Святитель Питирим, єпископ Великопермський, Устьвимський

Місяця серпня на 19-й день

Святитель Питирим, єпископ Великопермський, був обраний і посвячений на Пермську кафедру після страдницької кончини святителя Пермського Герасима († після 1441 р., пам’ять 24 січня). До того святитель Питирим у сані архімандрита настоятелював у Чудовому монастирі. Пізніше він став відомий як упорядник канону святителю Олексію, митрополиту Московському (пам’ять 12 лютого), і збирач відомостей про його житіє. Прибувши на кафедру, святитель Питирим насамперед зайнявся встановленням дружніх відносин між зирянами і вогулами. Він розсилав настановчі грамоти і послання, прагнучи захистити зирян від грабежу. Однак ватажок вогулів Асика, користуючись князівськими чварами і віддаленістю кафедри від столиці, розоряв християнські селища і вбивав беззахисний народ. Новгородські власники земель на річках Визі та Двіні, які зазнавали збитків від невпинного розбою, 1445 року пішли проти вогулів і взяли Асику в полон. Підступний язичник присягався в дружньому ставленні до Пермі й обіцяв не турбувати більше християн. Відпущений на волю, Асика став вичікувати слушної нагоди, щоб напасти на Усть-Вимь з метою вбити святителя Питирима, якому приписував свою поразку від новгородців. За цей час святитель Питирим двічі був у Москві: у 1447 році для складання соборного послання князю Димитрію Шем’якці, який зрадив клятвеним договорам (припускають, що укладачем грамоти був святитель Питирим), і в 1448 році під час поставлення на Московську митрополію святителя Іони (пам’ять 31 березня). Скориставшись відсутністю святителя, Асика знову напав на найближчі до Печори зирянські поселення, вбиваючи та грабуючи жителів. Не тільки зиряни, а й вогули, які кочували притоками Печори, переконалися в істині проповіді святителя Питирима і почали приймати Хрещення. Озлоблений цим, Асика вчинив нове злодіяння. 19 серпня 1456 року він убив святителя Питирима, коли той здійснював освячення води на мисі, утвореному злиттям річок Ваги і Вичегди. Тіло святителя залишалося протягом 40 днів у труні на місці кончини (оскільки чекали відповідь на сумну звістку про його кончину), і, незважаючи на спекотну пору, тління не торкнулося його. Святитель був похований в Усть-Вимському кафедральному Благовіщенському соборі біля свого попередника, святителя Герасима. Пам’ять преставлення його було внесено до статуту вже 1522 року. А з 1607 року було встановлено спільну пам’ять (29 січня) трьом Великопермським святителям: Герасиму, Питириму та Іоні, які спадкоємно змінили один одного на Усть-Вимській кафедрі.

Святителі Герасим, Питирим і Іона, Великопермські та Устьвимські
Святителі Герасим, Питирим, Іона були єпископами Великопермськими і Усть-Вимськими. Святий Герасим – третій єпископ зирянського народу, гідний послідовник святителя Стефана, просвітителя Пермського. На Пермську кафедру зведений після 1416 року, коли тільки частина зирян була навернена в християнство. З великими ревнощами він дбав про свою паству, яка страждала від безперестанних набігів новгородців і язичників-вогулів. Він безбоязно входив у стани вогулів, переконуючи їх припинити грабувати беззахисних перм’яків-християн. Під час однієї з таких поїздок помер мученицькою смертю – його вбили (за переказами – задушили омофором) своїм слугою-вогулом 1441 року. Похований був у Благовіщенській церкві села Усть-Вимь, недалеко від міста Яренська, на річці Вичегді (пам’ять 24 січня). Наступником святителя Герасима був учений архімандрит Питирим. І в його час вогули не переставали нападати на мирних зирян, які населяли Пермську країну. Єпископ Питирим, так само як і його попередники, став заступником своїх пасомих. У 1447 році він у Москві особисто просив великого князя про надання допомоги зирянам. Святитель часто відвідував свою паству, розсіяну на величезній території, наставляючи її Словом Божим і приходячи на допомогу в її лихах. Для просвіти язичників-вогулів він робив далекі подорожі, під час яких життя його нерідко наражалося на небезпеку, оскільки йому доводилося терпіти всілякі позбавлення. Але святитель не шкодував своїх сил, просвіщаючи людей і повчаючи в будинках, храмах, на відкритих місцях.

Своєю проповіддю він навернув у християнство багатьох вогулів, що жили по притоках річки Печори. Цим він збудив страшний гнів ватажка вогулів – Асики, який убив святителя на полі під час звершення ним молебню. Сталося це недалеко від Усть-Вими 19 серпня 1455 року. Святитель Питирим склав житіє святителя Олексія і канон на обрітення мощей його.

Після святителя Питирима на Пермську кафедру вступив єпископ Іона. Він навернув до християнства іншу частину Великої Пермі, тобто язичницькі племена, що жили по річках Вишері, Камі, Чусовій та інших. Його стараннями було винищено ідолів і на їхніх місцях споруджено храми, при яких святитель відкривав училища. До новонавернених з Усть-Вимими були переведені досвідчені пастирі, які проповідували і викладали в цих училищах. Преставився святитель Іона 6 червня 1470 року.

Мощі трьох пермських святителів кілька століть спочивали під спудом у Благовіщенській церкві (у Вологодській області), яка була головним кафедральним собором єпископів пермських до 1564 року. Над гробницею було поміщено ікону в срібному басманному окладі, що зображає святителів на повний зріст. Підпис на ній свідчив, що пам’ять святителів Герасима, Питирима та Іони звершується щорічно 29 січня (ст. ст.) “за соборним визначенням патріарха Гермогена і за велінням царя Василя Івановича Шуйського”. Загальноцерковне прославлення Герасима, Питирима та Іони було 1607 року, проте місцеве вшанування їх почалося набагато раніше. Раніше був і особливий храм в ім’я трьох Пермських святителів, але 1749 року замість нього, за грамотою устюзького єпископа Варлаама, до Благовіщенської церкви з північного боку було прибудовано боковий вівтар, освячений 29 січня 1764 року в ім’я Всіх святих, – у ньому навпроти царських воріт дещо праворуч і опинилася спільна гробниця святителів.

Влітку 1936 року Благовіщенський храм разом із боковим вівтарем Всіх святих було підірвано, і відтоді півстоліття святе місце перебувало в запустінні. Влітку 1995 року – року підготовки до святкування 600-річчя преставлення святителя Стефана Пермського – в Усть-Вими, на місці, де стояв Благовіщенський собор, було проведено археологічні розкопки.
Каплицю було добудовано й освячено Первосвятителем у день пам’яті святителя Стефана. Тепер вона належить до нещодавно утвореного в Усть-Вими Михайло-Архангельського монастиря. Нині в каплиці над мощами встановлено раку, куди може прийти і помолитися будь-який паломник.

Тропарі, кондаки, молитви та величання