Святитель Мойсей, архієпископ Новгородський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 25-й день / липня на 1-й день – Собор Новгородських і Собор Псковських святих (перехідні) / Собор Тверських святих (перехідне)

Святий Мойсей був сином іменитого, багатого і славного батька Филипа і в миру звався Митрофаном. Батьківщиною його був Великий Новгород. Навчившись грамоті і постійно читаючи Святе Письмо, він змолоду полюбив Христа: часто відвідував храм Божий, був серйозний та зосереджений і не наближався до дітей, котрі гралися. Благочестивий отрок таємно пішов із дому батьківського до Тверського Отроча монастиря, де і постригся в чернецтво з ім’ям Мойсей. Піст, послух і молитва були окрасами новопостриженого інока та здобули йому в тій обителі чималу славу. Тим часом батьки шукали несподівано зниклого юнака і багато тужили за ним, а коли знайшли, то прохали його перейти в монастир, найближчий до Новгорода. Поступаючись невідступним проханням і бажаючи уникнути поговору і слави про свої чернечі подвиги, святий Мойсей переселився в Колм монастир, де посилив свої подвиги, «Божественною ревністю розпалюючись, в дні і ночі приборкуючи тіло своє”.

За своє подвижницьке життя спочатку він був висвячений архієпископом Давидом на ієромонаха, а потім возведений в сан архімандрита і призначений настоятелем Новгородського Юр’єва монастиря. Недовго він був у цьому монастирі і знову повернувся в свій улюблений Колм монастир.

У 1324 році, після смерті архієпископа Давида, архімандрит Мойсей, з волі Божої, притчом і всіма людьми возведений був на архієпископію Новгородську, а в 1326 році рукопокладений в Москві митрополитом всієї Русі святим Петром. У важкий час довелося святительствувати святому Мойсею: неодноразові пожежі, які спустошували Новгород з його численними храмами, народні хвилювання, що супроводжувалися грабежами і тримали всіх у страху, загроза татар, які переслідували непокірних їм князів, – ось сумні події перших років керування Новгородською кафедрою святого Мойсея. Однак, незважаючи на ці несприятливі обставини, владика Мойсей прикрашав Новгород храмами Божими; так, в 1327 році побудував церкву на честь Пресвятої Богородиці в Десятинському монастирі, прикрасив її святими іконами, забезпечив книгами.

Святий Мойсей був добрим пастирем свого стада, проводив своє життя в суворому утриманні; відрізнявся любов’ю до книг, зібрав багатьох переписувачів, котрі переписали багато книг, головним чином богослужбових, для храмів Божих. Святитель був милостивий та щедрий до бідних: був ображеним помічником, вдовам заступником, рятував їх від знущань, не боячись осіб сильних, і багатьох виправив своїми напоумленнями.

Після п’яти років святительства святий Мойсей сказав жителям Новгорода: “Оберіть собі мужа гідного, а я вас благословляю”.

На його місце обраний був новгородцями священник Григорій Каліка (тобто “паломник”), за чернечим ім’ям Василій.

Святий Мойсей залишив в 1330 році архієпископію, віддалився в Колм монастир і там прийняв схиму. Шукаючи усамітнення, він через п’ять років переселився на протилежний берег річки Волхова в безлюдне місце і заснував там Дерев’яницький монастир з храмом на честь Воскресіння Господнього. Але не сховався і тут цей світильник від поглядів людських: бояри та прості люди знали подвижницьке життя святителя і приходили навчатися від нього день і ніч. Так минуло понад 20 років суворо чернечого життя святителя Мойсея. У 1352 році він побудував кам’яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці на Волотові і при ній монастир.

У тому ж 1352 році помер архієпископ Новгородський Василій, який повертався з Пскова, де був сильний мор. Новгородці ублагали святого Мойсея повернутися на свій престол і прийняти управління паствою. У 1353 році владика посилав послів до Царгорода до царя Іоанна Кантакузина і патріарха Філофея зі скаргою на образи від митрополита Феогноста. Збереглися (від 1354 року) два послання патріарха до владики Мойсея, в яких він перестерігає його підкорятися Московському митрополитові. Доброчесне життя святителя Мойсея було відоме і в Константинополі. У 1354 році посли повернулися та привезли владиці жалувану із золотою печаткою грамоту від імператора і хрещаті ризи від патріарха. Друге управління святого Мойсея єпархією ознаменувалося будівництвом у Новгороді багатьох церков. За переказом літописів, владикою Мойсеєм побудовані: Знаменська церква (1354 р.) і Дмитрівська в Торгу на Луб’яниці того ж року, Сковородський монастир із церквою в ім’я святого Архистратига Михаїла (1355 р.), Успенська церква в Радоговицях і тоді ж церква в ім’я Святого Духа в монастирі того ж імені, церква в ім’я Сорока мучеників і святого Георгія на Луб’яниці, в 1359 році – Прокопіївська на княжому дворі і святого Іоанна Богослова в жіночій обителі. Примножуючи храми, святитель добре пас ввірене йому стадо, багатьох утвердив він вченням своїм і наставив, хоча й сам зазнав від бісів багато напасті. Є відомості, що святий Мойсей подвизався добрим подвигом проти стригольників-єретиків, котрі повстали проти церковної ієрархії. До подвигів святого Мойсея повинно бути віднесено і знищення в 1358 році в Новгороді язичницького звичаю “бити бочки”. Новгородці цілували хрест в тому, що надалі залишать цей звичай. Святитель написав багато книг. Письмових повчань святителя не збереглося до нашого часу, до нас дійшло тільки три Євангелія, списані за велінням боголюбивого архієпископа Мойсея, одне з них написане в 1355 році.

Чи слабкість сил тілесних відчув владика, чи любов до усамітнення позначилася сильніше, але в 1359 році він знову звернувся до новгородців з такими словами: “Оберіть собі мужа, якого вам Бог дасть”.

Незважаючи на посилені прохання і благання, владика пішов на спокій у побудований ним Сковородський монастир. Але Бог ще раз закликав святителя до діяльності. У рік видалення його з архієпископії з нагоди зміни посадника в Новгороді спалахнув сильний заколот: умертвили багатьох бояр, зруйнували волховський міст і три дні стояли одні проти одних жителі Торгової та Софійської сторін, готуючись вступити в запеклий бій. Тоді прийшов зі свого усамітнення старець святитель Мойсей, з хрестом у руках, оточений духовенством, він встав на залишках зруйнованого моста, посеред ворогуючих сторін, благословив їх і сказав: “Діти, не піднімайте брані, хай не буде похвали поганим, а святим церквам і місцю цьому спустошення! Не вступайте в бій!”

Заколот затих. Бог не дав дияволу посміятися над християнами. Владика пішов у свою обитель, трудився там в пості та молитві і був зразком смиренності та благочестя для зібраної ним братії.

Тиха блаженна кончина святителя Мойсея настала в 1362 році, в 25-й день місяця січня. З великою честю, за всенародного плачу похований був владика Мойсей у Сковородському монастирі. Святитель Мойсей був прославлений від Бога чудесами незабаром після блаженної кончини: мужі і жінки, котрі з вірою приходили до чесних його мощей, отримували здоров’я, особливо жінки зцілялися, які страждали від своїх немочей.

Незабаром після блаженної кончини святого Мойсея чоловік тридцять розбійників хотіли розграбувати Сковородський монастир, вважаючи, що святитель залишив йому багато майна. Їх зустрів сам святитель Мойсей, завів у трясовину і хотів потопити, якщо вони не покаються. Хижаки обіцяли не робити ніякого зла обителі, тоді виведені були святителем із небезпечної трясовини і відпущені.

Новгородський купець, на ім’я Олексій, двічі отримав допомогу від святителя Мойсея. Одного разу він впав з човна у воду на річці Неві і був підтриманий на воді невідомим благоліпним, прикрашеним сивиною чоловіком. Іншим разом також на річці Неві напали на нього розбійники, і той самий благоліпний старець раптово з’явився на кормі човна і провів човен непошкодженим посеред хижаків. За молитвою Олексія святий Мойсей з’явився йому уві сні і вказав місце свого поховання, наказав влаштувати покров над гробом.

Існує розповідь про покарання Новгородського архієпископа Сергія за нешанобливе ставлення до пам’яті святителя Мойсея. Архієпископ Сергій, призначений на Новгородську кафедру 4 вересня 1483 року із Москви, їхав на місце свого служіння повз Сковородський монастир і відвідав цю обитель. Помолившись святим іконам і звершивши молебень, він вийшов у притвор, де показали йому гроб засновника монастиря святителя Мойсея. Звернувшись до священника, котрий його супроводжував, архієпископ Сергій дерзновенно звелів відкрити гроб святителя. Священник сказав архієпископу: “Годиться святителю святителя відкривати”. Архієпископ же гордо докорив святителю Мойсею, говорячи: “Кого цього смердовича і дивитись!”

Звеличуючись через те, що він прийшов із Москви до підкорених громадян, архієпископ Сергій не засумнівався святителя назвати смердовим сином, іншими словами – мужиком. “І відтоді архієпископ Сергій впав у нестяму”: то бачили його таким, що сидить в Євфімієвській паперті в одній рясці, то опівдні у Святій Софії сидить без клобука і без мантії. Незабаром його хворого відвезли до Троїце-Сергієвого монастиря на місце його постригу.

У 1686 році, 19 квітня, чудесним чином були відкриті нетлінні мощі святителя Мойсея: вони самі явилися посеред церкви перед ранковим співом і потім були перенесені до правого боку іконостасу, частина його святих мощей в 1693 році була перенесена до Свято-Духівського монастиря.

Після святого Мойсея чимало збереглося речей, які свідчать про його благочестя та подвижницьке життя: двоє вериг (одні – в ризниці Софійського собору, інші – в Сковородському монастирі); яшмові сосуди, піднесені святим Мойсеєм святому митрополиту Петру (у Московському Благовіщенському соборі), там само посудину із агату з написом: “В літо 6837 (1328) місяця березня створені були сосуди ці архієпископом Новгородським Мойсеєм”. Збереглися в Сковородському монастирі дерев’яний хрест, який був покладений зі святим Мойсеєм під час поховання і 323 роки перебував у нього в руках, та простий дерев’яний посох у Духівському монастирі. У ризниці Софійського собору збереглися хрещата риза, надіслана святому Мойсеєві патріархом Філофеєм; омофор з вишитим написом: “Мойсея архієпископа молитвами Святої Софії”, зрештою, його келійна мантія.

Точно невідомо, коли почали в Новгороді місцево святкувати пам’ять святителя Мойсея. Безсумнівно, у перших десятиліттях XVII століття пам’ять святкували, і до того ж двічі на рік: 25 січня, в день його блаженної кончини, і в Неділю шосту після Пасхи. Нині святкується тільки день кончини святителя.

Тропарі, кондаки, молитви та величання