V Вселенський Собор

Місяця липня на 25-й день

П’ятий Вселенський Собор (Константинопольський II) був у Константинополі, за святого благовірного царя Юстиніана I (527-565), у 553 році, для розв’язання питання про правовір’я трьох давно померлих єпископів: Феодора Мопсуетського, Феодорита Кірського та Іви Едеського, які ще за часів Третього Вселенського Собору (431; пам’ять 9 вересня) у своїх писаннях висловлювали несторіанські думки. Оскільки Собор Халкідонський (451; пам’ять 16 липня), який засудив монофізитів і звинувачений ними в несторіанстві, не засудив трьох зазначених єпископів (так само, як і Третій Вселенський), то, щоб забрати в євтихіанів привід до звинувачення православних у співчутті несторіанству та прихилити партію, яка єретикетувала, до єднання з послідовниками Халкідонського Собору, святий Юстиніан видав указ, в якому в трьох окремих “розділах” засуджували трьох згаданих єпископів. Але оскільки цей указ не був визнаний усіма представниками Церкви (особливо на Заході і, зокрема, в Африці), то виникла суперечка про “Три глави”. Для вирішення цієї суперечки і був скликаний П’ятий Вселенський Собор.

На цьому Соборі були присутні 165 єпископів. Папа Вігілій (537-555), який був у Константинополі, відмовився брати участь у Соборі, хоча його тричі запрошували офіційною депутацією від імені присутніх єпископів і самого імператора. Собор відкрився під головуванням святого Євтихія, патріарха Константинопольського (552-565; 577-582). Згідно з імператорським едиктом, справу про “Три глави” було ретельно розглянуто протягом восьми засідань з 4 травня по 2 червня 553 року. Анафема (прокляття) була виголошена на особу і на вчення Феодора Мопсуетського безумовно; але щодо Феодорита та Іви осуд обмежився лише деякими творами, особи ж їхні, як очищені Халкідонським Собором, без сумніву, внаслідок каяття, були пощаджені від анафеми. Необхідність цього заходу була зумовлена тим, що в засуджених творах містилися висловлювання, які давали змогу несторіанам тлумачити на свою користь визначення Халкідонського Собору. Але поблажливість отців Собору в дусі ікономії щодо особисто єпископів Іви і Феодорита розлютила монофізитів проти соборного рішення. Незважаючи на це, імператор повелів оприлюднити соборну постанову, а папу Вігілія як однодумця єретиків покарати відлученням від Церкви. Згодом папа погодився зі спільною думкою отців і підписав соборну ухвалу. Але єпископи Істрії та вся область Аквілейського митрополита понад століття залишалися в розколі.

На Соборі отці розглядали також помилки пресвітера Оригена, знаменитого церковного вчителя III століття. Його вчення про передіснування людських душ було засуджено. Засуджено було також єретиків, які не визнавали загального воскресіння мертвих.