Святитель Євтихій, архієпископ Константинопольський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 6-й день

Край Фригійський, село, що називається Божественним, батьківщиною було цього Євтихія святого. Його ж він пізніше кам’яними стінами загородив, збудував у ньому церкву велику в ім’я святих сорока мучеників і для добродійних мужів, які ангельське в чині чернечому життя проводили, перебування там влаштував, щоб не лише ім’ям, а й насправді село те божественним було. І не лише село, а й град міцний збудовано стараннями святого. Батьки його — Александр, саном воїн, і Синезія, донька чесного і добродійного ієрея Ісихія, який служив в Августопольській церкві. Та Синезія, коли носила в лоні благословенний цей плід, вночі, на одрі спочиваючи, бачила себе світлом якимось невимовним осяяну, і вжахнулася, і думала собі, що це має бути. Було ж це знаменням духовного світла, яке мало від неї народитися, просвітителя багатьох тих, що в пітьмі блуду перебувають.

Господь-бо раба Свого, як же колись Єремію-пророка, перед тим як вийти йому з лона матері своєї, освятив і знаменував його бути великим святителем і світлом світу. Хрестив же хлопчика дід його, вищезгаданий пресвітер Ісихій, і в книжному повчанні його виховував, і видно було в дитячому його віці знамення майбутнього його сану. Однолітки-бо його, їх же багато у пресвітера того навчалося, забавлялися й імена свої на стіні писали, і називалися одні пресвітерами, інші іншими сановниками — блаженний отрок цей патріарший собі сан написав так: “Євтихій-патріарх”, — наче пророчо передвіщаючи честь патріаршу, яка мала йому бути даною від Бога. Був же він дванадцятилітнім, коли послали батьки і дід його до Царгорода задля більшої науки. Там він у зовнішній премудрості добрі мав успіхи і багатьох перевершував, пізнав точно, що мудрість зовнішня сама по собі не є тим, що згори сходить, а, за словом апостола святого Якова, є земною, душевною, бісівською (тобто така, що земних благ шукає в почуттях тілесних, пристрасних, похотям служить, біса гордині наслідує), жодного плоду духовного не приносить тим, хто любить її. А та, що звище, премудрість, “по перше, чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милосердя і добрих плодів” (Як. 3:15), ними ж насичуються ті, що її люблять. Бо тої, що сходить згори, премудрості цей юнак шукав мужнім розумом ретельно, і знайшов її, раду добру поклав у розумі своєму, щоб не для світу, а для Бога працювати в лику іноків. Коли ж досягнув він віку мужа дорослого і про чернецтво незмінно в умі думав, трапилася, за Божим провидінням, мала перешкода, яка стримала його на якийсь час від монашого чину. Було ж це так. Митрополит Амасійського града і деякі інші із поважних громадян великими проханнями переконували блаженного, щоб (ще без чернецтва) прийняв єпископство Лазихійського града. Тому блаженний Євтихій митрополитовій та інших волі, наче волі самого Бога, покорився, віддав себе, наче стригунові овець, масійському архієрею, який у той час у Константинополі через якісь потреби церковні затримався. Він же, взявши його, повів до церкви Пречистої Діви Богородиці, яку називали Урбикієвою, — її Урбикій, воєвода східний, колись збудував — і там на місці окремому у хрестильниці постриг його на клірика церковного. Коли його постригали, випадково впало все його волосся у святу, що в хрестильниці, воду, і говорили ті, хто стояв там, зі здивуванням, що та, яка народила його духовним народженням (тобто Хрещенням), мати (свята купіль) сама йому ізпостригу на клірика восприємницею є, бо прийняла в себе його волосся. Після цього дияконом поставлений був, потім на пресвітера рукопокладений був  у тридцятий рік життя свого. І вже був близько до прийняття сану єпископського, коли промисел Божий, який краще для раба Свого на майбутній час влаштовує, змінив ту раду, і далося якомусь іншому мужу єпископство Лазихійське. Святий же Євтихій, знову до попереднього свого наміру щодо чернецтва повернувшись, пішов в один із амасійських монастирів і в чернечий чин одягнувся. Монастир же той заснували святі мужі Мелетій, Ураній і Селевкій. Із них же двоє, Мелетій та Селевкій, були колись єпископами (кожен у свій час) Амасійської церкви і у святині своїй спочили в Господі, подаючи чудесно із гробів своїх хворим зцілення. Розповідають же про великого того Селевкія, що і в житті своєму чудотворцем був. Голод-бо великий якось охопив той край, і безліч убогих та жебраків стікалися до святого Селевкія за їжею, спорожніли всі житниці його. Житар же, не знаходячи більше, що роздати прохачам, і надокучань їхніх не стерпівши, прийшов до святого й ключі йому віддав. Той же, взявши ключі, на одрі своєму поклав і цілу ніч ту молився до Бога, щоб не заморив голодом людей Своїх, а щоб послав їм всесильною Своєю рукою їжу, звідки Сам знає. І зранку виявилася житниця так повна пшеницею, що навіть дверей відчинити не було можливо. І брали всі люди безборонно пшеницю, скільки хто потребував і взяти міг, а пшениці не меншало. Дехто ж мірою і числом брав, і тих мір число виявилося написане десять тем (тобто сто тисяч мір) пшениці, із житниці Селевкія винесеної, яку примножив Бог його молитвами. Це про святого Селевкія. Гроб же святого Уранія, який в Іверіях колись престол прикрасив і там похований, також, виявилося, подає зцілення на всілякі недуги. Такі великі мужі монастир той Амасійський заснували, в якому після того преподобний Євтихій, прийнявши на себе ангельський, з чорноризним одягом, образ, підперезав чересла свої істиною і прийняв всю зброю Божу, і був поставлений всім монастирям Амасійської митрополії архімандритом і керманичем для іноків найкращим.

Царював у той час Юстиніан Великий, і прикликано було святителів на Собор Вселенський П’ятий. Трапилося ж тоді Амасійському митрополитові недугою охопленому бути, тому попросив преподобного Євтихія-архімандрита, щоб замість нього до Царгорода на Собор прийшов. І, коли готувався блаженний в дорогу, було йому уві сні видіння таке. Перст руки Божої на тверді небесній бачив, який вказував на гору, що була над монастирем його, висока вельми, і мала на собі молитовний храм святого мученика Фалалея. Показував же Божий перст висоту гірську, був голос зверху, який говорив до Євтихія: “Там будеш єпископом”. І, прокинувшись від сну, баченому дивувався і не розумів, що це буде. Знаменувало ж те йому високу честь патріаршества царгородського, на нього ж швидко, за благословенням Божим, мав бути зведений. Коли ж до Царгорода прийшов, тоді святіший патріарх Мина, старий і близький до кончини, побачивши Євтихія блаженного, пророчо про нього до кліру свого сказав, що він після нього патріархом має бути, і звелів йому перебувати в патріаршому своєму домі, і любо з ним розмовляв, насолоджуючись богонатхненими його словами. Послав же його і до царя, заздалегідь сповістивши його про розсудливість і добрі звичаї мужа. І випадково були в той час єретики деякі перед лицем царським — вони почали сперечатися зі святим про догми віри і не змогли протистояти премудрості його й духові, яким же говорив. Питання ж було про те, чи годиться єретиків після смерті їхньої анафематствувати. І деякі говорили, що на тих, які після смерті єретиками виявляться, не треба накладати анафему. Євтихій святий супроти говорив: що завжди єретиків, і після смерті, карати анафемою треба. І навів із Писання приклад Іосії, царя Єрусалимського, котрий ідолопоклонників померлих кості і через багато років із гробу вийняв та вогнем попалив. Так (казав) і єретиків після смеріи їхньої карі віддавати належить. Відтоді преподобний цей любий був цареві, і всі його шанували й хвалили. Тим часом (Собор ще не зійшовся) розхворівся святіший патріарх Мина, сповнений днів, і до Господа відійшов. Багато хто ж із духовного чину тої для себе честі від царя дарами і через заступників шукав — цар, його ж серце в руках Божих, думав про блаженного Євтихія. І звелів одному із радників своїх, мужеві знатному на ім’я Петро, щоб пильнував чесно Амасійського архімандрита, аби не втік таємно із Царгорода, уникаючи людської слави. Тоді святому було інше видіння сонне, яке сам пізніше домашнім своїм розповів. “Здавалося, — казав, — що бачив якийсь будинок, великий і пресвітлий, і в ньому ложе, дорогоцінними накриттями застелене, і жінку якусь чесну, котра на ложі тому сиділа, на ім’я Софія, яка прикликала мене до себе, показуючи свої прикраси. Побачив же одразу дах будинку того, снігу повний, і хлопця якогось, що стояв у снігу, на ім’я Сотерик, який мав посковзнутися і впасти долі з даху; я ж, випередивши, звів його з покрівлі та снігу і від падіння врятував”. Те видіння було йому вночі перед його вибранням на патріаршество і збулося відразу. Бачена ж жінка чесна на ім’я Софія не що інше знаменувала, як соборну святої Софії Константинопольську церкву, прикраси ж її — церковні діла. А хлопець Сотерик, який з покрівлі впасти мав, догматичне знаменував сповідання, близьке до єретичного посковзання і падіння, що потребувало швидкої допомоги доброго помічника. Ще ж і цареві було Боже про преподобного Євтихія одкровення, що сам цар з присягою сповіщав синклітові своєму і всьому Великої церкви кліру: “Був я, — казав, — у церкві святого апостола Петра, що в Афирі, на молитві задрімав і бачив верховного того апостола, який показував рукою на Євтихія і говорив до мене: “Цей нехай поставлений буде вам єпископом”. Те вислухавши, всі єдиними устами виголошували: “Достойний, достойний”. І зведений був Євтихій святий на престол патріаршества царгородського, за Божим велінням і одкровенням, у сороковий рік життя свого. На початку патріаршества його зійшлися святі отці до Царгорода, був Собор Вселенський П’ятий, на ньому ж були Старого Риму Папа Вігілій, Александрійський патріарх Апполінарій і Антіохійський Домн, які разом зі святішим цим Нового Риму патріархом Євтихієм і з іншими святими отцями, благочестя утвердивши, піддали анафемі єретиків і їхнє злочестиве мудрування. Коли добре правив Євтихій святий церквою Христовою, підняв на нього гоніння диявол за допомогою слуг своїх єретиків. Через декілька років цар Юстиніан, схилившись до єретиків, зваблений був від них таємно і під виглядом благочестя почав сіяти єресь автартодокетів, тобто нетлінномнителів, котрі казали, що Христова плоть і перед смертю та Воскресінням своїм була нетлінна, не піддавалася людським стражданням через поєднання з нею Божества. Те єретичне мудрування поширюючи, цар бентежив Церкву, примушуючи всіх так, як же він, вірити і сповідувати. Протистояв тому святіший патріарх Євтихій, кажучи, що таке вчення не є православної Церкви, а єретиків. На основі ж Божественного Писання і творів святих отців роз’ясняв, що плоть Христова у всьому була до нашої тлінної плоті подібна, окрім гріха, і стражданням підлягала. Народившись-бо від Пречистої Діви, пеленами повився, і молоко їв, й обрізання перетерпів, і в цьому житті Своєму на землі їжі і пиття потребував. Як же би нетлінна і стражданням непідвладна плоть перетерпіла за нас цвяхи і спис? Якщо тільки одне розуміти під її нетлінням — що вона була вільна від тління гріховного й не зітлвла у гробі. Проте цар не лише православного учення патріархового слухати не хотів, а переконував його всіляко, щоб підписав те інше мудрування. Коли ж не хотів патріарх підписати такого царевого зловір’я, гнівався на нього цар вельми. Тоді після великого з обох боків спротиву цар Юстиніан, від єретиків, а найбільше начальниками областей Єферієм і Аддеєм підбурюваний, зібрав соборище беззаконне однодумців своїх єпископів (було ж те у дванадцятий рік патріаршества Євтихієвого) і наклепи якісь брехливі з лжесвідками на неповинного й святого подав, тоді вчинив суд на нього неправедний і вигнав з престолу доброго пастиря, святого мужа, правовірного архієрея Євтихія, а замість нього вибрав лжепастиря, такого собі Іоанна, прозваного Схоластиком, нечестивця і людиноугодника. Святий же Євтихій місяця січня у 22-ий день, коли пам’ять святого апостола Тимофія згадуємо, руками воїнськими виведений був із церкви. Єферій-бо єпарх, зі зброєю і палицями прийшовши, наче звір лютий, рикаючи, звелів силоміць виволокти святого, сан із нього святительський скинув і у вигнання до Амасійського краю послав. Але й сам пізніше Божої не уникнув кари, бо свого часу разом з однодумним і подібним звичаями до себе другом Аддеєм сану, багатства, і життя був позбавлений, і в один день, у третє число жовтня, обом, праведним судом на смерть через злість свою засудженим, сокирою голови їм відтяли. Святитель же Христовий Євтихій до Амасійського краю відведений був, у своєму там монастирі перебував у пості і молитвах, і здійснювалося чудес багато. Зцілював людські недуги, благодаттю Христовою, із них же деякі тут хай будуть згадані.

Чоловік один в Амасійському граді на ім’я Андрогин з дружиною своєю у великій був печалі, бо мертві в них народжувалися діти, — раніше-бо, ніж вийти із утроби матері, народжуване вмирало. Прийшли з молінням і сльозами до цього святителя Божого, як же колись соманитянка до Єлисея, аби помолився за неї до Бога, щоб побачили вони живими плоди подружжя свого. Він же єлеєм святим, який із Животворящого Хреста і з ікони Пречистої Богородиці, що в Созополі, витік, помазавши обох, сказав: “Дитинчаті, яке в лоні носиться (була-бо жінка вагітна), дасте ім’я Петро, і буде живий”. Був же при ньому пресвітер Євстафій (житія ж цього писатель) і сказав: “Якщо ж народиться дівчинка, то як назвати?” Святий же пророчо сказав, що хлопчик має народитися і Петром хай буде названий. І після сповнення днів народила жінка дитинча чоловічого роду, і Петром його назвала, і було живе, і виросло. Ще ж і другого потім народила сина, принесла його на руках до Божого архієрея та спитала, як мають назвати народжене немовля. Він же сказав: “Іоанн нехай назветься, бо в церкві Святого Іоанна почув молитву вашу Господь”. Досягнули ж обидва хлопці ті дорослого віку і спадкоємцями стали батьків своїх.

Пресвітер один із села цього церковного сина свого чотирнадцятилітнього, німого і глухого, на ім’я Нунехій, привів до угодника Божого Євтихія. Той же, помазавши його святим єлеєм, відкрив слух його, і розв’язав язик, і дав йому чути й говорити.

Знову один із кліриків церковних, на ім’я Кирил, мав сина п’ятилітнього, котрий також був німий і напівмертвий й ані вмерти, ані жити не міг. І його святитель Божий молитвою оздоровив і дав говорити. І знову із міста Зила принесли хлопця чотирилітнього, сухого, який нітрохи тіла не мав, лише кості, шкірою покриті, і їсти нічого не міг, лише трохи із грудей матері смоктав. І він прийняв зцілення із руки святого, помазаний був святим єлеєм. Також інше немовля, син майстра одного амасійського, в раптову хворобу впав і при смерті був — із воріт смертних був виведений молитвою угодника Христового Євтихія і єлеєм святим помазанням. Жінка одна із села йшла з сином своїм, семилітнім хлопцем, з іншими людьми до міста у справах своїх. Зустрічний же лукавий біс раптом ужалив хлопця в ноги — і впав він на землю, нездатний зовсім стати на ноги свої. Тому, взявши його, мати зі співподорожніми своїми принесла на руках в монастир до блаженного патріарха, зі сльозами просячи, аби змилосердився над нею і зцілив сина її. Святитель же звичним своїм лікуванням — молитвою і святим єлеєм — зробив його здоровим, і добре хлопець, як перед тим, ходив.

Поблизу міста Амасійського був монастир жіночий під назвою Флавія, із нього була приведена до святого дівчина юна, яка не могла причаститися Божественних Таїнств. Коли-бо був час Причастя, одразу нападали на неї страх і тремтіння, і кричала, відвертаючись та втікаючи від Святих Таїнств. Коли ж насильно Пречисті Таїнства в уста її вкладали, відразу випльовувала тїй, наче нестерпну гіркоту, — дух-бо лукавий у ній був. Божий архієрей помолився за неї належно до Бога, вигнав із неї духа лукавого. Дівчина ж, отримавши зцілення, причастилася спокійно із рук архієрея.

Юнак один, який мозаїкою храми прикрашати добре вмів, у Христафія, громадянина амасійського, який дім на церкву перебудовував, мозаїку стару зі стін знімав, новою святі зображав ікони. Було ж там зображення старе безсоромної Венери. Коли почав його зі стіни здирати, біс, який при зображенні тому був, пошкодив руку його хворобою лютою, яка рак називається. І набрякла й загноїлася вельми рука його, і була рана невиліковна, і всі, хто бачив те, говорили, що відтяти її треба, аби не згнило все тіло. Юнак же в хворобі тій і печалі великій був, прийшов до угодника Божого Євтихія з великим риданням, допомоги, не маючи надії на здоров’я своє, просячи. Святий же, помолившись за нього до Бога і руку єлеєм святим помастивши, на третій день зовсім його зцілив і відпустив здорового. Зціленою тою рукою юнак на місці, де шкоду прийняв, знищивши зображення безсоромної Венери, образ безкорисливого лікаря свого — святішого Євтихія-патріарха — зобразив. Подібним же чином й іншого юнака руку, яка невиліковною хворобою була вражена і котру лікарі відсікти радили, зцілив святий.

Знову іншого юнака до святого привели, біснуватого, який люто щодня мучений був. Коли ж його знаменням хресним з молитвою знаменував блаженний і єлеєм святим чоло помастив, — сила бісівська, наче вогненним списом зранена, почала голосом страшним кричати, піна текла і зуби скреготали, і видно було, що юнака того не один біс, а багато мучило. Тоді, заціпенівши, лежав на землі наче мертвий, і потрохи, наче танучи, сильно страждав довгі дні. Дивувався ж святий, чому так надовго не покидає біснування юнака того, і звелів пресвітерові своєму Євстафію (житія цього описувачу), щоб спитав юнака, хто він, і звідки, і яке його життя й заняття, і як сталося йому біснування це. Коли допитували юнака, докладно все про себе розповів. “Я, — казав, — був ченцем у святого Іоанна монастирі, який в Акрополі. Тоді скинув із себе чин чернечий, і пішов у світ, і пізнав жінку, і багато гріхів зробив. І за те нині, покараний Богом, так страждаю, як же бачите. Ви ж, якщо можете, допоможіть мені”. Те почувши, святий належну за нього молитву до Бога, за звичаєм своїм, підніс, переконуючи юнака знову в монастир свій у чернечий чин повернутися. І, коли те зробити юнак усім серцем обіцяв, знову визволився від бісівського катування молитвами архієрея Божого Євтихія.

Чоловік один прокажений прийшов до преподобного, просячи зцілення, — і прийняв здоров’я із заповіддю не пити вина ніколи. Інший чоловік, який тягався з ближнім своїм по судах, присягав неправдиво — і карою Праведного Судді, Бога, втратив зір очей, цілий рік не бачив світла. Ведений іншими, прийшов з покаянням до чудотворця цього, визнаючи гріх свій, зцілення душевного, заразом і від тілесної недуги, шукав. Божественним милосердцям, архієрейською владою і угодними Господеві молитвами Христового святителя цього одержав і те, і інше та пішов собі, бачачи очима, як же й раніше.

І ще незліченна кількість мужів, і жінок, і дітей, які на хвороби різні страждали, сходилися до доброго лікаря цього і всі швидке отримували зцілення його молитвами. У час же перського нашестя, коли багато людей із навколишніх полонених і спустошених країв до Амасії зійшлося і голод чималий був, цей угодник Божий зробив так, що в монастирі його не бракувало їжі. Тому щодня безліч людей до монастиря його по їжу приходили. Коли урядники монастирські сповістили святому, що не лише тим, хто приходить, нічого нема дати, а й самі не мають вже що їсти, бо збіжжя й борошно закінчилися, він увійшов у житницю й комору і, закінчення всього побачивши, помолився до Бога і, втішаючи братів, сказав: “Покладайтеся на Бога і вірте: що дасте нужденним, те віддасть Бог подвійно. Я-бо без сумніву надіюся на милість Божу, – подібно до того, як у дні пророка Іллі в Сарепті Сидонській у вдови не спорожнів чан борошна” (1Царів. 17:16). І було те за вірою і словом святого, бо хліби, які ненастанно роздавали, не лише не зменшувалися, а й більше примножувалися. І чим більше їжі для тих, хто приходив, витрачали, тим більше примножувалося в житниці й коморі. І всі подорожні, і прихідці, і домашні прогодувалися досить в дні голоду.

Ще ж і пророчого дару не позбавлений був цей угодник Божий, бо за три роки перед смертю царя Юстиніана трапилося бути в Амасії Іустинові, небожеві царському, який чин придворний тоді мав і на службу царську кудись збирався. Усамітнившись з ним, блаженний Євтихій сказав йому: “вислухай мене, пане кирополате! Хоч і грішний я, проте раб і священник Бога мого, Який мені сповістив, що ти маєш після смерті дядька свого царювати. Остерігайся ж, щоб не затримався, багатьма займаючись ділами, а пильнуй себе, аби достойним бути до виконання служіння, скоро на тебе покладуваного волею Господнею”. Те почувши, Іустин подякував Богові, а від святого пророка свого допомоги молитовної просив. Таким самим чином пізніше і градоначальнику Тиверію, який мав після Іустина царювати, наперед сповістив посланням своїм про те саме. Коли в Сирії він був, написав йому таке: “Нині частину народного правління подасть тобі Бог, незабаром і повне стерно царства вручить тобі”. Що після того й збулося.

Коли ж помер цар Юстиніан, а Іустин, зійшов на престол небіж його Іустин; також і Іоанн Схоластик, вищезгаданий патріарх Царгородський, закінчив життя. Святіший патріарх Євтихій після дванадцяти років і восьми місяців вигнання свого на престол з невимовною всього люду радістю був повернений, зустрічали його всі на морі і на землі та співали: “Благословен грядущий в ім’я Господнє!” І прийняв престол свій у день недільний, 3-го жовтня. Незадовго до того за повелінням нового царя вороги його, вищеназвані єпархи Єферій і Аддей, обидва на смерть були засуджені й покарані. І прожив подальші дні життя свого в мирі, прикрашаючи Церкву православними вченнями і чудесами. Мор-бо, який раптово найшов, молитвою зупинив і хворих вилікував. Після того й сам, природі борг віддаючи, в недугу тілесну у празник пресвітлого Воскресіння Христового впав. І прийшов відвідати його благочестивий цар Тиверій, і прорік святий цареві швидку після себе кончину, що й було. Хворів же святіший Євтихій протягом Світлої седмиці, скликав у неділю Фомину весь клір свій і, всім мир, благословення й останнє цілування подавши, коли ніч надходила, спочив сном тимчасової смерті в Господі; душа ж його свята в немеркнучий день вічний до святих ієрархів відійшла. Сидів на престолі після свого із вигнання повернення чотири роки і шість місяців, а всіх років від народження свого мав сімдесят. І похований був славно в церкві апостольській під вівтарною сходинкою, де були мощі святих апостолів Андрія, Тимофія і Луки.

Після преставлення ж святішого патріарха Євтихія благочестивий цар Тиверій прожив лише чотири місяці й вісім днів і прийняв кончину з миром, за пророцтвом святого. Ми ж за все це славимо Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Трійці Бога. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання