Святитель Анатолій, патріарх Константинопольський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 3-й день

Святитель Анатолій, патріарх Константинопольський, народився в Александрії у другій половині IV століття, коли багато представників знатних родин Візантії зі всім запалом пробудженої віри і у всеозброєнні грецької філософської мудрості бралися до служіння Христовій Церкві.

Здобувши філософську освіту, святий Анатолій прийняв священний сан і був дияконом за святителя Кирила Александрійського. Разом зі святим Кирилом Анатолій був присутній на Третьому Вселенському Соборі в Ефесі (431 р.), на якому святі отці засудили лжевчення Несторія.

Святий Анатолій залишався дияконом в Александрії і після смерті святителя Кирила († 444), коли кафедру архієпископа Константинопольського посів Діоскор, який дотримувався іншої єресі, поширюваної Євтихієм, котрий стверджував, що Божественна природа у Христі повністю поглинула людську. Це лжевчення підривало саму основу церковного вчення про спасіння і викуплення людства. 449 року Діоскор зі своїми прихильниками зібрав у Ефесі “розбійницький” єретичний собор, який отримав, однак, підтримку імператора. Поборник православ’я, патріарх Константинопольський святий Флавіан, був позбавлений сану.

Обраний на Константинопольську кафедру святий Анатолій ревно взявся за відновлення чистоти Православ’я. Уже 450 року на Помісному Соборі в Константинополі святитель Анатолій піддав засудженню єресь Євтихія і Діоскора. Спочилий у вигнанні патріарх-сповідник Флавіан був причислений до лику святих, і мощі його були перенесені до Царгорода.

Наступного, 451 року, за діяльної участі патріарха Анатолія було скликано IV Вселенський Собор у місті Халкідоні. Отці Халкідонського Собору затвердили догмат про шанування Господа Іісуса Христа, “досконалого в Божестві й досконалого в людськості, істинного Бога й істинної людини, у двох єствах незлитно, незмінно, нероздільно, нерозлучно пізнаваного”.

Але єресі ще довго збурювали церковний світ. У невпинній боротьбі з лжевченнями ревнитель істини патріарх Анатолій помер 458 року.

Із канонічних діянь святителя виділяють двадцять восьме правило IV Вселенського Собору про рівночесність Константинопольського патріаршого престолу з престолом Старого Риму, а також апологію цього правила в посланнях святому Льву, папі Римському (440–461). У відання патріарха Константинопольського, згідно з двадцять восьмим правилом, були передані Церкви Малої Азії, Греції та Чорномор’я, а також усі нові Церкви, які виникнуть у народів цих областей.

Святитель Анатолій зробив також великий внесок у літургійну скарбницю Православної Церкви. Його молитовному натхненню і богословській глибині Церква завядчує стихирами на недільні дні, на деякі Господські свята (Різдво Христове, Богоявлення) і дні мучеників (святому Пантелеімону Цілителю, святому Георгію Побідоносцю, святому Димитрію Солунському). У богослужбових книгах вони коротко позначаються: “Анатолієви”.