Передмова

Філіппійці – жителі міста Філіп, розташованого в Македонії, названого так на ім’я засновника його Філіпа; на той час вони були залежні від митрополії Фессалонікійської. Павло багато говорить про них доброго. Послання це писав він, коли перебував у кайданах, тому що після першого захисту на суді, про який згадує в Посланні до Тимофія, він знову взятий був у кайдани. Філіппійці, пославши йому через Епафродіта все потрібне, водночас бажали знати про нього. Упевнений, що філіппійці турбуються, почувши, що вчитель їхній ув’язнений у тюрмі, він пише їм це послання, навчаючи їх, що тюрма його повинна приносити їм не занепокоєння, а радість, тому що вони заради Христа. Радить їм бути одностайними і смиренними духом. Викриває також тих з іудеїв, які під прикриттям християнства шкодять вченню, і називає їх псами і злими діячами. Багато говорить їм про спосіб життя. Розсудливо згадує про надіслані ними йому дари; вочевидь ставиться до них з повагою, бо вони виявили велику чесноту і готовність до віри. Тут була жінка, яка торгувала багряницею; тут вірував начальник синагоги; тут Павла після побоїв було ув’язнено разом із Силою в темницю; тут темничний вартовий, вражений одним знаменням, увірував у Христа з усією своєю домівкою; тут же воєначальники, боячись Павла, просили його піти геть. Взагалі проповідь Павла мала блискучий початок, що відомо нам із Діянь. І тут Павло свідчить не тільки про праведну віру філіппійців і про небезпеки, на які й вони наражалися через віру, а й про їхню добру прихильність до нужденних. Заради всього цього він показує, як сильно любить і поважає їх.

 

Глава перша

Флп. 1:1. Павел і Тимофій, раби Іісуса Христа,

Тут апостол не виставляє свого апостольського достоїнства, але просто називає себе рабом Іісуса Христа. Велике, звичайно, і це найменування, тільки воно більш загального характеру. Коли ж він пише до Тимофія і коринфян, то називає себе апостолом. Чому це? Тому що там хотів він багато чого влаштувати, а тому й виставив на вид свою апостольську гідність. Тут же нічого подібного він не заповідає, але ніби вважає їх рівними собі.

всім святим у Христі Іісусі, перебуваючим у Филипах,

Оскільки й іудеї називали себе святими, оскільки вони були народом святим, то апостол і додав – “у Христі Іісусі”, бо ті, хто перебувають у Христі Ісусі, справді святі, а ті (іудеї) нечисті.

з єпископами і дияконами:

Єпископами він назвав тут пресвітерів, оскільки в одному місті багатьох єпископів не було. У той час ще не було відмінності в назвах, і самі єпископи називалися дияконами і пресвітерами. Тому, коли Павло писав до Тимофія, як єпископа, він говорив: “виконуй служіння” (την διακονίαν) твоє (2Тим. 4:5), і потім: “яке дано тобі з покладанням рук священства” (1Тим. 4:14), тобто єпископів, тому що пресвітери не висвячували єпископа. З іншого боку, і пресвітери називалися єпископами (επίσκοποι), так як і вони, очевидно, спостерігали за народом, щоб очищати і просвіщати нужденних. Чому ж він тепер пише до кліру, чого в іншому місці ніде не робив? Тому що вони самі послали Епафродіта, який приніс апостолові потрібне для нього.

Флп. 1:2. благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Іісуса Христа.

Докладає звичайне привітання, бажаючи їм бути сповненими благодаті, щоб вони не вихвалялися один перед одним і через це не позбулися миру та одностайності; бо благодать отримують ті, які вільні від гордості.

Флп. 1:3. Дякую Богові моєму при всякому спомині про вас,

Флп. 1:4. завжди у кожній молитві моїй за всіх вас,

Щоразу, як згадую про вас, каже апостол (а це я роблю завжди), я прославляю Бога за те, що ви стільки встигли в чеснотах. Але, незважаючи на те, що ви так славні в божественному, я не припиняю молитися за вас, але молюся за всіх, щоб ви ще й ще досягали успіху.

приносячи з радістю молитву мою,

Так як можна згадувати і з сумом, як, наприклад, говорить в іншому місці: “від великої скорботи і туги серця я писав вам” (2Кор. 2:4). Чому спогад з радістю є свідченням їхньої чесноти.

Флп. 1:5. за вашу участь у благовіствуванні від першого дня аж донині,

Тут свідчить їм про велику й істинно апостольську їхню справу. Він каже, що співучасники і співучасники мені в праці благовістя, не в той чи інший час, але відтоді, як увірували, навіть і донині. Як же ви берете участь? Посилаючи мені все потрібне і піклуючись про мене. Тому що, хто сприяє і допомагає всіляким чином тому, хто трудиться в будь-якій добрій справі, той є учасником у його справі. Так ті, які дбають про мучеників, і ті, які забирають всяку турботу про мир у подвижників, і ті, нарешті, які вчителям дають можливість не відволікатися, – стають учасниками їхніх вінців.

Флп. 1:6. будучи впевнений у тому, що той, хто почав у вас добре діло, вершитиме його

Дякую, каже, і “радію”, в надії, що Бог, який “почав у вас добре діло”. Сам і буде “звершувати” її, тому що з минулого я роблю висновок і про майбутнє. Подивися, як він навчає їх думати про себе скромно, коли приписав усе Богові, а не їм одним; утім, цим самим він анітрохи не позбавив їх почестей, оскільки він сказав: “Бог, що почав у вас, тобто за вашим бажанням”. Якби не було з боку людини бажання, то й Бог нічого б не зробив; бо якби Він безумовно діяв, то нічого не перешкоджало б Йому діяти і в еллінах, і в усіх людях. Отже, Павло чимало хвалить філіппійців за те, що вони залучили до себе благодать Божу для сприяння не людського, а Божого. Водночас і підбадьорює їх, щоб вони не засмучувалися, бо якщо Бог звершить розпочате, то не буде для них великої праці.

Флп. 1:6. аж до дня Іісуса Христа,

Тобто до пришестя Господа. Таким чином, каже, я вірю, що не в одних вас Господь діятиме, а й у тих, які будуть після вас, навіть до кінця світу. Або ж під днем Іісуса Христа розумій смерть кожного, тобто кінець.

Флп. 1:7. як і належить мені думати про всіх вас, бо я маю вас у серці в кайданах моїх, при захисті та утвердженні благовістя,

Я, каже, переконаний, що ви до кінця будете такими, і я думаю так про вас тому, що завжди маю вас у серці та знаю ваші добрі справи, знаю, що ви намагаєтесь і за відсутності моєї бути співучасниками мені в благодаті благовістя та кайдан. Тому справедливо я роблю такий висновок про вас, і по початку суджу про кінець. Яка ж похвала для філіппійців у тому, що вони ув’язнені в серці Павла, який любить не просто, а з міркуванням і тільки гідних? Навіть і в той час, каже, коли я захищався перед Нероном, ви не вийшли з моєї пам’яті. Узи і скорботи він називає утвердженням благовістя; але можеш назвати так і сам захист. Бо, вочевидь, якби він не був переконаний у невимовних відплатах і несказаних благах, то не був би ув’язнений у кайдани; не підпав би під суд жорстокого Нерона, якби не передбачав іншого царя, вірнішого і міцнішого. Отже, скоріше його суть твердження благовістя.

вас усіх, як співучасників моїх у благодаті.

Тут апостол показує, що він не без підстави любить їх. Тому, каже, я маю вас у серці, що ви берете участь зі мною в цій благодаті, тобто в скорботах і кайданах, і не тільки ревно намагаєтесь не відпасти від нас у скорботах, а й бути співучасниками у випробуваннях, які ми терпимо заради благовістя. Що узи – благодать, це випливає зі слів Господа: “Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя вершиться в немочі” (2Кор. 12:9). Або ще краще, як він надалі каже: “вам дана благодать страждати за Христа”. Зауваж: він не сказав – учасників, але “співучасників”, показуючи цим, що і він сам учасник іншим, як і в іншому місці говориться: що я став співучасником благовістя, тобто щоб я брав участь у благах, які призначені провісникам Євангелія.

Флп. 1:8. Бог – свідок, що я люблю всіх вас любов’ю Іісуса Христа;

Апостол закликає у свідки Бога не тому, щоб він остерігався недовіри, а тому, що він не може висловити словом своє велике душевне розташування, залишаючи це Богові, що випробовує серця. І це є явний доказ його щирості. Бо якби він їм лестив, то не закликав би у свідки Бога. Сказав: “любов’ю Іісуса Христа”, тобто не заради чогось людського, не заради того, що ви надіслали потрібне для мене, але любов’ю заради Бога. Або, ставши вашим батьком через віру в Христа, я кохаю вас любов’ю не тілесною, але тією, яку дає Христос Своїм істинним рабам, що народжують Йому чад Євангелія. Всіх я охоплю великою любов’ю, тому що всі ви такі.

Флп. 1:9. і молюся за те, щоб любов ваша ще більше і більше зростала

Хоча він і коханий стільки, проте бажає ще більше бути коханим, бо властивість любові – ніколи не зупинятися. Зверни увагу на його зворот мови, який він ще більше підсилює, коли каже: “ще більше і більше зростала”. Говорить так для того, щоб не його одного любили, а й інших.

в пізнанні та всякому почутті,

Тобто, щоб ви любили не просто, але з міркуванням і впевненістю та випробуванням, бо є багато таких, що кохають нерозважливо, від чого таке кохання і не буває міцним. Або щоб не любили єретиків.

Флп. 1:10. щоб, пізнаючи те, що краще,

Тобто корисне. Якщо ви любите розсудливо і з міркуванням, то ви можете обирати корисне і розпізнавати, хто гідний любові, тобто вірних, і хто не гідний, тобто невірних. Але як же говорить він в іншому місці: “будьте в мирі з усіма людьми” (Рим. 12:18). По-перше, він не безумовно сказав, але з обмеженням: “якщо можливо, будьте в мирі з усіма людьми”. Потім, інше – бути в мирі, і інше любити; перше означає не ворогувати, а для любові потрібне щиросердечне розташування і немов би злиття й тотожність у вдачах, чого не слід виявляти по відношенню до єретиків. Бо “якщо праве око твоє спокушає тебе, вирви його” (Мф. 5:29).

ви були чисті і без вини в день Христа,

Я кажу це не заради своєї користі, але для того, щоб ви під приводом любові не прийняли якогось хибного вчення. Сказав: “чисті” – це перед Богом, “без вини” – це перед людьми; тому що хоча дружба з єретиком і не завдає шкоди тобі, але спокушає іншого; а якщо ти спокушаєш своїх братів, то як же з’явишся чистим у день Христовий?

Флп. 1:11. наповнені плодами праведності Іісусом Христом, на славу і похвалу Божу.

Тобто, щоб ви згідно з правотою вчення і життя вели бездоганне. Під праведністю апостол розуміє всяку чесноту, або зокрема милосердя. Не кажу, щоб ви виконували чесноту або милосердя недосконало, але щоб ви були виконані ними. А так як і елліни думали приписувати собі чесноту і милосердя, то він і додав – “Іісусом Христом”; бо їхні діла не за Христом, а заради марнославства й догідливості до людини. “На славу Божу”, тобто: а не на славу мене, який навчаю цього; вам не повинно перешкоджати славі Божій. Водночас він і підбадьорює їх, немов би кажучи, що Бог сприятиме їм у справі, яку вони будуть здійснювати на славу Його.

Флп. 1:12. Бажаю, браття, аби ви знали, що мої обставини послужили більшому успіху благовістя,

Мабуть, філіппійці, дізнавшись, що Павло зв’язаний, непокоїлися, як би це не стало перешкодою проповіді Євангелія. Тому, щоб знищити цю підозру, Павло і каже, що узи не тільки не стали на заваді моєму благовістю, але, навпаки, послужили до більшого його успіху.

Флп. 1:13. так що моє ув’язнення за Христа стало відомим усій преторії та всім іншим,

Тобто, хоча я і зв’язаний, але говорю з іще більшою сміливістю і не мовчу, але проповідь моя сягнула навіть до самої преторії, тобто самого палацу царського, і розповсюдилася в усьому місті. І це сталося “за Христа”, тобто це не моя справа, але Христа. Або: “кайдани мої про Христа”, тобто кайдани, які я терплю за Христа

Флп. 1:14. і більша частина з братів у Господі, підбадьорившись кайданами моїми, почали сміливіше, безбоязно проповідувати слово Боже.

І колись вони сміливо проповідували, тепер же ще більше, бачачи мене, який сміливо проповідує, хоча я і в кайданах. Бо, коли вони побачили мене в кайданах, то ще більшу відчули ревність до проповіді. А так як Павлу здавалося занадто сильним сказати: я їх надихнув, то додав: “у Господі”. Отже, якщо ті, хто близько до моїх пут, не бентежаться, але сприймуть більшу відвагу, то тим більше пристойно це вам.

Флп. 1:15. Деякі, правда, через заздрість і любов до суперечок, а інші з добрим бажанням проповідують Христа.

Після того як Павла схопили, багато хто з числа невірних став проповідувати Христа, бажаючи цим збудити Нерона до більшого гніву, щоб він якомога швидше вмертвив Павла, бо через нього проповідь поширюється всюди. Це і означають слова: “через заздрість і любов до суперечок”. Або ж, тому вони стали проповідувати Христа, що хотіли й самі здобути честь і відняти що-небудь від моєї слави. Інші ж, каже, проповідували Христа “з добрим бажанням”, тобто без лицемірства й істинно.

Флп. 1:16. Одні з любові до суперечок проповідують Христа не чисто,

Тобто нещиро, не заради самого блага.

думаючи збільшити тягар кайданів моїх,

Думаючи, каже, тим самим наразити мене на більшу небезпеку і докласти печаль до печалі. Але не вдасться їм ця хитрість; тому що проповідь через це стає славнішою, і моя радість збільшиться через це. Бачиш, що добру справу не слід робити без доброї прихильності, і що можливо не тільки не отримати нагороди, а й піддатися покаранню.

Флп. 1:17. а інші – з любові, знаючи, що я поставлений захищати благовістя.

Тобто інші з любові як до Бога, так і до мене, проповідують Євангеліє, знаючи, що я маю віддати звіт у проповіді, і заради цього сприяють мені в цій справі. Бо, якщо багато хто пристане до моєї проповіді, то мені легко буде захищати благовістя. Таким-то чином вони сприяють мені, навчаючи багатьох.

Флп. 1:18. Але що до того? Як би не проповідували Христа, удавано чи щиро,

Що каже, багато говорити? Або, навіщо мені піклуватися про те, так чи інакше, удавано, тобто через заздрість і лицемірство, чи щиро проповідують Христа? Ґрунтуючись на цьому, деякі нерозумні зробили висновок, що Павло дав початок єресям. Бо, кажуть вони, хай би хто не проповідував, аби тільки про Христа, – це не становить жодної різниці. Але зверни увагу: по-перше, апостол не сказав: καταγγγγελλέσθω – нехай проповідують Христа, начебто він встановлює закон, але – καταγγελλέσθω – проповідується, – вказуючи на подію, що відбулася. Потім, хоча б він і сказав це у вигляді узаконення, все-таки він через це не відкрив би доступ єресям. Як же це? Оскільки ті, про яких він говорить, не запровадили неправдивого вчення, але проповідували правдиве, хоча не праведно і не з істинним наміром. Єретики ж переважно проповідують не істинне, а хибне і неправдиве вчення, та крім того, і мету мають хибну.

я й тому радію і радітиму,

Вони роблять це для того, щоб заподіяти мені печаль; а я радію тому, що Христос через це більше проповідується. І якщо вони надалі будуть робити це, то я буду радіти ще більше. Чи бачиш, як підступи диявола знищують його самого?

Флп. 1:19. бо знаю, що це послужить мені до спасіння

Що – “це”? Те, що через ворожнечу і ревність щодо мене проповідь слова зростає.

за вашою молитвою і сприянням Духа Іісуса Христа,

Зверни увагу на смиренномудрість апостола Павла. Своїми незліченними і добрими справами він уже заслужив спасіння; однак він каже: якщо тільки буду удостоєний ваших молитов і через них буде дарований у більшій кількості Дух, у такому тільки випадку я отримаю спасіння. Під сприянням розуміє щедре подаяння благодаті Святого Духа.

Флп. 1:20. при впевненості й надії моїй,

Упевненістю – άποκαραδοκίαν – апостол називає тверду і непохитну надію, яка виражається всім положенням голови – κάρα – і впевненим поглядом. Отже, каже: я твердо сподіваюся, що буду врятований. Під порятунком же потрібно розуміти звільнення від жорстокості Нерона. Як я, каже, уникнув першої небезпеки, так само точно уникну і нинішньої. Тут же він навчає, щоб ми не покладалися виключно на молитви інших, а й самі щось привносили, як і сам Павло причиною всіх благ ставить свою впевненість. Бо й пророк каже: “Нехай буде милість Твоя, Господи, над нами, як ми сподіваємося на Тебе” (Пс. 32:22). І в іншому місці: “хто вірив Господу, і був осоромлений?” (Сир. 2:10). І сам Павло каже: “надія не соромить” (Рим. 5:5).

що я ні в чому не буду посоромлений,

Тобто ні в житті, бо проповідую Євангеліє, ні в смерті, бо вороги не переможуть. А якби вони й умертвили мене, то й тоді відкриється для мене ще більш несоромна слава. Але це їм не вдасться.

але при всякому дерзанні і тепер, як і завжди¹ возвеличиться Христос у тілі моєму, чи то життям, чи смертю.

Вони, каже, думали, що за допомогою своїх підступів ввергнуть мене в небезпеку і смерть; але не вдасться їм це їхнє старанне старання; навпаки, “при всякому дерзанні”, тобто явно й беззаперечно, “возвеличиться Христос у тілі моєму”, тобто доки я живу і ношу це тіло, бо я не вмираю. А щоб хто-небудь не сказав: що ж? якщо ти, Павле, помреш, то Христос, звісно, не возвеличиться? він додає, що і смертю моєю Він возвеличиться, оскільки Він зробив мене сильнішим за саму смерть. Але тепер Він поки що прославляється життям, бо Він його дарував мені, позбавив мене від небезпеки. Про смерть же він говорить не тому, що він незабаром повинен померти, але якщо це трапиться, щоб вони не бентежилися цим; бо вони сильно любили його.

Флп. 1:21. Бо для мене життя – Христос, і смерть – придбання.

Тобто я живу новим життям, і Христос для мене все: і дух, і життя, і світло. Під життям мається на увазі, по-перше, природне життя: “бо Ним ми, – каже апостол, – живемо й рухаємося” (Діян. 17:28); мається на увазі потім життя в гріхах; так, коли каже: “Ми померли для гріха: як же нам жити в ньому?” (Рим. 6:2). Зрозуміло, нарешті, вічне життя, або життя у Христі: “наше жительство”, каже, “на небесах” (Флп. 3:20). Тут Павло, звичайно, відкидає не природне, але гріховне життя, тобто віддане гріховній принаді. Він сповідує, що Христос для нього – життя, як і в іншому місці каже: “живу вірою в Сина Божого” (Гал. 2:20). Каже, що смерть для нього – надбання, бо тоді, каже, більш явно з Ним з’єднаюся. Тому принесуть мені надбання ті, які намагаються вилучити мене з життя в цьому світі, бо вони приведуть мене до Христа, Який є моє життя.

Флп. 1:22. Якщо ж життя у плоті дає плід моєму ділу, то не знаю, що вибрати,

Щоб ти не подумав, що апостол засуджує теперішнє життя, то каже: якщо життя у плоті приносить плід моїй справі, тобто хоча я і сказав, що смерть є надбання для мене, але так як і життя у плоті не марне для мене (так як я приношу плоди, навчаючи та просвіщаючи всіх), то тому я не знаю, що обрати. Тут, таким чином, загороджуються вуста єретиків, які засуджують теперішнє життя: якщо воно приносить нам плоди, то, значить, воно не є злом. Тому причина зла не саме життя, але воля тих, які погано ним користуються. Відкриваючи ніби деяку таємницю, апостол показує, що він сам господар життя і смерті. Бо якщо я побажаю, каже, просити цього в Бога, Він надасть мені цю милість. Звідси ви, каже, маєте отримати розраду, що якщо я і помру, то не через злість ворогів, а через улаштування Боже.

Флп. 1:23. вабить мене те і інше: маю бажання визволитися і бути з Христом, бо це незрівнянно краще;

Флп. 1:24. а залишатися в плоті потрібніше для вас.

Він говорить це з тією метою, щоб приготувати їх мужньо перенести його майбутню смерть. Навіщо, каже, вам сумувати за моєю смертю? Я бажаю цього, і це для мене краще, бо дає мені можливість бути з Христом. Тому вам не слід сумувати. Але з іншого боку, і залишатися в плоті ще більш потрібно для вашої користі; тому що шукаю не свого, але вашого. “Вабить мене те і інше”, тобто я перебуваю в скрутному становищі і не знаю, чому віддати перевагу, однак визнаю більш необхідним продовженням життя бути для вас корисним. З чим після цього можна порівняти високу душу Павла? Поєднанню з Христом він надавав перевагу користі іншим; і щоб повніше засвоїти себе Христу, відкладав з’єднання з Ним.

Флп. 1:25. І я вірно знаю, що залишусь і буду з усіма вами для вашого успіху й радості у вірі,

Оскільки, каже, необхідно мені залишитися у плоті, то я безсумнівно і з цілковитою впевненістю знаю, що залишуся, тобто житиму, і не просто, але з вами, тобто буду бачити вас. Для чого ж? Для того, щоб ви зросли у вірі, тобто, щоб утвердилися і зміцнилися як у вченні, так і в житті; цей успіх становить справжню радість і для вас, і для мене. Тут же апостол і лякає їх, нібито так кажучи: дивіться, заради вас я відклав єднання з Христом; отже, не зробіть марним і марним моє перебування у плоті. Отже, що ж? Заради одних філіппійців він залишився? Не заради їх одних, а говорить так з великої турботи про них і спонукаючи їх до більшої тверезості.

Флп. 1:26. щоб похвала ваша у Христі Іісусі примножилася через мене, при моєму другому приході до вас.

Так як він вище сказав, що він залишиться заради їхнього успіху, то показує тепер, що і він з цього витягує деяку користь, а саме: більше через них своє прославлення, тим, що вони завдяки його приходу до них, більше досягнуть успіху. Але що ж? Чи прийшов він до них? Це невідомо і становить предмет суперечки.

Флп. 1:27. Тільки живіть достойно благовістя Христового,

Тільки того від вас вимагаю, щоб ви встигали в чеснотах. Той живе гідно благовістя, хто зрікся самого себе, взяв хрест і пішов за Христом.

щоб мені, чи прийду я і побачу вас, чи не прийду, чути про вас,

Говорить це не тому, що він змінив своє бажання і ніби вже не має наміру прийти до них. Але якби, каже, якось випадково і не прийшов я, то можу і за відсутності радіти вашому життю за Євангелієм. Тому ви не падайте духом, якщо я не прийду, але будьте пильні, тому що я неодмінно дізнаюся, як ви будете поводитися.

що ви стоїте в одному дусі, подвизаючись однодушно за віру євангельську.

Тобто в одному й тому ж дарі однодумності. Бо таким тільки чином однодумці мають ніби одну душу, тобто коли в них живе єдиний дух. “Подвизаючись однодушно за віру”, тобто допомагаючи один одному в боротьбі за віру.

Флп. 1:28. І не страшіться ні в чому противників;

Не кажу, пише, просто: не вагайтеся, але й не бійтеся, тобто не бентежтеся нічим, хоч би вам погрожували небезпекою, або лякали смертю; бо вони нічого не можуть зробити, тільки погрожувати, – до того вони слабкі.

це для них ознака погибелі, а для вас – спасіння.

Коли вони побачать, що всі їхні незліченні хитрощі не в змозі налякати вас, то чи не вважатимуть вони це явним доказом того, що справи їхні загинуть, а ваші залишаться твердими й непорушними, і водночас рятівними.

І це від Бога,

Флп. 1:29. тому що вам дано заради Христа не тільки вірувати в Нього, але й страждати за Нього,

Називаючи страждання за Христа даром, Павло робить філіппійцям дві наступні настанови: по-перше, щоб вони не соромилися і не падали духом під час страждань; по-друге, щоб не пишалися, бо все це, каже, від Бога. Він і чесноту називає даром. Каже так не тому, щоб він не визнавав вільної волі, але для того, щоб навчити їх думати про себе скромно; бо без Бога ми нічого не можемо робити. Бути може, цей дар більший за дар воскресіння мертвих, бо там я боржник, тут же маю боржником Христа. О, диво! мені дарує і через це саме залишається мені винен.

Флп. 1:30. таким же подвигом, який ви бачили в мені і нині чуєте про мене.

Показує, що вони борються через те саме і терплять те саме, що й він; а це свідчить про велику їхню чесноту. Ви, каже, маєте в мені взірець, бо знаєте, що я терпів страждання на ваших очах, коли, справді, був покараний і кинутий у в’язницю; ви й тепер навіть чуєте про це.

* * *

¹ Слів “і нині, як і завжди” в тексті блж. Феофілакта немає.

 

Глава друга

Флп. 2:1. Отже, коли є яке втішання у Христі, коли є яка відрада любові, коли є яке єднання духу, коли є яке милосердя і співчутливість,

Флп. 2:2. то доповніть мою радість: майте одні думки,

Слова ці означають ось що: якщо ви бажаєте доставити мені якусь розраду в моїх випробуваннях; якщо бажаєте надати якусь відраду, яку породжує любов; якщо думаєте довести, що маєте певне спілкування зі мною в духовних справах і заради Господа; якщо сумуєте за мною і співчуваєте моїм стражданням; то за все це відплатіть мені взаємною любов’ю один до одного. Зауваж, як він у їхній одностайності бачить для себе особисте благодіяння і вважає, ніби він сам удостоївся милості. І не сказав: доставте мені радість, але “доповніть”. Ви, каже, почали в мені радість і вже принесли мені мир; бажаю, щоб ця радість була доведена до кінця. У чому ж моя радість? Не в тому, щоб мені звільнитися від небезпеки, або отримати від вас що-небудь, але в тому, щоб ви мудрували однаково.

майте ту ж любов,

Це більше, ніж мислити однаково. “Майте ту саму любов”. Коли тебе люблять надмірно, відповідай не слабкою любов’ю, але рівною мірою.

будьте однодушні та однодумні;

Будьте ніби одна душа, не за природою, а за думками і згодою; на це апостол вказує словами: “будьте однодумці”.

Флп. 2:3. нічого не робіть з любові до суперечок або чванливості,

Нічого, каже, не робіть через заздрість або суперництво, що буває, коли ми говоримо: ось, я піднапружуся, щоб мене не перевершив такий-то; в цьому саме і полягає любов до суперечок (έριθεία). Потім апостол матір’ю такої ревності виставляє марнославство, тому що з останнього народжується перша. Коли ми шукаємо слави людської, чого ми для неї не робимо?

але в смиренномудрості вважайте один одного вищим за себе.

Тепер апостол показує нам шлях, яким ми можемо уникнути марнославства, і пропонує спасительне для нас вчення. Якщо, каже, ти уявиш собі, що інший не просто більший за тебе, але надмірно тебе перевершує, і, через велике смирення, переконаний будеш, що це справді так, то ти його всіляко шануватимеш. Вчиняючи так, ти не засмутишся, коли побачиш, що й інші його шанують, навіть якби він почав тебе ганьбити або бити, ти терпляче перенесеш; бо ти, визнавши його вищим за себе, не будеш і заздрити йому, тому що заздрість буває до рівних, а не до тих, за якими ми визнали перевагу. І той, своєю чергою, думатиме, що ти вищий за нього, і ось настане між вами повний мир.

Флп. 2:4. Не про себе тільки кожен турбуйся, але кожний і про інших,

Коли я дбаю про те, що для тебе корисно, а ти про те, що для мене, тоді не буде місця ні марнославству, ні чварам, ні чомусь узагалі поганому, але буде життя ангельське і божественне.

Флп. 2:5. бо у вас повинні бути ті самі почування, які і у Христі Іісусі:

Як Христос каже: “будьте милосердні, як і Отець ваш небесний милосердний” (Лк. 6:36)2, і потім: “навчіться від Мене, бо Я смиренний” (Мф. 11:29); так і Павло, навчаючи смиренномудрия, щоб більше засоромити нас, наводить як приклад Христа, як і в іншому місці каже: “став убогим ради вас” (2Кор. 8:9). Коли він вказує на Сина Божого, найвищого від усякої висоти, який так принизився, кого з тих, хто високомудруючих, він цим не присоромить?

Флп. 2:6. Він, будучи образом (μορφ) Божим, не вважав за посягання бути рівним Богові;

Порахуй, скільки тут скидають єретиків. Маркіон Понтійський говорив, що світ і плоть – зло, і що тому Бог не приймав плоті. Маркелл Галатійський, Фотін і Софроній говорили, що Слово Боже – сила, а не іпостасна істота, що ця сила мешкала в Того, Хто походив від насіння Давидова. А Павло Самосатський говорив, що Отець, Син і Святий Дух – прості імена, приписані одній особі. Арій говорив, що Син є творіння. Аполлінарій Лаодикійський говорив, що Він не приймав розумної душі. Отже, подивися, як усі ці єретики падають від одного майже удару: “будучи образом Божим”. Як же ви, маркелліани, кажете, що Слово є сила, а не сутність? Образом Божим називається сутність Божа точно так само, як образом раба називається природа раба. Як же і ти, Самосатський, кажеш, що Він почав своє буття від Марії? Бо Він перед існував в образі та сутності божественній. Але подивися, як падає і Савелій. “Не вважав розкраданням”, – каже апостол, – “бути рівним Богові”. “Рівний” не йдеться про одну особу; якщо рівний, то кому-небудь рівний. Таким чином, ясно, що йдеться про двох осіб. І Арій спростовується багатьма способами: “образом Божим”, тобто сутністю. І не сказав: колишній – γεγονώς, але “будучи” – υπάρχων, що подібно до вислову: “Я є Той, Що є” (Вих. 3:14). І: “не вважав за посягнення бути рівним Богові”. Чи бачиш рівність? Після цього як же ти кажеш, що Отець більший, а Син менший? Але подивися на безрозсудну завзятість єретиків. Син, кажуть, будучи малим Богом, не вважав посягненням бути рівним великому Богу. Але, по-перше, яке писання вчить нас, що є малий і великий Бог? Так вчать елліни. А що і Син великий Бог, послухай, що каже Павло: “очікуючи”, каже, “явлення слави великого Бога і Спасителя нашого Іісуса Христа” (Тит. 2:13). Потім, якщо Він малий, яким чином Він не вважав посяганням Собі бути великим? Крім того, Павло, який має на увазі навчити смиренномудрості, виявився б безглуздим, якби навіював наступне: оскільки малий Бог не повставав проти великого Бога, то і ви маєте упокорюватися один перед одним. Тому що, яке ж це смирення, коли менший не повстає проти більшого? Це одне тільки безсилля. Смиренням називається те, що Він, рівний і рівнопомічний Богові добровільно став людиною. Отже, про це досить. Далі, подивися, що каже Павло: “не вважав посяганням”. Коли хто-небудь викраде що-небудь, боїться відкласти це, щоб не втратити те, що йому не належить. А коли має що-небудь від природи, легко нехтує цим, знаючи, що він не може цього позбутися, і якщо, здавалося б, відмовляється від цього, то знову його сприйме. Таким чином, апостол каже, що Син Божий не побоявся принизити Свою власну гідність, бо Він мав її, тобто рівність із Богом Отцем, не через посягання, а визнавав цю гідність такою, що належить Його природі. Тому Він і обрав приниження, бо і в приниженні зберігає Свою велич.

Флп. 2:7. але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба,

Де ті, які кажуть, що Він зійшов не добровільно, а виконуючи повеління? Нехай знають ті, що Він принизив Себе, як Господь, як Самовладний. Говорячи: “образ раба”, цим самим апостол присоромив Аполлінарія; тому що той, хто приймає образ – μορφ – або, інакше, природу раба, має і душу цілком розумну.

зробившись подібним до людей,

Ґрунтуючись на цьому, маркіоніти кажуть, що Син Божий втілився примарно, бо, кажуть вони, чи бачиш, як Павло каже, що Він прийняв подобу людини та зодягнувся в людський образ, а не по суті став людиною? Але що ж це означає? Це означає, що Господь не все мав наше, але чогось і не мав, саме: не народився за природним порядком і не грішив. Але Він не був тільки тим, чим здавався, а й Богом: не був Він звичайною людиною. Тому апостол і каже: “подібним до людей”, бо ми душа і тіло, а Він душа і тіло і Бог. На цій підставі, коли апостол каже: “у подобі плоті гріховної” (Рим. 8:3), то не те каже, що Він не мав плоті, але що плоть ця не грішила, а була подібна до гріховної плоті за природою, а не за злом. Таким чином, як там подоба не в сенсі цілковитої рівності, так і тут він говорить про подобу в тому сенсі, що Він не був народжений за природним порядком, був безгрішним і не був простою людиною….

і з вигляду став як чоловік;

Оскільки апостол сказав, що “принизив Себе Самого”, то, щоб ти не вважав це діло зміною і перетворенням, він каже: залишаючись тим, чим був. Він прийняв те, чим не був; природа Його не змінилася, але Він з’явився в зовнішньому вигляді, тобто в плоті, тому що плоті властиво мати вигляд. Бо, коли він сказав: “прийнявши образ раба”, то після цього наважився сказати і це, ніби цим загороджуючи вуста комусь. Прекрасно він сказав: “як людина”, бо Він не був один з багатьох, але – як один з багатьох. Бо Бог-Слово не перетворився на людину, але з’явився як людина, і, будучи невидимим, з’явився, маючи “вигляд”. Деякі ж тлумачили це місце так: “і образом”, як уже істинно людина, як і Іоанн каже в Євангелії: “славу як Єдинородного від Отця” (Ін. 1:14), замість того, щоб сказати: славу, яку личить мати Єдинородному; бо “як” – ως – означає і вагання, і твердження.

Флп. 2:8. смирив Себе, був слухняним аж до смерті, і смерті хресної.

Знову каже: “смирив Себе”, щоб не подумали, що Він зійшов не добровільно. Але аріани кажуть: ось, про Нього сказано: “слухняний”. Так що ж, нерозумні? Ми і друзям своїм коримося, і це анітрохи не зменшує нашої гідності. Як Син, Він добровільно корився Отцеві, показуючи і цим Свою спорідненість із Ним; бо обов’язок істинного Сина – шанувати Отця. Зверни увагу на посилення виразу: не тільки став рабом, але прийняв смерть, і ще більше того, – ганебну, тобто хресну смерть, прокляту, призначену беззаконникам.

Флп. 2:9. Тому і Бог звеличив Його і дав Йому ім’я вище над усяке ім’я,

Коли Павло згадав про плоть, то сміливо говорить про все Його приниження, бо плоті це властиво. Таким чином, і ці слова розумій про плоть, не розділяючи єдиного Христа. Яке ж ім’я дароване людській природі єдиного Христа? Ім’я це – Син, ім’я це – Бог; тому що Ця Людина є Син Божий, як і архангел сказав: “і народжуване Святе наречеться Сином Божим” (Лк. 1:35)..

Флп. 2:10. щоб перед іменем Іісуса схилилося всяке коліно небесних, земних і преісподніх,

Тобто весь світ, ангели, люди і демони; або: і праведники, і грішники. Бо і демони пізнають, і непокірні підкоряться, не протиборствуючи більше істині, як вони й до того часу говорили: “знаю Тебе, Хто Ти” (Лк. 4:34).

Флп. 2:11. і всякий язик сповідував, що Господь Іісус Христос у славу Бога Отця.

Тобто щоб усі говорили, що Господь Іісус Христос є Господь і Бог. У тому полягає слава Отця, що Він має Такого Сина, Якому підкоряється все. Чи бачиш, що в прославленні Єдинородного полягає слава Отця? Так що, навпаки, приниження Його становить приниження Отця.

Флп. 2:12. Отже, улюблені мої, як ви завжди були слухняні,

Вмовляння повинно поєднуватися з похвалою, бо через це вони стають більш прийнятними. Тому й Павло звеличує філіппійців, називаючи їх коханими, і каже: “як ви завжди були слухняні”, немов би кажучи цим наступне: я показав вам, що Син Божий був слухняним; отже, наслідуйте Його і себе самих.

не тільки в присутності моїй, але значно більше тепер, під час моєї відсутності,

Тому що тоді могло б здатися, що ви все робите з пошани до мене; якщо ж і тепер покажете старанність до чесноти, то очевидно, що і тоді ви були такі не для мене, а для Бога.

зі страхом і трепетом звершуйте своє спасіння;

Не заради себе, каже, я перестерігаю вас, але заради того, щоб ви робили те, що відноситься до вашого порятунку, зі страхом, і до того ж напруженим і з трепетом, тому що без страху нічого хорошого не відбувається ні в науках словесних, ні в мистецтвах механічних. Як же може народитися такий досконалий страх? Якщо ми будемо думати, що Бог присутній усюди, все чує і все бачить, не тільки що робиться, а й що перебуває в думках. “Служіть, – каже пророк, – Господу зі страхом і радійте з трепетом” (Пс. 2:11). Радість же з трепетом буває тоді, коли будь-хто, роблячи добру справу, і до того ж з трепетом, має чисту совість. Сказав “звершуйте” (κατεργάζεσθε), а не просто “робіть” (εργάζεσθε), тобто з великою старанністю і турботою.

Флп. 2:13. тому що Бог створює в вас і хотіння, і діяння

Сказавши: “зі страхом і трепетом”, апостол тепер каже: ви не бентежтеся цим. Я сказав це не для того, щоб ти відступив від добра, але щоб був уважнішим, бо, якщо ти будеш старанним, Бог усе в тобі буде робити. Бо Він Сам дає нам і прихильність до добра, і саме добродіяння доводить до кінця. Бог виробляє в нас бажання, тобто сприяє нам у бажанні добра і зміцнює нашу добру волю і разом збуджує її завзяття. Або інакше: оскільки Він Сам завершує справу, а ми, люди, спрямовуємо своє бажання до того, що бачимо вже звершеним, тому апостол і каже, що і саме бажання виробляється Богом. Наприклад, ти чогось забажав, – ти негайно ж почав це робити, якщо ж відбулося завершення справи, в тобі народжується ще більше бажання робити ту саму справу; якщо ж ні, то воля твоя стає слабкішою. Отже, якщо від Бога залежить закінчення справи, і воно збуджує і наше бажання, то цілком справедливо апостол каже, що і саме бажання залежить від Бога. Або ж Павло каже з почуття великої вдячності, що саме бажання виробляє в нас Бог, подібно до того, як і чесноту він називає даром, не заперечуючи свободи вибору, але бажаючи, щоб ми завжди були вдячні й усе відносили до Бога. Зауваж вираз: “у вас”, тобто які творите спасіння зі страхом і трепетом; тому що в таких тільки людях Бог робить усе.

за Своїм благоволінням.

Тобто щоб здійснилося на вас благовоління і Його блага воля, саме щоб ми жили так, як Він сам хоче. Отже, будьте певні: Бог усіляко допомагатиме вам жити правильно, якщо не заради чогось іншого, то заради того, що це Йому угодно.

Флп. 2:14. Усе робіть без нарікання й сумніву,

Диявол, коли не в змозі буває зовсім відхилити когось від добра, приводить його або в розпач, або до марнославства; якщо ж і цього не може зробити, то навіює йому нарікання, сумнів і зневіру. Оскільки філіппійці зазнавали спокус і постійних небезпек, то внаслідок цього багато хто з них впадав у нарікання і богохульство; апостол тому й каже: “усе робіть без нарікання”. Бо хто нарікає, той стає невдячним і злоречним. Під сумнівом апостол розуміє коливання думок, наприклад, якби, коли належить виконати заповідь, стали говорити: чи буде мені нагорода? чи добре це? Бо такого роду сумнівних думок допускати не слід, але робити з упевненістю; чи потрібна праця, чи напруга, не слід допускати коливання.

Флп. 2:15. щоб вам бути бездоганними й чистими,

Тобто бездоганними й незаплямованими, бо нарікання підлягає покаранню, – це тому, що говорить із філіппійцями, як із вільними. Послухай далі.

дітьми Божими, непорочними

Отже, нарікати властиво рабам і невдячним; бо який син, трудячись для свого батька і себе самого, нарікає?

серед непокірного й розбещеного роду,

Я знаю, що багато хто веде боротьбу проти вас, змушуючи вас у такий спосіб до нарікань; але в тому-то і є найвища похвала, якщо хто, і збуджуваний іншими, нічого такого не робить.

в якому ви сяєте, як світила у світі,

Флп. 2:16. зберігаючи слово життя,

Як зірки світять у темряві, так і ви, будучи правими серед неправих, намагайтеся більше світити. Бо вираз: “в якому ви сяєте” (φαίνεσθε) повинен мати значення наказове. “Зберігаючи слово життя”, тобто маючи в самих собі насіння життя і надалі маючи намір так жити, і тепер уже маючи в собі запоруку спасіння. Або: як світила світять і оживляють тіла, гріючи їх, так і ви намагайтеся бути життєдайною силою для інших людей.

на похвалу мені в день Христа,

Нехай, каже, ваша чеснота буде такою, щоб не тільки вас приводила до життя, а й мене явила більш славним у пришестя Христове.

що я не марно подвизався і не марно трудився.

Моя слава полягає в тому, що я вас виховав такими, і що праця моя у вас не була марною.

Флп. 2:17. Але якщо я і стаю жертвою за жертву і служіння віри вашої, то радуюсь і співрадію усім вам.

Хоча, каже, я і вмираю, бо смерть він називає принесенням у жертву, “я стаю жертвою за жертву і служіння віри вашої”, тобто, зробивши перш за все вас жертвою Богові, посвятивши вас на служіння Богові і зробивши перш за все віруючими. Але у зв’язку зі смертю я анітрохи не засмучуюся, але радію і співрадію всім вам. Радію тому, що роблюся жертвою, радію ж тому, що приношу вашу віру Христу, як жертву.

Флп. 2:18. Про це саме і ви радійте

Радійте тому, що і ви самі принесені в жертву.

і співрадійте мені.

Бо, приносячи себе в жертву, я радію цьому.

Флп. 2:19. Надіюсь же в Господі Іісусі незабаром послати до вас Тимофія, щоб і я, довідавшись про ваші обставини, утішився духом.

Як усе, так і посольство Тимофія він приписує Христу. Я впевнений, каже, що він полегшить те, щоб вам, з одного боку, утішитися духом, коли дізнаєтеся через цей лист про мої справи, а саме, про те, що благовістя йшло успішно і що справи ворогів зруйновано; з іншого боку, щоб і мені утішитися, коли дізнаюся про ваші справи, про які мене повинен точно повідомити Тимофій.

Флп. 2:20. Бо я нікого не маю такого старанного, хто б так щиро турбувався про вас.

Я міг, каже, й іншого послати, але немає нікого рівного мені за старанністю, окрім цього, тобто такого, хто дбає про ваші справи подібно до мене, який би щиро, тобто по-батьківськи став піклуватися про вас. Зверни увагу, як він дбає: коли йому самому не було зручного часу прийти до них, він посилає інших, щоб керовані в жодний час не вдавалися до безтурботності.

Флп. 2:21. Бо всі шукають свого, а не того, що угодно Іісусу Христу.

Тобто шукають свого власного спокою та безпеки, бо ніхто вільно не побажав би взяти на себе такої подорожі. Говорить же це, і вихваляючи Тимофія, і водночас навчаючи слухачів не шукати спокою; бо хто шукає його, той не шукає Христового. На жаль! наскільки ж ми далекі від Христа!

Флп. 2:22. А його вірність вам відома, бо він, як син батькові, служив мені у благовіствуванні.

Ви самі, каже, свідки того, що він служив мені як син батькові, не тільки в тілесних потребах, але, що набагато важливіше, у благовісті. Отже, як син мій, він гідний честі, а як служитель Божий – тим більше. Через це він рекомендує їм Тимофія, не стільки йому роблячи честь, скільки роблячи добро для них; бо, якщо вони будуть слухати його, як найдостойнішого, то від його слова, звісно, отримають користь і удостояться вищої нагороди.

Флп. 2:23. Отож я маю надію послати його негайно, як тільки дізнаюсь, що буде зі мною.

Коли побачу, який результат матимуть мої справи, я негайно ж, тобто негайно пошлю його.

Флп. 2:24. Я впевнений у Господі, що й сам скоро прийду до вас.

Я не тому посилаю Тимофія, що зовсім відмовляюся від приходу до вас, але для того, щоб, як уже сказав, у цей проміжок часу порадіти, дізнавшись про ваші справи. Зверни увагу, як він прихід свій до них ставить у залежність від Бога, кажучи: “я впевнений у Господі”, тобто якщо благоволить Бог.

Флп. 2:25. А втім, я вважав за потрібне послати до вас Єпафродіта, брата і співробітника та сподвижника мого,

З похвалою посилає і цього, подібно до Тимофія, і з тієї ж самої причини, про яку ми сказали вище. “Сподвижник” більший за помічника, тому що в справах безпечних може хто-небудь сприяти, “сподвижник” же сприяє в небезпеках.

а вашого посланника (άπόστολον) і служителя в потребі моїй,

Тобто посланого вами до мене я повертаю вам; бо вони через нього посилали необхідне Павлу. Або ж: вашого апостола – значить, вашого вчителя.

Флп. 2:26. бо він дуже бажав бачити всіх вас і тяжко тужив за тим, що до вас дійшла чутка про його хворобу.

Флп. 2:27. Бо він був хворий при смерті,

Знаючи, каже, що ви любите його і засмучені його хворобою, він бажає тому бачити вас, щоб звільнити вас від печалі, яка спіткала вас через його хворобу. Тут же він представляє і щось інше. Виправдовується перед ними, що він пізно посилає його до них, кажучи приблизно так: це сталося не з недбалості моєї, але Тимофія я утримую при собі, як одностайного зі мною. Єпафродіт же захворів, і тому не міг прийти раніше, тому що хвороба була тривала, і він був навіть близький до смерті.

але Бог помилував його,

Що ти кажеш, маніхей? Якщо світ, а в ньому і життя, по-твоєму, є зло, то як тепер апостол називає залишення Єпафродіта в житті милістю Божою? Єретики на це не можуть відповісти. Але християни можуть запитати: якщо добро розв’язатися і бути з Христом, то чому апостол називає земне життя Епафродита милістю Божою? Чи тому, що Епафродит, який був учителем, продовжуючи життя, повинен був вельми багатьох навернути до Бога (що, як сказано вище, більш потрібно, ніж дозволитися). Або ж Павло говорить багато, застосовуючись до загального звичаю слухачів, і не скрізь філософствує. Він говорив людям, які були прихильні до життя і які боялися смерті. Крім того, справжнє життя саме по собі є добром. Інакше чому б апостол став вважати серед покарань передчасну смерть? “Через це багато з вас немічних і недужих і чимало вмирає” (1Кор. 11:30). Бо майбутнє життя злої людини зовсім не найкраще життя, тому що не доброго, а доброго – найкраще.

і не його тільки, але й мене,

Чи бачиш, як він тут ставить високо Єпафродіта, коли відновлення його здоров’я вважає особливим благодіянням Божим і особливою милістю?

щоб не додалась мені печаль до печалі.

Тобто щоб разом із печаллю, яка сталася в мене через його хворобу, я не мав іншої печалі, яка могла б статися від його смерті.

Флп. 2:28. Тому я скоріше послав його, щоб ви, побачивши його знову, зраділи,

Тобто негайно послав, з тим, щоб ви, побачивши його, звільнилися від печалі з приводу його хвороби, або краще щоб зраділи.

і я був менше засмучений.

Як же я можу бути менш сумним? Так, що якщо ви будете радіти, і я точно так само буду радіти. Не сказав: “безтурботний” (αλυπος), але: “менше засмучений” (άλυπότερος), показуючи цим, що душа його ніколи не була цілком вільна від печалі. “Хто”, каже, “знемагає, з ким би і я не знемагав?” (2Кор. 11:29).

Флп. 2:29. Прийміть же його в Господі з усякою радістю,

Тобто прийміть благоугодно, по Богу, або як личить святим. Це говорить Павло для користі самих філіппійців, тому що більше буває користі тому, хто робить добро, ніж тому, хто приймає.

і таких майте в повазі,

Щоб не здалося, ніби сприяє одному Єпафродіту, вмовляє вшановувати всіх узагалі, хто показує таку саму чесноту.

Флп. 2:30. бо він за діло Христове близький був до смерті, наражаючи на небезпеку життя,

Філіппійці послали Єпафродіта до Павла з тим, щоб він доставив йому потрібне. Він знайшов Павла в Римі в небезпеці, так що не безпечно було наближатися до нього, бо сам цар був проти нього. Тоді-то, знехтувавши всякою небезпекою, він послужив Павлу. Про це тепер і говорить Павло. Зауваж, не сказав: “за мене”, але “за діло Христове” наражав себе на небезпеку, тобто прирікав себе на смерть. Якщо він і не помер, за Божим улаштуванням, то все-таки виявив готовність до того. Так і ми, коли побачимо святих у небезпеці, не будемо жаліти себе, тому що наражати себе на небезпеку в справах подібного роду і є наша безпека.

щоб доповнити недостаток ваших послуг мені.

Ви, каже, не були в Римі, щоб послужити мені тілесно, хоча прислали потрібне для мене. Це те, чого вам бракувало, тобто що ви не послужили мені руками і тілом, він один виконав, послуживши мені замість усіх вас. І тому він гідний великої прихильності з вашого боку, так як зробив за вас все, що слід було зробити всім. Так обговори ж, як він цю справу називає і служінням, і заповненням нестачі (тобто обов’язком, невиконання якого є в них нестачею), щоб показати, що обов’язок і обов’язок тих, хто користується безпекою, – допомагати тим, хто перебуває в небезпеці, і той, хто не робить цього, порушує обов’язок, тому що не виконує суспільного служіння. Отже, щоб вони не загордилися і не згубили своєї нагороди, подумавши, що вони зробили щось велике, він цим ім’ям (υστέρημα – “нестача”) назвав цю справу, навчаючи їх тим самим думати про себе скромно, так як вони зробили те, що повинні були зробити.

* * *

² Слово “небесний” додано у блж. Феофілакта.

 

Глава третя

Флп. 3:1. Втім, браття мої, радуйтесь у Господі.

Оскільки філіппійці перебували в печалі, не знаючи, в якому становищі перебувають справи Павла, як йде справа проповіді, в якому становищі хвороба Єпафродіта, і він все це розв’язав, сказавши, що і проповідь процвітає, і я йду до вас, і Єпафродіта вже посланий, то апостол Павло каже: “втім, радійте”, тому що немає вже причини не радіти. Галатів він називає чадами, бо вони потребували виправлення, а філіппійців – братами, бо ставиться до них із повагою. Прекрасно сказав: “у Господі”, бо мирська радість не є радість, а в Господі і скорботи приносять радість. Або, оскільки Господь полегшив наші справи, то радійте.

Писати вам про те для мене необтяжливо, а для вас повчально.

Передбачивши багато хвали, він починає робити застереження, щоб не здатися на самому початку важким.

Флп. 3:2. Стережіться псів,

Були деякі іудеї, які, спотворюючи християнство, проповідували Євангеліє, домішуючи до нього й іудейські погляди. Оскільки їх не легко можна було впізнати, то апостол і каже: дивіться, стережіться, звертайте увагу на те, щоб їх не було між вами. Раніше називалися псами язичники, а тепер такі іудеї, бо вони безсоромні, нахабні щодо світла істини і всіх злословили.

стережіться лихих працівників,

Тут він позбавляє їх навіть назви “псів”; тому що багато псів, каже, бувають близькі до трапези, а також оберігають будинки своїх панів. А ці, хоч і діють, але на зло, і дія їхня набагато гірша за саму бездіяльність, тому що розбудовують впорядковане.

бережіться обрізання,

Тобто тих, хто має обрізання. Великим і дорогоцінним вважалося колись у юдеїв обрізання, коли заради нього порушувалася навіть і субота. А так як тепер його скасовано, то воно залишилося нічим іншим, як просто відсіканням плоті, бо коли ця дія перестала бути законною, то вона є нічим іншим, як відсіканням плоті. Або: “бережіться обрізання”, тобто іудеїв, які намагалися розділити Церкву.

Флп. 3:3. бо обрізання – ми, що служимо Богові духом

Якщо, каже, слід шукати обрізання, то ви знайдете його в нас, які духовно, тобто душею і розумом служимо Богові. Обрізані в душі і ті, що нею служать Богові, – ось хто має справжнє обрізання, настільки вище, наскільки душа вища за тіло. Не сказав: у нас є обрізання, але: ми, бо людина – це і є обрізання, поєднане з чеснотами. І знову не сказав: у них є обрізання, але самі вони суть погибель і зло.

і хвалимось Христом Іісусом, і не надіємось на плоть.

Отже, що краще: хвалитися Христом, який обрізає наші серця і підносить через хрещення до гідності синів Божих, або ж хвалитися в плоті, тобто пишатися тілесним обрізуванням тому тільки, що вони чада Авраама?

Флп. 3:4. Хоч я можу надіятись і на плоть.

Якби я, каже, походив від язичників, то міг би хто-небудь сказати, що я тому засуджую обрізання, що начебто не маю благородного походження юдейського. Тепер же я сам, каже, маю те саме, чим ви вихваляєтесь, – надію і похвалу тілесним обрізанням. Отже, вочевидь, я засуджую обрізання не тому, ніби я позбавлений, як ви кажете, вашої шляхетності, але заради самої істини.

Якщо хто інший думає надіятись на плоть, то більше я,

Зверни увагу на його мудрість: нікого не назвав на ім’я, щоб такою промовою не збудити ненависті; висловом же “якщо хто інший думає” показує, що інші змусили його до подібних слів. Прекрасно сказав: “думає” – або тому, що іудеї не могли стільки сподіватися на обрізання, скільки він; або ж тому, що надія на обрізання – не істинна, а тільки здається такою.

Флп. 3:5. обрізаний восьмого дня,

Чим особливо вони хвалилися, саме обрізанням, – це він ставить на першому місці. Висловом “у восьмий день” він показав, що не був прозелітом.

з роду Ізраїлевого,

Тобто не від батьків-прозелітів, а з роду самих же ізраїльтян.

коліна Веніамінового,

Тобто зі знаменитішої частини роду; бо все, що стосується священства, було в долі цього коліна.

єврей з євреїв,

Щодо моїх предків, то я, каже, походжу від знатних іудеїв. Можна було бути з роду ізраїльтян, але не євреєм від євреїв. Бо в багатьох справа була зіпсована тим, що вони не знали навіть єврейської мови, живучи в розсіянні між язичниками, і не точно дотримувалися писання. Я ж, каже, єврей, тобто зберігаю цей характер. Або ж апостол вказує цим на своє особливо шляхетне походження.

за вченням фарисей,

Про що апостол вище сказав, а саме: про обрізання, походження з роду Ізраїлевого тощо, – все це не залежало від влади його. Тепер же він говорить про таку справу, яка здійснена за його власним обранням: “за вченням”, каже, “фарисеїв”, тобто за вивченням закону. Фарисеї були найзнаменитішою сектою в юдеїв.

Флп. 3:6. за ревністю – гонитель Церкви Божої,

Оскільки деякі з середовища фарисеїв були не особливими ревнителями закону, то апостол каже, що я був ревнителем настільки, що переслідував учнів Христа.

за правдою законною – непорочний.

Оскільки багато хто був ревнителями через любоначалля і за іншими видами, а не заради закону, то апостол і каже, що, будучи невинним за правдою законною, як би я міг бути гонителем заради чогось людського, а не через ревність божественну.

Флп. 3:7. Але те, що для мене було перевагою, те заради Христа я вважав за ніщо.

Флп. 3:8. Та і все вважаю за ніщо заради переваги пізнання Христа Іісуса, Господа мого:

Тут єретики, які засуджують закон, кажуть: ось, Павло називає його “за ніщо”, як же після цього він міг бути даний Богом? Але перш за все будемо вдячні за те, що Дух Святий так влаштував, що вони приймають ці слова, які нібито говорять на їхню користь. Якби цього не було, вони б просто знищили ці слова, як і багато інших. Потім, зверни увагу: апостол не сказав прямо, що закон – нікчема, але “я вважаю” його “за ніщо”, тому що закон сам по собі не є нікчемою. Інакше як би він міг приводити до Христа, коли розуміється правильно? Раніше, розуміючи його помилково, я не навертався до Христа; після ж, дізнавшись істину, я навернувся до Христа, і закон тепер показав мені, що він був марнотою в той час, коли я, розуміючи його помилково, не навертався до Христа. Сам же по собі закон є надбанням. Послухай далі: не сказав: що я вважав перевагою, але: “що було”, тому що закон воістину “перевага”, тому що, звільняючи людей від звірства і марновірства і роблячись драбиною, приводить нас до життя у Христі. Подібно до того, як хто, піднімаючись сходами, не нехтує сходами, навпаки, залишається вдячним, бо якби не було їх, то він не міг би зійти. Так і закон був надбанням, тепер же ми вважаємо його марністю і шкодою не тому, що він такий насправді, а тому, що є велика благодать. Або як людина, що володіє сріблом, якщо знайде золото, за неможливості володіти тим і іншим, вважає шкодою утримувати срібло і залишає при собі золото, так і закон стає шкодою, якщо відводить від Христа, а якби приводив до Нього, то не був би шкодою. Отже, каже, я не тільки раніше вважав закон марністю, а й тепер вважаю його таким. Чому ж? через перевагу благодаті. Бачиш, він робить порівняння. Порівнюються ж тільки однорідні предмети, і тому що перевершує, то перевершує однорідне собі. І закон є пізнання, але менше; подібно до того, як світильник є світло, але не таке, як світло сонця, хоча і світло.

для Нього я від усього відмовився, і все вважаю за сміття, щоб придбати Христа

Заради Христа, каже, я від усього відмовився, тобто все вважав марністю, або все відкинув. Чи бачиш після цього, закон не сам по собі марнота, але заради Христа. Чи відноситься слово “сміття” до закону, – це не ясно. Правдоподібніше, що тут ідеться взагалі про мирські справи, бо він вище сказав: “для Нього я від усього відмовився”, тобто від усього мирського. Але якщо сказане віднести і до закону, то безчестя для нього не буде. Бо “сміття” є солома або стебло пшениці; але стебло служить охороною і підтримкою пшениці, так що якби не було стебла, то не було б і пшениці. Але коли остання дозріла і її вибрали, тоді стебло стає непотрібним. Так само і закон є утвердженням і свідком благодаті; коли остання з’явилася, то вже не слід залишатися при букві закону.

Флп. 3:9. і знайтись у Ньому не зі своєю праведністю, яка від закону, але з тією, що через віру в Христа, з праведністю від Бога

Щоб не мати мені моєї праведності, яка походить від діл закону, нібито вже звершених мною, бо нема праведності від діл, бо я цих діл не вчинив, а щоб мати праведність, яка походить через віру в Христа, яка є праведністю від Бога, тобто даром Божим, – праведність, яка оправдовує тих, хто вірує, благодаттю. “Бо якщо устами твоїми будеш сповідувати Іісуса Господом і серцем твоїм вірувати, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся” (Рим. 10:9). Божественні ж дари найбільшою мірою перевершують нікчемність справ, здійснених людським старанням, як і пшениця багато краща за солому.

за вірою;

Флп. 3:10. щоб пізнати Його і силу воскресіння Його,

Отже, пізнання відбувається через віру. Бо який умовивід доведе нам воскресіння? Ніякий, але віра. Якщо ж воскресіння пізнається вірою, то як буде пізнано розумом більше – народження? Але чому воно більше? Тому що прикладів воскресіння багато; бо багато хто воскресав і до Христа. Але ніхто не народився від діви. Тому і праведність, яка від Бога, полягає у вірі, тобто спирається на неї і має її своєю основою. Сказав: “і силу воскресіння”. Справді, велика сила потрібна для того, щоб воскреснути. А з іншого боку, воскресіння подає нам силу для ходи тим самим шляхом, яким ішов Христос.

і участь у стражданнях Його,

Будучи переслідуваними і тісними, каже, ми стаємо учасниками страждань Христа. Бо якби ми не вірили, що будемо з Ним царювати, то не терпіли б так багато і так сильно. Зауваж, той найбільше вірить у воскресіння Христа, хто страждає. Послухай далі.

уподібнюючись смерті Його,

Тобто роблячись абсолютно подібним до Нього. Як Той страждав від людей, так і я маю страждати. Тому що переслідування і страждання живописують образ Його смерті, і ми, так би мовити, стаємо христами настільки, наскільки страждаємо. Чи бачиш, яке велике достоїнство страждань?

Флп. 3:11. щоб досягти воскресіння мертвих.

Що ж? Невже, якби ти не страждав, Павле, то й не воскрес би? Але під воскресінням розумій тут преславне вознесіння Його на хмарах, бо всі воскреснуть, але не всі будуть піднесені на хмарах: грішники внизу очікують на Суддю, а святі підносяться на хмарах у зрітення Господа. Сказане ти зрозумієш з наступного. Помер, каже, Христос, і я вмираю. Він воскрес зі славою, і я намагаюся досягти такого ж славного воскресіння. Зауваж обережність того, хто стільки зробив і який вищий за людей: “щоб досягти”, каже, бо я ще не впевнений; – настільки він смиренномудрий. Про це він говорить і в іншому місці: “тому, хто думає, що він стоїть, хай бережеться, щоб не впасти” (1Кор. 10:12); і ще: “щоб, проповідуючи іншим, самому не залишитися недостойним” (1Кор. 9:27).

Флп. 3:12. Кажу так не тому, що я вже досяг або вдосконалився,

Сказавши: “щоб досягти”, він підтверджує це, кажучи: так невпевнено я сказав тому, що ще не досяг нагороди, ще не вдосконалився.

але прагну, чи не досягну я, як досяг мене Христос Іісус.

Каже: я ще перебуваю в подвигу, ще прагну, чи не досягну як кінця і нагороди. Потім, показуючи, що це його обов’язок, він додає: заради цього-то “досяг мене Христос”, тобто коли я був серед загиблих і відкинутих, Христос мене переслідував і досяг мене, хто тікав, і навернув до Себе. Тому і сам я повинен гнатися за Ним, щоб досягти Його. Вельми виразно сказав: “прагну”, бо той, хто прагне, ні на що інше не звертає уваги, окрім того, до чого прагне, все випускає з уваги, навіть найдорожче і найнеобхідніше. Так і ми повинні поспішати, не звертаючи уваги ні на які перешкоди.

Флп. 3:13. Браття, я не вважаю, що я вже досяг,

Оскільки раніше він багато похвалив філіппійців, тепер, смиряючи їхні помисли, він каже: і я, учитель ваш, ще не вважаю себе таким, що досягнув повної досконалості: так само, як якби хто про того, хто біжить, сказав, що він ще не пробіг усієї дистанції. Як же він говорить в іншому місці: “біг закінчив” (2Тим. 4:7). Але це він сказав, маючи на увазі смерть.

а тільки, забуваючи те, що позаду, я пориваючись вперед,

Роблю, каже, одне, прагну до одного тільки, щоб завжди рухатися вперед. Я забуваю скоєні мною справи і залишаю їх позаду, і про них зовсім не згадую, і таким чином прагну вперед, до того, чого в мене ще бракує. Тому що той, хто думає, що зробив уже терен, той зупиняється, ніби вже все виконав. Що ж означає “пориваючись”? Це значить намагатися схопити що-небудь, перш ніж досягнув, значить випереджати ноги, хоч і ті, що біжать, рештою тіла, нахиляючись уперед, що походить від великої старанності….

Флп. 3:14. прагну до мети, до почесті вишнього покликання Божого в Христі Іісусі.

Я, каже, біжу не безцільно, але спрямовую свій погляд до мети. Яка ж це мета? “Почесть вищого покликання”, тобто нетлінного, що на небесах; тому що подвиг відбувається внизу, але вінець вгорі, у світлості святих. Бо і цар, удостоюючи подвижників більшої почесті, вінчає їх, покликавши до горнього. З метою показати, що все робиться за допомогою Христа, без якої і подвиг буває неуспішним, каже: “у Христі Іісусі”, тобто за Його сприяння.

Флп. 3:15. Отже, хто з нас досконалий, так повинен думати;

Що ж таке це? Те, щоб забувати заднє. Властивість досконалої людини – не вважати себе досконалою; бо досконалість полягає в тому, щоб не покладатися на себе.

якщо ж ви про щось інакше думаєте, то і це Бог вам відкриє.

Тут Павло обнадіює філіппійців: якщо, каже, ви думаєте, що все зробили, то Бог покаже вам, як тим, хто не знає, належне. Це сказано про досконалість життя і про те, щоб вони не вважали себе досконалими.

Флп. 3:16. Втім, до чого ми досягли, так і повинні думати і за тим правилом жити.

Що, каже, ми досі зробили, того й повинні триматися, тобто однодумності та миру; “і за тим правилом жити”, тобто тією самою вірою і для тієї самої мети. Бо правило не допускає ні додавання, ні зменшення. Отже, ви не переступайте велінь Святого Духа.

Флп. 3:17. Наслідуйте, браття, мене і дивіться на тих, котрі діють за образом, який маєте в нас.

Вище він сказав: “остерігайтеся псів”, і таким чином віддалив філіппійців від них. Тепер він наближає їх до тих, які ведуть добре життя; бо це і означає: “дивіться”, тобто звертайте увагу на них і, бачачи в них першообраз, наслідуйте їх; як у мені маєте ви зразок, так і в них. Бо він навчав їх не тільки словами, а й у своєму житті, і в поведінці являв себе прикладом; у цьому і полягає досконале вчення.Вище він сказав: “стережіться псів”, і таким чином віддалив філіппійців від них. Тепер він наближає їх до тих, які ведуть добре життя; бо це і означає: “дивіться”, тобто звертайте увагу на них і, бачачи в них першообраз, наслідуйте їх; як у мені маєте ви зразок, так і в них. Бо він навчав їх не тільки словами, а й у своєму житті, і в поведінці являв себе прикладом; у цьому і полягає досконале вчення.

Флп. 3:18. Бо багато тих, про кого я часто говорив вам, а тепер навіть із сльозами кажу,

Не називає таких на ім’я, щоб не викликати збудження, але все ж таки дає філіппійцям уявлення про них, коли каже: “про яких я часто говорив вам”. А тепер, оскільки зло збільшилося і поширилося, я навіть не можу і згадати про них без сліз. Чи бачиш його співчуття? Він плакав не над своїми власними вадами (бо він їх не мав), але над тим, що інші жили, не усвідомлюючи своїх вад, і в втіхах.

поводяться як вороги хреста Христового.

Дехто лицемірно сповідував християнство, але жив у втіхах і спокої, їх-то й називає апостол ворогами хреста. Тому що хрест шукає душі, готової на смерть, спраглої небезпеки. А вони вільні від цього і живуть абсолютно протилежно цьому. Якби вони любили хрест, то любили б життя хрестоносне, тобто гірке. Невже після цього ми не будемо боятися перед думкою, що той, хто друг розкоші, земного спокою і безпеки – ворог хреста Христового?

Флп. 3:19. Кінець їхній – погибель, бог їхній – черево,

Тому що вони служать йому, як Богові, і всіляко догоджають йому. Для одних бог – гроші, для інших – черево; про них Павло каже в іншому місці: “їсти і пити, бо завтра помремо” (1Кор. 15:32). Ось нове ідолослужіння.

і слава їхня – в соромі,

Деякі розуміють це про обрізання, яке вони вважали славою, але яке насправді є безслав’ям. Але це невірно; він через це показує їхню нерозумність. Бо ті, хто грішить, мали б соромитися і ховатися; а вони вважають це для себе славою.

вони думають про земне.

Бо богом вони мають черево, нічого не думаючи про духовне чи небесне.

Флп. 3:20. А наше жительство – на небесах, звідки ми чекаємо і Спасителя, Господа нашого Іісуса Христа,

Отже, ми повинні думати про високе, повинні прагнути до нашої вітчизни, де нам призначено жити, тому що Господь і Цар наш там, і звідти ми очікуємо Його пришестя у славі Отця зі святими ангелами. Отже, і місце, і обличчя повинні збуджувати вас до сорому.

Флп. 3:21. Котрий принижене тіло наше преобразить

Багато чого тепер терпить наше тіло: зв’язується, бичується і піддається незліченним лихам. Тому воно називається “приниженим тілом”, що підлягає тлінню і руйнуванню. Але воно перетвориться, тобто, залишаючись тим самим, зодягнеться в нетління; тому що під перетворенням потрібно розуміти звільнення від тління.

так, що воно буде відповідне славному Тілу Його,

Оскільки, каже, тіло наше зробилося подібним до Тіла Христа через спілкування в стражданнях, то воно зробиться таким же і в славі Його. Ах! Що він сказав? Наше тіло буде подібне до того Тіла, якому вклоняються ангели, що сидить праворуч Отця, до того преславного Тіла буде подібне наше тіло і так само прославиться, як і воно. Отже, якщо і весь всесвіт буде слізно оплакувати тих, хто втратив таку славу, чи оплаче він їх гідно?

силою, якою Він діє і покоряє Собі все.

Оскільки апостол сказав про велике і майже неймовірне, то тому каже: не сумнівайся, бо Він має силу, якою звершує все і якою підкорив ангелів, архангелів і демонів. Тому, якщо Він здійснив настільки велике, то тим більше може здійснити набагато менше. Хто ж підкорив? Дехто каже, що Бог Отець підкорив Йому, тобто Христу, все. Але це не випливає з попереднього, бо апостол не говорив вище про Отця. Отже, краще розуміти це про Христа, Який силою своєї Божественності підкорив Собі, тобто Своєму Тілу все. Не будемо боятися, що ми нібито розділяємо Христа; ми знаємо Його, єдиного навіть у відмінності Його єств.

 

Глава четверта

Флп. 4:1. Отже, браття мої улюблені й жадані, радість і вінець мій, стійте так у Господі, улюблені.

Отже, каже, хоча ви й бачите їх³ такими, що радіють і прославляються, але ви стійте так, як стояли, в надії, що ми прославимося з Христом, і не відступайте від цієї надії. Зауваж, якими похвалами він звеличує їх. “Браття”, каже, і не просто, але “улюблені”, і крім того ще – “жадані”, тобто такі, до споглядання яких прагне душа моя. І ще: “радість”, і не просто, а й “вінець”, славнішого за який немає для нього нічого. І до умовляння похвалив їх, і після знову. Дорогі, значить, вони були для Павла, якщо він удостоює їх такої великої честі.

Флп. 4:2. Благаю Єводію, благаю Синтихію мислити те саме в Господі.

Флп. 4:3. Так, благаю і тебе, щирий співробітнику, допомагай їм,

Мені здається, що ці жінки займали визначне становище в тамтешній Церкві. Тому він доручає їх якомусь дивовижному чоловікові, який був або братом однієї з них, або ж чоловіком. Можливо, він і був темничним вартовим у Філіппах (Діян. 16:23-40). Апостол ніби так говорить: тепер-то ти і стаєш справжнім братом і справжнім чоловіком, якщо в справі Господній несеш той самий тягар (ζυγόν), допомагаючи їм4. Деякі абсолютно неправильно кажуть, що Павло звертається тут з умовлянням до своєї дружини. Але, не кажучи про багато іншого, якби це було так, то він сказав би: γνήσια σύζυγε, а не γνήσιε.

тим, що подвизалися в благовісті разом зі мною і з Климентом та з іншими співробітниками моїми,

Не мало, каже, і вони сприяли мені, хоча це було і за допомогою багатьох інших; тому апостол і каже: “тим, хто подвизався разом зі мною”. Справді, в той час церкви перебували в міцному союзі між собою, тому що один одного шанував і один одному допомагав. А тепер, на жаль! в якому стані ми перебуваємо? Один одного скидаємо, чому ми зовсім і відрізняємося від тих, хто жив у той час.

чиї імена – в книзі життя.

Бачиш, яку чесноту приписує жінці? Сказане Господом апостолам: “імена ваші написані на небесах” (Лк. 10:20) Павло приписує і жінкам, що і їхні імена разом з іншими написані в книзі життя, тобто у віданні й суді Божому. Або він присудив їм життя, маючи на увазі віру їхню, подібно до того, як “невіруючий вже осуджений” (Ін. 3:18), а отже, написаний у книзі смерті.

Флп. 4:4. Радуйтесь завжди в Господі,

Але як же Господь каже: “блаженні ті, що плачуть” (Мф. 5:4)? Бо плакати таким чином – те саме, що радіти. Бо не просто сказав “радійте”, але “в Господі”. Хто буває з Господом, той завжди радіє, хоч би його піддавали тортурам і терзали. “А вони, – каже, – пішли з синедріону, радіючи, що за ім’я Господа Іісуса сподобились зазнати безчестя” (Діян. 5:41).

і ще кажу: радуйтесь.

Оскільки природний стан справ спричиняв скорботу, то він повторенням слова показує, що всіляко слід радіти.

Флп. 4:5. Лагідність ваша хай буде відома всім людям.

Оскільки вище Павло засуджував декого як ворогів хреста, то тепер спонукає філіппійців не ставитися до них вороже, а поводитися з ними милостиво, хоча б вони були і ворогами.

Господь близько.

Флп. 4:6. Не турбуйтесь ні про що,

А ви заздрите тому, що ті живуть у задоволенні й завдають вам образи, а ви ж перебуваєте в печалі. “Господь близько”, суд уже настав; не дбайте ні про що: ні про образу з їхнього боку, ні про вашу печаль. Тому що вони дадуть відповідь Господу, а ви перебуватимете в спокої.

але завжди в молитві та проханні з подякою відкривайте свої бажання перед Богом,

Ось і ще розрада, саме, молитва повсякчасна, у всякому стані справ, і до того ж із подякою. Бо як стане просити будь-хто про майбутнє, не висловивши почуття вдячності за колишнє благодіяння? Отже, за все, навіть і за те, що здається нещастям, треба дякувати; тому що дякувати за добро вимагає сама природа речей, а за нещастя – обов’язок мислячої душі. Такого роду молитви відкривають бажання наші перед Богом; тих же молитов, які здійснюються інакше, Він не приймає.

Флп. 4:7. і мир Божий, який перевищує всякий розум, збереже серця ваші й помисли ваші в Христі Іісусі.

Тобто мир, який Бог влаштував із людьми, перевершує всякий розум, не людський тільки, а й ангельський, – нібито апостол сказав: Він урятував або визволив нас так, що розум наш не в змозі цього осягнути. Бо хто очікував, що такі блага будуть нам даровані і що ми примиримося з Богом? Він Сам вас берегтиме й охоронятиме, щоб ви навіть не думали чогось поганого. Або ж апостол говорить про мир, про який Господь сказав: “мир залишаю вам” (Ін. 14:27), він буде охороняти вас. Бо і такий мир перевершує всякий розум, бо Господь велить, щоб ми мали мир із ворогами і з тими, хто ображає нас. Якщо ж мир перевершує всякий розум, чи не тим більше суть справи? Вираз “у Христі Іісусі” означає: Він зберігає вас у Собі, щоб ви не відпали від Нього, але понад те перебували в Ньому.

Флп. 4:8. Нарешті, браття мої,

Говорить так, ніби поспішаючи і не маючи вже нічого спільного з теперішніми обставинами.

що тільки істинне, що чесне,

Тобто все доброчесне, бо зло є брехня, так само як і насолода ним є брехня.

що справедливе,

Проти тих, які думають про земне⁵

що чисте,

Проти тих, бог яких – черево.

що любе,

Тобто Богу і людям. А останнє означає, щоб нікого не ображати.

що гідне слави, що тільки чеснота й похвала,

Бачиш, він бажає, щоб вони звертали увагу і на те, що стосується людей; але не просто, а сказавши: “що тільки чеснота”.

про те помишляйте.

Оскільки від помислів народжуються погані справи, то каже: “про те помишляйте”, тобто про те, на що вказано вище.

Флп. 4:9. Чого ви навчились, що прийняли і чули і бачили в мені,

Оскільки не можна було говорити докладно про все, про входи, виходи, слово й одяг, то говорить узагалі: “чого ви навчилися, що чули” за допомогою усного навчання, що прийняли письмово і “що бачили” в мені через самі справи. Тому що являти себе прикладом, як часто говорилося, є найкраще вчення.

те виконуйте,–

Не тільки думайте і не тільки говоріть, як вище було сказано, а й робіть.

і Бог миру буде з вами.

Тобто якщо ви будете виконувати це, то житимете в спокої. Тому що, коли ми будемо в мирі з Богом, звісно, за допомогою чесноти, і з людьми (“з тими, хто ненавидить світ, я був у мирі” (Пс. 119:7), то Сам Бог буде з вами. Бо якщо Він шукає тих, хто віддаляється від Нього, то як Він не прийде до того, хто наближається до Нього?

Флп. 4:10. Я дуже зрадів у Господі, що ви вже знову почали турбуватися про мене;

Не мирською радістю зрадів, каже, і не життєвою, але – “в Господі”, не тому я зрадів, що заспокоївся, а тому, що ви досягли успіху. Тому-то і сказав “дуже”, бо радів про їхню користь або успіх. Після того, як непомітно дорікнув їм за минулий час, навіюючи їм добродійничати безперестанно і завжди, він знову прикрив цей докір; тому що слова “вже знову” (ήδη ποτέ) вказують на тривалий час. Словом “почали” (άνεθάλετε – знову розпустилися, знову дали втечу або нащадок) він говорить ніби про рослини, що виросли, які засохли, а потім знову розцвіли. Так і ви, каже, будучи квітучими, зів’яли, і потім знову розпустилися. Таким чином, тут і докір якийсь, і похвала; бо не мале діло є тому, хто зів’янув, процвісти. Щоб хто не подумав, що вони і в інших справах зів’яли, він додав: “турбуватися про мене”, тобто в одному тільки – турботливості про необхідне мені. Але слід запитати, яким чином той, хто сказав: “блаженніше давати, ніж приймати” (Діян. 20:35), і знову в посланні до Коринтян: “для мене краще вмерти, ніж щоб хто знищив похвалу мою” (1Кор. 9:15), тепер є таким, що приймає допомогу? Там він цілком ґрунтовно не приймав, саме завдяки псевдоапостолам, які робили вигляд, що не приймають, “щоб вони, чим хваляться”, каже, “виявилися такими ж, як і ми” (2Кор. 11:12). Бо не просто сказав: “ця похвала не відбереться від мене в країнах Ахаії” (2Кор. 11:10); бо каже: “від інших церков я одержував плату” (2Кор. 11:8). Таким чином, там він не приймав з ґрунтовного міркування. Тут же ті, хто дає, – “улюблені й жадані”, яких він засмутив би, якби не прийняв. До того ж і приймати буває краще заради тих, хто дає; тому що вони більшу отримують користь, ніж ті, хто приймає. Що ж стосується вислову “блаженніше давати, ніж приймати”, то він зовсім не означає заборони приймати, але є простим порівнянням, що вказує на те, що краще. На тій підставі, що золото краще, невже хто-небудь заборонить мати срібло? Крім того, апостол говорить це про працю і подаяння від праці; і справді потрібно так робити. Але якщо не буде часу для праці, наприклад, при накладенні уз, або в разі хвороби, то що тут робити? Чи не повинно приймати? Я думаю, що так.

ви і раніше турбувались,

Тобто ви носили в серці турботу про мене і турбувалися про мене; бо це у вашій вдачі – піклуватися про мене.

але вам не сприяли обставини.

Не від недбальства вашого, каже, залежало це, а від необхідності, тобто ви не мали в руках, самі не були багаті; від загального звичаю це запозичено, бо ми зазвичай говоримо: настали тісні обставини, прийшли тепер погані часи.

Флп. 4:11. Говорю це не тому, що маю потребу, бо я навчився бути задоволеним тим, що в мене є;

Бачиш, що нелегка справа радіти в достатку; для цього потрібна вправа і старання. “Навчився”, каже.

Флп. 4:12. умію жити і в нестатку, вмію жити і в достатку;

Тобто вмію користуватися малим, вмію переносити і голод, і спрагу, і також вмію жити в достатку. Але що ж це за чеснота – вміти жити в достатку? Справді це велика чеснота. Тому що не потреба, а достаток багатьох губить, бо збуджує дуже багато і безглуздих похотей. Як же Павло вмів бути в достатку? Він витрачав достаток на інших, і не радів від достатку, але був однаковий як у достатку, так і в нужді, не пишаючись першим і не соромлячись останньої.

навчився всього і у всьому,

Я набув досвідченості в усьому такому тривалому перебігу часу, у всякій справі і в усіх випадкових обставинах.

насичуватись і терпіти голод, бути і в достатку, і в нестатку.

Ізраїльтяни не вміли “терпіти голод”, бо вони нарікали на Бога і говорили: “Чи може Бог приготувати трапезу?” (Пс. 77:19). Але не вміли й насичуватися: бо “їв Яків, і Ізраїль занепокоївся, і став упертим, і залишив Бога” (Повт. 32:15). Але Павло і християни чинять не так. Цим він показує, що ні колись, коли йому не давали, він не сумував, ні тепер, коли йому дають, він не радів за людським розрахунком, а радів за них, бо вони самі через це отримали користь.

Флп. 4:13. Усе можу в Іісусі Христі, Який мене зміцнює.

Оскільки він відчував, що багато чого сказав про себе, то каже: не моя це досконалість, але того, хто дав міцність Христа.

Флп. 4:14. А втім ви добре зробили, взявши участь у моїй скорботі.

Він сказав: умію бути задоволеним. Тепер, щоб філіппійці не спокусилися ним, начебто він не із задоволенням прийняв запропоноване ними і навіть вважав це марним для себе (бо ті, хто дають, зазвичай спокушаються, коли беруть, кажучи, що вони не мають потреби), то він і усуває це, кажучи: “втім, ви добре зробили”, тобто хоча я і не маю потреби, але, тим не менш, прийняв ваш дар. Зверни увагу на мудрість, як він підносить цю справу. Кажучи “взявши участь у моїй скорботі”, він цим поставив їх нарівні з собою. Я, каже, справді терплю це, а оскільки ви подбали про мене, то Бог і вас визнає моїми співпрацівниками. Таким чином, попередніми словами апостол зруйнував їхні мрії, а цими збуджує їхню старанність.

Флп. 4:15. Ви знаєте, филипійці, що з початку благовістя, коли я вийшов з Македонії, жодна церква не виявила мені уваги подавання та приймання, крім вас одних;

Оскільки могло здатися, що він дорікнув їм вище, сказавши: “вже знову почали піклуватися”, то тепер мудро виправдовується, кажучи, що те саме, чим я, здавалося б, дорікнув вам, я не тому зробив, нібито бажав одержати від вас що-небудь, а тому, що цілком був упевнений щодо вас, і ви самі тому були причиною, бо ви перші з усіх почали піклуватися про мої потреби. Через цю впевненість у вас я ніби дорікнув вам, як таким, що залишили колись звичайну для вас справу. І ось велика похвала ваша в тому, що ви не тільки на початку благовістя допомагали мені, не тільки коли я перебував у вас, а й коли вийшов з Македонії, тобто з ваших меж. Не сказав, що жодна церква не дала мені, але “жодна церква не виявила мені участі подавання та приймання”; тому що суть справи полягає в спілкуванні. Ти даєш тілесне, а отримуєш духовне, як сказано в іншому місці: “якщо ми посіяли у вас духовне, то, чи велике те, коли пожнемо у вас тілесне?” (1Кор. 9:11). Отже, інші церкви не надали участі в сенсі дарування тілесного і прийняття духовного.

Флп. 4:16. ви і до Фессалоніки і раз і два присилали мені на потребу.

Важлива похвала їхня і в тому, що, перебуваючи в митрополії, він харчувався коштом малого міста. Бо під “нуждою” він розуміє необхідні витрати, а не втіхи і розкіш.

Флп. 4:17. Кажу це не тому, що я шукав подавання; але шукаю плоду, який примножується на користь вашу.

Оскільки він висловив щось принизливе, сказавши: “на користь”, то, щоб вони з цього приводу не загордилися, він продовжує: кажу це не тому, щоб шукав від вас милостині, а заради вашої користі, щоб ви мали плід, який повинен служити на вашу користь. Бачиш, вони самі отримали користь від дарування.

Флп. 4:18. Я одержав усе і маю з достатком;

Оскільки він сказав: “не шукаю”, то щоб не охолодити їхніх ревнощів, не зробити їх більш безтурботними (бо що мудріші благодійники, то більшої вони шукають подяки від тих, хто приймає благодіяння), каже: “я одержав усе і маю з достатком”, тобто вашою даруванням ви не лише доповнили те, що опущено було раніше, а ще й зробили більше. Сказавши ж “одержав”, ніби про належне з їхнього боку, щоб вони не загордилися, він знову на потіху їм показує, що вони зробили навіть і понад належне, надіславши йому зайве.

я задоволений, одержавши від Єпафродіта надіслане вами, як благовонне куріння, жертву приємну, благоугодну Богові.

О, куди він підніс їхній дар! Не я, каже, прийняв, але Бог через мене. Тому, хоча я й не маю потреби, ви про це не турбуйтеся: бо й Бог ні в чому не потребував, однак прийняв, як і Писання каже: “почув Господь пахощі любі” (Бут. 8:21), щоб ми, чуючи, що Бог цього не потребує, не стали недбалими в благовісті.

Флп. 4:19. Бог мій хай сповнить усяку потребу вашу, за багатством Своїм у славі, Христом Іісусом.

Оскільки вище він сказав: “вам не сприяли обставини”, тобто ви самі перебували в скрутному становищі, то тепер бажає їм бути в достатку. Якби вони були такі мудрі, як Павло, він не став би просити для них тілесного. Але оскільки вони були людьми, зайнятими життєвими справами, які мають деяку прихильність до теперішніх речей, то він, поблажливо ставлячись до їхньої немочі, просить для них у Бога не надлишку і розкоші, а достатку в необхідному. “Нехай заповнить”, каже, “всяку потребу вашу”, щоб не бути нам у злиднях. Потім, щоб вони не подумали, що він занадто обмежує їх, додав: “за багатством Своїм”, тобто Він може дати вам потрібне в надлишку і достатку. Тому ви користуйтеся багатством на славу Його. Вираз “Христом Іісусом” можна розуміти і так, що це здійснить Отець у Христі Іісусі, тобто за посередництвом Христа; а можна і так: “у славі”, що відноситься до Христа Іісуса. Тому додає наступне.

Флп. 4:20. Богові ж і Отцеві нашому слава на віки вічні! Амінь.

Оскільки він сказав: на славу Сина, то додав, що слава Христа є разом і слава Отця.

Флп. 4:21. Вітайте кожного святого у Христі Іісусі.

Знак чималої прихильності – вітати їх за допомогою послань.

Вітають вас браття, що перебувають зі мною.

Бо з ним було багато людей, було, можливо, навіть із самого Риму, які, втім, не брали участі у справах апостольських: таким був тільки Тимофій, якого він назвав вище однодкшним із собою. Проте він не відмовляється називати їх братами.

Флп. 4:22. Вітають вас усі святі, а найбільше з кесаревого дому.

Він схвалив і надихнув їх, показавши, що благочестя сягнуло навіть царського дому, вселяючи, що якщо ті, хто перебуває при царському дворі, нехтували усім заради Христа, то тим більше слід робити це вам – людям простим. Водночас дає знати, що про доброчесність філіппійців він говорив перед кесаревим домом; бо інакше він не міг викликати в останніх прихильність, яка виразилася у привітанні.

Флп. 4:23. Благодать Господа нашого Іісуса Христа з усіма вами. Амінь.

За своїм звичаєм він молитвою завершує послання. І навчає водночас відносити до благодаті Христової чесноти, які вони мають, а не підноситися ними. Бо тоді тільки й перебуватиме з ними благодать назавжди, якщо вони не будуть звеличуватися. Нехай буяє ж, по благодаті Христовій, і між нами як будь-яка інша чеснота, так переважно чеснота допомоги іншим, та й ми, отримуючи користь від допомоги всім нужденним, особливо тим, хто страждає заради Бога, отримаємо насолоду від багатства благодаті Його. Йому слава і держава, нині і повсякчас і на віки вічні. Амінь.

* * *

³ Див. 3, 18 і 19 ст.

⁴ Натяк на попереднє слово σύζυγον – (буквально: “той, хто одне ярмо тягне”).

⁵ Вираз “що справедливо” опущено у блж. Феофілакта.

Предисловие

Филиппийцы – жители города Филипп, находящегося в Македонии и названного так по имени основателя его Филиппа; в то время они были в зависимости от митрополии Фессалоникийской. Павел много говорит о них доброго. Послание это писал он, когда находился в узах, так как после первого защищения на суде, о котором упоминает в Послании к Тимофею, он снова взят был в узы. Филиппийцы, послав ему чрез Епафродита все нужное, вместе с тем желали знать о нем. Будучи уверен, что филиппийцы беспокоятся, услышав, что учитель их заключен в узы, он пишет им это послание, научая их, что узы его должны производить в них не беспокойство, но радость, так как они ради Христа. Советует им быть единодушными и смиренными духом. Обличает также тех из иудеев, которые под прикрытием христианства вредят учению, и называет их псами и злыми деятелями. Много говорит им об образе жизни. Благоразумно упоминает о посланных ими ему дарах; очевидно относится к ним с уважением, потому что они обнаружили великую добродетель и готовность к вере. Здесь была женщина, торговавшая багряницей; здесь веровал начальник синагоги; здесь Павел после побоев был заключен вместе с Силой в темницу; здесь темничный страж, пораженный одним знамением, уверовал во Христа со всем своим домом; здесь же военачальники, боясь Павла, просили его удалиться. Вообще проповедь Павла имела блистательное начало, что известно нам из Деяний. И здесь Павел свидетельствует не только о правой вере филиппийцев и об опасностях, которым и они подвергались из-за веры, но об их доброй благорасположенности к нуждающимся. Ради всего этого он показывает, как сильно любит и уважает их.

 

Глава первая

Флп. 1:1. Павел и Тимофей, рабы Иисуса Христа,

Здесь апостол не выставляет своего апостольского достоинства, но просто называет себя рабом Иисуса Христа. Велико, конечно, и это наименование, только оно более общего характера. Когда же он пишет к Тимофею и коринфянам, то называет себя апостолом. Почему это? Потому что там хотел он многое устроить, а потому и выставил на вид свое апостольское достоинство. Здесь же ничего подобного он не заповедует, но как бы считает их равными себе.

всем святым во Христе Иисусе, находящимся в Филиппах,

Так как и иудеи называли себя святыми, поскольку они были народом святым, то апостол и прибавил – «во Христе Иисусе», потому что находящиеся во Христе Иисусе действительно святы, а те (иудеи) нечисты.

с епископами и диаконами:

Епископами он назвал здесь пресвитеров, так как в одном городе многих епископов не было. В то время ещё не было различия в названиях, и сами епископы назывались диаконами и пресвитерами. Поэтому, когда Павел писал к Тимофею, как епископу, он говорил: «исполняй служение» (την διακονίαν) твое (2Тим. 4:5), и затем: «которое дано тебе с возложением рук священства» (1Тим. 4:14), то есть епископов, потому что пресвитеры не рукополагали епископа. С другой стороны, и пресвитеры назывались епископами (επίσκοποι), так как и они, очевидно, наблюдали за народом, чтобы очищать и просвещать нуждающихся. Почему же он теперь пишет к клиру, чего в другом месте нигде не делал? Потому что они сами послали Епафродита, который принес апостолу потребное для него.

Флп. 1:2. благодать вам и мир от Бога Отца нашего и Господа Иисуса Христа.

Прилагает обычное приветствие, желая им быть исполненными благодати, чтобы они не превозносились друг пред другом и чрез это не лишились мира и единодушия; потому что благодать получают те, которые свободны от гордости.

Флп. 1:3. Благодарю Бога моего при всяком воспоминании о вас,

Флп. 1:4. всегда во всякой молитве моей за всех вас

Всякий раз, как вспоминаю о вас, говорит апостол (а это я делаю всегда), я прославляю Бога за то, что вы столько успели в добродетели. Но, несмотря на то, что вы так славны в божественном, я не перестаю молиться о вас, но молюсь за всех, чтобы вы еще и еще преуспевали.

принося с радостью молитву мою,

Так как можно вспоминать и с печалью, как, например, говорит в другом месте: «от великой скорби и стесненного сердца я писал вам» (2Кор. 2:4). Почему воспоминание с радостью есть свидетельство их добродетели.

Флп. 1:5. за ваше участие в благовествовании от первого дня даже доныне,

Здесь свидетельствует им о великом и истинно апостольском их деле. Он говорит, что сообщники и соучастники мне в труде благовествования, не в то или другое время, но с тех пор как уверовали, даже и доныне. Как же вы участвуете? Посылая мне все нужное и заботясь обо мне. Потому что, кто содействует и помогает всевозможным образом трудящемуся в каком-либо добром деле, тот является участником в его деле. Так те, которые заботятся о мучениках, и те, которые отъемлют всякую заботу о мире у подвижников, и те, наконец, которые учителям дают возможность не отвлекаться, – становятся участниками их венцов.

Флп. 1:6. будучи уверен в том, что начавший в вас доброе дело будет совершать его

Благодарю, говорит, и “радуюсь”, в надежде, что Бог, «начавший в вас доброе дело». Сам и будет «совершать» его, потому что по прошедшему я заключаю и о будущем. Посмотри, как он научает их думать о себе скромно, когда приписал все Богу, а не им одним; впрочем, этим самым он нисколько не лишил их почестей, поскольку он сказал: начавший в вас, то есть по вашему желанию. Если бы не было со стороны человека желания, то и Бог ничего бы не сделал; потому что, если бы Он безусловно действовал, то ничего не препятствовало бы Ему действовать и в эллинах, и во всех людях. Итак, Павел немало хвалит филиппийцев за то, что они привлекли к себе благодать Божию для содействия не человеческого, но Божия. Вместе с тем и ободряет их, чтобы они не унывали; потому что если Бог совершит начатое, то не будет для них большого труда.

Флп. 1:6. даже до дня Иисуса Христа,

То есть до пришествия Господа. Таким образом, говорит, я верю, что не в одних вас Господь будет действовать, но и в тех, которые будут после вас, даже до скончания мира. Или же под днем Иисуса Христа понимай смерть каждого, то есть конец.

Флп. 1:7. как и должно мне помышлять о всех вас, потому что я имею вас в сердце в узах моих, при защищении и утверждении благовествования,

Я, говорит, убежден, что вы до конца пребудете таковыми, и я думаю так о вас потому, что всегда имею вас в сердце и знаю ваши хорошие дела, знаю, что вы стараетесь и в отсутствии моем быть соучастниками мне в благодати благовествования и уз. Поэтому справедливо я делаю такое заключение о вас, и по началу сужу о конце. Какая же похвала для филиппийцев в том, что они заключены в сердце Павла, который любит не просто, но с рассуждением и только достойных? Даже и в то время, говорит, когда я защищался пред Нероном, вы не вышли из моей памяти. Узы и скорби он называет утверждением благовествования; но можешь назвать так и самое защищение. Потому что, очевидно, если бы он не был убежден в несказанных воздаяниях и неизреченных благах, то не был бы заключен в узы; не подпал бы суду жестокого Нерона, если бы не предвидел иного царя, более верного и прочного. Итак, скорей его суть утверждение благовествования.

вас всех, как соучастников моих в благодати.

Здесь апостол показывает, что он не без основания любит их. Потому, говорит, я имею вас в сердце, что вы участвуете со мной в этой благодати, то есть в скорбях и узах, и не только ревностно стараетесь не отпасть от нас в скорбях, но и быть соучастниками в испытаниях, которые мы терпим ради благовествования. Что узы – благодать, это явствует из слов Господа: «довольно для тебя благодати Моей, ибо сила Моя совершается в немощи» (2Кор. 12:9). Или еще лучше, как он в дальнейшем говорит: «вам дана благодать страдать за Христа». Заметь: он не сказал – участников, но «соучастников», показывая этим, что и он сам участник другим, как и в другом месте говорится: что я сделался соучастником благовествования, то есть чтобы я участвовал в благах, которые предназначены провозвестникам Евангелия.

Флп. 1:8. Бог – свидетель, что я люблю всех вас любовью Иисуса Христа;

Апостол призывает в свидетели Бога не потому, чтобы он опасался недоверия, но потому, что он не может выразить словом свое великое душевное расположение, предоставляя это Богу, испытующему сердца. И это есть явное доказательство его искренности. Потому что, если бы он им льстил, то не призывал бы в свидетели Бога. Сказал: «любовью Иисуса Христа», то есть не ради чего-нибудь человеческого, не ради того, что вы прислали потребное для меня, но любовью ради Бога. Или, сделавшись вашим отцом чрез веру во Христа, я люблю вас любовью не плотской, но той, какую дает Христос Своим истинным рабам, рождающим Ему чад Евангелия. Всех я объемлю великой любовью, потому что все вы таковы.

Флп. 1:9. и молюсь о том, чтобы любовь ваша еще более и более возрастала

Хотя он и любим столько, однако желает еще больше быть любимым, потому что свойство любви – никогда не останавливаться. Обрати внимание на его оборот речи, который он более усиливает, когда говорит: «еще более и более возрастала». Говорит так с тем, чтобы не его одного любили, но и других.

в познании и всяком чувстве,

То есть, чтобы вы любили не просто, но с рассуждением и уверенностью и испытанием, потому что есть много таких, которые любят безрассудно, от чего такая любовь и не бывает прочна. Или чтобы не любили еретиков.

Флп. 1:10. чтобы, познавая лучшее,

То есть полезное. Если вы любите благоразумно и с рассуждением, то вы можете избирать полезное и распознавать, кто достоин любви, то есть верных, и кто не достоин, то есть неверных. Но как же говорит он в другом месте: «будьте в мире со всеми людьми» (Рим. 12:18). Во-первых, он не безусловно сказал, но с ограничением: «если возможно, будьте в мире со всеми людьми». Затем, иное – быть в мире, и иное любить; первое значит не враждовать, а для любви требуется душевное расположение и как бы слияние и тождество в нравах, чего не следует оказывать по отношению к еретикам. Ибо «если правый глаз твой соблазняет тебя, вырви его» (Мф. 5:29).

вы были чисты и непреткновенны в день Христов,

Я говорю это не ради своей пользы, но для того, чтобы вы под предлогом любви не приняли какого-либо ложного учения. Сказал: “чисты” – это пред Богом, «непреткновенны» – это пред людьми; потому что хотя дружба с еретиком и не приносит вреда тебе, но соблазняет другого; а если ты соблазняешь своих братьев, то как же явишься чистым в день Христов?

Флп. 1:11. исполнены плодов праведности Иисусом Христом, в славу и похвалу Божию.

То есть, чтобы вы сообразно с правотой учения и жизнь вели безукоризненную. Под праведностью апостол разумеет всякую добродетель, или в частности милосердие. Не говорю, чтобы вы исполняли добродетель или милосердие несовершенно, но чтобы вы были исполнены ими. А так как и эллины думали приписывать себе добродетель и милосердие, то он и прибавил – «Иисусом Христом»; так как их дела не по Христу, но ради тщеславия и человекоугодия. «В славу Божию», то есть: а не во славу меня, который научаю сему; вам не должно препятствовать славе Божией. Вместе с тем он и ободряет их, как бы говоря, что Бог будет содействовать им в деле, которое они будут совершать во славу Его.

Флп. 1:12. Желаю, братия, чтобы вы знали, что обстоятельства мои послужили к большему успеху благовествования,

По-видимому, филиппийцы, узнав, что Павел связан, беспокоились, как бы это не послужило препятствием проповеди Евангелия. Поэтому, чтобы уничтожить это подозрение, Павел и говорит, что узы не только не воспрепятствовали моему благовествованию, но, напротив, послужили к большему его успеху.

Флп. 1:13. так что узы мои о Христе сделались известными всей претории и всем прочим,

То есть, хотя я и связан, но говорю с еще большей смелостью и не молчу, но проповедь моя достигла даже до самой претории, то есть самого дворца царского, и распространилась во всем городе. И это совершилось “о Христе”, то есть это не мое дело, но Христа. Или: «узы мои о Христе», то есть узы, которые я терплю за Христа

Флп. 1:14. и большая часть из братьев в Господе, ободрившись узами моими, начали с большею смелостью, безбоязненно проповедовать слово Божие.

И прежде они смело проповедовали, теперь же еще больше, видя меня, смело проповедующего, хотя я и в узах. Ибо, когда они увидели меня в узах, то еще большую почувствовали ревность к проповеди. А так как Павлу казалось слишком сильным сказать: я их воодушевил, то прибавил: “в Господе”. Итак, если находящиеся близко к моим узам не смущаются, но восприемлют большее дерзновение, то тем более прилично это вам.

Флп. 1:15. Некоторые, правда, по зависти и любопрению, а другие с добрым расположением проповедуют Христа.

После того как Павел был схвачен, многие из числа неверных стали проповедовать Христа, желая этим возбудить Нерона к большему гневу, чтобы он как можно скорее умертвил Павла, так как чрез него проповедь распространяется повсюду. Это и значат слова: «по зависти и любопрению». Или же, потому они стали проповедовать Христа, что хотели и сами получить честь и отнять что-нибудь от моей славы. Другие же, говорит, проповедовали Христа «с добрым расположением», то есть без лицемерия и истинно.

Флп. 1:16. Одни по любопрению проповедуют Христа не чисто,

То есть неискренне, не ради самого блага.

думая увеличить тяжесть уз моих;

Думая, говорит, тем самым подвергнуть меня большей опасности и приложить печаль к печали. Но не удастся им это ухищрение; потому что проповедь чрез это становится славнее, и моя радость увеличится чрез это. Видишь ли, что доброе дело не следует делать без доброго расположения и что возможно не только не получить награды, но и подвергнуться наказанию.

Флп. 1:17. а другие – из любви, зная, что я поставлен защищать благовествование.

То есть другие по любви как к Богу, так и ко мне, проповедуют Евангелие, зная, что я должен отдать отчет в проповеди, и ради этого содействуют мне в этом деле. Ибо, если многие пристанут к моей проповеди, то мне легко будет защищать благовествование. Таким-то образом они содействуют мне, научая многих.

Флп. 1:18. Но что до того? Как бы ни проповедали Христа, притворно или искренно,

Что говорит, много говорить? Или, зачем мне заботиться о том, так или иначе, притворно, то есть по зависти и лицемерию, или искренно проповедуют Христа? Основываясь на этом, некоторые неразумные заключили, что Павел дал начало ересям. Потому что, говорят они, пусть бы кто ни проповедовал, только бы о Христе, – это не составляет никакого различия. Но обрати внимание: во-первых, апостол не сказал: καταγγελλέσθω – пусть проповедуют Христа, как будто он постановляет закон, но – καταγγέλλεται – проповедуется, – указывая на совершившееся событие. Затем, хотя бы он и сказал это в виде узаконения, все-таки он чрез это не открыл бы доступ ересям. Как же это? Поскольку те, о которых он говорит, не ввели ложного учения, но проповедовали истинное, хотя не праведно и не с истинным намерением. Еретики же по преимуществу проповедуют не истинное, а превратное и ложное учение, да кроме того, и цель имеют превратную.

я и тому радуюсь и буду радоваться,

Они делают это для того, чтобы причинить мне печаль; а я радуюсь тому, что Христос чрез это больше проповедуется. И если они впредь будут совершать это, то я буду радоваться еще более. Видишь ли, как козни диавола уничтожают его самого?

Флп. 1:19. ибо знаю, что это послужит мне во спасение

Что – “это”? То, что чрез вражду и ревность по отношению ко мне проповедь слова возрастает.

по вашей молитве и содействием Духа Иисуса Христа,

Обрати внимание на смиренномудрие апостола Павла. Своими бесчисленными и добрыми делами он уже заслужил спасение; однако он говорит: если только буду удостоен ваших молитв и чрез них будет дарован в большем изобилии Дух, в таком только случае я получу спасение. Под содействием разумеет обильнейшее подаяние благодати Святого Духа.

Флп. 1:20. при уверенности и надежде моей,

Уверенностью – άποκαραδοκίαν – апостол называет твердую и непоколебимую надежду, которая выражается всем положением головы – κάρα – и уверенным взором. Итак, говорит: я твердо надеюсь, что буду спасен. Под спасением же нужно разуметь освобождение от жестокости Нерона. Как я, говорит, избег первой опасности, также точно избегну и нынешней. Здесь же он научает, чтобы мы не полагались исключительно на молитвы других, но и сами нечто привносили, как и сам Павел причиной всех благ поставляет свою уверенность. Ибо и пророк говорит: «да будет милость Твоя, Господи, над нами, как мы уповаем на Тебя» (Пс. 32:22). И в другом месте: «кто верил Господу, и был постыжен?» (Сир. 2:10). И сам Павел говорит: «надежда не постыжает» (Рим. 5:5).

что я ни в чем посрамлен не буду,

То есть ни в жизни, потому что проповедую Евангелие, ни в смерти, так как враги не победят. А если бы они и умертвили меня, то и тогда откроется для меня еще более непостыдная слава. Но это им не удастся.

но при всяком дерзновении, (и ныне, как и всегда),¹ возвеличится Христос в теле моем, жизнью ли то, или смертью.

Они, говорит, думали, что посредством своих козней ввергнут меня в опасности и смерть; но не удастся им это их усердное старание; напротив, «при всяком дерзновении», то есть явно и непреложно «возвеличится Христос в теле моем», то есть пока я живу и ношу это тело, ибо я не умираю. А чтобы кто-нибудь не сказал: что же? если ты, Павел, умрешь, то Христос, конечно, не возвеличится? он прибавляет, что и смертью моею Он возвеличится, поскольку Он сделал меня сильнее самой смерти. Но теперь Он пока прославляется жизнью, ибо Он ее даровал мне, избавил меня от опасности. О смерти же он говорит не потому, что он в скором времени должен умереть, но если это случится, чтобы они не смущались этим; ибо они сильно любили его.

Флп. 1:21. ибо для меня жизнь – Христос, и смерть – приобретение.

То есть я живу новой жизнью, и Христос для меня все: и дух, и жизнь, и свет. Под жизнью разумеется, во-первых, естественная жизнь: “ибо Им мы”, говорит апостол, «живем и движемся» (Деян.17:28); разумеется затем жизнь во грехах; так, когда говорит: «мы умерли для греха: как же нам жить в нем?» (Рим. 6:2). Разумеется, наконец, вечная жизнь, или жизнь во Христе: «наше жительство», говорит, «на небесах» (Флп. 3:20). Здесь Павел, конечно, отвергает не естественную, но греховную жизнь, то есть преданную греховной прелести. Он исповедует, что Христос для него – жизнь, как и в другом месте говорит: «живу верою в Сына Божия» (Гал. 2:20). Говорит, что смерть для него – приобретение, потому что тогда, говорит, более явно с Ним соединюсь. Поэтому доставят мне приобретение те, которые стараются изъять меня из жизни в этом мире, так как они приведут меня ко Христу, Который есть моя жизнь.

Флп. 1:22. Если же жизнь во плоти доставляет плод моему делу, то не знаю, что избрать.

Чтобы ты не подумал, что апостол порицает настоящую жизнь, то говорит: если жизнь во плоти доставляет плод моему делу, то есть хотя я и сказал, что смерть есть приобретение для меня, но так как и жизнь во плоти не бесполезна для меня (так как я приношу плоды, научая и просвещая всех), то поэтому я не знаю, что избрать. Здесь, таким образом, заграждаются уста еретиков, которые порицают настоящую жизнь: если она доставляет нам плоды, то, значит, она не есть зло. Поэтому причина зла не сама жизнь, но воля тех, которые дурно ею пользуются. Открывая как бы некоторую тайну, апостол показывает, что он сам господин жизни и смерти. Потому что если я пожелаю, говорит, просить сего у Бога, Он окажет мне эту милость. Отсюда вы, говорит, должны получить утешение, что если я и умру, то не по злобе врагов, а по устроению Божию.

Флп. 1:23. Влечет меня то и другое: имею желание разрешиться и быть со Христом, потому что это несравненно лучше;

Флп. 1:24. а оставаться во плоти нужнее для вас.

Он говорит это с той целью, чтобы приготовить их мужественно перенести его предстоящую смерть. Зачем, говорит, вам скорбеть о моей смерти? Я желаю этого, и это для меня лучше, потому что дает мне возможность быть со Христом. Поэтому вам не следует скорбеть. Но с другой стороны, и оставаться во плоти еще более нужно для вашей пользы; потому что ищу не своего, но вашего. «Влечет меня то и другое», то есть я нахожусь в затруднительном положении и не знаю, что предпочесть, однако признаю более необходимым продолжением жизни быть для вас полезным. С чем после сего можно сравнить высокую душу Павла? Соединению со Христом он предпочитал пользу другим; и чтобы полнее усвоить себя Христу, отлагал соединение с Ним.

Флп. 1:25. И я верно знаю, что останусь и пребуду со всеми вами для вашего успеха и радости в вере,

Так как, говорит, необходимо мне остаться во плоти, то я несомненно и с полной уверенностью знаю, что останусь, то есть буду жить, и не просто, но с вами, то есть буду видеть вас. Для чего же? Для того чтобы вы возросли в вере, то есть, чтобы утвердились и укрепились как в учении, так и в жизни; этот успех составляет истинную радость и для вас, и для меня. Здесь же апостол и устрашает их, как бы так говоря: смотрите, ради вас я отложил единение со Христом; итак, не сделайте напрасным и тщетным мое пребывание во плоти. Итак, что же? Ради одних филиппийцев он остался? Не ради их одних, а говорит так по великой заботливости о них и побуждая их к большей трезвенности.

Флп. 1:26. дабы похвала ваша во Христе Иисусе умножилась через меня, при моем вторичном к вам пришествии.

Так как он выше сказал, что он останется ради их успеха, то показывает теперь, что и он из этого извлекает некоторую пользу, именно, большее чрез них свое прославление, тем, что они благодаря его пришествию к ним, более преуспеют. Но что же? Пришел ли он к ним? Это неизвестно и составляет предмет спора.

Флп. 1:27. Только живите достойно благовествования Христова,

Только того от вас требую, чтобы вы успевали в добродетели. Тот живет достойно благовествования, кто отрекся самого себя, взял крест и последовал Христу.

чтобы мне, приду ли я и увижу вас, или не приду, слышать о вас,

Говорит это не потому, что он изменил свое желание и как будто уже не намерен придти к ним. Но если бы, говорит, как-нибудь случайно и не пришел я, то могу и отсутствуя радоваться вашей жизни по Евангелию. Поэтому вы не падайте духом, если я не приду, но бодрствуйте, так как я непременно узнаю, как вы будете вести себя.

что вы стоите в одном духе, подвизаясь единодушно за веру Евангельскую,

То есть в одном и том же даре единомыслия. Ибо таким только образом единомысленные имеют как бы одну душу, то есть когда в них живет единый дух. «Подвизаясь единодушно за веру», то есть помогая друг другу в борьбе за веру.

Флп. 1:28. и не страшитесь ни в чем противников:

Не говорю, пишет, просто: не колеблитесь, но и не страшитесь, то есть не смущайтесь ничем, хотя бы вам угрожали опасностью, или пугали смертью; ибо они ничего не могут сделать, только угрожать, – до того они слабы.

это для них есть предзнаменование погибели, а для вас – спасения.

Когда они увидят, что все их бесчисленные ухищрения не в состоянии устрашить вас, то не будут ли считать это явным доказательством того, что дела их погибнут, а ваши останутся твердыми и нерушимыми, и в то же время спасительными.

И сие от Бога,

Флп. 1:29. потому что вам дано ради Христа, не только веровать в Него, но и страдать за Него

Называя страдание за Христа даром, Павел делает филиппийцам два следующие наставления: во-первых, чтобы они не стыдились и не падали духом во время страданий; во-вторых, чтобы не гордились, потому что все это, говорит, от Бога. Он и добродетель называет даром. Говорит так не потому, чтобы он не признавал свободной воли, но с тем, чтобы научить их думать о себе скромно; потому что без Бога мы ничего не можем делать. Быть может, этот дар больше дара воскрешения мертвых, потому что там я должник, здесь же имею должником Христа. О, чудо! мне дарует и чрез это самое остается мне должен.

Флп. 1:30. таким же подвигом, какой вы видели во мне и ныне слышите о мне.

Показывает, что они борются из-за того же и терпят то же, что и он; а это свидетельствует о великой их добродетели. Вы, говорит, имеете во мне образец, потому что знаете, что я переносил страдания на ваших глазах, когда, действительно, был наказан и брошен в темницу; вы и теперь даже слышите об этом.

* * *

¹ Слов «и ныне, как и всегда» в тексте блж. Феофилакта нет.

 

Глава вторая

Флп. 2:1. Итак, если есть какое утешение во Христе, если есть какая отрада любви, если есть какое общение духа, если есть какое милосердие и сострадательность,:

Флп. 2:2. то дополните мою радость: имейте одни мысли,

Слова эти значат вот что: если вы желаете доставить мне какое-либо утешение в моих испытаниях; если желаете оказать какую-либо отраду, которую рождает любовь; если думаете доказать, что имеете некоторое общение со мной в духовных делах и ради Господа; если скорбите обо мне и сочувствуете моим страданиям; то за все это воздайте мне взаимной друг ко другу любовью. Заметь, как он в их единодушии видит для себя личное благодеяние и полагает, как будто он сам удостоился милости. И не сказал: доставьте мне радость, но «дополните». Вы, говорит, начали во мне радость и уже доставили мне мир; желаю, чтобы эта радость была доведена до конца. В чем же моя радость? Не в том, чтобы мне освободиться от опасности, или получить от вас что-нибудь, но в том, чтобы вы мудрствовали одинаково.

имейте ту же любовь,

Это больше, чем мыслить одинаково. «Имейте ту же любовь». Когда ты любим чрезмерно, отвечай не слабой любовью, но равной мерой.

будьте единодушны и единомысленны;

Будьте как бы одна душа, не по природе, но по мыслям и согласию; на это апостол указывает словами: «будьте единомысленны».

Флп. 2:3. ничего не делайте по любопрению или по тщеславию,

Ничего, говорит, не делайте по зависти или соперничеству, что бывает, когда мы говорим: вот, я поднатужусь, чтобы меня не превзошел такой-то; в этом именно и состоит любопрение (έριθεία). Затем апостол матерью такой ревности выставляет тщеславие, потому что из последнего рождается первая. Когда мы ищем славы человеческой, чего мы для нее не делаем?

но по смиренномудрию почитайте один другого высшим себя.

Теперь апостол показывает нам путь, которым мы можем избежать тщеславия, и предлагает спасительное для нас учение. Если, говорит, ты представишь себе, что другой не просто больше тебя, но чрезмерно тебя превосходит и, по великому смирению, убежден будешь, что это подлинно так, то ты его всячески будешь почитать. Поступая так, ты не огорчишься, когда увидишь, что и другие его почитают, даже если бы он стал тебя поносить или бить, ты терпеливо перенесешь; потому что ты, признав его высшим себя, не будешь и завидовать ему; потому что зависть бывает к равным, а не к тем, за которыми мы признали преимущество. И тот, в свою, очередь, будет думать, что ты превосходнее его, и вот настанет между вами полный мир.

Флп. 2:4. Не о себе только каждый заботься, но каждый: и о других.

Когда я забочусь о том, что для тебя полезно, а ты о том, что для меня, тогда не будет места ни тщеславию, ни распрям, ни чему-либо вообще дурному, но будет жизнь ангельская и божественная.

Флп. 2:5. Ибо в вас должны быть те же чувствования, какие и во Христе Иисусе:

Как Христос говорит: «будьте милосердны, как и Отец ваш небесный милосерд» (Лк. 6:36)², и затем: «научитесь от Меня, ибо Я кроток» (Мф. 11:29); так и Павел, научая смиренномудрию, чтобы больше устыдить нас, приводит в пример Христа, как и в другом месте говорит: «Он, будучи богат, обнищал ради вас» (2Кор. 8:9). Когда он указывает на Сына Божия, высочайшего всякой высоты и так уничижившегося, кого из высокомудрствующих он этим не пристыдит?

Флп. 2:6. Он, будучи образом(μορφ) Божиим, не почитал хищением быть равным Богу;

Исчисли, сколько здесь низлагается еретиков. Маркион Понтийский говорил, что мир и плоть – зло, и что поэтому Бог не принимал плоти. Маркелл Галатийский, Фотин и Софроний говорили, что Слово Божие – сила, а не ипостасное существо, что эта сила обитала в Том, Кто произошел от семени Давидова. А Павел Самосатский говорил, что Отец, Сын и Святой Дух – простые имена, приписанные одному лицу. Арий говорил, что Сын есть творение. Аполлинарий Лаодикийский говорил, что Он не принимал разумной души. Итак, посмотри, как все эти еретики падают от одного почти удара: «будучи образом Божиим». Как же вы, маркеллиане, говорите, что Слово есть сила, а не сущность? Образом Божиим называется сущность Божия точно так же, как образом раба называется природа раба. Как же и ты, Самосатский, говоришь, что Он начал свое бытие от Марии? Ибо Он пред существовал во образе и сущности божественной. Но посмотри, как падает и Савеллий. «Не почитал хищением», говорит апостол, «быть равным Богу». “Равный” не говорится об одном лице; если равен, то кому-нибудь равен. Таким образом, ясно, что речь идет о двух лицах. И Арий опровергается многими способами: «образом Божиим», то есть сущностью. И не сказал: бывший – γεγονώς, но “будучи” – υπάρχων, что подобно изречению: «Я есмь Сущий» (Вих. 3:14). И: «не почитал хищением быть равным Богу». Видишь ли равенство? После этого как же ты говоришь, что Отец больше, а Сын меньше? Но посмотри на безрассудное упорство еретиков. Сын, говорят, будучи малым Богом, не почитал хищением быть равным великому Богу. Но, во-первых, какое писание учит нас, что есть малый и великий Бог? Так учат эллины. А что и Сын великий Бог, послушай, что говорит Павел: “ожидая”, говорит, «явления славы великого Бога и Спасителя нашего Иисуса Христа» (Тит. 2:13). Затем, если Он мал, каким образом Он не почитал хищением Себе быть великим? Кроме того, Павел, имеющий в виду научить смиренномудрию, оказался бы нелепым, если бы внушал следующее: поскольку малый Бог не восставал против великого Бога, то и вы должны смиряться друг перед другом. Потому что, какое же это смирение, когда меньший не восстает против большего? Это одно только бессилие. Смирением называется то, что Он, равный и равномощный Богу добровольно сделался человеком. Итак, об этом довольно. Далее, посмотри, что говорит Павел: «не почитал хищением». Когда кто-нибудь похитит что-нибудь, боится отложить это, дабы не потерять не принадлежащее ему. А когда имеет что-нибудь от природы, легко пренебрегает этим, зная, что он не может сего лишиться, и если, казалось бы, отказывается от этого, то опять оное воспримет. Таким образом, апостол говорит, что Сын Божий не убоялся унизить Своего собственного достоинства, потому что Он имел его, то есть равенство с Богом Отцом, не чрез хищение, но признавал это достоинство принадлежащим Своей природе. Поэтому Он и избрал уничижение, так как и в уничижении сохраняет Свое величие.

Флп. 2:7. но уничижил Себя Самого, приняв образ раба

Где те, которые говорят, что Он сошел не добровольно, а исполняя повеление? Пусть знают те, что Он уничижил Себя, как Господь, как Самовластный. Говоря: «образ раба», этим самым апостол пристыжает Аполлинария; потому что принимающий образ – μορφ – или, иначе, природу раба, имеет и душу вполне разумную.

cделавшись подобным человекам.

Основываясь на этом, маркиониты говорят, что Сын Божий воплотился призрачно; потому что, говорят они, видишь ли, как Павел говорит, что Он принял подобие человека и облекся в человеческий образ, а не по существу сделался человеком? Но что же это значит? Это значит, что Господь не все имел наше, но чего-то и не имел, именно: не родился по естественному порядку и не грешил. Но Он не был только тем, чем казался, но и Богом: не был Он обычным человеком. Поэтому апостол и говорит: «подобным человекам», потому что мы душа и тело, а Он душа и тело и Бог. На этом основании, когда апостол говорит: «в подобии плоти греховной» (Рим. 8:3), то не то говорит, что Он не имел плоти, но что плоть эта не грешила, а была подобна греховной плоти по природе, а не по злу. Таким образом, как там подобие не в смысле всецелого равенства, так и здесь он говорит о подобии в том смысле, что Он не был рожден по естественному порядку, был безгрешным и не был простым человеком.

и по виду став как человек

Так как апостол сказал, что «уничижил Себя Самого», то, чтобы ты не счел это дело изменением и превращением, он говорит: оставаясь тем, чем был. Он принял то, чем не был; природа Его не изменилась, но Он явился во внешнем виде, то есть во плоти, потому что плоти свойственно иметь вид. Ибо, когда он сказал: «приняв образ раба», то после этого осмелился сказать и это, как бы этим заграждая уста кому. Прекрасно он сказал: «как человек», так как Он не был один из многих, но – как один из многих. Потому что Бог-Слово не превратился в человека, но явился как человек, и, будучи невидимым, явился имея “вид”. Некоторые же толковали это место так: “и образом”, как уже истинно человек, как и Иоанн говорит в Евангелии: «славу как Единородного от Отца» (Ін. 1:14), вместо того чтобы сказать: славу, какую прилично иметь единородному; потому что “как” – ως – означает и колебание, и утверждение.

Флп. 2:8. cмирил Себя, быв послушным даже до смерти, и смерти крестной.

Снова говорит: «смирил Себя», дабы не подумали, что Он снизошел не добровольно. Но ариане говорят: вот, о Нем сказано: “послушен”. Так что же, неразумные? Мы и друзьям своим повинуемся, и это нисколько не уменьшает нашего достоинства. Как Сын, Он добровольно повиновался Отцу, показывая и этим Свое сродство с Ним; потому что долг истинного Сына – почитать Отца. Обрати внимание на усиление выражения: не только сделался рабом, но принял смерть, и еще более того, – позорную, то есть крестную смерть, проклятую, назначенную беззаконникам.

Флп. 2:9. Посему и Бог превознес Его и дал Ему имя выше всякого имени,

Когда Павел упомянул о плоти, то смело говорит о всем Его унижении, так как плоти это свойственно. Таким образом, и эти слова разумей о плоти, не разделяя единого Христа. Какое же имя даровано человеческой природе единого Христа? Имя это – Сын, имя это – Бог; потому что Сей Человек есть Сын Божий, как и архангел сказал: «и рождаемое святое наречется Сыном Божиим».(Лк. 1:35).

Флп. 2:10. дабы пред именем Иисуса преклонилось всякое колено небесных, земных и преисподних,

То есть весь мир, ангелы, люди и демоны; или: и праведники, и грешники. Потому что и демоны познают, и непокорные подчинятся, не противоборствуя более истине, как они и прежде того времени говорили: «знаю Тебя, Кто Ты» (Лк. 4:34).

Флп. 2:11. и всякий язык исповедал, что Господь Иисус Христос в славу Бога Отца.

То есть чтобы все говорили, что Господь Иисус Христос есть Господь и Бог. В том заключается слава Отца, что Он имеет Такого Сына, Которому покоряется все. Видишь ли, что в прославлении Единородного заключается слава Отца? Так что, напротив, умаление Его составляет унижение Отца.

Флп. 2:12. Итак, возлюбленные мои, как вы всегда были послушны,

Увещание должно соединяться с похвалой, ибо чрез это они делаются более удобоприемлемыми. Поэтому и Павел превозносит филиппийцев, называя их возлюбленными, и говорит: «как вы всегда были послушны», как бы говоря этим следующее: я показал вам, что Сын Божий был послушен; итак, подражайте Ему и себе самим.

не только в присутствии моем, но гораздо более ныне во время отсутствия моего,

Потому что тогда могло бы показаться, что вы все делаете из почтения ко мне; если же и теперь покажете усердие к добродетели, то явно, что и тогда вы были таковы не для меня, а для Бога.

со страхом и трепетом совершайте свое спасение,

Не ради себя, говорит, я увещеваю вас, но ради того, чтобы вы совершали, что относится к вашему спасению, со страхом, и притом напряженным и с трепетом, потому что без страха ничего хорошего не совершается ни в науках словесных, ни в искусствах механических. Как же может родиться такой совершенный страх? Если мы будем думать, что Бог присутствует всюду, все слышит и все видит, не только что делается, то и что находится в мыслях. “Служите”, говорит пророк, «Господу со страхом и радуйтесь с трепетом» (Пс. 2:11). Радость же с трепетом бывает тогда, когда кто-либо, делая хорошее дело, и притом с трепетом, имеет чистую совесть. Сказал «совершайте» (κατεργάζεσθε), а не просто «делайте» (εργάζεσθε), то есть с великим старанием и заботой.

Флп. 2:13. потому что Бог производит в вас и хотение и действие

Сказав: «со страхом и трепетом», апостол теперь говорит: вы не смущайтесь этим. Я сказал это не затем, чтобы ты отступил от добра, но чтобы был внимательнее, потому что, если ты будешь усерден, Бог все в тебе будет совершать. Ибо Он Сам дает нам и расположение к добру, и самое доброделание доводит до конца. Бог производит в нас хотение, то есть содействует нам в желании добра и укрепляет нашу добрую волю и вместе возбуждает ее рвение. Или иначе: так как Он Сам завершает дело, а мы, люди, направляем свое желание к тому, что видим уже совершившимся, посему апостол и говорит, что и самое хотение производится Богом. Например, ты чего-нибудь пожелал, – ты тотчас же начал это делать, если же последовало завершение дела, в тебе рождается еще большее желание делать то же дело; если же нет, то воля твоя становится слабее. Итак, если от Бога зависит окончание дела, и оно возбуждает и наше желание, то совершенно справедливо апостол говорит, что и самое желание зависит от Бога. Или же Павел говорит из чувства великой благодарности, что самое желание производит в нас Бог, подобно тому, как и добродетель он называет даром, не отрицая свободы выбора, но желая, чтобы мы всегда были благодарны и все относили к Богу. Заметь выражение: “в вас”, то есть которые содеваете спасение со страхом и трепетом; потому что в таких только людях Бог совершает все.

по Своему благоволению.

То есть чтобы исполнилось на вас благоволение и Его благая воля, именно чтобы мы жили так, как Он сам хочет. Итак, будьте уверены: Бог всячески будет помогать вам жить право, если не ради чего другого, то ради того, что это Ему благоугодно.

Флп. 2:14. Все делайте без ропота и сомнения,

Диавол, когда не в состоянии бывает совершенно отклонить кого-либо от добра, приводит его или в отчаяние, или к тщеславию; если же и этого не может сделать, то внушает ему ропот или сомнение и неверие. Так как филиппийцы подвергались искушениям и постоянным опасностям, то вследствие этого многие из них впадали в ропот и богохульство; апостол поэтому и говорит: «все делайте без ропота». Потому что кто ропщет, тот становится неблагодарным и злоречивым. Под сомнением апостол разумеет колебания мыслей, например если бы, когда предлежит исполнить заповедь, стали говорить: да будет ли мне награда? да хорошо ли это? Ибо такого рода сомнительных помышлений допускать не должно, но делать с уверенностью; требуется ли труд, или напряжение, не следует допускать колебания.

Флп. 2:15. чтобы вам быть неукоризненными и чистыми,

То есть безукоризненными и незапятнанными, потому что ропот подлежит наказанию, – это потому, что говорит с филиппийцами, как со свободными. Послушай далее.

чадами Божиими непорочными

Итак, роптать свойственно рабам и неблагодарным; потому что какой сын, трудясь для своего отца и себя самого, ропщет?

среди строптивого и развращенного рода,

Я знаю, что многие ведут борьбу против вас, вынуждая вас таким образом к ропоту; но в том-то и есть наивысшая похвала, если кто, и возбуждаемый другими, ничего такого не делает.

в котором вы сияете, как светила в мире,

Флп. 2:16. содержа слово жизни,

Как звезды светят во тьме, так и вы, будучи правыми среди неправых, старайтесь больше светить. Потому что выражение: «в котором вы сияете» (φαίνεσθε) должно иметь значение повелительное. «Содержа слово жизни», то есть имея в самих себе семя жизни и впредь намереваясь так жить, и теперь уже имея в себе залог спасения. Или: как светила светят и оживляют тела, грея их, так и вы старайтесь быть животворной силой для прочих людей.

к похвале моей в день Христов.

Пусть, говорит, ваша добродетель будет такова, чтобы не только вас приводила к жизни, но и меня явила более славным в пришествие Христово.

что я не тщетно подвизался и не тщетно трудился.

Моя слава заключается в том, что я вас воспитал такими, и что труд мой у вас не был напрасным.

Флп. 2:17. Но если я и соделываюсь жертвою за жертву и служение веры вашей, то радуюсь и сорадуюсь всем вам.

Хотя, говорит, я и умираю, ибо смерть он называет принесением в жертву, «я соделываюсь жертвой за жертву и служение веры вашей», то есть соделав прежде вас жертвой Богу, посвятив вас на служение Богу и соделав прежде верующими. Но в виду смерти я нисколько не печалюсь, но радуюсь и сорадуюсь всем вам. Радуюсь тому, что делаюсь жертвой, сорадуюсь же тому, что приношу вашу веру Христу, как жертву.

Флп. 2:18. О сем самом и вы радуйтесь

Радуйтесь тому, что и вы сами принесены в жертву.

и сорадуйтесь мне.

Ибо, принося себя в жертву, я радуюсь этому.

Флп. 2:19. Надеюсь же в Господе Иисусе вскоре послать к вам Тимофея, дабы и я, узнав о ваших обстоятельствах, утешился духом.

Как все, так и посольство Тимофея он приписывает Христу. Я уверен, говорит, что он облегчит то, чтобы вам, с одной стороны, утешиться духом, когда узнаете чрез сие письмо о моих делах, именно о том, что благовествование шло успешно, и что дела врагов разрушены; с другой стороны, чтобы и мне утешиться, когда узнаю о ваших делах, о которых меня должен точно уведомить Тимофей.

Флп. 2:20. Ибо я не имею никого равно усердного, кто бы столь искренно заботился о вас,

Я мог, говорит, и другого послать, но нет никого равного мне по усердию, кроме этого, то есть заботящегося о ваших делах подобно мне, который бы искренно, то есть отечески стал пещись о вас. Обрати внимание, как он заботится: когда ему самому не было удобного времени придти к ним, он посылает других, чтобы руководимые ни в какое время не предавались беспечности.

Флп. 2:21. потому что все ищут своего, а не того, что угодно Иисусу Христу.

То есть ищут своего собственного спокойствия и безопасности, так как никто свободно не пожелал бы взять на себя такого путешествия. Говорит же это, и восхваляя Тимофея, и вместе с тем научая слушателей не искать покоя; потому что кто ищет его, тот не ищет Христова. Увы! насколько же мы далеки от Христа!

Флп. 2:22. А его верность вам известна, потому что он, как сын отцу, служил мне в благовествовании.

Вы сами, говорит, свидетели того, что он служил мне как сын отцу, не только в телесных нуждах, но, что гораздо важнее, в благовестии. Итак, как сын мой, он достоин чести, а как служитель Божий – тем более. Чрез это он рекомендует им Тимофея, не столько ему оказывая честь, сколько делая добро для них; ибо, если они будут внимать ему, как достойнейшему, то от его слова, конечно, получат пользу и удостоятся высшей награды.

Флп. 2:23. Итак я надеюсь послать его тотчас же, как скоро узнаю, что будет со мною.

Когда увижу, какой исход будут иметь мои дела, я тотчас же, то есть немедленно пошлю его.

Флп. 2:24. Я уверен в Господе, что и сам скоро приду к вам.

Я не потому посылаю Тимофея, что совершенно отказываюсь от прихода к вам, но с тем, чтобы, как уже сказал, в этот промежуток времени порадоваться, узнав о ваших делах. Обрати внимание, как он приход свой к ним поставляет в зависимость от Бога, говоря: «я уверен в Господе», то есть если благоволит Бог.

Флп. 2:25. Впрочем я почел нужным послать к вам Епафродита, брата и сотрудника и сподвижника моего,

С похвалой посылает и этого, подобно Тимофею, и по той же самой причине, о которой мы сказали выше. «Сподвижник» больше споспешника, потому что в делах безопасных может кто-нибудь содействовать, «сподвижник» же содействует в опасностях.

а вашего посланника(άπόστολον) и служителя в нужде моей,

То есть посланного вами ко мне я возвращаю вам; ибо они чрез него посылали необходимое Павлу. Или же: вашего апостола – значит, вашего учителя.

Флп. 2:26. потому что он сильно желал видеть всех вас и тяжко скорбел о том, что до вас дошел слух о его болезни.

Флп. 2:27. Ибо он был болен при смерти;

Зная, говорит, что вы любите его и опечалены его болезнью, он желает поэтому видеть вас, чтобы освободить вас от печали, которая постигла вас из-за его болезни. Здесь же он представляет и нечто другое. Оправдывается пред ними, что он поздно посылает его к ним, говоря приблизительно так; это произошло не по небрежности моей, но Тимофея я удерживаю при себе, как единодушного со мной. Епафродит же заболел, и потому не мог придти ранее, так как болезнь была продолжительна, и он был даже близок к смерти.

но Бог помиловал его,

Что ты говоришь, манихей? Если мир, а в нем и жизнь, по-твоему, есть зло, то как теперь апостол называет оставление Епафродита в жизни милостью Божией? Еретики на это не могут ответить. Но христиане могут спросить: если добро разрешиться и быть со Христом, то почему апостол называет земную жизнь Епафродита милостью Божией? Или потому, что Епафродит, который был учителем, продолжая жизнь, должен был весьма многих обратить к Богу (что, как сказано выше, более нужно, чем разрешиться). Или же Павел говорит многое, применяясь к общему обычаю слушателей, и не везде философствует. Он говорил людям, которые были привержены к жизни и которые боялись смерти. Кроме того, настоящая жизнь сама по себе есть добро. Иначе почему бы апостол стал полагать в числе наказаний безвременную смерть? «Оттого многие из вас немощны и больны, и немало умирает» (1Кор. 11:30). Ибо будущая жизнь злого человека вовсе не лучшая жизнь, потому что не добра, а доброго – лучшая.

и не его только, но и меня,

Видишь ли, как он здесь ставит высоко Епафродита, когда восстановление его здоровья считает особенным благодеянием Божиим и особой милостью?

чтобы не прибавилась мне печаль к печали.

То есть чтобы вместе с печалью, которая произошла у меня вследствие его болезни, я не имел другой печали, которая могла бы произойти от его смерти.

Флп. 2:28. Посему я скорее послал его, чтобы вы; увидев его снова, возрадовались,

То есть немедленно послал, с тем, чтобы вы, увидев его, освободились от печали по поводу его болезни, или лучше чтобы возрадовались.

и я был менее печален.

Как же я могу быть менее печален? Так, что если вы будете радоваться, и я точно так же буду радоваться. Не сказал: «беспечален» (αλυπος) но: «менее печален» (άλυπότερος), показывая этим, что душа его никогда не была вполне свободна от печали. “Кто”, говорит, «изнемогает, с кем бы и я не изнемогал?» (2Кор. 11:29).

Флп. 2:29. Примите же его в Господе со всякою радостью,

То есть примите благоугодно, по Богу, или как приличествует святым. Это говорит Павел для пользы самих филиппийцев, потому что больше бывает пользы делающему добро, чем приемлющему.

и таких имейте в уважении,

Чтобы не показалось, будто благоприятствует одному Епафродиту, увещевает чтить всех вообще, показывающих такую же добродетель.

Флп. 2:30. ибо он за дело Христово был близок к смерти, подвергая опасности жизнь,

филиппийцы послали Епафродита к Павлу с тем, чтобы он доставил ему потребное. Он нашел Павла в Риме в опасности, так что не безопасно было приближаться к нему, ибо сам царь был против него. Тогда-то, пренебрегши всякой опасностью, он послужил Павлу. Об этом теперь и говорит Павел. Заметь, не сказал: «за меня», но «за дело Христово» подвергал себя опасности, то есть обрекал себя на смерть. Если он и не умер, по Божию устроению, то все-таки явил готовность к тому. Так и мы, когда увидим святых в опасности, не будем щадить себя, потому что подвергать себя опасности в делах подобного рода и есть наша безопасность.

дабы восполнить недостаток ваших услуг мне.

Вы, говорит, не были в Риме, чтобы послужить мне телесно, хотя прислали потребное для меня. Это-то, чего вам недоставало, то есть что вы не послужили мне руками и телом, он один исполнил, услужив мне вместо всех вас. И потому он достоин великого благорасположения с вашей стороны, так как сделал за вас все, что следовало сделать всем. Так обсуди же, как он это дело называет и служением, и восполнением недостатка (то есть обязанностью, неисполнение которой есть в них недостаток), дабы показать, что долг и обязанность пользующихся безопасностью, помогать находящимся в опасности, и тот, кто не делает сего, нарушает обязанность, так как не исполняет общественного служения. Итак, дабы они не возгордились и не погубили своей награды, подумав, что они сделали нечто великое, он этим именем (υστέρημα – «недостаток») назвал это дело, научая их тем самым думать о себе скромно, так как они сделали то, что должны были сделать.

* * *

² Слово “небесный” прибавлено у блж. Феофилакта.

 

Глава третья

Флп. 3:1. Впрочем, братия мои, радуйтесь о Господе.

Так как филиппийцы находились в печали, не зная, в каком положении находятся дела Павла, как обстоит дело проповеди, в каком положении болезнь Епафродита, и он все это разрешил, сказав, что и проповедь преуспевает, и я иду к вам, и Епафродит уже послан, то апостол Павел говорит: «впрочем, радуйтесь», потому что нет уже причины не радоваться. Галатов он называет чадами, так как они нуждались в исправлении, а филиппийцев – братьями, поскольку относится к ним с уважением. Прекрасно сказал: “о Господе”, так как мирская радость не есть радость, а в Господе и скорби доставляют радость. Или, поскольку Господь облегчил наши дела, то радуйтесь.

Писать вам о том же для меня не тягостно, а для вас назидательно.

Предпослав многие хвалы, он начинает делать увещание, чтобы не показаться в самом начале тяжелым.

Флп. 3:2. Берегитесь псов,

Были некоторые иудеи, которые, искажая христианство, проповедовали Евангелие, примешивая к нему и иудейские воззрения. Так как они не легко могли быть узнаны, то апостол и говорит: смотрите, берегитесь, обращайте внимание на то, чтобы их не было между вами. Прежде назывались псами язычники, а теперь такие иудеи, потому что они бесстыдны, наглы по отношению к свету истины и всех злословили.

берегитесь злых делателей,

Здесь он лишает их даже названия «псов»; потому что многие псы, говорит, бывают близки к трапезе, а также оберегают дома своих господ. А эти, хотя и действуют, но на зло, и действие их гораздо хуже самого бездействия, так как расстраивают благоустроенное.

берегитесь обрезания,

То есть имеющих обрезание. Великим и драгоценным считалось некогда у иудеев обрезание, когда ради него нарушалась даже и суббота. А так как теперь оно упразднено, то оно осталось ничем иным, как просто отсечением плоти, ибо когда это действие перестало быть законным, то оно не что иное, как отсечение плоти. Или: «берегитесь обрезания», то есть иудеев, которые старались разделить Церковь.

Флп. 3:3. потому что обрезание – мы, служащие Богу духом

Если, говорит, следует искать обрезания, то вы найдете его у нас, которые духовно, то есть душою и умом служим Богу. Обрезанные в душе и ею служащие Богу – вот кто имеет истинное обрезание, настолько высшее, насколько душа выше тела. Не сказал: у нас есть обрезание, но: мы, ибо человек – это и есть обрезание, соединенное с добродетелями. И опять не сказал: в них есть обрезание, но сами они суть погибель и зло.

и хвалящиеся Христом Иисусом, и не на плоть надеющиеся,

Итак, что лучше: хвалиться Христом, обрезывающим наши сердца и возводящим чрез крещение в достоинство сынов Божиих, или же хвалиться во плоти, то есть гордиться плотским обрезанием потому только, что они чада Авраама?

Флп. 3:4. хотя я могу надеяться и на плоть.

Если бы я, говорит, происходил от язычников, то мог бы кто-нибудь сказать, что я потому осуждаю обрезание, что будто не имею благородного происхождения иудейского. Теперь же я сам, говорит, имею то же самое, чем вы хвалитесь, – надежду и похвалу плотским обрезанием. Итак, очевидно, я осуждаю обрезание не потому, будто я лишен, как вы говорите, вашего благородства, но ради самой истины.

Если кто другой думает надеяться на плоть, то более я,

Обрати внимание на его мудрость: никого не назвал по имени, чтобы такой речью не возбудить ненависти; выражением же «если кто другой думает» показывает, что другие вынудили его к подобным словам. Прекрасно сказал: “думает” – или потому, что иудеи не могли столько надеяться на обрезание, сколько он; или же потому, что надежда на обрезание – не истинная, а только кажется такой.

Флп. 3:5. обрезанный в восьмой день.

Чем особенно они хвалились, именно обрезанием, – это он ставит на первом месте. Выражением «в восьмой день» он показал, что не был прозелитом.

из рода Израилева,

То есть не от родителей-прозелитов, а из рода самих же израильтян.

колена Вениаминова,

То есть из более знаменитой части рода; ибо все, касающееся священства, было в уделе этого колена.

Еврей от Евреев.

Что касается моих предков, то я, говорит, происхожу от знатных иудеев. Можно было быть из рода израильтян, но не евреем от евреев. Ибо у многих дело было испорчено тем, что они не знали даже еврейского языка, живя в рассеянии между язычниками, и не точно соблюдали писания. Я же, говорит, еврей, то есть сохраняю этот характер. Или же апостол указывает этим на свое особенно благородное происхождение.

по учению фарисей,

О чем апостол выше сказал, именно: об обрезании, происхождении из рода Израилева и т. д., – все это не зависело от власти его. Теперь же он говорит о таком деле, которое совершено по его собственному избранию: “по учению”, говорит, “фарисей”, то есть по изучению закона. Фарисеи были самой знаменитой сектой у иудеев.

Флп. 3:6. по ревности – гонитель Церкви Божией,

Так как некоторые из среды фарисеев были не особенными ревнителями закона, то апостол говорит, что я был ревнителем настолько, что преследовал учеников Христа.

по правде законной – непорочный.

Так как многие были ревнителями из любоначалия и по другим видам, а не ради закона, то апостол и говорит, что, будучи непорочным по правде законной, как бы я мог быть гонителем ради чего-либо человеческого, а не по ревности божественной.

Флп. 3:7. Но что для меня было преимуществом, то ради Христа я почел тщетою.

Флп. 3:8. Да и все почитаю тщетою ради превосходства познания Христа Иисуса, Господа моего:

Здесь еретики, порицающие закон, говорят: вот, Павел называет его “тщетою” как же после этого он мог быть дан Богом? Но прежде всего будем благодарны за то, что Дух Святой так устроил, что они принимают эти слова, как бы говорящие в их пользу. Если бы этого не было, они бы просто уничтожили эти слова, как и многие другие. Затем, обрати внимание: апостол не сказал прямо, что закон – тщета, но “я почитаю” его “тщетою”, так как закон сам по себе не есть тщета. Иначе как бы он мог приводить ко Христу, когда понимается правильно? Прежде, понимая его ложно, я не обращался ко Христу; после же, узнав истину, я обратился ко Христу, и закон теперь показал мне, что он был тщетой в то время, когда я, понимая его ложно, не обращался ко Христу. Сам же по себе закон есть приобретение. Послушай далее: не сказал: что я считал преимуществом, но: “что было”, так как закон поистине «преимущество», потому что, освобождая людей от зверства и суеверия и делаясь лестницей, приводит нас к жизни по Христе. Подобно тому как кто, восходя по лестнице, не пренебрегает ступенями, напротив, остается благодарным, потому что, не будь их, он не мог бы взойти. Так и закон был приобретением, теперь же мы считаем его тщетой и вредом не потому, что он таков на самом деле, но потому, что есть большая благодать. Или как человек обладающий серебром, если найдет золото, при невозможности обладать тем и другим, считает вредом удерживать серебро и оставляет при себе золото, так и закон становится вредом, если отводит от Христа, а если бы приводил к Нему, то не был бы вредом. Итак, говорит, я не только прежде считал закон тщетой, но и теперь считаю его таким. Почему же? по превосходству благодати. Видишь ли, он делает сравнение. Сравниваются же только однородные предметы, и поэтому что превосходит, то превосходит однородное себе. И закон есть познание, но меньшее; подобно тому, как светильник есть свет, но не такой как свет солнца, хотя и свет.

для Него я от всего отказался, и все почитаю за сор, чтобы приобрести Христа

Ради Христа, говорит, я от всего отказался, то есть все почел тщетой, или все отверг. Видишь ли после этого, закон не сам по себе тщета, но ради Христа. Относится ли слово “сор” к закону, – это не ясно. Правдоподобнее, что здесь речь идет вообще о мирских делах, ибо он выше сказал: «для Него я от всего отказался», то есть от всего мирского. Но если сказанное отнести и к закону, то бесчестия для него не будет. Ибо “сор” есть солома или стебель пшеницы; но стебель служит охраной и поддержкой пшеницы, так что если бы не было стебля, то не было бы и пшеницы. Но когда последняя созрела и ее выбрали, тогда стебель становится ненужным. Точно так же и закон есть утверждение и свидетель благодати; когда последняя явилась, то уже не следует оставаться при букве закона.

Флп. 3:9. и найтись в Нем не со своею праведностью, которая от закона, но с тою, которая через веру во Христа, с праведностью от Бога

Дабы не иметь мне моей праведности, происходящей от дел закона, как бы уже совершенных мной, ибо нет праведности от дел, потому что я этих дел не совершил; но чтобы иметь праведность, происходящую чрез веру во Христа, которая есть праведность от Бога, то есть дар Божий, – праведность, оправдывающая верующих благодатью. «Ибо если устами твоими будешь исповедывать Иисуса Господом, и сердцем твоим веровать, то спасешься» (Рим. 10:9). Божественные же дары в величайшей мере превосходят ничтожность дел, совершенных человеческим старанием, как и пшеница много лучше соломы.

по вере;

Флп. 3:10. чтобы познать Его, и силу воскресения Его,

Итак, познание происходит через веру. Ибо какое умозаключение докажет нам воскресение? Никакое, но вера. Если же воскресение познается верой, то как будет познано умом большее – рождение? Но почему оно большее? Потому что примеров воскресения много; так как многие воскресали и до Христа. Но никто не родился от девы. Потому и праведность, которая от Бога, заключается в вере, то есть опирается на ней и имеет ее своим основанием. Сказал: «и силу воскресения». Действительно, великая сила нужна для того, чтобы воскреснуть. А с другой стороны, воскресение подает нам силу для шествия по тому же пути, по которому шел Христос.

и участие в страданиях Его,

Будучи преследуемы и теснимы, говорит, мы становимся участниками страданий Христа. Потому что, если бы мы не верили, что будем с Ним царствовать, то не терпели бы так много и так сильно. Заметь, тот всего более верит в воскресение Христа, кто страдает. Послушай далее.

сообразуясь смерти Его,

То есть делаясь совершенно подобным Ему. Как Тот страдал от людей, так и я должен страдать. Потому что преследования и страдания живописуют образ Его смерти, и мы, так сказать, делаемся христами настолько, насколько страдаем. Видишь ли, как велико достоинство страданий?

Флп. 3:11. чтобы достигнуть воскресения мертвых.

Что же? Неужели, если бы ты не страдал, Павел, то и не воскрес бы? Но под воскресением понимай здесь преславное вознесение Его на облаках, потому что все воскреснут, но не все будут вознесены на облаках: грешники внизу ожидают Судию, а святые восхищаются на облаках в сретение Господа. Сказанное ты поймешь из следующего. Умер, говорит, Христос, и я умираю. Он воскрес со славой, и я стараюсь достичь такого же славного воскресения. Заметь осторожность того, который столько сделал и который выше людей: «чтобы достигнуть», говорит, ибо я еще не уверен; – настолько он смиренномудр. Об этом он говорит и в другом месте: «посему, кто думает, что он стоит, берегись, чтобы не упасть» (1Кор. 10:12); и еще: «дабы, проповедуя другим, самому не остаться недостойным» (1Кор. 9:27).

Флп. 3:12. Говорю так не потому, чтобы я уже достиг, или усовершился;

Сказав: «чтобы достигнуть», он подтверждает это, говоря: так неуверенно я сказал потому, что еще не достиг награды, еще не усовершился.

но стремлюсь, не достигну ли я, как достиг меня Христос Иисус.

Говорит: я еще нахожусь в подвиге, еще стремлюсь, не достигну ли как конца и награды. Затем, показывая, что это его долг, он прибавляет: ради сего-то «достиг меня Христос», то есть когда я был в числе погибших и отверженных, Христос меня преследовал и достиг меня бегущего, и обратил к Себе. Поэтому и сам я должен гнаться за Ним, чтобы достигнуть Его. Весьма выразительно сказал: «стремлюсь», потому что стремящийся ни на что другое не обращает внимания, кроме того, к чему стремится, все опускает из виду, даже самое дорогое и самое необходимое. Так и мы должны спешить, не обращая внимания ни на какие препятствия.

Флп. 3:13. Братия, я не почитаю себя достигшим;

Так как прежде он много похвалил филиппийцев, теперь, смиряя их помыслы, он говорит: и я, учитель ваш, еще не считаю себя достигшим полного совершенства: подобно тому, как если бы кто о бегущем сказал, что он еще не пробежал всей дистанции. Как же он говорит в другом месте: «течение совершил» (2Тим. 4:7). Но это он сказал в виду смерти.

а только, забывая заднее и простираясь вперед,

Делаю, говорит, одно, стремлюсь к одному только, чтобы всегда двигаться вперед. Я забываю совершенные мной дела и оставляю их позади, и о них вовсе не вспоминаю, и таким образом стремлюсь вперед, к тому, чего у меня еще недостает. Потому что тот, кто думает, что совершил уже поприще, тот останавливается, как бы уже все исполнил. Что же значит «простираясь»? Это значит стараться схватить что-нибудь, прежде чем достиг, значит упреждать ноги, хотя бегущие, остальным телом, наклоняясь вперед, что происходит от великого усердия.

Флп. 3:14. стремлюсь к цели, к почести вышнего звания Божия во Христе Иисусе.

Я, говорит, бегу не бесцельно, но устремляю свой взор к цели. Какая же это цель? «Почесть вышнего звания», то есть нетленного, которая на небесах; потому что подвиг происходит внизу, но венец вверху, во светлости святых. Ибо и царь, удостаивая подвижников большей почести, венчает их, призвав к горнему. С целью показать, что все делается с помощью Христа, без которой и подвиг бывает неуспешен, говорит: «во Христе Иисусе», то есть при Его содействии.

Флп. 3:15. Итак, кто из нас совершен, так должен мыслить;

Что же такое это? То, чтобы забывать заднее. Свойство совершенного человека – не считать себя совершенным; потому что совершенство заключается в том, чтобы не полагаться на себя.

если же вы о чем иначе мыслите, то и это Бог вам откроет.

Здесь Павел обнадеживает филиппийцев: если, говорит, вы думаете, что все сделали, то Бог покажет вам, как не ведающим, должное. Это сказано о совершенстве жизни и о том, чтобы они не считали себя совершенными.

Флп. 3:16. Впрочем, до чего мы достигли, так и должны мыслить и по тому правилу жить.

Что, говорит, мы доселе сделали, того и должны держаться, то есть единомыслия и мира; «и по тому правилу жить», то есть той же верой и для той же цели. Ибо правило не допускает ни прибавления, ни убавления. Итак, вы не преступайте велений Святого Духа.

Флп. 3:17. Подражайте, братия, мне и смотрите на тех, которые поступают по образу, какой имеете в нас.

Выше он сказал: «берегитесь псов», и таким образом отдалил филиппийцев от них. Теперь он приближает их к тем, которые ведут добрую жизнь; ибо это и значит: “смотрите”, то есть обращайте внимание на них и, видя в них первообраз, подражайте им; как во мне имеете вы образец, так и в них. Ибо он учил их не только словами, но и в своей жизни, и в поведении являл себя примером; в этом и состоит совершенное учение.

Флп. 3:18. Ибо многие, о которых я часто говорил вам, а теперь даже со слезами говорю,

Не называет таковых по имени, чтобы не привести в возбуждение, но все-таки дает филиппийцам понятие о них, когда говорит: «о которых я часто говорил вам». А теперь, так как зло увеличилось и распространилось, я даже не могу и вспомнить о них без слез. Видишь ли его сострадание? Он плакал не о своих собственных пороках (так как он их не имел), но о том, что другие жили, не сознавая своих пороков и в утехах.

поступают как враги креста Христова.

Некоторые лицемерно исповедывали христианство, но жили в утехах и спокойствии, их-то и называет апостол врагами креста. Потому что крест ищет души, готовой на смерть, жаждущей опасности. А они свободны от этого и живут совершенно противоположно сему. Если бы они любили крест, то любили бы жизнь крестоносную, то есть горькую. Неужели после этого мы не будем страшиться пред мыслью, что тот, кто друг роскоши, земного спокойствия и безопасности – враг креста Христова?

Флп. 3:19. Их конец – погибель, их бог – чрево,

Потому что они служат ему, как Богу, и всячески угождают ему. Для одних бог – деньги, для других – чрево; о них Павел говорит в другом месте: «будем есть и пить, ибо завтра умрем» (1Кор. 15:32). Вот новое идолослужение.

и слава их – в сраме,

Некоторые понимают это об обрезании, которое они считали славой, но которое на самом деле есть бесславие. Но это неверно; он чрез это показывает их неразумие. Ибо согрешающие должны бы стыдиться и скрываться; а они считают это для себя славой.

они мыслят о земном.

Потому что богом они имеют чрево, ничего не думая о духовном или небесном.

Флп. 3:20. Наше же жительство – на небесах, откуда мы ожидаем и Спасителя, Господа нашего Иисуса Христа.

Итак, мы должны думать о вышнем, должны стремиться к нашему отечеству, где нам назначено жить, так как Господь и Царь наш там, и оттуда мы ожидаем Его пришествия во славе Отца со святыми ангелами. Итак, и место, и лицо должны возбуждать вас к стыду.

Флп. 3:21. Который уничиженное тело наше преобразит

Многое теперь терпит наше тело: связывается, бичуется и подвергается бесчисленным бедствиям. Потому оно называется «уничиженным телом», что подлежит тлению и разрушению. Но оно преобразится, то есть, оставаясь тем же самым, облечется в нетление; потому что под преображением нужно разуметь освобождение от тления.

так, что оно будет сообразно славному Телу Его,

Так как, говорит, тело наше сделалось подобным Телу Христа чрез общение в страданиях, то оно сделается таким же и в славе Его. Ах! Что он сказал? Наше тело будет сообразно тому Телу, которому покланяются ангелы, которое сидит одесную Отца, оному преславному Телу будет подобно наше тело и так же прославится, как и оно. Итак, если и вся вселенная будет слезно оплакивать потерявших такую славу, оплачет ли она их достойно?

силою, которою Он действует и покоряет Себе все.

Так как апостол сказал о великом и почти невероятном, то поэтому говорит: не сомневайся; потому что Он имеет силу, которой совершает все и которой покорил ангелов, архангелов и демонов. Поэтому, если Он совершил столь великое, то тем более может совершить гораздо меньшее. Кто же покорил? Некоторые говорят, что Бог Отец покорил Ему, то есть Христу, все. Но это не вытекает из предыдущего, потому что апостол не говорил выше об Отце. Итак, лучше разуметь это о Христе, Который силой своей Божественности покорил Себе, то есть Своему Телу все. Не будем бояться, что мы как бы разделяем Христа; мы знаем Его, единого даже в различии Его естеств.

 

Глава четвертая

Флп. 4:1. Итак, братия мои возлюбленные и вожделенные, радость и венец мой, стойте так в Господе, возлюбленные.

Итак, говорит, хотя вы и видите их³ радующимися и прославляемыми, но вы стойте так, как стояли, в надежде, что мы прославимся со Христом, и не отступайте от этой надежды. Заметь, какими похвалами он превозносит их. “Братия”, говорит, и не просто, но «возлюбленные», и кроме того еще – «вожделенные», то есть такие, к лицезрению которых стремится душа моя. И еще: “радость”, и не просто, но и “венец”, славнее которого нет для него ничего. И прежде увещания похвалил их, и после опять. Дороги, значит, они были для Павла, если он удостаивает их такой великой чести.

Флп. 4:2. Умоляю Еводию, умоляю Синтихию мыслить то же о Господе.

Флп. 4:3. Ей, прошу и тебя, искренний сотрудник, помогай им,

Мне кажется, что эти женщины занимали выдающееся положение в тамошней Церкви. Поэтому он поручает их некоему чудному мужу, который был или братом одной из них, или же мужем. Быть может, он-то и был темничным стражем в Филиппах (Деян.16:23–40). Апостол как бы так говорит: теперь-то ты и становишься истинным братом и истинным мужем, если в деле Господнем несешь то же бремя (ζυγόν), вспомоществуя им⁴. Некоторые совершенно неправильно говорят, что Павел обращается здесь с увещанием к своей жене. Но, не говоря о многом другом, если бы это было так, то он сказал бы: γνήσια σύζυγε, а не γνήσιε.

подвизавшимся в благовествовании вместе со мною и с Климентом и с прочими сотрудниками моими,

Не мало, говорит, и они содействовали мне, хотя это было и при помощи многих других; посему апостол и говорит: «подвизавшимся вместе со мною». Подлинно, в то время церкви находились в прочном союзе между собой, потому что один другого почитал и один другому помогал. А теперь, увы! в каком состоянии мы находимся? Друг друга низвергаем, почему мы совершенно и отличаемся от живших в то время.

которых имена – в книге жизни.

Видишь ли, какую добродетель приписывает женщине? Сказанное Господом апостолам: «имена ваши написаны на небесах» (Лк. 10:20) Павел приписывает и женщинам, что и их имена вместе с прочими написаны в книге жизни, то есть в ведении и суде Божием. Или он присудил им жизнь, имея в виду веру их, подобно тому, как «неверующий уже осужден» (Ін. 3:18), и следовательно, написан в книге смерти.

Флп. 4:4. Радуйтесь всегда в Господе;

Но как же Господь говорит: «блаженны плачущие» (Мф. 5:4)? Потому что плакать таким образом – то же самое, что радоваться. Ибо не просто сказал «радуйтесь», но “в Господе”. Кто бывает с Господом, тот всегда радуется, хотя бы его предавали пыткам и терзали. “Они же”, говорит, «пошли из синедриона, радуясь, что за имя Господа Иисуса удостоились принять бесчестие» (Деян.5:41).

и еще говорю: радуйтесь.

Так как естественное положение дел причиняло скорбь, то он повторением слова показывает, что всячески следует радоваться.

Флп. 4:5. Кротость ваша да будет известна всем человекам.

Так как выше Павел осуждал некоторых как врагов креста, то теперь побуждает филиппийцев не относиться к ним враждебно, но поступать с ними милостиво, хотя бы они были и врагами.

Господь близко.

Флп. 4:6. Не заботьтесь ни о чем,

А вы завидуете тому, что те живут в удовольствии и наносят вам оскорбление, вы же находитесь в печали. «Господь близко», суд уже настал; не заботьтесь ни о чем: ни об оскорблении с их стороны, ни о вашей печали. Потому что они отдадут ответ Господу, а вы пребудете в покое.

но всегда в молитве и прошении с благодарением открывайте свои желания пред Богом.

Вот и еще утешение, именно, молитва всегдашняя, во всяком положении дел, и притом с благодарением. Потому что как станет просить кто-либо о будущем, не выразивши чувства благодарности за прежнее благодеяние? Итак, за все, даже и за то, что кажется несчастьем, должно благодарить; потому что благодарить за добро требует самая природа вещей, а за несчастье – долг благомыслящей души. Такого рода молитвы открывают желания наши пред Богом; тех же молитв, которые совершаются иначе, Он не принимает.

Флп. 4:7. и мир Божий, который превыше всякого ума, соблюдет сердца ваши и помышления ваши во Христе Иисусе.

То есть мир, который Бог устроил с человеками, превосходит всякий ум, не человеческий только, но и ангельский, – как если бы апостол сказал: Он спас или избавил нас так, что ум наш не в состоянии сего постигнуть. Ибо кто ожидал, что такие блага будут нам дарованы и что мы примиримся с Богом? Он Сам вас будет беречь и предохранять, чтобы вы даже не мыслили чего-либо дурного. Или же апостол говорит о мире, о котором Господь сказал: «мир оставляю вам» (Ін. 14:27), он будет охранять вас. Ибо и таковой мир превосходит всякий ум, так как Господь повелевает, чтобы мы имели мир со врагами и с теми, кто обижает нас. Если же мир превосходит всякий ум, не тем ли более существо дела? Выражение «во Христе Иисусе» значит: Он соблюдает вас в Себе, чтобы вам не отпасть от Него, но паче пребывать в Нем.

Флп. 4:8. Наконец, братия мои,

Говорит так, как бы спеша и не имея уже ничего общего с настоящими обстоятельствами.

что только истинно,

То есть все добродетельное, ибо зло есть ложь, равно как и наслаждение им есть ложь.

что честно,

Против тех, которые думают о земном⁵

что чисто,

Против тех, бог которых – чрево.

что любезно,

То есть Богу и людям. А последнее значит, чтобы никого не оскорблять.

что достославно, что только добродетель и похвала,

Видишь ли, он желает, чтобы они обращали внимание и на то, что касается людей; но не просто, а сказав: «что только добродетель».

о сем помышляйте.

Так как от помышлений рождаются дурные дела, то говорит: «о сем помышляйте», то есть о том, на что указано выше.

Флп. 4:9. Чему вы научились, что приняли и слышали и видели во мне,

Так как нельзя было говорить обстоятельно обо всем, о входах, выходах, слове и одежде, то говорит вообще: «чему вы научились, что слышали» посредством изустного научения, что приняли письменно и «что видели» во мне чрез самые дела. Потому что являть себя примером, как часто говорилось, есть самое лучшее учение.

то исполняйте, –

Не только помышляйте и не только говорите, как выше было сказано, но и делайте.

и Бог мира будет с вами.

То есть если вы будете исполнять это, то будете жить в спокойствии. Потому что, когда мы будем в мире с Богом, конечно, посредством добродетели, и с людьми («с ненавидящими мир я был в мире» (Пс. 119:7), то Сам Бог будет с вами. Так как, если Он ищет удаляющихся от Него, то как Он не придет к приближающемуся к Нему?

Флп. 4:10. Я весьма возрадовался в Господе, что вы уже вновь начали заботиться о мне;

Не мирской радостью возрадовался, говорит, и не житейской, но – “в Господе” не тому я возрадовался, что успокоился, но тому, что вы преуспели. Посему-то и сказал “весьма”, ибо радовался об их пользе или преуспеянии. После того, как незаметно укорил их за прошедшее время, внушая им благотворить непрестанно и всегда, он опять прикрыл этот укор; потому что слова “уже вновь” (ήδη ποτέ) указывают на продолжительное время. Словом “начали” (άνεθάλετε – опять распустились, опять дали побег или отпрыск) говорит как бы о выросших растениях, которые засохли и потом снова, расцвели. Так и вы, говорит, быв цветущими, завяли, и потом снова распустились. Таким образом, здесь и укор некий и похвала; ибо не малое дело есть увядшему процвести. Чтобы кто не подумал, что они и в остальных делах увяли, он прибавил: «заботиться о мне», то есть в одном только – заботливости о необходимом мне. Но следует спросить, каким образом тот, который сказал: «блаженнее давать, нежели принимать» (Деян.20:35), и опять в послании к Коринфянам: «для меня лучше умереть, нежели чтобы кто изничтожил похвалу мою» (1Кор. 9:15), теперь является принимающим помощь? Там он вполне основательно не принимал, именно, благодаря лжеапостолам, которые показывали вид, что не принимают, «дабы они, в чем хвалятся», говорит, «оказались такими же, как и мы» (2Кор. 11:12). Ибо не просто сказал: «похвала сия не отнимется у меня, но: в странах Ахаии» (2Кор. 11:10); потому что говорит: «другим церквам я причинял издержки» (2Кор. 11:8). Таким образом, там он не принимал по основательному рассуждению. Здесь же дающие – «возлюбленные и вожделенные», которых он огорчил бы, если бы не принял. Притом же и принимать бывает лучше ради дающих; потому что они большую получают пользу, чем приемлющие. Что же касается изречения «блаженнее давать, нежели принимать», то оно вовсе не означает запрещения принимать, но есть простое сравнение, указывающее на то, что лучше. На том основании, что золото лучше, неужели кто-нибудь запретит иметь серебро? Кроме того, апостол говорит это о труде и подаянии от труда; и подлинно нужно так делать. Но ежели не будет времени для труда, например, при наложении уз, или в случае болезни, то что тут делать? Не должно ли принимать? Я думаю, что так.

вы и прежде заботились,

То есть вы носили в сердце заботу обо мне и беспокоились обо мне; ибо это в вашем характере – заботиться обо мне.

но вам не благоприятствовали обстоятельства.

Не от нерадения вашего, говорит, зависело это, а от необходимости, то есть вы не имели в руках, сами не были богаты; от общего обычая сие заимствовано, ибо мы обыкновенно говорим: настали тесные обстоятельства, пришли теперь дурные времена.

Флп. 4:11. Говорю это не потому, что нуждаюсь, ибо я научился быть довольным тем, что у меня есть.

Видишь ли, что нелегкое дело радоваться в довольстве; для этого нужно упражнение и старание. “Научился”, говорит.

Флп. 4:12. Умею жить и в скудости, умею жить и в изобилии;

То есть умею пользоваться малым, умею переносить и голод и жажду, и также умею жить в изобилии. Но что же это за добродетель – уметь жить в изобилии? Подлинно это великая добродетель. Потому что не нужда, а изобилие многих губит, так как возбуждает очень многие и нелепые похотения. Как же Павел умел изобиловать? Он тратил достаток на других, и не радовался при изобилии, но был одинаков как в изобилии, так и в нужде, не надмеваясь первым и не стесняясь последней.

научился всему и во всем,

Я приобрел опытность во всем столь долгом течении времени, во всяком деле и во всех случайных обстоятельствах.

насыщаться и терпеть голод, быть и в обилии и в недостатке.

Израильтяне не умели «терпеть голод», ибо они роптали на Бога и говорили: «может ли Бог приготовить трапезу?» (Пс. 77:19). Но не умели и насыщаться: ибо «ел Иаков, и утучнел Израиль, и стал упрям, и оставил он Бога» (Повт. 32:15). Но Павел и христиане поступают не так. Этим он показывает, что ни прежде, когда ему не давали, он не скорбел, ни теперь, когда ему дают, он не радовался по человеческому расчету, но радовался за них, так как они сами чрез это получили пользу.

Флп. 4:13. Все могу в укрепляющем меня Иисусе Христе.

Так как он чувствовал, что многое сказал о себе, то говорит: не мое это совершенство, но давшего крепость Христа.

Флп. 4:14. Впрочем вы хорошо поступили, приняв участие в моей скорби.

Он сказал: умею быть довольным. Теперь, чтобы филиппийцы не соблазнились им, будто он не с удовольствием принял предложенное ими и даже считал это бесполезным для себя (потому что дающие обыкновенно соблазняются, когда принимающие говорят, что они не нуждаются), то он и устраняет это, говоря: «впрочем, вы хорошо поступили», то есть хотя я и не имею нужды, но, тем не менее, принял ваш дар. Обрати внимание на мудрость, как он возвышает это дело. Говоря «приняв участие в моей скорби», он этим поставил их наравне с собой. Я, говорит, действительно терплю это, а так как вы позаботились обо мне, то Бог и вас признает моими сотрудниками. Таким образом, предыдущими словами апостол разрушил их мечтание, а этими возбуждает их усердие.

Флп. 4:15. Вы знаете, Филиппийцы, что в начале благовествования, когда я вышел из Македонии, ни одна церковь не оказала мне участия подаянием и принятием, кроме вас одних;

Так как могло показаться, что он упрекнул их выше, сказав: «уже вновь начали заботиться», то теперь мудро оправдывается, говоря, что то самое, чем я, казалось бы, укорил вас, я не потому сделал, будто бы желал получить от вас что-нибудь, но потому, что вполне был уверен относительно вас, и вы сами тому были причиной, ибо вы первые из всех начали заботиться о моих нуждах. В силу этой-то уверенности в вас я как бы упрекнул вас, как оставивших прежде обычное для вас дело. И вот великая похвала ваша в том, что вы не только в начале благовествования помогали мне, не только когда я находился у вас, но и когда вышел из Македонии, то есть из ваших пределов. Не сказал, что ни одна церковь не дала мне, но «ни одна церковь не оказала мне участия даянием и принятием»; потому что суть дела заключается в общении. Ты даешь плотское, а получаешь духовное, как сказано в другом месте: «если мы посеяли в вас духовное, велико ли то, если пожнем у вас телесное?» (1Кор. 9:11). Итак, другие церкви не оказали участия в смысле даяния плотского и принятия духовного.

Флп. 4:16. вы и в Фессалонику и раз и два присылали мне на нужду.

Важная похвала их и в том, что, находясь в митрополии, он питался на счет малого города. Ибо под “нуждой” он разумеет необходимые издержки, а не утехи и роскошь.

Флп. 4:17. Говорю это не потому, чтобы я искал даяния; но ищу плода, умножающегося в пользу вашу.

Так как он высказал нечто унизительное, сказав: “на нужду”, то, дабы они по этому поводу не возгордились, он продолжает: говорю сие не потому, чтобы искал от вас подаяния, но ради вашей пользы, чтобы вы имели плод, который должен служить в вашу пользу. Видишь ли, они сами получили пользу от даяния.

Флп. 4:18. Я получил все, и избыточествую;

Так как он сказал: “не ищу”, то дабы не охладить их ревность, не сделать их более беспечными (ибо чем любомудрее благотворители, тем большей они ищут благодарности от приемлющих благодеяние), говорит: «я получил все, и избыточествую», то есть вашим даянием вы не только восполнили то, что опущено было прежде, но еще сделали больше. Сказав же “получил”, как бы о должном со стороны их, дабы они не возгордились, он опять в утешение их показывает, что они сделали даже и сверх должного, послав ему излишнее.

я доволен, получив от Епафродита посланное вами, как благовонное курение, жертву приятную, благоугодную Богу.

О, куда он вознес их дар! Не я, говорит, принял, но Бог чрез меня. Поэтому, хотя я и не имею нужды, вы об этом не беспокойтесь: потому что и Бог ни в чем не нуждался, однако принял, как и Писание говорит: «обонял Господь приятное благоухание» (Бут. 8:21), дабы мы, слыша, что Бог в этом не имеет нужды, не сделались беспечными в благовествовании.

Флп. 4:19. Бог мой да восполнит всякую нужду вашу, по богатству Своему в славе, Христом Иисусом.

Так как выше он сказал: «вам не благоприятствовали обстоятельства», то есть вы сами находились в затруднительном положении, то теперь желает им быть в довольстве. Если бы они были так мудры, как Павел, он не стал бы просить для них телесного. Но так как они были людьми, занятыми житейскими делами и имеющими некоторую привязанность к настоящим вещам, то он, снисходя к их немощи, просит для них у Бога не избытка и роскоши, а достатка в необходимом. «Да восполнит», говорит, «всякую нужду вашу», дабы не быть нам в убожестве. Затем, чтобы они не подумали, что он слишком ограничивает их, прибавил: «по богатству Своему», то есть Он может дать вам потребное в избытке и изобилии. Посему вы пользуйтесь богатством во славу Его. Выражение «Христом Иисусом» можно понимать и так, что это совершит Отец во Христе Иисусе, то есть при посредстве Христа; а можно и так: “в славе”, которая относится ко Христу Иисусу. Поэтому прибавляет следующее.

Флп. 4:20. Богу же и Отцу нашему слава во веки веков! Аминь.

Поскольку он сказал: во славу Сына, то прибавил, что слава Христа есть вместе и слава Отца.

Флп. 4:21. Приветствуйте всякого святого во Христе Иисусе.

Знак немалого благорасположения – приветствовать их посредством посланий.

Приветствуют вас находящиеся со мною братия.

Ибо с ним были многие, были, может быть, даже из самого Рима, которые, впрочем, не принимали участия в делах апостольских: таковым был только Тимофей, которого он назвал выше единодушным с собой. Тем не менее он не отказывается называть их братьями.

Флп. 4:22. Приветствуют вас все святые, а наипаче из кесарева дома.

Он одобрил и одушевил их, показав, что благочестие достигло даже до царского дома, внушая, что если находящиеся при царском дворе пренебрегали всем ради Христа, то тем более следует делать это вам – людям простым. Вместе же с тем дает знать, что о добродетели филиппийцев он говорил пред кесаревым домом; ибо иначе он не мог возбудить в последних расположения, выразившегося в приветствии.

Флп. 4:23. Благодать Господа нашего Иисуса Христа со всеми вами. Аминь.

По своему обычаю он молитвой заключает послание. И научает вместе с тем относить к благодати Христовой добродетели, какие они имеют, а не возноситься ими. Ибо тогда только и пребудет с ними благодать навсегда, если они не будут превозноситься. Да изобилует же, по благодати Христовой, и между нами как всякая другая добродетель, так преимущественно добродетель вспомоществования другим, да и мы, приемля пользу от вспомоществования всем нуждающимся, особенно же страдающим ради Бога, насладимся богатством благости Его. Ему слава и держава, ныне и присно и во веки. Аминь.

* * *

³ См. 3, 18 и 19 ст.

⁴ Намек на предыдущее слово σύζυγον – (буквально: «одно ярмо влекущий»).

⁵ Выражение «что справедливо» опущено у блж. Феофилакта.