Місяця лютого на 6-й день.

Святий імператор Костянтин (306-337), який отримав від Церкви іменування “рівноапостольний”, а у всесвітній історії іменувався Великим, був сином цезаря Костянтина Хлора (305-306), який правив країнами Галією і Британією. Величезна Римська імперія була на той час розділена на Західну і Східну, на чолі яких перебували два самостійні імператори, що мали співправителів, одним з яких у Західній половині і був батько імператора Костянтина. Свята цариця Олена, мати імператора Костянтина, була християнкою. Майбутній правитель усієї Римської імперії – Костянтин – був вихований у повазі до християнської релігії. Батько його не переслідував християн в керованих ним країнах, у той час, як в усій решті Римської імперії християни зазнавали жорстоких гонінь з боку імператорів Діоклітіана (284-305), його співправителя Максиміана Галерія (305-311) – на Сході та імператора Максиміана Геркула (284-305) – на Заході. Після смерті Констанція Хлора син його Костянтин 306 року був проголошений військами імператором Галлії і Британії. Першою справою нового імператора було проголосити в підвладних йому країнах свободу сповідування християнської віри. Фанатик язичництва Максиміан Галерій на Сході та жорстокий тиран Максентій на Заході ненавиділи імператора Костянтина і замислювалися про те, щоб його позбавити влади і вбити, але Костянтин попередив їх і в низці війн за допомогою Божої розбив усіх своїх супротивників. Він благав Бога дати йому знамення, яке надихнуло б його військо хоробро битися, і Господь явив йому на небі сяюче знамення Хреста з написом “Цим перемагай”. Ставши повновладним правителем Західної частини Римської імперії, Костянтин видав 313 року Міланський едикт про віротерпимість, а 323 року, коли запанував як єдиний імператор над усією Римською імперією, поширив дію Міланського едикту і на всю східну частину імперії. Після трьохсот років гонінь християни вперше отримали можливість відкрито сповідувати свою віру в Христа.

Відмовившись від язичництва, імператор не залишив столицею імперії стародавній Рим, що був центром язичницької держави, а переніс свою столицю на схід, у місто Візантію, яке й було перейменовано на Константинополь. Костянтин був глибоко переконаний, що тільки християнська релігія може об’єднати величезну різнорідну Римську імперію. Він усіляко підтримував Церкву, повертав із заслання сповідників-християн, будував церкви, піклувався про духовенство. Глибоко шануючи хрест Господній, імператор бажав знайти і самий Животворящий Хрест, на якому був розп’ятий Господь наш Ісус Христос. Для цієї мети він направив до Єрусалима свою матір – святу царицю Олену, надавши їй великі повноваження і матеріальні засоби. Разом з Єрусалимським Патріархом Макарієм свята Олена розпочала пошуки, і Промислом Божим Животворящий Хрест був чудесним чином знайдений 326 року. Перебуваючи в Палестині, свята цариця багато зробила на користь Церкви. Вона наказала звільнити всі місця, пов’язані із земним життям Господа і Його Пречистої Матері, від усяких слідів язичництва, повеліла спорудити в цих пам’ятних місцях християнські церкви. Над печерою Гробу Господнього сам імператор Костянтин повелів спорудити чудовий храм на славу Воскресіння Христового. Свята Олена віддала Животворящий Хрест на зберігання Патріархові, частину ж Хреста взяла із собою для вручення імператору. Роздавши в Єрусалимі щедру милостиню і влаштувавши трапези для бідних, під час яких сама прислужувала, свята цариця Єлена повернулася до Константинополя, де незабаром померла 327 року.

За свої великі заслуги перед Церквою і труди з віднайдення Животворящого Хреста цариця Олена іменується рівноапостольною.

Мирне існування християнської Церкви було порушене негараздами, що виникли всередині Церкви, і розбратами від єресей, що з’явилися. Ще на початку діяльності імператора Костянтина на Заході виникла єресь донатистів і новаціанів, які вимагали повторення хрещення над християнами, що відпали під час гонінь. Ця єресь, відкинута двома помісними соборами, була остаточно засуджена Міланським Собором 316 року. Але особливо згубною для Церкви виявилася єресь Арія, що виникла на Сході, який наважився відкинути Божественну сутність Сина Божого і вчити про тварність Ісуса Христа. За велінням імператора було скликано 325 року Перший Вселенський Собор у місті Нікеї. 318 єпископів зібралися на цей Собор, його учасниками були єпископи-сповідники в період гонінь і багато інших світильників Церкви, серед яких – святитель Миколай Мирлікійський. Імператор був присутній на засіданнях Собору. Єресь Арія було засуджено і складено Символ віри, до якого було внесено термін “Єдиносущний Отцю”, що назавжди закріпив у свідомості православних християн істину про Божественність Ісуса Христа, який прийняв людську природу для спокутування всього людського роду.

Можна дивуватися глибокій церковній свідомості й почуттю святого Костянтина, який виділив визначення “Єдиносущний”, почуте ним у дебатах Собору, і запропонував внести це визначення в Символ віри.

Після Нікейського Собору рівноапостольний Костянтин продовжував активну діяльність на користь Церкви. Наприкінці життя він прийняв Святе Хрещення, підготувавшись до нього всім своїм життям. Помер святий Костянтин у день П’ятидесятниці 337 року і був похований у церкві Святих апостолів у заздалегідь приготовленій ним гробниці.