Мученик Фока вертоградар

Місяця вересня на 22-й день

У тому-таки Синопському місті був в інший час другий Фока, котрий сад-город собі поблизу моря влаштував і в ньому різне посадив зілля і, продаючи від нього, і сам собі харч мав та й убогих наділяв; інше ж від саду-городу свого зілля клав при дорозі, щоб подорожні брали; вельми був дружелюбний та гостинний і більше в душі своїй сад духовний, аніж природний, уладнав, насаджуючи чистих думок квіти і приносячи плоди чеснот, щоб могла називатися від Духа Святого свята та душа садом. “Замкнений садок, — рече, — то сестриця моя”, сад, що багатоплідний: “А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість”. Замкнений, щоб злодій не ввійшов, не може сюди ввійти ветхий злодій, що обікрав у райському саду праматір нашу, диявол; не обкраде чеснот святого Фоки, що зі страхом своє спасіння з’єднав, слухаючи апостола, котрий говорить: “Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник — диявол — ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого”.

Жив отак святий і пройшла чутка про чеснотливе його життя поміж людей, чеснотливість-бо, як свічка запалена, утаїтися не може, але в темній ночі віддаля сяє; так і святий Фока, який посеред тьми, посеред роду невірного та розпутного благочестям сяяв, до світла пізнання багатьох наставляючи. Дійшла чутка про нього і до нечестивого князя тієї країни; звіщено йому було, що Фока в Розп’ятого вірить та й інших у слід собі навертає. Князь же тоді послав слуг, щоб забили раба Христового, і пішли слуги, шукали Фоку, щоби вбити. Він же зустрів їх і запитав: “Кого шукаєте?” Вони-бо відповіли: “Фоки шукаємо”. Фока ж рече:”Поверніть до мене, панове мої, і я вам повім про нього”. І прийняв їх у дім свій і пригостив достатньо, так-бо ворогам своїм належить творити за писанням: “Якщо голодує твій ворог, нагодуй його, а як спраглий він, напій його”. І коли слуги добре вином розвеселилися, запитав їх Фока: “З-за якої вини шукаєте чоловіка того?” Вони ж звістили йому таємницю, кажучи: “На мучення шукаємо. Послав нас князь, щоб убити його, бо не шанує богів, але Розп’ятому поклоняється”. Фока рече: “Молю вас, панове мої, потерпіть до завтра, в домі моєму ївши й пивши, а завтра я вам його віддам, ніхто-бо його так не знає, як я, і недалеко від мене мешкає, зараз кудись відійшов, прийде ж не гаючись, і я сам у руки ваші приведу його”. Вони-бо, послухавши його, торжествували в домі самого Фоки, якого шукали. Він же собі в той час улаштовував гріб у саду своєму і все до поховання потрібне приготував, а все, що мав, роздав убогим і пробув ту всю ніч у молитві, готуючись до смерті. Коли ж настав ранок і слуги, послані князем встали, то сказали йому: “Чи є Фока, якого ти обіцяв оддати в руки наші?” Він же весело рече: “Є, панове мої, творіте з ним, що бажаєте”. Кажуть-бо слуги: “А де він є?” Фока ж відповідає: “Я є Фока, якого ви вбити шукаєте. Я є Ісус Христовий раб, що мерзьких ваших богів відкидає, мене ж умертвіте”. Вони ж, це почувши, здивувалися й знітилися, не бажаючи рук своїх кровавити кров’ю такого доброго чоловіка, пригощенням якого й добродійністю досить задовольнялися. І хотіли відійти, мовлячи: “Скажемо князю, що шукали всюди Фоки і не знайшли”. Він же кланявся їм, хапаючи за ноги їхні й молячи, щоб творили їм повелене. “Нічим, — каже, — не віддасте за моє вам добродійство, як тим, що мене від плоті звільните і до бажаного Христа пошлете!” Так святий Фока бажав звільнитися і з Христом жити, так дбало хотів за Христа, Господа свого, кров пролити, таку мав любов до Бога: “Ліпша бо милість твоя над життя” це тимчасове. І так умолив слуг, прийняв вінця мучення, мечем-бо голову йому відсікли, і перейшов від земного саду до небесного. Святі ж його мощі поховані були в уготованому ним-таки гробі, над ними пізніше, коли засяяло благочестя, збудовано було церкву в ім’я його, і багато хто з вірних від святих мощів Христового страждальця, як від джерела, що невсякні води чудес виточували, почерпували благодать: одні від хвороб зцілення, інші в печалях утіху, а інші в бідах прийняли поміч молитвами святого мученика Фоки. І не тільки в тому місті Синопійському, але і по всесвіті, на землі й на морі, всім, хто з вірою ім’я його закликали і вдавалися до його помочі та молитов, великий у потребах добродійник та помічник швидкий з’являвся. Через те, хто на морі плавав, мав звичку Фоку святого закликати в поміч; безліч разів-бо являвся їм наяву, інколи вночі перед настанням хвилювань будив керманича корабля, що спав при кормилі, іноді сам видимо розпростирав вітрила, іноді з’являвся, стоючи на носі корабля, мілину моря виглядаючи, іноді являвся, коли ходив морем. І звеличене було ім’я святого Фоки на багатьох кораблях, котрі плавали на Червоному морі і на Андріятському, і по океані. І пісні ті, що корабельники мали звичай співати, прикладали на похвальні співи святому Фоці, тож повсякчас ім’я його було на вустах людей, що виходили в море, на кораблях і творили діяння в численних водах. І не тільки в потребах, а і у відрадах своїх там присутнього мали Фоку святого; звичай-бо їхній був такий: коли на трапезі чи на якійсь учті сиділи, відділяли частку харчу чи пиття святому Фоці, але оскільки не могло то бути, щоб з ними явно святий на трапезі сидів і їв та пив із ними, а безтілесний та невидимий не потребує ані їжі, ані пиття, через те один із них купував ту частку святого Фоки і клалася та ціна в особливе коритце. Так чинили в усі дні, частину трапези своєї святому уділяючи, і один за другим ту частку купували: сьогодні один із них, а завтра другий, а позавтра — третій, почавши від першого аж до останнього частку ту купували й осібно збирали її ціну. Коли ж до берега де приставали, кошти ті, від поданих часток святого Фоки зібрані, роздавали вбогим, недужим, сиротам і чужинцям; тривав той звичай у них багато літ але до того часу, доки вороги хреста святого Божим допустом за гріхи наші всі оті країни взяли, віру святу до кінця смирили і християн змалили. Одначе й тепер святий Фока, спільний усіх заступник, не перестає нам на морі світу цього в кораблі малочасного життя нашого плаваючим допомагати і до небесного пристаниська плавання наше скеровувати теплими своїми за нас до Бога молитвами, ними-бо від усякого потоплення, хвилювання ж та й бурі хай збавимося тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.