...
Житія святих

Святі жони-мироносиці

Перехідне святкування у Неділю третю після Пасхи.

Православна Церква відзначає день святих жінок-мироносиць як свято всіх жінок-християнок.

Мироносиці — ті, котрі носять миро. Це ті жінки, які в ніч Воскресіння Христового поспішали до Гробу Господнього з миром у руках, щоб за східним звичаєм вилити пахощі на бездиханне Тіло свого Божественного Учителя.

Але не в цю ніч Воскресіння Христового і не в попередній день було створене й згуртувалося це співтовариство жінок-мироносиць. Ми знаємо зі сторінок Святого Євангелія, що, коли Господь Спаситель обходив зі Своєю проповіддю міста і села, навколо Нього завжди збирався натовп народу. Був народ, який підходив, слухав і розходився. Але серед цього народу, окрім вибраних апостолів Христових, Господа Спасителя завжди супроводжувала група жінок. Спочатку їх було небагато, надалі число їхнє зростало. Вони супроводжували свого Божественного Учителя не лише для того, щоб повчатися словами, які виходили із уст Христових, а й для того, щоб, через дедалі більшу любов до Нього, служити Йому всім, чим вони тільки могли. Вони дбали про нічліг Господа Іісуса Христа, про Його їжу і пиття. Вони, каже святий євангеліст, служили Господу «майном своїм» (Лк. 8:3), своїм майном. Для справи турботи про Спасителя вони приносили те, що мали у своїх домівках.

Не всі імена цих жінок-мироносиць нам відомі. Євангелісти та Священний Передання зберегли нам низку імен: Марія Магдалина, Марія — матір Якова меншого та Іосифа, Саломія, Іоанна, Марфа та Марія — сестри Лазаря, Сусанна та інші. Серед них були жінки багаті і знатні: Іоанна була дружиною Хузи, домоправителя царя Ірода; прості і незнатні: Саломія, мати синів Зеведєєвих Якова та Іоанна, була дружиною рибалки. Серед мироносиць були жінки самотні — діви і вдови, були й матері сімейств, які, будучи захоплені словом проповіді Господа Спасителя, залишали свої сім’ї, свої домівки, супроводжуючи Господа разом з іншими жінками в турботах про Нього.

«І не так дивно, — каже святитель Іоанн Златоуст, розмірковуючи про подвиг жон-мироносиць, — що вони прив’язалися своїм серцем до Господа Спасителя в ті дні, коли крізь пелену Його смиренності й приниження проступала Божественна слава в Його чудесах, коли лунала ще нечувана на землі проповідь. Але для нашої думки дивовижно бачити їх такими, що не захиталися у своїй любові до Господа, коли Його, понівеченого, обпльованого, було віддано на смерть».

Жінки-мироносиці стояли біля підніжжя Хреста Христового, проливаючи сльози співчуття й утішаючи, як могли, Богоматір, Котра плакала. І навіть в останні хвилини земного життя Христового, коли і Божа Матір, і святий Іоанн Богослов відійшли від Хреста, святі жінки не відступили від Розп’ятого Спасителя. Разом з Никодимом та Іосифом, таємними учнями Христовими, вони брали участь у похованні свого Вчителя. І вони бачили, як це поховання, яке відбувалося поспіхом з огляду на наближення свята єврейської Пасхи, не було завершене виливанням пахощів на бездиханне Тіло дорогого Покійного.

Вони проводили преблагословенну Суботу в тривозі про те, чи встигнуть вони в суботу ввечері, після закінчення свята, придбати миро та інші пахощі і завершити незакінчене: вилити пахощі на Тіло Господа Іісуса Христа.

Усі ви знаєте, мої дорогі, — і про це згадуємо ми в дні Святої Пасхи, — що Господь Спаситель у нагороду за цю віддану, жертовну любов жон-мироносиць першим явився їм після Воскресіння Свого і, явившись, сказав їм: «радуйтеся!» (Мф. 28:9). Цими словами Він сповістив їм про те, що чекало на них не лише в інші дні їхнього земного життя — про радість жити зі своїм Господом у серці, а й про ту вічну радість, яка на них чекає після закінчення земного шляху.

Цих жон-мироносиць за їхній подвиг любові наша Церква вважає святими, і, як святим, приносимо ми в цей день свої молитви, просячи про те, щоб вони молитвами за нас перед Престолом Божим допомагали нам, грішним, звершувати свій шлях до вічного спасіння і надихали нас до такого самого подвигу.

Святі жінки-мироносиці своїм прикладом говорять нам про те, якою має бути любов до Господа. Справжня любов — не короткочасний порив нашого серця. Вона постійна, міцна і ніколи не зменшується. Вона незмінна і в радості, і в добробуті, в щасті, і однаковим вогнем палає в серці кожного істинного християнина в хвилини скорботи, у дні випробувань, у години хвороб. Ми не повинні бути подібними до тих, про кого сказав Спаситель у Своїй притчі: «Вони часом вірують, а під час спокуси відпадають» (пор.: Лк. 8:13).

Однаково полум’яною була любов до прославлюваних нами жон-мироносиць і тоді, коли Господь звершував чудеса й народ славив Його і як Великого Чудотворця, і коли, принижений та побитий, Господь помирав на Хресті під злісні крики воїнів та юрби, і коли бездиханне Тіло лежало у гробі.

Святі жони-мироносиці в ім’я любові до Господа принесли в жертву всі ті страхи й небезпеки, що супроводжували їх під покровом ночі, коли вони поспішали до дорогого гробу покійного Спасителя. Любов не буває без жертв. Справжня любов — завжди любов жертовна. Хіба ми цього не бачимо навіть у нашому звичайному житті? Мати, проводячи довгі безсонні ночі біля ліжка хворого дитяти, хіба не жертвує своїм відпочинком і своїм здоров’ям в ім’я любові до своєї дитини?

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь Недели жен-мироносиц, глас 2

Мироно́сицам жена́м при гро́бе предста́в А́нгел, вопия́ше:/ ми́ра ме́ртвым суть прили́чна/ Христо́с же истле́ния яви́ся чуждь./ Но возопи́йте: воскре́се Госпо́дь,// подая́й ми́рови ве́лию ми́лость.

Кондак Недели жен-мироносиц, глас 2

Ра́доватися мироно́сицам повеле́л еси́,/ плач прама́тере Е́вы утоли́л еси́/ воскресе́нием Твои́м, Христе́ Бо́же,/ апо́столом же Твои́м пропове́дати повеле́л еси́:// Спас воскре́се от гро́ба.

Ще в розробці

Ще в розробці

Знайшли помилку