Зміст

УкраїнськаРосійська

Священна історія Старого та Нового Завіту

ВСТУП У СВЯЩЕННУ ІСТОРІЮ СТАРОГО ТА НОВОГО ЗАВІТУ

Бог завжди живе в любові. Як Бог Отець любить Бога Сина і Бога Духа Святого, так Бог Син любить Бога Отця і Бога Духа Святого, так і Бог Дух Святий любить Бога Отця і Бога Сина.

Бог є любов (Див.: 1Ін. 4:8).

Життя в любові є велика радість, найвище щастя. І Бог забажав, щоб і інші істоти отримали цю радість.Для цього Він створив світ.Спочатку Бог створив ангелів, а потім наш земний світ.Нам, людям, Господь дав розум і безсмертну душу і дав нам призначення: пізнавати Бога і ставати усе кращими, добрішими, тобто удосконалюватися в любові до Бога й одне до одного й отримувати від цього дедалі більшу радість у житті.Та люди порушили волю Божу — вчинили гріх; своїм гріхом затьмарили розум, волю, а в тіло внесли хвороби й смерть; стали страждати й умирати. Люди самі, своїми силами вже не могли перемогти в собі гріх та його наслідки: виправити розум, волю, серце і знищити смерть.Це міг зробити тільки один Всемогутній Бог.Господь Всевідець знав усе це ще до створення світу.Коли перші люди вчинили гріх, Він сказав їм, що прийде у світ Спаситель — Син Божий, Ісус Христос, Який переможе гріх, спасе людей від вічної смерті і поверне їх до любові, до вічного життя — до блаженства.Увесь період від створення світу до пришестя Спасителя на землю називається Старим (Ветхим) Завітом, тобто давнім договором, угодою Бога з людьми, за якою Бог підготував людей до прийняття обіцяного Спасителя. Люди мусили пам’ятати обіцянку (обітницю) Божу, вірувати й чекати на пришестя Христа.Виконання цієї обіцянки — пришестя на землю Спасителя, єдиносущного Сина Божого, Господа нашого Ісуса Христа, називається Новим Завітом, оскільки Ісус Христос, з’явившись на землю, подолав гріх і смерть, уклав з людьми новий союз чи угоду, за якою усі знову можуть досягти втраченого блаженства — вічного життя з Богом через засновану Ним на землі святу Церкву.СТАРИЙ ЗАВІТСТВОРЕННЯ НЕБА — НЕВИДИМОГО СВІТУНа початку, раніше усього видимого світу і людини, Бог з нічого створив небо, тобто духовний, невидимий світ, та ангелів. Ангели — це безтілесні і безсмертні духи, обдаровані розумом, волею і могутністю. Бог створив безліч їх. Вони відрізняються один від одного і за рівнем досконалості, і за родом свого служіння, і поділяються на декілька чинів. Вищі з них називаються серафимами, херувимами й архангелами.Усі ангели були створені добрими, щоб вони любили Бога й один одного і від цього життя в любові мали постійну велику радість. Але Бог не бажав примушувати любити, тому Він дозволив ангелам зробити вільний вибір — чи бажають вони самі любити Його — жити в Богові чи ні.Один, найвищий і наймогутніший ангел на ім’я Денниця, загордився своєю могутністю і силою, не захотів любити Бога та виконувати волю Божу, а волів сам стати, як Бог. Він почав зводити наклепи на Бога, в усьому чинити спротив і все заперечувати, і став темним, злим духом — дияволом, сатаною. Слово «диявол» означає «наклепник», а слово «сатана» — «противник» Бога і всього доброго. Цей злий дух спокусив і потяг за собою багатьох інших ангелів, які також зробилися злими духами і називаються бісамиТоді виступив проти сатани один з найвищих ангелів Божих, архангел Михаїл, і сказав: «Хто рівний Богу? Ніхто, крім Бога!» І сталася на небі війна: Михаїл і ангели його воювали з сатаною, а сатана і біси воювали супроти них.Та не змогла зла сила втриматися проти ангелів Божих, і впав сатана разом з бісами, як блискавка, униз — у пекло. «Пекло» — так називається місце далеко від Бога, де і перебувають тепер злі духи. Там вони мучаться у своїй злобі, бачачи свою безсилість перед Богом. Усі вони через своє некаяття так утвердились у злобі, злі, що вже не можуть бути добрими. Вони намагаються підступністю і хитрощами спокусити кожну людину, навіюючи їй облудні думки і злі бажання, аби погубити.Так виникло зло в Божому творінні. Злом називається усе, що робиться проти Бога, усе, що порушує волю Божу.А всі ангели, які залишилися вірними Богу, живуть з Богом у повсякчасній любові та радості, виконуючи завжди волю Божу. І тепер вони так утвердилися в добрі та любові Божій, що вже ніколи не можуть творити зла — не можуть грішити, тому і називаються святими ангелами. Слово «ангел» українською означає «вісник». Бог посилає їх сповіщати людям Свою волю, для цього ангели приймають на себе видимий, людський образ.Кожному християнинові Бог дає при хрещенні ангела-охоронителя, який невидимо охороняє людину впродовж усього її земного життя, не залишає її душі і після смерті.СТВОРЕННЯ ЗЕМЛІ — ВИДИМОГО СВІТУПісля створення неба — невидимого, ангельського світу, Бог створив з нічого, одним Своїм словом, землю, тобто речовину (матерію), з якої поступово створив увесь наш видимий (матеріальний) світ: видиме небо, землю і все, що на них.

Бог міг би створити увесь світ в одну мить, та оскільки Він із самого початку хотів, щоб цей світ жив і розвивався поступово, то і створив його не відразу, а протягом певних періодів часу, які в Біблії названі «днями».Але ці «дні» творіння не були нашими звичайними днями, коли доба містить у собі 24 години. Адже наш день залежить від руху Землі навколо Сонця, а в перші три дні творіння не було ще і самого Сонця, отже, не могло бути і теперішніх днів. Перші п’ять книг Біблії (так зване п’ятикнижжя Мойсеєве) написані пророком Мойсеєм давньоєврейською мовою, а цією мовою і день, і період часу називались одним словом «іом». Але знати достеменно, які це були «дні», ми не можемо, тим більше, що нам відомо, що «У Господа один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день» (2Пет. 3:8; Див. також Пс. 89:5).Святі отці Церкви вважають сьомий «день» світу таким, що триває і дотепер, а потім, після воскресіння мертвих, настане вічний восьмий день, тобто вічне майбутнє життя. Як і пише про те, приміром, св. Іоан Дамаскин (VIII ст.): «Вважається сім віків цього світу, від сотворення неба і землі до загального кінця і воскресіння людей. Бо хоч є одиничний кінець — смерть кожного, але є й загальний завершений кінець, коли настане загальне воскресіння людей. А восьмий вік — майбутній».Св. Василій Великий ще у IV ст. писав у своїй книзі «Бесіди про Шестидення»: «Отож чи назвеш його днем, чи віком, висловлюватимеш одне і те саме поняття».Отже, спочатку створена Богом земля (матерія) не містила в собі нічого визначеного, не мала ніякої форми (як туман чи вода) й була огорнена темрявою, і Дух Божий носився над нею, даючи їй життєдайну силу.«На початку створив Бог небо та землю» (Бут. 1:1).«На початку» — по-єврейськи «берешит», означає «спочатку», або «на початку часу», бо до цього була вічність.«Створив» — тут вжите єврейське слово «барa», яке означає «зробив із нічого»; на відміну від іншого єврейського слова «ассa», яке означає «споруджувати, створювати, утворювати, робити з наявного матеріалу». Слово «барa» (створив із нічого) вживається всього три рази при описі творення світу:

На початку — перший творчий акт.

При створенні «душі живої» — перших тварин.

При створенні людини.

Про небо, у духовному розумінні цього слова, далі нічого не говориться, бо воно було закінчене, остаточно упорядковане. Як уже сказано, це був світ духовний, ангельський. Далі в Біблії буде розповідатися про твердь небесну, яка названа Богом «небом», так само, як і вище духовне небо.«Земля ж була безвидна і порожня, і темрява над безоднею, і Дух Божий носився над водою» (Бут. 1:2).Під «землею» тут розуміють первісну ще невпорядковану речовину — матерію, з якої Господь Бог за шість днів упорядкував чи утворив потім видимий світ — Всесвіт. Ця неупорядкована речовина — матерія чи хаос — називається безоднею, як неозорий і нічим не обмежений простір, і водою, як водоподібна чи пароподібна речовина.Темрява була над безоднею, тобто вся ця хаотична маса була занурена у морок через цілковиту відсутність світла.І Дух Божий носився над водою: тут вже початок творчої дії Божої. Сам вираз «носився» (єврейське слово, ужите тут, має таке значення: обіймав собою усю речовину, немов птах розпростертими крилами обіймає і зігріває пташенят своїх) означає дію Духа Божого на первісну речовину — матерію; це слід розуміти як надання їй життєвої сили, необхідної для її утворення та розвитку. У творенні світу однаковою мірою брали участь усі три Лиця Пресвятої Тройці: Отець, Син і Святий Дух як Триєдиний Бог, Єдиносущний і Нероздільний. Слово «Бог» у цьому місці в оригіналі поставлено у множині — «Елогім», тобто Боги (однина Елоах чи Ел — Бог); а слово «сотворив» — «бара» поставлено в однині. Таким чином, первісний текст Біблії з перших своїх рядків вказує на єдиносутність Лиць Св. Тройці, кажучи: «На початку сотворив Боги (Три Лиця Св. Тройці) небо і землю».Про це так само ясно сказано й у Псалмах: «Словом Господнім сотворені небеса, і Духом уст Його — вся сила їх» (Пс. 32:6). Тут під «Словом» розуміють Бог Син, під «Господом» — Бог Отець і під «Духом уст Його» — Бог Дух Святий. Син Божий, Ісус Христос, в Євангелії прямо іменується «Словом»: «Споконвіку було Слово, і Слово було Бог… Все через нього сталося, і без Нього ніщо не сталося, що сталося» (Ін. 1:1-3).Це особливо важливо знати, тому що було б неможливе і сотворення самого світу, якби спочатку не було добровільного бажання Сина Божого принести хресну жертву для спасіння світу: «Ним (Сином Божим) і для Нього створено все… і Він є раніше усього, і все Ним стоїть. І Він є глава тіла Церкви; Він — початок, первісток із мертвих, щоб мати Йому у всьому першість, бо благоугодно було Отцю, щоб у Ньому була вся повнота і щоб через Нього примирити з Собою все, умиротворивши через Нього, Кров’ю хреста Його, і земне і небесне» (Кол. 1:16-20).

І сказав Бог: «Нехай буде світло!» І сталося світло. І назвав Бог світло днем, а темряву ніччю. І був вечір, і був ранок. Це і був перший «день» світу.БЕСІДА ПРО ПЕРШИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯПершою дією світобудови Божої було сотворення світла: «І сказав Бог: нехай буде світло. І стало світло. І побачив Бог світло, що воно добре, і відокремив Бог світло від темряви. І назвав Бог світло днем, а темряву ніччю. І був вечір, і був ранок: день один» (Бут. 1:3-5).Може видатися дивним, як могло стати світло і чергуватися день та ніч з першого «дня» творення, коли ще не було сонця та інших світил небесних. Це давало привід атеїстам XVIII ст. (Вольтер, енциклопедисти та ін.) глузувати зі Св. Біблії. Однак вони не підозрювали, що таке їхнє зневажливе ставлення завдасть шкоди їм самим.Світло за своєю природою цілком незалежне від сонця (вогонь, електричний струм). Світло лише згодом, з волі Божої, зосередилось, і то не все, в небесних світилах.Джерелом світла для нашого світу є передусім Сонце, але воно може виникати й по-іншому. Якщо первісне світло могло з’явитися раніше за сонце і могло бути, наприклад, таким, як світло нинішнього північного сяйва, результатом взаємодії двох протилежних електричних зарядів, то, вочевидь, мали бути і моменти, коли це світло починалося, досягало найвищого блиску і потім знову послаблювалось і майже згасало. Таким чином, за біблійним виразом, були дні і ночі, могли бути вечір і ранок, перш ніж виникло сонце, яке і стало мірилом для визначення пір доби.Деякі дослідники вказують, що давньоєврейські слова «єрев» і «вокер» — вечір і ранок — означають також «безладдя» і «порядок». Св. Іоан Золотоустий каже: «Кінець дня і кінець ночі (Мойсей) ясно назвав одним днем, щоб установити якийсь лад і послідовність у видимому (світі) і щоб не було ніякої плутанини».Слід завжди пам’ятати, що в науці немає межі пізнання: чим більше наука осягає, тим більше неосяжного розкривається перед нею. Тому наука ніколи не може сказати свого останнього слова. Що й підтверджувалось уже безліч разів у минулому і ще більше підтверджується тепер.Усього лише кілька десятків років тому наука, здавалося б, сказала своє «останнє слово». Наукою було встановлено те, що було лише філософською гіпотезою давньогрецької думки. Було відкрито атом, так звану першооснову матерії, найдрібнішу мертву матеріальну точку, ніяк і ні під яким виглядом неподільну. Тому й було дано наукову назву цій частці, як основі матерії, «атом», що означає грецькою мовою «неподільний»Однак пізніші наукові відкриття дозволили вченим дослідити і цю, до цих пір «неподільну», здавалося б, частку матеріїНезважаючи на свою крихітність, атом виявився не найменшою часткою матерії, а являє собою цілу «планетну систему» в мініатюрі. Всередині кожного атома знаходиться немовби його «серце» чи «сонце» — атомне ядро. Атомне «сонце» — ядро оточене «планетами» — електронами. Планети — електрони — обертаються навколо свого «сонця» з величезною швидкістю — 1000 більйонів обертів на секунду. Кожне атомне ядро — «сонце» — заряджене позитивно. Атомні «планети» — електрони — заряджені негативно. Тому атомне ядро притягує до себе електрони й утримує їх на орбітах обертання за законами обертання планет навколо Сонця в космосі. До того ж у навколишньому світі є стільки різноманітних видів атомних «планетних» систем, скільки існує різних речовин — за таблицею елементів Менделєєва.Більше того, сучасна електронна фізика встановила, що атомні ядра, незважаючи на їх важкоуявлювану крихітність, є також складними тілами. Атомні ядра складаються з протонів та нейтронів, сполучених між собою певним чином. Якась же невідома сила з’єднує їх і скріплює!Так відкриття наукою будови атома перетворюється на відкриття досконалості у творенні світу премудрим Творцем і цілковито змінює поняття про матерію. Такої матерії, як розуміють її войовничі матеріалісти, не існує.Наукою встановлено, що первинною основою матерії є енергія, а первинним видом енергії є світлова енергія. Отже, стає зрозуміло, чому на початку формування матерії Бог створив світло.Таким чином, перші рядки Біблії для нас є найкращим свідченням Богонатхненності Св. Біблії. Бо звідки міг знати Мойсей, що творення світу мало починатися зі світла, коли це стало надбанням науки тільки в XX столітті?
Так біблійний Мойсей, за Божественним Одкровенням, розкрив таємницю будови речовини — матерії, яку не могла знати жодна людина в ті далекі часи.

Отже, відкриття атомної енергії, «життя атома» є лише новим доказом Божественної істини.«Дивні діла Твої, Господи, усе премудрістю сотворив єси!».БЕСІДА ПРО ДРУГИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯНа другий «день» світу Бог створив твердь — той неосяжний простір, який простягається над нами й оточує землю, тобто видиме нами небо.Друге творче повеління утворює твердь (небесне склепіння. — Ред.). «І сказав Бог: нехай буде твердь посеред води, і нехай відокремить вона воду від води. І сталося так. І створив Бог твердь, і відокремив Бог воду, яка під твердю, від води, яка над твердю. І назвав Бог твердь небом. І побачив Бог, що це добре. І був вечір, і був ранок: день другий» (Бут. 1:6-8). Твердь — повітряний простір, чи видиме небо.Походження тверді можна уявити так. Невимірно величезна маса первісної водянистої речовини розпалася, за волею Божою, на безліч окремих куль, які почали обертатися на своїх осях і понеслися кожна по своїй окремій орбіті. Простір, що утворився між цими кулями, став твердю, бо в цім просторі рух новостворених світів стверджено Богом визначеними і незмінними законами тяжіння, так що вони не стикаються один з одним і зовсім не заважають один одному у своєму русі. Вода над твердю — це новостворені водянисті кулі, які потім зміцніли, і з четвертого дня творення засяяли та заіскрились угорі, на небі; а вода під твердю — це наша планета — Земля. Все це тоді називалося водою тому, що на другий день творення ще не набуло міцності у будові і формі.Гідна уваги вказівка великого вчителя Церкви св. Іоана Дамаскина, який жив у VIII ст. В ірмосі 3-ї пісні 5-го гласу він каже: «На нічому поставив Ти землю повелінням Своїм і повісив її, щоб непорушно стояла на непорушному, Христе, камені заповідей Твоїх…» Так св. Іоан Дамаскин розкрив наукову істину за багато століть до того, коли вона стала надбанням науки.БЕСІДА ПРО ТРЕТІЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯНа третій «день» світу Бог зібрав воду, яка під небом, в одне місце, й утворилася суша. І назвав Бог сушу землею, а зібрання вод морями. І повелів землі проростити зелень, траву і дерева. І вкрилася земля травою й усілякими рослинами та деревами.Далі земля набуває такого упорядкування, що на ній виникає вже життя, хоча ще тільки нижче, а саме: життя рослинне. «І сказав Бог: нехай збереться вода, яка під небом, в одне місце, і нехай буде суша. І сталося так. І сказав Бог: нехай проростить земля зелень, траву, що насіння розсіває [за родом і за подобою її], і дерево плодюче, що приносить плід, за родом своїм, в якому насіння його на землі. І сталося так… І Бог побачив, що добре воно. І був вечір, і був ранок: день третій» (Бут. 1:9-13). Відділення води від суші на третій день не слід уявляти просто, так би мовити, як відцідження готової води від твердих землистих частинок. Води ще не було в тім вигляді й хімічному складі, як ми тепер її знаємо. Отже, по-перше, творчим словом Господнім безформна та невпорядкована речовина нашої планети була перетворена у третій день світу на два види: було створено воду і сушу, й остання одразу ж утворила на своїй поверхні різні водойми: річки, озера, моря тощо. По-друге, планета наша одяглась прозорим шаром атмосферного повітря, і з’явились гази з їх численними сполуками. По-третє, і на самій землі предметом творчих дій стала не тільки поверхня суші з горами, долинами тощо, але й у надрах її — різні шари ґрунту, метали, мінерали тощо. По-четверте, особливим повелінням Творця на землі з’явилась усіляка рослинність. Нарешті, слід вважати, що на третій день світу й інші темні та хаотичні маси небесних тіл набули остаточного впорядкування, відповідного до своєї мети, хоча Мойсей і каже лише про одну землю. Такі міркування ґрунтуються хоча б на тім, що другого і четвертого дня Господь діє в усій світобудові, отже ж, — бути того не може, щоб увесь третій день було присвячено тільки одній землі, яка є нікчемною піщинкою у Всесвіті. Творчу дію третього дня можна уявити собі ось так. Земля все ще була суцільною водною поверхнею. Тоді сказав Бог: «Нехай збереться вода, яка під небом, в одне місце, і нехай буде суша. І сталося так». Речовина, згущуючись і охолоджуючись, в одних місцях піднімалася, в інших опускалася; узвишшя оголювалися від води, робилися сушею, а заглибини та западини заповнювалися водою й утворювали море. «І назвав Бог сушу землею, а зібрання вод назвав морями: і побачив Бог, що це добре» (Бут. 1:10). Але земля не мала ще того, що являло собою мету її створення: на ній не було ще ніякого життя, тільки голі мертві скелі похмуро дивилися на водойми. Та ось, коли відбулося відокремлення суходолу від води та утворилися необхідні умови для життя, то, за словом Божим, не загаялися з’явитись і перші початки її — у вигляді рослинності: «І сказав Бог: нехай проростить земля зелень, траву, що насіння розсіває [за родом і за подобою її], і дерево плодюче, що приносить плід, за родом своїм, в якому насіння його на землі. І сталося так… І Бог побачив, що добре воно. І був вечір, і був ранок: день третій» (Бут. 1:11,13).

Науці відомі залишки тієї рослинності, і вона вражає незвичайними розмірами. Те, що тепер є невеличкою билинкою, як, приміром, наша папороть, у первісні часи було велетенським деревом. Ниточки теперішнього моху тоді сягали значної товщини. Але як могла вирости ця потужна рослинність без сонячного проміння, що осяяло землю лише наступного, четвертого дня? Та наукові дослідження тут, як і в багатьох інших випадках, з усією незаперечністю непохитної істини підтверджують буттєпис. Проводилися досліди щодо впливу електричного світла на розвиток зелені. Один учений (Фамінцин) досяг істотних результатів у цій царині навіть з допомогою світла гасової лампи. Отже, поставлене питання, з огляду на наукові дослідження, втратило будь-який сенс. Серйознішим у даному випадку виглядає інше зауваження, а саме: в тому самому пласті Землі, в якому вперше з’являються сліди органічного життя і в якім, за Біблією, земля родила тільки зелень і взагалі рослинність, разом з рослинами зустрічаються вже й тваринні організми: корали, слимаки найпростіших форм тощо. Але й це можна пояснити: шари землі не відділяються один від одного якимось непроникним муром; навпаки, протягом безлічі століть, пережитих Землею, відбувалися найрізноманітніші коливання і зміни в їх заляганні, від чого вони змішувалися і часто переходили один в інший.Хоча рослинність і розвивалася під впливом первісного світла, але її розвиток за таких умов не міг відбуватися з такою правильністю й доцільністю, яка спостерігається в ній тепер. Велика за розмірами, вона була бідною за формами й барвами. Буяла лише зелень: ані квіточки, ані бодай якогось плоду не зустрічається у пластах кам’яновугільного періоду. Вона, вочевидь, потребувала доцільно розподіленого світла теперішніх світил.БЕСІДА ПРО ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯНа четвертий «день» світу, за велінням Божим, засяяли над нашою землею світила небесні: сонце, місяць і зірки. З тих пір і стали визначатися проміжки часу — наші теперішні дні, місяці і роки.Після утворення землі йде впорядкування світил небесних. «І сказав Бог: нехай будуть світила на тверді небесній [для освітлення землі і] для відділення дня від ночі, і для знамень, і часів, і днів, і років; і нехай будуть вони світильниками на тверді небесній, щоб світити на землю. І стало так. І створив Бог два світила великі: світило більше, для керування днем, і світило менше, для керування ніччю, і зірки; і поставив їх Бог на тверді небесній […] І побачив Бог, що це добре. І був вечір, і був ранок: день четвертий» (Бут. 1:14-19).Творче повеління: нехай будуть світила рівнозначні попереднім повелінням Творця: нехай буде, нехай станеться… нехай збереться вода; і, як там мається на увазі не первісне творення, а творче утворення предметів, так і тут слід розуміти не нове витворення, а тільки повне утворення й упорядкування тіл небесних.Як можна уявити походження світил небесних? За своєю внутрішньою й основною матерією світила небесні існували вже й до четвертого дня: це була саме та вода над твердю, з якої утворилося безліч кулястих тіл на другий день творення. На четвертий же день деякі з цих тіл були так збудовані, що первісне світло зосередилося в них найвищою мірою і почало діяти з величезною потужністю — самоосвітлювані тіла, чи світила, такі, як сонце та інші зірки. Інші ж кулясті тіла так і залишилися темними, але пристосованими Творцем відбивати світло, яке ллється на них від зірок, світил, що випромінюють світло, — це планети, які на нічному небі блимають, відбиваючи світло; наприклад, Місяць, Венера, Юпітер, Сатурн та інші.БЕСІДА ПРО П’ЯТИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯНа п’ятий «день» світу, за словом Божим, вода породила душу живу, тобто у воді з’явились слимаки, комахи, плазуни та риба, а над землею, по тверді небесній, полетіли птахи.На п’ятий день створені тварини, що живуть у воді, і пернаті у повітрі. «І сказав Бог: нехай вода породить плазунів, душу живу; і птахів, що літають над землею під небесною твердю. [І сталося так]. І створив Бог риб великих […] І побачив Бог, що це добре. І благословив їх Бог, кажучи: плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте води в морях, і птахи нехай розмножуються на землі. І був вечір, і був ранок: день п’ятий» (Бут. 1:20-23).Творче веління Боже, звичайно, творить усіх тварин із стихій земних; але як раніше, так і тут, навіть тут більше, ніж у попередніх випадках, Йому, а не стихіям природним, притаманна утворювальна сила: адже з появою тварин у природу вводиться нове, вище начало життя — з’являються істоти, які вільно рухаються.

Даруючи новоствореним тваринам можливість розмножуватися, Бог дає їм здатність відтворювати нові особини, кожну за родом своїм.Детальніше творчу дію п’ятого дня можна уявити собі так.Небо прикрашалося світилами, на землі розвивалися велетенські рослини, але не було ще на землі живих істот, які могли б насолоджуватися дарами природи. Для їх існування не було ще належних умов, бо повітря було насичене шкідливими випаровуваннями, які могли сприяти лише рослинності. Атмосфера містила в собі ще стільки побічних домішок, переважно вуглекислого газу, що це унеможливлювало життя тварин. Потрібно було очистити атмосферу від шкідливих для життя речовин. Це завдання виконала гігантська рослинність під впливом Сонця, яке засяяло на четвертий день. Вуглекислий газ є одним з найсуттєвіших елементів рослинного життя, і, оскільки ним було перенасичено атмосферу, то створена рослинність почала швидко розвиватися, поглинаючи вуглекислий газ і очищаючи від нього атмосферу. Найбільші кам’яновугільні поклади — не що інше, як той самий атмосферний вуглекислий газ, перетворений рослинністю на тверде тіло. Так відбулося очищення атмосфери, і, коли з’явилися умови для існування тваринного життя, воно не забарилося постати в силу нового творчого акту.«І сказав Бог: нехай вода породить плазунів, душу живу; і птахів, що літають над землею під небесною твердю». В силу цього Божественного повеління відбувся новий творчий акт, не просто утворювальний, як у попередні дні, а в повному розумінні творчий, яким був і перший акт творення первісної речовини, — з нічого.Тут створювалася «душа жива», вводилося щось таке, чого не було до того в первісній речовині. І дійсно, Мойсей тут удруге вживає дієслово «бара» — творити з нічого. «І створив Бог риб великих і всяку живу душу тварин, плазунів, яких породила вода, за їх родом, і всяких птахів крилатих за родом їх»Наукові дослідження пояснюють і доповнюють цю коротку розповідь. Спускаючись у глибини земних нашарувань, палеонтологи досягають того шару, в якому вперше з’являється «душа жива». Цей шар ґрунту — колиска тваринного життя, і в ньому зустрічаються найпростіші тваринні організми.Найдавніша «душа жива», відома науці, — це так званий Еозоон канадський, знайдений у найнижчих нашаруваннях так званого Лаврентійського періоду. Згодом з’являються корали й інфузорії, а також ракоподібні організми різних видів, а ще вище — велетенські плазуни та ящери. З них найбільш відомі іхтіозавр, диплодок, тиранозавр, плезіозавр, птеродактиль тощо. Всі ці види вражають своїми велетенськими розмірами.«І побачив Бог, що це добре. І благословив їх Бог, кажучи: плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте води в морях, і птахи нехай розмножуються на землі. І був вечір, і був ранок: день п’ятий».БЕСІДА ПРО ШОСТИЙ ДЕНЬ ТВОРЕННЯНа шостий, останній, день творення було створено тварин, які живуть на землі, і людину.Як для створення риб і плазунів Господь звертався до води, саме так і для створення четвероногих Він звертається тепер до землі, подібно до того, як до неї звертався для створення рослинності. Це слід розуміти так, що Господь дав землі силу, яка живить, а не так, як вважають деякі природознавці, нібито земля, що зігрівалася теплом сонячного проміння, сама породила тварин. У різноманітному світі природи нема ані найменшого натяку на те, що якийсь вид тварин міг перейти в інший, наприклад, травоїдна тварина — в хижу; тим більше протиприродно уявляти походження самого тваринного життя з неорганічних речовин (газів, мінералів тощо). «Коли сказав Бог: нехай виростить земля, — писав Василій Великий, — це не означає, що земля вже носить те, що знаходиться в ній; але Той, що дав повеління, дарував землі і силу» («Бесіди про Шестидення»).Згідно з природничо-науковими дослідженнями можна уявити собі історію шостого дня творення ось так. Вода і повітря наповнювалися життям, але без живих істот залишалася ще третина нашої планети — суходіл, що має найліпші умови для існування. Та ось настав період і його заселення. «І сказав Бог: нехай виростить земля живу душу за родом її, тварин і плазунів, і земних звірів за родом їх. І стало так. І створив Бог звірів земних за родом їх, і худобу за родом її, і всіх плазунів земних за родом їх. І побачив Бог, що це добре» (Бут. 1:24-25).Якщо уявно підніматися все вище по сходинках земних нашарувань, від шару, що містить описаних динозаврів, риб та птахів, далі натрапляємо на шар, у якому з’являються нові організми — ссавці. Спочатку з’явилися на землі тварини великих видів, які нині вже не існують, — динотерій, мастодонт і мамонт (прадавні слони з величезними незграбними формами), згодом — більш досконалі тварини і, насамкінець, їх теперішні види — леви, тигри, ведмеді, олені, велика рогата худоба тощо.

Розглядаючи цю поступову появу і зміну видів, наука мимоволі ставить питання: як утворилися ці види? Чи вони являють собою незмінювані форми, що отримали свій початок у творчо-утворювальному акті, чи утворювалися поступово один з іншого, і всі — з одного первинного виду.У ХІХ столітті, як відомо, великого поширення набула теорія Дарвіна — теорія так званого трансформізму або повільного розвитку (еволюції). Як же вона співвідноситься з біблійною історією творення.Біблія каже, що рослини і тварини створені «за родом своїм», тобто не одна рослинна чи тваринна форма, а багато рослин і тварин. Та це не означає, що всі існуючі тепер види зобов’язані своїм походженням первісному творчому акту. Єврейське слово «мін», тобто «рід», має дуже широке значення, що не вкладається в наукове значення слова «вид». Воно ширше за нього; в усякому випадку, не охоплюючи собою теперішні види й різновиди тварин і рослин, не заперечує можливості поступового вдосконалення форм.А що справді зміна у формах можлива — це доводиться незаперечними фактами. Багато сортів троянд, гвоздик та жоржин, багато порід курей та голубів, різних свійських тварин виведено не більше століття тому. Зміни також відбуваються під впливом різноманітних кліматичних умов, різноманітності ґрунтів, їжі тощо. На основі цього можна припустити, що кількість тваринних і рослинних форм у первісному світі була не такою великою й різноманітною, як тепер.Біблія, розповідаючи, що власне творення (барa) було тільки при створенні первісного тваринно-органічного життя, а згодом відбувалося просте утворення, однак не заперечує категорично можливості розвитку видів одного з іншого; вона ясно і чітко твердить, що тваринні і рослинні організми були створені «за родом своїм», тобто в різноманітних визначених формах.Теорія Дарвіна не має міцного підґрунтя в науці, і в нинішній час їй завдано жорстокої поразки. Не будемо наводити усіх наукових доказів, а згадаємо хоча б один. Відомий американський учений Кресм Морісон (колишній голова Нью-Йоркської академії наук) писав:«Диво генів — явище, яке ми знаємо, але яке не було відоме Дарвінові, — свідчить про те, що про все живе було виявлено турботу.Величина генів така неймовірно крихітна, що якби всі їх (гени), завдяки яким живуть люди усієї земної кулі, зібрати докупи, то вони вмістилися б у наперстку. Однак ці ультрамікроскопічні гени та супутні їм хромосоми містяться в усіх клітинках усього живого і є абсолютним ключем до тлумачення всіх ознак людини, тварини і рослини. Наперсток! У ньому можуть вміститися усі індивідуальні ознаки всіх (двох мільярдів) людських істот. Не може бути й мови, щоб сумніватися в цьому. Якщо це так, то як же виходить, що ген містить у собі навіть ключ до психології кожної окремої істоти, вміщаючи усе це в такому малому обсязі.Ось де починається еволюція! Вона починається в одиниці, яка є охоронницею і носійкою генів. І ось той факт, що декілька мільйонів атомів, включених в ультрамікроскопічний ген, можуть виявитися абсолютним ключем, що скеровує життя на Землі, є свідченням, яке доводить, що про все живе виявлено турботу, що за них хтось наперед передбачив, і що передбачення походить від Творчого Розуму. Ніяка інша гіпотеза тут не може допомогти бодай розгадати цю загадку буття».На шостий день творення землю вже скрізь заселили живі істоти. Світ живих істот мав вигляд розлогого дерева, коріння якого являли собою найпростіші, а верхні гілки — вищі тварини. Але це дерево було не повне, не викінчене, бракувало ще квітки, яка б вивершувала і прикрашала його верхівку, не було ще людини — вінця творіння.Та ось з’явилась і вона. «І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим [і] за подобою Нашою, і хай панують вони над рибами морськими, і над птахами небесними, [і над звірями,] і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі. І Бог створив людину за образом Своїм, за образом Божим Він її створив; чоловіка та жінку створив їх»Тут утретє відбувся в повному розумінні творчий акт (бара), оскільки людина у своїй сутності має дещо таке, чого не було у створеній до неї природі, а саме: духу, що відрізняє її від усіх інших істот.Так закінчилась історія творення та утворення світу. «І побачив Бог усе, що створив. І ось, дуже добре воно. І був вечір, і був ранок: день шостий» (Бут. 1:31).«І звершив Бог до сьомого дня діла Свої, які Він творив, і спочив у день сьомий від усіх діл Своїх, які творив. І благословив Бог день сьомий, і освятив його» (Бут. 2:2-3).На шостий «день» світу, за словом Божим, земля породила душу живу, і з’явилися на землі тварини, тобто худоба, плазуни і звірі; насамкінець сотворив Бог людину — чоловіка і жінку, за образом і подобою Своєю, тобто за духом схожими на Себе.

Закінчивши створенням людини створення всього видимого світу, Бог побачив, що все, що Він створив, — дуже добре.У наступний після того період, тобто на сьомий «день» світу, який, як навчають св. отці, триває й нині, Бог перестав творити. Він благословив і освятив цей «день» і назвав його суботою, тобто «спокоєм»; і заповів, щоб і люди спочивали у кожен 7-й день від своїх справ і присвятили його служінню Богу і ближнім, тобто зробив цей день вільним від життєвих справ — святомПо закінченні творення Бог дозволив світу жити та розвиватися за встановленим Ним планом і законами (чи, як заведено казати, за «законами природи»), але в той же час Він безперестанно турбується про все створене, подаючи кожному творінню те, що йому необхідно для життя. Така турбота Божа про світ називається «Провидінням Божим«.ЯК БОГ СТВОРИВ ПЕРШИХ ЛЮДЕЙБог створив людину інакше, ніж тварин. Перед творенням людини Бог, у Пресвятій Тройці, підтвердив своє бажання. Він сказав: «Створімо людину за образом Нашим [і] за подобою Нашою».І створив Бог людину з праху земного, тобто з речовини, з якої було створено увесь матеріальний земний світ, і вдихнув у лице її дихання життя, тобто дав їй дух вільний, розумний, живий і безсмертний, за образом та подобою Своєю; і стала людина з безсмертною душею. Цим «подихом Божим», або безсмертною душею, і відрізняється людина від усіх інших живих творінь.Таким чином, ми належимо до двох світів: тілом — до світу видимого, матеріального, речовинного, земного, а душею — до світу невидимого, духовного, небесного.І дав Бог першій людині ім’я Адам, що означає «взятий із землі». Для неї створив Бог на землі рай, тобто чудовий сад, і поселив у ньому Адама, щоб він обробляв його та доглядав за ним.У раю росли всілякі дерева з чудовими плодами, серед яких було два особливі дерева: одне називалося деревом життя, інше — деревом пізнання добра і зла. Плоди дерева життя мали силу оберігати людину від хвороб та смерті. Про дерево ж пізнання добра і зла Бог заповідав, тобто повелів людині: «Від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж, бо в день, у який ти скуштуєш від нього, смертю помреш»За велінням Божим Адам дав імена усім звірам і птахам небесним, та не знайшов серед них собі друга й помічника, подібного собі. Тоді Бог навів на Адама міцний сон і, коли він заснув, узяв одне з ребер його і закрив те місце плоттю (тілом). І створив Бог з ребра, взятого в людини, жінку. Адам назвав її Євою, тобто матір’ю людей.Бог благословив перших людей у раю і сказав їм: «Плодіться і розмножуйтеся, наповнюйте землю і володійте нею»Створивши жінку з ребра першої людини, Бог указав нам, що всі люди походять від одного тіла і душі, повинні бути єдиними — любити і берегти одне одного.(Див.: Бут. 2:7-9,2:15-25,1:27-29; 5; 1—2).ЖИТТЯ ПЕРШИХ ЛЮДЕЙ У РАЮРай, або прекрасний сад, в якому Бог оселив перших людей, Адама і Єву, знаходився в Азії, між річками Тигром та Євфратом.Життя людей у раю було сповнене радощів і щастя. Совість їхня була спокійна, серце було чисте, розум — світлий. Не боялися вони ні хвороб, ні смерті, не мали потреби в одязі. Нічого їм не бракувало. Їжею для них були плоди райських дерев.Між тваринами не було ворожнечі — сильні не чіпали слабших, жили разом і споживали траву і рослини. Ніхто з них не боявся людей, і всі любили і слухались їх.Та найвище блаженство Адама і Єви було в молитві, тобто в бесіді з Богом. Бог являвся їм у раю видимим чином, як батько до дітей, і повідомляв їм усе необхідне.Бог створив людей, як і ангелів, для того, щоб вони любили Бога й одне одного і насолоджувалися великою радістю в любові Божій, бо, як і ангелам, Він дав їм повну свободу: любити Його чи не любити. Без свободи не може бути любові. А любов засвідчується радісним виконанням бажань того, кого любиш.Та оскільки люди були менш досконалі, ніж ангели, то Господь і не дав їм одразу і назавжди зробити вибір: прийняти чи відкинути цю любов, як то було з ангелами.Бог став навчати людей любові. Для цього Він і дав людям цю невеличку, здавалося б, нескладну заповідь — не їсти плодів з дерева пізнання добра і зла. Виконуючи це веління, бажання Боже, вони могли так засвідчити свою любов до Нього. Поступово, переходячи від легкого до більш складного, вони дедалі більше стверджували б себе в любові й удосконалювалися б у ній. Адам і Єва з любов’ю і радістю слухали Бога. І були в раю в усьому воля Божа і Божий лад.(Див.: Бут. 2:10-14,2:25).БЕСІДА ПРО ЛЮДИНУ

Коли ми кажемо, що людина складається з душі і тіла, то маємо на увазі, що людина складається не тільки з органічної речовини — матерії, але й з вищого начала, яке оживляє цю матерію, животворить. Насправді ж людина трискладова і складається з тіла, душі і духу. Ап. Павло каже: «Слово Боже живе і дійове, та гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі й духу, суглобів і мізків, і судить помисли й наміри сердечні» (Євр. 4:12).I. Тіло. Тіло людини створене Богом з праху земного (Див.: Бут. 2:7), і тому воно належить землі. «Земля єси і в землю відійдеш» (Див.: Бут. 3:19), — сказано першій людині після її гріхопадіння. Своїм тілесним життям людина нічим не відрізняється від інших живих істот (тварин), і полягає воно у задоволенні тілесних потреб. Вони різноманітні, та в цілому зводяться до задоволення двох основних інстинктів: 1) інстинкту самозбереження і 2) інстинкту продовження родуОбидва ці інстинкти вкладені Творцем у тілесну природу будь-якої живої істоти з цілком зрозумілою та розумною метою — аби ця істота не гинула і не нищилася безслідно.Для спілкування із зовнішнім світом людина наділена п’ятьма органами чуттів: зором, слухом, нюхом, смаком та дотиком, без яких вона була б у цім світі цілком безпомічною. Увесь цей апарат людського тіла надзвичайно складний і премудро збудований, але сам собою він був би лише мертвою машиною без руху, якби його не оживотворювала душа.II. Душа. Душа дана Богом, як животворче начало, для того, щоб управляти тілом. Іншими словами, душа — це життєва сила людини; вчені так її і називають: віталістична (життєва) сила.Душа є й у тварин, але вона разом з тілом була вирощена землею. «І сказав Бог: нехай вода породить душу живу… І сказав Бог: нехай породить земля душу живу за родом її, худобу, і плазунів, і звірів земних за родом їх. І сталося так» (Бут. 1:20-24).І тільки про людину сказано, що після створення тіла її з праху земного Господь Бог «вдихнув в лице її дихання життя, і стала людина душею живою» (Бут. 2:7). Це «дихання життя» і є вище начало в людині, тобто її дух, яким вона незмірно підноситься над усіма іншими живими істотами. Тому, хоча душа людська багато в чому і подібна до душі тварин, але у вищій своїй частині вона незрівнянно перевищує душу тварин саме завдяки поєднанню її з духом, який від Бога. Душа людини є наче сполучна ланка між тілом і духом, являючи собою немовби міст від тіла до духу.Усі дії чи, вірніше, порухи душі настільки різноманітні і складні, так переплітаються між собою, так блискавично мінливі і часто-густо важковловимі, що їх, аби зручніше розрізняти, прийнято ділити на три розряди, три види: думки, почуття і бажання. Ці порухи душі являють собою предмет вивчення науки — психології.1. Органом тіла, за допомогою якого душа здійснює свою розумову роботу, є мозок2. Центральним органом почуттів вважається серце. Воно є мірилом того, що нам приємно чи неприємно… Серце природно розглядається як центр життя людини, центр, в якому вміщується усе, що входить в душу ззовні, з якого виходить усе, що розкривається душею усередині.3. Бажаннями людини керує воля, яка не має для себе матеріального органа в нашому тілі, а знаряддя для виконання її приписів — наші члени, що приводяться в рух за допомогою м’язів та нервів.Результати діяльності нашого розуму і почуття, породжені серцем, чинять той чи інший тиск на волю, і наше тіло виконує ту чи іншу дію або рух.Таким чином, душа і тіло тісно пов’язані одне з одним. Тіло за допомогою органів зовнішніх почуттів дає ті чи інші враження душі, а душа, в залежності від цього, так чи інакше керує тілом, його діяльністю. З огляду на такий зв’язок душі з тілом це життя нерідко визначають загальним терміном: «життя душевно-тілесне». Однак усе ж необхідно розрізняти: життя тілесне — як задоволення потреб тіла, і життя душевне — як задоволення потреб душі.У чому полягає життя тілесне, ми вже казали. Воно полягає в задоволенні вимог двох головних інстинктів: інстинкту самозбереження та інстинкту продовження роду. Життя душевне полягає в задоволенні потреб розуму, почуттів і волі: душа хоче набувати знань і зазнавати тих чи інших почуттів.III. Дух. Душа людська не вичерпується задоволенням одних лише перелічених вище потреб тіла і душі. Тіло і душа — це ще не вся людина, вірніше сказати — не повна людина. Над тілом і душею стоїть ще дещо вище, а саме — дух, який часто виступає в ролі судді і душі, і тіла і дає усьому оцінку з особливої, вищої точки зору. «Дух, — каже єп. Феофан, — як сила, що вийшла від Бога, знає Бога, шукає Бога, і в Ньому Одному знаходить спокій. Якимось духовним потаємним чуттям доповнюючись у своїм походженні від Бога, він відчуває свою повну залежність від Нього й усвідомлює себе зобов’язаним усіляко догоджати Йому і жити тільки для Нього та Ним». Це саме те, про що казав ще блаженний Августин: «Ти, Боже, створив нас з прагненням до Тебе, і неспокійне наше серце, поки не заспокоїться в Тобі».

Дух в людині проявляється в трьох видах: 1) страх Божий, 2) совість, 3) прагнення Бога.

«Страх Божий» — це, звичайно, не страх у нашому звичайному людському розумінні цього слова: це благоговійне тремтіння перед величчю Божою, нерозривно пов’язане з незмінною вірою в істину буття Божого, в істинність існування Бога як нашого Творця, Промислителя, Спасителя і Винагороджувача. Усі народи, на якому б ступені розвитку вони не знаходились, мають віру в Бога. Ще стародавній письменник Цицерон дві тисячі років тому сказав: «Немає жодного народу, навіть найдикішого, щоб не було в ньому віри в Бога, хай навіть він не знає Його сутності». З тих пір, зазначає вчений Гітенгер, відкриті і досліджені Америка й Австралія і в історію увійшло безліч нових народів, а Його слова і досі залишаються непохитними, хіба що зробилися ще більш безсумнівними й очевидними. Отже, скільки минуло століть в історії, стільки і доказів цієї істини.

Друге, чим виявляє себе дух у людині, це — совість. Совість вказує людині, що угодне Богу і що невгодне, що потрібно і чого не можна робити. Але не тільки вказує, а й спонукає людину виконувати вказуване, причому за виконання винагороджує втіхою, а за невиконання карає докорами совісті. Совість — це наш внутрішній суддя, охоронець закону Божого. Недарма народ називає совість «голосом Божим» у душі людини.

Третій вияв духу в людині єп. Феофан влучно назвав «прагненням Бога». І справді, нашому духу від природи властиво шукати Бога, прагнути до єднання з Богом, прагнути Бога. Нічим тваринним і земним наш дух задовольнитися не може. Хто б з нас не володів усілякими благами, йому все одно хочеться чогось більшого. Ця вічна людська невдоволеність, ці повсякчасні пошуки, ця воістину невситима жадоба свідчать, що у нашого духу є прагнення до чогось вищого, ніж усе те, що його в земному житті оточує, до чогось ідеального, й оскільки ніщо земне цього прагнення втамувати не може, дух людини не знаходить для себе спокою, доки не здобуде задоволення в Богові, до живого спілкування з Яким дух людський завжди свідомо чи несвідомо прагне.

Такі прояви духу в людині і повинні бути керівним началом у житті кожної людини, тобто слід жити, спілкуючись з Богом, жити за волею Божою і перебувати в любові Божій, а це означає — виконувати своє призначення на землі й успадкувати вічне життя.(За статтею архимандрита Аверкія «Душевность и духовность», Мюнхен, 1949).ГРІХОПАДІННЯДиявол заздрив райському щастю перших людей і пройнявся наміром позбавити їх райського життя. Задля цього він увійшов у змія і сховався у гіллі дерева пізнання добра і зла. І коли Єва проходила повз нього, диявол почав нашіптувати їй, щоб вона скуштувала плодів від забороненого дерева. Він лукаво запитав у Єви: «Чи правда, що Бог не дозволив вам куштувати плоди з жодного дерева у раю?».«Ні, — відповіла змієві Єва, — плоди з усіх дерев ми можемо їсти, тільки плодів з дерева, яке посеред раю, сказав Бог, не їжте і не доторкайтесь до них, щоб вам не вмерти».Та диявол почав брехати, щоб спокусити Єву. Він сказав: «Ні, ви не помрете; але знає Бог, що коли ви скуштуєте, то самі будете, мов боги, і будете знати добро і зло». Спокусливі диявольські слова змія подіяли на Єву. Вона подивилася на дерево і побачила, що воно приємне для очей, гарне для їжі і жадане, бо дає знання; і закортіло їй пізнати добро і зло. Вона зірвала плоди із забороненого дерева і стала їсти; потім дала своєму чоловікові, і він теж їв.Люди піддалися спокусі диявола, порушили заповідь, або волю Божу, — згрішили, впали у гріх. Так сталося гріхопадіння людей.Цей перший гріх Адама і Єви, чи гріхопадіння людей, називається первородним гріхом, бо саме цей гріх згодом став початком для всіх наступних гріхів у людях.(Див.: Бут. 3:1-6).НАСЛІДКИ ГРІХОПАДІННЯ Й ЗАВІТ СПАСИТЕЛЯКоли перші люди вчинили гріх, їм стало соромно і страшно, як це буває з усіма, хто чинить зле. Вони миттю помітили, що голі. Аби приховати свою наготу, зшили собі одяг з листя смоковниці, у вигляді широких поясів. Замість того, щоб Адам і Єва набули досконалості, рівної Божій, як вони цього хотіли, вийшло навпаки: розум їхній потьмарився, їх стало гризти сумління, і вони позбавилися душевного спокою. Усе це сталося тому, що вони пізнали добро і зло супроти волі Божої, тобто через гріх.Гріх настільки змінив людей, що коли вони почули голос Бога в раю, то від страху та сорому сховались між деревами, одразу забувши, що від усюдисущого і всевідаючого Бога неможливо щось і десь сховати. Так будь-який гріх віддаляє людей від Бога.

Але Бог, з милосердя Свого, став закликати їх до каяття, тобто щоб люди зрозуміли свій гріх, признались у нім перед Господом і попросили прощення.Господь запитав: «Адаме, де ти?».
Адам відповів: «Голос Твій я почув у раю, і злякався, бо я голий, і сховався».Бог знову запитав: «Хто сказав тобі, що ти голий? Чи не їв ти плодів з дерева, з якого я заборонив тобі їсти?» Адам сказав: «Жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені плід від дерева, і я їв». Так Адам став перекладати провину на Єву і навіть на самого Бога, що дав йому жінку.І сказав Господь Єві: «Що ти зробила?».Та Єва замість каяття відповіла: «Змій спокусив мене, і я їла».Тоді Господь сповістив про наслідки вчиненого ними гріха. Єві Бог сказав: «У муках народжуватимеш дітей і повинна підкорюватися своєму чоловікові»Адамові сказав: «За твій гріх земля не буде плодючою, як раніше. Терня й осот вона буде родити тобі. У поті чола твого ти їстимеш хліб (тобто здобуватимеш їжу важкою працею), доки не повернешся у землю, з якої тебе взято», тобто поки не помреш. «Бо прах ти і в прах повернешся»А дияволові, який ховався у змієві, головному винуватцеві людського гріха, сказав: «За те, що ти зробив це, проклятий ти!» І сказав, що між ним і людьми буде боротьба, а саме: «Сім’я жінки зітре тобі голову, а ти будеш жалити його у п’яту», тобто від жінки вийде Нащадок — Спаситель світу, який народиться від Діви, переможе диявола і спасе людей, та для цього Сам повинен постраждати.Цей завіт, або обітницю Божу, про пришестя Спасителя люди сприйняли з вірою та радістю, бо це давало велику втіху. А щоб люди не забули цієї обітниці Божої, Бог навчив людей приносити жертви. Для цього Він повелів заколювати теля, ягня чи цапа і спалювати їх з молитвою про прощення гріхів і з вірою в прийдешнього Спасителя. Така жертва мала приноситися перед зображенням чи прообразом Спасителя, Який мав постраждати і пролити Свою кров за наші гріхи, тобто Своєю пречистою кров’ю омити душі наші від гріха і зробити їх чистими, святими, знову гідними раю.Тут же, в раю, і було принесено першу жертву за гріх людей. І зробив Бог Адамові і Єві одежу зі шкур тварин та одягнув їх.Але оскільки люди стали грішними, то не могли вже більше жити в раю, і Господь вигнав їх звідти. І поставив Господь при вході у рай херувима з вогненним мечем, щоб охороняти шлях до дерева життя.Первородний гріх Адама і Єви з усіма його наслідками перейшов на всі покоління людей, які народилися від них і після них, тобто на все людство, — на всіх нас. Ось чому ми народжуємося грішними і підлягаємо всім наслідкам гріха: скорботам, хворобам і смерті.Отже, наслідки гріхопадіння виявилися величезними і тяжкими. Люди позбавилися райського блаженного життя. Світ, затьмарений гріхом, змінився: земля з того часу стала з потугою давати врожай, на полях разом з добрими плодами стали рости бур’яни; тварини стали боятися людей, стали дикими і хижими. З’явилися хвороби, страждання і смерть. Але, найголовніше, люди через свою гріховність втратили найближче і безпосереднє спілкування з Богом, Він уже не являвся їм видимим чином, як у раю, тобто молитва людей стала недосконалою.(Див.: Бут. 3:7-24).БЕСІДА ПРО ГРІХОПАДІННЯКоли Бог створив перших людей, то побачив, що дуже добрі вони є, що у створеній людині немає ніяких суперечностей, тобто людина своєю любов’ю тягнулася до Бога. Людина являла собою повну єдність духа, душі й тіла — єдине гармонійне ціле, а саме: дух людини був спрямований до Бога, душа — сполучена або вільно підпорядкована духові, а тіло — душі; єдність мети, прагнення і волі. Людина була святою, обоженою.Воля Божа полягає саме в тому, щоб людина вільно, тобто з любов’ю прагнула до Бога — джерела вічного життя і щастя, і цим самим незмінно перебувала у єднанні з Богом, у блаженстві вічного життя. Такими були спочатку Адам і Єва. Тому в них був просвітлений розум і «знав Адам кожну тварину на ім’я», тобто йому були відкриті фізичні закони світобудови і тваринного світу, які ми тепер частково осягаємо й осягатимемо в майбутньому. Але гріхопадінням своїм люди порушили в собі гармонію — єдність духу, душі й тіла, — і розладнали своє єство. Не стало єдності мети, прагнення і волі.Даремно дехто намагається тлумачити гріхопадіння в прямому значенні, тобто що гріхопадіння полягало у фізичному коханні між Адамом та Євою, забуваючи про те, що Сам Господь їм заповідав: «Плодіться і розмножуйтеся…» Мойсей чітко каже, що «Єва згрішила раніше одна, а не разом з чоловіком. Тому як міг написати таке Мойсей, якби він написав переносне, як дехто намагається тут відшукати це?» — говорить митрополит Філарет (Дроздов).

Суть гріхопадіння полягала в тім, що праотці, піддавшись спокусі, перестали сприймати заборонений плід як предмет заповіді Божої, а почали розглядати його стосовно себе, своєї чуттєвості і свого серця, свого розуміння, ухиляючись від єдності істини Божої; власні помисли, власні бажання, не зосереджені у волі Божій, схиляли їх до похоті. Похіть, зачавши гріх, породжує дійсний гріх (Див.: Як. 1:14-15). Єва, спокушувана дияволом, побачила у забороненому дереві не те, чим воно є, а те, що вона сама бажає, з відомих видів похоті (Див.: 1Ін. 2:16; Бут. 3:6). Які ж похоті відкрились у душі Єви перед куштуванням забороненого плоду.«І побачила жінка, що дерево гарне для їжі», тобто вона припустила якийсь особливий, надзвичайно приємний смак у забороненому плоді, — це похіть тіла. «І що воно приємне для очей», тобто жінці заборонений плід здався кращим за усі плоди, — це похіть очей, чи бажання насолоди. «І жадане, тому що дає знання», тобто жінці забажалося пізнати те вище і божественне пізнання, яке обіцяв їй спокусник, — це гординя житейськаПерший гріх народжується в чуттєвості — прагненням до приємних відчуттів, до розкошів, у серці — прагненням насолоджуватися безрозсудно, в розумі — мріянням пихатого всезнайства, й, отже, проникає в усі сили єства людськогоРозлад єства людського і полягає у тому, що гріх відхилив або відірвав душу від духу, і душа внаслідок цього відчула потяг до тіла, до плоті і почала спиратися на нього, а тіло втратило цю піднесену силу душі і як таке, що створене з «хаосу», відчуло потяг до чуттєвості, до «хаосу», до смерті. Тому і результатами гріха є хвороби, руйнування і смерть. Розум людський затьмарився, воля ослабла, почуття спотворилися, виникли протиріччя, і душа людини втратила спрямованість до Бога.Таким чином, переступивши межу, покладену заповіддю Божою, людина відійшла своєю душею від Бога, істинного всеосяжного зосередження і повноти, утворила для себе оманливе зосередження в собі самій, замкнула себе в пітьмі чуттєвості, в грубості матерії. Розум, воля і діяльність людини відвернулися, відхилилися, відпали від Бога до тварі, від небесного до земного, від невидимого до видимого (Див.: Бут. 3:6). Улещена спокусником, людина, будучи в честі, не розуміє, що вона зрівнялася з тваринами і уподібнюється їм» (Пс. 48:13).Розлад людського єства первородним гріхом, відірваність душі від духу в людині, яка і тепер має потяг до чуттєвості, до похоті, ясно виражені у словах ап. Павла: «Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю. Якщо ж роблю те, чого не хочу, вже не я роблю те, а гріх, що живе в мені» (Рим. 7:19-20). Людина постійно має в собі «докори совісті», усвідомлюючи власну гріховність, злочинність. Іншими словами: пошкоджене і розладнане гріхом єство власними силами, без втручання чи допомоги Божої людині відновити неможливо. Тому стало необхідним сходження, або пришестя, Самого Бога на землю, — втілення Сина Божого (прийняття на Себе плоті) — для відтворення упалого і розтлінного єства людського, для спасіння людини від загибелі та вічної смерті.ЧОМУ ГОСПОДЬ БОГ ДОПУСТИВ ГРІХОПАДІННЯ ПЕРШИХ ЛЮДЕЙ. А ЯКЩО ДОПУСТИВ, ТО ЧОМУ ГОСПОДЬ НЕ ПОВЕРНУВ ЇХ ПІСЛЯ ГРІХОПАДІННЯ В ПОПЕРЕДНІЙ СТАН РАЙСЬКОГО ЖИТТЯ?Всемогутній Бог, безсумнівно, міг би не допустити падіння перших людей, та Він не захотів придушувати їхньої свободи, тому що не Йому ж було спотворювати в людях Свій власний образ. Образ же і подоба Божа найперш засвідчується у свободі волі людини.Добре пояснює це питання проф. Несмєлов: «З уваги на те, що багато хто досить невиразно уявляє і навіть зовсім не розуміє неможливості механічного спасіння Богом людей, ми вважаємо не зайвим більш детально пояснити цю неможливість. Спасти перших людей шляхом збереження для них тих умов життя, в яких вони знаходилися до свого падіння, було неможливим тому, що їхня загибель полягала не в тім, що вони виявились смертними, а в тім, що вони виявились злочинними. Отже, доки вони усвідомлювали свій злочин, для них, безсумнівно, був неможливим рай саме в силу усвідомлення ними своєї злочинності. А якби трапилося так, що вони забули б про свій злочин, то цим вони лише підтвердили б свою гріховність, а отже, для них знову-таки був би неможливим рай у силу їхньої моральної нездатності наблизитися до того стану, яким засвідчувалось їхнє первісне життя в раю. Внаслідок цього повернути собі втрачений рай перші люди не могли — не тому, що цього не хотів Бог, а тому, що цього не допускав і не міг допустити їхній власний моральний стан. Але діти Адама і Єви не були винними в їхньому злочині і не могли усвідомлювати за собою злочин на тій основі, що їхні батьки були злочинці. Тому, безперечно, що, спроможний створити людину і виростити немовля, Бог міг би забрати Адамових дітей зі стану гріховності і поставити їх у нормальні умови морального розвитку. Однак для цього, зрозуміло, необхідно:
а) згода Бога на загибель перших людей;
б) згода перших людей передати Богові свої права на дітей і назавжди відмовитися від надії на спасіння;
в) згода дітей залишити своїх батьків у стані загибелі.

Якщо ми припустимо, що перші дві з цих умов можуть хоч якось вважатися можливими, то здійснити третю необхідну умову усе-таки ніяким чином неможливо. Бо якби діти Адама і Єви насправді вирішили, що нехай, мовляв, їхні батько і мати гинуть за вчинений ними злочин, то цим вони, мабуть, показали б тільки, що вони зовсім не гідні раю, а отже, вони, безсумнівно, втратили б його».Можна було б знищити людей, що згрішили, і створити нових, але хіба не стали б грішити новостворені люди, маючи вільну волю? Але Бог не захотів допустити, щоб створена ним людина справді була створена даремно; була надія, що хоча б віддалений нащадок її у віддаленому майбутньому переможе зло, якому вона дозволила торжествувати над собою.Бо Всевідець Бог нічого не робить даремно. Господь Бог Своєю превічною думкою оголосив увесь план світотворіння; і в Його превічний план входило і втілення Його Єдинородного Сина для спасіння людства, яке згрішило.Власне, необхідно було відтворити впале людство співстражданням, любов’ю, щоб не порушити вільну волю людини; але треба було, щоб людина сама зі своєї волі захотіла повернутися до Бога, та не з примусу чи з необхідності, бо в такому випадку люди не могли б стати достойними дітьми Божими. А за превічною радою Божою люди повинні стати подібними Йому Самому причасниками вічного блаженного життя з Ним.Так, премудрий і благий Всемогутній Бог не погребував зійти на грішну землю, прийняти на Себе нашу пошкоджену гріхом плоть, аби спасти нас і повернути до райського блаженного вічного життя.ПРО ОБРАЗ І ПОДОБУ БОЖУ В ЛЮДИНІСвята Церква вчить: під образом і подобою Божою треба розуміти дані Богом людині сили душі й розум, волю, почуття; а під подобою Божою треба розуміти здатність людини спрямовувати сили своєї душі до уподібнення Богу, — удосконалюватися в прагненні істини і добра. Детальніше це можна пояснити так: Образ Божий — у властивостях і силах душі. Бог є Дух невидимий, який усе в світі пронизує, все оживляє, і в той же час Він є Істотою, незалежною від світу; душа людини, присутня в тілі, вона оживляє тіло; хоч і має відповідну залежність від тіла, однак продовжує існувати і після смерті тіла. Бог вічний; душа людини безсмертна.Бог премудрий і Всевідець; душа людини має силу пізнавати теперішнє, пам’ятати минуле і навіть інколи передбачати майбутнє. Бог преблагий (тобто предобрий, премилостивий) — і душа людини здатна любити інших і жертвувати собою. Бог всемогутній, Творець усього сущого; душа людини має силу і здатність мислити, творити, створювати, будувати тощо. Але, звичайно, існує незмірна відмінність між силами Бога і силами душі людської. Сили Божі безмежні, а сили душі людської досить обмежені. Бог є Істота абсолютно вільна; і душа людини має свободу волі. Тому людина може бажати, але може і не бажати бути подобою Божою, бо це залежить від вільного бажання самої людини, від її волі.Подоба Божа залежить від спрямованості душевних сил. Вона вимагає духовної праці людини над собою. Якщо людина прагне істини, добра, правди Божої, то вона стає подобою Божою. Якщо ж людина любить саму себе, обманює, ворогує, чинить зло, турбується лише про земні блага, думає тільки про тіло своє і не турбується про душу свою, то така людина перестає бути подобою Божою (тобто бути схожою на Бога — Отця свого Небесного), а стає схожою у своїм житті на тварин і може остаточно уподібнитися злому духові — дияволові.КАЇН ТА АВЕЛЬПісля вигнання з раю у Адама і Єви почали народжуватися діти: сини і дочки (Див.: Бут. 4:1-2,5,4). Першого сина вони назвали Каїном, а другого Авелем. Каїн обробляв землю, а Авель пас отари.Одного разу вони приносили жертву Богу: Каїн — плоди землі, а Авель — від первородних своєї отари.Авель був добрим і лагідним, він приносив жертву від чистого серця, з любов’ю і вірою в обітованого Спасителя, з молитвою про помилування і надією на милість Божу; і Бог прийняв жертву Авеля, — вважається, що дим від неї пішов до неба.Каїн же за натурою був злим і жорстоким, він приносив жертву тільки з необхідності, за звичаєм, без любові і страху Божого. Господь не прийняв його жертви; це, як гадають, було видно з того, що дим від його жертви стелився по землі.Після цього Каїн став заздрити своєму братові, покликав Авеля в поле і вбив його.Бог звернувся до Каїна, бажаючи, щоб він покаявся, і запитав його: «Де брат твій Авель?».
Каїн зухвало відповів: «Не знаю; хіба я сторож братові моєму?».
Тоді Бог сказав йому: «Що ти вчинив? Голос крові брата твого волає до Мене від землі. За це ти будеш проклятий і поневірятимешся по землі».

І Каїн, який мучився докорами совісті, з дружиною втік від своїх батьків в інший край.Життя людини є дар Божий, тому людина не має права ні сама позбавлятися його, ні відбирати його в іншого. Позбавлення життя ближнього називається вбивством, а позбавлення самого себе життя називається самовбивством або самогубством і є найтяжчим гріхом.Замість вбитого Авеля Бог дав Адаму і Єві третього сина — благочестивого Сифа, а згодом і ще багатьох інших дітей. Адам і Єва довго жили на землі. Адам прожив 930 років. Багато горя і страждань зазнали вони, щиро розкаялися у своєму гріху і твердо увірували в обіцяного Спасителя. Віра ця спасла їх, вони перебувають тепер у соборі святих праотців.(Див.: Бут. 4:1-16,25,5:3-5).ПОТОПВід дітей Адама і Єви рід людський швидко розмножився. Люди в той час жили довго, до 900 років і більше. Від Сифа пішли благочестиві і добрі люди — «сини Божі», а від Каїна — нечестиві і злі — «сини людські».Спочатку нащадки Сифа жили окремо від нащадків Каїна, зберігали віру в Бога і в майбутнього Спасителя. Але згодом стали брати собі за дружин дочок з потомків Каїна і стали переймати від них погані звички, розбещуватися і забувати істинного Бога.Через тривалий час нечестя між людьми дійшло до того, що з усіх людей на землі залишився вірним Богу тільки один нащадок Сифа — праведний Ной зі своєю родиною.Бачачи велике розбещення людей, милосердний Господь дав їм час на покаяння та виправлення — сто двадцять років. Але люди не тільки не виправились, а стали ще гіршими.Тоді Господь визначив омити (очистити) землю водою від нечестивого людського роду, а праведного Ноя зберегти на землі для подальшого розмноження людей.Бог з’явився Ноєві і сказав: «Кінець усякій плоті прийшов перед лице Моє, бо земля наповнилась від них злочинами; і ось, Я знищу їх з землі. […] Я наведу на землю потоп водний, щоб знищити всяку плоть, що є на землі». Він повелів Ноєві побудувати ковчег, тобто велике судно, подібне до будинку, в якому могли б уміститися його сім’я і тварини, і дав йому для цього точні розміри та вказівки. Ной з вірою прийняв повеління Боже і почав будувати ковчег.Коли ковчег було збудовано, Ной, за велінням Божим, увійшов туди зі своєю дружиною, трьома синами та їхніми дружинами і, за наказом Божим, узяв із собою усіх тварин і птахів, які не можуть жити у воді, чистих (тобто яких можна приносити у жертву) по сім пар, а нечистих — по одній парі, щоб зберегти їх рід для всієї землі. Взяв і запас їжі для всіх на цілий рік.У той день, коли Ной увійшов у ковчег, води потопу ринули на землю — «розверзлись усі джерела великої безодні, і вікна небесні розкрилися», тобто сталася велика повінь з морів та океанів, і злива з неба продовжувалася сорок діб. І піднялася вода на землі і затопила найвищі гори, підіймаючись усе вище і вище протягом ста п’ятдесяти днів, і потопила всіх людей і тварин, так що ніхто вже не міг врятуватись, окрім тих, хто був у ковчезі.Після ста п’ятдесяти днів вода стала поступово спадати. На сьомий місяць ковчег зупинився на горах Араратських (у Вірменії). В перший день десятого місяця з’явилися гірські вершини. До кінця року вода увійшла у свої береги.Ной відчинив віконечко ковчега і випустив ворона, щоб узнати, чи зійшла вода з землі, але ворон літав і повертався знов, і сів на дах ковчега.Потім Ной випустив голуба, який полетів і не знайшов місця для життя, тому що вода була ще на поверхні всієї землі, і повернувся назад у ковчег. Почекавши сім днів, Ной знову випустив голуба з ковчега. Цього разу він повернувся вже надвечір і приніс у дзьобі свіжий оливковий листочок. І Ной зрозумів, що вода зійшла із землі і на ній знову з’явилася зелень. Почекавши ще сім днів, Ной знову випустив голуба, і він вже не повернувся до нього. І відкрив Ной покрівлю ковчега і побачив, що земля вже висохла. Тоді, за велінням Божим, Ной вийшов з ковчега з усією родиною і випустив усіх тварин, які були з ним.І спорудив Ной жертовник, тобто місце для жертвоприношень, і за своє спасіння приніс подячну жертву Богу від усіх чистих тварин і птахів.Бог милостиво прийняв жертву Ноя і благословив його та синів його й обіцяв, що більше ніколи не буде такого потопу на знищення усього живого на землі за гріхи людей, тобто ніколи не буде всесвітнього потопу. Як на знамення Свого завіту, Господь указав на веселку у хмарах, яка з тих пір і служить вічним нагадуванням людям про цю Божу обіцянку.(Див.: Бут. 4:17-24,6:1-22; 7; 8; 9; 1—17).БЕСІДА ПРО ПОТОПЗ боку невіруючих існує заперечення проти ймовірності потопу, мовляв, неможливо, щоб уся земля опинилася під водою одночасно, як каже Біблія. Послухаймо, однак, англійського дослідника Артура Гука: «Вчений фахівець д-р Джон Мурей встановив, що якби поверхня землі була перетворена на площину, то в морях, глибина яких подекуди сягає шести миль, так багато води, що її вистачило б, щоб одночасно вкрити землю водою скрізь глибиною у дві милі».

Але потоп міг бути і не в повному розумінні слова всесвітнім. Слід згадати, навіщо Господь вчинив потоп: побачив Господь, що велика розпуста опанувала людьми на землі і що думки їхні були пройняті лом… І сказав: «Зітру з лиця землі людей, яких я сотворив» (Див.: Бут. 6:5 і 7). Отже, потоп можемо уявити й у вигляді повені, що охопила якийсь простір суші, населеної людьми, а який простір обіймала повінь під час потопу, нам зовсім не відомо. Не слід бентежитись і тією обставиною, що Біблія кілька разів каже про потоп, який поширився «скрізь по землі». Біблія і загалом уся релігійна література, маючи об’єктом своїх турбот лише людську душу, часто називає землею і навіть всесвітом тільки область проживання людей і тільки область певної людської культури, що розвинулася під впливом Святого Письма. Вихована на Біблії Візантія іменувала всесвітом басейн Середземного моря, тому і своїх імператорів називала «повелителями всесвіту», а Константинопольському Патріархові дала титул «Вселенського», тобто «Всесвітнього».Те, що переказ про потоп набув великого поширення, свідчить про значення цієї події, яка охопила усе людство, і вона збереглася в пам’яті багатьох народів. Той самий дослідник Артур Гук повідомляє, що халдеї, фінікійці, вавилонці, фригійці, сирійці, перси, греки і вірмени — усі вони мали більш чи менш однакові усні перекази про потоп. Передання фригійців, приміром, згадує Єноха як провісника потопу і каже, що він плакав і молився над долею людей допотопного світу, що стали жорстокими і не розкаялися. Було знайдено давню фригійську монету з грубим зображенням ковчега і літерами «N-О» на одному боці, що, безсумнівно, стосується Ноя. Далі ми відкриваємо, що Індія та Китай мають записи про потоп і що під час потопу було врятовано когось та сім членів його родини. Мексиканці мали передання про людину, яка змайструвала човен, аби врятуватися від катастрофи, яка насувалась.Додамо, що на основі наукових геологічних досліджень, розкопок встановлено, що в землі є потужний прошарок глини, мулистих відкладень, який не містить у собі ніяких залишків органічного тваринного життя. Цей шар різко відокремлює шари кам’яного віку (палеоліту) від наступних: неоліту, бронзового і залізного віку. Французький вчений Мортільє назвав цей шар hiatus, тобто перерва. Ці мулисті нашарування з морського дна утворилися, як гадають, під дією світового катаклізму, тобто коли суша осіла нижче рівня океану, води якого і затопили всю землю, усі гори. Як і каже про це Мойсей: «і розверзлись усі джерела великої безодні» (Бут. 7:11), а потім уже згадує про зливу. Причому ці мулисті нашарування пронизують потужним шаром усю Європу, Північну Африку і Західну Азію, до високих гір. Вчений Кювьє так і назвав ці відклади, цей потужний мулистий шар: deluge (делюж) — потоп.Звичайно, для віруючих людей усі ці докази не потрібні, бо вони знають, що Всемогутній Бог, Який сотворив небо і землю, міг затопити усю сушу водами потопу.ЖИТТЯ НОЯ І ЙОГО ДІТЕЙ ПІСЛЯ ПОТОПУСини Ноя, які вийшли з ним з ковчега, були: Сим, Хам і Яфет. Ной став обробляти землю і розвів виноградник. Коли з виноградного соку зробив вино і скуштував його, то сп’янів, тому що не знав ще дії вина, і, розкрившись, лежав голим у своїм наметі. Це побачив його син Хам. Він нешанобливо поставився до свого батька, пішов і розповів про це своїм братам. Сим і Яфет взяли одяг, підійшли до батька так, щоб не бачити його наготи, і вкрили його. Коли Ной прокинувся і довідався про вчинок свого меншого сина Хама, то осудив і прокляв його, в лиці сина його Ханаана (свого онука), і сказав, що нащадки його будуть у рабстві у нащадків його братів. А Сима і Яфета він благословив і провістив, що в потомстві Сима збережеться істинна віра, а нащадки Яфета розійдуться по світу і приймуть істинну віру від нащадків Сима.Ной прожив 950 років, він був останній, хто досяг такої глибокої старості. Після нього сили людські стали слабнути, і люди могли доживати тільки до 400 років. Але й при такому усе ще довголітньому житті швидко розмножувалися.Усе, що провістив Ной своїм синам, справдилося достеменно. Нащадки Сима називаються семітами, до них належить, в першу чергу, народ єврейський, в ньому одному зберігалася віра в істинного Бога. Нащадки Яфета називаються яфетидами, до них належать народи, що населяють Європу, які прийняли від євреїв віру в істинного Бога. Нащадки Хама називаються хамітами; до них відносяться ханаанські племена, що спочатку населяли Палестину, багато народів Африки та інших країн. Хаміти завжди були підлеглими інших народів, а деякі і до цих пір залишаються дикунами.

(Див.: Бут. 9:18-29; 10).ВАВИЛОНСЬКЕ СТОВПОТВОРІННЯ І РОЗСІЯННЯ ЛЮДЕЙНащадки Ноя, розмножившись, тривалий час жили разом в одній країні, неподалік від гір Араратських, і розмовляли однією мовою. Коли людський рід став численним, то злих вчинків і чвар між людьми побільшало, і вони побачили, що незабаром вони муситимуть розійтися по всьому світу.Та перш ніж розійтися, нащадки Хама потягли за собою й інших і задумали побудувати місто і в ньому вежу висотою аж до небес, аби прославитися і не коритися нащадкам Сима та Яфета, як про це віщував Ной. Вони виготовили чимало цегли і взялись за роботу.Ця горда затія людей була невгодна Богу. Аби зло остаточно не погубило їх, Господь змішав мову будівельників так, що вони почали розмовляти різними мовами і перестали розуміти одне одного. Тоді люди були змушені кинути розпочату будову і розійтися по світу. Нащадки Яфета пішли на захід і розселились у Європі. Симові нащадки залишились в Азії. Хамові нащадки пішли в Африку, але частина їх також залишилася в Азії.Недобудоване місто отримало назву Вавилон, тобто змішання. Уся ж країна, де було це місто, стала називатися землею Вавилонською, а також Халдейською.Люди, розселившись по землі, поступово стали забувати свій рід і стали утворюватися окремі самостійні народи чи нації зі своїми звичаями і мовами.Господь бачив, що люди дедалі більше переймають одне в одного злі вчинки, а не добрі, і тому вчинив змішання мов і розділив людей на окремі народи і дав кожному народові окреме завдання і мету в житті.(Див.: Бут. 11).ПОЯВА ІДОЛОПОКЛОНСТВАКоли люди розійшлися по світу, вони стали забувати невидимого істинного Бога, Творця світу. Головною причиною цього були гріхи, які віддаляють людей від Бога і затьмарюють розум. Праведників ставало дедалі менше, і нікому було навчати людей істинної віри в Бога. Тоді серед людей стала з’являтися неправильна віра (марновір’я). Люди бачили навколо себе багато дивного і незрозумілого, і замість Бога почали шанувати Сонце, Місяць, зірки, вогонь, воду і всіляких тварин, робити їхні зображення, поклонятися їм, приносити жертви і будувати їм храми чи капища. Такі зображення лжебогів називаються ідолами чи кумирами, а народи, що поклонялись їм, ідолопоклонниками чи язичниками (поганцами). Так на землі з’явилось ідолопоклонство.З часом майже усі люди стали язичниками. Тільки в Азії, в потомстві Сима, була праведна людина на ім’я Авраам, яка залишалася вірною Богу.АВРААМАвраам жив у країні Халдейській, неподалік від Вавилона.Він був нащадком Сима і з усією своєю родиною зберіг істинну віру у Бога. Він був багатий, мав багато худоби, срібла і золота, і багато слуг; але не мав дітей і дуже журився цим.Бог обрав Авраама для всього людства, щоб зберегти істинну віру через його нащадків. А щоб уберегти його і його потомство від рідного йому язичницького народу (тому що серед рідних людей — язичників — швидше можна було навчитися ідолопоклонства), Бог явився Авраамові і сказав: «Вийди із землі твоєї і з дому батька твого у землю, яку Я покажу тобі. Я породжу від тебе великий народ і благословлю тебе і звеличу ім’я твоє. І благословляться в тобі усі племена земні», тобто в цьому народі з часом народиться обіцяний першим людям Спаситель світу, Який благословить усі народи землі.Авраамові було на той час сімдесят п’ять років. Він послухався Господа, узяв дружину свою Сарру, племінника Лота і все майно, яке вони надбали, всіх слуг своїх і переселився у землю, яку вказав йому Господь. Земля ця називалася Ханаанською і була досить родючою. Там жили тоді ханаанці. Це був один з найнечестивіших народів. Ханаанці були нащадками Ханаана, сина Хамового. Тут Господь знову явився Авраамові і сказав: «Всю землю, яку ти бачиш, Я дам тобі і твоєму потомству». Авраам спорудив жертовник і приніс Богові подячну жертву.Після цього земля Ханаанська стала називатися Обітованою, тобто обіцяною, адже Бог обіцяв дати її Авраамові і його потомству. А тепер вона називається Палестиною. Знаходиться ця земля на східному березі Середземного моря, і посередині неї протікає річка Йордан.Коли Авраамові і Лотові стада так розмножилися, що їм стало вже тісно вкупі, і між їхніми пастухами зчинялися постійні суперечки, тоді вони вирішили розійтися.Авраам сказав Лотові: «Нехай не буде між нами сварки, ми ж родичі. Хіба не вся земля перед тобою? Відділись від мене; якщо ти — направо, то я — наліво».Лот обрав собі долину Йорданську й оселився поблизу Содома. А Авраам залишився жити в землі Ханаанській, поблизу Хеврона, біля діброви Мамре. Там біля дуба Мамрійського він поставив свій намет і спорудив жертовник Господу. Цей дуб Мамрійський і до цих пір ще росте в Палестині, біля міста Хеврона.

Невдовзі сусідній цар Еламський напав на Содом, спалив місто і забрав у полон людей та майно. Між полоненими був і Лот. Авраам, довідавшись про це, одразу ж зібрав своїх слуг (318 чоловік), запросив на допомогу сусідів, наздогнав неприятеля, напав на нього і відібрав усю здобич.Коли Авраам повертався, його врочисто зустрічали. Мелхиседек, який був священиком Бога Всевишнього і царем Салимським, приніс Авраамові в дар хліб і вино і благословив його.Про Мелхиседека, його походження та смерть нічого не відомо. Ім’я Мелхиседек означає «цар правди», слово «салим» означає мир. Мелхиседек прообразував собою Ісуса Христа: як Мелхиседек був священиком і царем водночас, так і Ісус Христос є Первосвященик і Цар. Як про Мелхиседека не вказано ні початку, ні кінця життя його — він немовби живий на віки вічні, так і Христос є вічний Бог, Цар і Первосвященик; і ми називаємо Ісуса Христа — Первосвящеником на віки вічні за чином Мелхиседековим. І як Господь наш Ісус Христос дав нам у вигляді хліба і вина тіло і кров Свою, тобто Святе Причастя, так і Мелхиседек, прообраз Спасителя, приніс Авраамові хліб і вино і як старший благословив Авраама.Авраам з благоговінням прийняв від Мелхиседека благословення і подарував йому десяту частину своєї здобичі.(Див.: Бут. 14:1-20).ЯВЛЕННЯ БОГА АВРААМОВІ У ВИГЛЯДІ ТРЬОХ ПОДОРОЖНІХОдного дня була спека. Авраам сидів у тіні дуба, біля входу у свій намет, і бачить: стоять навпроти нього три подорожні. Авраам любив приймати подорожніх людей. Він одразу ж підвівся і побіг назустріч їм, вклонився до землі і запросив їх до себе відпочити під деревом і підкріпитися їжею.Подорожні завітали до нього. За тодішнім звичаєм, їм обмивли ноги, Авраам подав хліб, приготований його дружиною Саррою, подав масло, молоко і ніжне смажене теля, пригощаючи їх. І вони їли.І сказали вони йому: «Де Сарра, дружина твоя?».Він відповів: «Тут, у наметі».І сказав один з них: «Через рік Я знову буду в тебе, і в Сарри, дружини твоєї, народиться син».Сарра, стоячи позаду біля входу у намет, чула ці слова. Вона засміялась про себе і подумала: чи ж мені мати таку втіху, коли я вже стара.Але подорожній мовив: «Чому Сарра засміялася? Хіба є щось неможливе для Господа? В призначений день Я буду в тебе, і в Сарри народиться син».Сарра злякалась і сказала: «Я не сміялась».Та він сказав їй: «Ні, ти засміялась».Авраам же ще раніше зрозумів, що перед ним не звичайні подорожні, а що з ним розмовляє Сам Бог.Авраамові в той час було 99 років, а Саррі 89(Див.: Бут. 18:1-16)ЗАГИБЕЛЬ СОДОМА Й ГОМОРРИЙдучи від Авраама, Бог відкрив йому, що Він зруйнує сусідні міста Содом і Гоморру, бо вони найнечестивіші міста на землі. А в Содомі жив племінник Авраама, праведний Лот.Авраам благав Господа, щоб Він помилував ці міста, якщо там знайдеться п’ятдесят праведників.Господь сказав: «Якщо Я знайду у місті Содомі п’ятдесят праведників, то заради них помилую все місто».Авраам знову спитав: «Може виявитися, що до п’ятдесяти праведників не вистачить п’яти?».Господь сказав: «Не зруйную, якщо знайду там сорок п’ять праведників».Авраам же продовжував розмовляти з Господом і благати Його, усе зменшуючи число праведників, поки не дійшов до десяти; він сказав: «Хай не прогнівається Владика, що я ще скажу: може виявитись, що там знайдеться десять праведників?».
Бог сказав: «Не зруйную і заради десяти».Та в цих нещасних містах жителі були такими злими і розбещеними, що там не знайшлося і десяти праведних людей. Ці нечестивці хотіли навіть поглумитися над двома ангелами, які прийшли врятувати праведного Лота. Вони вже ладні були виламати двері, але ангели уразили їх сліпотою і вивели Лота з його родиною — з дружиною та двома дочками — за місто. Вони повеліли їм тікати і не озиратися, щоб не загинути.І тоді наслав Господь на Содом і Гоморру зливу із сірки та вогню і знищив ці міста і всіх людей у них. І спустошив усю цю місцевість так, що в тій долині, де знаходилися міста, утворилося соляне озеро, відоме тепер під назвою Мертвого моря, в якому не може жити ніщо живе.Лотова ж дружина, тікаючи з міста, озирнулася на Содом і вмить обернулася на соляний стовп.Тим, що Лотова дружина озирнулась на Содом, вона показала, що жалкує за покинутим гріховним життям — озирнулась, затрималась, — і миттю перетворилась на соляний стовп. Це суворий урок нам: коли Господь спасає нас від гріха, потрібно тікати від нього, не озираючись на нього, тобто не затримуватись і не жалкувати за ним.

(Див.: Бут. 18:16-33,19:1-24).ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ АВРААМАЧерез рік після явлення Бога Авраамові у вигляді трьох подорожніх справдилося провіщане Господом: в Авраама та Сарри народився син, якого вони назвали Ісааком. Авраамові було тоді сто років, а Саррі дев’яносто. Вони дуже любили свого єдиного сина.Коли Ісаак виріс, Бог побажав піднести віру Авраама і навчити через нього всіх людей любові до Бога та послуху волі Божій.Бог явився Авраамові і сказав: «Візьми сина твого єдиного Ісаака, якого ти любиш, іди в землю Моріа і принеси його в жертву на горі, яку Я тобі вкажу».Авраам послухався. Боляче було йому за свого сина, якого любив більше, ніж самого себе. Та Бога він любив понад усе і вірив Йому безмежно, і знав, що Бог ніколи і нічого поганого не бажатиме. Він устав рано, осідлав віслюка, взяв із собою сина Ісаака і двох слуг; взяв також дров і вогню для всеспалення та вирушив у путь.На третій день путі вони прийшли до гори, яку вказав Господь.Авраам залишив слуг та осла під горою, взяв вогонь і ніж, а дрова поклав на плечі Ісаакові і пішов з ним на гору.Коли вони йшли удвох на гору, Ісаак запитав Авраама: «Батьку мій! У нас є вогонь і дрова, а де ж агнець (ягня) для жертвоприношення?».Авраам відповів: «Господь побачить Собі агнця».Обидва разом ішли далі і прийшли на вершину гори, на місце, вказане Господом. Там Авраам спорудив жертовник, розклав дрова, зв’язав сина свого Ісаака і поклав його на жертовник поверх дров. Він уже підняв ніж, щоб заколоти свого сина. Та ангел Господній покликав його з неба і сказав: «Аврааме, Аврааме! Не піднімай руки твоєї на отрока і не роби з ним нічого. Бо тепер Я знаю, що ти боїшся Бога, тому що не пошкодував єдиного твого сина для Мене».І побачив Авраам неподалік барана, що заплутався у кущах, і приніс його в жертву замість Ісаака.За таку віру, любов і послух Бог благословив Авраама й обіцяв, що у нього буде потомства так багато, як зірок на небі і як піску на березі моря, і що в його потомстві отримають благословення усі народи землі, тобто з його роду вийде Спаситель світу.Випробування Авраама принесенням Ісаака в жертву було прообразом чи передвістям для людей про Спасителя, Який, будучи Сином Божим, буде відданий Своїм Отцем на хресну смерть, у жертву за гріхи всіх людей.Ісаак, будучи прообразом Спасителя за дві тисячі років до Різдва Христового, наперед прообразував, з волі Божої, Ісуса Христа. Він так само, як Ісус Христос, покірно йшов на місце жертви. Як Ісус Христос ніс на Собі хрест, так і Ісаак на собі ніс дрова для жертвоприношення.Гора, на якій Авраам приносив у жертву Ісаака, була названа Ієгова-іре, тобто «Господь побачить». Згодом на цій горі було збудовано царем Соломоном, за вказівкою Божою, Єрусалимський храм.(Див.: Бут. 22:1-19).ОДРУЖЕННЯ ІСААКАСарра, Авраамова дружина, померла, коли їй виповнилось 127 років. Сам же Авраам занедужав і вирішив одружити сина свого Ісаака, та тільки не з ханаанеянкою, а з дівчиною свого племені. Ісаакові виповнилося тоді сорок років.Авраам покликав старшого раба свого Єлеазара і сказав йому: «Клянись мені Господом, Богом неба і землі, що ти не візьмеш сину моєму дружини з дочок ханаанців, між якими я живу, а підеш на мою батьківщину, до мого племені, і приведеш звідти наречену Ісаакові, синові моєму».Єлеазар дав клятву й одразу вирушив у дорогу. Тоді було за звичай, щоб наречений давав батькам дарунки за наречену; чим багатшою була наречена, тим багатшими були і дарунки.Єлеазар взяв із собою коштовні речі і десять верблюдів і вирушив у Месопотамію, в місто Харан, де жив Нахор, Авраамів брат.Підійшовши до міста, Єлеазар зупинився біля криниці. День схилявся до вечора, коли жінки звичайно приходять набирати воду. Єлеазар став молитися Богу, він казав: «Господи, Боже наш, пошли її сьогодні назустріч мені і вчини ласку господарю моєму. Ось я стою біля джерела, куди дочки міських жителів приходять набирати воду. Нехай та дівчина, яка на моє прохання нахилити глечик і дати мені напитися, скаже: пий, я і верблюдам твоїм дам пити, — буде призначена Тобою для Ісаака».Не встиг скінчити молитви Єлеазар, як до криниці спустилася з глечиком на плечі чарівна на вигляд дівчина, зачерпнула води і пішла нагору.Єлеазар підбіг до неї і сказав: «Дай мені напитися води з твого глечика».Дівчина сказала: «Пий, господарю мій». І одразу спустила глечик з плеча на руку свою і напоїла його.Коли Єлеазар напився, дівчина сказала: «Я наберу і для верблюдів, хай нап’ються всі». Вона одразу ж вилила воду з глечика свого в жолоб і побігла знову до криниці зачерпнути води, і набрала для всіх його верблюдів.

Єлеазар дивився на неї з подивом у мовчанці.Коли верблюди втамували спрагу, Єлеазар взяв золоту сережку і два зап’ястя на руку і подарував їй, і запитав у неї: «Чия ти дочка? Скажи мені, чи є в домі батька твого місце для ночівлі?».Цю дівчину звали Ревекка, вона відповіла: «Я дочка Вафуїла, сина Нахора. У нас багато соломи і корму і є місце для ночівлі».Єлеазар став на коліна і подякував Богу, що Він почув його молитву.Ревекка побігла у дім свій і про все розповіла своїй матері та всім домашнім.У Ревекки був брат Лаван, він негайно подався до джерела і сказав Єлеазарові: «Увійди, благословенний Господом. Чому ти стоїш тут? Я приготував дім і місце для верблюдів».Єлеазар увійшов у дім. Лаван розсідлав верблюдів, дав їм соломи і корму. Зразу ж принесли води обмити ноги Єлеазарові та людям, які були з ним, і запросили до столу.Та Єлеазар сказав: «Я раб Авраамів. Не їстиму, поки не скажу про свою справу». І він з подробицями розповів, з якою метою він прийшов і як після його молитви Господь дав знамення про Ревекку. Коли ж усе розказав, то запитав: «Тепер скажіть мені, чи маєте ви намір учинити ласку і правду господареві моєму чи ні?».
Лаван і Вафуїл відповіли: «Від Господа сталася ця річ, і ми не можемо перечити тобі. Ось Ревекка перед тобою: візьми її і йди; нехай буде вона дружиною сина господаря твого, як сказав Господь».Єлеазар, почувши таку мову, з вдячністю вклонився Господу до землі. Відтак вийняв золоті і срібні речі та одяг і обдарував ними наречену, брата її і матір її.На другий день Єлеазар просив, щоб їх відпустили додому. Але брат і мати Ревекки вмовляли його залишитися хоча б днів на десять.Але Єлеазар відповів: «Не затримуйте мене, бо Господь проклав путь мій».Тоді батьки покликали Ревекку і запитали її: «Чи підеш з цією людиною?».Ревекка сказала: «Піду».Батьки благословили її і відпустили в дорогу.Коли ж Єлеазар з Ревеккою та супутниками під’їжджали на верблюдах до Авраамових наметів, Ісаак зустрів їх.І стала Ревекка дружиною Ісаака. Кохання до Ревекки втішило Ісаака в печалі від смерті матері його, Сарри (Див.: Бут. 23 і 24).Одруження Ісаака є зразком для всіх поколінь. Як часто помиляються молоді люди, коли вирішують найважливіше питання у своєму житті — вступ у шлюб. Одні шукають багатство, інші — красу тілесну, треті — шляхетність тощо, і тільки дехто шукає розум і добре лагідне серце, тобто красу внутрішню, духовну. Перші якості тимчасові і минущі, а внутрішня краса постійна і не залежить від переміни зовнішніх обставин.Неправильне ставлення до шлюбу зумовлюється тим, що люди бажають самі влаштувати своє щастя, без Бога, керуються власними егоїстичними забаганками.Християнські юнаки та дівчата, бажаючи вступити в шлюб, мусять ревно молити Господа-Серцевидця, щоб Він Сам, зі Своєї волі, влаштував їхній шлюб і благословив їх Своєю благодаттю, бо без благословення Божого нікому не створити свого щастя, гаразду в шлюбнім житті та істинно християнської родини.Добра ж християнська родина є охоронницею чеснот, благодатним ґрунтом для сіяння зерен добра, знаряддям і засобом для поширення та утвердження на землі святої Христової Церкви.Сім’я є також основою держави, як про це сказав митрополит Філарет (Дроздов): «В родині лежить насіння всього, що потім виростає і стає великою родиною, яка називається державою».ІСАВ І ЯКІВВ Ісаака було двоє синів: Ісав та Яків. Ісав був майстерним ловцем звірів (мисливцем) і часто жив у полі. Яків був лагідної і тихої вдачі, жив у наметах разом з батьком і матір’ю.Ісаак більше любив Ісава, який догоджав йому їжею зі своєї дичини, а Ревекка більше любила Якова.Ісавові, як старшому синові, належало первородство, тобто перевага над Яковом у благословенні від батька.Та ось одного разу Ісав повернувся з поля втомленим і голодним. Яків у цей час варив юшку з чечевиці (бобів).І сказав йому Ісав: «Дай мені поїсти».Яків же сказав: «Продай мені своє первородство», бо йому дуже хотілося, щоб його стосувалося благословення, дане Богом Авраамові, і щоб він міг тим самим ревно послужити Богу.Ісав відповів: «Ось я вмираю з голоду, що мені з цього первородства?» Такою відповіддю Ісав висловив своє зневажливе ставлення до благословення Божого.Яків сказав: «Поклянись».Ісав поклявся і продав своє первородство Якову за чечевичну юшку.Коли ж Ісаак постарів і осліп, то, відчуваючи, що от-от вмиратиме, він захотів благословити Ісава як старшого сина. Та завдяки хитрощам Ревекки замість Ісава він благословив Якова. Незабаром Ісаак дізнався про свою помилку, одначе він уже дав Якову своє благословення, і не міг взяти його назад.

З цієї причини Ісав зненавидів брата і навіть хотів убити його, тому Яків мусив іти з рідної оселі.За порадою батьків, він відбув на батьківщину своєї матері в Месопотамію, в землю Вавилонську, до її брата Лавана, щоб перебути у нього, доки уляжеться Ісавів гнів, і при цьому одружитися з однією з Лаванових доньок.(Див.: Бут. 23; 24; 25; 27).ВИДІННЯ ЯКОВОМ ТАЄМНИЧОЇ ЛІСТВИЦІ (СХОДІВ)У дорозі Яків зупинився в полі, підклав під голову камінь і заснув. І ось він бачить уві сні: стоїть ліствиця (сходи) на землі, а верх її торкається неба. Ангели Божі йдуть по ній — вгору й униз, а вгорі на ліствиці стоїть Сам Господь.І каже Господь Якову: «Я Господь, Бог Авраама й Ісаака. Не бійся! Землю, на якій ти лежиш, я дам тобі, твоєму потомству. І буде потомство твоє численне, як пісок морський, і в сiмені твоєму благословляться всі народи землі. І ось Я з тобою, й охоронятиму тебе скрізь, куди б ти не йшов, і поверну тебе в цю землю».Тут під сіменем чи нащадком його, через якого благословляться, тобто ощасливляться всі народи, мається на увазі Спаситель. Ліствиця ж, що з’єднує небо із землею, прообразує Божу Матір, через Яку Син Божий, народившись від Неї, зійшов на землю для спасіння людей. Божа Матір — немов ті сходинки, що сполучили небо із землею.Прокинувшись, Яків сказав: «Яке страшне це місце! Це не що інше, як дім Божий, це врата небесні». Камінь, на якому він спав, зробив пам’ятником і вилив на нього єлей (олію) в жертву Богу. Саме ж місце назвав Вефиль, що означає: дім Божий. Відтак, з надією на поміч Божу, він спокійно продовжував іти в Месопотамію.Яків прийшов у Харан до Лавана, брата своєї матері, розказав йому про все і залишився жити й працювати у Лавана.Лаван запитав Якова, яку той братиме платню за свою роботу. Яків погодився працювати у Лавана сім років за його доньку, Рахіль, щоб згодом одружитися з нею, бо полюбив її.Та Лаван хитрощами віддав Якову за дружину не Рахіль, а старшу свою дочку Лію, виправдовуючись тим, що згідно з місцевим звичаєм спочатку віддають заміж старшу дочку.Тоді обманутий Яків погодився працювати ще сім років за РахільЧерез двадцять років Яків щасливо повернувся до свого батька в землю Ханаанську з численною родиною та майном. Ісав же, який давно не бачив брата свого, радісно зустрів Якова ще на шляху.Господь, таємно випробувавши Яковову силу, дав йому нове ім’я Ізраїль, що означає «богоборець». І став Яків родоначальником народу ізраїльського чи, що одне і те саме, Єврейського(Див.: Бут. 28:10-22; 29; 30; 31; 32; 33; 34; 35).ЙОСИФУ Якова було дванадцять синів: Рувим, Симеон, Левій, Іуда, Іссахар, Завулон, Дан, Неффалим, Гад, Асир, Йосиф і Веніамин. Від них згодом пішло дванадцять колін, чи племен, народу єврейського.Серед усіх своїх синів Яків найбільше любив Йосифа за лагідність і послух і зшив йому різнобарвний одяг. Брати ж почали заздрити Йосифові і зненавиділи його.Одного разу Йосиф бачив сон, що він з братами у полі в’яже снопи. І ось його сніп став посередині прямо, а снопи братів оточили його сніп і вклонилися йому. Іншого разу Йосиф бачив уві сні, що сонце, місяць та одинадцять зірок поклонилися йому. Коли він розповів про свої сни, батько зауважив йому: «Що це за сни? Невже я і твоя мати і брати будемо кланятися тобі?» Брати ще дужче зненавиділи Йосифа.Невдовзі після цього брати пасли стада далеко від дому, і батько послав Йосифа навідати їх і дізнатися, чи здорові брати його і чи ціла худоба. Коли він підходив до них, брати ще здаля побачили Йосифа і стали казати: «Ось іде сновидець, вб’ємо його і тоді побачимо, як справдяться його сни». Але Рувим, старший з братів, сказав: «Не проливайте крові, киньте його ліпше у рів». А сам вирішив потім врятувати Йосифа і повернути батькові. Брати послухались; вони зняли з Йосифа різнобарвний одяг і кинули його в глибокий рів, в якому не було води. В цей час повз них проїжджали купці з товарами в Єгипетську землю. Один з братів, Іуда, порадив продати Йосифа, і вони продали його за двадцять срібників. Потім вони взяли Йосифів одяг, вимазали його кров’ю козла, принесли до батька і сказали: «Ми знайшли цей одяг, чи не Йосифів він?».Яків упізнав одяг. «Хижий звір розшматував Йосифа!» — з гіркотою вигукнув він. Потім він довго оплакував свого улюбленого сина і не міг знайти втіхи.Йосиф, проданий братами (за порадою брата Іуди) за 20 срібників, був прообразом Христа, проданого Іудою за 30 срібників.(Див.: Бут. 37).ЙОСИФ У ЄГИПТІКупці привезли Йосифа в Єгипет і продали одному царедворцю на ім’я Потифар. Живучи в Єгипті між язичниками, Йосиф твердо беріг віру в істинного Бога і боявся в чомусь згрішити перед Ним. Своєму господареві він служив чесно. Потифар уподобав його і зробив управителем у своєму домі. Та зла і підступна Потифарова дружина звела наклеп на Йосифа перед своїм чоловіком. Потифар повірив дружині і віддав Йосифа у в’язницю.

Але Бог бачив, що Йосиф не винен, і допоміг йому. У тій же в’язниці сиділи фараонові виночерпій і хлібодар. Одного разу вони бачили сни. Виночерпію снилося, що він зібрав з трьох виноградних лозин ягоди, вичавив з них сік у келих і подав фараонові. Хлібодар же бачив, ніби він ніс на голові три кошики з їжею, і птахи прилітали і клювали з них. Йосиф витлумачив ці сни. Виночерпієві він сказав, що через три дні фараон простить його, і він знову буде виночерпієм, а хлібодару сказав, що фараон через три дні накаже його повісити, і птахи клюватимуть його тіло. І все сталося так, як сказав Йосиф.Через два роки після цього побачив фараон однієї ночі два особливих сни. Йому снилося, ніби стоїть він на березі річки, і ось вийшло з річки спочатку сім корів повних і гарних, а за ними сім корів худих; худі корови пожерли повних, але не зробились повнішими. Інший сон — немовби на одному стеблі росли сім колосків повних, а після них сім колосків сухих і тонких, і тонкі колоски пожерли сім повних колосків. Вранці фараон закликав усіх мудреців єгипетських, та ніхто з них не зміг розтлумачити йому сни.Тоді виночерпій згадав про Йосифа і сказав про нього фараонові. Йосифа привели до фараона, і він витлумачив його сни.«Обидва сни, — сказав він, — означають одне і те саме: настануть в землі Єгипетській сім років достатку; після них же настануть сім років голоду». При цьому Йосиф дав фараонові пораду запасти в урожайні роки стільки хліба, щоб його вистачило на всі роки голоду.Фараон зрозумів, що Сам Бог відкрив Йосифові значення снів, і зробив його головним начальником у землі Єгипетській, першим після себе, і доручив йому заготовляти хліб.(Див.: Бут. 39; 40; 41).ПОБАЧЕННЯ ЙОСИФА З БРАТАМИ І ПЕРЕСЕЛЕННЯ ЯКОВА З РОДИНОЮ ДО ЄГИПТУЗа сім урожайних років Йосиф зібрав у Єгипті стільки хліба, що його вистачило і на голодні роки, і навіть можна було продавати в інші країни. Звідусіль з’їжджалися в Єгипет за хлібом, тому що голод лютував по всій землі.Приїхали в Єгипет за хлібом і сини Якова із землі Ханаанської. Вони прийшли до Йосифа, вклонилися йому до землі, але не впізнали його. Йосиф же впізнав братів і мимоволі згадав сни свого дитинства; але, щоб переконатися, чи справді брати стали кращими, повівся з ними суворо і сказав їм:
— Ви, мабуть, підглядачі (чужі розвідники), прийшли вивідати усе на нашій землі, щоб потім завоювати її.
— Ні, — відповіли брати, — ми люди чесні і всі сини однієї людини на землі Ханаанській. Нас було дванадцятеро, але одного не стало, а найменший залишився при батькові.
— Якщо ви кажете правду, — сказав Йосиф, — то нехай один з вас залишиться тут, а решта нехай відвезуть хліб і привезуть наймолодшого брата.Тоді брати стали перемовлятися між собою, гадаючи, що Йосиф не розуміє їх, бо він розмовляв з ними через тлумача: «Ось нам і покарання за гріх проти нашого брата. Ми не пощадили його, тож і маємо тепер таке горе».Йосиф же, почувши, про що вони перемовляються, відійшов від них і заплакав. Після цього він залишив біля себе Симеона, а інших братів відпустив.Через рік брати знову приїхали в Єгипет по хліб і привезли із собою молодшого брата Веніамина. Йосиф, побачивши між ними Веніамина, наказав привести їх у дім свій і влаштував для них обід. І, дивлячись на Веніамина, заплакав на радощах. Аби брати не помітили його сліз, він пішов в іншу кімнату і вмив своє лице. Пообідавши, Йосиф звелів насипати їм хліба у мішки, а в мішок Веніамина наказав покласти срібний келих, з якого пив сам. Наступного ранку він відпустив їх додому.Та тільки-но брати виїхали, як Йосиф звелів своєму управителеві догнати їх та обшукати, чи не вкрали вони келих. Келих знайшовся у мішку Веніамина. Усі брати повернулись до Йосифа, впали перед ним на землю і сказали: «Бог розкрив неправду нашу; тепер ми всі раби твої».«Ні, — відповів Йосиф, — хай залишиться рабом той, у кого знайшовся келих, а ви можете повернутись до батька».Тоді виступив Іуда і сказав Йосифові: «Господарю мій! Батько наш старий і цього сина любить над усе; я поручився привезти його цілим назад; хай краще я залишуся рабом у тебе замість нього, а його відпусти з братами до батька; бо коли він не повернеться, то батько наш помре з горя».Тепер Йосиф побачив, що брати змінилися на краще, і більше не став приховувати себе. Він відправив усіх слуг, заплакав і сказав: «Я — брат ваш Йосиф, якого ви продали в Єгипет!».Брати оторопіли так, що не спроможні були сказати слова.А Йосиф вів далі: «Не бійтеся! Сам Бог привів мене сюди, для збереження вашого життя. Вирушайте швидше до батька і скажіть йому, щоб він їхав у Єгипет до мене, тому що треба ще пережити нам п’ять років голоду». І став обіймати та цілувати Веніамина і всіх братів і плакав при цьому.

Коли Яків з великою радістю дізнався, що його син Йосиф живий, він переселився з усією своєю родиною в Єгипет.Сімнадцять років прожив старий Яків-Ізраїль в Єгипті і став чекати смерті. Спершу він благословив Йосифа та його дітей — Манасію та Єфрема. Йосиф підвів дітей своїх до батька так, що старший Манасія стояв навпроти правої руки Якова; а молодший Єфрем стояв навпроти лівої. Але Яків склав руки хрестом так, що права його рука лягла на голову Єфрема, а ліва — на голову Манасії. І благословив їх: Єфрема як старшого, а Манасію як молодшого.Це хрестоподібне складання рук Яковом для благословення було прообразом Хреста Христового і того часу, коли люди отримуватимуть благословення Господнє не за старшинством, а за своїми добрими вчинками і справами.Згодом, зібравши навколо постелі усіх синів своїх, він кожному з них дав благословення і звістив Іуді, що з потомства його будуть царі над єврейським народом до тих пір, поки не прийде Примиритель, тобто Христос Спаситель.Після цього він заповів синам своїм, щоб вони поховали його в землі Ханаанській, там, де поховані його батьки. І помер Яків-Ізраїль у віці ста сорока семи літ, і віднесли його сини в землю Ханаанську і поховали там.Через п’ятдесят років після Якова помер і Йосиф. Перед смертю він сказав, що Бог виведе єврейський народ з Єгипту і поверне в землю Ханаанську. Він заповів також, щоб кістки його були перенесені на рідну землю.В Єгипті сім’я Якова-Ізраїля швидко розмножилась і утворила народ, який став називатися ізраїльським, чи єврейським. Він ділився на дванадцять колін за числом дванадцяти синів Якова.Історія Йосифа, що постраждав від своїх братів, а потім прославився і врятував їм життя, була прообразом Христа Спасителя. Спаситель теж постраждав від свого народу, вмер на хресті, потім воскрес і прославився, і спас людей від гріха та вічної смерті.БЕСІДА: ІСТОРІЯ ЙОСИФА, ЗАПИСАНА МОВОЮ ДЕРЕВРаціоналісти (люди, що визнають джерелом пізнання тільки один розум, заперечують будь-який досвід і Божественне Одкровення), які не вірять в історичність біблійних розповідей, ставляться до Йосифової історії, мов до легенди. Однак ця розповідь не легенда, а дійсна історія, яка мала місце у стародавньому Єгипті. Автор цих рядків з усією сміливістю підтверджує історичність даної події, бо вона, виявляється, була записана самою природою і в дуже несподіваний спосіб. У двадцятих роках ХХ століття автор досліджував залежність приросту деревини дерев від різних природних чинників: від зрошення, опадів, клімату, пожеж, шкідників, у зв’язку з роботами в цьому напрямку багатьох дослідників у Росії, в Америці, у Швеції. Тоді ж було проведено обстеження деревинних залишків, які збереглися в різноманітних палеонтологічних та археологічних колекціях. Нашу увагу особливо привернули колекції дерев’яних предметів, які збереглися з часів стародавнього Єгипту. Таких предметів у єгипетському відділі петербурзького Ермітажу виявилось дуже багато. Всі вони дуже добре збереглися, що дозволяло чітко встановити, яке дерево було використане і з якою метою.Таким чином, було з’ясовано, що частина речей була зроблена з дерев, які ростуть і сьогодні в Абіссінії та в областях верхніх озер, звідки бере початок Голубий і Білий Ніл. Звичайно в Єгипет їх привозили. Чимало ж речей, які знаходились у колекції, виготовлено з дерев, які і дотепер ростуть у долині Нілу. З-поміж цих видів теслярами стародавнього Єгипту найчастіше використовувалися два види: нільська акація і сикомор. Шляхом вивчення будови деревини цих видів нам вдалося встановити, що існує пряма залежність ширини деревних кілець від повеней Нілу.Як відомо, від масштабів цих повеней залежить уся економіка Єгипту: коли повінь велика, усе населення благоденствує, бо рослинність Нільської долини в такі роки буяє особливо, на ланах збирають рясний врожай; в такі роки і дерева, що ростуть на берегах Нілу, утворюють широкі кільця. В роки ж слабких повеней — у країні неврожай і голод, а кільця дерев стають вузькими, бо вся рослинність потерпає від нестачі вологи. Коли зв’язок між врожаями і шириною кілець дерев було встановлено, я дійшов такого висновку: якщо біблійна розповідь передає подію в історії Єгипту, що справді мала місце, то 7 років незвичайних врожаїв і 7 років сильних неврожаїв мусили відбитися в кільцях дерев, що росли в той час на берегах Єгипту.Відомо, що перебування євреїв у Єгипті припадає на час панування 13—18 династій. Були зібрані і предмети з тієї епохи: скринька для збереження парфумів, зроблена з нільської акації, саркофаг однієї з царівен, видовбаний з сикомора, та ряд інших предметів. Я провів ретельне обстеження цих предметів, почавши зі скриньки для пахощів. Вона невеличка, завдовжки 12 см, 7 см завширшки і 8 см заввишки. (У свій час мною були зроблені точні виміри та зйомки, та вони зникли під час втечі з СРСР.) Скриньку було виготовлено зі шматка нільської акації. Майстер розколов його на дощечки і рослинною смолою склеїв з них скриньку. Тотожність малюнка деревних шарів було видно на всіх стінках скриньки, причому цей малюнок вийшов прецікавим: на всіх дощечках впадала у вічі наявність дуже широких і дуже вузьких шарів. Це чергування йшло таким чином: спочатку йшла група з шести незвичайно широких шарів; а за нею безпосередньо йшла група, яка складалася із семи дуже вузьких шарів. (Послідовність шарів у часі може встановити кожен без труднощів, якщо знайомий з будовою так званої весняної та осінньої деревини.) Вище ми сказали, що ширина шарів дерев на берегах Нілу відповідає повеням і пов’язаним з цим урожаєм. Таким чином, природа сама записала, що в час, який припадає на епоху життя Йосифа у Єгипті, в цій країні кілька років збирався дуже багатий врожай. В ці роки і дерева утворювали незвичайно широкі кільця. Ось таких широких кілець, річних, зрозуміло, на скриньці, обстеженій нами, виявилося шість. Та й перед цими кільця не були вузькими, так що помітних розбіжностей з біблійною розповіддю про сім років достатку тут немає. Що ж до наступних семи років неврожаю, будова деревини, обстеженої нами, свідчить з неспростовною точністю.

Окрім названої скриньки, я обстежив також названий вище саркофаг. Зберігся він дещо гірше скриньки для пахощів, та все ж і на деревині сикомора, зі стовбура якого був зроблений саркофаг, вдалося розгледіти подібну ж групу шарів, що неспростовно підтверджують безсумнівність факту, який лежить в основі біблійної розповіді, записаної на сторінках великої книги Природи.Про зроблене відкриття, в загальних рисах, я повідомив у лютому 1928 року. Однак надрукувати не вдалося через цензуру в тодішнім безбожницькім СРСР.Гадаю, корисно прилучити до сказаного стосовно історії стародавнього Єгипту.Згідно з біблійною хронологією, продаж Йосифа братами у Єгипет, а потім і переселення туди патріарха Якова мали місце за 18 століть до Різдва Христового. Деякі історики встановлюють точну дату переселення Якова, а саме 1825 рік до н. е. Цікаво, що за фараонів ХII династії, зокрема за Аменемхета III, який царював у ті роки, мережу штучного зрошення було значно розширено і вдосконалено. Рівень води в Нілі за фараонів XII династії позначався на скелях поблизу Семне, біля 2-го порогу. В знайденому тут написі, що відноситься до 14 року царювання Аменемхета (тобто до 1835 року перед Р. Х.), відзначено максимальний рівень, що перевищував на 7 метрів рівень води, який спостерігається тепер.Вочевидь, спеціальні чиновники стежили за висотою підйому води у Нілі, бо державна влада явно усвідомлювала, яке величезне значення для господарського життя країни мала система штучного зрошення, дія якого цілком залежала від кількості води в Нілі.Особливо великі роботи в цей період проводились у Фаюмському оазисі. Тут знаходилося велике водосховище, назване греками Мерідовим озером. Озеро з’єднувалося каналом зі шлюзами, і ця система давала можливість регулювати зрошення дуже великої площі Фаюмського оазису.Залишається додати до викладеного вище таке: якби була можливість дослідити багатющі єгипетські колекції Британського і Каїрського музеїв, ми, безсумнівно, знайшли б ще низку речей, що закарбували на собі події, описані в останніх розділах книги Буття.Протоієрей М. Смирнов, З газети «Наша страна», Буенос-Айрес, 1960 р.ІСТОРІЯ БАГАТОСТРАЖДАЛЬНОГО ІОВАУ дуже давні часи на схід від Палестини жив праведний чоловік на ім’я Іов. Він відзначався справедливістю, усе життя намагався догодити Богу. Господь нагородив його за благочестя великими благами. Він володів стадом, в якому були сотні голів великої рогатої худоби і тисячі — дрібної. Тішила його велика і дружна родина: у нього було семеро синів і три дочки.Та диявол позаздрив Іову. Він став зводити наклеп перед Богом на праведного Іова. «Хіба задарма богобоязкий (праведний) Іов? Відбери у нього все, що у нього є, — ось побачиш тоді, чи благословлятиме він Тебе?» Бог же, щоб показати всім, наскільки вірний Йому Іов, і щоб навчити людей терпінню в їхніх стражданнях, дозволив дияволові відібрати в Іова усе, що той мав. І ось одного дня розбійники вкрали в Іова усю його худобу, поперебивали наймитів, а страшний вихор з пустелі зруйнував дім, в якому зібрались Іовові діти, і всі вони загинули. Та Іов не тільки не став ремствувати на Бога, а сказав: «Господь дав, Господь і взяв: нехай буде ім’я Господнє благословенне«.Однак посоромлений диявол не вгамувався. Він знову став зводити наклеп на Іова: «Людина віддасть за своє життя усе, чим володіє: та торкнись тільки його кісток, його тіла (тобто врази його хворобою), — побачиш, чи благословлятиме він Тебе?» Бог дозволив дияволові позбавити Іова ще й здоров’я. І ось Іова вразила страшна хвороба — проказа. Тоді навіть Іовова дружина стала вмовляти його сказати якесь слово проти Бога, а друзі, замість того щоб утішити, тільки сердили невинного страждальця своїми несправедливими підозрами. Але Іов залишився твердим, не втрачав надії на милосердя Боже і лише прохав Господа засвідчити, що він терпить усе невинно.У бесіді з друзями Іов пророкував про Визволителя (про Спасителя) і про майбутнє воскресіння: «Та я знаю, що мій Визволитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і я у плоті своїй побачу Бога. Я побачу Його, самі мої очі побачать, а не очі чужі» (Йов. 19:25-27).Після цього Бог, показавши приклад вірності й терпіння на Своєму рабові Іові, Сам явився і звелів його друзям, що дивилися на Іова як на великого грішника, просити молитви за себе у нього. Бог нагородив Свого вірного раба. Іову було повернуто здоров’я. У нього було знову семеро синів і три дочки, а худоби побільшало вдвічі, ніж було раніше, і жив Іов ще сто сорок років у пошані, спокійно, благочестиво і щасливо.

Історія багатостраждального Іова вчить нас, що нещастя Бог посилає не тільки за гріхи, але іноді Бог посилає нещастя і праведникам для ще більшого утвердження їх у добрі, для осоромлення диявола і для прославлення правди Божої. Історія життя Іова розкриває нам, що не завжди земне щастя відповідає добродійному життю людини, і вчить нас також не бути байдужими до нещасних. Іов своїми невинними стражданнями і терпінням прообразував Господа Ісуса Христа. Тому в дні спогадів про страждання Ісуса Христа (на Страсному тижні) в церкві читається розповідь з книги Іова.(Див.: Йов. 1-42).ЄГИПЕТСЬКЕ РАБСТВОУ Єгипті євреям спочатку жилося добре. Та нові фараони, сходячи на престіл, почали забувати Йосифа і його заслуги. Вони стали боятися збільшення єврейського народу, щоб євреї, розмножившись, не набули сили і не повстали проти них. Фараони почали примушувати їх працювати на найважчих роботах. Та чим більше над ними знущалися, тим більше вони розмножувались. Тоді один з фараонів наказав убивати всіх єврейських немовлят-хлопчиків.У той час, коли євреям жилося ще добре, вони почали забувати Бога і стали переймати язичницькі звичаї в єгиптян. Тепер, коли почались біди, вони згадали про Бога і звернулись до Нього з молитвою про спасіння. Милосердний Господь почув їх і послав їм визволення через пророка і вождя Мойсея.МОЙСЕЙМойсей народився в сім’ї одного єврея, за походженням з Левіїного коліна. Мати три місяці ховала сина від єгиптян. Та коли далі ховатися було неможливо, вона взяла тростиновий кошик, обсмолила його, поклала туди немовля і поставила кошик в очереті, на березі річки. А сестра немовляти Маріам спостерігала здалеку, що буде далі.Фараонова дочка з служницями прийшла купатися сюди. Побачивши кошик, вона повеліла дістати його. Коли побачила немовля, яке плакало, їй стало шкода його. Вона сказала: «Це з єврейських дітей». Маріам підійшла до неї і запитала: «Може, пошукати для немовляти годувальницю з євреїв?».Царівна сказала: «Так, іди і пошукай».Маріам пішла і привела матір. Царівна сказала їй: «Візьми це немовля і годуй його мені: я платитиму тобі». Та погодилася з великою радістю.Коли немовля підросло, мати привела його до царівни. Царівна взяла його до себе, і він був у неї замість сина. Вона дала йому ім’я Мойсей, що означає: «вийнятий з води»Мойсей виріс при царському дворі і був навчений усякої мудрості єгипетської. Але він знав, що він єврей, і любив свій народ. Одного разу Мойсей побачив, що єгиптянин б’є єврея. Він заступився за єврея і вбив єгиптянина. Іншого разу Мойсей побачив, як єврей б’є свого співплемінника. Він хотів було зупинити його, але той зухвало відповів: «Чи не хочеш ти і мене вбити, як учинив це з єгиптянином?!» Мойсей злякався, зрозумівши, що про його вчинок довідалися. Тоді Мойсей утік з Єгипту в іншу країну, в Аравію, в землю Мадіамську. Він оселився у священика Іофора, одружився з його дочкою Сепфорою і пас його отари.Одного разу Мойсей зайшов з отарою далеко і був біля гори Хорив. Там він побачив терновий кущ (купину), який горів і не згорав, тобто був охоплений полум’ям, а сам не горів.Мойсей вирішив підійти ближче і подивитися, чому кущ не згорає. Тут він почув голос із середини куща: «Мойсею! Мойсею! Не підходь сюди; зніми взуття з ніг твоїх, тому що місце, на якому ти стоїш — свята земля. Я Бог Авраама, Ісаака та Якова».Мойсей закрив лице своє, тому що боявся подивитися на Бога.Господь сказав йому: «Я побачив страждання народу Мого в Єгипті, почув волання його і йду визволити його від руки єгиптян і ввести у землю Ханаанську. Іди до фараона і виведи народ Мій з Єгипту». При цьому Бог дав Мойсеєві силу творити чудеса. Оскільки ж Мойсей заїкався, то Господь дав йому в помічники брата його Аарона, який мав говорити замість нього.Кущ, який не згорав у вогні і який бачив Мойсей при явленні йому Бога, отримав назву: «неопалима купина». Він відображав собою стан обраного єврейського народу, гнобленого і невмирущого. Він був також прообразом Божої Матері, Яку не опалив вогонь Божества Сина Божого, коли Він зійшов через Неї з неба на землю, народившись від Неї.(Див.: Вих. 2; 3; 4).ПАСХА І ВИХІД ЄВРЕЇВ З ЄГИПТУМойсей прийшов у Єгипет. У той час там уже царював інший фараон. Поговоривши зі старійшинами єврейського народу, Мойсей і Аарон пішли до царя єгипетського і від імені Божого зажадали від нього, щоб він відпустив євреїв з Єгипту.Фараон відповів: «Я не знаю вашого Бога і народу єврейського не відпущу», — і наказав ще більше гнобити євреїв.

Тоді Мойсей, за велінням Божим, навів на Єгипет послідовно десять кар, тобто великі лиха, щоб фараон погодився відпустити єврейський народ із землі єгипетської. Так, за словом Мойсея, вода в річках, озерах і криницях перетворювалася на кров; град і сарана нищили рослинність; настала триденна пітьма по всьому Єгипту тощо. Але, незважаючи на такі лиха, фараон усе ж не відпускав євреїв. Він, починаючи з другої кари, кожного разу закликав Мойсея, просив його помолитися Господу і зупинити стихійне лихо, обіцяючи відпустити євреїв; та як тільки кара припинялася, фараон знову ставав жорстоким і відмовлявся відпустити їх. Тоді настала остання, десята, найстрашніша кара.Перед десятою карою Господь повелів євреям вибрати для кожної сім’ї однорічне ягня, заколоти його, спекти і їсти з прісним хлібом та гіркотрав’ям, не ламаючи кісток; кров’ю ж ягняти вимазати одвірки і перекладини в дверях. Євреї так і вчинили.Тієї ночі ангел Господній уразив усіх первістків у Єгипті, від людини до худоби. Він пройшов тільки мимо тих домів, на дверях яких було зроблено знак кров’ю. По всьому Єгипту піднявся плач. Фараон покликав тоді Мойсея і повелів йому якнайшвидше йти з народом єврейським з Єгипту.З Мойсеєм вийшло до шестисот тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей. Мойсей взяв із собою і Йосифові кістки, як про те заповідав сам Йосиф перед своєю смертю. Як тільки євреї виступили з Єгипту, перед ними з’явився стовп, який удень був у вигляді хмари, а вночі — вогненним. Він вказував їм шлях.День визволення євреїв від єгипетського рабства залишився назавжди пам’ятним для них. Господь установив у цей день головне старозавітне свято, яке Він назвав Пасхою. Слово «Пасха» означає: проходження мимо, чи визволення від біди (губитель пройшов повз єврейські житла). Щороку в цей день увечері євреї заколювали і готували пасхального агнця і їли його з прісним хлібом. Це свято тривало сім днів.Агнець пасхальний, кров’ю якого первістки єврейські були визволені від смерті, прообразував собою Самого Спасителя Ісуса Христа, Агнця Божого, що бере на себе усі гріхи світу, кров Якого визволяє всіх віруючих від вічної загибелі.Сама ж старозавітна єврейська Пасха прообразувала собою нашу новозавітну, християнську Пасху. Як тоді смерть пройшла повз житла євреїв, і вони були визволені від єгипетського рабства й отримали обітовану землю, так і в християнську Пасху, Воскресіння Христове, смерть вічна оминула нас: Воскреслий Христос, визволивши нас від рабства, дав нам вічне життя.Христос помер на хресті в день, коли заколювали пасхального агнця, і воскрес безпосередньо після єврейської Пасхи; ось чому Воскресіння Христове святкується Церквою завжди після єврейської Пасхи і називається також Пасхою.(Див.: Вих. 4:29-31; 5 13).ПЕРЕХІД ЄВРЕЇВ ЧЕРЕЗ ЧЕРВОНЕ МОРЕ ТА ІНШІ ЧУДЕСАЄвреї, вийшовши з Єгипту, вирушили до Червоного моря. Єгиптяни ж, поховавши померлих первістків, стали жалкувати, що відпустили євреїв. Фараон, зібравши військо з колісницями і вершниками, кинувся наздоганяти євреїв. Наздогнав їх біля морського берега. Побачивши позад себе грізні полчища фараона, євреї жахнулися. Замість того, щоб просити у Бога допомоги, вони заремствували на Мойсея за те, що той вивів їх з Єгипту. Підбадьорюючи їх, Мойсей у душі своїй молився Богу. Господь почув його молитву. Стовп у вигляді хмари став позаду євреїв і сховав їх від єгиптян. Господь сказав Мойсеєві: «Візьми жезл твій, простягни руку твою над морем і розділи його». Мойсей простяг руку свою з жезлом над морем, і підняв Господь дуже сильний східний вітер на всю ніч, і розступилися води. І пішли євреї по сухому дну, вода ж стояла, наче стіни, праворуч і ліворуч. Єгиптяни погналися за євреями дном морським і вже досягли середини моря. В цей час євреї вийшли на другий берег. Мойсей знову, за велінням Божим, простяг руку свою над морем. Вода морська злилася і вкрила колісниці і вершників усього війська фараона й потопила єгиптян.Тоді ізраїльський народ з великою радістю заспівав подячну пісню Господу Богу, своєму Помічнику і ПокровителюПророчиця ж Маріам, Ааронова сестра, взяла в руки тимпан, а за нею вийшли жінки з тимпанами, радісно вигукуючи. І заспівала Маріам перед ними: «Співайте Господу, бо прославився Він, коня і вершника його ввергнув в море».Перехід євреїв через Червоне море, води якого відділили і визволили євреїв від нечестя і рабства єгипетського, прообразує собою хрещення, через яке ми звільняємося від влади диявола і рабства гріха.

Під час подорожі євреїв з Єгипту в землю обітовану Господь сотворив багато й інших чудес. Одного разу євреї прийшли в таке місце, де вода була гірка. Вони не могли її пити і ремствували на Мойсея. Господь показав Мойсеєві дерево. Як тільки він поклав його у воду, вода зробилася солодкою.Це дерево, що зняло гіркоту з води, було прообразом хресного Дерева Христового, що знімає гіркоту життя — гріх.Коли у євреїв закінчився весь хліб, узятий з Єгипту, Господь послав їм хліб з неба — манну. Вона була схожа на білі малесенькі крупинки, чи на дрібний град, і мала смак хліба з медом. Назву манна цей хліб отримав тому, що коли євреї побачили його уперше, то запитували одне одного: «мань-гу» (що це?), Мойсей відповів: «Це хліб, який Господь дав вам для їжі». Євреї і назвали цей хліб манною. Манна вкривала вранці землю навколо єврейського табору протягом усієї їхньої подорожі, щодня, крім суботи.А коли євреї в пустелі прийшли на місце, назване Рефидим, де зовсім не було води, то знову почали ремствувати на Мойсея. За велінням Божим Мойсей ударив жезлом по кам’яній скелі, і з неї потекла вода.Манна в пустелі і вода, що потекла з кам’яної скелі, врятувавши ізраїльтян від смерті, прообразували собою істинні для нас їжу і питво, тобто тіло і кров Христову, які дає нам Господь у святому причасті і які спасають нас від вічної смерті. У Рефидимі на євреїв напали жителі пустелі, амаликитяни. Мойсей послав проти них Ісуса Навина з військом, а сам з братом своїм Аароном та Ором піднявся на найближчу гору і почав молитися, піднявши обидві руки до неба (зобразивши ними хрест).І коли Мойсей тримав свої руки вгору, то євреї перемагали ворогів, а коли від утоми опускав, то перемагали амаликитяни. Тому Аарон з Ором поклали камінь, посадили на нього Мойсея, а руки його підтримували розпростертими — один з одного, а другий з іншого боку. І євреї перемогли амаликитян.Мойсей, молячись з піднятими руками, прообразував собою переможний хрест Христів, силою якого тепер віруючі християни поборюють видимих і невидимих ворогів.У Рефидимі ж Мойсея відвідав його тесть Іофор та привів до нього дружину та його синів.(Див.: Вих. 14-18).СИНАЙСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВОВід Червоного моря євреї весь час ішли пустелею. Вони зупинилися табором біля гори Синай (Синай і Хорив — дві вершини однієї і тієї самої гори.) Тут Мойсей зійшов на гору, і Господь сказав йому: «Так скажи синам Ізраїлевим: якщо будете слухатись голосу Мого, то будете Моїм народом».Коли Мойсей спустився з гори, він передав народові волю Божу. Євреї відповіли: «Усе, що сказав Господь, виконаємо і будемо слухняні».Господь повелів Мойсеєві приготувати народ до третього дня для прийняття Закону Божого. Євреї постом і молитвою готувалися до цього дня.На третій день, який був п’ятдесятим від єврейської Пасхи, тобто після виходу євреїв з Єгипту, щільна хмара вкрила вершину гори Синай. Небо розтинали блискавки, гримів грім і гучно лунала сурма. Від гори піднімався дим, і вся вона сильно хиталась. І виголосив (сказав) Господь Свій закон у десяти заповідяхЗа велінням Божим Мойсей зійшов на гору і пробув там сорок днів і сорок ночей, без ніякої їжі. Бог дав йому дві скрижалі, тобто кам’яні дошки, на яких було написано десять заповідей. Окрім цього, Господь дав Мойсеєві й інші закони — церковні і громадянські. Повелів Він також зробити скинію, тобто переносний храм Божий.Зійшовши з гори, Мойсей усі ці закони і все, що відкрив йому Господь на горі Синай, записав у книги. Так з’явилось у нас Святе Письмо, або Закон БожийДесять заповідей, чи повелінь, які Бог дав Своєму народу, точно вказують, що мусить робити людина і чого їй слід уникати, якщо вона хоче любити Бога і ближніх. Ось ці заповіді:
1. Я Господь, Бог твій; нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене.
Ця заповідь велить любити Бога понад усе і, крім Нього, не віддавати нікому Божої пошани. Святих угодників Божих слід також вшановувати, але не так, як Самого Бога, а як людей, більш угодних Богу, ніж інші, як молільників і заступників наших перед Ним.2. Не сотвори собі ідола, і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі долу, і що у воді нижче землі; не поклоняйся їм і не служи їм.
Оскільки все у світі сотворено Богом, то Йому одному слід поклонятися і Його одного слід шанувати як Божество. Робити ідолів і кланятися їм ніяк не можна. Поклоняючись святій іконі, ми повинні уявляти собі того, хто зображений на ній, і йому поклонятися, а не вважати самі ікони за Божество.3. Не вимовляй ім’я Господа Бога Твого марно.
Не можна святе і велике ім’я Боже вимовляти даремно, в марних розмовах, а тому божитися і клястися безпідставно ця заповідь забороняє.

4. Пам’ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий — субота (свято) Господу Богу Твоєму.
Шість буденних днів тижня людина повинна трудитися, працювати, і взагалі турбуватися про все, що потрібно для її земного життя. А сьомий день слід присвятити Богу, тобто виділити його для Господа, молитися Йому, читати у славу Божу корисні книги, допомагати бідним, і взагалі заради Господа чинити якомога більше добра, а не гаяти марно час, тим більше — поводитися зле. У Старому Завіті так святкувалася субота, а в нас, у Новому Завіті, в пам’ять про Воскресіння Христа з мертвих, святкується неділя.5. Шануй батька твого і матір твою, щоб тобі було добре і щоб продовжувалися дні твої на землі.
Потрібно любити і шанувати батьків, слухатися їхніх добрих настанов і порад, піклуватися про них, якщо вони недужі, бути опорою для них у старості, також слід шанувати інших родичів, старших, добродійників, учителів, духовних отців і начальників; за це Бог обіцяє продовжити земне життя.6. Не вбивай.
Під убивством мається на увазі не тільки позбавлення життя себе чи когось іншого, але якщо і допускаємо інших до вбивства своїм наказом, порадою, допомогою, згодою. Цією заповіддю забороняється також нестриманість у гніві й образа ближнього усяким лайливим словом. Ця заповідь наказує жити з усіма в мирі і злагоді, а також лагідно поводитися з тваринами.7. Не чини перелюбу.
Цією заповіддю Господь забороняє чоловікові і дружині порушувати взаємну вірність і любов. Неодруженим Бог велить дотримуватися чистих думок і бажань. Обжерливість, пияцтво і взагалі будь-яка схильність до надмірності й нестриманості також забороняються цією заповіддю.8. Не кради.
Нічого чужого не бери, не спитавши, ні явно, ні таємно; не обманюй при продажу; у всякій справі розраховуйся чесно; не ховай знайдене; усяку роботу закінчуй в обіцяний термін і виконуй її сумлінно.9. Не свідчи неправдиво на ближнього свого.
Ця заповідь забороняє говорити неправду, брехати, зводити наклеп, обмовляти людей, осуджувати їх, а також вірити наклепникам. Ця заповідь наказує завжди чесно дотримуватися свого слова.10. Не бажай дому ближнього твого, не жадай дружини ближнього твого, ні поля його, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, нічого, що у ближнього твого.
Ця заповідь забороняє заздрити і зазіхати на чуже добро, наказує задовольнятися тим, що маєш. Від заздрощів породжуються погані бажання, а від недобрих бажань — і всі недобрі злі вчинки.Кожен мусить знати і виконувати Закон Божий. Той, хто дотримується заповідей, створює собі, крім тимчасового добробуту, вічне спасіння.В пам’ять Синайського законодавства Мойсеєм було встановлено свято п’ятдесятниці(Див.: Вих. 19:20,24,32-34; Повт. 5).СКИНІЯЄвреї стояли табором біля гори Синай цілий рік. У цей час Мойсей, за велінням Божим, влаштував скинію, тобто переносний, у вигляді намету, храм. Скинію було влаштовано з дорогих тканин, підвішених до стовпів. Вона мала три відділи: двір, святилище і Святе СвятихУ двір входив народ для молитви; там стояв жертовник, на якому приносили жертви, стояв мідний умивальникУ святилище входили священики; тут знаходився стіл з дванадцятьма хлібами, золотий семисвічник, чи світильник з сімома лампадами, і вівтар кадильний, тобто жертовник, на якому священики кадили фіміам.У Святе Святих, відокремлене від святилища запоною, міг входити тільки первосвященик (архиєрей), та й то лише раз на рік. У Святому Святих стояв ковчег завіту. Ковчегом, або кивотом завіту, називалась скриня, зроблена з дерева та обкладена всередині і ззовні золотом, із золотою покришкою і золотими зображеннями на ній двох херувимів. У ковчезі завіту зберігалися скрижалі із заповідями (скрижалі завіту), сосуд з манною, жезл Ааронів, а згодом і священні книги. На двох сторонах ковчега було по два золоті кільця, куди вкладались золочені палиці, щоб носити його.Коли скинія була готова, Мойсей освятив її, з усіма речами, священним миром. Притому слава Господня, у вигляді хмари, яка супроводжувала євреїв на шляху, покрила скинію, і з того часу знаходилася над нею.Для служіння при скинії Мойсей, за велінням Божим, призначив коліно Левіїне і визначив до скинії первосвященика, священиків і левитів, тобто прислужників.Первосвящеником було поставлено Аарона, брата Мойсеєвого, священиками — чотирьох Ааронових синів, Левіїних нащадків — левитами. Первосвященик відповідав нашим єпископам (архиєреям), священики — ієреям, а левити — дияконам і прислужникам.

Бог поклав, щоб на майбутнє старший з роду Ааронового був первосвящеником, а інші з його роду — священиками.Скинія прообразувала собою Церкву Христову, а також і Божу Матір, Яка, вмістивши в Себе Бога, була ніби Домом Божим.(Див.: Вих. 25-34; Повт. 10:13,16; Лев. 1-7,16,23).СОРОКАЛІТНІ ПОДОРОЖУВАННЯ ЄВРЕЇВ. МІДНИЙ ЗМІЙВід гори Синай євреї рушили до землі обітованої (Ханаанської). На шляху євреї не один раз ремствували. Господь карав їх за це, але після молитов Мойсея милував їх. Навіть сестра Маріам й Аарон докоряли Мойсеєві за те, що він одружився з ефіопкою, і при цьому принижували його гідність як посланця Божого. Мойсей був найлагіднішим серед усіх людей і терпляче вислуховував докори.Господь покарав Маріам проказою.Аарон, побачивши проказу на своїй сестрі, сказав Мойсеєві: «Не постав нам у гріх, що ми вчинили зле і згрішили».Тоді Мойсей гаряче молив Бога про зцілення сестри. І Господь послав їй зцілення, та тільки після того, як вона сім днів пробула ізольована поза табором.Коли ж євреї підійшли до межі обітованої землі, в пустелю Фаран, то за велінням Божим послав Мойсей людей видивитися землю обітовану. Було обрано дванадцять людей, по одному з кожного коліна. Серед обраних були Халев, від Іудиного коліна, й Ісус Навин, від коліна Єфремового.Посланці пройшли усю землю і, оглянувши її, повернулися через сорок днів. Вони принесли із собою зрізану там виноградну гілку з гроном ягід, яке було таким великим, що її довелось нести на жердині двом чоловікам. Вони принесли також гранатові яблука і смокви. Усі вони хвалили родючість землі. Та десятеро з дванадцяти посланих (окрім Халева та Ісуса Навина) підбурювали людей, вони казали: «Народ, що живе в тій землі, сильний, і міста великі, і міцно укріплені… не можемо ми йти супроти народу того, він сильніший за нас. Там ми бачили таких велетнів, що перед ними ми не більші, ніж сарана».Тоді євреї підняли галас, ремствуючи на Мойсея й Аарона, і казали: «Навіщо Господь веде нас у землю цю, щоб ми впали від меча? Наші дружини і діти стануть здобиччю для ворогів. Чи ж не краще нам вернутися в Єгипет?».Ісус Навин і Халев умовляли народ не повставати проти волі Господа, бо Сам Господь допоможе заволодіти землею, обітованою (обіцяною) Богом їхнім батькам.Та євреї змовлялися побити камінням Мойсея, Аарона, Ісуса Навина і Халева та поставити нового начальника і повернутися назад.Тоді слава Господня у вигляді хмари з’явилась у скинії, перед усім народом. І сказав Господь Мойсеєві: «До яких пір цей народ буде не вірити Мені при всіх знаменнях, які Я йому вчинив? Скажи їм від імені Мого: як говорили ви голосно Мені, так Я і зроблю вам. У цій пустелі помруть тіла ваші, і всі ви, хто ремствував на Мене, не увійдете в землю, на якій Я клявся поселити вас, окрім Халева та Ісуса Навина. Завтра ж повертайтесь і йдіть в пустелю до Червоного моря. Дітей ваших, про яких ви казали, що вони стануть здобиччю ворогів, Я введу туди, а ваші тіла помруть у цій пустелі. За числом сорока днів, протягом яких ви оглядали землю, ви будете нести покарання за гріхи ваші сорок років, рік за день, щоб ви узнали, що означає бути залишеними Мною».Десятеро оглядачів, які нагнали страх своїми розповідями, вмить були уражені смертю перед скинією.Але ізраїльтяни, викриті у своїх гріхах, не бажали підкоритися велінню Господньому і йти вказаним шляхом, вони стали казати: «Ось, ми підемо на те місце, про яке сказав Господь, бо ми згрішили», — тобто вони немовби казали: «Підемо ж тепер і візьмімо землю. Каємось у своїм гріху. Навіщо ж нас карати 40 років?» Мойсей сказав їм: «Навіщо ви переступаєте повеління Господнє? Не буде вам успіху в цьому». І залишився з ковчегом завіту Господнього у таборі.Ізраїльтяни ж, усупереч волі Божій, насмілилися піднятися на вершину гори, де жили амаликитяни і хананеї, і були розбиті й повтікали.І пішли вони кочувати 40 років в пустелях Аравії. Але весь цей час милосердний Господь не позбавляв їх Своєї ласки і посилав їм багато чудес.Невдовзі серед євреїв, приречених на сорокалітні поневіряння, виникло знову обурення. Деякі євреї (поводирем яких був старійшина одного племені, Корей) були незадоволені тим, що священство надано тільки племені Аарона. Але Господь покарав їх — земля, розкрившись, поглинула бунтівників.З метою припинити суперечки між євреями, кому належить священство, Мойсей, за велінням Божим, наказав усім старійшинам принести свої жезли і покласти на ніч у скинію. На другий день усі побачили, що Ааронів жезл пустив бруньки, розцвів і вродив мигдаль. Тоді всі визнали Аарона первосвящеником. За велінням Божим, Ааронів жезл був покладений перед ковчегом завіту.

Одного разу за ремствування євреї були покарані Богом появою безлічі отруйних змій, які жалили людей, так що багато вмирало. Євреї розкаялись і просили Мойсея помолитися за них Богові. Господь повелів Мойсеєві зробити мідного змія і повісити його на знамено. І хто з ужалених дивився з вірою на мідного змія, той залишався живим.Цей мідний змій служив прообразом Христа Спасителя. Христос розіп’яв з Собою на хресті всі наші гріхи, і ми тепер, дивлячись на нього, зціляємося від гріхів своїх і спасаємося від вічної смерті.За час сорокалітнього подорожування всі євреї, які вийшли з Єгипту дорослими, повмирали, крім Ісуса Навина і Халева. Народилось нове покоління, якому було суджено вступити в землю обітовану. В останній рік подорожування помер і Мойсей. Перед своєю смертю він поставив вождем замість себе Ісуса Навина.(Див.: Чис. 11-14,16-17,21,4-9; Повт. 1:19-46).ВСТУП ЄВРЕЇВ У ЗЕМЛЮ ОБІТОВАНУГосподь допоміг Ісусові Навину ввести народ єврейський в землю обітовану. При вступі в цю землю євреям потрібно було перейти річку Йордан. За вказівкою Божою, Ісус Навин повелів священикам внести ковчег завіту в річку. Тільки-но вони вмочили ноги у воду, як річка розступилася, вода, що йшла від верхів’я річки, зупинилася стіною, а нижня частина річки витекла в море, і весь народ перейшов по сухому дну.Коли євреї перейшли річку Йордан, їм потрібно було взяти місто Єрихон з височезним і добре укріпленим муром. Ісус Навин, за велінням Божим, наказав священикам, — воїни попереду, в супроводі народу, — з ковчегом завіту обходити місто навколо протягом семи днів: шість днів по одному разу, а на сьомий день обнести ковчег сім разів. Після цього, під звуки сурм і гучні вигуки народу, єрихонський мур розвалився вщент. І євреї взяли місто.Біля міста Гаваон відбулася велика битва з народами землі Ханаанської. Євреї перемогли ворогів і змусили їх утікати, а Бог послав з неба кам’яний град на втікачів, так що їх більше загинуло від граду, ніж від мечів євреїв. День схилявся до вечора, а євреї ще не закінчили переможної битви. Тоді Ісус Навин, помолившись Богові, голосно вигукнув перед народом: «Зупинись, Сонце, і не рухайся, Місяцю!» І Сонце зупинилось, і не наставала ніч, доки євреї не перемогли ворогів.З допомогою Божою Ісус Навин за шість років завоював усю землю обітовану і розділив її за жеребом між дванадцятьма колінами народу єврейського (ізраїльського).Замість Левія та Йосифа отримали ділянки два Йосифові сини: Манасія і Єфрем. Левіїне коліно служило при скинії та утримувалось збиранням десятини (десятої частини) з прибутків усього народу.Перед своєю смертю Ісус Навин заповідав євреям суворо берегти віру в істинного Бога і служити Йому в чистоті та щирості.(Див.: Повт. 27).БЕСІДА ПРО ЧУДО ІСУСА НАВИНАСв. Біблія розповідає про Ісуса Навина, «який зупинив сонце». Безвірники найчастіше нападають саме на це місце. Однак найновіші дослідження та відкриття науки, а також археологічні розкопки, що здійснювалися в Месопотамії, з безперечністю підтверджують історичну вірогідність усіх біблійних подій.Відомий англійський вчений, археолог Артур Гук (помер у 1952 р.), торкаючись питання про чудо Ісуса Навина, каже: «Насамперед з’ясуймо собі: нема місця для постановки питання — чи міг Бог звершити таке чудо; питання швидше в тім — чи вчинив його Бог… якщо хтось запевняє мене, наче чудеса неможливі, то він пропонує мені прийняти теорію, ніби Творець Всесвіту нездатний пристосувати згодом частину створеного для Його власних цілей; інакше кажучи — Творець цілого не може змінити частину його.Але ж це безглуздо.Ретельно розглядаючи текст, ми зауважуємо, що в ньому є кілька важливих думок, якими можна скористатися як даними з астрономічної точки зору. Річ ось у чім. У той час, коли для людини, яка стояла на шляху до гори Вефорон, сонце знаходилось над Гаваоном, а місяць над долиною Аялонською, то дощ «великого каміння» падав з небес між Вефоронським шляхом і Азеком, а доба була подовжена на 24 години.Відтак звернімо увагу на слова Ісуса Навина в його молитві; в ній ми знаходимо, що його прохання було буквально таким: «Будь, Сонце, безмовним (тихим, спокійним) над Гаваоном». Тут використано єврейське слово «дамам«, тобто — «бути безмовним, німувати, бездіяти». Так, приміром, у псалмі 29, 13 читаємо: «Нехай же славить Тебе душа моя і не вмовкає» — «дамам«. Саме це слово вжито в єврейському оригіналі, в усіх трьох випадках наведеного вище запису Ісуса Навина, де ми читаємо: «стій», «зупинилось», чи «стояло».

Наука довела, що світ має вокальну властивість; інакше кажучи, швидке коливання чи дрижання в ефірних хвилях, що і являє собою світло, викликає особливий звук, хоч наші вуха не мають достатньої чутливості, аби розчути його. Багато вчених тієї думки, що дія Сонця на Землю примушує останню обертатися навколо своєї осі.Аби день тривав далі, за бажанням Ісуса Навина, обертання Землі навколо своєї осі — якщо вважати цю теорію правильною — мусило б, до певної міри, уповільнитися. Притім це явище могло б мати місце в результаті нейтралізації, зменшення чи, в якомусь роді, протидії в процесі впливу Сонця на Землю.Виходить, що слова Ісуса Навина перебувають у достеменній згоді з відкриттями сучасної науки: «Сонце, будь безмовним, чи бездіяльним».Отже, якщо вплив Сонця тимчасово послабився, Земля мала обертатися набагато повільніше, і день мав би тривати довше.Великий астроном Ньютон довів, як легко обертання Землі могло уповільнитися цілком непомітно для мешканців її.Далі А. Гук повідомляє, що один досвідчений вчений в Копенгагені поділився з ним цікавим здогадом щодо «великого каміння», яке падало з неба, спричинивши безладдя в таборі амморейців. Під камінням він припускав хвіст чи певну частину планети, яка підійшла на відповідну відстань до Землі. Цей вчений висловив певність, що, якби обстежити вказане місце, то познаходили б каміння метеорного походження.Мабуть, тут ми маємо тлумачення усієї чудесної події.Відомо, що небесні тіла розкривають властивість взаємного магнітного тяжіння, тому небезпідставно вважати, що наближення великої комети у сферу впливу Землі могло значною мірою бути перешкодою для дії Сонця на Землю.Чи могло тут мати місце контртяжіння? «Гадаю, — каже А. Гук, — жоден учений не може сказати нам цього. Та, в усякому разі, знаменно те, що цей дощ метеоритного каміння, яке могло б бути хвостом якоїсь великої комети, мусив би збігтися з порушенням у процесі обертання Землі навколо її осі.».Вчений Мануїл Великовський також не без підстав стверджує, що комета, яка пройшла поблизу Землі, стала планетою Венера. Він засвідчує, що давні індуські документи, а також єгипетська писемність, з даними про існування планет, які відносяться до четвертого тисячоліття перед Різдвом Христовим, не згадують про Венеру. З іншого боку, вавилонські записи, що відносяться до першого тисячоліття перед Різдвом Христовим, розповідають про появу нової планети як «про яскраве світло, яке приєдналось до інших світил». З цього часу в астрономічних працях починає фігурувати планета Венера.Усе ж для таких речей, котрі описані в книзі Ісуса Навина, астрономія вимагає фактів, й історія підтверджує, що це справді мало місце.Проф. Тоттен в Америці дослідив цей предмет з астрономічної точки зору і результати опублікував у математичнім обчисленні. Виявляється, що не більше, ніж один раз, Сонце, Місяць і Земля знаходились в положеннях, подібних до описаних у книзі Ісуса Навина. Працюючи над своїми обчисленнями, що охоплюють відтинок часу від наших днів до часу Ісуса Навина, професор знаходить неминучий висновок, згідно з яким цілу добу, двадцять чотири години, було додано до світової історіїЕ. Мандер, учений Королівської обсерваторії в Грінвічі, цього чудового центру астрономічної науки та досліджень, також опублікував роботу з цього питання. Він визначив годину доби, коли це дивне явище відбулося, відшукав справжнє місце, де Ісус Навин мусив тоді знаходитися.Але це теж не усе! Звернімо увагу на побудову біблійного тексту: «Стояло Сонце посеред неба і не поспішало до заходу майже цілий день«. Підрахунки професора Тоттена встановлюють, що хоч до світової історії якось додалось точно двадцять чотири години, однак до часів Ісуса Навина можна віднести тільки двадцять три години і двадцять хвилин, як і сказано в Письмі — «майже цілий день».Отже, до згаданих двадцяти чотирьох годин, з астрономічної точки зору, бракує ще сорок хвилин. Тут ми знову маємо зразок точності священних сторінок Біблії. В 4-й книзі Царств (20, 8—11) ми читаємо, що на прохання царя Єзекії Господь дав знамення через пророка Ісайю, — тінь на сонячних годинниках повернулась назад на десять ступенів. «Десять ступенів» якраз дорівнюють сорока хвилинам. Саме ці сорок хвилин і доповнюють з точністю до хвилини двадцять чотири години, що таємничо наросли в історії нашої планети, про які каже професор Тоттен.«Погляньмо тепер, що каже історія про подовжену добу Ісуса Навина», — каже вчений А. Гук.Є три стародавні східні народи, які зберегли свої історичні дані, — греки, єгиптяни і китайці. Усі вони мають перекази про один незвичайно довгий день. Грек Геродот, названий «батьком історії», за 480 років до Р. Х. розповідав, що деякі єгипетські жерці показували йому записи про подовження доби набагато більше, ніж двадцять чотири години. В стародавніх китайських записах прямо стверджується, що ця подія відбулася в епоху імператора Іо, і в китайських родовідних списках вказано, що цей імператор царював у Китаї в часи Ісуса Навина.

Лорд Кінгсброу, досліджуючи з цією метою первісних індіанців в Америці, встановив, що мексиканці, які досягли високого рівня цивілізації задовго до того, як Америку було відкрито європейцями, мають передання, що Сонце «стояло незрушно» цілий день, і це було в тому році, який вони називають «сім кроликів». Рік же «семи кроликів» відповідає саме тому часові, коли Ісус Навин з ізраїльтянами здобував Палестину.Таким чином, ми маємо незалежні один від одного докази істинності біблійної розповіді, які не підлягають ніяким сумнівам, — від греків, єгиптян, китайців і мексиканців. Твердження такого хору свідків не можна не прийняти за абсолютно останнє слово.«Це ж підтверджують, — каже вчений М. Великовський, — фінські, японські, перуанські та інші легенди».«Якось, — каже А. Гук, — одна людина сказала мені, прослухавши лекцію з цього питання: «що стосується такого феномена, то мушу усе ж прийняти вирок науки, та я не можу припустити, що все це сталося лише внаслідок молитви однієї людини».Утім, цією обставиною спантеличено багато людей. Тому, користуючись нагодою, хочу зазначити, що це чудо проливає своє дивовижне світло на таємницю дійової молитви.Звичайно, Бог знав від початку, що ця подія мала статися, Він також знав і те, що Ісус Навин мусив помолитися. Ісус Навин, перебуваючи у зв’язку з Богом, як «утаємничений» у плани Його (2Кор. 6:1), був спонуканий молитися так, що його плани виявились узгодженими з приписами Бога. Молитва була сполучною ланкою між Ісусом Навином і величним явищем, якому Бог мав намір дати місце. Якби Ісус Навин не був у зв’язку з Богом, він, можливо, виладнав би свої війська для нічної атаки, і, в такому разі, подовжений день став би для нього фатальним.Навколо нас вершаться справи Божі, і один якийсь із Його незліченних засобів Він завжди може пристосувати до будь-якої нашої потреби (Флп. 4:19). Бог здійснює це не шляхом зміни Його премудрих планів, а спонукаючи нас, якщо ми «керовані Духом Божим» (Рим. 8:14) до того, щоб ми приладнували наше оманливе «я» і змінювали наші нерозумні дії відповідно до наперед визначених і Божественно-досконалих намірів Творця. Тоді й ми отримаємо відповіді на наші молитви. Досвід свідчить, що люди, найбільш віддані Богові і ладні відмовитися від своїх планів —, завжди отримують відповіді на свої молитви, і ці відповіді майже біля чуда». — Так каже визначний учений, археолог, професор Артур Гук.(Складено гол. чин. за кн. «Достоверность Библейских чудес» А. Гука та ін.).СУДДІПісля смерті Ісуса Навина євреї, оточені язичниками, часто забували Бога і починали поклонятися ідолам і піддаватися порокам. За це Бог не раз позбавляв їх Своєї допомоги і віддавав під владу сусідніх язичницьких народів. Такі нещастя напоумлювали євреїв і примушували згадувати знову про Бога. І коли вони розкаювалися, Господь посилав їм визволителів, які визволяли їх від ворогів і управляли ними. Цих обранців Божих називали суддями. Всіх суддів у євреїв було чотирнадцять.ГЕДЕОНСеред суддів Гедеон прославився тим, що з невеликим військом, з поміччю Божою, визволив євреїв від ворогів мадіанитян, які гнобили євреїв сім років. Євреї мусили ховатися від них по ущелинах та у фортецях. Таке нещастя примусило євреїв схаменутися і звернутися до Бога. Тоді милосердний Бог послав їм визволителя в особі Гедеона.Якось Гедеон збирався втікати від ворогів і молотив пшеницю, аби запастися хлібом на дорогу. В цей час з’явився йому ангел Господній і повелів зібрати військо проти неприятеля.Гедеон, виконуючи веління Боже, почав збирати військо і зібрав 32 тисячі воїнів. Після цього він звернувся до Бога з проханням дати йому знамення — доказ, що справді Господь через нього врятує народ ізраїльський. Гедеон молився так: «Господи! Ось я розстелю тут на току стрижену вовну (руно). Якщо роса виступить тільки на вовні, а на всій землі буде сухо, то знатиму, що Ти врятуєш рукою моєю Ізраїль».Гедеонову молитву було почуто. На другий день, вставши рано, Гедеон став віджимати і вижав з вовни, вкритої росою, цілу чашу води.Та Гедеон знову звернувся з молитвою до Господа: «Господи! Не прогнівайся на мене, якщо я ще раз скажу: нехай буде сухо на одній лише вовні, а на всій землі нехай буде роса».Бог почув і другу молитву Гедеона і зробив так у ту ніч: тільки на вовні було сухо, а по всій землі була роса.Тоді Господь сказав Гедеонові: «Людей (війська) з тобою надто багато, Я не віддам мадіанитян у руки їхні, щоб не загордився Ізраїль переді Мною і не сказав: моя рука спасла мене». Тому Господь звелів Гедеонові відпустити додому усіх, хто боязкий і нерішучий. І повернулося додому 22 тисячі чоловік, а в Гедеона залишилося 10 тисяч чоловік.

Господь же знову сказав Гедеонові: «Усе ще багато народу», і звелів Гедеонові повести всіх до води. За вказівкою Божою Гедеон відділив тих, хто пив воду, хлебчучи її з пригорщі, від тих, хто пив прямо ротом, схилившись до води. Тих, хто пив з пригорщі, виявилося триста чоловік.І сказав Господь Гедеонові: «Трьомастами Я врятую вас».Гедеон взяв із собою 300 воїнів, запаси їжі і труби (сурми), а інших відпустив додому.Тієї ночі Бог повелів Гедеонові побувати в таборі мадіанитян. Мадіанитяни й амаликитяни розташувались у долині в такій безлічі, мов сарана, не можна було перелічити їхніх верблюдів, багато було їх, мов піску на березі моря.Гедеон зі своїм слугою Фарою пробрався у табір мадіанитян і почув, як один воїн розповідав іншому про свій сон, немовби мадіанитянським табором котився круглий ячмінний хліб і, прикотившись до намету, ударив по ньому так, що намет упав, перекинувся і розсипався.На це інший воїн зауважив: «Це не що інше, як Гедеонів меч, якому Бог віддасть в руки мадіанитян».Гедеон дуже підбадьорився.Повернувшись у свій табір, Гедеон розбудив своїх воїнів, дав їм до рук труби, порожні глечики і в глечики світильники. Розділив усіх на три загони і наказав їм оточити ворожий табір і робити те, що робитиме його загін, і кричати: «Меч Господа і Гедеона».Коли всі були на місцях, Гедеон наказав своєму загонові розбити глечики і з запаленими світильниками сурмити у сурми і кричати: «Меч Господа і Гедеона!» Те саме вчинили і два інші загони.На мадіанитян напав такий страх і жах, що вони у страшеннім сум’ятті в темряві стали вбивати один одного і, врешті-решт, кинулись тікати.Гедеон розбив їх ущент і з великою здобиччю повернувся додому переможцем.Після цієї перемоги ізраїльтяни запропонували Гедеонові і його нащадкам царську владу над собою, але він відмовився і сказав: «Ні я не володітиму, ні син мій; нехай Господь володіє вами».САМСОНМайбутній суддя Самсон відзначався з дитинства незвичайною, надприродною силою. Ще від народження, за наставленням ангела Господнього, його було посвячено батьками Богові, і на знак цього не міг стригти свого волосся.Якось у полі на нього напав молодий лев. Самсон вхопив лева за пащу і роздер його, мов козенятко. Не раз вороги ізраїльтян, филистимляни, намагалися схопити його, та марно. Одного разу він порвав на собі нові міцні мотузки, якими його було зв’язано; іншого разу ослячою щелепою побив тисячу филистимлян; на третій раз поніс на своїх плечах браму филистимлянського міста Гази, в якому його хотіли ув’язнити. Нарешті одна филистимлянка на ім’я Даліла, яку він покохав, довідавшись, що його сила в його довгому волоссі, під час сну обстригла його і віддала в руки филистимлян. Вони взяли його, викололи очі і посадили у в’язницю.Закувавши його двома мідними ланцюгами, вони примусили його працювати на себе. Тим часом волосся на голові Самсона почало відростати, а отже, до нього поверталася сила, бо його душа очищалася каяттям від гріхів. Якось филистимляни вивели Самсона під час свята на всенародну ганьбу у свій язичницький храм і глузували з нього. Самсон попросив отрока, який водив його за руку, підвести його до двох стовпів, на яких трималась уся будівля, аби прихилитися до них. Помолившись Богу, він уперся в стовпи руками і зрушив їх з місця. Будівля завалилась. Під руїнами будівлі загинули усі филистимляни, що були там, а з ними і сам Самсон.САМУЇЛВеликим пророком і останнім суддею народу ізраїльського був Самуїл, з коліна Левія. Самуїлові батьки довгий час не мали дітей. Якось Самуїлова мати, Анна, під час щирої молитви перед скинією дала Богу обітницю: якщо у неї народиться син, то вона посвятить його Господу. Молитву Анни було почуто, через рік у неї народився син. Анна назвала його Самуїлом, що означає — випроханий у Бога.Коли Самуїл підріс, мати привела його у скинію і віддала первосвященикові Ілію на служіння Богу. Первосвященик Ілій був у той час також і суддею народу ізраїльського.У первосвященика Ілія було два сини — Офні та Фінеєс, які були священиками при скинії, але вони були люди порочні, без благоговіння проводили службу Божу і своєю вкрай нікчемною поведінкою розбещували народ. Ілій бачив благочестя Самуїла і поставив його на служіння при скинії. Самуїл спав завжди всередині скинії, неподалік від місця, де спав Ілій.Якось Самуїл крізь сон почув голос, який кликав його: «Самуїле, Самуїле!» Самуїл вмить побіг до Ілія і сказав: «Ось я, ти кликав мене».

Ілій відповів: «Я не кликав тебе, іди лягай спати».Самуїл пішов і ліг, і знову голос покликав його: «Самуїле, Самуїле!», і знову Самуїл прийшов до Ілія, але той відповів, що він не кликав його.Коли ж це повторилось утретє, тоді Ілій зрозумів, що юнака кличе Господь, і сказав йому: «Йди назад і лягай. Якщо тебе ще покличе голос, ти скажи: «Кажи, Господи, бо чує раб Твій».Самуїл ліг і знову почув голос, який кликав його. Самуїл відповів, як навчив його Ілій. Тоді Господь відкрив Самуїлові, що увесь дім Ілія загине від того, що Ілій знав, як нечестиво чинять його сини, і він не зупиняв їх.На другий день Самуїл передав Ілію, що сказав йому Господь. Ілій з покірністю сприйняв віщування.Скоро все це справдилось.Филистимляни напали на військо ізраїльське і розбили його. Тоді Ілій, на прохання старійшин ізраїльських, послав у табір ковчег завіту зі своїми синами — священиками Офні та Фінеєсом. Та ковчег не допоміг ізраїльтянам. Їх знову розбили филистимляни. Офні та Фінеєса вбили, а ковчег захопили. Так Господь показав людям, що свята річ не допоможе тому, хто не шанує святих заповідей Божих. Ілій, довідавшись, що ковчег взято филистимлянами, впав з сидіння, зламав хребет і помер.Ковчег завіту, будучи великою святинею Господнею, недовго залишався у филистимлян. Сам Бог застеріг і врозумив їх тим, що їхнього ідола Дагона було потрощено, у мешканців того міста з’явились жахливі виразки на тілі, а миші наповнили їхні поля. Налякані филистимляни поставили ковчег завіту на нову колісницю, запрягли в неї двох молодих корів і відпустили їх із своєї землі. Корови без погоничів самі пішли в ізраїльську землю. Ізраїльтяни з великою радістю зустріли ковчег завіту.Після судді ізраїльського — первосвященика Ілії — суддею народу ізраїльського було поставлено Самуїла. Він керував народом не тільки як суддя, але і як пророк Божий. Він переконав євреїв знищити усіх язичницьких ідолів, які були у них, молитися Богу за прощення і поститись. Увесь народ каявся і казав: «Згрішили ми перед Господом». Після Самуїлової молитви Господь звільнив євреїв від влади филистимлян. Самуїл був суворим і правосудним, користувався у всіх великою повагою і любов’ю. Він керував народом сорок років. Під старість він передав владу двом своїм синам, які брали хабарі та судили несправедливо. Нетерплячі євреї стали просити Самуїла, щоб він поставив над ними царя, як в інших народів. Самуїл намагався переконати народ залишитись у колишньому правлінні, але марно.Тоді Самуїл помолився Господу, і Господь сказав йому: «Послухай голос народу у всьому, що вони кажуть тобі; бо не тебе вони відкинули, але відкинули Мене, щоб Я не царював над ними».Далі Господь сказав, щоб Самуїл попередив євреїв, що цар примусить увесь народ служити собі, забере собі кращі землі, краще майно народу, і люди муситимуть усе віддавати цареві. Та народ не слухав пересторог Самуїла і сказав: «Ні, нехай цар буде над нами, і ми будемо, як інші народи».За велінням Божим, Самуїл помазав на царство Саула, виливши на його голову священний єлей (рослинну олію), і тоді Дух Святий зійшов на Саула, й отримав Саул з небес силу керувати народом.(Див.: Суд.; 1Сам. 1-10).ІСТОРІЯ РУФІВ епоху Суддів сусідні язичницькі народи постійно ворогували з ізраїльтянами. Та бували випадки, коли дехто з цих язичників приймав віру в Істинного Бога, і тоді ізраїльтяни вважали їх своїми єдиноплемінниками. Такою була моавитянка Руф. Ось її історія.У Вифлеємі юдейськім жив чоловік на ім’я Елимелех з дружиною Ноемінню. У них було двоє синів: Махлон і Хілеон. Через голод Елимелех був змушений з родиною переселитися на поля моавитські. Там Елимелех незабаром помер. Його сини одружилися з моавитянками Орфою та Руф’ю, прожили з ними не більше десяти років і теж померли. Залишилась вдова Ноемінь з невістками.Ноемінь, почувши, що Господь послав багатий урожай на землі Ізраїльській, вирішила повернутися на батьківщину. Пішли з нею й обидві невістки.Дорогою Ноемінь стала вмовляти їх повернутися додому, вона казала їм: «Ідіть, повертайтесь обидві до своїх матерів. Нехай Господь учинить ласку вам за те, як ви повелися з померлими і зі мною». І поцілувала їх. Та невістки ридали і плакали і не хотіли з нею розлучатися. Та все ж одна з них, Орфа, зі слізьми послухалася Ноемінь і повернулася додому.А Руф сказала: «Я житиму там, де й ти, твій народ буде моїм народом, твій Бог — моїм Богом; тільки смерть розлучить нас».Ноемінь і Руф, прийшовши в землю Ізраїльську, поселились у місті Вифлеємі і харчувалися колоссям, яке Руф підбирала на зжатих ланах. Цього було досить для прожиття, адже в Законі Господньому написано: «Коли збиратимеш збіжжя на землі твоїй, не дожинай до краю поля твого, і залишене від жнива твого не підбирай; залиш бідному і прибульцеві» (Лев. 19:9-10).

Господь Бог винагородив Руф за її прихильність і шанобливість до своєї свекрухи. В ізраїльтян був закон: якщо хтось з них помирав, не наживши дітей, то найближчий родич мусив одружитися з удовою спочилого, і діти від цього шлюбу вважались дітьми померлого. Цей закон називався законом діверства (лівератний шлюб).У цей час у Вифлеємі жив багатий чоловік Вооз, родич померлого чоловіка Руфі. За законом діверства Вооз одружився з бідною моавитянкою Руф’ю. Коли в них народився син Овид, жінки казали Ноеміні: «Благословен Господь, що Він не залишив тебе без спадкоємця! Нехай славиться ім’я Його в Ізраїлі». Ноемінь раділа і була нянькою Овида.Ім’я ж Овида справді зажило слави в Ізраїлі, бо він був батьком Ієссея, батька царя Давида.(Див.: Руф).САУЛ, ПЕРШИЙ ЦАР ЄВРЕЙСЬКИЙСаул був сином знатного єврея на ім’я Кис, з коліна Веніаминового. Він був високим на зріст (був вищим від усіх на цілу голову) і відзначався незвичайною красою.Невдовзі після помазання Саула Самуїл скликав народ, щоб обрати царя. Кинули жереб. Жереб упав з волі Божої на Саула, і його було проголошено царем. Народ у захваті від його зросту і краси радісно вигукував: «Хай живе цар!».Коли Саула було поставлено царем, Самуїл сказав усьому народу: «Якщо боятиметеся Бога і служитимете Йому, і слухатимете голос Його, і не чинитимете спротиву повелінням Господа, і ходитимете разом з царем вашим слідом за Господом Богом Вашим, то рука Господа не буде проти вас. В іншому разі рука Господа буде проти вас».У перші часи свого царювання Саул чинив за волею Божою, показуючи себе гідним свого обрання. Багатьма перемогами над ворогами він здобув собі любов народу. Та коли він перестав виконувати повеління Божі, став самовпевненим, то Дух Божий покинув його, і Саул зробився похмурим та жорстоким.Самуїл засмучувався через Саула. Господь же сказав йому: «Чи ж довго тобі печалитися Саулом? Піди в місто Вифлеєм, там між синами Ієссея Я знайшов Собі царя». Самуїл пішов у Вифлеєм і, за вказівкою Божою, помазав на царство Давида, сина Ієссеєвого, з коліна Іудиного. Дух Божий зійшов на Давида. Давид був молодший син Ієссея, білявий, з гарними очима і приємним обличчям. Був спритним і відважним, мав лагідне і добре серце і славився майстерною грою на гуслях. Саула ж охопили сум і нудьга від дії злого духа. Йому радили розважатися музикою і сказали, що у місті Вифлеємі в Ієссея є син Давид, який добре грає на гуслях. Давида покликали у палац, і коли він приходив та грав на гуслях, тоді Саулові відлягало на серці, і злий дух відступав від нього.ПЕРЕМОГА ДАВИДА НАД ГОЛІАФОМЯкось, коли царював Саул, у євреїв була війна з филистимлянами. Перед битвою війська вишикувались одне навпроти одного, і з филистимського табору вийшов велетень на ім’я Голіаф. Він кричав євреям: «Навіщо нам усім воювати? Нехай хтось з ваших вийде і побореться зі мною, і якщо він уб’є мене, филистимляни будуть вашими рабами; якщо ж я поборю його і вб’ю, то ви будете нашими рабами». Сорок днів вранці і ввечері виходив цей велетень і глузував з євреїв, лаючи полки ізраїльські. Цар Саул обіцяв велику нагороду тому, хто поборе Голіафа, та ніхто з євреїв не насмілювався виходити проти Голіафа.У цей час у табір єврейський прийшов Давид відвідати своїх старших братів і приніс їм їжу від батька. Почувши Голіафові слова, Давид зголосився вийти на поєдинок з цим велетнем і просив царя, щоб той дозволив йому.Однак Саул відповів: «Ти ще молодий, а він сильний і з дитячих років звик до війни».Давид же сказав: «Коли я пас овець у свого батька, то траплялось, що приходив лев чи ведмідь і хапав вівцю із отари; я здоганяв його і видирав з пащі вівцю, а якщо він кидався на мене, то я вбивав його. Якщо Господь раніше спасав мене від лева і ведмедя, то спасе і тепер від руки цього филистимлянина».Саул погодився і сказав: «Іди, і нехай буде Господь з тобою».Давид поклав п’ять гладеньких каменів у свою пастушу торбину, взяв пращу, тобто знаряддя для кидання каміння, і пішов проти Голіафа. Голіаф з презирством поглянув на Давида, тому що він був дуже молодим, і з насмішкою сказав: «Хіба я пес, що ти йдеш на мене з камінням і палкою?».Давид відповів: «Ти йдеш проти мене з мечем, списом і щитом, а я йду проти тебе в ім’я Господа Саваофа, Бога воїнств ізраїльських, які ти ганьбив. Господь допоможе мені, і вся земля узнає, що не мечем і списом спасає Господь«.І ось коли Голіаф став підходити, Давид поспішив йому назустріч, вклав камінь в пращу і кинув його у велетня. Камінь влучив Голіафу прямо в лоб, і він упав на землю. Давид підбіг до Голіафа, витяг у нього меч і його ж власною зброєю відсік йому голову. Побачивши це, филистимляни, охоплені жахом, кинулися тікати, а ізраїльтяни гнали їх аж до їхніх міст, убивши багатьох.

Саул зробив Давида воєначальником. Згодом він видав за нього заміж свою дочку.Коли Саул і Давид поверталися з перемогою, єврейські жінки виходили до них назустріч зі співом і танцями і вигукували: «Саул переміг тисячі, а Давид — десятки тисяч!» Саулові було неприємно це, він пройнявся заздрощами до слави Давидової і задумав убити його. Давид усамітнився в пустелі й ховався від Саула до самої його смерті.(Див.: 1Сам. 16-31; 2Сам. 1).ЦАР ДАВИДПісля смерті царя Саула царем єврейським став Давид. Він був найкращим з усіх єврейських царів. Непохитно вірив у Бога істинного і намагався виконувати Його волю. Дуже багато переслідувань зазнав він від Саула та інших ворогів, але не озлоблювався, не підняв руки на Саула як на помазаника Божого, а всю надію покладав на Бога, і Господь визволяв його від усіх ворогів. Давид був лагідним і благочестивим.Але траплялося Давидові впадати й у великі гріхи. Тоді він до глибини серця розкаювався в них, сльозами омивав ночами ложе своє, й після дедалі кращав і ще більше любив Бога.Одного разу під вечір цар Давид прогулювався на даху царського дому і побачив дуже красиву молоду жінку. Давид забажав мати її своєю дружиною. Він узнав, що цю жінку звуть Вірсавія і вона дружина Урії Хеттеянина. Урія ж у цей час був на війні (війна тоді була з аммонитянами). У Давида виникло сильне бажання, щоб Урія помер. Цього злого, гріховного бажання цар не переборов у собі і наказав начальникові війська поставити Урію під час битви на небезпечний напрямок так, щоб його вбили. Давидове бажання було виконане. Вірсавія, довідавшись про чоловікову смерть, плакала за ним.Після цього цар Давид послав за нею і взяв її в дім свій, і стала вона його дружиною. Так цар Давид учинив велике зло, подвійний гріх, в очах Божих.Незабаром у Вірсавії народився син, а Давид і не звертав уваги на те, що він учинив великий гріх перед Богом.Тоді, за велінням Божим, прийшов до царя Давида пророк Нафан і сказав: «В однім місті жило двоє людей: один багатий, а інший — бідний. Багатий мав численні стада великої і дрібної рогатої худоби, а в бідного не було нічого, окрім однієї овечки, яку він купив ще ягнятком і ростив її разом зі своїми дітьми; вона їла, пила, спала разом з ним і була для нього немов дочка. Та прийшов до багатого мандрівник. Однак він пошкодував своїх овець і волів, аби почастувати подорожнього, а взяв овечку у бідного і заколов її для свого гостя».Цар Давид вельми розгнівався на таку людину і сказав Нафанові: «Клянусь Богом, людина, вчинивши зло, гідна смерті, а за овечку він мусить заплатити вчетверо, за те, що він зробив це, не маючи співчуття».Тоді Нафан сказав Давидові: «Ця людина — ти. Так каже Господь Бог: Я помазав тебе в царі над Ізраїлем, Я позбавив тебе від руки Саула, навіщо ж ти знехтував Господнім словом? Дружину Урії ти взяв собі, а його ти вбив мечем аммонитян. За це меч не відступить від дому твого. Я учиню на тебе зло з дому твого».І сказав Давид Нафанові: «Згрішив я перед Господом».Нафан відповів йому: «Господь зняв з тебе гріх твій; ти не помреш, але помре син, що народиться у тебе». І пішов пророк Нафан у дім свій.Давид збагнув, яке зло він учинив, і глибоко покаявся. Він зі сльозами молився Богу, постився, лежачи на землі. На сьомий день дитина померла.Великим був гріх Давида, але каяття його було щирим та великим. І Бог простив його. За час свого каяття цар Давид написав покаянну молитву-пісню (50-й псалом), яка є зразком каяття і починається такими словами: «Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї, і з великого милосердя Твого прости провини мої. Особливо омий мене від беззаконня мого і від гріха мого очисти мене…»
За велику віру, лагідність і послух Господь благословив царя Давида і його царювання та допомагав йому в усьому.Давид завоював місто Єрусалим і зробив його столицею царства єврейського. Замість застарілої Мойсеєвої скинії він поставив у Єрусалимі нову скинію і врочисто переніс у неї ковчег завіту. Давидові хотілось збудувати і постійний храм, та Господь сказав: «Ти не збудуєш храму, тому що багато часу воював і пролив багато крові; збудує його син твій, який буде царем після тебе».Але водночас Господь сповістив Давидові: «Престіл твій стоятиме навіки». Це означало, що від його потомства вийде Спаситель світу — Христос, Який царюватиме навіки. І ми знаємо, що Ісуса Христа часто називали сином Давидовим.Давид написав багато священних пісень, або псалмів, які він співав у молитві Богу, граючи на гуслях чи інших музичних інструментах. У цих піснях-молитвах Давид закликав Бога, каявся у своїх гріхах перед Ним, оспівував велич Божу і передрікав пришестя Христове і страждання, яких зазнає Христос за нас. Тому свята Церква називає царя Давида псалмоспівцем і пророком

Псалми Давидові часто читаються і співаються у Церкві за богослужінням. Священна книга, в якій знаходяться усі ці псалми, або пісні, називається Псалтирем. Псалтир — найкраща книга Старого Завіту. Багато християнських молитов складено із псалмів цієї книги.Давид царював сорок років і помер у глибокій старості. Він ще за свого життя призначив наступником сина свого Соломона. Первосвященик Садок і пророк Божий Нафан помазали його на царство. Перед смертю Давид заповів Соломонові, щоб він обов’язково спорудив храм Божий.(Див.: 2 Цар.; 1 Пар).ЦАР СОЛОМОНСоломон, вступивши на царський престіл, приніс Богу тисячу жертв. Вночі після цього Бог явився йому уві сні і сказав: «Проси, чого бажаєш, Я дам тобі». «Господи, — відповів Соломон. — Ти поставив мене царем, а я юнак молодий. Даруй же мені розум, щоб керувати народом Твоїм».Відповідь Соломона була угодна Богові. І сказав Господь: «За те, що не просив у Мене ані довгого життя, ані багатства, ані перемоги над ворогами, а просив розуму, щоб керувати народом, Я даю тобі мудрість таку, що подібного тобі не було і не буде. І те, чого не просив, Я даю тобі — багатство і славу. А якщо виконуватимеш заповіді Мої, дам тобі і довге життя».Свою мудрість Соломон показав насамперед на суді. Невдовзі після воцаріння його прийшли до нього на суд дві жінки. Вони жили в однім домі, і в кожної було по немовляті. Одна з них уві сні випадково задавила своє немовля і підклала його іншій жінці, а живе у тієї взяла собі. Вранці жінки стали сперечатися: «Жива дитина моя, а мертва твоя», — казала кожна. Так сперечалися вони і перед царем. Вислухавши їх, Соломон наказав: «Принесіть меч».І принесли меч цареві. Соломон сказав: «Розрубайте живу дитину навпіл і віддайте половину одній і половину іншій». Одна з жінок при цих словах вигукнула: «Віддайте краще їй дитину, але не вбивайте її!».Інша ж, навпаки, казала: «Рубайте, хай не дістанеться ні мені, ні їй».Тоді Соломон сказав: «Не вбивайте дитини, а віддайте її першій жінці: вона її мати».Весь народ ізраїльський почув про суд, як розсудив цар; і стали боятися царя, тому що всі побачили, яку мудрість дав йому Бог.Мудрість свою Соломон засвідчував і в управлінні народом, і в усіх інших царських справах. І поширилася про нього слава за межі єврейської країни, серед інших сусідніх народів.Виконуючи заповіт свого батька Давида, Соломон взявся за побудову храму Божого в Єрусалимі. Місцем для нього вибрав гору Моріа, яка була вказана ще Давидові і на якій Авраам приносив у жертву Ісаака. Храм будували сім з половиною років майже сто вісімдесят п’ять тисяч працівників. Його було зведено за зразком Мойсеєвої скинії, він ділився на Святе Святих, святилище і притвір, але був ширшим і величнішим. Стіни храму викладено з каменю, ззовні облицьовано мармуром білого кольору, а всередині — золотом. Усе храмове начиння для богослужіння було виготовлено із золота.Коли храм було збудовано, Соломон закликав до освячення його усіх старійшин і багато людей. Під звуки сурм і співання пісень духовних було внесено ковчег завіту. Слава Господня у вигляді Хмари наповнила храм, так що священики не могли продовжувати Богослужіння. Тоді Соломон зійшов на своє царське місце, впав на коліна і, піднісши руки, молився Богу, щоб Він у цьому місці приймав молитви не тільки ізраїльтян, але й язичників. Після завершення цієї молитви зійшов з неба вогонь і попалив жертви, приготовані у храмі.Царювання Соломона було мирним і щасливим. З далеких країн приходили до Єрусалима, щоб подивитися на царя і послухати його мудрості. Цариця Савська, почувши про славу Соломона, прийшла випробувати його загадками. Пересвідчившись у його мудрості, вона сказала: «Нехай буде благословен Господь Бог твій, який благоволив посадити тебе на престіл Ізраїлів!».Та під кінець свого життя і Соломон став грішити перед Богом. У нього було багато жінок, між ними були і язичниці. Для них він побудував язичницькі капища і сам заходив туди.Тоді Господь забрав своє благословення від Соломона, і проти нього почалися бунти й ремствування у єврейському народі. Соломон зрозумів, що це Бог карає його за гріхи, і став каятися. Але його каяття не було повним, від усього серця, як каяття Давида. Тому хоч Господь і помилував його і зберіг царство за його життя, та звістив через пророка, що царство єврейське після смерті Соломона розділиться на два, і сину Соломона дістанеться менша його частина.(Див.: 1Царів. 3-11; 1Хрон. 11:28,29; 2Хрон. 1-9).ПОДІЛ ЦАРСТВА ЄВРЕЙСЬКОГО НА ДВА: ЮДЕЙСЬКЕ Й ІЗРАЇЛЬСЬКЕ

Після Соломонової смерті царем став його син Ровоам. Він суворо розмовляв з народом: «Якщо мій батько Соломон наклав на вас ярмо, то я збільшу його; якщо він карав вас батогами, то я каратиму вас скорпіонами» (скорпіони — це батоги з нанизаними металевими гайками). Тоді більшість народу повстала проти Ровоама. Десять колін Ізраїлевих відокремилися від Ровоама, обрали собі царем Ієровоама з коліна Єфремового і створили окреме царство, яке стали називати Ізраїльським. Два коліна — Іудине і Веніаминове — залишилися в Ровоама й утворили царство Юдейське. Євреї з цього царства стали називатися юдеями.Таким чином царство єврейське розділилося на два: Юдейське та Ізраїльське. Столицею в Юдейському царстві залишилося місто Єрусалим, а в Ізраїльському столицею стало місто Самарія.Жителі Ізраїльського царства ходили у великі свята на поклоніння Богу в храм єрусалимський. Цареві Ієровоаму це не подобалося. Він боявся, що його піддані зблизяться з юдеями і приєднаються до Юдейського царства. Щоб вони більше не ходили у Єрусалим, Ієровоам поставив у двох містах свого царства двох золотих тельців і оголосив народу: «Вам не треба ходити у Єрусалим. Ось ваші боги, які вивели вас з Єгипту». І весь ізраїльський народ став, замість істинного Бога, поклонятися ідолам. І після Ієровоама усі царі ізраїльського царства були нечестивими — ідолопоклонниками. Вони зробили нечестивим і весь народ ізраїльський.У царстві Юдейському усі царі походили від роду Давидового, але серед них добрих і благочестивих царів було дуже мало. Народ, наслідуючи нечестивих царів, вельми грішив перед Богом.Господь для напоумлення єврейського народу, як юдеїв, так і ізраїльтян, посилав багатьох пророків(Див.: 1Царів. 12-15; 2Хрон. 10-13).ПРОРОКИПророками називаються такі святі люди, які за натхненням Духа Святого пророкували, тобто передрікали, майбутнє, особливо про майбутнього Спасителя світу; сповіщали волю Божу, вчили людей істинної віри і благочестя і творили різні знамення та чудеса. Вони викривали євреїв за їхнє ідолопоклонство, закликали їх до каяття. Одні з них проповідували тільки усно, інші ж, крім того, залишили після себе священні книги, написані ними за натхненням Духа Святого.З пророків, які жили в Ізраїльському царстві, особливо славетні Ілля, Єлисей та Іона, а з пророків, які жили в Юдейському царстві, — Ісая, Єремія, Міхей, Іоіль, Єзекиїль та Даниїл.ПРОРОК ІЛЛЯПророк Ілля жив за найбільш нечестивого царя Ахава, який поклонявся ідолу Ваалу (сонцю) і змушував до того і народ. Ілля прийшов до Ахава і від імені Божого оголосив йому: «За твоє нечестя в ці роки не буде ні дощу, ні роси, хіба що за моєю молитвою».Так і сталося. Почалася страшна посуха; навіть трава вигоріла, і настав голод. Ілля, з волі Божої, оселився в пустелі біля одного струмка, куди ворони приносили йому хліб і м’ясо, а воду він пив із струмка.Коли струмок висох, Бог повелів пророкові йти в язичницьке місто Сарепту Сидонську до однієї бідної вдови і жити в неї. У цієї вдови, яка мешкала зі своїм сином, залишилося лише одна жменька борошна і трохи олії. Прийшовши в Сарепту, Ілля повелів їй спекти для нього корж і обіцяв, що борошно та олія не будуть зменшуватися, доки не дасть Господь дощу на землю. Жінка повірила пророкові Божому і зробила так, як він сказав їй. Борошно та олія у неї не зменшувалися. Невдовзі у цієї вдови син захворів і помер. Пророк Ілля тричі помолився над ним Богу, і хлопчик ожив.Три з половиною роки тривала посуха. Ілля, за велінням Божим, знову прийшов до Ахава і запропонував йому зібрати ізраїльський народ на горі Кармил. Коли Ахав зібрав народ, Ілля сказав: «Досить вам бути в нечесті. Пізнайте істинного Бога. Принесімо жертву: ви — Ваалу, а я — Господу Богу, але вогню не розводитимемо. Хто пошле з неба вогонь на жертву, Той і є істинний Бог». Усі погодилися.Першими стали приносити жертву жерці Ваалові. Вони приготували жертовник, поклали на нього тельця і цілий день біля нього стрибали і кричали: «Ваале, почуй нас!» Однак відповіді не було. Настав вечір. Тоді Ілля приготував жертовник, викопав навколо нього рів, поклав на жертовник дрова і тельця і повелів поливати жертву водою так, що нею наповнився рів. Потім Ілля звернувся з молитвою до Господа. І вмить зійшов з неба вогонь Господній, і попалив не лише дрова і жертву, але знищив і воду, що наповнювала рів, і камені, з яких було складено жертовник. Увесь народ у страху впав на землю і вигукнув: «Господь є істинний Бог, Господь є істинний Бог!» А Ілля знищив усіх пророків Ваалових.

Після цього Ілля зійшов на вершину гори і став молитися про дощ. З моря подув вітер, на небі з’явилися великі хмари і пішла злива.Цариця ж Ієзавель, дружина Ахавова, незважаючи на чудеса, переслідувала і далі Іллю за те, що він піддав смерті усіх жерців Ваалових. Ілля сховався в пустелі. Йому здавалося, що він тільки один залишився вірним Богу, і тому його хочуть убити. І він зовсім занепав духом. Але Господь підбадьорив його, явившись йому, коли Ілля ночував у печері гори Хорив.Голос Божий сказав йому: «Іллє! Вийди і стань на горі перед лицем Господнім».І ось подув великий, сильний вітер, роздираючи гори і руйнуючи скелі. Але у цьому вітрі не було Господа. Згодом стався землетрус, але й у землетрусі також не було Господа.Згодом з’явився вогонь, але й у вогні не було Господа.Після всього повіяв тихенький вітрець, і там був Господь.Господь утішив Іллю і сказав, що серед ізраїльтян є ще сім тисяч чоловік, які не кланялись ідолам, і що Він висуне з-поміж них пророка Єлисея, якого і повелів помазати.Явлення Господа показало Іллі, що Господь не лише грізний Суддя, що карає, але й милостивий, добрий Отець. Це явлення також прообразувало собою пришестя на землю Ісуса Христа, що явився не для того, аби судити і карати, але й щоб милувати і спасти людей.Ілля, згідно з вказівкою Божою, помазав у пророки Єлисея, який згодом став його учнем.Якось, коли вони йшли разом, Ілля сказав Єлисеєві: «Поки я з тобою, проси в мене, що бажаєш».Єлисей відповів: «Дух, який у тобі, нехай буде на мені подвійно».Ілля сказав: «Багато ти просиш, та якщо побачиш, як мене буде забрано від тебе, то отримаєш».Вони пішли далі. Раптом з’явилася вогняна колісниця з вогненними конями, й Ілля понісся у вихорі на небо.Єлисей, бачачи це, вигукнув: «Отче мій, отче мій, колісниця Ізраїля і кіннота його!».Слова пророка Єлисея означали, що святий пророк Ілля своїми молитвами захищав царство Ізраїльське від ворогів краще, ніж усе воїнство ізраїльське — колісниці і кіннота його.В цей час до ніг Єлисея впала милоть, тобто плащ, Іллі. Єлисей підняв його і з ним отримав подвійний дар пророчий.(Див.: 1Царів. 16-19; 2Царів. 1-2,1-15).ПРОРОК ЄЛИСЕЙСвятий пророк Єлисей був сином землероба на ім’я Сафат. Бог прославив пророка багатьма чудесами. Після взяття Іллі на небо Єлисей мав перейти через річку Йордан. Він ударив Іллєвою милоттю по воді; вода розступилась, і він перейшов по сухому дну.Коли Єлисей прийшов у місто Єрихон, жителі цього міста сказали йому: «У нас вода погана, тому й земля неродюча». Єлисей кинув у джерело сіль, і вода зробилась смачною і життєдайною.Поблизу міста Вефиля Єлисея побачили діти, які вибігали з міста і, глузуючи з нього, кричали: «Іди, іди геть, шолудивий!» Він сказав їм, що за таку нешанобливість до старших їх буде покарано Богом. У цей час з лісу вийшли дві ведмедиці і розтерзали сорок двох дітей з них.Якось до Єлисея прийшла убога вдова, плакала і казала: «Мій чоловік помер і залишив після себе багато боргів. Тепер лихвар хоче взяти за борг обох моїх дітей у раби».«Що у тебе є вдома?» — спитав Єлисей.Жінка відповіла: «Нічого нема, крім однієї посудини з олією». Єлисей сказав їй: «Піди, попроси собі у всіх сусідів якомога більше порожніх посудин, зачини за собою двері і порозливай олію в посудини».Жінка так і вчинила. Олія лилася до тих пір, аж поки не наповнились усі посудини. Вона продала олію, сплатила увесь борг і ще залишилось у неї багато грошей на прожиття зі своїми синами.У місті Сонам одна багата жінка мала сина. Сталося так, що в неї дитина раптово захворіла і в той же день померла. Вона прийшла до Єлисея й у відчаї впала до його ніг. Пророк увійшов у дім, де лежала дитина, і довго молився Богові. Дитина ожила.Воєначальник сирійського царя, Неєман, хворів на проказу. Ніхто не міг вилікувати його від цієї хвороби. У дружини Неємана служницею була єврейська дівчина-полонянка. Бачачи страждання свого господаря, вона сказала: «Ось якби мій господар побував у пророка в Самарії, то він зняв би з нього проказу».Неєман поїхав у землю Ізраїльську до пророка Єлисея. Єлисей вислав слугу сказати Неєманові, щоб той сім разів обмився в річці Йордані. Неєман зробив так, як звелів йому пророк, і вмить став здоровим. З багатими дарунками повернувся він до Єлисея, але пророк нічого не прийняв від нього.Коли Неєман вирушив додому, слуга Єлисея, Гієзій, наздогнав його і взяв у нього, від імені пророка, срібло і дещо з одягу. Приховавши отримане, Гієзій з’явився до Єлисея.

«Звідки ти, Гієзію?» — запитав його Єлисей.«Раб твій нікуди не ходив», — відповів Гієзій.Тоді пророк викрив його неправду і сказав йому: «Разом із Неємановим сріблом нехай перейде до тебе і його хвороба». І вийшов Гієзій від Єлисея вкритий проказою.Пророк Єлисей і після своєї смерті вчинив чудо. Наступного року після його смерті біля печери, де він був похований, несли померлого. Та, побачивши військо ворогів, ті, що ховали, кинули тіло в гріб пророка. Як тільки воно, падаючи, торкнулось Єлисеєвих кісток, людина вмить ожила і піднялась на свої ноги.(Див.: 2Царів. 2-10,13,1-21).ПРОРОК ІОНАПророк Іона жив після пророка Єлисея. Одного разу Господь повелів йому йти в язичницьке місто Ніневію, столицю Ассирійського царства, і сповістити жителів цього міста, що Господь знищить їх, якщо вони не покаються. Та Іона не хотів іти з проповіддю до ворогів народу ізраїльського і не послухався голосу Божого. Він сів на корабель, який відбував до іншої країни. Але раптом на морі піднялася сильна буря. Кораблю загрожувала загибель. Усіх, хто був на ньому, охопив жах. Корабельники вирішили кинути жереб, щоб довідатись, через що їх спіткало таке лихо. Жереб випав на Іону. Іона зізнався у своєму гріху і сказав: «Так, я згрішив перед Господом! Киньте мене в море, і буря втихне». Коли його кинули у море, буря втихла. З волі Божої пророка проковтнула величезна риба, яка в Біблії названа китом. Іона три дні і три ночі пробув у череві кита, молячись Богу про помилування. Тут Господь явив особливу Свою славу, Він зберіг його неушкодженим у череві кита і помилував його.Через три дні кит викинув пророка живим на берег. Після цього Іона пішов у Ніневію для виконання волі Божої. Цілий день він ходив містом і проповідував усім, кажучи: «Ще сорок днів, і Ніневію буде зруйновано!» Мешканці повірили його словам. Вони, разом з царем, наклали на себе піст, стали молитися і каятися у своїх гріхах. І Господь помилував їх.Та Іона заремствував на таке милосердя Боже і просив собі смерті у Бога. Ймовірно, він гадав, що його вважатимуть лжепророком.Господь і цього разу врозумив Іону. Перед наметом, який Іона розкинув для себе поблизу Ніневії, за одну ніч виросла велика рослина і захищала його від сонячної спеки. Але на другий день черв’як підточив цю рослину, і вона всохла. Іона вельми сумував за всохлою рослиною.Тоді Господь сказав йому: «Ти жалкуєш за рослиною, над якою не трудився і якої не плекав. То хіба ж Я можу не пожаліти Ніневії, міста великого, в якому понад сто двадцять тисяч чоловік, не здатних розрізнити, де права, а де ліва рука, і безліч худоби?».Триденне перебування пророка Іони у череві кита і чудесне спасіння його були прообразом триденної смерті і Воскресіння Христа Спасителя(Див. Іон).БЕСІДА ПРО ПЕРЕБУВАННЯ ПРОРОКА ІОНИ У ЧЕРЕВІ КИТА«Поверхневі і невіруючі критики, — каже вчений Артур Гук, — вважають, неначе існує чимало перешкод, щоб припустити, що Іону насправді проковтнув кит і що пророк знаходився у череві його три дні і три ночі, а потім був вивержений на сушу.По-перше, жодна людина, віруючи у Христа, не може сумніватися щодо пригоди з пророком Іоною, бо Сам Христос послався на цей оспорюваний предмет, коли Він сказав: «Бо як Іона був у череві кита три дні і три ночі, так і Син Людський буде у серці землі три дні і три ночі» (Мф. 12:40). Тут Христос відкидає — принаймні наскільки це стосувалось Його учнів — думку, що книга пророка Іони є алегорією з переносним значенням, як вважають критики. Бо ж якщо сказано в переносному сенсі, що Іона знаходився в череві кита, тоді треба зробити висновок, що перебування Христа в серці землі протягом трьох днів і трьох ночей також має значення тільки алегорії. Тут ми маємо приклад того, як заперечення Старого Завіту прокладає шлях до заперечення Самого Христа і Його слів».Заперечувати історію з пророком Іоною рівнозначно запереченню всього Святого Письма, тобто це означає відмовитися від віри. Невже для людини все ще недостатньо тих численних поразок, так званих «наукових спростувань» Св. Біблії? Скільки разів заперечення «мудреців віку цього» Св. Біблії оберталися проти них самих! Бо просте ознайомлення з текстом оригіналу і певні наукові знання вже дають нам багато в чому відповідь.Загальновідомо, що оригінал Св. Біблії писано єврейською мовою. Так ось, слово кит єврейською — «танін». У Біблії ж морська жива істота, яка проковтнула Іону, названа не словом «танін», а словом «даг», а слово «даг» означає «велику рибу» чи «страхіття глибин»

Св. Церква свідчить про це вже десятки століть, називаючи істоту, яка проковтнула Іону, «водним звіром». Так, приміром, в ірмосі 6-ї пісні п’ятничного канону на ранній, у главі 8-й, говориться: «У водного звіра в утробі руки Іона хрестовидно простягнув, спасительну страсть прообразувавши явно». В 6-й пісні ранішнього канону, у вівторок, глас 5-й, сказано: «Бо пророка від звіра визволив Ти, Господи, і мене з глибини невтамовних пристрастей звільни, молюся»Відомо, що існує багато видів китів. Так, приміром, є вид китів з 44 зубами в нижній щелепі і завдовжки 60—65 футів. Однак горло у них невеличке. Ймовірно, це і дало привід стверджувати, що Іона не міг бути поглинутим китом.Є інший вид кита, так званий «пляшконіс» чи «дзьобоніс». Він порівняно невеликий, завдовжки до 30 футів. Але горло має доволі об’ємисте, і він міг би проковтнути людину, але що стосується пророка, то це неможливо, бо цей кит має зуби і пережовує їжу.Є кити беззубі, але з «китовим вусом». Між ними є й так звані «Фін-Бак». Вони бувають завдовжки до 88 футів. Шлунок такого кита має від 4 до 6 камер, причому в будь-якій з них могла б вільно розміститися невелика група людей. Ці кити дихають повітрям і мають у голові повітряну камеру, яка є розширенням носових порожнин. Перш ніж проковтнути надто великий предмет, кит «Фін-Бак» проштовхує його в цю камеру. У випадку, якщо в голові цього кита виявиться щось надто велике, то він пливе до найближчої суші, лягає на мілину і викидає ношу.Вчений д-р Гарвей свідчить, що його приятель, маючи вагу 200 фунтів, вповз з пащі мертвого кита у цю повітряну камеру. Цей же вчений розповідає, що пес, упавши за борт китобійного судна, через 6 днів був знайдений в голові кита живим. Із сказаного видно, що Іона міг пробути у «череві», тобто у повітряній камері такого кита, три дні і три ночі і залишитись живим. Бо ж простір у цій камері має об’єм близько 700 кубічних футів. Так з наукових даних можемо бачити, що Іону міг проковтнути і кит.Франк Буллен, відомий автор праці «Плавання кашалота», встановив, що кашалот (один з видів хижих китів) часто, вмираючи, вивергає усе, що міститься у його шлунку.Але біблійне слово «даг» вказує на «велику рибу». Відтак можемо зробити висновок, що Іону справді проковтнула морська істота — велика риба. В такім разі слід вказати на рибу, іменовану «китова акула» чи «кістяна акула»Свою назву «китова акула» отримала через те, що не має зубів. Китова акула досягає 70 футів у довжину; проціджує їжу через великі пластинки (вуса) в роті. Ця акула має шлунок цілком достатнього розміру, щоб там вмістилася людина.Стосовно ж того, що Іона пробув у череві великої морської істоти три дні і три ночі і залишився живим, можна передовсім сказати: «В Бога все можливо». Утім, цікаво згадати і про повідомлення в «Літерарі Дайджест» про те, що одного моряка проковтнула китова акула. Через 48 годин (тобто через дві доби) акулу було вбито. Коли ж китову акулу розітнули, то у всіх присутніх не було меж подиву, коли знайшли проковтнутого моряка живим, щоправда, без тями. Притому моряк не зазнав якихось наслідків свого перебування у череві китової акули, крім втрати волосся і декількох пухирів на шкірі. Потім моряк розповідав, що тільки страх не давав йому спокою, поки він жив у череві кита. Як тільки він приходив до тями і розумів, де він знаходиться, то знову миттєво втрачав свідомість.«На Гавайських островах, — пише о. І. С., — японські рибалки вбили велику білу акулу. В її шлунку знайшли повний скелет людини. Виявилося, що це був занесений у список дезертирів солдат у формі зразка Пн.-Ам. Армії.».Отже, бачимо, що Іону могла проковтнути велика риба і навіть без порушень природних законів. Відпадають усі «безглуздя» і «суперечності». Вірне і незмінне Слово Боже, воно ніколи не може бути в суперечності з істинною наукоюТа все ж необхідно зазначити, що для нас, віруючих людей, цілком очевидно: у пригоді з пророком Іоною, безумовно, діяла сила Божа. Бо Господь, як Творець і самих законів природи, вільний правити ними, якщо це Йому потрібно, за Своєю усемогутньою промислительною дією.Геніальний вчений Паскаль сказав: «Останній крок розуму полягає в тому, щоб визнати існування безлічі таких речей, які виходять за межі нашого пізнання, і якщо розум не приходить до цього пізнання, то він досить слабкий розум». Роберт Майєр каже: «Якщо поверхневі уми бравують запереченням існування чогось вищого, надматеріального і надчуттєво сприйнятого світу, то таке жалюгідне визнання окремих умів не можна ставити в провину науці».

(Складено за кн. «Достовірність Біблійних чудес» Арт. Гука та ст. «Прор. Іона і мала горлянка кита» протопр. П. Калиновича).ПАДІННЯ ІЗРАЇЛЬСЬКОГО ЦАРСТВАБог терпеливо закликав ізраїльтян, через багатьох Своїх пророків, покаятися і жити в благочесті та бути вірними Йому. Та ні царі, ні народ не слухались їх. Нарешті, коли нечестя народу сягло крайніх меж, Господь відступив від царства Ізраїльського, і воно загинуло. Ассирійський цар Салманасар завоював і зруйнував царство Ізраїльське. Він відвів більшість ізраїльтян у свою країну, а на їхнє місце переселив язичників зі свого царства. Вони змішалися з рештою ізраїльтян й утворили народ, який стали називати самарянами, за назвою Самарії, головного міста знищеного Ізраїльського царства.Самаряни розмовляли не чистою єврейською мовою. Вони прийняли віру в істинного Бога, однак не цілковито, тому що не зрікалися і своїх попередніх язичницьких звичаїв, а з пророків шанували лише Мойсея. Юдеї зневажали самарян, не сідали з ними разом за стіл і намагалися навіть не спілкуватися з ними.Ізраїльське царство проіснувало 257 років.(Див.: 1Сам. 17).ЮДЕЙСЬКЕ ЦАРСТВОПісля падіння Ізраїльського царства царство Юдейське існувало ще понад сто років, тому що серед юдейських царів деякі були благочестивими; також і народ більше пам’ятав Бога, ніж у царстві Ізраїльському.Пророки, яких Бог посилав у Юдейське царство, викривали юдеїв у нечесті і часто провіщували про пришестя Спасителя на землю.Пророк Михей провістив, що Спаситель народиться у місті Вифлеємі (Мих. 5:2).Пророк Іоіль передвістив зішестя Святого Духа на людей — на апостолів і на всіх, що вірують у Спасителя.ПРОРОК ІСАЯОдним з найславетніших пророків був Ісая. Ісая був нащадком царя Давида, родичем юдейських царів. Господь закликав його до пророчого служіння особливим явленням. Ісая бачив Господа, який сидів на високому престолі. Навколо Нього стояли шестикрилі серафими і виголошували: «Свят, Свят, Свят Господь Саваоф! Вся земля повна слави Його!» Один із серафимів узяв кліщами розжарену вуглину з небесного жертовника, торкнувся уст Ісаї і сказав: «Ось, гріхи твої очищені». Після цього Господь повелів йому іти викривати невір’я і розпусту юдеїв.Пророк Ісая передвістив, що Юдейське царство буде зруйноване ворогами, юдеїв буде забрано в полон, а згодом вони знову повернуться на свою батьківщину.Особливо ясно Ісая передвістив про Христа Спасителя, що Він походитиме з роду Давидового, що Спаситель народиться від Діви і буде не звичайною людиною, а водночас і Богом: «Ось, Діва прийме в утробі і народить Сина, і наречуть Його — Еммануїл, що значить — з нами Бог» (Іс. 7:14).Він передвістив, що Спаситель постраждає і помре за гріхи наші: «І страждатиме Він за гріхи наші, і мучимий буде за беззаконня наші. Ранами Його ми зцілимося. Його мучитимуть, але Він страждатиме з волі Своєї і не відкриє вуст Своїх. Як вівцю, поведуть Його на заколення, мов ягня, і, як Агнець, коли стрижуть його, безмовний, так і Він не розкриє уст Своїх»Ісая також пророкував, що Спаситель буде розіп’ятий зі злодіями, буде похований не з ними, а в гробу багатої людини: «Йому призначили гріб зі злодіями, але Його поховано у багатого»Через віру у Христа Спасителя люди спасуться від вічної загибелі: «Через пізнання Його, Він — Праведник — виправдає багатьох, і гріхи їхні на Себе візьме».За ясність віщувань про Христа Спасителя пророка Ісаю називають Старозавітним ЄвангелістомВодночас Ісая гаряче викривав сучасного йому юдейського царя Манасію, який, будучи нечестивим, поставив жертовники язичницьким ідолам у храмі Соломоновому. (Втім, наприкінці свого життя Манасія, захоплений у полон і кинутий у в’язницю, покаявся і випросив прощення в Бога.) Під впливом свого нечестивого царя юдейський народ став зовсім забувати істинного Бога. Юдеї навіть перестали святкувати Пасху та інші, встановлені Мойсеєм, свята.Святий пророк Ісая зазнав мученицької смерті. За викриття в нечесті царя Манасії його було перепиляно дерев’яною пилою.(Див.: 2Царів. 16:18,19,20,23; 2Хрон. 28-35; Іс. та ін. пророків).ПАДІННЯ ЮДЕЙСЬКОГО ЦАРСТВА. ПРОРОК ЄРЕМІЯДовго терпів Господь гріхи юдейського народу і чекав каяття, та народ не покаявся. Через пророка Єремію Бог ясно передвістив, що за своє нечестя народ юдейський буде підкорено і забрано в полон вавилонянами, і що юдеї перебуватимуть у полоні сімдесят роківСпочатку вавилонський цар Навуходоносор підкорив собі юдейського царя, але Єрусалим зберіг і царства не зруйнував.

Пророк Єремія переконував юдеїв підкоритися Вавилону. Він вказував, що вавилоняни послані на юдеїв Богом як покарання за гріхи царів і народу, за відступництво від віри. Він говорив їм, що єдиний спосіб позбутися лиха — покаяння, виправлення і молитва до Бога.Та ні цар, ні народ не послухались пророка і підняли повстання.Тоді вавилонський цар Навуходоносор узяв Єрусалим, розграбував його, спалив і зруйнував дощенту Соломонів храм. Тоді ж було знищено і Ковчег Завіту.Весь юдейський народ було забрано в полон (в 586—589 рр. до Р. Х.), лише найубогіших юдеїв залишено на своїй землі для обробітку виноградників і ланів.Пророк Єремія залишився в Єрусалимі. Він плакав через нечестя свого народу на руїнах міста і продовжував навчати добра всіх, хто залишився.(Див.: 2Царів. 24-25; Єр; 2Хрон. 36:5-21).ВАВИЛОНСЬКИЙ ПОЛОНВажко жилось юдеям у вавилонському полоні. Та Господь не забував про свій обраний народ і на чужині. З метою спонукати юдеїв до покаяння і щоб утішити їх, Господь посилав їм і в часи полону Своїх пророків. З-поміж них особливо визначними були пророк Єзекиїль і пророк Даниїл.ПРОРОК ЄЗЕКИЇЛЬПророк Єзекиїль був сучасником пророка Єремії. Знаходячись у вавилонському полоні, ще до остаточної руйнації царства юдейського, він був покликаний Господом до пророчого служіння.Єзекиїль знаменитий своїм пророцтвом про воскресіння мертвих, яке одночасно символічно зображало і відновлення свободи єврейського народу.Пророкові було від Господа видіння. Він побачив поле, усіяне людськими кістками.Бог запитав його: «Син людський! Чи оживуть кості ці?» Єзекиїль відповів: «Господи Боже! Тільки Ти один знаєш це».Господь сказав: «Промов до кісток цих і скажи їм: кості сухі, слухайте слово Господнє!».Слово ж Господа було таким: «Так говорить Господь Бог кісткам цим: «Ось, Я дихну на вас і ви оживете. І обкладу вас жилами, і вирощу на вас плоть, і вкрию вас шкірою, і введу у вас дух, і оживете, і взнаєте, що Я — Господь».І коли Єзекиїль, за велінням Божим, пророкував, стався шум, і ось, почали рухатись, і стали зближуватися кості, кожна кістка з кісткою своєю. І побачив Єзекиїль: і ось, жили на них, і плоть виросла, і шкіра вкрила їх зверху, а духу не було в них.І сказав Господь: «Проголоси пророцтво і скажи духові, так каже Господь Бог: від чотирьох вітрів прийди, душе, і дихни на цих убитих, і вони оживуть».Слова від чотирьох вітрів означають, що від чотирьох сторін світу (півночі, півдня, сходу і заходу) душі померлих, де б вони не знаходилися, повинні зібратися на полі, вкритому бездушними тілами, й оживити їх.Єзекиїль виголосив пророцтво, як повелів йому Господь, і ввійшов у них дух, і вони ожили і стали на ноги свої.Господь сказав: «Кості ці — увесь дім Ізраїлів. Виголоси пророцтво і скажи їм, так говорить Господь Бог: і що Я — Господь, коли відкрию гроби ваші і виведу вас, народ Мій, з гробів ваших, і вкладу у вас дух Мій, і оживете, поселю вас на землі вашій».Це велике пророцтво, крім вказівки на відновлення ізраїльського народу, дане нам Богом як наочне зображення загального воскресіння мертвих при другому пришесті Спасителя, коли, за всемогутнім словом Божим, усі тіла померлих людей з’єднаються з їхніми душами й оживуть — воскреснуть.(Див.: 2Царів. 25:27-30; 2Хрон. 36:10-23; Єз. 37:1-14).ПРОРОК ДАНИЇЛПророк Даниїл за походженням — з царського роду. Ще хлопчиком його забрали у вавилонський полон. Там, з волі царя Навуходоносора, Даниїл був обраний з кількома іншими полоненими хлопчиками із кращих єврейських родин для служіння при царському дворі. Цар наказав виховувати їх при своєму палаці, навчати різних наук та халдейської мови. Їжу їм подавали з царського столу. Між обраними були три Даниїлові приятелі: Ананія, Азарія і МисаїлДаниїл, разом зі своїми трьома друзями, твердо зберігав віру в істинного Бога. Вони відмовлялись їсти з царського столу, аби не з’їсти чогось забороненого законом Мойсеєвим, і просили начальника давати їм тільки хліб і овочі. Начальник не погоджувався, боячись, що вони змарніють, і цар покарає його. Та Даниїл умовив його зробити пробу протягом десяти днів. І коли минуло десять днів, то виявилося, що Даниїл і його друзі не лише не змарніли, а навіть зробилися повнішими, сильнішими і красивішими, ніж їхні товариші. Після цього їх уже не примушували споживати царську їжу. За таке суворе виконання закону — посту і благочестя — Бог нагородив цих отроків хорошими здібностями та успіхами в навчанні. На іспиті вони виявилися розумнішими і кращими від інших і отримали високі посади при царському дворі. А Даниїлові Бог, окрім того, дав ще вміння тлумачити сни, як колись Йосифові.

Таке підвищення юдейських отроків пішло на користь полоненим юдеям. Благочестиві отроки отримали можливість захищати юдеїв від утисків та поліпшити їхнє життя в полоні. Крім того, через них і язичники могли пізнавати істинного Бога і славити Його.Якось Навуходоносор побачив незвичайний сон, але, прокинувшись вранці, не міг його згадати. А сон цей дуже непокоїв царя. Він скликав усіх мудреців і ворожбитів і повелів їм нагадати цей сон і витлумачити його. Та вони не могли цього зробити і казали: «Нема на землі людини, яка могла б нагадати цареві сон». Навуходоносор розгнівався і хотів уже стратити усіх мудреців.Тоді Даниїл умовив царя дати йому якийсь час, і він витлумачить сон. Прийшовши додому, Даниїл ревно молив Бога відкрити йому цю таємницю. В нічному видінні Господь відкрив йому сон Навуходоносора і значення його.Даниїл прийшов до царя і сказав: «Царю! Коли ти лягав спати, ти думав про те, що буде після тебе. І ось уві сні ти побачив величезного ідола: він стояв блискучим, і страшним був вигляд його. У цього ідола була голова з чистого золота, груди і руки із срібла, черево і стегна з міді, гомілки із заліза, а ступні частково із заліза, частково із глини. Потім від гори сам собою, без дії рук людських, відколовся камінь і вдарив у ноги ідола, і розтрощив їх. Тоді весь ідол розсипався і перетворився на прах, а камінь збільшився так, що покрив собою усю землю. Ось, царю, твій сон.«Цей сон, — продовжував Даниїл, — означає ось що: ти цар царів, якому Бог Небесний дарував царство, владу, силу і славу, і ти володієш іншими народами. Царство твоє — це золота голова. Після тебе настане друге царство, нижче за твоє. Потім настане третє царство, мідне, яке пануватиме по всій землі. Четверте царство буде міцне, мов залізо. Як залізо трощить і дробить усе, так і воно, подібно до всеруйнівного заліза, дробитиме і трощитиме. Та в той же час воно буде розділене: частково буде міцним, частково — крихким. У дні останнього царства Бог Небесний утворить вічне царство, яке не буде передане якомусь народові, але розтрощить усі царства землі і пошириться по всьому світу навіки. Так Великий Бог дав знати цареві, що буде після нього».Вислухавши усе, цар Навуходоносор піднявся і вклонився пророкові Даниїлу до землі і сказав: «Воістину Бог ваш Бог богів і Владика царів!».Він поставив Даниїла начальником над усіма вавилонськими мудрецями, тобто над ученими людьми, і залишив його при своєму палаці у великій пошані. А трьох його друзів — Ананію, Азарію і Мисаїла — призначив правителями країни вавилонської.Даниїлові віщування точно справдилися. Після Вавилонського царства існували ще три великі царства: Мідійсько-перське, Македонське, або Грецьке, і Римське, кожне з яких володіло юдейським народом. У часи ж Римського царства явився на землі Христос, Спаситель світу, і заснував Своє всесвітнє, вічне Царство — Святу Церкву.Гора, від якої відколовся камінь, означала Пресвяту Діву Марію, а камінь — Христа і Його вічне царство.(Див.: Дан. 1-2).ДРУЗІ ПРОРОКА ДАНИЇЛА — АНАНІЯ, АЗАРІЯ І МИСАЇЛ — У ПЕЧІ ВАВИЛОНСЬКІЙНезабаром друзів пророка Даниїла — Ананію, Азарію і Мисаїла — було піддано великому випробуванню у вірі. Цар Навуходоносор поставив на полі Деїрі, біля міста Вавилона, великого золотого ідола. На його відкриття зібрались усі вельможі і знатні люди Вавилонського царства. Було оголошено, щоб усі, як тільки почують звуки сурм і музичних інструментів, упали на землю і поклонились ідолу. Хто ж не виконає царського наказу, буде кинутий у розжарену піч.Під звуки сурми всі впали на землю; тільки троє — Ананія, Азарія і Мисаїл — не поклонились ідолу.Цар розгнівався, наказав розпалити піч у сім разів сильніше, зв’язати їх і вкинути у вогонь. Полум’я було таким сильним, що воїни, які кидали їх у піч, упали мертвими. Та Ананія, Азарія, і Мисаїл залишилися неушкодженими, тому що Господь послав ангела Свого зберегти їх серед полум’я. І вони співали, славлячи Господа.Навуходоносор сидів на високому престолі навпроти печі. Він, почувши спів, збентежився, потім, здивований, поспіхом піднявся і сказав своїм вельможам: «Чи не трьох ми кинули у вогонь зв’язаних? Чому ж я бачу чотирьох не зв’язаних, які ходять серед вогню, без усякої шкоди, причому четвертий подібний до Сина Божого?» Після цього він підійшов до печі і сказав: «Ананіє, Азаріє і Мисаїле, раби Бога Всевишнього, вийдіть і підійдіть до мене».Коли вони вийшли, то виявилося, що вогонь не торкнувся їх, навіть одяг і волосся не обпалились, і запаху диму не було від них.

Навуходоносор, бачачи це, сказав: «Благословенний Бог ваш, Який послав ангела Свого і визволив рабів Своїх, що покладають надію на Нього».І заборонив цар, під страхом смерті, усім своїм підданим лихословити ім’я Бога ізраїльського.(Див.: Дан. 3).ПАДІННЯ ВАВИЛОНСЬКОГО ЦАРСТВАПісля смерті Навуходоносора Вавилонське царство захиталося. Часто змінювалися наступники Навуходоносора. Нарешті (через 7 років) царем став Валтасар (пророк Даниїл називає його сином Навуходоносора), який царював близько 17 років. На 17-й рік свого царювання, коли йому загрожував напад з боку мідійців та персів, Валтасар безтурботно бенкетував у Вавилоні, не думаючи про небезпеку.Одного разу під час бенкету цар Валтасар, щоб поглумитися з Бога істинного і піднести своїх ідолів, наказав принести сосуди, забрані Навуходоносором з Єрусалимського храму, і пив з них сам разом з присутніми. Після такого кощунства не забарився і суд Божий: у повітрі з’явилася рука, яка виводила на стіні якісь слова.Валтасар затремтів від жаху і закричав, щоб до нього привели тлумачів. Прийшли вавилонські мудреці, та ніхто з них не міг навіть прочитати написаного.У цей час до палацу увійшла цариця і сказала Валтасарові: «Не засмучуйся, царю. В твоєму царстві є людина, в якій дух Святого Бога, — це Даниїл. Він розтлумачить значення слів». Саме в той час Даниїл був відсторонений від царського двору.Коли ж привели Даниїла, цар сказав йому: «Якщо ти зможеш прочитати і витлумачити написане, будеш одягнений у багряницю, і золотий ланцюг буде на твоїй шиї, і будеш третім у царстві».Даниїл відмовився від нагороди. Він нагадав цареві, як Бог врозумив гордого Навуходоносора. «І ти, царю, знаючи все це, не смирив своєї гордині, повстав проти Господа небес і пив із сосудів Дому Його, величав бездушних ідолів, а Бога, в руці Якого дихання твоє і всі шляхи твої, ти не прославив. За це і послав Бог руку, яка вивела ці літери. Ось що написано: мене, текел, фарес.«мене» означає — вичислив Бог твоє царство і поклав йому кінець;«текел» означає — зважив тебе і знайшов тебе дуже легким;«фарес» означає — розділив твоє царство і віддав мідійцям та персам.Цар одразу ж нагородив Даниїла, як і обіцяв.Тієї ж ночі війська мідійців і персів на чолі з царем Киром увійшли в місто й оволоділи ним.Валтасара вбили. Так упало царство Вавилонське. На його місці з’явилося Мідійсько-перське царство, — срібне, згідно зі сновидінням Навуходоносора, як витлумачив йому тоді Даниїл.Перський цар Кир поставив царем у Вавилоні Дарія, мідійця.МІДІЙСЬКО-ПЕРСЬКЕ ПАНУВАННЯ. ПРОРОК ДАНИЇЛ У ЛЕВ’ЯЧОМУ РОВІЦар Дарій полюбив Даниїла і зробив його одним з трьох головних начальників у своєму царстві, а потім хотів навіть йому одному доручити управління царством. Інші ж вельможі заздрили Даниїлові і вирішили погубити його. Вони знали, що Даниїл щоденно тричі молиться Богу, відчиняючи вікно, повернуте в бік Єрусалима. Тому вони прийшли до царя і просили дати розпорядження, щоб ніхто не смів, упродовж тридцяти днів, звертатися з проханням до якогось бога, чи людини, крім самого царя. Якщо ж хто порушить цей наказ, того кинути у лев’ячий рів. Цар погодився. Але пророк Даниїл, як і раніше, щоденно молився Богу і просив собі у Нього ласки. Вороги його донесли про це цареві. Тоді Дарій зрозумів, що його обманули, однак уже не міг скасувати свого наказу і мусив кинути Даниїла до левів.На другий день, рано-вранці, цар поспішив до рову і голосно запитав: «Даниїле, рабе Бога живого! Бог твій, Якому ти незмінно служиш, чому ж не врятував тебе від левів?» Даниїл відповів йому з рову: «Царю! Бог мій послав Свого ангела закрити пащі левів, бо я виявився чистим перед Ним, і перед тобою, царю, я не вчинив злочину».Тоді цар звелів витягти Даниїла з рову, а туди кинути його звинувачувачів. І не встигли вони торкнутися землі, як леви схопили і розірвали їх.Після цього цар Дарій написав наказ: «Мною дається повеління, щоб у всякій області царства мого тремтіли і благоговіли перед Богом Даниїловим, тому що Він є Бог живий і присносущний, і Царство Його непохитне, і володіння Його вічне».Пророк Даниїл славився і за царювання Дарія, і за царювання Кира Перського. Багато він провістив про майбутнє, що потім і збулося. Даниїл передбачив час, коли має народитися Христос Спаситель: а саме через сімдесят седмин, тобто через 490 років.Передбачив також, що Христа віддадуть на смерть, а після цього настане руйнація храму і міста і припиняться старозавітні жертвоприношення.

(Див.: Дан. 9:23-2).ПОВЕРНЕННЯ ЮДЕЇВ З ВАВИЛОНСЬКОГО ПОЛОНУ І БУДІВНИЦТВО ДРУГОГО ХРАМУЮдеї були в полоні вавилонському сімдесят років. Перський цар Кир у перший же рік свого царювання над Вавилоном дозволив юдеям повернутися з полону на свою батьківщину і спорудити в Єрусалимі храм Господній.Сорок дві тисячі юдеїв відбули на свою землю. Ті з юдеїв, що залишилися у Вавилоні, допомогли їм золотом, сріблом та іншим майном, крім того, багатими пожертвами на храм. Цар віддав юдеям священні сосуди, забрані Навуходоносором з храму Соломонового.Повернувшись до Єрусалима, юдеї спочатку відбудували жертовник Господу Богу, а потім, на другий рік, заклали фундамент храму. Самаряни, довідавшись про це, виявили бажання взяти участь у побудові храму, та юдеї, щоб зберегти своє богослужіння у чистоті, відмовили їм у цьому.Через дев’ятнадцять років храм було закінчено. Новий храм був не таким багатим і пишним, як Соломонів. Старці, які ще пам’ятали велич попереднього храму, плакали від того, що цей другий храм убогіший і менший.Та пророк Агей, якого послав тоді Господь до юдеїв, утішив їх. Він провістив, що храм цей матиме більшу славу, ніж перший, бо в цей храм увійде Жаданий усіма народами Христос, Спаситель світу (Ог. 2:6-9).Пророк Захарія провістив урочистий вхід Спасителя в Єрусалим на ослі (Зах. 9:9).Пророк Малахія передбачив, що пришестя Спасителя наближається і що перед Ним буде послано Предтечу, тобто попередника, подібного до пророка Іллі, щоб приготувати людей до прийняття Спасителя (Мал. 3:1,4,5). Малахія був останнім пророком в Юдеї. Після нього понад чотириста років не лунали пророчі слова серед єврейського народу, аж до з’явлення Предтечі Христового, Іоана Хрестителя.ГРЕЦЬКЕ ПАНУВАННЯ. ПЕРЕКЛАД КНИГ СВЯТОГО ПИСЬМА ГРЕЦЬКОЮ МОВОЮТривалий час, майже двісті років, тривало мідійсько-перське панування. Юдеї після повернення з вавилонського полону залишалися під владою перських царів.Потім Перське царство було завойоване грецьким царем Олександром Македонським, який був повелителем також Єгипту і Сирії. Олександр Македонський, найзначніший володар свого часу, шанував святиню храму Єрусалимського і впродовж усього свого життя з особливою ласкою ставився до юдеїв.Після його смерті царство розпалося і було розділене між чотирма воєначальниками його. Один з них, Птолемей, ставши царем Єгипту, підкорив юдеїв своїй владі і забрав багато тисяч їх у Єгипет.За сина його, царя Птолемея Філадельфа, який добре ставився до юдеїв, сталася значна подія. За розпорядженням царя книги Святого Письма було перекладено з єврейської мови на грецьку. Переклад виконали сімдесят тлумачів, тобто вчених мужів. Грецька мова була найпоширенішою мовою в той час. Цей переклад був вельми корисною справою, адже тепер навіть язичники могли читати священні книги знайомою їм мовою. Отже, панування грецьких царів сприяло поширенню істинного знання про Бога серед язичницьких народів.Майже сто років юдеї перебували під владою грецьких царів, які царювали в Єгипті.Не так ставилися до юдеїв грецькі царі, які посідали трон у Сирії. Коли юдеї опинилися під їхньою владою, то зазнали багато лиха. Сирійські царі переслідували їх за істинну віру і змушували їх до ідолопоклонства. Особливо жорстоким гонителем був цар Антиох Єпифан.МУЧЕНИКИ ЗА ВІРУ МАККАВЕЇЦар Антиох Єпифан захотів, щоб усі його піддані розмовляли лише грецькою мовою і кланялися грецьким богам, тобто ідолам. Багато хто з юдеїв підкорився цареві, та інші ладні були померти, але не відступитися від істинної віри.Одного старця, Єлеазара, царські правителі примушували їсти заборонену законом Мойсеєвим їжу — свиняче м’ясо. Коли ж він відмовився, його стали умовляти, щоб він лише зробив вигляд, ніби споживає заборонене законом. Та Єлеазар на це відповів: «У мої роки негідно лицемірити; якщо молоді дізнаються, що дев’яносторічний Єлеазар схилився до язичництва, то й вони можуть спокуситися і відійти від віри». Тоді його повели до мучителя, і Єлеазар мужньо вмер за істинну віру.Одного разу до царя привели жінку Соломонію з сімома синами. Цар також примушував їх їсти свиняче м’ясо, та вони сміливо відповідали йому: «Ми краще помремо, ніж переступимо закон наших батьків». Тоді цар віддав їх на муки. Їм вирізали язики, відсікали пальці на руках і ногах, здирали шкіру з голови і живими пекли на розпечених сковородах. Так було замучено шестеро братів. Наймолодшого цар лагідно переконував не чинити спротиву. Він обіцяв щедро нагородити його і, нарешті, звернувся до матері, щоб вона порадила своєму синові виконати вимоги царя. Та вона підійшла до сина і сказала: «Сину! Не бійся цього мучителя і зустрінь смерть так само, як твої брати, щоб я могла усіх вас разом зустріти в майбутньому, вічному житті». Тоді цар віддав на смерть і молодшого брата, піддавши його ще більшим мукам. Потім була замучена і їхня матір. Ця родина мучеників відома під ім’ям мучеників Маккавеїв

На захист істинної віри і своєї батьківщини повстав священик Матафія з п’ятьма своїми синами. Навколо них невдовзі згуртувалося багато ревних прихильників Божого закону. Особливою хоробрістю серед синів Матафії відзначався Іуда, названий у пам’ять мучеників Маккавеєм. Іуда Маккавей, з невеликим військом, часто перемагав сирійців. Та одного разу його оточило численне сирійське військо (22 тисячі), а в нього було лише 800 воїнів. Іуда поліг геройською смертю. Він не погодився тікати від ворогів і тим заплямувати свою славу.Його брат Симон остаточно розбив сирійські війська, очистивши від них місто Єрусалим з храмом, і визволив свій народ від панування грецьких царів. З вдячності за це юдеї постановили, що в майбутньому, до самого пришестя Спасителя, старший із Симонового роду повинен бути у них первосвящеником і правителем народу.(Див.: Книги Маккавейські).РИМСЬКЕ ПАНУВАННЯ. ВСЕЗАГАЛЬНЕ ОЧІКУВАННЯ СПАСИТЕЛЯЗвільнившись від панування грецьких царів, юдеї недовго користувалися свободою. Римляни, завоювавши увесь світ, оволоділи також і єврейським народом (64 р. до Р. Х.). Вони поставили над Палестиною правителем Антипатра з нащадків Ісава — ідумеянина. Він дуже спритно здобув довір’я в римлян. Та незабаром був отруєний. Після нього правителем був призначений його син Ірод, прозваний Великим. Він був підозріливою, жорстокою і хитрою людиною. Як і його батько, вміло втерся в довіру до римської влади, і був проголошений царем юдейським. Щоб здобути прихильність юдеїв, цар Ірод оновив Єрусалимський храм. Отримавши звання царя, він усе ж був підлеглим кесаря, тобто римського імператора. З тих пір, як Юдея опинилася під владою римлян, у ній завжди був римський правитель — намісник римського імператора. Юдеям було залишено також синедріон, тобто раду з первосвящеників і старійшин народу, але влада синедріону була доволі обмежена. Синедріон, приміром, не міг страчувати без дозволу римського правителя, якому і належала вища влада в Юдеї.Світове панування римлян похитнуло основи язичництва. У Рим, як у столицю світу, з’їжджались учені, письменники, купці та інші представники всіх народів. Кожен з них приносив із собою свою язичницьку віру. Отож люди, бачачи безліч усіляких язичницьких ідолів, переконувалися, що всі ці вірування вигадані самими людьми.Багато хто з язичників почав втрачати віру та надію на майбутнє; тому, щоб забути про все, вони віддавалися різним утіхам, а дехто, впавши у розпач, закінчував своє життя самогубством.Але найкращі з них, спостерігаючи, що світ іде до загибелі, все ж сподівалися, що звідкілясь має прийти спасіння, — якщо не від людей, то звідкілясь звище. А юдеї, розпорошені по світу після вавилонського полону та інших наступних поневолень, скрізь несли із собою вістку про скоре пришестя Спасителя світу. Тому погляди передових людей язичницького світу дедалі частіше спрямовувалися на схід — до Палестини.Серед римлян та інших язичницьких народів поширювалися чутки, що на сході невдовзі з’явиться могутній цар, який підкорить собі увесь світ.У самій Палестині, серед євреїв, Спасителя очікували з особливим напруженням. Усі відчували, що настав час виконання пророцтв і спасіння Ізраїлевого.З особливою ясністю здійснювалися віщування пророка Даниїла про терміни появи Христа. Настало четверте велике царство, за якого мав прийти Спаситель. Закінчувалися провіщені ним «сімдесят седмин» — це найточніше визначення часу пришестя Христа.При появі кожного визначного проповідника у всіх виникало питання, чи не він Христос. Навіть напів’язичницькі самаряни очікували скорого пришестя Христа, Який розв’яже усі суперечки між ними та юдеями в питаннях віри. Але, на жаль, не лише язичники, а й самі юдеї неправильно уявляли собі Христа. Вони уявляли його не так, як віщували про Нього пророк Ісая та інші пророки: що Христос Спаситель прийде на землю для того, щоб Своїм прикладом, словом, ділами і стражданнями навчити людей любити Бога та одне одного. Вони бажали бачити Христа не таким, бо жадали земної влади і слави. Тому вони думали, що Христос прийде у земній славі і буде земним царем над юдейським народом; що Він визволить юдеїв від влади римлян і підкорить увесь світ, а юдеї пануватимуть над усіма народами на землі.Тільки небагато благочестивих і праведних людей очікували приходу Христа зі смиренням, вірою та любов’ю. Вони чекали на істинного Спасителя світу, Який прийде і визволить людей від рабства гріха та влади диявола — «зітне голову змія», як сказав Бог ще першим людям у раю, — спасе людей від вічної смерті і відчинить врата в Царство Небесне для вічного блаженного життя з Богом.

Та ось настав час: Бог дарував обіцяного Спасителя світу, Сина Свого Єдиносущного, Ісуса Христа. Син Божий вселився у Пресвяту Діву Марію і, при осіненні Святого Духа, прийняв від Неї тіло і душу людську, тобто народився від Пресвятої Діви Марії і став БоголюдиноюНародження Ісуса Христа відбулося за днів царювання в Юдеї Ірода Великого — ідумеянина, за римського імператора Августа.ПАЛЕСТИНАКраїна Палестина, в якій жив на землі Спаситель світу, Господь Ісус Христос, являє собою порівняно невеличку смужку землі (близько трьохсот кілометрів завдовжки і майже сто кілометрів завширшки), розташовану вздовж східного берега Середземного моря.На півночі Палестини, на схилах Ливанських гір, лежить Галилея. Мальовничі пагорби, зелені пасовища, густі сади робили Галилею окрасою Палестини. Дивовижно гарним було Галилейське озеро, його ще називали Генісаретським або Тиверіадським (довжина понад двадцять кілометрів і ширина — понад дев’ять). Багатюща рослинність вкривала береги цього озера: пальми, виноградні лози, фіги, мигдаль, квітучі олеандри. Гарні міста — Капернаум, Тиверіада, Хозарин та Вифсаїда, розташовані на берегах цього озера, були невеликими, але велелюдними. Мешканці їх провадили простий, працелюбний спосіб життя. Вони обробляли кожен клаптик землі, займалися торгівлею, рибальством, різними промислами.На південь від Галилеї лежить Самарія. Жителі її — самаряни — постійно ворогували з юдеями; вони навіть побудували собі на горі Гаризині окремий храм, щоб не ходити в Єрусалим.Найбільша частина Палестини, на південь від Самарії, називається Юдеєю. Її західна частина — рівнина, розкраяна невеличкими струмками, що впадають у Середземне море. У східному напрямку рівнина поступово підвищується і переходить в Юдейські гори; з найдавніших часів ця земля славилася своєю родючістю. Схили гір тут вкриті зеленню, оливковими гаями; далі і вище гори стають більш кам’янистими і сумними. Серед цих гір стоїть місто Єрусалим, столиця (головне місто) Юдеї та всієї Палестини.Головна річка Палестини — Йордан. Він бере початок у Ливанських горах, з чистих гірських струмків. Стікаючи в долину, вони зливаються в одну річку, яка утворює тут Галилейське озеро. З нього Йордан витікає у вигляді широкої річки з швидкою течією та низькими зеленими берегами.Цю місцевість тоді називали Йорданською долиною. Наближаючись до Юдеї, береги Йордану підвищуються і пустельнішають, через голі скелі і відсутність будь-якої рослинності; тільки в заплавах Йордану росте тростина. Там водилися крокодили і ховалися дикі звірі. (Це й була Йорданська пустеля, де жив і проповідував Іоан Хреститель.) В кінці своєї течії Йордан входить у зовсім дику і безлюдну місцевість і впадає у Мертве море.Тепер палестинську землю ми називаємо Святою Землею, бо вона освячена життям Спасителя.НОВИЙ ЗАВІТНАРОДЖЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇКоли наблизився час народитися Спасителеві світу, в галилейському місті Назареті жив нащадок царя Давида Іоаким із своєю дружиною Анною. Обоє були благочестивими людьми і були відомі не своїм царським походженням, а смиренням та милосердям. Все їхнє життя було проникнуте любов’ю до Бога і до людей. Вони дожили до глибокої старості, а дітей не мали, від чого дуже засмучувалися. Та, незважаючи на свою старість, вони не переставали просити у Бога, щоб Він послав їм дитину. Вони дали обіцянку (обітницю): якщо у них народиться немовля, посвятити його на служіння Богу.У той час кожен єврей сподівався через своє потомство бути учасником у царстві Месії, тобто Христа Спасителя. Тому кожен бездітний єврей зазнавав зневаги в інших, бо це вважалося великою карою Божою за гріхи. Особливо важко було Іоакимові, як нащадкові царя Давида, тому що саме в його роді мав народитися Христос.За терпіння, велику віру і любов до Бога й одне до одного Господь послав Іоакимові та Анні велику радість. Під кінець їхнього життя в них народилася дочка. За вказівкою Ангела Божого їй було дане ім’я Марія, тобто по-єврейськи «Володарка, Надія».Народження Марії принесло радість не лише її батькам, але й усім людям, тому що їй було наперед призначено Богом бути Матір’ю Сина Божого, Спасителя світу.Різдво Пресвятої Діви Марії святкується православною Церквою як одне з великих свят 8 вересня (21 вересня н. с.).ТРОПАР СВЯТА
Різдво Твоє, Богородице Діво, радість звістило всій Вселенній, з Тебе бо засяяло Сонце Правди — Христос Бог наш; знищивши клятву, Він дав благословення і, перемігши смерть, дарував нам життя вічне.

Тропар — головна коротка молитва на честь свята.ВВЕДЕННЯ В ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇКоли Діві Марії виповнилося три роки, Її благочестиві батьки приготувалися виконати свою обітницю. Вони скликали родичів, запросили ровесниць своєї дочки, одягли Її в найкращий одяг і в супроводі народу, співаючи релігійні пісні, повели Її в храм єрусалимський для посвячення Богу. Її подруги-ровесниці, як і Сама Марія, йшли із запаленими свічками у руках. Назустріч їм з піснеспівами виходили з храму священики на чолі із первосвящеником.Іоаким та Анна з благоговійними молитвами поставили Марію на першу сходинку сходів, що вели до храму. Всього ж налічувалося п’ятнадцять сходинок — за числом псалмів, які священики співали при вході у храм.І ось трирічна Марія сама, без чиєїсь допомоги, зійшла по високих сходинках. Там первосвященик зустрів і благословив Її, як це він завжди робив з усіма, кого посвячували Богу. Потім, з натхнення Духа Святого, він увів Її у Святе Святих. Це було найсвященніше місце у храмі. Туди ніхто не мав права входити, крім нього самого, і то лише раз на рік. Святий Дух навіяв первосвященикові, що Марія, обрана отроковиця, достойна входити в найсвященніше місце. Їй наперед призначено Богом стати Матір’ю Сина Божого, Який відкриє людям вхід у Царство Небесне.Іоаким та Анна, виконавши свою обітницю, повернулися додому, а Марія залишилась у храмі. Там Вона разом з іншими дівами навчалася Закону Божого та рукоділля; Вона ревно молилася, читала Святе Письмо і суворо дотримувалася посту.При храмі Божому Пресвята Марія жила майже одинадцять років і виростала глибоко благочестивою, в усьому покірною Богу, надзвичайно скромною і працьовитою.Пресвята Марія вирішила присвятити усе своє життя тільки одному Богу. Для цього Вона дала обітницю ніколи не виходити заміж, тобто назавжди залишитися Дівою.Дух Божий і святі ангели охороняли Божественну Отроковицю.Введення у храм Пресвятої Діви Марії святкується православною Церквою 21 листопада (4 грудня н. с.). Цей день вважається великим святом, який у церковних піснеспівах називається передвістям Божого благовоління до людей. З цього свята у храмі починають співати під час ранньої: Христос народжується..ТРОПАР СВЯТА
Сьогодні благовоління Божого провіщення і спасіння людей проповідання, у храмі Божому ясно Діва являється і Христа всім провіщає; Їй же і ми голосно заспіваймо: радуйся, промислу Створителя здійснення.ПРЕСВЯТА ДІВА МАРІЯ В ЙОСИФАКоли Діві Марії виповнилося чотирнадцять років, згідно з законом їй вже не можна було далі залишатися при храмі. Потрібно було або повернути її батькам, або видати заміж. Іоаким та Анна до цього часу вже померли, Священики хотіли видати її заміж, але Марія оголосила їм про свою обітницю Богу — залишитися назавжди Дівою. Тоді священики, з натхнення Божого, заручили її з далеким родичем, вісімдесятирічним старцем Йосифом, щоб він піклувався про Неї та охороняв Її дівство.Йосиф жив у місті Назареті. Він також походив з царського роду Давидового, однак був небагатою людиною і займався теслярством.Пресвята Діва Марія в Йосифовім домі вела таке саме скромне і самітне життя, як і при храмі. У вільний від роботи час Вона читала книги Святого Письма і молилася Богу.ПРИМIТКА. Викладені тут короткі відомості про Різдво Божої Матері та про Її дитинство написані на основі Святого Передання, яке свято зберігає православна Церква.СПОВІЩЕННЯ АНГЕЛА ПРО НАРОДЖЕННЯ ПРЕДТЕЧІБог, через пророка Малахію, провістив, що перед самим пришестям у світ Христа Спасителя з’явиться Предтеча, тобто Попередник Спасителя. Предтеча буде великим пророком, він сповістить людей про скоре пришестя Христа і буде готувати їх до прийняття Христа Спасителя.Для народження Предтечі Бог обрав благочестивих батьків, родичів Пресвятої Діви Марії, священика Захарію і дружину його Єлизавету. Вони були вже старими, а дітей не мали. Вони ревно молились Богу, щоб Він позбавив їх такого нещастя.Якось Захарія здійснював богослужіння в єрусалимському храмі. Коли він увійшов до святилища для кадіння, там йому явився ангел Господній, стоячи праворуч від кадильного жертовника, на якому димів фіміам (ладан); Захарія збентежився, і страх пройняв його.Ангел же сказав йому: «Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя: дружина твоя Єлизавета народить тобі сина, і назвеш його Іоан. Народження його принесе радість багатьом. Він буде великим перед Господом, матиме дари Духа Святого від початку свого народження і багатьох людей наверне до Господа Бога. Він передуватиме, тобто буде попередником, перед Господом-Спасителем, за духом і силою, як Ілля, і готуватиме людей до прийняття Спасителя».

Захарія не відразу повірив з радощів і сказав: «А як мені впевнитися, що це збудеться? Адже я і моя дружина вже дуже старі».Ангел відповів йому: «Я — архангел Гавриїл, що стою перед Богом, і посланий говорити з тобою. За те, що ти не повірив моїм словам, ти будеш німий і не зможеш говорити до того дня, поки це збудеться».Між тим, народ, молячись, чекав на Захарію і дивувався, що він затримувався у храмі, у святилищі. Він же, вийшовши звідти, не міг говорити з народом і спілкувався знаками. Тоді всі зрозуміли, що йому було видіння у святилищі. Після закінчення днів своєї служби у храмі Захарія повернувся у свій дім.Коли Єлизавета довідалася про велику Божу ласку до них, вона приховувала від людей свою радість і дякувала Богу.(Цю священну подію описав у Св. Євангелії св. ап. і євангеліст Лука. Див.: Лк. 1:5-25).БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇНа шостий місяць після явлення ангела Захарії той самий архангел Гавриїл був посланий Богом у місто Назарет до Пресвятої Діви Марії з радісною звісткою, що Господь обрав Її бути Матір’ю Спасителя світу.Ангел явився в дім праведного Йосифа, коли Марія читала Святе Письмо, і, ввійшовши до Неї, сказав: «Радуйся, Благодатна! (тобто сповнена благодаті Божої — дарів Святого Духа). Господь з Тобою! Благословенна Ти між жонами».Марія збентежилася від слів ангела і подумала: що означає це вітання? Ангел же сказав далі: «Не бійся, Маріє, бо Ти знайшла благодать у Бога. І ось, Ти народиш Сина і назвеш Його ім’ям — Ісус. Він буде великим, і назветься Сином Всевишнього, і Царству Його не буде кінця».Здивована Марія запитала ангела: «Як це станеться, коли Я мужа не знаю?».Ангел відповів Їй, що все це станеться від дії всемогутнього Бога: «Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе. Тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим. Ось і родичка Твоя, Єлизавета, не маючи дітей до глибокої старості, незабаром народить сина; бо не буває безсилим у Бога ніяке слово».Тоді Марія промовила смиренно: «Я — раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм».І архангел Гавриїл відійшов від Неї.Благовіщення Пресвятої Діви Марії святкується православною Церквою 25 березня (7 квітня н. ст.). Свято Благовіщення — одне з найбільших свят. Слово «Благовіщення» означає: добра, радісна звістка про те, що почалося визволення людського роду від гріха та вічної смерті (Див.: Лк. 1:26-38).ТРОПАР СВЯТА
Сьогодні спасіння нашого початок і від віку таїнства явлення: Син Божий стає Сином Діви, і Гавриїл благодать благовістить. Тому й ми з ним до Богородиці взиваємо: Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою.ПРЕСВЯТА ДІВА МАРІЯ ВІДВІДУЄ ПРАВЕДНУ ЄЛИЗАВЕТУПресвята Діва Марія, довідавшись від ангела, що у Її родички Єлизавети, дружини священика Захарії, незабаром народиться син, поспішила відвідати її. Увійшовши в дім, Вона привітала Єлизавету. Коли почула Єлизавета привітання Маріїне, заграло дитя в утробі її, і сповнилася вона Святого Духа і дізналася, що Марія удостоїлася бути Матір’ю Божою. Вона голосно вигукнула і сказала: «Благословенна Ти між жонами, і благословенний плід утроби Твоєї! І звідки це мені така радість, що Матір Господа мого прийшла до мене?».Пресвята Діва Марія у відповідь на слова Єлизавети сказала: «Величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм, бо зглянувся на смирення раби Своєї, ось-бо віднині ублажатимуть Мене всі роди. Бо вчинив Мені велич Всемогутній, і святе ім’я Його. І милість Його з роду в рід на тих, що бояться Його…».Майже три місяці пробула Діва Марія в Єлизавети, а потім повернулася додому в Назарет.Бог сповістив також і праведного старця Йосифа про скоре Різдво Спасителя від Пресвятої Діви Марії. Ангел Божий, явившись йому уві сні, відкрив, що у Марії народиться Син від дії Святого Духа, як сповістив про це Господь Бог через пророка Ісаю (Іс. 7:14). «І даси Йому ім’я: Ісус (Спаситель), тому що Він спасе людей від гріхів їхніх», — сказав ангел Йосифові (Див.: Лк. 1:39-56; Мф. 1:18-25).НАРОДЖЕННЯ ІОАНА ПРЕДТЕЧІУ праведних Захарії та Єлизавети невдовзі після відвідин Божої Матері народився син. Сусіди Єлизавети раділи разом з нею від такої ласки Господньої до неї. На восьмий день, згідно з юдейським законом, належало дати ім’я немовляті. Родичі і знайомі, що зібралися, хотіли назвати його Захарією, за ім’ям батька.На це Єлизавета відповіла: «Ні, хай буде названий Іоаном».Усі стали говорити: «У твоєму роду нікого не називали таким ім’ям», і знаками запитували батька, як він бажає назвати сина? Захарія попросив дощечку і написав: «Іоан буде ім’я йому». Усі здивувались. І відразу відкрились уста Захарії, і він заговорив, славлячи Бога, і почав пророкувати, з натхнення Святого Духа, про скоре пришестя Спасителя і що Іоан буде Предтечею Його, щоб приготувати народ до прийняття Спасителя.

СВЯЩЕННАЯ ИСТОРИЯ ВЕТХОГО И НОВОГО ЗАВЕТА

Введение в Священную историю Ветхого и Нового Завета

Бог всегда живет в любви. Как Бог Отец любит Бога Сына и Бога Духа Святого, так Бог Сын любит Бога Отца и Бога Духа Святого, так и Бог Дух Святый любит Бога Отца и Бога Сына.

Бог есть любовь (1Ін. 4:8).

Жизнь в любви есть великая радость, высшее блаженство. И Бог захотел, чтобы и другие существа получили эту радость.

Для этого Он создал мир.

Сначала Бог сотворил ангелов, а потом наш земной мир.

Нам, людям, Господь дал разум и бессмертную душу и дал нам назначение: познавать Бога и становиться все лучше и добрее, т. е. совершенствоваться в любви к Богу и друг к другу и получать от этого все большую радость в жизни.

Но люди нарушили волю Божию – согрешили. Своим грехом помрачили ум, волю и в тело внесли болезни и смерть. Стали страдать и умирать. Люди сами, своими силами, уже не могли победить в себе грех и его последствия: исправить ум, волю, сердце и уничтожить смерть.

Это мог сделать только один всемогущий Бог.

Всеведущий Господь знал все прежде творения мира.

Когда согрешили первые люди, Он сказал им, что придет в мир Спаситель – Сын Божий, Иисус Христос, Который победит грех, спасет людей от вечной смерти и вернет их к любви, к вечной жизни – к блаженству.

Все время от сотворения мира до пришествия Спасителя на землю называется Ветхим Заветом, то есть древним (старым) договором, или союзом Бога с людьми, по которому Бог приготовлял людей к принятию обещанного Спасителя. Люди должны были помнить обещание (обетование) Божие, веровать и ожидать пришествия Христа.

Исполнение этого обещания – пришествие на землю Спасителя, – Единородного Сына Божия, Господа нашего Иисуса Христа, называется Новым Заветом, так как Иисус Христос, явившись на землю, победив грех и смерть, заключил с людьми новый союз или договор, по которому все снова могут получить потерянное блаженство – вечную жизнь с Богом, через основанную Им на земле Святую Церковь.

ВЕТХИЙ ЗАВЕТ

Сотворение неба – невидимого мира

В начале, прежде всего видимого мира и человека, Бог из ничего сотворил небо, то есть духовный, невидимый мир или ангелов.

Ангелы – это бестелесные и бессмертные духи, одаренные умом, волею и могуществом. Бог сотворил их бесчисленное множество. Они различаются между собою по степени совершенства и по роду своего служения и разделяются на несколько чинов. Высшие из них называются серафимами, херувимами и архангелами.

Все ангелы были сотворены добрыми, чтобы они любили Бога и друг друга и от этой жизни в любви имели постоянную великую радость. Но, Бог не желал насильно заставить любить, поэтому Он предоставил ангелам свободно выбирать – желают ли они сами любить Его – жить в Боге, или нет.

Один, самый высший и могущественный ангел, по имени Денница, возгордился своим могуществом и силою, не захотел любить Бога и исполнять волю Божию, а захотел сам стать, как Бог. Он начал клеветать на Бога, всему противиться и все отрицать, и стал темным, злым духом – диаволом, сатаною. Слово «диавол» значит «клеветник», а слово «сатана» значит «противник» Бога и всего доброго. Этот злой дух соблазнил и увлек за собою много и других ангелов, которые также стали злыми духами и называются бесами.

Тогда выступил против Сатаны один из высших ангелов Божиих, архангел Михаил, и сказал: «кто равен Богу? Никто, как Бог!» И произошла на небе война: Михаил и ангелы его воевали против Сатаны, а Сатана и бесы его воевали против них.

Но не могла злая сила устоять против ангелов Божиих, и упал Сатана, вместе с бесами, как молния, вниз – в преисподнюю, в ад. «Ад», или «преисподняя», называется место вдали от Бога, где и пребывают теперь злые духи. Там они мучаются в своей злобе, видя свое бессилие перед Богом. Все они, по своей нераскаянности, так утвердились в зле, что уже не могут быть добрыми. Они стараются коварством и хитростью соблазнить каждого человека, внушая ему ложные мысли и злые желания, чтобы погубить.

Так возникло зло в Божием творении. Злом называется все, что делается против Бога, все, что нарушает волю Божию.

А все оставшиеся верными Богу ангелы с тех пор в непрестанной любви и радости живут с Богом, исполняя всегда волю Божию. И теперь так утвердились в добре и любви Божией, что уже никогда не могут творить зла – не могут грешить, потому и называются святыми ангелами. Слово «ангел» означает по-русски «вестник». Бог посылает их возвещать людям Свою волю, для этого ангелы принимают на себя видимый, человеческий образ.

Каждому христианину Бог дает при крещении ангела-хранителя, который невидимо охраняет человека во всю его земную жизнь, не оставляет его душу и по смерти.

ПРИМЕЧАНИЕ. – Это краткое описание творения неба-ангельского мира – изложено на основании Свящ. Писания и учения свв. Отцов и Учителей св. Православной Церкви.

Подробное описание жизни ангельского мира изложено у св. Дионисия Ареопагита, ученика св. Ап. Павла и 1-го афинского епископа, в его книге: «Небесная Иерархия», написанной на основании всех мест Св. Писания, в которых говорится об ангелах.

Сотворение земли – видимого мира

После сотворения неба – невидимого, ангельского мира, Бог сотворил из ничего, одним Своим Словом, землю, то есть вещество (материю), из которого постепенно создал весь наш видимый, вещественный (материальный) мир: видимое небо, землю и все, что на них.

Бог мог бы создать весь мир в одно мгновение, но так как Он с самого начала хотел, чтобы этот мир жил и развивался постепенно, то и создал его не сразу, а в продолжение нескольких периодов времени, которые в Библии названы «днями».

Но эти “дни« творения не были нашими обыкновенными днями, в 24 часа. Ведь, наш день зависит от солнца, а в первые три «дня» творения не было еще и самого солнца, значит, не могло быть и теперешних дней. Библия написана пророком Моисеем на древне-еврейском языке, а на этом языке и день и период времени назывались одним словом «иом». Но точно знать, какие это были «дни» мы не можем, тем более что нам известно: «У Господа один день, как тысяча лет и тысяча лет, как один день» (2Пет. 3:8; Пс. 89:5).

Святые отцы Церкви считают седьмой «день» мира продолжающимся и поныне, а затем, по воскресении мертвых, настанет вечный восьмой день, т. е. вечная будущая жизнь. Как и пишет о том, например, св. Иоанн Дамаскин (VIII век): «Считается семь веков сего мира, от сотворения неба и земли до общего скончания и воскресения людей. Ибо хотя есть частное скончание – смерть каждого; но и есть общее совершенное скончание, когда будет общее воскресение людей. А осьмый век – будущий».

Св. Василий Великий еще в IV веке писал в своей книге «Беседы на Шестоднев»: «Посему назовешь ли его днем или веком, выразишь одно и то же понятие».

Итак, сначала, созданная Богом земля (материя) не имела ничего определенного, никакой формы, была неустроена (как туман или вода) и покрыта тьмою, и Дух Божий носился над нею, давая ей живоносную силу.

ПРИМЕЧАНИЕ.

Св. Библия начинается словами: «В начале сотворил Бог небо и землю» (Бут. 1:1).

“В начале” по-еврейски “берешит” значит «сперва», или «в начале времени», т. к. до этого была только вечность.

“Сотворил” здесь употреблено еврейское слово бара, означающее сделал из ничего – сотворил; в отличие от другого еврейского слова «асса», означающее созидать, образовывать, делать из наличного материала. Слово «бара» (сотворил из ничего) всего три раза употребляется при творении мира: 1) в начале – первый творческий акт, 2) при сотворении «души живой» – первых животных и 3) при сотворении человека.

О небе, в собственном смысле, дальше ничего не говорится, т. к. оно было закончено благоустроением. Это был, как выше изложено, мир духовный, ангельский. Дальше в Библии будет говориться о тверди небесной, названной Богом «небом», как напоминание о высшем духовном небе.

«Земля же была безвидна и пуста, и тьма над бездною, и Дух Божий носился над водою» (Бут. 1:2).

Под «землею» здесь разумеется первоначальное еще неустроенное вещество, из которого Господь Бог в шесть «дней» устроил или образовал потом видимый мир – вселенную. Это неустроенное вещество или хаос называется бездною, как необозримое и ничем не ограниченное пространство, и водою, как водообразное или парообразное вещество.

Тьма была над бездною, т. е. вся хаотическая масса была погружена во мрак, за совершенным отсутствием света.

И Дух Божий носился над водою: – здесь начало уже образовательного творчества Божия. По значению самого выражения: носился (еврейское слово, употребленное здесь, имеет такой смысл: обнимал собою все вещество, как птица распростертыми крыльями обнимает и согревает птенцов своих), действие Духа Божия на первозданное вещество надобно понимать как сообщение ему жизненной силы, необходимой для его образования и развития.

В творении мира равно участвовали все три Лица Пресвятой Троицы: Отец, Сын и Святый Дух, как Триединый Бог, Единосущный и Нераздельный. Слово «Бог» в этом месте поставлено во множественном числе – “Эло-гим”, т. е. Боги (ед. число Элоах или Эл – Бог), а слово “сотворил” – “бара” поставлено в единственном числе. Таким образом подлинный еврейский текст Библии, с первых же своих строк, указывает на единосущие Лиц Св. Троицы, говоря как бы так: «в начале сотворил Боги (Три Лица Св. Троицы) небо и землю».

Об этом так же ясно сказано в псалмах: «Словом Господа сотворены небеса, и духом усть Его – все воинство их» (Пс. 32:6). Здесь под «Словом» разумеется Бог Сын, под «Господа» – Бог Отец и под «Духом усть Его» – Бог Дух Святый.

Сын Божий, Иисус Христос, в Евангелии прямо именуется “Словом”: «В начале было Слово… и Слово было Бог… Все через Него начало быть, и без Него ни что не начало быть, что начало быть» (Ін. 1:1-3).

Это особенно для нас важно знать, потому что было бы невозможным и сотворение самого мира, если бы не было изначала добровольного желания Сына Божия принести крестную жертву для спасения мира: « – все Им (Сыном Божиим) и для Него создано; и Он есть прежде всего, и все Им стоит. И Он есть глава тела Церкви; Он начаток, первенец из мертвых, дабы иметь Ему во всем первенство: ибо благоугодно было Отцу, чтобы в Нем обитала всякая полнота, и чтобы посредством Его примирить с Собою все, умиротворив чрез Него, Кровью креста Его, и земное и небесное» (Кол. 1:16-20).

И сказал Бог: «Да будет свет!» И стал свет. И назвал Бог свет днем, а тьму ночью. И был вечер и было утро. Это и был первый «день» мира.

Беседа о первом дне творения

Первым действием образовательного творчества Божия было создание света: «и сказал Бог: да будет свет. И стал свет. И увидел Бог свет, что он хорош, и отделил Бог свет от тьмы. И назвал Бог свет днем, а тьму ночью. И был вечер и было утро: день один» (1, 3–5).

Странным может показаться, как это мог появиться свет и чередоваться день и ночь с первого дня творения, когда еще не было солнца и других светил небесных. Это давало повод атеистам XVIII в. (Вольтер, энциклопедисты и др.) издеваться над Св. Библией. Но эти жалкие безумцы не подозревали, что их невежественные насмешки обратятся против их самих.

Свет по своей природе совершенно независим от солнца (огонь, электричество). Свет только потом, по воле Божией, сосредоточился, и то не весь, в светилах небесных.

Свет есть следствие колебания эфира, которое теперь производится главным образом через солнце, но которое может быть произведено и множеством других причин. Если первобытный свет мог явиться раньше солнца и мог быть, как например, свет теперешнего северного сияния, результатом соединения двух противоположных электрических течений, то, очевидно должны быть и моменты, когда этот свет начинался, достигал высшего блеска и затем опять уменьшался и почти прекращался. И таким образом, по библейскому выражению, были дни и ночи, могли быть вечер и утро, прежде чем явилось солнце, служащее именно мерилом для определения этих частей времени.

Некоторые толкователи указывают, что древнееврейские слова “ерев” и “вокер” – вечер и утро – означают также «смешение» и «порядок». Св. Иоанн Златоуст говорит: «конец дня и конец ночи (Моисей) ясно назвал одним днем, чтобы установить некоторый порядок и последовательность в видимом (мире), и не было бы никакого смешения».

Следует всегда помнить, что у науки не может быть предела познания: чем больше наука познает, тем больше перед нею раскрывается область непознанного. Потому наука никогда не может сказать своего «последнего слова». Что и подтверждалось уже множество раз и еще более подтверждается настоящим временем.

Всего лишь несколько десятков лет тому назад наука имела свое «последнее слово». Наукой установлено было то, что являлось лишь философской гипотезой древнегреческой мысли, а именно: так называемая первооснова материи, которая заключалась в мельчайшей мертвой материальной точке, абсолютно никак и ни под каким видом неделимой. Потому и определено было научное название этой материальной точке, как основе материи, «атом», что и значит по-гречески «неделимый».

Но новейшие научные достижения позволили ученым исследовать и эту, казавшуюся до сих пор, «мертвую» точку материи.

При всей своей малости атом оказался не крошечкой материи, а представляет собою целую «планетную систему» в миниатюре. Внутри каждого атома находится как бы его “сердце” или “солнце” – атомное ядро. Атомное «солнце» – ядро, окружено «планетами» – электронами. Планеты – электроны вращаются вокруг своего «солнца» с чудовищной скоростью – 1.000 биллионов оборотов в секунду. Каждое атомное ядро – «солнце» заряжено электрической энергией положительно. Атомные «планеты» – электроны заряжены отрицательно. Поэтому атомное ядро притягивает к себе электроны и удерживает их на путях вращения по законам вращения планет вокруг солнца в мировом пространстве. Причём в окружающем нас мире имеется столько различных видов атомных «планетных систем», сколько существует видов атомов (т. е. 96), согласно таблице элементов Менделеева.

Более того, современная электронная физика установила, что атомные ядра, несмотря на их трудно представляемую малость, являются также составными телами. Атомные ядра состоят из так называемых протонов и нейтронов, соединенных между собою в определенных сочетаниях и числах. Какая-то неизвестная сила соединяет их и скрепляет!

Так открытие наукой строения атома превращается в открытие совершенства в творении мира Премудрым Творцом, и, в корне, совершенно меняет понятие о материи. Такой материи, как понимают ее материалисты, не существует.

Современной наукой установлено, что первичная основа материи есть энергия, а первичный вид энергии есть световая энергия. Теперь становится ясным, почему в начале оформления материи Бог создал свет.

Таким образом, первые строки Библии, для нашего поколения, являются лучшим свидетельством Богодухновенности Свящ. Библии. Ибо откуда мог знать Моисей, что творение мира должно начаться со света, когда это стало достоянием науки только в нашем XX веке?

Так бытописатель Моисей, по Божественному Откровению, раскрыл тайну строения вещества-материи, неведомую никому из людей в те отдаленные времена.

Так открытие атомной энергии, «жизни атома», в наши дни есть лишь новое доказательство Божественной истины!

«Дивны дела Твои, Господи, вся премудростию сотворил еси!»

Во второй «день» мира Бог создал твердь – то необъятное пространство, которое простирается над нами и окружает землю, то есть видимое нами небо.

Беседа о втором дне творения

Второе творческое повеление образует твердь. И сказал Бог: да будет твердь посреди воды, и да отделяет она воду от воды: и стало так. И создал Бог твердь, и отделил Бог воду, которая под твердью, от воды, которая над твердью. И назвал Бог твердь небом. И увидел Бог, что это хорошо. И был вечер, и было утро: день второй (ст. 6–8). Твердь – воздушное пространство, или видимое небо. Происхождение тверди, или видимого неба можно представить так. Неизмеримо громадная масса первозданного водянистого вещества распалась по мановению Божию, на миллионы отдельных шаров, которые закружились на своих осях и понеслись каждый по своей отдельной орбите. Пространство, образовавшееся между этими шарами, стало твердью; ибо в этом пространстве движение новосозданных миров утверждено Господом на определенных и неизменных законах тяготения, так что они не сталкиваются между собою и нисколько не мешают друг другу в своих движениях. Вода над твердью, – это и суть новосозданные водянистые шары, которые потом окрепли, и с четвертого дня творения заблистали и заискрились вверху над нашими головами; а вода под твердью – это наша планета-земля, расстилающаяся у нас внизу под ногами. Все это еще носило название воды потому, что во второй день творения еще не получило прочного устройства и крепких форм.

Достойно внимания указание величайшего учителя Церкви, св. Иоанна Дамаскина, жившего в VIII веке. В ирмосе 3-ей песни 5-го гласа он говорит: «Водрузивый на ничесомже землю повелением Твоим и повесивый неодержимо тяготеющую…». Так св. Иоанн Дамаскин раскрыл научную истину за много столетий до того времени, когда она стала достоянием науки.

В третий «день» мира Бог собрал воду, которая под небом, в одно место, и явилась суша. И назвал Бог сушу землею, а собрание вод морями. И повелел земле произрастить зелень, траву и деревья. И покрылась земля травою, и всевозможными растениями, и деревьями разных пород.

Беседа о третьем дне творения

Дальше, земля получает такое устройство, что на ней является уже жизнь, хотя еще только низшая, именно жизнь растительная. И сказал Бог: да соберется вода, которая под небом, в одно место, и да явится суша. И стало так. И сказал Бог: да произрастит земля зелень, траву сеющую семя по роду и по подобию ее, и дерево плодовитое, приносящее по роду своему плод, в котором семя его на земле. И стало так. И увидел Бог, что это хорошо. И был вечер, и было утро: день третий. (Бут. 1:9-13). Отделение воды от суши в третий день не должно представлять простым, так сказать, отцеживанием готовой уже воды от твердых землянистых частей. Воды еще не было в том виде и химическом составе, как мы теперь ее знаем. Итак,во-первых, творческим словом Господним безобразное и неустроенное вещество нашей планеты преобразовано было в третий день мира в два вида: созданы были вода и суша, и последняя тотчас же образовала на своей поверхности разные водовместилища: реки, озера и моря. Во-вторых планета наша оделась тонким и прозрачным покровом атмосферного воздуха, и появились газы с их многочисленными сочетаниями. В-третьих, и на самой суше предметом творческого делания стала не только поверхность суши с горами, долинами и проч., но и в самых недрах ее – разные слои земли, металлы, минералы и проч. В-четвертых, особым повелением Творца на земле явились всевозможные виды растений. Наконец, должно полагать, что в третий день мира и прочие темные и хаотические массы небесных тел получили окончательное устройство, сообразное своим целям, хотя бытописатель и говорит только об одной Земле. Полагать сие надо на том основании, что во второй и четвертый дни Господь действует во всем Мироздании, и значит – быть не может, чтобы целый третий день посвящен был одной только Земле, которая есть ничтожная песчинка в целом составе мироздания. Яснее творческое действие третьего дня можно предположительно представить себе в следующем виде. Земля все еще была сплошным морем. Тогда сказал Бог: «да соберется вода, которая под небом, в одно место, и да явится суша; и стало так». Сгустившееся и постепенно охлаждавшееся вещество в одних местах поднималось, в других опускалось; возвышенные места обнажались от воды, делались сушею, а углубленияи впадины наполнялись сливающеюся в них водою и образовали из себя море.«И назвал Бог сушу землею, а собрания вод назвал морем: и увидел Бог, что это хорошо». Но земля не обладала еще тем, что составляло цель ее создания: на ней не было еще никакой жизни, лишь голые мертвые скалы мрачно смотрели на вместилище вод. Но вот, когда совершилось распределение воды и суши и образовались необходимые условия для жизни, то, по слову Божию, не замедлили появиться и первые начатки ее – в виде растительности: «И сказал Бог: да произрастит земля зелень, траву, сеющую семя (по роду и подобию ее), и дерево плодовитое, приносящее по роду своему плод, в котором семя его на земле, – и стало так. И увидел Бог, что это хорошо. Был вечер и было утро: день третий».

Науке известны остатки этой растительности, и она поражает своим величественным размером. То, что теперь является ничтожной былинкой, как например наш папоротник, в первобытное время представляло собою величественное дерево. Нити теперешнего мха в первобытное время были около сажени в окружности. Но как могла произойти эта мощная растительность без влияния солнечных лучей, озаривших землю лишь в следующий четвертый день? Но научные изыскания здесь, как и во многих других случаях, со всей неотразимостью непреложной истины, подтверждают бытописание. Делались опыты с электрическим светом, для развития зелени. Один ученый (Фаминцын) достиг важных результатов в этом отношении даже при помощи усиленного света простой керосиновой лампы. Таким образом, поставленный вопрос, ввиду научных исследований, потерял всякую силу. Гораздо более серьезным в данном случае представляется другое возражение, именно: в том самом пласте земли, в котором только впервые появляются следы органической жизни и в котором, по бытописанию, земля производила только зелень и вообще растительность, вместе с растениями встречаются уже и животные организмы: кораллы, мягкотелые и студенистые животные простейших форм. Но и это возражение не неустранимо: слои земли не отделяются друг от друга какою-либо непроницаемою стеною; напротив, в течение пережитых землею тысячелетий происходили всевозможные колебания и изменения в их расположении, отчего они смешиваются и часто переходят один в другой.

Хотя растительность и могла развиваться под влиянием первобытного света, но ее развитие при таких условиях не могло совершаться с такою правильностью и целесообразностью, какая замечается в ней теперь. Величественная по размерам, она была бедна формами и красками. Кроме зелени она не представляла ничего: ни одного цветка, ни одного плода не встречается в слоях каменноугольного периода. Она, очевидно, нуждалась в правильно размеренном свете теперешних светил.

В четвертый «день» мира, по повелению Божию, засияли над нашей землей светила небесные: солнце, луна и звезды. С тех пор и стали определяться промежутки времени – наши теперешние дни, месяцы и годы.

Беседа о четвертом дне творения

За образованием земли следует устройство светил небесных. И сказал Бог: да будут светила на тверди небесной (для освещения земли) и для отделения дня от ночи, и для знамений и времен, и дней и годов; и да будут они светильниками на тверди небесной, чтобы светить на землю. И стало так. И создал Бог два светила великие: светило большее, для управления днем, и светило меньшее, для управления ночью, и звезды; и поставил их Бог на тверди небесной… И увидел Бог, что это хорошо. И был вечер, и было утро: день четвертый (1, 14–19).

Творческое повеление: да будут светила, очевидно равнозначительно прежним повелениям Творца: да будет свет… да соберется вода, и как там разумеется не первоначальное творение, а творческое образование предметов, так и здесь надобно разуметь не новое создание, а только полное образование тел небесных.

Как нужно представлять происхождение светил небесных? По внутренней и основной материи своей светила небесные существовали уже и до четвертого дня; они-то и были та вода над твердью, из которой образовались бесчисленные шарообразные тела во второй день творения. В четвертый же день некоторые из этих Тел были так устроены, что первозданный свет сосредоточился в них в высшей степени, и стал напряженнейшим образом действовать это самосветящиеся тела, или светила в собственном смысле, таково, напр., солнце, и неподвижные звезды. Другие же из темных шарообразных тел так и остались темными, но приспособлены Создателем к отражению полившегося на них света от других светил, – это светила в несобственном смысле, или так называемые планеты, блестящие заимствованным светом, напр., Луна, Юпитер, Сатурн и прочие планеты.

В пятый «день» мира, по слову Божию, вода произвела душу живую, то есть появились в воде слизняки, насекомые, пресмыкающиеся и рыбы, а над землею, по тверди небесной, полетели птицы.

Беседа о пятом дне творения

В пятый день созданы животные, живущие в воде и летающие в воздухе. И сказал Бог: да произведет вода пресмыкающихся, душу живую; и птицы да полетят над землею, по тверди небесной. И стало так. И сотворил Бог рыб больших… И увидел Бог, что это хорошо. И благословил их Бог, говоря: плодитесь и размножайтесь, и наполняйте воды в морях, и птицы да размножаются на земле. И был вечер, и было утро: день пятый. (1, 20–23).

Творческое повеление Божие, конечно, образует эти виды тварей из стихий земных; но как везде, так и здесь, даже здесь больше, чем в предыдущих случаях. Ему, а не стихиям вещественным, принадлежит образовательная сила: потому что, с образованием животных, в природу вводится новое, высшее начало жизни, являются одушевленные, произвольно движущиеся и чувствующие существа.

Даруя новосозданным тварям благословение размножаться, Бог как бы обращает в собственность их ту силу, чрез которую они получили бытие свое, т. е. дает им способность производить от себя новые существа, каждый по роду своему.

Подробнее творческое действие пятого дня можно представить себе предположительно в следующем виде:

Небо украшалось светилами, на земле развивалась исполинская растительность, но не было еще на земле живых существ, которые могли бы наслаждаться дарами природы. Для их существования не было еще надлежащих условий, т. к. воздух был насыщен вредными испарениями, которые могли способствовать лишь царству растительному. Атмосфера содержала в себе еще столько посторонних примесей, и по преимуществу угольной кислоты, что еще невозможно было существование животной жизни. Нужно было очистить атмосферу от вредных для жизни примесей. Задачу эту и исполнила гигантская растительность под влиянием заблиставшего в четвертый день солнца. Угольная кислота составляет один из существеннейших элементов растительной жизни, и так как ею была насыщена атмосфера, то созданная растительность быстро и грандиозно стала развиваться, поглощая угольную кислоту и очищая от нее атмосферу. Громаднейшие каменноугольные залежи суть не что иное, как та же атмосферическая угольная кислота, превращенная процессом растительности в твердое тело. Так совершилось очищение атмосферы и, когда подготовились условия для существования животной жизни, она не замедлила явиться в силу нового творческого акта.

«И сказал Бог: да произведет вода пресмыкающихся, душу живую; и птицы да полетят над землею по тверди небесной». В силу этого Божественного веления совершился новый творческий акт, не просто образовательный, как в предыдущее дни, а в полном смысле творческий, каким был и первый акт творения первобытного вещества – из ничего.

Тут создавалась «душа живая», вводилось нечто такое, чего не было в существующем первобытном веществе, и действительно, бытописатель здесь во второй раз употребляет глагол бара – творить из ничего. «И сотворил Бог рыб больших, и всякую душу животных пресмыкающихся, которых произвела вода, по роду их, и всякую птицу пернатую, по роду ее».

Новейшие геологические исследования разъясняют и дополняют это краткое повествование бытописателя.

Спускаясь в глубь земных наслоений, геологи достигают такого слоя, в котором впервые появляется «душа живая». Этот слой, следовательно, колыбель животной жизни, и в нем встречаются простейшие животные организмы.

Самая древняя «душа живая», какая только известна геологии, есть, так называемый, Эозоон канадский, найденный в самых нижних наслоениях, так называемого, Лаврентийского периода. Затем появляются кораллы и инфузории, а также ракообразные организмы различных пород, а еще выше выступают исполины пресмыкающиеся чудовища и ящерицы. Из них особенно известны ихтиозавр, гилеозавр, плезиозавр и птеродактиль. Все они поражают своими исполинскими размерами.

Ихтиозавр имел до 40 футов длины, с видом ящерицы, с головой дельфина, с зубами крокодила, и хвост снабжен кожистым рыбьим плавником. Гилеозавр имел до трех саженей в рост и представлял страшный вид ящерицы. Плезиозавр имел вид гигантской черепахи с длинною шеею в 20 футов, с маленькой змеиной головой и жалом в 6 футов длины. Птеродактиль – был как бы летающий дракон, с крыльями, длинной головой, крокодиловыми зубами и тигровыми когтями, – вообще похожий на летучую мышь, но огромных размеров. Некоторые из этих чудовищ встречаются еще и теперь, но только теперешние представители их – ничтожные карлики в сравнении со своими предками. Так ослабла производительная сила стареющей земли!

«И увидел Бог, что это хорошо! И благословил их Бог, говоря: плодитесь и размножайтесь и наполняйте воду в морях, и птицы да размножаются на земле. И был вечер, и было утро: день пятый».

В шестой «день» мира, по слову Божию, земля произвела душу живую, и появились на земле животные, то есть скоты, гады и звери; и, наконец, сотворил Бог человека – мужчину и женщину, по образу и подобию Своему, то есть по духу похожими на Себя.

Закончив сотворением человека создание всего видимого мира, Бог увидел, что все, что Он создал – весьма хорошо.

Беседа о шестом дне творения

В шестой, последний, день творения созданы животные, живущие на земле и человек.

Как для произведения рыб и водяных гадов Господь обращался к воде, так равно и для произведения четвероногих Он обращается теперь к земле, подобно тому, как к ней же обращался для произведения растений. Это надо понимать так, что Господь дал земле живительную силу, а не так, как думают некоторые естествоиспытатели, будто земля, согреваемая теплотою лучей солнечных, сама плодородила животных. Во всей обширной области природы нет ни малейшего намека на то, чтобы какой-нибудь один вид животных тварей мог перейти в другой, напр., травоядное животное в хищное: тем более противоестественно представлять происхождение самой животной жизни из неорганических начал (из газов, минералов и проч.). «Когда сказал Бог: да изведет земля», – говорит Василий Великий, – «это не значит, что земля износит уже находившееся в ней; но Давший повеление даровал земле и силу извести» («Беседы на шестоднев»).

В согласии с естественнонаучными изысканиями последнего времени можно представить себе историю шестого дня творения в следующем изложении. Вода и воздух наполнились жизнью, но оставалась еще пустынею третья часть земли – суша, та именно, которая представляет наиболее удобств для жизни живых существ. Но вот настал период и ее заселения. «И сказал Бог: да произведет земля душу живую по роду ее, скотов, и гадов, и зверей земных по роду их: и стало так. И создал Бог зверей земных по роду их, и скот по роду его, и всех гадов земных по роду их. И увидел Бог, что это хорошо» (1, 24–25).

Научное исследование, подымаясь выше по лестнице земных наслоений, вслед за слоем содержащим описанных чудовищ, рыб и птиц, встречается также с новым слоем в котором выступают новые организмы – четвероногие. Сначала появились на земле четвероногие громадных, теперь уже не существующих видов – динотерий, мастодонт и мамонт (род слонов, с громадными неуклюжими формами), – затем более совершенные животные и, наконец, теперешние виды их – львы, тигры, медведи, рогатый скот и т. д.

Смотря на это постепенное появление видов, наука невольно ставит вопрос: как образовались эти виды? Представляют ли они неизменяемые формы, получившие свое начало в творчески-образовательном акте, или постепенно образовались один из другого и все из одного первичного вида?

В прошлом столетии, как известно, получила широкое распространение теория Дарвина, – теория так называемого трансформизма, или постепенного развития (эволюции). Как же она относится к библейской истории творения?

Бытописатель говорит, что растения и животные созданы «по роду своему», т. е. не одна растительная или животная форма, а многие растения и животные. Но это не значит, что все существующие теперь виды обязаны своим происхождением первоначальному творческому акту. Еврейское слово мин, переводимое в смысле «род», имеет очень широкое значение, не укладывающееся в технически научное значение слова «вид». Оно шире его во всяком случае, не обнимая собою все теперешние виды и разновидности животных и растений, не отрицает, возможности постепенного усовершенствования форм.

А что действительно изменение в формах возможно – это доказывается несомненными фактами. Многие сорта роз, гвоздики и георгинов и многие разновидности кур и голубей, какие можно видеть в зоологических садах, образовались не более столетия тому назад. Изменения также происходят под влиянием различных климатических условий, разности почвы, питания и т. д. На основании этого можно предполагать, что число растительных и животных форм в первобытном мире было не так велико и разнообразно, как теперь.

Бытописание, повествуя, что творение в собственном смысле (бара) было только при создании первых начатков животно-органической жизни, а затем происходило простое образование, не отрицает также категорически (решительно) возможности развития видов одного из другого. Тем не менее, оно не дает никакого основания для принятия теории развития во всем ее объеме: оно ясно и отчетливо утверждает, что животные и растительные организмы непосредственно были созданы «по роду своему», т. е. в разнообразных определенных формах.

Теория эта не имеет для себя прочных оснований и в науке и в настоящее время ей нанесено жестокое поражение. Не будем приводить всех научных доводов, а укажем хотя бы на один. Известный американский ученый Крессм Моррисон (бывший председатель Нью-йоркской Академии Наук) говорит:

«Чудо генов – явление, которое мы знаем, но которое не было известно Дарвину – свидетельствует о том, что обо всем живущем была проявлена забота.

Величина генов так невероятно незначительна, что, если бы все они, т. е. гены, благодаря которым живут все люди всего земного шара, были бы собраны воедино, их можно было бы уместить в наперсток. И еще наперсток не наполнился бы! И тем не менее эти ультрамикроскопические гены и сопутствующие им хромосы имеются во всех клетках всего живого и являются абсолютным ключом к объяснению всех признаков человека, животного и растения. Наперсток! В нем могут уместиться все индивидуальные признаки всех двух миллиардов человеческих существ (данные на начало XX века. – Прим. ред.). И о сомнении в этом не может быть речи. Если это так, то как же получается, что ген включает в себе даже ключ к психологии каждого отдельного существа, умещая все это в таком малом объеме?

Вот где начинается эволюция! Она начинается в единице, являющейся хранительницей и носительницей генов. И вот тот факт, что несколько миллионов атомов, включенных в ультрамикроскопический ген, могут оказаться абсолютным ключом, направляющим жизнь на земле, является свидетельством, доказывающим, что обо всем живом проявлена забота, что о них кто-то заранее предусмотрел, и что предусмотрение исходит от Творческого Разума. Никакая иная гипотеза здесь не может помочь разгадать эту загадку бытия».

В шестой день творения земля уже во всех своих частях населилась живыми существами. Мир живых существ представлял стройное дерево, корень которого состоял из простейших, а верхние ветви из высших животных. Но это дерево было не полно, не было еще цветка, который бы завершал и украшал его вершину, не было еще человека – царя природы.

Но вот явился и он. «И сказал Бог: сотворим человека по образу Нашему (и) по подобию Нашему; и да владычествуют они над рыбами морскими, и над птицами небесными, и над скотом, и над всею землею, и над всеми гадами, пресмыкающимися по земле. И сотворил Бог человека по образу Своему, по образу Божию сотворил его, мужчину и женщину сотворил их». Здесь в третий раз совершился в полном смысле творческий акт (бара), так как человек в своем существе опять имеет нечто такое, чего не было в сотворенной до него природе, именно дух, отличающий его от всех других существ.

Так закончилась история творения и образования мира. «И увидел Бог все, что Он создал, и вот хорошо весьма. И был вечер, и было утро: день шестый».

«И совершил Бог к седьмому дню дела Свои, и почил в день седьмый от всех дел Своих, который Он творил и создал. И благословил Бог седьмый день и освятил его».

В следующий затем период, то есть в седьмой «день» мира, который, как учат св. отцы, продолжается и поныне, Бог перестал творить. Он благословил и освятил этот «день», и назвал его субботой, то есть покоем; и заповедал, чтобы и люди покоились в свой обычный седьмой день от дел своих и посвящали его на служение Богу и ближним, то есть сделал день этот свободным от житейских дел – праздником.

По окончании творения Бог предоставил миру жить и развиваться по установленному Им плану и законам (или, как принято говорить, по «законам природы»), но в то же время Он непрестанно заботится о всем сотворенном, подавая каждому творению то, что ему необходимо для жизни. Такая забота Божия о мире называется «Промыслом Божиим».

ПРИМЕЧАНИЕ: Подробно о сотворении видимого мира см. св. Библию, в 1-й книге Моисея «Бытие» (Бут. 1:1-31; Бут. 2:1-3).

Как Бог сотворил первых людей

Бог сотворил человека иначе, нежели прочих тварей. Пред творением его Бог, в Пресвятой Троице, утвердил Свое желание, Он сказал: «сотворим человека по образу Нашему и по подобию Нашему».

И создал Бог человека из праха земного, то есть из вещества, из которого был создан весь вещественный, земной мир, и вдунул в лицо его дыхание жизни, то есть дал ему дух свободный, разумный, живой и бессмертный, по образу и подобию Своему; и стал человек с бессмертною душою. Этим «дуновением Божиим» или бессмертною душою и отличается человек от всех остальных живых тварей.

Таким образом, мы принадлежим к двум мирам: телом – к миру видимому, вещественному, земному, а душою – к миру невидимому, духовному, небесному.

И дал Бог первому человеку имя Адам, что значит «взятый из земли». Для него произрастил Бог на земле рай, то есть прекрасный сад и поселил в него Адама, чтобы он возделывал и хранил его.

В раю росли всевозможные деревья с прекрасными плодами, среди которых были два особенных дерева: одно называлось древом жизни, а другое – древом познания добра и зла. Вкушение плодов древа жизни имело силу охранять человека от болезни и смерти. О древе же познания добра и зла Бог заповедал, то есть повелел человеку: «от всякого дерева в раю ты можешь есть, а от древа познания добра и зла не ешь, потому что если вкусишь от него, то умрешь».

Потом, по повелению Божию, Адам дал имена всем зверям и птицам небесным, но не нашел среди них себе друга и помощника, подобного себе. Тогда Бог навел на Адама крепкий сон; и когда он уснул, взял одно из ребер его и закрыл то место плотью (телом). И создал Бог из ребра, взятого у человека, жену. Адам назвал ее Евою, то есть матерью людей.

Бог благословил первых людей в раю и сказал им: «плодитесь и размножайтесь, наполняйте землю и владейте ею».

Сотворив жену из ребра первого человека, Бог указал нам, что все люди происходят от одного тела и души, должны быть едиными – любить и беречь друг друга.

ПРИМЕЧАНИЕ: См. Библию в кн. «Бытие» (Бут. 2:7-9; Бут. 2:15-25; Бут. 1:27-29; Бут. 5:1-2).

Жизнь первых людей в раю

Земной рай, или прекрасный сад, в котором Бог поселил первых людей – Адама и Еву, находился в Азии, между реками Тигром и Евфратом.

Жизнь людей в раю была исполнена радости и блаженства. Совесть их была спокойна, сердце было чисто, разум был светлый. Не боялись они ни болезней, ни смерти, не имели нужды в одежде. Во всем у них был достаток и довольство. Пищей для них были плоды райских деревьев.

Среди животных не было вражды – сильные не трогали слабых, жили вместе и питались травой и растениями. Никто из них не боялся людей, и все любили и слушались их.

Но самое высшее блаженство Адама и Евы было в молитве, то есть в частой беседе с Богом. Бог являлся им в раю видимым образом, как отец детям, и сообщал им все нужное.

Бог создал людей, так же как и ангелов, для того, чтобы они любили Бога и друг друга и наслаждались великой радостью жизни в любви Божией. Поэтому, так же как и ангелам, Он дал им полную свободу: любить Его или не любить. Без свободы не может быть любви. А любовь проявляется в радостном исполнении желаний того, кого любишь.

Но, так как люди были менее совершенны, чем ангелы, то Господь и не дал им сразу и навсегда сделать выбор: принять или отвергнуть эту любовь, как то было с ангелами.

Бог стал учить людей любви. Для этого Он и дал людям эту маленькую, не трудную заповедь – не есть плодов с дерева познания добра и зла. Исполняя это повеление, или желание Божие, они могли так проявить этим свою любовь к Нему. Постепенно, переходя от легкого к более сложному, они укреплялись бы в любви и совершенствовались бы в ней. Адам и Ева с любовью и радостью слушались Бога. И была в раю во всем воля Божия и Божий порядок.

ПРИМЕЧАНИЕ: См. Библию в кн. «Бытие» (Бут. 2:10-14; Бут. 2:25).

Беседа о человеке

Когда мы говорим, что человек состоит из души и тела, то мы этим выражаем, что человек состоит не из одного лишь мертвого вещества – материи, но и из того высшего начала, которое эту материю оживотворяет, делает живой. В действительности же человек трехсоставен и состоит из тела, души и духа. Ап. Павел говорит: «Слово Божие живо и действенно и острее всякого меча обоюдоострого, оно проникает до разделения души и духа, составов и мозгов, и судит помышления и намерения сердечные» (Євр. 4:12).

1. ТЕЛО. Тело человека создано Богом «из праха земного» (Бут. 2:7) и потому оно принадлежит земле: «земля еси и в землю отыдеши» (Бут. 3:19), сказано первому человеку после его грехопадения. Своею телесной жизнью человек ничем не отличается от прочих живых существ – животных и состоит она в удовлетворении потребностей тела. Потребности тела многоразличны, но в общем все они сводятся к удовлетворению двух основных инстинктов: 1) инстинкта самосохранения и 2) инстинкта продолжения рода.

Оба эти инстинкта вложены Творцом в телесную природу всякого живого существа, с вполне понятной и разумной целью – дабы это живое существо не погибло и не уничтожилось бы бесследно.

Для общения с внешним миром тело человека наделено пятью органами чувств: зрением, слухом, обонянием, вкусом, осязанием, без коих человек был бы в этом мире вполне беспомощным. Весь этот аппарат человеческого тела необыкновенно сложен и премудро устроен, но сам по себе он был бы лишь мертвой машиной без движения, если бы его не оживотворяла душа.

2. ДУША. Душа дана Богом, как оживотворяющее начало для того, чтобы управлять телом. Иначе сказать, душа есть жизненная сила человека и каждого живого существа; ученые так ее и называют: виталистическая (жизненная) сила.

Душа есть и у животных, но она вместе с телом была произведена землей. «И сказал Бог: да произведет вода душу живую… рыб, пресмыкающихся. И сказал Бог: да произведет земля душу живую… скотов, гадов, зверей… по роду их: и стало так» (Бут. 1:20-24).

И только о человеке сказано, что после создания тела его из праха земного Господь Бог «вдунул в лицо его дыхание жизни, и стал человек душою живою» (Бут. 2:7). Это «дыхание жизни» и есть высшее начало в человеке, т. е. его дух, которым он безмерно возвышается над всеми другими живыми существами. Потому, хотя душа человеческая во многом сходна с душою животных, но в высшей своей части она несравненно превосходит душу животных, именно благодаря сочетанию ее с духом, который от Бога. Душа человека является как бы связующим звеном между телом и духом, представляя собою, как бы мост от тела к духу.

Все действия, или вернее движения души столь многообразны и сложны, так переплетаются друг с другом, столь молниеносно изменчивы и зачастую трудно уловимы, что их для удобства различения принято разделять на три вида, три разряда: мысли, чувства и желания. Эти движения души служат предметом изучения науки, называемой «психологией».

1. Органом тела, с помощью которого душа производит свою мыслительную работу, является мозг.

2. Центральным органом чувства принято считать сердце. Оно является мерилом того, что нам приятно или неприятно. Сердце естественно рассматривается, как некий центр жизни человека, центр, в котором вмещается все, что входит в душу совне, из которого исходит все, что обнаруживается душою вовне.

3. Желаниями человека руководит воля, которая не имеет для себя вещественного органа в нашем теле, а орудия для исполнения ее предначертаний, это наши члены, приводимые в движение при помощи мускулов и нервов.

Результаты деятельности нашего ума и чувства, порожденные сердцем, оказывают то или иное давление на волю, и наше тело производит то или иное действие или движение.

Таким образом, душа и тело тесно связаны друг с другом. Тело, с помощью органов внешних чувств, дает те или иные впечатления душе, а душа, в зависимости от этого, так или иначе управляет телом, руководит его деятельностью. Ввиду такой связи души с телом, эту жизнь нередко называют общим термином: «жизнь душевно-телесная». Однако, все же необходимо различать: жизнь телесную, как удовлетворение потребностей тела, и жизнь душевную, как удовлетворение потребностей души.

В чем состоит жизнь телесная, мы уже говорили. Она состоит в удовлетворении требований двух главных инстинктов: инстинкта самосохранения и инстинкта продолжения рода.

Жизнь душевная состоит в удовлетворении потребностей ума, чувства и воли: душа хочет приобретать знания и испытывать те или иные чувства.

3. ДУХ. Но жизнь человеческая далеко не исчерпывается удовлетворением одних только вышеперечисленных потребностей тела и души.

Тело и душа – это еще не весь человек, вернее сказать, – не полный человек. Над телом и душой стоит еще что-то высшее, а именно дух, который часто выступает в роли судии и души и тела и дает всему оценку с особенной, высшей точки зрения. «Дух», говорит Еп. Феофан, «как сила от Бога исшедшая, ведает Бога, ищет Бога, и в Нем Одном находит покой. Неким духовным сокровенным чутьем удостоверяясь в своем исхождении от Бога, он чувствует свою полную зависимость от Него и сознает себя обязанным всячески угождать Ему и жить только для Него и Им». Это как раз то, о чем говорил еще блаженный Августин: «Ты, Боже, создал нас со стремлением к Тебе, и беспокойно наше сердце, пока не успокоится в Тебе.

Дух в человеке проявляется в трех видах: 1) страх Божий, 2) совесть и 3) жажда Бога.

1. «Страх Божий» – это, конечно, не страх в нашем обычном человеческом понимании этого слова: это благоговейный трепет перед величием Божиим, неразрывно связанный с неизменною верою в истину бытия Божия, в действительность существования Бога, как нашего Творца, Промыслителя. Спасителя и Мздовоздаятеля. Все народы, на каких бы они ступенях развития не находились, все имеют веру в Бога. Еще древний писатель Цицерон, за две тысячи лет до нашего времени сказал: «нет ни одного народа, до такой степени грубого и дикого, чтобы не было в нем веры в Бога, хотя бы он и не знал Его существа». С тех пор, – говорит ученый Геттингер, – открыты и исследованы Америка и Австралия, и в состав истории вошло бесчисленное множество новых народов, а его слова все так же остаются непоколебимыми, разве только еще боле прежнего сделались несомненными и вполне очевидными. Таким образом, сколько история насчитывает протекших столетий, столько и доказательств для этой истины.

2. Второе, чем проявляет себя дух в человеке, это – совесть. Совесть указывает человеку, что право и что не право, что угодно Богу и что неугодно, что должно и чего не должно делать. Но и не только указывает, а и понуждает человека исполнять указываемое, причем за исполнение награждает утешением, а за неисполнение наказывает угрызением. Совесть есть наш внутренний судья – блюститель закона Божия. Недаром наш народ называет совесть «голосом Божиим» в душе человека.

3. Третье проявление духа в человеке Еп. Феофан метко назвал «жаждою Бога». И в самом деле, нашему духу от природы свойственно искать Бога, стремиться к соединению с Богом, жаждать Бога. Ничем тварным и земным наш дух удовлетворяться не может. Кто бы из нас сколькими и сколь разнообразными земными благами не обладал, ему все хочется чего-то большего. Эта вечная человеческая неудовлетворенность, это всегдашнее недовольство, эта поистине ничем ненасытимая жажда показывает, что у нашего духа есть стремление к чему-то высшему, чем все то, что его в земной жизни окружает, к чему-то идеальному, как принято говорить, а так как ничто земное этой жажды в человеке утолить не может, то дух человека и мятется, не находя себе покоя, пока не обретет полного удовлетворения в Боге, к живому общению с Коим дух человеческий всегда сознательно или бессознательно стремится.

Таковы проявления духа в человеке, которые и должны быть руководящим началом в жизни каждого человека, т. е. жить в общении с Богом, жить по воле Божией и пребывать в любви Божией, а это значит исполнять свое назначение на земле и наследовать вечную жизнь.

(По статье архим. Аверкия «Душевность и духовность». Мюнхен 1949 г.)

Грехопадение

Диавол завидовал райскому блаженству первых людей и задумал лишить их райской жизни. Для этого он вошел в змия и спрятался в ветвях дерева познания добра и зла. И когда Ева проходила недалеко от него, диавол начал внушать ей, чтобы она поела плодов от запрещенного дерева. Он с хитростью спросил Еву: «правда ли, что Бог не позволил вам есть ни от какого дерева в раю?»

«Нет», ответила змию Ева, «плоды со всех деревьев мы можем есть, только плодов с дерева, которое среди рая, сказал Бог, не ешьте и не прикасайтесь к ним, чтобы вам не умереть».

Но диавол начал лгать, чтобы соблазнить Еву. Он сказал: «нет, вы не умрете; но знает Бог, что если вы вкусите, то сами будете, как боги, и будете знать добро и зло».

Соблазнительная диавольская речь змия подействовала на Еву. Она посмотрела на дерево и увидела, что дерево приятно для глаз, хорошо для пищи и дает знание; и захотелось ей узнать добро и зло. Она сорвала плоды с запрещенного дерева и ела; затем дала мужу своему, и он ел.

Люди поддались искушению диавола, нарушили заповедь или волю Божию – согрешили, пали в грех. Так совершилось грехопадение людей.

Этот первый грех Адама и Евы, или грехопадение людей, называется первородным грехом, так как именно этот грех потом явился началом для всех последующих грехов в людях.

ПРИМЕЧАНИЕ: см. Библию в кн. «Бытие» (Бут. 3:1-6).

Последствия грехопадения и обетование Спасителя

Когда первые люди согрешили, им стало стыдно и страшно, как это и бывает со всеми, кто дурно поступает. Они тотчас же заметили, что они наги. Чтобы прикрыть свою наготу, они сшили себе из листьев смоковницы одежду, в виде широких поясов. Вместо того, чтобы получить совершенство, равное Божиему, как они того хотели, получилось наоборот, разум их помрачился, совесть их стала мучить, и они лишились душевного спокойствия.

Все это произошло потому, что они познали добро и зло против воли Божией, то есть через грех.

Грех настолько изменил людей, что, когда они услышали голос Бога в раю, то в страхе и стыде спрятались между деревьями, уже сразу забыв, что от вездесущего и всеведущего Бога нигде и ничего скрыть нельзя. Так всякий грех удаляет людей от Бога.

Но Бог, по милосердию Своему, стал призывать их к покаянию, то есть чтобы люди поняли свой грех, признались в нем перед Господом и попросили прощения.

Господь спросил: «Адам, где ты?»

Адам ответил: «голос Твой я услышал в раю и убоялся, потому что я наг, и скрылся».

Бог снова спросил: «Кто сказал тебе, что ты наг? Не ел ли ты плодов с дерева, от которого я запретил тебе есть?»

Но Адам сказал: «жена, которую Ты мне дал, она дала мне плод и я его ел». Так Адам стал сваливать вину на Еву и даже на самого Бога, давшего ему жену.

И сказал Господь Еве: «Что это ты сделала?»

Но и Ева вместо раскаяния ответила: «змий соблазнил меня, и я ела».

Тогда Господь возвестил последствия совершенного ими греха.

Еве Бог сказал: «В болезнях будешь рождать детей и должна повиноваться мужу».

Адаму сказал: «За твой грех земля не будет плодотворна, как прежде. Терние и волчцы произрастит она тебе. В поте лица твоего будешь есть хлеб», то есть будешь добывать пропитание тяжелым трудом, «пока не возвратишься в землю, из которой ты взят», то есть пока не умрешь. «Ибо прах ты и в прах возвратишься».

А диаволу, который скрывался в змее, главному виновнику человеческого греха, сказал: «проклят ты за то, что ты сделал это»… И сказал, что между ним и людьми будет борьба, в которой люди останутся победителями, а именно: «Семя жены сотрет тебе главу, а ты будешь жалить его в пяту», то есть от жены произойдет Потомок – Спаситель мира, Который родится от девы, победит диавола и спасет людей, но для этого Сам должен будет пострадать.

Это обетование или обещание Божие о пришествии Спасителя, люди приняли с верою и радостью, потому что оно давало им великое утешение. А чтобы люди не забыли этого обещания Божия, Бог научил людей приносить жертвы. Для этого Он повелел закалывать тельца, ягненка или козла и сжигать их с молитвою о прощении грехов и с верою в будущего Спасителя. Такая жертва была предизображением или прообразом Спасителя, Который должен был пострадать и пролить Свою кровь за наши грехи, т. е. Своею пречистою кровью омыть души наши от греха и сделать их чистыми, святыми, снова достойными рая.

Тут же, в раю и была принесена первая жертва за грех людей. И сделал Бог Адаму и Еве одежды из кожи животных и одел их.

Но так как люди стали грешными, то не могли уже больше жить в раю, и Господь изгнал их из рая. И поставил Господь при входе в рай ангела-херувима с огненным мечом, чтобы охранять путь к древу жизни. Первородный грех Адама и Евы со всеми его последствиями, путем естественного рождения, перешел на все их потомство, то есть на все человечество, – на всех нас. Вот почему мы рождаемся уже грешными и подлежим всем последствиям греха: скорбям, болезням и смерти.

Итак, последствия грехопадения оказались громадными и тяжкими. Люди лишились райской блаженной жизни. Мир, помраченный грехом, изменился: земля с тех пор стала с трудом давать урожай, на полях, вместе с добрыми плодами, стали расти сорные травы; животные стали бояться человека, стали дикими и хищными. Появились болезни, страдания и смерть. Но, самое главное, люди, через свою греховность утеряли ближайшее и непосредственное общение с Богом, Он уже не являлся им видимым образом, как в раю, то есть молитва людей стала несовершенной.

ПРИМЧАНИЕ: см. Библию в кн. «Бытие» (Бут. 3:7-24).

Беседа о грехопадении

Когда Бог сотворил первых людей, то увидел, что «добро зело есть» т. е. человек любовью своею устремлен к Богу, что в созданном человеке нет никаких противоречий. Человек представляет собою полное единство духа, души и тела, – одно гармоническое целое, именно, дух человека устремлен к Богу, душа соединена или свободно подчинена духу, а тело – душе; единство цели, стремления и воли. Человек был свят, обожествлен.

Воля Божия, именно, состоит в том, чтобы человек свободно, т. е. с любовью стремился к Богу, – источнику вечной жизни и блаженства, – и тем самым неизменно пребывал в общении с Богом, в блаженстве вечной жизни. Таковы были Адам и Ева. Потому то у них и был просветленный разум и «знал Адам каждую тварь по имени», значит ему были открыты физические законы мироздания и животного мира, которые мы теперь отчасти постигаем и постигнем в будущем. Но грехопадением своим люди нарушили в себе гармонию – единство духа, души и тела – расстроили свое естество. Не стало единства цели, стремления и воли.

Напрасно некоторые желают видеть смысл грехопадения иносказательно, т. е. что грехопадение состояло в физической любви между Адамом и Евой, забывая о том, что Сам Господь им заповедал: «плодитесь и размножайтесь…» Моисей ясно повествует, что «Ева согрешила прежде одна, а не вместе с мужем», – говорит Митрополит Филарет. «Как же мог написать сие Моисей, если бы он написал иносказание, которое здесь найти желают».

Суть грехопадения состояла в том, что прародители, поддавшись искушению, перестали взирать на запрещенный плод, как на предмет заповеди Божией, а стали рассматривать его в предполагаемом отношении к себе, – к своей чувственности и своему сердцу, своему разумению (Ккл. 7, 29), с уклонением от единства истины Божией в многочисленность собственных помыслов, собственных желаний не сосредоточенных в воле Божией, т. е. с уклонением в похоть. Похоть же, зачав грех, рождает действительный грех (Як. 1:14-15). Ева, искушаемая диаволом, увидела в запрещенном древе не то, что оно есть, но то, чего она сама желает, по известным видам похоти (1Ін. 2:16; Бут. 3:6). Какие же похоти открылись в душе Евы перед вкушением запрещенного плода? «И увидела жена, что дерево хорошо для пищи», т. е. она предположила некоторый особенный, необыкновенно приятный вкус в плоде запрещенном, – это похоть плоти. «И что оно приятно для глаз», т. е. жене показался более всех красивым плод запрещенный, – это похоть очес, или страсть к наслаждению. «И вожделенно, потому что дает знание», т. е. жене захотелось изведать того высшего и божественного знания, которое сулил ей искуситель, – это гордость житейская.

Первый грех рождается в чувственности – стремлением к приятным ощущениям, – к роскоши, в сердце, желанием наслаждаться без рассуждения, в разуме – мечтанием кичливого многоведения, и следственно, проницает все силы естества человеческого.

Расстройство естества человеческого и заключается в том, что грех отклонил или оторвал душу от духа, и душа, вследствие этого, стала иметь влечение к телу, к плоти и опираться на него, а тело, потерявшее эту возвышающую силу души и как само созданное из «хаоса», стало иметь влечение к чувственности, к «хаосу», к смерти. Потому и результат греха есть болезни, разрушение и смерть. Ум человеческий помрачился, воля ослабела, чувство исказилось, возникли противоречия, и душа человека потеряла целеустремленность к Богу.

Таким образом, преступивши за предел, положенный заповедью Божией, человек уклонил свою душу от Бога, истинного всеобщего сосредоточия и полноты, образовал для нее ложное средоточие в ее самости, заключил ее во тьме чувственности, в грубости вещества. Ум, воля и деятельность человека отвратились, уклонились, ниспали от Бога к твари, от небесного к земному, от невидимого к видимому (Бут. 3:6). Обманутый прельщением искусителя человек добровольно «приложился к скотам несмысленным и уподобился им» (Пс. 48:13).

Расстройство человеческого естества первородным грехом, оторванность души от духа в человеке, которая и теперь имеет влечение к чувственности, к похоти, ясно выражены в словах Ап. Павла: «Доброго, которого хочу, не делаю, а злое, которого не хочу, делаю. Если же делаю то, чего не хочу, уже не я делаю то, но живущий во мне грех» (Рим. 7:19-20). Человек постоянно имеет в себе «угрызения совести», сознавая свою греховность, преступность. Другими словами: поврежденного и расстроенного грехом естества своего человеку собственными силами, без вмешательства или помощи Божией, восстановить невозможно. Поэтому потребовалось снисхождение или пришествие Самого Бога на землю, – воплощение Сына Божия (принятие на Себя плоти), – для воссоздания падшего и растленного естества человеческого, для спасения человека от гибели и вечной смерти.

Почему Господь Бог допустил грехопадение первых людей. А если допустил, то почему Господь просто («механически») не возвратил их после грехопадения в прежнее состояние райской жизни?

Всемогущий Бог, несомненно, мог бы не допустить падения первых людей, но Он не захотел подавлять их свободы, потому что не Ему же было уродовать в людях Свой собственный образ. Образ же и подобие Божие в первую очередь выражается в свободе воли человека.

Хорошо разъясняет этот вопрос проф. Несмелов: «Ввиду того, что невозможность механического спасения Богом людей для многих представляется весьма неясной и даже совсем непонятной, мы считаем не лишним сделать более подробное объяснение этой невозможности. Спасти первых людей путем сохранения для них тех условий жизни, в которых они находились до своего падения, было невозможно потому, что погибель их заключалась не в том, что они оказались смертными, а в том, что они оказались преступными. Значит, пока они сознавали свое преступление, для них безусловно был невозможен рай именно в силу сознания ими своей преступности. А если бы случилось так, что они забыли бы о своем преступлении, то этим самым они бы только подтвердили свою греховность, и стало быть – для них опять таки был бы невозможен рай в силу их нравственной неспособности приблизиться к тому состоянию, которым выражалась их первобытная жизнь в раю. Следовательно, возвратить себе потерянный рай первые люди безусловно не могли – не потому, что этого Бог не хотел, а потому, что этого не допускало и не могло допустить их собственное нравственное состояние.

Но дети Адама и Евы не были повинны в их преступлении и не могли сознать себя преступными только на том основании, что их родители были преступники. Поэтому несомненно, что, одинаково сильный создать человека и возрастить младенца, Бог мог бы изъять детей Адама из состояния греховности и поставить их в нормальные условия нравственного развития. Но для этого, разумеется, необходимо:

а) согласие Бога на погибель первых людей,

б) согласие первых людей уступить Богу свои права на детей и навсегда отказаться от надежды спасения и

в) согласие детей оставить своих родителей в состоянии погибели.

Если мы допустим, что первые два из этих условий могут как-нибудь считаться хотя бы только возможными, то осуществить третье необходимое условие все-таки никаким путем невозможно. Ведь, если бы дети Адама и Евы на самом деле порешили, что пусть, мол, их отец и мать погибают за сделанное ими преступление, то этим самым они, очевидно, показали бы только, что они совершенно недостойны рая, и стало быть – они несомненно потеряли бы его».

Можно было уничтожить согрешивших людей и создать новых, но новосозданные люди, имея свободную волю, разве не стали бы грешить? Но Бог не захотел допустить, чтобы созданный им человек действительно был создан напрасно и, хотя бы в отдаленном потомке своем, не победил бы того зла, которому он позволит восторжествовать над собою. Ибо Всеведущий Бог ничего не делает напрасно. Господь Бог Своею превечною мыслью объял весь план миротворения; и в Его превечный план входило и воплощение Его Единородного Сына для спасения падшего человечества.

Именно, необходимо было воссоздать падшее человечество состраданием, любовью, чтобы не нарушить свободную волю человека; но чтобы человек сам по своей воле захотел возвратиться к Богу, а не по принуждению или по необходимости, ибо в этом случае люди не могли бы стать достойными чадами Божиими. А по превечной мысли Бога люди должны соделаться подобными Ему Самому причастниками вечной блаженной жизни с Ним.

Так премудр и благ Всемогущий Господь Бог, не возгнушавшийся сойти на грешную землю, принять на Себя нашу поврежденную грехом плоть, лишь бы спасти нас и возвратить к райскому блаженству вечной жизни.

Об образе и подобии Божием в человеке

Св. Церковь учит, – под образом Божиим, нужно разуметь данные Богом человеку силы души: ум, волю, чувство; а под подобием Божиим нужно разуметь способность человека направлять силы своей души к уподоблению Богу, – совершенствоваться в стремлении к истине и добру.

Более подробно можно объяснить так:

ОБРАЗ БОЖИЙ: находится в свойствах и силах души. Бог есть Дух невидимый, Который все в мире проникает, все оживляет, и в то же время Он есть Существо независимое от мира; душа человека, присутствующая во всем теле и оживляющая тело, хотя и имеет известную зависимость от тела, однако остается существовать и по смерти тела. Бог вечный; душа человека бессмертна. Бог премудрый и всеведущий; душа человека имеет силу познавать настоящее, помнить прошедшее и даже иногда предугадывать будущее. Бог преблагий (т. е. предобрый, премилостивый) – и душа человека способна любить других и жертвовать собою. Бог всемогущий, творец всего сущего; душа человека имеет силу и способность мыслить, творить, создавать, строить и т. п. Но, конечно, существует безмерное различие между Богом и силами души человеческой. Силы Божии безграничны, а силы души человеческой весьма ограничены. Бог есть Существо абсолютно свободное; и душа человека имеет свободу воли. Потому человек может желать, но может и не желать быть подобием Божиим, ибо это зависит от свободного желания самого человека, от его свободной воли.

ПОДОБИЕ БОЖИЕ зависит от направления душевных способностей. Оно требует духовной работы человека над собою. Если человек стремится к истине, к добру, – к правде Божией, то он становится подобием Божиим. Если же человек любит только самого себя, лжет, враждует, делает зло, заботится только о земных благах и думает только о теле своем, и не заботится о душе своей, то такой человек перестает быть подобием Божиим (т. е. похожим на Бога – Отца своего Небесного), а делается похожим в своей жизни на животных и может окончательно уподобиться злому духу – диаволу.

Каин и Авель

После изгнания из рая у Адама и Евы стали рождаться дети: сыновья и дочери. (Бут. 5:4).

Первого сына они назвали Каином, а второго Авелем. Каин занимался земледелием, а Авель пас стада.

Однажды они приносили жертву Богу: Каин – плоды земные, а Авель – лучшее животное из своего стада.

Авель был нрава доброго и кроткого, он приносил жертву от чистого сердца, с любовью и верою в обетованного Спасителя, с молитвою о помиловании и надеждою на милость Божию; и Бог принял жертву Авеля, – как полагают, дым от нее вознесся к небу.

Каин же был нрава злого и жестокого, он приносил жертву только как обычай, без любви и страха Божия. Господь не принял его жертвы; это, как думают, было видно из того, что дым от его жертвы расстилался по земле.

После этого Каин стал завидовать своему брату, вызвал Авеля в поле и там убил его.

Бог обратился к Каину, желая, чтобы он покаялся, и спросил его: «Где брат твой Авель?»

Каин дерзко ответил: «Не знаю; разве я сторож брату моему?»

Тогда Бог сказал ему: «Что ты сделал? Кровь брата твоего вопиет ко Мне от земли. За это ты будешь проклят и будешь скитаться по земле». И Каин, мучимый совестью, с женою бежал от своих родителей в другую землю.

Жизнь человека есть дар Божий, поэтому человек не имеет права ни сам себя лишать ее, ни отнимать ее у других. Отнятие жизни у ближнего называется убийством, а лишение самого себя жизни называется самоубийством и есть самый тяжкий грех.

Вместо убитого Авеля, Бог дал Адаму и Еве третьего сына – благочестивого Сифа, а потом и еще многих других детей. Адам и Ева долго жили на земле. Адам прожил 930 лет. Много они перенесли страданий и горя, сердечно раскаялись в своем грехе и твердо веровали в обещанного Спасителя. Вера эта спасла их, они находятся теперь в числе святых праотцев.

ПРИМЕЧАНИЕ: см. Библию в кн. Бытие (Бут. 4:1-16,25; Бут. 5:3-5).

Потоп

От детей Адама и Евы род человеческий быстро размножился, люди в то время жили долго, до 900 лет и более.

От Сифа произошли благочестивые и добрые люди – «сыны Божии», а от Каина нечестивые и злые – «сыны человеческие».

Сначала потомки Сифа жили отдельно от потомков Каина, сохраняли веру в Бога и будущего Спасителя. Но впоследствии стали брать себе в жены дочерей из потомков Каина и стали перенимать от них худые обычаи, развращаться и забывать истинного Бога.

Через продолжительное время, нечестие между людьми дошло до того, что из всех людей на земле остался верным Богу только один потомок Сифа – праведный Ной со своим семейством.

Видя великое развращение людей, милосердный Господь дал им на покаяние и исправление сто двадцать лет. Но люди не только не исправились, а стали еще хуже.

Тогда Господь определил омыть (очистить) землю водою от нечестивого человеческого рода, а праведного Ноя сохранить на земле, для дальнейшего размножения людей. Бог явился Ною и сказал: «конец пришел всякой твари, ибо земля наполнилась от них злодействами; и Я истреблю их с лица земли. Я наведу на землю потоп водный, чтобы погубить все, что есть на земле». Он повелел Ною построить ковчег, то есть большое четыреугольное судно на подобие дома, в котором могли бы поместиться его семья и животные, и дал ему для этого точные размеры и указания. Ной с верою принял повеление Божие и начал строить ковчег.

Когда ковчег был готов, Ной, по повелению Божию, вошел в него со своею женою, тремя сыновьями и их женами и, по указанию Божию, взял с собою всех животных и птиц, которые не могут жить в воде, чистых, (т. е. которых можно приносить в жертву) – по семи пар, а нечистых – по одной паре, чтобы сохранить племя их для всей земли. Взял и запас пищи для всех на целый год.

В тот день, когда Ной вошел в ковчег, воды потопа хлынули на землю – «разверзлись все источники великой бездны, и окна небесные отворились», то есть произошло великое наводнение с морей и океанов, а с неба лился на землю дождь сорок дней и сорок ночей. И поднялась вода на земле выше самых высоких гор, усиливаясь сто пятьдесят дней, и потопила всех людей и животных, так что никто уже не мог спастись, кроме тех, кто был в ковчеге.

После ста пятидесяти дней вода стала постепенно убывать. На седьмом месяце ковчег остановился на горах Араратских (в Армении). В первый день десятого месяца показались вершины всех гор. К концу года вода вошла в свои вместилища.

Ной открыл окно ковчега и выпустил ворона, чтобы узнать, сошла ли вода с земли, но ворон улетал и прилетал обратно на кровлю ковчега.

Потом Ной выпустил голубя, который, улетев, не мог найти места для жизни, потому что вода была еще на поверхности всей земли, и возвратился обратно в ковчег. Подождав семь дней, Ной снова выпустил голубя из ковчега. На этот раз голубь возвратился уже к вечеру и принес во рту свежий масличный лист. И Ной понял, что вода сошла с земли и на ней снова появилась зелень. Подождав еще семь дней, Ной опять выпустил голубя, и он уже не возвратился к нему. И открыл Ной кровлю ковчега и увидел, что земля уже обсохла.

Тогда, по повелению Божию, Ной вышел из ковчега со всею своею семьею и выпустил всех животных, бывших с ним.

И устроил Ной жертвенник, то есть место для принесения жертв, и принес за свое спасение благодарственную жертву Богу от всех чистых животных и птиц.

Бог милостиво принял жертву Ноя и благословил его и сыновей его и обещал, что больше никогда не будет такого потопа на истребление всего живого на земле за грехи людей, то есть не будет никогда всемирного потопа. В знамение этого обещания Господь указал на радугу в облаках, которая с тех пор и служит вечным напоминанием людям об этом Божием обещании.

ПРИМЕЧАНИЕ: см. Библию, в кн. «Бытие» (Бут. 4:17-24; Бут. 5; Бут. 6:1-22; Бут. 7; Бут. 8; Бут. 9:1-17).

Беседа о потопе

Со стороны неверующих существует возражение против потопа, которое заключается в том, будто невозможно, чтобы вся земля оказалась под водой в одно и то же время, как говорится в Библии. Но, как указывает английский исследователь Артур Гук: «ученый специалист д-р Джон Муррей установил, что если бы поверхность земли была превращена в плоскость, то имеется так много воды в морях, которые в некоторых местах достигают шести миль глубины, что ее хватило бы, – чтобы покрыть землю целиком одновременной повсеместной глубиной в две мили».

Но потоп мог быть и не в полном смысл слова всемирным. Надо вспомнить, для чего Господь совершил потоп: Увидел Господь, что велико развращение человеков на земле и что мысли их были зло на всякое время… И сказал Господь: истреблю с лица земли человеков, которых Я сотворил. (Быт.6и 7). Следовательно, потоп мы можем представить и в виде наводнения, охватившего только лишь пространство земли, населенное людьми, а как велико было это пространство во время потопа, мы совершенно не знаем. При этом нас может не смущать то обстоятельство, что Библия несколько раз говорит о потопе, как о распространившемся «по всей земле». Библия и вся религиозная литература, имеющая объектом своих забот лишь человеческую душу, часто называет землей и даже вселенной лишь область обитания человеков, и даже лишь область определенной человеческой культуры, созревшей для воздействия Священного Писания. Воспитанная на Библии Византия, именовала Вселенной бассейн Средиземного моря, почему и императоров своих называла «повелителями вселенной» и Константинопольскому патриарху дала титул вселенского.

Широкая же распространенность предания о потопе свидетельствует о том, что потоп был событием, охватившим все человечество, и оно сохранилось в памяти многих ветвей человеческого рода. Тот же исследователь Артур Гук сообщает, что халдеи, финикияне, вавилоняне, фригийцы, сирияне, персы, греки и даже армяне – все они имели, более или менее, согласные сказания о потопе. Повествование фригийцев, например, упоминает Еноха, как предвозвестившего потоп, и передает, что он плакал и молился об участи ожесточенных нераскаявшихся жителей допотопного мира. Найдена была древняя фригийская монета, с грубым изображением ковчега, и букв «N-0» на одной из ее сторон, несомненно, относящихся к Ною. Дальше мы обнаруживаем, что Индия и Китай имеют записи о потопе и, что при потопе, был спасен некто с семью человеками его семьи. Мексиканцы имели предание о человеке, который сделал судно, чтобы спастись при имевшей наступить катастрофе.

Ко всему следует указать, что на основании научных (геологических) раскопок установлено, что имеется в земле мощный слой глины, илистого наслоения, который не имеет в себе никаких остатков органической животной жизни. Этот слой резко отделяет слои каменного века (палеолита), от последующих слоев: неолита, бронзового и железного века. Французский ученый Мортилье, назвал этот слой hiatus, т. е. перерыв. Это илистое наслоение со дна морского произошло, как полагают, под действием мирового катаклизма, т. е. суша опустилась ниже уровня океана, воды которого и затопили всю землю, все горы. Как и говорит о том Моисей: «и разверзлись все источники великой бездны» (Бут. 7:11), а затем уже упоминает о дожде. Причем эти илистые наслоения покрывают мощным слоем всю Европу, Северную Африку и Западную Азию, до высоких гор. Ученый Кювье так и назвал эти отложения, этот мощный илистый слой, Deluge (Делюж) – потоп.

Конечно, для верующих людей все эти доказательства не нужны, т. к. они знают, что Всемогущий Господь Бог, сотворивши небо и землю, безусловно мог затопить всю сушу водами потопа.

Жизнь Ноя и его детей после потопа

Сыновья Ноя, вышедшие с ним из ковчега, были Сим, Хам и Иафет.

Ной стал возделывать землю и насадил виноградник. Когда из виноградного сока сделал вино и попробовал его, то опьянел, потому что еще не знал силы вина, и раскрывшись, лежал обнаженным в шатре своем. Это увидел сын его Хам, он непочтительно отнесся к отцу своему, пошел и рассказал об этом своим братьям. Сим же и Иафет взяли одежду, подошли к отцу так, чтобы не видеть его наготу, и покрыли его. Когда Ной проснулся и узнал о поступке своего меньшего сына Хама, то осудил и проклял его, в лице сына его Ханаана, и сказал, что потомки его будут в рабстве у потомков его братьев. А Сима и Иафета он благословил и предсказал, что в потомстве Сима сохранится истинная вера, а потомки Иафета распространятся по земле и примут истинную веру от потомков Сима.

Ной прожил 950 лет, он был последний, достигший такой глубокой старости. После него силы человеческие стали оскудевать, и люди могли доживать только до 400 лет. Но и при такой все еще долголетней жизни люди быстро размножались.

Все, что предсказал Ной своим сыновьям, в точности исполнилось. Потомки Сима называются семиты, к ним относится, в первую очередь, народ еврейский, в нем одном сохранялась вера в истинного Бога. Потомки Иафета называются иафетиды, к ним относятся народы, населяющие Европу, которые и приняли от евреев веру в истинного Бога. Потомки хама называются хамиты; к ним относятся ханаанские племена, первоначально населявшие Палестину, многие народы Африки и других стран. Хамиты всегда были в подчинении у других народов, а некоторые и до сего времени остаются дикарями.

ПРИМЕЧАНИЕ: см. Библию в кн. «Бытие» (Бут. 9:18-29; Бут. 10).

Столпотворение вавилонское и рассеяние людей

Размножившиеся потомки Ноя долгое время жили вместе в одной стране, недалеко от гор Араратских, и говорили на одном языке.

Когда человеческий род стал многочисленным, то злые дела и распри между людьми увеличились, и они увидели, что скоро придется им разойтись по всей земле.

Но, прежде чем разойтись, потомки Хама, увлекая за собою и других, задумали построить город и в нем башню, на подобие столпа, высотою до небес, чтобы прославиться и не быть в подчинении у потомков Сима и Иафета, как о том предсказал Ной. Они наделали кирпичей и принялись за работу.

Эта гордая затея людей была неугодна Богу. Чтобы зло окончательно не погубило их, Господь смешал язык строителей так, что они начали говорить на разных языках и перестали понимать друг друга. Тогда люди были вынуждены бросить начатую постройку и разойтись по земле в разные стороны. Потомки Иафета ушли на запад и расселились по Европе. Потомки Сима остались в Азии, Потомки Хама ушли в Африку, но часть их также осталась в Азии.

Недостроенный город прозван Вавилоном, что значит смешение. Вся же страна, где был этот город, стала называться землею Вавилонскою, а также Халдейскою.

Расселившиеся по земле люди постепенно стали забывать свое родство, и стали образовываться отдельные, самостоятельные народы или нации, со своими обычаями и языком.

Господь видел, что люди больше научаются друг от друга злым делам, чем добрым, и потому произвел смешение языков, и разделил людей на отдельные народы и дал каждому народу отдельную задачу и цель в жизни.

ПРИМЕЧАНИЕ: см. Библию в кн. «Бытие» (Бут. 11).

Появление идолопоклонства

Когда люди разошлись по всей земле, они стали забывать невидимого истинного Бога, Творца мира. Главной причиной этому были грехи, которые удаляют людей от Бога и затемняют разум. Праведников становилось все меньше, и некому было учить людей истинной вере в Бога. Тогда стала появляться среди людей неправильная вера (суеверие). Люди видели вокруг себя много дивного и непонятного, и вместо Бога они стали почитать солнце, луну, звезды, огонь, воду и разных животных, делать их изображения, поклоняться им, приносить жертвы и строить им храмы или капища. Такие изображения ложных богов называются идолами, или кумирами, а народы, поклоняющиеся им, называются идолопоклонниками, или язычниками. Так появилось на земле идолопоклонство.

Скоро почти все люди стали язычниками. Только в Азии, в потомстве Сима, был праведный человек по имени Авраам, который оставался верным Богу.

Авраам

Авраам жил в стране Халдейской, недалеко от Вавилона. Он был потомком Сима и, со всем своим семейством, сохранил истинную веру в Бога. Он был богат, имел много скота, серебра и золота, и много слуг; но не имел детей и скорбел об этом.

Бог избрал праведного Авраама, чтобы сохранить истинную веру, через его потомство, для всего человечества. А чтобы оградить его и его потомство от родного ему языческого народа (потому что среди родных людей – язычников скорее можно было научиться идолопоклонству), Бог явился Аврааму и сказал: «Выйди из земли твоей и из дома отца твоего в землю, которую Я укажу тебе. Я произведу от тебя великий народ и благословлю тебя и возвеличу имя твое. И благословятся в тебе все племена земные», то есть в этом народе – в его потомстве, со временем родится обещанный первым людям Спаситель мира, Который благословит все народы земли.

Аврааму было в то время семьдесят пять лет. Он повиновался Господу, взял жену свою Сарру, племянника Лота и все имение, которое они приобрели, всех слуг своих, и переселился в землю, которую указал ему Господь. Земля эта называлась Ханаанскою и была весьма плодородна. Там жили тогда хананеяне. Это был один из самых нечестивых народов. Хананеяне были потомками Ханаана, сына Хамова. Здесь Господь снова явился Аврааму и сказал: «Всю землю, которую ты видишь, Я дам тебе и твоему потомству». Авраам устроил жертвенник и принес Богу благодарственную жертву.

После этого земля Ханаанская стала называться обетованною, то есть обещанною, так как Бог обещал дать ее Аврааму и его потомству. А теперь она называется Палестиною. Находится эта земля на восточном берегу Средиземного моря, и по средине ее протекает река Иордан.

Когда стада Авраама и Лота так размножились, что им становилось вместе тесно и между их пастухами стали происходить непрестанные споры, тогда они решили дружелюбно разойтись.

Авраам сказал Лоту: «Да не будет раздора между нами, так как мы родственники. Не вся ли земля пред тобою? Отделись же от меня; если ты – направо, то я – налево».

Лот выбрал себе долину иорданскую и поселился в Содоме. А Авраам остался жить в земле Ханаанской и поселился близ Хеврона, у дубравы Мамры. Там около дуба Мамрийского, он раскинул свой шатер и устроил жертвенник Господу. Этот дуб Мамрийский и до сих пор еще растет в Палестине, около города Хеврона.

Спустя немного времени после того, как Лот поселился в Содоме, соседний царь Еламский напал на Содом, разгромил город и взял в плен людей и имущество. В числе пленников был и Лот.

Авраам, узнав об этом, тотчас же собрал своих слуг (318 человек), пригласил на помощь соседей, догнал неприятеля, напал на него и отбил всю добычу.

Когда Авраам возвращался, его встречали с торжеством. Мелхиседек, который был священником Бога Всевышнего и царем Салимским, принес Аврааму в дар хлеб и вино и благословил его.

О Мелхиседеке – его происхождении и смерти ничего неизвестно. Имя Мелхиседек значит царь правды: слово салим значит мир. Мелхиседек прообразовал собою Иисуса Христа: как Мелхиседек был вместе священником и царем, так и Иисус Христос есть Первосвященник и Царь. Как о Мелхиседеке не указано ни начала, ни конца жизни его – он как бы во веки жив, – так и Христос есть вечный Бог, Царь и Первосвященник; и мы называем Иисуса Христа – Первосвященником во век по чину Мелхиседекову. И как Господь наш Иисус Христос дал нам под видом хлеба и вина тело и кровь Свою, т. е. Святое Причастие, так и Мелхиседек, прообразовавши Спасителя, принес Аврааму хлеб и вино, и как старший благословил Авраама.

Авраам с благоговением принял от Мелхиседека благословение и подарил ему десятую часть своей добычи.

ПРИМЕЧАНИЕ: см. Библию, в кн. «Бытие» (Бут. 12-17).

Явление Бога Аврааму в виде трех странников

Однажды, в знойный день, Авраам сидел под тенью дуба, у входа своего шатра, и видит: стоят против него три странника. Авраам любил принимать странников. Он сразу же встал и побежал на встречу им, поклонился до земли и стал звать их к себе отдохнуть под деревом и подкрепиться пищею.

Странники зашли к нему. По обычаю того времени, Авраам омыл им ноги, подал хлеб, тут же приготовленный его женой Саррой, подал масла, молока и лучшего жаренного теленка и стал угощать их. И они ели.

И сказали они ему: «где Сарра; жена твоя?»

Он ответил: «Здесь, в шатре».

И сказал один из них: «через год Я опять буду у тебя, и у Сарры, жены твоей, будет сын».

Сарра, стоявшая сзади у входа в шатер, слышала эти слова. Она засмеялась про себя и подумала: мне ли иметь такое утешение, когда я уже состарилась?

Но странник сказал: «зачем Сарра засмеялась? Есть ли что трудное для Господа? В назначенный срок Я буду у тебя и у Сарры родится сын».

Сарра же испугалась и сказала: «я не смеялась».

Но он сказал ей: «нет, ты засмеялась».

Авраам тогда понял, что перед ним не простые странники, а что с ним говорит Сам Бог.

Аврааму в это время было 99 лет, а Сарре 89.

ПРИМЕЧАНИЕ: см. Библию в кн. «Бытие» (Бут. 18:1-16).

Гибель Содома и Гоморры

Уходя от Авраама, Бог открыл ему, что Он истребит соседние города Содом и Гоморру, так как они самые нечестивые города на земле. В Содоме же жил племянник Авраама, праведный Лот.

Авраам стал умолять Господа, чтобы Он помиловал эти города, если там найдутся пятьдесят праведников.

Господь сказал: «Если Я найду в городе Содоме пятьдесят праведников, то ради них помилую весь город».

Авраам снова спросил: «может быть, до пятидесяти праведников не достанет пяти?»

Господь сказал: «не истреблю, если найду там сорок пять праведников».

Авраам же продолжал говорить с Господом и умолять Его, все уменьшая число праведников, пока не дошел до десяти; он сказал: «Да не прогневается Владыка, что я скажу еще однажды: может быть, найдется там десять праведников?»

Бог сказал: «Не истреблю и ради десяти». Но в этих несчастных городах жители были так злы и развращены, что там не нашлось и десяти праведных людей. Эти нечестивцы хотели даже надругаться над двумя Ангелами, пришедшими, чтобы спасти праведного Лота. Они уже готовы были выломать дверь, но Ангелы поразили их слепотою, и вывели Лота с его семейством – с женой и двумя дочерьми – за город. Они велели им бежать и не оглядываться назад, чтобы не погибнуть.

И тогда пролил Господь на Содом и Гоморру дождь из серы и огня и истребил эти города и всех людей в них. И опустошил все место это так, что в долине той, где они были, образовалось соляное озеро, известное теперь под именем Мертвого моря, в котором не может жить ничто живое.

Жена же Лотова, когда убегала из города, оглянулась назад, на Содом, и тотчас превратилась в соляной столп.

Тем, что жена Лота оглянулась на Содом, она показала, что жалеет об оставленной греховной жизни – оглянулась, задержалась, – и сразу превратилась в соляной столп. Это строгий урок нам: когда Господь спасает нас от греха, нужно убегать от него, не оглядываться на него, т. е. не задерживаться и не жалеть о нем.

ПРИМЕЧАНИЕ: см. Библию в кн. «Бытие» (Бут. 18:16-33,19:20).

Принесение Исаака в жертву

Через год после явления Аврааму Бога в виде трех странников исполнилось предсказание Господа: у Авраама и Сарры родился сын, которого они назвали Исааком. Аврааму тогда было сто лет, а Сарре девяносто. Они очень любили своего единственного сына.

Когда Исаак вырос, Бог пожелал возвысить веру Авраама и научить через него всех людей любви к Богу и послушанию воли Божией.

Бог явился Аврааму и сказал: «возьми сына твоего единственного Исаака, которого ты любишь, иди в землю Мориа, и принеси его в жертву на горе, которую Я тебе укажу».

Авраам повиновался. Ему было очень жалко своего единственного сына, которого он любил больше, чем самого себя. Но Бога он любил больше всего и верил Ему совершенно, и знал, что Бог никогда и ничего плохого не пожелает. Он встал рано утром, оседлал осла, взял с собою сына Исаака и двух слуг; взял дрова и огонь для всесожжения и отправился в путь.

На третий день пути они пришли к горе, которую указал Господь. Авраам оставил слуг и осла под горою, взял огонь и нож, а дрова возложил на Исаака и пошел с ним на гору.

Когда они шли вдвоем на гору, Исаак спросил Авраама: «Отец мой! у нас есть огонь и дрова, а где же агнец (ягненок) для жертвоприношения?»

Авраам ответил: «Господь усмотрит Себе агнца». И шли далее оба вместе и пришли на верх горы, на место, указанное Господом. Там Авраам устроил жертвенник, разложил дрова, связал сына своего Исаака и положил его на жертвенник поверх дров. Он уже поднял нож, чтобы заколоть своего сына. Но ангел Господень позвал его с неба и сказал: «Авраам, Авраам! Не поднимай руки твоей на отрока и не делай над ним ничего. Ибо теперь Я знаю, что ты боишься Бога, потому что не пожалел единственного твоего сына для Меня».

И увидел Авраам невдалеке барана, запутавшегося кустарнике, и принес его в жертву вместо Исаака.

За такую веру, любовь и послушание Бог благословил Авраама и обещал, что у него будет потомства так много, как звезд на небе и как песку на берегу моря, и что в его потомстве получат благословение все народы земли, то есть из его рода произойдет Спаситель мира.

Принесение Исаака в жертву было прообразом или предсказанием людям о Спасителе, Который, будучи Сыном Божиим, отдан будет Своим Отцом на крестную смерть, в жертву за грехи всех людей.

Исаак, являясь прообразом Спасителя за две тысячи лет до Рождества Христова, пред-изобразил, по воле Божией, Иисуса Христа. Он так же, как Иисус Христос, безропотно шел на место жертвы. Как Иисус Христос нес на Себе крест, так и Исаак на себе нес дрова для жертвоприношения.

Гора, на которой Авраам приносил в жертву Исаака, получила название горы Мориа. Впоследствии на этой горе был построен царем Соломоном, по указанию Божию, Иерусалимский храм.

ПРИМЕЧАНИЕ: см. Библию, в кн. «Бытие» (Бут. 21-22).

Женитьба Исаака

Сарра, жена Авраама, умерла когда ей было 127 лет. Сам же Авраам почувствовал слабость здоровья и решил женить сына своего Исаака, но только не на хананеянке, а на девушке своего племени. Исааку исполнилось тогда сорок лет.

Авраам призвал старшего раба своего Елеазара и сказал ему: «Клянись мне Господом, Богом неба и земли, что ты не возьмешь сыну моему жены из дочерей хананеев, среди которых я живу, но пойдешь на родину мою, к племени моему, и приведешь оттуда невесту Исааку, сыну моему».

Елеазар дал клятву и тотчас отправился в путь. Тогда был обычай, чтобы жених давал родителям дары за невесту; чем богаче была невеста, тем богаче были и дары (вено).

Елеазар взял с собою для подарков разные дорогие вещи и десять верблюдов и отправился в Месопотамию, в город Харран, где жил Нахор, брат Авраама.

Подойдя к городу, Елеазар остановился у колодца. День склонялся к вечеру, когда женщины обычно приходят черпать воду. Елеазар стал молиться Богу, он говорил: «Господи, Боже, господина моего Авраама, пошли ее сегодня навстречу мне и сотвори милость господину моему. Вот, я стою у источника, к которому дочери городских жителей выходят черпать воду. Пусть та девица, которая на мою просьбу наклонит кувшин и даст мне напиться, скажет: – пей, я и верблюдам твоим дам пить, – будет назначена Тобою для Исаака».

Не успел окончить молитву Елеазар, как к колодцу спустилась с кувшином на плече прекрасная видом девица, почерпнула воды и пошла вверх.

Елеазар подбежал к ней и сказал: «Дай мне испить немного воды из кувшина твоего».

Девица сказала: «Пей, господин мой». И тотчас спустила кувшин с плеча на руку свою и напоила его.

Когда Елеазар напился, девица сказала: «Я стану черпать и для верблюдов, пока не напьются все». Она сразу же вылила воду из кувшина своего в поило, и побежала опять к колодцу почерпнуть воды, и начерпала для всех верблюдов его.

Елеазар смотрел на нее с изумлением и молчанием.

Когда верблюды перестали пить, Елеазар взял золотую серьгу и два запястья на руки и подарил ей, и спросил ее: «Чья ты дочь? скажи мне, есть ли в доме отца твоего место для ночлега?»

Девицу эту звали Ревекка, она ответила: «Я дочь Вафуила, сына Нахора. У нас много соломы и корму и есть место для ночлега».

Елеазар стал на колени и возблагодарил Бога, что Он услышал молитву его.

Ревекка побежала в дом свой и обо всем рассказала матери своей и всем домашним.

У Ревекки был брат Лаван, он тотчас побежал к источнику и сказал Елеазару: «Войди, благословенный Господом. Зачем ты стоишь здесь? Я приготовил дом и место для верблюдов».

Елеазар вошел в дом. Лаван расседлал верблюдов, дал им соломы и корму. Сразу же принесли воды умыть ноги Елеазару и людям, которые были с ним, и предложили им пищу.

Но Елеазар сказал: «Я раб Авраамов. Не стану есть, пока не скажу дела своего». И рассказал Елеазар подробно, зачем он пришел и как по его молитве Господь дал знамение о Ревекке. Когда же все рассказал, то спросил: «теперь скажите мне, намерены ли вы оказать милость и правду господину моему или нет?»

Лаван и Вафуил ответили: «От Господа пришло это дело, и мы не можем прекословить тебе. Вот Ревекка пред тобою: возьми ее и пойди; пусть будет она женою сына господина твоего, как сказал Господь».

Когда Елеазар услышал такие слова их, то с благодарностью поклонился Господу до земли. Затем вынул золотые и серебряные вещи и одежды и одарил ими невесту, брата ее и мать ее.

На другой день Елеазар просил, чтобы их отпустили домой. Но брат и мать Ревекки стали уговаривать его остаться хотя бы на десять дней.

Но Елеазар ответил: «Не удерживайте меня, ибо Господь благоустроил путь мой».

Тогда родители призвали Ревекку и спросили ее: «Пойдешь ли с этим человеком?» Ревекка сказала: «Пойду». Тогда родители благословили ее и отпустили в путь.

Когда же Елеазар с Ревеккою и спутниками подъезжали на верблюдах к шатрам Авраама, Исаак встретил их.

И стала Ревекка женою Исаака. Любовь к Ревекке утешила Исаака в печали о смерти матери его, Сарры.

ПРИМЕЧАНИЕ: См. Библию, в кн. «Бытие» (Бут. 23-24).

*** * ***

Женитьба Исаака есть великий пример для всех поколений. Как часто заблуждаются молодые люди при важнейшем вопросе своей жизни – при вступлении в брак. Одни ищут богатства, другие – красоту телесную, третьи – благородство и т. п., и только редкие ищут разума и кроткого доброго сердца, т. е. красоту внутреннюю, духовную. Первые качества временны и преходящи, а второе – внутренняя красота, постоянна и не зависит от перемены внешних обстоятельств.

Неверное отношение к браку происходит оттого, что люди хотят сами устроить свое счастье, без Бога, по своим эгоистическим прихотям.

Христианские юноши и девицы, желающие вступить в брак, должны усердно молить Господа-Сердцеведца, чтобы Он Сам, по Своей воле, устроил их супружество и благословил их Своею благодатью, ибо без благословения Божия никому не устроить своего счастья, доброго порядка в супружеской жизни и истинно-христианской семьи.

Добрая же христианская семья есть ограждение чистых нравов, почва для насаждения добра в человечестве, орудие и средство для распространения и утверждения на земле святой Христовой Церкви.

Семья является также и основою государства, как хорошо говорит об этом Филарет, митрополит Московский: «в семействе лежат семена всего, что потом раскрывается и возрастает в великом семействе, которое называется государством».

Исав и Иаков

У Исаака было два сына: Исав и Иаков.

Исав был искусным звероловом (охотником) и часто жил в поле, Иаков был кроткий и тихий, жил в шатрах вместе с отцом и матерью.

Исаак больше любил Исава, который угождал ему пищей из дичи своей, а Ревекка больше любила Иакова.

Исаву, как старшему сыну, принадлежало первородство, то есть преимущество над Иаковом в благословении от отца.

Но вот, однажды Исав возвратился с поля усталым и голодным. Иаков в это время варил себе похлебку из чечевицы.

И сказал ему Исав: «Дай мне поесть».

Иаков же сказал: «Продай мне свое первородство», так как ему очень хотелось, чтобы к нему стало относиться благословение, данное Богом Аврааму, и тем самым ревностно послужить Богу.

Исав ответил: «вот я умираю от голода, что мне в этом первородстве?» Таким ответом Исав показал свое пренебрежительное отношение к благословению Божию.

Иаков сказал: «Поклянись».

Исав поклялся и продал свое первородство Иакову за чечевичную похлебку.

Когда же Исаак состарился и ослеп, то, чувствуя, что жизнь его подходит к концу, он захотел благословить Исава, как старшего сына. Но, благодаря хитрости, устроенной Ревеккой, он вместо Исава благословил Иакова. Исаак вскоре узнал свою ошибку, и не смотря на это, все же утвердил за Иаковом свое благословение.

За это Исав возненавидел брата и даже хотел убить его, так что Иаков должен был уйти из родной семьи.

По совету родителей, он отправился на родину своей матери в Месопотамию, в землю Вавилонскую, к брату ее Лавану, чтобы пожить у него, пока не пройдет гнев Исава, и при этом жениться на одной из дочерей Лавана.

ПРИМЕЧАНИЕ: См. Библию, в кн. «Бытие» (Бут. 23-25; Бут. 27:1-9).

Видение Иаковом таинственной лестницы

На пути Иаков остановился в поле ночевать, подложил под голову камень и уснул. И вот, он видит во сне: стоит лестница на земле, а верх ее касается неба. Ангелы Божии восходят и нисходят по ней, а на верху лестницы стоит Сам Господь.

И говорит Господь Иакову: «Я Господь, Бог Авраама и Исаака. Не бойся! Землю, на которой ты лежишь, Я дам тебе и твоему потомству. И будет потомство твое многочисленно, как песок земной, и в семени твоем благословятся все народы земли. И вот, Я с тобою, и сохраню тебя везде, куда ты ни пойдешь, и возвращу тебя в эту землю».

Здесь под семенем или потомком его, через которого благословятся, то есть осчастливятся, все народы, разумеется Спаситель. Лестница же, соединявшая небо с землею, прообразовала Божию Матерь, через Которую Сын Божий, родившись от Нее, сошел на землю для спасения людей. Божия Матерь, как та лестница, соединила небо с землею.

Проснувшись, Иаков сказал: «Страшно сие место: это – дом Божий, это – врата небесные». Камень, на котором он спал, поставил он памятником и возлил на него елей (масло) в жертву Богу. Место это он назвал Вефиль, что значит: дом Божий. После этого, с надеждою на помощь Божию, он спокойно продолжал свой путь в Месопотамию.

Иаков пришел в Харран к Лавану, к брату матери своей (т. е. к шурину, или иначе, к швагеру). Иаков рассказал Лавану обо всем и остался жить и работать у Лавана.

Лаван спросил Иакова, какую он хочет плату за свою работу. Иаков согласился работать Лавану семь лет за дочь его, Рахиль, чтобы потом жениться на ней, т. к. он ее полюбил.

Но Лаван хитростью отдал Иакову в жену не Рахиль, а старшую свою дочь Лию, оправдываясь тем, что таков местный закон, чтобы не отдавать младшую дочь раньше старшей.

Тогда обманутый Иаков согласился работать еще семь лет за Рахиль.

Через двадцать лет Иаков благополучно возвратился к отцу своему, в землю Ханаанскую, с большою семьей и имуществом. Исав же, давно не видевший брата своего, радостно встретил Иакова еще на пути.

Господь, при особых таинственных обстоятельствах испытав силу Иакова, дал ему новое имя Израиль, что значит «бого-борец». И стал Иаков родоначальником народа Израильского, или, что то же, Еврейского.

ПРИМЕЧАНИЕ: См. Библию, в кн. «Бытие» (Бут. 28:10-22; Бут. 29-35).

Иосиф

У Иакова было двенадцать сыновей: Рувим, Симеон, Левий, Иуда, Иссахар, Завулон, Дан, Неффалим, Гад, Асир, Иосиф и Вениамин. От них потом произошли двенадцать колен, или племен, народа еврейского.

Из всех своих сыновей Иаков больше всего любил Иосифа за кротость и послушание и сшил ему разноцветную одежду. Братья же стали завидовать Иосифу и возненавидели его.

Однажды Иосиф видел сон, что он с братьями был в поле и вязал снопы. И вот его сноп встал посредине прямо, а снопы братьев окружили его сноп и поклонились ему. В другой раз Иосиф видел во сне, что солнце, луна и одиннадцать звезд поклонились ему. Когда он рассказывал свои сны, отец заметил ему: «Что это за сны? Неужели я и твоя мать и братья будем кланяться тебе?» Братья же еще больше стали ненавидеть Иосифа.

Вскоре после этого братья пасли стада далеко от дома, и отец послал Иосифа навестить их и узнать, здоровы ли братья его и цел ли скот. Когда он подходил к ним, братья еще издали увидели Иосифа и стали говорить: «Вот идет сновидец, давайте убьем его и тогда посмотрим, как исполнятся сны его». Но Рувим, старший из братьев, сказал: «Не проливайте крови; бросьте его лучше в ров». А сам думал потом спасти Иосифа и возвратить отцу. Братья послушались; они сняли с Иосифа разноцветную одежду и бросили его в глубокий ров, в котором не было воды. В это время проезжали мимо них купцы с товарами в Египетскую землю. Один из братьев – Иуда посоветовал продать Иосифа, и они продали его за двадцать сребреников. Затем они взяли одежду Иосифа, вымазали ее кровью козленка, принесли к отцу и сказали: «мы нашли эту одежду, не Иосифа ли она?» Иаков узнал одежду. «Верно, дикий зверь растерзал Иосифа!» с горестью воскликнул он, Потом он долго оплакивал своего любимого сына и не мог утешиться.

Иосиф, проданный братьями (по совету брата Иуды) за 20 сребрен., был прообразом Христа, проданного Иудой за 30 сребренников.

ПРИМЕЧАНИЕ: см. Библию, в кн. «Бытие» (Бут. 37); и кн. «Исход» (Вих. 1:1-4).

Иосиф в Египте

Купцы привезли Иосифа в Египет и продали одному царедворцу, по имени Потифару (или Пентефрию). Живя в Египте, среди язычников, Иосиф твердо хранил веру в истинного Бога и боялся в чем-либо согрешить пред Ним; своему господину служил честно. Потифар полюбил его и сделал управляющим в своем доме. Но злая и коварная жена Потифарова оклеветала Иосифа перед своим мужем. Потифар поверил жене и посадил Иосифа в тюрьму.

Но Бог видел невинность Иосифа и помог ему. В той же тюрьме сидели виночерпий и хлебодар фараона, царя египетского. Однажды они видели сны. Виночерпию снилось, что он собрал с трех виноградных лоз ягоды, выжал из них сок в чашу и подал фараону. Хлебодар же видел, будто он нес на голове три корзины с хлебом, и птицы прилетали и клевали из них. Иосиф объяснил эти сны. Виночерпию он сказал, что через три дня фараон простит его, и он снова будет виночерпием, а хлебодару сказал, что фараон через три дня велит его повесить, и птицы будут клевать его тело. И все исполнилось так, как сказал Иосиф.

Через два года после этого увидел фараон в одну ночь два особенных сна. Ему снилось, будто он стоит на берегу реки, и вот, вышли из реки сначала семь коров полных и красивых, а за ними семь коров тощих; тощие коровы поглотили полных, а сами не сделались полнее. Другой же сон – будто на одном стебле выросло семь колосьев полных, а после семь колосьев сухих и тощих и тощие колосья поглотили семь полных колосьев. Утром фараон призвал всех мудрецов египетских, но никто из них не мог истолковать ему снов.

Тогда виночерпий вспомнил об Иосифе и сказал о нем царю. Иосифа привели к фараону, и он объяснил сны. «Оба сна, – сказал он, – означают одно и то же: вот, наступит в земле египетской семь лет изобилия; после же них наступит семь лет голода». При этом Иосиф дал фараону совет заготовить в урожайные годы столько хлеба, чтобы его достало на все время голода.

Фараон понял, что Сам Бог открыл Иосифу значение снов, и сделал его главным начальником в земле Египетской, первым после себя, и ему поручил заготовлять хлеб.

ПРИМЕЧАНИЕ: См. Библию, в кн. «Бытие» (Бут. 39-40; Бут. 41:1-46).

Свидание Иосифа с братьями и переселение Иакова с семейством в Египет

В семь плодородных лет Иосиф собрал в Египте столько хлеба, что его достало и на голодные годы, и даже можно было продавать и в другие страны. Отовсюду стали приезжать в Египет за хлебом, потому что голод был по всей земле.

Приехали в Египет за хлебом и сыновья Иакова, из земли Ханаанской. Они пришли к Иосифу, поклонились ему до земли, но не узнали его. Иосиф же узнал братьев и невольно вспомнил сны своего детства; но чтобы видеть, сделались ли братья лучшими, обошелся с ними сурово и сказал им: «Вы, верно, соглядатаи (чужие разведчики), пришли высмотреть все в нашей земле, чтобы потом завоевать ее».

– «Нет», ответили братья, «мы – люди честные и все сыновья одного человека в земле Ханаанской. Нас было двенадцать, но одного не стало, а младший остался с отцом».

– «Если вы говорите правду», сказал Иосиф, «то пусть один из вас останется здесь, а остальные пусть отвезут хлеб и привезут младшего брата».

Братья стали тогда говорить между собою, думая, что Иосиф не понимает их, так как он говорил с ними через переводчика: «Вот, мы терпим наказание за грех против нашего брата. Мы не пощадили его, зато и постигло нас такое горе».

Иосиф же, когда услышал, что они говорят, отошел от них и заплакал. Потом, он оставил у себя Симеона, а прочих братьев отпустил.

Через год братья снова приехали в Египет за хлебом и привезли с собою младшего брата Вениамина. Иосиф, увидев между ними Вениамина, приказал ввести их в дом свой и устроил для них обед. И когда смотрел на Вениамина, то от радости прослезился. Чтобы братья не заметили его слез, он ушел в другую комнату и умыл свое лицо. После обеда Иосиф велел насыпать им хлеба в мешки, а в мешок Вениамина приказал положить серебряную чашу, из которой пил сам. На следующее утро он отпустил их домой.

Но едва братья выехали, как Иосиф велел своему управителю догнать их и обыскать, не они ли украли чашу. Чаша нашлась в мешке Вениамина. Братья все вернулись к Иосифу, пали пред ним на землю и сказали: «Бог открыл неправду нашу; теперь мы все рабы твои».

«Нет, – отвечал Иосиф, – пусть останется рабом тот, у кого нашлась чаша, а вы можете возвратиться к отцу».

Тогда выступил Иуда и сказал Иосифу: «Господин мой! Отец наш стар и этого сына любит больше всех; я поручился привезти его в целости назад; пусть лучше я останусь рабом у тебя вместо него, а его отпусти с братьями к отцу; потому что, если он не вернется, то отец наш умрет с горя».

Теперь Иосиф увидел, что братья исправились, и больше не стал скрываться от них. Он выслал всех слуг, заплакал и сказал им: «я – брат ваш Иосиф, которого вы продали в Египет!»

Братья так смутились, что не могли говорить.

Но Иосиф продолжал: «Не бойтесь! Сам Бог привел меня сюда, для сохранения вашей жизни. Отправляйтесь скорее к отцу и скажите ему, чтобы он ехал в Египет ко мне, потому что еще остается пять лет голода». Потом стал он обнимать и целовать Вениамина и всех братьев и плакал, обнимая их.

Когда Иаков с великой радостью узнал, что сын его Иосиф жив, он переселился со всем своим семейством в Египет.

Семнадцать лет прожил престарелый Иаков-Израиль в Египте и стал приближаться к смерти. Сначала он благословил Иосифа и его детей – Манассию и Ефрема. Иосиф подвел сыновей своих к отцу так, что старший Манассия стоял против правой руки Иакова, а младший Ефрем стоял против левой. Но Иаков сложил руки крестом так, что правая его рука легла на голову Ефрема, а левая – на голову Манассии. И благословил их: Ефрема, как старшего, а Манассию, как младшего.

Это крестообразное сложение рук Иаковом для благословения было прообразом Креста Христова и того времени, когда люди будут получать благословение Господне не по старшинству, а по своим добрым делам и заслугам.

Потом, собрав вокруг постели всех сыновей своих, он каждому из них дал благословение и предсказал Иуде, что из потомства его будут цари над еврейским народом до тех пор, пока не придет Примиритель, то есть Христос Спаситель.

После всего он заповедал сыновьям своим, чтобы они похоронили его в земле Ханаанской, там, где похоронены его отцы. И умер Иаков-Израиль ста сорока семи лет, и отнесен был сыновьями в землю Ханаанскую и похоронен там.

Через пятьдесят лет после Иакова умер и Иосиф. Перед смертью он сказал, что Бог выведет еврейский народ из Египта и возвратит в землю Ханаанскую. Он заповедал также, чтобы кости его были перенесены в родную землю.

В Египте семья Иакова-Израиля скоро умножилась и составила народ, который стал называться израильским или еврейским. Он делился на двенадцать колен по числу двенадцати сыновей Иакова.

История Иосифа, пострадавшего от своих братьев, потом прославившегося и спасшего им жизнь, была прообразом Христа Спасителя. Спаситель также пострадал от своего народа, умер на кресте, потом воскрес и прославился, и спас людей от греха и вечной смерти.

ПРИМЕЧАНИЕ: см. Библию, в кн. «Бытие» (Бут. 41:47-57; Бут. 42-50).

Беседа: история Иосифа, записанная на языке деревьев

Рационалисты (люди, признающее источником познания только один разум, отвергающие всякий опыт и Божеств. Откровение), не верящие в историчность библейских повествований, относятся к истории Иосифа, как к легенде. Однако, этот рассказ не легенда, а действительное событие, имевшее место в истории древнего Египта. Автор этих строк со всей смелостью утверждает историчность данного события, так как оно оказалось записанным самою природою и записано совершенно неожиданным способом. В двадцатых годах текущего столетия автор занимался исследованием зависимости прироста древесины деревьев от различных природных явлений: от орошения, от осадков, климата, пожаров, вредителей, в связи с работами в этом направлении многих исследователей в России, в Америке и в Швеции. Тогда же было проведено обследование древесных остатков, сохранившихся в различных палеонтологических и археологических коллекциях. Особенно остановили наше внимание коллекции деревянных предметов, сохранившихся от времен древнего Египта. Таких предметов, в египетском отделе Петербургского Эрмитажа оказалось значительное число. Все они были в прекрасной сохранности, позволявшей точно установить, какое дерево было употреблено для той или другой вещи.

Таким образом, было выяснено, что часть вещей была сделана из деревьев, произрастающих до наших дней в Абиссинии и в областях верхних озер, откуда берет начало Голубой и Белый Нил. Эти породы были, конечно, в Египте привозными. Но не малое количество, находившихся в коллекции вещей было сделано из видов деревьев, до сих пор растущих в долине Нила. Среди этих видов столярами древнего Египта наиболее часто были использованы два вида: нильская акация и сикомора. Путем изучения строения древесины этих видов нам удалось установить, что имеется прямая зависимость ширины древесных колец от разливов Нила.

Как известно, от величины этих разливов зависит вся экономика Египта: когда разлив обильный, все население благоденствует, так как растительность Нильской долины в такие годы развивается бурно, поля дают обильный урожай; оказалось, что в такие годы и деревья, растущие по берегам Нила, образуют широкие кольца. В годы же слабых разливов – в стране недород и голод, а кольца деревьев становятся узкими, так как вся растительность страдает от недостатка влаги. Когда связь между урожаями и шириной древесных колец была установлена, я пришел к следующему заключению: если библейский рассказ передает действительно имевшее место в истории Египта событие, то 7 лет необычайных урожаев и семь лет сильных неурожаев должны были запечатлеться в кольцах, произраставших в то время на берегах Нила, деревьев.

Тогда я попросил помощницу хранителя Египетского Отдела Эрмитажа (им в те годы был акад. В. В. Струве), г-жу Н. Д. Флитнер, указать мне, какие деревянные предметы коллекций могут быть отнесены ко времени ХIII-ХVIII династий? К этой эпохе исследователи библейской археологии, как известно, относят историю пребывания евреев в Египте. Г-жа Флитнер указала мне ряд таких вещей. В числе их оказались: ящичек для хранения благовоний, сделанный из нильской акации, саркофаг одной из царевен, выдолбленный из сикоморы и некоторые другие предметы. Я произвел тщательное обследование этих предметов, начавши с ящичка для благовоний. Это небольшая вещичка, приблизительно 12 см. длины, 7 см. ширины и 8 см. глубины. (В свое время у меня были сделаны точные измерения и снимки, но они погибли во время бегства из СССР). Сделан был этот ящичек из одного и того же обрубка нильской акации. Обрубок был мастером расколот на тонкие дощечки, из которых при помощи растительной смолы и был склеен ящичек. Тождественность рисунка древесных слоев была видна на всех стенках ящичка, причем рисунок этот оказался исключительным: на всех дощечках бросалось в глаза наличие очень широких и очень узких слоев. Это чередование шло таким образом: сначала шла группа из шести необычайно широких слоев; а за ней непосредственно следовала группа, состоявшая из семи слоев очень узких. (Последовательность слоев во времени может быть установлена без особого затруднения каждым, кто знаком со строением так называемой весенней и осенней древесины). Выше мы сказали, что ширина древесных слоев на берегах Нила соответствует его разливам и связанными с этим урожаями или неурожаями. Таким образом, природа сама записала, что во время, соответствующее эпохе жизни Иосифа в Египте, в этой стране в несколько лет подряд имели место обильные урожаи. В эти годы и деревья образовывали необычайно широкие кольца. Таких годичных колец на ящичке, нами обследованном, оказалось – шесть. Но и перед этими кольца не были узкими, так что заметного расхождения с библейским рассказом о семи годах изобилия здесь нет. Относительно же следовавших за годами урожаев семи годов неурожая, строение древесины, нами обследованной, свидетельствует с неопровержимой точностью.

Кроме названного ящичка, мною был обследован также вышеназванный саркофаг. Его сохранность была несколько хуже сохранности ящичка для благовоний, но все-таки и на древесине сикоморы, из ствола которой был сделан саркофаг, удалось обнаружить подобную же группу слоев, подтверждающих с неопровержимой ясностью, что в основе библейского рассказа лежит несомненный факт, записанный на страницах великой книги Природы.

О сделанном открытии, в общих чертах, я сообщил в публичном докладе на вечере в память Д. Н. Кайгородова в феврале 1928 года и пытался напечатать с приложением всех материалов, полученных исследованием. Сделать этого не удалось, так как цензурные условия, существующие в СССР, не позволяют напечатать ничего, могущего способствовать увеличению авторитета книг Священного Писания.

К сказанному считаю полезным присоединить справку, относящуюся к истории древнего Египта.

Согласно библейской хронологии, продажа Иосифа братьями в Египет и следовавшее затем переселение туда патриарха Иакова имело место за 18 веков до Рождества Христова. Некоторые историки устанавливают точно дату переселения Иакова, а именно 1825 год. Замечательно, что при фараонах XII династии, в частности при Аменемхете III, царствовавшем в эти годы, сеть искусственного орошения была значительно расширена и усовершенствована. Уровень воды в Ниле при фараонах XII династии отмечался на скалах около Семнэ, у 2-го порога. В надписи, обнаруженной здесь и относящейся к 14 году царствования Аменемхета (т. е. к 1835 году до Р. X.) отмечен максимальный уровень, который превышал на 7 метров уровень воды, наблюдающийся теперь.

Очевидно, специальные чиновники следили за высотой подъема воды в Ниле, так как государственная власть отдавала себе ясный отчет в том, какое огромное значение для хозяйственной жизни страны имела система искусственного орошения, действие которой целиком зависело от количества воды в Ниле.

Особенно крупные работы в этот период имели место в Фаюмском оазисе. Здесь находилось большое водохранилище названное греками Меридово озеро. Озеро соединялось каналом со шлюзами, и эта система давала возможность регулировать орошение очень большой площади Фаюмского оазиса. (См. об этом у Масперо и Авдиева).

Остается добавить к вышеизложенному следующее: если бы можно было обследовать богатейшие египетские коллекции Британского и Каирского музеев, мы, несомненно, нашли бы еще ряд вещей, запечатлевших на себе события, описанные в последних главах книги Бытия.

Протоиерей Н. Смирнов.

Из газеты «Наша Страна», Буэнос Айрес. 1960 г.

История многострадального Иова

В очень давние времена жил к востоку от Палестины праведный человек, по имени Иов. Это был справедливый и добрый человек, который всегда старался во всей жизни своей угодить Богу. Господь наградил его за благочестие большими благами. Он имел многие сотни крупного и тысячи мелкого скота. Утешала его большая и дружная семья: у него было семь сыновей и три дочери.

Но диавол позавидовал Иову. Он стал клеветать Богу на праведного Иова: «Разве даром богобоязнен (праведен) Иов? Отними у него все, что у него есть, – благословит ли он Тебя?» Бог же, чтобы показать всем, насколько верен Ему Иов, и чтобы научить людей терпению в их страданиях, разрешил диаволу отнять у Иова все, что он имел. И вот, в один день, разбойники угнали у Иова весь его скот, слуг перебили, а страшный вихрь из пустыни разрушил дом, в котором собрались дети Иова, и все они погибли. Но Иов не только не стал роптать на Бога, а сказал: «Бог дал, Бог и взял: да будет благословенно имя Господне».

Посрамленный диавол не удовлетворился этим. Он снова стал клеветать на Иова: «3а жизнь свою отдаст человек все, что есть у него: но коснись его костей, его тела (т. е. порази его болезнью), – увидишь, благословит ли он Тебя?» Бог разрешил диаволу лишить Иова еще и здоровья. И вот заболел Иов самою страшною болезнью – проказой. Тогда даже жена Иова стала уговаривать его сказать слово ропота против Бога, а друзья его, вместо утешения, только расстраивали невинного страдальца своими несправедливыми подозрениями. Но Иов остался тверд, не потерял надежды на милосердие Божие и только просил Господа засвидетельствовать, что он терпит все невинно.

В беседе с друзьями Иов пророчествовал об Искупителе (о Спасителе) и о будущем воскресении: «Я знаю, Искупитель мой жив, и Он в последний день восставит из праха распадающуюся кожу мою сию, и я во плоти моей узрю (увижу) Бога. Я узрю (увижу) Его сам; мои глаза, а не глаза другого, увидят Его» (Йов. 19:25-27).

После этого Бог, показав всем пример верности и терпения в Своем рабе Иове, Сам явился и велел друзьям его, взиравшим на Иова, как на великого грешника, просить молитв за себя у него. Бог наградил Своего верного раба. Иову вернулось здоровье. У него было снова семь сыновей и три дочери, а скота стало вдвое больше прежнего, и жил Иов еще сто сорок лет в почете спокойно, благочестиво и счастливо.

История многострадального Иова учит нас, что несчастья Бог посылает не только за грехи, но иногда Бог посылает несчастья и праведникам для еще большего утверждения их в добре, для посрамления диавола и для прославления правды Божией. Затем история жизни Иова раскрывает нам, что не всегда земное счастье соответствует добродетельной жизни человека и учит нас также быть сострадательными к несчастным.

Иов, своими невинными страданиями и терпением, прообразовал Господа Иисуса Христа. Поэтому в дни воспоминания страданий Иисуса Христа (на Страстной седмице) в церкви читается повествование из книги Иова.

ПРИМЕЧАНИЕ: см. Библию, в «Книге Иова» (Йов. 1-42).

Египетское рабство

В Египте евреям сначала жилось хорошо. Но новые фараоны, вступавшие на египетский престол, стали забывать Иосифа и его заслуги. Они стали опасаться умножения еврейского народа, они боялись, что евреи станут сильнее египтян и восстанут против них. Фараоны стали изнурять их тяжелыми работами. Но чем больше изнуряли их, тем более они умножались. Тогда один из фараонов приказал убивать всех рождающихся у евреев мальчиков.

В то время, когда евреям жилось еще хорошо, они начали забывать Бога и стали перенимать языческие обычаи у египтян. Теперь, когда начались беды, они вспомнили о Боге и обратились к Нему с молитвою о спасении. Милосердный Господь услышал их и послал им избавление через пророка и вождя Моисея.

ПРИМЧАНИЕ: см. Библию, в кн. «Исход» (Вих. 1).

Моисей

Моисей родился у одного еврея, происходившего из колена Левиина. Мать три месяца скрывала сына от египтян. Но когда дольше нельзя было скрывать, она взяла тростниковую корзину, осмолила ее, положила в нее младенца и поставила корзину в тростнике, у берега реки. А сестра младенца Мариам, стала издали наблюдать, что дальше будет.

Дочь фараона, со служанками, пришла купаться на это место. Заметив корзинку, она велела достать ее. Когда она увидела плачущего младенца, ей стало жалко его. Она сказала: «это из еврейских детей».

Мариам подошла к ней и спросила: «не поискать ли для него среди евреек кормилицу?»

Царевна сказала: «Да, пойди и поищи».

Мариам пошла и привела мать. Царевна сказала ей: «возьми этого младенца и вскорми его мне; я дам тебе плату». Та с великою радостью согласилась.

Когда младенец подрос, мать привела его к царевне. Царевна взяла его к себе, и он был у нее вместо сына. Она дала ему имя Моисей, что значит: вынутый из воды.

Моисей вырос при царском дворе и был научен всей мудрости египетской. Но он знал, что он еврей, и любил свой народ. Однажды Моисей увидел, что египтянин бьет еврея. Он заступился за еврея и убил египтянина. Другой раз, Моисей увидел, как еврей бьет другого еврея. Он хотел остановить его, но тот дерзко ответил: «не хочешь ли ты и меня убить, как убил египтянина?!» Моисей испугался, видя, что об его поступке стало известно. Тогда Моисей убежал из Египта, от фараона в другую страну, в Аравию, в землю Мадиамскую. Он поселился у священника Иофора, женился на его дочери Сепфоре, и пас его стада.

Однажды Моисей ушел со стадами далеко и был у горы Хорива. Там он увидел терновый куст, который горел и не сгорал, то есть был объят пламенем, а сам не горел.

Моисей решил подойти ближе и посмотреть, отчего куст не сгорает. Тут он услышал голос из средины куста: «Моисей! Моисей! Не подходи сюда; сними обувь с ног твоих, потому что место на котором ты стоишь, святая земля. Я Бог Авраама, Исаака и Иакова».

Моисей закрыл лицо свое, потому что боялся посмотреть на Бога.

Господь сказал ему: «Я увидел страдания народа моего в Египте и услышал вопль его и иду избавить его от руки египтян и ввести в землю ханаанскую. Иди к фараону и выведи народ Мой из Египта». При этом Бог дал Моисею силу творить чудеса. А так как Моисей был косноязычен, то есть заикался, то Господь дал ему в помощь брата его Аарона, который бы говорил вместо него.

Куст, не сгоравший в огне, который видел Моисей при явлении ему Бога, получил название: «Неопалимая Купина». Он изображал собою состояние избранного еврейского народа, притесняемого и не гибнущего. Он был также прообразом Божией Матери, Которую не опалил огонь Божества Сына Божия, когда Он сошел через Нее с неба на землю, родившись от Нее.

ПРИМЕЧАНИЕ: см. Библию, в кн. «Исход» (Вих. 2-3; Вих. 4:1-28).

Пасха и исход евреев из Египта

Моисей пришел в Египет. В это время там уже царствовал другой фараон. Поговорив со старейшинами еврейского народа, Моисей и Аарон пошли к царю египетскому и от имени Божия потребовали от него, чтобы он отпустил евреев из Египта.

Фараон ответил: «Я вашего Бога не знаю и народа еврейского не отпущу», и приказал еще больше угнетать евреев.

Тогда Моисей, по повелению Божию, навел на Египет, последовательно, десять казней, то есть великих бедствий, чтобы фараон согласился отпустить еврейский народ из земли египетской. Так, по слову Моисея, вода в реках, озерах и колодцах превращалась в кровь; град и саранча истребляли растительность; наступила трехдневная тьма по всему Египту и т. п. Но, несмотря на такие бедствия, фараон все же не отпускал евреев. Он, начиная со второй казни, каждый раз призывал Моисея, просил его помолиться Господу и прекратить бедствие и обещал отпустить евреев; но как только казнь прекращалась, фараон снова ожесточался и отказывался отпустить их. Тогда наступила последняя, десятая, самая страшная казнь.

Перед десятою казнью Господь повелел евреям выбрать для каждого семейства однолетнего агнца (ягненка), заколоть его, испечь и есть с пресным хлебом и горькими травами, не сокрушая (не ломая) костей; кровью же агнца помазать косяки и перекладины у дверей. Евреи так и сделали.

В эту ночь ангел Господень поразил всех первенцев в Египте, от человека до скота. Он прошел мимо только тех домов, на дверях которых был сделан знак кровью. (Первенцем назывался первый, то есть старший сын). По всему Египту поднялся плач. Фараон призвал тогда Моисея и велел ему скорее уходить с народом еврейским из Египта.

С Моисеем вышло до шестисот тысяч человек, не считая жен и детей. Моисей взял с собою и кости Иосифа, как о том заповедал сам Иосиф перед своею смертью. Как только евреи выступили из Египта, перед ними явился столп, который днем был облачным, а ночью огненным. Он указывал им путь.

День избавления евреев от египетского рабства остался навсегда памятным для них. Господь установил в этот день главный ветхозаветный праздник, который Он назвал Пасхою. Слово «Пасха» означает: прохождение мимо, или избавление от беды (губитель прошел мимо еврейских жилищ). Каждый год вечером этого дня евреи закалывали и приготовляли пасхального агнца и ели его с пресным хлебом. Праздник этот продолжался семь дней.

Агнец пасхальный, кровью которого избавлены были первенцы еврейские от смерти, прообразовал собою Самого Спасителя Иисуса Христа, Агнца Божия, берущего на себя грехи мира, кровь Которого избавляет всех верующих от вечной погибели.

Сама же ветхозаветная еврейская Пасха прообразовала собою нашу новозаветную, христианскую Пасху. Как тогда смерть прошла мимо жилищ евреев, и они освобождены были от египетского рабства и получили обетованную землю, так в христианскую Пасху, Воскресение Христово, смерть вечная прошла мимо нас: Воскресший Христос, освободив нас от рабства диавола, дал нам вечную жизнь.

Христос умер на кресте в день, когда закалывали пасхального агнца, и воскрес непосредственно после еврейской Пасхи; вот почему воскресение Христово празднуется Церковью всегда после еврейской Пасхи и называется также Пасхою.

ПРИМЕЧАНИЕ: см. Библию, в кн. «Исход» (Вих. 4:29-31; Вих. 5-13).

Переход евреев через Чермное (Красное) море и другие чудеса

Евреи, по выходе из Египта, направились к Чермному, или Красному морю. Египтяне же, похоронивши умерших первенцев, стали жалеть, что отпустили евреев. Фараон, собрав войско с колесницами и всадниками, отправился в погоню за евреями. Он догнал их у берега моря. Увидев позади себя грозные полчища фараона, евреи пришли в ужас. Вместо того, чтобы просить у Бога помощи, они стали роптать на Моисея за то, что он вывел их из Египта. Ободряя их, Моисей в душе своей молился Богу. Господь услышал его молитву. Облачный столп стал позади евреев и скрыл их от египтян. Господь сказал Моисею: «возьми жезл твой, простри руку твою на море и раздели его». Моисей протянул руку свою с жезлом на море. И поднял Господь сильный восточный ветер на всю ночь, и расступились воды. И пошли евреи по сухому дну, вода же была им стеною по правую и по левую сторону. Слыша в стане еврейском движение, египтяне погнались за евреями по дну морскому и уже достигли середины моря. В это время евреи вышли на другой берег. Моисей снова, по повелению Божию, простер руку свою с жезлом на море. Вода морская слилась и покрыла колесницы и всадников всего войска фараонова, и потопила египтян.

Тогда израильский народ (евреи) с великою радостью, воспели благодарственную песнь Господу Богу, своему Помощнику и Покровителю.

Мариам же пророчица, сестра Ааронова, взяла в руки тимпан, а за нею вышли и все женщины с тимпанами и ликованием. И воспела Мариам пред ними: «Пойте Господу, ибо высоко превознесся Он, коня и всадника его ввергнул в море».

Переход евреев через Чермное море, воды которого отделили и избавили евреев от нечестия и рабства египетского, прообразовал собою крещение, через которое мы освобождаемся от власти диавола и рабства греху.

Во время путешествия евреев из Египта в землю обетованную Господь сотворил много и других чудес. Однажды евреи пришли в такое место, где вода была горькая. Они не могли ее пить и роптали на Моисея. Господь указал Моисею на дерево. Как только он положил его в воду, вода сделалась сладкою.

Это дерево, отнявшее горечь от воды, было прообразом крестного Древа Христова, отнимающего горечь жизни – грех.

Когда у евреев вышел весь хлеб, взятый из Египта Господь послал им хлеб с неба – манну. Она была похожа на белые маленькие крупинки, или на мелкий град, и имела вкус хлеба с медом. Название манна этот хлеб получил потому, что когда евреи увидели его в первый раз, то спрашивали друг друга: ман-гу (что это?), Моисей ответил: «это хлеб, который Господь дал вам в пищу». Евреи и прозвали этот хлеб манною. Манна покрывала утром землю вокруг еврейского стана во все время их путешествия каждый день, кроме субботы.

А когда евреи в пустыне пришли на место, называемое Рефидим, где совсем не было воды, то снова начали роптать на Моисея. По повелению Божию, Моисей ударил жезлом по каменной скале, и из нее потекла вода.

Манна в пустыне и вода, истекшая из каменной скалы, спасшая израильтян от смерти, прообразовали собою истинные для нас пищу и питие, то есть Тело и Кровь Христовы, который дает нам Господь в святом причащении, спасающая нас от вечной смерти.

В Рефидиме на евреев напали жители пустыни, Амаликитяне. Моисей послал против них Иисуса Навина с войском, а сам с братом своим Аароном и Ором взошел на ближайшую гору и начал молиться, поднявши обе руки к небу (образовав собою крест).

Аарон заметил, что когда Моисей держал свои руки вверх, то евреи побеждали врагов, а когда от усталости опускал, то тогда амаликитяне побеждали евреев. Поэтому Аарон с Ором посадили Моисея на камень, а руки его держали простертыми. И евреи победили амаликитян.

Моисей, молившийся с поднятыми руками, прообразовал собою победный крест Христов, силою которого теперь верующие христиане побеждают видимых и невидимых врагов.

В Рефидиме же посетил Моисея тесть его Иофор и привел к нему жену и сыновей его.

ПРИМЕЧАНИЕ: См. Библию: кн. «Исход» (Вих. 14-18).

Синайское законодательство

От Чермного моря евреи все время шли по пустыне. Они остановились станом у горы Синая (Синай и Хорив – две вершины одной и той же горы). Здесь Моисей взошел на гору, и Господь сказал ему: «Так скажи сынам израилевым: если будете слушаться голоса Моего, то будете Моим народом».

Когда Моисей сошел с горы, он передал народу волю Божию. Евреи отвечали: «Все, что сказал Господь, исполним и будем послушны».

Господь повелел Моисею приготовить народ к третьему дню для принятия Закона Божия. Евреи постом и молитвою готовились к этому дню.

На третий день, который был пятидесятым от еврейской Пасхи, то есть от исхода евреев из Египта, густое облако покрыло вершину горы Синая. Сверкали молнии, гремел гром и раздавался сильный трубный звук. От горы восходил дым, и вся она сильно колебалась. И изрек (то есть, сказал) Господь Свой закон в десяти заповедях.

По повелению Божию Моисей взошел на гору и пробыл там сорок дней и сорок ночей, без всякой пищи. Бог дал ему две скрижали, или каменные доски, на которых были написаны десять заповедей. Кроме того, Господь дал Моисею и другие законы церковные и гражданские. Повелел Он также устроить скинию, то есть переносный храм Божий.

Сойдя с горы, Моисей все эти законы и все, что открыл ему Господь на горе Синае, записал в книги. Так появилось у нас Священное Писание, или Закон Божий.

Десять заповедей, или повелений, которые Бог дал Своему народу, точно указывают, что должен делать человек и чего избегать, если хочет любить Бога и ближних. Вот эти заповеди:

I. Аз есмь Господь Бог твой: да не будут тебе бози инии, разве Мене.

1. Я, Господь Бог твой; чтобы не было у тебя других богов, кроме Меня.

Заповедь эта повелевает любить Бога больше всего и, кроме Него, не воздавать никому Божеской почести. Святых угодников Божиих следует тоже почитать, но не так, как Самого Бога, а как людей более других угодных Богу, как молитвенников и заступников наших перед Ним.

II. Не сотвори себе кумира и всякаго подобия, елика на небеси горе, и елика на земли низу, и елика в водах под землею: да не поклонишися им, ни послужиши им.

2. Не делай себе идола и никакого изображения того, что на небе вверху, что на земле внизу, что в водах под землею; не кланяйся и не служи им.

Так как все в мире сотворено Богом, то Ему одному следует покланяться и Его одного следует почитать Божеством. Делать идолов и им поклоняться никак не следует. Поклоняясь святой иконе, мы должны представлять себе того, кто изображен на ней, и ему поклоняться, а не считать самые иконы за Божество.

III. Не приемли имене Господа Бога твоего всуе.

3. Не произноси имени Господа Бога твоего напрасно.

Не должно святое и великое имя Божие произносить праздно, в пустых разговорах, а потому и божиться и клясться понапрасну заповедь эта запрещает.

IV. Помни день субботный, еже святити его: шесть дней делай, и сотвориши в них вся дела твоя, в день же седьмый, суббота, Господу Богу твоему.

4. Помни день субботний, чтобы проводить его свято: шесть дней работай и совершай в них все дела твои, а день седьмой – день покоя (суббота) да будет посвящен Господу Богу твоему.

Шесть будничных дней недели человек должен трудиться, работать, и вообще заботиться обо всем, что нужно для его земной жизни. Седьмой же день надо посвятить Богу, то есть отделить его для Господа, молиться Ему, читать во славу Божию полезные книги, помогать бедным, и вообще, ради Господа, делать как можно больше добра, а не в праздности быть и отнюдь не бесчинствовать. В Ветхом Завете так праздновалась суббота, а у нас, в Новом Завете, в память воскресения Христа из мертвых, празднуется воскресенье.

V. Чти отца твоего и матерь твою, да благо ти будет, и да долголетен будеши на земли.

5. Почитай отца своего и матерь свою, чтобы тебе хорошо было и чтобы ты долго жил на земле.

Должно любить и уважать родителей, слушаться их добрых наставлений и советов, заботиться о них в болезнях, быть опорою им в старости и нуждах, также должно почитать прочих родственников, старших, благодетелей, учителей, духовных отцов и начальников; за это Бог обещает продлить земную жизнь.

VI. Не убий.

6. Не убей.

Под убийством разумеется не только лишение жизни себя или кого-либо другого, но если и допускаем других до убийства своим приказанием, советом, помощью, согласием. Воспрещается этой заповедью также необуздание своего гнева и оскорбление ближнего всяким бранным словом. Заповедь эта повелевает жить со всеми в мире и согласии, а также кротко обращаться с животными.

VII. Не прелюбы сотвори.

7. Не прелюбодействуй.

Этой заповедью Господь запрещает мужу и жене нарушать взаимную верность и любовь. Неженатым же Бог повелевает соблюдать чистоту мыслей и желаний. Обжорство, пьянство и вообще всякое излишество и необузданность также запрещаются этой заповедью.

VIII. Не укради.

8. Не воруй.

Ничего чужого не бери без спроса ни явно, ни тайно; не обманывай при продаже; при всякой сделке рассчитывайся честно; не скрывай найденное; всякую работу оканчивай к обещанному сроку и делай ее по совести.

IX. Не послушествуй на друга твоего свидетельства ложна.

9. Не произноси на другого ложного свидетельства.

Заповедь эта запрещает лгать, клеветать, говорить о людях дурное, осуждать их, а также верить клеветникам. Заповедь эта повелевает всегда держать свое слово честно.

X. Не пожелай жены искренняго твоего, не пожелай дому ближняго твоего, ни села его, ни раба его, ни рабыни его, ни вола его, ни осла его, ни всякаго скота его, ни всего, елика суть ближняго твоего.

10. Не желай жены ближнего твоего, не желай дома ближнего твоего, ни поля его, ни раба его, ни рабыни его, ни вола его, ни осла его, ни какого скота его, и вообще ничего, что принадлежит ближнему твоему.

Заповедь эта запрещает завидовать чужому добру и повелевает довольствоваться тем, что имеешь. От зависти рождаются недобрые желания, а от недобрых желаний – и все недобрые злые дела.

Закон Божий каждый должен знать и исполнять. Соблюдающий заповеди создает себе, кроме временного благополучия, вечное спасение.

В память Синайского законодательства Моисеем был установлен праздник пятидесятницы.

ПРИМЕЧАНИЕ: См. Библию, в кн. «Исход» (Вих. 19-20; Вих. 24, Вих. 32-34) и в кн. «Второзаконие» (Повт. 5).

Скиния

Евреи стояли станом у горы Синая целый год. В это время Моисей, по повелению Божию, устроил скинию, или переносный, в виде палатки, храм. Скиния была устроена из дорогих тканей, привешенных к столбам. Она имела три отделения: двор, святилище и святое святых.

Во двор входил народ для молитвы; там стоял жертвенник, на котором приносили жертвы, стояла медная умывальница.

Во святилище входили священники; здесь находился стол с двенадцатью хлебами, золотой семисвечник, или светильник с семью лампадами, и алтарь кадильный, то есть жертвенник, на котором священники воскуряли фимиам.

Во святое святых, которое отделялось от святилища завесой, мог входить только первосвященник (архиерей), да и то только один раз в год. Во святом святых стоял ковчег завета. Ковчегом, или кивотом завета назывался ящик, сделанный из дерева и обложенный внутри и снаружи золотом, с золотою крышкою и золотыми на ней изображениями двух херувимов. В ковчеге завета хранились скрижали с заповедями (скрижали завета), чаша с манною, жезл Ааронов, а впоследствии и священные книги. На двух сторонах ковчега было по два золотых кольца, куда вкладывались позолоченные шесты, чтобы носить его.

Когда скиния была готова, Моисей освятил ее, со всеми ее принадлежностями, священным миром. При этом слава Господня, в виде облака, сопровождавшего евреев в пути, покрыла скинию, и с того времени всегда находилась над нею.

Для служения при скинии, Моисей, по повелению Божию, назначил колено Левиино и определил к скинии первосвященника, священников и левитов, то есть прислужников.

Первосвященником был поставлен Аарон, брат Моисеев, священниками – четыре сына Аарона, а прочие потомки Левия – левитами. Первосвященник соответствовал нашим епископам (архиереям), священники – иереям, а левиты – диаконам и прислужникам. Бог положил, чтобы на будущее время старший из рода Ааронова был первосвященником, а прочие из его рода были священниками.

Скиния прообразовала собою Церковь Христову, а также и Божию Матерь, Которая, вместив в Себя Бога, была как бы Домом Божиим.

ПРИМЕЧАНИЕ: См. Библию, в кн. «Исход» (Вих. 25-34); в кн. «Второзаконие» (Повт. 10; Повт. 13; Повт. 16); в кн. «Левит» (Лев. 1-7; Лев. 16; Лев. 23).

Сорокалетнее странствование евреев. Медный змий

От горы Синая евреи двинулись к земле обетованной (Ханаанской). В пути евреи не один раз поднимали ропот (недовольство и обиду) на свое путешествие. Господь за это наказывал их, но по молитвам Моисея миловал их.

Даже сестра Мариам и Аарон упрекали Моисея за то, что он женился на ефиоплянке, и при этом унижали его достоинство, как посланника Божия. Моисей был самый кроткий из всех людей и терпеливо переносил упреки.

Господь наказал Мариам проказою.

Аарон, увидев проказу на своей сестре, сказал Моисею: «не поставь нам во грех, что мы поступили глупо и согрешили».

Тогда Моисей горячо молил Бога об исцелении сестры. И Господь послал ей исцеление, но только после того, как она пробыла семь дней в заключении вне стана.

Когда же евреи подошли к границе обетованной земли, в пустыне Фаран, то по повелению Божию послал Моисей послов (соглядатаев) осмотреть землю обетованную. Избраны были двенадцать человек, по одному из каждого колена. В числе избранных были Халев, от колена Иудина, и Иисус Навин, от колена Ефремова.

Посланные прошли всю землю и осмотревши ее возвратились через сорок дней. Они принесли с собою срезанную там виноградную ветвь с одною кистью ягод, которая была такая большая, что ее пришлось нести на шесте двум человекам. Они принесли также гранатовых яблок и смокв. Все они хвалили плодородие земли. Но десять человек, из двенадцати посланных (кроме Халева и Иисуса Навина) смутили народ, они говорили: «народ, живущий в той земле, силен и города велики и сильно укреплены … не можем мы идти против народа того, он сильнее нас. Там мы видели таких исполинов, что перед ними мы не более, как саранча».

Тогда евреи подняли вопль и стали роптать на Моисея и Аарона, и говорить: «Для чего Господь ведет нас в землю сию, чтобы мы пали от меча? Жены наши и дети наши достанутся в добычу врагам. Не лучше ли нам возвратиться в Египет?»

Иисус Навин и Халев уговаривали народ не восставать против воли Господа, ибо Сам Господь поможет завладеть землей, обетованной (обещанной) Богом отцам их.

Но евреи сговорились побить камнями Моисея, Аарона, Иисуса Навина и Халева; поставить нового начальника и возвратиться назад.

Тогда слава Господня в виде облака явилась в скинии, перед всем народом. И сказал Господь Моисею: «доколе этот народ будет не верить Мне при всех знамениях, которые Я ему сделал? Скажи им от имени Моего: как говорили вы вслух Мне, так и сделаю вам. В пустыне сей падут тела ваши, и все вы, которые роптали на Меня, не войдете в землю, на которой Я клялся поселить вас, кроме Халева и Иисуса Навина. Завтра же поверните и идите в пустыню к Чермному морю. Детей ваших, о которых вы говорили, что они достанутся в добычу врагам, Я введу туда, а ваши тела падут в этой пустыне. По числу сорока дней, в которые вы осматривали землю, вы понесете наказание за грехи ваши сорок лет, год за день, чтобы вы узнали, что значит быть оставленным Мною».

Десять соглядатаев, которые своими худыми рассказами о земле возмутили народ, тотчас же были поражены смертью перед Скиниею.

Но израильтяне, выслушав обличение греха своего, не хотели подчиниться повелению Господню и идти по указанному пути, они стали говорить: «вот, мы пойдем на то место, о котором сказал Господь, ибо мы согрешили» – т. е. этими словами они говорили как бы так: «теперь же пойдем и возьмем землю. Каемся в своем грехе, зачем нас наказывать 40 лет». Моисей сказал им: «Для чего вы преступаете повеление Господне? Это будет безуспешно». И оставался с Ковчегом Завета Господня в стане.

Израильтяне же, вопреки воле Божией дерзнули подняться на вершину горы, где жили амаликитяне и хананеи, – и были разбиты и бежали.

И пошли они кочевать 40 лет в пустынях Аравии. Но и за это время милосердный Господь не оставлял их Своею милостью и посылал им много чудес.

Вскоре после осуждения на сорокалетнее странствование, между евреями возникло новое возмущение. Некоторые евреи (предводителем которых был старшина одного племени, Корей) были недовольны тем, что священство предоставлено только племени Аарона. Но Господь наказал их – земля, разверзшись, поглотила бунтовщиков.

Чтобы прекратить между евреями споры, кому принадлежит священство, Моисей, по повелению Божию, приказал всем старейшинам принести свои жезлы и положить на ночь в скинию. На другой день все увидели, что жезл Аарона расцвел, пустил почки, дал цвет и принес миндали. Тогда все признали Аарона первосвященником.

По повелению Божию, жезл Ааронов был положен пред ковчегом завета.

Однажды, за свой ропот на Бога, евреи были наказаны появлением множества ядовитых змей, которые жалили народ, так что многие умирали. Евреи раскаялись и просили Моисея помолиться о них Богу. Господь повелел Моисею сделать медного змия и повесить его на знамя. И кто из ужаленных смотрел с верою на медного змия, тот оставался жив.

Этот медный змий служил прообразом Христа, Спасителя. Христос распял с Собою на кресте все наши грехи и мы теперь, взирая с верою на Него, исцеляемся от грехов своих и спасаемся от вечной смерти.

За время сорокалетнего странствования все евреи вышедшие взрослыми из Египта, вымерли, кроме Иисуса Навина и Халева. Народилось новое поколение, которому суждено было вступить в землю обетованную. В последний год странствования умер и Моисей. Перед своею смертью он поставил вождем вместо себя Иисуса Навина.

ПРИМЕЧАНИЕ: См. Библию, в кн. «Числа» (Чис. 11-14; Чис. 16-17; Чис. 21:4-9) и в кн. «Второзаконие» (Повт. 1:19-46).

Вступление евреев в землю обетованную

Господь помог Иисусу Навину ввести народ еврейский в землю обетованную. При вступлении в эту землю, евреям нужно было перейти реку Иордан. По указанию Божию, Иисус Навин велел священникам внести ковчег завета в реку. И лишь только они омочили ноги в воде, как река расступилась, вода, текущая от верховья реки, остановилась стеною, а нижняя часть реки стекла в море, и весь народ перешел по сухому дну.

По переходе через реку Иордан, нужно было взять город Иерихон, у которого были очень высокие и крепкие стены. Иисус Навин, по повелению Божию, велел священникам, в предшествии воинов и в сопровождении народа с ковчегом завета, обходить город вокруг в течение семи дней: шесть дней – по одному разу, а в седьмой день обнести ковчег семь раз. После этого стены иерихонские обрушились до основания, при трубном звуке священников и громком восклицании всего народа. И евреи взяли город.

При городе Гаваоне была большая битва с народами земли Ханаанской. Евреи победили врагов и обратили их в бегство, а Бог послал с неба каменный град на бегущих, так что больше их погибло от града, чем от меча евреев. День склонялся к вечеру, а евреи еще не окончили поражения врагов. Тогда Иисус Навин, помолившись Богу, громко воскликнул пред народом: «остановись, солнце, и не движись, луна!» И солнце остановилось, и не наступала ночь, пока евреи не поразили врагов.

При помощи Божией Иисус Навин в шесть лет завоевал всю землю обетованную и разделил ее по жребию между двенадцатью коленами народа еврейского (израильского).

Вместо Левия и Иосифа получили участки два сына Иосифовы: Манассия и Ефрем. Левиино колено служило при скинии и содержалось сбором десятины (десятой части) с доходов всего народа.

Перед смертью своей Иисус Навин завещал евреям строго хранить веру в истинного Бога и служить Ему в чистоте и искренности.

ПРИМЕЧАНИЕ: см. Библию, «Книга Иисуса Навина» (Ісус. 1-24) и кн. «Второзаконие» (Повт. 27).

Беседа о чуде Иисуса Навина

Повествование св. Библии об Иисусе Навине, «остановившем солнце», является одним из излюбленных мест нападок и возражений со стороны безбожников. Но новейшие исследования и открытия науки, а также археологические работы, производимые в Месопотамии, с несомненностью подтверждают историческую достоверность всех библейских событий.

Известный английский ученый, археолог Артур Гук (ум. в 1952 г.), касаясь вопроса о чуде Иисуса Навина, говорит: «Прежде всего уясним себе: нет места для постановки вопроса – мог ли Бог совершить такое чудо; вопрос скорее в том – совершил ли его Бог… если кто-нибудь говорит мне, что чудеса невозможны, то он предлагает мне принять теорию, будто создавший вселенную не имеет силы приспособить впоследствии часть созданного для Его, собственных целей; иначе говоря – создавший целое будто не может изменить часть его.

Ведь это же абсурдно!

При тщательном исследовании текста, мы обнаружим, что в нем есть несколько важных мыслей, которыми можно воспользоваться, как данными с астрономической точки зрения. Дело в следующем. В то время, когда для человека, стоящего на дороге, ведущей к горе Вефоронской, солнце было видно над Гаваоном, а луна над долиной Аиалонскою, то дождь «больших камней» падал с небес между Вефоронской дорогой и Азеком, и сутки были удлинены почти на 24 часа.

Теперь обратим внимание на слова Иисуса Навина в его молитве; в ней мы находим, что просьба его была буквально следующей: «Будь, солнце, безмолвно (тихо, спокойно) над Гаваоном». Здесь приведено еврейское слово “дамам”, обозначающее – «быть безмолвным, или бездейственным». Так, например, в Пс. 29 читаем: «Да славит Тебя душа моя и да не умолкает» – “дамам”. Именно это слово употреблено в еврейском оригинале, во всех трех случаях вышеприведенной записи Иисуса Навина, где мы читаем: «стой», «остановилось», или «стояло».

Наука доказала, что свет имеет вокальное свойство; иначе говоря, быстрое колебание или дрожание в эфирных волнах, что и представляет собою свет, – вызывает особенный звук, хотя наши уши не имеют достаточной чувствительности, чтобы расслышать его. Существует мнение многих ученых, что действие солнца на землю заставляет последнюю вращаться вокруг ее оси.

Чтобы день мог быть продлен, по желанию Иисуса Навина, вращение земли вокруг ее оси – если принять эту теорию за правильную – должно было бы, до некоторой степени, задержаться. Причем явление это могло бы иметь место в результате нейтрализации уменьшения или, в некотором роде, противодействия в процессе влияния солнца на землю.

Отсюда явствует, что слова Иисуса Навина находятся в точном согласии с открытиями современной науки: «солнце, будь безмолвно, или бездейственно».

Если, поэтому, влияние солнца временно было уменьшено, земля должна была вращаться намного медленнее, и день должен был быть длиннее.

Великий астроном Ньютон доказал, как легко вращение земли могло бы быть замедлено совершенно незаметно для обитателей ее».

Затем А. Гук сообщает, что один опытный ученый в Копенгагене сообщил ему, что имел некоторую догадку, насчет падавших с неба «больших камней», приведших в замешательство амореян. Он предполагал под камнями хвост или известную часть большой планеты, которая подошла на соответствующее расстояние к земле. Этот ученый высказал свое убеждение, что, если бы было предпринято исследование на указанном месте, то были бы обнаружены камни метеорного происхождения.

Мы имеем здесь, пожалуй, объяснение всего чудесного события.

Известно, что небесные тела обнаруживают свойство взаимного магнитного притяжения, и не будет безосновательно предполагать, что приближение большой кометы в сфере влияния земли могло, в значительной степени, быть препятствием к воздействию солнца на землю.

Могло ли здесь иметь место контр-притяжение? – думаю, – говорит А. Гук, – ни один ученый сказать нам этого не может. Но, во всяком случае, замечательно то, что этот дождь метеорных камней, – которые отлично могли бы быть хвостом какой-нибудь огромной кометы, – должен был совпасть с нарушением в процессе вращения земли вокруг ее оси.

Ученый Мануил Великовский также не без основания утверждает, что прошедшая вблизи Земли комета, стала планетой Венерой. Он свидетельствует, что древние индусские документы, а также египетская письменность, знавшие о существовании планет и относящиеся к четвертому тысячелетию до Рождества Христова, не упоминают о Венере. С другой стороны, вавилонские записи, относящиеся к тысячному году до Р. X., говорят о появлении новой планеты, как о «ярком светиле, присоединившемся к другим светилам». С этого времени в астрономических трудах начинает фигурировать планета Венера.

Все же для таких вещей, какие описаны в книге Иисуса Навина, астрономия требует фактов, и история подтверждает, что это действительно, имело место.

Проф. Тоттен в Америке очень тщательно исследовал этот предмет, с астрономической точки зрения, и результаты опубликовал в математическом вычислении. Оказывается, что не больше, чем, однажды, солнце, луна и земля находились в положениях, подобных описанным в книге Иисуса Навина. Работая над своими вычислениями, обхватывающими время от наших дней до времени Иисуса Навина, профессор находит, что невозможно не придти к заключению, что целые сутки, в двадцать четыре часа, были прибавлены к мировой истории.

Е. Мандер, ученый при Королевской Обсерватории в Гринвиче – этом замечательном центре астрономической науки и исследований, также опубликовал работу на этот предмет. Он определил время дня, когда это чудесное явление имело место, обнаружив точное место, на котором Иисус Навин должен был тогда находиться.

Но это еще не все! Нужно обратить внимание на построение библейского текста: «стояло солнце среди неба, и не спешило к западу почти целый день». Вычисления профессора Тоттена устанавливают, что, хотя к мировой истории как-то прибавились точно двадцать четыре часа, однако, ко времени Иисуса Навина может быть отнесено только двадцать три часа и двадцать минут, как и сказано в Писании – “почти целый день».

Следовательно, для, требуемых астрономическими вычислениями, упомянутых двадцати четырех часов не хватает еще сорока минут. Тут мы опять имеем образец точности свящ. страниц Библии. В 4-й книге Царств, гл. 20, 8–11, мы читаем, что по просьбе царя Езекии Господь дал знамение через пророка Исаию, – тень на солнечных часах возвратилась назад на десять ступеней. «Десять ступеней» равняются как раз сорока минутам. Эти то сорок минут и пополняют с точностью до минуты, таинственно наросшие в истории нашей планеты двадцать четыре часа, о которых говорит профессор Тоттен.

Посмотрим теперь, что говорит история об удлиненных сутках Иисуса Навина, – говорит ученый А. Гук.

Есть три древних восточных народа, которые сохранили их исторические данные, – это: греки, египтяне и китайцы. Все они имеют сказания об одном необыкновенном длинном дне. Грек Геродот, который назван «отцом истории», за 480 лет до Рождества Христова рассказывал, что некоторые египетские жрецы показывали ему записи об удлинении суток на много больше, чем двадцать четыре часа. В древних китайских записях прямо утверждается, что это событие произошло в царствование императора Ио, и в китайских родословных списках указано, что этот император царствовал в Китае во время Иисуса Навина.

Лорд Кингсбороу, предпринявший специальное обследование первобытных индейцев в Америке, устанавливает, что мексиканцы, которые достигли высокой степени цивилизации, задолго до того, как Америка была открыта европейцами, – имеют сказание, что солнце «стояло неподвижно» целый день, и это было в том году, который они называют «семь кроликов». Год же «семи кроликов» соответствует точно тому времени, когда Иисус Навин с израильтянами завоевывал Палестину.

Таким образом, мы имеем независимые друг от друга доказательства истинности библейского повествования, не подлежащие никакому сомнению, – от греков, египтян, китайцев и мексиканцев. Утверждение такого хора свидетелей нельзя не принять за абсолютно последнее слово.

Это же подтверждают, – говорит ученый М. Великовский, – финляндские, японские, перуанские и другие легенды.

«Однажды, – сообщает А. Гук, – одно лицо сказало мне, после моей лекции об этом предмете: «что касается этого феномена, я должен подчиниться приговору науки, но я не могу допустить, что все это случилось только по молитве одного человека».

Пожалуй, это может смущать и других. Поэтому, я пользуюсь случаем, чтобы отметить, что чудо это проливает свой замечательный свет на тайну действующей молитвы.

Бог, конечно, знал от начала, что это событие должно было произойти, но Он также знал и то, что Иисус Навин должен был молиться. Иисус Навин будучи в общении с Богом, как «споспешник» Его (2Кор. 6:1) был побужден молиться так, что его планы оказались согласованными с предначертаниями Бога. Молитва была звеном между Иисусом Навином и величественным явлением, которому Бог только что намеревался дать место. Если бы Иисус Навин не был в связи с Богом, он, возможно, приготовил бы свои войска для ночной атаки, и, в этом случае, удлиненный день был бы для него гибельным.

Вокруг нас совершаются дела Божии, и одно какое-либо из Его бесчисленных средств Он всегда может приспособить к любой нашей нужде (Флп. 4:19). Бог совершает это не путем изменения Его премудрых планов, а посредством побуждения нас (если мы «водимы Духом Божиим» – Рим. 8:14) к тому, чтобы мы приспособляли наше заблуждающееся «я» и изменяли наши неразумные действия, соответственно предопределенным и Божественно-совершенным намерениям Творца. Тогда мы получаем ответы на наши молитвы. Опыты доказали, что люди, наиболее полно отдающиеся Богу и с живой готовностью отказывающиеся от своих планов, ради планов Божиих, – всегда получают ответы на свои молитвы, и ответы эти почти граничат с чудом». – Так говорит большой ученый, археолог, профессор Артур Гук.

(Составлено гл. образ. по кн. «Достоверность Библейских чудес» А. Гука и др.).

Судии

После смерти Иисуса Навина евреи, окруженные язычниками, часто забывали Бога и начинали поклоняться идолам и предаваться порокам. За это Бог не раз лишал их Своей помощи и предавал во власть соседних языческих народов. Такое несчастье вразумляло евреев и заставляло вспоминать опять о Боге. И когда они раскаивались, Господь посылал им избавителей, которые освобождали их от врагов и управляли ими. Эти избранники Божии назывались судиями. Всех судей у евреев было четырнадцать.

Гедеон

Из числа судей Гедеон прославился тем, что с малым войском, при помощи Божией, избавил евреев от врагов мадианитян, которые угнетали евреев семь лет. Евреи должны были скрываться от них в ущельях и укреплениях. Такое несчастие заставило евреев одуматься и обратиться к Богу. Тогда милосердный Господь послал им избавителя в лице Гедеона.

Однажды Гедеон готовился бежать от врагов и выколачивал (молотил) пшеницу, чтобы запастись хлебом на дорогу. В это время явился ему Ангел Господень и повелел собрать войско против неприятеля.

Гедеон, исполняя повеление Божие, начал собирать войско и собрал 32 тысячи воинов. После этого Гедеон обратился к Богу с просьбой дать ему знамение (доказательство), что действительно Господь через него спасет народ израильский. Гедеон молился так: «Господи! Вот я расстелю здесь на гумне стриженную шерсть (руно). Если роса будет только на шерсти, а на всей земле сухо, то буду знать, что Ты спасешь Израиля моею рукою».

Молитва Гедеона была услышана. На другой день, встав рано, Гедеон стал выжимать шерсть и выжал из шерсти, покрытой росою, целую чашу воды».

Но Гедеон снова обратился с молитвою к Господу: «Господи! Не прогневайся на меня если я еще раз скажу: пусть будет сухо на одной только шерсти, а на всей земле пусть будет роса».

Бог услышал и вторую молитву Гедеона и сделал так в ту ночь: только на шерсти было сухо, а по всей земле была роса.

Тогда Господь сказал Гедеону: «народа (войска) с тобою слишком много, Я не предам мадианитян в руки их, чтобы не возгордился Израиль предо Мною и не сказал: моя рука спасла меня». Потому Господь повелел Гедеону отпустить домой всех кто боязлив и робок. И возвратилось домой 22 тысячи человек, а у Гедеона осталось 10 тысяч человек.

Господь же снова сказал Гедеону: «все еще много народа», и повелел Гедеону повести всех к воде. По указанию Божию Гедеон отделил тех, которые пили воду, почерпая ее горстью руки, от тех, которые пили прямо ртом наклоняясь к воде. Пивших воду горстью руки оказалось триста человек.

И сказал Господь Гедеону: «тремястами Я спасу вас».

Гедеон взял с собою 300 воинов, съестных припасов и трубы, а остальных отпустил домой.

В ту ночь Бог велел Гедеону побывать в стане Мадианитян. Мадианитяне и амаликитяне расположились в долине в таком множестве, как саранча, верблюдам их не было числа, много было их, как песку на берегу моря.

Гедеон со слугой своим Фарой пробрался в стан мадианитян и слышит, как один воин рассказывает другому свой сон, будто бы по стану мадиамскому катился круглый ячменный хлеб, прикатившись к шатру, ударил в него так, что шатер упал, опрокинулся и рассыпался.

На это другой воин ответил: «это не иное что, как меч Гедеона, которому Бог предаст в руки мадианитян». Гедеон очень ободрился.

Возвратившись в свой стан, Гедеон разбудил своих воинов, дал каждому светильник покрытый кувшином и трубу. Разделил всех на три отряда и приказал им окружить неприятельский стан и делать то, что будет делать его отряд и кричать: «меч Господа и Гедеона».

Когда все были на местах. Гедеон приказал своему отряду разбить кувшины и с зажженными светильниками трубить в трубы и кричать: «меч Господа и Гедеона!» То же сделали и другие два отряда.

На мадианитян напал такой страх и ужас, что они в великом смятении и темноте стали убивать друг друга и, наконец, обратились в бегство.

Гедеон разбил их совершенно и с огромною добычею возвратился домой победителем.

После этой победы израильтяне предложили Гедеону и его потомкам царскую власть над собою, но он отказался и сказал: «ни я не буду владеть вами, ни сын мой; Господь да владеет вами».

Самсон

Судья Самсон знаменит был необычайною, сверхъестественною силою. Он с самого рождения своего, по наставлению ангела Господня, был посвящен своими родителями Богу и в знак этого не должен был стричь своих волос. Однажды в поле напал на него молодой лев. Самсон схватил льва за пасть и разорвал его, как козленка. Много раз враги израильтян, филистимляне, покушались схватить его, но всегда безуспешно. Один раз он разорвал на себе новые крепкие веревки, которыми он был связан; в другой раз ослиною челюстью избил тысячу филистимлян; в третий раз унес на своих плечах ворота филистимского города Газы, в котором хотели его держать в плену. Наконец, одна филистимлянка по имени Далила, которую он полюбил, узнав, что сила его и крепость заключается в длинных на голове волосах, во время сна остригла его и предала в руки филистимлян. Они взяли его, выкололи ему глаза и посадили его в темницу. Оковав его двумя медными цепями, они заставили его работать на себя. Между тем волосы на голове Самсона начали отрастать, а вместе с ними стала возвращаться и его сила, так как душа его очищалась раскаянием от своих заблуждений. Однажды филистимляне вывели Самсона во время праздника на всенародное поругание в свой языческий храм и смеялись над ним. Самсон попросил отрока, водившего его за руку, подвести его к двум столбам, на которых держалось все здание, чтобы прислониться к ним. Помолившись Богу, он уперся в столбы руками и сдвинул их с места. Здание обрушилось. Под развалинами здания погибли все филистимляне, бывшие там, а с ними и сам Самсон.

Самуил

Последним судьею народа израильского был пророк Самуил, из колена Левия.

Родители Самуила долго не имели детей. Однажды мать Самуила, Анна, во время усердной молитвы перед Скинией дала Богу обет: если у нее родится сын, то она посвятит его Господу. Молитва Анны была услышана, через год у нее родился сын. Анна назвала его Самуилом, что значит – испрошенный у Бога.

Когда Самуил подрос, мать привела его в Скинию и отдала первосвященнику Илию на служение Богу. Первосвященник Илий был в то время также и судьею народа Израильского.

У первосвященника Илия были два сына Офни и Финеес, которые были священниками при Скинии, но они были люди порочные, без благоговения совершали службу Божию и своим дурным поведением развращали народ. Илий видел благочестие Самуила и поставил его на служение при Скинии.

Самуил спал всегда внутри Скинии, недалеко от места, где спал Илий.

Однажды Самуил сквозь сон услышал голос, который звал его: «Самуил, Самуил!»

Самуил тотчас побежал к Илию и сказал: «вот я, ты звал меня».

Илий ответил: «я не звал тебя; пойди назад ложись».

Самуил пошел и лег, и снова голос позвал его: «Самуил, Самуил!» И вторично Самуил пришел к Илию, но Илий снова ответил, что он не звал его.

Когда же это повторилось в третий раз, тогда Илий понял, что отрока зовет Господь, и сказал ему: «Пойди назад и ложись. Если тебя еще позовет голос, ты скажи: «говори, Господи, ибо слышит раб Твой».

Самуил лег и опять услышал голос, звавший его. Самуил ответил, как научил его Илий. Тогда Господь открыл Самуилу, что весь дом Илия погибнет за то, что Илий знал, как нечестиво поступают сыновья его и не обуздывал их.

На другой день Самуил передал Илию, что сказал ему Господь. Илий с покорностью принял предсказание.

Скоро исполнилось предсказание Самуила.

Филистимляне напали на войско израильское и разбили его. Тогда Илий, по просьбе старейшин израильских послал в стан Ковчег Завета со своими сыновьями – священниками Офни и Финеесом. Но Ковчег не помог израильтянам. Они снова были разбиты филистимлянами. Офни и Финеес были убиты, а Ковчег был взят в плен. Так Господь показал людям, что святая вещь не поможет тому, кто не уважает святых заповедей Божиих. Илий, узнавши, что Ковчег взят филистимлянами, упал навзничь с седалища и умер.

Ковчег же Завета, будучи великой святыней Господней недолго оставался у филистимлян. Сам Бог вразумил их тем, что их идол Дагон был разбит, у жителей того города появились мучительные наросты на теле, а мыши наполнили поля их. Устрашенные филистимляне поставили Ковчег Завета на новую колесницу, запрягли в нее двух молодых коров и отпустили из своей земли. Коровы, никем не управляемые сами пошли в израильскую землю. Израильтяне с великою радостью встретили Ковчег Завета.

После судии израильского – первосвященника Илия, поставлен был судьею народа израильского пророк Самуил. Самуил управлял народом не только как судия, но и как пророк Божий. Он убедил евреев истребить всех языческих идолов, какие были у них, молиться Богу о прощении и поститься. Весь народ каялся и говорил: «согрешили мы пред Господом». По молитве Самуила Господь избавил евреев от власти филистимлян. Самуил был строг и правосуден и пользовался от всех большим уважением и любовью. Он управлял народом сорок лет. Под старость он передал власть двум своим сыновьям, которые брали подарки и судили несправедливо. Нетерпеливые евреи стали просить Самуила, чтобы он поставил над ними царя, как и у прочих народов. Самуил старался убедить народ остаться при прежнем управлении, но безуспешно. Тогда Самуил помолился Господу, и Господь сказал ему: «послушай голоса народа во всем, что они говорят тебе; ибо не тебя они отвергли, но отвергли Меня, чтоб Я не царствовал над ними». Потом Господь сказал, чтобы он предупредил евреев, что царь заставит весь народ служить себе, возьмет себе лучшие земли, лучшее имущество народа, и они должны будут все отдавать царю. Но народ не внял предостережениям Самуила и сказал: «нет, пусть царь будет над нами, и мы будем, как прочие народы».

По повелению Божию, Самуил помазал на царство Саула, возлив на голову его священный елей (жидкое растительное масло), и тогда Дух Святый сошел на Саула, и получил Саул свыше силу управлять народом.

ПРИМЕЧАНИЕ: см. Библию – «Книга Судей Израилевых» (Суд. 1-21) и «1-я Книга Царств» (1Сам. 1-9; 1Сам. 10:1-16).

История Руфи

Во времена Судей соседние языческие народы были постоянными врагами израильтян. Но бывали случаи, когда некоторые язычники из этих народов принимали веру в Истинного Бога, и тогда израильтяне считали их своими единоплеменниками. Такой была моавитянка Руфь. Вот ее история.

В Вифлееме иудейском жил человек по имени Елимелех с женою Ноеминью. У них было два сына: Махлон и Хилеон. По случаю голода Елимелех вынужден был с семьею переселиться на поля моавитские. Там Елимелех вскоре умер. Сыновья его женились на моавитянках Орфе и Руфи и, прожив с ними не более десяти лет, оба умерли. Осталась вдова Ноеминь с невестками.

Ноеминь, услышав, что Господь послал богатый урожай в земле Израильской, решила возвратиться в свое отечество. Пошли с нею и обе невестки.

По дороге Ноеминь стала уговаривать их возвратиться домой, она говорила им: «пойдите, возвратитесь каждая в дом матери своей. Да сотворит Господь с вами милость за то, как вы поступали с умершими и со мною». И поцеловала их. Но невестки рыдали и плакали и не хотели с нею расставаться. Но все же одна из них Орфа, со слезами послушалась Ноеминь и возвратилась домой.

Руфь же сказала: «где ты будешь жить, там и я, твой народ будет моим народом, твой Бог – моим Богом; одна смерть разлучит нас с тобою».

Ноеминь и Руфь, придя в землю Израильскую, поселились в городе Вифлееме и питались колосьями, которые Руфь подбирала на сжатых полях. Этого было достаточно для пропитания, т. к. в Законе Господнем написано: «когда будешь жать жатву на земле твоей, не дожинай до края поля твоего, и оставшегося от жатвы твоей не подбирай; оставь бедному и пришельцу» (Лев. 19:9-10).

Господь Бог наградил Руфь за ее привязанность и почтительность к своей свекрови. У израильтян был закон: если кто-нибудь из них умирал, не оставив детей, то ближайший родственник должен был жениться на вдове умершего, и дети от этого брака считались детьми умершего. Этот закон назывался законом ужичества.

В это время в Вифлееме жил богатый человек Вооз, родственник умершего мужа Руфи. По закону ужичества Вооз женился на бедной моавитянке Руфи. Когда у них родился сын Овид, женщины говорили Ноемини: «благословен Господь, что Он не оставил тебя без наследника! Да будет славно имя Его в Израиле». Ноеминь радовалась и была нянькой Овида.

Имя же Овида действительно прославилось во Израиле, ибо он был отцом Иессея, отца царя Давида.

ПРИМЕЧАНИЕ: см. Библию, «Книга Руфь» (Рут. 1-4).

Саул, первый царь еврейский

Саул был сыном знатного еврея, по имени Киса, из колена Вениаминова. Он был высокого роста (среди народа он возвышался на целую голову), и не было никого из израильтян красивее его.

Вскоре после помазания Саула на царство, Самуил созвал народ, чтобы избрать царя. Бросили жребий. Жребий пал на Саула, и он был объявлен царем. Народ, восхищенный его ростом и красотою, в восторге воскликнул: «Да живет царь!»

Когда Саул был поставлен царем, Самуил сказал всему народу: «Если будете бояться Господа и служить Ему и слушать гласа Его, и не станете противиться повелениям Господа, и будете и вы и царь ваш, который будет царствовать над вами, ходить вслед Господа Бога Вашего, то рука Господа не будет против вас. А если не будете слушать гласа Господа и станете противиться повелениям Его, то рука Господа будет против вас».

Саул первое время своего царствования поступал по воле Божией, показывая себя достойным своего избрания. Многими победами над врагами он приобрел себе любовь народа. Но когда он перестал исполнять повеления Божии, став самонадеянным, то Дух Божий оставил его и Саул сделался мрачен и жесток.

Самуил печалился о Сауле. Господь сказал ему: «долго ли тебе печалиться о Сауле? Пойди в город Вифлеем, там между сыновьями Иессея Я усмотрел Себе царя». Самуил пошел в Вифлеем и, по указанию Божию, помазал на царство Давида, сына Иессеева, из колена Иудина. Дух Божий сошел на Давида. Давид был младший сын Иессея, был белокур, с красивыми глазами и приятным лицом. Он был ловок и отважен, имел кроткое и доброе сердце и славился хорошей игрой на гуслях.

На Саула же нападали тоска и уныние от действия злого духа. Ему советовали – развлекать себя музыкой и сказали, что в городе Вифлееме у Иессея есть сын Давид, который хорошо играет на гуслях. Давид был призван во дворец, и когда он приходил и играл на гуслях, тогда Саулу становилось отраднее и лучше, и злой дух отступал от него.

ПРИМЕЧАНИЕ: См. Библию, «1-я Книга Царств» (1Сам. 10:17-27; 1Сам. 11-15).

Победа Давида над Голиафом

Однажды, в царствование Саула, у евреев была война с филистимлянами. Когда войска стали друг против друга, из стана филистимского выступил великан, по имени Голиаф. Он кричал евреям: «Зачем нам всем сражаться? пусть кто-нибудь из вас выйдет против меня, и если он убьет меня, филистимляне будут вашими рабами; если же я одолею его и убью его, то вы будете нашими рабами». Сорок дней утром и вечером выступал этот великан и смеялся над евреями, понося воинство Бога живого. Царь Саул обещал большую награду тому, кто победит Голиафа, но никто из евреев не решался выступить против великана.

В это время в стан еврейский пришел Давид навестить своих старших братьев и принес им пищу от отца. Услышав слова Голиафа, Давид вызвался сразиться с этим великаном, и просил царя, чтобы он разрешил ему.

Но Саул сказал ему: «ты еще молод, а он силен и с малолетства привык к войне».

Давид отвечал: «когда я пас овец у отца своего, то случалось, что приходил лев или медведь и уносил овцу из стада; я догонял его и вырывал из пасти овцу, а если он бросался на меня, то я умерщвлял его. Если Господь прежде спасал меня от льва и медведя, то спасет и теперь от этого филистимлянина».

Саул согласился и сказал: «иди, и да будет Господь с тобою».

Давид положил пять гладких камней в свою пастушескую сумку, взял пращу, то есть палку, приспособленную для бросания камней, и пошел против Голиафа. Голиаф с презрением взглянул на Давида, потому что он был очень молод, и с насмешкой сказал: «разве я собака, что ты с камнями и палкою идешь на меня?».

Давид ответил: «ты идешь против меня с мечем, копьем и щитом, а я иду против тебя во имя Господа Саваофа, Бога воинств израильских, которые ты поносил. Господь поможет мне, и вся земля узнает, что не мечем и копьем спасает Господь».

И вот, когда Голиаф стал приближаться, Давид поспешил к нему навстречу, вложил камень в пращу и пустил его в великана. Камень попал ему прямо в лоб. Голиаф упал без чувств на землю. Давид подбежал к Голиафу, вытащил у него меч и его же собственным оружием отсек ему голову. Увидев это, филистимляне, объятые ужасом, бросились в бегство, а израильтяне гнали их до самых городов их и многих убили.

Саул сделал Давида военачальником. Потом он выдал за него замуж свою дочь.

Когда Саул и Давид возвращались с победы, еврейские женщины выходили к ним навстречу с пением и плясками и восклицали: «Саул победил тысячи, а Давид – десятки тысяч!» Это царю Саулу было неприятно, он стал завидовать славе Давидовой и задумал его убить. Давид удалился в пустыню и скрывался от Саула до самой его смерти.

ПРИМЕЧАНИЕ: см. Библию, «1-я Книга Царств» (1Сам. 16-31) и «2-я Книга Царств» (2Сам. 1).

Царь Давид

После смерти царя Саула царем еврейским стал Давид. Давид был самый лучший из всех царей еврейских. Он непоколебимо веровал в Бога истинного и старался исполнять Его волю. Он очень много перенес преследований от Саула и других врагов, но не озлоблялся, не поднял руки на Саула, как на помазанника Божия, а всю надежду возлагал на Бога, и Господь избавлял его от всех врагов. Давид был кроток и благочестив.

Но случалось Давиду впадать и в великие грехи. Тогда он до глубины сердца раскаивался в них, слезами омывал ночами ложе свое, и после становился еще лучше и еще больше любил Бога.

Так, вот, однажды под вечер царь Давид прогуливался на кровле (на крыше) царского дома и увидел очень красивую молодую женщину. Давид захотел иметь ее своею женою. Он узнал, что эту женщину зовут Вирсавия и она жена Урии Хеттеянина. Урия же в это время был на войне (война тогда была с аммонитянами). У Давида появилось сильное желание, чтобы Урия умер. Этого злого, греховного желания царь не победил в себе и приказал начальнику войска поставить Урию во время сражения так, чтобы его убили. Желание Давида было выполнено. Вирсавия, узнав о смерти мужа, плакала о нем.

Когда кончилось время плача Вирсавии, царь Давид послал за ней и взял ее в дом свой, и стала она его женою. Так царь Давид совершил большое зло, двойной грех, пред очами Божиими.

Скоро у Вирсавии родился сын, а Давид и не замечал, что он совершил великий грех перед Богом.

Тогда, по повелению Божию, пришел к царю Давиду пророк Нафан и сказал: «в одном городе жили два человека: один богатый, а другой бедный. У богатого было очень много мелкого и крупного скота, а у бедного ничего, кроме одной овечки, которую он купил маленькой и растил ее вместе со своими детьми; она ела, пила, спала вместе с ним и была для него как дочь. Но пришел к богатому человеку странник. Чтобы угостить странника, богатый пожалел своих овец и волов, а взял овечку у бедняка и заколол ее для своего гостя».

Царь Давид сильно разгневался на такого человека и сказал Нафану: «жив Господь (т. е. клянусь Богом), человек, сделавший это, достоин смерти, а за овечку он должен заплатить вчетверо, за то, что он сделал это и не имел сострадания».

Тогда Нафан сказал Давиду: «этот человек – ты. Так говорит Господь Бог: Я помазал тебя в цари над Израилем, Я избавил тебя от руки Саула, зачем же ты пренебрег слово Господа? Жену Урии ты взял себе, а его ты убил мечем аммонитян. За это меч не отступит от дома твоего. Я воздвигну на тебя зло из дома твоего».

И сказал Давид Нафану: «согрешил я перед Господом».

Нафан ответил ему: «Господь снял с тебя грех твой; ты не умрешь, но умрет родившийся у тебя сын». И пошел пророк Нафан в дом свой.

Давид понял, как зло поступил он и глубоко покаялся. Он со слезами молился Богу, постился, лежа на земле. На седьмой день ребенок умер.

Велик был грех Давида, но и раскаяние его было искреннее и великое. И Бог простил его. За время своего покаяния, царь Давид написал покаянную молитву-песнь (50-й псалом), которая является образцом покаяния и начинается такими словами: «Помилуй меня, Боже, по великой милости Твоей и по множеству щедрот Твоих изгладь беззакония мои. Многократно омой Меня от беззакония моего и от греха моего очисти меня…»

За великую веру, кротость и послушание царя Давида, Господь благословил его царствование и помогал ему во всем.

Он успешно вел войны с соседними народами.

Давид завоевал город Иерусалим и сделал его столицею царства еврейского. Вместо обветшавшей Моисеевой скинии, он поставил в Иерусалиме новую скинию и торжественно перенес в нее ковчег завета. Давиду хотелось построить и постоянный храм, но Господь сказал: «Ты не построишь храма, потому что много воевал и пролил много крови; построит его сын твой, который будет царем после тебя».

Но в то же время Господь возвестил Давиду: «Престол твой устоит во веки». Это значило, что от его потомства произойдет Спаситель мира – Христос, Который будет царствовать во веки. И мы знаем, что Иисуса Христа часто называли сыном Давидовым.

Давид написал много священных песней, или псалмов, которые он воспевал в молитве к Богу, играя на гуслях или других музыкальных инструментах. В этих песнях-молитвах Давид взывал к Богу, каялся в своих грехах пред Ним, воспевал величие Божие и предсказывал пришествие Христово и страдания, которые будет терпеть Христос за нас. Поэтому святая Церковь называет царя Давида псалмопевцем и пророком.

Псалмы Давидовы часто читаются и поются в Церкви при богослужении. Священная книга, в которой находятся все эти псалмы, или песни, называется псалтирью. Псалтирь – лучшая книга Ветхого Завета. Многие христианские молитвы составлены словами из псалмов этой книги.

Давид царствовал сорок лет и умер в глубокой старости. Он еще при жизни своей назначил себе наследником сына своего Соломона. Первосвященник Садок и пророк Божий Нафан помазали его на царство. Перед смертью Давид завещал Соломону, чтобы он обязательно построил храм Божий.

ПРИМЕЧАНИЕ: См. Библию, «2-я книга Царств» (2Сам. 1-24), «1-я книга Паралипоменон» (1Хрон. 1-29).

Царь Соломон

Соломон, при вступлении своем на царский престол, принес Богу тысячу жертв. Ночью после этого Бог явился ему во сне и сказал: «Проси, что ты хочешь, Я дам тебе».

«Господи!» – ответил Соломон, – «Ты поставил меня царем, а я отрок малый. Даруй же мне разум, чтобы управлять народом Твоим».

Господу угоден был ответ Соломона. И сказал Господь: «за то, что не просил у Меня ни долгой жизни, ни богатства, ни победы над врагами, а просил разума, чтобы управлять народом, Я даю тебе мудрость такую, что подобного тебе не было и не будет. И то, чего не просил, Я даю тебе богатство и славу. А если будешь исполнять заповеди Мои, дам тебе и долгую жизнь».

Мудрость свою Соломон показал прежде всего на суде. Вскоре по воцарении его пришли к нему на суд две женщины. Они жили в одном доме, и у каждой было по младенцу. Ночью одна из них своего младенца задавила и подложила его к другой женщине, а живого у той взяла себе. Утром женщины стали спорить: «живой ребенок мой, а мертвый твой», говорила каждая. Так спорили они и пред царем. Выслушав их, Соломон приказал: «принесите меч».

И принесли меч к царю. Соломон сказал: «Рассеките живого ребенка пополам и отдайте половину одной и половину другой».

Одна из женщин при этих словах воскликнула: «отдайте лучше ей младенца, но не убивайте его!»

Другая же напротив говорила: «рубите, пусть не достанется ни ей ни мне».

Тогда Соломон сказал: «не убивайте ребенка, а отдайте его первой женщине: она его мать».

Народ услышал об этом и стал бояться царя, потому что все увидели, какую мудрость дал ему Бог.

Мудрость свою Соломон выражал и в управлении народом и во всех других царских делах. И разнеслась о нем слава, за пределы еврейской страны, в другие соседние народы.

Исполняя завещание своего отца Давида, Соломон приступил к построению храма Божия в Иерусалиме. Местом для него выбрал гору Мориа, которая была указана еще Давиду и на которой Авраам приносил в жертву Исаака. Храм строили семь с половиною лет около ста восьмидесяти пяти тысяч работников. Он устроен был по образцу скинии Моисеевой, разделялся на святое святых, святилище и притвор, но был обширнее и великолепнее ее. Стены храма были выложены из камня, снаружи обложены белым мрамором, а внутри золотом. Все принадлежности храма для богослужения были сделаны из золота.

Когда храм был готов, Соломон призвал к освящению его всех старейшин и множество народа. При звуке труб и пения песней духовных внесен был ковчег завета. Слава Господня в виде облака наполнила храм, так что священники не могли продолжать богослужение. Тогда Соломон взошел на свое царское место, пал на колени и с воздетыми руками молился Богу, чтобы Он в этом месте принимал молитвы не только израильтян, но и язычников. По окончании этой молитвы, сошел с неба огонь и попалил жертвы, приготовленные в храме.

Царствование Соломона было мирным и счастливым. Из далеких стран приходили в Иерусалим, чтобы посмотреть на царя и послушать его мудрости. Царица Савская, услышав о славе Соломона, пришла испытать его загадками. Убедившись в его мудрости, она сказала: «Да будет благословен Господь Бог твой, Который благоволил посадить тебя на престол израилев!»

Но под конец своей жизни Соломон стал грешить пред Богом. У него было много жен; между ними были и язычницы. Для них он построил языческие капища и сам заходил туда