...
Святитель Герман, єпископ Осерський p1e2q75eav1eokuho1uje1ffn1pf73
Житія святих,  Липень

Святитель Герман, єпископ Осерський

Місяця липня на 31-й день

Святитель Герман народився близько 378 року в Галлії поблизу міста Осера. Він походив із багатої і знатної родини. Герман здобув блискучу освіту спочатку в Галлії, а потім у Римі, де вивчав право і став адвокатом. Одружившись з доброчесною і благочестивою дівчиною, він повернувся до Галлії і обійняв високу посаду. Коли помер Осерський єпископ Аматор, за Божественною волею, вираженою в одностайному рішенні народу, Германа всупереч його бажанню було обрано єпископом (418).

Залишивши мирське служіння, щоб присвятити себе служінню небесному, він повністю змінив своє життя. Знехтувавши суєтою цього світу, єпископ роздав своє майно бідним, почав жити з дружиною як брат із сестрою і віддався аскетичним подвигам, сполученим зі смиренням. У будь-яку погоду святитель Герман носив один і той самий капюшон і плащ і не міняв їх, поки вони не перетворювалися на лахміття. Він одягав на голе тіло грубу волосяницю, а на шиї носив мішечок із мощами святих, від яких відбувалися численні чудеса. Спав він одягненим, не знімаючи взуття, на убогій підстилці, наповненій вугіллям, і, встаючи після короткого відпочинку, проводив усю ніч у покаянній скорботі. Проводячи в миру аскетичне й усамітнене життя і постійно спрямовуючись до Бога, він, проте, не забував обов’язку гостинності. Єпископ усіх приймав у своєму домі, омиваючи гостям ноги і служачи їм за столом, наслідуючи Господа.

На початку єпископського служіння він заснував на правому березі Іонни монастир, присвячений святим Космі і Даміану, і ділив свій час між спільною молитвою з ченцями і настановою кліру і пастви в соборі. Христова лагідність, що зростала в ньому через аскетичні подвиги, удосталь виливалася на його паству в справах милосердя і чудесах. Він допоміг одному збирачеві податків знайти втрачені ним гроші, якими заволодів якийсь одержимий. Благословляючи олію, святий Герман зціляв дітей свого міста під час епідемії дифтериту. Він зціляв багатьох одержимих і для всіх готовий був служити джерелом милосердя Божого.

У той час із Риму по всьому Заходу поширилася пелагіанська єресь, прихильники якої стверджували, що людина, наділена Богом вільною волею, може зростати в чеснотах і врятуватися без допомоги Божественної благодаті. Особливо міцно ця єресь утвердилася на батьківщині Пелагія – у Британії. Православні цієї країни направили депутацію галльським єпископам, які 429 року скликали Собор. На Соборі було вирішено направити до Британії святителя Германа і святителя Лупа Труаського (пам’ять 29 липня) для боротьби з цією єрессю.

Спускаючись Сеною, два єпископи зупинилися одного вечора в селі Нантер. До Германа привели маленьку дівчинку на ім’я Женев’єва, майбутню святу, яку він благословив і наставив у духовному житті (пам’ять 3 січня).

Переправляючись через Ла-Манш, він припинив підняту бісами бурю, заборонивши, подібно до Христа, вирувати хвилям і виливши в них трохи олії. Обидва єпископи, тепло зустрінуті величезним натовпом, не забарилися показати перевагу істинної віри як проповідями, так і чудесами. Вірні утвердилися в істині, а безліч заблукалих повернулися до неї, тож незабаром уся країна готова була прийти до одностайності у вірі.

Налякані ревністю проповідників, єретики спочатку ховалися, але потім, переконавшись у своїй численності, вирішили виступити відкрито. Однак блаженні ієрархи, надавши противникам говорити, скільки їм завгодно, продовжували євангельську проповідь. На їхні промови, подібні за силою до гуркоту грому, єретикам нічого було заперечити. Натовп гучними криками вітав перемогу єпископів у суперечці і хотів розправитися з єретиками. З великими труднощами святим єпископам вдалося утримати народ від розправи. Їхня перемога стала ще більш переконливою, коли святий Герман зцілив сліпу дівчинку, приклавши до її очей мішечок з мощами, який він завжди носив із собою. З цього моменту люди всім серцем приймали православну проповідь.

Забезпечивши мир у Церкві, два єпископи вирушили на могилу святого мученика Альбана (пам’ять 22 червня). Повернувшись в Осер, святитель Герман на честь нього освятив храм.

Уже завершивши місію, єпископ Герман зламав ногу. Біля будинку, де він лежав прикутий до ліжка, почалася пожежа.

Натовп, що зібрався, кинувся рятувати проповідника, але він заборонив їм виносити своє ложе, і вогонь пройшов повз його будинок, спалюючи все навколо. Святий зцілився після явлення йому ангела в білому одязі і продовжив шлях до Галлії.

Тим часом сакси і пікти, уклавши між собою союз, напали на бриттів. У страху ті звернулися до святих єпископів, які прибули до них у табір і підняли бойовий дух воїнів так, ніби до них підійшло сильне підкріплення. Протягом усього посту вони наставляли воїнів і, побудувавши дерев’яну церкву, багатьох хрестили на свято Великодня. Цього ж дня вони отримали звістку про підхід противника. Негайно новопросвітлені змінили хрестильні сорочки на бойові обладунки. Ставши на чолі війська, святитель Герман велів бриттам влаштувати засідку у вузькій долині. Коли ворог наблизився, єпископи, як бойовий клич, тричі вигукнули: “Алілуя!” Підхоплений військом, цей клич був схожий на гуркіт грому. Нападники звернулися в безладну втечу, і багато хто з них при цьому загинули. Здобувши таку значну перемогу над видимими і невидимими ворогами і відновивши мир і спокій у Британії, святі вирушили додому.

Повернувшись в Осер, святитель Герман, укріплений Божественною благодаттю, продовжив пастирське служіння. Городяни, страждаючи від нестерпних поборів, звернулися до нього, як діти до свого батька. Зглянувшись над ними, він вирушив у префектуру Галлії, у місто Арль, щоб домогтися зниження податків. Проїжджаючи по Галлії з невеликою свитою і з Христом у серці, він здійснив по дорозі безліч чудес і свідчень Божого милосердя. Незважаючи на його прагнення залишитися непоміченим, жителі всіх навколишніх міст і селищ приносили до нього хворих, приводили для благословення дружин і дітей і збиралися послухати його богонатхненні промови.

Прийнятий в Арлі як гідний спадкоємець апостолів, святий Герман зупинився у свого друга Іларія (пам’ять 5 травня), який часто відвідував його й обговорював із ним церковні проблеми Галлії. Префект Авксиліарій поставився до святителя з особливою повагою. Після того як єпископ зцілив його дружину, яка тривалий час страждала на лихоманку, префект охоче погодився полегшити податки жителям Осера. На прощання Авксиліарій подарував йому багато подарунків.

Святому Герману довелося ще раз поїхати з місією до Британії для боротьби з відродженою пелагіанською єрессю 440 року. Незабаром після повернення в Осер до нього прибула делегація з Арморіки з проханням про допомогу. Воєначальник імперії Аецій зажадав від лютого Гоара, короля варварського племені аланів, втопити в крові бретонське повстання. Старий єпископ спішно вирушив до Гоара. Спочатку він став благати короля через перекладача, але коли той хотів відштовхнути його з дороги, схопив поводи його коня, зупинивши його і все військо, що йшло за ним. Гоар не розсердився, але, навпаки, перейнявся до святого повагою, прихильно вислухав прохання і, розвернувши військо, повернувся до себе. Проте святий Герман без зволікання вирушив до Равенни, столиці Західної імперії, щоб домогтися в імператора Валентиніана III і воєначальника Аеція підтвердження милості, тимчасово наданої Гоаром.

Зупинившись в Алезії у свого друга пресвітера Сенатора, він зцілив німу дівчину, а потім зворушливо попрощався з другом, знаючи, що не повернеться живим із цієї подорожі. Він перетнув Альпи, несучи на спині дорожній мішок кульгавого старого, якого зустрів дорогою і якого на собі переносив через ущелини. Роздаючи по дорозі щедру милостиню, святий прибув до Равенни, куди вже дійшла слава про нього.

Його з честю прийняв святий єпископ Петро Хрисолог[4]. Імператриця Галла Плацидія надіслала йому велику срібну вазу, повну вишуканих страв, які Герман розділив зі своїми слугами. Він залишив вазу собі і виручені за неї гроші роздав бідним, а імператриці послав невелике дерев’яне блюдо з ячмінним хлібом, від якого потім відбувалися численні зцілення. Проходячи одного разу повз в’язницю, в якій утримували засуджених до смерті, святий сповнився жалості і, впавши на землю, став молити Господа. Негайно ж залізні замки і засуви розсипалися, в’язні в ланцюгах вийшли з в’язниці і попрямували до церкви подякувати Богові. Зцілення, вчинені святим Германом, викликали захоплення в усьому місті, і він легко домігся б в імператора загальної амністії для Арморіки, якби нове повстання не викликало гніву правителя і не зробило марним усе заступництво святого єпископа.

Незабаром, у розмові після ранкової служби, Герман відкрив шістьом єпископам, що вночі йому з’явився Господь і попередив про швидке переселення на справжню Вітчизну. Він захворів і попросив імператрицю, яка прийшла провідати його, відправити його тіло в Осер. Протягом семи днів біля будинку святого юрмилися люди, які бажали отримати останнє благословення Германа, а на сьомий день його душа перенеслася на небо.

Імператор, єпископ і найзнатніші люди розділили речі, що належали йому. Величезна процесія зі смолоскипами, світло яких затьмарювало сонце, супроводжувала тіло преподобного до Галлії. 22 вересня святі останки доставили в Осер і поховали в церкві за міськими стінами, яку згодом стали називати на його честь. Шанування святого Германа швидко поширилося в Галлії та Британії, де до наших днів безліч сіл і церков носять його ім’я.

Знайшли помилку