Святитель Софроній, єпископ Вратчанський

Місяця березня на 11-й день.

Святитель Софроній (1739 – 1813), єпископ Врачанський, був одним із видатних діячів болгарського відродження. У миру Стойко Владиславов, народився в місті Котел (Казан), Болгарія, в Османській імперії, у православному сімействі заможного торговця худобою. Навчався в монастирській школі рідного міста за слов’янськими та грецькими церковними книгами.

Працював кравцем, але виявляв схильність до духовних занять.

У 1762 році був обраний чорбаджіями міста і прийняв висвячення на священика. Став учителем і книжником Котла.

У 1765 році зустрівся зі святим Паїсієм Хилендарським, який показав йому свою “Історію слов’яноболгарську”, з якої Софроній зняв перший список – “Софронієвий перепис”. Софроній, ставши учнем Паїсія, у 1770-1775 роках здійснив подорож на Святу Гору Афон.

У 1792 році покинув Котел. Служив парафіяльним настоятелем у місті Карнобат.

У 1794 році відбув до монастиря в селі Арбанасі і 17 вересня того року був висвячений на єпископа у Враці з ім’ям Софроній. Там розвинув широку громадську діяльність і за деякими відомостями ініціював відправлення посольства до Москви від імені врачанців. Підтримував зв’язки з фанаріотами. Відвідував Седмипрестольний монастир у Старій Планіні, що перебував у його єпархії. Старанно проходив своє єпископське служіння.

У цей час глава повстання кірджаліїв, Осман Пасван-Оглу, утвердився незалежним пашею у Відіні, і Софроній опинився між двох вогнів. У його краї господарювали і кірджалії, і турецькі війська; єпископу доводилося рятуватися від тих і інших. Слідом за заворушеннями у Враці за участю військ відінського паші Османа Пазвантоглу 1797 року, покинув своє кафедральне місто і поневірявся на північному заході Болгарії. Три роки він провів бранцем у Відіні. Ця пора була важливим часом його самовизначення як письменника.

Лише 1803 року отримав змогу втекти й відбув до Бухареста, де також служив кліриком. За своїм наполяганням був звільнений від єпископського сану, але продовжував підписуватися як “Софроній Врачанський”. У свій бухарестський період св. Софроній присвятив себе книжковій діяльності та склав свої найкращі твори.

У 1804 р. він написав свої “Записки”, видані Радовським у “Дунавському Лебеді” 1861 р. і в “Період. Списаніі на Българско-то Книжовно Дружество” того ж року. “Записки” – книга страждань болгарського народу за час життя святителя – справляють сильне враження. У 1806 р. св. Софроній видав зібрання повчань, перекладених зі старослов’янської та грецької, під назвою “Кіріакодроміон” (Римник, 1806; Новий Сад, 1856; Бухарест, 1865). Це була перша друкована книга новоболгарською мовою.

З 1806 до 1812 року став одним із найвизначніших представників болгарського народу у відносинах із російським командуванням протягом чергової Російсько-турецької війни, закликаючи болгар сприяти руським.

В останні роки життя усамітнився в монастир на околиці Бухареста. Останній відомий підписаний ним документ датується 2 серпня 1813 року. До кінця життя він став найвизначнішим представником болгарської літератури свого часу.

Святитель Софроній помер 22 або 23 вересня 1813 року.

Канонізований Болгарською Православною Церквою 31 грудня 1964 року.

Тропарі, кондаки, молитви та величання