Святитель Никифор сповідник, патріарх Константинопольський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 13-й день — перенесення мощей / червня на 2-й день

Святитель Никифор народився в Константинополі у другій половині VIII століття. Глибока віра і готовність до подвигу сповідництва були закладені в ньому батьками, Феодором і Євдокією. Вони дали синові справжнє християнське виховання, підкріплене прикладом їхнього власного життя. Батько його постраждав як сповідник православ’я від імператора-іконоборця Константина Копронима (740–775). Мати, котра розділяла всі випробування свого чоловіка, вирушила у вигнання слідом за ним, а після його смерті повернулася до Константинополя і закінчила життя інокинею.

Святий Никифор отримав хорошу світську освіту, але більш за все вивчав Святе Письмо й читав духовні книжки. Під час царювання Льва IV (775–780) він одержав звання царського радника. Перебуваючи при царському дворі, він продовжував вести суворе, доброчесне життя, твердо зберігав чистоту православної віри і ревно захищав шанування святих ікон. Після смерті Льва IV  (780–797), за царюваня Константина VI і його матері святої Ірини, у 787 році в Нікеї було скликано Сьомий Вселенський Собор, який засудив іконоборчу єресь. Глибоко знаючи Святе Письмо, святий Никифор від імені імператора виступив на Соборі на захист православ’я, чим значно допоміг святим отцям Собору.

Після Собору святитель Никифор декілька років залишався при дворі, але сповнене суєти життя все більше й більше обтяжувало святого. Він полишив службу й оселився в усамітненні біля Босфору, проводячи життя в наукових працях, безмовстві, пості і молитві. Святий Никифор побудував церкву, заснував монастир і вів суворе іночеське життя ще до прийняття постригу.

У роки царювання імператора Никифора І (802–811), після кончини святого патріарха Тарасія (784–806), святий Никифор був обраний на його місце, прийняв іночеський постриг та священницький сан і був зведений на патріарший престол 12 квітня 806 року, в день святої Пасхи.

За імператора Льва V Вірменина (813–820), запеклого прибічника іконборчої єресі, для Церкви знову почалася доба смут і гонінь. Імператор не міг одразу почати відкрите переслідування православ’я, оскільки іконоборство було засуджене Сьомим Вселенським Собором. Святий патріарх продовжував служити у Великій церкві, сміливо переконуючи народ зберігати православну віру, та проводив послідовну й неослабну боротьбу з єрессю.

Лев П’ятий став викликати із заслання єпископів і кліриків, відлучених від Церкви Сьомим Вселенським Собором. Утворивши із них єретичний собор, він висунув вимогу, щоб патріарх з’явився для суперечок про віру. Той відмовився міркувати про віру з єретиками, адже вчення іконоборців уже було піддане анафемі VII Вселенським Собором. Він всіляко старався напоумити імператора та його оточення, безбоязно роз’яснював народові вчення про шанування святих ікон, написав повчання до імператриці і градоначальника Євтихіана, найближчого до імператора сановника, додавши наприкінці пророче слово про скору загибель єретиків від «руки Господньої, що карає».

Тоді єретичний собор відлучив від Церкви святого патріарха Никифора і його попередників, блаженно спочилих патріархів Тарасія і Германа. Святий Никифор був засланий спочатку до монастиря в Хрисополі, а потім на острів Проконніс у Мраморному морі. Після тринадцяти років нестатків і скорбот 2 червня 828 року святий патріарх Никифор помер у вигнанні.

13 березня 847 року його нетлінні мощі, які пролежали в землі дев’ятнадцять років, були урочисто перенесені в Константинополь до соборної церкви Святої Софії.

Святитель Никифор був видатним церковним діячем свого часу, «прикрасою віку і кафедри», та, багато послуживши Церкві, залишив велику духовну спадщину — численні праці історичного, догматичного і канонічного змісту.

Тропарі, кондаки, молитви та величання