Вхід Господній до Єрусалима

Неділя 6-та Великого посту, ваій (цвітоносна, Вербна неділя)

Свято Входу Господнього до Єрусалима зазвичай називають у народі “Вербною неділею”. Православні християни поспішають до церкви з пучками пухнастих верб. Нас охоплює радісне передчуття: за тиждень – Великдень! Але до чого тут верби, про які нічого не знали євангельські герої? Який взагалі історичний смисл свята?

Звернімося до євангельської історії.

Рання весна 30 року від Різдва Христового. До Єрусалима вже прибув військовий губернатор (прокуратор, точніше – префект) Іудеї Понтій Пилат, щоб спостерігати за бунтівними підданими. Скоро єврейська Пасха, і за шість днів до неї Христос прямує до міських воріт, немов бажаючи посісти належний Йому царський престол, уперше дозволяючи називати Себе Царем. Це – остання спроба відвернути людей від політичних хибних думок, вказавши істинний характер Свого Царства “не від світу цього”. Тому під Іісусом не бойовий кінь, а лагідний осел, який символізує мир. А люди розмахують пальмовими гілками й кричать “осанна!” (“спасай нас!”). Вони чекають, що Він явить Божественну силу, ненависні римські окупанти будуть знищені – і прийде вічне Месіанське Царство. Але Христос не винищуватиме римські легіони й не змінюватиме політичний устрій світу. Це безглуздо, якщо немає оновлення морального. Подібні спроби обертаються ще більшою бідою.

Мине чотири дні, і невірні учні в страху розбіжаться із нічного Гефсиманського саду, залишивши зв’язаного Вчителя в руках варти; а юрба, яка нині вітає Месію захопленими криками, буде в озлобленні волати: “Розіпни, розіпни Його!” Він не виправдає її очікувань…

Наслідуючи сучасників Христа, ми теж зустрічаємо Його з зеленими гілками в руках. Християни Сходу – з гілками фінікових пальм чи лавру або квітами. У жителів Півночі вони мимоволі замінюються вербами – першими деревами, що зеленіють. Їх освячують напередодні свята, на всенічному бдінні, після читання Євангелія. У народі набули поширення різноманітні “вербні” звичаї та обряди: зберігати освячену в церкві вербу протягом року, прикрашати нею домашні ікони та ставити на підвіконня, приносити на могили родичів, окропляти вербним пензлем, змоченим у святій воді, худобу, їсти вербну кашу, зварену з бруньками верби, які тільки-но розпустилися, та її сережками.

Тропарі, кондаки, молитви та величання