Святитель Іов, патріарх Московський і всієї Русі

Місяця квітня на 5-й день.

Перший руський патріарх, святитель Іов Московський (в миру Іоанн) народився в другій чверті XVI століття в стародавньому руському місті Стариці в сім’ї благочестивих городян. У дитинстві Іоанн навчався грамоти у настоятеля Успенського Старицького монастиря архімандрита Германа. Отрок любив читати Святе Письмо і знав деякі тексти Біблії напам’ять. Монастирське виховання збудило в ньому бажання служити Богу в чернечому образі. Після закінчення навчання (близько 1553 року) батько захотів його одружити. У день вінчання юнак відпросився у батьків в обитель для бесіди з духовним старцем. Прийшовши до архімандрита Германа, він упросив старця постригти його в чернецтво.

Понад п’ятнадцять років провів святий Іов у Старицькій обителі, пройшовши шлях від послушника старця Германа до настоятеля. Під керівництвом досвідченого духівника молодий чернець виховав у собі безкорисливість і нестяжательність, слухняність і стриманість, навчився сердечної молитви і суворого посту. Святий Іов вирізнявся глибоким смиренням, лагідністю і милосердям. Він ніколи нікого не викривав і не ображав, усіх милував і прощав, а будучи настоятелем, не стільки словом, скільки самим життям надихав братію до духовного діяння.

У 1571 році святий Іов був призначений настоятелем Симонова монастиря в Москві. Старанно виконуючи покладений на нього послух, святий Іов як настоятель одного з найважливіших монастирів того часу брав участь у справах Церкви, а нерідко і держави. З 1575 року протягом шести років святий очолював Новоспаський монастир.

16 квітня 1581 року митрополитом Московським Діонісієм у співслужінні інших русьських архієреїв архімандрита Іова висвятили на єпископа Коломенського. 9 січня 1586 року святителя перемістили на стародавню Ростовську кафедру зі зведенням у сан архієпископа, а 11 грудня 1587 року собор єпископів поставив першосвятителем Руської Церкви – митрополитом Московським і всієї Русї. 26 січня 1589 року, з благословення і за особистої участі Константинопольського патріарха Єремії II, митрополит Іов в Успенському соборі Московського Кремля був поставлений патріархом Московським і всієї Русі. Весь народ з радістю сприйняв цю знаменну подію в історії Руської Церкви і держави. У 1590 році на Соборі східних ієрархів було затверджено і канонічну самостійність Руської Церкви. Руському патріарху було визначено п’яте місце в диптиху патріархів – після Єрусалимського.

Святитель Іов був ревним служителем Церкви і мудрим пастирем. Святитель з ретельністю впорядковував церковне життя, дбав про моральний стан кліриків, підтримання благочиння в храмах. Чималі його труди були спрямовані на духовний розвиток народу, поширення Священного Писання і святоотцівських книг. Особливо важливим було розпочате святителем друкування богослужбових книг, яких повсюдно не вистачало, а особливо в новоосвічених землях Поволжя і Сибіру. З благословення святителя Іова вперше були видані: Тріодь Пісна (1589), Тріодь Кольорова (1591), Октоіх (1594), Мінея Загальна (1600), Чиновник архієрейського служіння (1600) і Служебник (1602). Патріарх Іов першим поставив справу книгодрукування на широку основу.

За святителя Йова було прославлено багато руських святих: Василій Блаженний, преподобний Йосип Волоцький (святитель сам написав йому канон і “виправив службу”), святителі Казанські Гурій і Варсонофій, благовірний князь Роман Углицький, преподобні Антоній Римлянин і Корнилій Комельський, блаженний Іоанн Московський, преподобні Ігнатій Вологодський та Мартирій Зеленецький.

Свої особисті кошти і багаті царські подарунки святитель Іов вживав на справи милосердя і будівництво храмів. Тільки в Москві в період з 1592 до 1600 року було побудовано дванадцять храмів, засновано Донський, Зачатіївський та Іванівський монастирі. Будувалися храми і монастирі в Сибіру та інших єпархіях. За святителя Йова проводилася активна місіонерська діяльність у віддалених районах держави, було знову засновано Псковську, Астраханську і Карельську єпархії. Насіння православ’я, посіяне патріархом Іовом, принесло надалі свої духовні плоди, завдяки яким збереглися і зміцнилися північні і південні межі ї держави.

У важкі часи державної смути початку XVII століття святитель Іов зберіг справжнє християнське терпіння, безстрашність і мужність. Він усіма силами намагався припинити дії Лжедмитрія. Однак не всі підтримали святителя, тому через деякий час Лжедмитрій захопив Москву. Першосвятитель і молитовник за весь  народ, святий Іов безстрашно викривав руйнівників державного порядку, які внесли негаразди і в Церкву Божу. Більшу частину часу він проводив у молитві в Успенському соборі. Одного разу під час Божественної літургії прихильники Лжедмитрія схопили святителя, збезчестили, били, а потім відвезли в ув’язнення в Успенський Старицький монастир, де він починав колись свій чернечий подвиг. Святий Іов два роки прожив в обителі. Ослаблений і такий, що втратив зір, він весь час проводив у молитві. Після повалення Лжедмитрія святитель Іов не міг через неміч повернутися на первосвятительський престол і на своє місце благословив митрополита Казанського Єрмогена.

Святитель Іов мирно помер 19 червня 1607 року і був похований біля західних дверей Успенського собору Старицького монастиря. Згодом над могилою святителя було влаштовано каплицю. 1652 року за патріарха Іосифа (1642-1652) нетлінні й запашні мощі святителя Іова було перенесено до Москви і покладено біля гробниці патріарха Іоасафа (1634-1640). Від мощей святителя Іова відбувалися зцілення.

Шанування патріарха Іова в лику святих відзначається в різних дореволюційних рукописах і агіографічних виданнях. У другій половині XVIII століття між настінними зображеннями собору Новоспаського монастиря було зображення Патріарха Іова.

Наприкінці XIX століття за архієпископа Тверського Димитрія (Самбікіна) день кончини патріарха Іова згадували у всіх міських храмах Тверської єпархії. Тоді ж із благословення архієпископа Димитрія було написано ікону Тверських святих, на якій був зображений святійший патріарх Іов. Завершення канонічного та літургійного оформлення вшанування пам’яті святителя Іова відбулося в наші дні. Спочатку з благословення святішого патріарха Пимена і Священного Синоду ім’я святителя Іова було включено до Собору Тверських святих (1979), а на Архієрейському соборі Руської Православної Церкви 9 жовтня 1989 року було встановлено загальноцерковне шанування святого.

Тропарі, кондаки, молитви та величання