Без категорії

Страждання святих мучеників Назарія, Гервасія, Протасія та Келсія

Місяця жовтня на 14-ий день [1]

Святий Назарій народився у Римі від батька євреянина, матері ж християнки, її ім’я було Перепетуя, вона прийняла святе хрещення від святого апостола Петра. Дійшов хлопець віку і довго роздумував, якої триматися віри: а чи батьківської, а чи материної, і зволив бути наслідувачем святої матері своєї, її ж бо молитва багато йому допомогла просвітитися, і хрещений був у єпископа Лина. Коли ж досяг зрілого віку, досконалим і в чеснотах виявився: старанно-бо служачи Богу, не про своє, а про багатьох спасіння дбав, навертаючи невірних до Христа. Взяв-бо від батьків своїх достойну частку маєтку і з нього міг добродіяти неімущим; вийшов із Риму і прийшов до Медіолану, і там усе добре використав, творячи милостиню убогим і служачи від майна свого в’язням, які за Христа страждали. Тоді-бо царював нечестивий Нерон, і було гоніння велике за християн, і багато тих, котрі ісповідували Христа, тримались у вузах, і мучили їх; їм-бо святий Назарій служив, утверджуючи їх у вірі і до подвига укріплюючи.

У той час і святі мученики Гервасій та Протасій схоплені були від Ануліна-князя і вкинені до темниці. І приходив до них часто святий Назарій, утішаючи їх корисною бесідою, і полюбив їх вельми, бачив-бо їх наповнених любові божественної, і бажали вони щиро й душі покласти за Господа, котрий поклав за нас на хресті душу свою. І такою до них прив’язався Назарій любов’ю, що не бажав розлучатися з ними, але з ними вкупі волів страждати й умерти. Звідомився князь, що Назарій відвідує в’язнів, яких тримали в темницях, потрібне їм приносить і в християнській їх вірі утверджує, тож повелів схопити Назарія і привести до себе. І запи тав його, хто він і звідки, а довідавшись, що римлянин він є родом, християнин же вірою, радив йому, щоб не відкидався батьківських богів, що їх римляни від початку пошановують жертвами та поклоніннями. Святий же не тільки ради його не захотів послухати, але і всупереч говорив, фальшивим їхнім богам докоряючи і сповідуючи, що є єдиний лише Бог Ісус Христос. Тоді князь повелів його бити у вуста. Він же не перестав дерзновенно говорити й викривати нечестя їхнє, через це князь на більший гнів запалився і повелів палицями бити святого, тоді з безчестям прогнав його з міста. Блаженний Назарій, вигнаний бувши, радів, що сподобився прийняти рани за Христа і що заради правди є вигнаний, і згадував Христові слова: “Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради мене”[2]. Про те тільки печалився, що відлучився від улюблених друзів своїх Гервасія і Протасія, з ними-бо вкупі й померти бажав, і це його бажання згодом Бог сповнив. А в той час подобало йому в іншому краю послужити людському спасінню і відвернути багатьох од омани.

Коли настала ніч, явилася йому у видінні блаженна мати його, велячи йому іти до Галлії і там трудитися на Христову благовість. Встав він і пішов у ту країну за повелінням матері своєї і, проповідуючи Христа, просвічував людей світлом віри, тих, котрі у тьмі і в смертній тіні. А коли був у місті, що звалося Мелія, там від однієї доброродної та вірної жінки прийняв трьохрічне дитя, на ймення Келсій, і хрестив його й виховав у благочесті. Ріс хлопець літами і розумом, наповнюючись Божої благодаті, прийшов у вік, наслідуючи учителя святого Назарія, — учився від нього вишньої премудрості і складав у серці своєму богонатхненні слова і батьківське його наставляння. І такий уже хлопець став мудрий у Христі, що дорівнявся до вчителя свого, однаково з ним служачи людському спасінню, Христа проповідуючи, однаково й муки, й гоніння терплячи, однакового сподобився наслідити й мученичого вінця. Довідався-бо Диновій, князь країни тієї, що Назарій численні міста до Христа навернув, послав схопити його з хлопцем Келсієм і, обох бивши, вкинув до темниці, бажаючи назавтра мучити їх численними муками.

Настав ранок, жінка княжа, побачивши Келсія, малого й гарного хлопця, як вели його на муки, пожаліла його вельми і, припавши до свойого чоловіка, молила його, аби помилував хлопця і щоб відпустив його вкупі з учителем його Назарієм, і доти старатливим своїм проханням долягала князю, доки умолила його відпустити обох вільними. Відпускаючи ж їх, князь сказав: “На прохання дружини моєї звільняю вас від усілякої муки!” Святі ж мученики печалилися щодо того, що не доступляться бажаного вінця мученичого й не закінчать так життя, аби могли розрішитися від тіла і з Христом жити. Ішовши звідтіля, прийшли до міста Тимир і там вправлялись у звичайній проповіді євангельській, багато душ Христові набуваючи. Цього не потерпів бачити диявол, піднявши гнів ідолопоклонників, котрі, повставши на Назарія та Келсія, схопили їх і відіслали до нечестивого свого царя Нерона. Святі ж, поставши перед царем, сповідували ясно Христа-бога, за що Назарія на землю кинуто й ногами потоптано, Келсій же різками битий був. Принуджені ж приносити богам жертви, ідолів їхніх словом на землю скинули, і віддані були на з’їжу звірам[3], але не пошкодили їм звірі, тоді в море їх укинули, вони ж по воді, як по злачному полі, пішли[4]. Побачивши те, цареві слуги повірили у Христа і, хрещення від святого Назарія прийнявши, покинули двір царський, і, відсторонившись од сум’яття мирського, служили в мирі Христові.

Назарій же святий із учнем своїм святим Келсієм пішов знову в Медіолан і знайшов там ще живих мучеників Гервасія та Протасія, що сиділи в темниці. Проповідуючи ж у Медіолані, знову від Ануліна-князя був схоплений. І запитав його князь: “Де був до того часу?” — а, довідавшись, що в руках у самого Нерона був, подивувався, що живий та здоровий звільнився від рук його; знав-бо, що Нерон цар лютий та нелюдський, котрий не тільки винуватих, але й неповинних безліч немилостиво вбиває. Принуджував князь Назарія, щоб приступив і поклонився богами їхнім; він-бо не тільки не захотів того учинити, але й наругою віддав їм. Князь же повелів бити в уста його, і немало позавуш прийняв святий із учнем своїм Келсієм, тоді ж у темницю був укинутий до святих Гервасія та Протасія. І утішився вельми Назарій, що сподобився ще бачитися з улюбленими друзями своїми, й бесідувати із ними, і вкупі в одній темниці за Христа вузи терпіти.

Анулін же, князь, звістив писанням Нерону-царю про Назарія. Почув цар, що Назарій живий є, уразився вельми на тих слуг, яким повелено було у морській глибині його потопити, і старанно шукав їх, бажаючи погубити, гадав-бо, що вони пустили Назарія; але не знайшов, вони вже втекли від світу й самохітно віддали себе в солодке служіння Христу. Написав-бо цар до Ануліна-князя, щоб погубив Назарія смертю; прийняв тож князь царське писання, вивів святого Назарія із учнем його святим Келсієм із темниці і відсік мечем чесні їхні голови. Святі ж їхні мощі хтось із вірних, що жив на передмісті, взяв таємно й заніс до свого дому.

Була ж у того [чоловіка] дочка розслаблена, що лежала на ложі, а коли внесли мощі святих мучеників у дім, тоді встала із ложа здорова, ніби ніколи не хворіла, через це вельми зрадів господар дому із домашніми своїми і поховав чесно мучеників у саду.

Після усічення святих мучеників Назарія та Келсія невдовзі прийшов до міста Астазій-комит, що вирушив на війну супроти моравів; його підбурили жерці ідольські, щоб забити святих мучеників Гервасія та Протасія, які залишалися у темниці. Гервасій, отож, був битий олив’яними патиками[5] і помер. Протасія ж мечем у голову усічено, і скінчив подвига мучення. Тіла їхні Пилип, християнин, із сином своїм, викравши, поховали в домі своєму, і було всіх чотирьох святих мучеників: Назарія і Келсія, Гервасія та Протасія — під землею поховано, і ніхто не знав аж до часу святого Амвросія, єпископа медіоланського. Той через Боже одкровення віднайшов Гервасія з Протасієм — сталося це в царство Теодосія Великого; Назарія ж із Келсієм — у царство Аркадія та Онорія. Про віднайдення мощів Назарія із Келсієм згадує Павлин-пресвитер у житії святого Амвросія так[6]:

“У той час мощі святого Назарія, мученика, знайдені поза містом у саду, переніс Амвросій у церкву святих апостолів. Побачив же у гробі, в якому лежали мощі мученика: кров, ніби тепер витекла, голова ж із волоссям та бородою така нетлінна, ніби зараз до гробу покладена, лице ж його таке світле, ніби тепер омите; і не дивно, адже сам Господь у Євангелії обіцяв: “Але і волосина вам із голови не загине”[7], і таких наповнилися пахощів, що всі аромати перевищували. Підняли ж мученичі мощі і на колісницю поклали, тоді повернулися із святим Амвросієм по святого Келсія, мученика, що був покладений на тому ж таки місці. Довідались од господарів того саду, що від батьків заповідано їм було не покидати місця того з роду в рід через те, що скарби великі в ньому було покладено, — воістину великі скарби, яких ані черв, ані тля не тлить, ані злодії не підкопують та не крадуть”.

До цього місця Павлин-пресвитер про мощі Назарія та Келсія. Про мощі ж Гервасія та Протасія є таке писання святого Амвросія:

“Амвросій, раб Христовий, братії, що є в усій Італії, спасіння вічного в Господі!

Божественне Писання називає боржником такого, котрий, сам щось узявши безкоштовно від Господа, іншим того не з’являє[8], — це так, ніби щось украв від церкви, коли утаюють те, чим можуть давати користь іншим. Через те мовить Давид: “Справедливість твою не ховав я в середині серця свого, про вірність твою та спасіння твоє я звіщав, не таїв я про милість твою та про правду твою на великім зібранні”. І, за це діло ніби воздаяння бажаючи, доклав: “Тому, Господи не віддали милосердя свого від мене”[9], ніби казав: коли я іншим учинив, щоб віднайшли милість, так і Ти не залиш далеко милість свою від мене. Але навіщо цю чиню передмову? Звіщу вже вам доброчесно, тим, що мудрують і вірять у Господі, і до веселощів вас від віднайдення мощів закличемо.

У святу чотиритидесятницю, котра оце була, коли Господь учинив мене причастником тих, що постять і моляться, було мені на молитві уночі: торкнувся очей моїх такий сон, що ані спав, ані чутливий був я, і побачив двох юнаків у білих ризах, котрі звели руки свої вгору й молилися. Із ними розмовляти я не міг, охоплений дрімотою. Коли ж отямився, вони невидимі стали. І молив Господню благостиню, що коли ж це бісівська зваба, хай віджене від мене, коли щось правдешнє, то ясніше хай мені покаже. Щоб дістати те, що прохав у Господа, доклав я поста до посту і на другу ніч, коли півні заспівали, так само, як і спершу, побачив тих юнаків, що молилися зі мною.

На третю ніч, коли плоть моя, що знемоглася від посту, заснути не могла, оті двоє (вже я не спав, а чудувався) явилися, маючи зі собою й третього чесного, подібного до святого Павла, його я із ікони пізнав; з них він один тільки зі мною говорив, а інші мовчали. Каже мені таке: “Оце ті, що, послухавши моїх слів, зневажили світ і багатство і пішли за Господом нашим Ісусом Христом, нічого земного й плотського не бажаючи, і пробували тут, у Медіолані, проздовж десяти літ, трудячись Богові, і сподобилися бути Христовими мучениками; їхні-бо тіла на тому ж місці, на якому стоїш ти, молячись, знайдеш, бо вони тут лежать у гробі в землі. Винеси-бо ти їх нагору і церкву в ім’я їхнє споруди”. Я ж запитав про імена їхні, він же мені відповідає: “Знайдеш книжицю біля голів їхніх, у ній народження і кінець їхній описано”. Я ж бо, закликавши братію та єпископів, які були, розповів їм про побачене, і спершу сам почав копати, єпископи ж допомагали мені. І віднайшов ковчега, як святий Павло повідав, а в ньому уздрів тіла святих, ніби тепер поховані, вельми гарно пахли. Біля голів же їхніх віднайшов книжницю, в якій усе по ряду так написано: “Я, раб Христовий Пилип, тіла цих святих забрав у дім свій та й поховав. Мати їхня була Валерія, батько ж Віталій, обох синів-близнят разом народила: одного-бо Протасієм, а другого Гервасієм називала. (Віталій був воїном у Медіолані[10], жив із дружиною своєю, таємно служачи Богу. Пішов із суддею Павлином у місто Равенну, там викритий був, що є християнином. Мучений був, не відрікся Христа і у рів глибокий укинений, і камінням згори битий, похований живцем. Дружина його, довідавшись про смерть свого чоловіка, пішла по тіло його, бажаючи поховати його в домі своїм на утіху сирітству своєму. Але громадяни равенські, що були християни, заборонили їй узяти тіло чоловіка свого, самі щодо такого скарбу тішилися і тримали собі для заступлення. Валерія ж, не діставши бажаного, поверталась у Медіолан і в якомусь селі по дорозі потрапила на богомерзький празник нечестивих людей, що приносили жертву поганому своєму Богу Сильвану; вони, за звичаєм своїм, пригощали мандрівних ідоложертвенними м’ясами, і Валерію, яка йшла дорогою, до тих м’ясив закликали. Вона ж бридилася тією мерзотою, не захотіла їсти бісівської жертви і визнала, що християнка вона. Нечестиві розгнівалися і били її нещадно палицями так, що ледве жива була доведена своїми до Медіолану. І прийшовши у дім свій, синів своїх, Гервасія та Протасія, істинній вірі повчивши, третього дня в руки Богові Духа свого віддала[11].) Коли ж Гервасій та Протасій після батьків своїх (мученичими вінцями вінчаних) осиротіли, дім та маєтки свої розпродали і все убогим роздали, рабів увільнили, самі ж в одній хоромині зачинилися і продовж десяти літ старанно молилися, постили й читали. На одинадцяте літо почали в темниці (від Ануліна-князя) страждати за Христа. Коли ж Астазій-комит ішов із Медіолана на війну супроти моравів, упередивши, зустріли його жерці ідольські, кажучи: “Коли хочеш із перемогою до царя повернутися, примусь Гервасія та Протасія, щоб поклали жертви богам; розгнівалися-бо боги, що ті двоє зневажили їх, і вже на запитання наші не хочуть нам боги відповіді давати”. Це почувши, Астазій вивів їх із темниці і, поставивши перед собою, сказав: “Наказую вам, щоб не чинили богам образи, але доброчесно принесли їм жертви, хай щаслива буде дорога наша”. Гервасій мовив: “Перемоги над ворогом у самого всемогутнього Бога просити маєш, а не тих ідолів, котрі не бачать, не чують, і не говорять, і не мають дихання”. Тоді Астазій повелів бити Гервасія олив’яними патиками доти, доки помре, і помер од того биття святий Гервасій. Його тіло віднести повелівши, сказав до Протасія: “Бідаче, пощади життя своє і не безумся, як брат твій”. Відповів Протасій: “Не знаю, хто бідака є: чи я, що не боюся тебе, чи ти, що мене боїшся?” Рече Астазій: “Як це я боюся тебе, окаянниче?” Відповідає святий: “Боїшся мене, щоб не бути опечаленим через мене, коли жертов не учиню ідолам. Коли б не боявся ти, то до жертов би не примушував мене. Я ж тебе не боюся і загрози твої зневажаю, і ідолів твоїх маю за погній, а єдиному тільки Богові, що царює в небесах, поклоняюся”. Тоді і його Астазій повелів бити палицями, і довго били, коли ж із землі підняли його, рече комит: “Окаянниче, такий ти гордий і непокірний, хочеш загинути, як і брат твій?” Відповідає Протасій: “Не гніваюся на тебе, Астазіє, бачу-бо сліпоту очей твоїх, невір’я твоє не дає тобі бачити те, що є Боже. І Господь мій розпинателям своїм не докоряє, але молиться за них, те додаючи, що не відають, що чинять. І ти не знаєш, що твориш, через те тебе жалію. Одначе чини, що почав, щоб нині із улюбленим братом моїм міг уздріти Спасителя мого”. Тоді Астазій-комит повелів його мечем усікти, і так сталося. Я, раб Божий Пилип, із сином моїм вночі потай узяв тіла їхні у дім свій, про що тільки Бог відає, і в цьому ковчезі мармуровому поховав їх; вірую, що їхніми молитвами і я дістану милість від Господа нашого Ісуса Христа, котрий із Отцем і Святим Духом живе й царює навіки”.

До цього місця писання Амвросієве і знайдена книжиця Пилипова.

Коли ж мощі ті святі із землі були винесені, багато зцілень болящим подавали і бісів од людей відганяли, сліпих зрячими робили. Згадує той-таки Амвросій-святий[12], що в місті їхньому був один сліпий на ймення Севир, усім знаний, той лише доторкнувся краю риз, що були на мощах святих, тоді й прозрів ясно.

Молитвами святих твоїх, Господи, просвіти очі душ наших, хай у світлі лиця Твого підемо і в імені Твоєму порадіємо навіки. Амінь.


[1] “Від святого Амвросія та від Метафраста”.

[2] Євангеліє від Матвія
5:1 Увидев народ, Он взошел на гору; и, когда сел, приступили к Нему ученики Его.
5:2 И Он, отверзши уста Свои, учил их, говоря:
5:3 Блаженны нищие духом, ибо их есть Царство Небесное.
5:4 Блаженны плачущие, ибо они утешатся.
5:5 Блаженны кроткие, ибо они наследуют землю.
5:6 Блаженны алчущие и жаждущие правды, ибо они насытятся.
5:7 Блаженны милостивые, ибо они помилованы будут.
5:8 Блаженны чистые сердцем, ибо они Бога узрят.
5:9 Блаженны миротворцы, ибо они будут наречены сынами Божиими.
5:10 Блаженны изгнанные за правду, ибо их есть Царство Небесное.
5:11 Блаженны вы, когда будут поносить вас и гнать и всячески неправедно злословить за Меня.
5:12 Радуйтесь и веселитесь, ибо велика ваша награда на небесах: так гнали и пророков, бывших прежде вас.
5:13 Вы - соль земли. Если же соль потеряет силу, то чем сделаешь ее соленою? Она уже ни к чему негодна, как разве выбросить ее вон на попрание людям.
5:14 Вы - свет мира. Не может укрыться город, стоящий на верху горы.
5:15 И, зажегши свечу, не ставят ее под сосудом, но на подсвечнике, и светит всем в доме.
5:16 Так да светит свет ваш пред людьми, чтобы они видели ваши добрые дела и прославляли Отца вашего Небесного.
5:17 Не думайте, что Я пришел нарушить закон или пророков: не нарушить пришел Я, но исполнить.
5:18 Ибо истинно говорю вам: доколе не прейдет небо и земля, ни одна иота или ни одна черта не прейдет из закона, пока не исполнится все.
5:19 Итак, кто нарушит одну из заповедей сих малейших и научит так людей, тот малейшим наречется в Царстве Небесном; а кто сотворит и научит, тот великим наречется в Царстве Небесном.
5:20 Ибо, говорю вам, если праведность ваша не превзойдет праведности книжников и фарисеев, то вы не войдете в Царство Небесное.
5:21 Вы слышали, что сказано древним: не убивай, кто же убьет, подлежит суду.
5:22 А Я говорю вам, что всякий, гневающийся на брата своего напрасно, подлежит суду; кто же скажет брату своему: "рака́"*, подлежит синедриону**; а кто скажет: "безумный", подлежит геенне огненной.
5:23 Итак, если ты принесешь дар твой к жертвеннику и там вспомнишь, что брат твой имеет что-нибудь против тебя,
5:24 оставь там дар твой пред жертвенником, и пойди прежде примирись с братом твоим, и тогда приди и принеси дар твой.
5:25 Мирись с соперником твоим скорее, пока ты еще на пути с ним, чтобы соперник не отдал тебя судье, а судья не отдал бы тебя слуге, и не ввергли бы тебя в темницу;
5:26 истинно говорю тебе: ты не выйдешь оттуда, пока не отдашь до последнего кодранта.
5:27 Вы слышали, что сказано древним: не прелюбодействуй.
5:28 А Я говорю вам, что всякий, кто смотрит на женщину с вожделением, уже прелюбодействовал с нею в сердце своем.
5:29 Если же правый глаз твой соблазняет тебя, вырви его и брось от себя, ибо лучше для тебя, чтобы погиб один из членов твоих, а не все тело твое было ввержено в геенну.
5:30 И если правая твоя рука соблазняет тебя, отсеки ее и брось от себя, ибо лучше для тебя, чтобы погиб один из членов твоих, а не все тело твое было ввержено в геенну.
5:31 Сказано также, что если кто разведется с женою своею, пусть даст ей разводную.
5:32 А Я говорю вам: кто разводится с женою своею, кроме вины любодеяния, тот подает ей повод прелюбодействовать; и кто женится на разведенной, тот прелюбодействует.
5:33 Еще слышали вы, что сказано древним: не преступай клятвы, но исполняй пред Господом клятвы твои.
5:34 А Я говорю вам: не клянись вовсе: ни небом, потому что оно престол Божий;
5:35 ни землею, потому что она подножие ног Его; ни Иерусалимом, потому что он город великого Царя;
5:36 ни головою твоею не клянись, потому что не можешь ни одного волоса сделать белым или черным.
5:37 Но да будет слово ваше: да, да; нет, нет; а что сверх этого, то от лукавого.
5:38 Вы слышали, что сказано: око за око и зуб за зуб.
5:39 А Я говорю вам: не противься злому. Но кто ударит тебя в правую щеку твою, обрати к нему и другую;
5:40 и кто захочет судиться с тобою и взять у тебя рубашку, отдай ему и верхнюю одежду;
5:41 и кто принудит тебя идти с ним одно поприще, иди с ним два.
5:42 Просящему у тебя дай, и от хотящего занять у тебя не отвращайся.
5:43 Вы слышали, что сказано: люби ближнего твоего и ненавидь врага твоего.
5:44 А Я говорю вам: люби́те врагов ваших, благословляйте проклинающих вас, благотворите ненавидящим вас и молитесь за обижающих вас и гонящих вас,
5:45 да будете сынами Отца вашего Небесного, ибо Он повелевает солнцу Своему восходить над злыми и добрыми и посылает дождь на праведных и неправедных.
5:46 Ибо если вы будете любить любящих вас, какая вам награда? Не то же ли делают и мытари***?
5:47 И если вы приветствуете только братьев ваших, что особенного делаете? Не так же ли поступают и язычники?
5:48 Итак будьте совершенны, как совершен Отец ваш Небесный.
Мв. 5
, [11].

[3] “Пролог”.

[4] “Святий Амвросій, слово 14 про святих мучеників”.

[5] “Кулями або палицями”.

[6] “Павлин-пресвитер. У житії святого Амвросія”.

[7] Євангеліє від Луки
21:1 І поглянув Він угору, і побачив заможних, що кидали дари свої до скарбниці.
21:2 Побачив і вбогу вдовицю одну, що дві лепті туди вона вкинула.
21:3 І сказав Він: Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця вкинула більше за всіх!
21:4 Бо всі клали від лишка свого в дар Богові, а вона поклала з убозтва свого ввесь прожиток, що мала...
21:5 Коли ж дехто казав про храм, що прикрашений дорогоцінним камінням та дарами, тоді Він прорік:
21:6 Надійдуть ті дні, коли з того, що бачите, не зостанеться й каменя на камені, який не зруйнується...
21:7 І запитали Його та сказали: Учителю, коли ж оце станеться? І, яка буде ознака, коли має початися це?
21:8 Він же промовив: Стережіться, щоб вас хто не звів. Бо багато-хто прийдуть в Ім'я Моє, кажучи: Це Я, і Час наблизився. Та за ними не йдіть!
21:9 І, як про війни та розрухи почуєте ви, не лякайтесь, бо перш статись належить тому. Але це не кінець ще.
21:10 Тоді промовляв Він до них: Повстане народ на народ, і царство на царство.
21:11 І будуть землетруси великі та голод, та помір місцями, і страшні та великі ознаки на небі.
21:12 Але перед усім тим накладуть на вас руки свої, і переслідувати будуть, і видаватимуть вас у синагоги й в'язниці, і поведуть вас до царів та правителів через Ім'я Моє.
21:13 Але це стане вам на свідоцтво.
21:14 Отож, покладіть у серця свої наперед не гадати, що будете відповідати,
21:15 бо дам Я вам мову та мудрість, що не зможуть противитись чи суперечити їй всі противники ваші.
21:16 І будуть вас видавати і батьки, і брати, і рідня, і друзі, а декому з вас заподіють і смерть.
21:17 І за Ім'я Моє будуть усі вас ненавидіти.
21:18 Але й волосина вам із голови не загине!
21:19 Терпеливістю вашою душі свої ви здобудете.
21:20 А коли ви побачите Єрусалим, військом оточений, тоді знайте, що до нього наблизилося спустошення.
21:21 Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у гори втікають; хто ж у середині міста, нехай вийдуть; хто ж в околицях, хай не вертаються в нього!
21:22 Бо то будуть дні помсти, щоб виконалося все написане.
21:23 Горе ж вагітним та тим, хто годує грудьми, у ті дні, бо буде велика нужда на землі та гнів над цим людом!
21:24 І поляжуть під гострим мечем, і заберуть до неволі поміж усі народи, і погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скінчиться час тих поган...
21:25 І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях, і тривога людей на землі, і збентеження від шуму моря та хвиль,
21:26 коли люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на ввесь світ, бо сили небесні порушаться.
21:27 І побачать тоді Сина Людського, що йтиме на хмарах із силою й великою славою!
21:28 Коли ж стане збуватися це, то випростуйтесь, і підійміть свої голови, бо зближається ваше визволення!
21:29 І розповів Він їм притчу: Погляньте на фіґове дерево, і на всілякі дерева:
21:30 як вони вже розпукуються, то, бачивши це, самі знаєте, що близько вже літо.
21:31 Так і ви, як побачите, що діється це, то знайте, що Боже Царство вже близько!
21:32 Поправді кажу вам: Не перейде цей рід, аж усе оце станеться.
21:33 Небо й земля проминуться, але не минуться слова Мої!
21:34 Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та п'янством, і життєвими клопотами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано,
21:35 немов сітка; бо він прийде на всіх, що живуть на поверхні всієї землі.
21:36 Тож пильнуйте, і кожного часу моліться, щоб змогли ви уникнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Людським!
21:37 За дня ж Він у храмі навчав, а на ніч виходив та перебував на горі, що зветься Оливна.
21:38 А зранку всі люди до Нього приходили в храм, щоб послухати Його.
Лк. 21
, [18].

[8] “Той, що прийняв од Господа дарування і не дає ним користі іншим, злодій є”.

[9] Псалми
39:1 Для дириґетна хору. Псалом Давидів.
39:2 Непохитно надіюсь на Господа, і Він прихилився до мене, і благання моє Він почув.
39:3 Витяг мене Він із згубної ями, із багна болотистого, і поставив на скелі ноги мої, і зміцнив мої стопи,
39:4 і дав пісню нову в мої уста, для нашого Бога хвалу, нехай бачать багато-хто й пострах хай мають, і хай вони мають надію, на Господа!
39:5 Блаженна людина, що Бога вчинила своєю твердинею, і не зверталась до пишних та тих, що вони до неправди схиляються!
39:6 Багато вчинив Ти, о Господи, Боже мій, Твої чуда й думки Твої тільки про нас, нема Тобі рівного! Я хотів би все це показати й про це розказати, та воно численніше, щоб можна його розповісти.
39:7 Жертви й приношення Ти не схотів, Ти розкрив мені уші, цілопалення й жертви покутної Ти не жадав.
39:8 Тоді я сказав: Ось я прийшов із звоєм книжки, про мене написаної.
39:9 Твою волю чинити, мій Боже, я хочу, і Закон Твій у мене в серці.
39:10 Я проповідував правду в великому зборі, ото, своїх уст не ув'язнюю я, Господи, знаєш Ти,
39:11 справедливість Твою не ховав я в середині серця свого, про вірність Твою та спасіння Твоє я звіщав, не таїв я про милість Твою та про правду Твою на великім зібранні.
39:12 Тому, Господи, не ув'язни милосердя Свого від мене, а милість та правда Твоя нехай завжди мене стережуть,
39:13 бо нещастя без ліку мене оточили, беззаконня мої досягли вже мене, так що й бачити не можу, вони численнішими стали за волосся на моїй голові, і серце моє опустило мене...
39:14 Зволь спасти мене, Господи, Господи, поспіши ж бо на поміч мені,
39:15 нехай посоромлені будуть, і хай зганьблені будуть усі, хто шукає моєї душі, щоб схопити її! Нехай подадуться назад, і нехай посоромлені будуть, хто бажає для мене лихого!
39:16 Бодай скам'яніли від сорому ті, хто говорить до мене: Ага! Ага!
39:17 Нехай тішаться та веселяться Тобою всі ті, хто шукає Тебе та хто любить спасіння Твоє, нехай завжди говорять: Хай буде великий Господь!
39:18 А я вбогий та бідний, за мене подбає Господь: моя поміч і мій оборонець то Ти, Боже мій, не спізняйся!
Пс. 39
, [11-12].

[10] “Це поза писанням Пилиповим, але від Мартиролога і від інших докладено через те, щоб звісно було, яких батьків мали ті святі мученики”.

[11] “Далі знову писання Пилипове та Амвросієве”.

[12] “Святий Амвросій у слові про цих святих мучеників”.