Біблія українською мовою

Перша книга Царств

наступний розділ →

Розділ 1
1: Був один чоловік з Рамафаїм-Цофима, з гори Єфремової, ім’я йому Елкана, син Ієрохама, сина Ілія, сина Тоху, сина Цуфа,— ефрафянин;
2: у нього були дві дружини: ім’я однієї Анна, а ім’я другої Феннана; у Феннани були діти, у Анни ж не було дітей.
3: І ходив цей чоловік з міста свого у визначені дні поклонятися і приносити жертву Гос­поду Саваофу в Силом; там були [Ілій і] два сини його, Офні та Финеєс, священиками Господа.
4: У той день, коли Елкана приносив жертву, давав Феннані, дружині своїй, і всім синам її і дочкам її частини;
5: Анні ж давав частину особ­ливу, [тому що в неї не було дітей], бо любив Анну [більше, ніж Феннану], хоча Господь закрив утробу її.
6: Суперниця її сильно засмучувала її, спонукуючи її до нарікання на те, що Господь закрив утробу її.
7: Так бувало щороку, коли ходила вона в дім Господній; та засмучувала її, а ця плакала [і нарікала] і не їла.
8: І сказав їй Елкана, чоловік її: Анно! [Во­на відповіла йому: ось я. І сказав їй:] чого ти плачеш і чому не їси, і від чого сумує серце твоє? чи не краще я для тебе за десять синів?
9: І встала Анна після того, як вони їли і пили в Силомі, [і стала перед Господом]. Ілій же священик сидів тоді на сідалищі біля входу в храм Господній.
10: І була вона в скорботі душі, і молилася Господу, і гірко плакала,
11: і дала обітницю, говорячи: Гос­поди [Всемогутній Боже] Саваофе! якщо Ти зглянешся на скорботу раби Твоєї і згадаєш про мене, і не забудеш раби Твоєї і даси рабі Твоїй дитя чоловічої статі, то я віддам його Гос­поду [у дар] на всі дні життя його, [і вина і сикера не буде він пити,] і бритва не торкнеться голови його.
12: Тим часом як вона довго молилася перед Господом, Ілій дивився на вуста її;
13: і оскільки Анна говорила у серці своєму, а вуста її тільки рухалися, і не було чутно голосу її, то Ілій вважав її п’яною.
14: І сказав їй Ілій: доки ти будеш п’яною? витверезься від вина твого [і йди від лиця Господнього].
15: І відповіла Анна, і сказала: ні, господарю мій; я— дружина, скорботна духом, вина і сикера я не пила, але виливаю душу мою перед Господом;
16: не вважай рабу твою негідною жінкою, бо від великої печалі моєї і від скорботи моєї я говорила досі.
17: І відповів Ілій і сказав: іди з миром, і Бог Ізраїлів виконає прохання твоє, чого ти просила в Нього.
18: Вона ж сказала: нехай знайде раба твоя милість в очах твоїх! І пішла вона в дорогу свою, і їла, і лице її не було вже сумним, як колись.
19: І встали вони вран­ці, і поклонилися перед Господом, і повернулися, і прийшли в дім свій у Раму. І пізнав Елкана Анну, дружину свою, і згадав про неї Господь.
20: Через деякий час зачала Анна і народила сина і дала йому ім’я: Самуїл, бо, [говорила вона], від Господа [Бога Саваофа] я виблагала його.
21: І пішов чоловік її Елкана і вся родина його [у Силом] принести річну жертву Господу й обітниці свої [і всі десятини від землі своєї].
22: Анна ж не пішла [з ним], сказавши чоловіку своєму: коли дитя відняте буде від грудей і підросте, тоді я відведу його, і він явиться перед Господом і залишиться там назавжди.
23: І сказав їй Елкана, чоловік її: роби, що тобі вгодно; залишайся, доки не вигодуєш його грудьми; тільки нехай утвердить Господь слово, [що вийшло з вуст твоїх]. І залишилася дружина його, і годувала грудьми сина свого, доки не вигодувала.
24: Коли ж вигодувала його, пішла з ним у Силом, взявши три тельці [і хліби] і одну ефу борошна і міх вина, і прийшла в дім Господа в Силом, [і хлопчик з нею]; хлопчик же був ще дитя.
25: [І привели його перед лице Господа; і приніс батько його жертву, яку приносив Господу у встановлені дні. І привели отрока] і закололи тельця; і привела отрока [Анна мати] до Ілія
26: і сказала: о, господарю мій! нехай живе ду­ша твоя, господарю мій! я— та сама жінка, що тут при тобі стояла і молилася Господу;
27: про це дитя мо­ли­лася я, і виконав мені Господь про­хання моє, чого я просила в Нього;
28: і я віддаю його Господу на всі дні життя його, служити Господу. І поклонилася там Господу.