Святитель Ігнатій (Брянчанінов), єпископ Кавказький

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 23-й день — Собор Костромських святих / квітня на 30-й день / травня на 23-й день — Собор Ростово-Ярославських святих / у Неділю третю після Пʼятидесятниці — Собор Санкт-Петербурзьких святих (перехідне)

Святитель Ігнатій (у миру Дмитро Олександрович Брянчанінов) народився 6 лютого 1807 року у родовому маєтку батька в селі Покровському Вологодської губернії. Мати народила Дмитра після тривалого безпліддя, за палкою молитвою та завдяки мандрівці навколишніми святими місцями. Дитинство хлопчик провів на самоті сільського життя; з ранніх років несвідомо тягнувся він до життя чернечого. З віком його релігійний настрій виявлявся дедалі помітніше: він проявлявся в особливій прихильності до молитви і читання духовних книг.

Навчався Дмитро чудово і до самого випуску із училища залишався першим учнем у своєму класі. Його здібності були найрізнобічніші — не лише в науках, а й у малюванні та в музиці. Родинні звʼязки ввели його в дім президента Академії мистецтв Олексія Олєніна; тут на літературних вечорах він став улюбленим читцем і незабаром познайомився з Олександром Пушкіним, Константином Батюшковим, Миколою Гнєдичем, Іваном Криловим. Але в галасі й метушні столичного життя Дмитро не зраджував своїм душевним прагненням. У пошуках «вічної власності для вічної людини» він поступово дійшов маловтішного висновку: значення науки обмежується земними потребами людини і межами її життя.

Так само ревно, як займався наукою, взявся Дмитро за вивчення стародавньої і нової філософії, намагаючись заспокоїти своє духовне томління, але й цього разу не знайшов розвʼязання найголовнішого питання про Істину і смисл життя. Вивчення Святого Письма було наступним щаблем, і воно переконало його в тому, що, залишене на довільне тлумачення окремої людини, Писання не може бути достатнім критерієм істинної віри та спокушає лжевченнями. І тоді Дмитро звернувся до вивчення Православної віри за писаннями святих отців, святість яких, як і дивовижна та велична однодушність, стали для нього запорукою їхньої правоти.

Дмитро Брянчанінов відвідував богослужіння в Олександро-Невській лаврі й там знайшов істинних наставників, які розуміли його духовні потреби. Остаточний переворот у житті зробило знайомство зі старцем Леонідом, котрий згодом став оптинським ієромонахом Львом. Дмитро Брянчанінов полишив блиск і багатство аристократичного життя та, викликаючи глибоке здивування «світу» й невдоволення своїх батьків, у 1827 році пішов у відставку. Пробувши послушником у кількох монастирях, він прийняв чернечий постриг з імʼям Ігнатій у відокремленому Глушицькому Діонісієвому монастирі.

У січні 1832 року ієромонаха Ігнатія призначили будівничим Пельшемського Лопотового монастиря у Вологодській губернії, а в 1833 році він був зведений в сан ігумена цього монастиря. Незабаром імператор Микола I викликав Ігнатія до Петербурга, і за царським представленням та розпорядженням Святішого Синоду він був нагороджений званням архімандрита і призначений настоятелем Сергієвої пустині.

Проживши там двадцять чотири роки, архімандрит Ігнатій привів пустинь у квітучий стан. 27 жовтня 1855 року він був висвячений на єпископа Кавказького і Чорноморського. Наступного року владика Ігнатій прибув до Ставрополя, де на нього чекали нові великі труди в умовах Кавказької війни, що тривала. Святитель значно покращив становище ввіреної йому єпархії, зокрема досягнув покращення побутових умов, у яких жили священнослужителі, і зростання освітнього рівня духовенства. Він також піклувався про стан Ставропольської духовної семінарії, яка під час його перебування на кафедрі була в розквіті.

Святитель Ігнатій керував Кавказькою єпархією близько чотирьох років. У 1861 році через важку хворобу, віспу, він вирішив проситися на спокій і тоді ж оселився у Миколо-Бабаївському монастирі, де, будучи вільним від службових обовʼязків, він до кінця життя докладав зусиль до праці над духовними творами.

Святитель Ігнатій Брянчанінов прославився як суворий прибічник аскетичної традиції, видатний учений, подвижник, архіпастир, миротворець та людина найвищої духовності й культури. Він відомий у всьому світі як автор безсмертних духовних творів, талановитий адміністратор, ревний хранитель православних традицій і культури, а також один із найавторитетніших керівників людини на шляху до вічного життя.

Тропарі, кондаки, молитви та величання