...
Житіє преподобного Феодосія, ігумена Києво-Печерського p1aqonhpe01d6ro6l1h1r1ubpte33
Житія святих,  Серпень

Житіє преподобного Феодосія, ігумена Києво-Печерського

Місяця на серпня 14-й день

Преподобний і богоносний отець наш Феодосій народився в місті Василькові, який і зараз знаходиться неподалік від Києва, але вже незабаром батьки разом з ним переїхали до Курська, де він «зростав тілом, зростав і духом в премудрості і любові Божої». З самого раннього дитинства він майже щодня відвідував церковні богослужіння і хотів присвятити всього себе служінню Богу. Після смерті батька він став вести ще більше подвижницьке життя.

Одного разу він навіть втік з дому з мандрівниками, бажаючи разом з ними побачити ті місця, де жив і проповідував Христос Спаситель. Дізнавшись про це, мати наздогнала його, побила і привезла назад додому. Потім вона просила у нього вибачення і благала більше ніколи не залишати її, так як любила його більше за інших дітей. Преподобний Феодосій продовжував ходити в храм і допомагав місцевому священику, готуючи просфори для богослужіння. Була у нього ще одна спроба втекти з дому, але мати знову його повернула в свій дім. Через деякий час блаженний Феодосій пішов до кузні і попросив скувати йому вериги з заліза, обвив їх навколо пояса і так ходив. Залізо було вузьке і врізалося в тіло, а він терпів, точно не відчуваючи ніякого болю. Побачивши це, мати зірвала з нього одяг і вериги і змусила надіти гарні вбрання.

Богобоязливий юнак не міг терпіти того, що мати змушувала віддалятися його від Бога. Дотримуючись заповіді Христа: «Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний» (Мф. 10:37), таємно відправився в стольний град Київ. Прийшовши до преподобного Антонія, він сподобився прийняти з благословення засновника святої обителі монашеський постриг на двадцять четвертому році життя. З тих пір і почалися його великі чернечі подвиги помірності, посту і молитви в Печерському монастирі.

Мати преподобного не могла заспокоїтися від того, що не було поруч з нею улюбленого сина, і розпочала його пошуки. Коли вона знайшла його в Київському монастирі, то побачила його обличчя, яке змінилося від великої помірності і праці. Впавши на шию його, вона довго плакала гіркими сльозами. Але син зміг переконати її в тлінності цього світу і в необхідності трудитися для Царства Божого, через кілька днів мати сама сказала йому, що хоче прийняти монашеський постриг і залишитися в жіночому монастирі до кінця своїх днів. Після чого преподобний Феодосій ще більше став подвизатися, і Господь дав йому владу повелівати нечистими духами.

Також преподобний після примноження на Київських пагорбах братії монастиря ввів в ньому Студийский чернецький устав, за яким і донині живуть ченці Святої Печерської обителі. Згодом від Печерського монастиря всі руські монастирі прийняли саме цей устав, переданий преподобним Феодосієм.

Кожен день преподобний Феодосій обходив келії ченців, щоб дізнатися спосіб життя і старанність всякого. З любов’ю він виправляв помилки кожного з братів і направляв на шлях істинного покаяння.

Ось як він повчав їх: «Молю вас, браття, будемо трудитися в пості і молитві, подбаємо про спасіння душ наших, зрічемося злоби нашої і від лукавих шляхів, які суть – розпуста, крадіжка, марнослав’я, сварки, пияцтво, об’їдання, братоненависництво. Ухилимося, відвернемося всього цього, братіє, але підемо шляхом Господнім, що веде нас в небесну нашу вітчизну. Будемо шукати Бога плачем, сльозами, постом, бдінням, покірністю і послуханням, щоб тим придбати у Нього милість. Ще ж зненавидимо світ сей, завжди згадуючи слова про те Господа: Коли хто приходить до Мене, і не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, той не може буть учнем Моїм! (Лк. 14:26); і ще: Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її (Мф. 10:39). Тому і ми, браття, як відріклися від світу, відречемося і того, що в ньому. Зненавидимо всяку неправду, всяку мерзенну річ, не будемо повертатися до колишніх гріхів наших, як пес до своєї блювотини. Бо, як сказав Господь: Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не благонадійний до Божого Царства! (Лк. 9:62). Як уникнемо нескінченної муки, закінчуючи життя це в лінощах, без покаяння. Треба нам, братіє, назвавшись ченцями, повсякденно каятися в гріхах своїх. Бо покаяння є шлях, що приводить до Царства Небесного. Покаяння є ключ до Царства Небесного, без якого не можна туди увійти нікому. Покаяння є шлях, який повертає нас до своєї батьківщини. Будемо триматися, братіє, цього шляху, прикріпимо до нього ноги наші. До цього шляху не наближається змій лукавий; ходити по тому шляху важко, а потім буде радісно. Отже, братіє, будемо боротись перш того останнього дня, щоб отримати добре, уникнемо злої долі, яка буде для недбайливих і тих, що живуть без покаяння».

Прославився преподобний Феодосій не тільки тим, що за його молитвами ще за його життя сталося багато чудес, а й тим, що навіть київський князь Ізяслав приходив до нього за порадою і духовним повчанням. І ніколи не відмовляв йому преподобний, вказуючи на те, яким необхідно бути князю в управлінні, щоб досягти Царства Небесного.

Під час ігуменства свого подвизався він багатьма трудами не тільки заради свого спасіння, а й заради спасіння врученого йому стада.

Ніколи не бачили, щоб преподобний лив воду на своє тіло, а мив він тільки руки і обличчя. Ночі преподобний проводив в молитвах, зі сльозами віддаючи хвалу Богу і часто схиляючи коліна до землі. Великі скорботи і спокуси творили тоді в печері злі духи преподобному.

Одного разу, коли після повечір’я він хотів трохи заснути і сів (бо ніколи він не лежав), пролунав в печері гучний крик безлічі бісів, як ніби одні їздили на колісниці, інші били в тимпани, інші сопіли в сопілки і виробляли разом такий шум, що печера тряслася. Почувши все це, преподобний не побоявся, не жахнувся, але, захистивши себе зброєю хреста і вставши, починав співати Псалтир, і тоді той шум і голоси притихали. Коли ж після молитви він сідав, знову почувся, як і раніше, голос незліченних бісів. А преподобний вставав знову і починав спів псалмів. Так багато днів і багато ночей досаждали йому злі духи, не даючи йому анітрохи заснути, поки він не переміг їх зовсім благодаттю Божою і отримав над ними таку владу, що вони і здалеку не сміли приступити до того місця, де преподобний творив молитву, але бігали від нього.

Передбачаючи свою кончину, він зібрав всю братію, яка несла свій послух у монастирі, і повчав їх в стоянні в Православній вірі, говорячи, що краще її немає віри, і що тільки в ній людина може знайти спасіння.

Помер він в 1074 році. У той рік молитвами преподобного Феодосія примножилися всякі блага в його монастирі, і на землях був достаток, і приплід худоби в небувалих розмірах. І до наших днів безліч чудес відбувається за молитвами засновника Святої Печерської обителі.

Мощі преподобного були заховані братією монастиря від наруги під час монголо-татарської навали і до сих пір знаходяться прихованими для нас. Залишився тільки його гроб, в який за благочестивою традицією опускаються волосся всіх, хто приймає постриг в Печерському монастирі – тих, про кого преподобний Феодосій обіцяв молитися у Престола Божого до кінця віку.

Знайшли помилку