Святитель Досифей (Васич), митрополит Загребський

Місяця грудня на 31-й день

Митрополит Досифей (Васич) народився 5 грудня 1877 року у Белграді. Після закінчення Бєлградської духовної семінарії вступив до Київської духовної академії, 1904 року закінчив її зі ступенем магістра богослов’я. Майбутній митрополит рано обрав подвижницьку дорогу: чернечий постриг він прийняв ще в семінарії. У Німеччині – у Берліні та Лейпцигу, – потім у Сорбонні у вищій школі суспільних наук він продовжив вивчення богослов’я та філософії та закінчив свою освіту у Швейцарії, де перебував до початку Балканської війни. У воєнні роки всі свої сили ієромонах Досифей спрямовував на справу визволення та об’єднання сербського народу. Святий Архієрейський Собор, відзначивши ревне служіння Церкви Христової та величезну любов до сербського народу, у травні 1913 року обрав Досифея (Васича) єпископом Нішським. Після хіротонії разом зі священством і вірними кинувся він вгору свого архіпастирського служіння, напоєний благодаттю Божою, що вилилася на його єпархію саме в той час, коли він прийняв до рук єпископський жезл, бо саме тоді молитовно прославлялося 1600-річчя Міланського батьківщина святого царя Костянтина).

Початок Першої світової війни 1914 поставило Ніш в епіцентр військових і політичних подій. Туди стікалися змушені відступати, щоб уникнути повної поразки та зібрати резерви для нападу сербські війська. Молодий єпископ Досифей залишався на своїй кафедрі, готовий прийняти і розділити зі своїм народом усі муки та страждання австро-угорського та болгарського гніту. Сам Господь зміцнював його, допомагаючи йому винести гоніння та полон. Величезну скорботу переживав він, коли від рук ворога загинули понад 150 священиків його єпархії та безліч віруючого народу, який поклав душі за своїх друзів. У Нішській соборній церкві було влаштовано каплицю, в якій було поховано останки мучеників, і на цьому святому місці владика звершував богослужіння. Вже тоді майбутній мученик добре розумів весь тягар мученицького подвигу, який через двадцять років із сотнями тисяч священиків і мирян прийняв сам. Не випадковим було й те, що з ініціативи владики на річці Нішаві було поставлено пам’ятник його попереднику на кафедрі, митрополиту Мелентію, який загинув від рук турецьких окупантів.

Єпископ Досифей повернувся з полону до своєї єпархії у 1918 році. Після Першої світової війни він обійняв посаду підголови Головного Архієрейського Собору і в цій якості брав участь у переговорах з Константинопольською патріархією про відновлення патріаршества в Сербії. У період повернення Чехії, Словаччини та Прикарпатської Росії до православ’я владика три роки провів у Чехословаччині, ведучи напружену місіонерську роботу, згодом підтримував постійні зв’язки з молодою Православною Церквою в цій країні. У 1931 році Сербська Православна Церква прийняла новий Статут, одним із пунктів його було рішення про створення Загребської єпархії з частин, відокремлених від Горнокарловацької та Пакратської єпархій. За рішенням Святого Архієрейського Собору єпископа Досифея було обрано першим митрополитом Загребським. Йому треба було всією своєю діяльністю свідчити про істинність православ’я в тому середовищі, де православні протягом багатьох століть зазнавали гонінь. Велику допомогу митрополит надавав Горнокарловацькій та Банялуцькій єпархіям, багато років допомагав у єпископському служінні старому єпископу Пакратському Мирону († 1941). Під час хвороби патріарха Сербського Варнави як найстарший член Синоду митрополит Досифей керував справами Сербської Православної Церкви, а після смерті патріарха Варнави і до обрання патріарха Гавриїла 1938 року очолював Белградсько-Карловацьку архієпископію. Відразу після початку Другої світової війни митрополит був заарештований хорватськими фашистами-усташами і ув’язнений до загребської в’язниці. У в’язниці митрополит-мученик зазнав страшних тортур та знущань від рук католицьких черниць, які були приставлені до нього нібито для надання медичної допомоги. Монахині, наслідуючи приклад своїх вчителів – усташей, катували митрополита до того часу, поки не впав у безпам’ятство. Тоді його, змученого, з вирваною бородою, переправили до белградського Введенського монастиря, де, так і не приходячи до тями, митрополит-мученик помер 13 січня 1945 року. Поховано священномученика Досифея на території монастиря.