...
Святитель Стефан I Угорський король p18st2bpec1fln2cg1h5s1ua6mu13
Житія святих,  Серпень

Святитель Стефан I Угорський король

Місяця серпня на 7-й день

Територія сучасної Угорщини була зайнята кочовими племенами угорців під час переселення 896 року. Угорські племена спочатку були язичниками, але вже в IX столітті на своєму просуванні з Північного Кавказу вони зустрічалися з християнськими проповідниками. Так, 860 року група угорців, які перебували в Херсонесі, слухала проповіді святого Костянтина-Кирила. У 880 році з угорцями зустрічався святий Мефодій. Свій вплив мали справити на угорців також і підкорені на території майбутньої Угорщини християни-слов’яни. На цей факт вказує те, що до теперішнього часу в угорській мові збереглися такі слов’янські за своїм походженням слова, як kereszt – хрест, barat – брат тощо.

Перша половина Х століття пройшла в постійних набігах угорців на Західну Європу і Візантію. Після низки нищівних поразок вождям угорців довелося шукати шляхи примирення. Відносини почали налагоджуватися як з Візантійською імперією, так і з німецькими князівствами, а також з папським престолом.

До середини Х століття угорці стали шукати союзу з Візантією, було укладено мир, і угорські вожді хрестилися в Константинополі. Почалася систематична проповідь Східної християнської Церкви на території Угорщини. Але пізніше у зв’язку з погіршенням відносин місіонерська робота візантійців призупинилася, зокрема й через відсутність проповідників. Проповідницьку роботу на території Угорщини в той період вела і Західна Церква.

Варто враховувати, що після відпадання Риму від православ’я діяльність візантійських місіонерів з християнізації Угорщини замовчувалася, але про неї свідчать археологічні знахідки (візантійські хрести та мощевики на покійних тощо).

Сім’я святого Стефана на момент його народження вже була тісно пов’язана з християнством, причому східним, візантійським. Дід святого Стефана за матір’ю, князь Дьюла (у Хрещенні Стефан), другий в Угорщині за впливом володар східної частини Угорщини, уже в 30-40-ті роки Х століття прийняв у Константинополі Хрещення й отримав від візантійського імператора чин патрикія. Після Хрещення “він узяв із собою ченця, на ім’я Ієрофей, славного своїм благочестям. Його патріарх Феофілакт (931-956) висвятив на єпископа Угорщини (Угорщини), і він багатьох із язичницької принади навернув у християнство. Дьюла і пізніше не залишив віри, не залишав християнських бранців невикупленими, але викуповував їх, подавав їм допомогу і звільняв їх”. Його працями в східній Угорщині було побудовано храми, присвячені грецьким святим. У храмах проводилися богослужіння за грецьким обрядом, у підпорядкованих йому областях вели місіонерську діяльність візантійські та болгарські священики і ченці. Місце знаходження єпископа було, імовірно, в місті Марошвар, а потім у місті Чанад.

За свідченням руського джерела XII століття, князь Дьюла “помер сповнений істинної християнської віри, сотворив безліч угодних Богу справ, у мирі пішов у Царство Боже”.

Шаролта, мати святого Стефана, дочка Дьюли, також була навернена в християнство і виховувалася в християнському дусі. Після свого шлюбу з угорським князем Гезою вона навернула його в християнство і привела до Хрещення. Із собою в дім князя вона привела християнських священиків грецького обряду.

Батько святого Стефана, князь Гезой, навернувшись від язичництва до Євангелія, побажав поширити його в усьому народі, але не досяг успіху в цьому, хоча при ньому християнство прийняли всі його воєначальники. На шляху поширення християнської віри князь вдавався до примусу, тож “тих, кого знаходив такими, що ухиляються, погрозами і залякуванням направляв на правильний шлях”.

Таке насильницьке поширення віри є непривабливим для Бога, тому князю Гезі було чудесне видіння, в якому Господь сказав йому: “Не тобі дано виконати те, що обмірковуєш у своєму розумі, тому що руки твої осквернені кров’ю, але від тебе почнеться син, якому судилося народитися, якому Господь доручає виконання всього цього згідно з планом Божественного промислу”.

Обіцяний син – святий Стефан – народився 979 або 980 року. У віці трьох років дитина, що носила до того язичницьке ім’я Вайк, була охрещена і отримала в Хрещенні ім’я Стефан (угорською Іштван). Хрещення, мабуть, відбувалося за грецьким обрядом.

З династичних причин 996 року святий Стефан взяв за дружину баварську герцогиню Гізеллу, вихованням якої до цього керував Регенсбурзький єпископ святий Вольфганг. Священики і ченці, які супроводжували її в Угорщину, почали активну проповідницьку роботу, завдяки чому посилився вплив Західної Церкви.

Після смерті батька і вступу 997 року на княжий трон святий Стефан поставив перед собою завдання зміцнення держави і забезпечення перемоги в Угорщині християнства. Як пише про це велике житіє святого Стефана, після смерті батька йому довелося подолати внутрішню війну, і він “під прапором святого Мартіна і святого мученика Георгія… спокутував народ у воді Хрещення”.

Згідно з пізніми легендами, наприкінці 1000 року папа Римський Сильвестр II коронував святого Стефана як короля. Прийняття корони від папи було насамперед політичним кроком, за його допомогою святий Стефан зумів домогтися прийняття Угорщини до кола християнських народів Європи, підвищив статус верховної влади в країні, водночас уникнувши потрапляння у васальну залежність як від папи, так і від імператорської влади Священної Римської імперії.

Якщо його батько, князь Геза, знищував язичницькі капища, то святий Стефан зайнявся насамперед організацією проповідницької діяльності та будівництвом храмів.

Щоб залучити народ до храмів у неділю, указом короля проведення ярмарків було визначено на недільний день, унаслідок чого цей день тижня дотепер називається в перекладі з угорської “ярмарковим днем”.

Хрещення Угорщини проводилося одночасно з її об’єднанням. Було розбито повстання бунтівних князів Дьюли та Айтоня, укріплено королівську владу, необхідну для проведення Хрещення Угорщини.

З метою поширення і зміцнення в Угорщині християнства святий Стефан розділив країну на десять єпархій. Естергомтська єпархія і, мабуть, єпархія в Калочі отримали статус архієпископства. Єпархіальні центри, щоб бути надійно захищеними, розміщувалися, як правило, в королівських замках.

Святий Стефан повною мірою сприяв працям християнських проповідників, але, на відміну від батька, не застосовував при цьому силу.

Відповідно до вказівок святого Стефана, кожні десять сіл повинні були побудувати храм і забезпечити його всім необхідним. Королівська влада взяла на себе постачання храмів облаченнями. На першому етапі це були зовсім невеликі храмики, в яких розміщувалися лише вівтар і могли поміститися тільки священик і клір, а віряни брали участь у службі, стоячи зовні, але ці храми створювали можливість для масового залучення угорців, що воцерковлювалися, до віри Христової.

Уже на початку царювання, після придушення заколоту феодалів, захоплені в заколотників землі було передано на будівництво монастиря (нинішнього монастиря в Паннонхалмі) на честь святого Мартіна, який походив родом із Паннонії (Сабарії). Це був перший монастир в Угорщині, але не останній, заснований за підтримки святого Стефана. Пізніше будувалися монастирі Печварад (1015), Зобор (1019), Баконьбел (1020) та інші.

Щоб створити умови для паломництва угорських християн до святих місць, праведний Стефан побудував паломницькі будинки і невеликий монастир на честь свого небесного покровителя в Римі, монастир і паломницькі будинки в Єрусалимі, а також “дивовижно прикрашений” храм у Константинополі. На служіння в них були направлені священики і ченці з Угорщини.
Хрещення Угорщини закріплювалося також на законодавчому рівні в так званих законах святого Стефана, більша частина яких присвячувалася справам Церкви. Вони починаються з постанов про недоторканність і особливий королівський захист майна Церкви. Суворі заходи запроваджувалися для підтримання порядку і благочиння в храмах. Законодавство святого Стефана заклало основи для зміцнення в дикому кочовому язичницькому суспільстві засад християнської моральності та моралі. Уже наступні правителі Угорщини не змогли втримати законодавство на його рівні терпимості до людських провин. Було запроваджено значно суворіші норми покарань за провини, зокрема й незначні.

Своє служіння святий Стефан був змушений нести в країні, населеній 120 різними племенами, “неприборканим народом”, який ще нещодавно розоряв набігами половину Європи. Язичницьке жрецтво чинило опір введенню християнства, стара племінна аристократія опиралася централізації країни. Придушивши повстання супротивників на початку царювання, праведний Стефан не уникнув і змов родичів наприкінці свого правління. При всьому цьому він прагнув не допускати непотрібної жорстокості, був милостивий до своїх ворогів, особливо до тих, хто розкаявся. Уже від самого початку правління його відрізняла виваженість і справедливість вчинків.

Щороку король складав у храмі свої повноваження перед Богом, показуючи, що отримав королівську владу від Бога лише в тимчасове користування, а не навічно.

Святий Стефан постійно роздавав милостиню, зокрема таємно і переодягнувшись. Одного разу під час такої роздачі милостині жебраки вирвали йому частину бороди, але святий тільки зрадів цьому, подякувавши Божій Матері за те, що постраждав Христа заради, і згодом ще частіше вдавався до роздачі милостині.

Постійно перебуваючи вдень у трудах на благо Церкви і держави, ночі праведний Стефан проводив у сльозах і молитвах до Господа. Господь неодноразово доводив Свою підтримку святому, зокрема являючи йому чудеса. В одному випадку, попереджений уві сні про несподіване наближення печенігів, король зумів вчасно організувати оборону міста Фехервар у Трансільванії і розбити ворогів. В іншому випадку війська імператора Священної Римської імперії Конрада, що наближалися до Угорщини, за молитвою Стефана отримали від невідомих посланців наказ повернутися, і тим самим навалу було зірвано. Неодноразово, дізнавшись про хворобу будь-кого, святий Стефан посилав хліб, овочі, і хворі за його молитвами зцілювалися.

Останні роки життя святого Стефана були затьмарені смертю сина – спадкоємця герцога Імре, а також боротьбою з бунтівними феодалами, які боролися зі старим королем за владу і престолонаслідування. Сам же король поряд із вирішенням державних справ все частіше проводив час у молитвах. Як оповідає про це велике житіє святого, “часто кидався він на коліна у святій церкві та зі сльозами пропонував Богові виконання Божої волі за Божим розсудом… Завжди він поводився так, ніби перебував на суді Христовому”.

Перед самою смертю святий Стефан урочисто передав Церкву Угорщини і саму країну під Покров Пресвятої Богородиці, настільки палко улюбленої ним. Велике житіє, складене єпископом Хартвіком, так описує це. 15 серпня, у день Успіння Пресвятої Богородиці, перед смертю, праведний Стефан, “піднявши догори руки та звівши очі до зірок, вигукнув так: Цариця Небесна… в останніх моїх моліннях доручаю під Твій покров Святу Церкву з її єпископами та священством, країну з народом і з панами, прощаючись з ними, віддаю мою душу в Твої руки”. Як додає єпископ Гартвік, король просив у своїх молитвах про дарування йому можливості померти саме в день Успіння.

Так і сталося: праведний Стефан відійшов до Господа 15 серпня 1038 року і був похований за масового скупчення народу в усипальниці в базиліці Успіння Пресвятої Богородиці разом зі своїм сином герцогом Імре.

Під час поховання праведного Стефана, як повідомляє житіє, сталося багато чудес: “немічні та хворі, які прийшли з усієї країни, зцілювалися, сліпі прозрівали, кульгаві отримували міцність ніг, прокажені очищалися, ті, що боролися за життя, зцілювалися, хто б на яку хворобу не хворів, удостоювалися зцілення”.

У період міжусобиць середини XI століття мощі праведного Стефана було перенесено із саркофага в безпечніше місце. Поховання в саркофазі на той час було прийнято лише у Візантії та в Київській Русі. Зображення на ньому виконані у візантійському стилі і показують переселення душі до Небесного Єрусалиму, куди так прагнув усе своє життя святий Стефан. Сам саркофаг зберігся до нашого часу.

Після захоплення турками 1514 року Секешфехервара мощі праведного Стефана були здебільшого загублені. Святу правицю, а також частину черепа святого було вивезено, і з 1590 до 1771 року вони перебували в м. Дубровнику, потім мощі повернули в Угорщину.

З 1951 року мощі перебувають у базиліці святого Стефана – найбільшій базиліці Будапешта, і є, поряд із короною праведного Стефана, найбільш шанованою святинею країни.

20 серпня 2006 року одна з частинок збережених мощей святого Стефана була передана православному кафедральному собору Успіння Пресвятої Богородиці в Будапешті. Також частка його чесних мощей зберігається в мощевику храму Христа Спасителя в Москві.

Знайшли помилку