Знайдення рівноапостольною Єленою та Константином Чесного Хреста і цвяхів у Єрусалимі

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 6-й день

Святий імператор Константин (306-337), який отримав від Церкви іменування “рівноапостольний”, а у всесвітній історії іменувався Великим, був сином цезаря Константина Хлора (305-306), який правив країнами Галлією і Британією. Величезна Римська імперія була на той час розділена на Західну і Східну, на чолі яких перебували два самостійні імператори, що мали співправителів, одним з яких у Західній половині і був батько імператора Константина. Свята цариця Єлена, мати імператора Константина, була християнкою. Майбутній правитель усієї Римської імперії – Константин – був вихований у повазі до християнської релігії. Батько його не переслідував християн в керованих ним країнах, у той час, як в усій решті Римської імперії християни зазнавали жорстоких гонінь з боку імператорів Діоклітіана (284-305), його співправителя Максиміана Галерія (305-311) – на Сході та імператора Максиміана Геркула (284-305) – на Заході. Після смерті Констанція Хлора син його Константин 306 року був проголошений військами імператором Галлії і Британії. Першою справою нового імператора було проголосити в підвладних йому країнах свободу сповідування християнської віри. Фанатик язичництва Максиміан Галерій на Сході та жорстокий тиран Максентій на Заході ненавиділи імператора Константина і замислювалися про те, щоб його позбавити влади і вбити, але Константин випередив їх і в низці війн за допомогою Божої розбив усіх своїх супротивників. Він благав Бога дати йому знамення, яке надихнуло б його військо хоробро битися, і Господь явив йому на небі сяюче знамення Хреста з написом “Цим перемагай”. Ставши повновладним правителем Західної частини Римської імперії, Константин видав 313 року Міланський едикт про віротерпимість, а 323 року, коли запанував як єдиний імператор над усією Римською імперією, поширив дію Міланського едикту і на всю східну частину імперії. Після трьохсот років гонінь християни вперше отримали можливість відкрито сповідувати свою віру в Христа.

Відмовившись від язичництва, імператор не залишив столицею імперії стародавній Рим, що був центром язичницької держави, а переніс свою столицю на схід, у місто Візантію, яке й було перейменовано на Константинополь. Константин був глибоко переконаний, що тільки християнська релігія може об’єднати величезну різнорідну Римську імперію. Він усіляко підтримував Церкву, повертав із заслання сповідників-християн, будував церкви, піклувався про духовенство. Глибоко шануючи хрест Господній, імператор бажав знайти і сам Животворящий Хрест, на якому був розп’ятий Господь наш Іісус Христос. З цією метою він направив до Єрусалима свою матір – святу царицю Єлену, надавши їй великі повноваження і матеріальні засоби. Разом з Єрусалимським Патріархом Макарієм свята Єлена розпочала пошуки, і Промислом Божим Животворящий Хрест був чудесним чином знайдений в 326 році. Перебуваючи в Палестині, свята цариця багато зробила на користь Церкви. Вона наказала звільнити всі місця, пов’язані із земним життям Господа і Його Пречистої Матері, від усяких слідів язичництва, повеліла спорудити в цих пам’ятних місцях християнські церкви. Над печерою Гробу Господнього сам імператор Константин повелів спорудити чудовий храм на славу Воскресіння Христового. Свята Єлена віддала Животворящий Хрест на зберігання Патріархові, частину ж Хреста взяла із собою для вручення імператорові. Роздавши в Єрусалимі щедру милостиню і влаштувавши трапези для бідних, під час яких сама прислужувала, свята цариця Єлена повернулася до Константинополя, де незабаром померла 327 року.

За свої великі заслуги перед Церквою і труди зі знайдення Животворящого Хреста цариця Єлена іменується рівноапостольною.

Мирне існування християнської Церкви було порушене негараздами, які виникли всередині Церкви, і розбратами від єресей, що з’явилися. Ще на початку діяльності імператора Константина на Заході виникла єресь донатистів і новаціанів, які вимагали повторення хрещення над християнами, котрі відпали під час гонінь. Ця єресь, відкинута двома помісними соборами, була остаточно засуджена Міланським Собором 316 року. Але особливо згубною для Церкви виявилася єресь Арія, що виникла на Сході, який наважився відкинути Божественну сутність Сина Божого і вчити про тварність Іісуса Христа. За велінням імператора було скликано 325 року Перший Вселенський Собор у місті Нікеї. 318 єпископів зібралися на цей Собор, його учасниками були єпископи-сповідники в період гонінь і багато інших світильників Церкви, серед яких – святитель Миколай Мирлікійський. Імператор був присутній на засіданнях Собору. Єресь Арія було засуджено і складено Символ віри, до якого було внесено термін “Єдиносущний Отцю”, що назавжди закріпив у свідомості православних християн істину про Божественність Іісуса Христа, Який прийняв людську природу для відкуплення всього людського роду.

Можна дивуватися глибокій церковній свідомості й почуттю святого Константина, який виділив визначення “Єдиносущний”, почуте ним у дебатах Собору, і запропонував внести це визначення до Символу віри.

Після Нікейського Собору рівноапостольний Константин продовжував активну діяльність на користь Церкви. Наприкінці життя він прийняв Святе Хрещення, підготувавшись до нього всім своїм життям. Помер святий Константин у день П’ятидесятниці 337 року і був похований у церкві Святих апостолів у заздалегідь приготовленій ним гробниці.