Великомученик Євстафій Плакіда, Римський, полководець, дружина його мучениця Феопістія і чада їхні мученик Агапій і мученик Феопіст.

Місяця вересня на 20-й день

Святий великомученик Євстафій до Хрещення носив ім’я Плакіда. Він був воєначальником при імператорах Титі (79-81) і Траяні (98-117). Ще не пізнавши Христа, Плакіда творив справи милосердя, допомагаючи всім нужденним і стражденним. Господь не залишив доброчесного язичника в мороці ідолопоклонства.

Одного разу на полюванні він переслідував на швидкому коні оленя, який зупинився, вибігши на високу гору, і Плакіда раптом побачив між його рогами сяючий Хрест, а на ньому – розп’ятого Сина Божого. Вражений Плакида почув голос: “Навіщо ти гониш Мене, Плакидо?” – “Хто Ти, Господи, що говориш зі мною?” – у страху запитав Плакида. І почув у відповідь: “Я – Ісус Христос, Бог, що втілився заради спасіння людей і перетерпів вільні страждання і Хресну смерть. Ти Мене, не знаючи, шануєш, бо твої добрі справи і рясні милостині дійшли до Мене. Явився Я тут, щоб навернути і приєднати тебе до вірних рабів Моїх. Бо не хочу Я, щоб людина, яка творить праведні справи, загинула в тенетах ворожих”.

Плакида вигукнув: “Господи, я вірю, що Ти – Бог Неба і землі, Творець усіх створінь. Молю Тебе, Господи, навчи мене, що мені робити”. І знову пролунав Божественний голос: “Іди до священика християнського, прийми від нього Хрещення, і він наставить тебе до спасіння”.

З радістю Плакіда повернувся додому, все розповів дружині; та, своєю чергою, повідала йому про те, як напередодні їй у таємничому сновидінні Хтось сказав: “Ти, твій чоловік і твої сини завтра прийдете до Мене і пізнаєте Мене – Ісуса Христа, Справжнього Бога, що посилає спасіння тим, хто любить Мене”. Подружжя вчинило, як їм було велено.

Вони звернулися до християнського пресвітера, який хрестив усе їхнє сімейство і всіх причастив Святих Таїн.

Наступного дня святий Євстафій вирушив на місце свого чудесного навернення і в палких молитвах подякував Господу, який покликав його на шлях спасіння.

І знову святий Євстафій був удостоєний чудесного одкровення – Сам Бог попереджав його про майбутні випробування: “Євстафію, личить тобі на ділі проявити твою віру. Тобі, як Іову, належить перетерпіти багато скорбот, щоб, будучи спокушеним, подібно до золота в горнилі, з’явитися гідним Мене і прийняти вінець із рук Моїх”. Святий Євстафій смиренно відповідав: “Хай буде воля Твоя, Господи, все готовий я прийняти з рук Твоїх із вдячністю, тільки б Твоя всесильна допомога була зі мною”.

Незабаром на Євстафія обрушилися лиха: померли всі його слуги і впала вся худоба. Розорений, але не зневірений, святий Євстафій із сім’єю покинув потай покинув таємно дім, щоб жити в безвісності, смиренності та злиднях. На кораблі він попрямував до Єгипту. Під час плавання нове нещастя спіткало святого. Господар корабля, спокусившись красою дружини Євстафія, безжально висадив його з дітьми на берег, а дружину залишив у себе. У великій скорботі святий продовжував свій шлях, і нове горе вибухнуло над ним. Переходячи бурхливу річку вбрід, він переносив по черзі двох своїх синів, але поки він переносив одного – іншого схопив на березі лев і забрав у пустелю, а поки повернувся до іншого – того потягнув у ліс вовк.

Втративши все, гірко плакав святий Євстафій. Але він усвідомлював, що це Божественний Промисел послав йому ці нещастя, щоб випробувати його терпіння і відданість волі Божій. У молитвах виливши Богові своє невтішне горе, святий Євстафій пішов далі, смиренно готовий до нових випробувань. У селищі Вадісс він найнявся робітником і п’ятнадцять років провів у безперервних працях. І не знав тоді святий Євстафій, що з ласки Божої пастухи й землероби врятували його синів, і вони жили поруч із ним; не знав він і того, що нечестивого корабельника було скоро покарано – він помер від жорстокої хвороби, а дружина святого Євстафія, залишившись недоторканною, жила в мирних трудах.

У той час імператору Траяну довелося вести важку для Риму війну. Він згадав доблесного полководця Плакіду і відправив воїнів Антіоха і Акакія, друзів Плакіди, його розшукати.

Об’їхавши безліч областей, вони прийшли в селище, де жив святий Євстафій. Воїни зустріли Євстафія в полі, де він сторожив хліб, але не впізнали його і стали говорити йому про те, кого шукають, просячи його допомоги і обіцяючи велику плату. Але святий Євстафій, одразу впізнавши своїх друзів, не відкривав їм свого імені. Він привів їх у будинок свого господаря і нагодував. Придивляючись до нього, подорожні помітили, що він дуже схожий на їхнього полководця, а коли побачили на його шиї особливу прикмету – слід від глибокої бойової рани, зрозуміли, що перед ними – їхній друг. Вони обійняли його зі сльозами і розповіли, навіщо шукали його. Святий Євстафій повернувся в Рим і знову став імператорським воєначальником. Багато новобранців прийшло до нього у військо, і не відав він, що двоє молодих воїнів-друзів, яким він часто давав накази і яких полюбив за спритність і сміливість, були його синами, і вони не знали, що служать під начальством свого батька і що один одному вони – рідні брати.

Одного разу в поході військо, яке вів Євстафій, зупинилося в одному селищі. Воїни-брати розмовляли в наметі. Старший розповідав про свою долю: як він втратив матір і нещасного брата, як жахливо був розлучений із батьком. І молодший з радістю зрозумів, що перед ним його брат, і повідав про себе.

Розмову воїнів чула жінка, біля будинку якої був розкинутий намет, – це була їхня мати. Вона зрозуміла, що це її сини. Ще не відкриваючись їм, але дуже бажаючи з ними не розлучатися, вона прийшла до їхнього начальника – святого Євстафія просити дозволу йти з його військом. У ньому вона впізнала свого чоловіка і в сльозах розповіла йому про себе і про двох воїнів, які виявилися їхніми синами. Так, за великим милосердям Господа, зустрілася вся родина.

До цього часу перемогою закінчилася війна. З почестями і славою повернувся святий Євстафій у Рим. Наступником померлого імператора Траяна став тепер Адріан (117-138), який побажав відсвяткувати події урочистим жертвопринесенням богам. На подив усіх, у капищі не виявилося святого Євстафія. За велінням імператора його терміново розшукали.

“Чому ти не хочеш поклонитися богам? – запитав імператор. – Тобі перш за інших слід було б віддати їм подяку. Вони не тільки зберегли тебе на війні і дарували перемогу, а й допомогли знайти дружину і дітей”. Святий Євстафій відповів: “Я – християнин і знаю Єдиного Бога мого Ісуса Христа, Його шаную і дякую, і поклоняюся Йому. Він усе дарував мені: здоров’я, перемогу, повернув сім’ю і послав Свою допомогу на подолання випробувань”. У гніві імператор розжалував уславленого полководця і викликав його з родиною на суд. Але й там не вдалося твердих сповідників Христових схилити до ідольського жертвопринесення. Усе сімейство святого Євстафія було засуджено на розтерзання звірами. Але звірі не зачепили святих мучеників. Тоді жорстокий імператор у люті наказав кинути всіх живими в розпеченого мідного бика, в якому і прийняли мученицьку кончину святі Євстафій, його дружина Феопістія та їхні сини Агапій і Феопіст. Коли через три дні відкрили вогняну могилу, тіла святих мучеників були знайдені неушкодженими – жодна волосина не згоріла на їхніх головах, а обличчя сяяли неземною красою. Багато хто з тих, хто бачив диво, увірував у Христа. Християни віддали похованню чесні тіла святих.

Тропарі, кондаки, молитви та величання