который привел к Старцу своего больного ребенка, отец Порфирий сказал: «Твой сын – хороший, но поскольку ты заставлял его быть в школе отличником, он не выдержал, «сломался» и заболел неврастенией». – «А как же я, когда был ребенком, пережил столько войн, лишений, и ничего со мной не случилось?» – спросил отец. «Но ты жил в другое время», – ответил Старец.

Завтра ее сын-наркоман изобьет ее, и я не могу ей помочь…

Дарования Старца сделали его необычайно чувствительным к человеческому горю. «Однажды, уже поздним вечером, мы были вынуждены прервать свое обследование отца Порфирия, – вспоминает одна из врачей, – потому что во дворе собралось много людей, ожидающих получить его благословение, прежде чем уехать. Когда я вышла из кельи, посетители уже подходили к Старцу под благословение и целовали его руку. Он был очень уставшим и ни с кем не говорил. Последняя женщина вышла вся в слезах. Когда я вернулась, то увидела, что отец Порфирий тоже плачет. «Вот так у меня всегда бывает, – сказал он. – Сейчас я увидел, что эту женщину завтра будет бить ее сын-наркоман и требовать у нее денег. И эта несчастная, конечно же, соблазнилась, имея такую проблему и не получив помощи… Что ты можешь сделать, бедный Порфирий? Господи Иисусе…» И слова молитвы заструились из его уст».

Как воспитывать детей

Когда мы беседовали со Старцем, он рассказал о некоторых случаях из моей жизни, говорил о моей семье, о том, как нужно обращаться с детьми, из которых двое старших уже достигли поры юности. Это казалось так естественно.

Он сказал мне: «К самой старшей дочери надо относиться так-то, тогда как ко второму ребенку нужно относиться так-то и так-то. Твой младший сын – еще дитя, и с ним у вас нет сейчас никаких трудностей». Отец Порфирий ясно видел перед собой всю нашу семью. И он рассказывал мне о ней не для того, чтобы произвести на меня впечатление, чтобы поразить меня, нет… У него это получалось самопроизвольно. Такими дарованиями обладают святые нашей Церкви. Бог сподобил меня получить опыт познания благодати, живущей в этих людях.

Отец Порфирий во время нашей встречи описал мне характер моей дочери и моего старшего сына. Я совсем по-другому взглянул на них, мне казалось, что Старец прожил вместе с моими детьми столько же времени, сколько прожил с ними я сам.

Он сказал мне, что об одном из моих детей я должен больше молиться. «Все, что ты хотел бы сказать своему ребенку, – произнес Старец, – поскольку он из-за своего сложного характера не желает тебя слушать, скажи Богу. Помолись пред Богом на коленях, и по благодати Божией до ребенка дойдут твои слова».

О другом сыне он сказал: «Этот мальчик слушает, что ты ему говоришь, но будь внимателен. Он соглашается с твоими словами, но быстро все забывает. Следовательно, ты снова стань на колени и моли Бога о милости, чтобы твои отеческие слова падали на добрую землю, чтобы они могли принести плод».

Ты оказываешь чрезмерную любовь одному из своих детей

Старец сказал:

– Желая помочь человеку, Бог раздает людям Свои дарования.

Затем он пояснил:

– И мне иногда Он являет Свою благодать. Но только тогда, когда необходимо кому-либо помочь. Вот недавно мне позвонил один человек из Америки, чтобы посоветоваться по одному очень серьезному вопросу, который его беспокоил.

Но благодать открыла мне другую серьезную проблему, которая была у этого человека, но о которой он ничего не говорил. Я сказал ему: «Будь внимателен. Ты оказываешь чрезмерную, особую любовь одному из своих детей. Имея к нему слабость, ты все свое время уделяешь только ему. Таким своим предпочтением ты нанес серьезную психологическую травму своему младшему ребенку, девочке, которая стала завидовать брату. У нее серьезные психологические проблемы, ты принесешь ей большой вред, за который ты и только ты будешь в ответе. Итак, будь внимателен! Смотри за тем, что ты делаешь!»

Живи экономно

Одной вдове Старец дал следующие советы: «Трудись и молись. Не разбрасывайся деньгами. Живи экономно, всегда бери сдачу, которую тебе дают, когда ты делаешь покупки на базаре. Не говори детям: «У нас есть деньги». Давай детям немного денег, а если они начнут просить еще, то скажи: «Мы должны жить экономно, иначе деньги закончатся». Никому не доверяй решение своих финансовых вопросов, даже своему родному брату».

Нездоровые отношения

Старец помогал людям разобраться и выйти из запутанных ситуаций. Естественно, результат был только в том случае, если человек четко следовал советам отца Порфирия.

Некий юноша, желая создать крепкую семью, решил познакомиться с одной хорошей девушкой и сделать ей предложение. Он взял за правило перед каждым серьезным шагом всегда приезжать к отцу Порфирию и спрашивать у него совета. Итак, выслушав его на этот раз, Старец сказал: «Я вижу, что у тебя в душе – полная неразбериха. Ты продолжаешь поддерживать свои старые нездоровые отношения с одной непостоянной девушкой. Там у тебя полная неопределенность. Когда ты рядом с ней, она тобой тяготится, относится к тебе с пренебрежением и гонит от себя. А когда ты уходишь, она начинает ревновать, хочет, чтобы ты вернулся к ней, и снова зовет тебя. Если ты раз и навсегда не порвешь с ней, то не обретешь свободу для того, чтобы, как ты хочешь, создать семью. Сейчас ты в немилости у этой девушки. Если она, якобы раскаявшись, позовет тебя, чтобы все тебе объяснить, то ты не иди, потому что иначе снова останешься с ней, и эта история так никогда и не закончится».

Юноша не послушал отца Порфирия. Откликнувшись на первый же призыв девушки, он пошел с твердым намерением лично покончить с неопределенностью, а в результате… остался с ней, и сбылись пророческие слова Старца.

Ты знаешь, какие это хорошие люди?

Однажды, находясь в местечке Агия Румели ⁷⁸, на Крите, отец Порфирий, побеседовав с местным священником, отцом Георгием, попросил того отойти в сторонку, чтобы он мог помолиться. Отец Георгий отошел и вскоре задремал и уснул. Разбудил его топот ног большой группы туристов-бойскаутов из Европы, которые проходили рядом с тем местом, где он сидел. Посмотрев по сторонам, он увидел отца Порфирия, стоящего на краю обрыва и благословляющего проходящих мимо молодых людей. Когда туристы прошли, Старец повернулся к священнику и сказал: «Ты знаешь, какие это хорошие ребята? Но они подобны овцам, не имеющим пастыря» (Ср.: Мф. 9:36).

Они согрешили всеми грехами, но я их люблю!

Старец однажды сказал мне: «Как-то раз ко мне пришли юноши и девушки. Это были несчастные ребята. Чего только они в своей жизни ни перепробовали, они совершили все какие ни есть плотские грехи, но я люблю их».

Отец Порфирий не оправдывал проступки молодых людей: он характеризовал их как плотские грехи, но вместе с тем он любил их как драгоценные души, за которые Христос умер (Ср.: Рим. 14:15). Своей любовью он, подобно магниту, притягивал к себе людей и постепенно излечивал их от служения плоти. Такое отеческое отношение Старца было неправильно понято некоторыми блюстителями нравственности, которые были разочарованы в отце Порфирии. Прогрессисты же, напротив, ликовали, полагая, будто Старец «терпимо относится» к плотским грехам. Ни те, ни другие не понимали, что грех нельзя победить ни суровым осуждением грешника, ни преступной «легализацией» его падения. Старец успешно боролся с грехом, любя грешника и помогая ему осознать ответственность за свое падение и возможность своего во Христе освобождения как от падений, так и от их последствий, через покаяние, прощение и жизнь в Боге. Он хотел вести эти души в новую жизнь, а не терзать их прошлым.

Не говори своим студентам о Христе

– Геронда, – сказал я однажды Старцу, – конечно, университет платит мне, чтобы я учил кардиологии, а не для того, чтобы читал проповеди. В конце концов, некоторые студенты, может быть, и не хотят их слушать. Есть среди них и просто неверующие. Или, может быть, Геронда, было бы неплохо хоть раз, в конце курса кардиологии, когда студенты мне аплодируют, а я аплодирую им, сказать: «Ребята, сделайте шаг ко Христу»!

– Зачем тебе раздваиваться? – ответил отец Порфирий. – Ты идешь на лекцию причащенным?

– Да, Геронда.

– Ты причащаешься каждое воскресенье?

– Да, причащаюсь, как Вы благословили.

– Тогда, Георгий, Христос идет в аудиторию. Зачем тебе слова, раз ты несешь туда Христа, раз ты сам в то время, как читаешь лекцию, являешься христоносцем? Что ты скажешь студентам о Христе? Оставь все как есть. Ничего им не говори.

…Является с целой компанией хиппи

Старец рассказывал: «Однажды ко мне пришел хиппи – весь в амулетах и кольцах, и на нем была какая-то очень пестрая, странная одежда. Он попросил, чтобы я его принял. Монахини забеспокоились, зашли спросить у меня, и я распорядился, чтобы его пропустили. Как только он сел напротив меня, я увидел его душу. У него была добрая душа, но искалеченная и потому взбунтовавшаяся. Я с ним разговаривал с любовью, и он был очень тронут. «Геронда, – сказал он мне, – до сегодняшнего дня со мной еще никто так не разговаривал». Я назвал его по имени, и он удивился, откуда я его знаю. «Бог открыл мне и твое имя, – сказал я ему, – и то, что ты путешествовал в Индию, и то, что там ты познакомился с гуру и стал их последователем». Он был поражен. Мы еще немного поговорили о его проблемах, и он ушел очень довольный.

На следующей неделе он снова приходит с целой компанией хиппи. Они вошли ко мне в келью и сели вокруг меня. Среди них была и одна девушка, которую мне было очень жалко. У них были добрые души, только искалеченные. Я не стал говорить с ними о Христе, потому что увидел, что они еще не готовы слушать о Нем. Разговаривал я с ними о том, что было для них интересно. Когда мы закончили нашу беседу и они поднялись, чтобы идти, то сказали мне: «Геронда, будьте так добры, позвольте нам поцеловать Ваши ноги». Я смутился, но делать было нечего, разрешил. После этого они подарили мне одеяло. Сейчас я попрошу, чтобы его принесли, и ты его увидишь. Оно очень красивое.

Спустя какое-то время ко мне пришла та девушка, хиппи, одна. Ее звали Мария. Я увидел, что Мария по своему душевному устроению опережает своих друзей, и впервые заговорил с ней о Христе. Девушка приняла мои слова. Она приходила еще несколько раз и встала на добрый путь. Мария даже говорила своим друзьям: «Ребята, я никогда не могла себе представить, что, находясь в компании хиппи, познаю Христа””.

Этот случай произвел на меня сильное впечатление. Прозорливость в союзе с пастырским даром Старца и его искренней любовью привлекли этих сбившихся с пути, но заслуживающих симпатии молодых людей, которых наверняка иные чересчур ревностные христиане встретят с презрением. Эти ребята попросили у Старца облобызать его ноги. И это было их первое его посещение. Мне было очень стыдно за себя. Столько лет я ходил к отцу Порфирию, и у меня не хватало смирения подумать о чем-то подобном. А эти молодые люди, подобно грешнице, омывшей мирром ноги Христа и отершей их своими волосами, облобызали ноги Старца и подарили ему одеяло. Отец Порфирий, как ребенок, радовался их подарку за ту высоту духа, которую он символизировал. Я удивлялся неведомым путям, которыми следует Божественная благодать, чтобы спасти души людей. С того дня и я лобызал ноги Старца, когда он лежал на кровати, не спрашивая его благословения на это.

Запутавшиеся в религиях и ересях

Многие запутавшиеся в восточных религиях и различных ересях приходили к отцу Порфирию с просьбой помочь им. В большинстве своем это была молодежь. Как говорили они сами, благодаря советам и благословению Старца они исцелились не только от душевных, но и от телесных болезней. Многие из них до этого обращались к психиатрам, но это не принесло им никакого облегчения. Исцеление они обрели только у отца Порфирия.

Когда ты вопреки своей природе чувствуешь себя девушкой или юношей

Отец Порфирий говорил, что он знал молодых людей, от природы имеющих склонность к трансгендерности. То есть, будучи юношами, они в большей степени ощущали себя девушками, и наоборот. Однако эти люди не только не уклонились ко злу, подчинившись требованиям чуждой им природы, но, напротив, и свою собственную природу удержали связанной целомудренными и святыми помыслами. И, прожив свою жизнь подобно земным ангелам, эти люди получили великий венец девства по благодати венцедателя Христа.

Естественно, сияние венца, который дарует Господь, соответствует степени пройденного искушения.

– Следовательно, – говорил отец Порфирий, – награда соответствует искушениям. Поэтому мы особо чтим память великомучеников. Правильно мыслящий человек не негодует за то испытание, которое попустил ему Господь, но радуется и благодарит Его за честь, которая ему оказана.

Ради детей он всю дорогу простоял на ногах

Как-то раз Старец, направляясь на Святую Гору Афон, ехал из Фессалоник в Иериссо ⁷⁹. Когда он подошел к кассе, то билетов на сидячие места уже не было, и он был вынужден ехать стоя. В автобусе, недалеко от отца Порфирия, сидели несколько молодых людей, которые весело разговаривали между собой. Один человек упрекнул ребят: как это они не обращают внимания на то, что возле них стоит пожилой иеромонах. Но молодые люди как ни в чем не бывало продолжали сидеть на своих местах. Тогда мужчина строгим голосом велел одному из них уступить место священнику. Но никто из ребят так и не сдвинулся с места. Полный негодования, этот человек встал и уступил свое место Старцу. Отец Порфирий поблагодарил его, но не стал садиться. До самого Иериссо он доехал стоя. В конце путешествия мужчина спросил Старца, почему он не сел на его место, и тот ответил: «Я пожертвовал им ради детей». Видя, что он не понял его ответа, отец Порфирий пояснил: «Ты неправильно поступил, сделав этим молодым людям выговор. Они поступили нехорошо – оставили стоять пожилого иеромонаха и сами, по собственному почину, не уступили ему место, как бы нужно было сделать. Если бы они встали после твоих упреков, а я сел бы на их место, или если бы я сел на твое место, то ребята не осознали бы свой плохой поступок, но, напротив, почувствовали бы свою правоту. А теперь, когда я простоял столько времени перед ними, их совесть пробудилась и молчаливо осудила их за этот проступок. Только так человек и может спастись. Когда он раскаивается не потому, что его осуждает кто-то со стороны, но когда его обличает собственная совесть, изнутри».

Уступи, чтобы спасти своего ребенка

Один молодой человек двадцати пяти лет, полный честолюбивых замыслов, требовал, чтобы отец купил соседний магазинчик и они увеличили торговый оборот. Но тот считал это экономически совершенно невыгодным и обратился за советом к отцу Порфирию. Старец, обладая даром прозорливости, сказал ему, что его сыну потребуется еще несколько лет на то, чтобы избавиться от юношеского эгоизма. Отец и сам видел, что их отношения зашли в тупик, как говорится, «нашла коса на камень», и догадывался, что молодой человек решил уйти от него, если он не выполнит его требований. Провидя будущее, отец Порфирий сказал: «Как мне представляется, твой сын может допустить ошибку, но ты совершишь преступление, если предпочтешь лучше потерять сына, чем потерпеть финансовые потери, которые для вас не так уж велики и вам вполне по силам их понести. Сделай одну ошибку в ряду стольких твоих удачных коммерческих начинаний, и ты сохранишь хорошие отношения с сыном. Подожди, пройдет еще несколько лет, и он уже не будет страдать от своего эгоизма… Пусть это ошибочное предприятие будет его первым жизненным уроком». Отец уступил. Он потерял какие-то деньги, но спас своего сына.

Безразличный молодой человек становится верующим

В 1989–1990 годах N. посещал американские штаты Виргиния и Северная Каролина, где он проводил духовные беседы. Среди его слушателей была одна гречанка, которая как раз собиралась поехать в Грецию и просила посоветовать ей какого-либо духовника. N. предложил ей обратиться к отцу Порфирию, которого он знал и который ему очень помог.

Когда эта женщина вернулась назад в Америку и встретилась с N., она рассказала ему о том, что познакомилась со Старцем, и горячо его благодарила за рекомендацию. На нее произвело большое впечатление то, что отец Порфирий в подробностях описал ей ее дом в Америке, их магазин и их детей. Об одном ее ребенке он даже сказал, что у него на теле есть родинка. В тот момент она не придала особого значения этому замечанию Старца.

С большим уважением и восхищением рассказывая своим детям об отце Порфирии, о том, что он ей говорил и какие сделал откровения, женщина сказала, что только в одном месте отец Порфирий «ошибся», когда подчеркнул, что у ее сына есть на теле родинка. Тогда молодой человек, до глубины души тронутый рассказом матери, сказал, что у него действительно есть родинка, но он ничего никому о ней не говорил. Естественно, мать, с младенчества не видя своего сына обнаженным, не могла знать, что у него появилась родинка.

С юности молодой человек был равнодушным к Церкви. Этот случай стал для него неким переломным моментом. Он начал утверждаться в вере и стал глубоко церковным человеком.

Советы родителям о детях

В 1977 году моя супруга забеременела. Радость была безгранична. Первой нашей заботой было рассказать об этом отцу Порфирию, который разделял все наши скорби и радости с первой же нашей встречи. Он укреплял нас своими молитвами и советами, исполненными мудрости и вдохновения свыше.

Поэтому мы приехали к нему и рассказали об этой хорошей новости. Он был очень доволен. Радость ясно отражалась на его лице.

– Теперь ваше счастье стало полным! – сказал он. – Наш благой Бог дал вам все! Вы хорошие люди, и Господь устраивает так, чтобы добрые ни в чем не имели нужды. Я вам уже это не раз говорил. У вас будет ребенок. Но вы, дети мои, похожи на неверного Фому. Вы не верите тому, что я вам говорю. Я знаю, что вы меня любите, но вы маловерны и легко сбиваетесь с пути… Ну что с вами делать… Приезжайте ко мне почаще, потому что вам это необходимо. Когда вы приезжаете, я вижу, что вы мрачны и полны отчаяния, а когда уезжаете, то вижу вас радостными и счастливыми, укрепленными в вере. Ваша машина уже не тащится еле-еле по дороге, а просто летит.

А сейчас, – продолжал Старец, – присядьте. Я скажу вам несколько слов, которые вы как будущие родители никогда не должны забывать. Мне бы хотелось, чтобы вы хорошенько запомнили то, что я вам сейчас скажу, удержали это в своей голове и исполняли дословно, если не хотите, чтобы ваш ребенок был несчастен и вы вместе с ним.

Ко мне приезжают сотни родителей и со слезами на глазах просят помочь их детям. Потому что одни из них связались с наркотиками, другие попали в дурные компании, третьи их оскорбляют, просят денег, чтобы потратить их в карточных клубах, проиграть в азартные игры, а когда родителям нечего им дать, они начинают угрожать им и даже бить их! Родители доходят до того, что проклинают и своих детей, и тот день и час, когда они произвели их на свет! Я видел родителей, обливающихся горькими слезами из-за морального падения своих детей и тысячу раз повторяющих, что лучше бы их и не было на свете! Потому что тогда у них была бы одна беда и одна скорбь, что у них нет детей, тогда как сейчас, говорят они мне, у нас тысяча бед и столько же скорбей от наших детей, так что мы даже стыдимся показаться на людях. Родители умоляют меня, чтобы я своими молитвами помог им спасти их детей. Но когда я их спрашиваю, а что вы сделали для того, чтобы помочь этим несчастным созданиям, они отвечают, почти все одинаково, что не смогли ничего сделать, потому что дети, как только достигли отрочества, вышли у них из-под контроля!

Нет, говорю я им, вы опоздали. Если вы упустили детские годы и ждали, пока не подойдет отрочество, чтобы заняться воспитанием своих детей, то вот вам и последствия. Ждите еще и худшего. Ребенок – как тесто. Чем мягче тесто, тем легче из него лепить. То же самое и с детьми. Чем меньше ребенок, тем легче его воспитывать, формировать характер, учить и развивать.

А сейчас, когда вы вспомнили, что у вас есть дети, или, вернее, они сами напомнили вам о себе своим непослушанием, своими домогательствами, своими проступками и, вообще, своим безнравственным поведением, сейчас уже поздно. Птичка улетела. А если птичка вырвется из клетки, то ее нелегко поймать, даже почти невозможно!

Воспитание ребенка – это начало и конец тех обязательств, которые имеют родители перед человеческим созданием, которое они при Божественном содействии произвели на свет! Родителей, которые потерпели неудачу в правильном воспитании своего ребенка, можно считать потерпевшими неудачу во всем! Во всем! Вы меня слышите? Предположим, что есть родители, которые всю свою жизнь посвятили увеличению своих финансовых оборотов, чтобы преумножить свои доходы и стать состоятельными людьми, в то время как ничего не сделали для должного воспитания своих детей. Так вот, они, я вам скажу, не только ничего не дали своим детям, но, напротив, трудились в поте лица для того, чтобы сделать из них лентяев, бездельников и преступников! Да! Я уверяю вас в этом. Они вырастили преступников!

И знаете почему? Потому что деньги, попав в руки людей испорченных, приносят зло не только им, но и тем бедным людям, которые с ними общаются. Потому что этих последних нужда заставляет, по сути, продавать себя богатым, и те их используют как безвольных личностей, где, когда и как они хотят. Но всегда – во зло!

Разве вы никогда не слышали народную мудрость: «Деньги развращают совесть»? Более правильных слов о том, что делают деньги с сознанием человека, по крайней мере, я не слышал. С незапамятных времен люди отметили, что за деньги продается даже совесть. За примерами далеко ходить не надо. Разве Иуда не предал Христа за деньги? За 30 сребренников? Это же самоочевидно! Неужели этого примера недостаточно для того, чтобы убедиться в разрушительном действии денег, когда они находятся в руках людей, не имеющих внутри себя Бога? Итак, те, кто не заботится о правильном воспитании своих детей, кого, как вы думаете, они растят? Они растят Иуд! Да! Именно Иуд! О несчастные! Они собирают себе сокровища здесь, на земле, и их не интересует Царство Небесное!

Более того, тем богатством, которое они здесь собирают, не успеют воспользоваться ни они сами, ни их дурно воспитанные дети не смогут его сохранить. И знаете почему? Потому что сами родители страдают неизлечимой болезнью, которая называется сребролюбие! И этот недуг не покинет их до гроба! Они остаются равнодушны ко всем остальным благам, которые Бог даровал человеку. Следовательно, они так и умрут, не воспользовавшись своими деньгами! Что же касается их детей, которым они попустили опуститься до того, что те стали совершенно ни к чему не способны, то они просто не в состоянии сохранить эти деньги! Ведь сохранить деньги – куда труднее, чем их заработать!

Поэтому нет правильного воспитания – нет ничего. Ребенок получает правильное воспитание не так, как мы хотим, и тем более не тогда, когда мы хотим!

Воспитание начинается с момента зачатия ребенка и продолжается весь период чревоношения. Со дня рождения ребенка и вплоть до его совершеннолетия заботы о его правильном воспитании лишь возрастают, а не уменьшаются.

Я вам говорю самое главное и поэтому хочу, чтобы вы обратили на это особое внимание! Когда ребенок еще находится во чреве матери, родители уже тогда должны начать о нем заботиться! Да! Уже тогда!

Вы спросите у меня: что мы можем сделать для ребенка, который еще находится в утробе?

И я вам отвечу: сами мы – ничего! Но Тот, Кто дал ему зачаться, – все! Поистине, разве есть большее чудо, чем чудо зачатия? Конечно же, нет!

Поэтому мы и должны обращаться к Нему и в наших горячих молитвах умолять Его позаботиться о совершенстве тела и души зачатого ребенка. И Он благодатью Святого Духа все управит. Но наши молитвы на этом не прекращаются. Наоборот! После рождения младенца, по мере его возрастания, должны умножаться и наши о нем молитвы.

Таким образом мы показываем, что действительно доверяем правильное воспитание нашего ребенка Самому Богу. А когда наш ребенок находится под непосредственным, постоянным наблюдением и защитой Бога, тогда мы можем быть уверены, что он никогда не собьется с правильного пути.

Во время исповеди я попросил Старца сказать мне что-нибудь о моих детях, и он ответил: «Твой сын больше похож на тебя, а дочь – на свою мать. Так вы их поделили, одному – одно, другому – другое, чтобы никто не жаловался».

Перед тем как отец Порфирий незадолго до своей кончины окончательно уехал на Святую Гору, я спросил его, правильно ли я отношусь к своему сыну. «С сыном ты обращаешься так, как и должно, – ответил Старец. – Но обрати внимание на то, как ты относишься к дочери».

Действительно, накануне я сделал ей строгий выговор за небольшую шалость, которую она позволила себе за столом во время еды.

«Крепко люби своих детей, – сказал мне отец Порфирий. – Крепко люби.

В трудностях детей виноваты родители. Все проблемы начинаются с родителей. Родители должны стать святыми, тогда освятятся и их дети, а потом уже не будет проблем.

Когда родители не ладят между собой, у них вырастают трудные дети».

Отец Порфирий постоянно говорил:

«Если родители не живут в мире и согласии, то у детей будут трудности».

И еще:

«Мы не должны ругать своих детей. Лучше всего обращаться к ним с советом. Если мы хотим, чтобы дети что-то сделали, то в первую очередь сами должны подать им хороший пример, а затем – простереть свои руки к Богу и молиться».

«Мы должны успеть, пока детям не исполнилось 12 лет, наставить их своим добрым примером».

«Мы не должны никого заставлять ходить в Церковь. Христос сказал: «Кто хочет идти за Мною» (Мф. 16:24)”.

Некая женщина спросила отца Порфирия:

«Геронда, что мне сказать своему сыну, который в последнее время, как мне кажется, очень близко сошелся с одной девушкой? В какие грехи он может с ней впасть! Кроме того, ни мне, ни моему мужу не нравится этот его выбор».

«А ты знакома с этой девушкой?» – спросил Старец.

“Нет”.

«Тогда с чего ты взяла, что она плохая? Не ругай сына, как ты часто делаешь, но скажи ему: «Послушай меня, дитя мое, я почти постоянно нахожусь среди святых братьев⁸⁰, и мне не нравится то, что ты делаешь. Прошу тебя, исправься. Ведь и Бог не благоволит к тому, что ты делаешь». И твой сын сам решит, как ему поступить. Понятно? Надо не делать детям замечания, но подавать им хороший пример. Не поучай постоянно и не ругай своих детей», – сказал мне Старец.

«А что же мне делать, Геронда?» – спросила она.

«Молись и все высказывай Богу, чтобы свыше нисходило благословение… а не наоборот, как сейчас получается. Говори своим детям, что они должны учить уроки, чтобы стать хорошими людьми и не впутаться в дурные компании.

Когда мы просим детей что-то сделать, или где-то быть осторожными, или утешить младшего братца или сестренку, это их сплачивает.

Нельзя ласкать или выражать свою любовь к одному ребенку на глазах у другого. Дети завидуют.

Три силы действуют на душу: хорошая, плохая и третья – нейтральная – сила самой души.

Чем энергичнее ребенок, тем он ранимее и чувствительнее.

Кто не держал в руке ремень, тот не любит своего ребенка».

Свекровь

Иногда Старец, когда видел в этом духовную необходимость, вел своих духовных чад дорогой скорбей. Одной своей духовной дочери, муж которой недавно скончался, он сказал: «Теперь ты должна расстаться со своей свекровью. Раз у нее есть другие дети, пусть она живет у кого-нибудь из них. Если вы будете жить вместе, то я думаю, что она из-за своего горя настроит твоих детей против тебя. Следовательно, она и сама впадет в страшный грех и подвергнет духовной опасности как твою душу, так и души твоих детей. В конце концов ты сама будешь вынуждена со скандалом выгнать ее. Если же вы мирно расстанетесь сейчас, то и ты, и она будете скорбеть куда меньше. Помогай ей как можешь, но на расстоянии. Помогай и материально, но прежде всего – своей молитвой. Наша миссия как священников состоит в том, чтобы сближать людей, но когда такое сближение приносит духовный вред, разделение является меньшим злом».

Эта духовная дочь Старца вовремя поступила согласно его словам, истинность которых стала для нее очевидна из дальнейшего развития событий. Надо отметить, что этот совет отца Порфирия – скорее частного, чем общего характера.

О свекрови и невестке

Одной женщине, которая хотела найти себе дом, чтобы жить поближе к своему сыну, отец Порфирий сказал: «Поищи, но если хочешь послушать меня, пусть твой дом будет находиться в километре от дома твоего сына». Женщина спросила: «Почему, Геронда? Разве Вы думаете, что я – плохая свекровь?» «Нет, – ответил Старец, – я не думаю ничего подобного. Но вот, смотри, пойдет твой сын от тебя к себе домой, и ты ему скажешь: «Сынок, надень свитер, холодно». А невестка подумает про себя: «Какое ей дело до моего мужа? Зачем она вмешивается?» Теперь тебе понятно?»

* * *

⁷⁷ После сотен лет турецкого владычества и немецкой оккупации слова «турок» и «немец» приобрели в Греции отрицательный оттенок. – Прим. перев.

⁷⁸ Агия Румели – небольшой городок на юге Крита. – Прим. перев.

⁷⁹ От Фессалоник до Иериссо автобус доезжает примерно за два с половиной часа. – Прям, перев.

⁸⁰ Эта женщина работала в одном монастыре.

 

ДУХОВНИК

Смотрите, к какому духовнику ходите на исповедь

Один человек рассказал Старцу:

– Однажды, когда я работал за городом, моя жена пошла к одному очень строгому духовнику. Когда она поведала ему об одной своей слабости, от которой никак не могла избавиться, он так строго отчитал и запугал ее, что с тех пор она очень долго вообще не ходила на исповедь.

– Видишь, к чему приводит излишняя строгость? – заметил отец Порфирий. – Поэтому я и говорю вам: будьте осторожны, и ты, и твоя жена, и твои дети. Смотрите, к какому духовнику ходить на исповедь. И, каясь перед священником, прежде всего будьте искренни в своих словах. Потому что только так Бог все прощает и вы духовно возрастаете.

Некоторые духовники совершают преступление

«Послушай меня, дитя мое. Бог наш – для того чтобы научить Своих чад, которые в Него веруют, Его любят и Ему служат, использует различные способы. В Божественные планы исправления человека входит и наложение епитимии, которое всегда имеет своей целью наше спасение. Все это имеет место и в твоем случае. Мы не можем изменять или же отменять Божественные планы, не говоря уже о том, чтобы принуждать Бога следовать нашим измышлениям. Мы можем лишь просить и умолять Его, а Он, будучи человеколюбивым, может услышать наши молитвы и сократить срок епитимии или же вообще снять ее. И то, и другое – в Его руках. Мы будем Его об этом просить, а Он уже Сам примет решение.

И еще. Святые каноны несут характер не отмщения и наказания, но воспитания, и не имеют ничего общего с теми епитимиями, которые налагаются некоторыми духовниками на исповеди. Эти духовники либо по чрезмерной ревности, либо по своему неведению назначают полный срок для епитимии, не замечая, что таким образом они вместо добра совершают преступление. Я всегда советую им и призываю их: «Не накладывайте больших епитимий, но дайте человеку правильный совет». Потому что большие епитимии лишь обогащают сатану большим числом жертв. Он только этого и ждет, не ослабляя своего пристального внимания. Его объятия всегда открыты для того, чтобы принять в них новых несчастных! Он обещает им золотые горы… Поэтому требуется большая осторожность в выборе духовника. Как вы ищете самого лучшего врача, так же поступайте и в духовной жизни. И там, и здесь – врачи. Один – врач телесный, другой – духовный!»

О, как же он заблуждается!

Отец Порфирий, святость которого была очевидна для всех, кто с ним общался, не только сам был великой сокровищницей Божественных даров, но и являлся, хотя и не стремился к этому, верным мерилом духовности других. Мой друг однажды оказался в неприятном положении. В одном очень серьезном вопросе они с другом разошлись во мнениях. Пытаясь как-то уладить спор, мой друг предложил обратиться за помощью к духовнику своего оппонента, хотя они и не были знакомы. Не расспросив, что это за человек, безо всяких задних мыслей он встретился со священником и в духе доверия и самоосуждения открыл ему свое сердце. Духовник отнесся к его исповеди предельно строго и попытался сделать ему самый разгромный «психоанализ». Всячески восхваляя добродетели противной стороны, он порицал моего друга за его немощи и осуждал за его идеи. При этом он уверял, что все это говорит для его же собственной пользы. Таким образом, он добился того, что трещина между друзьями не только не загладилась, но, напротив, переросла в бездонную пропасть. Мой друг, потрясенный этим неожиданным несчастьем, обратился к отцу Порфирию. Старец ясно с самого начала понял реальное положение вещей и сказал ему о его друге: «Ты знаешь, чадо мое, как он сейчас смотрит на тебя? Как на муравья». И о духовнике: «Ай-яй-яй, как же он заблуждается! Что за помрачение на него нашло? Он поверил тому, что говорил твой оппонент, а твои слова игнорировал. С таким подходом он может сильно повредить людям. Знаешь, некоторые духовники любят строить из себя психиатров».

Это скорбное происшествие с моим другом заставило меня задуматься. Христианин, если не хочет услышать обращенных к нему слов апостола: «Ибо ради вас, как написано, имя Божие хулится у язычников» (Рим. 2:24), должен каждого человека принимать смиренно, как образ Божий, а не смотреть на него высокомерно, как на муравья. Духовник, если он не хочет стать лжепастырем, вредящим овцам, должен быть рассудительным, милосердным, нелицеприятным. Если он, действуя по пристрастию, станет на защиту «наших» против «чужих», то впадет в диавольскую прелесть. Сначала он сам погрузится в ров заблуждений, а за ним – и все «наши». Бог найдет способ, как защитить «чужих». Духовник должен избегать становиться психиатром. Его путь – это освящение во Христе, чтобы вместе с постепенным очищением и просвещением души достигнуть познания, в первую очередь самого себя, а затем – и других.

Если же духовник прибегает к методам психиатров, в которых он некомпетентен, то он полностью потеряет правильную духовную ориентацию и потерпит неудачу. Ведь даже сами психиатры очень часто не могут ни разобраться и правильно поставить диагноз больному, ни назначить ему правильное лечение.

Поэтому выбор освященного, а не обмирщенного духовника является самой важной, насущной и ответственной задачей для каждого православного христианина. Если для того, чтобы найти хорошего врача, которому мы могли бы вверить наше бренное тело, мы не считаемся ни с трудами, ни со временем, не боимся расходов и расстояний, то сколь многое мы должны предпринять для того, чтобы найти хорошего духовника, которому мы могли бы вверить свою бессмертную душу! Хорошие духовники есть, но поскольку они исполнены смирения, то они незаметны, как отец Порфирий. Чтобы их найти, мы должны смиряться и трудиться, подобно ныряльщикам, ищущим в морской глубине многоценные жемчужины.

Это – поиск, приносящий в конце концов радость великого обретения, как говорит Христос: «Подобно Царство Небесное купцу, ищущему хороших жемчужин, который, найдя одну драгоценную жемчужину, пошел и продал все, что имел, и купил ее» (Мф. 13:45-46).

Мой духовник – в отъезде

– Мой духовник – в отъезде, Геронда, и я хотел взять у Вас благословение, чтобы завтра причаститься.

– Есть кто-то, кого ты ненавидишь?

– Нет, Геронда.

– Хорошо. Причащайся.

Некоторые духовники могут запутать

Одному человеку отец Порфирий говорил:

– Когда ты находишься далеко от Афин и не можешь регулярно приезжать сюда, то поищи там, где ты живешь, хорошего духовника, у которого ты смог бы исповедовать свои грехи. Что же касается вопросов об умной молитве или о помыслах, то ничего ему об этом не говори. Некоторые духовники плохо разбираются в этих вещах и могут тебя лишь запутать. Приезжай сюда и здесь все мне рассказывай.

Внимательно следи за тем, что ты говоришь духовникам

«Будь внимателен. Смотри, что ты говоришь духовникам на исповеди. Потому что и они не все знают и не во всем могут разобраться. Духовники должны быть преисполнены мудрости, рассудительности и опытности. Чтобы решить различные твои трудности, они должны пребывать в Духе Святом».

Здесь следует заметить, что Старец имел в виду не простые ежедневные прегрешения, от которых никто из нас не свободен, но такие глубокие понятия, как умное делание, бесовские нападения и т. д.

Я не знаю…

Несколько раз мне приходилось спрашивать отца Порфирия о том или ином духовнике. Мои знакомые хотели ходить к ним на исповедь и желали знать и его мнение. Старец часто отзывался об известных духовниках с похвалой, но иной раз отвечал: «Я не знаю». Он уважал других людей как личности и всегда говорил о них очень тактично, особенно когда шла речь о епископах, священниках и тем более о духовниках.

Есть духовники, зараженные «папистским» духом

Мы разговаривали со Старцем об одном «строгом» духовнике, который отказал своему духовному сыну в его просьбе о том, чтобы посетить отца Порфирия и обсудить с ним одну серьезную личную проблему. Эта история произвела на меня тяжелое впечатление, и я поделился своей скорбью со Старцем. Он печально опустил голову и прошептал: «Что здесь сказать? Ведь он как-никак духовник».

Отец Порфирий всегда был очень осторожен и снисходителен в своих высказываниях о других, особенно о священниках, которые допускали ошибки. В этих случаях он избегал прямых высказываний и предпочитал говорить притчами. «Ты знаешь, – говорил он, – что когда папский легат направляется в какую-либо миссию, то он садится в Риме на самолет и, только прибыв в аэропорт африканской страны, открывает запечатанный конверт и читает инструкции о том, что ему нужно сделать. Он обязан выполнить порученное ему задание, хотя сам, может быть, с ним и не согласен. У нас, православных, так не делается». Я примерно догадался, что Старец хотел мне этим сказать. Это был уже не первый случай, когда я убеждался, что и среди православных есть духовные наставники, к счастью, их не так много, которые заражены «папистским» духом. Они требуют лишь исполнения данных ими заповедей, совершенно пренебрегая внутренним сопротивлением этому их духовных чад. Они насаждают тоталитаризм. Боясь свободы, эти духовники принуждают своих чад к подчинению. Они не знают, что православное послушание есть плод свободы.

Старец, лишенный рассуждения

За несколько месяцев до того, как я познакомился с отцом Порфирием, у меня появились серьезные духовные проблемы. В это время мой близкий друг рассказал мне об одном приехавшем ненадолго в наш город афонском Старце, о котором говорили, что он прозорливый. Забыв даже взять на это благословение у своего духовника, я посетил его. Но я не нашел у этого афонского Старца мира и спокойствия своей душе. Ушел я от него еще более встревоженным, чем раньше. Когда я рассказал об этом своему духовнику, он сказал: «Если бы ты мне сказал о своем намерении заранее, то я не благословил бы тебя идти к этому человеку».

Спустя какое-то время, уже с благословения своего духовника, я познакомился с отцом Порфирием. Рядом с ним я обрел мир и покой. Рассказал я ему и о своей встрече с афонским Старцем. Отец Порфирий его знал и сказал мне с некоторой нерешительностью в голосе: «Сейчас, конечно, он уже почил в Бозе… Твоя проблема была очень непростой. Он с ней не справился. Одному человеку он как-то сказал, что тот станет епископом, а сейчас этот монах хочет оставить монашество и уйти в мир. Бог да простит его».

У тебя очень хороший духовник

В одну из моих последних встреч со Старцем он сказал мне:

– Послушай, у тебя очень хороший духовник. Тебе больше незачем приходить сюда.

Я страшно огорчился. Что он такое говорит? Он выгоняет меня? Почему?

Сейчас я все понял. Понял, что это был его духовный завет. Действительно, мой духовник – это человек, который теперь несет на себе груз всех моих немощей. Молитвы отца Порфирия да облегчат ему этот тяжкий и утомительный труд.

Выпрашивая у Старца благословение, я всегда терпел неудачу

Часто я спрашивал Старца:

– Геронда, можно мне съездить в ?.?

– Съезди, – отвечал он мне, если знал, что мое путешествие пройдет благополучно. Но когда он предвидел неблагоприятное развитие событий или знал, что со мной что-нибудь случится, то говорил «Нет».

Поскольку мне нравилось ездить в ?., то я старался под различными предлогами снова и снова получить его благословение. Старец не всегда удовлетворял мое желание. И я точно помню, что мое путешествие не было удачным или со мной что-нибудь случалось в дороге, если благословение было выпрошено.

Поступай согласно благословению церкви и духовника

Отец Порфирий говорил будущему сербскому епископу Иринею (Буловичу): «Послушай меня, дитя мое. Когда этого требует от тебя Церковь, есть на то благословение твоего духовника и ты без лукавства принимаешь возложенное на тебя послушание, тогда, по любви Христовой, твое послушание сможет превратить все это мирское кружение в молитву, хотя ты и сам не будешь этого сознавать. Если же ты изберешь себе для жизни самый тихий уголок Святой Горы или же какой-либо монастырь, но сделаешь это по своей воле, устроишься так, как тебе хочется, пусть даже имея высокие духовные цели, для удобства спасения, так сказать, но не имея на то благословения Церкви или же своего духовника, тогда, что бы ты ни делал, все твои труды будут тщетны, и ты ничего не достигнешь».

– Могу вас уверить, – говорил нам владыка, – что с тех пор во всех сложных ситуациях я вспоминал эти слова Старца, – и незамедлительно приходило умиротворение. Так было всегда.

Исповедь у отца Порфирия. В православии нет места отчаянию

Моя первая встреча с отцом Порфирием прошла в очень мирной и дружеской атмосфере, чуждой какой-либо мрачности или суровости, как может кто-либо вообразить, представляя себе беседу со старцем-подвижником. Отец Порфирий, неизменно исполненный умиротворения и великодушия, выслушивал откровенные признания измученных душ так, как будто это были простые повседневные разговоры. Как будто все это он уже знал.

Мир и покой, умягчая наши души, разливались вокруг Старца. При первой же встрече с отцом Порфирием все предшествующие ей наши волнения и скованность исчезли. В нашем общении не было и следа какой-либо жесткости или строгости. Одна только братская любовь и прощение. Старец слушал, молясь по четкам, благословлял и читал разрешительную молитву.

«Духовник – это великое дело, – скажет он нам впоследствии. – В Православии нет места безнадежности, нет места отчаянию, потому что есть духовник, имеющий благодать прощать грехи». И начинал очень просто рассказывать различные случаи из жизни, которые очень помогали нам исповедоваться.

Однажды вечером мы сидели на поляне в лесу и беседовали с отцом Порфирием. Смеркалось. Было пасмурно, грозился пойти дождь. Но рядом со Старцем даже те, кто боялся темноты ночного леса, не испытывали ни малейшего страха. Отец Порфирий говорил о различии между смиренномудрием и сетями лжесмирения. «Смиренный человек, – объяснял он, – это не есть нечто безличностное. Он сознает свое положение и не теряет своей индивидуальности. Смиренный сознает свою греховность, свое ничтожество и принимает выговоры своего духовника и замечания своих братьев. Печалится, но не отчаивается. Скорбит, но не пресмыкается и не впадает в гнев. Запутавшийся же в сетях лжесмирения вначале внешне похож на смиренного. Но если его чуть тронуть или что-то ему сказать, то его поврежденное «я» возмущается, приходит в смятение, и он теряет и тот малый мир, который у него был. То же самое происходит и с человеком, постоянно пребывающим в унынии, в сравнении с тем, кто кается. Обуреваемый унынием как бы вращается в самом себе, он занимается только самим собой. Грешник же, который кается и исповедуется, как бы раскрывается, выходит вовне. Наша вера обладает великим сокровищем. Ее драгоценность – это священник, принимающий исповедь, духовник. Но, рассказав о своих прегрешениях духовнику и получив прощение, не оборачивайся вспять». Последнее Старец всегда особо подчеркивал. Человек не должен возвращался назад, но всегда должен двигаться вперед. Скольких уловленных в мрачные сети отчаяния он спас в последнюю минуту, освобождая их силой своего дерзновения пред Богом!

Люди «притягивались» к Старцу

Наверное, нелегко было постороннему человеку предположить у отца Порфирия врожденное чувство юмора. Оно растопляло последние остатки скованности в общении со Старцем, но самое главное – оно было основным лекарством, врачующим тебя от замкнутости и уныния. Жизнерадостность, веселость и доброта отца Порфирия притягивали к нему людей.

Рядом с отцом Порфирием я всегда находил покой

Уже с первых слов на исповеди ты чувствовал: Старец понимает тебя. И не было никакого страха, ты не слышал никаких порицаний.

Да, конечно… он принимал тебя таким, каким ты есть. В этом он был близок с отцом Паисием ⁸¹. С одним молодым человеком он разговаривал 12 часов подряд, и в конце концов юноша ушел исцеленным.

Одним из главных даров, которых он сподобился от Бога, было его открытое сердце, в которое ты входил, обретая там покой.

Потом он брал скальпель и начинал потихоньку очищать твои раны.

Он никогда не отступал назад.

Терпение Старца было безграничным

Отец Порфирий хотя и огорчался, но никогда не гневался, когда видел, что к нему приезжают люди ленивые, лукавые, эгоистичные, не готовые к беседе. Он обладал безграничным терпением и снисходительностью к нашим грехам, но не для того, чтобы оправдывать их, а чтобы пробудить в нас усердие к их преодолению. И чтобы помочь нам в этой борьбе, Старец пользовался своими дарованиями, преисполнявшими души посетителей удивлением и страхом. Иногда он чудесным образом исполнял просьбы приходивших к нему, но эти чудеса никогда не проходили без глубочайшего духовного воздействия на просителей. Отец Порфирий старался дать людям не временное облегчение, но нечто более существенное, вечное. И действительно, он поступал бы с приходящими несправедливо, если бы ограничивался только решением их временных трудностей, оставляя для них закрытыми врата Рая, где уже не будет никаких проблем. Однако когда Старец видел отсутствие возможности для духовного контакта с целью спасения души по причине эгоистического сопротивления людей, то не прибегал к своим дарованиям. В противном случае он бы еще более отяготил души этих людей, когда предложенные им дары были бы оставлены ими без внимания. Отец Порфирий ждал, пока не прекратится сопротивление. В таких случаях он молчал. Но это молчание не было проявлением безразличия к людям, потому что он помогал им своей молитвой, которая была еще более действенной, чем его слова. Он никого не оставлял без помощи, хотя некоторые и обижались на то, что Старец ничего не говорит. Иногда его молчание было связано с острыми приступами мучивших его бесчисленных болезней, иногда – с отсутствием внутреннего извещения о том, что сказать, а иногда – по причинам, которые знали только Бог и он сам.

Божественное и человеческое

Однажды вечером я приехал к отцу Порфирию в монастырь и спросил его совета относительно одной моей проблемы, которая не терпела отлагательства. Он сказал мне: «Я очень болен и не могу сосредоточиться. Хочешь, чтобы я ответил тебе сейчас, как подсказывает мне логика, но здесь есть опасность ошибки, или придешь завтра, чтобы я мог собраться с силами?» Я ответил: «Ничего мне сейчас не говорите, Геронда. Я приеду завтра утром». На следующий день я получил ответ.

Я начал с простого

В решении различных проблем, с которыми ему приходилось сталкиваться, Старец был очень рассудителен. Он рассказывал: «Однажды ко мне пришла одна актриса. Она была в страшном отчаянии, потому что ее бросил любимый человек. Я видел ее душу. И что же там было? Руины. С чего же начать? Я начал с чего-то простого. Дал ей епитимию, чтобы она каждый день делала что-то малое. Если я тебе скажу, что я велел ей делать, то ты рассмеешься. Но для нее именно таким и должно было быть начало. У этой женщины было доброе устроение. По мере исполнения того небольшого правила, которое я ей назначил, ее душа будет успокаиваться, и она придет в себя. Тогда я назначу ей более серьезное правило, и так она мало-помалу приблизится ко Христу».

Непрестанная забота о человеке

Старец Порфирий обладал великим дарованием пастыря. К примеру, он мог сразу же, где бы ни находился, все оставить и отправиться в поездку на Крит или на Кипр, чтобы помочь там какому-то человеку, о котором Святой Дух известил его, что тот находится в нужде. Безгранична была любовь и забота Старца о таком человеке.

С отеческой заботой

Когда отец Порфирий встречался с молодым человеком и своими прозорливыми очами видел его находящимся под страшным гнетом среды, родителей и т. д., тогда он подолгу не отпускал его, с большой любовью, по-дружески обсуждая его личные трудности. И если молодой человек потом надолго исчезал, Старец спрашивал у тех, кто знал его, как он поживает, чем занимается, передавал ему свое благословение… и делал так до тех пор, пока тот снова не приезжал к нему и не становился в конце концов на путь правой жизни. Так, однажды отец Порфирий стал часто нас спрашивать об одном юноше, где он, что делает, как живет. Потом он рассказал нам, что у этого молодого человека большие внутренние проблемы, и посоветовал нам молиться за него, чтобы он приехал в монастырь. «Я могу ему помочь, – сказал отец Порфирий. – Он – ваш друг, и ему нужна духовная помощь».

Раз ты не слушаешь, я не могу тебе говорить

Я приехал к отцу Порфирию и, когда вошел в его келью, увидел, что он больной лежит на кровати. Он спросил меня:

– Что ты хотел, дитя мое?

Я ответил:

– Геронда, у меня есть одна проблема, и я хотел с Вами посоветоваться о том, что мне делать.

Тогда Старец сделал следующее. У него был попугай, который свободно летал по келье. На одном столе стояла его клетка. Отец Порфирий взмахнул рукой и сказал: «Эй, забирайся в свою клетку!» Попугай залетел в клетку и стал оттуда смотреть на нас. Старец повернулся ко мне и довольно строго сказал:

– Видишь, дитя мое? Когда я велел попугаю забраться в клетку, он оказал послушание. А у тебя нет желания сделать так, как я тебе скажу, каким бы ни был мой совет. Поэтому и я ничего не могу тебе сказать.

* * *

⁸¹ Схимонах Паисий (Эзнепидис), 1924–1994. Один из самых известных святогорских подвижников нашего времени. – Прим. перев.

 

РАРЗЛИЧНЫЕ ПРОБЛЕМЫ

Исполняй заповеди Христовы, и ты увидишь, что все твои трудности будут разрешаться сами собой

«Ко мне приходят люди, – сказал мне отец Порфирий, – и я вижу их души. Это руины. Но они не чувствуют этого и спрашивают, говорят со мной о разных своих трудностях, не зная своей самой большой проблемы. Я говорю им о ней, но они меня не понимают, не придают значения моим словам, потому что все они погружены в свои проблемы, увлечены своими желаниями. Тогда, чтобы они не ушли, не получив никакой пользы, иной раз я бываю вынужден по благодати, дарованной мне от Бога, говорить о только им одним известных вещах: о них самих, об их родных, об их деревне и тому подобном. Они поражаются, начинают мне доверять и тогда уже внимательно слушают то, что я говорю им для их душевной пользы».

Одни посетители очень внимательно слушали слова Старца, другие с меньшим вниманием, а третьи – совсем не слушали. Каждый – согласно своей духовной зрелости. Те, кто сразу же понимал пользу наставлений отца Порфирия, затворяли уста и отверзали уши. Они старались не упустить ни одного его слова и уходили, полные новых сил. Они благодарили Старца и славословили Бога, потому что пришли просить десяток даров, а возвращались, получив тысячи. Отец Порфирий, со свойственными ему простотой и непосредственностью, часто говорил посетителям: «Не переживай о своих проблемах, о которых ты мне рассказал, не надо к ним постоянно возвращаться, не замыкайся на них. Оставь их и иди вперед, обращая все свое внимание и прилагая труд для того, чтобы стать достойным любви Христовой, зная и соблюдая Его заповеди. Занимаясь деланием заповедей Христовых, ты увидишь, что все твои трудности разрешились сами собой и что ты уже вошел в Рай нетварной Церкви Христовой, который начинается здесь».

В отчаянии она проплакала весь вечер

У госпожи ?. была одна серьезная проблема, о которой она в течение долгого времени часто говорила отцу Порфирию. Он всегда утешал ее и уверял, что в конце концов ее проблема благополучно разрешится, и разрешится именно так, как она хочет. Однако текущие события свидетельствовали об обратном.

Госпожа ?. видела, что чем больше времени проходит, тем дальше обстоятельства, вместо того чтобы улучшаться, наоборот, ухудшаются. Однажды вечером она получила известие, что через несколько дней случится как раз то, чего она больше всего боялась. Несмотря на то что отец Порфирий не переставал уверять ее, что этого не произойдет, она почувствовала себя очень несчастной, ее охватило отчаяние. Весь вечер она не находила себе места, плакала и говорила: «Геронда, Геронда… Ну почему же так, Геронда?.. Разве ты не говорил мне, что все закончится хорошо? А сейчас, Геронда, как мне быть?» Так она проплакала весь вечер.

Как только рассвело, зазвонил телефон. Подняв трубку, она с удивлением услышала голос отца Порфирия: «Дитя мое, зачем ты так делаешь? Весь вечер зовешь меня и не даешь мне передохнуть. Зачем ты так делаешь? Разве я не сказал тебе, что все закончится хорошо?»

Госпожа ?. была поражена. Откуда Старец узнал, что она звала его весь вечер? И почему он продолжает утверждать, что все закончится хорошо?

Бог, конечно же, и в этом случае открыл отцу Порфирию, как все произойдет. Проблема госпожи ?. через несколько дней разрешилась. И все произошло точно так, как и предсказывал Старец.

Он очень хочет иметь сына

У одной женщины было две дочки, и она не собиралась, по крайней мере, в то время, рожать еще одного ребенка.

Однажды она вместе со своим мужем приехала к отцу Порфирию. Во время беседы женщина вдруг увидела, что Старец поднял руку, благословил ее чрево и произнес: «Господи, Иисусе Христе, дай ей ребенка».

Первой ее реакцией был протест: «Зачем, Геронда? Вы же знаете, что мы неустроены материально. Мой муж сейчас оборудует свой собственный врачебный кабинет, и у нас уже есть двое малышей, которые еще не ходят даже в начальную школу».

«Ничего, – ответил Старец. – Разве не жаль тебе мужа, который скорбит, что ты не рожаешь ему сына? Он, может, тебе этого и не говорит, но внутри у него сокрыто очень сильное желание иметь сына. И ты увидишь, что этот ребенок принесет вам и счастье, и благосостояние».

Через полтора месяца женщина забеременела и родила прекрасного мальчика. Ему сейчас уже шесть лет.

Как и предсказал отец Порфирий, вместе с ним в их семью пришли счастье и достаток.

Во сне…

Одна близкая родственница госпожи ?. хотела открыть отцу Порфирию нечто, что тяжелым камнем лежало у нее на душе. Но различные дела все время мешали ей поехать в монастырь.

Однажды ей приснилось, что она встретилась со Старцем и рассказала ему о своей проблеме. Проснувшись, она тут же позвонила отцу Порфирию, чтобы спросить, когда можно к нему приехать. И с удивлением услышала ответ: «Но ведь ты уже все мне рассказала вчера. Снова будешь рассказывать то же самое?»

Он рассказал мне обо всех моих проблемах

Рассказ кипрского врача, господина ?.:

«Тогда я учился на медицинском факультете Афинского университета. Однажды утром зазвонил звонок в квартире, где я жил. Открыв дверь, я увидел незнакомого священника, который спросил меня: «Можно войти?”” На господина ?. произвело большое впечатление то, что с первого же момента он почувствовал: этот священник был совершенно не похож на других, с которыми ему до того времени приходилось встречаться.

«Мы проговорили целых четыре часа. Обсуждали как мои личные, так и семейные вопросы и проблемы. Беседа так меня увлекла, что только когда священник ушел, я вспомнил, что совершенно забыл угостить его хотя бы чашечкой кофе. Этот посетитель, лишь только я увидел его, сильно меня поразил. Представьте себе, когда я открыл ему дверь, он назвал меня по имени, хотя мы раньше никогда не встречались.

Как я узнал позднее, это был отец Порфирий. В тот день, благодаря разговору с ним, я изменил все свои намерения относительно будущего. Надо отметить, что наша беседа состоялась именно в то время, которое было решающим для всей моей последующей жизни».

Молитесь вместе

Старец часто говорил о любви. Отец Порфирий подчеркивал, что ненависть омрачает душу. Еще он советовал, чтобы мы, когда у кого-то возникают проблемы, собирались все вместе и молились об их благополучном разрешении.

Обсуждайте свои проблемы между собой, в братстве, и Бог все устроит

Обсуждайте свои проблемы между собой, в братстве, и Бог все устроит. Многие люди, и христиане в первую очередь, очень наивны и говорят о своих проблемах без разбора со всеми, в том числе и с теми, которые только выглядят братьями, а на самом деле являются хищными волками (Ср.: Мф. 7:15). Помните: «Будьте мудры, как змии, и просты, как голуби» (Мф. 10:16).

Помолвка шла к разрыву

Одна моя знакомая девушка была помолвлена. В это время между ней и ее женихом начались некоторые разногласия. Однако и мать, и девушка скрывали это от отца, боясь, как бы он не начал скандал. Мало-помалу стало ясно, что помолвка идет к разрыву.

Однажды вечером отец Порфирий позвонил мне домой. Меня он не застал и просил жену передать, чтобы я приехал к нему при первой же возможности.

Узнав о звонке, я немедленно отправился к Старцу. Как только я вошел к нему в келью, он сразу же начал говорить мне о женихе этой девушки, его характере, и сказал, что он – хороший человек. Поскольку я ничего нe знал об их размолвке, то не понял, зачем отец Порфирий мне все это говорит, и спросил его: «Для чего, Геронда, Вы мне все это рассказываете? Что случилось?»

Тогда он мне ответил: «Родители девушки – эгоисты, и они произвели на свет тоже эгоистку. Вместо того чтобы вести себя как должно пред Богом и людьми, она, ко всему подходя с мирскими критериями, неправильно истолковала некоторые обстоятельства. Сейчас она собирается отказаться от своего жениха и расторгнуть помолвку. Может быть, и парня немного сбили с толку его близкие, но он – хороший человек».

Вернувшись домой, я пригласил к себе невесту вместе с матерью, пересказал им то, что говорил мне отец Порфирий, и попросил, чтобы они на следующее утро сами поехали к нему и побеседовали с ним. Они съездили к Старцу, проблема разрешилась, девушка вышла замуж и теперь счастливо живет с мужем и детьми.

 

МОЛИТВА

Молитва – матерь всех благ

Старец всегда повторял, что Бог – это все, и говорил, что без молитвы к Богу не бывает ничего. «Молитва, – наставлял он, – является матерью всех благ. Лишь бы она всегда была смиренна, совершенно лишена эгоизма и полна любви ко Христу».

Молитва рождается из любви ко Христу

Один новоначальный святогорский монах посетил отца Порфирия в Оропосе и в беседе спросил его:

– Геронда, я хотел бы услышать от Вас что-нибудь о молитве Иисусовой. Как молиться Иисусовой молитвой? Одни говорят, что надо удерживать дыхание, другие, что надо сидеть на низкой скамеечке, опустив голову на грудь, и таким образом удерживать ум от рассеивания, и т. д. Итак, я хочу, чтобы Вы, имея опыт, сказали мне, как творить Иисусову молитву.

– Я, чадо мое, – ответил Старец, – не знаком с этими вещами. Но я знаю одну историю, из которой ты, когда я тебе ее расскажу, сам все поймешь.

Одна молодая девушка была моей духовной дочерью. Она очень меня любила, всегда во всем со мной советовалась и была очень послушна. Наконец эта девушка поступила в университет. Однажды она приехала ко мне и говорит:

– Геронда, я вчера была на именинах у своей подруги и там познакомилась с одним парнем. Я почувствовала к нему такое расположение, так его полюбила, что не могу его забыть. Мне бы хотелось найти его и сказать о своем желании создать с ним семью. Поэтому я и пришла к Вам, чтобы спросить у Вас совета.

– Выслушай меня, дитя мое, – ответил я. – Не впутывайся сейчас в это, иначе вся твоя учеба пойдет кувырком. Потерпи, пока не окончишь университет, а потом у тебя на это будет вся жизнь.

Она послушалась меня и ушла. Через неделю приходит снова и говорит:

– Геронда, Вы знаете, как крепко я Вас люблю. Я стараюсь выбросить этого парня из головы, но не могу. Все время думаю о нем.

Я дал ей еще несколько советов, и она ушла. Спустя неделю она снова пришла и говорит:

– Геронда, сейчас я пришла не для того, чтобы советоваться с Вами. А чтобы сказать Вам: сегодня я поеду к нему, потому что я не могу без него жить. Я его полюбила: сажусь читать – не могу, потому что думаю о нем; иду готовить – снова он стоит перед глазами. И вообще, как я ни старалась, как ни боролась, не смогла выбросить его из головы.

Видишь, эта девушка, лишь один раз увидев юношу, вложила его образ в свой ум, в свое сердце, а затем как ни старалась извлечь его оттуда, так и не смогла. Все ее старания оказались тщетными. А мы сейчас стараемся найти способ для того, чтобы полюбить Бога, Который оказал нам столько благодеяний! Я не знаю этих методов со скамеечкой, удерживанием дыхания и т. д. Мне нравится только один способ, о нем я сейчас тебе и рассказал.

Их молитва может стать покровом над всей Грецией

К Старцу стекались люди не только изо всей Греции, но и со всего мира, даже из Японии. Они приходили и рассказывали ему о своих проблемах, страхах и т. д. И всем им отец Порфирий помогал своей великой любовью, смирением, кротостью и молитвой. Главным образом, конечно, молитвой.

В одном нашем разговоре он сказал: «Есть старцы, которые, когда распрострят свои руки на молитве, могут простереть молитвенный покров над всей Грецией». Конечно же, он не говорил, имеет ли он в виду самого себя или кого-либо другого.

Я сплю, а сердце мое бдит⁸²

Молитва была для отца Порфирия жизнью. Без принуждения, непрестанная, пламенная, умная молитва Иисусова. Слова «Господи Иисусе Христе, помилуй мя» были райскими цветами, непрестанно расцветавшими на устах Старца зимой и летом, ночью и днем. Молитва была для него тем же, что и дыхание. Она никогда не прекращалась, и когда он бодрствовал, и когда спал, согласно словам пророка: Я «сплю, а сердце мое бдит» (Пісн. 5:2).

Я и ты – это одно

Часто паломники просили Старца помолиться за них, за их близких, и он всегда обещал, что будет молиться.

Я недоумевал: как Старец может удержать в памяти сотни имен? Однажды, когда мы говорили с ним о молитве, он неожиданно повернулся ко мне и сказал: «Ты, наверное, хотел меня спросить, как мне удается в молитве не забывать столько имен? Я – человек грешный и слабый, и говорю: «Господи, помилуй Георгия, Николая, Марию, Катерину – сколько имен помню – и всех тех, за кого меня просили молиться, а я забыл их имена». И Бог, так как Он – не отец Порфирий, чтобы забывать, но помнит все имена, немедленно распростирает Свою милость над всеми».

Я удивился его Божественному просвещению и спросил: «А как Вы, Геронда, молитесь обо всех этих людях?» И Старец совершенно спокойно ответил: «Вот так. Прежде всего я говорю: «Господи Иисусе Христе, помилуй мя“». – «Говорите, «помилуй мя“? Но ведь они же просили Вас молиться о них, а не о самом себе», – с недоумением возразил я. Старец, видя мое непонимание, ответил: «Хорошо. Разве ты не знаешь, что если Бог не помилует меня, то Он не помилует даже и тебя? Разве ты не знаешь, что ты и я – это одно?» Простые, но очень глубокие слова, более чем глубокие. Такой глубины, что в другой нашей беседе отец Порфирий сказал, что в этом чувстве нашего единства с другими кроется таинство духовной жизни во Христе.

Позднее, читая творения святых отцов, я нашел в них, что самое великое милосердие к ближним состоит в нашем личном освящении. Читая житие святого Серафима Саровского, который говорил: «Стяжай в себе мир Божий, и тысячи людей вокруг тебя спасутся», я вспомнил слова отца Порфирия. Разве не так было и с ним? Эти его удивительные слова: «…я и ты – это одно». Верю, что они имеют крепкую силу и действуют через Старца, который своей жизнью осуществил первосвященническую молитву Господа: «Чтобы они были едино» (Ін. 17:11).

Сила молитвы Старца

«У меня был, чадо мое Анаргире, – сказал мне однажды отец Порфирий, – один очень хороший друг, иеромонах. Его благословили отправиться в Америку для того, чтобы проповедовать там слово Божие. Мы оба тяжело переживали разлуку. Но архиепископия была непреклонна в своем решении. Он должен был ехать немедленно. Так и произошло.

В день расставания мы пред Богом дали обещание молиться друг за друга до самой смерти. Уже с первого вечера после нашей разлуки я стал молиться за своего друга. Он тоже поначалу писал мне, что молится за меня. Но вскоре он стал сообщать о страшных ощущениях, которые он переживает во время сна. Казалось, что через все его тело, от кончиков пальцев ног до головы, проходит электрический ток высокого напряжения. Это случалось с ним каждую ночь. Он стал буквально комком нервов и почти потерял сон. Вначале иеромонах думал, что то, что с ним происходит, является следствием разницы в климате между нашей страной и Америкой. Но когда он увидел, что с течением времени эти явления не только не ослабели, но, напротив, усилились, то забеспокоился. Иеромонах позвонил мне по телефону и спросил, что я обо всем этом думаю. Я его успокоил, сказал, что все это пустяки, что просто он забыл о нашем обещании при расставании молиться друг за друга. «А в какое время ты испытываешь эти неприятные ощущения?» – спросил я его. И он ответил: «Вечером, когда ложусь спать во столько-то“. – «А, вот как. Это как раз то время, когда я, смиренный, молюсь за тебя. Да будет благословенно имя Господне, Который делает так, что моя молитва достигает до тебя в Америке! Ты тоже молись за меня, потому что я грешный человек», – сказал я ему и повесил трубку».

Здесь надо заметить, предупреждая вопросы читателей, которые могут спросить, почему на вышеупомянутого иеромонаха молитва отца Порфирия производила такое действие. Согласно словам самого Старца, эти ощущения, испытываемые священником в Америке, явились результатом того, что он забыл о своем обещании молиться в условленный час. Конечно, если бы он молился в это время вместе с отцом Порфирием, то не чувствовал бы никаких неприятных ощущений.

Здесь стоит рассказать и еще об одном удивительном факте, достоверность которого несомненна. Однажды этот иеромонах ночью проснулся от холода и увидел, что дверь в его комнату открыта. Удивившись и будучи уверен, что вечером он, как обычно, закрывал ее, он встал, снова закрыл ее и лег спать. Когда спустя несколько дней он разговаривал по телефону с отцом Порфирием, тот сказал ему, что навещает его и видит, что он, вместо того чтобы молиться, спит. Иеромонах этому не поверил, рассуждая: это невозможно, чтобы Старец являлся в Америку с целью его увидеть. И тогда он услышал: «Вот, МОк примеру, на днях приходил я к тебе и оставил за собой дверь открытой!» Иеромонах слушал это как громом пораженный. Что он мог сказать на эти слова Старца? «Велик Ты еси, Господи, и дивны дела Твои!»

Что касается молитв отца Порфирия, то многие говорили, что они чувствовали, когда он молился за них, тишину и веселие, упокоение и радость, блаженство и мир. Они ощущали его молитву как нечто изгоняющее всякую печаль, переживания и создающее чувство защищенности и уверенности в завтрашнем дне, пробуждающее желание молиться и славить Бога. Так, госпожа ?., которая недавно овдовела, рассказывала, что в тот вечер, когда она сообщила Старцу о смерти своего мужа, то, хотя и находилась в своем доме, внезапно почувствовала, что вся тяжесть с ее души ушла, что она успокаивается и из ее души струится тихая радость. Она перекрестилась и воскликнула: «Боже мой, разве так я должна себя чувствовать?» Впоследствии она узнала, что именно в тот час, когда она успокоилась, за нее молился отец Порфирий.

Другая женщина рассказала одному достойному доверия человеку, который и поведал нам эту историю, что, когда она просила Старца помочь ей в решении личной проблемы, он предложил ей совместно ежедневно молиться в десять вечера. Когда она сказала, что в это время не может, так как занята по дому, то он предложил вместе молиться в четыре часа утра (она у себя дома, а он в монастыре). На ее возражение, что она сама не сможет проснуться, а будильник ставить неудобно, потому что это доставит беспокойство всей семье, Старец сказал, что он сам будет приходить и будить ее. И действительно, как он и сказал, каждое утро в четыре часа она чувствовала легкое прикосновение, толчок в плечо, и понимала, что это ее будит отец Порфирий. Это извещение от Старца приносило радость, оно не вызывало ни страха, ни беспокойства.

Один наш друг рассказывал, что, когда вечером отец Порфирий за него молился, к нему приходили душевный мир и покой. Иной раз его тело становилось таким легким, что казалось, оно вот-вот поднимется над кроватью.

Бывали и другие случаи. Об одном из них Старец сам рассказывал нашему другу. Один человек был должен другому деньги. Отец Порфирий по просьбе давшего взаймы молился о нем, чтобы Бог вразумил его и он вернул долг. Молитвы Старца вызывали в нежелавшем возвращать деньги человеке постоянное беспокойство. Наконец он попросил отца Порфирия перестать о нем молиться.

Отсюда видно, что иной раз тот, за кого молился Старец, испытывал постоянное беспокойство, подобное настойчивому напоминанию. Конечно, это случалось только тогда, когда человек не исполнял того, что он должен был сделать. Но вернемся к нашему повествованию.

Не прошло и трех недель после случая с открытой дверью, как вышеупомянутый иеромонах снова позвонил отцу Порфирию и, ни много ни мало, стал горячо просить его, чтобы он прекратил за него молиться. Его молитва ночью лишала его сна, и днем он не мог нормально работать. Окружающие могли подумать, что он лентяй и безответственно относится к своему послушанию. Старец обещал выполнить его просьбу и действительно перестал за него молиться. С этого времени священник, как он сам потом сообщил отцу Порфирию, никогда больше не испытывал на себе силы его молитвы, которая доходила даже до Америки.

Необходимо сделать небольшое отступление, чтобы внести ясность в рассматриваемый вопрос во избежание превратных толкований.

Здесь скрывается великая тайна. Это тайна труда, который приносит отдохновение, и покоя, ведущего к погибели. Замечательны слова аввы Пимена Великого из «Патерика»: «Я иду туда, где есть труд, и там нахожу упокоение». И святой Исаак Сирин пишет: «Бог и ангелы Его в нужде радуются, диавол же и служители его – в отдохновении». И в другом месте: «Никто без труда не взошел на небеса». Спортсмену, желающему одержать победу в соревновании, нравится труд тренировок, потому что он стремится к награде за победу. Старец из опыта знал это и из любви хотел и своего друга, иеромонаха, привести к небесному упокоению, путь к которому лежит через эти временные труды. Он настойчиво напоминал ему о времени молитвы, как бы говоря: «Пробудись, несчастный, от сна, и давай, как обещались, помолимся вместе, и ты войдешь в таинства Божии и обретешь совсем иное отдохновение». Конечно же, тот иеромонах, рассуждая по-человечески, посчитал, что для того, чтобы быть в состоянии работать днем, он должен отдыхать ночью. Но секрет отца Порфирия заключался в том, что когда приходит благодать, тогда усталость уходит. Ведь больший труд, предпринятый ради Божественной любви, ради любви ко Владыке Христу, приносит и большую благодать. И тогда, проведя ночь в молитвенном бдении, на следующий день подвижник может, несмотря на свою телесную усталость, еще лучше трудиться на пользу своим ближним, всей Церкви. Ведь всем его трудам будет содействовать Божественная благодать. Отдохнув же и выспавшись, он будет работать один, полагаясь лишь на свои слабые человеческие усилия. Итак, поскольку тот иеромонах «не ухватил» мысль Старца и избрал, исходя из человеческой логики, иное направление, он стал похож на спортсмена, который предпочитает сон тренировкам, чтобы якобы прийти на соревнования отдохнувшим. Все понимают, что это неразумное решение. Бог в этом случае никого не принуждает, поэтому отец Порфирий, раз его предложение о совместной молитве было отклонено и его попросили «не беспокоить», отступил. Таким образом этот священник остался один. Нам неизвестно, что с ним потом стало. Полагаем, что позднее он понял смысл этих ночных напоминаний Старца и получил от этого пользу.

Эту историю рассказал мне отец Порфирий около 25 лет назад, потому что и я в то время испытывал… точно такое же беспокойство от молитв обо мне моего любимого Старца. В августе наша и еще одна семья вместе решили провести отпуск на курорте в Эдипсосе⁸³. Прежде чем отправиться в путь, я поехал за благословением к отцу Порфирию. Между прочим я спросил его, может ли он что-нибудь сказать о том, как пройдет мой отпуск. Он ответил, что отпуск пройдет хорошо, потому что он будет все время молиться за меня. Вечером того же дня мы уже были в Эдипсосе, остановились в одной хорошей гостинице, пошли в центр и совершенно забыли о молитве и вообще обо всем. Вечером мы легли спать поздно. Только я уснул, как почувствовал, что моя кровать начала сильно раскачиваться. Я подумал, что началось землетрясение, в страхе проснулся и громко закричал: «Землетрясение! Землетрясение!» – а сам продолжал лежать, крепко держась за кровать, чтобы не упасть. Тут я заметил, что никто ни в соседних комнатах, ни на соседних этажах не проснулся. Это меня еще больше встревожило. Несколько часов я провел без сна, а когда снова уснул, то все повторилось сначала. Кроме того, у меня появилось новое ощущение, как будто через мое тело пропускали электрический ток. И это повторялось неоднократно. Утром я спросил своего друга, который был врачом, и его супругу, почувствовали ли они ночью землетрясение, но они только рассмеялись. Все это повторялось каждую ночь, и мой отпуск превратился в настоящую пытку. Однажды во сне я увидел себя в церкви Святителя Николая (кажется, в Каллисии), и от иконы святого на меня изливались мириады радужных снопов божественных лучей непереносимо яркого света, вызывая во мне неописуемое божественное ликование. После этого сна я уже не мог не позвонить Старцу и все ему рассказал. «Не переживай, – сказал он. – Это я беспокою тебя своими молитвами. В котором часу ты увидел во сне святителя Николая?» Я сказал ему, в какое время это было. «Ну вот, в это время я как раз молился святому о тебе. Отдыхай, но не забывай и о молитве». Тогда я в шутку сказал ему: «Геронда, я прошу, если Вы действительно хотите, чтобы я хорошо отдохнул, тогда прекратите за меня молиться. А то мой отпуск превращается в сплошные страдания…» Старец лишь усмехнулся этим моим словам… как-то благостно и с большой добротой. Так он хотел направить меня к духовной жизни. Но… где мне было это понять!

Мне вспомнились два последних часа, проведенных с отцом Порфирием, прежде чем он окончательно уехал на Святую Гору. Тогда мы оба были очень веселы и испытывали глубокое удовлетворение. Хорошо бы, чтобы и сейчас Старец молился оттуда, где он есть, с такой же силой! Я с благодарностью терпел бы такое беспокойство…

Старец берет в свои руки мою голову и молится

Каждый раз, приходя к отцу Порфирию, я всегда делал одно и то же: клал свою голову ему на колени и, ничего не говоря, молча молился о нем, о своих близких, обо всех нас. В таком положении я оставался несколько минут. А Старец в свою очередь клал епитрахиль мне на голову, брал ее, слегка сжимая, в свои руки и молился вместе со мной. Часто я отчетливо чувствовал его дыхание и биение его сердца. Если иной раз я приезжал с головной болью или другими недомоганиями, то после исповеди все проходило. В этих случаях, уходя, я считал, что получил большое благословение. Когда я ехал на своей машине домой, мне казалось, что я похож на аккумулятор, хорошо заряженный благословением Старца.

Однажды я спросил отца Порфирия:

– Геронда, зачем Вы обхватываете мою голову руками?

И он мне ответил:

– Чадо мое, когда ты молишься, молюсь и я. Держа в своих руках твою голову, я беру твою душу и, показывая ее Христу, прошу Его помиловать тебя, помочь тебе, вразумить тебя и дать тебе все, в чем ты нуждаешься. И тебе, и всей твоей семье.

Одной моей молитвы недостаточно

Отец Порфирий имел много благодатных дарований. У него были дар терпения и дар бдения. Ночами он не спал, посвящая их молитве за всех людей, особенно – за страждущих от тяжелых болезней.

Он сам всегда говорил: «Я буду молиться, но этого недостаточно. Надо, чтобы вы соответствовали моей молитве. Потому что Бог, желая послать нам Свою благодать, должен найти нас стоящими с распростертыми руками, готовыми принять Его благодать. Исцелит Он нас от наших недугов или же попустит и дальше продолжаться испытанию болезнью, Он всегда действует, имея в виду нашу душевную пользу».

Больше всего я помогаю тебе своими молитвами

При первых встречах с отцом Порфирием я всегда волновался и чувствовал нерешительность. Как подойти, как спросить, как получить ответ? Когда Старца не было в Каллисии, либо он по причине болезни не принимал, или же только молча давал благословение, я чувствовал в душе пустоту. Мало-помалу отец Порфирий освободил меня от этой робости. Однажды он сказал мне: «Ты знаешь, я чувствую, что очень помогаю тебе, молясь за тебя». «Я очень рад от Вас это слышать, – ответил я, – потому что и я чувствую Вашу молитву. Благодарю Вас и прошу не переставать молиться за меня. Всегда, особенно в минуты испытания, я прошу у Христа помощи Вашими молитвами и всегда чувствую, что получаю просимое». Старец просиял от радости и ответил: «Что ты говоришь, чадо мое! Ты так делаешь? Я тоже это чувствую».

В другой раз он сказал мне: «Ты знаешь, я вижу, что помогаю тебе больше своими молитвами, чем наставлениями. Я всегда поминаю тебя на молитве. Ты тоже молись за меня, грешного». Эти слова были ответом Старца на мое недовольство тем, что не удается часто с ним видеться и беседовать. «Я Вам очень благодарен, Геронда, – сказал я. – Сейчас Вы освободили меня от бремени, которое сильно тяготило меня, поскольку и Вас я отягощал. Теперь уже я не буду расстраиваться из-за того, что не могу Вас увидеть или с Вами поговорить. Достаточно, что Вы будете молиться за меня, и тогда я получу от Христа помощь. И это будет самая великая помощь, какая только может быть».

Старец учит нас молитве

Однажды вечером мы пришли в Каллисию. Во дворе перед кельей Старца мы увидели множество паломников, ожидавших своей очереди. Мы были последние. Когда подошла наша очередь, уже стемнело. Мы заходили к отцу Порфирию по одному, и, когда все исповедовались, Старец проводил нас до монастырской ограды. Хотя он и очень устал, но находился в приподнятом настроении. Стояла дивная летняя ночь. Легкий ветерок веял прохладой, и из-за поросших соснами холмов поднималась полная луна.

В этом чудном месте, посеребренном бледным светом луны, который придавал всему, как живому, так и неживому, неземной вид, Старец счел удобным поговорить с нами о молитве. Он учил нас не теории, а практике. Отец Порфирий всегда учил своим примером. Нас было четверо, Старец – пятый. Он повернул нас лицом к востоку, двоих поставил справа, а двоих – слева от себя, посередине встал сам и сказал:

«Сейчас будем творить умную молитву. Сперва я буду произносить слова, а потом вы будете их повторять. Но будьте внимательны, не торопитесь и не волнуйтесь. Говорите спокойно, смиренно, с любовью, нежно».

И Старец начал молиться своим тонким, мягким, выразительным голосом: «Господи, Иисусе Христе, помилуй мя». Он очень медленно произносил слово за словом, без всякой спешки, как бы стоя пред Христом и обращаясь к Нему. Он делал большую паузу после слова «Христе» и слова «помилуй мя» произносил с просительной интонацией. И мы всякий раз повторяли за ним молитву, пытаясь подражать ему, тембру его голоса и, если это вообще возможно, его душевному расположению. В какой-то момент отец Порфирий перестал громко произносить молитву, только губы его продолжали шептать ее. Мы сделали то же самое. Сколько продолжалась эта наша ночная молитва? Не помню. Единственное, что помню, – это охватившее меня чувство умиления, которое невозможно описать человеческими словами.

Наконец Старец прервал это божественное молчание словами: «На этом закончим нашу общую молитву. Продолжайте молиться сами. Теперь идите с Богом по домам». Когда мы удалялись, я повернул голову назад и различил в лунном свете величественный силуэт отца Порфирия. Старец стоял прямо рядом со скалами, подняв правую руку и благословляя нас.

Молитва со старцем. Ослепительно яркий свет наполнил мою комнату

Отец Порфирий сам много молился и хотел, чтобы его духовные чада поступали так же. Он всячески старался побудить меня к молитве и постоянно говорил мне о силе молитвы.

– Молитва, чадо мое Анаргире, – сказал он однажды, – означает беседу с Самим Богом, Который является Творцом и Создателем всего! Он Тот, Кто сотворил человека по Своему образу и подобию. Он Тот, Кто создал все, что мы видим вокруг. Наконец, Он Тот, Кто никогда не отказывается от беседы с нами, лишь бы мы попросили Его об этом. Когда бы и сколько бы мы ни обращались к Нему, Он никогда не откажет нам. Напротив, Он всегда готов с вниманием и великой любовью выслушать нас, как делает каждый добрый отец, когда его просит об этом его ребенок. Более того, Он готов и дать нам просимое, лишь бы это было на пользу нашей душе. Тебе случалось, хоть раз беседовать с кем-либо из членов правительства? Если нет, я рекомендую попытаться. Скоро ты убедишься, что твое желание поговорить с ними так и останется одним только желанием. Никогда они не примут тебя. Максимум, что они сделают, – это отошлют тебя к кому-либо из своих заместителей, чтобы избавиться от тебя… Напротив, Господь наш, Который есть Царь царей, никогда не отвернется от тебя, никогда не откажется побеседовать с тобой посредством молитвы. Ты понимаешь, что я тебе говорю и зачем я это делаю?

– Конечно, Геронда, – ответил я.

– Но что-то говорит мне, что ты не хочешь этого понять. Потому что если бы ты все понимал, то ты молился бы больше.

– Молитесь Вы за меня, – сказал я.

– Я буду есть, а ты будешь сыт? – спросил Старец.

Эти слова полностью меня обезоружили.

– Послушай меня, Анаргире, – продолжал отец Порфирий. – Я тебе сделаю одно предложение. Но я хочу, чтобы ты заранее пообещал мне, что согласишься с ним и будешь ему следовать.

– Обещаю, Геронда. Я готов сделать то, что Вы мне скажете.

– Хорошо. Теперь мы будем каждый день в определенное время молиться друг за друга.

Мы условились обо всем и пообещали друг другу молиться. Определили время для молитвы – десять часов вечера. Старец, как он мне сказал, твердо верил в силу такой совместной молитвы. «Результаты совместной молитвы просто поражают, – сказал он. – Ты и сам в этом убедишься. Но я хочу, чтобы ты точно следовал нашему уговору – молиться ровно в десять, и никогда его не нарушал. И я буду делать то же самое».

Наконец мы с отцом Порфирием подошли к стоянке автобусов. В этот раз он не позволил мне, как я обычно делал, проводить его до дома. «Нет, – сказал он, – не надо меня провожать. Поезжай домой. Мы ведь только что кое о чем договорились? Надо уже с сегодняшнего дня начинать действовать согласно уговору. С сегодняшнего же вечера. Все надо делать быстро». Я послушался. Старец сел в автобус, и я подождал, пока он не уедет. Как только автобус тронулся, я это хорошо помню, он постучал по стеклу и сказал мне: «Ровно в десять!» Как сейчас я вижу перед собой его образ, и в моих ушах звучат эти его слова. Его лицо лучилось светом и было похоже на лицо ангела. Конечно, тогда он был на тридцать лет моложе. В самом расцвете сил.

Действительно, в десять часов вечера я закрылся у себя в комнате и начал молиться. Уже с первой минуты молитвы через мое тело, от ног до головы и обратно, стали проходить какие-то волны. Ослепительно яркий свет наполнил всю мою комнату, так что мне казалось, что я нахожусь в пламени, но этот огонь не жег меня. Вначале я сильно испугался, меня чуть не охватила паника. Но очень скоро я понял, что все эти явления отражают силу молитвы отца Порфирия. Я совершенно успокоился, и меня охватила небывалая, великая радость, мне казалось, что я уже нахожусь не на земле. Это продолжалось до тех пор, пока я не окончил молитву. На следующий день первой моей задачей было встретиться со Старцем. Я решил ничего ему не рассказывать, мне хотелось, чтобы он заговорил первым. Так и произошло. Сразу же, как я взял у него благословение, он с особым удовлетворением и с улыбкой спросил меня: «Ну что, испугался? Еще немного, и ты убежал бы без оглядки… Но я видел тебя в ярком свете, который наполнил всю твою комнату, а тебя – ликующим и поднимающимся все выше и выше, как бы желая достигнуть Престола Господня! Ты видишь, какой силой обладает такая совместная молитва? Продолжай молиться, и ты еще не раз меня вспомнишь». И действительно, я помню его. И буду его помнить не только в этой, но и в будущей жизни. Потому что с течением времени все эти явления, происходящие во время молитвы, стали еще более интенсивными, их уже невозможно описать.

Хорошо бы, чтобы Старец и сейчас молился вместе со мной. Мне больше ничего не было бы нужно. Да, пусть будет так, пусть будет так…

Не говори все время: «Боже мой, я грешник!»

В октябре 1990 года я находился не в лучшем духовном состоянии по причине различных проблем и тяжелых искушений, которые на меня обрушились.

Не имея сил даже молиться, как ни странно это звучит, в течение нескольких дней вместо молитвы я только говорил: «Боже мой, я грешник и не знаю, как говорить с Тобой». Я вспоминал и отца Порфирия, который не раз говорил мне: «Знаешь, Никое, сколь велик дар, который дал нам Бог, – право общаться с Ним каждый час и каждое мгновенье, в каком бы состоянии мы ни находились. А Он будет слушать нас. Это – наше самое большое сокровище. Поэтому мы и должны любить Бога».

Находясь в таком состоянии духовного кризиса, я, вместе с тремя моими друзьями, отправился к отцу Порфирию. Первыми к Старцу зашли мои друзья, а я был последним.

Как только я вошел, отец Порфирий говорит мне: «Садись, грешник». Когда он мне так сказал, я сразу понял, что он все это время следил за ситуацией, в которой я оказался.

Несмотря на то что Старец, отягченный многими болезнями, лежал на кровати, он нашел в себе силы встать. Он, казалось, немножко нервничал. «Никое, скажи что-нибудь другое. Не надо все время говорить: «Я грешник, я грешник». Беседуй с Богом по-другому. Твори молитву Иисусову. Разве ты не понял, что это было искушение, которому ты не смог противостать?»

Помогай им своей молитвой

Как-то раз у меня возникло желание помочь одним людям в решении их серьезной проблемы, которую заметил Старец, в то время как они ничего о ней не знали. Но я боялся, что они меня могут неправильно понять, обидеться, и в конце концов вместо пользы мое вмешательство принесет им лишь духовный вред. Я высказал свои соображения отцу Порфирию, и он ответил мне: «Не говори с ними на эту тему. Они наверняка обидятся, станут осуждать тебя и таким образом согрешат. Однако не проявляй к ним и равнодушия. Помогай им на расстоянии своей молитвой. Тогда они не претерпят никакого духовного ущерба и от твоей молитвы получат большую пользу, чем от твоих слов». Я последовал совету рассудительного Старца, и это принесло мне покой.

Если мы не будем молиться, душа наша не увидит света Христова

Меня всегда поражал тот факт, что отец Порфирий посвящал все свое время либо только молитве, либо работе – опять-таки с молитвой. Я видел, как он разговаривает со мной, звонит по телефону, ест, пьет воду, растапливает печь, делает другие дела, и понимал, что он, занимаясь всем этим, непрестанно молится. Как он учил молиться других, так, прежде всего, научился молиться сам.

Однажды он сказал мне: «Где-то стоит электрогенератор, а здесь в комнате есть лампочка. Но если мы не нажмем на выключатель, то останемся в темноте. Есть Христос, и есть наша душа. Но если мы не нажмем на «выключатель», то наша душа не увидит свет Христов и останется в сатанинской тьме». Все видели, что душа Старца днем и ночью была озарена светом Христовым, потому что его молитва являлась «выключателем», обеспечивающим непрерывную духовную связь между «электрогенератором» и «лампой».

Непрестанно твори Иисусову молитву

Систематическое занятие умной молитвой предполагает, согласно учению отца Порфирия, во-первых, наличие опытного старца, который будет наблюдать за учеником, а во-вторых – свободу подвизающегося от эгоизма, злопамятства, неприязни, своеволия, тщеславия и подобных страстей. Старец особо подчеркивал необходимость совершать переданные нам святыми отцами богослужебные последования Божественных служб. Его наставление «Непрестанно твори Иисусову молитву» обращено ко всем нам. Но здесь надо иметь рассуждение: это наставление не предполагает отмену церковных последований. Также не надо думать, что, сказав несколько раз: «Господи, Иисусе Христе, помилуй мя», мы сразу же чего-то достигнем.

Некоторым людям, которые, как видел Старец, хотели «выучиться» умной молитве из эгоизма, чтобы потом хвастаться этим перед другими или же втайне упиваться самовосхвалением, что вот они упражняются в высшей молитве, он советовал вообще не заниматься умной молитвой. Отец Порфирий приводил много примеров, когда люди заболевали, поскольку начинали заниматься Иисусовой молитвой «по плану», используя различные «методы», делая молитву самоцелью, вместо того чтобы смиренно просить Бога о том, чтобы Он их помиловал. К молитве нельзя подходить со счетной машинкой. Она должна сама лететь из души. Молящийся не может за ней уследить, она изливается из него подобно тому, как льются слезы у человека, охваченного умилением, без каких-либо специальных усилий. Конечно, к молитве мы должны приложить труд, но он не должен быть насильственным, принудительным. Необходимо создать соответствующую атмосферу. Почитайте какую-либо духовную книгу, покадите ладаном, попойте духовные песнопения, зажгите свечку, сосредоточьтесь. Будем благодарить, славословить, просить Бога, и все это – просто, ненасильственно, в простоте сердца (Ср.: Прем. 1:1).

«Господи, Иисусе Христе, помилуй мя» – в этих словах заключено все

Однажды я попросил Старца подсказать мне, как молиться, и, если это возможно, открыть, как молится он сам. Он ответил немедленно…

– Ты за что принимаешь молитву? Думаешь, она – это блюда, которые тебе приносят по заказу? Или что это лекарство, которое тебе выдают по рецепту? Я тебе уже говорил, чтобы ты искал только лишь спасения своей души. Стремись стать наследником вечного Небесного Царствия. А все остальное предоставь Богу. Напомню тебе еще раз слова Евангелия: «Ищите прежде Царства Божия и правды Его, и это все приложится вам» (Мф. 6:33). Разве тебе этого недостаточно? Если недостаточно или если тебя это не удовлетворяет, тогда ограничься умной молитвой. Для меня в словах «Господи, Иисусе Христе, помилуй мя» заключено все. Несомненно, больше, чем для тебя. Надо лишь произносить их с верой, всецело отдавшись молитве. Во время молитвы помышляй о том, что ты предстоишь распятому Христу. Слушай еще: когда ты будешь молиться, обратись своим умом сюда, ко мне. Я пойму, что ты думаешь обо мне, и буду молиться о тебе вместе с тобой. Это самое лучшее. Так я тебе и советую молиться.

– Геронда, но Вы же ничего мне не объяснили.

– Я тебе все подробно объяснил. Ты просто неправильно понимаешь. А знаешь почему? Потому что ты отделяешь себя от остальных людей. А это совершенно неправильно. Как мы любим самих себя, точно так же должны любить и наших ближних. Я люблю весь мир так же, как самого себя. Поэтому не вижу причины, чтобы говорить: «Господи, Иисусе Христе, помилуй нас», а не «помилуй мя»⁸⁴·. Ведь я и мир – это одно! Так же говори и ты: «Помилуй мя».

Наш голос должен быть полон мольбы

«Обращаясь к Богу, чадо мое, мы должны иметь вид не сержанта, отдающего приказы ополченцам, а смиренного раба. Мы должны умолять, наш голос должен быть полон мольбы. Только тогда он достигнет Престола Божия. И Бог, подобно нежно любящему отцу, исполнит нашу просьбу и ниспошлет нам Божественную благодать и дар Святого Духа».

Почувствуй рядом с собой всю Церковь

«Когда ты молишься, молись не только за одного себя. Говоря «Господи, Иисусе Христе, помилуй мя», почувствуй рядом с собой все твое братство, всю Церковь во всех уголках земли, воинствующую, живую нашу Православную Церковь, а также и торжествующую, совершенную нашу Церковь. Все мы пред Богом являемся одним целым. И мы, и те, кто будет жить после нас, до конца веков».

Мы можем объединиться

«Только по Божественной благодати два человека могут действительно составить одно целое. Творя молитву, они могут таинственным образом соединиться, хотя на деле будут находиться в километрах друг от друга. Это единство приносит великую радость. Мы можем составить одно целое, если будем жить таинственной жизнью во Христе, не говоря одни только слова о любви. Тогда соединение происходит без усилий, посредством таинственной жизни во Христе, посредством любви. Тот, кто любит, посылает «добрую силу». Она струится обильно, но мягко, кротко, подобно «шелесту листвы», как об этом пишется в Ветхом Завете ⁸⁵. Я очень рад, что нашел это слово. Ты можешь научиться посылать «добрую силу» другому, и тот станет ближе к тебе, хотя сам не будет знать почему».

Частные наставления об умной молитве

Один брат провел много времени, упражняясь в молитве Иисусовой: «Господи, Иисусе Христе, помилуй мя», следуя наставлениям, изложенным преподобным Никодимом Святогорцем⁸⁶ в книге «Невидимая брань».

Однажды он пришел в храм Преподобного Герасима, в котором в то время служил отец Порфирий.

«Послушай, чадо мое, – сказал ему Старец, – прекрати заниматься молитвой Иисусовой по этой книге и делай так, как я тебе сейчас скажу.

Оставь место своего сердца, перейди во внутренний центр своей головы и прямо там говори: «Господи, Иисусе Христе, Сыне и Слове Бога живаго, помилуй мя», с великой тихостью, кротостью и мягкостью. Не пугайся различных образов, которые будет представлять тебе лукавый. Неспешно проговаривай слова, хорошенько вникая в их смысл. Представь, что твоя голова похожа на колокол, язык которого во время звона с силой ударяет по внутренней поверхности черепной коробки. Тогда внешние помыслы лукавого не могут войти внутрь, будучи изгоняемы, и ты получаешь от этого великую пользу. Не придавай значения различным образам, которые ты увидишь, не набрасывайся на них, чтобы оттолкнуть, но мирно и кротко продолжай творить молитву Иисусову». Затем Старец сам три раза произнес: «Господи, Иисусе Христе, помилуй мя». Но то, как он это сделал, его голос, полный невыразимой сладости, так поразили брата, что он подумал: «Невозможно, чтобы Бог после такой молитвы не помиловал этого человека».

Конечно, этому брату поначалу было трудно перейти к новому способу молитвы, которому его научил отец Порфирий. Но он старался и не оставляет попыток освоить его, надеясь, что когда-нибудь у него все получится. В ежегодном журнале святогорского монастыря Григориат за 1978 и 1979 годы он прочитал, что существует восемь видов Иисусовой молитвы, и тот, которому научил его Старец, был одним из высших.

Однако не следует забывать, что вышеприведенный разговор велся с конкретным человеком, находящимся на определенном уровне духовного развития. Другим людям отец Порфирий давал другие наставления. Подобного рода советы Старца носят сугубо личный характер и не подходят для общего руководства.

Искушение во время Иисусовой молитвы

Один брат долго и усердно занимался Иисусовой молитвой. Однако он постоянно жаловался мне на то, что однажды отец Порфирий запретил ему молиться так, как он привык, и благословил совершать обычные молитвословия по богослужебным книгам. Иисусовой же молитвой он разрешил ему молиться не больше десяти минут в день.

Прошло семь или восемь лет. Однажды этот брат вез на своей машине Старца из Каллисии в Афины. По дороге им встретилась одна знакомая женщина, и отец Порфирий велел остановиться, чтобы подвезти ее. Он заговорил с ней и стал расспрашивать о ее отце, который стал монахом, как он поживает, как его здоровье.

Закончив разговор с женщиной, он обратился к брату и сказал:

«Знаешь, ее отец, став монахом, начал много молиться. Лукавый воспользовался этим, и монах, по вражескому действию, начал испытывать ощущения великого наслаждения и другие различные чувственные состояния. Ты помнишь, как несколько лет назад я запретил тебе заниматься Иисусовой молитвой? Ну так вот, враг тогда был уже готов поймать в эту же сеть и тебя». После этих слов отца Порфирия брат почувствовал к нему горячую благодарность и прекратил жаловаться мне на его запрет.

Различные советы о молитве

«Когда мы находимся в благодати Божией, тогда наша молитва становится чистой.

Непрестанно молись, и днем, и ночью, даже когда лежишь в постели».

«Каким бы уставшим ты ни был, никогда не забывай вечером перед сном прочитать повечерие»⁸⁷.

Другому брату отец Порфирий сказал:

«Когда ты днем сильно устаешь на работе или утомишься, занимаясь Иисусовой молитвой, вечером прочитай только Трисвятое. Тебе этого достаточно».

Один брат рассказывал мне:

«Однажды я вернулся из области страшно уставшим и от работы, и от поездки и вечером не стал читать повечерие, прочитал только Трисвятое и лег спать.

На следующий день я заехал в больничный храм к отцу Порфирию. Когда я вошел, он, обращаясь ко мне, сказал: «Ну вот, вчера ты сделал вид, что устал, и не прочитал повечерия. Больше никогда так не делай».

Как можно в миру встретиться с Христом?

Однажды мы спросили отца Порфирия: как можем мы, живущие в миру, среди суеты, переживаний и, можно так сказать, в безумном течении современной жизни, встретиться со Христом?

И Старец поведал нам следующий случай из своей жизни.

Когда он был назначен настоятелем храма Святого Герасима при Афинской поликлинике, недалеко от площади Омония, то в первые дни у него возникали трудности при совершении богослужений. Прямо напротив храма располагался магазин, где продавали пластинки для граммофонов. Владелец магазина, чтобы привлечь покупателей, все время включал музыку. Динамики работали на полную мощность, и отец Порфирий с трудом это выдерживал. Дошло до того, что, несмотря на то что Старец очень хотел этого назначения, он был уже готов отказаться от своего нового прихода.

Отец Порфирий, как он делал всегда, на протяжении всей своей святой жизни, не стал следовать своему первому желанию. Смиренно, с усердными молитвами он стал просить Бога, чтобы Тот открыл ему Свою волю.

После трех дней поста и молитв в углу храма Старец нашел тетрадь, забытую там сыном члена приходского совета, который готовился к поступлению в университет. Там были записи по физике. Эта тетрадь (дивны дела Твои, Господи) дала Старцу ответ на его вопрос.

Листая ее, он натолкнулся на записи, посвященные звуковым волнам. Внимательно читая написанное, отец Порфирий подумал: если бросить в озеро маленький камень, то вода придет в движение, пойдут круги. Но если рядом бросить большой камень, то от него тоже пойдут круги, еще больше. Они полностью заглушат круги от первого камешка.

Это было ответом, который Старец ждал от Бога. На следующий день он постарался сосредоточить все свои душевные и духовные силы на молитве и на совершении Божественной литургии. И тогда «круги на воде», которые он вызвал в своем уме и сердце, поглотили «круги на воде» от граммофона и пластинок. Больше они не беспокоили Старца и не отрывали его от совершения Божественной литургии.

С Иисусовой молитвой в центре Афин

Мы знаем, что такое монашество, что такое равноангельная жизнь, из книг и патериков. Но мы видели эту жизнь и в центре Афин, у отца Порфирия. Открою вам следующее. Все те годы, когда я с ним встречался, у меня всегда оставалось такое впечатление, что я видел перед собой ангела. Ангела во плоти. Он был образцом монашеского жительства, равноангельной жизни, которые он, вместе с умной молитвой, принес в Афины. Замечательно, что отец Порфирий не считал, что Иисусова молитва является уделом одних лишь монахов, но был уверен, что ее могут творить и миряне. Когда к нему кто-нибудь приходил, он ненадолго отрывался от всего, уходил в себя и творил молитву «Господи, Иисусе Христе…». Вся его жизнь была непрестанной молитвой.

Умную молитву Старец называл деланием

Когда отец Порфирий говорил об Иисусовой молитве, его лицо озарялось детской радостью. Своим слабым голосом, очень внятно, он, радостно взмахивая в такт рукой, медленно, разделяя каждое слово, говорил: «Господи, Иисусе Христе, помилуй мя». На одной из наших бесед о молитве он сказал: «Мне Бог даровал благодать, чтобы я много упражнялся в этом делании». Деланием он называл сердечную молитву. «Это делание приносит большую пользу всем верующим. Оно очищает душу и удерживает ум». Почти во всех беседах он обязательно говорил и о молитве. Позднее, когда Старец переехал в Милеси, в Оропос (еще до того, как были окончены первоначальные постройки исихастириона), он мечтал отвести там специальное место и посвятить его этому деланию.

Все трудности преодолевай с молитвой

Старец советовал мне с молитвой преодолевать все проблемы, пока они не разрешатся. Он говорил: «Молись спокойно, доверившись любви Божией и промыслу Божию. Не переживай и не изнуряй себя на молитве».

Он просил меня молиться и о себе, чтобы Бог даровал ему терпение в перенесении болезней, от которых он сильно страдал.

Великая помощь от ночной молитвы

В одно из своих посещений Старца я вспомнил и процитировал ему отрывок из беседы святителя Иоанна Златоуста о молитве. «Как ночная молитва апостолов Павла и Силы отверзла двери темницы, – говорил святитель, – точно так же и ночная молитва христиан отверзает двери неба». Услышав эти слова, Старец обрадовался. «Это прекрасно, – сказал он мне. – Где ты нашел эти слова, чадо мое? Перепиши эту беседу полностью и принеси ее мне. Ты знаешь, это так и есть. На ночных молитвах и бдениях так и бывает, как говорит святитель Иоанн Златоуст. Когда ты просыпаешься ночью, не переворачивайся на другой бок, чтобы снова заснуть. Встань, опустись на колени перед распятием и святыми иконами и помолись смиренно и с любовью. Полчаса, пятнадцать, десять, пять минут, сколько можешь. Ты получишь от этого великую помощь. Ходи и на ночные службы».

Старец ничего не сказал мне о своей ночной молитве. Но как я узнал от его близких, он, не читая беседу Златоуста о молитве, каждую ночь осуществлял его предписания. Кроме того, отец Порфирий, условившись со многими своими духовными чадами, создал большую группу людей, молящихся вместе, в определенный час, каждый вечер. Это единство в молитве Старца с его духовными чадами таинственно соединяло их всех со Христом и друг с другом и очень помогало им в жизни.

Будем молиться в условленное время

Вечернее время, с десяти до десяти часов пятнадцати минут, отец Порфирий назначил временем «встречи и знакомства» для своих духовных чад. Он велел нам, где бы мы ни находились, в это время всегда творить молитву Иисусову: «Господи, Иисусе Христе, помилуй мя». Он говорил: «Пусть одни из вас находятся на Крите, другие на Пелопоннесе, третьи в Салониках, четвертые в иных местах Греции и даже в других странах мира, но если все молятся, то мы все вместе встречаемся в молитве, охватывая своей молитвой всех, даже тех, кто не молится».

Теперь, когда Старца телесно уже нет на земле, давайте мы все, как его духовные чада, так и те, кто не был с ним знаком, держаться этой его прекрасной заповеди, которую он дал, когда был рядом с нами. А отец Порфирий, пребывая на Небесах, смотря и наблюдая за нами, ниспошлет нам всяческую, как духовную, так и вещественную, помощь, в которой мы так нуждаемся. Велико его дерзновение пред Богом.

Непрестанная молитва приносит нам истинную пользу

Старец в качестве средства для разрешения всех проблем советовал обращаться к молитве. Один человек жаловался ему, что он часто страдает бессонницей. Отец Порфирий рекомендовал ему лекарство – молитву. Тот последовал его совету и совершенно излечился от своей бессонницы. Кроме того, он стяжал нечто куда более важное – хорошо усвоенный урок молиться при всех своих трудностях.

Во время одной из наших встреч Старец сказал мне: «Почему Бог советует нам непрестанно молиться? Может быть, потому, что Он хочет, чтобы мы стояли перед Ним «навытяжку»? Нет, Бог этого не хочет. Бог хочет, чтобы мы получали пользу. Он знает, что когда мы, подобно ангелам, по своему собственному желанию, славословим Его непрерывно, день и ночь, тогда наша душа действительно отдыхает, потому что это приносит нам истинную пользу».

Будем молиться о том, чтобы стать достойными любви Божией

Однажды я спросил отца Порфирия: «О чем лучше мне просить на молитве?» Старец ответил: «Ни о чем. Бог лучше тебя знает, что тебе больше всего нужно. Непрестанно твори молитву Иисусову».

Другой раз я, забыв об этом ответе, задал отцу Порфирию тот же самый вопрос. Он мне ответил: «Проси Христа о том, чтобы Он сделал тебя достойным Своей любви». Я понял, что эти два его кратких ответа дали мне драгоценное наставление: достаточно непрестанно молиться, не беспокоясь о словах молитвы. Достаточно слов Иисусовой молитвы. Бог не нуждается в том, чтобы я извещал Его о своих нуждах. Он несравненно лучше меня знает их и стремится их удовлетворить, потому что любит меня. У меня нет задачи извещать Бога о своих нуждах с целью умолить Его показать любовь ко мне, которая и так очевидна. Моя задача состоит в том, чтобы отвечать своей собственной любовью на любовь Божию, чтобы эта любовь стала взаимной. Тогда решатся все мои трудности. Проблема не у ниспосылающего, а у принимающего, который, чтобы полюбить Христа, должен следовать Его словам: «Кто имеет заповеди Мои и соблюдает их, тот любит Меня» (Ін. 14:21).

Старец мне как-то раз сказал: «Всегда молись Богу. Все хорошее исходит от Бога: и жажда молитвы, любви, смиренномудрия, покаяния, и стремление к добру. Всякий раз, когда ты чувствуешь в душе желание пойти поисповедоваться, обращайся к своему духовнику. Это очень хорошо». Из этих слов я сделал вывод: все хорошее, для меня и для других, я должен ожидать только от Бога. Оно приходит посредством молитвы.

Отец Порфирий еще сказал мне: «Проси в молитве от Бога, чтобы на тебе свершилась Его воля. Это принесет тебе большую пользу, чем все другие твои просьбы».

Стучись в двери Божии, как воспитанный человек, с мольбой и доверием

На протяжении многих лет меня беспокоила одна сугубо личная проблема. И поскольку ее решения у меня не было, я не переставал спрашивать о ней Старца. Каждый раз, когда я с ним встречался, мы, пусть даже и немного, но говорили о ней.

Отец Порфирий, конечно же, всякий раз, как мы затрагивали волнующую меня тему, старался успокоить меня. Вместе с тем он давал свои собственные объяснения и даже оправдания той массе препятствий, которые сводили на нет все мои усилия по разрешению этой проблемы.

Однако я не соглашался с этими оправдывающими обстоятельства объяснениями Старца, они меня не удовлетворяли. Результатом нашего несогласия были долгие беседы о моей неразрешенной проблеме. Несмотря на серьезные и очевидные доводы отца Порфирия, я не только ни разу с ним не согласился, но, напротив, имел дерзость возражать, говоря: «Геронда, сколько Вы меня ни уговаривайте, я все равно с Вами не соглашусь».

Это очень печалило Старца, но это не значит, что я печалился меньше его. Напротив, я могу хоть под присягой заявить, что в своей печали я чуть не дошел до отчаяния. И этому было оправдание: у меня была огромная личная проблема, и разрешить ее, казалось, было совершенно невозможно.

Отец Порфирий, будучи исполнен Божественной благодати, видел мое отчаяние, но он видел и мое настойчивое стремление к разрешению проблемы, в котором, я не преувеличиваю, появилась даже некоторая требовательность, чего раньше не было. То есть я дошел до того, что уже больше не просил Бога о решении моей проблемы, но требовал от Него этого. Вместе с тем я требовал от Него и объяснений… почему Он медлит. Безусловно, вам это покажется странным, безрассудным. Но, к сожалению, так было.

Старец, учитывая все это и, прежде всего, мои неразумные требования, хотел меня вразумить и вернуть в правильное устроение. Поэтому однажды он предложил мне вместе с ним прогуляться по лесу, чтобы «размяться», как он сказал, намекая на то, что большую часть времени ему приходится вести сидячий образ жизни. Но, как оказалось, не это было целью нашей прогулки или, по крайней мере, не только это. Когда мы шли среди сосен, он заговорил о величии Божием, о котором свидетельствует сама природа, всё, от малых кустов до огромных деревьев.

– Ты мог бы мне сказать, сколько иголок на этой сосне? – спросил он, указывая на стоящее перед нами дерево.

– Миллионы…

– Да, миллионы, но мне хотелось бы знать поточнее.

– Чтобы сказать Вам точнее, их надо пересчитать.

– Ты никогда не сможешь их пересчитать, даже если потратишь на это всю свою жизнь. Не только потому, что они неисчислимы, их миллионы, как ты правильно заметил, но еще и потому, что их количество постоянно меняется. Пойми, то, что ты и я никогда не сможем узнать, Бог знает, Ему не надо сидеть и считать, как мы поступили бы в данном случае. Ему известно число иголок не только на этой сосне, но и на каждом дереве, сколь бы большим или маленьким оно ни было. Но самое главное, что Он следит и заботится о листочках-иголочках со времени их рождения и до их смерти. Он знает даже, когда какая иголка упадет на землю. Также Ему известно и количество волос на твоей голове, на моей и на голове любого человека. От Него не скроется падение ни одного волоска, более того, ни один волосок не выпадет без Его соизволения.

Если Богу известны такие маловажные детали, – продолжал Старец, – как количество листьев на деревьях и количество волос на голове каждого человека, более того, если Он проявляет Свою заботу о них, то возможно ли, чтобы Ему не была известна твоя проблема и чтобы Он оставался к ней равнодушным? Конечно же нет! Тысячу раз нет! Следовательно, о чем это говорит?

– Я не знаю. Вы, Геронда, скажите, что это может значить.

– Зачем мне об этом тебе говорить? Почему бы тебе самому об этом не поразмыслить и не сделать выводов? Ты – человек ученый, сын священника, вырос в Церкви, твой папа, отец Иоанн, – это святой человек, каждый день он учил тебя нашей святой вере, ты прочитал столько книг, столько лет ты являешься моим духовным чадом, и тебе неизвестно, что может означать, если Господь отказывается дать нам то, о чем мы Его просим?

Наступило молчание.

– Итак, послушай меня. Когда Бог не удовлетворяет нашу настойчивую просьбу, это значит или что Он не дает нам просимого, имея в виду нашу же собственную пользу, или что мы не знаем, как и когда надо Его просить. Бывает, что одновременно имеет место и то, и другое.

Что касается первого случая, то никто не знает, почему так происходит. Ибо непостижимы пути Господни! И тут я умолкаю.

Что же касается второго случая, о нем я могу тебе сказать очень много.

Во-первых, когда мы чего-то просим у Бога, то должны делать это без настырности, не говорить: «Я хочу этого сейчас». Потому что такое наше поведение не только недопустимо, но и является выражением большой непочтительности к нашему Творцу. Кто ты такой или, если хочешь, кто я такой, чтобы требовать чего-либо от Бога, и более того, требовать в определенные сроки?

– Но, Геронда, во-первых, мои просьбы не были требованием, а во-вторых, я не говорил о сроках. Вы это сами прекрасно знаете. Решение моего вопроса затянулось…

– Об этом я тебе и говорю – о причине, по которой разрешение твоей проблемы затягивается. Когда мы хотим попросить чего-либо у Бога, то какое-то время кротко, с молитвой, обращаемся к Нему. Если мы видим, что Он не исполняет нашу просьбу, тогда и мы перестаем Его беспокоить. Чем больше мы о чем-либо просим, тем дальше удаляется от нас просимое. Поэтому мы перестаем просить. И когда мы уже забудем о своей просьбе, она исполнится, и мы даже не будем знать, как это произойдет. Потому что Бог ничего не забывает. Он принял нашу просьбу, хранит ее, и когда сочтет, что настало время, исполняет ее. Поэтому мы не должны настаивать на своих просьбах, требуя от Бога их исполнения, чтобы Он сделал так, как мы хотим, и тогда, когда мы хотим. Настойчивость в этих случаях противопоказана. Вместо пользы она принесет только вред. А когда настойчивость сопряжена с упрямством, когда человек решительно настроен не отступать со своей просьбой, как, например, в твоем случае, тогда можно ожидать всего чего угодно, только не положительных результатов. Вообще, чадо мое, я хочу, чтобы ты понял, что мы не должны настаивать, пытаясь изменить волю Божию, потому что мы так хотим, более того, потому что мы хотим этого прямо сейчас. Когда мы хотим чего-то достичь, то должны к этому стремиться, но все-таки оставлять все на волю Божию. В противном случае чем больше мы стремимся достичь желаемого, тем дальше оно от нас удаляется. Это подобно нашей тени. Как бы быстро ты ни бежал, ты никогда ее не догонишь. Потому что чем быстрее ты будешь бежать, тем быстрее она будет от тебя убегать.

Ты понял, чадо мое, что я тебе сказал относительно настойчивости?

– Понял, Геронда, но не могу с Вами согласиться…

– Тогда я приведу тебе другой пример, и ты со мной согласишься.

Возьмем кувшин с узким горлышком, в которое ты едва можешь просунуть руку. Вот ты опускаешь в него свою руку, сжимаешь ее в кулак и пытаешься вынуть ее обратно, не разжимая. Сколько бы ты ни старался, тебе это не удастся. Ты можешь настойчиво пытаться вытащить руку и день, и месяц, и целые годы. Но все будет напрасно. Однако как только ты разожмешь кулак, сразу же сможешь с такой же легкостью вытащить свою руку из кувшина, с какой и опускал ее туда.

То же самое происходит и с твоей проблемой. Чем настойчивее ты пытаешься приблизить ее решение, тем дальше оно от тебя отдаляется. Запомни следующее. Если хочешь разрешить свою проблему, то прекрати настаивать на ее скорейшем решении. Богу известны твои трудности. Ты изложил Ему свою просьбу, и Он примет решение. Спокойно, с верой жди от Него ответа. Если ты так поступишь, то решение будет положительным. Если же будешь продолжать настаивать, как ты сейчас делаешь, тогда результат будет отрицательным. Я советую тебе прекратить заниматься этой своей проблемой, если хочешь, чтобы ее решением занялся Бог.

– А как же, Геронда, слова: «Просите, и дано будет вам… стучите, и отворят вам» (Мф. 7:7)? Разве они не подходят к моему случаю? Если я прекращу стучать в двери Божии, то как же Он мне их откроет? И если, опять-таки, я перестану Его просить, то как Он даст мне просимое?

– Все зависит от того, как ты будешь стучать, чтобы Он открыл тебе, и как просить, чтобы Он тебе дал просимое.

Если, к примеру, ты будешь стучать в дверь нагло, с угрозой, то будь уверен, что тебе ее никогда не откроют. А если и откроют, то не жди от хозяина любезного приема – скорее всего, тебя вытолкают в шею. Напротив, если ты будешь стучать в дверь кротко, как воспитанный человек, то тебе ее широко откроют, и хозяин с радостью примет тебя и все устроит так, как ты пожелаешь.

То же самое происходит и тогда, когда ты у кого-либо что-то просишь. Если ты просишь нагло и дерзко, тогда ты никогда не получишь просимое. Тогда как если просишь кротко и вежливо, тогда немедленно получаешь то, что тебе нужно.

Все это, и даже еще в большей степени, применимо и в отношении к Богу. Он ни от кого не принимает ни давления, ни наглости, ни тем более угроз. Было бы странно, если бы было наоборот.

Итак, ты видишь, что недостаточно только лишь стучать в двери Божии, но мы должны знать, как правильно стучать, если хотим чтобы нам когда-нибудь открыли.

Когда мы просим Бога о чем-либо, важно не количество просьб, а то, как они подаются.

– Тогда, Геронда, почему Вы не просите Бога, чтобы Он удовлетворил мою просьбу? Ведь Вы знаете, как надо стучаться в Его двери, знаете, как надо Его просить, и имеете пред Ним великое дерзновение.

– Потому что, дитя мое, я не хочу принуждать Бога и тебе этого не советую. Никогда своими молитвами не принуждай Бога решать твои проблемы. Но проявляй большое терпение, жди, и ты увидишь, какую пользу это тебе принесет.

* * *

⁸² Пісн. 5:2.

⁸³ Город на острове Эвбея, расположенном на юге Греции. – Прим. перев.

⁸⁴ Важно то, что мы вкладываем в эти слова. Так, например, мы можем говорить «помилуй мя» и под словом «мя» понимать весь мир, или же говорить «помилуй нас» и иметь в виду то же самое. Здесь Старец хотел подчеркнуть, что мы должны любить весь мир как самих себя.

⁸⁵ Прем. 1:10: Потому что ухо ревности слышит все, и ропот не скроется. То есть внимательное ухо Божие слышит все и ропотливый шепот не скроется от него.

⁸⁶ Преп. Никодим Святогорец (1749–1809), память 1 июля. – Прим. перев.

⁸⁷ Традиционно верующие в Греции вместо «Молитв на сон грядущий» читают повечерие с акафистом Благовещению Пресвятой Богородице. – Прим, перев.

 

РАДИОПРИЕМНИК

…И пусть меня слышит весь мир

Старец очень любил церковные радиоканалы. Он говорил, что с их созданием исполнилось желание-пророчество святого Иоанна Златоуста: «…подняться ввысь, говорить о Христе, и пусть меня слышит весь мир».

 

СУПРУГИ, БРАК

Старец благословляет и охраняет брак

Старец помогал тем, кто собирался вступить в брак. Он рассказывал: «Однажды меня посетила девушка лет тридцати с хорошим характером. Она уже отчаялась выйти замуж. Я сказал ей: «Давай вместе помолимся об этом перед иконой Богородицы». После того как мы окончили молитву, я говорю ей: «Ты выйдешь замуж, и это произойдет очень скоро». Она вернулась в свое село. Спустя совсем немного времени к ней зашла одна сваха и сказала, что хороший человек, грек из Австралии, приехал в Грецию, чтобы найти себе жену, но так и не нашел и вот, завтра уезжает ни с чем. Она предложила ей встретиться с ним. Они встретились, затем обручились, а спустя несколько дней поженились и уехали в Австралию».

Один мой знакомый сказал мне, что отец Порфирий познакомил его с его будущей женой. Он также предостерег их от возможных ошибок в семейной жизни. «Если бы рядом с нами не было Старца, наш брак рассеялся бы как дым», – выразительно сказал он.

Многие дети были рождены благодаря моему совету

Бездетная женщина, у которой было много выкидышей, когда снова забеременела, пришла со своей скорбью к Старцу, прося о помощи. Отец Порфирий «увидел», что ее проблема носит психологический характер. Он посоветовал ей снять комнату в соседней деревне, успокоиться и не общаться с родственниками даже по телефону, так как это заставляло ее сильно волноваться. Женщина последовала его советам. Время от времени она заезжала к Старцу и успокаивалась все больше и больше. Наконец она родила здорового мальчика, которого из чувства признательности назвала Порфирием. Об этом случае я узнал от своего друга. Однажды, когда я был в келье Старца, туда очень смело вошел маленький мальчик. Старец весьма обрадовался, подозвал его к себе и угостил леденцами. Снаружи тарахтел трактор. «Знаешь, кто там на тракторе?» – спросил меня Старец. «Это отец маленького Порфирия, который только что здесь был. Не зная чем отблагодарить нас, он иногда приезжает сюда на тракторе и перепахивает нам огород. Многие дети были рождены благодаря моему совету и стали Порфирчиками». При этих словах Старец по-доброму широко улыбнулся.

Советы вступающим в брак

Желающих вступить в брак Старец ориентировал на создание по-настоящему счастливой семьи. Однажды он рассказал мне следующее: «Ко мне пришел один хороший юноша и попросил помочь ему создать христианскую семью. Я посоветовал ему найти себе чистую девушку из деревни, не из Афин. Он меня послушал, нашел в одной деревне девушку, у которой была прекрасная добрая душа. Она ему понравилась, он сделал ей предложение, они поженились, и у них родились прекрасные детки. Сейчас они живут простой и счастливой семейной жизнью». Старец считал, что многие сложные и утонченные манеры будущих супругов, которые удовлетворяют, главным образом, их эгоистические запросы, являются всем чем угодно, только не гарантией счастливого брака.

Стань святым

Верующий юноша, посватавшийся к одной девушке, можно сказать, совершенно равнодушной к вере, приехал к Старцу за советом. Отец Порфирий, оказавшись уже перед фактом обручения молодых людей, сразу же «увидел» недостаток у невесты и сказал юноше: «Теперь вперед, к святости. Для тебя нет другого выхода. Сражайся за то, чтобы с каждым днем ты подходил ближе к своей цели. Твоя супруга, видя, как лицо твое сияет радостью Христовой, позавидует тебе и захочет тебе подражать». При разрешении каждой проблемы Старец всегда находил наилучший выход.

Такой брак тоже возможен

Отец Порфирий хотел, чтобы мы своим примером, а не словами помогали другим, призывая их идти путем Христовым.

Помню слова Старца, сказанные одному юноше, который, намереваясь вступить в брак, спрашивал его совета. У невесты были некоторые недостатки. Безусловно, после свадьбы у нее наверняка должны были обнаружиться и другие, как это случается у всех супругов. Кроме того, эта девушка была совершенно неверующая. Старец сказал юноше: «Вы можете пожениться. Когда твоя жена увидит, что ты, живя христианской жизнью, всегда радостен и спокоен, то начнет тебе завидовать и сама захочет стать ближе ко Христу».

Через ее своеволие ты освятишься, а затем и ее приведешь к святости

Моего знакомого сватали за одну девушку. Однако он сам никак не мог решиться, потому что видел у своей невесты серьезные недостатки. Я посоветовал ему съездить к отцу Порфирию. Старец «увидел» и перечислил ему все недостатки невесты. В конце беседы он загадочно сказал: «Но все равно можно на ней жениться». – «Как можно, Геронда?» – спросил молодой человек. «Ее своеволием ты освятишься, а через тебя – и она». Старец хотел этим сказать, что если он на ней женится, то должен будет совершенствоваться в терпении, снисходительности, понимании, прощении и вообще во всех добродетелях, пока не достигнет святости. Услышав это, молодой человек отклонил сватовство. Он не смог решиться идти к святости таким путем.

Супружеское терпение

Когда к отцу Порфирию приезжал кто-либо из женатых мужчин или из замужних женщин, имеющих плохих супруг или супругов, но тем не менее кротко несущих свой крест терпения, то он говорил, что они святые.

Выбор супруга под влиянием чувственного увлечения

У одного человека, который чересчур поспешно, под влиянием чувственного увлечения, выбрал себе жену, были серьезные проблемы как в отношениях с супругой, так и вообще в семье. Он не раз обсуждал их со Старцем. Во время одной из бесед отец Порфирий сказал ему: «Что ни говори, а ты допустил большую ошибку. Этого уже не исправить. Теперь посмотрим, как мы можем наилучшим способом исправить последствия этой ошибки». Старец трезво смотрел на вещи. Он не одобрял неправильный выбор этого человека, но и не позволял ему отчаяться от сознания неисправимости своей ошибки. Отец Порфирий призвал его приложить все усилия для того, чтобы как можно более результативно исправить неприятные последствия его поспешного решения. И эти усилия, будучи приятны Богу, оказались успешными.

Никогда не говори ей о посте

Случай из жизни отца Порфирия, касающийся его взглядов на пост, произвел на меня очень сильное впечатление.

В одной молодой супружеской паре, в то время как муж привык держать пост, жена, следуя порядку, заведенному в ее семье, не постилась. Она не возражала против поста, просто у нее дома никогда его не соблюдали.

Когда молодой супруг спросил у Старца, как ему быть с постом, тот ответил: «Ты постись, как и всегда делал. Но своей супруге ни слова не говори о посте.

И во время поста пусть у тебя в холодильнике всегда будут скоромные продукты. Пусть их ест твоя жена, а ты постись».

И действительно, спустя какое-то время, в то время как муж строго следовал наставлению отца Порфирия, начала и жена, которая имела доброе устроение, склоняться в вопросе поста на сторону своего супруга. В конце концов они начали держать пост вместе.

Поцелуй ее в щечку

Одному человеку Старец дал следующий совет: «Когда иной раз твоя жена ругает тебя за то, что ты много времени уделяешь церкви, ничего ей не отвечай. Пойди прогуляйся, а когда вернешься и увидишь, что жена готовит на кухне, зайди к ней, приласкай, погладь по голове, поцелуй в щечку. Ей это понравится, и она забудет все, что говорила раньше».

Не устраивай слежку за своей женой

Другому человеку он сказал: «Будь осторожен. Не устраивай слежку за своей женой. Не становись ревнивым безумцем. Во всем знай меру, не переусердствуй».

Когда твоему мужу бывает трудно

Благодаря своим дарованиям, полученным от Бога, отец Порфирий знал, как надо поступить в каждом конкретном случае. Одной замужней женщине, к примеру, он сказал: «Молчи и ничего не говори, когда твоему мужу бывает трудно. Молись за него, попроси и других, чтобы молились. Иначе вы только ухудшите отношения. Не найдя радости и тепла рядом с тобой, он начнет искать их в других местах». Всякий раз, согласно конкретной ситуации, он давал четкий совет, как поступить, чтобы сохранить мир в семье.

Злая жена может тебя привести к святости

– Я, Геронда, боюсь жениться, как бы мне не досталась злая жена.

– Злая жена может дать тебе возможность попасть в Царство Небесное.

Чем больше ты ворчишь, тем позднее он возвращается

Жена врача-травматолога была в отчаянии, потому что ее супруг пристрастился к дурному времяпрепровождению. После работы в больнице он прямиком шел в кафе и возвращался домой лишь после полуночи, оставляя на весь вечер одних супругу и детей, которые его почти не видели. Она протестовала, ругала его, а он в знак протеста возвращался домой еще позже, чем обычно. Положение казалось безвыходным.

Узнав об отце Порфирии, несчастная женщина поспешила к нему. Когда она приехала в Каллисию, Старец, не отличавшийся крепким здоровьем, был сильно уставшим и не мог больше принимать людей. Многие ждали его на улице. Узнав, что отец Порфирий прекратил прием посетителей, женщина очень огорчилась. Она спросила моего друга, который знал ее семью, что можно сделать. Он посоветовал ей просто подойти к Старцу под благословение, заверив ее, что и простое его благословение творит чудеса.

Женщина с трепетом приблизилась к келье отца Порфирия. Не успела она подняться по ступенькам, как услышала голос: «А ты заходи сюда». Отец Порфирий «почувствовал» ее скорбь и рассудил, что этот случай не терпел отлагательства, семье надо было помогать, корабль попал в бурю. Несмотря на свою слабость, он принял эту женщину «в порядке духовного исключения». Когда посетительница вышла из кельи Старца, ее лицо сияло от радости. Она рассказывала нам: «Отец Порфирий мне открыл все. Он сказал: «Я вижу его недостатки, у него сложился комплекс. Поэтому он допоздна засиживается в кафе, чтобы все забыть. К тому же ты постоянно ворчишь, и он совсем не хочет возвращаться домой. Чем больше ты на него ворчишь, тем позже он приходит. Теперь ты будешь поступать наоборот. Чем дольше он будет задерживаться, тем больше ты будешь молиться за него, любить его и стараться ему услужить. Тогда он малопомалу начнет меняться, его все больше будет тянуть в дом, к жене, детям, и твоя проблема разрешится». Я словно проснулась после кошмарного сна. Какой же я глупой была все это время. Своим ворчанием я едва не разрушила семью и не понимала этого». Женщина точно следовала наставлениям Старца и в скором времени вернула своего супруга в семью.

Старец соединяет распавшуюся семью

Однажды я подвозил Старца в его исихастирион, и по дороге он рассказал мне следующее:

«Как-то раз я остановил такси, чтобы поехать домой. Когда я сел в машину, таксист включил радио и стал слушать народные песни. Я говорю ему:

– Пожалуйста, я не люблю эти песни, не мог бы ты выключить радио?

– Хорошо, отец, – ответил он, – я его выключу.

Затем я спросил его:

– Как тебя зовут?

– Василий.

– Хорошо, Василий. У тебя есть дети?

– Есть. Двое.

– Ну, Василий, твой старший ребенок очень на тебя похож.

– Да, похож. А откуда ты знаешь, отец?

– А где сейчас твои дети?

– Они в одной деревне вместе со своей матерью.

– А ты что же, живешь здесь один?

– Да. Мы разошлись, отец. Я живу здесь, а она с детьми – там.

– Что же это такое, Василий? Ты их оставил одних и ничего не делаешь для того, чтобы снова соединиться с женой и детьми?

– Это невозможно, отец! Прошло много времени с тех пор, как мы расстались, и теперь мне туда дороги нет.

– Почему? – спрашиваю я. – Хочешь, я помогу тебе, и вы снова заживете одной семьей?

– Как ты это сделаешь, отец?

– Какая тебе разница, как. Скажи мне, ты хочешь или нет, а об остальном я сам позабочусь.

– Хорошо, я согласен.

Мы вместе поехали в деревню, где жила его жена вместе с их детьми. Когда мы подъехали к дому, он говорит мне:

– Я из машины не выйду. Останусь здесь.

– Хорошо, – говорю я. – Оставайся.

Я зашел в дом, поговорил с его женой, мы вместе с ней подошли к машине, и они помирились.

Вот и вся история».

Великий грех – уклоняться от деторождения

Отец Никодим рассказывал:

«Я подошел к отцу Порфирию, сказал ему, что мы проездом и заехали, только чтобы получить у него благословение. Мне не хотелось ни о чем его спрашивать, потому что на улице его ожидало много народу, я зашел первым.

«Только благословите меня, Геронда. Помолитесь за нас». – «Садись, садись», – ответил мне Старец. Затем он взял меня за руку и спросил: «Как у тебя дела? Все хорошо?» – «Слава Богу, Вашими молитвами, Геронда». Затем он сразу же сам неожиданно начал мне говорить: «Объясняй людям, чтобы они не уклонялись от рождения детей. Великий грех – уклоняться от деторождения. Ты правильно поступаешь, что говоришь об этом. Так и продолжай, говори людям, что нельзя уклоняться от рождения детей. Это уклонение от деторождения есть великий грех». Это были последние, услышанные мной здесь, на земле, слова Старца».

Вот почему я советовал вам завести ребенка

С первых же дней нашего брака, который обещал быть удачным, отец Порфирий, с которым мы часто перезванивались по телефону, постоянно говорил нам: «Не старайтесь избежать рождения детей».

Спустя немного времени после того, как у нас появился ребенок, мы решили развестись, потому что совместная жизнь не получалась. Мы обиделись и на Старца, который вместо того, чтобы со свойственной ему прозорливостью, в которой мы не раз убеждались, предвидеть наш развод, наоборот, посоветовал нам завести ребенка.

Когда наш ребенок стал подрастать, мы начали понимать, что наш развод будет преступлением перед ним. Мы остановили бракоразводный процесс, и несмотря на то что оба хотели развестись и что нам казалось, что другого выхода не было, снова стали жить вместе.

За три года до своей кончины отец Порфирий сказал нам: «Если бы у вас не было ребенка, то сейчас вы бы уже развелись, и только Бог знает, что бы с вами тогда стало. Поэтому я и советовал вам завести ребенка. Вы сохранили ваш брак, который так же священен, как все таинства нашей Церкви.

Навсегда запомните следующий образ, который я сейчас вам нарисую, и вы сможете создать счастливую семью. Ваш ребенок держит вас: одного – за одну руку, другого – за другую, и идет вперед, показывая вам дорогу, а вы следуете за ним».

…Раз есть супружеские отношения

Я спросил однажды у Старца, какие доводы следует приводить людям, когда мы говорим о том, что не следует стараться избежать деторождения, и как он как духовник разговаривает на эту тему.

Сейчас я не буду подробно останавливаться на нашей беседе. Скажу только, что отец Порфирий придерживался строгого, я бы так сказал, направления, которому следую и я в данном вопросе. При наличии супружеского общения недопустимо уклонение от деторождения. Поэтому недопустимо и использование противозачаточных средств…⁸⁸

Супружеское воздержание чуть не разрушило любовь

В одной благочестивой, очень любящей, крепкой супружеской паре, у которой уже было шестеро детей, родившихся друг за другом, без больших перерывов, супруга предложила мужу остановиться на этом и жить дальше как брат с сестрой. «Нам хватит шести детей, – сказала она. – Теперь давай будем жить в воздержании». Супруг спокойно выслушал это предложение своей целомудренной жены, но воздержался от того, чтобы сразу же с ним согласиться. Он полагал, что в решении такого серьезного и тонкого вопроса первое слово должно быть за их духовником, которым, к счастью, был отец Порфирий. «Прежде чем обсуждать этот вопрос, а тем более принимать какое-либо решение, – сказал он супруге, – нам следует посоветоваться с Герондой».

Итак, они приехали к Старцу, и супруга первой рассказала ему о своем предложении.

– Как Вы знаете, Геронда, – сказала она, – у нас шесть детей. Мы решили на этом остановиться, впредь живя в воздержании, как брат с сестрой.

Тут муж, который отличался большим тактом и рассудительностью, заметил, что он хотел бы высказаться по поводу слов «мы решили».

– Благословите мне, Геронда, сделать кое-какие разъяснения, – сказал он.

Затем, обращаясь к жене, сказал:

– Прошу прощения, но ты сказала: «Мы решили», тогда как должна была сказать: «Я решила». Это была твоя идея, тогда как я еще не высказал своего мнения и предложил обсудить этот вопрос с Герондой.

Отец Порфирий улыбнулся и сказал многодетным, любящим друг друга супругам:

– Супружеское воздержание в браке – не проблема. Проблема в том, что вы разрушите свою любовь. Диавол принесет в вашу семью раздоры, вы начнете нервничать и сориться из-за каждой мелочи – все это будет плохо отражаться на ваших детях. Поэтому вы должны хорошенько подумать над этим вопросом и молиться, чтобы Бог указал, как следует поступить согласно Его воле.

Жизнь в браке как брат с сестрой

Одна молодая супружеская пара дала взаимное обещание хранить в браке воздержание, жить как брат с сестрой, как это обычно говорят. Это предложение исходило от девушки, и юноша с ним согласился. Вскоре после венчания он стал священником. Однако между ними стали возникать несогласия, ссоры и т. д., и они обратились к Старцу. Отец Порфирий посоветовал им завести детей. В начале они отказались, поскольку считали свое взаимное обещание воздержания нерасторжимым, а нарушение его – грехом и предательством. Но Старец убедил их, что их взаимное обещание было ошибкой, поскольку цель брака состоит в рождении детей ⁸⁹. Он сказал им, что берет на себя духовную ответственность за расторжение их обещания. В конце концов супруги согласились с доводами отца Порфирия. Когда у них появился ребенок, то все раздоры закончились и в их семье воцарились мир и покой.

Что касается вопроса о принятии решения жить как брат с сестрой, ответ на который мы редко встречаем в житиях святых, то тут требуется большая осторожность, и, безусловно, необходимы совет и благословение опытного духовника.

Ваш ребенок соединит вас

Одним супругам, которые не ладили между собой, что плохо отражалось и на их ребенке, отец Порфирий сказал: «У вас сейчас плохие взаимоотношения, но ваш ребенок вас соединит. Не надо ссориться у него на глазах, потому что этим вы травмируете его психику. Берите пример с его невинности. Не тащите его назад своими раздорами. Пусть он идет вперед, взяв вас обоих за руки, чтобы вы тоже шли вперед. Между вами – ваш ребенок, а вы – справа и слева от него, держась за его ручонки, идете вместе с ним вперед и ввысь». Это были образные слова Старца, которыми он хотел живописать перед ними картину, напоминающую слова Христа: «Пустите детей и не препятствуйте им приходить ко Мне, ибо таковых есть Царство Небесное» (Мф. 19:14) и «Если не обратитесь и не будете как дети, не войдете в Царство Небесное» (Мф. 18:3).

Бог не дал им ребенка, чтобы он не был несчастен

У одних молодых супругов были большие проблемы с рождением ребенка. У женщины постоянно случались выкидыши, ей сделали операцию, и в конце концов врачи сказали, что она не сможет иметь детей. Тогда супруги решили усыновить чужого ребенка. С помощью одного своего знакомого, близко знавшего отца Порфирия, они нашли одну незамужнюю женщину и предложили ей усыновить ее ребенка. В то время как все уже было обговорено, прежде чем начать оформление усыновления, знакомый супругов, он же был и посредником в усыновлении, захотел обсудить этот вопрос со Старцем. Когда отец Порфирий выслушал его рассказ, то взял его за руку и стал подробно рассказывать ему о характере супругов. У женщины были психологические трудности и т. д.

– Я правильно говорю? – спросил наконец Старец.

– Да, Геронда. Вы говорите так, как будто видите их перед собой.

– Да, они стоят передо мной. Поэтому-то Бог и не дал им ребенка, чтобы он не был несчастен. Перестань выступать посредником в деле усыновления.

Я так и поступил. Усыновление не состоялось.

* * *

⁸⁸ Это общее правило. Но в особых случаях, с благословения рассудительного духовника, возможно «по икономии» и какое-либо иное решение. См. далее случаи с воздержанием от супружеских отношений и о супругах, которым Бог не давал ребенка, чтобы тот не был несчастен.

⁸⁹ Точнее, это одна из целей брака, но самая главная. – Прим. греческого издателя.

 

РАРЗЛИЧНЫЕ СОВЕТЫ

Приближайся к Богу памятью любви

Отец Порфирий был пустынным соловьем, который своей жизнью славословил Бога за мир, Им сотворенный, и благодарил Его за любовь, которую Он даровал нам. Во время одного моего посещения Старца я застал его больным в доме у знакомых, которые за ним ухаживали. Он сидел в кровати, рядом с ним был мой друг – его духовный сын. Отец Порфирий говорил ему о памяти смертной. Он сказал: «Существует много путей спасения. Иной человек хочет приблизиться к Богу не памятью смертной, но памятью любви. Он обращает свою душу к небу и просит Бога (при этих словах Старец воздел свои руки и поднял глаза вверх) даровать ему Свою любовь, чтобы и он мог любить. И так он обретает путь своего спасения». Отец Порфирий показал нам замечательный путь освобождения, которым, по всей вероятности, шествовал и он сам. Своими подвигами он преодолел страх смерти и ада, превзошел даже надежду на райское воздаяние, потому что он вкушал рай уже здесь.

Первый совет

Старец, когда собеседник не принимал его первого совета, уступал и давал ему другой совет, более легкий. Но первый совет был духовно более полезным.

Сейчас, когда ты можешь выдержать, я тебе и говорю

В первые годы своего знакомства с отцом Порфирием я не понимал многих вещей. На богословском факультете университета мы привыкли считать, что святые жили раньше, в древние времена. Я не мог себе представить, что рядом со мной находится святой.

Спустя много лет, когда наконец мое мнение изменилось, я спросил Старца: «Геронда, я знаю Вас столько лет, Вы столько мне говорили, столько всего произошло, но я никогда не мог все усвоить в полном объеме. Почему же Вы мне ничего об этом не говорили, если так меня любили и столько мне давали советов?» – «Ты бы не выдержал, – был ответ. – Сейчас, когда ты можешь выдержать, я тебе и говорю».

Поговори с ним доверительно…

У одного преподавателя Закона Божия возникли трения с местным архиереем. Митрополит своим поведением смущал верующих, и преподаватель спросил у Старца, надо ли сказать об этом владыке. Отец Порфирий ответил: «Если хочешь, можешь сказать, это твое право – пойти и высказать свой протест». – «А Вы сами так поступили бы?» – спросил преподаватель. «Нет, – ответил Старец, – я бы так не сделал». – «Почему?» – «Я бы так не сделал, потому что знаю, что у людей нет послушания, они не привыкли делать то, что им советуют другие. Поэтому иди и, стараясь не обидеть, доверительно поговори с владыкой. Если он тебя послушает и согласится с твоими словами – это будет большой успех. В противном случае… трудно…»

Краткие советы

«Будь простым, рассудительным, всегда собранным, сдержанным. Всегда чувствуй присутствие Господа, и Он вразумит тебя, когда надо говорить, а когда следует промолчать».

Однажды отец Порфирий сказал мне:

«Молись о том, чтобы тебе стать лучше».

Тогда я спросил его: «Геронда, что мне надо делать, чтобы стать лучше?»

И он ответил: «Всегда твори Иисусову молитву. Возлюби Христа, возлюби людей, не говори ничего о других, неизменно посещай храм Божий, читай Евангелие, чтобы Бог вразумил тебя».

Помоги мне, Геронда, так и поступать.

«Всегда говори правду.

Все, что ты делаешь, делай спокойно, мирно.

Молись о том, чтобы стать лучше».

«Будь добрым, послушным, терпеливым, не унывай, не будь излишне чувствительным, будь хорошим работником у себя на службе и не говори сам слишком много о вере, о Боге, пока тебя не спросят, но будь всем примером в подражании Христу».

«Не сиди дома, выезжай на природу».

Прогулка в горы

Часто мы спрашивали Старца о жизни, о том, что предпочесть, а от чего воздержаться. У него всегда был ответ. Иной раз такой, какой ты и думал, а иной раз – совершенно неожиданный. Он не советовал оставлять работу. Ничего подобного. Но он всегда настоятельно рекомендовал простую жизнь в загородном доме. Простую прогулку в горы он считал самым прекрасным отдыхом.

Береги свое здоровье

Старец однажды спросил обо мне у моего приятеля, который как раз к нему заехал: «Что сейчас делает твой друг? Как только приедешь в Афины, сразу позвони ему и скажи, что Геронда советует ему беречь здоровье, не переутомляться и не волноваться». Меня очень тронул телефонный звонок друга и переданные им советы отца Порфирия. На самом деле в те дни я сильно уставал и был весь на нервах. Старец мог пасти своих духовных овец, даже находясь далеко от них.

Лук, салат и морковь

– Тебе известны свойства лука? – спросил меня отец Порфирий.

– Конечно. Сосудорасширяющий эффект…

– Видишь, разве я был не прав? А откуда тебе это известно? Кто тебе сказал? Действительно, лук является сосудорасширяющим средством. Он очень хорошо действует на сердце, на сосуды, нормализует артериальное давление, оказывает положительное влияние на все органы. Он очень сильно укрепляет организм. Скажи госпоже Софии, чтобы она на кухне использовала побольше лука.

Затем мы подошли к грядкам с салатом ⁹⁰, и отец Порфирий спросил меня:

– Ты знаешь, какими витаминами богат салат?

– Я слышал, что в нем очень много витамина Е.

– Совершенно верно. Ешьте больше салата. А чтобы желудок лучше переносил салат, положи его в кипящую воду ровно настолько, сколько необходимо для того, чтобы он стал мягче. Немножко его отвари, а затем ешь. Тогда с желудком не будет никаких проблем. Скажи мне, вы едите морковь?

– Не очень много. Жена кладет ее в некоторые блюда, но я плохо ее переношу и стараюсь избегать, потому что потом мучаюсь желудком.

– Вы неправильно делаете. Надо есть много, очень много моркови, потому что в ней много витамина А, она укрепляет организм и защищает его от многих болезней. Даже от рака!

До этого разговора со Старцем я знал, что он врач, архитектор, инженер, электрик, агроном и т. д. Но в тот день я узнал, что он еще и диетолог, и очень хороший диетолог.

Какой участок купить

Один человек, врач, приехал к Старцу и сказал ему, что нашел подходящий участок для постройки дома и хочет его купить. Услышав это, отец Порфирий, как будто этот участок был у него перед глазами, сказал:

– Не покупай его, потому что там, и под землей, и над участком, проходят линии высоковольтной передачи, которые вредны для здоровья и вызывают рак.

Врач уехал, отправился на участок и действительно увидел, что над ним проходит высоковольтная линия, как и сказал Старец. Он стал искать другой участок, и когда нашел, снова отправился к отцу Порфирию и рассказал ему о нем. Тот спросил его, хорошая ли там земля. Врач ответил, что земля очень хорошая. Тогда Старец с улыбкой заметил:

– Это только сверху так кажется, но копни чуть глубже и увидишь, что она не такая уж и хорошая, там есть камни.

Врач снова отправился на участок и обнаружил, что там полно строительного мусора, который сверху засыпали хорошей землей. Он продолжил свои поиски, нашел еще один подходящий участок и поехал к отцу Порфирию. Расспросив врача о том, где находится эта земля, сколько там стремм ⁹¹ и т. д., Старец сказал:

– Этот участок покупай. Он хороший, и там много воды.

Врач начал оформлять документы по покупке и по какому-то делу зашел в мэрию. Мэр, узнав, какой участок покупает врач, сказал:

– Знаешь, ты берешь самый лучший участок. Ко всему прочему, там много воды, хотя об этом никто не знает. Много лет назад рядом с этим участком мы делали пробные бурения и обнаружили там воду.

Не покупайте этот дом

Прежде чем купить дом, в котором мы теперь живем, я нашел другой. Он отвечал всем моим требованиям. Я рассказал о нем Старцу, но он посоветовал мне не покупать его, потому что, как он мне объяснил, чуть выше дома проходит линия высоковольтной передачи, на которую я не обратил внимания, и это опасно для здоровья. Поступив согласно совету отца Порфирия, я не стал покупать этот дом. Многие ученые соглашаются с тем, что если рядом с домом проходят линии высоковольтной передачи, они могут вызывать даже рак, особенно у детей.

Где и как строить дом

Отец Порфирий давал нам советы относительно того, в каком районе надо строить дом, как его сориентировать по сторонам света, чтобы солнце попадало в комнаты в течение всего дня, как устроить систему отопления и т. д. Также он всегда нам говорил о правильном питании и о диете.

* * *

⁹⁰ Имеется в виду салатный латук. – Прим. перев.

⁹¹ Стремма – мера площади, равная 1000 м2. – Прим. перев.

 

СМИРЕНИЕ

У меня много грехов

Старец уже с детских лет сподобился получить от Бога много дарований. Он обладал великим даром глубоко чувствовать человеческую греховность. Отцы Церкви помогают нам понять, что человеку не просто признать свою греховность. Грешником себя сознает тот, кто познал то, что Бог открыл ему в общении Своей любви.

Отец Порфирий поражался тому, как много чудес открыл ему Бог. Его духовная высота явствует из его чувства собственного ничтожества. Очень трогательно он говорит о себе в одном из своих писем: «Я чувствую, что я самый грешный человек на свете… Я чувствую, что у меня много грехов, и прошу всех, кто знал меня, молиться обо мне, потому что и я, пока был жив, с великим смирением молился за вас».

Не рассказывай обо мне

Кроме великой любви отец Порфирий обладал еще и великим смирением. Однажды он сказал мне: «Я хочу тебя отругать». – «За что, Геронда?» – спросил я. «За то, что ты рассказываешь обо мне, о моих дарованиях. Я не желаю, чтобы ты об этом говорил. Все это даровал мне Бог в надежде, что я оценю Его дарования и стану лучше. Чадо мое, я боюсь, что на Страшном суде скажу: «Господи! Господи! Не от Твоего ли имени мы пророчествовали? И не Твоим ли именем бесов изгоняли? И не Твоим ли именем многие чудеса творили?» И Господь мне ответит: «Я никогда не знал вас; отойдите от Меня» (Мф. 7:22-23)».

Великое смирение Старца проявилось и в том, какое место он избрал для своей кончины. Чувствуя приближение смерти, отец Порфирий отправился на Святую Гору, чтобы умереть там, вдали от мира, и таким образом избежать почитания, которое ему оказывали в миру. Обладая столь великими дарованиями, он жил очень смиренно и смиренно умер на Святой Горе.

Критику он принимал с радостью

Однажды я услышал критические замечания об отце Порфирии в некоторых «духовных» кругах и был этим очень огорчен. В одно из своих посещений Старца я вдруг невольно заговорил об этом, но тут же спохватился и замолчал. Старец проявил живой интерес к моим словам и, ничуть не смутившись, сказал: «Продолжай, продолжай, расскажи, что обо мне говорят. Я хочу это знать не из любопытства, но для того, чтобы увидеть, где я ошибаюсь, и исправиться». Из этих слов я понял, что для отца Порфирия не существовало проблемы личной обиды, то есть по сути – гордости. Он смиренно признавал свои ошибки с тем, чтобы их исправить на пользу ближним и во славу Божию. Поэтому замечания в свой адрес он принимал с радостью. Ответом Старца его критикам были его распростертые объятия. В тот день он мне сказал: «Ты знаешь, ко мне приходят различные люди: из братств «Зои», «Сотирос», «Ставрос», других христианских организаций, а также миряне, люди, равнодушные к вере, и даже совсем неверующие. Я их не разделяю, но на всех смотрю одинаково и всех одинаково люблю». Старец не вступал в споры со своими критиками, но противопоставлял им свою смиренную христианскую любовь.

Подойди сюда, ты, который изображаешь из себя… святого!

Был день ангела отца Порфирия. Мой друг находился в келье Старца, когда тот по телефону принимал поздравления от одного знакомого священника. «Что делать мне, грешному? – говорил отец Порфирий. – Сколько я нажил себе хлопот с посетителями. Одни называют меня пророком, другие – святым, третьи – еще как-то. Что же это происходит? Однажды Бог заберет меня на небеса и скажет: «Ну-ка, иди сюда, ты, который изображал из себя на земле святого и тебя считали кем-то вроде святого Нектария и других святых». Что я, несчастный, тогда Ему отвечу?» Здесь уместно привести слова одного афонского монаха о Старце. Он сказал: «Отец Порфирий был святым, потому что по великому своему смирению он искренне верил, что он – не святой».

Не записывай то, что я тебе говорю

Однажды я спросил у отца Порфирия, можно ли мне кратко законспектировать наши с ним беседы. Он ответил очень мягко: «Нет совершенно никакой необходимости записывать то, что я тебе говорю. Все, что я говорю, есть в Евангелии. Внимательно читай Евангелие, и ты увидишь, что в нем все это написано».

Бог избрал меня, негодного, и я рад этому!

Старец чувствовал себя самым грешным человеком на свете! И когда, по своей прозорливости, он прозревал дивные и замечательные вещи, то говорил своим близким:

«Я рад, что Бог дал нам эту возможность побеседовать с вами и что Он избрал меня, грешного и негодного, чтобы через меня рассказать вам об этих вещах. Потом я размышляю о том, что Бог открыл мне и что я говорил, и радуюсь».

Я хотел попросить у тебя прощения

Телефонный разговор с отцом Порфирием:

– Почему, Геронда, Бог разрешает людям несправедливо нас обижать? Разве это правильно?

– А кто ты такая, что можешь судить Бога? Прошу тебя, немедленно повесь трубку.

Наш телефонный разговор на следующий вечер:

– Добрый вечер, Геронда.

– Как я рад, что ты мне позвонила! Я очень ждал твоего звонка, чтобы попросить у тебя прощения за вчерашнее.

– Вы, Геронда… попросить у меня прощения? Да это я должна упасть к Вам в ноги и просить у Вас прощения за то, что так сильно вчера Вас огорчила.

– Я хочу попросить у тебя прощения за то, что велел тебе вчера повесить трубку. Ты знаешь, когда ты звонила, у меня был один несчастный, который хотел покончить жизнь самоубийством из-за каких-то проблем в отношениях с его девушкой. Он стоял на коленях, и я не хотел, чтобы он так и ждал, пока я буду говорить с тобой по телефону.

Очень трудно, практически невозможно передать на бумаге то, что я почувствовала в тот момент и что чувствую даже сейчас. Поэтому единственное, что я могу сказать, и полагаю, что этого более чем достаточно, – это то, что когда святые просят прощения у недостойных, это похоже на то, когда Христос стучит в ваши двери. Только люди, достигшие «в меру полного возраста Христова» (Еф. 4:13), как говорит нам апостол Павел, могут просить прощения даже тогда, когда ответственность за проступок целиком лежит на других.

Истинное смирение является даром Божиим

Однажды Старец сказал мне:

– Бог дал тебе много дарований. Он наделил тебя редкими дарами. Что ты должен чувствовать? Постоянно благодари Его и смиряйся в Его любви.

Проси Бога даровать тебе святое смирение. Не то смирение, когда говорят: «Я последний», «Я смиренный». Это сатанинское смирение⁹². Святое смирение является даром Божиим. Слышишь? Даром, наградой, а не результатом наших собственных усилий. Ты подготовь себя и проси у Бога этот святой дар. Не говори: «У меня есть такие-то недостатки». Ничего не говори. Трудись, считай себя за ничто, а все остальное предоставь Богу.

Подвизайся, чтобы еще здесь, на земле, войти в Нерукотворную Церковь Божию.

Что хотят и как хотят другие

Однажды я сказал отцу Порфирию:

– Геронда, я не могу работать вместе с этим братом… он постоянно ропщет.

– Чадо мое, в тебе есть эгоизм. Ты это знаешь? Отсюда все твои беды.

– Я это знаю, Геронда, эта страсть у меня с детства. Помолитесь, чтобы Бог даровал мне в сердце смирение.

– Когда в сердце есть святое смирение, тогда оно все видит по-доброму и живет в Нерукотворной Церкви Божией уже сейчас.

Но это не то смирение, которое заключается в смиренных словах, и не то, о котором мы думаем, что мы его достигли. Святое смирение является Божиим даром душе. Его дает Бог, когда найдет чистое сердце, готовое принять его. Тогда душа с благодарностью взирает на Бога и устремляется к Нему.

Итак, ты не говори: «Он постоянно ропщет, он все время ворчит, он гневается» и т. д. Не говори: «У меня с ним нет никакого контакта и никогда не будет».

Это не выход из положения. Это не по-православному, не по-христиански. Поступая так, ты далеко отстоишь от любви Божией, ты отделяешь себя от благодати Божией, потому что ты отделился от твоих братьев.

Наоборот, не замечай их слабости, не подражай их немощам, так ты станешь единым с ними в совместных послушаниях. Что они хотят делать и как хотят… Так хотят? Хорошо, так. По-другому? По-другому. Так рушатся стены, отделяющие нас от наших братьев. Так мы соединяемся со Христом.

Чем ближе ты каждый день соединяешься со своими братьями, тем глубже таинственно входишь в любовь Христову.

Нас хвалят, и мы принимаем похвалы

Старец, будучи истинным врачом, видел не только мои телесные немощи. Еще больше он переживал о моих бесчисленных духовных недостатках и заботился о том, чтобы я приобрел смирение. Однажды вечером отец Порфирий позвонил мне в больницу, а непосредственно перед его звонком одни супруги, мои пациенты, пришли и долго, горячо меня благодарили за лечение. Отец Порфирий сказал: «Георгий, это Геронда. Мы с тобой вместе пойдем в ад. Мы услышим: «Безумный! В сию ночь душу твою возьмут у тебя; кому же достанется то, что ты заготовил?» (Лк. 12:20)» Я прервал его: «Что мы имели в этой жизни, Геронда? Машину-развалюху, пустой счет в банке и наши несбывшиеся мечты?» Старец ответил немедленно: «Что ты такое говоришь? Разве не говорят тебе люди: «Какой Вы хороший врач, как Вы нас любите, как заботитесь о нас, не берете лишних денег…» И ты все это принимаешь, проглатываешь. Ну вот, ты и теряешь свою награду. Точно так же поступаю и я. Мне говорят, что у меня есть «дарования», что я могу дотронуться до человека и сотворить чудо, что я святой. А я, слабый и безумный, все это принимаю. Поэтому-то я тебе и сказал, что мы вместе пойдем в ад». – «Ну, раз так, то давайте пойдем вместе, – ответил я. – Вместе пойдем в ад». Вешая трубку, Старец сказал: «Я с тобой говорю серьезно, а ты всегда шутишь. Дай Бог нам обоим доброго покаяния».

Смирение и послушание – это одно и то же

Однажды я спросил отца Порфирия: «Геронда, какая разница между послушанием и смирением?» Старец с улыбкой ответил мне: «Это одно и то же». Действительно, когда мы оказываем непослушание воле Божией, не слушая советов духовника, можем ли мы серьезно верить в то, что мы смиренны? Можно ли умертвить свившее в нас себе гнездо чудовище превозношения иным оружием, кроме как послушанием воле Божией? Образец смирения явил нам, грешным, безгрешный Богочеловек, Который, «по виду став как человек, смирил Себя, быв послушным даже до смерти, и смерти крестной» (Флп. 2:7-8).

Христианин никогда не бывает прав

Я всегда с величайшим благоговением слушал убедительные отеческие слова отца Порфирия и реально ощущал его любовь и заботу о нас. Он никогда меня не хвалил, напротив, говорил: «Ты виноват. Молись о своих братьях. Молись Богу, чтобы Он даровал тебе святое смирение и дар любви к Нему». Не помню, чтобы я когда-нибудь возражал Старцу. Однажды я подумал, что отец Порфирий несправедлив ко мне в решении проблемы, о которой мы с ним говорили. Он мне тогда сказал: «Ты не прав», в то время как я считал, что поступаю правильно. Старец понял мои сомнения и сказал: «Ты прав, но у тебя нет прав. Христианин никогда не бывает прав. Он всегда должен считать виноватым самого себя». Быть правыми свойственно сынам века сего. Так ты никого не будешь осуждать.

Богу не нужны звания…

Потребность в душевном отдохновении, которое обретаешь рядом со святыми людьми, двенадцать лет назад привела меня к отцу Порфирию. Одна из его духовных дочерей представила меня Старцу:

– Геронда, я привела к Вам моего директора по гимназии.

Я невольно возразила:

– Зачем упоминать о должностях? Здесь я просто Панайота. Этого достаточно.

Удивительно, но Старец был очень доволен. Он повернулся ко мне, глубоко-глубоко заглянул в мои глаза и рассмеялся подобно невинному младенцу.

– Ты правильно сказала. Мария не понимает, что Богу ничего этого не надо. Мы приближаемся к Нему посредством добродетелей.

Я села рядом с отцом Порфирием, открыла ему свое сердце, и он меня внимательно слушал. Он держал меня за руку, и мне казалось, что он молился. Взяв у него на прощание благословение, я уезжала со слезами на глазах.

Еще много раз я приезжала к Старцу. Когда у меня были трудности, я устремлялась туда, чтобы обрести покой и получить помощь. У меня всегда была твердая уверенность в том, что по молитвам отца Порфирия Бог исполнит любую его просьбу.

* * *

⁹² Этот совет был дан конкретному человеку, который беседовал с отцом Порфирием. Он не имеет обязательной силы для всех. Например, о себе Старец говорил, что он великий грешник и негодный человек.

 

ФОРМАЛИЗМ

Они привыкли к старому

Мой друг рассказал старцу о своих трудностях: несмотря на все его усилия, ему не удалось переубедить в основных положениях своего коллегу, очень консервативного человека. Он был сторонником иностранных педагогических методик и моделей, которые оказались неудачными, главным образом потому, что не были сориентированы на Православие. Отец Порфирий ответил ему: «Не переживай и не трудись понапрасну. Этих людей не изменить. Они привыкли к старому».

После этого совета Старца мой товарищ принял своего коллегу таким, каков он был, не пытаясь больше его изменить. Что же касается своей части работы, то он старался выполнять ее как можно лучше.

 

ОбЯЗАТЕЛЬСТВА

Почему ты чувствуешь себя обязанным?

Я был сильно тронут помощью, с великой любовью оказанной мне одним братом во Христе, с которым меня недавно познакомил отец Порфирий. Беседуя однажды со Старцем, я сказал ему, что чувствую себя очень обязанным этому человеку. Неожиданно он спросил: «Почему ты чувствуешь себя обязанным? Разве он трудился только лишь ради тебя?» – «Конечно, Геронда, он совершенно бескорыстно все делал лишь ради меня, – ответил я. – Это стоило ему труда, времени, денег, он должен был приезжать из соседнего городка, где он живет… И все это совершенно бескорыстно».

Старец задал еще один вопрос: «Почему ты обосабливаешься?» – «Как это, Геронда? – спросил я. – Не понимаю». – «Разве ты не читал слов апостола: «Страдает ли один член, страдают с ним все члены; славится ли один член, с ним радуются все члены» (1Кор. 12:26)? Разве ты не понял, что если, будучи христианином, ты живешь, чуждаясь своих братьев, если ты глубоко не осознаешь себя соединенным живой связью с другими членами таинственного тела Христова, то есть Его Церкви, посредством нерушимых уз любви, то ты – не настоящий христианин?» Я понял, о чем говорит Старец, и замолчал. Что я мог сказать? Что все, только что им сказанное, мне знакомо, но лишь теоретически? Чего стоит теория без практики? Отец Порфирий своими словами, за которыми стоял личный опыт, сделал понятным то, о чем он некогда написал: «Это правда, что без любви к людям ты не можешь возлюбить Бога. Но так же несомненно и то, что только через любовь к Богу ты сможешь воистину возлюбить людей».

 

ПИТАНИЕ

Во славу Божию

Даже самые что ни на есть «обыденные» поступки Старца источали аромат духовности. Однажды, войдя в его келью, я нашел отца Порфирия сидящим на своей кровати и обедающим. Он, не прерывая обеда, благословил меня и предложил сесть. Такая непосредственность Старца наполнила меня радостью. Сидя на стуле напротив отца Порфирия, я молча наблюдал за ним. Это было необычайно приятное зрелище. Левой рукой Старец придерживал стоящую у него на коленях глубокую тарелку овощного супа, правой держал ложку и ел, согбенный, в молчании, со вниманием, смирением, с благодарностью, как будто участвовал в некоем тайнодействии.

Я пожалел, что в тот момент у меня с собой не было видеокамеры, чтобы запечатлеть эту сцену, а затем показать своим друзьям, как образец духовной немой картины под названием: «Святой, вкушающий свою простую пищу». Смотря на Старца, мы преисполнялись бы радости и повторяли бы слова, сказанные некогда одним монахом, посетившим великого пустынника: «Мне достаточно и того, Геронда, что я Вас вижу». Мы бы сокровенно проникали в слова апостола Павла: «Итак, едите ли, пьете ли, пли иное что делаете, все делайте во славу Божию» (1Кор. 10:31). Мы бы невольно сравнивали эту аскетическую картину с картиной нашего обеда с вкусной, сытной, богатой, хорошо приготовленной пищей.

Справедливости ради надо отметить, что Старец весьма часто советовал и даже давал рецепты приготовления вкусных блюд и сладостей. Этим он ясно показывал, что не хочет, чтобы мы оставались равнодушными или были лишены всего того прекрасного, что даровала нам любовь Божия.

 

ЛЮБОЗНАТЕЛЬНОСТЬ

Старец читал различную познавательную литературу

Приснопамятный отец Порфирий получил в миру лишь начальное образование. Однако несмотря на это он, стяжав премудрость свыше, был настоящим мудрецом. Обладая природной любознательностью, он любил читать различную познавательную литературу. Старец читал книги из самых различных областей знаний – это кроме богословской литературы, которую он читал с особым вниманием. Он читал книги по медицине, физике, астрономии и т. д.

 

СТРАХ

Бог нас очень любит. Не надо ничего бояться

Летним вечером, сидя под одной из сосен, растущих близ храма, Старец говорил нам о том, что мы должны безгранично доверять промыслу Божию. «Помните, что сказано в Священном Писании, – произнес он, – «у вас же и волосы на голове все сочтены» (Мф. 10:30), и это действительно так и есть. Ничто в нашей жизни не случайно. Бог заботится даже о самых ничтожных вещах и событиях, случающихся с нами. Мы Ему не безразличны, так что мы не одни в этом мире. Он очень нас любит. Ни на одну секунду Он не забывает о нас. Он нас постоянно оберегает. Мы должны это помнить и ничего не бояться».

Главное, чтобы мы стали лучше, а в остальном… воля Божия да будет

После турецкой оккупации Кипра⁹³ мы спросили отца Порфирия, что же там будет дальше. И он ответил: «Бог знает, что делает». То же самое он говорил и во время волны страшных землетрясений в Греции⁹⁴ и оставался спокойным. Старец говорил: «Главное, чтобы мы стали лучше, а в остальном… воля Божия да будет».

…Потому что ты не имеешь сильной любви ко Христу

«Ты мне говорил, что иногда у тебя бывают страхования. Это потому, что ты не имеешь сильной любви ко Христу. Вот и все. Ну, теперь иди, я сейчас занят».

Боязнь грозы

Когда прекратились вспышки молнии, перестал греметь гром и дождь закончился, я пошел в келью к отцу Порфирию. Он выглядел бодрым, веселым, отдохнувшим, как будто только что проснулся. Я спросил его:

– Как Вы могли, Геронда, спать в такую ужасную грозу?

– А что такое?

– Здесь у многих чуть инфаркт не случился, а Вы говорите «что такое»!

– Почему же, чадо мое?

– От страха перед грозой ⁹⁵.

– Кто боится Бога, тот или не доверяет Ему, или не любит Его, или и то и другое. А поскольку я доверяю Богу и люблю Его, постольку я Его и не боюсь!

Что тебе могут сделать змеи?

– Геронда, я начинаю бояться за Вашу жизнь…

– А почему ты боишься за мою жизнь?

– Ну как же? Ведь здесь, куда Вы переехали, Вас закусают змеи.

– А где ты видела змей? За все время, что ты сюда ездишь, сколько змей попалось тебе по дороге?

– Ни одной.

– Ну тогда какие змеи меня искусают? Те, которых здесь нет?

– Но ведь, Геронда, в этой местности живет очень много змей.

– Ты хочешь сказать, «жило много змей». Спроси у женщин или у тех, кто здесь работает, есть ли здесь змеи.

– Но что могло случиться со змеями, которые всегда здесь жили?

– Что с ними случилось? Когда я сюда приехал, змеи ушли. Чадо мое, если ты имеешь в себе Бога, то что тебе могут сделать змеи? Они ведь – тоже творение Божие, не так ли? А может ли творение быть сильнее своего Творца?

– Конечно нет, Геронда.

Сейчас, мысленно обращаясь к Старцу, я часто говорю: «Раньше Вы жили рядом с нами и часто наставляли нас. А теперь, когда Вы нас покинули, что мы будем делать?»

Если он отважится вымыть себе голову, то тут же… погибнет!

Отец Порфирий рассказывал мне следующее. Один человек был одержим навязчивой идеей, что если он вымоет голову, то в ту же минуту умрет. Эта навязчивая идея появилась вследствие ворожбы на этого несчастного человека. Он не только жил с дурно пахнущими волосами, что само по себе нелегко, но еще и должен был безропотно переносить насмешки домашних и знакомых, которые, несмотря на все свои сверхчеловеческие усилия, не смогли убедить его в том, что мыть голову необходимо и что это – совершенно безопасно.

Так проходили дни, недели, месяцы, годы, и никто не мог уговорить этого несчастного помыть голову. Дурной запах его немытых волос был очень сильным и чувствовался на расстоянии. Так что все буквально шарахались в сторону от этого человека. Это совершенно убивало несчастного. Он предпринимал различные попытки избавиться от своей фобии, но не только в этом не преуспел, а напротив, каждая неудача упрочивала в нем его навязчивую идею, тем самым лишь увеличивая его страдания.

Так прошло целых восемнадцать лет! Может быть, для нас восемнадцать лет ничего не значат или же ни о чем не говорят. Но для этого человека, страдания которого ни на минуту не прекращались, эти годы тянулись, как столетия. Тем не менее несчастный не терял надежды, что настанет день, когда он освободится от своей фобии, которая была самой настоящей пыткой.

Итак, спустя восемнадцать лет он узнает, что в Милеси живет один святой Старец по имени Порфирий, который творит чудеса. Страдалец тут же решил отправиться к нему, рассказать о своей беде и попросить помощи. Приехав к отцу Порфирию, он со слезами на глазах поведал ему со всеми подробностями о своих мучениях, о той беде, которая сделала его несчастным и терзала почти два десятка лет.

«Очень внимательно и с большим сочувствием я слушал его повествование, – рассказывал мне отец Порфирий. – В те минуты я прочувствовал всю тяжесть его страданий. Я был сильно расстроен, видя перед собой здорового мужчину, который безо всякой причины прожил лучшие годы своей жизни с этим несчастьем. И если бы он один… Фобия – это распространенная болезнь. Сколько людей на протяжении десятков лет терзаются различными страхами, причиняя страдания и себе, и своим близким. Особенно близким. Они страдают вдвойне и переживают вдвойне, потому что видят родного человека в плену у его безумия и ничем не могут ему помочь. А еще я тебе скажу, что большинство из этих несчастных часто бывают бесноватыми.

Итак, я ему говорю, что все это пустяки. Это действительно пустяки. «Сделай, как я, – говорю ему и широко расправляю свои плечи, – и твой страх навсегда уйдет». Но он меня не послушал. А знаешь почему? Потому что эти люди не верят в Бога, а это и является источником всякого зла. И вместо того, чтобы идти путем Христовым, они идут путем сатаны. Начинают обращаться к колдунам и колдуньям, те ими вертят как хотят, и в конце концов они не только не получают исцеления, но зачастую теряют и свою душу. Потому что нельзя оставаться христианином и просить помощи у сатаны. Ты или со Христом, или с диаволом.

Нельзя служить двум господам⁹⁶. К счастью, этот страдалец так не делал, не обращался к колдунам и экстрасенсам. Просто у него не было веры, которую надо иметь, чтобы противостоять фобии. Поэтому первое, что я сделал, – это укрепил в нем веру. С этого все начинается. Затем я объяснил ему, что маловерие легко открывает двери сатане. А если он войдет, то уже так просто не выйдет… Мы долго говорили, он меня очень внимательно слушал, и я понял, что он готов сделать так, как я ему посоветую.

В конце нашей беседы я прочитал над ним несколько молитв. Я молился Богу, чтобы Он избавил его от этого сатанинского воздействия. Потому что в данном случае имело место именно сатанинское воздействие. Закончив молитвы, я сказал ему:

– Чадо мое, сейчас ты, как только придешь домой, нагрей воду, чтобы вымыть голову. Я здесь буду непрерывно молиться за тебя. И я буду рядом с тобой. Прежде чем начать мыть голову, начни говорить молитву: «Господи, Иисусе Христе, помилуй мя». Когда будешь творить молитву, мысленно обращай свой ум ко мне. А помыв голову, позвони мне и скажи, что ты уже вымылся. Я буду ждать твоего звонка.

Этот человек отправился назад в Афины, преисполненный веры и с большим воодушевлением. Приехав домой, он сделал все в точности так, как я ему посоветовал. Вымыв голову, он позвонил мне. Подняв трубку, я услышал: «Геронда, это ?. Я вымыл голову! Я вымыл голову!» Его радость невозможно было описать. Он плакал… Я посоветовал ему точно так же поступать каждый день и всякий раз, вымыв голову, сразу же звонить мне. И он в точности следует моему совету. Вот и сейчас только что этот человек позвонил. «Геронда, – сказал он, – это ?. Я вымыл голову». Бог пожалел его и окончательно освободил от болезни».

* * *

⁹³ Турецкая интервенция началась 20 июля 1974 г. – Прям, перев.

⁹⁴ В 1970-е годы по всей Греции прокатилась волна сильных землетрясений. – Прим. перев.

⁹⁵ В Греции в деревнях люди считают смерть от удара молнии наказанием Божиим. – Прим. перев.

⁹⁶ Ср.: Мф. 6:24.

 

РАДОСТЬ – СВЕТ

Он купался в свете

Однажды поздно вечером заглянув в келью отца Порфирия, я остановился в недоумении. Мне казалось, что он будет измучен посетителями, но он выглядел бодрым и совсем не уставшим. Его лицо было похоже на румяное лицо младенца, который только что проснулся после долгого сна. Никогда еще я не видел его таким. Но то, что меня более всего изумило, так это дивный свет, окружавший все его тело. Особенно интенсивное свечение было вокруг головы. Келья едва-едва была освещена одной свечой, везде падали тени, которые вздрагивали, когда пламя свечи колебалось. Все было погружено в тень, кроме Старца, который просто купался в свете. Первый раз я видел такой свет, который можно назвать невещественным и нетварным, поскольку он не был похож ни на один природный или искусственный свет и не подчинялся законам светотени. Это был свет, который освещал отца Порфирия не снаружи, как, скажем, свет свечи, но который изливался как бы изнутри Старца вовне. Я ничего не сказал ему об этом свете, потому что меня охватили «страх и трепет». Старец был, как всегда, полон отеческой любви и еще раз принес отдохновение моей душе своими словами утешения.

Что делать, чтобы обрести радость?

– Что делать, Геронда, чтобы обрести радость в жизни?

– Читай Священное Писание, ходи в церковь: надо, чтобы у тебя был духовник, причащайся. Одним словом, будь хорошей христианкой. Тогда ты найдешь ту радость, которую ищешь. Ты видишь, мне сейчас больно, но я счастлив. Так и ты, когда немного приблизишься ко Христу, тогда и обретешь радость в жизни.

Открой двери, чтобы впустить свет

«Не старайся изгнать из себя то зло, которое в тебе есть. Лучше открывай двери, чтобы впустить свет. А свет – это Христос. Тогда все то темное, что живет в тебе, уйдет само».

Чтобы изгнать мрак, не надо махать руками

Отец Порфирий в целом не желал углубляться в отрицательное, в негатив, напротив, он всегда стремился к положительному и светлому. Он говорил: «Представь, что ты, находясь в темной комнате, начнешь махать руками, пытаясь разогнать мрак. Но так его не прогонишь. Открой окно, чтобы в комнату проник свет, и тогда тьма уйдет сама. Только свет может изгнать тьму. Внимательно читай Священное Писание, жития святых, творения Святых Отцов. Это и есть свет, прогоняющий мрак». Этот пример Старец приводил мне неоднократно.

Я преисполнился надежды и радости

Это была уже не первая моя встреча с отцом Порфирием, когда я решился, наконец, задать ему несколько вопросов, которые меня в то время беспокоили, – о том, как жить дальше. Я продумал, что буду говорить, и мысленно составил очередность вопросов, в которой буду их ему задавать.

Итак, я сел рядом со Старцем, но, прежде чем успел что-либо сказать, он сам стал говорить, точно отвечая на все вопросы, которые я собирался ему задать, причем в той самой последовательности, в какой я собирался его спрашивать.

Естественно, я растерялся. Я был настолько поражен происходящим, что просто не знал, что и говорить. Он знал все, все, что меня волновало, до мельчайших подробностей. Только благодаря отцу Порфирию мне удалось справиться с теми трудностями, которые у меня были в то время, и принять решение не оставлять свою миссию в Африке.

– Продолжайте исполнять там Ваше великое миссионерское дело, – сказал Старец.

То, что меня переполняло на всем протяжении нашей беседы и что я навсегда сохранил в себе, так это удивительное ощущение воодушевления, надежды и радости. С той беседы и до сегодняшнего дня (а вы знаете, жить в Африке очень тяжело, там трудности совсем иные, чем здесь, много болезней и т. д.) я испытываю бесконечную радость и ликование, которые часто просто необъяснимы. Я уверен, что только молитвы Старца помогают мне жить и продолжать свою миссионерскую работу в Африке.

Весьма актуальны для нас слова приснопамятного отца Порфирия, который говорил: «Христос Своим Воскресением не просто перевел нас на другую сторону реки, канала, озера. Он вывел нас из хаоса, который сам человек никогда не смог бы преодолеть. Он препроводил нас от смерти к жизни. Христос воскрес, и теперь все ликует. Ты видел весной козочек, как они радостно резвятся на зеленой травке? Немного пососут свою мамочку и снова продолжают весело скакать? Так и мы должны ликовать о неизреченной радости Воскресения Христова и о нашем собственном воскресении.

Могу дать тебе один совет, – продолжал он. – Когда тебя постигнет какая-либо скорбь или неудача, мысленно соберись и медленно-медленно читай тропарь: «Смерти празднуем умерщвление…»⁹⁷ И ты увидишь, что самое великое событие, как в твоей жизни, так и в жизни всего мира, уже свершилось. Это – Воскресение Христа, наше спасение. И ты осознаешь, что случившаяся с тобой неудача слишком мала, чтобы разрушить твое доброе устроение».

Христос воскресе, братия!

Атмосфера радости в окружении Старца

Пастырская благодать Старца действовала тайно и незаметно. Причем не только когда отец Порфирий разговаривал с посетителями в своей келье, но и когда те просто сидели во дворике в ожидании встречи с ним. С первого же своего приезда в Каллисию я обратил внимание на радостную, я бы даже сказал, пасхальную атмосферу, царившую в окружении Старца, между людьми, которые встречались впервые. Вначале я подумал, что это – лишь мое личное впечатление. Но позже о подобных же ощущениях, причем теми же самыми словами, рассказывали мне и многие другие посетители отца Порфирия, которые чувствовали то же самое.

* * *

⁹⁷ «Смерти празднуем умерщвление, адово разрушение, иного жития вечнаго начало и, играюще, поем Виновнаго, единого бла-гословеннаго отцев Бога и препрославленнаго» (тропарь седьмой песни Пасхального канона). – Прим. перев.

 

БЛАГОДАТЬ БОЖИЯ

Без насилия над собой, с кротостью предайся в руки Божии

Отец Порфирий рассказывал:

«Однажды летом, когда я еще служил в Афинах, один мой друг, зубной врач, вместе со своей женой предложили мне съездить с ними на Патмос, где был в ссылке апостол Иоанн Богослов. Мы спустились к пещере Апокалипсиса, подошли к месту, где во время откровения треснула скала, к выемке в стене, куда апостол опирался, когда поднимался…

Ты знаешь, эти места освятились. Они передают святость и радость.

Я скоро почувствовал, что мое сердце как бы открывается, и поспешил выйти из пещеры, потому что там были и другие люди. После полудня, желая снова прикоснуться к благодати, разливающейся на святом месте, я предложил снова сходить к пещере.

– Преклоните головы, сидите спокойно и молитесь. Не поднимайтесь и не удивляйтесь, что бы ни случилось, – сказал я своим спутникам.

Я тоже склонился к земле и молился. Но благодать, как это было утром, не приходила. Поднявшись, я покадил в алтаре и храме, вернулся на свое место, и тут мое сердце открылось. Я распростер руки и оставался в таком положении довольно долго. Моя душа насытилась. Только один человек спустился в это время в пещеру и, наверное, видел меня, точно не знаю. Может быть, это был седмичный священник. Он скоро ушел.

Мы поднялись и молча вышли из пещеры. Весь вечер мы провели в молчании. Я поел совсем немного, чтобы только их не обидеть. Они меня ни о чем не спрашивали.

Об этом не стоило бы говорить, потому что это непередаваемо и необъяснимо.

Но как это произошло? Я ни к чему себя не принуждал, не спешил. Встал, покадил, и благодать пришла сама, когда пожелала.

И ты так же делай. Воспари умом ввысь: «Господи, Иисусе Христе…»

Без насилия над собой, с кротостью предайся в руки Божии, и Он придет и умилостивится над твоей душой».

 

ХИЛИАСТЫ (свидетели Иеговы)

Так хилиазм не победишь

Мы с другом на машине отправились на работу, в монастырь. Вместе с нами поехал и отец Порфирий.

По дороге я обратил его внимание на то, что мы проезжаем мимо нескольких построек, принадлежащих иеговистам. Меня охватили скорбь и негодование, когда я подумал о той растлевающей души работе, которую ведут эти еретики. Вместо того чтобы каяться в своих грехах, они стараются поколебать веру во Христа у людей, за которых Христос умер ⁹⁸ и воскрес. Старец молчал. Я подумал про себя: «О чем, интересно, задумался Геронда? Почему он ничего не говорит, видя этих людей и зная о их разрушительной деятельности?» Отец Порфирий тут же ответил на мои мысли. «Ох уж эти несчастные лжесвидетели Иеговы! – сказал он. – Бог да помилует их! Одни христиане гневаются на них, другие ссорятся с ними, ругают их, третьи тащат в суд. Но с ними не так нужно бороться. Знаете, когда мы их победим? Когда сами станем святыми».

* * *

⁹⁸ Ср.: 1Кор. 8:11.

 

ДЕНЬГИ, МАТЕРИАЛЬНЫЕ БЛАГА

Мы лишь распорядители земных благ

Отец Порфирий проникал в самую сущность человека, вещей, событий. Внешний блеск и богатство человека никак на него не действовали. Однажды он сказал мне: «Ты знаешь, что кто-то может иметь здесь дворец и пойти в рай или в ад? Будем ли мы в раю или в аду, зависит не от того, мало или много у нас денег, но от того, как мы этими деньгами распоряжаемся. Деньги, дома, все наше материальное благосостояние – не наше, все это Божие. Мы – лишь распорядители. Следует помнить, что Бог потребует с нас отчет за каждую драхму, употребили мы ее согласно Его воле или же нет».

Защищай свой дом и участок

Старец говорил моему другу: «Я знаю, что это очень хлопотно – ходить по судам и отстаивать свое право на владение домом и участком, но что делать? Если махнуть на это рукой, то другие присвоят их себе. А это еще хуже, и для тебя, и для них. Поэтому будь с такими людьми очень строг». Отец Порфирий сказал так, зная уступчивость в характере моего друга, который только отчасти следовал его советам, почему и не мог совершенно избежать несправедливостей по отношению к себе.

В Православии все находится в равновесии

Помню, однажды, когда Старец какое-то время жил в одной деревушке на Эвбее⁹⁹, он говорил людям: «Сажайте яблони, персики, абрикосы». Объяснял и как надо сажать. Некоторые ему возражали: «Зачем ты в это вмешиваешься? Ты священник, занимайся церковными вопросами». На что он отвечал: «Но ведь и это относится к церковным вопросам. Почему? Потому что если ты не будешь сажать абрикосы или персики, а твой сосед посадит, то ты будешь виновником того, что твой ребенок станет вором».

Отец Порфирий говорил: «Существует некоторая зависимость между мирскими и духовными делами, и это в духе Православия. В Православии нет места монофизитству¹⁰⁰·. Монофизитство – это ересь. Что мы в данном случае имеем в виду, когда говорим «монофизитство»? Когда кто-либо занимается только лишь тем, что связано с небесным, Божественным, духовным. В Православии все находится в равновесии, подобно тому, как во Христе соединены совершенная человеческая природа и совершенная Божественная природа, которые пребывают в гармонии. Богочеловеческая природа Христа. Монофизитству у нас нет места.

Поэтому, как вы знаете, в Православии есть молитвы на закладку дома, на освящение рыболовных сетей, на копание колодца, на посадку виноградника, на выгон скота и т. д. То есть у нас есть Дух, Который удерживает в равновесии небесное и земное».

Так мы собрали начальный капитал

Летним утром я приехал навестить отца Порфирия, который тогда жил в домике на колесах на недавно купленном прекрасном участке, окруженном сосновым лесом. Осматривая место, я размышлял о том, кто же пожертвовал Старцу этот участок. Когда я поднялся в домик, отец Порфирий спросил меня: «Видел, какой у нас замечательный участок для монастыря? Он куплен на мои сбережения». С недоумением я посмотрел на Старца и про себя подумал: «Какие сбережения могут быть у заштатного священника, который к тому же кроме себя содержит еще свою сестру и племянницу?» После небольшой паузы отец Порфирий сказал: «Ты, наверное, хочешь спросить, откуда у меня деньги? Еще давно я купил вязальную машину и работал на ней». И снова у меня промелькнул помысел недоверия: «Да сколько там можно заработать на вязальной машине?» Старец тут же ответил на мои мысли: «Мы работали, скажу я тебе, много работали. Понимаешь? Мы брали подряды на вязаные вещи и с утра до вечера в течение многих лет работали на этой вязальной машине, я, моя сестра и племянница. Так мы смогли заработать начальный капитал, достаточный, чтобы купить этот участок под монастырь». Я был поражен трудолюбием и бережливостью отца Порфирия и его родственников.

Византийское пение пронизано смирением

Однажды Старец рассказывал мне о значении византийской музыки в православном богослужении, об афонских певчих, которые пели просто, умилительно, смиренно, стараясь своим пением помочь молящимся монахам. «И здесь, в миру, конечно, есть хорошие певчие, – сказал он. – Но здесь, как бы это сказать, часто поют с самодовольством». Отец Порфирий очень любил византийские песнопения. Они пронизаны смирением, почему и вызывают у людей чувство умиления.

Как петь?

«Когда ты поешь, – наставлял меня Старец, – пой смиренно. Избегай ненужной мимики, беспорядочных взмахов руками, притопывания ногой… Следи за службой, не разговаривай на клиросе. Живи тем, что поешь. Только тогда твое пение будет доходить до молящихся».

Хорошая, добрая музыка

«Хорошая, добрая музыка приносит душе человека большую пользу».

Благочестивый певчий передает благодать Божию

Старец говорил:

«Византийская церковная музыка – это целое учение… Она умягчает душу человека и постепенно, вместе со звуками, источающими блаженство, радость, благодарение, странствующими в духовном мире, возносит ее к иным духовным мирам… Так и есть, чада мои, не обращайте внимания на то, что иногда говорят про певчих… Когда кто-либо постепенно проникается духовной манерой пения, он все это чувствует и так и должен петь всегда.

Ты можешь стать и самовлюбленным псалтом, делать изящные телодвижения, отбивать такт… и оставаться пустышкой. У тебя может быть и голос, и этот голос будет затрагивать души людей. Но у другого певчего, который действительно святой, есть еще и нечто иное. Кроме голоса, производящего, так сказать, звуковые волны, от него исходят и другие волны, несущие, таинственным образом, некую благодать. Эти волны глубоко проникают в души людей, приводя их в чувство умиления.

У музыканта-пустышки, эгоиста, есть голос, и он этим доволен. Святой же музыкант вместе со звуковыми производит и другие волны. Происходит великое таинство. Поэтому если вы поедете на Святую Гору и послушаете, как там поют монахи, то будь у вас даже ледяное или каменное сердце, услышав это пение… (В это время кто-то включил магнитофонную запись одной службы.) Вот вам пример, – сказал Старец, – этот певчий может вызвать умиление…»

Византийская музыка предпочтительнее светской

Старец, зная, по внутреннему извещению, о моей любви к музыке, хотел мне духовно помочь и в этом. Однажды вечером, когда мы гуляли среди сосен, он сказал мне: «Это хорошо, что ты слушаешь музыку. Византийская музыка выше любой другой, потому что она не будоражит душу, но соединяет ее с Богом и приносит ей совершенное успокоение. Если есть сильное желание, то ты можешь слушать и светскую музыку. Но тогда предпочтительнее слушать просто музыку, музыку без слов».

* * *

⁹⁹ Большой полуостров, расположенный недалеко от Афин. – Прим. перев.

¹⁰⁰ Здесь слово «монофизитство» употреблено в переносном смысле. Монофизиты – еретики, которые учили об одной природе Христа – Божественной. Преп. Максим Исповедник (VII в.) обличил монофизитов, обосновав учение о дифизитстве, истинно православном исповедании, учащем о наличии во Христе двух природ: Божественной и человеческой. – Прим. перев.

 

НАВЯЗЧИВЫЕ ИДЕИ

Навязчивые идеи принуждают тебя делать то, что тебе не свойственно

Отец Порфирий часто обращал наше внимание на так называемые навязчивые идеи, когда человек принуждает себя делать то, что ему не свойственно и что для него не характерно. Это ужасное состояние свойственно людям, у которых в душе царит полнейшая путаница. В этом состоянии человек внутренне переживает сильные душевные потрясения и ощущает в душе ужасную сумятицу.

Старец помогал людям, у которых были такого рода проблемы. Он призывал их следить за своим состоянием. Давал советы, как, живя по воле Божией, возложив все на Бога, обращаясь к молитве, они могут прийти к освобождению.

 

ДУШЕВНЫЕ И НЕРВНЫЕ БОЛЕЗНИ

«Ты совершенно расклеилась!»

Одна светская дама имела несколько высших образований. Будучи активным членом самых разных обществ и клубов, она активно занималась общественной деятельностью. Однако, от природы обладая чувствительной душой, очень скоро она оказалась на грани нервного срыва и обратилась к отцу Порфирию. Старец сразу «увидел» ее душевное состояние и сказал: «Ты совершенно расклеилась». Женщина была поражена таким необычным диагнозом, очень точно передававшим всю ту душевную сумятицу, в которой она жила по причине множества терзавших ее, как казалось, неразрешимых проблем.

Отец Порфирий, сострадая ей, окружил ее отеческой заботой как свою духовную дочь. Со своей стороны эта женщина самоотверженно стала его преданной ученицей. Под богопросвещенным руководством Старца она обрела душевный покой и возродилась во Христе.

Нематериальные «микробы» неврастении

Близкому родственнику одних нервнобольных людей отец Порфирий посоветовал быть осторожным, чтобы не заразиться от них. На вопрос, как это может произойти, ведь их болезнь не заразная, Старец ответил: «Это не совсем так, как ты говоришь. Нематериальные микробы неврастении летают, подобно комарам, нападают на душу и заражают ее. (При этих словах Старец, показывая, как разлетаются микробы, выразительно взмахнул руками.) Хорошо помогать нервнобольному человеку. Но, оказывая помощь, ты должен благодатью Христовой защитить свою душу от заражения».

Советы одной женщине, подверженной меланхолии

Старец посоветовал одной женщине, нервы у которой были сильно расшатаны из-за пережитых ею серьезных испытаний, подвизаться, стремясь к святости. Он дал ей и несколько практических советов о том, как избавиться от меланхолии, которой она была подвержена. Отец Порфирий сказал: «Постарайся отвергать неприятные воспоминания и страхи. Вспоминай о том хорошем, что было в твоей жизни. Всегда смотри в будущее с надеждой и оптимизмом. Слушай хорошую музыку, ту, которая тебе нравится. Почаще гуляй на природе, езди за город. Вместе со своими верующими подругами, кроме Божественной литургии по воскресным дням, ходи и на вечерние богослужения, на всенощные бдения. Молись, с доверием обращаясь ко Христу».

По мере приближения к святости душевные травмы отступают

Старец обладал даром видеть в душах людей то, что открывал ему Бог. Об одном моем знакомом он сказал: «Я вижу у него в душе, правда, нечетко, очень нехорошую вещь. Это старая душевная травма, нанесенная бесами. Я точно не знаю, что это такое. Может быть, Бог откроет мне это позже». Прошло несколько недель, и отец Порфирий вернулся к этому разговору: «Нехорошая вещь, которую я увидел в душе твоего друга, может уйти оттуда, но только в том случае, если он начнет стремиться к святости. Святость меняет человека, каким бы грешным он ни был, и душевные травмы уходят. Сейчас врачи называют эти травмы психическими заболеваниями, тогда как на самом деле это бесовские нападения, попущенные за грехи».

Христос исцеляет душевные болезни

«Легче всего лечатся душевные заболевания», – говорил отец Порфирий.

«Если ты все свои чувства устремишь ко Святому Духу, то они начнут освящаться. Их силой святой человек исцеляет, а злой – насылает болезнь. Понятно? Поэтому-то теософы и говорят: «Ты можешь сделать все, что пожелаешь. Надо только сильно захотеть». Но они думают по-человечески и основываются на человеческих усилиях. Максимально концентрируясь на своем желании, они направляют свою недобрую энергию на какого-то человека, и в какой-то момент тот не выдерживает и становится ненормальным.

Но наша вера учит нас другому, она направляет человека к святости – естественному пути, свойственному человеку по природе. Обо всем этом написано в Священном Писании, но мы не понимаем его слов. Следует внимательно читать и стараться понять то, о чем пишется в Священном Писании. Душевные заболевания излечиваются, если человек приобретет правильное православное сознание. Очень многие люди говорят: «Все меня сторонятся, я никому не нужен. Никто меня не понимает, никто меня не любит». Это они говорят из эгоизма. Когда обращаешься к Богу, то уже ничего не ищешь, перестаешь быть всем неудовлетворенным человеком. Напротив, становишься всем и всеми довольным, начинаешь всех любить, всегда радуешься…»

Он не душевнобольной

Один очень беспокойный паломник приехал в Каллисию вместе со своими родственниками для того, чтобы увидеться с отцом Порфирием. Как только он вошел в келью, Старец сразу заметил, что этот человек одержим бесом. Он начал усердно молиться, задержав у себя на некоторое время несчастного и стремясь изгнать беса, но тот не выходил. Родственники больного сказали отцу Порфирию, что не стоит уделять ему слишком много внимания, потому что он не в своем уме, он душевнобольной. Но Старец уверил их, что этот человек – совсем не душевнобольной, а бесноватый, и они уехали. Спустя какое-то время эти люди предложили своему больному родственнику снова съездить к Старцу, но тот ответил: «Я согласен идти на исповедь к любым другим священникам, но только не к отцу Порфирию, потому что он колдун и ворожит».

Она говорила с ним дружески и с молитвой

Духовная дочь Старца рассказала мне следующее:

«Я работала медсестрой в психиатрической лечебнице. Там у меня было много трудностей, но я с молитвой преодолевала их. Однажды я столкнулась с большим испытанием. У психически больного пациента был нервный срыв, он схватил кусок разбитого стекла и хотел им меня ударить. Я страшно перепугалась и тотчас же стала молиться: «Господи, Иисусе Христе, молитвами отца Порфирия, помилуй мя». Отскочив в сторону, я избежала удара и стала дружелюбно что-то говорить больному. Постепенно он успокоился, так что я смогла забрать стекло у него из рук. Когда вскоре после этого случая я приехала к Старцу, он встретил меня словами: «Я вижу, ты пережила большое испытание с этим душевнобольным. Христос защитил тебя от него””.

Не обижайся на него, он неврастеник

В Великую Пятницу, когда я вошел в храм, то заметил, что в алтаре, кроме отца Порфирия, находится еще один священник. Это меня не очень удивило. Отец говорил мне, что Великая Седмица очень трудна для священников, и я подумал, что этот второй священник пришел, чтобы помочь Старцу. Все вполне естественно. Ничего необычного в этом я не увидел. Но когда вскоре священники вышли из алтаря и начали петь тропари из чина погребения, странное поведение нового иерея по отношению к отцу Порфирию стало производить неприятное впечатление не только на меня, но и на всех, кто стоял в храме. Он безо всякой причины прерывал Старца, когда тот пел, постоянно делал ему беспричинные замечания. Совершенно недопустимым, властным тоном он говорил ему: «Замолчи! Прекрати! Подожди!» Наконец он стал просто отталкивать отца Порфирия в сторону от аналоя. Мы все были так возмущены, что если бы это не был священник, то есть служитель Божий, и если бы все это случилось не в святом храме, то для него все это могло бы очень и очень плохо закончиться. Меня это особенно затронуло, потому что я очень любил Старца, недостойное по отношению к нему поведение другого священника я воспринимал как направленное против меня. Кроме того, надо заметить, что так вел себя младший священник по отношению к старшему, потому что отец Порфирий был архимандритом, а он – простым иереем. Точно так же, и даже хуже, по отношению к Старцу вел себя этот иерей и во время крестного хода с плащаницей.

После службы я сразу же прошел в алтарь и подошел к отцу Порфирию, чтобы выразить свой протест против недостойного по отношению к нему поведения другого священника. Старец видел, что я полон негодования, но избегал разговора со мной. Тогда я несколько дерзко спросил отца Порфирия, как он мог терпеть такое поведение своего сослужителя.

«Не обижайся на него, чадо мое, – ответил Старец. – Он же неврастеник…» Я не знал, что на это и сказать. Уже дома я подумал: «Этот человек – или великий святой, или же сделан из каких-то успокоительных таблеток, и в жилах его течет не кровь, а… настой из ромашки!» Время показало, что первое мое предположение было верным. Он был святым! Хорошо бы, чтобы и мы стали похожими на него. Когда врата Царства Небесного широко распахнутся перед нами, то встречать нас там будет не кто иной, как отец Порфирий. Да будет так!