Свята рівноапостольна княгиня Ольга

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 11-й день

Свята рівноапостольна княгиня Ольга була дружиною київського князя Ігоря і матір’ю князя Святослава та бабусею святого рівноапостольного князя Володимира, хрестителя Русі. Існують різні припущення щодо походження святої Ольги; зокрема, згідно з Іоакимівським літописом, вона належала до однього із забутих давньоруських князівських родів, які з часом були витіснені Рюриковичами або злилися з ними через шлюби.

Варязьким ім’ям святої княгині було ім’я Хельга, яке означає «свята». Пізніші передання називали її родовим маєтком село Вибути за декілька верст від Пскова вгору по річці Великій.

Як свідчить її житіє, одного разу молодий князь Ігор полював «в області Псковській» і, бажаючи перебратися через річку Велику, побачив «когось, хто пливе в човні» й підкликав його до берега. Відпливши від берега у човні, князь виявив, що його везе дівчина дивовижної краси. Ігор запалився похоттю й став схиляти її до гріха. Однак перевізниця була не лише красивою, а й ціломудреною і розумною. Вона присоромила Ігоря, нагадавши йому про князівську гідність правителя і судді, який має бути для своїх підданих «світлим прикладом добрих діл». Ігор розстався з нею, зберігаючи в пам’яті її слова і прекрасний образ.

Коли настав час князю обирати наречену, у Києві зібрали найкрасивіших дівчат князівства. Проте жодна не прийшлася йому до душі. І тоді він згадав про «дивовижну серед дівчат» Ольгу й послав за нею свого родича князя Олега. так Ольга стала дружиною князя Ігоря.

Після вбивства Ігоря деревлянами до княгині Ольги відправили послів, які запропонували їй вступити у шлюб з правителем деревлян Малом. Ольга вдала, що згодна, і хитрістю заманила до Києва два посольства деревлян, віддавши їх мучительній смерті. Згодом п’ять тисяч мужів деревлянських бути вбиті воїнами Ольги на тризні за Ігорем біля стін столиці деревлян Іскоростеня.

Наступного року Ольга знову підійшла з військом до Іскоростеня. Місто було спалено за допомогою птахів, до ніг яких прив’язали паклю, що палала, а деревлян, котрі вижили, було продано в неволю.

Влітку 954 року, доручивши Київ своєму сину Святославу, який подорослішав, княгиня Ольша вирушила з великим флотом до Царгорода. Це було мирне «ходіння», яке поєднувало в собі завдання релігійної прощі й дипломатичної місії, але у зв’язку з політичними міркуваннями воно водночас стало і проявом військової могутності Русі на Чорному морі та нагадуванням ромеям про переможні походи Аскольда і Олега.

Царгород вразив княгиню Ольгу різноманітністю барв, пишністю будівель та присутністю носіїв різних мов і представників різних народів. Але особливе враження справляло багатство християнських храмів і зібраних у них святинь.

Руська княгиня була присутньою за богослужінням у храмі Святої Софії, Влахернської Богоматері та інших храмах. Її серце відкрилося для православ’я, і вона вирішила навернутися до нього. Патріарх Константинопольський Феофілакт  (933–956) звершив над нею таїнство Хрещення, а восприємником був сам імператор Константин Багрянородний (912–959). У Хрещенні свята була наречена Єленою, на честь рівноапостольної Єлени, матері святого Константина Великого, яка знайшла Чесне Древо Хреста Господнього.

У слові настанові, промовленому після звершення обраду, патріарх Феофілакт сказав: «Благословенна ти серед жінок руських, бо залишила темряву і полюбила Світло. Благословлять тебе руські люди у всіх прийдешніх поколіннях, від онуків і правнуків та найвіддаленіших нащадків твоїх». Він також наставив її в істинах віри, церковному уставі й молитовному правилі та роз’яснив їй заповіді про піст, ціломудреність і милостиню. «Вона ж, — каже преподобний Нестор Літописець, — схилила голову і стояла, неначе губка напоювана, уважно слухаючи вчення, і, вклонившись патріархові, промовила: “Молитвами твоїми, владико, хай збережена буду від тенет ворожих”».

В історичних джерелах існує розбіжність щодо року перебування святої Ольги в Константинополі. Руський церковний історик ХІ століття Яків Мніх у творі «пам’ять і похвала Володимиру… і як хрестилася бабка Володимира Ольга», говорячи про кончину святої княгині († 969), зауважує, що вона прожила християнкою п’ятнадцять років. Отже, хрестилася вона 954 року, що збігається з відомостями преподобного Нестора. Однак сам восприємник рівноапостольної Ольги імператор Константин Багрянородний, описуючи її перебування в Константинополі, чітко зазначає, що події відбувалися 957 року. З огляду на цю невідповідність церковні історики припускали, що або свята Ольга 957 року відвідала Царгород вже вдруге, або вона взагалі охрестилася не там, а в Києві 954 року і єдину свою поїздку до Візантії здійснила, вже будучи християнкою. Вірогіднішим є перше припущення.

Ставши християнкою, свята Ольга старанно віддавалася подвигам християнського благовістя серед язичників та церковного будівництва. Вона звела храми на честь святителя Миколая і Святої Софії в Києві, храм на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці у Вітебську і храм в ім’я Святої Живоначальної Трійці у Пскові. Головною святинею новоствореного Софійського храму став принесений княгинею із Константинополя Хрест, вирізаний, за прееданням, із цільного шматка Животворящого Древа Господнього. На хресті був напис: «Оновилася Руська земля Святим Хрестом, його ж прийняла Ольга, благовірна княгиня».

Микільський храм у Києві Ольга збудувала над могилою Аскольда, і за деякими відомостями, в ньому вона сама була згодом похована. У свою чергу, Софійський собор було збудовано над могилою Дира. Простоявши пів століття, він згорів 1017 року.

Не отримавши в Константинополі згоди на направлення до Русі духовних осіб для встановлення церковної ієрархії, 959 року княгиня Ольга звернулася з відповідним проханням до німецького короля Оттона. Він відгукнувся на прохання Ольги, і на Різдво наступного року Лібуцій із братії монастиря святого Альбана в Майнці був поставлений єпископом Руським. Однак він невдвовзі помер, і замість нього на єпископа було висвячено Адальберта Трірського. Оттон, «щедро забезпечивши його всім потрібним», відправив його на Русь.

962 року Адальберт прибув до Києва, проте «не досягнув успіху ні в чому тому, за чим був посланий, і бачив свої старання марними». Гірше того, дорогою назад «дехто із його супутників був убитий, і сам єпископ не уникнув смертної небезпеки».

Зазнавши невдачі у справі просвітлення Русі світлом Христової віри, свята Ольга спрямувала зусилля на діла особистого благочестя і передала бразди правління своєму сину, язичнику Святославу. Водночас вона продовжувала користуватися великою повагою, і у складних випадках до неї зверталися за порадою, а коли Святослав вирушав у військові походи, то керівництво державою знову брала на себе Ольга.

В останні роки свого життя свята Ольга таємно тримала при собі священника, аби не викликати спалаху антихристиянських настроїв у суспільстві. Водночас перед смертю вона заборонила звершувати над нею язичницьку тризну і заповіла відкрито поховати її за християнським обрядом.

11 липня 969 року свята рівноапостольна Ольга відійшла до Господа. Пресвітер Григорій, який був з нею 957 року в Константинополі, виконав її волю щодо поховання.

Бог прославив святу княгиню нетлінністю мощей і чудесами, які відбувалися від них. У роки правління святого князя Володимира, за деякими даними, 1007 року, її мощі були перенесені до Десятинного храму Успіння Пресвятої Богородиці і покладені в особливому саркофазі, такому, у який було прийнято класти мощі святих на православному Сході.

Свята рівноапостольна княгиня Ольга була причислена до лику святих на Соборі 1547 року, який підтвердив її повсюдне шанування на Русі ще в домонгольські часи.

Тропарі, кондаки, молитви та величання