Житія святих,  Квітень

Мученик немовля Гавриїл Білостоцький

День пам'яті (н. ст.)

У Неділю третю після П’ятидесятниці – Собор Білоруських святих (перехідне) / місяця квітня на 20-й день

У сонмі святих Православної Церкви, котрих лише сам Господь може перелічити, ми знаходимо імена безлічі мучеників, які добровільно принесли себе в «жертву живу». Це вони, перебуваючи в готовності бути цілком відданими Христу навіть до смерті, мученицьким чином свідчили про Того, Хто є «путь і істина і життя» (Ін. 14:6), про неминущу цінність життя у Христі і з Христом.

Серед мучеників усіх часів певне місце в православному календарі посідають діти. Починаючи з часів мучеників Маккавейських і чотирнадцяти тисяч немовлят, винищених Іродом у Віфлеємі, православне благочестя з особливою любовʼю ставиться саме до дітей, які стали жертвами раптової насильницької смерті. У їхньому випадку жертовна смерть з’єднувалася з чистотою їхньої невинності. Тим самим ще не зовсім зрілі у фізичному сенсі отроки і немовлята ставали істинною «сіллю землі» і «світлом світу» (Мф. 5:13-14).

Звідси причислення багатьох немовлят і отроків, закатованих за віру від язичників у перші віки християнства, а також тих, хто надалі постраждав від іновірних, інославних і атеїстів, до лику святих. Звідси і народне шанування та подальше причислення до лику святих мученика немовляти Гавриїла, названого Білостоцьким, Заблудовським і Слуцьким.

Особистість святого немовляти Гавриїла є образом сучасного мучеництва. Він не просто постраждав перед судом язичників чи єретиків за сповідання віри, а постраждав безвинно і помер, не чинячи опору злу, щоб таким чином наслідувати приклад Христа. Він – отроча чистісіньке (як співається в акафісті), плід спокійної і навіть радісної готовності терпіти страждання «навіть до крові» за Того, Хто Постраждав нас заради. Разом з земною мученицькою кончиною немовляти Гавриїла й одночасним його народженням для нового, кращого життя ми отримали особливого заступника за нас, грішних, перед престолом Всевишнього.

Мученик немовля Гавриїл народився, жив і постраждав на території нинішньої Польщі. Тому Польська Православна Церква ставиться до нього з особливим шануванням. На його честь будуються православні храми, він є небесним покровителем Братства Православної молоді в Польщі, а також вважається особливим цілителем дітей. Після історично обумовлених злетів і падінь у шануванні святого мученика нині його пам’ять відзначають також усі Православні Церкви.

Святий мученик немовля Гавриїл Білостоцький (Заблудовський, Слуцький) народився 22 березня 1684 року в селі Звєрки Заблудовської парафії Білостоцького повіту Гродненської губернії. Був він сином благочестивих селян Петра й Анастасії Говдель. Хрестили його з ім’ям святого Архангела Гавриїла в храмі тодішнього Свято-Успенського Заблудівського монастиря, однієї із небагатьох обителей у цій частині Речі Посполитої, що зберегла на той час вірність православ’ю.

Немовля Гавриїл вирізнявся з-поміж інших дітей незвичайними для його віку якостями душі. Він ріс дитиною лагідною і незлобивою. У ньому була помітна більша схильність до молитви й усамітнення, ніж до дитячих розваг та ігор. Його батьки, незважаючи на утиски, яких зазнавали тоді православні Речі Посполитої, не бажали приймати Берестейську унію і свято зберігали православну віру. Великий вплив на святе немовля Гавриїла чинила близькість монастиря, в якому під час богослужінь він духовно дозрівав, навчався молитви і пізнавав Бога.

1690 року сім’ю Говдель спіткало велике горе. Невинний хлопчик став жертвою бузувірства. 11 квітня, коли мати шестирічного Гавриїла понесла чоловікові обід у поле, до хати забрався орендар села Шутко. Він приголубив дитя і таємно відвіз його до Білостока, де немовля піддали мукам. Спочатку його посадили в підвал, де за допомогою гострих знарядь проткнули йому бік для випускання крові. Після цього мученика розіп’яли на хресті, встановленому в кориті, і скололи гострими знаряддями для випускання залишків крові. На девʼятий день дитина померла.

Кати таємно вивезли бездиханне тіло в поле і кинули на узліссі поблизу села Зверки. Наближалося свято Святої Пасхи. До тіла прибігали голодні собаки, над ним кружляли хижі птахи, але собаки не лише не розтерзали його, а й навіть охороняли тіло від птахів. На гавкіт, що доносився, зійшлися жителі села і виявили жертву бузувірства. Бузувірів було знайдено і покарано, а в мемуарах міської Заблудівської управи залишено відповідний запис.

За скупчення народу, глибоко схвильованого таким звірством, тіло закатованого немовляти Гавриїла було поховане поблизу кладовищенського храму у Зверках, де й пробуло близько 30 років.

На початку XVIII століття по всій території Білостоцького повіту пройшов мор. Людей ледь встигали ховати. У селі Звірки померлих дітей намагалися ховати ближче до могили немовляти Гавриїла, відчуваючи незвичайну благодать цього місця. Одного разу 1720 року під час поховання випадково зачепили гроб мученика. На превеликий подив, його тіло виявили нетлінним. Звістка про це блискавично рознеслася серед православно віруючого народу, посилюючи шанування мученика. Передання повʼязує з цією подією багато зцілень, які відбулися біля могили святого, і закінчення пошестя, що послужило приводом для шанування мученика. Знайдені мощі благоговійно перенесли до крипти під храмом у селі Звєрки.

У 1746 році згоріла сільська церква у Звєрках, але мощі залишилися неушкодженими. Частково обгоріла тільки ручка, та й то, безсумнівно, сталося згідно з Божим промислом, заради зміцнення віри і благочестя в православному народі. Коли святі мощі було перенесено до Заблудівського монастиря, ручка чудово зажила і знову покрилася шкірою.

У 1752 році архімандрит Слуцького монастиря Досифей (Голяховський), намісник Київського митрополита, склав тропар і кондак немовляті.

9 травня 1755 року, зважаючи на напружену обстановку, спричинену зовнішніми обставинами та недоброзичливістю інославного населення, з благословення Київського митрополита архімандрит Михаїл (Козачинський) переніс мощі святого мученика немовляти Гавриїла до Слуцького Свято-Троїцького монастиря Мінської губернії та склав віршовану повість про немовля мученика Гавриїла. Хресний хід зі святими мощами, які в раці несли на руках, велично пройшов понад 300 верст. Мощі немовляти мученика Гавриїла лежали в раці цілком відкритими. Обидві ручки немовляти тримали маленький наперсний хрест. Пальці поколоті, на тілі рвані рани.

У 1820 році немовля Гавриїл був причислений до лику святих Руською Православною Церквою.

Разом зі зростаючою славою немовляти мученика Гавриїла і розширенням його шанування православні християни намагалися особливим чином прикрасити раку з його святими мощами. У 1897 році на добровільні пожертвування було виготовлено нову срібну раку.

1908 року в друкарні Почаївської лаври було надруковано службу святому мученику немовляті Гавриїлу, складену архієпископом Волинським і Житомирським Антонієм (Храповицьким).

Того ж року єпископ Гродненський і Брестський Михаїл разом з єпископом Білостоцьким Володимиром ухвалили рішення перенести зі Слуцька частину мощей святого мученика немовляти Гавриїла до міста Білосток.

Перенесення хреста і мощевика, в якому до 1897 року спочивали мощі святого мученика, почалося 31 травня. Святині були перенесені із міста Слуцька до Жировицького монастиря Успіння Божої Матері. З 1 до 12 червня через села Ялувка, Нова Воля, Полота, Заблудів, Звєрки і Дойліди святі мощі були перенесені із Жировицького монастиря до Білостока. Таким чином, майже через 150 років святиня повернулася на свою батьківщину.

Частинка святих мощей мученика немовляти Гавриїла перебувала у Свято-Микільському кафедральному соборі міста Білостока до 1912 року, аж доки її не було перенесено до Благовіщенського монастиря в Супраслі.

У Слуцьку, де залишилися мощі, була особлива книга, в якій записувалися відомі духовній і державній владі чудесні випадки, пов’язані з мощами святого мученика немовляти Гавриїла, які перебували там. Всенародне шанування мученика немовляти Гавриїла встановилося по всій країні. У день пам’яті святого до місця його спочинку звідусіль збиралися тисячі паломників.

1915 року під час Першої світової війни єпископ Білостоцький Володимир вивіз деревʼяну раку з часткою святих мощей мученика немовляти Гавриїла до Москви і тимчасово помістив у Покровському Соборі на Красній площі.

Після жовтневого перевороту 1917 року почалися криваві гоніння на православних.

Ворогам Христа заважала памʼять про немовля, яке уподібнилося Йому. Так, настоятеля московського Покровського собору на Красній площі, священномученика Іоанна Восторгова, який захищав його памʼять від наруги, більшовики притягували як обвинуваченого, і згодом його розстріляли.

Рішенням Ради народних комісарів від 29 липня 1920 року було постановлено: «планово і послідовно перепровадити на території повну ліквідацію мощей…» Це розпорядження не оминуло і святі мощі мученика немовляти Гавриїла.

У 30-х роках Троїцький Слуцький монастир, де доти зберігалися мощі, було закрито, а святі мощі мученика перенесено до музею атеїзму в Мінську.

Під час Другої світової війни репресії стали слабшати, і 1942 року в хаосі військової плутанини православним жителям Мінська вдалося помістити святі мощі мученика немовляти Гавриїла до деревʼяної раки в кафедральному соборі Преображення Господнього в Мінську, настоятелем якого був митрополит Пантелеймон (Рожновський).

У 1943 році звістка про знаходження святих мощей у мінському соборі дійшла до настоятеля церкви Різдва Пресвятої Богородиці в селищі Свіслочі отця Олексія Зноско. Отець Олексій за короткий час написав акафіст святому мученику Гавриїлу, використовуючи понад 40 акафістів, які слугували йому зразком. Акафіст був затверджений церковною владою в 1943-1944 роках і введений у церковне використання.

9-10 липня 1944 року святі мощі було перенесено з Мінська до Гродно, до церкви Покрови Божої Матері, де вони і перебували до 21 вересня 1992 року.

Післявоєнна доля цієї святині невідома. Святі мощі протягом декількох десятиліть знаходилася в підземеллях гродненьскої церкви вдалині від тих, хто міг би осквернити їх. Вони перебували у вологому приміщенні у вкрай несприятливих умовах, проте не постраждали, що ще раз свідчить про їхню святість.

21-22 вересня 1992 року з благословення архієпископа Гродненського і Волковиського Валентина та архієпископа Білостоцького і Гданського Сави (нині Митрополита Варшавського і всієї Польщі) святі мощі були перенесені першою з 1944 року хресною ходою із гродненської церкви Різдва Пресвятої Богородиці до Свято-Миколаївського собору міста Білосток. Мощі помістили у правому приділі собору, і щовівторка перед ракою з ними читається акафіст мученику Гавриїлу.

Окрім того, з 1993 року щорічно 2-3 травня його чесні мощі переносяться із Білостока до Заблудова, де віряни всю ніч проводять за богослужінням перед його відкритими мощами.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь мученику младенцу Гавриилу Белостокскому, глас 5

Святы́й младе́нче Гаврии́ле,/ ты за Прободе́ннаго нас ра́ди от иуде́й/ лю́те от о́нехже в ре́бра прободе́н был еси́/ и за Истощи́вшаго кровь Свою́ за нас/ все те́ло твое́ на истоще́ние кро́ве/ в лю́тыя я́звы пре́дал еси́,/ ны́не же во сла́ве ве́чней с Ним всели́лся еси́./ Тем помяни́ и нас, мо́лим, зде чту́щих па́мять твою́,/ прося́ нам здра́вие телеси́// и спасе́ние душа́м на́шим.

Кондак мученику младенцу Гавриилу Белостокскому, глас 6

Оте́чество твое́ Зверки́ бысть,/ му́чениче Христо́в Гаврии́ле,/ иде́же от и́стых звере́й – иуде́ев восхище́н:/ а́бие роди́телей лише́н еси́,/ та́же вся поря́ду лю́те претерпе́в,/ в оте́чество Небе́сное пресели́лся еси́./ Восхища́й и нас зде от вся́ких напа́стей и скорбе́й/ и умоли́, мо́лим тя,// улучи́ти ве́чное насле́дие твое́.

Молитва мученику младенцу Гавриилу Белостокскому

Младе́нческаго незло́бия храни́телю и му́ченическаго му́жества носи́телю, Гаврии́ле блаже́нне, страны́ на́шея адама́нте драгоце́нный и иуде́йскаго нече́стия обличи́телю! К тебе́ мы, гре́шнии, моли́твенно прибега́ем и, о гресе́х свои́х сокруша́ющеся, малоду́шия же своего́ стыдя́щеся, любо́вию зове́м ти: на́ших скверн не возгнуша́йся, чистоты́ сый сокро́вище, на́шего малоду́шия не омерзи́, долготерпе́ния учи́телю, но па́че сих не́мощи на́ша от Небе́с ви́дя, тех исцеле́ния нам твое́ю пода́ждь моли́твою и твоея́ Христу́ ве́рности подража́тели нас бы́ти научи́. А́ще ли терпели́вно крест искуше́ний и злострада́ний понести́ не возмо́жем, оба́че и тогда́ ми́лостивыя твоея́ по́мощи не лиши́ нас, уго́дниче Бо́жий, но свобо́ду и осла́бу нам у Го́спода испроси́. Та́же и моля́щияся о ча́дех свои́х ма́тери услы́ши, здра́вию и спасе́нию младе́нцем от Го́спода пода́тися умоля́яй. Несть такова́го жесто́каго се́рдца, е́же слы́шанием о му́ках твои́х, святы́й младе́нче, не умили́тся, и а́ще кроме́ сего́ умиле́ннаго воздыха́ния никоего́же блага́го дея́ния принести́ возмо́жем, но и таковы́м умиле́нным по́мыслом на́ши умы́ и се́рдце, блаже́нне, просвети́в, на исправле́ние жития́ на́шего благода́тию Бо́жиею нас наста́ви. Вложи́ в нас о спасе́нии души́ и о сла́ве Бо́жией ре́вность неуста́нную и о ча́се сме́ртнем па́мять неусы́пную храни́ти помози́ нам. Наипа́че же в сме́ртном успе́нии на́шем терза́ния де́монская и по́мыслы отча́яния от душ на́ших предста́тельством твои́м отжени́ и сия́ упова́нием Боже́ственнаго проще́ния испо́лни, во е́же и тогда́ и ны́не сла́вити нам милосе́рдие Отца́, и Сы́на, и Свята́го Ду́ха, и твое́ кре́пкое заступле́ние во ве́ки веко́в. Ами́нь.

Ще в розробці

Ще в розробці

Знайшли помилку