Тлумачення на послання святого апостола Іуди
Про уважність до віри в Христа через появу нечестивих і розпусних людей. – Про майбутнє покарання їх за подобою древніх грішників і злочинців. – Горе їм за спокусу, нечестя, розпусту, хули, і лицемірство, щоб обдурити. – Про твердість тих, кому пише, у вірі та про їхнє співчуття і пощаду до ближнього у видах спасти через святе життя. – Молитва за них про освячення і чисту відвагу та славослів’я Богу.
Зміст послання святого апостола Іуди
Апостол Іуда Фаддей пише це послання до тих, які вже увірували. Привід до написання був такий. З’явилися деякі люди і вчили, що гріх байдужий, і відкидали Христа. Апостолу потрібно було писати й утвердити братів. І він, по-перше, переконує їх трудитися за віддану їм віру й перебувати в ній; потім, спростовує лжевчителів, як ошуканців, і заповідав вірянам не мати жодного спілкування з ними, знаючи, що недостатньо бути лише покликаним, а потрібно ще ходити достойно покликання. Бо хоча в давнину Господь вивів народ Свій з Єгипту, але, коли народ цей не залишився Йому вірним, погубив його. Не пощадив Господь і ангелів, які не дотримали свого чину. Тому слід віддалятися від лжевчителів. Бо й Михаїл Архангел не потерпів хули диявола. Тому апостол вчить, що лжевчителі загинуть, як содомляни. Потім викладає моральні правила, і молитвою до Господа про утвердження віруючих у вірі їхній закінчує послання.
Іуд. 1:1. Іуда, раб Іісуса Христа, брат Якова, покликаним, що освячені Богом Отцем
На мою думку, для цього апостола достатньо було, на доказ свого достоїнства, після того, як назвав себе рабом Христовим, вказати ще на родство своє з Яковом. Бо Якова всі вихваляли за його чесноти. Ця обставина мала б і цьому апостолові принести більшу довіру від слухачів до вчення слова, бо сумнівно, щоб спільник за народженням і кров’ю виявився і в моралі вельми далеким від того, з яким мав спілкування в рідстві, особливо той, хто служить одному Владиці Христу і рівномірно з єдинокровним несе тягар рабства.
і збережені Іісусом Христом:
Іуд. 1:2. милість вам і мир, і любов хай примножаться.
Господь сказав: “Ніхто не може прийти до Мене, якщо Отець, Який послав Мене, не покличе його” (Ін. 6:44). Цей блаженний чоловік показує, що нині виправдалося це слово. Бо каже, що улюблені Отцем збережені Іісусом Христом, чому й називає їх покликаними, бо вони не самі собою прийшли, а притягнуті й покликані Отцем. Він бажає, щоб їм примножилися милість, мир і любов; “милість” тому, що ми покликані Богом і сприйняті як раби Його по великодушній милості; “мир” тому, що і його дарував нам Сам Бог і Отець, примиривши з Собою нас, що образили Його, через Сина Свого Іісуса Христа; “любов” тому, що Єдинородний Син Божий віддав Себе на смерть за нас по любові до нас. Отже, апостол молить, щоб дари ці були у віруючих у надлишку, так само, як і Давид волає до Господа: “Продовж Свою милість на тих, хто знає Тебе” (Пс. 35:11). Спонукувані цими спасенними прикладами, і ми, за нелицемірної прихильності до ближнього свого, повинні жити гідно того, хто Покликав нас.
Іуд. 1:3. Улюблені! маючи старання писати вам про загальне спасіння, я визнав за потрібне написати вам благання –
Тут апостол вказує спонукання до написання послання. Саме: він пише справжнє послання, піклуючись про спасіння віруючих, щоб вони через простоту не захопилися наймерзеннішими єретиками, пише з тим, щоб через опис розпусного життя єретиків виявити їх і зробити явними для незнаючих. Про них говорив уже й апостол Петро, але апостол Іуда пише розлогіше. Каже, що вони “призначені” (ст. 4); тому що апостоли Петро і Павло писали вже, що останнім часом прийдуть спокусники такого роду (2Пет. 1:1-2,3:3; 2Тим. 3:1-8). Ще перед ними Сам Христос говорив: “стережіться, щоб вас не ввели в заблудження, бо багато прийде під іменем Моїм; не ходіть за ними” (Лк. 21:8); бо, називаючи себе християнами, вони цим ім’ям обдурять багатьох. Апостол говорить про послідовників мерзенних Миколая, Валентина і Симона. Бо вони, будучи черевоугодниками і нестриманими, надавали своєму вченню пристойного покрову, щоб знайти доступ до домівок і зачарувати жінок, які загрузли в гріхах. Вигадавши деякі нічні обряди, вони вдалися до розпусти. Від цього походить і те, що вони відкидають Господа нашого Іісуса Христа. Бо як не відкинутися Його тим, котрі нечистим життям відганяють від себе Вчителя всякої цнотливості? Бо що спільного у світла з темрявою? (2Кор. 6:14).
подвизатися за віру, раз і назавжди передану святим.
Іуд. 1:4. Бо вкралися деякі люди, що здавна призначені (προγεγραμμένους) до цього осуду, нечестиві, які благодать Бога нашого обертають у привід до розпусти і відрікаються єдиного Владики Бога і Господа нашого Іісуса Христа.
Застерігає тих, які одного разу визнали Господа нашого Іісуса Христа Спасителем і увірували в Нього, щоб подвизалися за віру. Бо, якщо ми прийняли Слово, що втілилося в людях, і однак говоримо, що Інший Той, Котрий перед віками від Отця, і Інший Той, Котрий від Матері, і що Цей – особлива особа, то як не відкидаємо єдиного Господа і Владики? Бо Господь Іісус єдиний по єднанню домобудівництва; бо предвічне Слово Боже і Бог, маючи насаджену на славу Божества плоть, сприйняту Ним від Святої Діви, від самого зачаття, є Один і Той самий Владика всіх.
Іуд. 1:5. Я хочу нагадати вам, які вже знаєте це, що Господь, визволивши народ із землі Єгипетської, потім погубив тих, що не вірували,
Іуд. 1:6. і ангелів, які не зберегли свого достоїнства, але залишили своє житло, Він зберігає у вічних кайданах, під темрявою на суд великого дня.
Іуд. 1:7. Як Содом і Гоморра та навколишні міста, які подібно до них блудодіяли і ходили за іншою плоттю, зазнавши кари вогню вічного, поставлені в приклад,–
Сказавши про розпусту нечестивих миколаїтів, валентиніанів і маркіонітів, додає й те, що Господь – визволив народ із землі єгипетської, і так далі. Цим показує, що Засновник Старого і Нового Завіту є один і той самий Бог, а не як ці мерзенні кажуть, ніби один Бог, гнівний і жорстокий, дав Старий Заповіт, а інший Бог, негнівний і людинолюбний, дав Новий Заповіт. Тим самим показує і те, що ті, хто нині робить нечестя, не залишаться непокараними, як не залишилися ті, хто вийшов з Єгипту. Бо хоча Бог чудовою Своєю силою і за клятвою отцям їхнім визволив їх від єгипетського рабства, однак, коли вони порушили закон, не залишив їх без покарання, але віддав їм належну відплату: їм анітрохи не допомогли ні благовоління Боже до предків їхніх, ні надприродна сила чудес; і ті, котрі тоді перейшли Чорне море суходолом, згодом через відступлення від віри загинули. Тих же, котрі, отримавши честь ангельської гідності, через недбальство не залишилися в первісному своєму стані, але відкинули даний їм благодаттю небесний спосіб життя, Бог сховав на покарання на суд, тобто на осудження, великого дня, бо це означає слово ” зберігає”. Чому й Господь каже: “ідіть… у вогонь… уготований дияволу і ангелам його” (Мф. 25:41). Як приклад того, що їх обійме незгасний вогонь, наводяться і жителі Содому.
“Плоттю іншою” називає чоловічу природу, яка не служить такому зляганню, щоб народжувати. Бо до такого сполучення здатна плоть жіноча, за висловом прабатька: “кість від костей моїх, і тіло від тіла мого” (Бут. 2:23), а плоть чоловіка, як сказав я, чужа такого сполучення. Та й жіноча плоть, за законами, одна для одного є своя і власна плоть, а та, що змішується з багатьма, є іншою і чужою, і в оскверненні мало відстає від чоловічої.
Іуд. 1:8. так само буде і з цими мрійниками, що оскверняють плоть, зневажають начальства і лихословлять високі власті.
Іуд. 1:9. Михаїл Архангел, коли говорив з дияволом, сперечаючись про Мойсеєве тіло, не смів промовити докірливого суду, але сказав: хай заборонить тобі Господь.
Надавши згадані зараз приклади, апостол надав можливість мати на увазі наслідок їх самому слухачеві. Який же? Якщо так вчинив Бог із цими, не подивившись на колишній їхній добрий жереб, то чи нинішніх нечестивців позбавить те, що для людей прийшов у світ Син Божий, перетерпів за них ганьбу і зазнав страждань? Ніхто не може сказати цього. Бо хоча Він людинолюбний, однак і праведний по істині, і за істинним правосуддям не помилував тих, хто згрішив, а за людинолюбством увів до Царства блудниць і митарів (Мф. 21:31). Такий випливає наслідок; але апостол опустив його, і зробив так або тому, що ми висловили до цього, або ж за прикладом святого Петра, коли він говорив: “якщо Бог не помилував ангелів, які согрішили” (2Пет. 2:4), і т. д. Так говоримо про це. Слова ж: “мрійники, які оскверняють плоть” сказані з дивовижною скромністю, бо виразом “мрійники” апостол тільки натякнув на вкрай ганебний бік справи. Виявимо її частково і наскільки пристойно, запозичивши відомості про це з твору святого Епіфанія Кіпрського, названого ним Панарієм. Він каже: ці блудники і сквернавці, ганебно з’єднуючись із жінками, не спускають сім’я в утробу, але, не закінчивши опоганення, беруть його в руки свої й одразу ж вкладають у вуста жінкам, з якими розбещувалися, і в такий спосіб нечисті відступають один від одного, уявляючи, що зробили щось велике. Цю-то нечисту жменю, за незакінченість справи, і називає апостол мрійливістю, бо подібне осквернення буває під час сну. Оскверняючи таким мерзенним приношенням плоть свою, вони ще шалено повстають проти Божественної природи, відкидаючи Її господство і володарювання над усім. Про це детальніше висловився святий Іриней, єпископ Ліонський, у творі своєму “Викриття лжеіменного розуму”. Інакше: апостол свідчить про розпусту єретиків, кажучи, що вони в житті нечисті, а в знанні вельми мерзенні. Вони, каже, “зневажають начальства”, тобто відкидають звершення таїнства Христового, – відкидають тому, що замість ангельських таїнств звершують свої скверни.
“Лихословлять високі власті” (δόξας). Під владою треба розуміти різні думки мудрих мужів, звані у знатних еллінів положеннями (θέσεις), під якими розуміють вони думки піднесені, доступні не кожному, але знайомим з філософією. Свідок сказаного нами апостол Павло. Коли афіняни привели його в ареопаг і він проповідував їм вчення про Бога, то визнали його пустословом (Діян. 17). Отже, як вчення апостолів називали марнослів’ям, так і вищесказане називали ” властями”. Тому-то, кажучи про людей богодарованих і богонатхненних, і вжив апостол Іуда слово ” власті”, як звичне і всім відоме. Інше пояснення: ” властями” називає, можливо, Старий і Новий Заповіт. Або: ” властями” називає церковну владу, яка лихословила, як дає знати в третьому посланні своєму улюблений Іоанн (3Ін. 1:9-10), котрий пише, що Діотреф обзиває їх злими словами. Оскільки апостол згадав про лихослів’я, то не одних хуліганів уціломудровує, а й усіх людей переконує не оскверняти язиків своїх таким злом, не вживати його навіть і проти гідних того, і каже: “Михаїл Архангел”, і т. ін. Він говорить ніби так: вони поспішно й нестримно лихословлять усякого, але цього не повинно бути. Бо несправедливо лихословити і тих, хто заслуговує на лихослів’я, як видно з вчинку Архангела Михаїла. Сперечаючись із дияволом про тіло Мойсеєве, він міг би докоряти дияволу за безсоромність, однак не зробив цього, а тільки сказав йому: хай заборонить тобі Бог. Інакше. Якщо так вчинив Архангел, то і ми, в суперечці з людиною, братом і єдинородним нашим, не повинні вживати лихослів’я. Суперечка ж про тіло Мойсеєве була такою. В апокрифах говориться: Архангел Михаїл служив під час поховання тіла Мойсея; диявол не допускав цього, але ставив Мойсею за провину вбивство єгиптянина і за таку провину визнавав Мойсея недостойним поховання. Апостол Іуда нагадує про це для того, щоб не тільки навчити нас не бути швидкими на лихослів’я, а й уявити нам, що всі люди, коли вийдуть з тіла, повинні дати звіт у всьому; що Бог Старого і Нового Заповіту один і Той самий; що після переходу нашого з цього світу, диявол разом зі своїми злими бісами повстає проти наших душ, бажаючи присікти їхній благополучний хід: він протидіє, а добрі ангели б’ються за них, як бачив це святий Антоній. Так могло статися і тоді. Тільки Михаїл відбив тоді диявола, заборонивши йому, але не своєю владою, а надавши суд Господу всіх, сказавши: Хай заборонить тобі Господь.
Іуд. 1:10. А ці лихословлять те, чого не знають; а що знають з природи, як безсловесні тварини, тим розтлівають себе.
Іуд. 1:11. Горе їм, бо йдуть дорогою Каїна і спокушуються мздою, як Валаам, і в упертості гинуть, як Корей.
Михаїл, каже, не потерпів хулінь диявола проти людини, тобто Мойсея, а ці складають хульні промови проти вчень, яких не знають; а що, за природним прагненням, знають змішано, як безсловесні тварини, то переслідують, як коні. Горе їм, бо вони пішли шляхом “Каїна” через братовбивство, бо, викладаючи нечестиве вчення братам, тобто однорідним людям, вбивають їх злими своїми вченнями, або: пожираючи насіння, вбивають братів своїх у можливості, тобто тих, яких насіння, доведене до зрілості, привело б до життя. Вони пішли шляхом “Валаама”, бо і своє роблять для користі, як Валаам. Пішли шляхом “Корея”, тому що, подібно до нього, будучи негідними, викрали собі вчительську гідність.
Іуд. 1:12. Такі бувають спокусою на ваших вечерях любові; бенкетуючи з вами, без страху утучняють себе. Це безводні хмари, які носить вітер; осінні дерева безплідні, двічі померлі, викинуті;
Іуд. 1:13. люті морські хвилі, що піняться соромом своїм; зірки блукаючі, яким зберігається морок темряви на віки.
У той час були ще звершувані в церквах вечері, як каже апостол Павло в посланні до Коринфян (1Кор. 11:21-22), які називалися “агапами”, або ” вечерями любові”. Вони, каже, сходяться на вечері не заради користі, яка в них міститься, але для того, щоб знайти випадок спокусити незатверджені душі, як і апостол Петро говорить у другому своєму посланні (2Пет. 2:14). Уподібнює таких людей підводному камінню, безводним хмарам, осіннім деревам і блукаючим зіркам; бо що в цих буває за природою, то єретиками робиться з волі. Як підводне каміння, трапляючись плаваючим несподівано, буває згубним для них, так і єретики заподіюють співучасникам у вечері несподіване зло. Як безводні хмари не прохолоджують дощем (бо не мають його в собі) ті місця, куди бувають занесені, гнані вітром, але наводять на них морок, так і єретики не зрошують душі зустрічаючихся їм людей спасенним вченням, але затьмарюють їх найпоганішими своїми розповідями, гнані злими властивостями бісів. Осінні дерева двічі вмирають, позбавляючись плодів і втрачаючи листя (бо сухі в цей час дерева здаються позбавленими своєї прикраси, блиску плодів і квітучої благопристойності листя). І що подібне буває і з єретиками. І вони вмирають двічі, втрачаючи свій плід через поглинання насіння і втрачаючи благопристойність розсудливого життя. Тому й викорінюються вони з раю Господнього, тобто з Церкви, і поза нею збираються і кидаються у вогонь вічний. Бо який корінь матиме той, кого за мерзенність життя всі відвертаються? Називає “зірками блукаючими”. З ними схожі єретики не в тому, ніби красуються на тверді нашої віри і крізь них проходить сонце правди, Христос, який приводить чесноти до зрілості та оживляє відданих їм вірних, а в тому, що, уявляючи себе такими, що прийняли на себе вигляд ангела світла, як першопочатківці їхні, біси (2Кор. 11:13-14), мчать тільки проти вчень Господніх, чим і тих, хто наближається до них, затьмарюють, і самим собі готують вічний морок. Уподібнює “лютим хвилям”. Мають схожість і з ними; бо, гнані духами злості, скажено і нестримно в хулах на Бога піняться своїми срамотами і закінчують непостійну і легкоруйнівну срамоту свого життя в піні гордих хулінь. Бо такою є і піна хвиль, якій вони уподібнені.
Слова “без страху” треба відносити до слів “утучняють себе”. Утучняють себе “без страху”, тобто не боячись за невміння пасти осудження, виреченого Господом: сліпаки, що ведуть сліпців, разом з пасомими і самі падають у яму (Мф. 15:14).
Іуд. 1:14. Про них пророкував і Єнох, сьомий від Адама, кажучи: ось іде Господь з тисячами святих Ангелів Своїх –
Іуд. 1:15. учинити суд над усіма і викрити між ними нечестивих у всіх ділах, які породило їхнє нечестя, і в усіх жорстоких словах, що говорили на Нього нечестиві грішники.
Іуд. 1:16. Це ті, що нарікають, нічим незадоволені і чинять за своїми похотями (нечестиво й беззаконно), уста їхні промовляють чванливі слова; вони зважають на особу задля користі.
Іуд. 1:17. Але ви, улюблені, пам’ятайте проречене Апостолами Господа нашого Іісуса Христа.
Іуд. 1:18. Вони говорили вам, що в останній час з’являться ганьбителі, що діють за своїми нечестивими похотями.
До сказаного вище додає, що і Єнох пророкував про покарання від Бога, яке їм належить в останні дні, тобто в день праведного суду Божого. Між нечестивим і грішним різниця така: нечестивий грішить у ставленні до Бога, а грішний ухиляється в справах життя від мети правди. Після цього, залишивши уподібнення нечестивих, уже самою справою приступає до викриття їх, називаючи їх нарікачами, докорячами. Нарікач – той, хто крізь зуби і несміливо пророкує неприємне йому, а докоряч – той, хто завжди і над усім сміється. Ці мерзенні суть ті, хто нарікає і докоряє. Вони – нарікачі; бо не наважуються відкрито користуватися вченням своїм, через його мерзенність, бо небезпечно оприлюднювати нечестя своє, поєднане з розпустою і хулінням. Вони докоряють, бо обмовляють все чуже і саму істину, щоб твердіше поставити своє власне зло і розпусту. Сказане вище, що єретики, подібно до Валаама, захопилися мздою, тепер пояснює словами: вони “зважають на особу” задля “користі”. Зважаюти на особу означає улесливо поводитися з начальниками.
Іуд. 1:19. Це люди, котрі відділяють себе (від єдності віри), душевні, які не мають духа.
Ось і інша вина цих мерзенних людей. Вони, каже, не тільки самі гинуть, а й викрадають вихованців Церкви (це значить “котрі відділяють”), тобто виводять їх за межі церковні, тобто за межі віри або й самої огорожі церковної. Бо зібрання свої вони показали печерами розбійників, і інших відводять від Церкви і приводять до себе. Роблять же це тому, що є люди душевні, тобто такі, що живуть за пристойністю світу. Бо ми помічали вже, що Святе Письмо має звичай назвати душею і життя. І апостол Павло каже, що душевні люди не можуть приймати того, що від Духа Божого (1Кор. 2:14). Отже, будучи душевними, вони вживають і вчення душевне, про яке сказано: “це не є мудрість, яка виходить звище, а земна, душевна, бісівська” (Як. 3:15), що не має Духа Божого.
Іуд. 1:20. А ви, улюблені, святою вашою вірою повчаючи себе, Духом Святим молячись,
Іуд. 1:21. зберігайте себе в любові Божій, чекаючи милості від Господа нашого Іісуса Христа для вічного життя.
Іуд. 1:22. І до одних будьте милостиві, з розсудливістю,
Іуд. 1:23. а інших страхом спасайте, вихоплюючи з вогню;
Душевні, каже, чинять так, як ми виклали. А ви повчайте себе на Святому Дусі і на святійшій вірі вашій, тобто оновлюйте себе в Дусі Святому, тобто проводьте збори свої в молитовних будівлях своїх за вченням Духа Святого. І самі себе в любові Божій “зберігайте”, тобто зберігайте, чекаючи милості від Господа, Який в останній день віддасть вам життя вічне. А тих, якщо вони віддаляються від вас, викривайте, тобто виявляйте нечестя їхнє перед усіма; якщо ж вони мають схильність до зцілення, то не відштовхуйте їх, а приймайте за милістю любові своєї, спасаючи їх від вогню, що загрожує їм. Приймайте ж їх з милістю і зі страхом, остерігаючись, щоб прийняття їх, при безтурботній вашій прихильності до них, не стало причиною загибелі для вас самих, тому що вони і твердих у вірі захоплюють в розлиття свого нечестя, а зло зручно переймається.
викривайте ж зі страхом, гидуючи навіть одежею, що осквернена плоттю.
Іуд. 1:24. Тому ж, Хто може зберегти вас від падіння і поставити перед славою Своєю непорочними в радості,
Іуд. 1:25. Єдиному Премудрому Богу, Спасителю нашому через Іісуса Христа Господа нашого, слава і велич, сила і влада споконвіків, нині і на всі віки. Амінь.
Отже, приймайте їх, але приступайте до них зі страхом, тобто з обережністю, і з милістю до них самих з’єднуйте ненависть до їхніх скверних справ; навіть до одягу, опоганеного їхньою плоттю, майте огиду й відразу, бо через дотик до плоті вона й сама стає скверною. Або: приймаючи їх, страхом майбутнього покарання готуйте їх до того, щоб покаялися і виявилися гідними помилування. Осквернений одяг є життя, осквернене багатьма злочинами внаслідок плотської пристрасті. Бо про кожну людину дізнаються, праведний він чи неправедний, за способом життя, немов за одягом. Один має чистий одяг, доброчесне життя; інший – осквернений, життя зі справами злими. Або, краще: одяг, осквернений плоттю, є такий навик і настрій совісті, який розбещує душу пам’ятанням про порочні рухи й дії плоті, дивлячись на які постійно, як на одяг свій, душа наповнюється смородом пристрастей. Бо як від Духа через чесноти, що поступово додаються одна до одної, утворюється для душі одяг нетління, зодягнувшись у який, вона стає прекрасною та преславною, так і від плоті, через поступове приєднання одних пристрастей до інших, утворюється деякий нечистий та опоганений одяг, який сам по собі показує властивості душі та надає їй іншого вигляду й образу, а не Божого. Сказавши це, апостол завершує послання своє молитвою, як печаткою.
Кінець послання святого апостола Іуди.
О внимательности к вере во Христа по причине появления нечестивых и развратных людей. – О предстоящем наказании их по подобию древних грешников и злодеев. – Горе им за соблазн, нечестие, разврат, хулы, и лицемерие, чтобы обмануть. – О твердости тех, кому пишет, в вере и о их сочувствии и пощаде к ближнему в видах спасти чрез святую жизнь. – Молитва за них об освящении и чистом дерзновении и славословие Богу.
Содержание послания святого апостола Иуды
Апостол Иуда Фаддей пишет это послание к тем, которые уже уверовали. Повод к написанию был следующий. Появились некоторые люди и учили, что грех безразличен, и отвергали Христа. Апостолу нужно было писать и утвердить братьев. И он, во-первых, убеждает их подвизаться за преданную им веру и пребывать в ней; потом, опровергает лжеучителей, как обманщиков, и заповедует верующим не иметь никакого общения с ними, зная, что недостаточно быть только призванным, но нужно еще ходить достойно призвания. Ибо хотя в древности Господь вывел народ Свой из Египта, но, когда народ этот не пребыл Ему верен, погубил его. Не пощадил Господь и ангелов, не соблюдших своего чина. Поэтому должно удаляться от лжеучителей. Ибо и Михаил Архангел не потерпел хулы диавола. Посему апостол учит, что лжеучители погибнут, как содомляне. Потом преподает нравственные правила, и молитвой ко Господу об утверждении верующих в вере их оканчивает послание.
Іуд. 1:1. Иуда, раб Иисуса Христа, брат Иакова, призванным, которые освящены Богом Отцем
По моему мнению, для этого апостола достаточно было, в доказательство своего достоинства, после того, как назвал себя рабом Христовым, указать еще на родство свое с Иаковом. Ибо Иакова все восхваляли за его добродетель. Это обстоятельство должно было и этому апостолу доставить большее доверие от слушателей к учению слова, так как сомнительно, чтобы общник в рождении и крови оказался и в нравах весьма далеким от того, с которым имел общение в родстве, особенно тот, кто служит одному Владыке Христу и равномерно с единокровным несет бремя рабства.
и сохранены Иисусом Христом:
Іуд. 1:2. милость вам и мир и любовь да умножатся.
Господь сказал: «никто не может придти ко Мне, если не привлечет его Отец Мой» (Ін. 6:44). Этот блаженный муж показывает, что ныне оправдалось это слово. Ибо говорит, что любимые Отцом сохранены Иисусом Христом, почему и называет их призванными, так как они не сами собой пришли, но привлечены и призваны Отцом. Он желает, чтобы им умножились милость, мир и любовь; «милость» потому, что мы призваны Богом и восприняты в рабы Его по благоутробию милости; «мир» потому, что и его даровал нам Сам Бог и Отец, примирив с Собой нас, оскорбивших Его, чрез Сына Своего Иисуса Христа; «любовь» потому, что Единородный Сын Божий предал Себя на смерть за нас по любви к нам. Итак, апостол молит, чтобы дары эти были у верующих в избытке, подобно как и Давид взывает ко Господу: «продли милость Свою к знающим Тебя» (Пс. 35:11). Побуждаемые этими спасительными примерами, и мы, при нелицемерном расположении к ближнему своему, должны жить достойно Призвавшего нас.
Іуд. 1:3. Возлюбленные! имея все усердие писать вам об общем спасении, я почел за нужное написать вам увещание –
Здесь апостол указывает побуждение к написанию послания. Именно: он пишет настоящее послание, заботясь о спасении верующих, чтобы они по простоте не увлеклись гнуснейшими еретиками, пишет с тем, чтобы чрез описание развратной жизни еретиков обнаружить их и сделать явными для незнающих. О них говорил уже и апостол Петр, но апостол Иуда пишет пространнее. Говорит, что они «предназначены» (ст. 4); потому что апостолы Петр и Павел писали уже, что в последнее время придут обольстители такого рода (2Пет. 1:1-2,3:3; 2Тим. 3:1-8). Еще прежде них Сам Христос говорил: «многие придут под именем Моим и многих прельстят; не ходите в след их» (Лк. 21:8); потому что, называя себя христианами, они этим именем обманут многих. Апостол говорит о последователях гнуснейших Николая, Валентина и Симона. Ибо они, будучи чревоугодниками и невоздержанными, придавали своему учению благовидный покров, чтобы найти доступ в дома и пленить женщин, погрязших в грехах. Выдумав некоторые ночные обряды, они предались разврату. От этого происходит и то, что они отвергают Господа нашего Иисуса Христа. Ибо как не отвергнуться Его тем, кои нечистой жизнью отгоняют от себя Учителя всякого целомудрия? Ибо что общего у света с тьмой? (2Кор. 6:14).
подвизаться за веру, однажды преданную святым.
Іуд. 1:4. Ибо вкрались некоторые люди, издревле предназначенные (προγεγραμμένους) к сему осуждению, нечестивые, обращающие благодать Бога нашего в повод к распутству и отвергающиеся единого Владыки Бога и Господа нашего Иисуса Христа.
Увещевает тех, которые однажды признали Господа нашего Иисуса Христа Спасителем и уверовали в Него, чтобы подвизались за веру. Ибо, если мы приняли вочеловечившееся Слово и однако говорим, что Иной Тот, Который прежде веков от Отца, и Иной Тот, Который от Матери, и что Сей – особое лице, то как не отвергаемся единого Господа и Владыки? Ибо Господь Иисус един по единению домостроительства; потому что предвечное Слово Божие и Бог, имея насажденную в славу Божества плоть, воспринятую Им от Святой Девы, с самого зачатия, есть Один и Тот же Владыка всех.
Іуд. 1:5. Я хочу напомнить вам, уже знающим это, что Господь, избавив народ из земли Египетской, потом неверовавших погубил,
Іуд. 1:6. и ангелов, не сохранивших своего достоинства, но оставивших свое жилище, соблюдает в вечных узах, под мраком, на суд великого дня.
Іуд. 1:7. Как Содом и Гоморра и окрестные города, подобно им блудодействовавшие и ходившие за иною плотью, подвергшись казни огня вечного, поставлены в пример, –
Сказав о разврате нечестивых николаитов, валентиниан и маркионитов, присовокупляет и то, что Господь – избавил народ из земли египетской, и так далее. Этим показывает, что Основатель Ветхого и Нового Завета есть один и тот же Бог, а не как эти гнусные говорят, будто один Бог, гневный и жестокий, дал Ветхий Завет, а другой Бог, негневный и человеколюбивый, дал Новый Завет. Тем же показывает и то, что ныне нечествующие не останутся ненаказанными, как не остались вышедшие из Египта. Ибо хотя Бог превосходной Своею силой и по клятве отцам их освободил их от египетского рабства, однако, когда они преступили закон, не оставил их без наказания, но воздал им должное возмездие: им нисколько не помогли ни благоволение Божие к предкам их, ни сверхъестественная сила чудес; и те, кои тогда перешли Чермное море посуху, впоследствии за отступления от веры погибли. Тех же, которые, получив честь ангельского достоинства, по нерадению не пребыли в первоначальном своем состоянии, но отринули данный им благостью небесный образ жизни, Бог сокрыл в наказание на суд, то есть на осуждение, великого дня; ибо это значит слово «соблюдает». Почему и Господь говорит: «идите в огонь, уготованный диаволу и ангелам его» (Мф. 25:41). В пример того, что их обнимет неугасающий огонь, приводятся и жители Содома.
«Плотью иной» называет мужескую природу, как не служащую такому соитию, чтобы рождать. Ибо к такому соитию способна плоть женская, по изречению прародителя: «кость от костей моих и плоть от плоти моей» (Бут. 2:23), а плоть мужчины, как сказал я, чужда такого соития. Да и женская плоть, по законам, одна для одного есть своя и собственная плоть, а смешивающаяся со многими есть иная и чужая и в сквернении мало отстающая от мужеской.
Іуд. 1:8. так точно будет и с сими мечтателями, которые оскверняют плоть, отвергают начальства и злословят высокие власти.
Іуд. 1:9. Михаил Архангел, когда говорил с диаволом, споря о Моисеевом теле, не смел произнести укоризненного суда, но сказал: «да запретит тебе Господь».
Выставив упомянутые сейчас примеры, апостол предоставил подразумевать следствие их самому слушателю. Какое же? Если так поступил Бог с этими, не посмотрев на прежний их хороший жребий, то ужели нынешних нечестивцев избавит то, что для людей пришел в мир Сын Божий, претерпел за них поношение и понес страдания? Никто не может сказать этого. Ибо хотя Он человеколюбив, однако и праведен по истине, и по истинному правосудию не пощадил согрешивших, а по человеколюбию ввел в Царство блудниц и мытарей (Мф. 21:31). Такое вытекает следствие; но апостол опустил оное, и сделал так или потому, что мы высказали пред сим, или же по примеру святого Петра, когда он говорил: «если Бог ангелов согрешивших не пощадил» (2Пет. 2:4), и т. д. Так говорим об этом. Слова же: «мечтатели, которые оскверняют плоть» сказаны с удивительной скромностью; ибо выражением «мечтатели» апостол только намекнул на крайне постыдную сторону дела. Обнаружим ее отчасти и насколько прилично, заимствовав сведения об этом из сочинения святого Епифания Кипрского, названного им Панарием. Он говорит: эти блудники и сквернавцы, постыдно соединяясь с женщинами, не спускают семя в утробу, но, не докончив осквернения, берут его в руки свои и тотчас влагают в уста женщинам, с которыми растлевались, и таким образом нечистые отступают друг от друга, воображая, что сделали что-то великое. Эту-то нечистую пригоршню, за неоконченность дела, и называет апостол мечтательностью, ибо подобное осквернение бывает во время сна. Оскверняя таким гнусным приношением плоть свою, они еще безумно восстают против Божеской природы, отвергая Ее господство и владычество над всем. Об этом пространнее высказался святой Ириней, епископ Лионский, в сочинении своем «обличение лжеименного разума». Иначе: апостол свидетельствует о разврате еретиков, говоря, что они в жизни нечисты, а в знании весьма гнусны. Они, говорит, «отвергают начальства», то есть отвергают совершение таинства Христова, – отвергают потому, что вместо ангельских таинств совершают свои скверны.
«Злословят высокие власти» (δόξας). Под властями должно разуметь разные мнения мудрых мужей, называемые у знатных эллинов положениями (θέσεις), под которыми разумеют они мнения возвышенные, доступные не всякому, но знакомым с философией. Свидетель сказанного нами апостол Павел. Когда афиняне привели его в ареопаг и он проповедал им учение о Боге, то сочли его пустословом (Деян. 17). Итак, как учение апостолов называли пустословием, так и вышесказанное называли «властями». Поэтому-то, говоря о людях богодарованных и богодухновенных, и употребил апостол Иуда слово «власти», как обычное и всем известное. Другое объяснение: «властями» называет, может быть, Ветхий и Новый Завет. Или: «властями» называет церковные власти, которые злословили, как дает знать в третьем послании своем возлюбленный Иоанн (3Ін. 1:9-10), который пишет, что Диотреф поносит их злыми словами. Так как апостол упомянул о злословии, то не одних хульников уцеломудривает, но и всех людей убеждает не осквернять языков своих таким злом, не употреблять его даже и против достойных оного, и говорит: «Михаил Архангел», и т.д. Он говорит как бы так: они поспешно и неудержимо злословят всякого, но этого не должно быть. Ибо несправедливо злословить и заслуживающих злословия, как видно из поступка Архангела Михаила. Споря с диаволом о теле Моисеевом, он мог бы упрекнуть диавола за бесстыдство, однако не сделал этого, а только сказал ему: Бог да запретит тебе, диавол! Иначе. Если так поступил Архангел, то и мы, в споре с человеком, братом и единородным нашим, не должны употреблять злословия. Спор же о теле Моисеевом был такой. В апокрифах говорится: Архангел Михаил служил при погребении тела Моисеева; диавол не допускал этого, но поставлял Моисею в вину убийство египтянина и за такую вину признавал Моисея недостойным погребения. Апостол Иуда напоминает об этом для того, чтобы не только научить нас не быть скорыми на злословие, но и представить нам, что все люди, по исходе из тела, должны дать отчет во всем; что Бог Ветхого и Нового Завета один и Тот же; что, по переходе нашем из здешнего мира, диавол вместе со своими злыми бесами восстает против наших душ, желая пресечь их благополучное шествие: он противодействует, а добрые ангелы сражаются за них, как видел это святой Антоний. Так могло случиться и тогда. Только Михаил отразил тогда диавола, запретив ему, но не своею властью, а предоставив суд Господу всех, сказав: Бог да запретит тебе, диавол!
Іуд. 1:10. А сии злословят то, чего не знают; что же по природе, как бессловесные животные, знают, тем растлевают себя.
Іуд. 1:11. Горе им, потому что идут путем Каиновым, предаются обольщению мзды, как Валаам, и в упорстве погибают, как Корей.
Михаил, говорит, не потерпел хулений диавола против человека, то есть Моисея, а эти слагают хульные речи против учений, которых не знают; а что, по естественному стремлению, знают смешанно, как бессловесные животные, то преследуют, как кони. Горе им, потому что они пошли путем «Каина» чрез братоубийство; ибо, преподавая нечестивое учение братьям, то есть единородным человекам, убивают их злыми своими учениями, или: пожирая семя, убивают братьев своих в возможности, то есть тех, которых семя, доведенное до зрелости, привело бы в жизнь. Они пошли путем «Валаама», потому что и свое делают для корысти, как Валаам. Пошли путем «Корея», потому что, подобно ему, будучи недостойны, похитили себе учительское достоинство.
Іуд. 1:12. Таковые бывают соблазном на ваших вечерях любви; пиршествуя с вами, без страха утучняют себя. Это безводные облака, носимые ветром; осенние деревья, бесплодные, дважды умершие, исторгнутые;
Іуд. 1:13. свирепые морские волны, пенящиеся срамотами своими; звезды блуждающие, которым блюдется мрак тьмы на веки.
В то время были еще совершаемы в церквах вечери, как говорит апостол Павел в послании к Коринфянам (1Кор. 11:21-22), называвшиеся «агапами», или «вечерями любви». Они, говорит, сходятся на вечери не ради пользы, в них заключающейся, но для того, чтобы найти случай обольстить неутвержденные души, как и апостол Петр говорит во втором своем послании (2Пет. 2:14). Уподобляет таких людей подводным камням, безводным облакам, осенним деревьям и блуждающим звездам; ибо что у сих бывает по естеству, то еретиками делается по произволению. Как подводные камни, попадаясь плавающим неожиданно, бывают пагубны для них, так и еретики причиняют соучастникам в вечери неожиданное зло. Как безводные облака не прохлаждают дождем (ибо не имеют его в себе) те места, куда бывают занесены, гонимые ветром, но наводят на них мрак, так и еретики не орошают душ встречающихся им людей спасительным учением, но омрачают их самыми скверными своими повествованиями, гонимые злыми свойствами бесов. Осенние деревья дважды умирают, лишаясь плодов и теряя листья (ибо сухие в это время деревья кажутся лишенными своего украшения, блеска плодов и цветущего благоприличия листьев). И что подобное бывает и с еретиками. И они умирают дважды, теряя свой плод чрез поглощение семени и лишаясь благоприличия благоразумной жизни. Поэтому и искореняются они из рая Господня, то есть из Церкви, и вне ее собираются и бросаются в огонь вечный. Ибо какой корень будет иметь тот, кого за гнусность жизни все отвращаются? Называет «звездами блуждающими». С ними сходны еретики не в том, будто красуются на тверди нашей веры и чрез них проходит солнце правды, Христос, приводящий добродетели в зрелость и оживотворяющий преданных им верных, но в том, что, представляясь принявшими на себя вид ангела света, как первоначальники их, бесы (2Кор. 11:13-14), несутся только против учений Господа, чем и приближающихся к ним омрачают, и самим себе приготовляют вечный мрак. Уподобляет «свирепым волнам». Имеют сходство и с ними; ибо, гонимые духами злобы, бешено и неудержимо в хулах на Бога пенятся своими срамотами и оканчивают непостоянную и удоборазрушимую срамоту своей жизни в пене гордых хулений. Ибо такова и пена волн, которой они уподоблены.
Слова «без страха» должно относить к словам «утучняют себя». Утучняют себя «без страха», то есть не страшась за неумение пасти осуждения, изреченного Господом: слепцы, водящие слепцов, вместе с пасомыми и сами падают в яму (Мф. 15:14).
Іуд. 1:14. О них пророчествовал и Енох, седьмый от Адама, говоря: «се, идет Господь со тьмами святых Ангелов Своих –
Іуд. 1:15. сотворить суд над всеми и обличить всех между ними нечестивых во всех делах, которые произвело их нечестие, и во всех жестоких словах, которые произносили на Него нечестивые грешники».
Іуд. 1:16. Это ропотники, ничем не довольные, поступающие по своим похотям (нечестиво и беззаконно) уста их произносят надутые слова; они оказывают лицеприятие для корысти.
Іуд. 1:17. Но вы, возлюбленные, помните предсказанное Апостолами Господа нашего Иисуса Христа.
Іуд. 1:18. Они говорили вам, что в последнее время появятся ругатели, поступающие по своим нечестивым похотям.
К сказанному выше присовокупляет, что и Енох пророчествовал о предлежащем им наказании от Бога в последние дни, то есть в день праведного суда Божия. Между нечестивым и грешным разность такая: нечестивый грешит в отношении к Богу, а грешный уклоняется в делах жизни от цели правды. После сего, оставив уподобление нечестивых, уже самым делом приступает к обличению их, называя их ропотниками, укорителями. Ропотник – тот, кто сквозь зубы и несмело порицает неприятное ему, а укоритель – тот, кто всегда и над всем смеется. Эти гнусные суть ропотники и укорители. Они – ропотники; ибо не дерзают открыто пользоваться учением своим, по его гнусности, так как небезопасно обнародовать нечестие свое, соединенное с развратом и хулением. Они укорители, потому что клевещут на все чужое и на самую истину, чтобы тверже поставить свое собственное зло и разврат. Сказанное выше, что еретики, подобно Валааму, увлеклись мздой, теперь поясняет словами: они «оказывают лицеприятие» для «корысти». Оказывать лицеприятие значит льстиво обращаться с начальниками.
Іуд. 1:19. Это люди, отделяющие себя (от единства веры), душевные, не имеющие духа.
Вот и иная вина этих гнуснейших людей. Они, говорит, не только сами гибнут, но и похищают питомцев Церкви (это значит «отделяющие»), то есть выводят их за пределы церковные, то есть пределы веры или и самой ограды церковной. Ибо собрания свои они показали пещерами разбойников, и других отводят от Церкви и приводят к себе. Делают же это потому, что суть люди душевные, то есть живущие по приличию мира. Ибо мы замечали уже, что Священное Писание имеет обычай назвать душою и жизнь. И апостол Павел говорит, что душевные люди не могут принимать того, что от Духа Божия (1Кор. 2:14). Итак, будучи душевными, они употребляют и учение душевное, о котором сказано: «это не есть мудрость, нисходящая свыше, но земная, душевная, бесовская» (Як. 3:15), не имеющая Духа Божия.
Іуд. 1:20. А вы, возлюбленные, назидая себя на святейшей вере вашей, молясь Духом Святым,
Іуд. 1:21. сохраняйте себя в любви Божией, ожидая милости от Господа нашего Иисуса Христа, для вечной жизни.
Іуд. 1:22. И к одним будьте милостивы, с рассмотрением,
Іуд. 1:23. а других страхом спасайте, исторгая из огня,
Душевные, говорит, поступают так, как мы изложили. А вы назидайте себя на Святом Духе и на святейшей вере вашей, то есть обновляйте себя в Духе Святом, то есть совершайте собрания свои в молитвенных зданиях своих по учению Духа Святого. И сами себя в любви Божией «соблюдайте», то есть сохраняйте, ожидая милости от Господа, Который в последний день воздаст вам жизнь вечную. А тех, если они удаляются от вас, обличайте, то есть обнаруживайте нечестие их пред всеми; если же они располагаются к уврачеванию, то не отталкивайте их, но принимайте по милости любви своей, спасая их от угрожающего им огня. Принимайте же их с милостью и со страхом, остерегаясь, чтобы принятие их, при беспечном вашем расположении к ним, не сделалось причиной погибели для вас самих, потому что они и твердых в вере увлекают в разлитие своего нечестия, а зло удобно перенимается.
обличайте же со страхом, гнушаясь даже одеждою, которая осквернена плотью.
Іуд. 1:24. Могущему же соблюсти вас от падения и поставить пред славою Своею непорочными в радости,
Іуд. 1:25. Единому Премудрому Богу, Спасителю нашему чрез Иисуса Христа Господа нашего, слава и величие, сила и власть прежде всех веков, ныне и во все веки. Аминь.
Итак, принимайте их, но приступайте к ним со страхом, то есть с осторожностью, и с милостью к ним самим соединяйте ненависть к их скверным делам; даже к одежде, оскверненной плотью их, имейте омерзение и отвращение, потому что чрез прикосновение к плоти она и сама становится скверной. Или: принимая их, страхом будущего наказания приготовляйте их к тому, чтобы раскаялись и оказались достойными помилования. Оскверненная одежда есть жизнь, оскверненная многими преступлениями вследствие плотской страсти. Ибо о каждом человеке узнают, праведен он или неправеден, по образу жизни, как бы по одежде. Один имеет чистую одежду, добродетельную жизнь; другой – оскверненную, жизнь с делами злыми. Или, лучше: одежда, оскверненная плотью, есть такой навык и настроение совести, который развращает душу памятованием о порочных движениях и действиях плоти, смотря на которые постоянно, как на одежду свою, душа наполняется зловонием страстей. Ибо как от Духа чрез добродетели, постепенно прилагаемые одна к другой, образуется для души одежда нетления, облекшись в которую она становится прекрасной и преславной, так и от плоти, чрез постепенное присоединение одних страстей к другим, образуется некоторая нечистая и оскверненная одежда, сама собой показывающая свойства души и придающая ей иной вид и образ, а не Божий. Сказав это, апостол заключает послание свое молитвой, как печатью.
Конец послания святого апостола Иуды.
