Священномученик Іоанн Рудинський, пресвітер

Місяця жовтня на 29-й день

Рудинський Іван Іванович народився 1867 року в селі Покровське-на-Сіті. Після закінчення Ярославської Духовної семінарії повернувся до рідного села і прийняв парафію. У 1918 р. в Покрово-Ситській волості спалахнуло селянське повстання проти мобілізації в Червону Армію, і отця Іоанна, храм якого знаходився на території цієї волості, пізніше неодноразово звинувачували в службі молебнів на прохання повсталих і закликах до активної боротьби зі зброєю. Він уникнув розправи, потрапивши до лікарні. 1920 року отця Іоанна було заарештовано органами влади “за образу посадової особи”. Потім уже народним судом 1926 року засуджено до грошового штрафу за “порушення правил відокремлення Церкви від держави”. А в 1929 – за “укриття корови”. Влада знущалася, як могла.
У 1929 році, коли почалася масова кампанія із закриття церков та оподаткування високими податками церковного майна, церкву обклали непомірним податком, і в 1930 році колгоспними зборами було ухвалено церкву закрити за несплату податку. Тоді отець Іоанн звернувся до вірян з проханням зібрати необхідні засоби: “Православні, ви бачите, як важко жити пастирам вашим, як беруть із нас податки представники влади, допоможіть нам… інакше ми маємо піти”. Цього разу церкву вдалося відстояти, причому сам священник віддав усе, що мав, і почав голодувати. Парафіяни принесли йому хліба. На той час із церков почали скидати дзвони. І ця скорбота була для батюшки важчою за голод. Завдяки парафіянам за участь він одразу переводив їхню увагу на трагедію Церкви. “Ви тепер принесли мені хлібця, дякую, але не забувайте православної віри. По селах ходять і хочуть зняти з церкви дзвони, тоді вона буде, що людина без мови”. “Ось, православні, – зі скорботою говорив священник, – приходить кінець світу, храми Божі скоро закриють. Починають спочатку з дзвонів, а потім і до дій дійде”.
У лютому 1930 року отця Іоанна і священника Іоанна Афонського і диякона Гавриїла Неробова, які служили разом з ним, заарештували, за звинуваченням у “протидії заходам радянської влади на селі”. Отця Іоанна Афонського і отця Гавриїла засудили до трьох років заслання в Північний край, а Івана Рудинського було звільнено “за недостатністю доказів”. Після звільнення, наприкінці березня 1930 року, отець Іоанн повернувся до рідного села, але в ньому храм був захоплений оновленським священником і переобрано церковну раду. Від пропозиції зрадити Православ’ю та служити разом із оновленцем отець Іоанн відмовився. 15 квітня 1930 року відбулися збори вірян Покровської церкви, які відкинули підтримуючу оновленців церковну раду і клопотали про звільнення отця Іоанна Афонського та диякона Гавриїла. Збори підтримали отця Іоанна Рудинського і винесли рішення: “Не бажаючи перебувати в оновленні, просити РВК дати дозвіл на наступні збори для відновлення всіх старих членів ради та причту”. Ця історія і спричинила арешт отця Іоанна. 15 липня 1930 року його заарештовують і відправляють на 3 роки в Архангельську область. Де він і вмирає 11 листопада 1930 від непосильної праці. 27 грудня 2000 року Архієрейським Собором Руської Православної Церкви отець Іоанн Рудинський був канонізований.