...
Житія святих,  Квітень

Святитель Феодосій (Ганицький) сповідник, єпископ Коломенський

День пам'яті (н. ст.)

У неділю, найближчу до 25 січня, – Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця квітня на 20-й день / листопада на 10-й день (перехідне)

Священносповідник Феодосій народився 30 липня 1860 року в селі Руда Васильківського повіту Київської губернії в сім’ї священника Феодора Ганицького, а у Хрещенні був наречений Іоанном. Після закінчення Київської духовної семінарії Іван Федорович був призначений викладачем Закону Божого при Ак-Шенхському народному училищі в Перекопському повіті Таврійської губернії; він викладав тут від 20 лютого 1882 року до 25 серпня 1890 року, коли поступив бухгалтером до Казенної палати, де працював до 17 квітня 1899 року.

Того дня в хрестовій церкві таврійського архієрейського будинку Іван Федорович був пострижений у чернецтво і наречений Феодосієм. 19 квітня того ж року його висвятили на ієродиякона, а наступного дня – на ієромонаха і призначили настоятелем церкви при таврійському єпархіальному свічковому заводі.

5 травня 1900 року ієромонаха Феодосія призначили економом таврійського архієрейського будинку, а 15 серпня того ж року – настоятелем Бахчисарайського Успенського скиту; крім того, 13 жовтня він став благочинним Другого благочинницького округу Таврійської єпархії і 7 листопада став тимчасово благочинним усіх чоловічих і жіночих монастирів Таврійської єпархії.

17 грудня 1900 року ієромонаха Феодосія було зведено в сан ігумена, і 28 грудня його було призначено настоятелем Балаклавського Георгіївського монастиря. 6 травня 1902 року був нагороджений наперсним хрестом за старанну службу.

11 серпня 1903 року ігумен Феодосій був зарахований до братства Московського Покровського місіонерського монастиря. 10 квітня 1904 року він був відряджений як настоятель похідної церкви загону Громади Святої Євгенії Червоного Хреста на театр воєнних дій під час Російсько-японської війни. За проявлену в умовах бойових дій мужність і за старанну службу у військах ігумен Феодосій був нагороджений безліччю нагород. 10 листопада 1905 року він повернувся до Московського Покровського монастиря.

12 липня 1906 року його перевели в Московський Кафедральний Чудов монастир і призначили скарбником монастиря. З 25 травня 1907 року до 25 липня включно того ж року під час перебування намісника обителі у відпустці отець Феодосій тимчасово виконував його обовʼязки.

На початку березня 1909 року ігумен Феодосія був призначений намісником Московського Златоустівського монастиря, і 25 березня він був зведений в сан архімандрита. 2 червня 1912 року його включили до складу будівельного комітету зі спорудження в Москві храму в ім’я святого благовірного князя Олександра Невського на згадку про скасування кріпосного права. 14 грудня 1912 року архімандрит Феодосій був призначений благочинним московських монастирів.

У 1914 році почалася Перша світова війна, і 13 серпня архімандрита Феодосія призначили головою Військового Благодійного монастирського комітету Московської єпархії і членом Московського єпархіального комітету піклування про хворих і поранених воїнів. 2 січня 1916 року за особливо корисні труди щодо полегшення становища хворих і поранених воїнів архімандрит Феодосій був нагороджений золотим наперсним хрестом з прикрасами.

18 травня 1920 року архімандрит Феодосій був рукопокладений на єпископа Коломенського і Бронницького, вікарія Московської єпархії. Владика оселився в Коломні неподалік від Успенського собору в будинку соборного протоієрея Василія Пробатова. Майже одразу ж після прибуття єпископа до міста співробітники ЧК (Надзвичайної комісії) встановили за ним зовнішнє спостереження: були присутніми на всіх його богослужіннях у різних храмах міста, а також брали участь у загальноміських хресних ходах, слухаючи й записуючи, що говорить народ.

Один із суто коломенських хресних ходів був встановлений у середині ХIХ століття за пропозицією коломенського подвижника, мовчазника і затворника схимонаха Іоанникія на згадку про визволення міста від пошестя холери. Під час цієї епідемії померли великий князь Миколай Олександрович, ченці та багато жителів міста, імена яких відтоді незмінно згадували під час служіння панахид і під час хресного ходу. Хресний хід ішов із Богоявленського Старо-Голутвиного монастиря містом у четвер, що передував П’ятидесятниці, який в народі називали «семиком», коли багато православних, дотримуючись переказів і звичаїв язичницьких часів, віддавалися нерозумним веселощам і пияцтву. Митрополит Філарет (Дроздов) склав правила для цього хресного ходу. Перший хресний хід відбувся 1849 року. У день проведення хресного ходу люди не пили спиртного, постили, цього дня припинялася торгівля і закривалися шинки.

Хресний хід за участю єпископа Феодосія відбувся 16 червня 1921 року. У своєму звіті про нього співробітник ЧК написав: «У Петропавлівській церкві за численного натовпу тих, хто молився, єпископом Феодосієм у присутності коломенського духовенства було звершено літургію. Під час неї єпископ Феодосій виголосив проповідь на тему: нас чекає вічність. У ній не було нічого проти радянської влади, оскільки він у проповіді розвивав, що все в цьому житті нікчемне: слава, чини і багатство в момент смерті людини відійдуть від неї і не будуть їй потрібні; в цьому житті треба допомагати незаможним, бути милосердним, миритися і терпіти… Проповідь була з півгодини і не виходила за межі потойбічного світу». У цьому ж донесенні було сказано, що соборний диякон поминав за упокій спочилого великого князя Миколая Олександровича.

27 червня 1921 року співробітники ЧК у присутності дияконів вилучили із Петропавлівського храму аркуші, на яких читали за упокій «спадкоємця цесаревича, великого князя Миколая Олександровича, митрополита Філарета, схимонаха Іоанникія, Мартина, Іоанна та всіх, хто від згубної хвороби помер, що тут лежать і всюди православних християн».

Цього ж дня слідчий допитав обох дияконів і єпископа Феодосія.

– Чи відомо вам, що диякон Сенкевич під час заупокійної літургії проголосив за упокій спадкоємця і князя Миколая Олександровича? – запитав він єпископа.

– Та що ж з того, що він виголосив прохання за мертвих, де згадувалося імʼя спадкоємця і князя Миколая Олександровича та всіх ієромонахів і всіх загиблих? – з подивом запитав владика.

– Чи чули ви, як Сенкевич проголошував єктенію за князя і спадкоємця Миколая Олександровича?

– Так, я чув, але можу вказати, що коли він дочитав до цих імен, то намагався їх зняти або промовчати, як такі, що не підходять у цей час для поминання.

Після допиту з єпископа було взято підписку про невиїзд із міста, і його відпустили під поручительство протоієрея коломенського Успенського собору – господаря будинку, в якому він жив.

5 липня 1921 року єпископа Феодосія знову допитали.

– Ви давно перебуваєте в місті Коломні, служачи як єпископ?

– З минулого року.

– Ви коли-небудь служили в церкві Вознесіння в місті Коломні?

– Так, я служив там у приділі, що по правий бік.

– А чи служили ви колись у церкві Святої Трійці в місті Коломні?

– Так, теж служив.

– Чи говорили ви в церкві Вознесіння проповідь, у якій зазначали: «Червоний антихрист своєю диявольською силою загнав православний народ у свої міцні ланцюги і душить без кінця; це тому, що ми прогнівили Бога; із цього потрібно вийти, просити Бога, щоб Він нас визволив із ланцюгів червоного диявола», і так далі?

– Так, я проповіді говорив, але проповіді з такими висновками я ніколи не говорив, а говорив на євангельські та апостольські читання; я говорив, що за вченням Церкви час антихриста ще не настав. Я не міг говорити того про антихриста, про що мене запитують, і «диявола червоного» ніколи не називав.

– Чи говорили ви в церкві Вознесіння проповідь, у якій зазначали: «Ми зовсім забули Бога, і грішники нам затуманюють голови, і нам настав час прокинутися й повстати проти грішників наших, і Бог допоможе нам, а то ми загинемо в цій багнюці, – пробуджуйте всіх несвідомих грішників»?

– У тому, що ви прочитали, я не знаходжу смислу – нічого подібного я не міг сказати.

– Чи говорили ви проповідь у церкві Святої Трійці такого змісту: «Тепер усі забули Бога і відкрили боротьбу брат проти брата, і довели країну до голоду й холоду, і немає каяття; вбиваючи брат брата, скиньте свою грішну спокусу і намагайтеся перемогти ворога, який затуманює уми ваші»?

– Я можу тільки розвести руками, чуючи, як спотворюють мою проповідь, щоб показати, що я зачіпаю чинну владу, тоді як я жодного разу її не торкався не лише в проповіді, яку я виголошував у цьому храмі, а й загалом у всіх своїх проповідях, котрі я виголошував у тих церквах, де мені доводилося служити. Політичною агітацією з церковної кафедри я не займався і не займаюся, і не маю наміру займатися, бо вважаю це негідним звання пастиря. Про правдивість моїх слів скажуть усі слухачі мого церковного слова, які не бажають його спотворювати і говорять те, що вони справді чули із моїх вуст…

– Чи говорили ви проповідь у церкві Вознесіння: «Грішники, покайтеся, але не тільки сповіддю, а й ділом; потрібно відмовитися від усіх безчинств, які кояться в даний час»?

– Під безчинствами слухачі мали розуміти неповторення сповіданих гріхів… Я не пам’ятаю, про що була моя бесіда на той час, але повторюю, що вона не мала агітаційного характеру.

На цьому допит було закінчено, але владика визнав за потрібне до нього зробити свій додаток: «Зі всіх пред’явлених мені витягів, нібито запозичених із моїх промов, сказаних у церквах, убачаю явне бажання звинуватити мене в агітації з церковної кафедри проти чинної влади. Але по совісті скажу, що агітацією я не займався і не займаюся, і не маю наміру займатися, а вчив слову Божому, і винним себе в збуренні християн проти влади не визнаю».

13 липня владика був ще раз допитаний і, вислухавши запитання слідчого, сказав: «Я у своїх проповідях у церквах ніколи політики не торкався, а просто проповідую слово Боже, а ви, можливо, під цим маєте на увазі агітацію проти чинної влади».

Того ж дня владиці пред’явили обвинувачення в контрреволюційній агітації, і його ув’язнили в коломенській в’язниці.

1 серпня співробітники Московської ЧК ухвалили: вважати злочин доведеним і направити справу до Революційного трибуналу.

11 серпня віряни Коломни відправили до ЧК прохання, в якому писали: «13 липня цього року заарештовано і поміщено до коломенської в’язниці єпископа Коломенського Феодосія. Хоча до цього часу до нього ніякого обвинувачення не пред’явлено, але, за чутками, він заарештований нібито за контрреволюційну агітацію. Ми, ті, що нижче підписалися, цим свідчимо, що, відвідуючи безперервно архієрейські служби в коломенському соборі та в усіх церквах міста Коломни, ми ніколи не чули в проповідях нашого єпископа Феодосія не лише ніяких різких або образливих виразів проти чинного ладу й влади, а й навіть і простих натяків на сучасні політичні відносини. Єпископ старанно уникав усього, що могло б збудити будь-які грубі й низькі пристрасті; він навчав лише істин Святого Євангелія, намагаючись відвернути увагу людей від мирських справ до питань вищого порядку, як і личить пастирю Христової Церкви. Тому просимо вас зробити розпорядження про звільнення нашого єпископа Феодосія з-під варти».

19 серпня Революційний трибунал розпорядився повернути справу слідчому для перевірки матеріалу слідства. Слідчому довелося тоді написати, що випадок з поминанням у церкві є непорозумінням, оскільки поминали давно спочилого сина Олександра II і брата Олександра III, і тому справу за обвинуваченням дияконів треба припинити; стосовно єпископа ж трибунал написав, що, оскільки обвинувачення стверджує, що він виголошував проповіді контрреволюційного характеру, «слідчий же матеріал з цього питання не може бути визнано задовільним… справу щодо нього слід скерувати на дорозслідування до МЧК».

Єпископ Феодосій у цей час перебував у коломенській в’язниці, і на руках у слідчих були ті ж самі безграмотні донесення співробітника ЧК; зрештою, слідчий Московської ЧК на підставі того, «що свідчень свідків, які могли б підтвердити агітацію єпископа Феодосія, немає, а обвинувачення було висунуто на підставі агентурних відомостей», запропонував припинити справу.

4 жовтня 1921 року Колегія МЧК постановила припинити справу й звільнити єпископа, і владика повернувся до служіння в Коломну.

Навесні 1922 року єпископ Феодосій отримав відозву Патріарха Тихона, що стосується вилучення церковних цінностей із храмів, і розпорядження роздати її духовенству для прочитання в усіх храмах міста. Єпископ Феодосій, однак, не дав свого благословення на прочитання відозви в храмах. Влітку 1922 року у квартирі єпископа в присутності представника Державного політичного управління (ГПУ) і обновленця було проведено обшук і знайдено цю відозву. Того ж літа, після того як обновленці зробили спробу захопити церковну владу, єпископ Феодосій вирушив до глави живоцерковників єпископа Антоніна (Грановського) і заявив йому про свою непокору живоцерковникам. У своїх проповідях під час богослужінь владика різко і наполегливо засуджував обновленців і, врешті-решт, у грудні 1922 року був викликаний владою до Москви й заарештований у справі Патріарха Тихона про опір вилученню церковних цінностей.

Навесні 1923 року слідство було закінчено, і 23 квітня 1923 року прокурор Московської губернії ухвалив постанову: «Закінчено слідством справу за обвинуваченням єпископа Коломенського Феодосія (він же громадянин Ганицький) у поширенні відозви Патріарха Тихона та у протидії до здачі церковних цінностей.

Зважаючи на наявність зв’язку цієї справи зі справою Патріарха Тихона, вона направляється до Верховного суду для спільного розгляду обох справ».

Процес над Патріархом Тихоном, однак, не відбувся, і 1924 року влада видала розпорядження про амністію всім, хто ще перебував під слідством у справі про вилучення церковних цінностей, а для вже засуджених скоротили термін ув’язнення; владику Феодосія звільнили, і він повернувся служити до Коломни.

Будучи сам ревним ченцем і молитовником, владика доклав багато зусиль, щоб відновити чернече життя в коломенських монастирях. У 1925 році з благословення Місцеблюстителя митрополита Петра (Полянського) він постриг коломенського священника Георгія Бєляєва в чернецтво з нареченням йому імені Никон і, звівши в сан архімандрита, призначив його намісником Богоявленського Старо-Голутвиного монастиря.

Владика спосіб життя вів суто чернечий і молитовний, мало цікавлячись подіями політичного життя; однак, знаючи, що влада слідкує за кожною його дією та словом, він майже кожну свою проповідь упродовж певного часу закінчував словами: «Я закінчив. Сподіваюся, що кожен із вас засвідчить, що в моїй проповіді немає нічого політичного». Коли владика служив у соборі, то просив священника, призначеного виголошувати проповідь, приносити текст проповіді йому для попереднього перегляду, щоб необережно сказане кимось слово не стало причиною арешту для багатьох.

Владика любив богослужіння, служив він на всіх парафіях Коломни, але найбільше любив служити в Старо-Голутвиному монастирі, і, коли він служив на парафії, співав зазвичай чернечий хор.

Після 1927 року дедалі більше почала розпалюватися смута, викликана декларацією заступника Місцеблюстителя митрополита Сергія (Страгородського), а також певною наполегливістю його в питанні поминання світської влади, що спричиняло великі розбіжності серед православних; надто болючим тоді сприймалося поминання радянської влади, яка основним пунктом своєї політичної програми поставила боротьбу з Богом, зі Христом і не приховувала своєї цілі – знищення Церкви. Єпископ Феодосій скрізь, де йому доводилося служити, поминав тільки Місцеблюстителя митрополита Петра (Полянського) і не поминав радянської влади. Деяка частина коломенського духовенства, хоча й боялася слідувати в цьому питанні за владикою через побоювання репресій, але боялася і йти йому всупереч, тому що авторитет єпископа Феодосія серед православних був незаперечний, і піти всупереч його волі означало б одразу ж втратити довіру пастви.

Становище створювалося безвихідне; владика подав прохання митрополиту Сергію і 25 вересня 1929 року був звільнений на спокій, а за два місяці, 25 листопада, його заарештували та ув’язнили в коломенській в’язниці. Разом з владикою було заарештовано вісімнадцять осіб – здебільшого ченців Старо-Голутвинського монастиря, близьких до єпископа, однодумних із ним священників, а також близьких до нього мирян.

5 грудня 1929 року єпископу Феодосію було зачитано постанову про пред’явлення обвинувачення, в якій ішлося про те, що «він викривається в тому, що впродовж свого перебування в місті Коломні з 1924 року під прикриттям Церкви та боротьби з безбожництвом займався організацією та об’єднанням реакційно-монархічного елемента й осіб, котрі активно борються з радянською владою; знову почав відновлювати розпущені в період революції монастирі, які почали функціонувати нелегально, прикриваючись громадою вірян, керівниками окремих організацій. Монастирями, релігійними громадами підбиралися і призначалися особи із числа непримиренних ворогів радянської влади, які вже відбували за свою контрреволюційну діяльність заслання. Під загальним його, Ганицького, як єпископа, керівництвом і з його ведення із числа згаданої групи особи вели приховану і відкриту контрреволюційну агітацію…»

Вислухавши, у чому його звинувачують, владика написав: «В обвинуваченні, мені оголошеному, ні в чому себе не визнаю винним, бо воно голослівне і бездоказове».

12 грудня 1929 року слідчий допитав єпископа, але всі звинувачення його в антирадянській діяльності владика відхилив, не погодившись із ними. 3 лютого 1930 року Колегія ОДПУ засудила владику до п’яти років заслання в Північний край. 28 травня 1933 року Колегія ОДПУ постановила звільнити владику, дозволивши йому вільне проживання. Єпископу Феодосію було тоді сімдесят три роки, він повернувся спочатку до Коломни, а потім оселився у вірян у селі Сушково Луховицького району, неподалік від храму на честь Казанської ікони Божої Матері, куди він ходив молитися до своєї праведної смерті, яка настала 3 травня 1937 року.

На поховання владики з’їхалося безліч духовенства і вірян. Приїхав за дорученням Священного Синоду архімандрит Никон (Бєляєв), приїхали священник із села Бірки Димитрій Миловидов, священник із Озериць Іоанн Калабухов – загалом на похованні владики були присутні більше ста п’ятдесяти осіб. Єпископа Феодосія поховали за вівтарем Казанського храму, який після арешту останнього настоятеля, священника Сергія Любомудрова, закрили, але вшанування пам’яті владики не припинилося: віряни дбайливо зберігали й оздоблювали могилу святителя навіть за часів найлютіших гонінь.

Мощі священносповідника Феодосія було знайдено 16 травня 2006 року і перенесено до Сергіївської церкви Богоявленського Старо-Голутвиного чоловічого монастиря міста Коломни.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь священноисповеднику Феодосию, епископу Коломенскому, глас 4

Днесь торжествует Коломна славная,/ величающи святителя своего,/ Феодосия предивнаго,/ в годину лютую гонения безбожнаго/ Христа небоязненно проповедавшаго/ и подвиг страдания и терпения совершившаго./ Темже и мы, чада твоя, прославляем тя, исповедниче,/ яко пастыря добраго и Православныя веры поборника,/ со умилением и любовию зовуще:/ моли Человеколюбца Бога,// да спасет души наша.

Кондак священноисповеднику Феодосию, епископу Коломенскому, глас 2

Яко сокровище пребогатое,/ честныя мощи твоя обретошася,/ священноисповедниче отче Феодосие,/ ты бо, во дни гонения безбожнаго/ страдания Христа ради мужественне претерпел еси./ Ныне же в Небесных селениих пребываеши/ и молиши Человеколюбца Бога,// да спасет души наша.

Молитва священноисповеднику Феодосию, епископу Коломенскому

О, священная главо, теплый наш молитвенниче и заступниче, древния Коломны добрый архипастырю, исповедниче, святителю отче наш Феодосие!
Предстояще пред ракою честных и многоцелебных мощей твоих , молим тя, яко ходатая нашего пред Богом: не остави нас твоим заступлением, испроси у Господа, Емуже усердно послужил еси в житии твоем, Церкви нашей ограждение, Отечеству нашему умирение и благословение, воинству над враги победу и одоление. Град твой добре сохрани; жители его в чистоте и Православии соблюди; святую обитель Голутвинскую в доброделании и любомудрии управи; иночествующих в подвизе укрепи; учащих и учащихся в духовнем вертограде сем в вере и благочестии утверди. Всем же нам у Владыки Христа испроси дух кротости и братолюбия, дух целомудрия и смиренномудрия, дар истинныя любве и единомыслия, да, величающе твое славное житие, сподобимся вкупе с тобою прославляти дивнаго во святых Своих Бога, Отца и Сына и Святаго Духа во веки веков. Аминь.

Ще в розробці

Ще в розробці

Знайшли помилку