...
Святитель Тихон, єпископ Воронезький, Задонський чудотворець p191vvhbhtfhajpgok4jbo1ah5
Житія святих,  Серпень

Святитель Тихон, єпископ Воронезький, Задонський чудотворець

Місяця серпня на 13-й день

Святитель Тихон Задонський, єпископ Воронезький (в миру Тимофій), народився в 1724 році в селі Корецьке Новгородської єпархії в родині дяка Савелія Кирилова. (Нове прізвище – Соколов було присвоєне йому пізніше начальством Новгородської семінарії). З раннього дитинства після смерті батька він жив у такій нужді, що мати ледве було не віддала його на виховання сусідові, ямщику, так як годувати родину було нічим. Харчуючись одним чорним хлібом і то дуже стримуючись хлопчик наймався до багатих городником копати грядки. Тринадцятирічним отроком він був відданий в духовне училище при Новгородському архієрейському домі, а в 1740 році прийнятий на казенне утримання в влаштовану в Новгороді семінарію. Юнак навчався відмінно і після закінчення семінарії в 1754 році був залишений у ній викладачем, спочатку грецької мови, потім риторики і філософії. У 1758 році він прийняв постриг з ім’ям Тихон. У тому ж році його призначили на посаду префекта семінарії. У 1759 році його перевели до Твері з возведенням у сан архімандрита Желтиківського монастиря. Потім призначили ректором Тверської семінарії і одночасно настоятелем отрочого монастиря. 13 травня 1761 він був висвячений на єпископа Кексгольма і Ладоги (вікарія Новгородської єпархії). Висвята була промислительною. Молодого архімандрита припускали перевести в Троїце-Сергієву Лавру, але в Петербурзі при обранні Новгородського вікарія, на Пасху, з 8 жеребів тричі виймалося його ім’я.
У той же день Тверській Преосвященний Афанасій, не з своєї волі, пом’янув його на Херувимській пісні (біля жертовника) як єпископа.
У 1763 році святитель був переведений на Воронезьку кафедру. Протягом чотирьох з половиною років керуючи Воронезькою єпархією, святитель Тихон постійно настановляв її своїм життям і численними пастирськими повчаннями і спасенними книгами. Він написав для пастирів ряд творів: “Про сім Святих Таїн”, “Додаток до посади священицької”, “Про таїнство Покаяння”, “Інструкція про звершення шлюбів”. Особливо вимагав святитель, щоб кожен священнослужитель мав Новий Завіт і щодня його читав. У “Окружному посланні” він закликав пастирів до побожного звершення таїнств, Богомисліє і братолюбіє. (“Повчання про власні кожного християнина обов’язки” було багаторазово перевидане в Москві та Петербурзі вже в ХVIII столітті). У Воронежі святитель викорінив давній язичницький звичай – святкування на честь Ярила. У межах розташування війська донських козаків він відкрив місіонерську комісію для звернення розкольників до Православної Церкви. У 1765 р. святитель Тихон перетворив Воронезьку слов’яно-латинську школу в духовну семінарію і, запросивши досвідчених викладачів з Києва і Харкова, виробив для неї навчальні програми. Багато зусиль і трудів довелося йому вжити, щоб влаштувати храми, школу, наставити і напоумити пастирів і переконати в необхідності освіти. Керуючи обширною єпархією, святитель не щадив своїх сил, часто проводячи ночі без сну. У 1767 році він змушений був через слабке здоров’я залишити управління єпархією і віддалитися на спокій в Толшевский монастир, який знаходився в 40 верстах від Воронежа. У 1769 році святитель перейшов в Богородицький монастир міста Задонська. Оселившись в цьому монастирі, святитель Тихон став великим учителем християнської життя. З глибокою мудрістю він розвинув ідеал істинного чернецтва – «Правила чернечого житія” і “Настанови тим, хто навернувся від суєтного світу” – і в житті своєму втілив цей ідеал. Він строго зберігав устави Церкви, ревно (майже щодня) відвідував храми Божі, часто сам співав і читав на кліросі, а з часом, через смирення, зовсім залишив участь у звершенні служб і стояв у вівтарі, благоговійно захищаючи себе хресним знаменням. Улюбленим келійним заняттям його було читання житій святих і святоотецьких творінь. Псалтир він знав напам’ять і в дорозі зазвичай читав або співав псалми. Багато спокус перетерпів святитель, нарікаючи про вимушене залишення пастви. Поправивши здоров’я, він збирався повернутися в Новгородську єпархію, куди його запрошував митрополит Гавриїл на місце настоятеля в Іверському Валдайскому монастирі. Коли келійник оголосив про те старцю Аарону, той сказав: “Що ти біснуєшся Матір Божа не велить йому виїжджати звідси?». Келійник передав це Преосвященному. “Якщо так, – сказав святитель, – не поїду звідси», – і розірвав прохання. Іноді він їхав у село Липівка, де в будинку Бехтеєва сам здійснював Богослужіння. Їздив святитель і в Толшевский монастир, який він любив за самоту.
Плодом його духовного життя були творіння, які святитель завершив на спокої: “Скарб духовний, від світу зібраний” (1770), а також – «Про дійсне християнство» (1776).
Жив святитель в найпростішій обстановці: спав він на соломі, накриваючись овечий кожух. Смирення його доходило до того, що на насмішки, які нерідко сипалися йому вслід, святитель не звертав уваги, роблячи вигляд, що їх не чує, і говорив після: “Богу так завгодно, що служителі сміються наді мною – я і гідний того за гріхи мої “. Часто говорив він в подібних випадках: “Прощення краще помсти”.
Одного разу юродивий Каменєв вдарив святителя по щоці зі словами “не будь зарозумілим” – і святитель, сприйнявши це з вдячністю, щодня годував юродивого.
Все своє життя святитель “досади, скорботи, образи радісно терпів єси, думаючи, що вінець без перемоги, перемога без подвигу, подвиг без боротьби, а боротьба без ворогів не буває” (пісня 6 канону).
Строгий до себе, святитель був поблажливий до інших. Одного разу в п’ятницю перед святом Ваїй він увійшов в келію свого друга схимонаха Митрофана і побачив його за столом разом з Козьмою Ігнатійовичем, єлецким жителем, якого він теж любив. На столі була риба. Друзі зніяковіли. Благий святитель сказав: «Сідайте, я вас знаю, любов вище посту”. І щоб ще більше заспокоїти їх, сам покуштував юшки. Особливо любив він простий народ, втішав його в тяжку долю, заступаючись перед поміщиками, яких постійно настановляв бути милосердними. Всю свою пенсію і приношення шанувальників він віддавав бідним.
Подвигами самозречення і любові душа святителя піднялася до споглядань Небесного і прозрінь майбутнього. У 1778 році в тонкому сні йому було таке видіння: Матір Божа стояла на хмарах і біля неї апостоли Петро і Павло, сам святитель на колінах просив Пречисту про продовження милості до світу. Апостол Павло голосно сказав: «Коли говорять мир і утвердження, тоді нападе на них несподівано всегубительство”. Святитель прокинувся в трепеті і в сльозах. У наступному році він знову бачив Матір Божу на повітрі і біля неї кілька осіб; святитель впав на коліна, і біля нього впали на коліна четверо одягнених у білі ризи. Святитель просив Пречисту за когось, щоб той не віддалявся від нього (хто були ці особи і за кого було прохання, святитель не сказав келійнику), і Вона відповідала: «Буде за проханням твоїм». Святитель Тихон передбачив багато з доль Росії, зокрема говорив про перемогу Росії у Вітчизняній війні 1812 року. Не раз святителя бачили в духовному захваті, зі зміненим і просвітленим обличчям, але він забороняв говорити про те. За три роки до смерті він щодня молився: «Скажи мені, Господи, кончину мою”. І тихий голос на ранковій зорі сказав: “У день недільний”. У тому ж році він бачив уві сні прекрасний промінь і на ньому чудові палати і хотів увійти в двері, але йому сказали: «Через три роки можеш увійти, але тепер потрудись”. Після цього святитель затворився в келії і брав до себе тільки деяких друзів. До смерті у святителя були приготовлені одяг і гріб: часто він приходив плакати над своїм гробом, що стояв захований від людей в комірчині. За рік і три місяці до смерті в тонкому сні святителю представилося, що він стоїть в кутку монастирської церкви і знайомий священик виніс з вівтаря в царські двері Немовля під покривалом. Святитель підійшов і поцілував Немовля в праву щоку, а той ударив його в ліву. Пробудившись, святитель відчув оніміння лівої щоки, лівої ноги і трясіння лівої руки. Цю хворобу він прийняв з радістю. Незадовго перед смертю святитель бачив уві сні високу і круту ліствицю і почув повеління сходити по ній. “Я, – розповідав він своєму другові Козмі, – спочатку боявся слабкості своєї Але коли став сходити, народ, що стояв біля сходів, здавалося, підсаджував мене все вище і вище до самих хмар.». “Ліствиця, – пояснив Козма, – шлях до Царства Небесного; допомагали тобі – ті, які користуються настановами твоїми і будуть поминати тебе”. Святитель сказав зі сльозами: «Я й сам те саме думаю: відчуваю близькість кончини”. Під час хвороби він часто причащався Святих Тайн.
Святитель Тихон помер, як і було йому сповіщено, в неділю 13 серпня 1783, на 59 році свого життя. Прославлення святителя здійснилося також у неділю – 13 серпня 1861 року.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь святителю Тихону, епископу Воронежскому, Задонскому чудотворцу, глас 8

От ю́ности возлюби́л еси́ Христа́ блаже́нне,/ о́браз всем был еси́ сло́вом, житие́м, любо́вию,/ ду́хом, ве́рою, чистото́ю и смире́нием,/ те́мже и всели́лся еси́ в Небе́сныя оби́тели,/ иде́же предстоя́ Престо́лу Пресвяты́я Тро́ицы,/ моли́, святи́телю Ти́хоне,// спасти́ся душа́м на́шим.

Ин тропарь святителю Тихону, епископу Воронежскому, Задонскому чудотворцу, глас 4

Правосла́вия наста́вниче, благоче́стия учи́телю,/ покая́ния пропове́дниче, Златоу́стаго ревни́телю,/ па́стырю предо́брый,/ но́вый свети́льниче и чудотво́рче,/ па́ству твою́ до́бре упасл еси́/ и писа́ньми твои́ми вся ны наста́вил еси́,/ те́мже венце́м нетле́ния/ укра́шен от Пастыренача́льника,// моли́ Его́ спасти́ся душа́м на́шим.

Тропaрь, глaсъ и7:

T ю4ности возлюби1лъ є3си2 хrтA, бlжeнне, w4бразъ всBмъ бhлъ є3си2 сл0вомъ, житіeмъ, люб0вію, дyхомъ, вёрою, чистот0ю и3 смирeніемъ: тёмже и3 всели1лсz є3си2 въ нбcныz њби1тєли и3дёже предстоS пrт0лу прес™hz трbцы, моли2, с™и1телю тЂхwне, сп7сти1сz душaмъ нaшымъ.

И$нъ тропaрь, глaсъ д7:

Правослaвіz настaвниче, бlгочeстіz ўчи1телю, покаsніz проповёдниче, златоyстагw ревни 1телю, пaстырю пред0брый, н0вый руси2 свэти1льниче и3 чудотв0рче, пaству твою2 д0брэ ўпaслъ є3си2, и3 писaньми твои1ми вс‰ ны2 настaвилъ є3си2: тёмже вэнцeмъ нетлёніz ўкрaшенъ t пастыреначaльника, моли2 є3го2 сп7сти1сz душaмъ нaшымъ.

Ще в розробці

Знайшли помилку