Святитель Гавриїл I (Райїч), патріарх Сербський

Місяця серпня на 30-й день

Священномученик Гавриїл (Райїч) зійшов на патріарший престол у важкий для Сербської Церкви час турецького панування. Він стояв біля керма Церкви з 1648 по 1655 рр., піклуючись про ввірене йому стадо словесних овець. Блаженний Гавриїл докладав чимало зусиль для зміцнення церковного порядку і миру. Однак із часом становище Церкви стало погіршуватися. “З одного боку, – пише преподобний Іустин (Попович), – була турецька влада, яка творила різні насильства і вимагала від Церкви величезної податі, а з іншого боку – сильна католицька пропаганда, яка через папських “місіонерів” намагалася в Сербії, як і серед інших православних народів на Балканах, посіяти насіння унії”.

У 1649 році святитель відвідав Константинополь для сплати належної податі та підтвердження свого архіпастирського становища. Виконуючи свій пастирський обов’язок, патріарх Гавриїл об’їжджав віддалені куточки сербських земель. Так у 1650-1651 рр. він здійснив багато місіонерських поїздок, повчаючи народ Закону Божому і зміцнюючи у вірі отців, щоб православна паства могла твердо протистояти тиску римської пропаганди. Патріарх відвідував найвіддаленіші сербські землі на північ від Дунаю, де уніатський вплив був особливо великим.

1653 року святитель побував у Валахії та Молдавії, де на деякий час затримався у воєводи Матії Басараба, виконуючи покладену на нього політичну місію: Сербський патріарх сприяв примиренню Матії Бесараба з гетьманом Богданом Хмельницьким. Далі патріарх продовжив шлях у єдиновірну Росію і в середині 1654 року прибув до Москви, де йому був наданий привітний прийом. Головною метою поїздки святителя був збір милостині для багатостраждальної Сербської Церкви. Літописець зазначає, що в той час спостерігалося велике збідніння, і в сербських церквах і монастирях бракувало необхідного богослужбового начиння.

Крім збору милостині, патріарх мав і ще один намір. У Москві він хотів надрукувати привезений ним “Типик. Вибрання багато чого від тридцяти чотирьох книг на латинську єресь” Солунського митрополита Ніла Кавасіли. Святитель усвідомлював нагальну потребу в книзі, де б докладно розглядалися різні полемічні питання. У Москві сербського святителя двічі приймав цар Олексій Михайлович, а з патріархом Никоном у нього склалися близькі дружні стосунки, і він навіть брав активну участь у Московському Соборі 1655 року.

Під тиском різних обставин патріарх Гавриїл хотів залишитися в Росії надовго і послав до Сербії довірених осіб із пропозицією про обрання для Церкви нового предстоятеля. І дійсно, незабаром на патріарший престол було зведено патріарха Максима (1655-1674). Втім, пізніше святитель Гавриїл вирішив повернутися до своєї пастви. Повернувшись на свою батьківщину, він, мабуть, знову хотів зайняти патріарший престол, але йому це не вдалося, багато в чому завдяки опору турецької влади. Відомостей про подальші обставини його повернення і діяльності на батьківщині практично не збереглося.

Відомо, однак, що блаженного Гавриїла турки звинуватили у зраді й обмовляли іудеї, озлоблених на нього за навернення деяких їхніх одноплемінників у християнство. Було поширено звинувачення, що він хрестив турків, за що патріарха схопили і доправили в Брусу, де в той момент перебували султан і великий візир. Почувши наклепи, візир з особливою суворістю допитав патріарха, і, переконавшись у фальсифікації, сказав святителю:

– Тебе звинувачують у державній зраді, і за нашим законом тебе мають стратити. Але якщо ти зречешся своєї віри і перейдеш у нашу, я дарую тобі свободу, надам найбільші почесті, щоб ти проводив життя у всякому достатку, честі та славі.

Почувши ці слова, блаженний патріарх Гавриїл, анітрохи не похитнувшись, сміливо відповів:

– Я абсолютно не винен, і це ясно будь-кому. Що ж до того, щоб залишити свою віру і перейти у вашу і тим уникнути смерті, то, поки я перебуваю при здоровому глузді, погодитися на це не зможу. Я готовий зазнати з допомогою Христа тисячі мук і хотів би померти з любові до Нього не один, а сотні разів, якби таке було можливо. А почесті й уявні тимчасові блага, що ти обіцяєш мені, нехай залишаться вам.

Після такої відповіді сповідника було засуджено на повішення і віддано в руки мучителям, які катували його і піддавали тортурам, сподіваючись все ж таки примусити відректися від Христа і прийняти іслам. Але хоробрий воїн Христовий не тільки терпів усі муки з великою мужністю, а й відчував невимовну радість від того, що удостоївся постраждати за свого Владику. Бачачи твердість духу і непохитність віри святителя, мучителі, нарешті, повісили його. Так 1659 року святий патріарх-мученик Гавриїл віддав свою святу і блаженну душу в руки Божі і відійшов до свого улюбленого Господа, щоб отримати від Нього вінець у Царстві Небесному.