Біблія українською мовою

Старий Завітпереклад Івана Огієнка
Новий Завітпереклад Волинської єпархії Української Православної Церкви

Книга Іова

← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 14
1: Людина, народжена жінкою, короткочасна і пересичена печалями:
2: як квітка, вона виростає й опадає; тікає, як тінь, і не зупиняється.
3: І на неї-то Ти відкриваєш очі Твої, і мене ведеш на суд з Тобою?
4: Хто народиться чистим від нечистого? Жоден.
5: Якщо дні йому визначені, і число місяців його в Тебе, якщо Ти поклав йому межу, якої він не перейде,
6: то ухилися від нього: нехай він відпочине, доки не закінчить, як найманець, дня свого.
7: Для дерева є надія, що воно, якщо і буде зрубане, знову оживе, і паростки від нього виходити не перестануть:
8: якщо і застарів у землі корінь його, і пеньок його завмер у поросі,
9: але, лиш відчуло воду, воно дає паростки і пускає гілки, ніби знову посаджене.
10: А людина вмирає і розпадається; відійшла, і де вона?
11: Витікає вода з озера, і ріка вичерпується і висихає:
12: так людина ляже і не встане; до закінчення неба вона не пробудиться і не встане від сну свого.
13: О, якби Ти в пеклі сховав мене і приховував мене, доки пройде гнів Твій, поклав мені термін і потім згадав про мене!
14: Коли помре людина, то чи буде вона знову жити? В усі дні визначеного мені часу я очікував би, поки прийде мені зміна.
15: Покликав би Ти, і я дав би Тобі відповідь, і Ти явив би благовоління творінню рук Твоїх;
16: бо тоді Ти підраховував би кроки мої і не підстерігав би гріха мого;
17: у сувої було б запечатане беззаконня моє, і Ти закрив би провину мою.
18: Але гора, падаючи, руйнується, і скеля сходить з місця свого;
19: вода стирає камені; паводок її змиває земний порох: так і надію людини Ти знищуєш.
20: Пригнічуєш її до кінця, і вона відходить; змінюєш їй лице і відсилаєш її.
21: Чи в пошані діти її— вона не знає, чи принижені— вона не відає;
22: але плоть її на ній болить, і душа її в ній страждає.
← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 15
1: І відповів Елифаз феманитянин і сказав:
2: чи стане мудрий відповідати знанням пустим і наповнювати утробу свою вітром палючим,
3: виправдовуватися словами марними і промовою, яка не має ніякої сили?
4: Так ти відклав і страх і за ніщо вважаєш слова до Бога.
5: Нечестя твоє так налаштувало вуста твої, і ти обрав язик лукавих.
6: Тебе звинувачують уста твої, а не я, і твій язик говорить проти тебе.
7: Хіба ти першою людиною народився і раніше пагорбів створений?
8: Хіба раду Божу ти чув і залучив до себе премудрість?
9: Що знаєш ти, чого б не знали ми? що розумієш ти, чого не було б і у нас?
10: І сивоволосий і старець є між нами, що днями перевищує батька твого.
11: Хіба малі для тебе утішення Божі? І це невідомо тобі?
12: До чого закликає тебе серце твоє, і чому так гордо дивишся?
13: Навіщо спрямовуєш проти Бога дух твій і вустами твоїми промовляєш такі слова?
14: Що таке людина, щоб бути їй чистою, і щоб народженому жінкою бути праведним?
15: Ось, Він і святим Своїм не довіряє, і небеса нечисті в очах Його:
16: тим більше нечиста і розтлінна людина, яка п’є беззаконня, як воду.
17: Я буду говорити тобі, слухай мене; я розповім тобі, що бачив,
18: що чули мудрі і не приховали того, що почули від батьків своїх,
19: яким одним віддана була земля, і серед яких чужий не ходив.
20: Нечестивий мучить себе в усі дні свої, і число років закрите від гнобителя;
21: звук жахів у вухах його; під час миру іде на нього згубник.
22: Він не сподівається врятуватися від темряви; бачить перед собою меч.
23: Він поневіряється за шматком хліба всюди; знає, що вже готовий, в руках у нього день пітьми.
24: Страшать його нестатки і пригнічення; долають його, як цар, який приготувався до битви,
25: за те, що він простягав проти Бога руку свою і противився Вседержителю,
26: виступав проти Нього з гордою шиєю, під товстими щитами своїми;
27: тому що він покрив лице своє жиром своїм і обклав жиром стегна свої.
28: І він оселяється в містах зруйнованих, у домах, у яких не живуть, які приречені на руїни.
29: Не стане він багатим, і не вціліє майно його, і не розповсюдиться по землі надбання його.
30: Не втече від пітьми; паростки його висушить полум’я і подихом вуст своїх втягне його.
31: Нехай не довіряє суєті заблудлий, тому що суєта буде і відплатою йому.
32: Не у свій день він помре, і віття його не буде зеленіти.
33: Скине він, як виноградна лоза, недостиглу ягоду свою і, як олива, стряхне цвіт свій.
34: Так стане порожнім дім нечестивого, і вогонь пожере намети хабарництва.
35: Він зачав зло і породив неправду, й утроба його готує оману.
← попередній розділнаступний розділ →