Преподобний Симеон, Христа ради юродивий і преподобний Іоанн, співпостник його

Місяця липня на 21-й день

Преподобні Симеон, Христа ради юродивий, і спостник його Іоанн були сирійцями, жили в VI ст. в місті Едесі. З дитинства їх пов’язувала тісна дружба. Старший із них, Симеон, був неодружений і жив зі старою матір’ю. Іоанн же, щойно одружившись, жив із батьком (мати його померла) і з молодою дружиною. Обидва друзі належали до багатих сімей. Коли Симеону виповнилося 30 років, а Іоанну 24, вони здійснили подорож до Єрусалима на свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. На зворотному шляху друзі розмовляли про шляхи спасіння душі. Зійшовши з коней, вони відправили слуг із кіньми вперед, а самі пішли пішки.

Дійшовши до Йордану, вони побачили на березі річки монастирі, розташовані на кордоні пустелі. В обох спалахнуло нестримне бажання залишити світ і провести решту життя в чернечих подвигах. Вони звернули з дороги, якою йшли їхні слуги в Сирію, і, старанно помолившись Богу, попрямували в протилежний бік – до монастирів. Вони просили Господа вказати, який монастир їм обрати, і вирішили піти в ту обитель, ворота якої будуть відчинені. У цей час Господь сповістив уві сні ігумена обителі Никона відчинити монастирську браму і впустити в обитель овець Христових. У великій радості друзі підійшли до відчинених воріт монастиря, були ласкаво прийняті ігуменом і залишилися в обителі. Незабаром вони прийняли постриг.

Пробувши деякий час в обителі, Симеон запалився бажанням посилити свій подвиг, піти вглиб пустелі й там подвизатися в повній самоті. Іоанн не захотів відстати від свого друга і вирішив розділити з ним труди пустельножительства. Ігумену Никону Господь відкрив намір друзів, і тієї ночі, коли ченці Симеон та Іоанн хотіли покинути обитель, він сам відчинив їм ворота, помолився з ними, дав своє благословення і відпустив у пустелю.

Почавши пустельне життя, духовні брати спочатку зазнали сильної боротьби з дияволом, який навіював їм смуток про залишених рідних, залякував подвижників, наводив на них розслаблення, смуток і лінощі. Брати Симеон та Іоанн, твердо пам’ятаючи про дані ними під час постригу обітниці, покладаючись на молитви свого старця, ігумена Никона, продовжували неухильно слідувати обраним шляхом, проводили час у безперервних молитвах і суворому пості, підтримуючи один одного в боротьбі проти спокус. Через деякий час за допомогою Божою спокуси припинилися.

Ченці отримали від Бога сповіщення, що мати Симеона і дружина Іоанна померли і Господь удостоїв їх райського блаженства. Після цього Симеон та Іоанн прожили в пустелі 29 років, досягли повної безпристрасності та високого ступеня духовності. Преподобний Симеон за навіюванням Божим помислив про те, що їм слід тепер послужити людям, а для цього необхідно залишити пустельну самоту і йти у світ. Але святий Іоанн, вважаючи, що не досяг ще такого ступеня безпристрасності, як його сподвижник, вирішив не залишати пустелі. Брати розлучилися зі сльозами. І Симеон попрямував до Єрусалима, там поклонився Гробу Господньому і всім святиням. За своїм великим смиренням святий подвижник старанно молився Господу сподобити його послужити ближнім таким чином, щоб вони не прославляли його.

Святий Симеон обрав для себе важкий подвиг юродства Христа ради. Прийшовши в місто Емессу, він залишився в ньому і поводився як божевільний, роблячи дивні вчинки, за що зазнавав глузувань, лайки і побоїв, і тим часом робив багато добрих справ. Він виганяв бісів, зціляв хвороби, позбавляв від раптової смерті, невіруючих приводив до віри, а грішників – до покаяння. Всі ці добрі справи він здійснював під виглядом юродства, і ніякої похвали або подяки від людей не отримував. Але високо шанував свого духовного брата преподобний Іоанн: коли в пустелі його провідував будь-хто з мешканців міста Емесси, просячи поради і молитов, він незмінно направляв їх до “юродивого Симеона”, який міг краще дати пораду духовну.

За три дні до своєї смерті святий Симеон перестав з’являтися на вулицях, зачинився у своїй хатині, в якій, крім в’язанки хмизу, нічого не було. Пробувши в безперестанній молитві три дні, святий Симеон преставився до Господа. Деякі з міських жебраків, які дружили з ним, не зустрічаючи юродивого, прийшли до його хатини і там знайшли його мертвим. Взявши тіло покійного, вони віднесли його без звичайного церковного співу на місце, де ховали бездомних і мандрівників. Коли несли тіло святого Симеона, деякі з жителів чули чудовий церковний спів, не розуміючи, звідки він виходить.

Слідом за святим Симеоном у пустелі мирно відійшов до Господа преподобний Іоанн. Незадовго до смерті святому Симеону було дано побачити вінець над головою свого духовного брата з написом: “За пустельне терпіння”.

Тропарі, кондаки, молитви та величання