Про мету християнського життя | Благовіст

УкраїнськаРосійська

Бесіда преподобного Серафима з Миколою Олександровичем Мотовиловим (1809-1879) про мету християнського життя відбулася в листопаді 1831 року в лісі, неподалік Саровської обителі, і була записана Мотовиловим. Рукопис було виявлено через 70 років у паперах дружини Миколи Олександровича, Олени Іванівни Мотовилової.

Це було в четверток. День був похмурий. Снігу було на чверть на землі, а зверху порошила досить густа снігова крупа, коли батюшка отець Серафим розпочав бесіду зі мною на ближній пажнинці сінокосній своїй, біля його ближньої пустиньки проти річки Саровки, біля гори, яка підходить близько до берегів її.

Помістив він мене на пні щойно ним зрубаного дерева, а сам став проти мене навпочіпки.

– Господь відкрив мені, – сказав великий старець, – що в дитинстві вашому ви старанно бажали знати, у чому полягає мета життя нашого християнського, і у багатьох великих духовних осіб ви про те неодноразово запитували…

Я маю сказати тут, що з 12-річного віку мене ця думка невідступно тривожила, і я справді до багатьох із духовних осіб звертався з цим питанням, але відповіді мене не задовольняли. Старцю це було невідомо.

– Але ніхто, – продовжував отець Серафим, – не сказав вам про те остаточно.

Казали вам: ходи в церкву, молися Богу, твори заповіді Божі, твори добро – ось тобі й мета життя християнського. А дехто навіть обурювався на вас за те, що ви зайняті не богоугодною цікавістю, і говорили вам: вищих себе не шукай. Але вони не так говорили, як би слід було. Ось я, убогий Серафим, розтлумачу вам тепер, у чому дійсно ця мета полягає.

Молитва, піст, пильнування і всілякі інші справи християнські, наскільки б гарні вони не були самі по собі, проте не у вчиненні тільки їх полягає мета нашого християнського життя, хоча вони і слугують необхідними засобами для досягнення її. Справжня ж мета життя нашого християнського полягає в стяжанні Духа Святого Божого.

А піст, і пильнування, і молитва, і милостиня, і всяка добра справа, що робиться заради Христа, є засобами для здобуття Святого Духа Божого. Зауважте, батюшка, що лише тільки заради Христа робиться добра справа, яка приносить нам плоди Святого Духа. Усе ж, що робиться не заради Христа, хоча й добре, мзди в житті майбутнього віку нам не дає, та й у тутешньому житті благодаті Божої теж не дає. Ось чому Господь Іісус Христос сказав: “Кожен, хто не збирає зі Мною, той марнує” (Мф. 12:30, Лк. 11:23). Добру справу інакше не можна назвати як збиранням, бо хоча вона і не заради Христа робиться, проте ж добро. Писання говорить: “у всякому народі той, хто боїться Його і робить по правді, приємний Йому” (Діян. 10:35).

І, як бачимо зі священного оповідання, цей “чиниш правду” до того приємний Богові, що Корнилію сотникові, який боявся Бога і чинив правду, з’явився ангел Господній під час молитви його і сказав: “пошли людей до Іоппії і поклич Симона, званого Петром. Він гостює в одного Симона шкіряника, дім якого біля моря; він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь твій дім” (Діян. 10:5-6). Отже, Господь усі свої божественні засоби вживає, щоб надати такій людині змогу за свої добрі діла не позбутися нагороди в житті майбутньому. Але для цього треба почати тут правою вірою в Господа нашого Іісуса Христа, Сина Божого, що прийшов у світ грішних спасти… Але тим і обмежується ця приємність Богові справ добрих, які не заради Христа робляться: Творець наш дає засоби на їхнє здійснення. За людиною залишається або здійснити їх, або ні. Ось чому Господь сказав євреям: “якби ви були сліпі, то не мали б на собі гріха, але як ви говорите, що бачите, то гріх залишається на вас” (Ін. 9:41). Скористайся людина, подібно до Корнилія, приємністю Богові справи своєї, не заради Христа зробленої, і увірує в Сина Його, то такого роду справа зарахується їй, нібито заради Христа зроблена і тільки за віру в Нього. В іншому ж випадку людина не має права скаржитися, що добро її не пішло в діло. Цього не буває ніколи тільки при чиненні будь-якого добра Христа заради, бо добро, заради Нього зроблене, не тільки в житті майбутнього віку вінець правди заступається за вінець правди, а й у тутешньому житті сповнює людину благодаттю Духа Святого, і до того ж, як сказано: “не мірою дає Бог Духа. Отець любить Сина і все дав у руки Його” (Ін. 3:34-35).

Так-то, ваше Боголюбство! Так у набутті цього Духа Божого і полягає справжня мета нашого життя християнського, а молитва, пильнування, піст, милостиня та інші чесноти, що робляться заради Христа, – це тільки засоби для набуття Духа Божого.

– Як же стяжання? – запитав я батюшку Серафима. – Я щось цього не розумію.

– Стяжання все одно що придбання, – відповів мені він, – адже ви розумієте, що значить стяжання грошей. Так все одно і стяжання Духа Божого. Адже ви, ваше Боголюбство, розумієте, що таке в мирському сенсі стяжання? Мета життя мирського звичайних людей є стяжання, або наживання, грошей, а у дворян понад те – отримання почестей, відзнак та інших нагород за державні заслуги. Набуття Духа Божого є теж капітал, але тільки благодатний і вічний… Бог Слово, Господь наш Боголюдина Іісус Христос, уподібнює життя наше до торговища, і справу життя нашого на землі іменує купівлею, і говорить усім нам: “пустіть їх в діло, поки я повернусь, цінуйте час, бо дні лукаві є” (Лк. 19:13, Еф. 5:16), тобто шукайте час, щоб здобути небесні блага через земні товари.

Земні товари – це чесноти, що робляться заради Христа, які доставляють нам благодать Всесвятого Духа. У притчі про мудрих і юродивих дів, коли в юродивих бракувало єлею, сказано: “ідіть і купіть” (Мф. 25:9). Але коли вони купили, двері в чертог шлюбний вже були зачинені, і вони не могли увійти в нього. Деякі кажуть, що нестача єлею у юродивих дів знаменує нестачу у них за життя добрих справ. Таке розуміння не цілком правильне.

Який же це в них був недолік у добрих справах, коли вони хоч юродивими, та все ж дівами називаються? Адже дівоцтво є найвищою чеснотою, як стан рівноангельський, і могло б служити заміною саме по собі всіх інших чеснот. Я, убогий, думаю, що у них саме благодаті Всесвятого Духа Божого бракувало. Творячи чесноти, діви ці, через духовне нерозуміння, вважали, що в тому-то і справа лише християнська, щоб одні чесноти робити. Зробили ми-де чесноту і тим-де і діло Боже створили, а до того, чи отримали вони благодать Духа Божого, чи досягли вони її, їм і діла не було. Про такі-то способи життя, що спираються лише на одне творіння чеснот без ретельного випробування, чи приносять вони і скільки саме приносять благодаті Духа Божого, і говориться в отецьких книгах: інший є шлях, старайся бути благим на початку, але кінець його – на дно пекло. Антоній Великий у листах своїх до ченців говорить про таких дів: “Багато ченців і діви не мають жодного поняття про відмінності у волях, які діють у людині, і не знають, що в нас діють три волі: 1-ша – Божа, вседосконала й всеспасительна; 2-га – власна своя, людська, тобто якщо не згубна, то й не спасительна; 3-тя – бісівська – цілком згубна. І ось ця-то третя – ворожа воля – і навчає людину або не робити ніяких чеснот, або робити їх із марнославства, або для одного добра, а не заради Христа. Друга – власна воля наша навчає нас у насолоді нашим примхам, а то й, як ворог навчає, творити добро заради добра, не звертаючи уваги на благодать, яку вона здобуває. Перша ж – воля Божа і всеспасительна в тому тільки й полягає, щоб робити добро єдино лише для Духа Святого… Ось це-то і є той єлей у світильниках у мудрих дів, який міг світло і тривало горіти, і діви ті з цими палаючими світильниками могли дочекатися і Нареченого, який прийшов опівночі, і увійти з Ним у чертог радості. Юродиві ж, бачачи, що згасають їхні світильники, хоча й пішли на торговище, нехай куплять єлею, але не встигли повернутися вчасно, бо двері вже були зачинені. Торжище – життя наше; двері чертога шлюбного, зачинені й такі, що не допускали до Нареченого, – смерть людська; діви мудрі та юродиві – душі християнські; єлей – не справи, але отримувана через них всередину єства нашого благодать Всесвятого Духа Божого, що перетворює його від тління на нетління, від смерті душевної на життя духовне, від темряви на світло, від вертепу єства нашого, де пристрасті прив’язані, як худоба та звірі, – на храм Божества, пресвітле палац вічної радості за Христом Іісусом Господом нашим, Творця, Визволителя й Вічного Нареченого душ наших. Наскільки велике співчуття Боже до нашого лиха, тобто неуваги до Його турботи про нас, коли Бог каже: “Ось, стою при дверях і стукаю” (Об. 3:20)!.. розуміючи під дверима плин нашого життя, ще не зачиненого смертю. О, як бажав би я, ваше Боголюбство, щоб у тутешньому житті ви завжди були в Дусі Божому!

“У чому застану, у тому й судитиму”, – каже Господь. Горе, велике горе, якщо застане Він нас обтяженими піклуванням і печалями життєвими, бо хто стерпить гнів Його і проти обличчя Його хто стане! Ось чому сказано: “Пильнуйте і моліться, щоб не зазнати спокуси” (Мк. 14:38), тобто нехай не позбудетеся Духа Божого, бо пильнування і молитва приносить нам благодать Його. Звичайно, будь-яка чеснота, що твориться заради Христа, дає благодать Духа Святого, але найбільше дає молитва, тому що вона завжди в руках наших, як знаряддя для здобуття благодаті Духа… На неї кожному і завжди є можливість… Якою великою є сила молитви навіть і грішної людини, коли вона від усієї душі підноситься, судіть за наступним прикладом Священного Передання: коли на прохання відчайдушної матері, яка втратила однорідного сина, викраденого смертю, дружина-блудниця, яка трапилася їй на шляху й ще навіть від гріха, який тільки-но був, не очистилася, зворушена відчайдушною скорботою матері, закричала до Господа: “Не мене заради грішниці окаянної, але сліз заради матері, скорботної за сина свого і твердо увіруваної в милосерді Твоєму і всемогутності Твоїй, Христе Боже, воскреси, Господи, сина її! ” – і воскресив його Господь. Так-то, ваше Боголюбство, велика сила молитви, і вона найбільше приносить Духа Божого, і її найзручніше всякому виправляти. Блаженні ми будемо, коли знайде нас Господь Бог такими, що пильнують, у повноті дарів Духа Його Святого!..

– Ну а як же, батюшка, бути з іншими чеснотами, що творяться заради Христа, для здобуття благодаті Духа Святого? Адже ви мені про молитву тільки говорити зволите?

– Здобувайте благодать Духа Святого і всіма іншими Христа заради чеснотами, торгуйте ними духовно, торгуйте тими з них, які вам більший прибуток дають. Збирайте капітал благодатних надлишків благодаті Божої, кладіть їх у ломбард вічний Божий із відсотків нематеріальних… Приблизно: дає вам більше благодаті Божої молитва і пильнування, пильнуйте і моліться; багато дає Духа Божого піст, постіть, більше дає милостиня, милостиню творіть, і в такий спосіб про будь-яку чесноту, яку ви чините заради Христа, міркуйте.

Ось я вам розповім про себе, убогого Серафима. Родом я з курських купців.

Так, коли не був я ще в монастирі, ми бувало, торгували товаром, який нам більше багатства дає. Так і ви, батюшка, робіть, і, як у торговельній справі, не в тому сила, щоб більше торгувати, а в тому, щоб більше отримати наживи, так і в ділі життя християнського не в тому сила, щоб тільки молитися або іншу якусь добру справу робити. Хоча апостол і каже, “безперестанку моліться” (1Сол. 5:17), але ж, як пам’ятаєте, додає: “хочу краще п’ять слів сказати розумом моїм, щоб й інших наставити, ніж тисячі слів незнайомою мовою” (1Кор. 14:19). І Господь каже: “Не кожен, хто говорить Мені: «Господи! Господи!», увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного” (Мф. 7:21), тобто той, хто робить діло Боже, до того ж із благоговінням, бо “проклятий усякий, хто творить Боже діло недбало” (Єр. 48:10). А справа Божа є: “так… віруєте в Бога …і посланого Тобою Іісуса Христа” (Ін. 14:1,17:3). Якщо міркувати правильно про заповіді Христові й апостольські, то справа наша християнська полягає не у збільшенні рахунку добрих справ, які слугують для мети нашого християнського життя лише засобами, а у вилученні з них більшої вигоди, тобто більшому придбанні найрясніших дарів Духа Святого.

Так бажав би я, ваше Боголюбство, щоб і ви самі стяжали це невичерпне джерело благодаті Божої і завжди міркували про себе, чи в Дусі Божому ви перебуваєте, чи ні; і якщо – в Дусі Божому, то, благословенний Боже! – нема про що говорити: хоч зараз – на страшний суд Христовий! Бо в чому застану, в тому й суджу. Якщо ж – ні, то треба розібрати, чому і з якої причини Господь Бог Дух Святий зволив залишити нас, і знову шукати і дошукуватися Його… На ворогів наших, що відганяють нас від Нього, треба так напасти, доки і прах їхній змететься, як сказав пророк Давид…

– Батюшка, – сказав я, – ось ви всі зволите говорити про здобуття благодаті Духа Святого як про мету християнського життя; але як же і де я можу її бачити? Добрі справи видно, а хіба Дух Святий може бути видно? Як же я буду знати, зі мною Він чи ні?

– Ми нині, – так відповідав старець, – за нашою майже загальною холодністю до святої віри в Господа нашого Іісуса Христа і за неуважністю нашою до дій Його Божественного про нас Промислу і спілкування людини з Богом, до того дійшли, що, можна сказати, майже зовсім віддалилися від істинно християнського життя…

…Дуже вже ми стали неуважні до справи нашого спасіння, через що і виходить, що ми багато слів Святого Письма сприймаємо не в тому сенсі, як би слід було. А все тому, що не шукаємо благодаті Божої, не допускаємо їй через гордість розуму нашого вселитися в душі і тому не маємо істинного просвітлення від Господа, що посилається в серця людей, які всім серцем жадають правди Божої. Ось, наприклад: багато хто тлумачить, що коли в Біблії говориться – вдихнув Бог подих життя в особу Адама первозданного і створеного Ним з праху земного (Бут. 2:7), то наче б то не було душі й духу людського, а була наче б то лише плоть одна, створена з праху земного.

Неправильне це тлумачення, бо Господь Бог створив Адама від пороху земного в тому складі, як святий апостол Павло стверджує: нехай буде вседосконалим ваш дух, душа і плоть у пришесті нашого Іісуса Христа. І всі три ці частини нашого єства створені були від пороху земного, і Адам не мертвим був створений, але дієвою живою істотою, як і інші живі на землі одухотворені Божі створіння. Але ось у чому сила, що якби Господь Бог не вдихнув потім в особу його цього подиху життя, тобто благодаті Господа Бога Духа Святого, що виходить від Отця, що перебуває в Сині, а заради Сина посилається у світ, то Адам, хоч би як не був він абсолютно чудово створений над іншими Божими створіннями, як вінець творіння на землі, все ж таки перебував би без Духа Святого, що підносить його до Богоподібної гідності, і був би подібним до всіх інших створінь, які хоча й мають плоть, і душу, і дух, які належать кожному за родом, але без Духа Святого всередині себе не мали б. Коли ж вдихнув Господь Бог в особу Адамова дихання життя, тоді-то, за висловом Мойсея, і “Адам став душею живою” (1Кор. 15:45), тобто в усьому Богові подібну, як і Він, на віки віків безсмертну. Адам був створений таким, що не підлягав дії жодної зі створених Богом стихій, його ні вода не топила, ні вогонь не палив, ні земля не могла пожерти в прірвах своїх, ні повітря не могло зашкодити будь-якою своєю дією. Усе підкорене було йому, як улюбленцю Божому, як царю і володарю тварини…

Таку саму премудрість, і силу, і всемогутність, і всі інші благі й святі якості Господь Бог дарував і Єві, створивши її не з праху земного, а з ребра Адама в раю, насадженому Ним посеред землі. Для того, щоб зручно і завжди підтримувати в собі безсмертні, Богоблагодатні та вседосконалі властивості цього дихання життя, Бог посадив посеред раю древо життя, у плодах якого уклав усю сутність і повноту дарів цього Божественного Свого дихання. Якби не згрішили, то Адам і Єва самі і все їхнє потомство могли б завжди, користуючись куштуванням від плоду дерева життя, підтримувати в собі вічно життєдайну силу благодаті Божої і безсмертну, вічно юну повноту сил плоті, душі і духу, навіть і уяві нашій у теперішній час незбагненну.

Коли ж вкушаємо від дерева пізнання добра і зла – передчасно і проти заповіді Божої – дізналися відмінність між добром і злом і піддалися всім лихам, які сталися через злочин заповіді Божої, то втратили цей безцінний дар благодаті Духа Божого, тож аж до пришестя на світ Боголюдини Іісуса Христа Дух Божий не був убо у світі, яко Іісус не був убо бе прославлений…

Коли ж Він, Господь наш Христос, зволив здійснити всю справу порятунку, то по воскресінні Своєму дмухнув на апостолів, відновивши подих життя, втраченого Адамом, і дарував їм цю ж саму благодать Всесвятого Духа Божого. Але мало цього – адже говорив же Він їм: “краще для вас, щоб Я пішов” (Ін. 16:7); якщо ж не йде Він, то Дух Божий не прийде у світ: якщо ж іде Він, Христос, до Отця, то послідує Він у світ, і Він, Утішитель, наставить їх та всіх, хто йде за їхнім ученням, на всяку істину і пригадає їм усяку правду, і згадає їм всяку, яку Він промовляв їм, коли вони були ще в мирі з Ним (Ін. 16:13). Це вже обіцяна була Ним “благодать на благодать” (Ін. 1:16).

І ось у день П’ятидесятниці урочисто послав Він їм Духа Святого в подиху бурхливому, у вигляді вогненних язиків, що сіли на кожного з них і ввійшли в них, наповнивши їх силою вогнеподібної Божественної благодаті, яка дихає росоносно та радісно діє в душах, що причащаються її силі та діям.

І ось цю саму вогнедохновенну благодать Духа Святого, коли вона подається нам у таїнстві святого хрещення, священно закарбовують миропомазанням у найголовніших зазначених святою Церквою місцях нашої плоті, як віковічної хранительки цієї благодаті. Говориться: печать дару Духа Святого. А на що, батюшка, ваше Боголюбство, кладемо ми, убогі, печатки свої, як не на посудини, що зберігають якусь високоцінну нами коштовність? Що ж може бути вищим за все на світі і що більш дорогоцінне, ніж дари Духа Святого, які ми отримуємо згори в Таїнстві Хрещення, бо хрещенська ця благодать настільки велика, настільки життєдайна для людини, що навіть і від людини-єретика не відокремлюється до самої її смерті, тобто до терміну, визначеного згори за Промислом Божим для довічного випробування людини на землі – на що вона буде здатною і що вона в цей Богом дарований термін за допомогою згори дарованої їй сили благодаті зможе здійснити.

І якби ми не грішили ніколи після хрещення нашого, то навіки перебували б святими, непорочними і вилученими від усякої скверни плоті й духу угодниками Божими. Але ось у тому й біда, що ми, досягаючи успіху у віці, не досягаємо успіху в благодаті й у розумі Божому, як досягав успіху в тому Господь наш Христос Іісус, а навпаки, розбещуючись помалу, втрачаємо благодать Всесвятого Духа Божого і стаємо в різноманітних мірах грішними людьми. Але коли хто, будучи збуджений премудрістю Божою, що шукає нашого спасіння і обходить усіляка, зважиться заради неї на ранок до Бога і пильнування заради здобуття вічного свого спасіння, тоді той, слухняний голосу її, повинен вдатися до справжнього в усіх гріхах своїх покаяння і створення протилежних скоєним гріхам чеснот, а через чесноти заради Христа – до здобуття Духа Святого, який діє всередину нас і який всередину нас влаштовує Царство Боже.

Слово Боже недарма говорить: “Всередині вас є Царство Боже, і хто докладає зусилля, здобуває його” (Лк. 17:21, Мф. 11:12). Тобто – ті люди, які, незважаючи і на пута гріховні, що зв’язали їх і не допускають прийти до Нього, Спасителя нашого, з досконалим покаянням, нехтуючи всією фортецею цих гріховних зв’язок, нудяться розірвати пута їхні, – такі люди являються перед обличчям Божим як сніг вбіленими Його благодаттю. “Прийдіть, – каже Господь, – і якщо гріхи ваші будуть, як багряне, як сніг вибілю їх” (Іс. 1:18). Так колись святий тайновидець Іоанн Богослов бачив таких людей в одязі білому, тобто одязі виправдання, і фініки в руках їхніх, як знамення перемоги, і співали вони Богові чудову пісню Алілуя. Красу співу їхнього ніхтоже наслідувати не міг. Про них Ангел Божий сказав: “це ті, які прийшли від великої скорботи; вони омили одяг свій і вибілили одяг свій Кров’ю Агнця” (Об. 7:9-14), – випробувавши стражданнями і вибыливши їх у причасті Пречистих і Животворящих Таїн Плоті і Крові Агнця непорочного і Пречистого Христа, спочатку всіх віків закланого Його власною волею за спасіння світу, що подає нам у вічне спасіння наше, яке не убожеволіє, і заміну, що перевершує всякий розум, того плоду дерева життя, якого хотів позбавити наш рід людський ворог людський, Денниця, який зійшов з небес.

Хоча ворог диявол і спокусив Єву, і з нею впав і Адам, але Господь не тільки дарував їм Спокутувача в плоді насіння Жінки, що смертю смерть подолав, а й дав усім нам у Жоні, Приснодіві Богородиці Марії, яка стерла в самій Собі та стирає в усьому людському роді голову змія, невідступну Заступницю до Сина Свого та Бога нашого, безсоромну та нездоланну Предстательку навіть за найвідчайдушніших грішників. З цього самого Божа Матір і називається Язвою бісів, бо немає можливості бісу погубити людину, аби тільки сама людина не відступила від прибігання до допомоги Божої Матері.

Ще, ваше Боголюбство, мушу я, убогий Серафим, пояснити, у чому полягає відмінність між діями Духа Святого, який священнотаємно вселяється в серця вірян у Господа Бога і Спасителя нашого Іісуса Христа, і діями темряви гріховної, яка за намовлянням і розпалюванням бісівським злодійськи в нас діє.

Дух Божий згадує нам словеса Господа нашого Іісуса Христа і діє єдино з Ним, завжди тотожно, радостотворячи серця наші та направляючи стопи наші на шлях мирний, а дух підступний, бісівський, проти Христа мудрує, і дії його в нас бунтівні, непокірні та сповнені “похоть плоті, похоть очей і гордість житейська” (1Ін. 2:16). Амінь, амінь, кажу вам, “кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік” (Ін. 11:26): той, хто має благодать Святого Духа за праву віру в Христа, якби через людську неміч і помер душевно від якогось гріха, то не помре навіки, а буде воскреслим завдяки благодаті Господа нашого Іісуса Христа, який бере на себе гріхи світу й дарує всім “благодать на благодать”.

Про цю-то благодать, явлену всьому світу і роду нашому людському в Боголюдині, і сказано в Євангелії: “У Ньому було життя, і життя було світлом людям. І світло в темряві світить, і темрява не огорнула Його” (Ін. 1:4-5).

Це означає, що благодать Духа Святого, що дарується під час хрещення в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, незважаючи на гріхопадіння людські, незважаючи на темряву навколо душі нашої, все-таки світиться в серці споконвіку колишнім Божественним світлом безцінних заслуг Христових. Це світло Христове за нерозкаяння грішника промовляє до Отця: “Авва Отче, не до кінця прогнівайся на нерозкаяність цю!” А потім, під час навернення грішника на шлях покаяння, зовсім згладжує і сліди скоєних злочинів, одягаючи колишнього злочинця знову одягом нетління, витканим із благодаті Духа Святого, про набуття якої, як про мету життя християнського, я і кажу стільки часу вашій Боголюбові…

– Яким же чином, – запитав я батюшку отця Серафима, – дізнатися мені, що перебуваю в благодаті Духа Святого?

– Це, ваше Боголюбство, дуже просто! – відповів він мені. – Тому-то й Господь каже: вся проста суть для тих, хто знаходить розум… Та біда-то вся наша в тому, що самі-то ми не шукаємо цього розуму Божественного, який не кичить (не пишається), бо не від світу цього є…

Я відповідав:

– Все-таки я не розумію, чому я можу бути твердо впевненим, що я в Дусі Божому. Як мені самому в собі розпізнати справжнє Його явлення?

Батюшка Отець Серафим відповідав:

– Я вже, ваше Боголюбство, докладно розповів вам, як люди бувають у Дусі Божому… Що ж вам, батюшка, треба?

– Треба, – сказав я, – щоб я зрозумів це гарненько!..

Тоді отець Серафим узяв мене дуже міцно за плечі й сказав мені:

– Ми обидва тепер, батюшка, у Дусі Божому з тобою!.. Що ж ти не дивишся на мене?

Я відповів:

– Не можу, батюшка, дивитися, тому що з очей ваших блискавки сипляться. Обличчя ваше стало світлішим за сонце, і в мене очі ломить від болю!..

Отець Серафим сказав:

– Не лякайтеся, ваше Боголюбство! І ви тепер самі так само світлі стали, як я. Ви самі тепер у повноті Духа Божого, інакше вам не можна було б і мене таким бачити.

І прихиливши до мене свою голову, він тихенько на вухо сказав мені:

– Дякуйте ж Господу Богові за невимовну до вас милість Його. Ви бачили, що я тільки в серці моєму подумки Господу Богу і всередині себе сказав: “Господи! Удостой його і тілесними очима бачити те зішестя Духа Твого, яким Ти удостоюєш рабів Своїх, коли благоволиш з’являтися у світлі чудової слави Твоєї!” І ось, батюшка, Господь і виконав миттєво смиренне прохання убогого Серафима… Як же не дякувати Йому за цей невимовний дар нам обом! Так, батюшка, не завжди і великим пустельникам виявляє Господь милість Свою. Це благодать Божа благоволила втішити розбите серце ваше, як мати чадолюбна, за заступництвом Самої Матері Божої…

Що ж, батюшка, не дивитеся мені в очі? Дивіться просто і не бійтеся

– Господь із нами!

Я глянув після цих слів в обличчя його, і напав на мене ще більший благоговійний жах. Уявіть собі, в середині сонця, в самій блискучій яскравості його полуденних променів, обличчя людини, яка з вами розмовляє. Ви бачите рух вуст її, мінливий вираз її очей, чуєте її голос, відчуваєте, що хтось вас тримає за плечі, але не тільки рук цих не бачите, не бачите ні самих себе, ні постаті її, а тільки одне сліпуче світло, яке тягнеться далеко, на кілька сажнів навкруги, й опромінює яскравим блиском своїм і снігову завісу, яка вкриває галявину, і снігову крупу, яка осипає зверху й мене, і великого старця…

– Що ж відчуваєте ви тепер? – запитав мене отець Серафим.

– Незвичайно добре! – сказав я.

– Та як же добре? Що саме?

Я відповідав: – Відчуваю я таку тишу і мир у душі моїй, що ніякими словами висловити не можу!

– Це, ваше Боголюбство, – сказав батюшка Серафим, – той мир, про який Господь сказав учням Своїм: “мир Мій даю вам, не як світ дає, Я даю вам” (Ін. 14:27). “Якби ви були від світу, то світ любив би своє; а як ви не від світу, а Я вибрав вас від світу, тому ненавидить вас світ” (Ін. 15:19). Зрештою, “мужайтесь: Я переміг світ” (Ін. 16:33). Ось цим-то людям, ненависним від світу цього, обраним же від Господа є той світ, який ви тепер у собі відчуваєте; світ, за словом апостольським, “перевищує всякий розум” (Флп. 4:7). Так його називає апостол, тому що не можна висловити жодним словом того добробуту душевного, який він справляє в тих людях, у серця яких його впроваджує Господь Бог. Христос Спаситель називає його миром від щедрот Його власних, а не від світу цього, бо ніяке тимчасове земне благополуччя не може дати його серцю людському: він згори дарується від Самого Господа Бога, тому й називається миром Божим…

– Що ж ще відчуваєте ви? – запитав мене отець Серафим.

– Незвичайну насолоду! – сказав я.

І він продовжував:

Ця та солодкість, про яку говориться у Священному Писанні: “вони з ситости дому Твого напоюються, і Ти їх напуваєш з потока Своїх солодощів” (Пс. 35:9). Ось ця-то тепер солодкість сповнює серця наші і розливається по всіх жилах нашим невимовною насолодою. Від цієї-то солодощі наші серця начебто тануть, і ми обидва сповнені такого блаженства, яке ніяким язиком виражено бути не може…

Що ж ще ви відчуваєте?

– Незвичайну радість у всьому моєму серці!

І батюшка отець Серафим продовжував:

*- Коли Дух Божий сходить до людини й осяває її повнотою Своїм натхненням, тоді душа людська сповнюється невимовною радістю, бо Дух Божий радостотворить усе, до чого б Він не доторкнувся. Ця та сама радість, про яку Господь говорить у Євангелії Своєму: “Жінка, коли родить, терпить скорботу, бо прийшла година її; але коли народить дитя, вже не пам’ятає скорботи від радості, тому що народилася на світ людина … … Так і ви тепер маєте печаль; але Я знов побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радості вашої ніхто не відбере від вас.” (Ін. 16:21-22,33). Але якою б не була втішною радість ця, яку ви тепер відчуваєте в серці своєму, все ж таки вона нікчемна в порівнянні з тією, про яку Сам Господь вустами Свого апостола сказав, що радості тієї ні “не бачило того око і вухо не чуло, і на серце людині не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його” (1Кор. 2:9). Передзадатки цієї радості даються нам тепер, і якщо від них так солодко, добре і весело в душах наших, то що сказати про ту радість, яка уготована нам, на небесах, тим, хто плаче тут, на землі? Ось і ви, батюшка, досить-таки поплакали в житті вашому на землі, і дивіться-но, якою радістю втішає вас Господь ще в тутешньому житті. Тепер за нами, батюшка, справа, праці до праці докладаючи, підніматися нам від сили в силу і досягти міри віку виконання Христового… Що ще ви відчуваєте, ваше Боголюбство?

Я сказав:

– Теплоту незвичайну!

– Як, батюшка, теплоту? Але ж ми в лісі сидимо. Тепер зима надворі, і під ногами сніг, і на нас більше вершка снігу, і зверху крупа падає… яка ж може бути тут теплота?

Я відповідав:

– А така, яка буває в лазні, коли піддадуть на кам’янку і коли з неї стовпом пар валить…

– І запах, – запитав він мене, – такий самий, як із лазні?

– Ні, – відповідав я, – на землі немає нічого подібного до цих пахощів…

І батюшка Серафим, приємно посміхнувшись, сказав:

– І сам я, батюшка, знаю це точно так само, як і ви, та навмисне запитую у вас – чи так ви це відчуваєте? Суща правда, ваше Боголюбство. Ніяка приємність земних пахощів не може бути порівняна з тими пахощами, які ми тепер відчуваємо, тому що нас тепер оточують пахощі Святого Духа Божого. Що ж земне може бути подібне до нього!.. Зауважте ж, ваше Боголюбство, адже ви сказали мені, що навколо нас тепло, як у лазні, а подивіться-но: адже ні на вас, ні на мені сніг не тане, і під нами також.

Отже, теплота ця не в повітрі, а в нас самих. Вона-то і є саме та сама теплота, про яку Дух Святий словами молитви змушує нас волати до Господа: “теплотою Духа Святого зігрій мене”! Нею-то зігріті, пустельники і пустельниці не боялися зимової мерзоти, будучи одягненими, як у теплі шуби, в благодатний одяг, від Святого Духа витканий. Адже так і повинно бути насправді, тому що благодать Божа повинна мешкати всередині нас, у серці нашому, бо Господь сказав: “Царство Боже всередині вас є” . Під Царством же Божим Господь розумів благодать Духа Святого.

Ось це Царство Боже тепер усередині вас і перебуває, а благодать Духа Святого і ззовні опромінює, і зігріває нас, і, сповнюючи різноманітними пахощами навколишнє повітря, тішить наші почуття пренебесною насолодою, напоюючи серця наші радістю незглаголанною.

Наше теперішнє становище є те саме, про яке апостол говорив: “Царство Боже не їжа і пиття, а праведність і мир і радість у Святому Дусі” (Рим. 14:17). Віра наша полягає “не в переконливих словах людської мудрості, а в явленні духа і сили” (1Кор. 2:4). Ось у цьому-то стані ми з вами тепер і перебуваємо. Про цей стан саме і сказав Господь: “деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерті, як уже побачать Царство Боже, що прийшло в силі” (Мк. 9:1)…

Чи будете ви пам’ятати теперішнє явище невимовної милості Божої, що відвідала нас?

– Не знаю, батюшка, – сказав я, – чи удостоїть мене Господь назавжди пам’ятати так живо і виразно, як тепер я відчуваю, цю милість Божу.

– А я думаю, – відповів мені отець Серафим, – що Господь допоможе вам назавжди втримати це в пам’яті вашій, бо інакше благодать Його не схилилася б так миттєво до смиренного благання мого і не попереджала б так скоро послухати убогого Серафима, тим паче, що і не для вас одних дано вам зрозуміти це, а через вас для цілого світу, щоб ви самі, затвердившись у ділі Божій, і іншим могли бути корисними… У Бога шукається права віра в Нього і Сина Його Єдинородного. За це і подається рясно згори благодать Духа Святого. Господь шукає серця, сповненого любов’ю до Бога і ближнього, – ось престол, на якому Він любить сидіти і на якому Він з’являється в повноті Своєї небесної слави. “Дай мені, сину мій, своє серце” (Притч. 23:26), – каже Він, – а все інше Я Сам приложу тобі (Мф. 6:33), бо в серці людському може вміщатися царство Боже. Господь заповідує учням Своїм: “Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам. Ваш же Отець знає, що ви маєте потребу в тому” (Мф. 6:32-33; Лк. 12:30-31).

Не докоряє Господь Бог за користування благами земними, бо й Сам каже, що за становищем нашим у житті земному, ми всіх цих вимагаємо, тобто всього, що заспокоює на землі наше людське життя і робить зручним і легшим шлях наш до вітчизни небесної. На це спираючись, св. Апостол Петро сказав, що, на його думку, немає нічого кращого у світі, як благочестя, поєднане з достатком. І Церква Свята молиться про те, щоб це було нам дароване Господом Богом; і хоча скорботи, нещастя і різноманітні потреби і нерозлучні з нашим життям на землі, проте ж Господь Бог не хотів і не хоче, щоб ми були тільки в одних скорботах і напастях, чому і заповідав нам через апостолів носити тяготи один одного і тим виконати закон Христовий (Гал. 6:2). Господь Іісус Христос особисто дає нам заповідь, щоб ми любили один одного і, тішачись цією взаємною любов’ю, полегшували собі сумний і тісний шлях нашого прямування до вітчизни небесної. Для чого ж Він і з небес зійшов до нас, як не для того, щоб, сприйнявши на Себе нашу убогість, збагатити нас багатством благості Своєї і Своїх невимовних щедрот. Адже прийшов Він не для того, щоб послужили Йому, але нехай послужить Сам і іншим, і нехай дасть душу Свою за порятунок багатьох. Так і ви, ваше Боголюбство, творіть і, бачачи явно виявлену вам милість Божу, повідомляйте про те кожному, хто бажає собі спасіння. “Жнива багато, – каже Господь, – а женців замало” (Мф. 9:37)…

Ось і нас Господь Бог вивів на роблення і дав дари благодаті Своєї, щоб, пожинаючи класи спасіння наших ближніх через найчисленніше число наведених нами в Царство Боже, принесли Йому плоди – “одне в стократ, а друге в шістдесят, інше в тридцять” (Мф. 13:8, Мк. 4:8).

Будемо ж пильнувати себе, батюшка, щоб не бути нам засудженими з тим лукавим і ледачим рабом, який закопав свій талант у землю, а будемо намагатися наслідувати тих благих і вірних рабів Господніх, які принесли Господу своєму один замість двох – чотири, інший замість п’яти – десять. Про милосердя ж Господа Бога сумніватися нема чого. Самі, ваше Боголюбство, бачите, як слова Господні, сказані через пророка, справдилися на нас: “Чи Я Бог тільки зблизька, говорить Господь, а не Бог і здалека?” (Єр. 23:23), і при вустах твоїх є спасіння твоє (Рим. 10:10)…

Близький Господь усім, хто кличе Його в істині, і немає в Нього зору на обличчі, Отець бо любить Сина і все дає в руки Його, аби тільки ми самі любили Його, Отця нашого небесного, істинно, по-синівськи. Господь однаково слухає і ченця, і мирянина, простого християнина, аби тільки обидва були православні, і обидва любили Бога з глибини душ своїх, і обидва мали в Нього віру, хоча б як зерно гірке, і обидва рухатимуть гори. Один рухає тисячі, двоє ж темряви.

Сам Господь каже: “все можливе віруючому” (Мк. 9:23), а батюшка святий Павло вигукує: “все можу в Іісусі Христі, Який мене зміцнює” (Флп. 4:13).

Чи не дивніше ще цього Господь наш Іісус Христос говорить про віруючих у Нього: “хто вірує в Мене, діла, які творю Я, і він сотворить, і більше цих сотворить; тому що Я до Отця Мого іду. І коли чого попросите у Отця в ім’я Моє, те зроблю, щоб Отець прославився в Сині. І коли чого попросите в ім’я Моє, Я те зроблю” (Ін. 14:12-14)…

Так-то, ваше Боголюбство, все, про що б ви не попросили в Господа Бога, все сприймаєте, аби тільки було на славу Божу або на користь ближнього, бо й користь ближнього Він же до слави Своєї відносить, бо й каже: “оскільки ви зробили це одному з цих братів Моїх менших, то зробили Мені” (Мф. 25:40). Тож не майте жодного сумніву, щоб Господь Бог не виконав ваших прохань, аби тільки вони або на славу Божу, або на користь і повчання ближніх ставилися.

Але якби навіть і для власної вашої потреби, або користі, або вигоди вам що-небудь було потрібно, і це навіть все так само швидко і слухняно Господь Бог зволить послати вам, тільки б у тому крайня потреба і необхідність настала, бо любить Господь тих, хто любить Його: “Господь добрий до всіх, а Його милосердя на всі Його творіннях!” (Пс. 144:9), волю ж тих, хто боїться Його, сотворить, і молитву їхню почує, “і виповнить цілий твій задум!”; виконає Господь усі прохання твої (Пс. 19:5). Однак остерігайтеся, ваше Боголюбство, щоб не просити в Господа, у чому не матимете крайньої потреби. Не відмовить Господь вам і в тому за вашу православну віру в Христа Спасителя, бо не зрадить Господь жезлу праведних і волю раба Свого виконає неухильно, однак стягне з нього, навіщо він турбував Його без особливої потреби, просив у Нього того, без чого міг би вельми зручно обійтися.

І в увесь час бесіди цієї, відтоді, як обличчя отця Серафима прояснилося, бачення це не припинялося… Невимовне сяйво світла, яке виходило від нього, бачив я сам, своїми очима, що готовий підтвердити і присягою.

Джерело: Про мету життя нашого християнського. Бесіда преподобного Серафима Саровського з Н.А. Мотовиловиловим. / Преподобний Серафим Саровський; Н.А. Мотовилов – Київ: Києво-Печерська Успенська Лавра, 2013. – 79 с.

Беседа преподобного Серафима с Николаем Александровичем Мотовиловым (1809–1879) о цели христианской жизни произошла в ноябре 1831 года в лесу, неподалеку от Саровской обители, и была записана Мотовиловым. Рукопись была обнаружена через 70 лет в бумагах жены Николая Александровича, Елены Ивановны Мотовиловой.

Это было в четверток. День был пасмурный. Снегу было на четверть на земле, а сверху порошила довольно густая снежная крупа, когда батюшка отец Серафим начал беседу со мной на ближней пажнинке сенокосной своей, возле его ближней пустыньки против речки Саровки, у горы, подходящей близко к берегам ее.

Поместил он меня на пне только что им срубленного дерева, а сам стал против меня на корточках.

– Господь открыл мне, – сказал великий старец, – что в ребячестве вашем вы усердно желали знать, в чем состоит цель жизни нашей христианской, и у многих великих духовных особ вы о том неоднократно спрашивали…

Я должен сказать тут, что с 12-летнего возраста меня эта мысль неотступно тревожила, и я действительно ко многим из духовных лиц обращался с этим вопросом, но ответы меня не удовлетворяли. Старцу это было неизвестно.

– Но никто, – продолжал отец Серафим, – не сказал вам о том определительно.

Говорили вам: ходи в церковь, молись Богу, твори заповеди Божии, твори добро – вот тебе и цель жизни христианской. А некоторые даже негодовали на вас за то, что вы заняты не богоугодным любопытством, и говорили вам: высших себя не ищи. Но они не так говорили, как бы следовало. Вот я, убогий Серафим, растолкую вам теперь, в чем действительно эта цель состоит.

Молитва, пост, бдение и всякие другие дела христианские, сколько ни хороши они сами по себе, однако не в делании только их состоит цель нашей христианской жизни, хотя они и служат необходимыми средствами для достижения ее. Истинная же цель жизни нашей христианской состоит в стяжании Духа Святого Божьего.

Пост же, и бдение, и молитва, и милостыня, и всякое Христа ради делаемое доброе дело суть средства для стяжания Святого Духа Божьего. Заметьте, батюшка, что лишь только ради Христа делаемое доброе дело приносит нам плоды Святого Духа. Все же не ради Христа делаемое, хотя и доброе, мзды в жизни будущего века нам не представляет, да и в здешней жизни благодати Божией тоже не дает. Вот почему Господь Иисус Христос сказал: «Всяк, иже не собирает со Мною, тот расточает» (Мф. 12:30, Лк. 11:23). Доброе дело иначе нельзя назвать как собиранием, ибо хотя оно и не ради Христа делается, однако же добро. Писание говорит: «Во всяком языце бояйся Бога и делаяй правду, приятен Ему есть» (Деян.10:35).

И, как видим из священного повествования, этот «делаяй правду» до того приятен Богу, что Корнилию сотнику, боявшемуся Бога и делавшему правду, явился ангел Господень во время молитвы его и сказал: «Пошли во Иоппию к Симону Усмарю, тамо обрящеши Петра и той ти речет глаголы живота вечного, в них спасешися ты и весь дом твой» (Деян.10:5–6). Итак, Господь все свои божественные средства употребляет, чтобы доставить такому человеку возможность за свои добрые дела не лишиться награды в жизни пакибытия. Но для этого надо начать здесь правой верой в Господа нашего Иисуса Христа, Сына Божия, пришедшего в мир грешныя спасти… Но тем и ограничивается эта приятность Богу дел добрых, не ради Христа делаемых: Создатель наш дает средства на их осуществление. За человеком остается или осуществить их, или нет. Вот почему Господь сказал евреям: «Аще не бысте видели, греха не бысте имели. Ныне же глаголите – видим, и грех ваш пребывает на вас» (Ін. 9:41). Воспользуйся человек, подобно Корнилию, приятностию Богу дела своего, не ради Христа сделанного, и уверует в Сына Его, то такого рода дело вменится ему, как бы ради Христа сделанное и только за веру в Него. В противном же случае человек не вправе жаловаться, что добро его не пошло в дело. Этого не бывает никогда только при делании какого-либо добра Христа ради, ибо добро, ради Него сделанное, не только в жизни будущего века венец правды ходатайствует, но и в здешней жизни преисполняет человека благодатию Духа Святого, и притом, как сказано: «Не в меру бо дает Бог Духа Святого, Отец бо любит Сына и вся дает в руце Его» (Ін. 3:34-35).

Так-то, ваше Боголюбие! Так в стяжании этого-то Духа Божия и состоит истинная цель нашей жизни христианской, а молитва, бдение, пост, милостыня и другие ради Христа делаемые добродетели суть только средства к стяжанию Духа Божиего.

– Как же стяжание? – спросил я батюшку Серафима. – Я что-то этого не понимаю.

– Стяжание все равно что приобретение, – отвечал мне он, – ведь вы разумеете, что значит стяжание денег. Так все равно и стяжание Духа Божия. Ведь вы, ваше Боголюбие, понимаете, что такое в мирском смысле стяжание? Цель жизни мирской обыкновенных людей есть стяжание, или наживание, денег, а у дворян сверх того – получение почестей, отличий и других наград за государственные заслуги. Стяжание Духа Божия есть тоже капитал, но только благодатный и вечный… Бог Слово, Господь наш Богочеловек Иисус Христос, уподобляет жизнь нашу торжищу и дело жизни нашей на земле именует куплею, и говорит всем нам: «купуйте, дóндеже прииду, искупующе время, яко дние лукави суть» (Лк. 19:13, Еф.5:16), то есть выгадывайте время для получения небесных благ через земные товары.

Земные товары – это добродетели, делаемые Христа ради, доставляющие нам благодать Всесвятого Духа. В притче о мудрых и юродивых девах, когда у юродивых недоставало елея, сказано: «шедше купите на торжищи» (Мф. 25:9). Но когда они купили, двери в чертог брачный уже были затворены, и они не могли войти в него. Некоторые говорят, что недостаток елея у юродивых дев знаменует недостаток у них прижизненных добрых дел. Такое разумение не вполне правильно.

Какой же это у них был недостаток в добрых делах, когда они хоть юродивыми, да все же девами называются? Ведь девство есть наивысочайшая добродетель, как состояние равноангельское, и могло бы служить заменой само по себе всех прочих добродетелей. Я, убогий, думаю, что у них именно благодати Всесвятого Духа Божиего недоставало. Творя добродетели, девы эти, по духовному неразумию, полагали, что в том-то и дело лишь христианское, чтобы одни добродетели делать. Сделали мы-де добродетель и тем-де и дело Божие сотворили, а до того, получена ли была ими благодать Духа Божия, достигли ли они ее, им и дела не было. Про такие-то образы жизни, опирающиеся лишь на одно творение добродетелей без тщательного испытания, приносят ли они и сколько именно приносят благодати Духа Божия, и говорится в отеческих книгах: ин есть путь, мняйся быти благим в начале, но конец его – во дно адово. Антоний Великий в письмах своих к монахам говорит про таких дев: «Многие монахи и девы не имеют никакого понятия о различиях в волях, действующих в человеке, и не ведают, что в нас действуют три воли: 1-я – Божия, всесовершенная и всеспасительная; 2-я – собственная своя, человеческая, то есть если не пагубная, то и не спасительная; 3-я – бесовская – вполне пагубная. И вот эта-то третья – вражеская воля – и научает человека или не делать никаких добродетелей, или делать их из тщеславия, или для одного добра, а не ради Христа. Вторая – собственная воля наша научает нас в услаждении нашим похотям, а то и, как враг научает, творить добро ради добра, не обращая внимания на благодать, им приобретаемую. Первая же – воля Божия и всеспасительная в том только и состоит, чтобы делать добро единственно лишь для Духа Святого… Вот это-то и есть тот елей в светильниках у мудрых дев, который мог светло и продолжительно гореть, и девы те с этими горящими светильниками могли дождаться и Жениха, пришедшего во полунощи, и войти с Ним в чертог радости. Юродивые же, видевши, что угасают их светильники, хотя и пошли на торжище, да купят елея, но не успели возвратиться вовремя, ибо двери уже были затворены. Торжище – жизнь наша; двери чертога брачного, затворенные и не допускавшие к Жениху, – смерть человеческая; девы мудрые и юродивые – души христианские; елей – не дела, но получаемая через них вовнутрь естества нашего благодать Всесвятого Духа Божия, претворяющего оное от тления в нетление, от смерти душевной в жизнь духовную, от тьмы в свет, от вертепа существа нашего, где страсти привязаны, как скоты и звери, – в храм Божества, пресветлый чертог вечного радования о Христе Иисусе Господе нашем, Творце и Избавителе и Вечном Женихе душ наших. Сколь велико сострадание Божие к нашему бедствию, то есть невниманию к Его о нас попечению, когда Бог говорит: «се стою при дверях и толку» (Об. 3:20)!.. разумея под дверями течение нашей жизни, еще не затворенной смертью. О, как желал бы я, ваше Боголюбие, чтобы в здешней жизни вы всегда были в Духе Божием!

«В чем застану, в том и сужу», – говорит Господь. Горе, великое горе, если застанет Он нас отягощенными попечением и печалями житейскими, ибо кто стерпит гнев Его и против лица Его кто станет! Вот почему сказано: «бдите и молитесь, да не внидите в напасть» (Мк. 14:38), то есть да не лишитеся Духа Божия, ибо бдение и молитва приносит нам благодать Его. Конечно, всякая добродетель, творимая ради Христа, дает благодать Духа Святого, но более всего дает молитва, потому что она всегда в руках наших, как орудие для стяжания благодати Духа… На нее всякому и всегда есть возможность… Как велика сила молитвы даже и грешного человека, когда она от всей души возносится, судите по следующему примеру Священного Предания: когда по просьбе отчаянной матери, лишившейся единородного сына, похищенного смертью, жена-блудница, попавшаяся ей на пути и даже еще от только что бывшего греха не очистившаяся, тронутая отчаянной скорбью матери, возопила ко Господу: «Не мене ради грешницы окаянной, но слез ради матери, скорбящей о сыне своем и твердо уверованной в милосердии и всемогуществе Твоем, Христе Боже, воскреси, Господи, сына ее!» – и воскресил его Господь. Так-то, ваше Боголюбие, велика сила молитвы, и она более всего приносит Духа Божиего, и ее удобнее всего всякому исправлять. Блаженны мы будем, когда обрящет нас Господь Бог бдящими, в полноте даров Духа Его Святого!..

– Ну а как же, батюшка, быть с другими добродетелями, творимыми ради Христа, для стяжания благодати Духа Святого? Ведь вы мне о молитве только говорить изволите?

– Стяжайте благодать Духа Святого и всеми другими Христа ради добродетелями, торгуйте ими духовно, торгуйте теми из них, которые вам больший прибыток дают. Собирайте капитал благодатных избытков благодати Божией, кладите их в ломбард вечный Божий из процентов невещественных… Примерно: дает вам более благодати Божией молитва и бдение, бдите и молитесь; много дает Духа Божиего пост, поститесь, более дает милостыня, милостыню творите, и таким образом о всякой добродетели, делаемой Христа ради рассуждайте.

Вот я вам расскажу про себя, убогого Серафима. Родом я из курских купцов.

Так, когда не был я еще в монастыре, мы бывало, торговали товаром, который нам больше барыша дает. Так и вы, батюшка, поступайте, и, как в торговом деле, не в том сила, чтобы больше торговать, а в том, чтобы больше барыша получить, так и в деле жизни христианской не в том сила, чтобы только молиться или другое какое-либо доброе дело делать. Хотя апостол и говорит, «непрестанно молитесь» (1Сол. 5:17), но да ведь, как помните, прибавляет: «хочу лучше пять словес рещи умом, нежели тысячи языком» (1Кор. 14:19). И Господь говорит: «не всяк глаголяй Мне, Господи, Господи! спасется, но творяй волю Отца Моего» (Мф. 7:21), то есть делающий дело Божие и притом с благоговением, ибо «проклят всяк, иже творит дело Божие с нерадением» (Єр. 48:10). А дело Божие есть: «да… веруете в Бога …и Егоже послал есть Иисуса Христа» (Ін. 14:1,17:3). Если рассудить правильно о заповедях Христовых и апостольских, так дело наше христианское состоит не в увеличении счета добрых дел, служащих к цели нашей христианской жизни только средствами, но в извлечении из них большей выгоды, то есть вящем приобретении обильнейших даров Духа Святого.

Так желал бы я, ваше Боголюбие, чтобы и вы сами стяжали этот приснонеоскудевающий источник благодати Божией и всегда рассуждали себя, в Духе ли Божием вы обретаетесь или нет; и если – в Духе Божием, то, благословен Бог! – не о чем говорить: хоть сейчас – на страшный суд Христов! Ибо в чем застану, в том и сужу. Если же – нет, то надобно разобрать, отчего и по какой причине Господь Бог Дух Святой изволил оставить нас, и снова искать и доискиваться Его… На отгоняющих же нас от Него врагов наших надобно так напасть, покуда и прах их возметется, как сказал пророк Давид…

– Батюшка, – сказал я, – вот вы все изволите говорить о стяжании благодати Духа Святого как о цели христианской жизни; но как же и где я могу ее видеть? Добрые дела видны, а разве Дух Святой может быть виден? Как же я буду знать, со мной Он или нет?

– Мы в настоящее время, – так отвечал старец, по нашей почти всеобщей холодности к святой вере в Господа нашего Иисуса Христа и по невнимательности нашей к действиям Его Божественного о нас Промысла и общения человека с Богом, до того дошли, что, можно сказать, почти вовсе удалились от истинно христианской жизни…

…Очень уж мы стали невнимательны к делу нашего спасения, отчего и выходит, что мы многие слова Священного Писания приемлем не в том смысле, как бы следовало. А все потому, что не ищем благодати Божией, не допускаем ей по гордости ума нашего вселиться в души и потому не имеем истинного просвещения от Господа, посылаемого в сердца людей, всем сердцем алчущих и жаждущих правды Божией. Вот, например: многие толкуют, что когда в Библии говорится – вдунул Бог дыхание жизни в лице Адама первозданного и созданного Им от персти земной (Бут. 2:7), что будто бы до этого не было души и духа человеческого, а была будто бы лишь плоть одна, созданная из персти земной.

Неверно это толкование, ибо Господь Бог создал Адама от персти земной в том составе, как святой апостол Павел утверждает, да будет всесовершен ваш дух, душа и плоть в пришествии нашего Иисуса Христа. И все три сии части нашего естества созданы были от персти земной, и Адам не мертвым был создан, но действующим животным существом, подобно другим живущим на земле одушевленным Божиим созданиям. Но вот в чем сила, что если бы Господь Бог не вдунул потом в лице его сего дыхания жизни, то есть благодати Господа Бога Духа Святого от Отца исходящего и в Сыне почивающего и ради Сына в мир посылаемого, то Адам, как ни был он совершенно превосходно создан над прочими Божими созданиями, как венец творения на земле, все-таки пребыл бы неимущим внутрь себя Духа Святого, возводящего его в Богоподобное достоинство, и был бы подобен всем прочим созданиям, хотя и имеющим плоть, и душу, и дух, принадлежащие каждому по роду, но Духа Святого внутрь себя неимущим. Когда же вдунул Господь Бог в лице Адамово дыхание жизни, тогда-то, по выражению Моисееву, и «Адам бысть в душу живу» (1Кор. 15:45), то есть во всем Богу подобную, как и Он, на века веков бессмертную. Адам сотворен был не подлежащим действию ни из одного из сотворенных Богом стихий, его ни вода не топила, ни огонь не жег, ни земля не могла пожрать в пропастях своих, ни воздух не мог повредить каким бы то ни было своим действием. Все покорено было ему, как любимцу Божию, как царю и обладателю твари…

Такую же премудрость, и силу, и всемогущество и все прочие благие и святые качества Господь Бог даровал и Еве, сотворив ее не от персти земной, а от ребра Адамова в раю, насажденном Им посреди земли. Для того, чтобы удобно и всегда поддерживать в себе бессмертные, Богоблагодатные и всесовершенные свойства сего дыхания жизни, Бог посадил посреди рая древо жизни, в плодах которого заключил всю сущность и полноту даров этого Божественного Своего дыхания. Если бы не согрешили, то Адам и Ева сами и все их потомство могли бы всегда, пользуясь вкушением от плода дерева жизни, поддерживать в себе вечно животворящую силу благодати Божией и бессмертную, вечно юную полноту сил плоти, души и духа, даже и воображению нашему в настоящее время неудобопонятную.

Когда же вкушаем от дерева познания добра и зла – преждевременно и противно заповеди Божией – узнали различие между добром и злом и подверглись всем бедствиям, последовавшим за преступление заповеди Божией, то лишились этого бесценного дара благодати Духа Божия, так что до самого пришествия в мир Богочеловека Иисуса Христа Дух Божий не убо бе в мире, яко Иисус не убо бе прославлен…

Когда же Он, Господь наш Христос, изволил совершить все дело спасения, то по воскресении Своем дунул на апостолов, возобновив дыхание жизни, утраченной Адамом, и даровал им эту же самую благодать Всесвятого Духа Божиего. Но мало сего – ведь говорил же Он им: «уне есть им, да Он идет ко Отцу» (Ін. 16:7); аще же бо не идет Он, то Дух Божий не приидет в мир: аще же идет Он, Христос, ко Отцу, то послет Его в мир, и Он, Утешитель, наставит их и всех последующих их учению на всякую истину и воспомянут им вся, яже Он глаголал им еще сущи в мире с ним (Ін. 16:13). Это уже обещана была Им «благодать воз благодать» (Ін. 1:16).

И вот в день Пятидесятницы торжественно ниспослал Он им Духа Святого в дыхании бурне, в виде огненных языков, на коемждо из них седших и вошедших в них, и наполнивших их силою огнеобразной Божественной благодати, росоносно дышащей и радостотворно действующей в душах, причащающихся ее силе и действиям.

И вот эту-то самую огнедохновенную благодать Духа Святого, когда она подается нам в таинстве святого крещения, священно запечетлевают миропомазанием в главнейших указанных святою Церковию местах нашей плоти, как вековечной хранительницы этой благодати. Говорится: печать дара Духа Святого. А на что, батюшка, ваше Боголюбие, кладем мы, убогие, печати свои, как не на сосуды, хранящие какую-нибудь высокоценимую нами драгоценность? Что же может быть выше всего на свете и что драгоценнее даров Духа Святого, ниспосылаемых нам свыше в Таинстве Крещения, ибо крещенская эта благодать столь велика, столь живоносна для человека, что даже и от человека-еретика не отъемлется до самой его смерти, то есть до срока, обозначенного свыше по Промыслу Божию для пожизненной пробы человека на земле – на что он будет годен и что он в этот Богом дарованный срок при посредстве свыше дарованной ему силы благодати сможет совершить.

И если бы мы не грешили никогда после крещения нашего, то вовеки пребывали бы святыми, непорочными и изъятыми от всякия скверны плоти и духа угодниками Божиими. Но вот в том-то и беда, что мы, преуспевая в возрасте, не преуспеваем в благодати и в разуме Божием, как преуспевал в том Господь наш Христос Иисус, а напротив того, развращаясь мало-помалу, лишаемся благодати Всесвятого Духа Божиего и делаемся в многоразличных мерах грешными людьми. Но когда кто, будучи возбужден ищущею нашего спасения премудростью Божиею, обходящею всяческая, решится ради нее на утреневание к Богу и бдение ради обретения вечного своего спасения, тогда тот послушный гласу ее, должен прибегнуть к истинному во всех грехах своих покаянию и сотворению противоположных содеянным грехам добродетелей, а через добродетели Христа ради к приобретению Духа Святого, внутрь нас действующего и внутрь нас Царствие Божие устраивающего.

Слово Божие недаром говорит: «внутрь вас есть Царствие Божие, и нуждницы восхищают его» (Лк. 17:21, Мф. 11:12). То есть – те люди, которые, несмотря и на узы греховные, связавшие их и не допускающие прийти к Нему, Спасителю нашему, с совершенным покаянием, презирая всю крепость этих греховных связок, нудятся расторгнуть узы их, – такие люди являются перед лице Божие паче снега убеленными Его благодатию. «Приидите , – говорит Господь, – и аще грехи ваши будут, яко багряное, яко снег убелю их» (Іс. 1:18). Так некогда святой тайновидец Иоанн Богослов видел таких людей во одеждах белых, т. е. одеждах оправдания, и финицы в руках их, как знамение победы, и пели они Богу дивную песнь Аллилуя . Красоте пения их никтоже подражати можаше. Про них Ангел Божий сказал: «сии суть, иже приидоша от скорби великия, иже испраша ризы и убелиша ризы своя в Крови Агнчей» (Об. 7:9-14), – испраша страданиями и убелиша их в причащении Пречистых и Животворящих Таин Плоти и Крови Агнца непорочна и Пречиста Христа, прежде всех век закланного Его собственною волею за спасение мира, подающего же нам в вечное и не оскудеваемое спасение наше и замену, всяк ум превосходящую, того плода дерева жизни, которого хотел было лишить наш род человеческий враг человеков, спадший с небесе Денница.

Хотя враг диавол и обольстил Еву, и с ней пал и Адам, но Господь не только даровал им Искупителя в плоде семени Жены, смертию смерть поправшего, но и дал всем нам в Жене, Приснодеве Богородице Марии, стершей в Самой Себе и стирающей во всем роде человеческом главу змиеву, неотступную Ходатаицу к Сыну Своему и Богу нашему, непостыдную и непреоборимую Предстательницу даже за самых отчаянных грешников. По этому самому Божия Матерь и называется Язвою бесов, ибо нет возможности бесу погубить человека, лишь бы только сам человек не отступил от прибегания к помощи Божией Матери.

Еще, ваше Боголюбие, должен я, убогий Серафим, объяснить, в чем состоит различие между действиями Духа Святого, священнотайне вселяющегося в сердца верующих в Господа Бога и Спасителя нашего Иисуса Христа, и действиями тьмы греховной, по наущению и разжжению бесовскому воровски в нас действующей.

Дух Божий воспоминает нам словеса Господа нашего Иисуса Христа и действует едино с Ним, всегда тождественно, радостотворя сердца наши и управляя стопы наши на путь мирен, а дух лестчий, бесовский, противно Христу мудрствует, и действия его в нас мятежны, стропотны и исполнены «похоти плотской, похоти очес и гордости житейской» (1Ін. 2:16). Аминь, аминь, глаголю вам, «всяк живый и веруяй в Мя не умрет во веки» (Ін. 11:26): имеющий благодать Святого Духа за правую веру во Христа, если бы по немощи человеческой и умер душевно от какого-либо греха, то не умрет во веки, но будет воскрешен благодатию Господа нашего Иисуса Христа, вземлющаго грехи мира и туне дарующего «благодать воз благодать» .

Про эту-то благодать, явленную всему миру и роду нашему человеческому в Богочеловеке, и сказано в Евангелии: «в Том живот бе и живот бе свет человеком» , и прибавлено: «и свет во тьме светится и тьма Его не объят» (Ін. 1:4-5).

Это значит, что благодать Духа Святого, даруемая при крещении во имя Отца и Сына и Святого Духа, несмотря на грехопадения человеческие, несмотря на тьму вокруг души нашей, все-таки светится в сердце искони бывшим Божественным светом бесценных заслуг Христовых. Этот свет Христов при нераскаянии грешника глаголет ко Отцу: «Авва Отче! Не до конца прогневайся на нераскаянность эту!» А потом, при обращении грешника на путь покаяния, совершенно изглаживает и следы содеянных преступлений, одевая бывшего преступника снова одеждой нетления, сотканной из благодати Духа Святого, о стяжании которой, как о цели жизни христианской, я и говорю столько времени вашему Боголюбию…

– Каким же образом, – спросил я батюшку отца Серафима, – узнать мне, что нахожусь в благодати Духа Святого?

– Это, ваше Боголюбие, очень просто! – отвечал он мне. – Потому-то и Господь говорит: вся проста суть обретающим разум… Да беда-то вся наша в том, что сами-то мы не ищем этого разума Божественного, который не кичит (не гордится), ибо не от мира сего есть…

Я отвечал:

– Все-таки я не понимаю, почему я могу быть твердо уверенным, что я в Духе Божием. Как мне самому в себе распознать истинное Его явление?

Батюшка Отец Серафим отвечал:

– Я уже, ваше Боголюбие, подробно рассказал вам, как люди бывают в Духе Божием… Что же вам, батюшка, надобно?

– Надобно, – сказал я, – чтобы я понял это хорошенько!..

Тогда отец Серафим взял меня весьма крепко за плечи и сказал мне:

– Мы оба теперь, батюшка, в Духе Божием с тобою!.. Что же ты не смотришь на меня?

Я отвечал:

– Не могу, батюшка, смотреть, потому что из глаз ваших молнии сыпятся. Лицо ваше сделалось светлее солнца, и у меня глаза ломит от боли!..

Отец Серафим сказал:

– Не устрашайтесь, ваше Боголюбие! И вы теперь сами так же светлы стали, как я. Вы сами теперь в полноте Духа Божиего, иначе вам нельзя было бы и меня таким видеть.

И приклонив ко мне свою голову, он тихонько на ухо сказал мне:

– Благодарите же Господа Бога за незреченную к вам милость Его. Вы видели, что я только в сердце моем мысленно Господу Богу и внутри себя сказал: «Господи! Удостой его и телесными глазами видеть то сошествие Духа Твоего, которым Ты удостоиваешь рабов Своих, когда благоволишь являться во свете великолепной славы Твоей!» И вот, батюшка, Господь и исполнил мгновенно смиренную просьбу убогого Серафима… Как же не благодарить Его за этот неизреченный дар нам обоим! Этак, батюшка, не всегда и великим пустынникам являет Господь милость Свою. Это благодать Божия благоволила утешить сокрушенное сердце ваше, как мать чадолюбивая, по предстательству Самой Матери Божией…

Что ж, батюшка, не смотрите мне в глаза? Смотрите просто и не убойтесь

– Господь с нами!

Я взглянул после этих слов в лицо его, и напал на меня еще больший благоговенный ужас. Представьте себе, в середине солнца, в самой блистательной яркости его полуденных лучей, лицо человека, с вами разговаривающего. Вы видите движение уст его, меняющееся выражение его глаз, слышите его голос, чувствуете, что кто-то вас держит за плечи, но не только рук этих не видите, не видите ни самих себя, ни фигуры его, а только один свет ослепительный, простирающийся далеко, на несколько сажен кругом, и озаряющий ярким блеском своим и снежную пелену, покрывающую поляну, и снежную крупу, осыпающую сверху и меня, и великого старца…

– Что же чувствуете вы теперь? – спросил меня отец Серафим.

– Необыкновенно хорошо! – сказал я.

– Да как же хорошо? Что именно?

Я отвечал: – Чувствую я такую тишину и мир в душе моей, что никакими словами выразить не могу!

– Это, ваше Боголюбие, – сказал батюшка Серафим, – тот мир, про который Господь сказал ученикам Своим: «мир Мой даю вам, не якоже мир дает, Аз даю вам» (Ін. 14:27). «Аще бо от мира были бысте, мир убо любил свое, но якоже избрах вы от мира, сего ради ненавидит вас мир» (Ін. 15:19). Обаче «дерзайте, яко Аз победих мир» (Ін. 16:33). Вот этим-то людям, ненавидимым от мира сего, избранным же от Господа тот мир, который вы теперь в себе чувствуете; мир, по слову апостольскому, “всяк ум преимущий» (Флп. 4:7). Так его называет апостол, потому что нельзя выразить никаким словом того благосостояния душевного, которое он производит в тех людях, в сердца которых его внедряет Господь Бог. Христос Спаситель называет его миром от щедрот Его собственных, а не от мира сего, ибо никакое временное земное благополучие не может дать его сердцу человеческому: он свыше даруется от Самого Господа Бога, потому и называется миром Божием…

– Что же еще чувствуете вы? – спросил меня отец Серафим.

– Необыкновенную сладость! – сказал я.

И он продолжал:

Эта та сладость, про которую говорится в Священном Писании: «от тука дому Твоему упиются и потоком сладости Твоея напоиши я» (Пс. 35:9). Вот эта-то теперь сладость преисполняет сердца наши и разливается по всем жилам нашим неизреченным услаждением. От этой-то сладости наши сердца как будто тают, и мы оба исполнены такого блаженства, какое никаким языком выражено быть не может…

Что же еще вы чувствуете?

– Необыкновенную радость во всем моем сердце!

И батюшка отец Серафим продолжал:

– Когда Дух Божий снисходит к человеку и осеняет его полнотою Своею наития, тогда душа человеческая преисполняется неизреченною радостью, ибо Дух Божий радостотворит все, к чему бы Он ни прикоснулся. Эта та самая радость, про которую Господь говорит в Евангелии Своем: «жена егда рождает, скорбь имать, яко прииде год ея: егда же родит отроча, к тому не помнит скорби за радость, яко человек родися в мир. …В мире скорбни будете , но егда узрю вы, возрадуется сердце ваше, и радости вашея никто же возмет от вас» (Ін. 16:21-22,33). Но как бы ни была утешительна радость эта, которую вы теперь чувствуете в сердце своем, все-таки она ничтожна в сравнении с тою, про которую Сам Господь устами Своего апостола сказал, что радости той ни «око не виде, ни ухо не слыша, ни на сердце человеку не взыдоша благая, яже уготовал Бог любящим Его» (1Кор. 2:9). Предзадатки этой радости даются нам теперь, и если от них так сладко, хорошо и весело в душах наших, то что сказать о той радости, которая уготована нам, на небесах, плачущим здесь, на земле? Вот и вы, батюшка, довольно-таки поплакали в жизни вашей на земле, и смотрите-ка, какою радостью утешает вас Господь еще в здешней жизни. Теперь за нами, батюшка, дело, труды к трудам прилагая, восходить нам от силы в силу и достигнуть меры возраста исполнения Христова… Что еще вы чувствуете, ваше Боголюбие?

Я сказал:

– Теплоту необыкновенную!

– Как, батюшка, теплоту? Да ведь мы в лесу сидим. Теперь зима на дворе, и под ногами снег, и на нас более вершка снегу, и сверху крупа падает… какая же может быть тут теплота?

Я отвечал:

– А такая, какая бывает в бане, когда поддадут на каменку и когда из нее столбом пар валит…

– И запах, – спросил он меня, – такой же, как из бани?

– Нет, – отвечал я, – на земле нет ничего подобного этому благоуханию…

И батюшка Серафим, приятно улыбнувшись, сказал:

– И сам я, батюшка, знаю это точно так же, как и вы, да нарочно спрашиваю у вас – так ли вы это чувствуете? Сущая правда, ваше Боголюбие. Никакая приятность земного благоухания не может быть сравнена с тем благоуханием, которое мы теперь ощущаем, потому что нас теперь окружает благоухание Святого Духа Божия. Что же земное может быть подобно ему!.. Заметьте же, ваше Боголюбие, ведь вы сказали мне, что кругом нас тепло, как в бане, а посмотрите-ка: ведь ни на вас, ни на мне снег не тает и под нами также.

Стало быть теплота эта не в воздухе, а в нас самих. Она-то и есть именно та самая теплота, про которую Дух Святой словами молитвы заставляет нас вопиять к Господу: «теплотою Духа Святаго согрей мя»! Ею-то согреваемые, пустынники и пустынницы не боялись зимнего мраза, будучи одеваемы, как в теплые шубы, в благодатную одежду, от Святого Духа истканную. Так ведь и должно быть на самом деле, потому что благодать Божия должна обитать внутри нас, в сердце нашем, ибо Господь сказал: «Царствие Божие внутрь вас есть» . Под Царствием же Божиим Господь разумел благодать Духа Святого.

Вот это Царствие Божие теперь внутрь вас и находится, а благодать Духа Святого и отвне осиявает, и согревает нас, и, преисполняя многоразличным благоуханием окружающий нас воздух, услаждает наши чувства пренебесным услаждением, напояя сердца наши радостью неизглаголанною.

Наше теперешнее положение есть то самое, про которое апостол говорил: «Царствие Божие несть пища и питие, но правда и мир… о Дусе Святе» (Рим. 14:17). Вера наша состоит «не в препретельных земныя премудрости словах, но в явлении силы и духа» (1Кор. 2:4). Вот в этом-то состоянии мы с вами теперь и находимся. Про это состояние именно и сказал Господь: «суть нецыи от зде стоящих, иже не имут вкусити смерти, дóндеже видят царствие Божие, пришедшее в силе» (Мк. 9:1)…

Будете ли вы помнить теперешнее явление неизреченной милости Божией, посетившей нас?

– Не знаю, батюшка, – сказал я, – удостоит ли меня Господь навсегда помнить так живо и явственно, как теперь я чувствую, эту милость Божию.

– А я мню, – отвечал мне отец Серафим, – что Господь поможет вам навсегда удержать это в памяти вашей, ибо иначе благодать Его не приклонилась бы так мгновенно к смиренному молению моему и не предварила бы так скоро послушать убогого Серафима, тем более что и не для вас одних дано вам разуметь это, а через вас для целого мира, чтобы вы сами, утвердившись в деле Божием, и другим могли быть полезными… У Бога взыскуется правая вера в Него и Сына Его Единородного. За это и подается обильно свыше благодать Духа Святого. Господь ищет сердца, преисполненного любовью к Богу и ближнему, – вот престол, на котором Он любит восседать и на котором Он является в полноте Своей небесной славы. «Сыне, даждь Ми сердце твое» (Притч. 23:26), – говорит Он, – а все прочее Я Сам приложу тебе (Мф. 6:33), ибо в сердце человеческом может вмещаться царствие Божие. Господь заповедует ученикам Своим: «Ищите прежде царствия Божия и правды Его, и сия вся приложится вам. Весть бо Отец ваш небесный, яко всех сих требуете» (Мф. 6:32-33; Лк. 12:30-31).

Не укоряет Господь Бог за пользование благами земными, ибо и Сам говорит, что по положению нашему в жизни земной, мы всех сих требуем, то есть всего, что успокаивает на земле нашу человеческую жизнь и делает удобным и более легким путь наш к отечеству небесному. На это опираясь, св. Апостол Пётр сказал, что, по его мнению, нет ничего лучше на свете, как благочестие, соединённое с довольством. И Церковь Святая молится о том, чтобы это было нам даровано Господом Богом; и хотя прискорбия, несчастия и разнообразные нужды и неразлучны с нашей жизнью на земле, однако же Господь Бог не хотел и не хочет, чтобы мы были только в одних скорбях и напастях, почему и заповедует нам через апостолов носить тяготы друг друга и тем исполнить закон Христов (Гал. 6:2). Господь Иисус Христос лично дает нам заповедь, чтобы мы любили друг друга и, соутешаясь этой взаимной любовью, облегчали себе прискорбный и тесный путь нашего шествования к отечеству небесному. Для чего же Он и с небес сошел к нам, как не для того, чтобы, восприяв на Себя нашу нищету, обогатить нас богатством благости Своей и Своих неизреченных щедрот. Ведь пришел Он не для того, чтобы послужили Ему, но да послужит Сам и другим и да даст душу Свою за избавление многих. Так и вы, ваше Боголюбие, творите и, видевши явно оказанную вам милость Божию, сообщайте о том всякому желающему себе спасения. «Жатвы много , – говорит Господь, – делателей же мало» (Мф. 9:37)…

Вот и нас Господь Бог извел на делание и дал дары благодати Своей, чтобы, пожиная класы спасения наших ближних через множайшее число приведенных нами в царствие Божие, принесли Ему плоды – «ово тридесять, ово шестьдесят, ово же сто» (Мф. 13:8, Мк. 4:8).

Будем же блюсти себя, батюшка, чтобы не быть нам осужденными с тем лукавым и ленивым рабом, который закопал свой талант в землю, а будем стараться подражать тем благим и верным рабам Господа, которые принесли Господу своему один вместо двух – четыре, другой вместо пяти – десять. О милосердии же Господа Бога сомневаться нечего. Сами, ваше Боголюбие, видите, как слова Господни, сказанные через пророка, сбылись на нас: «несмь Аз Бог издалече, но Бог изблизи» (Єр. 23:23) и при устех твоих есть спасение твое (Рим. 10:10)…

Близ Господь всем призывающим Его во истине, и несть у Него зрения на лице, Отец бо любит Сына и вся дает в руце Его, лишь бы только мы сами любили Его, Отца нашего небесного, истинно, по-сыновнему. Господь равно слушает и монаха, и мирянина, простого христианина, лишь бы оба были православные и оба любили Бога из глубины душ своих, и оба имели в Него веру, хотя бы яко зерно горушно, и оба двинут горы. Един движет тысящи, два же тьмы.

Сам Господь говорит: «вся возможна верующему» (Мк. 9:23), а батюшка святой Павел восклицает: «вся могу о укрепляющем мя Христе» (Флп. 4:13).

Не дивнее ли еще этого Господь наш Иисус Христос говорит о верующих в Него: «веруя в Мя дела не точию яже Аз творю, но и больше сих сотворит, яко Аз иду ко Отцу Моему и умолю Его о вас, да радость ваша исполнена будет. Доселе не просите ничесоже во имя Мя, ныне же просите и примите» (Ін. 14:12-14)…

Так-то, ваше Боголюбие, все, о чем бы вы ни попросили у Господа Бога, все воспринимаете, лишь бы только было во славу Божию или на пользу ближнего, потому что и пользу ближнего Он же к славе Своей относит, потому и говорит: «вся, яже единому от меньших сих сотвористе, Мне сотворите» (Мф. 25:40). Так не имейте никакого сомнения, чтобы Господь Бог не исполнил ваших прошений, лишь бы только они или к славе Божией, или к пользе и назиданию ближних относились.

Но если бы даже и для собственной вашей нужды, или пользы, или выгоды вам что-либо было нужно, и это даже все столь же скоро и благопослушливо Господь Бог изволит послать вам, только бы в том крайняя нужда и необходимость настала, ибо любит Господь любящих Его: «благ Господь всяческим, и щедроты Его во всех делах Его» (Пс. 144:9), волю же боящихся Его сотворит и молитву их услышит, «и весь совет их исполнит» ; исполнит Господь вся прошения твоя (Пс. 19:5). Однако опасайтесь, ваше Боголюбие, чтобы не просить у Господа, в чем не будете иметь крайней нужды. Не откажет Господь вам и в том за вашу православную веру во Христа Спасителя, ибо не предаст Господь жезла праведных и волю раба Своего сотворит неукоснительно, однако взыщет с него, зачем он тревожил Его без особой нужды, просил у Него того, без чего мог бы весьма удобно обойтись.

И во все время беседы этой с того самого времени, как лицо отца Серафима просветилось, видение это не переставало… Исходившее же от него неизреченное блистание света видел я сам, своими глазами, что готов подтвердить и присягою.

Источник: О цели жизни нашей христианской. Беседа преподобного Серафима Саровского с Н.А. Мотовиловым. / Преподобный Серафим Саровский; Н.А. Мотовилов – Киев: Киево-Печерская Успенская Лавра, 2013. – 79 с.