Святитель Марк Євгеник, архієпископ Єфеський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 19-й день

Марк Єфеський (1391-1444 рр.), знатного та благородного походження, про що свідчить його прізвище, був чудово та різнобічно освіченим ченцем, вивчав риторику та математику, був шанувальником святителя Григорія Палами, прихильником ісихастської традиції та учнем Іосифа Уріна. Імператор змусив Марка стати митрополитом Ефеським, оскільки він високо цінував його освіченість, а Антиохійський патріарх призначив його своїм представником на Соборі у Феррарі. Як виявилося, що і щирим бажанням Марка та його учня, і першого після падіння Константинополя патріарха Константинопольського Геннадія Схоларія було, щоб остаточно припинити розкол між Сходом і Заходо, і щоб Захід повернувся до непорочної Євангельської Істини та Апостольського Передання. Він хотів, щоб ми повернулися до першого тисячоліття Церкви, і з цієї причини вигукне на Соборі: «Доки ми, шанувальники Тієї самої Трійці, один одного гризтимемо та з’їдатимемо?»

Під час зупинки церковної делегації у Венеції греки бачать купи награбованих хрестоносцями реліквій із Константинополя та незадоволених людей. На початку 1438 року до Феррари прибули політичні діячі та були прийняті першими, що викликало невдоволення патріарха. Відразу впадає у вічі зверхність Заходу. Папа користується невимовною драмою римлян-візантійців та домагається їхнього повного підпорядкування. Він вимагає, щоб патріарх, імператор та всі православні представники встали перед ним на коліна та поцілували його туфлю. На щастя, імператор Іоанн відкидає таке приниження, і папа поступається, «великодушно відмовляючись від своїх прав заради благородної роботи над возз’єднанням (Церков)». Однак у той час, як папа сидить на піднесеному троні, патріарху та православним відводиться місце на високих лавах біля ніг папи, як і його кардиналам. Будь-яка ілюзія православних про рівноправний діалог розвіяна. Обіцяний папою раціон харчування був таким мізерним і часто відкладався, тож православні змушені були продавати свою одежу, щоб вижити. Папісти хотіли перевтомити їх і зламати відстрочками, позбавленням їжі, жахливими умовами життя, а пізніше шантажем та обіцянками грошей.

Святитель Марк так успішно відбив богословські аргументи та аргументи папства щодо існування вогню чистилища, що на мить імператор Іоанн I схвилювався і подумав, що православні переможуть. Пізніше в дискусіях з питань про першість папи та зміну Символу віри з filioque (вчення латинян про виходження Святого Духа і від Сина) Марк довів, що цитовані тексти, що використовуються папістами, були спотворені. Добре знаючи рішення Вселенських Соборів, свт. Марк наполягав на тому, щоб діяння Вселенських Соборів читалися вголос, щоб всі могли зрозуміти, що ними засуджуються нововведення і довільні додатки. Латиняни залишають засідання Собору, щоб їх не викрили у підробках. Вони більше не наважуються протистояти Єфеському митрополиту. Св. Марк наполягає на тому, щоб латиняни відкинули і скасували свої помилки, які стали причиною розколу, та повернуся до Церкви.

«Собор» тим часом переноситься у Флоренцію, в приморську частину Італії, так що Антоній Іраклійський і Іоанн Євгеник, брат святого Марка, намагалися врятуватися від жахливих умов. Представники Заходу використовують свої улюблені методи пліток, брехні та шантажу. Імператор, бачачи їхню одержимість, побоювався краху своїх політичних цілей. З його мовчазної згоди папісти поширили звістку про те, що свт. Марк збожеволів. Коли він називає їх відвертими єретиками, його власні соратники та митрополити Лакедемонський та Мітілінський намагаються його вдарити. І якщо спочатку з питання про filioque разом зі свт. Марком виступали на захист віри деякі митрополити (Іраклійський, Монемвасійський, Анхіальський, Трапезундський), то тепер він зрозумів, що всі готові підписати Унію, раніше ніж буде досягнуто вирішення богословських питань, через відчування страху перед імператором, він залишає місце псевдособору. Імператор особисто пропонує йому розписатися. У відповідь це свт. Марк каже: «Я цього ніколи не зроблю, ні за яких обставин… Голоси Заходу продажні… У Православній вірі не може бути жодних компромісів».

Папа вимагає суду над свт. Марком перед Соборним судом, але імператор відмовляється. Вся ця поведінка папи та імператора, як і у випадку з пропозицією папи поцілувати його туфлю та відмовою імператора, можна сказати, вписується в політику «шоку і трепету», щоб не приймати жодних заперечень і доводів. Імператор приймає від папи усні запевнення фізичної безпеки Марка і просить Марка бути присутнім та дати пояснення папі. Там, оскільки не передбачалися якісь умовляння, папа починає погрожувати та шантажувати його, щоб засудити його як єретика. Відповідь Марка знову цілком ясна і однозначна: «Я не проповідую власну віру і не винаходжу нововведення». Збереження чистоти віри він ставить вище за політичні інтереси.

Західні правителі не з’являються на Синоді, оскільки вони вважають, що папа домагається не тільки релігійної, а й політичної першості, вони займають бік єпископів, котрі протистоять йому. А імператор Іоанн побоюється, що вони (тобто західні королі) не дадуть допомоги римлянам-візантійцям. Унія підписується всіма, окрім Марка. Патріарх також підписується: «Як завжди проповідує догмати священник Римської Церкви, так мислю і я». Тобто патріарх підписує та приймає «догмати» Заходу! Папа визнається у підписаному тексті главою Церкви, отцем і вчителем через спадкоємство від святого Петра «як прийнято у діяннях Вселенських Соборів та у Святих Канонах»! Що за форма! Яке відношення може мати першість папи до Вселенських соборів та священних канонів!? Чи не переважає і сьогодні те саме богословське божевілля? Папа вважається у «католиків» непогрішним, вищим за всіх Отців Церкви, всіх помісних і Вселенських Соборів, єдиним представником Христа, релігійним і політичним лідером світу, вождем небесних, земних і преісподніх, коли захоче, може зійти на небеса – з втратами, звичайно – освячує, причисляє до святих і прибирає святих зі «списку святих», коли він вважає за потрібне!

Коли папі повідомляють, що єдиним, хто не підписав акт про з’єднання Церков, був свт. Марк, він вигукує відому фразу: «Марк не підписав. Тоді ми нічого досягли (не зробили)». Такою була оцінка Св. Марка навіть його противниками. Здається, папа відчув, що така особистість може принести злети та падіння та пробудити світ, що й було досягнуто пізніше. Після підписання Унії у Флоренції відбувається урочиста Божественна літургія, на якій поминається папа. Візантійська–римська делегація вирушає у зворотний шлях, але під час зупинки у Венеції, вже без латинян, вони не поминають папу. Однак на Сході їх приймають із несхваленням як зрадників, бо православна свідомість народу міцна. Святого Марка зустрічають оплесками. Народ не бере участі у літургіях уніатів, але масово стікається на літургії, які служить свт. Марк. Коли Папа відправляє на допомогу Константинополю лише 300 осіб та 2 галери, архієреї заявляють про своє покаяння. «Ми продали Віру», — зізнаються вони, і більшість тих, хто підписався, відмовляються від свого підпису в письмовій формі. Сам Геннадій Схоларій пише «Коротку апологію». Святий Марк відкрито піддається засудженню і, нарешті, за наказом його кидають у в’язницю на острові Лемносі на два роки, де він пише листи ченцям і духовенству, а також догматичні твори, радіючи тому, що «багато братів, підбадьорившись моїм вигнанням, вражають осудом беззаконних. ґвалтівників Православної Віри та отцівських порядків і виганяють їх звідусіль, як сміття, ні співслужити їх не допускають, ні взагалі поминати їх як християн»… У 1443 році, за рік до своєї кончини, Маркові пощастило побачити скликання Єрусалимського Собору з патріархами Єрусалимським, Антіохійським та Александрійським, вони засудять псевдособор у Феррарі як розбійницький, а його догмати як фальшиві та чужі.

Святий Марк Євгеник свідчить, що він не проміняє Віру, навіть за реальну допомогу Заходу. Хіба ми не знаємо, що «хто не дотримується всього закону і згрішить хоч в одному чимось, той буде винний у всьому»? Хто відкидає Істину, тобто Христа, хіба не втрачає свого помазання? Ми бачили, як страждали римляни-візантійці в Сіцілії та Калабрії, коли вони стали поминати папу. Вони втратили Віру. Врієній з радістю говорив, що хоча ми і під владою турків, «хоча ми фізично страждаємо… Слава Тобі, Господи!.. Скрізь звершуються Божественні Таїнства». Звершуються Божественні літургії! Отже, зовсім не дивно, що дука Лука Нотарас вигукнув перед падінням Константинополя: «Я віддав би перевагу турецькому тюрбану посеред Міста (тобто Константинополю), ніж латинській тіарі». Якби ми здалися Заходу, хіба б звершувалася Божественна Літургія? Це всі ми зберегли річками крові відомих і невідомих новомучеників, подібних до перших християн.

Тропарі, кондаки, молитви та величання