Святитель Василій, єпископ Рязанський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 10-й день — знайдення мощей, Собор Рязанських святих / липня на 3-й день / червня на 23-й день — Собор Володимирських святих / вересня на 10-й день — Собор Липецьких святих

Про походження святителя Василія — від кого та де і коли народився — жодних свідчень не збереглося. Але збереглися в піснеспівях церковних вказівки на те, що святитель Василій з дитячих років був освяченим рабом Господнім, що з юнацького віку удосконалив себе і морально, і духовно, перемагаючи страхом Божим у собі гріховне й насаджуючи в душі та серці своєму все святе.

Перші подвиги благочестя свого почав він у Муромі. Там він прийняв на себе святий образ чернечий, і, коли Промислу Божому угодно було поставити його святителем пастви Муромсько-Рязанської, він сяяв уже великими подвигами стриманості, лагідності та смирення. Про обрання святителя Василія в сан єпископа в житії його говориться так: «Після запустіння града Мурома від невірних людей прибув із Києва до Мурома благовірний князь Георгій Ярославич. Цей князь оновив тамтешню церкву Благовіщення і другий храм св. страстотерпців Бориса і Гліба й поставив у церкві їхній, як і раніше, єпископа на ім’я Василій, мужа праведного і благочестивого».

Прийнявши на себе високий сан архієрейства, святитель Василій зі всією старанністю істинного пастиря Церкви Христової почав трудитися в улаштуванні своєї пастви: розсіяних варварською навалою збирав у єдину отару, знеможених зміцнював вірою, скрушених утішав твердою надією на милість Божу, тих, хто заблукав, повертав на шлях правий. У таких високих подвигах чесноти святитель Василій показав себе пастирем добрим, мудрим і невсипущим, милостивим і велелюбним, незлобивим і смиренним, непохитним стовпом чистоти й ціломудреності — прикладом своїй пастві в молитвах і постах та в подвигах святоотцівських.

Такі високі подвиги і чесноти святителя нестерпні стали ворогу всього доброго — дияволу. Він використав всі свої сатанинські хитрощі, щоб збудити в легковажному муромському народі підозру в чистоті й ціломудреності життя святителя Божого. Ворого роду людського прийняв на себе вигляд блудної дівиці, часто входив і виходив із житла святительського, показувався народу зі святительського вікна й, імовірно, досягнув успіху у своїх підступах.

Одного разу бояри і народ зібралися до святителя Василія у вечірню пору й бачать дівицю, яка біжить вгору сходами до святителя, в руках у неї чоботи. Так зробив диявол. Народ, побачивши це, закричав: «О єпископе, негідно тобі мати дів у храмині своїй на ложе». Даремно святитель Василій запевняв народ: «Невинний я у справі цій блудній, про яку ви говорите мені». Народ у самозабутті взявся до самосуду над угодником Божим: не побоявся святительства його, не посоромився благоліпності чесних сивин його, оббрехав його і вирішив вигнати святителя з Мурома. Знайшлися навіть і такі, які в шаленстві своєму кричали: «За цю справу вб’ємо його!» Тоді святитель Василій почав просити: «Отці і браття! Дайте мені трохи часу, до третьої години дня». Народ, вражений лагідністю святителя, погодився і розійшовся по домівках.

Невинний праведник всю ніч молився зі сльозами в соборному храмі Бориса і Гліба, відслужив всенічну і вранці звершив Літургію. Потім відспівав молебень перед шанованою ним іконою Богоматері в храмі Благовіщення, взяв цю ікону з собою і, віддавши себе волі Божій, з надією на Божу Матір, пішов до річки Оки, щоб назавжди залишити Муром. Народ приготував йому човен. Але святитель Василій зняв з себе мантію, розстелив її на воді, зійшов на неї з образом Богоматері і, чудесно несений силою Божою, наче бурхливим вітром, швидко поплив по річці проти течії. Мантія стала для нього легким кораблем, Промисел Божий і заступництво Богоматері ж стали кормилом. Вражені дивом, муромці, всі, від старого до малого, закричали зі сльозами: «О святий владико Василію! Прости нас, грішних рабів своїх; согрішили перед тобою, отче, святий владико, не забудь нас, рабів твоїх». Але святитель Василій був узятий від очей муромців «в мить ока». Так виправдав Бог невинність праведника Свого перед народом. Так осоромив Він підступи диявола, який шукав погибелі народу.

Після обідні, о третій годині дня, святитель Василій залишив Муром, а о дев’ятій годині того ж дня (на вечірню) принесений він був до Рязані (старої), на відстані більш ніж дві сотні поприщ від Мурома. Дивний Промисел Божий чудесним чином сповістив жителів Рязані про наближення до їхнього міста святителя Василія. Передання свідчить, що жителі Рязані перед самим прибуттям святителя зібралися в храм до вечірнього богослужіння, але диякон в облаченні, який вийшов починати службу, попри всі зусилля не міг виголосити звичайний початок. Народ дивився на це з подивом. Нарешті диякон, ніби звільнений від уз, що зв’язували його уста, мимоволі проголосив: «Не можу починати, владика прибув, владику зустрічайте!» І весь собор пастирів зі святими хрестами, князь з боярами і народом поспішили вийти на берег Оки назустріч богоявленому святителю і, бачачи, як він пливе на мантії з Пречистим Образом Богоматері, з великою радістю прийняли до себе.

Недовго тривала радість святителя Василія та його пастви. То був час скорбот, а не радості. Під час одного спустошливого набігу татар Рязань зі всіма храмами було зруйновано, а святителю Василію Промисел Божий призначив інше місце пристановища та упокоєння — це нинішня Рязань. Передання свідчить, що святитель Василій і сюди приплив по Оці та Трубежу на своїй чудодійній мантії з тим самим Муромським образом Божої Матері до церкви Бориса і Гліба. Тут він заснував нову єпископію, і церква Бориса і Гліба відтоді стала собором.

Пастирське служіння святителя Василія тривало лише десять років. Перенесені ним прикрощі, праці та турботи, скорботи й печалі через страждання пастви під ярмом татар скоротили нелегке життя його, і 3 липня 1295 року (за старим стилем) святитель Василій переселився у вічні обителі. За іншими відомостями, єпископ помер між 1356 і 1360 роком. Святе тіло його було поховано в Борисо-Глібському соборі.

Не без благих цілей Промислу Божого відбувалося переселення святителя Василія із одного місця до іншого. Муромців воно напоумило, відкривши їм підступи диявола, а жителів Рязані та Переяславля Рязанського утішило і підкріпило в найскорботніший для них час, іншим же жителям цих міст дало приклад віри і терпіння. Ще за життя святителя Василія вважали чоловіком праведним і благочестивим. Задовго до того, як на початку ХVII століття було відкрито його мощі, рязанці вшановували його пам’ять і називали «повсякчасним своїм заступником, у скорботах і напастях помічником».

Тропарі, кондаки, молитви та величання