Святитель Діонісій, архієпископ Суздальський

Місяця червня на 26-й день

Святитель Діонісій, архієпископ Суздальський, у миру Давид, народився у Київських межах, на початку XIV століття.

З ранніх років він був пострижеником Києво-Печерської обителі, звідки з місцевим благословенням – іконою Божої Матері з преподобними Антонієм і Феодосієм, які були перед ним, – прибув на Волгу. Недалеко від Нижнього Новгорода святий Діонісій викопав печеру і подвизався в повній безмовності. До святого подвижника поступово стікалася братія, і він близько 1335 року заснував монастир на честь Вознесіння Господнього. Великим знанням правил віри і суворим подвижницьким життям святитель Діонісій здобув собі загальну повагу. Сучасники бачили в ньому “чоловіка лагідного, розважливого, який знає Святе Письмо, учительного, славного постом і сповненого любові до всіх”. Учнями святого Діонісія були преподобні Євфимій Суздальський (пам’ять 1/14 квітня) і Макарій Жовтоводський, Унженський (пам’ять 25 липня/7 серпня).

1352 року святий старець послав дванадцять осіб зі своєї братії у “верхні гради і країни, де Бог кого благословить”, для духовної просвіти народу і заснування нових обителей. Високий благотворний вплив чинила обитель святого Діонісія на жителів Нижнього Новгорода. 1371 року святий постриг у чернецтво сорокарічну вдову князя Андрія Костянтиновича, за прикладом якої прийняло чернецтво чимало “боляринів: дружини, і вдовиці, і дівиці”.

1374 року святого Діонісія висвятив митрополит Алексій на єпископа Суздальського. Роки його святительського служіння припадають на знаменний час – Русь піднімалася скинути татарське ярмо. 31 березня 1375 року полонений жителями Нижнього Новгорода татарський воєначальник, опинившись на єпископському подвір’ї, вистрілив із лука у святителя Діонісія. Але Господь зберігав Свого обранця – стріла зачепила лише єпископську мантію. 1377 року з благословення і, можливо, за редакцією святителя Діонісія ченцем Лаврентієм було складено знаменитий Лаврентіївський літопис, який надихав Русь на визвольну боротьбу.

1379 року, оберігаючи честь первосвятительської кафедри, святитель Діонісій, один з усіх єпископів, зібраних у Москві за велінням князя, виступив проти обрання в митрополити княжого ставленика – сумнозвісного архімандрита Митяя.

Того ж 1379 року святитель Діонісій поїхав до Константинополя з протестом з приводу наміру обрати Митяя і у справі єретиків-стригольників. На греків святитель справив сильне враження своєю високою духовною налаштованістю і глибоким знанням Святого Письма. Патріарх Ніл, називаючи святителя “воістину Божою і духовною людиною”, писав, що сам бачив його “піст і милостині, і пильнування, і молитви, і сльози, і всі блага інші”. З Константинополя святитель Діонісій надіслав для соборів Суздаля і Нижнього Новгорода два списки з ікони Богоматері Одигітрії. У 1382 році святитель отримав від патріарха титул архієпископа. Повернувшись на Русь, святитель їздив у Псков і Новгород для боротьби з єрессю стригольників. Вдруге він відвідав Константинополь 1383 року для обговорення з патріархом питання про управління руською митрополією. У 1384 році святителя Діонісія поставив патріарх Ніл “митрополитом на Русь”. Але після повернення до Києва святителя схопили за наказом київського князя Володимира Ольгердовича і ув’язнили, в якому він помер 15 жовтня 1385 року. Похований святитель у “київській печері великого Антонія”. 26 червня пам’ять святителя Діонісія святкується заради тезоіменитства з преподобним Давидом Солунським, ім’я якого він носив у миру. У Синодику 1552 року Нижегородського Печерського монастиря святитель Діонісій названий “преподобним чудотворцем”.

Тропарі, кондаки, молитви та величання