...
Святі благовірні князі-страстотерпці Борис та Гліб 210199.p e1659007536971
Житія святих,  Серпень

Святі благовірні князі-страстотерпці Борис та Гліб

Святі страстотерпці, вознесіть свої ревні молитви до Всемилостивого Спаса нашого, щоб подав нам великі Свої милості

Із молитви благовірним князям Борисові та Глібу.
Серед багатьох яскравих образів благочестивих святих Київської Русі особливе ставлення до мучеників благовірних князів Бориса та Гліба, синів Володимира Великого. Вони стали першими канонізованими святими землі руської.

Жили брати в мирі та злагоді і час свій провадили з користю для духовного розвитку. Змалечку Борис та Гліб перейняли від батька непохитність у вірі, яка з літами утвердилася і розквітла у їхніх чистих душах. Вони шанували в батькові своєму благочестя, щиру побожність.

Молодший, Гліб, у святому Хрещенні – Давид, був прекрасним проповідником, багато розповідав людям про «нову» віру і таким чином навернув у християнство чимало язичників. Саме в утвердженні християнства бачив він своє покликання і душу мав людини віруючої. Таким був і Борис, наречений у Хрещенні Романом.

Мали вони і старшого брата Святополка. Однак, жадібний до влади, він гадав, що після смерті батька Борис та Гліб схочуть посісти його престол. І тому, як помер святий Володимир, Святополк діяв підступом та обманом: через своїх бояр сповістив він Борисові про це і кликав його в Київ, обіцяючи всілякі блага. Друзі Бориса знали про підступність його старшого брата і радили благочестивому князю першому вбити Святополка, аби той не позбавив життя його і Гліба. Та не міг Борис так учинити – твердими були у душі його християнські принципи.

„Господи! Ти постраждав за гріхи наші! Удостой і мене постраждати за Тебе! Помираю я не від ворогів, а від брата, але нехай це буде на його совісті!” – так молився Борис, коли вбивці увірвалися до його покоїв.

Пролита кров брата не зупинила нещадного Святополка. Відправив він до Гліба посланця з таким листом: „Приходь якнайшвидше, бо батько твій при смерті і кличе тебе”. Отримавши звістку, Гліб залишив усі свої справи і вирушив у дорогу. І тоді наздогнав князя посланець від сестри його Преслави. Сповістив він Глібові про те, що його улюблений брат загинув від рук Святополка.

„Не почую я більше лагідних настанов твоїх, мій улюблений брате. Та коли предстанеш ти перед Господом, моли Його, аби і я постраждав, як ти. Бо краще бути з тобою, аніж у цьому злому світі”.Тяжко тужив Гліб за Борисом

Тим часом, вислані Святополком убивці їхали назустріч Глібові. І зустрілися вони на річці Смядинь, що неподалік Смоленська. Благочестивий князь запримітив їх ще здаля та не хотів повірити, що ці люди, яким він не зробив нічого лихого, наважаться вбити його. І попросив князь свою дружину відплисти на інший берег, лишивши його самого посеред річки.

„Брати! Якщо не будемо ми з ними битися, то вони не наважаться відібрати у мене життя, а лише поведуть до брата. Якщо ж ми ув’яжемося в бій, то і мене, і вас уб’ють. Тож лишіть мене, а самі пливіть до берега”, –Cказав Гліб дружині своїй.

Відступила вірна дружина князева. А вбивці тим часом підпливли до князя і взялися за зброю. І звернувся тоді до них Гліб: „Навіщо вам вбивати мене, адже я нічого злого ні вам, ні брату моєму не зробив”. Та не послухали його вбивці і позбавили життя.

Друзі Бориса та Гліба зберегли їхні останки і поховали у церкві у Вишгороді. Відомо, що біля поховання нетлінних мощей братів відбувалися різні чудесні зцілення. Покоїлися останки святих у Вишгороді до однієї з татарських навал, після якої вони зникли.

Сьогодні Православна Церква вшановує святих Бориса та Гліба як мучеників і цілителів. Життєвий подвиг святих страстотерпців – взірець мужності, терпіння і вміння прощати ворогам своїм, а їхня благодать, що сходить на нас, заживлює душевні рани, зцілює фізичні.

pokrov-hamburg.de

Знайшли помилку