Великомученик Прокопій (до мучеництва Неаній) Кесарійський (Палестинський)

Місяця липня на 8-й день

Святий великомученик Прокопій, у миру Неаній, родом з Єрусалима, жив і постраждав за царювання імператора Діоклітіана (284-305). Батько його, знатний римлянин, на ім’я Христофор, був християнином, але мати святого, Феодосія, залишалася язичницею. Рано втративши батька, юний юнак був вихований матір’ю. Здобувши прекрасну світську освіту, він був представлений Діоклітіану в перший рік його вступу на престол і швидко просунувся по службі. До 303 року, коли було розпочато відкрите гоніння на християн, Неаній був посланий проконсулом в Олександрію з велінням нещадно переслідувати Церкву Божу. Але на шляху до Єгипту, поблизу сирійського міста Апамеї, Неанію було явлення Господа Ісуса Христа, як колись Савлу на шляху до Дамаска. Божественний голос сповістив: “Неанію, і ти йдеш на Мене?” Неаній запитав: “Хто Ти, Господи?” – “Я – розп’ятий Ісус, Син Божий”. Водночас у повітрі з’явився сяючий хрест. Після видіння Неаній відчув у своєму серці невимовну радість і духовну радість і перетворився з гонителя на ревного послідовника Христа. Відтоді Неаній полюбив християн і переможно боровся тільки проти варварів-язичників.

Але на святому угоднику збулося слово Спасителя, що “вороги людині – домашні її” (Мф. 10:36). Мати, язичниця, сама прийшла до імператора зі скаргою на сина, який не шанує вітчизняних богів. Неанія викликали до прокуратора Іудеї Іуста, де йому урочисто вручили послання Діоклітіана. Прочитавши повне богохульств послання, Неаній мовчки на очах у всіх порвав його. Це був уже злочин, який римляни позначили як “образа величності”. Неаній був узятий під варту і в кайданах відправлений до Кесарії Палестинської, де нудився колись апостол Павло. Після страшних мук святого кинули в сиру темницю. Вночі в тюремній кімнаті засяяло світло, і Сам Господь Ісус Христос, прийшовши зі світлими Ангелами, здійснив Хрещення страждальця-сповідника, давши йому ім’я Прокопій.

Багаторазово святого Прокопія водили в судилище, примушували відректися від Христа і знову піддавали тортурам. Стійкість мученика і його полум’яна віра низводили рясну благодать Божу на людей, які бачили страту. Натхненні подвигом Прокопія, пішли під меч ката багато хто з колишніх вартових святого в’язня і римські солдати разом зі своїми трибунами Нікостратом і Антіохом. Мученицькими вінцями закарбували свою віру дванадцять жінок-християнок, які самі прийшли до воріт Кесарійської преторії. Вражена великою вірою християн і їхньою мужністю, бачачи непохитність сина, який переносив тяжкі страждання, Феодосія покаялася, встала в ряди сповідниць і була страчена. Нарешті, вже новий прокуратор, Флавіан, переконавшись у марності тортур, засудив святого великомученика Прокопія до усікновення мечем. Вночі християни взяли багатостраждальне тіло і, оповивши гробовими пеленами, зі сльозами і молитвами поклали на землю († 303).

Тропарі, кондаки, молитви та величання