Діяння святих апостолів

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 13
1: В Антіохії в тамтешній церкві були деякі пророки і вчителі: Варнава і Симеон, що звався Нігер, і Луцій киринеянин, і Манаїл, вихований з Іродом четвертовладником, і Савл.
2: Коли вони служили Господу й постили, Дух Святий сказав: відділіть Мені Варнаву та Савла для діла, на яке Я покликав їх.
3: Тоді вони, попостившись і помолившись та поклавши руки на них, відпустили їх.
4: Вони, послані Духом Святим, прийшли до Селевкії, а звідти відпливли до Кіпру;
5: і, будучи в Саламіні, проповідували слово Боже в синагогах іудейських; мали ж вони й Іоанна для служіння.
6: Пройшовши весь острів до Пафа, знайшли вони одного волхва, лжепророка, іудеянина, на ім'я Варіісус,
7: який був з проконсулом Сергієм Павлом, чоловіком розумним. Він, покликавши Варнаву та Савла, побажав почути слово Боже.
8: А Еліма волхв (бо то значить ім'я його) противився їм, намагаючись відвернути проконсула від віри.
9: Але Савл, він же й Павел, сповнившись Духа Святого і глянувши на нього,
10: сказав: о, сповнений всякого лукавства і всякого лиходійства, сину диявола, ворог усякої правди! чи перестанеш ти збивати з прямих шляхів Господніх?
11: І нині ось, рука Господня на тебе: ти будеш сліпий і не побачиш сонця якийсь час. І зараз же обійняла його темрява й пітьма, і він, тиняючись, шукав поводиря.
12: Тоді проконсул, побачивши, що сталося, увірував, дивуючись вченню Господньому.
13: Відпливши з Пафа, Павел та ті, що були з ним, прибули до Пергії, в Памфілії. А Іоанн, відлучившись від них, повернувся до Ієрусалима.
14: Вони ж, проходячи від Пергії, прибули до Антіохії Пісідійської і, увійшовши в синагогу суботнього дня, сіли.
15: Після читання закону і пророків, начальники синагоги послали сказати їм: мужі браття! якщо у вас є слово повчання до народу, говоріть.
16: Павел, підвівшись, дав знак рукою і сказав: мужі ізраїльтяни і всі богобоязливі! вислухайте.
17: Бог народу цього вибрав отців наших і підніс цей народ під час перебування в землі Єгипетській, і силою великою вивів їх з неї,
18: і близько сорока років годував їх у пустині.
19: І, знищивши сім народів у землі Ханаанській, розділив їм у спадщину землю їхню.
20: І після цього, близько чотирьохсот п'ятдесяти років, давав їм суддів до пророка Самуїла.
21: Потім просили вони царя, і Бог дав їм Саула, сина Кісового, мужа з коліна Веніамінового. Так минуло років сорок.
22: Відкинувши його, поставив їм царем Давида, про якого і сказав, засвідчивши: знайшов Я мужа по серцю Моєму, Давида, сина Ієссеєвого, який здійснить усі бажання Мої (1 Цар. 13,14; Пс. 88,21).
23: З його ж потомства Бог за обітницею воздвиг Ізраїлеві Спасителя Іісуса.
24: Перед самим пришестям Його Іоанн проповідував хрещення покаяння всьому народові ізраїльському.
25: Закінчуючи ж путь свою, Іоанн говорив: за кого ви мене вважаєте? я не той; але ось, іде за мною, у Котрого я недостойний розв'язати взуття на ногах.
26: Мужі браття, сини роду Авраамового, і всі між вами, хто боїться Бога! вам послане слово спасіння цього.
27: Бо жителі Ієрусалима і начальники їхні, не визнавши Його і осудивши, сповнили слова пророчі, що читаються кожної суботи,
28: і, не знайшовши в Ньому ніякої вини, вартої смерті, просили Пілата вбити Його.
29: Коли ж сповнилось все написане про Нього, то, знявши з древа, поклали Його у гроб.
30: Але Бог воскресив Його з мертвих.
31: Він протягом багатьох днів являвся тим, які вийшли з Ним з Галілеї до Ієрусалима і які нині є свідками Його перед народом.
32: І ми благовіствуємо вам, що обітницю, дану отцям, Бог виконав нам, дітям їхнім, воскресивши Іісуса,
33: як і в другому псалмі написано: Ти Син Мій: Я нині родив Тебе (Пс. 2,7).
34: А що воскресив Його з мертвих, так що Він уже не повернеться в тління, про це сказав так: Я дам вам милості, обіцяні Давидові, вірно (Іс. 55,3).
35: Тому й в іншому місці говорить: не дасиш Святому Твоєму побачити тління (Пс. 15,10).
36: Давид, послуживши в свій час Божій волі, упокоївся і приєднався до своїх отців, і побачив тління;
37: а Той, Котрого Бог воскресив, не побачив тління.
38: Отже, хай буде відомо вам, мужі браття, що заради Нього вам сповіщається відпущення гріхів;
39: і в усьому, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсеєвим, виправдовується Ним всякий віруючий.
40: Стережіться ж, щоб не прийшло на вас сказане у пророків:
41: дивіться, погордливі, подивуйтесь і зникніть; бо Я творю діло в дні ваші, діло, якому не повірили б ви, коли б хто розповів вам (Аввак. 1,5).
42: Як вони виходили з іудейської синагоги, язичники просили їх говорити про те саме й в наступну суботу.
43: Коли ж присутні розходились, то багато іудеїв і шануючих Бога, навернених з язичників, пішли слідом за Павлом і Варнавою, які, бесідуючи з ними, переконували їх перебувати в благодаті Божій.
44: Наступної суботи мало не все місто зібралося слухати слово Боже.
45: Але іудеї, побачивши народ, сповнились заздрості і, сперечаючись та лихословлячи, перечили тому, що говорив Павел.
46: Тоді Павел та Варнава з дерзновінням сказали: вам першим належало проповідувати слово Боже, а через те, що ви відкидаєте його й самих себе робите недостойними вічного життя, то ми звертаємось до язичників.
47: Бо так заповів нам Господь: Я поставив Тебе світлом язичникам, щоб Ти був на спасіння аж до краю землі (Іс. 49,6).
48: Слухаючи це, язичники раділи і прославляли слово Господнє, і увірували всі, які були наперед визначені до вічного життя.
49: І слово Господнє ширилося по всій країні.
50: Але іудеї намовили побожних та почесних жінок і перших у місті людей і вчинили гоніння на Павла та Варнаву і вигнали їх зі своїх меж.
51: Вони ж, обтрусивши на них порох з ніг своїх, пішли до Іконії.
52: А учні сповнювались радості і Духа Святого.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 8
1: Савл же схвалював убивство його. В ті дні сталося велике гоніння на церкву в Ієрусалимі; і всі, крім Апостолів, розсіялися по різних місцях Іудеї та Самарії.
2: Стефана ж поховали люди благоговійні і вчинили великий плач по ньому.
3: А Савл терзав церкву; ходив по домах, тягнув чоловіків та жінок і віддавав їх до темниці.
4: Ті ж, які розсіялися, ходили і благовіствували слово.
5: Так, Филип прийшов у місто Самарійське і проповідував їм Христа.
6: Народ однодушно слухав те, про що говорив Филип; чув і бачив чудеса, які він творив.
7: Бо нечисті духи з багатьох, хто мав їх, виходили з великим криком, а чимало розслаблених і кривих зцілялося.
8: І була велика радість у тому місті.
9: Перебував же в місті один чоловік, на ім'я Симон, який раніше волхвував і дивував народ самарійський, видаючи себе за когось великого.
10: Його слухали всі, від малого до великого, кажучи: цей є велика сила Божа.
11: А слухали його тому, що він довгий час дивував їх волхвуванням.
12: Коли ж повірили Филипові, який благовіствував про Царство Боже та про ім'я Іісуса Христа, то хрестились і чоловіки і жінки.
13: Увірував і сам Симон і, охрестившись, не відходив від Филипа; і, побачивши великі чудеса й знамення, що творилися, дивувався.
14: Коли почули Апостоли, які були в Ієрусалимі, що Самарія прийняла слово Боже, послали до них Петра та Іоанна,
15: котрі, прийшовши, помолились за них, щоб вони прийняли Духа Святого.
16: Бо Він не сходив ще ні на одного з них, а тільки були вони охрещені в ім'я Господа Іісуса.
17: Тоді поклали руки на них, і вони прийняли Духа Святого.
18: Симон же, побачивши, що через покладання рук апостольських подається Дух Святий, приніс їм гроші,
19: кажучи: дайте і мені владу цю, щоб той, на кого я покладу руки, одержував Духа Святого.
20: Але Петро сказав йому: хай срібло твоє буде з тобою на погибель, бо ти помислив отримати дар Божий за гроші.
21: Нема для тебе в цьому ні частки, ні долі, бо серце твоє не праве перед Богом.
22: Отож покайся в цьому гріху твоєму і благай Бога, щоб відпустив тобі помисел серця твого;
23: бо бачу тебе повного жовчі гіркої і в путах неправди.
24: Симон же сказав у відповідь: помоліться за мене до Господа, щоб мене ніщо не спіткало із сказаного вами.
25: Вони ж, засвідчивши та проповідавши слово Господнє, повернулися до Ієрусалима, і в багатьох селах Самарійських проповідували Євангеліє.
26: А Филипові Ангел Господній сказав: встань і йди на південь, на дорогу, що йде з Ієрусалима в Газу; вона пуста.
27: Він встав і пішов. І ось, чоловік ефіопський, євнух, вельможа Кандакії, цариці Ефіопської, хранитель усіх скарбів її, який приїжджав до Ієрусалима на поклоніння,
28: повертався і, сидячи на своїй колісниці, читав пророка Ісаію.
29: Дух сказав Филипові: підійди і пристань до цієї колісниці.
30: Филип підійшов і, почувши, що він читає пророка Ісаію, сказав: чи розумієш, що читаєш?
31: Він сказав: як можу розуміти, коли хто не навчить мене? і попросив Филипа піднятися і сісти з ним.
32: А місце з Писання, яке він читав, було таке: як вівцю на заклання, ведено Його і, як ягня перед тим, хто стриже його, мовчить, так і Він не відкриває уст Своїх.
33: У приниженні Його суд Його відбувся. Але про рід Його хто роз’яснить? бо відбирається від землі життя Його (Іс. 53,7–8).
34: І сказав євнух Филипові: прошу тебе сказати, про кого пророк говорить це? про себе, чи про когось іншого?
35: Филип відкрив уста свої і, почавши з цього Писання, благовіствував йому про Іісуса.
36: Тим часом, продовжуючи путь, вони приїхали до води, і євнух сказав: ось вода; що перешкоджає мені хреститись?
37: Филип же сказав йому: якщо віруєш від усього серця, то можна. Він сказав у відповідь: вірую, що Іісус Христос є Син Божий.
38: І наказав зупинити колісницю; і ввійшли обидва у воду, Филип і євнух; і охрестив його.
39: Коли ж вони вийшли з води, Дух Святий зійшов на євнуха, а Филипа возніс Ангел Господній, і євнух уже не бачив його, і поїхав дорогою, радіючи.
40: Филип же опинився в Азоті і, проходячи, благовіствував усім містам, поки прийшов до Кесарії.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 4
1: Коли вони говорили до народу, до них приступили священники й начальники охорони храму і саддукеї,
2: гніваючись на те, що вони навчають народ і проповідують в Іісусі воскресіння з мертвих;
3: і наклали на них руки, і віддали їх під варту до ранку; бо вже був вечір.
4: Багато ж з тих, хто слухав слово, увірували; і число таких людей було близько п'яти тисяч.
5: На другий день зібралися в Ієрусалим начальники їхні, і старійшини та книжники,
6: і первосвященник Анна, і Каіафа, і Іоанн, і Олександр та інші з роду первосвященницького;
7: і, поставивши їх посередині, питали: якою силою або яким іменем ви зробили це?
8: Тоді Петро, сповнившись Духа Святого, сказав їм: начальники народу і старійшини ізраїльські!
9: Якщо від нас сьогодні вимагають відповіді за благодіяння немічному чоловікові, як він зцілився,
10: то хай буде відомо всім вам і всьому народові ізраїльському, що іменем Іісуса Христа Назорея, Котрого ви розп'яли, Котрого Бог воскресив з мертвих, Ним поставлений він перед вами здоровий.
11: Він є камінь, відкинутий вами, будівничими, Який став наріжним, і нема ні в кому іншому спасіння (Пс. 117,22),
12: бо нема іншого імені під небом, даного людям, яким належало б спастися нам.
13: Побачивши сміливість Петра та Іоанна й помітивши, що вони люди некнижні й прості, вони дивувались, а разом з тим впізнавали їх, що вони були з Іісусом;
14: бачачи ж зціленого чоловіка, який стояв з ними, нічого не могли сказати проти.
15: І, наказавши їм вийти геть із синедріону, міркували між собою,
16: кажучи: що нам робити з цими людьми? Бо всім, хто живе в Ієрусалимі, відомо, що ними зроблене явне чудо, і ми не можемо відкинути цього;
17: але, щоб це не розголошувалось більше в народі, погрозою заборонимо їм, щоб не говорили про це ім'я нікому з людей.
18: І, покликавши їх, заборонили їм зовсім говорити і вчити про ім'я Іісуса.
19: Але Петро та Іоанн сказали їм у відповідь: розсудіть, чи справедливо перед Богом слухати вас більше, ніж Бога?
20: Ми не можемо не говорити про те, що бачили й чули.
21: Вони ж, пригрозивши, відпустили їх, не маючи можливості покарати їх, через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося.
22: Бо було понад сорок років тому чоловікові, з яким сталося це чудо зцілення.
23: Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали те, що говорили їм первосвященники й старійшини.
24: Вони ж, вислухавши, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: Владико Боже, Котрий створив небо й землю, і море та все, що в них!
25: Ти устами отця нашого Давида, раба Твого, сказав Духом Святим: чого заметушились язичники, і народи задумують марне?
26: Повстали царі земні, і князі зібралися разом на Господа й на Христа Його (Пс. 2,1–2).
27: Бо справді зібрались у місті цьому на Святого Сина Твого Іісуса, помазаного Тобою, Ірод і Понтій Пілат з язичниками та народом ізраїльським,
28: щоб зробити те, чому бути визначила наперед рука Твоя і рада Твоя.
29: І нині, Господи, споглянь на погрози їхні, і дай рабам Твоїм з усією сміливістю промовляти слово Твоє,
30: коли Ти простягаєш руку Твою на те, щоб зцілення, знамення й чудеса творилися іменем Святого Сина Твого Іісуса.
31: І після молитви їхньої, захиталося місце, де вони зібрались, і сповнилися всі Духа Святого, і промовляли слово Боже з дерзновінням.
32: У багатьох з тих, що увірували, було одне серце й одна душа; і ніхто нічого з майна свого не називав своїм, а все в них було спільне.
33: Апостоли ж з великою силою свідчили про воскресіння Господа Іісуса Христа; і велика благодать була на всіх них.
34: Не було між ними жодного вбогого; бо всі, хто володів землями або домами, продавали їх і приносили гроші за продане
35: і клали до ніг Апостолів; і давалось кожному, хто чого потребував.
36: Так Іосія, прозваний Апостолами Варнавою, що значить – син утіхи, левіт, родом кіпрянин,
37: у якого була своя земля, продавши її, приніс гроші й поклав до ніг Апостолів.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 18
1: Після цього Павел, залишивши Афіни, прийшов до Корінфа;
2: і, знайшовши одного іудея, на ім'я Акіла, родом з Понту, який недавно прийшов з Італії, і Прискіллу, жінку його,– бо Клавдій звелів всім іудеям покинути Рим,– прийшов до них;
3: і, за однорідністю ремесла, залишився у них і працював; бо ремеслом їхнім було робити намети.
4: Кожної суботи він говорив у синагозі і переконував іудеїв та еллінів.
5: А коли прийшли з Македонії Сила і Тимофій, то Павел, за велінням Духа, свідчив іудеям, що Іісус є Христос.
6: Але як вони противились і злословили, то він, струсивши одежу свою, сказав до них: кров ваша на головах ваших; я чистий, віднині йду до язичників.
7: І пішов звідти, і прийшов до одного, на ім'я Іуст, який шанував Бога; дім його був біля синагоги.
8: А Крісп, начальник синагоги, увірував у Господа разом з усім домом своїм, і багато з корінфян, слухаючи, увірували і охрестилися.
9: У видінні вночі Господь сказав Павлові: не бійся, але говори і не замовкай,
10: бо Я з тобою, і ніхто не вчинить тобі зла, тому що в Мене багато людей у цьому місті.
11: І він залишався там рік і шість місяців, навчаючи їх слова Божого.
12: Між тим, за часів проконсульства Галліона в Ахаії, іудеї однодушно напали на Павла і привели його перед судилище,
13: говорячи, що він навчає людей шанувати Бога не за законом.
14: Коли ж Павел хотів відкрити уста, Галліон сказав іудеям: іудеї! якби була будь-яка образа або ж злий умисел, тоді б я мав причину вислухати вас,
15: а коли йде суперечка про вчення та про імена і про закон ваш, то розберіться самі; я не хочу бути суддею в цьому.
16: І прогнав їх від судилища.
17: А всі елліни, схопивши Сосфена, начальника синагоги, били його перед судилищем; і Галліон ніскільки не турбувався про це.
18: Павел, пробувши ще чимало днів, попрощався з браттями і відплив до Сірії,– і з ним Акіла і Прискілла,– обстригши голову в Кенхреях, за обітницею.
19: Прибувши до Єфеса, залишив їх там, а сам пішов до синагоги і говорив з іудеями.
20: Коли ж вони просили його побути у них довше, він не згодився,
21: а попрощався з ними, сказавши: мені неодмінно треба провести в Ієрусалимі свято, що наближається; до вас же повернуся знов, якщо це буде угодно Богові. І відправився з Єфеса; Акіла і Прискілла залишилися в Єфесі.
22: Побувавши в Кесарії, він приходив до Ієрусалима, привітав церкву і пішов до Антіохії.
23: Пробувши там деякий час, вийшов і проходив по черзі країну Галатійську та Фрігію, утверджуючи всіх учнів.
24: Якийсь іудей, на ім'я Аполлос, родом з Олександрії, чоловік красномовний та досвідчений в Писаннях, прийшов до Єфеса.
25: Він був навчений в початках шляху Господнього і, пломеніючи духом, говорив та вчив про Господа правильно, знаючи тільки хрещення Іоаннове.
26: Він почав сміливо говорити в синагозі. Почувши його, Акіла і Прискілла прийняли його і точніше пояснили йому шлях Господній.
27: А коли він наважився йти до Ахаії, браття послали до тамтешніх учнів, схиляючи їх прийняти його; і він, прибувши туди, багато сприяв благодаттю тим, хто увірував,
28: бо він дуже викривав іудеїв привселюдно, доводячи з Писання, що Іісус є Христос.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 20
1: Коли заколот припинився, Павел, покликавши учнів і давши їм настанови та попрощавшись з ними, вийшов і пішов до Македонії.
2: Коли ж він пройшов ті місця і дав віруючим щедрі настанови, прийшов до Еллади.
3: Там він пробув три місяці. Коли ж, внаслідок змови, вчиненої проти нього іудеями, він хотів вирушити до Сірії, спало йому на думку повернутися через Македонію.
4: Його супроводжували до Асії Сосипатр Піррів з Верії, та з фессалонікійців Арістарх і Секунд, і Гаій дервянин і Тимофій, та асійці Тихик і Трофим.
5: Вони, йдучи попереду, чекали нас у Троаді.
6: А ми після днів опрісночних відпливли з Филип і днів за п'ять прийшли до них у Троаду, де пробули сім днів.
7: Першого ж дня тижня, коли учні зібралися для переломлення хліба, Павел, маючи намір вирушити вранці наступного дня, розмовляв з ними і продовжив слово до півночі.
8: У горниці, де ми зібралися, було багато світильників.
9: Під час тривалої бесіди Павлової одного юнака на ім'я Євтих, який сидів на вікні, огорнув глибокий сон, і похитнувшись, сонний упав додолу з третього житла, і підняли його мертвим.
10: Павел, зійшовши, впав на нього і, обнявши його, сказав: заспокойтесь, бо душа його в ньому.
11: Увійшовши ж і переломивши хліб та вкусивши, довго бесідував аж до світанку, і потім вийшов.
12: Тим часом отрока привели живого, і немало втішилися.
13: Ми пішли вперед на корабель, і попливли до Асс, щоб взяти звідти Павла; бо він так наказав нам, наміряючись сам іти пішки.
14: Коли ж він зустрівся з нами в Ассі, то взявши його, ми прибули до Мітіліни.
15: І, відпливши звідти, наступного дня зупинилися навпроти Хіоса, а другого дня пристали до Самосу і, побувавши в Трогіллії, наступного дня прибули до Міліту,
16: бо Павлові спало на думку обминути Єфес, щоб не затриматися йому в Асії, бо він поспішав, якщо можна, на день П'ятидесятниці бути в Ієрусалимі.
17: З Міліту ж, пославши до Єфесу, він скликав пресвітерів церкви,
18: і, коли вони прийшли до нього, він сказав їм: ви знаєте, що я з першого дня, як прийшов в Асію, весь час перебував з вами,
19: служив Господу з усякою смиренномудрістю і рясними сльозами серед спокус, що їх я зазнав через підступи іудеїв;
20: що я не пропустив нічого корисного, про що вам не проповідував би і чого б не навчав всенародно і по домах,
21: засвідчуючи іудеям і еллінам покаяння перед Богом і віру в Господа нашого Іісуса Христа.
22: І ось, нині я, за велінням Духа, йду до Ієрусалима, не знаючи, що там станеться зі мною;
23: тільки Дух Святий по всіх містах свідчить, кажучи, що узи і скорботи чекають мене.
24: Але ж я ні на що не зважаю і не дорожу своїм життям, тільки б з радістю здійснити поприще моє і служіння, яке я прийняв від Господа Іісуса, проповідувати Євангеліє благодаті Божої.
25: І нині, ось, я знаю, що вже не побачите обличчя мого всі ви, серед котрих я ходив, проповідуючи Царство Боже.
26: Тому свідчу вам у нинішній день, що чистий я від крові всіх,
27: бо я не ухилявся сповіщати вам усю волю Божу.
28: Отож пильнуйте себе і всю отару, в якій Дух Святий поставив вас єпископами, пасти Церкву Господа і Бога, яку Він придбав Собі Кров'ю Своєю.
29: Бо я знаю, що після відходу мого, прийдуть до вас люті вовки, які не щадитимуть стада;
30: та і з вас самих повстануть люди, які говоритимуть неправдиво, щоб заманити учнів за собою.
31: А тому пильнуйте, пам'ятаючи, що я три роки день і ніч безперестанно зі сльозами навчав кожного з вас.
32: І нині передаю вас, браття, Богові і слову благодаті Його, яке може повчати вас більше і дати вам спадщину з усіма освяченими.
33: Ні срібла, ні золота, ні одежі я ні від кого не побажав:
34: самі знаєте, що потребам моїм і тих, що були зі мною, послужили руки мої ці.
35: У всьому показав я вам, що так працюючи, треба підтримувати слабких і пам'ятати слово Господа Іісуса, бо Він Сам сказав: блаженніше давати, ніж приймати.
36: Сказавши це, він став на коліна свої і з усіма ними помолився.
37: Тоді великий плач був у всіх, і, падаючи на шию Павлові, цілували його,
38: сумуючи найбільш від сказаного ним слова, що вони вже не побачать обличчя його. І проводжали його до корабля.