Святитель Кирил, архієпископ Александрійський

Місяця січня на 18-й день / червня на 9-й день

Владика Кирил походив зі знатної й благочестивої християнської сім’ї. Він вивчив світські науки, у тому числі філософію, але найбільше прагнув надбати знання Святого Письма та істин християнської віри. В юності Кирил вступив до скиту святого Макарія в Нітрійській горах, де пробув шість років. Патріарх Олександрійський Феофіл (385–412 рр.) висвятив його в сан диякона, зарахував до кліру і, побачивши його обдарованість, доручив виголошувати проповіді. По смерті Феофіла Кирил одностайно був обраний на патріарший престол Олександрійської Церкви. Дбав про утвердження своєї пастви у благочесті. Його непохитна твердість у захисті віри особливо виявилися в боротьбі з Несторієм. На III Вселенському Соборі, скликаному у 431 р. в місті Ефесі, святитель Кирило був головою.

Радикалізм і категоричність Кирила легко пояснюється його способом життя і ворожістю до всього нехристиянського нітрійських монахів, у яких він виховувався сім років. Посеред безживної пустелі, у печерах, що залишилися від фараонівських содових копалень, які були перетворені на чернечі келії, провів своє отроцтво Кирил, так само, як інші його родичі. Втім, якраз його максималізм і допоміг в обґрунтуванні боголюдської природи Ісуса. У його роботах синтезовано христологічні ідеї Афанасія Олександрійського й антіохійської школи. У дискусії з антіохійцями йому вдалося знайти порозуміння в основному богословському питанні про незлитність і неподільність Божественної і людської природи Христа.

За темпераментом Кирил Олександрійський був людиною борні. І на єпископській кафедрі він проявляв себе як владний, імпульсивний чоловік. Боровся з єрессю новаціан, що відмовилися повертати у лоно Християнської Церкви тих, хто покинув її у часи гонінь. Він, користуючись підтримкою олександрійської бідноти і нітрійських монахів, закрив усі новаціанські храми, позабирав усе їхнє церковне начиння. Дуже жорсткий він був і до юдеїв.

Тропарі, кондаки, молитви та величання