Святитель Іона, єпископ Великопермський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 29-й день / червня на 6-й день / у першу неділю після 29 січня — Собор святих Пермської митрополії (перехідне) / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Вологодських святих (перехідне)

Святитель Іона, єпископ Великопермський, був п’ятим єпископом Пермським. Після смерті великого просвітителя Пермського краю святителя Стефана († 1396; пам’ять 26 квітня/ 9 травня) його наступником став єпископ Ісаакій, який проводив більшу частину свого часу в Москві і недовго перебував на Пермській кафедрі.

Апостольські труди святителя Стефана продовжили святителі Герасим († 1441; пам’ять 24 квітня / 7 травня) і Питирим († 1455; пам’ять 19 серпня / 1 вересня); обидва прийняли мученицьку смерть, виконуючи свій архіпастирський обов’язок.

Незабаром після вбивства загоном вогульського князя Асики святителя Питирима митрополит Московський і всієї Русі чудотворець Іона († 1461; пам’ять 31 березня/13 квітня і 15/28 червня) висвятив благочестивого ченця, котрого теж звали Іона, в єпископський сан. У 1455 році єпископ Іона прибув до селища Усть-Вимь — головного селища навернених у християнство зирян, де ще 1383 року святим Стефаном було засновано кафедру при побудованому ним храмі на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Приймаючи місце, обагрене кров’ю двох його попередників, святитель Іона, безумовно, розумів, які труднощі зустріне на своєму архіпастирському шляху. Час міжусобиць уже минав, і великий князь Василій Васильович Темний ще в Москві обіцяв святителю захист і заступництво. Прислане ним військо протягом 1458–1459 років встановило в Пермських межах відносний спокій, утихомиривши водночас в’ятську вольницю, яка брала участь у пограбуваннях поселень зирян і вбивстві святителя Питирима. У разі ж набігів напівдиких племен вогулів (або вогуличів) Новгород і Устюг були зобов’язані на першу вимогу Пермського єпископа надавати йому військову допомогу.

Заручившись такою підтримкою, святитель Іона зміг усі свої сили спрямувати на зміцнення Пермської Церкви. Головною справою життя святителя стало подальше просвітлення у вірі невеликих, але дуже войовничих народностей Великої Пермі, які найзавзятіше трималися язичницьких вірувань, — остяків і вогулів. Будучи сусідами вже охрещених зирян, вони вривалися до їхніх поселень, грабуючи і примушуючи жителів відмовлятися від істинної віри.

Подібно до першосвятителя Пермського Стефана, святитель Іона зустрів на своєму шляху чимало поневірянь, небезпек і гонінь. Невтомно боровся він з впливом волхвів і жерців на простодушний народ, який поклонявся язичницькому боввану — Золотій бабі.

1462 року єпископ Іона був викликаний на суперечку про віру, яка відбулася в Уросі, володінні пермських язичницьких князьків. Здобувши переконливу перемогу над головними пермськими волхвами, святитель зумів запалити світлом Христової істини серце одного із найвпливовіших у тих місцях князів (за деякими відомостями, сина того самого Асики, від руки якого прийняв кончину святитель Питирим).

За допомогою цього князя, нареченого у Святому Хрещенні Михаїлом, єпископ Іона взявся за викорінення язичницьких кумирниць та ідолів. У 1462-1463 роках проповіддю слова Божого єпископ Іона остаточно навернув до християнства народи Великої Пермі, яку він, за висловом літописця, «добавне крести».

На місцях ідольських капищ, куди народ звик стікатися для жертвоприношень, святитель будував храми і відкривав при них школи для навчання дітей. Із Усть-Вимі ним були викликані досвідчені священники, які знали місцеві звичаї і були здатні продовжити справу просвітлення новонаверненої пастви. Діяльну допомогу Пермському єпископові надали ченці Троїцької Печорської пустелі. Довгий час вони виконували обов’язки парафіяльних священників для християн, які жили на річці Печорі. У головному поселенні Пермі — Чердині — єпископ Іона заснував монастир в ім’я святого апостола Іоанна Богослова, на облаштування якого, так само як і на будівництво храмів, щедрі пожертви робили жителі Устюга і Новгорода.

У 1468 році пермські землі постраждали від набігу казанських татар. Святитель Іона, не шкодуючи своїх сил, намагався допомогти постраждалим.

Успішна архіпастирська діяльність святителя Іони зміцнила його авторитет серед ієрархів Руської Православної Церкви. У 1459 році він був покликаний до Москви, де взяв участь у Соборі, зокрема, у складанні послання литовським єпископам про збереження вірності православ’ю.

За кілька років до блаженної кончини, передчуваючи її близькість, святитель Іона прагнув побувати в кожному, навіть найвіддаленішому місці своєї єпархії, щоб словом повчання зміцнити новонавернених у християнській вірі та застерегти їх від небезпеки повернення до язичницьких звичок і звичаїв.

П’ятнадцять років тривало святительське служіння єпископа Іони в Пермській землі. 6 червня 1470 року він мирно відійшов до Господа.

Тропарі, кондаки, молитви та величання