Священномученик Матфій Вознесенський, пресвітер

Місяця травня на 19-й день

Матфій Михайлович Вознесенський народився 9 серпня 1860 року, в день пам’яті апостола Матфія, в сім’ї дячка Миколаївської церкви села Річиці Льговського повіту Курської губернії Михайла Тимофійовича Вознесенського та його дружини Євдокії Павлівни, його хрестили 12 серпня.

Сприйомниками майбутнього мученика за віру стали того ж села відставний солдат Леонтій Лукіанович Скрипкін і померлого священика Володимира Тугарінова донька дівиця Марія. Таїнство Хрещення здійснював священик Петро Троїцький із дячком Михайлом Вознесенським, батьком новонародженого.

Збережені з 1855 року метричні книги Миколаївської церкви Річиці свідчать про багатосімейність Вознесенських. У сім’ї Вознесенських було 11 дітей: Петро, Марія, Матфій, Наталя, Михайло, Стефан, Семен, Володимир, двійнята Ганна і Ксенія та Олена.

Старший брат Матфія, Петро Вознесенський – вихованець Духовної семінарії, 1882 року висвячений на священика і 1908 року служив у Миколаївській церкві села Грузького Путивльського повіту.

У документах Духовної семінарії в Бєлгороді, де Матфій Вознесенський навчався в 1877-1883 рр., він із цілком зрозумілих причин значиться серед “дітей бідних дячків” – семінаристів, які “хоча і мають батьків, але через крайню бідність їхню особливо потребують казенного утримання”.

Після закінчення семінарії за першим розрядом зі званням студента Матфій Михайлович був визначений псаломщиком до соборної Успенської церкви міста Нового Оскола. Згідно з метричним записом, 7 квітня 1885 року в Богоявленській церкві Нового Оскола відбулося вінчання псаломщика соборної Успенської церкви, студента семінарії Матфія Михайлова Вознесенського та доньки псаломщика Богоявленської церкви, учительки жіночої прогімназії Ганни Яковлевої Богоявленської, 23 років. Її брати Димитрій та Іоанн, згодом архієреї – митрополит Литовський і Віленський Елевферій та єпископ Талліннський і Естонський Ісидор (Богоявленські). Додамо тільки, що 1911 року брати Богоявленські, на той час єпископ і ієрей, які служили далеко від рідної єпархії, брали участь у бєлгородських урочистостях канонізації святителя Іоасафа. Згодом родинні зв’язки Вознесенських із митрополитом Елевферієм знайшли відображення у слідчій справі мученика Михаїла.

10 червня 1885 року надійшла резолюція правлячого архієрея про надання Матвію Вознесенському священицького місця при Вознесенській церкві слободи Фощуватої Корочанського повіту. Рукопокладення в ієрея відбулося 6 серпня того ж року. Отець Матфій прийняв парафію після померлого 1 квітня 1885 року отця Василя Благовіщенського. Підписи його руки, що засвідчують звершення хрещення, вінчання і поховання у Фощеватому, з’являються з вересня 1885 року. Одночасно отець Матфій звершував таїнства і треби в сусідньому Клинівці (Димитріївська церква в Клинівці була на той час приписною до Вознесенської у Фощуватому), до того, як там розпочав виконувати свої обов’язки новий священик Авенір Нестеров, призначений у березні 1886 року.

Ієрейське служіння отця Матфія, що тривало майже 35 років на одній парафії, було вельми плідним. З листопада 1886 року він був завідувачем і законовчителем у Фощеватівській церковній школі грамоти. 1896 року “ретельністю парафіян і на доброзичливі пожертвування” у Фощеватому зведено нову однопрестольну Вознесенську церкву, “будівлею дерев’яну на кам’яному фундаменті без дзвіниці міцну”. З 1908 року там же тривало будівництво величезного кам’яного храму, і до початку Першої світової війни виросли цегляні стіни… За спогадами А.Д. Четверикової, зробили і “величезний хрест із цементу на підлозі”.

У 1911 році жителі Фощуватого внесли свою лепту у всенародну Божу справу. В опублікованих списках доброзичливих пожертвувань на спорудження раки для мощей святителя Іоасафа Бєлгородського вони згадуються двічі: у січні вознесенські парафіяни на чолі зі своїм настоятелем віддали до Свято-Троїцького монастиря 3 рублі, у липні – 25 рублів.

У 1891 році ієрей Матфій Вознесенський був нагороджений набедренником, у 1903-му – скуфієм, у 1912-му – камилавкою. 20 вересня 1911 року він призначений благочинним 5-го округу Корочанського повіту – керівником місцевого духовенства чотирнадцяти парафій. У “Курських єпархіальних відомостях” відображена насамперед його діяльність зі збору внесків і пожертвувань на користь Курського комітету Православного місіонерського товариства (з 1912 року), на ремонт Знам’янського собору Курського Знам’янського монастиря (1913), на обладнання та утримання Курського Знам’янського госпіталю-санаторію в Знам’янському Архієрейському гаю (1914).

У 1915 році Корочу відвідав єпископ Білгородський Никодим (Кононов). 11-18 червня він оглянув 30 церков, у Фощеватому не був, але в 5-му окрузі відвідав 9 храмів і служив у шести з них. 14 червня провів пастирські збори, де було присутнє все духовенство 1-го округу і два благочинних із деякими священиками 2-го і 5-го округів. У ті дні багаторазово відбувалися земні зустрічі священномучеників Никодима і Матфія, лиходійськи вбитих в один рік і канонізованих в один день.

“Благочинні виконують свої обов’язки приблизно – дбайливо”, – йдеться в архієрейському звіті про ту поїздку.

Подробиці трагедії 1919 року у Фощеватому стали відомі нам із листів-спогадів молодшої сучасниці отця Матфія – Антоніни Дмитрівни Четверикової (1910-2006), доньки священика слободи Клиновець: “…Убили вночі, викликавши з дому, о. Матфія в його саду і зарили неглибоко, зігнувши в колінах. Сім’я чула постріли і тремтіла від страху, а вранці знайшли його… <…> А скільки їх було вбито…”; “Яма була неглибокою, він у ній був на колінах, зігнутий і злегка присипаний землею. Який страшний спогад! Коли наша сім’я дізналася, прийшла в жах. А як було дітям? (Матері вже давно не було.) Тремтіли до ранку і вночі чули постріл, але вийти боялися. Страшно… “Мороз по шкірі”. Ми, діти, потім знайшли яму. Вона була мала і не глибока”.

За спогадами односельців, отець Матвій Вознесенський був убитий буденнівцями. Поховали його на кладовищі за селом, причому місцева влада довго не дозволяла поховати тіло.

У пам’яті тих, хто колись міг свідчити про це злодіяння і хто повідав про нього світові, залишилося розмовне іменування батюшки – отець Матвій, і тільки спеціальне вивчення документів, власноручні підписи убієнного пастиря дозволили вже після канонізації встановити його правильне святе ім’я – Матвій. Помилкове Матвій нині виправлено і в офіційному настільному “Православному церковному календарі на 2010 рік” Видавництва Московської Патріархії.

З “Довідкового листка священнослужителя” Вознесенського Матфія Михайлова (1902) відомо, що в нього було (на той час) 8 дітей: Ольга (1888), Олександр (1889), Василь (1890), Миколай (1893), Ніна (1896), Іоанн (1897), Михайло (1900) і Марія (1902). Нижче наводимо деякі біографічні деталі, які вдалося встановити.

А.Д. Четверикова згадує трьох синів і двох доньок батька Матфія, поіменно – Іоанна, Михайла, Ніну, Марію. Старші діти до часу, який вона пам’ятає, очевидно, вже покинули Фощувате. Василь і Микола Вознесенські закінчили Курську духовну семінарію відповідно в 1911 і 1914 році, обидва зі званням студента. Серед найкращих учнів незмінно був також Іван Вознесенський, який вступив після 4-го класу Духовної семінарії в Бєлгороді в 1916 році до Харківського університету. Вельми успішно навчався і їхній молодший брат Михайло. У 1915 році він закінчив Бєлгородське духовне училище, у 1917-му – 2-й клас Духовної семінарії в Бєлгороді і до її закриття значився в 3-му.

Репресії нової влади торкнулися Вознесенських уже 1918 року. У “Списках жертв”, за даними Книги пам’яті Бєлгородської області (електронний ресурс), значиться: “Вознесенський Іван Матфійович. <…> Студент-медик Харківського університету. Проживав: с. Фощувате Корочанського р-ну Бєлгородської обл. Заарештований 12 листопада 1918 р. Корочанською повітовою ЧК. Засуджений: 18 листопада 1918 р., обвинувачення: за звинуваченням у зносинах з українськими білогвардійцями. Вирок: звільнений з-під варти під підписку про невиїзд. Реабілітований 29 січня 2003 р. прокуратурою Бєлгородської обл.”. Те саме джерело свідчить: “Вознесенський Михайло Матвійович. Народився 1900 р., с. Фощувате Корочанського р-ну Курської обл.; псаломщик. Проживав: м. Короча. Заарештований 14 лютого 1935 р. Засуджений: Курський облсуд 11 вересня 1935 р., обвинувачений: за ст.ст. 58-10, 58-11 УК. Вирок: до 5 років ВТТЛ. Реабілітований 7 грудня 1996 р.”.

Михайло Вознесенський служив псаломщиком, як обидва його діди, і закінчив земне життя мучеником за віру, як батько. Хресний шлях його та інших сповідників Православ’я, які постраждали разом з архієпископом Онуфрієм (Гагалюком) і єпископом Антонієм (Панкеєвим), описано в працях ігумена Дамаскіна (Орловського).

На закінчення відзначимо низку важливих фактів з історії села після загибелі отця Матфія. “Будинок для священика, побудований на церковній садибі ретельністю парафіян”, на деякий час прийняв нового священика; діти убієнного пастиря залишилися в половині будинку вікнами в той самий сад… 1919 року на Фощеватівську парафію призначили студента семінарії (1912), ієрея Петра В’ячеславовича Васильчикова, який незабаром перейшов до Новооскольського повіту.

З 20 липня 1920 року до середини 1920-х у селі Фощеватому служив отець Микола Дмитрович Четвериков, студент семінарії випуску 1917 року.

1928 року група членів Вознесенівського релігійного товариства у відповідь на незаконну постанову Губфінвідділу про зарахування недобудованого кам’яного фощеватівського храму до Держфонду (1927) клопотала перед місцевою владою про його добудову. В офіційних документах зазначалося, що “спроба Воливиконкому зацікавити і залучити місцеве населення з метою використання цієї будівлі шляхом її розбирання і спорудження з отриманого матеріалу школи та амбулаторії останнім була відкинута”.

І.М. Колесников пам’ятає служби в дерев’яній церкві, згорілій у 1930-ті, і будинок для священика, пристосований під сільраду, і поступове руйнування з довоєнних часів кам’яних церковних стін руками односельців. Під час відвідин Фощуватого (2004) старожили розповіли, що церкву зруйнували остаточно 1957 року.