Священномученик Філософ Орнатський, пресвітер, і сини його мученики Борис і Миколай

Місяця травня на 31-й день

Священномученик протоієрей Філософ Миколайович Орнатський народився 21 травня 1860 року на цвинтарі Нова Єрга Череповецького повіту Новгородської губернії в сім’ї сільського священника. Один із його братів був одружений на племінниці святого праведного Іоанна Кронштадтського. Навчався Філософ спочатку в Кирилівському Духовному училищі, а потім у Новгородській Духовній Семінарії. У 1885 році він зі ступенем кандидата богослов’я закінчив Санкт-Петербурзьку Духовну Академію. Влітку 1885 року Філософ одружився з Оленою Заозерською, дочкою колишнього іподиякона митрополита Ісидора, і незабаром прийняв священство. Спочатку батюшка служив настоятелем у храмі притулку Принца Ольденбурзького, де до цього викладав Закон Божий.

З 1892 по 1912 роки він служить настоятелем храму при Експедиції заготівлі державних паперів. Двадцять шість років він був головою “Товариства поширення релігійно-моральної просвіти в дусі Православної Церкви”, успішно протидіючи антицерковним течіям.

У 1893 році Філософ був обраний гласним Санкт-Петербурзької міської Думи від духовенства і ніс свої повноваження до 1917 року. Він брав участь у влаштуванні в місті нічліжних будинків, сирітських притулків, богадільних будинків, його стараннями в Санкт-Петербурзі та околицях було зведено 12 храмів, найбільший із них – храм Воскресіння Христового біля Варшавського вокзалу. Крім того, можна назвати церкви Петра і Павла в Лісовому, преподобного Сергія Радонезького на Новосівківській вулиці, преподобного Серафима Саровського за Нарвською заставою, Предтеченський храм на Виборзькій стороні, Герасимівську церкву, Ісидоро-Юр’ївський храм.

Сам батюшка, маючи велику сім’ю (у нього було десять дітей), жив дуже скромно. Уся безліч громадських звань і посад, які він ніс на славу Божу, засобів до існування не приносили. Через його руки, як Голови комітетів з будівництва храмів, проходили величезні суми грошей, а він давав приватні уроки, щоб прогодувати сім’ю.

Відомий був батюшка і як редактор і цензор таких столичних духовних журналів, як “Санкт-Петербурзький Духовний Вісник” (видавався з 1894 року), “Відпочинок християнина” (з 1901 року), “Православно-Руське слово” (з 1902 року).

Отець Філософ був одним із найближчих сподвижників священномученика митрополита Петроградського і Гдовського Веніаміна (Казанського), якого, коли він був студентом Духовної Академії, батюшка активно залучав до проповідницької діяльності в робітничому середовищі Санкт-Петербурга. Узи духовної дружби пов’язували його і зі Святішим Патріархом Тихоном.

Майже двадцять років отець Філософ був духовним сином святого праведного Іоанна Кронштадтського, який часто бував у нього вдома і благословляв усі його починання на благо Церкви. Святий пастир довірив отцю Філософу бути посередником у своєму листуванні зі Святителем Феофаном, Вишенським затворником.

У 1913 році батюшка був призначений на посаду настоятеля Казанського кафедрального собору в Санкт-Петербурзі. Під час 1-ї Світової війни отець Філософ віддав свою квартиру під лазарет для поранених воїнів, а сам із сім’єю переїхав у невелике казенне приміщення. Неодноразово і сам він виїжджав у райони бойових дій, супроводжуючи транспорти з необхідними воїнам речами і продуктами, прагнучи всіма силами надихнути і підтримати захисників Вітчизни.

Його син Микола (народився 1886 року) – військовий лікар, перебував у складі 9-ї Руської Армії; син, Борис (народився 1887 року), штабскапітан 23-ї артилерійської бригади, закінчив Костянтинівське артилерійське училище, геройськи боровся на Австро-Угорському фронті. Проповідницький дар батюшки приваблював тих, хто шукав живого слова, і він не раз закликав свою паству не приймати розкладних ідей більшовизму, розуміючи, що Православ’я є основою російського рідного життя, батюшка закликав інтелігенцію знати це: “Нашій інтелігенції треба стати русскою”, – не втомлювався повторювати він.

На його очах під час революції був розстріляний чоловік сестри його дружини, священномученик протоієрей Петро Скіпетров (пам’ять 20 січня). Батюшка при його відспівуванні виголосив проповідь, безстрашно викривши більшовиків. Неодноразово виступав він перед паствою із закликами до об’єднання русичів навколо храмів для захисту святинь своєї землі. У січні 1918 року, коли в Лаврі було вбито отця Петра Скіпетрова, батюшка організував захист святинь Олександро-Невської Лаври, влаштувавши до неї хресні ходи з усіх храмів столиці.

9 серпня 1918 року його разом із двома старшими синами, Миколою і Борисом, заарештували. Під час арешту він був абсолютно незворушний і спокійний. Парафіяни зібралися в багатотисячний натовп і йшли Невським проспектом на Горохову до Ч. К., вимагаючи звільнити свого пастиря. Делегацію вірян чекісти прийняли, підступно обіцяючи виконати їхні вимоги. Але тієї ж ночі (імовірно на 20 липня 1918 року) батюшку перевезли до в’язниці міста Кронштадт. Імовірно близько 30 жовтня 1918 року разом із синами та іншими 30 ув’язненими офіцерами отця Філософа повезли на розстріл. Дорогою батюшка читав уголос відхідну над засудженими. Місце страти було, за одними припущеннями, в Кронштадті, за іншими – неподалік від Фінської затоки між Лігово і Оранієнбаумом. Тіла розстріляних, мабуть, були скинуті в затоку.

Зараховані до лику святих Новомучеників і Сповідників Російських на Ювілейному Архієрейському Соборі Російської Православної Церкви в серпні 2000 року для загальноцерковного вшанування.