Святитель Григорій Богослов, архієпископ Константинопольський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 25-й день / січня на 30-й день – Собор Трьох святителів

Майбутній святитель, один із великих отців і вчителів Церкви, народився в селищі Аріанз поблизу міста Назіанза (на території стародавньої Каппадокії) 329 року. Його батьки – святитель Григорій Старший і свята Нонна – також прославлені Церквою.

Саме народження немовляти стало дивом. Мати довго молила Господа про сина і дала обітницю присвятити свого первістка Богу. Згодом святитель Григорій і сам сприйматиме свій життєвий шлях як виконання материнської обітниці.

Будучи сином знатних батьків, юний Григорій мав можливість здобути прекрасну освіту. Спочатку він навчався в рідному Назіанзі, а потім у школах Кесарії Каппадокійської (де і познайомився зі святителем Василієм Великим), Кесарії Палестинської, Александрії, а також в Афінській академії.

Дорогою до академії сталася одна знакова подія. У морі піднявся небачений шторм. Мандрівника, який стійко переносив жах стихії, найбільше лякала не смерть – він боявся піти зі світу, не прийнявши Святого Хрещення (у той час Хрещення відкладалося до досягнення зрілого віку). Двадцять днів і ночей тривала буря, і весь цей час майбутній святитель полум’яно молив Господа зберегти йому життя. У момент страшної небезпеки він приніс обітницю цілком присвятити себе Творцю і за своєю обітницею був врятований.

В академії святий Григорій занурився у вивчення християнського вчення, філософії та інших словесних наук (пізніше він сам стане викладачем риторики). Тут же він знову зустрівся зі святителем Василієм Великим, і знайомство двох святих переросло в міцний духовний союз.

У 358 році майбутній святитель повертається із Афін на батьківщину і приймає Хрещення. Всією душею прагнучи до усамітнення, він, тим не менш, на прохання батька бере на себе управління маєтком, хоча на деякий час усе ж таки віддаляється в Понтійську пустелю, де трудився тоді святий Василій Великий. Духовні брати ведуть аскетичне життя, займаються складанням духовних текстів. Так, святитель Григорій Богослов допомагав святому Василію укладати аскетичні правила, які надалі відіграють значну роль в історії чернецтва Сходу.

Із пустелі святий Григорій повертається у Назіанз, де батько покладає на нього нове служіння.

Усе життя святитель Григорій Назіанзин прагнув до усамітнення, але зовнішні обставини й обов’язки постійно повертали його у світ. Батько, який потребував помічника, висвячує сина на священника. “Страшною бурею” назве небажану хіротонію майбутній святитель. Він знову їде до святого Василія Великого за духовною підтримкою. Брат у Христі зміцнює дух святителя Григорія, і той повертається до Назіанза.

Усі свої сили святий Григорій спрямовує на захист християнства і догматів I Вселенського Собору від аріанської єресі. Згубне вчення, що відкидало Святу Трійцю, пустило глибоке коріння. Крім того, час його служіння припав на царювання імператора Юліана Відступника, який вирішив повернути язичництву статус державної релігії. Дії імператора святитель Григорій різко викрив у двох своїх творах.

Не раз святому Григорію довелося відчути розчарування в близьких людях. І, звичайно, найбільшою драмою для нього став розрив зі святителем Василієм Великим.

364 року до влади приходить імператор Валент, прихильник аріан. У зв’язку з цим єпископ Євсевій просить святого Василія Великого приїхати до Кесарії і керувати єпархією. Коли Євсевій помирає, святитель Василій стає митрополитом Каппадокійським і продовжує боротьбу з аріанською єрессю. Після відкритого зіткнення зі святителем Василієм Великим імператор Валент ділить Каппадокію на дві частини. Самовладним митрополитом на відокремленій території стає аріанський єпископ Анфим. Але Василій Великий не опускає рук і висуває на ключові єпископські кафедри своїх надійних соратників, зокрема й Григорія Богослова.

Дорогою до визначеного йому міста святий Григорій зустрічає опір: аріанські воїни перегороджують йому шлях. Тоді святитель сприймає своє призначення як політичну інтригу в боротьбі за владу. Розчарування й образа не дають йому побачити за діями Василія Великого бажання захистити християнство на цих землях, залишаючи їх під своїм впливом. Святитель Григорій повертає назад і віддаляється в пустелю. Лише після смерті святого Василія йому стануть зрозумілі причини вчинку свого друга.

Після смерті імператора Валента 379 року нікейці запрошують святителя Григорія до столиці імперії – Константинополя. На винищення аріанської єресі Григорій Богослов спрямовує всю силу свого слова.

На перших порах святитель звершує богослужіння в домовому храмі. Бачачи, як швидко зростає його паства, аріани наважуються на відкритий напад. У Велику Суботу вони вриваються до церкви і закидують вірян камінням. Один із єпископів помер на місці, святитель Григорій був поранений. Але богонатхненне слово святого пастиря продовжувало збирати й об’єднувати християн.

І ось нова зрада. Філософ Максим, якого святий Григорій вважав близьким другом, намагається шляхом інтриг змістити святителя зі столичного престолу. Максима таємно висвячують на єпископа, але вже вранці розгніваний народ виганяє самозванця із Константинополя.

Після таких важких подій святитель Григорій вирішує покинути Константинопольську кафедру і піти на спокій. Але люблячий і відданий народ не відпускає свого пастиря. Він залишається, втім, як виявилося, зовсім ненадовго.

381 року імператор Феодосій, названий Православною Церквою Великим, скликає новий Вселенський Собор. Головою було обрано святителя Григорія. У результаті тривалих обговорень його висувають на столичний патріарший престол. Однак багато ієрархів виступають проти. Бажаючи уникнути розколу і примирити отців Церкви, святитель просить дозволу піти на спокій та пропонує обрати нового патріарха. Імператор Феодосій разом із Собором приймають відставку святителя, і він повертається на батьківщину до Назіанза. Залишаючи місто, святитель пише 42-е Слово.

Останні роки. Спадщина

Після призначення в Назіанз нового єпископа святитель Григорій віддаляється в родинний маєток у тихому Аріанзі. Те, до чого він прагнув усе життя – сувора аскеза, усамітнення і молитва, – нарешті було йому дано. Складно переоцінити спадщину Григорія Богослова. Численні Слова, листи, теологічні та історичні вірші, проповіді, послання, трактати складають багатющу духовну скарбницю. Господь наділив Свого обранця незвичайним даром слова, і за допомогою цього дару Григорій Богослов ревно захищав і стверджував істинну православну віру.

389 року, у віці 60 років, помер той, кого Церква назвала Богословом – тим самим ім’ям, яке було дано євангелістові Іоанну. Тіло святого Григорія знайшло спочинок у рідному Назіанзі. У середині Х століття його мощі було перенесено до константинопольського собору Святих Апостолів, а пізніше – до Рима.

Тропарі, кондаки, молитви та величання