Святитель Ігнатій Маріупольський, митрополит Готфейський і Кефайський

Місяця лютого на 3-й день

Ось уже понад два століття на березі Азовського моря стоїть славне місто Маріуполь. Назване воно на честь Пресвятої Богородиці – Діви Марії. Засновником Маріуполя є святитель Ігнатій Маріупольський, митрополит Готфейський і Кефайський.

У важкі дні страждань кримських греків, які перебувають під ярмом жорстокого агарянського нечестя, коли невідворотно нависла над ними загроза знищення за сповідування віри Христової, Бог послав їм великого святителя, Свого відданого слугу.

І той усім серцем і розумінням полюбив Бога і ближнього і став для страждальців тим Мойсеєм, який повернув їм право на життя, позбавив від смертельної загрози, яка нависла, від рук мусульманських правителів.Ще за життя митрополит Ігнатій говорив: “Через Церкву і від Церкви виходить вже небесне благословення і очевидний успіх на всякі людські справи, роботи і підприємства”. Обранець Божий народився в Греції на острові Фермія у знатному благочестивому роді Газадіні на початку 10-х років XVIII століття. Виховуючись з юних років на Святій горі Афон, де чернечий подвиг ніс один з його близьких родичів, він усім серцем сприйняв чернече житіє з зреченням від мирської суєти. Тому ще в юних літах він приймає чернечий постриг з ім’ям Ігнатій. Пройшовши всі ієрархічні ступені священства, аж до єпископського сану, він проявив себе як добрий пастир, за що здобув любов і повагу пасомих. І Константинопольський Патріарх відзначив добре служіння на ниві Божій, поставивши Ігнатія на посаду члена Патріаршого Синкліту. Сучасники характеризували його як “чоловіка чесного, богобоязливого, доброї вдачі, скромного за зовнішнім виглядом і поведінкою, цнотливого, пильного, такого, що поводиться, пристойно до ангельського образу, благочестивого, який володів достатнім досвідом у веденні церковних справ і вирізнявся багатими природними здібностями. У 1769 році Владика стає наступником спочилого в Бозі Преосвященного Гедеона і очолює в Тавриді Готфейсько-Кефайську кафедру. Саме тут належить йому здійснити велику справу виходу православних греків із татарського Криму в християнську землю Приазов’я. Він оселився в скиту біля грецького селища Маріанополя – неподалік Бахчисарая, де була резиденція кримських ханів. Сім важких років керував тут кафедрою святитель Ігнатій, підносячи слізькі молитви біля престолу Божого за гноблену паству. Усвідомлюючи навислу над православними загрозу духовного і фізичного знищення, він почав переговори з російським урядом і домігся прийняття в російське підданство кримських християн. 23 квітня (6 травня н. ст.) 1778 року, у день пам’яті святого великомученика і звитяжця Георгія, у печерній церкві Свято-Успенського скиту він закликав вірних почати підготовку до виходу з країни рабства і приниження. Гінці по всьому півострову сповістили одновірців, і не знайшлося жодного зрадника, тому турецько-татарська влада Криму нічого не дізналася про підготовку до події і не зуміла їй завадити. У червні, залишивши свої домівки і могили предків, з великою святинею – іконою Божої Матері “Одигідрія”, що перебувала в Бахчисарайському Успенському монастирі, – вони вийшли в дорогу.

Військовою стороною справи керував Олександр Суворов, а духовно-адміністративною – Владика Ігнатій. Понад тридцять тисяч людей покинули межі турецько-татарського Криму. За проявлені подвиги та мужність імператриця Катерина нагородила святителя високою нагородою – діамантовою панагією. Завдяки молитвам архіпастиря, біженці під час мандрів подолали і труднощі, і страшні хвороби.

Так, коли наздогнала їх у дорозі невідома страшна епідемія, він молився священномученикові Харлампію, який перед цим йому з’явився у видінні. На російському березі Азовського моря, де зупинилися переселенці, з благословення митрополита Ігнатія було закладено місто Маріуполь.

Тут заснував він нову кафедру як правлячий архієрей під омофором Російської Православної Церкви. Місто будувалося на честь Цариці Небесної – їхньої Покровительки на шляху прямування і подальшого життя на новому місці. Ставши російськими підданими і вільними людьми, живучи під заступництвом і захистом Православної держави, кримські біженці тепер уже безперешкодно могли сповідувати віру Христову.

Найпершою турботою митрополита Ігнатія стало влаштування духовного життя пасомих. Але тяготи і поневіряння на новому місці, небезпека нападу від турецького десанту, який нерідко висаджувався на узбережжі з метою повернути своїх рабів, що втекли, – все це викликало нарікання і малодушність людей. Вони почали звинувачувати святителя у всіх своїх бідах і негараздах. Це важке випробування святитель переміг молитвою і лагідністю. Він оселився за шість верст від міста в побудованій ним кам’яній келії.

16 лютого 1786 року після двотижневої хвороби Владика відійшов до Господа. Похований він був сидячим у кріслі (за грецьким звичаєм) у першому маріупольському храмі – у соборі святого Харлампія, що пізніше називався Катерининською (грецькою) церквою. Над місцем поховання було встановлено балдахін.

Через деякий час ім’я святителя, яке досі перебувало в напівзабутті, знову пробудило вдячну пам’ять про нього у православних Приазов’я. Панахиди на могилі праведника збирали безліч людей, проводилися читання та історичні дослідження про його життя і праці.

Але прийшли роки страшного атеїстичного тоталітарного лихоліття, нехтування святинь і гонінь на Святу Віру Христову. Храм, у якому перебували мощі святителя, було зруйновано, а самі мощі перенесено в підвал краєзнавчого музею.

Під час окупації, коли знову було відкрито храми, мощі Ігнатія Маріупольського перенесли в церковну будівлю. Ось як згадує про це священик Василь Мултих:

“Про те, що в підвалі краєзнавчого музею знаходяться святі мощі митрополита Ігнатія, засипані сміттям, майже ніхто не знав. Там вони перебували з дня закриття грецької Церкви. Коли стало відомо про їхнє місцезнаходження, вирішили їх підняти з підвалу. Під час окупації в одному з клубів на Маріїнську було відкрито парафію, в якій служили два оптинські ченці: архімандрит Димитрій та ієромонах Ананій. Благочинний о. Кипріан доручив цим двом ченцям привести до ладу святі мощі. Вони пішли в підвал музею й упевнилися, що мощі перебувають там. Потім, коли пішли вдруге, взяли мене із собою. Коли ми спустилися в підвал, я побачив, що святі мощі митрополита Ігнатія нетлінні. Важко було уявити, що 155 років тому його душа залишила це тіло; якби не сміття і та навколишня обстановка, можна було б подумати, що, сидячи в кріслі, Святитель глибоко заснув. Він сидів у кріслі в тому положенні, що і в момент вилучення безбожниками з грецької Церкви. Сива голова була нахилена трохи в правий бік, ліва рука звисала, а права спочивала на поручні крісла. Борідка у Святителя була рідкісна, саме вбрання прийшло в старий стан. Звільнивши мощі від сміття, ми зрозуміли, що самим нам їх не підняти. Тому, наступного дня, запросивши кількох богобоязливих людей собі на допомогу, підняли святі мощі наверх, у фойє музею. З ієромонахом Ананієм очистили щіточкою їх від пилу. Потім узяли святу воду і ваткою, обережно витерли руки, обличчя, голову, о. Димитрій і ієромонах Ананій. Димитрій та ієромонах Ананій пошили архієрейське облачення і митру. Коли все було готово, оголосили про перенесення Святих Мощей у Кафедральний Собор. Того дня зібралося безліч народу і за участю хору, духовенства, святі мощі урочисто перенесли до Собору. На кілька днів вони були доступні для поклоніння, потім їх перенесли до каплиці, яка була влаштована всередині Собору. На каплиці була ікона св. Ігнатія Богоносця і біла мармурова дошка, якою було вкрито свого часу могилу Святителя в грецькій Церкві, з наступним написом: “Тут спочивають останки митрополита Ігнатія Готфейсько-Кафайсько-Маріупольського”. Щопонеділка за святителем Ігнатієм служили панахиду”.

Під час звільнення Маріуполя німці підпалили місто. Воно горіло, а разом із ним горіли і святі мощі: “Під час відступу німці підпалили безліч будівель, до числа яких входила п’ятиповерхівка, де знаходився Кафедральний Собор. Я не можу передати стан моєї душі, побачивши палаючий храм, а також святі мощі, що знаходилися там. Жах охоплював мене при думці, що там, у Кафедральному Соборі, у вогні, гине остання святиня нашого багатостраждального народу (приазовських греків). Я не міг дочекатися того дня, коли вщухне полум’я. Щодня я приходив до будівлі з однією метою, швидше увійти в неї, щоб врятувати мощі. Мама помітила, що я щоранку йду з дому, а їй нічого не кажу. Вона сильно хвилювалася, у місті ще було чути постріли. Мама запитала: “Вася, куди ти постійно йдеш, а мені нічого не кажеш”? Я пояснив їй, що хочу врятувати останки митрополита Ігнатія. “Так, гарне в тебе бажання. Він був великою людиною для нашого народу, він врятував наш народ від басурманів. Іди, синку, і роби те, що ти задумав”. Слава Богу, моє бажання збулося. Вогонь згас, я вбіг у Собор, що ще димів, і, розгрібаючи руками гарячий попіл, намагався знайти хоч щось, що залишилося від Святителя Ігнатія. І, завдяки Тобі, Господи, знайшов. Дуже хотів знайти череп, але не зміг продовжити пошук через те, що в будівлю увійшли солдати. Один із них, побачивши мене, зняв із плеча автомат. Слава Богу, що я встиг заховати свою знахідку в купі попелу. Довелося пояснити солдатам, що зайшов сюди за своєю потребою. Вийшовши з будівлі, сховався за ріг. Після їхнього відходу, швидко вигріб сумку з кісточками і відніс їх до старости собору Андрія Івановича, розповівши історію своєї знахідки. Зробивши дерев’яну капличку у вигляді гробниці, у скляну банку поклав святі мощі та зверху насипав трохи попелу, на самій же капличці поставив хрест і зробив на ній напис: “Тут спочивають останки Митрополита Ігнатія Готфейсько-Кафайсько-Маріупольського, мощі якого було спалено під час відступу німецько-фашистських окупантів 10.09.1943 р.”.

Після визволення Маріуполя старосту згорілого в п’ятиповерхівці Собору викликали в комендатуру і запропонували будівлю під храм на Митрополичій вулиці, де і відкрилася церква Преображення Господнього, до якої перенесли останки мощей святителя Ігнатія. Під час повального закриття храмів за хрущовських часів цей храм теж закрили, а святі мощі перенесли в Портовську Церкву.

У листопаді 1997 року з Портовської Церкви їх урочисто перенесли до Свято-Микільського кафедрального Собору на Новоселівці, де вони перебувають і до сьогодні.

У 1998 році святитель Ігнатій був зарахований до лику святих Української Православної Церкви.

30 листопада 2017 року Ухвалою Освяченого Архієрейського Собору ім’я святителя Ігнатія було включено до місяцеслова Руської Православної Церкви.

Тропарі, кондаки, молитви та величання