Свята Єввула Нікомідійська матір великомученика Пантелеймона

Місяця березня на 30-й день

Будучи народженою в сім’ї християнських батьків і вихованою в християнському правовір’ї, вона була пов’язана шлюбом із чоловіком невірним, тобто язичником, якого звали Євсторгій. Батьки сподівалися, що в такий спосіб на дочці їхній здійсняться слова апостольські: “святиться чоловік невірний за дружину вірну”. Отже, одружившись, вони були пов’язані тілами, але духом – розділені. Чоловік приносив з ретельністю огрядні жертви язичницьким ідолам, дружина ж – Істинному Богові жертву хвали і подяки щогодини здійснювала. Коли ж здобула вона в утробі довгоочікуваний плід шлюбу, подякувала Господу і, заради боголюбства, чесноти примножила, цілком у дні й у ночі в молитві до Бога простягаючись. Передбачивши швидкий свій відхід із тимчасового життя, прагнула свята ще від самої утроби присвятити сина свого Богові. Коли ж народилося на світ отроча, то чоловік праведної Єввули нарік йому ім’я Панталеон, що означає – по всьому подібний до лева, в надії, що син його стане великим воїном.

Єввула виховувала сина свого в благочесті, повчаючи його, в міру можливості, про Єдиного і Істинного Бога. Усі повчання свої складала блаженна мати не стільки в розум, скільки в схованки серця отрока, сподіваючись, що коли прийде на нього благодать Святого Духа, тоді відчинить йому розум до розуміння божественних таємниць і нагадає все сказане колись матір’ю.

Трохи років минуло, наблизилася свята Єввула до смертного одра і покликала сина свого, щоб дати йому останню настанову. Облобизавши його і благословивши, вона, плачучи, говорила такі слова: “Чадо, чадо моє любе, ось, тілом до гробу нині відходжу, душею ж не відлучуся від тебе. Молю тебе, світле мій, нехай ніщо в світі цьому не відлучить тебе від любові Божої, на небо очі твої зводи, до Бога Єдиного дивись, пам’ятай всевидюче око Його, і допомоги від Нього шукай. Тому всім життям своїм наслідуй, Він милостивий, щедрий і людинолюбний, так і ти, що милує, здобуди серце і милосердя в усі дні життя твого найбільше прилягай”.

У цій бесіді Єввула, яка виливала сльози, сповнилася благодаті Божої та почала говорити пророчими словами: “Бачу поглядом духовним, наскільки Господь мені подає, що люте гоніння на Церкву Божу має бути, лютим та несправедливим, дихаючим люттю та прещенням. Але бачу, що Великий Бог наш через тебе, сину мій, злобу диявольську посоромить і принизить. Ти бо, немов лев, проти самого диявола виїдеш, у вию його поперешиш, і про ім’я Господа нашого Іісуса Христа, як об камінь зітреш. О, якої честі сподобив мене Господь! І звідки мені це, нехай наречуся великомученикова матір! Се вже ангели пресвітлі предстоять і кличуть душу мою до найсолодшого Владики мого. Від юності моєї полюбила я Його і зберігала заповіді Його”. І так сина свого в обіймах тримаючи, просвітилася свята великим світлом і душу в руки Божі віддала.

Після блаженної кончини святої, отрок ріс і зміцнювався духом. Благодать же Божа, за молитвами матері його охороняла. Пам’ятаючи слова матері своєї, що вона буде повсякчас перебувати поруч із ним, Панталеон намагався проводити уважне житіє. Вдачею був він лагідний і смиренний, слухняний і працьовитий. Не залишив Бог неплідними молитви раби своєї, але з часом привів Панталеона до одного старця – священика на ім’я Єрмолай. Коли почав святий проповідувати йому про Господа нашого Іісуса Христа, заграло серце юнака, впізнав бо слова матері своєї в старечих глаголах.

Був наречений він прозорливим старцем у святій купелі Пантелеймоном, що означає “Всемилостивий”. Після прийняття ж святого Хрещення і святих Христових Таїн причастя, перебував Пантелеймон з Єрмолаєм 7 днів, як від джерела, цілющу воду словес його приймаючи, втучняя душу свою до плодоносія духовного по благодаті Христовій.

Після цього і батька свого Євсторгія до Господа навернув і до хрещення привів, і разом із ним ідоли розтрощив. Євсторгій же після прийняття святого хрещення настільки змінився духовно, що став як немовля простий, лагідний і незлобивий. Цього заради і Господь незабаром відпустив його від тимчасового до вічного життя, з дружиною своєю праведною Єввулою про чадо своє вічно радіти. Святий же Пантелеймон багато за Христа постраждавши й ім’я Його прославивши, закінчив подвиг мучеництва свого.

Головний подвиг Єввули – подвиг материнства. Благочестива мати виховала безкорисливого лікаря, цілителя і великомученика Церкви Христової. Тому її і шанують як покровительку православних матерів. У тропарі до святої Єввули висловлена думка, що святі діти є дар Божий святим матерям: “Всерадісне дарування від Бога святим жонам – святі діти”.

Особливим шануванням свята Єввула користується в Руському Пантелеймонівському монастирі, де їй було складено полієлейну службу ще в XIX ст. На її пам’ять – 12 квітня – у монастирі звершується Панагір, тобто всенічне бдіння протягом усієї ночі за чином престольного свята, а якщо цей день припадає на буденний день великого посту, то свято переноситься на 4-ту або 5-ту Неділю Св. Чотиридесятниці.

2003 року в Руській Свято-Пантелеімонівській обителі на Афоні було створено храм на честь святої праведної Єввули, який було освячено 9 листопада того ж року тоді ще архієпископом Чернівецьким і Буковинським (нині Митрополитом Київським і всієї України) Онуфрієм. Настоятель Пантелеймонова монастиря старець Єремія, який відійшов до Господа, любив казати, що праведна Єввула є другою після Пресвятої Богородиці матір’ю насельників Руської святогорської обителі.

Тропарі, кондаки, молитви та величання