Житія святих,  Червень

Святитель Єфрем II, патріарх Сербський

Місяця червня на 15-й день / серпня на 30-й день

Блаженний Єфрем, колишній третій патріарх Сербської Церкви, був сином священика, сучасного королю Мілютіну. Ще в молодості відчув він потяг до чернечого життя. Батьки бажали бачити його одруженим, але він сховався з їхнього дому і, знайшовши пустельника Василя, став у нього жити в пості й молитві та в нього ж скоро дав обітницю чернецтва. Батьки, дізнавшись про місце перебування його, хотіли забрати його в пустельника, але він утік на Афон і там сховався в одному зі скитів.

Під час військових дій Єфрем зі своїми учнями перейшов до Ібровського монастиря в Сербії; тут був він і ігуменом, але недовго. Вклонившись святиням патріархії, він оселився у відокремленому місці поблизу Дечанського монастиря і жив тут суворим відлюдником. Після смерті царя Душана почалися смути через безначалля, а потім виникли розбої. Пустельник Єфрем був побитий до напівсмерті поганими людьми, які змушували поділитися з ними грошима. Патріарх Сава, наступник святого Іоанникія, першого сербського патріарха, взяв старця в патріархію і виділив для нього печерну келію; великий пістник ожив і видужав тут. Благочестивий князь Лазар відправив послів до патріарха Константинопольського з проханням закінчити суперечки, що відбувалися щодо Сербської патріархії. Мир із Грецькою Церквою було відновлено. Належало спокійно обирати нового патріарха замість покійного Сави. Тоді, на жаль, у Сербії з’явилося достатньо шукачів патріаршої кафедри. Після спільної молитви собор сербських архієреїв у Печі обрав патріархом “преподобного пустельника Єфрема” – старця, прикрашеного не тільки сивиною, а й високими чеснотами.

Блаженний Єфрем, який зовсім не очікував такого обрання і якого привели на собор для пояснення йому обрання, гірко заплакав і благав звільнити його від важкої для нього долі. Собор відповідав: “Зазначений Богом має бути посвячений”. Це було 3 жовтня 1375 року, в день пам’яті святого Діонісія Ареопагіта. Слідом за тим Єфрем висвячений був у патріарха і потім вінчав князя Лазаря вінцем сербських володарів. Не дарма блаженний Єфрем так плакав про те, що покладають на нього високий сан. Час був важкий: стільки заворушень виникло в Церкві при розладі цивільного правління. Як не всі обласні правителі охоче підкорялися князю Лазареві, так не всі архієреї та інші духовні особи підкорялися патріархові Єфрему, незважаючи на його високе духовне життя. Звиклий до тихого усамітненого життя, обтяжений негараздами справ, святий Єфрем відмовився від багатотурботливої посади правителя Сербської Церкви. У 1382 році він посвятив на своє місце блаженного Спиридона, а сам став жити усамітнено в архангельській обителі царя Душана. Люди духовного життя високо поважали блаженного Єфрема і на самоті визнавали його наставником і досвідченим учителем і охоче дотримувалися його порад.

Блаженний Спиридон, який піклувався про чернечі обителі, помер 1388 року майже в один час із блаженним князем Лазарем, який поліг на Косовому полі.

Оскільки після смерті Спиридона і князя Лазаря час був украй неспокійний, то попросили блаженного Єфрема знову керувати Церквою до обрання нового патріарха. Так він тривалий час знову керував сербською паствою на втіху кращих людей.

Чудовий подвижник, лагідний як Ангел, спочив 15 червня 1400 року, у віці 88 років, при Саві, наступнику патріарха Даниїла.

Мощі його спочивають у Великій патріаршій церкві.

Знайшли помилку