Святитель Питирим, єпископ Тамбовський

Місяця липня на 28-й день

Святитель Питирим, єпископ Тамбовський, у миру Прокопій, народився 27 лютого 1645 (або 1644) року в місті В’язмі. З юних років Господь готував Прокопія до високого духовного служіння, яке йому належало виконати. Ще в дитинстві його навчили грамоти. Улюбленим заняттям Прокопія було читання святоотцівської літератури та житій святих. Це сприяло формуванню духовного обличчя майбутнього святителя. Хлопчик дивував оточуючих працьовитістю, великими знаннями і зрілістю суджень. Він був наділений художнім талантом, успішно займався писанням ікон і був глибоким знавцем церковного співу. Висока духовна налаштованість рано вивела Прокопія на шлях чернечих подвигів. Вирішивши цілком присвятити себе Богові, він вступив до В’яземської Предтеченської обителі, відомої суворістю свого статуту. На 21 році життя він був пострижений у чернецтво з ім’ям Питирим.

Своїм подвижницьким життям молодий чернець заслужив повагу монастирської братії та був обраний на ігумена. У 1684 році його звели в сан архімандрита. 15 лютого 1685 року патріарх Іоаким (1674-1690) викликав його в Москву і висвятив на єпископа Тамбовського.

Створена 1682 року Тамбовська єпархія страждала від крайньої убогості і грубої неосвіченості її мешканців. Чи не більшу частину населення становили язичники: мордва, черемиси, мещера. На території єпархії проживало також багато татар, запеклих противників християнства. Серед християн, які населяли єпархію, налічувалося багато розкольників і втікачів або засланців-злочинців.

Святитель палко взявся за вирішення завдань, що поставали перед ним. На місці старого дерев’яного храму в Тамбові він почав будувати двоповерховий кам’яний кафедральний собор на честь Преображення Господнього з приділом в ім’я святителя Миколая. Святитель Питирим не тільки уважно стежив за будівництвом храму, але навіть сам брав участь у будівельних роботах. Велику увагу святитель приділяв духовній просвіті. Він влаштував для священнослужителів спеціальну школу, де під його керівництвом виховувалися гідні пастирі Церкви. При архієрейському домі працями святителя збиралася бібліотека духовної літератури (в описі московського Успенського собору значаться “дві книги Діонісія Ареопагіта, обтягнуті шкірями, одна в червоній, а інша в чорній, по обрізу позолочені”, які належали святителеві Питириму). Святитель невпинно повчав свою паству, проповідуючи Слово Боже. Він часто здійснював поїздки по єпархії, щоб мати можливість на місці вникати в потреби громад.

Святий архіпастир постійно дбав про примирення з православною церквою розкольників, які відпали від неї, про приєднання до неї іновірців. Глибоке благочестя, діяльне співчуття до ближніх і мудре терпіння святителя в бесідах із розкольниками та іновірцями спонукали їх до повної довіри його словам. Особистим прикладом святого життя і силою благодатного слова святитель багатьох привів до істинної віри. Рідна сестра святителя Катерина стала першою настоятелькою заснованого ним 1690 року Вознесенського жіночого монастиря.

Будучи зухвалим молитовником і заступником перед Богом, святитель Питирим ніколи не забував про християнське смирення. Не покладаючись на власні людські сили, архіпастир осінив ввірене йому Богом місто Тамбов іконами Спасителя і Казанської Божої Матері, помістивши їх на двох головних воротах.

Святитель Питирим багато молився і вчив молитви своїх пасомих. Він щодня був присутній на богослужінні і часто сам здійснював священнодійства. У тих же випадках, коли святитель не служив, він співав на криласі, навчаючи кліриків правильного церковного співу і читання. У своїй келії святитель особливо часто молився перед іконами Девпетерувської Божої Матері і святителя Миколая.

Святитель Питирим тонко відчував красу рідної природи, яка збуджувала в ньому почуття молитовної вдячності до Творця видимого світу. Улюбленим місцем його прогулянок і благочестивих роздумів був побудований у глухому лісі Трегуляєв монастир Іоанна Предтечі, заснований ним разом із духовним другом, святителем Митрофаном Воронезьким (пам’ять 23 листопада і 7 серпня). Святитель поставив великий дерев’яний хрест із зображенням Спасителя.

Подібно до великих подвижників, святитель Питирим багато часу приділяв фізичній праці, про це свідчать колодязі, викопані руками святителя на місці своїх молитовних подвигів.

Преставився святитель Питирим 1698 року у віці 53 років.

Тіло святителя було поховано в нижньому поверсі Тамбовського Спасо-Преображенського собору, біля південного боку правого бокового вівтаря в ім’я святителя Миколая. Після блаженної кончини святителя Питирима його духовний зв’язок із паствою не перервався. Місце його спочинку стало незабаром благоговійно шанувати. З кожним роком все більше зростала кількість прочан, які збиралися в день кончини святителя, 28 липня, на богослужіння в Тамбовський собор. Кожне нове знамення милості Божої, що являється за молитвами до святителя Питирима, вселяло народу впевненість у тому, що шанований ними єпископ – воістину обранець Божий. З 1819 року при соборі почали вести запис засвідчених біля гробу благодатних проявів; шанування святителя Питирима вийшло далеко за межі Тамбовської єпархії. У 1914 році 28 липня святителя Питирима, єпископа Тамбовського, було зараховано до лику святих.

Тропарі, кондаки, молитви та величання